Ромео і Джульєтта – вічний образ справжнього юнацького кохання

Автор: Єчко Лілія, учениця 9-й класу Гребениківської ЗОШ I-III ступенів, Тростянецької районної ради, Сумської області.
Вчитель: Недбай Алла Петрівна

За вікном кружляє осіннє жовте листя… Мов сльози, по шибці вікна, розтікаються великі краплини дощу… Я дивлюся на весь цей осінній карнавал з теплої кімнати, та чомусь по-зимовому, льодовито-холодно на моїй душі. Стискаю руку в кулак і знов розтискаю, закам’янілі пальці не слухаються й щохвилини витирають гарячі сльози, що вже водоспадом стікають по моїх щоках. Мабуть, сльози – це єдине живе, що залишилося в мені, бо здається, що навіть серце перетворилось на маленьку крижинку.
Усе почалося сонячним весняним днем. Маленька травичка, що тільки прозирала з ґрунту, після довгого зимового сну, нагадувала щойно підстрижений газон на дворі Букінгемського палацу, хоча, чесно кажучи, ніколи не бачила ані Букінгемського палацу, ані газону на його дворі, та настрій був піднесений. Один дзвінок подруги – і весела компанія «затятих вболівальниць футболу», розтягнувшись шеренгою через усю дорогу, уже чимчикує до місцевого парку, де відбудеться товариський матч сусідніх сіл. Настрій був, справді, піднесений, а два забитих голи нашою командою лише покращили його, хлопці дедалі більше входили в азарт, та що було далі – я не пам’ятаю. Пам’ятаю лише карі очі… карі очі… вони були такими… важко пояснити, у них відбивалося не лише моє зображення, а й дивний блиск, який немов зачаровував мене. Він був таким близьким… ніби моїм. Здається, це те, що я шукала все життя, а знайшла лише за декілька секунд. Я закохалась. Уперше. По-справжньому. Уже потім дівчата розповіли, як дзвінко відлетів м’яч від моєї голови. У ті хвилини для мене не існувало нікого, були лише він та я. Він люб’язно запропонував провести мене додому, а я… я погодилась. На прощання він ніжно поцілував мене в щічку… серце розривалося, щоки палали, увесь вечір я думала лише про нього, а на ранок мене чекав допит з подробицями. Батьків цікавило, що це за хлопець цілує їх тринадцятирічне, « нічого не розуміюче в цьому житті», чадо. Та як би сильно не кричала мама, та як би не пронизливо дивився на мене тато, я згадувала цей поцілунок з усмішкою на обличчі, що здавалося ще більше дратувало їх. Мабуть, дуже важко відчувати будь-які світлі почуття, коли ти не знаходиш підтримки в своїх батьків. Я бачила, як тяжко вони переживають кожну нашу зустріч, і від цього наші стосунки стали важким тягарем для всіх. Першим здався він, сказавши, що помилково вважав нашу «дружбу» справжнім коханням. Мені було дуже боляче, та я не звинувачувала в цьому його, адже й сама вже дуже стомилась від постійної напруженої атмосфери…
Ось такою була моя історія. Так, мабуть, ці почуття ніколи не оспіває поет у своєму вірші чи письменник у творі, та від цього вони не стають менш палкими і зворушливими. За вікном кружляє осіннє жовте листя… Мов сльози, по шибці вікна розтікаються великі краплини дощу… Я дивлюся на весь цей осінній карнавал з теплої кімнати, та чомусь по-зимовому, льодовито-холодно на моїй душі. Стискаю руку в кулак і знов розтискаю, закам’янілі пальці не слухаються й щохвилини витирають гарячі сльози, що вже водоспадом стікають по щоках. Мабуть, сльози – це єдине живе, що залишилося в мені, бо здається, що навіть серце перетворилось на маленьку крижинку. Я тримаю в руках трагедію В.Шекспіра «Ромео і Джульєтта». Перечитую знову і знову, і дякую Богові за те, що Він дав мені це життя, за те, що Він учить мене на чужих помилках, а не змушує вчитись на своїх, за те, що дав мені силу волі, стійкість та мужність, за все…
Часто дорослі, бачачи пару малих школярів, що йдуть по дорозі, ніжно тримаючись за руки, жартома кажуть: «Ромео і Джульєтта». Та дуже часто люди сприймають їх просто закоханими підлітками, забуваючи про те,що справді хотів довести до читачів уславлений Шекспір. Це безглузда смерть двох юних, недоторканих душ,через чвари їх батьків.
Говорячи про почуття цих молодих людей,я б сказала словами відомого українського письменника В. Сосюри: «Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання.» Мабуть, ще сотні, а може навіть й тисячі років, Ромео і Джульєтта залишаться символом справжнього, чистого й такого зворушливого юнацького кохання.

Вам також має сподобатись...

1 Відповідь

  1. admin сказав:

    Анна-Марія Богосвятська: Така зворушлива розповідь, відкритість, ніжність і біль першого кохання… І так по-сучасному звучить Шекспір з його відомою трагедією. Дуже сподобалось!

Залишити відповідь