в школах України

«Дон Кіхот» і сучасність

Автор: Мосійчук Юлія учениця 9 класу Флоріанівської СЗШ І-ІІІ ступенів
Вчитель: Кармазіна Олена Анатоліївна

Література — дивна річ. Іноді сучасникам поета чи письменника здається, що поряд з ними — геній. Вони зачитуються його творами, а минає час — і майже ніхто вже не може згадати, що то за автор такий був. А іноді сучасники не розуміють, не можуть оцінити усю велич митця, поряд з яким їм випало щастя жити. Помирає митець у бідності, невизнаним… А наступні покоління відкривають і відкривають для себе його твори, визнають його талант.
Є безсмертні творці, чиєю творчістю пишається людство. Існують безсмертні вірші, романи, новели, у яких кожне нове покоління читачів відкриває все нові глибини. Існують так звані «вічні образи» в літературі. Що ж робить деякі літературні образи «вічними», такими, у яких кожне покоління, кожен читач знаходить цінне, цікаве й зрозуміле? Мабуть, те, що ці образи втілюють вічні цінності або вічні проблеми людства. І якби могли зустрітися люди різних століть і заговорити про літературу чи просто про життя, то ім’я Дон Кіхота об’єднало б співрозмовників.
Перш ніж говорити про донкіхотів у нашому житті, треба подумати, чи виникають такі типи у сьогоденні та й чи висока ймовірність їх виникнення. Ох, і не проста ця проблема! З одного боку, коли б якось Алонсо закортіло перетворитися на донкіхота у наше сторіччя, коли одній людині байдуже до психологічного стану іншої, до її думок та вчинків, до її долі взагалі, якихось перепон на шляху такої магічної метаморфози не виникло б… Але ж є й інший бік: тепер людина, як мені здається, більше обмежена обставинами: робота, родина, та й взагалі, більш дрібне, тобто купа так званих «соціальних прив’язок» не дає змогу сучасній людині уявити себе кимось й помандрувати собі боротися зі злом… Ми більш закорінені у навколишній світ: у «територію», у соціум тощо. Виходить, тут не вгадаєш; є чинники, які свідчать за появу нових донкіхотів, є й ті, що проти… Але ми не врахували й того, чи взагалі бажання виникне. Аж тут і криється пояснення, чому у нашому сучасному житті так мало донкіхотів. Мені здається, надто корисливим та приземленим став наш світ останнім часом, безкорисне служіння добру, ідеали, подвиги, – все це зустрінеш хіба що в книжках та історичних фільмах.
Крім того, нема де й учитися цього: дитину від раннього віку привчають до практичності, сили та егоїзму. Наші часи просто створені для того, аби винищити донкіхотів…
Так може, коли нема, то й не треба? Може, психологічний феномен донкіхотства зник через те, що був непотрібний? На мою думку, сьогоденню дуже не вистачає таких людей: енергійних, з благородною душею, які воюють проти кривди та зла, найбільшою цінністю яких є загальна справедливість та щастя людей. Але ж згадаймо, воюючи зі злом, Дон Кіхот воював з вітряками. Це сильний аргумент, але і тут криється плутанина: «воювати з вітряками» – тепер це фразеологізм, який означає марну боротьбу, коли людина перебуває під владою власних ілюзій і не бачить реального становища. Якщо не враховувати варіанту, за якого людина воює зі справжніми вітряками, постає питання: а шо ж називати марною боротьбою? І тут я неодноразово стикалася з тим, коли боротьбу з реальним обманом заради справжньої справедливості люди називали «боротьба з вітряками» тільки через те, що така боротьба забирає надто багато сил. Тобто марна через те, що складна! Отже, попри помилки Дон Кіхота, попри його відрив від реальності, його філософія виправдана і природна. Донкіхотство значно більше личить людині, ніж спроби адаптуватися до будь-якого життєвого бруду, спроби забути про будь-які безкорисливі вчинки, ніж індивідуалізм у гіршому розумінні цього слова.
Дон Кіхота вважали диваком. Сучасних донкіхотів, мабуть, ще більше вважають диваками. Але настільки важливо, щоб такі люди не зникли, бо тоді життя буде нецікавим, а серед ста «вітряків, які здаються велетнями», ховається як мінімум десять «велетнів, що прикидаються вітряками».
Але, не дивлячись на все, Дон Кiхот – вiчний образ. Триста шiстдесят рокiв тому вiн з’явився в країнi найбiльших суперечностей, найглибших прiрв мiж реальним буття i марнославною свiдомiстю людей. Вiн i зараз iде по землi, його дух неодмiнно оживає в кожному народовi й у кожнiй людинi.

Черговий номер

null

Новини

Copyright © Журнал "Зарубіжна література в школах України"

Розробка сайтів студія “ВЕБ-СТОЛИЦЯ”