Хіба у Всесвіті найкращий твір – не ми?

Автор: Омельянчик Анна, учениця 9-А класу Літинської СЗШ І-ІІІ ст. №2 Вінницька обл.
Вчитель: Гуменюк Ніна Іванівна

Хіба у Всесвіті найкращий твір – не ми?
В очах у розуму зіниця й зір – не ми?
Це коло Всесвіту скидається на перстень,
А камінь, що горить ясніш од зір, – це ми
Омар Хайям

Поет – це Божий посланець, який наповнює моральним сенсом усе навкруги, освітлює своїм сяйвом серця і, “ як янгол позначає двері тих, хто буде врятований, легким дотиком торкається душі людини, допомагаючи їй усвідомити вічність ”. Пройшовши у своїй творчості шлях до прижиттєвого визнання, Вільям Шекспір здобув собі репутацію і славу найвідомішого у світі драматурга.
Уперше знаменита трагедія одного з найяскравіших представників епохи Відродження – великого гуманіста Вільяма Шекспіра – була поставлена на сцені королівського театру 1595 року. Це було 416 років тому. Навіть не віриться, що пройшли століття, а “ сумна повість ” понині змушує тріпотіти серця, продовжує хвилювати чистотою почуттів і красою душевних порухів. У чому секрет Вільяма Шекспіра? Як йому вдалося створити трагедію, над якою не власний ні час, ні людина, ні сучасний гіперактивний ритм життя – ніхто.
У чому секрет? Що знав відомий англієць епохи Відродження? Чи існує код Вільяма Шекспіра? Думаю, що секрет – у любові, вічній і непроминущій цінності людського життя. І драматург прекрасно це знав і твердо вірив у живучість своїх образів, якби цього не було, його літературні герої не мали б такого довгого життя.
А код Вільяма Шекспіра, таємний знак його безсмертних героїв – відкриття світу та людини, прагнення до пізнання всього, що пов’язане з людиною, пошуки шляхів до щастя та гармонії, віра в життя.
Перегортаю сторінки улюбленого твору Вільяма Шекспіра – трагедії великого людського почуття, що зіткнулося з нелюдським світом. На думку приходять слова нашої сучасниці, відомої української поетеси Ліни Василівни Костенко:
Поезія – це завжди неповторність,
Якийсь безсмертний дотик до душі.
Читаючи трагедію “ Ромео і Джульєтта ” я маю честь доторкнутися вічності – неперевершених героїв і їхнього безсмертного батька – Вільяма Шекспіра. О, як він любив свої творіння, образи, як обстоював їхнє право на життя, радість і щастя у цьому світі, на землі. Трагедія “ Ромео і Джульєтта ” – гімн людині, сталості і справжності почуттів. Шекспірівський любовний “ трикутник ” – закохані один в одного юнак і дівчина і нелюбимий наречений – і сьогодні існує, живе, грає на сцені театрів, у кадрах фільмів, у реальному життя людей.
Сюжет “ Ромео і Джульєтта ” веде мене до стародавньої італійської народної легенди, за якою ті події, які описав Вільям Шекспір, справді мали місце на початку XIV століття в місці Вероні. Ще й тепер легендарна “ гробниця Джульєтти ” – улюблене місце воронців і гостей міста, які дають тут клятву вірності та любові.
Вільям Шекспір не першим опрацював сюжет італійської легенди, але саме він зумів зробити з нього геніальний твір.
Ромео Монтеккі та Джульєтта Капулетті – мої улюблені літературні герої, вони настільки чисті та світлі в своїх почуттях, що і сьогодні залишаться еталоном справжнього кохання – безстрашного, всепоглинаючого і в той же час неймовірно ніжного та трепетного. Ромео і Джульєтта – діти з ворогуючих родин, що ненавидять так, що навіть слуги протиборчих сторін не терплять один одного. Ніхто зі старійшин роду Монтеккі та Капулетті вже не пам’ятав, через що почалася ця ворожнеча, але вона захопила і молодь, заважаючи їй жити.
У родині Капулетті росте донька. Джульєтті лише 13 років, вона майже моя ровесниця, а в її житті відбулися такі трагічні і водночас до щему щасливі моменти… Коли б Джульєтта не була вигаданим персонажем і між нами не стояло більше ніж 4 століття, про що ми могли б говорити при зустрічі: про свою сім’ю, батьків, розваги, характер, мрії? І, як усі дівчатка, ми б, напевно, розповіли одна одній усі таємниці і, можливо, прочитали сторінки щоденника…

