в школах України

ВІДБУВСЯ МІЖНАРОДНИЙ ВЕБІНАР «УКРАЇНА – ГОГОЛЬ – ЯПОНІЯ»

2 квітня 2019 року за сприяння журналу «Зарубіжна література в школах України» та особисто видавця і головного редактора Дмитра Лебедя, а також Ukrainian-Japanese Slavonic Society відбувся міжнародний вебінар «Україна – Гоголь – Японія». Трансляція вебінару здійснювалася із Sophia University (Токіо, Японія) та аудиторії українсько-японської дружби «Sakura» Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (Полтава, Україна). Доповідачами вебінару стали японські дослідники – МА, професор, декан факультету іноземної філології Sophia University Сін’їті Мурата (Токіо) і МА, професор, заступник декана філологічного факультету Saitama University Сусуму Нонака (Сайтама), а також доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри світової літератури ПНПУ імені В.Г. Короленка Ольга Ніколенко. Учені обговорили актуальні питання інтерпретації творчості Миколи Гоголя в контексті української та світової культури. Професор Сін’їті Мурата представив цікаву доповідь на тему «Тень Н. Гоголя: карнавальность и комическое в драматургии Михаила Булгакова», у якій висвітлив уплив М. Гоголя на драматургію XX століття. Професор Сусуму Нонака виступив із доповіддю на тему «Once again: «Чему смеетесь? Над собою смеетесь!..» – в контексте мировой литературы», він розкрив алюзії М. Гоголя крізь призму творчості Горація, а також відгомін гоголівських текстів у японській літературі. Професор Ольга Ніколенко у доповіді «Ревизор». Украинский вертеп. Отражения» показала вплив українського народного театру на композицію, образну систему і поетику комедії «Ревізор».

Презентація до доповіді Ольги Миколаївни Ніколенко
Перша частина
Друга частина

Вебінар відбувся в межах Міжнародної наукової конференції «XIV Гоголівські читання». У вебінарі взяли участь понад 500 учасників – учителів, методистів, науковців із України та Японії. Висловлюємо щиру вдячність доповідачам і учасникам з української та японської сторін й сподіваємося на подальшу творчу співпрацю! 

Відеозапис вебінару:
https://www.youtube.com/watch?v=lIf6DpDm7JQ&t=14s

1-3 квітня 2019 р. на базі Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка відбулася Міжнародна науково-практична конференція «XIV Гоголівські читання» на честь 210-річчя від дня народження видатного письменника Миколи Гоголя. У конференції взяли участь понад 300 науковців, вчителів, аспірантів, студентів.

1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16

 

Учасники заходу взяли участь у відкритті Гоголівського культурного центру на території Національного музею-заповідника М.В. Гоголя (Гоголеве). В урочистій церемонії також взяли участь представники Полтавської обласної державної адміністрації, Полтавської обласної ради, іноземні делегації Італії, Польщі, Словакії, Японії, Чехії, широка громадськість.    

Перед високим зібранням виступив ректор Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка, доктор філологічних наук, професор Микола Степаненко, який відзначив високу місію гоголівської спадщини у світі.

Проректор із наукової роботи Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка, доктор географічних наук, депутат Полтавської обласної ради, голова депутатської комісії з питань освіти, науки, культури Сергій Шевчук розповів про обласні програми увічнення пам’яті видатного земляка.

Доктор філологічних наук, доцент Центру слов’янсько-євразійських досліджень Університету Хоккайдо, гоголезнавець Дайсуке Адаті (Саппоро, Японія) привітав усіх присутніх зі знаменною датою і висвітлив питання впливу М.В. Гоголя на світовий літературний процес.

У вітальні садиби М.В. Гоголя (Гоголеве) відбулося пленарне засідання конференції, під час якого були обговорені проблеми сучасної інтерпретації творчості письменника. Керівниками засідання стали професор Ольга Ніколенко, професор Михайло Наєнко, професор Володимир Казарін.

Доктор філологічних наук, професор Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка Михайло Наєнко (Київ) виголосив доповідь на тему «Гоголь у німецькомовних студіях Дмитра Чижевського». Він подарував Національному музею-заповіднику М. Гоголя нові авторські книжки.  

Усіх присутніх вразила доповідь доктора філологічних наук, професора, ректора Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського Володимира Казаріна (Київ), який висвітлив актуальну проблему «Гоголь і Незалежна Україна XXI сторіччя».

Доктор філологічних наук, доцент Центру слов’янсько-євразійських досліджень Університету Хоккайдо, гоголезнавець Дайсуке Адаті (Саппоро, Японія) представив глибоке наукове дослідження на тему «Гоголь і мелодрама».

Доктор філологічних наук, доцент Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Тетяна Матвєєва яскраво виступила на пленарному засіданні із ґрунтовною доповіддю на тему «Модель універсуму: гоголівська інтерпретація (на матеріалі циклу «Вечори на хуторі поблизу Диканьки»)».

Під час пленарного засідання науковий співробітник Національного музею-заповідника М.В. Гоголя Ярослав Єнко (Гоголеве) представив цікавий фільм «Ярмарковий рух на батьківщині М. В. Гоголя».

Під час конференції працювали секції та онлайн-платформа, на якій був проведений вебінар «Україна – Гоголь – Японія» за участі японських (професор Сін’їті Мурата (Софія Університет, Токіо, Японія), професор Сусуму Нонака (Сайтама Університет, Сайтама, Японія)) і українських (професор Ольга Ніколенко (Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, Україна)) дослідників літератури. Організатори вебінару – журнал «Зарубіжна література в школах України» (головний редактор і видавець Дмитро Лебедь), Ukrainian-Japanese Slavonic Society. У вебінарі взяли участь понад 500 учителів, науковців, методистів, студентів України та Японії. Трансляція вебінару здійснювалася із Софія Університету (Токіо, Японія) і аудиторії українсько-японської дружби «Sakura» Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. 

Доктор філологічних наук, доцент Центру слов’янсько-євразійських досліджень Університету Хоккайдо, гоголезнавець Дайсуке Адаті (Саппоро, Японія) прочитав для студентів, аспірантів і учасників конференції дві цікаві лекції на теми: «SNS у Японії» та «Японська культура молоді». Вони викликали живий інтерес серед слухачів. 

Учасники конференції відвідали концерт Київського національного академічного театру оперети (в Полтавському академічному обласному музично-драматичному театрі імені М.В. Гоголя), пам’ятні місця Полтави й Полтавщини.      

Гоголь завжди з нами! Гоголь єднає світ!

Інтерв’ю з керівником авторського колективу нових підручників із зарубіжної літератури для 11 класу (рівень стандарту і рівень профільний, 2019) – доктором філологічних наук, професором, заслуженим діячем науки і техніки України, завідувачем кафедри світової літератури, директором Науково-методичного центру якості вивчення англійської мови та зарубіжної літератури, Почесним професором Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка Ольгою Миколаївною Ніколенко

Шановна Ольго Миколаївно, у чому, на Вашу думку, полягає призначення підручника літератури в наш час?
Ми живемо в епоху нестабільності. Від початку XXI століття весь світ (і Україна також) опинився в зоні глобальних ризиків і небезпек. Це позначилося на житті кожного з нас, наших учнів та їхніх батьків. Стан непевності в теперішньому і майбутньому, втрата моральних пріоритетів, розшарованість суспільства, економічні негаразди, тяжкі втрати серед співвітчизників – усе це наша велика біда і глибокий біль. Наші душі обпалені війною, окупацією… Попіл тих, хто загинув на Майдані й під час військових подій на сході України, постійно ятрить наше серце… Воно плаче кривавими сльозами… Але якими б важкими не були зовнішні обставини, дітей потрібно вчити, захищати їхні душі від зла й насильства, давати їм радість життя, смисл і надію, готувати до розбудови кращого майбутнього України.
Тому нині надзвичайно зростає роль художнього Слова, культурної спадщини різних країн і народів. Найкращі книжки України та світу сьогодні рятують молодь (та й дорослих також) від зневіри, розчарування, соціального абсурду, несправедливості, самотності, відчаю… А ще від суцільного негативу, який ллється з Інтернету й телебачення.
Тому підручник літератури сьогодні виконує особливу місію. Він дає особливе знання – духовний досвід різних поколінь, націй і народів. Він має не просто повідомити про біографії митців, сюжети творів та їх естетичні особливості, а дати уявлення про смисл, красу і свободу, які завжди утверджувало справжнє мистецтво. Підручник повинен увиразнити боротьбу за волю, дати приклади мужності й милосердя, показати, як передові люди різних країн навіть у важких обставинах виживали й зберігали вічні цінності. Література дає нам зразки боротьби за незалежність, високих почуттів, честі, совісті, відданості…
Через мистецтво ми можемо впливати на духовний стан нашої молоді, а отже – і на майбутнє нашої України, яку хочемо бачити культурною, незалежною і процвітаючою!
У чому полягає специфіка нових програм із зарубіжної літератури для 11 класу і як вони відображені у змісті підручників Вашого авторського колективу?
Нові навчальні програми із зарубіжної літератури (рівень стандарту і рівень профільний) створили в 2017 р. відомі науковці, учителі, методисти України. Специфіка цих програм полягає в тому, що в них переважно представлені літературні твори XX-XXI століть – модернізм, авангардизм, драма абсурду, епічний театр, постмодернізм та ін. Перший розділ, який відкриває програми, названий «Золоті сторінки далеких епох». У ньому йдеться про безсмертну трагедію Й.В. Ґете «Фауст». Я вважаю, що це символічно, адже «Фауст» дає всім нам особливий ракурс для розуміння шукань митців XX-XXI століть. Усі вони прагнули знайти смисл життя у період численних втрат, знов (як Фауст) опинившись перед лицем зла і темряви, де правив бал Мефістофель… Минуле сторіччя було сповнене великих випробувань для людства. Перша світова війна, Друга світова війна, створення жахливих тоталітарних систем – фашизму й радянщини, переформатування світу після Другої світової війни… Складна історія обумовила драматизм творів минулого століття Ф. Кафки, М. Булгакова, Дж. Орвелла, Б. Брехта, Г. Белля, П. Целана та багатьох інших. У новій програмі із зарубіжної літератури для 11 класу ми маємо справу із трагічним досвідом людства, закарбованим у Слові. Ця трагедія торкнулася і наших українських письменників, і перекладачів… Не тільки за художні твори, а й за переклади зарубіжних авторів було заплачено людським життям… М. Драй-Хмара був відправлений у заслання на Колиму, де й помер, але до останніх днів писав вірші і перекладав світову класику. М. Зеров за свої переклади був обвинувачений у буржуазному націоналізмі, й опинився на Соловках. Його розстріляли в 1937 р. в урочищі Сандармох (Карелія, Росія). М. Лукаш і Г. Кочур теж зазнали переслідувань з боку радянської влади… Доля В. Стуса свого часу сколихнула Європу, за нього вступився навіть Г. Белль, але марно, поета неможливо було тоді врятувати…
З таким трагічним матеріалом працювати дуже не просто. У нових підручниках із зарубіжної літератури нам хотілося не тільки розповісти про все це науково точно і правильно, не помиляючись в датах і подіях (бо за кожною з них стоїть чиєсь життя, трагедія, подвиг!), але й говорити від серця до серця, щиро і відверто про сутнісні для кожного із нас речі – справедливість, свободу, правду, співчуття, громадянську позицію… У часи нестабільності й змінних пріоритетів прагнемо дати молоді можливість знайти внутрішню опору й підтримку в художній літературі. Щоб наші учні усвідомили, що темні сили будуть нападати завжди, але з ними можна боротися силою добра й творчості. Що були й страшніші часи, проте люди залишалися людьми й у нелюдських обставинах. Що «людина створена не для поразки»… Що «рукописи не горять»… Що свободу не можна задушити… І що сьогодні найкращі книжки України та світу потрібно читати палко і з великою вірою в силу Слова, як молитву… У книжках можна знайти відповіді на ті болючі питання, які ставить перед собою кожне покоління: що з нами відбувається? які ми? куди йдемо?
Усі розуміють, що Ви одноосібно можете написати будь-який підручник. Але чому Ви все ж таки віддаєте перевагу роботі саме в авторському колективі? Розкажіть, будь ласка, про співавторів…
Сучасна школа – складний і рухливий організм. Наші учні й учителі знаходяться в постійному пошуку, невпинно йдуть уперед. Тому щоб підручники не застаріли уже в період їх створення, потрібен досвід різних людей – науковців, методистів і вчителів, досвідчених і молодих, прихильників традиції і сміливих новаторів. У нашому колективі зібралися люди, які самотужки пробивалися в житті, досягли успіхів на педагогічній ниві завдяки працьовитості й наполегливості. Ми – звичайні люди, живемо скромно, працюємо чесно, не чекаємо нагород, але до безтями любимо свою роботу й готові віддати життя заради того, щоб наш предмет «зарубіжна література» жив і розвивався, щоб наші учні любили читати.
У Львові й у Львівській області користується великою пошаною методист, старший викладач Людмила Леонідівна Ковальова. Мудро і фахово вона спрямовує поступ львівської методичної школи. Добре обізнана із мистецтвом, Людмила Леонідівна подарувала нам чудові мистецькі галереї в підручнику. А її досвід календарного планування допоміг нам правильно сформувати розділи й підрозділи.
Уся Україна знає, скільки зусиль доклала для вдосконалення навчальних програм 5-9 класів і для створення програм 10-11 класів голова робочої групи, вчитель-методист зарубіжної літератури, кандидат філологічних наук, доцент Людмила Петрівна Юлдашева. Вона не тільки добре розуміється на літературі модернізму й постмодернізму, а й використовує новітні сучасні технології, які збагатили наш предмет. Людмила Петрівна – голова Всеукраїнської спілки вчителів-словесників.
У нашому колективі є ще одна відома вчителька і методист – Вікторія Георгіївна Туряниця. Маючи практичний досвід учителя і директора гімназії, виховавши різні покоління дітей, вона знає, як сформувати потрібні компетентності, як зробити навчання цікавим і доступним.
І Людмила Юлдашева, і Вікторія Туряниця – лауреати Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2014».
Кандидат педагогічних наук, доцент кафедри світової літератури ПНПУ імені В.Г. Короленка Ольга Василівна Орлова вміє знайти несподівані аспекти творів, у неї оригінальне мислення, філософський погляд на літературні факти. Вона переконлива і креативна, має значні здобутки в методиці викладання літератури.
Кандидат філологічних наук, доцент кафедри зарубіжної літератури КНУ імені Т.Г. Шевченка Наталія Олексіївна Любарець уміє писати просто про найскладніші явища літератури, захопливо розповісти про художні твори на тлі культури й мистецтва.
Співпраця із журналістом, головним редактором і видавцем всеукраїнського журналу «Зарубіжна література в школах України» Дмитром Лебедем надала нашим підручникам зовсім нової якості. Завдяки йому ми тепер можемо зробити підручники справді інтерактивними, більш відкритими для діалогу з молоддю, спираючись на передові цифрові технології. Саме Дмитро Лебедь організував роботу сайту для вчителів зарубіжної літератури «Тисяча журавлів» і створення онлайн-платформи до наших підручників для 11 класу.
З нами тепер ще одна молода вчителька – Катерина Сергіївна Ніколенко, яка не тільки добре обізнана із класичною і сучасною зарубіжною літературою, а й вільно володіє кількома європейськими мовами. Вона забезпечує іноземний контекст наших підручників, зв’язки із закордонними музеями, університетами тощо.
Ви сказали про онлайн-платформу… Що це? Як ви дійшли думки щодо створення такого ресурсу?
Вчителі й учні вже давно перестали сперечатися про те, що важливіше – книжка чи комп’ютер. Нині суспільство досягло особливої книжкової свободи, коли ми й наші діти можемо завдяки цифровим технологіям швидко дістати й прочитати будь-яку книжку. Так, звісно, що гортати сторінки, відчувати неповторний книжковий запах – це чудово, але без цифрових технологій ми вже не можемо обійтися у галузі читання і викладання літератури. Хочемо ми того чи ні, а наші учні використовують сучасні ґаджети. Тому ми замислилися над тим, як поєднати читання та інтерес молоді до сучасних технічних пристроїв. Обговорюючи це питання з Дмитром Лебедем, ми дійшли висновку, що маємо поставити сучасні технології на службу Слову. Підручник у паперовому варіанті не може бути великим за обсягом, бо є певні санітарні норми, існують обмеження в кількості сторінок, ілюстрацій тощо. Але ми можемо створити таку онлайн-платформу, де б учні та вчителі знайшли потрібні їм різноманітні матеріали!
Так народилася ідея створення онлайн-платформи. Це було навесні 2018 року. І з того часу ми крок за кроком йшли до реалізації цієї ідеї. На це нам знадобився майже рік…
Нині маємо результат! Уперше до підручників із зарубіжної літератури розроблено потужний цифровий ресурс, на який можна зайти або за посиланням в Інтернеті, або прямо з телефона чи планшета через QR-код. Поки що на онлайн-платформі 9 вікон, можливо, пізніше з’явиться більше. Але й те, що зараз тут розміщено у вільному доступі (понад 130 файлів), – величезне багатство для навчання і для викладання.
Електронну хрестоматію обсягом близько 350 сторінок ми створили всі разом, тож художні тексти стануть доступнішими для наших учнів. До художніх текстів подані компетентнісні питання і завдання. Електронну хрестоматію легко скачати і завантажити на будь-який носій.
Кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент, лауреат міжнародних і всеукраїнських конкурсів Гліб Олексійович Кудряшов майстерно озвучив 27 художніх творів (цілісно або уривків). У його виконанні Слово зазвучало красиво й потужно. Тепер художні тексти до підручника учні можуть не тільки читати, а й слухати! А як відомо, інформація, яку ми почули, краще запам’ятовується, аніж та, що ми прочитали.
Водночас учителька Катерина Сергіївна Ніколенко створила поетичну відеохрестоматію (16 файлів). Мені видається, що художні твори у професійному виконанні наших молодих колег – Г. Кудряшова і К. Ніколенко – дадуть старшокласникам особливий емоційний імпульс до читання, дадуть приклад майстерного звучання українського слова.
Особливу цінність для вчителів становлять розміщені на онлайн-платформі понад 20 мультимедійних презентацій, які створила учитель-методист, кандидат філологічних наук, доцент Людмила Петрівна Юлдашева. Вона зробила це красиво, розумно, вишукано, інтелігентно. Вони створені в двох форматах (video, power-point), що дозволяє переглядати їх на будь-яких носіях. З допомогою мультимедійних презентацій учитель зможе акцентувати увагу старшокласників на тих чи інших моментах, ключових цитатах, літературних фактах тощо.
Кандидат філологічних наук, доцент Ольга Василівна Орлова створила для онлайн-платформи фільмотеку. Понад півроку вона збирала матеріали, дивилася кінофільми, що стосуються літературних творів і культурного контексту за програмою 11 класу. Вона стисло описала значущі для епохи кінофільми, подала гіперпосилання на них або на фрагменти (чи трейлери). Це велика дослідницька й мистецтвознавча праця. Тепер учні й учителі зможуть зорієнтуватися в галузі кіномистецтва.
Людмила Ковальова, Ольга Орлова, Наталія Любарець зібрали прекрасні матеріали для мистецької галереї. Живопис, музика, театральні вистави та ін. – усе це створить культурне тло вивчення зарубіжної літератури в 11 класі. У мистецькій галереї можна знайти візуальні матеріали, а також гіперпосилання на відповідні ресурси в Інтернеті.
На онлайн-платформі також розміщені 22 експрес-уроки. Їх створили Дмитро Лебедь, Ольга Орлова, Катерина Ніколенко, Богдан Стороха. Фахівці науково і водночас доступно пояснюють складні питання, розповідають про творчість митців та їхні твори.
Наразі наш авторський колектив працює над календарним плануванням уроків для 11 класу (буде кілька варіантів, щоб учителі могли вибрати) і створенням системи питань і завдань для перевірки компетентностей.
Чи є подібні онлайн-платформи в інших підручниках?
Наскільки мені відомо, зараз інші автори активно використовують QR-коди, електронні хрестоматії. До підручників з англійської мови пропонують аудіозаписи, до підручників з історії – аудіо- та відеоматеріали. Але онлайн-платформу створили тільки ми. Сподіваюсь, вона сподобається вчителям і учням, значно полегшить доступ до книжок, створить атмосферу захоплення літературою.
Чи залежить доля предмета «зарубіжна література» від процесу підручникотворення? Що буде далі із зарубіжною літературою? Чи минула загроза знищення або інтеграції предмета?
Наразі ми відстояли предмет «зарубіжна література», та все ж таки його подальша доля викликає стурбованість. Адже немає ЗНО та олімпіад із зарубіжної літератури… Кількість годин на вивчення предмета зовсім невелика… Тому мусимо робити все, що можемо, для збереження предмета.
Ми створили такі підручники, щоб усі зрозуміли цінність зарубіжної літератури. Щоб ніхто не міг заборонити, скасувати, інтегрувати наш предмет. Щоб усі знали, що зарубіжна література слугує не тільки формуванню окремої людини, а всієї української нації. Без книжок не можна побудувати демократичну державу! Без книжок немає поступу України в майбутнє! Найкращі книжки світу сьогодні допомагають нам виховувати нове покоління з широким світоглядом, вільним мисленням,
відкритістю до різних культур і любов’ю до своєї землі.
Ми з вами свідомі того, що доля нашого предмета «зарубіжна література» залежить не тільки від особистого нашого бажання, а передовсім від нашої наполегливої праці, широкої культурно-просвітницької діяльності заради художнього Слова. Усі разом ми повинні укріплювати наш предмет, створити атмосферу захоплення читанням в Україні. Цьому слугують і сучасні підручники із зарубіжної літератури. Наші підручники і за змістом, і за оформленням, і за цифровим забезпеченням відповідають Концепції Нової української школи й високим світовим стандартам. Теорія, методика, вчительська практика і досягнення в галузі підручникотворення сприяють розвитку предмета «зарубіжна література».
У Вас є можливість звернутися до вчителів-словесників з побажаннями…
Я передаю усім педагогам мій низький уклін за їхню невтомну працю і за ту велику роботу, яку вони здійснюють заради збереження юного покоління та книжок. Я бажаю всім бути впевненими в тому, що людей, які люблять Україну і прагнуть її культурного розвитку, багато! Що всі разом ми зможемо завдяки найкращим книжкам усіх часів і народів сформувати прогресивну молодь – свідому, вільну, працьовиту і духовну. Я особисто і весь наш авторський колектив запевняємо вас, що ми будемо завжди поруч із вами! Наше життя – це молодь і книжки!
Ми все зробимо заради дітей, книжок і заради вас, шановні колеги! Вірмо в силу художнього Слова і дбаймо про майбутнє!

