в школах України

На побачення з Європою

Інколи дуже важко наважитись почати щось нове або відкинути всі сумніви пересічного громадянина і поринути в мандри. Зі мною все сталося навпаки. Це літо мені подарувало ще одну незабутню подорож –автобусний тур Європою.
Вражаюча картина сервісу на європейських автобанах та сама дорога залишили приємне враження. Зближення із європейським стилем життя зробило нас кращими, хочеться і в своїй оселі трохи щось змінити. Хіба ми гірші? Чи не можемо до блиску прибрати свій ганок чи свою вулицю, ціле місто? Але це не буде той європейський глянець. Та назвати згаяним цей час було б вже занадто!

Берлін, 28 липня 2013 р. Неймовірна спека, місто задихалося від гомінких юрбищ туристичних груп. Це була неділя, і всі законослухняні берлінці відпочивали. Я з радістю дивилася на молоді сім’ї, які спокійно проїжджали на численних велосипедах по спеціальних велодоріжках. Гід не забував постійно нас попереджати про небезпеку потрапити під велосипед.
Берлінський кафедральний собор, парк Люстгартен, вулиця Унтер-ден-Лінден – візитна картка Берліна ось уже понад 300 років, Бранденбурзькі ворота, Рейхстаг, замок Шарлоттенбург, Музейний острів, і під кінець не можна оминути своєю увагою знамениту Берлінську стіну. Але нас, туристів із України, найбільше вразив сучасний Соні-центр із гігантським куполом, який за контурами є точною копією японської гори Фудзіяма. За японськими повір’ями, камі живуть у горах, але оскільки в Берліні немає гір, для камі було створено штучне пристанище, щоб компанія Sony і в Європі перебувала під їх захистом. Вражаюча своїм модерном Постдамська площа із артефактом першого в Європі світлофора, придбаного в Нью-Йорку і встановленого в Берліні в 1924 році! Гід мав таку харизму закоханого красномовного шанувальника сучасного міста, що ми мимоволі захоплювалися і разом поринали в історію повного чарів Берліну.
Париж, 29—30 липня 2013р. Париж – місто, в яке закохуєшся з першого разу. Пам’ятаєте, як у Валерія Брюсова:
Я полюбил твой мир, как сон, многообразный
И вечно дышащий, мучительно-живой…
Твоя стихия – жизнь, лишь в ней твои соблазны,
Ты на меня дохнул – и я навеки твой.
Духовне серце Парижа – знаменитий Нотр-Дам де Парі. Вітражі, органна музика, старовинні гобелени, численні скульптури. За два євро отримала пам‘ятну монетку-медаль золотавого кольору із зображенням собору. На прощання пошепки промовляєш: «Чарівне поетичне творіння із каменю, неси надалі справжню насолоду, щоб нас робити кращими!»
Трішки відійшла – о диво! В руках немолодого чоловіка крихти хліба – і десятки сірих, таких знайомих горобців та голубів злітаються на сніданок. Мені захотілося повторити. Дістала шматок хліба, але чолов’яга, побачивши на моїх руках горобців, щось швидко проговорив, і мить – всі пташки в нього. Я зрозуміла, що відібрала у бідолашного заробіток. Посміхнулась і пішла далі.
Сена, увінчана гранітом і мостами, Латинський квартал, Сорбонна, Лувр, Монпарнас, Монмартр, знаменитий Мулен Руж і, звичайно, елегантна красуня Ейфелева вежа – все це вічне і знайоме з численних художніх творів, фото, кіно. Але хотілося доторкнутися до фасадів, закарбувати в пам’яті до найменшої дрібнички велич Парижа!
Йдемо мостом закоханих. Він виблискує у вранішньому сонці тисячами золотавих замочків з усього світу. Звичайна дощата поверхня мосту, але перила наче вигаптовані мереживом освідчень мільйонів закоханих сердець. Дивовижна краса! Милуємося, і – обов’язково фото на згадку.
Дрезден, 31 липня 2013 р. Місто відразу ж полонило гармонією краси архітектурних споруд і своєю тишею, навіть трамваї пересувались беззвучно, що вразило не одну мене. Після розповіді гіда зрозуміла, яка прихована сила любові і поваги городян до свого міста. Уявляєте вщент зруйнований Дрезден після війни? А приїдьте й нині подивіться! Відбудований старий центр міста, кожна цеглина зайняла своє історичне місце в комплексі історичних будівель. Дрезденський Цвінгер з цілим скарбом мистецьких шедеврів! Відкриваєш масивні двері – і перед тобою Сикстинська Мадонна Рафаеля. Неймовірні переживання, коли споглядаєш історію пензля великих майстрів.
Краків, 1 серпня 2013 р. Кінець подорожі – королівське місто Краків. Головна ринкова площа, де на початку XIVст. виріс Маріацький костел – серце стародавнього міста. Давня легенда розповідає про трубача-сигнальника, що стояв на вежі костелу і першим побачив наближення ворогів. Він засурмив сигнал тривоги – «хейнал». У цю хвилину татарська стріла вцілила в горло трубача, і звук труби обірвався. Тисячі туристів збираються під стінами костелу, щоб послухати «обірвану» мелодію трубача. Після цього виконавець махає трубою. Вважається, скільки разів махне, стільки людина ще повернеться до Кракова. На моє щастя, я побачила трубача, загадала бажання коли-небудь ще завітати до гостинного міста.
Навпроти костела встановлено пам’ятник Адаму Міцкевичу. Гід зауважив, що молоді люди призначають побачення біля монумента. А я подумала про гарну традицію поляків: освідчуватися в коханні рядками поета:
Впервые став рабом, клянусь, я рабству рад.
Все мысли о тебе, но мыслям нет стесненья,
Все сердце — для тебя, но сердцу нет мученья,
Гляжу в глаза твои — и радостен мой взгляд.
Незабаром осінь. Моє одне із найщасливіших в житті літо добігло кінця. Куди помандрую наступного разу? Нехай це буде таємниця. Головне, що маю мрію і сподівання, що «обірвану» мелодію колись дослухаю до кінця.


Автор: Наталія Черняєва, вчитель світової літератури Дібровської ЗОШ Синельниківського району, Дніпропетровської області

Черговий номер

Без имени-2

Новини

Copyright © Журнал "Зарубіжна література в школах України"

Розробка сайтів студія “ВЕБ-СТОЛИЦЯ”