в школах України

«Щасливий вчитель та щасливий учень – головна мета реформування школи». Ексклюзивне інтерв’ю Олени Ревнивцевої

Дорогі читачі, сьогодні до нашої редакційної вітальні ми запросили чарівну жінку, яскраву особистість, справжнього професіонала, талановитого, творчого педагога Олену Володимирівну Ревнивцеву, завідувача лабораторії гуманітарних дисциплін Кіровоградського ОІППО.
Олена Володимирівна нещодавно відсвяткувала свій ювілей. Зичимо їй міцного здоров’я, щастя та успіхів у такій потрібній, хоч не завжди легкій справі.

Олено Володимирівно, на Вашій сторінці у Фейсбук ми стежимо за Вашими подорожами світом. Яким чином Ви використовуєте свій досвід відкриття світу в роботі? Які маєте щодо цього плани?
Дякую, що мої подорожі привертають увагу. Цікава та людина, яка щось робить гарно. Хтось малює, хтось співає, пече, вишиває, вирощує квіти та інше, а я подорожую. З дитинства подорожувала з батьками, брала з собою маленьку дитячу валізу з іграшками.
Коли обирала професію, мені були цікаві і філологія, і географія. Перемогла філологія.
Щоб пізнати поета, радив колись мудрий Гете, треба піти в його країну. Зарубіжна література безмежна, можна багато подорожувати літературними стежками. В різних країнах, у різних містах бачиш та дізнаєшся багато деталей з життя письменників, про які не пишуть в підручниках. Наприклад, багато незвичайного я дізналася про Кафку в Празі, про Екзюпері – в Ліоні, про Сарамаго – в Ліссабоні, про Ібсена – в Осло та Бергені. В австрійських Альпах згадувала героїв повісті Василя Бикова «Альпійська балада», відчувала, наскільки важкою фізично та небезпечною була їхня подорож (до речі, я завжди роблю фото під час мандрів та роздаю вчителям). Іноді цікаві факти стають завданнями для пошукової роботи учнів (наприклад: Як пов’язані Кальдерон та Саламанка, Байрон та Сінтра?). Наші учні зараз багато подорожують, відкривають для себе світ, тому це можна використовувати для стимулювання інтересу до нашого предмета.
Дуже люблю мандрувати Україною, відкривати для себе незвичайні місця, я їх називаю «місцями сили». Це своєрідна енергетична підтримка. Завдяки моїй роботі та моїм колегам-методистам з різних областей України, які проводять Всеукраїнські методичні заходи, бачила майже всю Україну. А коли побуваєш десь сам, з’являється бажання поїхати в подорож з учителями: учасниками творчих груп, слухачами курсів підвищення кваліфікації. У цьому році, наприклад, ми відвідали Верховну Раду України, побували у фан-зоні Євробачення в місті Києві, у Дніпрі відвідали музей «Пам’ять єврейського народу і Голокост в Україні» в культурному центрі «Менора» та музей АТО. Мені хочеться, щоб учителі зарубіжної літератури могли багато подорожувати, пізнавати свою країну, розповідати про все учням, а потім обов’язково відвідувати з ними цікаві екскурсійні місця. Людина, яка багато бачила, стає вільною, толерантною, з повагою ставиться до інших, шанує свою культуру та культуру інших народів. А це одне із завдань вивчення зарубіжної літератури.

Розкажіть нам про свою родину.
Моя родина – це донька, зять та онука Єва. Мої дівчата – білявки, красуні та розумниці. Дуже приємно, що мої діти стали гарними читачами, поціновувачами елітарної літератури, цікавими співрозмовниками з гарним літературним смаком.
На книжкових полицях у онуки прекрасні зразки сучасної дитячої зарубіжної літератури, читання вголос відбувається кожного вечора. Моя онука відвідала майже всі київські музеї, вона постійний глядач у дитячих театрах. А ще мені приємно, що в нашій родині всі завжди готові подорожувати, валізи збираються дуже швидко. Цього року на нас чекає важлива подія – Єва вступає до школи. І почнеться в нас нове життєве коло, нові клопоти, нові відкриття. Знову поряд будуть вчителі, буде школа, а це і є, мабуть, моє життя.