Дорогі вчителі! Чудова пропозиція до СВЯТА ВЕСНИ! Придбайте до 15 березня СВЯТКОВИЙ АБОНЕМЕНТ! Вартість 399 грн (8 вебінарів на Ваш вибір) (Звичайна вартість участі у 8 вебінарах 800 грн Ваша економія 400 грн)
Важливо! Придбавши святковий абонемент, Ви самі обираєте вебінари, які Вас зацікавили. Абонемент діє упродовж 2019 року.

ЯК КОРИСТУВАТИСЬ АБОНЕМЕНТОМ? 
Дуже просто. Стежте за анонсом наших вебінарів на сайті або сторінці у ФБ
Реєструйтесь на вебінари, які вас зацікавили. Після реєстрації – доступ відкриється автоматично.
Або оберіть вебінари, які відбулися цього року. Список минулих вебінарів див. на сайті журналу у розділі «Наші вебінари».

ЯК ПРИДБАТИ АБОНЕМЕНТ?
Надішліть на електронну адресу antrosvit@ukr.net або в месенджер Фейсбук «Бажаю придбати святковий абонемент)» для отримання рахунку. Поспішайте!

АКЦІЯ ДІЄ ДО 15 БЕРЕЗНЯ

ВІДГУКИ ВЛАСНИКІВ АБОНЕМЕНТІВ
Олена Гаврилюк
«Придбала вже кілька абонементів. Дуже подобається. Завдяки ним відвідала багато цікавих вебінарів. Дякую за надану можливість»

Наталія Черненко
«Із задоволенням користуюсь абонементом. Отримую розсилку з анонсами чергових вебінарів. Обираю потрібні мені теми вебінарів, реєструюсь та беру в них участь. Якби не цей абонемент, не змогла б брати участь у всіх вебінарах, що зацікавили. Абонементи – це справді дуже вигідно!» Марія Мироненко 
«Дуже подобається пропозиція з абонементами. Обрала вебінари, які вже відбулися та отримала сертифікати. Дякую!»

Дорогі читачі! Сьогодні до нашої редакційної вітальні ми запросили Лесю Михайлівну Сич, викладача зарубіжної літератури Немирівського НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів ім. М.Д. Леонтовича – гімназія» та Вінницької академії неперервної освіти педагогічних працівників.
Леся Михайлівна – адміністратор дуже популярної ФБ-групи «Методичні родзинки уроків зарубіжної літератури», яка зараз налічує 16000 учасників.
Отже, знайомтеся з нашою гостею – креативним учителем, неповторною особистістю та чарівною жінкою!
Розмову з Лесею Михайлівною веде Дмитро Лебедь.

Яким був Ваш шлях до професії вчителя?
Школа – це моя стихія. Для мене це не пафосні слова, це моя правда життя. Я це зрозуміла не одразу, а через роки викладання. Любов до школи вселила в моє серце перша вчителька – Наталія Михайлівна Погорелюк. Їй вдалося відчути мою душу, доторкнутися до неї і якось непомітно і нечутно зростити любов і повагу до школи і вчителя, до цієї подвижницької діяльності. Перелити по краплині бажання продовжити її справу і працювати вчителем. І хоч нас розділяють сотні кілометрів, ми знайшлися завдяки соцмережі ФБ і досі спілкуємося. Я знаю, вона вірила в мене ще тоді, я це відчувала. І це навчило мене вірити у своїх учнів!
Розкажіть про найважливіших у Вашому житті людей, хто Вас підтримує, хто завжди поруч.
Мені страшенно пощастило, бо я живу у колі однодумців! Найдорожчі і найважливіші в моєму житті люди – це моя сім’я: чоловік і сини. Вони моя підтримка і опора, мої радники і захисники, мої натхненники і помічники. Коли сини навчались в школі, саме на них, готуючись до уроків, апробувала різні методи викладання літератури і обговорювала твори. Ну, а коли я була ученицею, до нас в клас зайшов студент-практикант, Віктор Петрович Сич (в майбутньому мій чоловік), щоб викладати нам фізику. Почалася весела і романтична історія шкільних пригод. Ми влаштовували йому усілякі «сюрпризи», щоб випробувати його нерви і спровокувати реакцію. Намазували дошку милом, підкладали на стілець канцелярські кнопки, зашивали в ганчірку для дошки іграшку-пищалку, яка весело повискувала, коли він намагався стерти розв’язок задачі, намащували спинку стільця клеєм. І жодного разу молодий учитель не виказав ні роздратування, ні хвилювання, ні образи, ні зауваження. Жодної реакції! Просто робота на уроці. Уже згодом я зрозуміла, що то була справжня педагогічна майстерність: не піддатися на провокації учнів і професійно провести урок у таких умовах. Пройшов час, весела шкільна пригода переросла у справжнє кохання, ми одружилися, разом вже більше 20 років, виховали двох синів, які навчаються на програмістів у КПІ і вже працюють за фахом, а ми продовжуємо вчителювати.
Як виникла ідея створення групи «Методичні родзинки»?
О, ця ідея виникла абсолютно спонтанно і цікаво. Я вірю в Долю! Тому вважаю, що випадковості зовсім не випадкові. Менший син привіз мені книжку Остіна Клеона «Покажи свою роботу», яка і підштовхнула мене до створення групи. Сміливо можу стверджувати, що саме мій менший син став ідейним натхненником створення «Методичних родзинок уроків зарубіжної літератури».
У книзі я знайшла ідеї, які наразі успішно вдається втілювати в групі. Одна із них – «Не ховайте свої знахідки». Автор цитує письменника Пола Ардена: «Проблема накопичення в тому, що ви живете за рахунок своїх запасів. Приходить час, коли ви видихаєтесь. Якщо ж ви роздаєте все, що у вас є, ви залишаєтесь ні з чим. Це мотивує вас, аби дивитися і слідкувати за тим, що відбувається, знову поповнювати свої запаси… Дивовижно, але чим ми більше віддаємо, тим більше до нас повертається». Це працює, чим більше ідей я реалізовую в групі, тим більше їх виникає.
Керування групою ФБ вимагає багато часу та енергії. Як «Методичні родзинки» вплинули саме на Вас як на особистість, як змінилося Ваше життя?
Група справді змінила моє життя. Приблизно через місяць після створення групи, я придбала книгу Кейта Феррацці «Ніколи не їжте наодинці». Навмання відкрила першу сторінку і прочитала таке: «Якщо вам нема з ким спілкуватися на професійну тематику, створіть групу в соцмережі і знайдіть однодумців». Випадковості не випадкові! За півроку в групі 15000 учасників, є багато цікавих ідей для уроків, веселі меми, іноді бувають професійні дискусії, але жодних суперечок на політичні чи релігійні теми, що характерно для багатьох інших спільнот. Водночас це великий шмат роботи, але мені допомагають модератори: Олена Залізницька та Алла Кавун. Разом мріємо організувати НЕсемінар чи НЕконференцію, як тепер модно називати, а дружню зустріч любителів методичних родзинок в реальному житті. Кажуть, не можна озвучувати мрії, бо не здійсняться. Неправда! Якщо озвучуєш їх – привселюдно обіцяєш самому собі перетворити мрію на мету і досягти її. Одним словом, життя вирує, бо планів та ідей багато!

