Лялька від Діда Мороза

Автор: Кирилюк Микола, учень 5-го класу Сков’ятинської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Борщівського району, Тернопільської області.
Учитель: Гнатюк Марія Іванівна

Колись давним-давно жили собі дід та баба. Вони дуже сумували, бо не було у них діточок. Наближався Новий рік, і всі сусіди зі своїми дітьми готувалися до свята. Вони були веселі і щасливі, лиш дід з бабою важко зітхали. От і каже баба дідові:
– Бачиш, діду, всі веселяться, радіють, бо у них є діти. Лишень нам нема з ким розділити це свято.
І тоді дід придумав таке:
– Ти, бабо, не сумуй, а зготуй всяких гостинців. Я хоч звірятам до лісу відвезу, хай їм буде весело.
Зраділа баба, швиденько зібрала різних ласощів і просить діда:
– Коли ти, діду, вже їдеш до лісу, то привези ялинку, хоч трохи радості буде.
– Добре, – каже дід, – привезу.
Запряг дід коня і поїхав до лісу. Скликав він усяких звірів. Позбігалися зайці, кізки, вовки, лисички, білочки, прилетіли пташки і почали пригощатися. Побачили, що дід невеселий і питаються:
– Чому ти, дідусю, такий сумний?
Розповів дід про свою біду і гірко заплакав. Звірам стало дуже шкода стареньких, і вирішили допомогти. Подякували вони дідусеві і побігли собі. Довго думали звірі, як віддячити дідові і бабі, і надумали піти до Діда Мороза і все йому розказати. Так і зробили. Вислухав Дід мороз їх і погодився допомогти. Взяв він свої лижі і подався шукати діда у лісі.
А дід їде додому і приглядається до ялинок, щоб бабу дома потішити. А тим часом Дід Мороз знайшов ялинку, яка найбільше в око впадала, і почепив на неї дерев’яну ляльку. Дід довго оглядав ялинки, поки не підійшов до тієї, де висіла лялька. Зрубав дід ялинку та радіє, що ще й іграшку одразу додому привезе.
Приїхав дід додому, заніс ялинку до хати, а бабу попросив ляльку із сіней забрати. Пішла вона надвір і почула дитячий голос:
– Поспіши, бабусечко, неси мене до хати, бо холодно дуже.
Прислухалася баба, а то хлопчина з дідових саней обзивається. Зраділа баба, забрала дитину до хати, обігріли її з дідом, нагодували. І не віриться їм, що на старість таке щастя з ними трапилося. А хлопчик і каже:
– Я – ваш онучок, а ви – мої дідусь та бабуся. Буду я вас любити, про вас піклуватися. А зараз йдемо ялинку прикрашати!
Зраділи дід і баба, кинулися цілувати та обіймати свого онучка. Такого щасливого Нового року у них ще не було.