Переклад з англійської мови уривка з поезії Джорджа Гордона Байрона

Автор перекладу: Роман Василь, учень 9-Б класу Мукачівської СЗОШ І-ІІІ ступенів № 4
Про себе: захоплююсь читанням історичних романів та наукової літератури, наукою. Також люблю слухати музику та проводити вільний час на природі.
Вчитель зарубіжної  літератури: Білак Андріана Валеріївна

George Gordon Byron
…Few are my years, and yet I feel
The World was ne’er design’d for me:
Ah! why do dark’ning shades conceal
The hour when man must cease to be?
Once I beheld a splendid dream,
A visionary scene of bliss:
Truth ! – wherefore did thy hated beam
Awake me to a world like this?

I lov’d but those I lov’d are gone;
Had friends – my early friends are fled.
How cheerless feels the heart alone,
When all its former hopes are dead!
Though gay companions, o’er the bowl
Dispel awhile the sense of ill;
Though Pleasure stirs the maddening soul,
The heart – the heart – is lonely still.

How dull!to hear the voice of those
Whom Rank or Chance, whom Wealth or Power,
Have made, though neither friends nor foes,
Associates of the festive hour.
Give me again a faithful few,
In years and feelings still the same,
And I will fly the midnight crew,
Where boist’rous Joy is but a name.

And Woman, lovely Woman! thou,
My hope, my comforter, my all!
How cold must be my bosom now,
When e’en thy smiles begin to pall!
Without a sigh would I resign,
This busy scene of splendid Woe,
To make that calm contentment mine,
Which Virtue knows, or seems to know.

Fain would I fly the haunts of men
I seek to shun, not hate mankind;
My breast requires the sullen glen,
Whose gloom may suit a darken’d mind,
Oh ! that to me the wings were given,
Which bear the turtle to her nest!
Then would I cleave the vault of Heaven,
To flee away, and be at rest.

***
…Мої роки ще незначні, але я відчуваю,
Що світ ніколи не був створений для мене.
Ох,чому ж темні тіні зникають
У годину, коли життя людини мине.
Я бачив дивовижну мрію колись,
Уявний епізод блаженства:
Істино! – Чому до твого променя ненависть,
Що будить мене від людського шаленства?

Всі ті пішли, кого я безмежно любив,
Я мав друзів – та навіть друзі від мене втекли.
Що за нещирі почуття я в своїм серці носив…
Та навіть єдину надію мою на смерть прирекли.
Тоді ж бо навіть почуття хвороби проходить,
Коли граємо з товаришами у колі тіснім.
Задоволення заважає душі,що з розуму сходить
Серце – так саме серце – залишилось самотнім.

Як темно! чути голос тих,
Кого Ранг чи Шанс,кого Багатство чи Сила
Зробили; друзі, і вороги
Об’єднуються у щасливу годину.
Дай мені знову декілька вірних,
Таких самих у роках і почуттях
І я літатиму разом з ними безмірно
Туди, де бурхлива радість є лише ім’ям.

О, дівчино, любляча дівчино,я знаю,
Що ти – надія моя, мій захисник, моє все.
Якими холодними груди мої бути мають
Коли навіть посмішка тобі втому несе.
Я геть піду навіть без повідомлення
Ця сцена вже пройнята зайнята горем без кінця.
Для того,щоб принести тому задоволення
Чиї чесноти знають. Знають,здається.

Охоче я полечу туди, де є люди,
Намагаючись уникати усього, що ненавидять.
Моя совість шукає похмурі долини повсюди,
Чиї тіні загублений розум задовольнять.
Якби ж мені дали крила,
Що здатні до гнізда горлицю нести.
Тоді б я розсік неба склепіння,
Щоб відпочити, від усього втекти.