Які методичні родзинки найчастіше використовуєте у своїй практиці й можете назвати найулюбленішими?
Люблю щось нове і цікавеньке, тому частенько використовую на уроках кроссенси, комікси, хмарки тегів, QR-коди, вправи у Learningapps, і я, і мої учні полюбляємо меми. Інтелект-карти дають можливість охопити значний обсяг матеріалу, добре його опрацювати, розмірковувати над формуванням гілок, а відповідно над аналізом твору. Для вивчення біографії та характеристики героїв ефективно застосувати створення учнями ФБ-сторінки письменника чи героїв твору. Іноді такі роздруківки даю додому, часто працюємо з ними в групах, тоді вдається за короткий проміжок часу виконати багато роботи. Кожна група презентує свою сторінку. Цікаво спостерігати, як учні дискутують над фразою-статусом відповідної особи, адже статус має відображати спосіб життя або світобачення людини. Коли учні пишуть допис від імені героя, їм доводиться використовувати цитати з тексту, розмірковувати над їх змістом, пояснювати вчинки чи емоції героя, а це і є досконала характеристика образу. Таку роботу не знайдеш в Інтернеті, не зможеш списати. Та найбільше люблю використовувати методи розвитку критичного мислення: сократівський діалог, шкала думок, метаплан, квадрат декарта та інші. Саме ці методи дозволяють максимально спонукати учнів до висловлення думок, бесіди чи дискусії, адже на уроці літератури не слід забувати, що «найперше було слово». Тож використання педагогічних новинок не має перетворитися на гонитву за освітніми трендами, а має підвищити ефективність уроку.
Яким, на Вашу думку, має бути сучасний вчитель?
Все просто! Сучасний вчитель має бути сучасним! Безповоротно забути отой радянський девіз «Не хочешь – научим, не можешь – заставим!» Лише педагогіка партнерства приведе до успіху. Самоповага та повага до особистості, глибоке знання предмета, цікава подача матеріалу, здатність учити і вести за собою, атмосфера співпраці та почуття гумору – це характерні ознаки сучасного вчителя. Він не повинен боятися виходити із зони комфорту, навпаки – собі потрібно кидати виклик. Це сприяє саморозвитку і вдосконаленню, накопиченню досвіду і мудрості. Учитель має постійно навчатися сам. Наразі відкрито багато шляхів самоосвіти: вебінари, тренінги, конференції, курси.
А найголовніше – вчитель має бути щирим, бо діти найкрутіший детектор фальші. Дуже хотілося б, щоб сучасний учитель був забезпечений технічними засобами навчання: комп’ютер, проектор, мультимедійна дошка, доступ до Інтернету не тільки у
вчителя, а й у кожного учня. Чудово було б мати в кабінеті VR-окуляри, щоб здійснювати подорож сторінками книг або переглядати 3D-відео про країни, літературні скарби якіх ми відкриваємо на уроках.
І можете закидати мене камінням, але вважаю, що вчитель повинен мати дуже гідну зарплату! Таку, яка дозволить йому здійснювати мандрівки по всьому світу, щоб на уроці демонструвати фото і відео не з Інтернету, а ділитися власними враженнями про музеї, країни, подорожі. На жаль, реалії зовсім інші: комп’ютер, модем та Інтернет в кабінеті за власний рахунок, та не будемо про сумне.
Ваші учні обожнюють вас, а Ви їх. Ви проводите багато часу разом, організовуєте різноманітні заходи. Пригадайте якісь особливо цікаві події, що відбулися у вашій шкільній родині, які дійсно запам’яталися вам і вашим учням.
Найбільше учні люблять готувати цікаві позакласні заходи і подорожі. Вже більше
10 років є керівником шкільної театральної студії «Зорепад». Минулого року 1 березня в аудиторії нашого класу гостинно зустріла гостей літературна кав’ярня «Весняний затишок». Конкурси, вірші, пісні, танці… Вся кімната прикрашена власноруч виготовленими квітами та метеликами. Парти складені у формі столиків, як у кафе, смаколики, чай, і – враження, які залишаються в спогадах. Мені щастить на креативних батьків, так, під час екскурсії у парк «Софіївка», що в Умані , ми з матусями влаштували справжнє дефіле у графських сукнях, які там можна взяти на прокат. Нещодавно у Вінниці відкрився Інтерактивний музей наук, де нема табличок «Руками не чіпати», а навпаки – все можна випробовувати. Такі музеї надзвичайно подобаються дітям. Щоб підсумувати події, частенько монтую відеоролики про шкільне життя, які з роками стають справжніми скарбами.
Чи спілкуєтесь зі своїми випускниками?
Звичайно! Зараз є класним керівником 6-А класу. Це мій третій клас. Але спілкування з випускниками – це одна з найприємніших сторін педагогічної професії. Мої перші ластівенята вже мають власних діток. Коли зустрічаємося, нам є що згадати! З другим класом до випуску зняли неймовірний фільм. Сюжет: 1) Ми сьогодні (веселі шкільні будні: уроки, перерви, дискотеки), 2) Ми через 5 років (хто ким буде працювати: керівники РДА, лікарі, прокурори, судді, аграрії, навіть представники поліції),
3) Ми через 15 років (уже дорослі випускники ведуть до рідної школи своїх дітей, а на порозі школи їх зустрічає класний керівник). Усі організації пішли нам назустріч, дозволили зйомку в суді, в операційній, в кабінетах районного керівництва, посприяли у пошуках відповідного одягу. Психологи кажуть, щоб мрії здійснювалися, варто їх матеріалізувати.
90% випускників здобувають саме ті професії, які представляли в кіно. Це пам’ятка на все життя. Колеги, можливо когось наші ідея відеоролику надихне зробити ще кращий сценарій. Креативте!
Ви невтомна, креативна, справжній працелюб. Викладання в школі та Вінницькій академії неперервної освіти, ФБ-група, майстер-класи, вебінари… Захоплюємось Вашою творчою енергією. Що вас надихає на таку подвижницьку роботу?
Відповідаючи на це питання, дозвольте в першу чергу подякувати за запрошення стати ведучою вебінарів. Це цікавий та цінний досвід для мене. Давно в житті керуюся девізом: «Роби, що повинен, і будь, що буде». Тому свою роботу не вважаю подвижницькою, часто ніяковію, коли читаю схвальні коментарі колег в групі чи на своєму блозі, а перед новим роком отримала листи-подяки від колег за створення групи, за вебінари, які проводила восени, за матеріали, які розміщую на блозі і в групі, за можливість спілкування в колі однодумців. Це надихає, дає відчуття, що твої ідеї для когось корисні і потрібні. Також значним мотиватором є той факт, що в моїх вебінарах бере участь така велика кількість колег, це і почесно, і відповідально водночас. Отож до наступного вебенару «10 методичних родзинок для цікавого уроку», який проводитиму 1 березня, вже наполегливо готуюся. Значущою для мене є думка учнів та батьків. Приємно, коли діти виходять з кабінету після уроку і продовжують говорити про твір, коли чуєш від колеги: «Що ти там з ними на уроці робила, що вони ще всю перерву сперечалися про того Грегора Замзу?» Коли приходять випускники і кажуть: «А пам’ятаєте, як ми на уроці…» Звісно пам’ятаю і щиро втішаюся тим, що такі моменти залишилися в душах моїх учнів. Це і є моя мотивація, моє натхнення.
Розкрийте таємницю, як Ви все встигаєте.
Тут відповідь буде дуже коротка і проста: насправді я нічого не встигаю! Встигаю реалізувати лише 20-30% своїх задумів, але я над цим працюю)))
Знаємо, що любите подорожувати, відкривати для себе щось нове. Де побували останнім часом? Поділіться із колегами своїми враженнями.
Ваша правда, жага пізнання чогось нового постійно підштовхує нашу сім’ю до неймовірних пригод. Часто буває таке, що друзі і колеги дивуються і не завжди розуміють наш вибір, але нас це не зупиняє. В 2018 році знову піднялися на Говерлу, бо «краще гір можуть бути лиш гори», а пасивний відпочинок на березі моря якось нам не дуже імпонує. Давно хотіли побувати в Чорнобилі, а коли дізналися, що саме 6 жовтня, якраз на День учителя, із Вінниці у зону відчуження виїздить група туристів, (випадковості не випадкові), одразу вирішили їхати. І хочу вам сказати, що жодна поїздка на море чи в гори не справила на мене такого враження, як прогулянка в ролі сталкерів по місту-примарі. Тому
зробила ще на блозі сторінку «День учителя в Чорнобилі», нехай буде пам’ятка, адже навряд чи я ще раз святкуватиму своє професійне свято так екстремально. Коли ти бачиш дозиметр екскурсовода, який у деяких місцях зашкалює на 6700 мікрорентген за годину при нормі 35, то не мурахи, то слони гасають по твоїй спині. Одразу хочу заспокоїти, що попри це екскурсія абсолютно безпечна для здоров’я. Там ми дізнались такі речі, про які навіть не підозрювали. Коли блукали спорожнілими квартирами Прип’яті, не йняли віри, де поділися з приміщень всі побутові речі. В жодній з квартир не бачили ні батарей, ні меблів, ні посуду, ні люстри, ні лампочки, ніякого одягу, просто анічогісінько.
І знову ті мурахи гупотять по спині. Тож якщо комусь із читачів цікаві враження від екскурсії – шукайте відповідну сторінку на моєму блозі. Останні неймовірні враження були під час відвідин квест-кімнати «Втеча з Алькатрасу». Спочатку ти стоїш перед зачиненими дверима, слухаєш прості і короткі правила гри, а потім на тебе надягають справжні поліцейські кайданки і чорний мішок на голову, (вже цього достатньо, щоб серце почало шалено калатати і щось заворушилося глибоко під лопатками). Ти обвинувачений і засуджений, а завдання твоє зняти всі обвинувачення і вибратися на волю. Знаю, хтось із колег скаже, що ми диваки, але дозвольте нам бути дивними, колеги. І все ж щиро рекомендую вам такий відпочинок, бо це шалені відчуття, неймовірні емоції і пам’ять на все життя. А ще це дуже допомагає переключитися і забути про рутину на роботі та в побуті і перезарядитися для нових життєвих викликів.
Що б Ви хотіли побажати нашим читачам у новому 2019 році?
Є три грандіозні закони щастя в житті:
Треба щось робити – давайте на совість робити свою роботу!
Треба когось любити – любімо свої дітей та учнів, свої сім’ї та роботу!
Треба на щось сподіватися – сподіваймося на себе, докладаймо максим зусиль для здійснення мрій, для розвитку і змін школи, освіти, держави.
Міцного всім здоров’я та невпинної енергії, щоб здійснити всі творчі задуми і вміння насолоджуватися кожною хвилиною життя. А ще дозволю собі процитувати Володимира Маяковського:
Что нужно, чтобы жить с умом?
Понять свою планиду:
Найти себя в себе самом
И не терять из виду.

Перед кожним учителем стоїть дилема: як ефективно поєднати власні професійні та особистісні якості із глибоким знанням предмета та любов’ю до літератури, володінням ефективними освітніми методиками та інноваціями для проведення ефективного уроку літератури? Методичний арсенал сучасного учителя надзвичайно різноманітний, але якщо ви не звикли зупинятися на досягнутому, запрошуємо вас на вебінар Лесі Сич «10 методичних родзинок для цікавого уроку ЗЛ». Учитель із 20-річним стажем, лектор та методист-кореспондент Вінницької академії неперервної освіти педагогічних працівників, адміністратор ФБ-групи «Методичні родзинки уроків ЗЛ» поділиться з вами власними методичними знахідками.
На вас чекає ціле гроно методичних родзинок, які доцільно використовувати на різних етапах уроку: актуалізація опорних знань, робота над темою уроку (вивчення біографії автора; аналіз художнього твору; робота з текстом, характеристика героїв і т.д.), підбиття підсумків уроку та рефлексія.
Під час вебінару ви зможете не тільки збагатитися універсальними цікавими ідеями, для вивчення творчості будь-якого письменника, а й отримати в подарунок дидактичні матеріали:

  • Картки та презентації для вивчення біографії автора твору;
  • Картки для аналізу художнього твору;
  • Картки для роботи з текстом;
  • Мудрі цитати із книг;
  • Шаблони ФБ-профілів літературних героїв та авторів творів.
    Оскільки нова програма ЗЛ дає учителю та учням право вибору, то всі ці методичні родзинки (дидактичні матеріали) буде презентовано в якості матеріалів для уроків вивчення роману «451 градус за Фаренгейтом» Рея Дугласа Бредбері та повісті Анни Гавальди «35 кіло надії».
    «Є злочини гірші, ніж спалювати книжки, наприклад, не читати їх».
    «Непрочитані книги можуть жорстоко помститися!»
    Так казав Рей Дуглас Бредбері, а лектор вебінару вважає, що роман «451 градус за Фаренгейтом» та повість «35 кіло надії» – це саме ті твори, які необхідно прочитати та вивчити на уроках ЗЛ. До зустрічі на вебінарі!

Часто можна почути: «Ми живемо в паперовій державі!»… Насправді, які б нові форми звітності не затверджувало МОН, дирекція, учителі продовжують бути залежними від паперової роботи.
Паперова робота… Як зробити її цікавою, корисною та ефективною, а, найголовніше, не марудною! 
22 лютого на вебінарі «Менеджмент в освіті, або Як вбити двох зайців» своїми напрацюваннями поділитися з вами заступник директора з навчально-виховної роботи Світлана Дячок.
Отож який він – ефективний освітній менеджмент, якими мають бути стратегія планування та використання інноваційних методів управління, наскільки важлива робота в команді, мотивація та дотримання тайм-менеджменту!

Мета: – познайомити учнів з творчістю шведського поета Тумаса Йости Транстремера;

– визначити особливості та тематику лірики;

– дослідити шляхи творення образу сучасної людини у поезії.

Обладнання: відеозаписи «Нагородження Т. Транстремера» та читання поезій шведською мовою, презентація, картки-довідки.

Основний зміст уроку

І. Слово учителя (СЛАЙД 1)

«Через насичені образи, що просвічуються, дає нам свіже сприйняття дійсності». Таке коротке й влучне формулювання обрав Нобелівський комітет, оголошуючи у 2011 році лауреата найпрестижнішої літературної премії світу – шведа Тумаса Транстремера. (СЛАЙД 2 «ДИПЛОМ»)

Перегляд відео «Нагородження Т. Транстремера» (https://www.youtube.com/watch?v=8qTdIUxbNSo)

І це дійсно так: образи поезій Транстремера справді «насичені», справді «просвічуються» і дають незвичайне, «свіже сприйняття дійсності». Образну мову й бачення поета критики відзначали віддавна – ще з часу «17 віршів» його поетичного дебюту далекого 1954 року.

Запис теми уроку, постановка мети роботи

Парадокси постійно супроводжують читача Транстремерової поезії. Поет увесь час філігранно балансує на межі фізичної та метафізичної дійсностей. Невидиме він робить тактильним і зримим.

На перший погляд, він говорить про дрібниці, деталі, але робить це так віртуозно, що ці «дрібниці» розукрупнюють картину життя, перестаючи бути незначними. Транстремер у віршах часом описує цей унікальний метод візуальної метафоричності.

У каждой вещи за её привычной

тенью

появлялась новая тень,

и слышишь, как она волочится, даже

когда совсем темно.

«Балтийские моря»

Прекрасно чувствовать, как мое стихотворение расширяется,

в то время как сам я съеживаюсь.

Оно растет, оно занимает мое место.

Вытесняет меня.

Оно выталкивает меня из гнезда.

Стихотворение готово.

                                      «Здесь не сыщешь пустого места…»

ІІ. Аналітична робота над хайку із циклу «В’язниця» (СЛАЙД 3)

(Дев’ять хайку з в’язниці для неповнолітніх злочинців у Хельбю)

Особливості побудови хайку (СЛАЙД 4)

Картка-довідка 1

Хайку відображає одну мить.

Перший рядок дає інформацію, яка викликає в уяві певний образ, картинку.

Другий рядок – додаткова інформація.

Третій рядок – несподівана розв’язка, яка надає особливого колориту. Ніколи не очікуєш, чим завершить свій філософський роздум поет.

Пропоную пограти у інтелектуальну гру «Що? Де? Коли?»

(СЛАЙД 5)

Шановні знавці! Шведський поет, лауреат Нобелівської премії Тумас Транстремер дуже любить японську поезію. І навіть склав футбольне хайку.

Замешательство

Во время игры в футбол:

Мяч перелетел через стенку

А тепер питання: де саме проходила гра, описана в цьому хайку? Час!

Відповідь: у в’язниці

Картка-довідка

Сюжет – це система включених у твір (фільм, постановку) подій, які викладені в послідовності, що найбільш повно відповідає творчому задуму автора. Сюжет утворює форму твору.

Фабула – всі події оповіді, розташовані згідно з їхнім природним перебігом у часі. Її ще образно називають «випрямленим сюжетом».

  • Чи співпадають сюжет і фабула хайку?
Сюжет Фабула
Замешательство Во время игры в футбол:
Во время игры в футбол: Мяч перелетел через стенку
Мяч перелетел через стенку. Замешательство.

Завдання: визначити, з якою метою автор порушує лінійність композиції.

  • Як іде час у хайку? (у зворотньому напрямку – від сучасного до минулого)
  • Чому немає майбутнього часу? (відповідь можлива у кінці аналізу віршу)
  • Чи змінюється простір у хайку? (Так, для м’яча і, можливо, у думках підлітків)
  • Які ключові образи даного хайку? (Стіна, футбол, м’яч)

Футбол

  • Що значить для молодих людей гра у футбол?
  • Які їхні відчуття під час гри у футбол? (Це не просто гра чи дозвілля. Під час матчу підлітки віддаються емоціям. Гра командна, тому панує дух єдності, емоції переповнюють. Є співпереживання, бажання перемоги. Вони зараз такі самі, якими були до ув’язнення – звичайними дітьми, підлітками).

У той же час футбол – це модель суспільства, де кожен вільний у тих межах, які визначено правилами.

Футбол – гра у в’язниці – відчуття команди – символ вільного життя, свободи діяти – суспільство

  • Якими були підлітки під час гри у футбол? (Об’єднані у команду, такий собі «космос», порядок)
  • Що змінилося після того, як вилетів за стіну м’яч? (Команда розпалася. Тепер усі вони самотні, кожен думає про своє, відчуваючи себе не командою, а м’ячем)
  • Яким словом описує автор те, що відчувають хлопці? («Замешательство», сум’яття)
  • Що це почуття? (Почуття змішані, хлопці не знають, що робити)
  • Які емоції зараз панують у душах дітей?

• розгубленість, біль від того, що вони не можуть вирватися за стіну, як це зміг зробити м’яч;

• нестерпність розуміння того, що відчуття свободи було оманливим, лише грою;

• заздрість, бо м’яч може залишити подвір’я в’язниці.

  • Чи можна виправити ситуацію, попросивши принести новий м’яч чи дістати той, що вилетів? (Можна повернути м’яч. Але настрій все одно уже буде іншим, адже ця подія нагадала хлопцям, що вони в’язні і не вільні вийти за стіну)

М’яч

  • Чи вільний м’яч? (Життя м’яча – рух, проте він не самостійний. Його воля примарна, адже залежить від того, хто ударить, який напрям буде задано)
  • Символом чого постає м’яч? (Самі хлопці – м’ячі, якими керують так само, як вони керували м’ячем під час гри. Ці підлітки свого часу також вилетіли за межі усталених норм («стін», але опинилися у інших межах, ще у вужчих рамках. Можливо, до хлопців тепер приходить розуміння, що вони тішилися ілюзією свободи діяти, як хочеш, «перелітати стіни». Але ними керували (власні приситасті, люди, субкультури та ін.). Тепер вони також, як і м’яч, можуть або опинитися «поза грою» (суспільством), або повернутися у нього після відбуття покарання)

М’яч – підлітки, одночасно вільні і обмежені у своїй свободі

Стіна

  • Символіка стіни, як і кожного образу двопланова. Це межа між двома життями підлітків: до і після скоєння злочину. Це обмеження їхньої свободи, але у той самий час символ тих правил, які не можна порушувати. Якщо хочеш бути вільним.

Стіна – обмеження свободи (в’язниця) – обмеження свободи у суспільстві певними правилами. Без неї воля перетворюється на сваволю

Час

  • Що дає авторові використаний прийом оберненого руху часу? (Це як кіноплівка: спочатку подано результат («Замешательство»). А потім – заглиблення у причини того, що сталося)
  • Чи можна змінити рух часу у хайку?

Висновки: Отже, у хайку, яким відкривається цикл «В’язниця», виявляються особливості поетики Т. Транстремера. За звичайною, буденною картиною відкриваються нові сенси. При цьому мова проста, лаконічна.

Варіант подальшої роботи:

  1. Цікаво потренуватися у «відчутті» автора: пропонуємо дітям два рядки, необхідно «передбачити» третій.

ІІІ. Аналітична робота з текстом вірша «Романські арки» (СЛАЙД 6)

Один з найвідоміших його віршів – «Романські арки». Він про людей, які «проростають» у вічності під церковними склепіннями, не розчиняючись ні в часі, ні в просторі:

Прослуховування вірша шведською мовою (https://www.youtube.com/watch?v=mrzePp6WJgU)

РОМАНСКИЕ АРКИ

В глубине огромной романской церкви

в полумраке

толпились туристы.

Свод зиял за сводом, насколько хватало глаз.

Дрожали редкие свечи.

Безликий ангел обнял меня

и наполнил своим шепотом мое тело:

«Не стыдись того, что ты человек!

Гордись этим!

В глубине тебя открывается свод за сводом,

уходя в бесконечность.

Ты никогда не будешь окончен – иначе и быть не может».

Ослепший от слез,

я очутился на площади, затопленной солнцем,

вместе с мистером и миссис Джоунз, господином Танакой

и синьорой Сабатини,

и в глубине каждого из них открывался свод за сводом,

уходя в бесконечность.

