Іскра прометеєвого вогню

Автор: Ахадова Рена Музаффарівна, учениця 10 класу Шепетівської ЗОШ І-ІІІ ст. №3 Хмельницької області
Вчитель: Адамець Ганна Степанівна

Я честь віддам титану Прометею.
Леся Українка.

Якщо  у вас добре серце, якщо воно випромінює во­гонь, що розтоплює лід у душах інших, якщо ви готові до самопожертви в ім’я людей, то у вас палає іскра “прометеєвого вогню». Вона вже тисячі років не дає загинути людському роду на Землі. І людство віддає шану титану Прометею не тільки каблучками та перснями з коштовним камінням.
Прометей вчинив подвиг, і велич його полягає у тому, що він пожертвував со­бою в ім’я людей. Адже Прометей знав, яка кара його чекає, і все ж таки не відвернувся від народу, не зрадив своєї мети. Ми пишаємося тим, що серед землян знайшлося чимало таких самих мужніх, незламних звитяжців, як Прометей, що пожертвували собою  заради блага інших. В їхніх серцях палає вогонь Прометея.
Україна добре знає Прометея. Тільки у творах українських письменників він більш земний. Це лю­дина, схожа на Прометея своїм працелюбством, вчинка­ми.
Н. Матюх зображає Прометея трудівником, який свій труд віддає людям:
Мій натруджений батьку,
Прометею ти мій селянський,
Вже веселка над садом
Підняла золоту брову…

А. Кичинський змальовує Прометея воїном, захисником людей:
Ви дорослі і сильні,
А чи бачили ви як безсильно,
Знявши сиву пілотку,
Стояв – мовчазний – Прометей
Серед міста мого,
Де будинки, як жито, скосило…
У поемі А. Малишка “Прометей” Шевченкові твори наче перегукуються з сучасністю. І сліпий кобзар нібито співає про фашист­ську наругу, і Гонта кличе до бою, на святу помсту, й напівжива Катерина благає захисту. І орел жадібний розриває Прометею серце, а той страждає, але не ко­риться, як і народ у боротьбі з ворогом, і перемагає. І воїн, і хлопчик захоплюються мужністю і незламністю героя, який не підкорився богові, віддавши своє життя людям. Бажаючи висловити своє захоплення вчинком Прометея, вони не знаходять вищих слів похвали, ніж назвати його Людиною. Бо ж справді, чи є щось величніше, краще, святіше, ніж Людина? Шевченкова поезія стає ще одним джерелом мужності й героїзму і для воїна, і для хлопчини. Не випадково ж “Прометея зорні очі їм в сні ввижаються не раз…”.
Юнак-воїн вчинив так, як свого часу Прометей: віддав життя, щоб урятувати мешканців села, які його прихистили. Покарання воїну Прометею фашисти придумали жахливе — спалили живцем. Юнак знав, що його чекає страшна смерть, і все ж здійснив останній у своєму житті подвиг в ім’я людей.
Ми наче зараз бачимо, як
…дуб об тій ясній годині,
Як чорний меч, на верховині
Торкнувся білої зорі.
Чорний меч — символ страждання і смерті, біла зоря уособлює світле прийдешнє, яке стало можливим завдяки Прометеєві й мільйонам таких, як він, воїнів, що полягли за рідну землю
Стали крилатими й останні рядки поеми:
О мій русявий Прометею,
Загублений в ночах війни!
В Україні є й «дочка Прометея». Так називають у нас Лесю Українку, тому що «…була малою горда, щоб не плакать … сміялась”; тому що без надії сподівалась, а будучи тяжко хворою, терплячи страшний біль, продовжувала боротись, життя віддаючи Україні. Прометей – один із її улюблених образів. До нього звер­тається вона у драмах “Іфігенія в Тавриді”, “В катакомбах”. Це змальований нею волелюбний раб-неофіт проголошує:
Я честь віддам титану Прометею,
Що не творив своїх людей рабами,
Що світив не словом, а вогнем,
Боровся не в покорі, а завзято…
Я вслід йому піду.
“Слідом за Прометеєм” йшло багато українських письменників. Серед них передусім Т.Г.Шевченко, який усе своє життя боровся за волю України. схилявся він і перед волелюбством інших народів, зокрема Кавказу.  Образ нескореного богоборця Прометея у його поемі “Кавказ” став звинуваченням будь-якого гноблення і звеличенням мужності та героїзму.
Доля Прометея хвилювала і М. Рильського, який у 1932 році написав вірш “Прометей”, де утверджував непереможність Прометея, велику силу його незгасного вогню. Поет вважає, що своїм життям людство завдячує саме Прометею.
Прометею, Прометею,
Чорний коршак не прилине:
Обігнав його навіки
Твій незгашений вогонь.
Так, Прометей справді вічний образ у світовій літера­турі, а прометеїзм як символічне вираження служіння людям, правді, красі є наскрізним мотивом літератур­ного розвитку. За кожної історичної епохи міф про Про­метея приваблював письменників багатою символікою та різнобарв’ям ідей, закладених в ньому. І при цьому на першому плані, як правило, були ідеї тираноборства, свободолюбства, непокори і гуманізму. Те, що цей міф, як і багато інших, живе у віках, є свідченням безперервності міфотворчих процесів, живучості міфологізму як літературного явища.