Верона 1952 рік.
“…Привіт, мій любий мовчазний друже! Лише тобі я можу повідати усі свої таємниці. Сьогодні день мого народження. Мені вже 11. Ось і закінчилося моє вільне життя. Позаду залишаються ігри та забави, стрільба з лука, небажання вчитися гарних манер. Усе це я залишаю вдома, у своїй дворянській родині у місті Верона. Завтра я їду в монастир. О Боже! Дай мені сили пережити цю розлуку з батьками, близькими, з Сусанною – моєю молочною сестрою (ми були як рідні), з годувальницею, яка мене обожнює. Що мене чекає попереду?!

Монастир під Вероною, весна 1593 рік.
Любий щоденнику! Вибач, що так довго не брала тебе до рук. Тутешній уклад життя не надихає до зустрічі з тобою. Про що тобі розповісти? Мій день проходить у молитві та спілкуванні з Богом. Стоячи навколішках я благаю Всевишнього про те, щоб він змилостився над моїми батьками, дарував їм довгі роки життя, щоб не забув і про мене, малу грішницю ( я не любила вчитися світських манер, постійно рвала шовкові сукні, лазила по деревах і навіть билася ). Прости мене, Господи! Даруй мені своє благословення! Пошли щастя і долю!

Верона, мій дім, березень 1594 рік.
Я вдома! Здрастуй, рідний дім, мій щоденник. Як усе змінилося, чи це я змінилася? Усі мої родичі в один голос заявили, що я маю вигляд справжньої нареченої. Ще б чого придумали. Якісь дурниці! Завтра мій батько на честь мого приїзду дає костюмований бал. Навіть не віриться, що я буду веселитися, танцювати. Монастир, чорний одяг, черниці, щоденні молитви з ранку до ночі – усе це позаду. Що чекає мене попереду? Якесь дивне передчуття…

Сан Франциско, квітень 1594 рік.
Мій перший бал! Яке щастя, яка радість. Багаті костюми, коштовні прикраси, неймовірної краси букети квітів, пишна оздоба зали. Музика, танці, але найголовніше – це те, що я познайомилася з Ним, з юнаком у костюмі ченця (це знак ? ). Я говорила з ним і ми розсталися. Моя мила, добра годувальниця розповіла мені ( ні, не чудесну казку ) сувору правду життя – цей юнак – Монтеккі, син заклятого ворога мого батька… Я чула змалку, що наші родини ворогують, але раніше мене це не турбувало, але зараз… Я втілення ненависної сили Недоречно по незнанню полюбила … О Боже! Що робити? Я не хочу, щоб Ромео вважав мене своїм ворогом?

25 травня. Верона. 1594 рік.
Я не можу спати. Я не хочу спати. За вікном буяє весна, все цвіте. У моєму серці – пісня. Я зустрілася з ним. Ромео любить мене. У саду, під квітучою вишнею, ми дали один одному клятву у вірності. Білі пелюстки сипалися до ніг, зорі падали з неба. Я задумала бажання… Ми завтра вінчаємося. Я стану дружиною Ромео. Мені не підвладне те, чим я володію. Моя любов без дна, а доброта – як широчінь морська. Яке щастя… Тремчу у передчутті.

26 травня. Верона 1594 рік.
О горе! Мій кузен, матусин племінник, Тибальт мертвий. Той, хто вчив мене стріляти з лука, хто називав мене своїм братусем через мої хлопчачі витівки, мертвий… Сьогодні я стала дружиною Ромео, нас  таємно повінчали, і від його ж руки, найніжнішої у світі, я втратила Тибальта. Як усе складно, все переплелося. Проти нас увесь світ. Що робити? Хто допоможе? Лоренцо! Так, так… Духівник Ромео провів святий обряд вінчання, він не залишить нас у біді. Я напишу йому, благатиму про допомогу.