1989 (Пер. К. Андреева)

Картка-довідка

Рома́нський стиль (від лат. romanus – римський) – художній стиль в архітектурі, що панував у Європі (переважно західній) в X-XII ст. (у деяких місцях – і в XIII ст.), один із найважливіших етапів розвитку середньовічної архітектури. Термін «романський стиль» увів на поч. XIX ст. Арсісс де Комон, який встановив зв’язок архітектури XI-XII ст. із давньоримською. В орнаменті переплітаються традиції античності, Візантійської імперії, Ірану й Далекого Сходу. Романський стиль вирізнявся масивністю і зовнішньою суворістю споруд. Романські храми, переважно монастирські, будували з великих каменів, простими за формою, із перевагою вертикальних або горизонтальних ліній, із дуже вузькими отворами дверей і вікон, із півциркульними арками. Архітектори створювали склепіння у вигляді хрестів. Скульптури на площинах стін або поверхні капітелей мали рельєфну форму. В оформленні церков були популярними сюжети Страшного суду, біблійні сцени, скульптури. Перевага духовного над тілесним виражалася в контрасті духовної експресії та зовнішньої потворності.

  • Де відбувається подія, описана у вірші «Романські арки»?
  • Які асоціації пробуджує образ романського храму?
  • Які особливості саме романських храмів? (Простота, суворість, поєднання багатьох культурних традицій, утвердження переваги духовного над тілесним)
  • Яким він постає у вірші? («в глубине», «огромной», «в полумраке», «свод зиял за сводом», «дрожали редкие свечи»)
  • Хто знаходиться у храмі? (Ліричний герой і туристи)
  • Чи однакові їхні відчуття і дії у храмі? Як про це говорить поет? (Помітна опозиція – «толпились туристы» і відчуття ліричного героя – «насколько хватало глаз». Отже, туристи просто роздивляються якусь визначну споруду. Їхня позиція – позиція стороннього споглядача, недарма вони «в полумраке». Ліричний герой вдивляється у арки храму. Його позиція більш активна, він шукає відповіді на якісь питання, можливо, чекає на диво чи знак. У той же час герой самотній)
  • Чи знайшов він те, чого шукає? (Поки що ні, саме тому «зиял свод за сводом» – нагадує лабіринт, у якому можна заблукати. Також на це натякають «редкие свечи», які «дрожали»)
  • Прослідкуйте, які синтаксичні конструкції переважають у описі храму, туристів, героя. (Автор вживає короткі речення. Герой просто сповіщає, що бачить. Так підкраслюється розмежування, розірваність світу. Храм стає просто спорудою, у якій можна заблукати, якою можна милуватися. Але він не єднає людей, як повине би був, бо це місце спільної молитви і захисту)
  • Чому саме до ліричного героя приходить ангел? (Саме із-за його мовчазного поклику. Адже ангел – Божий посланець, який з’являється з певною звісткою)
  • Чим незвичайний ангел? («Безликий»)
  • Чому ангел невидимий? (Можливо, тому, що «головного очима не побачиш». Він наповнює героя своїм шепотом, проникаючи у кожну клітину тіла. Таким чином, зливається людська та ангельська сутності – а це вже пряма аналогія з боголюдиною. (Тут може бути певна аналогія зі «стариганом з крилами» Г.Г.Маркеса))
  • Як розуміти послання, яке ангел сповістив ліричному героєві? (Людина – подібна храму. Тепер зливаються описи романських арок і арок у душі людини. Арка – в першу чергу, символ небесного склепіння. У багатьох традиціях проходження під аркою означало позбавлення від хвороб, прихованих ворогів, привидів. У обряді ініціації проходження через арку означало нове народження після повної відмови від своєї старої природи; закінчення певного етапу життя і початок нового (звідси також традиція проходження молодят під аркою))
  • Що змінилося у синтаксисі? (Речення стали спонукальними і окличними. Поступово вони довшають. З’являються почуття. Це вже не зовнішня картина – знову автор переносить нас у метафізичні сфери – сфери душі і віри)
  • Як змінюється простір вірша у другій строфі?
  • Чому напівтемний храм змінився затопленою сонцем площею? (Це зміна душевного стану героя – його світ стає відкритим і світлим. Окрім того, світ росте не тільки у ширину. Він перестає бути двомірним – з’являється глибина, висота, прагнення руху уверх)
  • Проте знову парадокс Транстремера – герой «ослепший». Чому поет «осліпляє» свого героя, до того ж, сльозами? (Сльози – не лише вираз болю чи сильних почуттів, а й очищення, ритуальна поведінка)
  • Чому герой заплакав?
  • Звідки ж він тоді знає, хто поруч?
  • Звідки йому відомі імена людей? (Відкрився внутрішній зір, який бачить потаємне)
  • Про що свідчить той факт, що зникає слово «туристи», а людей названо поіменно? (Це вже не просто споглядачі визначних місць. Це люди-храми, в душах яких є надзвичайні скарби)
  • Як змінюється сенс назви вірша до кінця поезії?
  • Автор звертається до кільцевої композиції. Яку роль відіграє обрамлення?
  • Чому кардинально змінюється зарактер синтаксичних конструкцій у другій строфі? (Уся строфа – одне речення. Так показана єдність людей і світу. Також вона підкреслена прізвищами людей: Джонс – найпоширеніше англомовне прізвище, Танака – четверте за вживаністю у Японії, Сабатіні – італійське. Різні країни, різні частини світу. Але усі вони рівні і важливі)
  • Яке диво відбулося з ліричним героєм?

Висновки: Для Транстремера «диво» – це те, що неодмінно «має бути», те, що відбувається, а не просто «може трапитися». Життя – неповторний «пейзаж з людьми» – ними наповнена і непомітно, крок за кроком, відкриває себе, розсовує буденність.

ІV. Аналітична робота з текстом вірша До-мажор

Транстремер і музика (СЛАЙД 7)

Прослуховування вірша «До-мажор» шведською мовою https://www.youtube.com/watch?v=K5NVcA0zipE&list=PLX5P0fFV87uB7itIdY36v5mXqcJDB_vdW&index=7

До-мажор (СЛАЙД 8)

Коли він ішов по вулиці після побачення,

сніг кружляв у повітрі.

Зима прийшла,

поки вони кохалися.

Ніч світилась білим.

Від радості він ішов швидко.

Ціле місто схилялось перед ним.

Усмішки перехожих –

всі усміхалися за піднятими комірами.

Було так вільно!

І всі знаки питання оспівували присутність Бога.

Так він думав.


Музика звільнилась

і вийшла у шалений снігопад

довгими кроками.

Все було на шляху до ноти «до».

Тремтячий компас вказував на «до».

Година понад стражданнями.

Було так легко!

Всі усміхалися за піднятими комірами.

Пер. Юлії-Ванди Мусаковської (http://stihi.ru/2016/01/26/9395)

  • Які емоції пробуджує вірш?
  • Чим незвичайний початок? (Здається, що це мить, яку побачив поет і розповідає про неї)
  • Де відбувається дія?
  • Хто ліричний герой вірша? (Закоханий чоловік)
  • Знайдіть дієслова руху-спокою у вірші. До кого чи до чого вони відносяться? (Дієслова руху – до героя, а також світу. Люди, які згадані у творі, практично статичні. До них відноситься лише одне дієслово – «посміхалися»)
  •  Про що свідчить таке групування дієслів? (Герой знаходиться у гармонії зі світом)
  • Які взаємини героя і світу? (Світ схиляється перед ним)
  • Чому? (Герой закоханий і щасливий)
  • Що ми знаємо про місто, у якому живе герой? Чиїми очима ми бачимо цей світ?
  • Які кольори і чому переважають у ньому?
  • А де автор? (Автор поруч із героєм, їхні погляди збігаються)
  • Який світ цього героя? (Це світ кохання, радості, свободи)
  • Які звуки наповнюють його світ? (Спів і музика)
  • Що про це свідчить? («знаки питання почали співати»)
  • На які питання, імовірно, шукає відровідь ліричний герой? (Про своє кохання, щастя)
  • Чи знаходить відповідь? (Так, вони приходять від Бога)
  • Що змінилося у світі, коли герой знайшов цю відповідь? («Музика звільнилась»)
  • Звідки вона з’явилася у світі? (З душі героя)

Дослідження ролі пейзажу

  • Як протягом вірша змінюється пейзаж? Що стає рушійною силою таких змін? (Спочатку це кохання – поки у героя було побачення, прийшла зима, почав падати сніг. Світ стає білим і світлим)
  • Що спричиняє подальші зміни? (Музика, яка виривається із переповненої коханням душі героя)
  • Що тепер міняється? (З’являється «шалений снігопад»)
  • Чи можна сказати, що такий перехід від «сніг кружляв» до «шалений снігопад» свідчить про хаос у світі? (Ні, це посилення почуттів, вихід їх у світ. І тут можна провести аналогію зі словами «Божественної комедії» «Любов, що водить сонце й зорні стелі». А у піаніста Транстемера це музика, породжена коханням)

Світ і музика

Все було на шляху до ноти «до».

Тремтячий компас вказував на «до».

Година понад стражданнями.

  • До чого прямує світ? (До ноти «до». Не випадково йдеться саме про цей лад. Його значення символічне. Часто проводяться аналогії між звуком і кольором, варто їх прослідкувати у вірші: (СЛАЙД 9)

Картка-довідка

  1. «До мажор – повная чистота. Його символи – це невинність, простота, наївність, мова дитини» (Крістіан Шубарт «Ideen zu einer Aesthetik der Tonkunst» (1806)​) («Ідеї для естетики мистецтва звуку»)
  2. Римський-Корсаков уважав, що до-мажор білого кольору.
  3. Мажор – це лад, який звучить весело і бадьоро.
  4. Do – Dominus – Господь
  5. До-мажор грати потрібно тільки на білих клавішах.
  6. Чи вичерпується символічне значення вказаних рідків синестезією і перегуками До-мажору і білого кольору?
  7. Як поглиблюється їхній сенс? (До-мажор – найпростіша гамма. З «до» починаєш і «до» закінчуєш. Так і у світі: усе починається з кохання і все йде до нього. Воно «Тремтячий компас» – «Година понад стражданнями» «Любов – над бурі зведений маяк» (Шекспір))
  8. Світ змінився. А чи змінилися люди? (Так, якщо раніше герой і перехожі були відділені один від одного, то тепер зникає така відчуженість – «Всі усміхалися за піднятими комірами»)

Висновок: «Поезія і музика тісно пов’язані. Зв’язок цей складно описати, але він є, я часто маю справу з музикою – слухаю і граю сам; це розвиває в мені почуття музичної форми, яке потім переходить у вірші» (Т. Транстремер) (os.colta.ru/literature/events/details/30887/?expand=yes#expand).

V. Узагальнення. Визначення особливостей поезії Т. Транстремера

Запис у зошит

Особливості поезії Т. Транстремера

  1. Музичність.
  2. Лаконічність.
  3. Глибокий підтекст.
  4. Багатство тематики.
  5. Глибокий психологізм.
  6. Візуальна метафоричність.
  7. Синестезія.
  8. Тісний зв’язок з європейською літературною традицією.
  9. Інтертекстуальність.

 V. Рефлексія (СЛАЙД 10)

 «…Он пишет вроде бы просто, а при переводе стихов, как ни странно, всегда бывает так: чем проще стихотворение, тем труднее его перевести… Он пишет, в основном, свободным стихом, правда, прекрасно владеет твердыми, так называемыми античными размерами, например, сапфической строфой, алкеевой строфой, он в этом просто мастер. Есть несколько стихотворений, написанных таким способом. Сложность состоит в том, что свободный стих сам по себе труден для перевода. Свободный стих – это не отсутствие формы, а каждый раз новая форма, уникальная форма» (Московский лингвист Алексей Прокопьев) Интервью [«Радио Свобода», 06.10.2011]

Отже, закінчується ваша перша зустріч з Тумасом Транстремером. Він сучасний класик. У центрі міста, де він жив, на плиті бруківки рядки його віршів. Ти йдеш – і поезія у тебе під ногами, вона тебе буквально «носить», як частина шведської землі. Не всі читають таблички і меморіальні написи на стінах і плитах, але все дивляться під ноги.

VІ. Домашнє завдання (обрати один з варіантів)

  1. Дати письмову відповідь на одне з питань:
  2. Якою постає сучасна людина у поезії Т. Транстремера?
  3. Визначити ключові образи хайку, що складають цикл «В’язниця». Як вірші пов’язані один з одним?
  4. Підготувати читання одного з віршів поета, пояснити вибір.
  5. Створити колаж чи власну ілюстрацію до обраного вірша.

Використані джерела

1. «Романские арки» https://www.youtube.com/watch?v=mrzePp6WJgU

2. Награждение Т. Транстремера https://www.youtube.com/watch?v=8qTdIUxbNSo

3. Нобеля з літератури отримав шведський поет https://www.youtube.com/watch?v=MaJJgqcBPcM

4. «До-мажор» https://www.youtube.com/watch?v=K5NVcA0zipE&list=PLX5P0fFV87uB7itIdY36v5mXqcJDB_vdW&index=7

5. Вірші Т. Транстремера у перекладі Юлії-Ванди Мусаковської http://stihi.ru/2016/01/26/9395

6. Шубарт К. «Ideen zu einer Aesthetik der Tonkunst» – http://rmmedia.ru/threads/84106/

Лариса Ціпов’яз,
учитель зарубіжної літератури
спеціаліст вищої категорії
учитель-методист
Заслужений учитель України
НВО «Олександрійська гімназія ім. Т.Г. Шевченка –
ЗНЗ І-ІІ ступенів – школа мистецтв»

Дорогі вчителі! Добігає кінця КРИЖАНИЙ розпродаж журналів «Зарубіжна література в школах України»! Встигніть придбати журнали за акційною вартістю.
12 номерів 2018 року (pdf формат) всього за 149 грн (звичайна ціна 420 грн) та отримати №1,2019 у ПОДАРУНОК!
Також можна придбати комплекти за 2014, 2015, 2016, та 2017 роки. Вартість кожного комплекту – 149 грн

Як придбати журнали на сайті? Дуже просто! Необхідно зробити кілька кроків.
ПЕРШИЙ КРОК:
заповніть свої дані у поданих графах. Після цього на Вашу електронну пошту надійде рахунок!
ДРУГИЙ КРОК: повідомте нас про здійснення оплати на електронну пошту antrosvit@ukr.net або у вайбер на номер 050-93-717-78
Після цього на Вашу електронну адресу надійдуть журнали! 
Це насправді зручно та швидко!

Запрошуємо Вас на ДУЖЕ цікавий вебінар Лариси Ціпов’яз «Мумітролінг та трохи тролінгу – лайфхаки для ефективного уроку», який відбудеться 13 лютого. Реєструйтеся за посиланням
На вебінарі Ви дізнаєтесь: 
Що таке мумітролінг, у чому його чарівність і практична користь. 
Пересвідчитесь у тому, що не такі страшні тролі, як їх малюють. 
Зустрінетесь з літературним тролем «рівня – Бог» Віллі Вонкою та юними здібними троленятами Кітті Рузекою й Конрадом.
Додасте у свою методичну скарбничку нові перлинки, які допоможуть весело і плідно працювати з різноманітними текстами, по-доброму тролити учнів, не ображаючи і спонукаючи до дискусій.

Плюс для учасників: сертифікат, відеозапис вебінару, презентація ведучої.

Встигніть придбати 12 номерів 2018 року pdf формат) всього за 149 грн (звичайна ціна 420 грн) та отримати №1,2019 у ПОДАРУНОК!
ЯК ПРИДБАТИ ЖУРНАЛИ? 
Надішліть замовлення на antrosvit@ukr.net

Вільна енциклопедія Вікіпедія визначає хмару тегів (хмара слів, або зважений список, представлена (-ий) візуально) як візуальне подання списку категорій (або тегів, також званих мітками, ярликами, ключовими словами, тощо). Зазвичай використовується для опису ключових слів (тегів) на веб-сайтах, або для представлення неформатованого тексту. Вперше про це явище згадує Дуглас Коупленд у своєму романі «Раби Майкрософту» (1995). Згодом перші теги з’явились на відомих веб-сайтах, пов’язаних здебільшого із зберіганням та розповсюдженням цифрових фотографій. Минуло не так багато часу і це явище проникло в інші сфери людської діяльності і зараз активно використовується в навчально-виховному процесі. Вивчення літератури відповідно до шкільної програми вимагає часу, зосередженості і наполегливості (наприклад, дочитати твір до кінця і не скористатись критикою). Цей трудомісткий процес (а для декого з учнів просто непідйомний!) стає в рази цікавішим, якщо залучити ПК та інтернет-ресурси. Але про все по порядку.

Отож, що являє собою так звана хмара слів і як її можна застосувати у вивченні літературного твору? Кольорова хмара зі слів приковує погляд до об’єкта і змушує нас зосередиться на матеріалі. Хмара містить в собі як візуальну інформацію (наприклад, форма хмари), так і смислове навантаження – сам текст. Власне форму можна обирати яку завгодно. Хмара слів краще запам’ятовується. Таким чином, будь-який урок не мине для учня безслідно, а надовго залишатиметься в пам’яті. З іншого боку, дасть можливість спробувати самим учням через певні ресурси всесвітньої павутини створити свою власну хмарку. А для цього необхідно опрацювати матеріал, який подавався на уроці.

Для створення хмар зі слів педагогам-мовникам допомагають інтернет-сервіси: Ward Art (колишній Tagul), Imagechef, Wordle, Word It Out, Tagxedo. Ward Art – це автоматичний веб-сервіс, що дозволяє створити хмару слів з тексту, взятого із зазначеного URL (адреси веб-сторінки) або введеного (скопійованого) користувачем. Imagechef – мозаїка із слів або символів. Wordle – сервіс автоматично генерує хмару із слів введеного тексту. Word It Out – створює хмару з тексту, який вводить (або копіює) користувач. Tagxedo – сервіс дозволяє генерувати як статичну картинку потрібного розміру хмари, так і коди для вставки в блог, сайт, конспект самої інтерактивної хмари.