Хто сприяв Вашому становленню як методиста?
Ми знаємо, що людину формують самоосвіта та оточення. До інституту післядипломної освіти мені довелося прийти з посади вчителя зарубіжної літератури. На той час мене приваблювала методична робота, я була головою міського методичного об’єднання вчителів зарубіжної літератури та російської мови. Мене запрошували проводити уроки та читати лекції для слухачів курсів підвищення кваліфікації. Людиною, яка звернула на мене увагу та мала великий вплив на мене як на вчителя, була завідувач кабінету зарубіжної літератури Переденко Інеса Миколаївна. Коли потрапила до інституту, на першому ж Всеукраїнському семінарі побачила, який потужний, досвідчений колектив методистів із зарубіжної літератури. Всі особистості, всі різні, всі готові поділитися досвідом, надати пораду, надіслати методичні матеріали (а часто це авторські методичні напрацювання). За роки роботи довелося побувати на семінарах та конференціях в різних куточках України: у Закарпатті та в Криму, на Буковині та в Донецьку, на Луганщині та в Одесі, на Чернігівщині та Черкащині, на Київщині та у Львові. У кожній області ми бачили кращий педагогічний досвід, зустрічалися з прекрасними вчителями.
А ще дуже важливо, що ми мали змогу спілкуватися з науковцями та видавництвами, редакторами фахових журналів. Першою людиною, яка відкрила для мене науково-методичний світ зарубіжної літератури, була Сафарян Світлана Іванівна. Вона давала методичні поради, запрошувала на свої лекції. Ковбасенко Юрій Іванович відкрив для мене світ створення підручників та програм. Потім було знайомство з Мірошниченко Лесею Федорівною та кафедрою зарубіжної літератури університету імені Драгоманова – Ісаєвою Оленою Олександрівною та Клименко Жанною Володимирівною. Я вдячна цій кафедрі за ту боротьбу за предмет «Зарубіжна література», на яку вони змогли підняти всю Україну.
А потім мені зустрілася людина, яка вже повірила у мій досвід методиста та запропонувала провести Всеукраїнський семінар на Кіровоградщині – Таранік-Ткачук Катерина Валеріївна, головний спеціаліст Міністерства освіти і науки України. На наш Кіровоградський семінар Катерина Валеріївна запросила Ніколенко Ольгу Миколаївну, яка згодом очолила авторський колектив зі створення програми із зарубіжної літератури та запросила мене.
Це був найцікавіший час у моєму методичному житті. Фоміна Світлана Петрівна, Онищенко Ніна Василівна, Сегеда Тамара Петрівна – це чудовий, творчий, дружний авторський колектив! Ніколенко Ольга Миколаївна підтримала мене у важкий час мого життя та познайомила з учителями – лауреатами конкурсу «Вчитель року – 2014», мені дуже приємно, що тепер це мої друзі. Я завжди згадую зустрічі з людьми, які створюють наші фахові журнали, серед них Ненько Ігор Якович, Гревцева Тамара Михайлівна, Мокреєва Ірина Юріївна (ми «співпали» з першої хвилини знайомства). Завжди тепло згадую редактора газети «Зарубіжна література» Жданову Наталію Володимирівну. І мені дуже подобається, як Дмитро Лебедь оновлює зараз журнал «Зарубіжна література в школах України».
Мене, як методиста, збагачує і надихає кожна зустріч з вчителями зарубіжної літератури. У гарного вчителя навчаюся, молодому вчителю хочеться допомогти, побачити в ньому його власну родзинку та розвинути її. Якщо вчителю щось не вдалося, намагаюсь зрозуміти, чому відбулося саме так, щоб більше не повторювати методичних помилок.
Дякую всім, хто був зі мною поряд! Дякую всім, хто буде поряд завтра!

