Новорічні пригоди Попелюшки і принца (фанфік)

Автор: Свистун Анастасія, учениця 5-А класу Смілянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. №10 Черкаської області
Учитель: Заскалета Валентина Іванівна

Було це чи не було, ніхто не знає. Усім знайома Попелюшка, одружившись з принцем, чудово з ним жила в їхньому палаці. Вона анітрішки не змінилася, була такою ж доброю, веселою, працьовитою.
В переддень Нового року володар сусіднього замку на ім’я Яструббан покликав до себе на вечерю Попелюшку та принца. Володар завжди ходив у чорному довгому балахоні, підв’язаному поясом зі зміїної шкіри. В нього була чорна довга борода, а чорні злі очі визирали з-під чорних брів, ніби очі справжнього яструба.
Попелюшка боялася і недолюблювала володаря Яструббана, тому почала відмовляти принца від подорожі до сусіднього замку, але принц сказав, що не ввічливо відмовлятися від запрошення. І ввечері Попелюшка зі своїм чоловіком приїхали в замок до Яструббана. Замок був дуже великий, майже не освітлювався, і тому виглядав похмуро і лячно. Коли гостей прийняв господар у просторій залі, Попелюшка помітила, що ніде немає новорічної ялинки, і про це запитала Яструббана. Володар, поглянувши на неї своїм холодним поглядом, сказав:
– Я ненавиджу новорічну ялинку і все, що з нею пов’язано, адже завтра мій день народження, і ніхто про це не згадує, бо всі святкують прихід Нового року. І я колись покладу цьому край!
Після вечері Попелюшка та принц з дозволу володаря пішли оглядати замок. Вони довго блукали коридорами, освітлюючи собі шлях смолоскипами, аж несподівано зупинилися біля дверей кімнати, на дверях якої був напис «Не заходити!». Вони якийсь час вагалися, що робити далі, аж раптом до них долинули слова володаря Яструббана, який розмовляв зі своїм слугою, горбатим карликом Гавом:
– Ти міцно замкнув двері в ту кімнату?
– Так, володарю, так. Ключ я почепив за картиною, що висить справа від дверей.
– Добре, добре, моє Гавеня! Незабаром всі люди забудуть про Новий рік і моя мрія здійсниться. Ха-ха-ха!
Попелюшка та принц невдовзі попрощалися з володарем Яструббаном. Дорогою додому вони обговорювали почуті слова і вирішили якимось чином пробратися в ту кімнату і довідатися про злі наміри Яструббана. Принц згадав, що колись давно чув від свого прадіда, що між їхнім палацом і замком Яструббана є підземний таємний хід, варто його лише знайти – і розгадка в їхніх руках.
Повернувшись додому, Попелюшка і принц дуже швидко знайшли підземний хід, скориставшись записами прадіда, які зберігалися у сімейній бібліотеці. Переодягнувшись, вони швидко пробралися через підземний хід до замку Яструббана. Була глибока ніч, всі придворні спали, і Попелюшка з принцем без перешкод пробралися до дверей таємничої кімнати та знайшли ключ. Відчинивши двері, вони побачили порожню кімнату, в центрі якої лежав червоний мішок і палиця синього кольору.
Аж раптом до Попелюшки і принца долинули звуки тихенької музики за дверима.
– Що нам робити? Де сховатись? – тихенько спитала Попелюшка.
Тут двері тихенько відчинилися і в кімнаті залетіла маленька дівчинка-метелик. Дівчинка підлетіла до Попелюшки та принца, запитала хто вони, та розповіла свою сумну історію.
– Карлик Гав якимось чином потрапив в Зимову країну. Викрав чарівний мішок, посох Діда Мороза та мене, онучку Діді Мороза, Снігуроньку. А злий Яструббан перетворив мене на метелика.
– Як ми можемо тобі допомогти? – спитав принц.
– Допоможіть перенести посох в Зимову країну до Діда Мороза, – попрохала Снігуронька.
– А як нам дістатися в Зимову країну? – спитала Попелюшка у Снігуроньки.
– Візьміть посох Діда Мороза і лізьте зі мною у чарівний мішок.
– Добре, але навіщо нам сидіти у мішку? – спитав принц.
– Та ні, ми не будемо сидіти у мішку, адже він чарівний і вмить перенесе нас у Зимову країну до Діда Мороза, – мовила Снігуронька.
Попелюшка, принц та Снігуронька залізли у мішок, після чого Снігуронька промовила:
– Міх, мішок, сніг, сніжок! Ти, морозе, трісь-трісь, у Зимовій країні опинись!
І вони опинилися у Зимовій країні біля хатини Діда Мороза. Попелюшка подзвонила у дзвінок. Двері відчинив гном. Він був у червоному жакеті, підв’язаному зеленим поясом, на голові у нього була шапочка для спання, це і не дивно, бо надворі була ніч. Гномик сказав сухим голосом:
– Хто ви такі і чого сюди прийшли?
– Ми принесли посох Діду Морозу, – тихо сказала Попелюшка.
– Ура! Ура! Ура! Як це добре! – радісно закричав гномик і почав стрибати по кімнаті. Потім зняв з голови шапку і почав її підкидати вгору. А коли до хатини залетіла Снігуронька, радості гномика не було меж. – Снігуронько, люба Снігуронько, я так радий тебе бачити!