Розглянемо один із варіантів такого сервісу. Отож, щоб створити цікаву та креативну хмаринку, потрібно зайти на сайт за адресою Ward Art. Те, що ви зайшли за поданною адресою ще не означає, що хмарка вже створена. Спочатку необхідно зареєструватись (або можна не реєструватись – але тоді ваші «хмаринки» не збережуться), а відразу перейти до create. Потім необхідно ввести слово або словосполучення, або фразу, або текст, або ярлик, мітку, тегу, ключові слова. Може бути так, що слово кирилицею сервіс не сприйматиме. Тоді необхідно клікнути мишкою fonts і обрати інший шрифт. Або клікнути add fonts і додати, приміром, шрифт Adana script deco. Наступний етап – це дизайн. Тут сайт пропонує безліч варіантів власне форми: хмаринка, дерево, квітка, геометричні фігури, тварини, обриси людей, кухонні приналежності, меблі – і ще дуже багато усього, чого душа забажає! Також пропонується обрати колір, в який будуть пофарбовані літери, і що дуже важливо – шрифт. Варто обрати ті шрифти, які, по-перше, підтримуються кирилицею, по-друге – мають привабливий візуальний ефект і щоб усі слова гарно промальовувались. Але і це ще не все: можна побавитись із напрямом літер у безпосередньо обраній фігурі, а також обрати колір фону. Слова можуть розміщуватись горизонтально, вертикально, по діагоналі. Колір також можна обрати до кожного слова окремо за допомогою палітри кольрів. Відтінків також пропонується безліч. Хмарка може бути анімованою, а можна залишити у статичному вигляді. Після того, як робота над обраною хмаринкою уже завершена, необхідно її зберегти. За бажанням можна завантажити цей результат на google+, поділитись у соціальних мережах, надіслати електронною поштою другові чи учителю (у вигляді посилань), можна завантажити також у вигляді векторної графіки, вбудувати у блог або сайт. Найпростіший спосіб – зберегти хмаринку у вигляді картинки. До того ж, потім буде простіше її роздрукувати. Робота на сервісі Ward Art ведеться англійською мовою.

Сервіс Imagechef пропонує масу графічних шаблонів, які дозволяють додавати окрім свого тексту ще й фотографії. Також сервіс доступний російською мовою, що значно спрощує роботу для новачків ПК а також для тих, кому іноземна мова дається дуже важко.

Створюйте свої власні хмаринки, залучайте до їх створення своїх учнів – це цікаво, весело, захоплююче, а головне – інтернет-ворог перетворюється на справжнього друга-помічника!

Розглянемо кілька прикладів як саме можна використати таку хмару. У 6-му класі вивчається твір Чарльза Діккенса «Різдвяна пісня в прозі». Учням пропонується відповісти на питання: «З чим у вас асоціюється Різдво?» Вчитель заздалегідь може зробити заготовки – хмаринки у вигляді Різдвяної ялинки, подарунка чи гостролиста.

Одна із ключових фраз твору «Майстер і Маргарита» М.Булгакова «Я частка тої сили, що робить лиш добро, прагнучи лиш злого…» дуже ефектно виглядатиме в такій хмаринці:

Ще один глибокий філософський зміст прихований у творі «Гобсек» Оноре де Бальзака. Оскільки оповідання вивчається у старших класах, після його опрацювання учням пропонується вкласти в хмарку-образ своє бачення із певними ключовими словами (фразами) з тексту. Для прикладу: «Пазуриста лапа невідворотності…».

Франц Кафка «Перевтілення». Надзвичайно складний для розуміння твір, часто залишається осторонь з боку учнів, адже усе незрозуміле викликає природне бажання не акцентувати увагу і не «завантажувати» уяву. Зацікавте дітей прочитати цей твір, зробивши кілька креативних хмаринок. Запропонуйте дітям проявити своє бачення перевтілення.

Побавтесь самі і дайте таку можливість своїм учням. Адже запам’ятовувати щось граючись набагато легше, ніж штудіювати ненависний підручник і з великим нентерпінням чекати перерви. Впевнена, учні вас здивують як самими хмаринками, так і засвоєним матеріалом.

Горбаль Іванна Володимирівна,
учитель зарубіжної літератури
СЗШ І-ІІІ ст. № 41 м. Львова

У час розвитку цифрових технологій дуже важко пояснити важливість книги. З цією метою створено багато методів та форм, які популяризують книги та залучають до читання.

Книжкова інсталяція – це, власне, одна із інноваційних форм роботи бібліотек.

Термін «інсталяція» походить від англійського слова to install (встановлювати) і розкриває технічний аспект її виготовлення: її не малюють, не пишуть, а саме встановлюють, складають з окремих частин. Основоположниками є авангардисти поч. ХХ ст., зокрема Марсель Дюшан. Його ready-made («готове-зроблене»), а також твори сюрреалістів (Г.Аполлінер «Каліграми») були попередниками інсталяцій.

Це художня техніка, яка використовує тривимірні об’єкти, призначені для зміни сприйняття простору людиною.

Інсталяції зазвичай влаштовують у приміщенні, але можна і на площах. Елементами можуть бути різні об’єкти, включаючи предмети, малюнки, звук, віртуальну реальність, інтернет. Інсталяії регулярно презентуються на міжнародних виставках сучасного мистецтва

Якщо говорити про книжкову інсталяцію, то це просторова композиція, створена з книжкових видань, різних матеріалів та форм.

Як можна використати цей метод на уроці? Головне – запропонувати учням, а ідеї прийдуть самі собою. Для їх утілення можуть бути використані, наприклад, або списані підручники із шкільної бібліотеки, або кількість книг у вашому рюкзаку.

Так, у 5 класі діти залюбки виклали з книг зірку («Хлопчик-зірка»), сходинки до знань, ялинку.

У 10 класі – сокиру – образ із роману «Злочин і кара».

Довго готувались до вибору предмета зображення учні 11 класу. Почали з найважчого.

Хотіли жука («Перевтілення» Ф.Кафки), але вийшов ніби робот. Чому? Бо не було плану-схеми.

Тому вирішили підготуватись ретельніше і створили «Міст Мірабо». Вийшло навіть дуже гарно.

Ці неформатні книжкові виставки-інсталяції, виконані руками учнів, привернули увагу всіх, хто заходив у клас, та занурили в атмосферу особливого ставлення до книги. І не треба боятися, що «скульптура» може розвалитися, адже її основний сенс – тимчасовість, крихкість, недовговічність. А завтра можна створити щось нове.

Уляна Мартюк,
учитель зарубіжної літератури,
української мови та літературиСЗШ І-ІІІ ст. № 54 м. Львова

5 клас

Сфотографувати вчителя, якого міг би замінити автор книги про дівчинку, подорожуючу  Задзеркаллям.

Сфотографувати героя відомої казки Пушкіна, який втратив свій шанс і на місці якого мріє побувати кожен.

Сфотографувати предмет, за допомогою якого хлопчик Малян робив людей щасливішими.

Сфотографувати місце, де був знайдений Хлопчик-Зірка.

Сфотографувати тварину, яка є дуже подібною до Лобо.

Сфотографувати предмет, яким користувалася тітонька Тома Сойєра для надання собі більш солідного вигляду.

Сфотографувати предмет, завдяки якому почалася гра «У радість», якої маленька дівчинка навчила весь світ.

Сфотографувати предмет, із якого почалися пригоди у книзі Туве Янсон.

Сфотографувати предмет, що був мрією маленького хлопчика Чарлі.

Сфотографувати смаколик, яким ласували Суботик та його татусь на холодній вулиці.

Відповіді:

Учитель фізики, математики; Рибалка; Пензлик; Лісова галявина; Собака; Окуляри; Милиці; Капелюх; Шоколадний батончик; Хотдог.

6 клас

Сфотографувати страву, що названа іменем міфологічного героя, який здійснив 12 подвигів. Ця страва  є традиційним англійським сніданком

Сфотографувати місце, де любила прогулюватися зі своїм собакою відома героїня повісті Чехов.

Сфотографувати будівлю, де могли б працювати персонажі байки Крилова «Квартет».

Сфотографувати транспортний засіб, мрію Діка Сенда, п’ятнадцятирічного капітана з роману Ж.Верна.

Сфотографувати людину, яка могла б зіграти у фільмі роль Геркулеса з роману Ж.Верна.

Сфотографувати річ, у яку посадили Чорта з повісті Гоголя «Ніч перед Різдвом».

Сфотографувати річ, вершину мрій Оксани, героїні повісті Гоголя «Ніч перед Різдвом».

Сфотографувати місце, де зустрілися Товстий і Тонкий, герої оповідання Чехова.

Сфотографувати те, що приніс у долоні додому Том, герой оповідання Р. Бредбері.

Сфотографувати предмет, у якому був доставлений Конрад до пані Бартолотті з казки Христини Нестлінгер.

Сфотографувати місце, куди потрапив один нещасливий мандрівник і на якому він прожив багато років.

Сфотографувати дерево – символ свята, яке так ненавидів Скрудж з твору Діккенса «Різдвяна пісня у прозі».

Відповіді:

Сніданок «Геркулес»; Набережна (берег річки); Філармонія; Корабель; Темношкіра людина; Мішок; Черевички; Вокзал; Усмішка (фрагмент обличчя); Бляшанка; Острів (острівок в парку і т.д.); Ялинка.

7 клас

Сфотографувати предмет, атрибут поганої погоди, з яким ніколи не розлучалася Мері Поппінс.

Сфотографувати перше місце роботи автора новели “Дари волхвів”.

Сфотографувати річ – причину «прозріння» лицаря з балади Шиллера.

Сфотографувати місце, до могли б відбуватися події, описані у баладі Міцкевича «Світязь».

Сфотографувати найдавніший пам’ятник архітектури міста,  з яким асоціюється у вас старовинна Англія епохи лицарів Вальтера Скотта.

Сфотографувати головних персонажів поезії Б.Окуджави «До побачення, хлопчики».

Сфотографувати предмет, що допоміг зблизитися Бену і Деві, героям повісті Олдріджа.

Знайти і сфотографувати будівлю, де могли б навчатися у наші дні друзі Пушкіна з поезії «19 жовтня 1825 року».

Сфотографувати тварину з повісті А.Конан-Дойла, яка лякала людей на болоті.

Сфотографувати речі – символи вірності і справжнього кохання з повісті О.Генрі «Дари волхвів».

Сфотографувати предмети, за допомогою яких було врятоване життя героїні новели О.Генрі «Останній листок».

Відповіді:

Парасолька; Аптека; Рукавичка; Озеро; Замок; Школярі; Літак; Будівля ліцею, школи; Собака; Гребінь і ланцюжок до кишенькового годинника; Палітра, пензлик.

8 клас

Сфотографувати людину, яка могла б зіграти головну роль у трагедії Шекспіра, яка мала  негативну рису характеру, притаманну більшості чоловіків.

Сфотографувати транспортний засіб, який був найважливішим для Екзюпері-льотчика.

Сфотографувати будівлю, куди ми приходимо, щоб нагадати собі заповіді Господа.

Сфотографувати найуразливіше місце давньогрецького героя Ахілла.

Знайти і сфотографувати те, про що поет Квінт Горацій Флакк писав у своїй знаменитій поезії і назвав у першому рядку.

Сфотографувати те, з чим асоціює Публій Овідій Назон чотири покоління людей.

Сфотографувати людину, якій присвячували свої сонети Петрарка, Данте, Шекспір.

Сфотографувати першого «ворога», з яким бився Дон Кіхот.

Сфотографувати улюбленого персонажа роману Марини Аромштам «Коли відпочивають янголи».

Сфотографувати будівлю, де кожен зарубіжний або вітчизняний письменник має своє місце.

Сфотографувати вірних товаришів Дон Кіхота і його зброєносця Санчо Панси, на яких вони вирушили у подорож.

Сфотографувати місце, де Ромео освідчився Джульєтті в коханні.

Відповіді:

Темношкірий чоловік; Літак; Церква; П’ята; Пам’ятник; Метали; Красива жінка; Вітряк; Дитина; Бібліотека; Осел, кінь; Балкон.

9 клас

Сфотографувати будівлю, де герої творів оживають і розмовляють людською мовою.

Знайти і сфотографувати будівлю, де звучить знаменитий марш німецького композитора, близького товариша Гете. Назвати твір.

Сфотографувати сучасного пана Керкабона (Вольтер «Простак»).

Сфотографувати чарівну річ, що робила крихітку Цахеса красенем.

Сфотографувати людину, якій присвятив свої поезії про кохання Генріх Гейне.

Сфотографувати те, про що відомий російський поет писав у своїй знаменитій поезії і назвав у першому рядку.

Сфотографувати річ, найбільшу радість і найбільше горе Акакія Акакійовича.

Сфотографувати тварину, яка допомогла врятуватися Мазепі у поемі Байрона.

Сфотографувати те, від чого походить прізвище автора драми «Життя – це сон».

Відповіді:

Театр; РАГС; Священик; Гребінь; Красива дівчина; Пам’ятник; Шинель; Кінь; Казан.

10 клас

Знайти і сфотографувати місце роботи сучасного Гобсека.

Сфотографувати будівлю, біля якої закінчила своє життя Анна Кареніна.

Сфотографувати будівлю, де було вчинено замах на пані де Реналь.

Сфотографувати будівлю, призначення якої – бути сховищем духовних скарбниць людства.

Сфотографувати людину, яка могла б зіграти роль Раскольникова.

Сфотографувати місце роботи Порфирія Петровича.

Сфотографувати рослини, з яких складається назва збірки Вітмена.

Сфотографувати місце роботи головного героя оповідання Чехова «Людина у футлярі».

Сфотографувати будівлю, де знайшлося б місце портрету Доріана Грея.

Сфотографувати заклад, який міг би називатися Інститутом шляхетних дівчат.

Відповіді:

Ломбард, кредитна спілка; Вокзал; Церква; Бібліотека; Студент; Адміністративна будівля суду; Листок, трава; Школа; Картинна галерея, художній музей; Гімназія.

11 клас

Сфотографувати місце, де герої творів оживають і говорять людською мовою.

Сфотографувати тварину, яка в народі вважається чаклунською, описану у романі Михайла Булгакова.

Сфотографувати дерево, символ рідного міста письменника Михайла Булгакова.

Сфотографувати предмет, один із атрибутів чайної церемонії за твором Ясунарі Кавабата «Тисяча журавлів».

Сфотографувати будівлю, що є центральним образом в новелі Милорада Павича.

Сфотографувати річ, заради якої відбуваються жорстокі вбивства у романі Патріка Зюскінда.

Сфотографувати представника справжньої професії письменника Михайла Булгакова.

Сфотографувати установу, до якої щодня ходив на роботу Франс Кафка.

Сфотографувати найважливіший атрибут свята, у переддень якого розпочинається драматичний

конфлікт та розвиток дії у творі Г.Ібсена.

Сфотографувати річ, на пошуки якої витратив багато часу та енергії Остап Бендер.

Відповіді:

Театр; Чорний кіт; Каштан; Чашка; Собор; Пляшечка парфумів; Лікар; Страхова компанія; Ялинка; Стілець.

Наталія Гордій, 
вчитель-методист зарубіжної літератури
Тернопільської ЗОШ №16 ім. В.Левицького

Сучасний учитель має справу із різноманітними інформаційними ресурсами, а також формами організації роботи в мережі. Серед великої кількості можливостей використовувати Інтернет в освітньому процесі варто виокремити гру-проект «Чімборасо». В основі цієї гри лежить пошук того, що не відоме.

Чімборасо – це гра-подорож по онлайн-енциклопедії Вікіпедія в пошуках цікавих фактів, про які ви ніколи не чули. Придумав цю просту, але дуже корисну гру англійський поет і письменник Рівз. У дитинстві Джон Рівз із задоволенням переглядав величезні томи енциклопедії «Британіка», переходив від одного матеріалу до іншого. Коли енциклопедія оголосила про припинення випуску друкованих видань, письменник модернізував своє захоплення та перейшов на пошуки нової інформації у вільній енциклопедії Вікіпедії. Джон Рівз пропонує прості правила гри.

Правила гри:

  1. Відкрийте Вікіпедію.
  2. Учитель призначає «точку входу» в гру, тобто ключове слово початку подорожі, яке треба ввести в рядок пошуку Вікіпедії. Це може бути: «романтизм», «Марко Вовчок», «Жюль Верн», «мистецтво», «балада», «природа», «метафора» та ін.
  3. Читайте статтю Вікіпедії до тих пір, поки не відкриєте для себе щось нове, поки не з’явиться новий термін, виділений гіпертекстом, який є посиланням на наступну статтю. Бажано, щоб відкритий факт (нове знання) викликало б здивування. Ваше завдання знайти новий термін і більше довідатися про нього.
  4. Виділіть в прочитаній статті один або кілька цікавих фактів, які вас здивували, стали для вас відкриттям.
  5. Кожен крок своєї подорожі по Вікіпедії, кожен новий термін записуй на сторінці слайду презентації або презентації Google.
  6. На цій же сторінці розмісти фотографії (скріншот) найбільш вразили тебе фактів, які ти відкрив для себе.