28 травня. Верона.
До мене посватався граф Паріс, а я – дружина Ромео. Батьки дали згоду на шлюб. Призначено весілля! Як сказати, що це неможливо, я вінчана і заприсяглася Ромео. Вірний брат Лоренцо придумав план. Чи побачуся я з вами, мої рідні? Те знає лише Бог… Якийсь холодний страх Проймає млосно жили і неначе Морозом сковує гарячу кров… Я вип’ю сонне зілля і засну, усі подумають, що померла і віднесуть мене у родинний склеп Капулетті. Боюся гробниці, мерців, але я сильна, діждуся свого Ромео. Як воно буде?
Я йду, Ромео!
Іду вже, йду… Цей трунок п’ю за тебе!
Джульєтта Капулетті

Це був останній запис у щоденнику моєї уявної італійської подруги із Верони, ровесниці Джульєтти.
Невблаганна, жорстока, страшна смерть обірвала недоспівану пісню двох чудових людей, молодого подружжя, які дали обітницю Богу та дотрималися її. Ромео і Джульєтта померли разом, їхня любов перемогла смерть, змусила задуматися Монтеккі та Капулетті, правителів Верони й усіх інших, чи не час покінчити раз і назавжди з кривавими чварами. Величезне, непоправне горе зблизило ворогуючі родини, але вже занадто пізно.
Усе в житті треба робити вчасно, принаймні старатися. Якби батьки знали, чим живуть їхні діти, про що думають, що відчувають, можливо, наші вигадані персонажі залишилися б живими. Але Вільям Шекспір саме так, трагічно й болісно, закінчує свій шедевр, споруджуючи на могилі закоханих Ромео і Джульєтту золотий пам’ятник справжньому коханню.
Мабуть, від часів Вільяма Шекспіра світ не мав і не матиме більше ніколи “ повісті сумнішої…, ніж повість про Ромео і Джульєтту ”, твору настільки трагедійного та життєствердного водночас.
Безсмертні творіння Вільяма Шекспіра стали більш значимими, ніж звичайні літературні герої, доросли до рівня вічної легенди, яка оживає в кожній новій закоханій парі, спалахує жагучою пристрастю любові у будь-якому куточку світу. Трагедія кохання шекспірівських героїв звучить по-новому в різних творах мистецтва: у музичних поемах Берліоза, Чайковського, Прокоф’єва, у мюзиклі Бернстайна “ Вест-Сайдська ” історія; у фільмах Кастеланні, Дзефіреллі, на сценах театрів різних країн.
В українській літературі також є образи, схожі на Шекспірівські, у звучать відголоски Веронської трагедії. У повісті М. Коцюбинського “ Тіні забутих предків ” оживають українські Ромео і Джульєтта – це Іван і Марічка, які уособлюють високість і чистоту справжніх людей, яких не приваблює ні багатство, ні влада. Ці образи овіяні високою поезією, красою глибокого вірного кохання. Змальовуючи традиційну, з давніх часів усталену ворожнечу між сім’ями, вводячи мотив кохання між представниками ворогуючи родин (Гутенюки та Палійчуки ), М. Коцюбинський, наче йдучи за шекспірівською традицією, зробив своїх позитивних героїв байдужими до тієї ворожнечі, бо вони виходять із високогуманістичних почуттів.
Поезія не може жити на смітнику. Високі людські поривання не знаходять примирення за світом, де панують розрахунок, егоїзм, груба сила. Здається, що високе гине, а низьке перемагає. Насправді ж повість утверджує перемогу високого, заради якого головний герой відмовляється від спокійного ситого життя, ідучи назустріч смерті та своєму коханню, яке живе навіть після загибелі героїв.
Услід за трагедією В. Шекспіра “Ромео і Джульєтта” повість М. Коцюбинського “Тіні забутих предків” породжує гордість за людину. Збуджує прагнення до прекрасного, волю до світлого, радісного життя, готовність боротися за нього. Незважаючи на трагічний фінал, повість є твором оптимістичним.
Імена Великого Вільяма Шекспіра та його героїв звучать сьогодні і в сучасній українській пісні. Згадаймо пісню Віталія Козловського “Шекспір”, яка принесла автору перемогу на “ Новій Хвилі ” в Юрмалі і вразила усіх своєю ліричністю, мелодійністю, легким серпанком смутку за високою романтикою людських почуттів.
Шекспир напишет не про нас,
Мы слишком разные с тобой,
Но в этот миг и в этот час
Я твой, я твой.
Шекспир напишет не про нас,
Ведь ты не та и я другой,
Но в этот миг и в этот час
Я твой, я твой.