Які форми роботи з підвищення кваліфікації вчителів Ви вважаєте найбільш дієвими на сучасному етапі розвитку освіти? Від чого, по-вашому, вже варто було б відмовитися?
Підвищення кваліфікації, здатність навчатися впродовж життя – це ознака людини ХХІ століття.
З форм підвищення кваліфікації дієвими вважаю всі, які потрібні вчителю: це можуть бути традиційні курси підвищення кваліфікації, очно-заочні або дистанційні курси, семінари, тренінги, конференції або (не)конференції (EdCamp Ukraine), вебінари, інтернет-конференції, професійні інтернет-спільноти та багато інших традиційних та інноваційних форм. Але є головна умова – це має бути внутрішньою, особистою потребою вчителю. Вважаю неприпустимим забирати особистий час вчителя на нікому не потрібні заходи. Іноді доводиться слухати доповіді, де переказуються загальновідомі методичні постулати, а хотілося б більше чути інформації з досвіду роботи вчителя, із сучасних літературознавчих досліджень, елементи яких можна використовувати на уроках зарубіжної літератури. В нашому інституті стало традицією запрошувати на методичні заходи саме вчителів-практиків, на щорічних обласних конференціях для вчителів предметів гуманітарно-естетичного циклу ми намагаємося презентувати саме найсучасніший педагогічний досвід. Так, у 2017 році йшлося про технології, які допомагають вчителю у викладанні (обласна конференція «Технологізація сучасного освітнього процесу»), про що повідомляв Ваш журнал. У 2016 році обговорювали особливості уроку (обласна конференція  «Модернізація та технологізація сучасного уроку: інноваційний потенціал»). У 2015 році презентували роботу районних та міських творчих груп (обласна конференція «Використання потенціалу методичних формувань учителів предметів гуманітарно-естетичного циклу в системі неперервної освіти»). Про творчі групи вчителів хочу сказати окремо, тому що це одна з перспективних форм підвищення кваліфікації. У нас працюють три обласних творчих групи для вчителів зарубіжної літератури. Але обласні творчі формування можуть охопити тільки невелику кількість учителів. Тому важливу роль відіграють районні та міські творчі групи. Ми намагаємось, щоб кожен учасник обласної творчої групи був керівником творчого об’єднання філологів на місцях. Це і авторські творчі майстерні, тимчасові творчі групи, динамічні групи (які збираються для вирішення окремої проблеми). Кожна творча група випускає власну методичну продукцію, веде сайт або блог, де презентує свої напрацювання для всіх учителів.
Зараз сайт або блог творчого формування, окремого вчителя стає загальноприйнятою формою роботи. Пам’ятаєте, раніше вчитель збирав роками свої матеріали в папках, а тепер презентує блог (сайт), який чудово замінює всі паперові матеріали. Наші обласні творчі групи теж презентують свої напрацювання на блозі «ліТЕРРАтура.
Блог обласного постійно діючого семінару вчителів зарубіжної літератури» (режим доступу: https://tvgruppa.blogspot.com/). Мені подобається віртуальна читальна зала, яку створили наші вчителі. Там ми презентуємо ті твори, які прочитали, про які, на думку вчителів, варто говорити. Це програмові твори із зарубіжної літератури, твори сучасної та класичної української літератури, матеріали до літературних творів. Запрошуємо читачів журналу «Зарубіжна література» до нашої читальної зали!
І ще хочу згадати одну сучасну форму підвищення кваліфікації – це професійні спільноти у мережі Facebook. У нас є такий досвід: група «Читаємо. Аналізуємо. Навчаємо». Мені подобається демократизм та розмаїття думок у групі: кожен може додати власний цікавий матеріал та прокоментувати інші.
Як бачите, форм підвищення кваліфікації на сучасному етапі багато, головне, щоб учитель мав змогу обирати за власним бажанням та за власними потребами.

Чи потрібно, на Вашу думку, організовувати авторські курси з досвіду роботи вчителів?
Монокурси з досвіду роботи одного вчителя організувати важко, тому що курсова підготовка передбачає як теоретичні питання з досвіду роботи, наприклад, над методичною проблемою вчителя, так і практичну частину – відвідування уроків зарубіжної літератури. Якщо вчитель 5 років не був на курсах, а потім не буде ще 5, то, мені здається, побачити тільки одного колегу – замало. Однією з форм професійного розвитку були курси вчителів- переможців та лауреатів Всеукраїнського конкурсу «Вчитель року», переможців обласного етапу конкурсу «Вчитель року». До речі, обласний етап у нас відбувається на досить високому рівні, конкурсна боротьба завжди непередбачувана, ми відкриваємо для себе нових цікавих вчителів з інноваційним досвідом викладання літератури. А переможець виявляється, частіш за все, тільки під час конкурсних уроків, тому саме урок я вважаю показником педагогічної майстерності та педагогічного таланту вчителя. Під час курсів хочеться, щоб учителі побачили якомога більше з досвіду колег, але… але план курсів має свої закони, які не завжди враховують інтереси вчителя. Тому реформа післядипломної освіти, врахування професійних інтересів вчителя – це головне завдання.