– Я теж, а тепер ходімо, у нас багато справ, – схвильовано сказала Снігуронька.
І всі вони швиденько спустилися сходами і опинилися у величезній кімнаті, де було багато гномиків. Одні сиділи і сумували, інші плакали. В кутку кімнати лежала велика купа листів. Снігуронька повела принца і Попелюшку в кінець кімнати, там були двері. Снігуронька постукала, сумний чоловічий голос сказав:
– Заходьте!
Попелюшка, принц і Снігуронька зайшли. Снігуронька підлетіла до Діда Мороза і сказала:
– Дідусю Морозе, ці люди допомогли мені принести твій посох!
– Посох?! Як добре, що він знайшовся! Спасибі вам! А мішок ви теж принесли?
– На жаль, ні, – відповіла Попелюшка.
– Ох! Ну, нічого, головне – це посох! – сказав Дід Мороз і, вийшовши з кімнати до гномів, голосно вигукнув: – Попелюшка і принц принесли посох!
Дід Мороз тричі стукнув ним по підлозі, але нічого не сталося. Він спробував ще раз, але знову нічого не сталося. Тоді Дід Мороз обдивився посох і сумно сказав:
– На ньому немає кришталевої сніжинки, тому він не працює.
– Чим ми можемо допомогти вам? – спитав принц.
– Є тільки один вихід. Вам потрібно потрапити в королівство Майстрів і знайти коваля Сніжка.
– А як же ми потрапимо в королівство Майстрів? – запитала Попелюшка.
Аж тут вийшов один гном і сказав:
– Попелюшко, принце, візьміть цю хустинку. Коли вам буде потрібно кудись потрапити, змахніть нею спочатку направо, потім наліво – і ви опинитесь там, де забажаєте.
– Спасибі вам, любі гномики! – промовив Дід Мороз.
– Ну, що ж, не будемо гаяти часу! – сказав принц.
Попелюшка змахнула хустинкою спочатку направо, потім наліво і сказала:
– Хочу бути в королівстві Майстрів!
В ту ж мить вони опинилися перед будинком коваля Сніжка. Всі будинки у королівстві були дивовижної форми. Одні мали вигляд молотків, інші – гвіздків, ще були будинки у вигляді пилок, а будинок коваля був збудований у вигляді підкови.
Коваль Сніжок вийшов до гостей, привітався з ними і спитав:
– Що вам потрібно, чим можу допомогти?
– Ковалю Сніжку, ми знаємо, що ти чудовий майстер, тому просимо, щоб ти викував кришталеву сніжинку для посоха Діда Мороза, – лагідно попросила Попелюшка.
– Я б з радістю, але в мене закінчився кришталь.
– То візьми мої кришталеві черевички, – сказала Попелюшка. Вона поглянула на принца і з його погляду зрозуміла, що він не заперечує.
Незабаром коваль Сніжок виніс гостям чудову кришталеву сніжинку. Попелюшка та принц подякували ковалю і, змахнувши хустинкою, опинилися перед будинком Діда Мороза. Аж раптом вони побачили, що будинок вщент зруйнований. Попелюшка з усіх сил вигукнула:
– Агов, є тут хто?!
До них підлетіла Снігуронька і сказала:
– Не хвилюйтеся, всі врятовані. Ідіть за мною.
Поки вони йшли, Снігуронька розповіла, що прилітав Яструббан та зруйнував будинок, але Дід Мороз і гноми врятувались і сховалися в печері.
Зайшовши до печери, Попелюшка та принц віддали Діду Морозу кришталеву сніжинку, і, о диво, посох знову запрацював. Дід Мороз стукнув ним тричі – і Снігуронька-метелик перетворилася на справжню Снігуроньку.
– А де ми будемо готувати подарунки, адже до Нового року залишилося так мало часу? – спитав гном у Діда Мороза.
– Здається, я знаю як вам допомогти! – вигукнула Попелюшка. Вона змахнула чарівною хустиною – і всі опинилися у палаці принца та Попелюшки. Принц побіг в покої короля і попросив його допомоги. Король наказав усім придворним допомагати Діду Морозу. До півночі всі подарунки були готові.
– Щиро всім дякую! З вашою допомогою Новий рік таки відбудеться! – голосно вигукнув Дід Мороз.
Всі радісно заплескали в долоні та почали веселитися. А Попелюшка на хвильку замислилася, підійшла до Діда Мороза:
– Ми забули виконати ще одне бажання. Уявляєте, є на світі одна людина, якій ніколи не святкували день народження та не дарували подарунків. Давайте влаштуємо Яструббану справжній день народження.
Тоді Дід Мороз стукнув посохом один раз – і в кімнаті з’явилася купа подарунків. Стукнув вдруге – і кімната стала святково прикрашена до дня народження. Стукнув втретє – в кімнаті з’явився Яструббан зі своїм слугою Гавом. Попелюшка підійшла до купи подарунків, взяла один із них, вручила його Яструббану і привітала його з днем народження.
І на обличчі Яструббана з’явилася усмішка…