А жаль, що В. Шекспір, як стверджує Віталій Козловський напише не про нас, не про моє покоління? Що з нами стало, що втратили ми, що не достойні бути оспівані у творах драматурга. Мабуть, бракує нам зараз чистоти, свіжості вражень, щирості почуттів і вчинків. А так хотілося б, щоб і сьогодні люди вірили в любов, творили чудеса кохання. Мабуть, саме ці бажання і прагнення знайти віру заставляють сотні молодих людей із усіх куточків світу взятися за перо і написати:“ Італія, Верона, Джульєтті ”.
Листи-одкровення, адресовані відомій героїні багато років поспіль приходять у Верону в Дім Джульєтти на Via Capello, 23 чи до легендарної Гробниці на дворику Сан Франческо. Справжні почуття ніколи не вийдуть із моди, і тому кількість листів щороку збільшується. Люди різного віку розповідають Джульєтті історії, просять про пораду, допомогу, співчуття, і знаходять її.
А в 1993 році у Вероні було засновано приз Premio Cata Ciulietta за кращі листи шекспірівській героїні. Так що у всіх закоханих світу є можливість написати Джульєтті листа, доторкнутися до легенди, долучитися до вічності, залишивши свої романтичні фантазії у архівах клубу Джульєтти.
Мене вразила поезія сучасного поета В’ячеслава Кривди
“Джульетте в Верону” . У цьому творі автор розповідає про сучасну традицію писати листи в Італію, в Верону, шекспірівській героїні. Він звертається до мене, до інших читачів, моїх ровесників із закликом писати листи Джульєтті, якщо поряд немає рідної людини, того, кому можна вилити душу. Пам’ятник Джульєтті тільки вдень бронзовий і статичний, німий і холодний. А вночі (о чудо!) він оживає, Джульєтта сходить із п’єдесталу, читає листи дівчат і хлопців, пише відповіді, дає поради.
…А в доме напротив не гаснет окошко,
Как будто века рассыпаются в прах.
Ей надо успеть, пока время не вышло,
Джульетта опять сочиняет ответ.
Порхают по клавишам пальцы неслышно,
Друзьям посылая строку в Интернет.
Вот каменный дворик, и отсвет заката
Какое столетье?.. Какое число?..
И девочки пишут, и пишут ребята
В Верону. Джульетте. Насмешкам назло.

Тема кохання – одна з вічних у літературі. Кожен письменник висвітлює її по-своєму, але є твори, які стали зразком розкриття цієї теми. І є образи, які назавжди залишилися живими. Саме такими є шекспірівські герої – Ромео і Джульєтта, яких прагнення бути разом у радості та біді зробило нерозлучними, хоч і після смерті. Жаль, що саме так розв’язалися вічні питання… У цій смерті я вбачаю величну трагедію життя та торжество кохання героїв. Любов завжди була, є і буде символом самого життя…Кохання приходить у світ, розкриває серця людей і утверджує найважливіші цінності: любов, милосердя, вірність, самопожертву, надію, віру. Попри все, життя перемагає смерть, а любов – ненависть. Вічні образи безсмертних героїв – Ромео і Джульєтти – приходять знову до нас із глибини віків, зігріваючи своїм теплом наші серця, осяваючи Шекспірівською правдою та любов’ю сучасний жорстокий світ, якому так бракує добра та людяності…

Черговий номер

Зміст №6, 2018

Редакційна вітальня «Мене надихають діти». Ексклюзивне інтерв’ю Ольги Горобченко. . . . . . .2 Фахові проблеми Практика роботи …

Новини

Copyright © Журнал "Зарубіжна література в школах України"

Розробка сайтів студія “ВЕБ-СТОЛИЦЯ”