Чи не відбудеться заміна курсів підвищення кваліфікації вчителів дистанційними тренінгами? Поясніть, у чому Ви бачите позитивні та негативні сторони цієї тенденції.
Це дуже важливе запитання. В деяких нових формах роботи ми ще не маємо досвіду, тому тільки в практичній діяльності та з часом ми зможемо зробити висновки про доцільність та результативність цих форм. Але спробувати варто. Потрібно обов’язково зрозуміти специфіку дистанційного навчання, його переваги, тому що дистанційна освіта суттєво відрізняється від освіти традиційної. Я сама спочатку навчалася на дистанційних тренінгах, потім на курсах, потім створювала свій дистанційний курс «Сучасний урок зарубіжної літератури та російської мови: інноваційний вимір» та апробувала його разом із досвідченими вчителями (до речі,
цей курс розпочнеться у листопаді, розрахований він на 15 годин, видається офіційний сертифікат, тому запрошую до участі всіх охочих учителів (http://dk.koippo.kr.ua/). Скажу відверто: якщо в мене буде нагода навчатися на дистанційних курсах та тренінгах (у тому числі за оплату), я обов’язково це зроблю і як вчитель зарубіжної літератури, і як методист, тому що попереду сертифікація вчителів і потрібно накопичувати години підвищення кваліфікації завчасно, а не в останню мить.

Як Ви ставитеся до інтегративних процесів в освіті?
Ми говоримо про інтеграцію української та зарубіжної літератури. Я вважаю, що учні України саме за допомогою зарубіжної літератури мають презентувати світу літературу українську. Мені прикро, що серед компетентностей, про які зараз говорять усі, взагалі відсутня читацька компетентність. А розуміти чужі тексти (висловлювання) та створювати свої – це те, що потрібно людині протягом усього життя. Через інтеграційні процеси ми можемо втратити той методичний скарб, який напрацьовано українською методичною школою. А ми можемо презентувати нашу методику викладання зарубіжної літератури на світовому рівні. Зарубіжна література сама по собі інтегрований предмет і з українською літературою, з мистецтвом, з культурологією, з географією, з історією, з інформаційними технологіями та інше. Якщо ми маємо за мету розвантаження навчального матеріалу, а я вважаю, що це треба зробити обов’язково, то доцільно зменшувати кількість творів у програмі та вилучати великі за обсягом твори. Ми розуміємо, що літературний твір не існує відокремлено, що він інтегрований у світове культурне поле. А вчителі вже навчилися створювати за допомогою інтернет-ресурсів навчальне середовище для учня ХХІ століття.

