в школах України

Світ Гамлета

Автор: Ляшик Вікторія, учениця 11 класу Кузнецовської гімназії, м. Кузнецовськ Рівненської області
Вчитель: Галина Кушнір
Люблю, гортаючи сторінки досі невідомих мені історій в читальному залі бібліотеки, спостерігати за дітьми, що вибирають книги. Так, саме дітьми, адже лише на дитячих обличчях можна побачити справжні емоції, у дорослих подібні маленькі слабкості можна прочитати лише у миттєвих поблисках очей, поглядів, рухів. Ось той хлопчик з якимось незадоволеним обличчям бродить між рядами і, зупинившись, бере до рук потерту книгу, дивиться на палітурку і відразу ж ставить її на місце, байдуже продовжуючи свій маршрут. Через декілька хвилин ця книга привернула увагу дівчинки-підлітка у кумедних косичках, що, взявши її до рук, почала швидко прогортати пошерхлі сторінки. Все тихше і тихше звучав паперовий шелест, змовкнувши нарешті, і русява голівка заворожено завмерла над відкритою таїною книги. Я придивилась до надписів на обкладинці, і зрозуміла, що це за книга. У ній…
Життя, сплутане тоненькими павутинками підлості, зіпсованості, душевної пустки. Сотні інтриг, що, мов укуси отруйної комахи, жалять непомітними, проте смертельними лезами свого обридлого, дрібного тіла. Хаотичні думки, мов швидкі передвісники божевілля, пульсують у знеможених нервах. Боязко думати, кохати, довіряти. Примари минулого щастя, тіні раптового горя, власного благородства і кровної помсти зненацька сплелись у якийсь окремий маленький всесвіт – світ Гамлета.
Він відмовлявся скорятись, лицемірно кидаючи слова клятви. Лицемірив із легким присмаком скорботи. Син підступно вбитого батька, чия кров закипає від обіцянок помсти, затьмарює розум, плете ще одну нитку душевної плутанини. Кровна помста, залишена смертним трупом на сотні років, невпинно у своїй спонтанності породжується душею Гамлета. Принц, чий характер так безпечно леліяли батькові шати, почав розуміти усю фальшивість свого становища і життя. Відбиток нескореності був у його помсті і, пробиваючи тьму віків, з незнаною досі бентежністю відбився від людських душ…
Пробуджена шумом дощу за вікном, я відволіклась від власних думок. Помітила, що та дівчинка в косичках вже сидить за столом, з якоюсь зніченою вдумливістю вчитується в рядки відомої книги. Позаду гарячково шепочуть двоє надокучливих друзів, проте вона не звертає на них увагу. Повз мене пройшли двоє: вона, тримаючи в руках роман про кохання, сором’язливо посміхалась йому, а він щось байдуже їй розповідав, втупившись у мобільний телефон. І русява голівка глянула їм услід, даруючи сумну усмішку, що зринула з вуст…
Гамлет… У його серці якось непрохано зросло кохання. Ті прекрасні очі, так жадані безсонними ночами, карбувались у серці. Та чи навіки? Замучений власними вигадками та удаваннями, зневірений мандрівник свого розуму занадто багато почав розуміти. Офелія не кохала свого романтичного Гамлета, лише змогла легко торкнутись здивованою прихильністю, чи то закоханістю, до його красномовних слів і обіцянок. Так легко говорила про чесноти, наперекір власним словам ображалась на правду в устах свого зневіреного принца. Усе ж зрадила душею, маючи в собі пустку, прикрашену милим обличчям. І вдавано божевільний Гамлет, пройнявшись її душею, примхою долі віддав їй свою безумність, що, впокорена силою глибшого розуму, легко зломила життя тендітної Офелїї.
Блаженнафальшивість рідних, схована за маскою прихильності так безжалісно терзала душу. Гамлет у своєму бажанні помсти почав сліпнути, червоними плямами прокрилась його сутність. Так легко заплутатись шляхами благородства, осудити матір, можливо навіть винну в якомусь лицемірному гріху, проте таку рідну і кохану власним батьком. Холодна сталь шпаги вже не обпікала пальці. Багряна кров на руках… Кров зрадника і його власна змішались у передсмертному герці. Крижана сталь, що вразила Гамлета, фатальність отруєного смертного кінця королеви, зрадник король у передсмертних своїх сподіваннях – це все зненацька розірвало всю павутину інтриг. Залишилась лиш правда…і пам’ять.
Сотні віків, немов призма, розбивають буденність минувщини на різноманітні відтінки сучасності. Дівчинка-підліток у кумедних косичках забрала із собою попередньо відторгнену кимось книгу. А в тій книзі – благородність Гамлета, життя якого творилось так давно. І ця благородність зблиснула в очах цієї розумної русявої голівки. Блиск, який не загасиш простою зневіреністю, здатність небагатьох особистостей підноситись над іншими. Можливо, у сучасному світі благородність буде зневаженою, понищеною, проте більш схожою на дошкульність мух, що у відчаї намагаються вкусити за найболючіше, не розуміючи ні себе, ні інших. Сучасні Гамлети, немов досі незнані мости між віками, творять своє життя, оберігають честь минулого і майбутнього, зневажають пустку душі, розуму і приносять у жертву самих себе заради справедливості…
…Меч, розум, мова –
Солдата, вченого і царедворця
Надія й цвіт прекрасної держави,
Шляхетності свічадо і взірець…

Черговий номер

Каєнко Олександр

Каєнко ОлександрУчитель-методист зарубіжної літератури Новоукраїнського НВК – гімназії «Лідер». Заслужений учитель України, відмінник освіти, лауреат …

Сич Леся

Леся СичВикладач зарубіжної літератури в Немирівському НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів ім. М.Д. Леонтовича-гімназія» та …

Новини

Copyright © Журнал "Зарубіжна література в школах України"

Розробка сайтів студія “ВЕБ-СТОЛИЦЯ”