ЛАСКАВО ПРОСИМО ДО СВІТУ АНТИУТОПІЇ!

Про проєкт нового Державного стандарту базової середньої освіти

Латинське слово reformátio означає виправлення або перетворення. Справді, реформи покликані виправляти те, що заважає розвиткові, що є застарілим і не відповідає вимогам суспільного, наукового, технічного, культурного прогресу. Проте часом під гаслом реформаційних змін разом із водою виплескують дитину, заради якої й затіваються всілякі суспільні пертурбації. Ті виправлення, які наразі відбуваються в середній освіті, зокрема літературній, ЗАГРОЖУЮТЬ життю не тільки окремої дитині, а й усієї української нації, її майбутньому існуванню.

Процес реформування передбачає визначення недоліків, осмислення причин їхньої появи й подальше їх подолання – викорінення. Великий німецький реформатор Мартін Лютер прибив до дверей церкви у м. Віттенберзі «95 тез», у яких він заявив про те, що його не влаштовувало в тогочасній релігії. Уявляєте – цілих дев’яносто п’ять! А розробники проєкту нового Державного стандарту базової середньої освіти не назвали вчителям-словесникам бодай однієї тези про те, ЧОМУ УРОКИ УКРАЇНСЬКОЇ ТА ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ НЕ ВЛАШТОВУЮТЬ СУЧАСНИХ ЧИНОВНИКІВ ВІД ОСВІТИ? Чим же завинила художня література України та світу, яку не пустили на сторінки нового реформаторського документа – проєкту Державного стандарту базової середньої освіти (2020)?!

Можна наводити безліч аргументів на захист її величності ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ. Проте вона не потребує захисту… Вона пережила лихі часи середньовічної інквізиції, радянщини, нацизму та інші темні періоди історії, коли книжки забороняли, спалювали, коли за них катували й розстрілювали… Художня література буде існувати й далі… Утім, уже без українських вчителів і українських дітей… Вона не зникне в нашій галактиці від розчерку пера українських «реформаторів-інтеграторів».

Але простір України без найкращих книжок українських та зарубіжних письменників стане похмурішим і небезпечнішим. У ньому стане менше світла і менше свободи… А відповідно менше думок, почуттів, моралі… До речі, подібну ситуацію описав Рей Бредбері у романі «451 градус за Фаренгейтом», назва якого означає критичну точку згорання паперу. У змальованому американським письменником суспільстві, де лишилися тільки клаптики літературних знань, все починалося з подібної реформи – зі знищення уроків читання. Напевно, реформи в середній освіті теж досягли цієї критичної точки – 451 градусу за Фаренгейтом. А що ж чекає на наших дітей далі?.. Невагомість, де для молоді не буде ніякої опори в розбурханому сучасному світі.

Усі розумні люди усвідомлюють: якщо діти в школі не прилучаються до читання художніх творів (саме художніх, а не будь-яких текстів чи медіатекстів!), то в дорослому житті до художньої літератури вони можуть і не дійти… До того ж дилема «книжка чи комп’ютер» створює благодатний ґрунт для виключення художньої літератури із життя сучасної людини. А відповідно – до виключення емоцій, людських почуттів, моральних цінностей, які століттями й тисячоліттями виробляло людство в мистецтві Слова.

Наступний крок – це фізичне знищення книжок, які стають спочатку непотрібними, а потім і небезпечними, бо не відомо, які ідеї можна вичитати з книжок. За Реєм Бредбері, нам слід чекати саме такого розгортання подій – появи армії «пожежників», тобто «реформаторів», які полюють на купку людей, що зберігають знання літератури у своїй пам’яті. Це, мабуть, доля вчительської еліти – вчителів зарубіжної літератури…

Реформа виправлення, яку запропонували «реформатори-інтегратори» українському вчительству в новому проєкті Державного стандарту базової середньої освіти, породжує тільки антиутопічні асоціації, які прочитуються в усіх рядках і між рядками документа.

Але існує ще одне значення реформаторської діяльності, яке теж викликає загрозливі літературні паралелі – реформа як перевтілення. Це значення реформування призводить до образів Франца Кафки та Ежена Йонеско, адже тільки література на художньому матеріалі (який, на відміну від інших текстів, є образним і чуттєвим) звертається безпосередньо до внутрішнього світу читача, його естетичних ідеалів. Без шкільних курсів української та зарубіжної літератури процес перевтілення людей на комах і носорогів буде стрімким і незворотнім. Медіаосвіта, яка є модним і сучасним освітнім напрямком, вчить сприймати медіатексти, щоб протистояти маніпуляціям, впливам, зомбуванню й викликам. А художня література спонукає до діалогу із автором-творцем та його твором, із різними культурами й епохами, із духовними відлуннями різних поколінь, що слід вважати супер-медіаосвітою.

Реформатори завжди заспокоюють себе тим, що доля всіх реформ – долати супротив тих, хто чіпляється за усталене й звичне. Однак історії відома армія радянських борців за реформи, діяльність яких відкинула нашу країну на десятки (а може, сотні?) років назад, а наслідки виявилися жахливими. Безглузді операції по заміні, пересаджуванню, схрещуванню породжували й множили лише шарикових і швондерів. «Сбросим Пушкина с корабля современности!» – з такого гасла розпочиналася переробка культури в період радянщини. А потім настало розстріляне відродження, а потім – десятки літ радянського мракобісся, втрати якого непоправні.

Нині, на початку XXI століття, коли вже немає й радянщини, чомусь відбуваються подібні експерименти – вилучення художньої літератури із системи виховання молоді. Проєкт нового Державного стандарту базової середньої освіти фактично убиває митців і книжки, які навчають мислити, дають смисл людському існуванню. У цьому проєкті не знайшлося гідного місця для української й зарубіжної літератур, про них згадано лише побіжно, фрагментарно, мимохідь… Адже головне тепер для реформаторів – мови! Не рубіть гілку, на якій співає пересмішник, не зачиняйте дверей до Країни Див, не руйнуйте дім, який збудував Свіфт!

Звучить по-донкіхотівські, але не тому, що боротьба з «реформаторами-інтеграторами» марна, а тому, що наш досвід викладання зарубіжної літератури в школі переконав нас у тому, що ми здатні бачити те, що для інших просто не існує. Як пояснював Дон Кіхот: «Все, що оточує мандрівних рицарів, здається химерним, безглуздим, несправжнім, поставленим сторч головою? І не тому, що воно так і є, а тому, що за ними повсякчас в’ються роєм усякі чаклуни та чарівники, які по своїй уподобі підміняють, перетворюють і перечасовують усі ці речі на краще чи на гірше, залежно від того, чи вони нам добра зичать, чи духом на нас дишуть».

Підміняють, перетворюють, перечасовують – тобто реформують зараз освіту на гірше, «духом на нас дишуть», задуваючи літературне полум’я добра й любові…

Ольга Орлова,
кандидат філологічних наук,
доцент кафедри світової літератури ПНПУ
імені В.Г. Короленка