Розкажіть про свій досвід роботи як вчителя літератури. Наскільки він є важливим у діяльності обласного методиста? (Олена Володимирівна з 2016 року має години в Педагогічному ліцеї)
Коли обласний методист має години зарубіжної літератури – це ідеально, але так буває не завжди. Ми маємо юридичне право викладати тільки 6 годин, працюємо за сумісництвом, часто буваємо у відрядженнях. Це не завжди зручно навчальному закладу. Я дуже вдячна Кіровоградському міському управлінню освіти, яке дало мені можливість, як одному з авторів програми «Зарубіжна література»(2012), викладати за новою програмою, починаючи з 5 класу. Зараз я разом з учителями готуюся до роботи у 9 класі. Досвід викладання дає можливість спілкуватися з учителями «на рівних», тобто ми разом відчуваємо переваги та недоліки програми, обговорюємо підручники, розмірковуємо про нові твори, які з’явилися в програмі. У минулому навчальному році в мене ще був 11 клас, де викладати «Зарубіжну літературу» я мала нагоду тільки 1 рік. Чому можна навчити за рік? Чи маю я право перебудовувати сприйняття літератури, яке вже сформовано? Такі питання турбували мене перед початком навчального року. Тоді я вирішила порадитися з одинадцятикласниками та на першому уроці провела анонімне анкетування, де було 2 питання: 1. Що вам подобається на уроках літератури? 2. Що вам не подобається? Я вдячна учням, які мені, зовсім незнайомої людині, відверто написали про те, що для них важливо. Наші учні хочуть обговорювати художні тексти, для них важливо, щоб вислуховували їхню думку, а не нав’язували офіційну позицію критики. Вони не хочуть робити об’ємні письмові домашні завдання (мені завжди було цікаво, як учитель може вислухати реферат у 30 учнів за урок, я так не вмію), наші учні не люблять вчити вірші напам’ять (на жаль), але завжди готові розмірковувати над нестандартними завданнями; вони навчилися ідеально виконувати тестові завдання, але це їм нецікаво. Їм подобається доводити свою думку, іноді кричати, можна разом з вчителем. Їм подобається вчитель, який їх поважає, який з оптимізмом дивиться в майбутнє, який закоханий в життя. Вони хочуть живого вчителя, а не закомплексовану людину, яка лякається всього. У цьому році я була щаслива, тому що відчувала, що предмет «Зарубіжна література» важливий для молодого покоління.

Що Ви найбільше цінуєте в житті й в людях?
Перш за все я ціную просто життя та просто людину. Життя у всіх проявах, життя як джерело сюжетів, як книгу, яка ніколи не закінчується, а наступний розділ завжди непередбачуваний. Ціную життя за кожний новий день, за філіжанку кави вранці, за сонце, за дощ, за квіти навесні та жовте листя восени, за сніг, за кожний новий рік, за людей, з ким доводиться спілкуватися. Ціную людину, ціную вчителя та учня. Вірю в те, що європейські традиції поваги до людини з’являться в Україні. Ці традиції поваги та створення зручностей для людини найбільш важливі для мене з європейських цінностей.
У європейських столицях можна просто зайти в спеку або дощ до мерії, найкращі будівлі в маленьких містечках – це школи, продавець в крамничках дивиться на тебе так, наче саме тебе він чекав з першого дня роботи. Зручний громадський транспорт, зручні та чисті туалетні кімнати, здорова їжа та питна вода, яку можна пити з крану. Гарні дороги, законослухняність, готовність допомогти кожному, посміхнені обличчя, впевненість у собі. Я вірю, що наша країна обрала європейський шлях саме заради цього. А якщо говорити про те, що я ціную в людях, то це харизматичність. Я маю на увазі те, що людина повинна щось робити гарно, краще, ніж інші. Якщо це вчитель зарубіжної літератури, то на його уроках має бути якась методична родзинка, яка робить його неповторним. Це як логотип, за яким ми впізнаємо гарну фірму. А ще я ціную щасливих людей та мрію, що в наших школах будуть працювати саме щасливі вчителі. Тому що щасливий вчитель та щасливий учень – це головна мета реформування школи.
А наостанок я скажу….
Я вдячна журналу «Зарубіжна література» за можливість висловитися на його сторінках. Ціную журнал за креативність та якість методичних матеріалів. Вдячна за те, що ваш журнал відкрив для мене багато талановитих науковців, учителів. Маю за честь бачити на сторінках видання матеріали вчителів Кіровоградщини. Знаю, що в редакційному портфелі є багато інноваційних проектів. Ми готові до співпраці заради нашого предмета «Зарубіжна література»

Черговий номер

«ЗЛ» №7-8

Дорогі вчителі, у другій половині серпня вийде у світ спарений номер журналу «ЗЛ» №7-8 (липень-серпень)! У …

АБОНЕМЕНТ

Вітаю, дорогі освітяни! З вами Дмитро Лебедь, видавець та головний редактор журналу «Зарубіжна література в …

Бойко Людмила

Бойко Людмила БорисівнаВчитель української мови та літератури навчально-виховного об'єднання №6 м. Кропивницького Сертифікований вчитель-експерт Microsoft, тренер …

Новини

Copyright © Журнал "Зарубіжна література в школах України"

Розробка сайтів студія “ВЕБ-СТОЛИЦЯ”