Через 20-25 хвилин подорожі по Вікіпедії учитель надає слово кожному учневі для короткого повідомлення про найцікавіші факти-терміни, які він дізнався. Слайд в презентації повинен бути заповнений. Всі її розглядають, бачать логічний ланцюжок особистих відкриттів, намагаються знайти думку, що об’єднує всю інформацію.

Результати пошуку можна узагальнити і потім продемонструвати у будь-якій формі.

Суфлян Любов Орестівна,
учитель української мови та літератури
Городищенського НВК Самбірського району
Львівської обл.

Мета: ознайомити учнів з кращими зразками світової інтимної лірики, сповненої особливої аури доброти й любові, захопити їх віршами; залучити старшокласників до активного читання поетичних творів; вчити віддавати своє життєве тепло іншим людям; виховувати найкращі людські риси, найчистіші помисли, найсвітліші мрії, культуру почуттів.

Обладнання: кульки, стрічки, серпанки, квіти, намальовані «серця», плакати з висловлюваннями про любов, диски із записами ліричних мелодій; виставка збірок поезій письменників.

Перебіг заходу

Ведуча. Осінніми вечорами, коли плачуть небеса і зорі падають на похилені трави, далекими стежками серед незвіданих всесвітів блукає кохання. Мов та пісня, неосяжна й незбагненна, блукає воно. І як його знайти, як його покликати серед цих невідомих шляхів? Бо так і полине від тебе, не торкнеться твого серця, заблукавши десь там у далеких степах, не залишивши тобі навіть споминів, лише гіркі сподівання.

Ведучий. Хоч раз її міцно обняти,

До серця свого пригорнуть,

До болю в уста цілувати,

А там уже будь-що-будь!

Ведуча. Змінюються часи, змінюються життя і людський світогляд. Але незмінними залишаються найвищі істини, незмінною лишається людська потреба любити. Нерозгаданою залишається таємниця душі, в якій незгасним вогнем горить священне і нездоланне почуття любові.

В своїх очах вона несе кохання, –

На кого гляне, всі блаженні вмить;

Як десь іде, за нею всяк спішить,

Тріпоче серце від її вітання.

Ведучий. Любов – це почуття, яке в усі часи однаково хвилювало людей. Багато поколінь передавали один одному безсмертя почуттів і доброту. Кохання торжествує на світі. Воно випробуване віком і часом, воно звеличує людину.

Серед нас, напевно, не знайдеться людини,

яка скаже: «Я не хочу кохати». Кохати хочуть усі…

Це так само природно, як рости траві навесні…

Ведуча. Любов — не кара, але і не гра.

Вона не квітка, що зів’яне живо.

Любов — це дар. І Бог сам вибира,

Хто заслужив оце спізнати диво.

Ведучий. Кохання… Про нього мріють, його чекають… Кохання – одне з найкращих і найглибших людських почуттів, невичерпне та вічне, як саме життя. Його сила облагороджує, робить людину добрішою і кращою, спрямовує на величні діла і героїчні вчинки, а іноді змушує тяжко страждати.

Ведуча. Любовь искали и не находили…

Любовь теряли и не берегли…

«Любви не существует», — люди говорили,

А сами умирали от любви!

Ведуча. Любов – одна з найстраждальніших тем світової літератури від самого початку її існування. Візьміть в руки збірку поезії про кохання та почитайте її. Вільям Шекспір, Анна Ахматова, Франческо Петрарка, Олександр Пушкін, Райнер Марія Рільке, Борис Пастернак, Поль Верлен – перелічити всіх неможливо, але всі вони допомагають нам усвідомити, що кохання – це велике почуття.

Ведучий. Три слова, будто три огня,

 Придут к тебе средь бела дня.

 Придут к тебе порой ночной,

 Огромные, как шар земной.

 Как будто парус – кораблю

 Три слова: «Я тебя люблю».

 Три слова вечных, как весна,

 Такая сила им дана.

 Три слова и одна судьба,

 Одна мечта, одна тропа…

 И вот однажды, все стерпя,

 Ты скажешь: «Я люблю тебя».

 Три слова, будто три зари,

 Ты их погромче повтори.

 Они тебе не зря сейчас

 Понятны стали в первый раз.

 Они летят издалека,

 Сердца пронзая и века.

 Какие старые слова,

 А как кружится голова,

 А как кружится голова…

                               (Р. Рождественский «Старые слова»)

Ведучий. Саме кохання, любов – джерело творчого натхнення багатьох поколінь. До цієї одвічної теми зверталися художники, композитори, скульптори, філософи, поети. Бо кохання ніжне, вразливе, натхненне, заквітчане мріями.

Ведуча. Берізка на горбі вмирала від журби,

Від самоти, від холоду, від стужі.

І раптом Березень, такий натхненний, дужий,

Знайшов її і вимовив: «Люби!»

І враз вона відтала, ожила,

Закучерявилась, і стала невпізнанна,

Сережки золотисті одягла,

І Березень назвав її: «Моя кохана …»

Вони побралися… Та Березень пішов,

І до Берізки інші залицялись,

Але вона на те лише всміхалась

І ждала Березня, щоб заквітчатись знов!

                                                               (Любов Забашта)

Ведучий. Знайомлячись із шедеврами скарбниці світової культури, дивуємося глибині відображення людських почуттів у творчості видатних поетів.

Коли ж це не любов, то що ж це бути може?

Коли ж любов, тоді скажіть, яка вона?

Чи добра? – Звідки ж мук навала нищівна?

Лиха? – Чому ж той біль такий солодкий, Боже?

З чиєї волі так все скоїлось – хтозна?

Як самохіть горю, то й скаржитись негоже,

А як нехотячи, то й плач не допоможе.

Це – животворна смерть, це – втіха навісна!

Страшного безладу я осягнув мету:

Так, ніби в море я, у просторів безкраю

В хиткому човнику пустився без керма.

Безглуздя? Мудрість це? – І думати дарма!

Чого бажаю я – і сам уже не знаю:

Палаю взимку я, у спеку весь дрижу.

                                               (Ф. Петрарка. Сонет 132)

Ведуча. Любов, таємнича і загадкова, стояла і стоїть біля витоків тих миттєвостей, коли в душах людських виникає щось незбагненно животворне, викликає подив і захоплення, вводить у світ краси і величі.

Ведучий. Все начинается с любви…

 Твердят:

 “Вначале

                 было

                      слово…”

 А я провозглашаю снова:

 Все начинается

 с любви!..

 Все начинается с любви:

 и озаренье,

                 и работа,

 глаза цветов,

 глаза ребенка —

 все начинается с любви.

 Все начинается с любви,

 С любви!

 Я это точно знаю.

 Все,

                 даже ненависть —

 родная

 и вечная

 сестра любви.

 Все начинается с любви:

 мечта и страх,

 вино и порох.

 Трагедия,

                 тоска

                        и подвиг —

 все начинается с любви…

 Весна шепнет тебе:

                                “Живи…”

 И ты от шепота качнешься.

 И выпрямишься.

 И начнешься.

 Все начинается с любви!

Ведуча. Кохання приходить раптово і несподівано, коли у шаленому галопі час раптом зупиняється, коли в калюжах повсякденного життя відбиваються промені невловимої, тріпотливої радості, коли душа спалахує іскорками мрій і лине у світ Ромео і Джульєтти.

Romeo: It is may lady. O, it is my love.

O, that she knew she were. –

She speaks, yet she says nothing: what of that?

Her speaks lye discourses, I will answer it. –

I am too bold; t’is not to me she speaks.

She, how she leans her cheer upon her hand.

O, if I were a glove upon that hand.

That I might tough her ehhek.

Juliet: Ah, me.

Romeo: O, speak again, bright angel!

Juliet: O, Romeo, Romeo. Wherefore art thou Romeo?

 Or, if I’ll no longer be a Capulet.

Romeo: Shell I hear more, or shall I speak atthis?

Juliet: T’is but thy name that is my enemy: —

O, be some other name.

What’s in a name. That which we call a rose

By any other name would smeet;

Romeo, doff thy name;

And for that name, which is not part of thee, gake all myself.

Ведучий. Кохання раптове та несподіване.

А за ним надія і натхнення.

Вона прийшла непрохана й неждана,

І я її зустріти не зумів.

Вона до мене виплила з туману

Моїх юнацьких несміливих слів…

Вона прийшла заквітчана і мила,

І руки лагідно до мене простягла,

І так чарівно кликала й манила,

Такою ніжною і доброю була.

І я не чув, як жайвір в небі тане,

Кого остерігає з висоти…

Прийшла любов, непрохана й неждана,—

Ну як мені за нею не піти?

                                                               (В.Симоненко)

Ведуча. Коли в серці чоловіка зароджується прекрасне почуття до жінки, він обдаровує її найщирішими компліментами, найтеплішими ліричними рядками.

Ведучий. Її очей до сонця не рівняли,

Корал ніжніший за її уста,

Не білосніжні пліч її овали,

Мов з дроту чорного, коса густа.

Троянд багато зустрічав я всюди,

Та на її обличчі не стрічав,

І дише так вона, як дишуть люди, —

А не конвалії між диких трав.

І голосу її рівнять не треба

До музики, милішої мені,

Не знаю про ходу богинь із неба,

А кроки милої – цілком земні.

І все ж вона — найкраща поміж тими,

Що славлені похвалами пустими.

                                               (В.Шекспір. Сонет 130)

Ведуча. Кохання приходить тоді, коли однієї миті тернисті стежки двох переплітаються і зливаються воєдино.

Ведучий. Шёпот, робкое дыханье,

Трели соловья,

Серебро и колыханье

Сонного ручья,

Свет ночной, ночные тени,

Тени без конца,

Ряд волшебных изменений

Милого лица,

В дымных тучках пурпур розы,

Отблеск янтаря,

И лобзания, и слёзы,

И заря, заря!..

                                               (Ф.Тютчев)

Ведучий. Життя буває жорстоким і немилосердним, ставлячи на шальки терезів долі закоханих, вимагаючи невблаганними обставинами їх неминучої розлуки.

Та навіть після найважчої розлуки не втрачайте надії знайти, повернути своє кохання.

Вона.

Знайди мене у натовпі людському,

Знайди мене у ночі на краю.

Тобі віддам не віддані нікому

Тепло і ніжність, і любов свою.

Знайди мене, як дощ знаходить квіти,

Неждано і негадано прийди.

Ти мені снишся. Я тобою дишу.

Знайди мене! Знайди мене! Знайди!

Знайди мене в передосінній тиші,

На роздоріжжі радості й біди,

Знайди мен, щоб більше не губити,

Коханий мій, знайди мене, знайди!

Знайди мене в передосінній тиші —

На роздоріжжі радості й біди.

Ти мені снишся. Я тобою дишу.

Омріяний, знайди мене! Знайди!

Він.

Згаси мій зір – я все ж тебе знайду,

Замкни мій слух – я все ж тебе почую,

Я і без ніг до тебе домандрую,

Без уст тобі обітницю складу.

Відломиш руки — я тоді тебе

Впіймаю серцем, наче між долонь.

А спиниш серце – мозок запульсує,

Коли ж ти кинеш в мозок мій огонь,

Тебе в крові палючій понесу я.

                                                               (Р.М. Рільке)

Ведуча. Зима плаче за вікном пронизливими віхолами. І якщо їм, закоханим, доводиться бути далеко один від одного, вони все одно невимовно близько. Їхня ніжність, тепло їхніх спраглих душ скорочують відстань. Зігрівають холодні зірки на темному небі… Зігрівають відблиски запаленої в безсонну ніч свічки…

Учень та учениця виконують під гітару пісню   «Мело, мело по всей земле» на слова Б.Пастернака.

Ведучий. Про ці почуття здебільшого мовчать, а коли говорять – то майже пошепки, серцем переживаючи і гіркоту радощів, і ніжний щем солодких мук.

Ведуча. Подаруй мені квіти і скажи про кохання,

Хай розлука ця довга у нас буде остання,

І щоранку даруй мені квіти любові,

І на небі зірки, і тумани ранкові.

Серце б’ється у грудях і щемить від розлуки –

Знову згадую я твої ніжнії руки,

Твої очі ясні, ніжний погляд ласкавий…

Хай ніколи й ніхто поміж нами не стане.

Шепочи мені знов про любов до нестями…

Зацілуй мої очі весняними дощами,

Подаруй мені ніжність, що в серці у тебе,

Як маленьку хмаринку з блакитного неба,

Шелест лісу і тихе джерельне дзюрчання,

І свої сокровенні відверті бажання.

Ми полинемо разом в небесні простори,

Ти мені подаруєш любов, наче море,

Я тобі даруватиму серце щомиті –

Найдорожчій людині у цілому світі.

Ведучий. Кохання дарує людині радість, та водночас приносить і печаль. Часто трапляється, що, пізнавши радість кохання, неодмінно збагнеш, що таке сльози печалі.

Ведуча. Опале листя тихо шелестить…

У вирій наше щастя відлетіло.

Тебе ніхто не зможе так любить,

Моє кохання, ніжне, наболіле.

Моя любов, як сонце в ясний день,

Обігрівала душу, полонила.

Тобі ж замало ніжності й пісень,

Тебе, мабуть, це тільки веселило…

Душа твоя мою за милю чує.

І зрозумієш, як ти помиливсь,

І Бог молитву тиху цю почує.

Ведуча. Нерозділене кохання – драма душі. То в чому ж щастя? Щастя – кохати. Кохати, втративши надію на взаємність, бажати щастя коханій людині та жити її щастям.

Ведучий. Я вас любил: любовь еще, быть может,

В душе моей угасла не совсем;

Но пусть она вас больше не тревожит;

Я не хочу печалить вас ничем.

Я вас любил безмолвно, безнадежно,

То робостью, то ревностью томим;

Я вас любил так искренно, так нежно,

Как дай вам бог любимой быть другим.

                                                               (А. Пушкин)

Ведуча. Ліричний вірш – це музичний вираз душевних переживань. Справжнє захоплення викликає вірш Поля Верлена «Півголосом» у перекладі Миколи Лукаша.

Ведучий. Люба, не треба розмов,

Мила, шкода голосів,

Сповнимо нашу любов

Тишею темних лісів.

Злиймо і душі, й серця,

Снімо небачені сни,

Хай шепітком вітерця

Шепче сосна до сосни.

Очі мрійливо примруж,

Руки на грудях схрести,

Нумо між синявих руж,

Ніби сновиди, брести.

Хай безгоміння росте,

Лиш шевеліє трава.

Хай верховіття густе

Нас від тривог укрива.

А як із чорних дубів

Вечір врочисто впаде,

Нашої розпачі спів

Хай соловей заведе.

Ведуча. Найкращими словами, що притаїлись у найпотаємніших глибинах сердець, передають закохані одне одному свої почуття, розповідають про радість і щастя, про тугу і біль. Надзвичайно ліричними рядками Джордж Байрон висловлював свої почуття у листі до Терези Гвіччіолі.

Учень в костюмі Байрона, сидячи за письмовим столом із пером в руках, пише і читає лист.

«Світе мій, життя моє стало дуже сумним і одноманітним; ні книжки, ні музика, ні коні, ні собаки – ніщо не тішить мене; товариство жінок мене не вабить; про чоловіче годі й казати… Кілька років я свідомо уникав сильних пристрастей, тому що надто довго страждав від тиранії Любові… Я не хотів більше кохати й не сподівався, щоб мене хто покохав. Ти зруйнувала всі ці наміри, я тепер увесь твій; я буду тим, ким ти побажаєш, — буду, можливо, щасливий твоєю любов’ю, але спокою мені вже не знати ніколи…

Цілую тебе тисячу і тисячу разів…

Кохай мене – твого незмінно ніжного і вірного».

Ведучий. Нещасливе кохання… Розбите серце… Час вилікує найглибші рани…Та любов не помирає, не розвіюється попелом. Вона живе скрипкою, подихом вітру, віршем.

Ведуча. Серце людське прагне кохання. Воно не може без нього битися, не може жити. А коли в серці оселяється кохання, воно дарує нам нове життя.

Ведучий. Сердце, сердце, что случилось,

 Что смутило жизнь твою?

 Жизнью новой ты забилось,

 Я тебя не узнаю.

 Все прошло, чем ты пылало,

 Что любило и желало,

 Весь покой, любовь к труду, –

 Как попало ты в беду?

 Беспредельной, мощной силой

 Этой юной красоты,

 Этой женственностью милой

 Пленено до гроба ты.

 И возможна ли измена?

 Как бежать, уйти из плена,

 Волю, крылья обрести?

 К ней приводят все пути.

                (Й.Гете — «Новая любовь — новая жизнь»)

Ведучий. Та любов треба вміти зустріти, відкрити їй своє серце, і тоді воно обов’язково наповниться п’янкими ароматами та запаморочливим щастям кохання.

Вона.

І як тепер його забути?

Душа до краю добрела.

Такої дивної отрути

Я ще ніколи не пила.

Такої чистої печалі,

Такої спраглої жаги,

Такого зойку у мовчанні,

Такого сяйва навкруги.

Він.

Нащо мені без тебе,

Не убачивши тебе,

Це неозоре небо,

До смутку голубе,

Ласкавий шепіт клена

І день ясний такий?..

Скажи, а тобі без мене

Ще в серце падають зірки?

Вона.

Я думаю про тебе, як молюсь,

Люблю тебе,— і світ мені великий.

Рікою світла в тебе переллюсь,

Як літня ніч у образ вогнеликий…

Він.

