Роман «Анна Кареніна» Л. Толстого

Автор: Григоренко Максим, випускник 2013 року Карлівської гімназії імені Ніни Герасименко, Полтавська обл.
Куратор: Щербань Світлана Григорівна

Слово вчителя. Максим – унікально обдарована особистість: він є переможцем районних і обласних олімпіад, активний учасник команди – переможця міжнародного етапу гри «Дебати», пише поезії. Підбірка його віршів була опублікована в літературно- художньому журналі «Дніпро» (жовтень 2012р.). Найбільше його захоплення – література й літературознавство, з якими мріє поєднати майбутню професію. Серед улюблених авторів С. Жадан, Ю. Винничук, М.Булгаков, Селінджер, Я. Кавабата.

Буває, ми просто з’їжджаємо із пошрамованого чорними плямами світлого шосе життя на узбіччя… Чорна смуга закінчується, а біла ще й не майорить на видноколі, коли обставини підкошують так , що навіть земля начебто невідворотньо вислизає з-під ніг, коли кидає у глибочезну прірву безвихіддя. Здається, все втрачено, істини спростовані, віру забрали – і хтозна, для чого ти залишився тут, на цій Землі, навіщо живеш?
Вічне питання: «Бути чи не бути?» – тисне скроні… Самогубство?.. Шлях Анни Кареніної?… Ні… Не думаю, не розумію, не сприймаю: безвихідних ситуацій апріорі не існує.
Хочеться на якийсь час утекти від світу, людей, від усього, аби просто заглибитися в себе. Але боїшся навіть поглянути в дзеркало, аби не побачити в ньому відображення власної душі…
Усвідомлюєш, що всі коли – небудь переживають подібне, інакше – просто «не живуть», не знають смаку життя, але ж…
… Що повернуло тоді мене до реальності, що подарувало віру та бажання? Все, як завжди , просто : література. Й подумати колись не міг, що інколи прочитана книга може вплинути на людину, її світогляд, долю.
Проходять роки – класика залишається незмінно вічною. Банально… урок зарубіжної літератури в школі змінив на певному етапі хід життя.
Роман «Анна Кареніна» став для мене відправною точкою, тим фінішом-стартом, про який писала Ліна Костенко. Звичайно, треба ще й зуміти відчути, обрати, розпізнати «свою» книгу. Мене у творі Л. Толстого вразила не стільки картина трагічних стосунків, а саме історія про те, як людину ламає суспільство, як усілякі норми, моралі, стереотипи, умовності розбивають вщент людське щастя. Та це я зрозумів потім, найперше, що я віднайшов у книзі – віру, віру в Бога, віру в себе, віру в долю, віру в кохання. Все це втілилося в образі Левіна, ключовому для мене. На той момент я «свято повірив», почав жити по Божим заповідям, зрозумів, що аж нічого ще не закінчується, що просто «так треба», що все повертається бумерангом і треба творити лише добро, незважаючи на те, що ти отримаєш в підсумку. Захотілося щось доказувати собі і світу, загорівся новими ідеями…
Одним словом, Левін наставив мене на путь істинний. Знаковими залишилися для мене епізоди, коли він переживає відмову Кітті, розмова з братом Миколою і зустріч і з селянином. У його душевних шуканнях я знаходив і свої проблеми, й вирішували ми їх майже однаково.
За це я й вдячний урокам зарубіжної літератури, які інколи мене «рятували», і мудрому Леву Миколайовичу.
Зараз я «відійшов від класики», читаю іншу літературу, не можна сказати, що живу, як Левін «по-божому», розділяю дещо інші ідеї, маю інший світогляд. Та колись без «Анни Кареніної» хтозна, як би повернулося моє життя…
Отже, зустріч на уроці зарубіжної літератури саме з цим романом залишила торований слід у моєму житті.