Справжній Дід Мороз або Сам удома

Автор: Андріяшик Святослав, учень 5-го класу Сков’ятинської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Борщівського району, Тернопільської області.
Учитель: Гнатюк Марія Іванівна

Жив у невеличкому селі хлопчик Максимко. Був він не завжди слухняний, не надто ввічливий, не дуже дбав про навчання і не любив допомагати батькам. День за днем, рік за роком спливав час, а Максимко кращим не ставав. Хлопчик був упевнений, що йому і так непогано живеться.
Турбувало його лише те, що на Новий рік він не знаходив під ялинкою подарунків. Максим заспокоював себе думкою, що Діда Мороза не існує, тому і подарунків нема.
Максимкову виповнилося 10 років, коли важко захворіла мама. Її довелося відправити до лікарні, а батько мусив подбати про дружину. Отак у переддень Нового року залишився Максимко сам удома.
Важко було хлопчикові господарювати самотужки, але іншого виходу не було. Отож, хлопчик зустрічав Новий рік сам. Перший раз у житті він прикрасив ялинку, сам приготував вечерю і помив посуд, прибрав у кімнаті. Довго не міг заснути Максимко, обертався з боку на бік, але сон все-таки зморив.
Зранку Максим прокинувся і побачив біля ялинки велику коробку. Як лише не намагався хлопчик її відкрити, проте коробка не піддавалася. Максимко вирішив, що це привіз батько. Хлопчик вибіг з будинку, але всюди лежав ще не помережаний слідами сніг. Максимко знову повернувся до будинку і побачив там … Діда Мороза. Він стояв біля ялинки і тримав у руках коробку. Хлопчик намагався відгадати, хто це одягнув червоний кожух і причепив собі бороду. Незнайомець наче прочитав сумнів в очах хлопчика, тому переконливо сказав:
– Я – Дід Мороз. Протягом 10 років ти не отримував від мене жодного, навіть крихітного подарунку. Але вчора, в останній день року, ти, Максимку, довів мені, що заслуговуєш моєї ласки. Щоб виправити несправедливість, я сам з’явився до тебе. Цей один день перекреслив 10 втрачених тобою років. Максимку, будь-яка твоя мрія збудеться. Тоді ти зможеш відкрити коробку і отримати свій подарунок.
Максим відчув, як безліч думок заповнили його голівку, наче бджоли повернулись у вулик. Пройшло чимало часу, поки Максимко прошепотів заповітне бажання Дідусеві Морозу на вушко. Хлопчик попросив такий подарунок, який не можна було знайти у закритій коробці. Максимко пожертвував усіма своїми забаганками ради найціннішого зараз – здоров’я рідної матусі.
Хлопчик одразу кинувся відкривати коробку, але вона зникла разом з Дідом Морозом. Максим не міг уяснити все, що з ним відбувається. Його роздумам перешкодив стукіт у двері. Хлопчик змушений був відчинити. На порозі стояв радісний тато із тією самою коробкою з-під ялинки. А ще він приніс синові чудову новину :
– Мама видужує і передає тобі, Максиме, подарунок Діда Мороза. Лікарі переконані, що їй допомогло лише диво.
Хлопчик притиснув до себе коробку і зі сльозами на очах признався у батькових обіймах:
– Тату! Це зробив Дід Мороз. Він найкращий, бо справжній!