З тобою залишаюсь я собою,

З тобою моє серце при тобі.

Лишаюсь миттю, усміхом, сльозою,

Легким човном у золотій плавбі…

Вона.

Тож зникнуть хай усі ці міражі,

Стіна, що сіє непорозуміння

Болю й плачу. Хай же дві душі

Зустрінуться своїм промінням!

Він (дарує білі троянди)

Здрастуй, кохана!

Все, як ти скажеш, так буде повіки.

Сонце не згасне! Любов не мине!

Вона.

Здрастуй, коханий! Піднімеш повік, –

З тисячі лиць упізнаєш мене!

Він. Кохана, я буду приходити до тебе у сни кожної ночі, я заколишу гомоном вітру твою оселю. Я вистелю в’юнку доріжку терпкими веснами або рясними серпневими зорепадами.

Вона. А я, коханий, стану твоєю піснею. Замріяною і тихою, як журлива осінь. І лякливої ночі замріяною гілкою яблуні стукатиму у твоє вікно. А коли зарегоче хуртовина, я білими сніжинками буду сріблити твої теплі шовкові вії.

Він. Кохана, я ніжними світанками буду приходити до твоєї кімнати. Сідатиму скраєчку на твоє ліжко і тихо-тихо співатиму ту дивну пісню, яку навесні нам навіяли берези. Пам’ятаєш?

Вона. Коханий, я лагідним вітерцем припаду

до твоїх плечей і ти слухатимеш, як тужить моє серце.

Разом. Ми будемо разом усе життя, як зорі,

як сон, як казка.

Ведучий. Вічна загадка любові, різні відтінки людських стосунків завжди були в центрі Поезії. Чому? Мабуть, тому, що поети відчувають світ набагато тонше, набагато гостріше, ніж будь-хто інший. Кохання – це та таїна, що дає їм поштовх до творчості, дарує наснагу.

Ведуча.

Летять, летять,

Йдуть у безсмертя люди…

У вічності ріки

Вже берегів не буде.

А сяйво золоте

Висвічує надію:

Щось втратили, проте –

Ми ще кохати вмієм!

Хай туга груди…

Хай серце біль шматує.

Любов віки живе,

Любов цей світ рятує!

Сьогодні ми розгорнули чарівну книгу поезії про кохання, яку написали класики світової літератури, неперевершені майстри ліричного слова

(Учні називають імена всіх поетів, чиї вірші звучали протягом вечора).

Учитель.

А любов починається з подиву-подиху,

А любов – наче сяйво в імлі.

А любов починається з першого погляду,

А любов не кінчається на Землі!

Хай кохання цвіте буйним цвітом у вашій душі, нехай воно приносить лише найкращі хвилини в житті, нехай буде щирим, ніжним, вірним і завжди взаємним!

Пам’ятайте, для щастя людині достатньо клаптика землі, на якому вона стоїть! Тож будьте щасливими, кохайте і будьте коханими! Та неодмінно намагайтеся зберегти це найпрекрасніше почуття в своєму серці!

Леся Сич, 
вчитель зарубіжної літератури
Немирівського НВК “ЗОШ І-ІІІ ст. ім. М. Д. Леонтовича”
Вінницької обл.

Поезія і доля Зельми Меербаум-Айзінґер – німецькомовної поетеси Буковини

Мета: розширити читацький досвід учнів, поглибити їхні знання учнів про Другу світову війну, показати яка роль митця у боротьбі з фашизмом та як переосмислюється історія в долі конкретної людини; поглиблювати уміння зіставляти свої враження із задумом автора і робити власні висновки; формувати інформаційні компетентності та європейські цінності:патріотизм і розуміння значення життя як найвищої цінності; розвивати емоційну сферу; виховувати почуття поваги до героїв війни, спонукати до роздумів про призначення людини; виховувати розумного, людяного, наділеного гарним естетичним смаком, свідомого читача.

Обладнання: слайди до мультимедійної презентації «Цей світ тепер буде часткою усіх нас», портрет Зельми Меербаум-Айзінґер, відеофільм «Фільм про Зельму», фонозапис пісні «Колискова» на слова Зельми Меербаум-Айзінґер у виконанні Нори Гомрингер, відеофільм «Чернівці – місто, де варто жити», відеофільм «Вулицями Чернівців. Місто, вулиці якого замітали трояндами».

Тип уроку: урок позакласного читання.

Епіграф:

Я хочу жити.

Я хочу сміятись, дітей родити.

Хочу боротись, творити, кохати.

Я хочу небо на руки взяти.

Дихати вільно, співати пісні.

Не хочу вмирати. Ні.

Ні!

Зельма Меербаум-Айзінґер

Хід уроку

  1. Мотивація навчальної діяльності

Слово вчителя. Зовсім не обов’язково робити далекі історичні екскурси в минуле певної літератури, щоб розкрити складні взаємостосунки історичних подій і людської особистості у вірші, драмі чи романі. Інколи для цього цілком достатньо такого невеличкого географічного регіону й обмеженого часового відтину, як, наприклад, Буковина міжвоєнного періоду. Хаотичну й заплутану історію Буковини новітнього часу намагається ескізно відтворити у своєму вірші «Чернівці» поетеса Роза Ауслендер:

Місто на схилах у сукні зеленій

Дроздів непідробні трелі

Дзеркальний короп

приправлений перцем

мовчав п’ятьма мовами

Циганка

читала нам долю

на картах

Діти монархії

під чорно-жовтим стягом

марили про німецьку культуру

Легенди Баал-Шема

Чудеса з Садагури

Після червоної рокіровки

міняють барви…

Життєвий шлях і літературна творчість поета – далеко не рівнозначні поняття. Нерідко вони можуть існувати мовби у різних вимірах, так би мовити, у паралельних світах. Для Зельми Меербаум-Айзінґер це поняття нероздільні, ба навіть тотожні, бо творчість німецькомовної поетеси, життя якої фатально спустошила злочинна ідеологія, тоталітарна влада й Друга світова війна, завжди бентежитиме наші серця унікальним поєднанням надзвичайної поетичної обдарованості та невідворотної фатальності долі, яка отримала в її поезії своє найвище втілення і звершення.

Віртуальна екскурсія містом, вулиці якого замітали трояндами.

II. Оголошення теми та мети уроку

III. Робота над темою уроку

Слово вчителя. Зельма Меербаум-Айзінґер – єврейська поетеса з чернівецьким корінням та трагічною долею, яка назавжди залишиться юною в людській пам’яті, оскільки її коротке життя було безжально обірване в одному з нацистських трудових таборів Трансністрії в грудні 1942 року, коли дівчині не виповнилося ще й 19-ти років.

Словникова робота.

Трансні́стрія (рум. Transnistria) — адміністративно-політична одиниця у південно-західній Україні, яку німці на підставі договору в Бендерах від 30 серпня 1941 року віддали під тимчасову румунську цивільну управу. Румунський регіон Трансністрія був поділений на 13 жудеців (повітів) (19 серпня 1941 — 29 січня 1944).

Презентація портрета поетеси.

Зельма Меербаум-Айзінґер

Повідомлення мікрогруп про результати опрацювання статей в мікроблогах чи на сайтах в мережі Інтернет.

Творча група біографів.

 Зельма Меербаум-Айзінґер була кузиною всесвітньо відомого німецькомовного поета Пауля Целана (обоє мали спільного прадіда по материнській лінії).

 Вона народилася 5 лютого 1924 року в Чернівцях в бідній єврейській родині, помешкання якої знаходилось на околиці міста і складалося з єдиної кімнатки та маленької кухні, без електричного освітлення, води й каналізації.

 Її батько Макс Меербаум, який походив з буковинського села й під час Першої світової війни воював за цісаря в австро-угорському війську, невдовзі осів у Чернівцях, де орендував маленьку галантерейну крамничку. Після його ранньої смерті від туберкульозу в 1926 р. мати Зельми Фріда вийшла заміж за Лео Айзінґера, чим пояснюється подвійне прізвище поетеси.

 Зельма навчалася в єврейській гімназії Чернівців, була дуже товариською, багато читала, захоплювалася танцями й спортом, любила вилазки на природу. Завжди жвава, весела, вона немовби випромінювала радість життя.

 Після окупації Чернівців німецькими військами влітку 1941 року її разом з батьками було загнано в чернівецьке ґетто, а згодом депортовано в «трудовий» табір у Трансністрії, звідки нікому з них вже не судилося повернутися.

 Те, що умови існування в трудових таборах Трансністрії були практично несумісні з життям, нам стає відомо з листів буковинських євреїв, які вони у грудні 1941 року намагалися передати своїм рідним та знайомим, але були конфісковані жандармами залізничного посту м. Чернівці.

З листа невідомого, адресованого В. Ландверу в м. Чернівці від 6 грудня 1941 р.

«… Картина, яку ми постійно спостерігаємо, залишиться навічно в нашій пам’яті, як випалена вогнем. Геніальний письменник не зміг би описати реальність картин горя та злиднів. Люди самого шляхетного походження, високого матеріального статку просять допомоги через холод, голод, приниження, залякування. Велика кількість знайомих і незнайомих вмерли з голоду і з кожним днем вмирають, не хочу говорити про це. Неможливо передати почуття, коли дивишся на людей, котрі сидять на своїх клунках, тримають на руках грудних і малих дітей, вночі в зруйнованих будинках, без вікон, а наступного дня їх женуть далі, не зважаючи на немилосердний мороз».

З листа пані Т. братові в м. Чернівці від 6 грудня 1941 р.

«… У мене тільки одне-єдине бажання — я хочу вийти звідси живою чи мертвою. І, при цьому, я підкреслюю, що тут є люди, які живуть в мільйон разів гірше, і що ми належимо, до числа тих, кому можна позаздрити. Я гину душевно і розумово, оточення вороже культурі; я і всі ми з нашими найскромнішими вимогами відкинуті на 2000 років назад. Я стверджую без пристрасті, що житла і обстановка гуцулів всередині та зовні в Селятині були палацами в порівнянні з тутешніми …».

З листа пана Германа доктору Л. Красновельському в м. Чернівці від 14 грудня 1941 р.

«Любий Люця! В нашій колонії 600 чоловік …10 чоловік в одній невеликій кімнаті, без їжі, в жахливих санітарних умовах — не життя, а ясна і близька смерть.…Масло, цукор і т. ін. знаю тільки по пам’яті. Прошу тебе мені повірити, що я не перебільшую. Смерть тут має добрий врожай, адже вона і є метою нашого заслання. Якщо ти коли-небудь хочеш нас побачити, то не маєш права відмовитись від найтяжчих зусиль. Бог тобі за це віддячить, і ми ніколи цього не забудемо».

Зельма Меербаум-Айзінґер померла 16 грудня 1942 року в трудовому таборі с. Михайлівка від висипного тифу та загального виснаження. Її мати Фрідеріка теж не вижила в тих умовах…

 Перед самою депортацією в Трансністрію, коли мати похапцем складала сумку з речами першої необхідності, Зельма дописувала свій альбом поезій. 57 віршів вже було записано. Один з останніх віршів Зельми, що має заголовок «Трагічне», складається лише з однієї строфи:

Це найстрашніше – сліпо віддаватись

і бачити, що зайва ти.

Вже ні на що не сподіватись,

як дим у безвість відійти.

Під цими рядками стоїть дата – 23.12.1941 – а відтак червоним олівцем нашвидкуруч дописано: «Я не мала часу закінчити…».

Творча група літературознавців.

Увесь літературний доробок Зельми – це невеличкий альбом з віршами, написаними олівцем, на обкладинці якого був зображений букет квітів. В день депортації вона ще встигла вручити його комусь із знайомих із проханням передати «своєму коханому Лейзеру Фіхману». Але оскільки Лейзер поклав собі за мету будь-що дістатися Палестини, то невдовзі він довірив ці вірші Зельминій подрузі Ельзі Шехтер, усвідомлюючи, що здійснення його наміру пов’язане з великим ризиком і по дорозі вірші могли б загубитися. Коли ж інша шкільна подруга Зельми – Рене Абрамович – наважилася після війни емігрувати до Ізраїлю, то вона взяла з собою й альбом Зельми, який потім багато років зберігала в сейфі одного ізраїльського банку, перш ніж ними зацікавився їхній колишній класний наставник, гімназіальний професор Герш Сеґал, який в 1976 році опублікував невеликим накладом ці поезії власним коштом під назвою «Blütenlese» («Квітковий збір»). Згодом це видання потрапило до рук німецького публіциста й літературознавця Юрґена Зерке, який був глибоко вражений обдаруванням юної поетеси і в 1980 році видав її вірші під заголовком «Ich bin in Sehnsucht eingehüllt: Gedichte eines jüdischen Mädchens an seinen Freund» («Я тугою огорнута: Поезії єврейської дівчинки до свого друга») у гамбурзькому видавництві «Hoffmann und Campe» разом зі своїм есе «Історія одного відкриття». За короткий час книга стала літературною сенсацією.

 Ліричний спадок Зельми Меербаум-Айзінґер налічує 57 віршів, серед них 5 перекладів з їдишу.

 Хоча вірші Зельми були написані нею у 15-17-річному віці, однак вони засвідчують доволі зріле літературне обдаровання. У вересні 2004 року у Чернівцях на будинку № 38 на вул. Чернишевського, де народилася й проживала Зельма Меербаум-Айзінґер, була встановлена меморіальна дошка.

 В університеті Тель-Авіва (Ізраїль) засновано «Фонд Зельми Меербаум-Айзінґер», куди стікаються всі надходження від видання та виконання її творів. Отримані у такий спосіб кошти спрямовуються на підтримку єврейських студентів з незаможних родин.

 У 2010 році німецькою Федеральною спілкою молодих авторів і Товариством Арміна Т. Веґнера було засновано літературну премію Зельми Меербаум-Айзінґер, яка присуджується наймолодшим письменникам, починаючи з шістнадцятирічного віку.

 Вірші Зельми перекладені англійською, голландською, італійською, японською, українською мовами.

Учениця в ролі Зельми Меербаум-Айзінґер:

Я хочу жити.

Глянь, який барвистий світ!

В нім стільки є м’ячів і гарних плать.

І стільки уст чекають і горять,

Щоб пити щастя юних літ…

 «Поема», 07.07.1941

 (збірник «Я тугою огорнута» (2012)

 Автор: З. Меербаум-Айзінгер.

 Переклад: Петро Рихло)

Перегляд фрагментів відеофільму «Фільм про Зельму».

Із спогадів.

Про своє знайомство з Зельмою Меербаум-Айзінґер розповідає колишня чернівчанка Маргіт Бартфельд-Феллер, яка мешкає в Тель-Авіві. З кузиною Пауля Целана Зельмою Меєрбаум-Айзінґер вона навчалася у єврейській школі.

 «Це була будівля біля тюрми на нинішній вулиці Нагірній, що в районі Соборної площі. І там я провчилася півтора року разом з Зельмою Меербаум-Айзінґер. Після гімназії часто ходили гуляти в парк за резиденцією митрополитів, що на горі Габсбург. Майже перед кожною віллою по дорозі всюди квітнув чудовий темно-ліловий бузок, і в травні його солодкий важкий аромат сягав аж до самої гірки. Мені його так не вистачає…Ми гуляли, а Зельма читала нам свої вірші. Вона їх не декламувала, а просто тихенько читала. Всього вона написала 57 віршів. Для нас це завжди було святом. Публікувати їх вона не збиралася. Бо мала лише 14-15 років. Була ще замолодою для цього. Адже у такому віці всі захоплюються віршуванням. Зельма була дуже бідною. Жила у будиночку на нинішній вулиці Чернишевського, де не було електрики, не було водогону. Ми жили заможніше. Тому до мене у гості вона приходила, а до себе ніколи не запрошувала. Вона цього трішечки соромилася».

Учениця в ролі Зельми Меербаум-Айзінґер:

Я – темна ніч. Одіяння мої

м’якші, ніж білої смерті покрови.

Я всі скорботи і всі жалі

беру в свій чорний, холодний човен.

Коханий мій – нескінченний шлях.

Йому я навік віддала свій посаг –

м’яке, як шовк, і п’янке, мов змах,

крило пітьми – моє чорне волосся.

Поцілунок мій – запашний, як мед.

Молодий мандрівець ним снитиме всюди.

Коли він до серця мого припаде –

найпалкіших жінок забуде.

Мої руки ніжні й білі, як сніг.

Погамують вони найлютіші болі,

і кожен, хто доторк відчує їх, –

всміхається мимоволі.

Я – темна ніч, Одіяння мої

м’якші, ніж білої смерті покрови.

Я всі скорботи і всі жалі

беру в свій чорний, холодний човен.

Творча група культурологів.

 Вірші Зельми Меербаум-Айзінґер широко знані у німецькомовному культурному просторі, багато з них покладені на музику. Однією з перших до Зельминої поезії звернулася австрійська композиторка Луна Алкалей, яка на початку 1980-х років створила кантату «Я тугою огорнута: Сценічні рефлексії до любовних віршів Зельми Меербаум».

21 квітня 2001 року у театрі німецького міста Фюрт відбулася прем’єра вистави «Selma, oder eine Reise um den Tisch» («Зельма, або Подорож навколо столу», автори Ютта Чурда, Фред Апке й Гайнріх Гартль), яка роком пізніше була з успіхом зіграна німецькими акторами також на сцені Чернівецького обласного музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської, а 2008 року в німецькому місті Ессені відбулася прем’єра музичної казки «Windekind. Eine Ode an Selma Meerbaum-Eisinger» («Дитя горищ. Ода Зельмі Меербаум-Айзінґер») Германа ван Веєна (музика) та Еви Шурман (лібрето).

 31 березня 2011 року відома німецька актриса, президент Німецької Академії кіномистецтва Іріс Бербен виступила з читанням поезії Зельми у Єврейському домі Чернівців.

Аудіозапис пісні «Колискова» на слова Зельми Меербаум-Айзінґер у виконанні Нори Гомрингер.

 Поезія й доля Зельми знайшли своє відображення і в сфері образотворчого мистецтва – у малюнках відомого художника, уродженця Буковини Арнольда Даґгані, який під час війни перебував разом із Зельмою у Трансністрії і зробив там декілька ескізів олівцем. Нині ці малюнки зберігаються в ізраїльському меморіальному центрі «Яд Вашем». Низку картин на мотиви віршів Зельми створила сучасна німецька художниця Гельґа фон Льовеніх.

Учениця в ролі Зельми Меербаум-Айзінґер:

Схились-но, коханий, до мене на руки

і з піснею так задрімай.

Це пісня про біль, і про смерть, і про муки,

це пісня про втрачений рай.

Ти очі зімкни, я тебе заколишу.

Ми вимрієм щастя вві сні.

Ми вимрієм золото злагоди й тиші,

ми вимрієм знади хмільні.

Вві сні до нас, любий, повернуться знову

дні, сповнені світлих жадань,

забудуться хвилі образ випадкових,

години печалі, страждань.

Лиш потім – пробудження, наче розплата…

Ах, як це жахливо увіч!

Якби наші сни вміли щастям ставати

і тугу стирати з облич!

 Роздуми на тему: «Чи відчувала Зельма себе поетесою?»

(Орієнтована відповідь)

– Сьогодні це питання видається не таким уже й важливим. Німецький поет Карл Кролов вважає, що ці вірші написані людиною, яка вже добре орієнтувалася в літературі. Достеменно відомо лише те, що вона була зако-

ханою дівчиною, яка писала вірші, сповнені меланхолії, душевного неспокою і тужливих марень. Майже всі вони присвячені її коханому другові Лейзеру Фіхману, з яким вона познайомилася в молодіжній єврейській організації в Чернівцях і який пізніше трагічно загинув влітку 1944 р.

Бесіда:

– Який внесок Зельми Меербаум-Айзінґер у світову літературу?

– У чому особливість поетичного світу Зельми?

– Чи відображають вірші долю поетеси?

– Якою постає Зельма у своїх віршах?

Аналітичне питання для проведення роботи над епіграфом:

– Установіть відповідність між бажаннями поетеси та реальними картинами:

А Хочу жити

Б Хочу сміятись

В Дітей родити

Г Хочу боротись, творити, кохати

Д Дихати вільно, співати пісні

1. Депортація

2. Приниження

3. Залякування

4. «Смерть має добрий врожай»

5. Вороже оточення

6. Ізольованість

7. Душевне сум’яття

  • Аргументуйте думку, що поезія Зельми Меербаум-Айзінґер виражає тугу, надію й волю до життя, що надає її творінням вічної значущості й позачасової актуальності.

Експромт-промова на тему:

 – «Які квіти для нащадків зібрала в свій поетичний кошик Зельма Меербаум-Айзінґер?» (Квіти кохання, надії, ніжності, вірності, «світлих жадань», «злагоди й тиші», «барвистого світу», «знади хмільної», квіти «найпалкіших жінок», щастя.)

 IV. Домашнє завдання

Написати есе на тему: «Цей світ тепер буде часткою усіх нас».

V. Підбиття підсумків уроку

Слово вчителя. Творчість Зельми трагічно обірвалася на стрімкому злеті, вона не встигла повністю реалізувати себе ні в житті, ні в поезії. Але навіть та дрібка ліричних одкровень, яка залишилася після неї, засвідчує незвично високий рівень поетичного промовляння й схиляє до думки, що за сприятливіших умов її художній хист міг би досягти найвищих вершин досконалості й стати ще одним проявом безмежних можливостей людського духу.

Відеофільм «Чернівці – місто, де варто жити»

 Література

1. Валерія Чорней. «Нашу молодість украли» // Молодий Буковинець.- 2012.- 29 березня.- С. 8 (Місто).

2. Гусар Ю. Юна поетеса “тугою огорнута” [Зельма Меербаум-Айзінґер] / Юхим Гусар // Буковинське віче. – 2014. – 31 липня (№ 31). – С. 3.

Internet-джерела

  1. Відеофільм «Фільм про Зельму». [Електронний ресурс] – Режим доступу:

2. Відеофільм «Колискова» [Електронний ресурс] – Режим доступу:

3.Відеофільм «Чернівці – місто, де варто жити»

[Електронний ресурс] – Режим доступу:

4.Відеофільм «Вулицями Чернівців. Місто,вулиці якого замітали трояндами». [Електронний ресурс] – Режим доступу:

http://www.dw.de/темы-дня/украина/s-32032
http://starogit.do.am/publ/1-1-0-417
http://books-xxi.livejournal.com/10547.html
http://cv.archives.gov.ua/zelma_meerbaum.html

Н. В. Черняєва,

вчитель зарубіжної літератури

Дібровської СЗШ

Синельниківського району Дніпропетровської обл.

Тема вебінару:


«Колір попелу» як тема вебінару об’єднує трьох авторів – Брехта, Белля, Целана – через чию творчість тема війни в літературі розкривається особливо виразно. Невипадково всі троє – німецькомовні, проте за кожним стоїть свій «фон». Походження, національність, країна проживання стають чинниками, котрі позначають їхні тексти і вносять своє забарвлення. Окрім цього кожен – творець такої мови, аналогів якій немає в літературі. Іронія Брехта, епічний розмах Белля і екзистенційна криза Целана і трьох текстах («Матінка Кураж та її діти», «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…» і «Фуга смерті») охоплюють основні напрямки мислення трагедії в ХХ столітті.  
Твори письменників належать одному десятиліттю, публікації відбулися 1941, 1948 та 1950 року, однак за ними стоїть широкий контекст не лише тем і образів, але і інших творів мистецтва, живопису та кіно зокрема, які увиразнюють тексти і дають додаткові ключі до розуміння.  
Ми спробуємо розібратися, що робити із цими складними текстами, як перейти від базового розуміння «того, що зображено» до більш глибокого проникнення в твори, щоб врешті решт дійти до відповіді на питання: чому потрібно знати ці тексти і чому вони настільки важливі, що без них не можна бути людиною.

Ведучий


Photo

Стороха Богдан Валентиновичкандидат філологічних наук, викладач, перекладач. Випускник Полтавського педінституту за спеціальністю українська мова / література – німецька мова / зарубіжна література (1998). 

Кандидатська дисертація з німецькомовної експериментальної поезії, зокрема австрійського поета Ернста Яндля (2010). Перекладач головним чином із німецької мови, є також переклади з російської та англійської. Багаторазовий учасник стипендіальних програм та стажувань у Німеччині, Австрії та інших країнах Центральної та Східної Європи. Кіноблогер та кінолектор.

«Кожен потребує близькості іншої людини, кожен хоче, щоб його розуміли…». 

«Це класно – відчувати, що ти комусь потрібна». 

«Якщо ми чогось дуже прагнемо, то для досягнення мети можемо подолати будь-які перешкоди й зробити те, чого й не уявляли». 

«Родини бувають різні, та найгірше не мати жодної…» 
(Й.Ягелло)

Йоанна Яґелло (Рошковська) – сучасна польська письменниця та журналістка, авторка творів для дітей та молоді.

Народилася Йоaнна Яґелло 4 серпня 1974 року в Варшаві. Закінчила відділення англійської філології Варшавського університету. Викладала в ньому ж мовознавство, працювала вчителькою англійської мови в польських гімназіях та ліцеях. Співпрацювала з часописами «Perspektywy» та «Cogito». Редакторка підручників із англійської мови для польських гімназій видавництва «Pearson Central Europe». Зараз працює редактором освітнього видавництва.

Має двох доньок, Юльку (нар. 1994) і Басю (нар. 2004).

Дебютувала 1997 року збіркою віршів «Moje pierwsze donikąd» (українською не перекладена). Перше прозове видання – повість письменниці «Кава з кардамоном» (Видавництво Література, 2011), за нього Й. Яґелло була номінована до нагороди «Книжка року 2011» польської секції IBBY. Також книга отримала номінацію на нагороду Donga й потрапила до «Списку скарбів» Музею дитячої книги. Перекладена українською мовою (перекладач – Божена Антоняк), вийшла друком у львівському видавництві «Урбіно» в березні 2013 року.

2012 року виходять друком оповідання письменниці «День народження» у збірці для дітей «Оповідання про звірят» (Видавництво Література, 2012) та оповідання для дорослих «Голубиний» в антології «Ніхто ніколи» (Товариство активної комунікації та Центр культури «Замок», 2012). Наступний рік теж був результативним для Йоанни Яґелло: у Видавництві Література побачило світ продовження «Кави з кардамоном» – повість «Шоколад із чилі» (2013).

Й. Яґелло – активний інтерв’юер. Відвідувала Україну. 2013 року письменниця була спеціальним гостем Дитячого фестивалю у Львові. 2014 року відвідала Київський «Книжковий Арсенал», на якому разом із перекладачкою Боженою Антоняк, художницею Наталкою Гайдою, директором львівського видавництва «Урбіно» Анатолієм Івченком презентувала читачам українське видання тоді ще дилогії повістей про молодь «Кава з кардамоном» та «Шоколад із чилі». Третя частина пригод Лінки Барської – «Тирамісу з полуницями» – побачила світ 2016 року, українською вийшла друком наступного, 2017 року. Тоді ж у перекладі з польської Ярослави Івченко в видавництві «Урбіно» (Львів) побачила світ повість «Зелені мартенси» (2017).

Українською перекладено 4 твори письменниці: трилогія «Кава з кардамоном», «Шоколад із чилі», «Тирамісу з полуницями» (переклад Божени Антоняк) та повість «Зелені мартенси» (переклад Ярослави Івченко).

Повість Йоанни Яґелло «Кава з кардамоном» пропонується для альтернативного вивчення в розділі нової програми для 10 класу «Сучасна література в юнацькому читанні».

Історія написання повісті розпочалася з того, що авторка почала писати твір для старшої доньки Юлії, як і Ніл Гейман свою славнозвісну повість «Кораліна»: «Коли почала писати повість, моїй старшій донечці було 15 років. Вона любила читати, особливо фентезі, книги про Гаррі Поттера… І я подумала: шкода, що так мало книжок про життя підлітків». Про задум повісті письменниця говорить: «Замислила написати книгу про перше кохання, про те, що переживає 13- чи 15-річна дівчина, котра шукає цього кохання, і що трапляється на її шляху. І спочатку моя героїня закохалася у старшого за себе чоловіка, потім з’явився інший хлопець… Але мені здалося, що цього замало, що потрібна якась сильніша інтрига. Та й хотілося охопити дещо ширшу і глибшу тематику – тематику непростої родини, в якій не все гаразд, в якій є свої «скелети у шафі».

А ось що дізнаємося про роботу Йоанни Яґелло над першою книгою трилогії: «Вона (дочка) читала фрагменти, які я встигала написати. Майже не критикувала, могла лише сказати, що так не буває, чи так дівчина не вчинила б… Натомість я її просила, аби розповідала мені різні історії».

Коли повість стала бестселером не тільки польської, а й європейської літератури, письменниця задумала написати продовження історії головної героїні Лінки Барської: «Кава з кардамоном» закінчується, коли Лінка має 16-17 років. І я подумала, якщо не напишу продовження і залишу її, вона начебто перестане жити. Не хотілося розлучатися з нею, хоча це нормально – написавши книгу, залишати героїв жити своїм життям. Проте мій приятель розповів, що йому наснилося, начебто книжок про Лінку було дванадцять. Не знаю, чи дванадцять, але три буде точно».

«Кава з кардамоном» – розповідь про 15-річню гімназистку Халіну Барську, що живе з матір’ю, вітчимом Адамом та молодшим братом Казимиром у одній із варшавських квартир. Батько дівчинки загинув у автомобільній аварії, коли вона була ще зовсім малою. Як це часто буває у пригодницьких творах, досі спокійне життя Лінки раптом несподівано змінюється, сім’я невпинно наближається до катастрофи. Дівчинка ніколи не відчувала підтримки та взаєморозуміння в сім’ї, оскільки, як і вітчим, мама завжди була зайнята важливою роботою, щоб, як казала вона, забезпечити добробут Лінки та її молодшого брата Кая. Мама дедалі більше нервує й дратується, зовсім не приділяючи часу й уваги дітям та господарству, вітчим чимраз довше затримується на роботі, вони часто сваряться. Лінці доводиться піклуватися про молодшого братика, хоча не за горами випускні іспити, вступ до вишу, і треба більше зусиль віддавати навчанню… Та, здається, дорослі байдужі до її проблем. Дівчина відчуває себе залишеною й зрадженою.

Незабаром виявляється, що мама мусить поїхати на невизначений час кудись далеко, і на Лінку лягають усі хатні обов’язки, турбота про молодшого брата Кая, з чим вона не може впоратися, хоча й дуже старається. На допомогу приїжджає бабуся Стефа, мамина мама. Майже безнадійно псуються стосунки героїні з найкращою шкільною подругою Наталією, натомість зав’язується дружба з новою однокласницею Касею. Щоб відволіктися від проблем, Лінка вирішує відвідати бабусю Божену, батькову маму, якої давно не бачила. У старому будинку дівчина випадково знаходить пошкоджену фотографію, де зображена маленька вона поряд із мамою. Світлина потребує реставрації. Прагнучи з’ясувати пов’язані з нею подробиці, Лінка несподівано натрапляє на таємницю, про яку члени родини говорити не хочуть, а бабця Стефа навіть відверто погрожує онуці.

За допомогою нового знайомого Адріана, який поступово стає її добрим другом, дівчинка дізнається: у неї є сестра по мамі, існування якої близькі приховують, а вітчим про це взагалі нічого не знає, отож, є якась таємнича родинна історія… І тоді Лінка вперто береться виясняти цю сімейну таємницю. Адріан, якого вона вважає лише своїм другом, допомагає дівчинці не лише в розплутуванні інтриги, а й у підготовці до вступу до омріяного нею престижного мистецького ліцею, де навчається сам. В гімназії суцільні проблеми, наближаються випускні іспити та вступ до вишу, дівчина ретельно готується, розуміючи власну відповідальність за подальшу долю…

У той же час вони з Адріаном удвох розплутують майже детективну історію: колись у Халіниної мами, яка готувалася захистити докторську дисертацію, був роман із науковим керівником, внаслідок якого з’явилася таємнича Лінчина сестра. Стосунки мусять припинитися, бо чоловік одружений. Дізнавшись про зраду дружини, після сварки з нею Лінчин батько потрапляє в автокатастрофу й гине. На його похороні в Лінчиної мами починаються передчасні пологи. Внаслідок стресу жінка потрапляє до психіатричної лікарні, де довго лікується. Новонароджену дівчинку, що з’явилася на цей світ хворою на дитячий параліч, здають до дитбудинку. Муки сумління не дають молодій жінці спокійно жити, хоча вона й поєднує свою долю з другим чоловіком Адамом, і в них народжується син. Однак відчуття провини робить своє. Мама таємно відвідує дитячий будинок, де живе її покинута донька, а коли дізнається, що дівчинку вдочерили, залікована важка нервова хвороба повертається. Ось чим пояснюється її таємничий тривалий від’їзд.

На Різдво Лінчина мама раптом повертається додому, починає дбати про рідних, про сімейний добробут, ситуація в родині трохи покращується. І зовсім виправляється, коли таємниця остаточно розкрита й Лінка після тривалих пошуків знаходить сестру. Нею несподівано виявляється нова подруга й однокласниця Кася, яку повертають до рідної сім’ї, з чим мусять змиритися Касині прийомні батьки. Адам пробачає дружині. Адріан, розуміючи, що Лінка не відповідає взаємністю на його почуття, вирішує їхати до тітки в Лондон, щоб там продовжити навчання, а дівчина в останній момент перед розлукою розуміє, що кохає його. В аеропорті, куди дівчина ледве встигає перед самим відльотом, вони нарешті зізнаються одне одному в коханні! Конкурсна фотографія Лінки посідає призове місце в творчому конкурсі, результати випускних іспитів непогані – і це дає їй можливість продовжити навчання в омріяному мистецькому ліцеї. Мама повертається до нормального життя, все в сім’ї налагоджується.

Це коротко – сюжет, але про що насправді оповідає Йоанна Яґелло? Зовсім не про те, як треба розплутувати майже детективні історії й тлумачити «віщі» сни з маминого життя, які постійно бачить Лінка! У цій книжці йдеться, що нерідко ми мало знаємо навіть про найближчих для нас, найрідніших людей і майже не цікавимося тим, що вони переживають, що їх хвилює. Це стосується не лише дорослих, яким не вистачає часу на дітей, але й підлітків, яких у своєрідному дитячому споживацькому егоїзмі часто не обходять переживання й проблеми батьків і рідних.

Отож, у розділі «Сучасна література в юнацькому читанні» маємо ще один твір про необхідність діалогу та зв’язків між поколіннями! Відірвана від коріння традицій, як майже всі мешканці великих міст, Лінка однак відчуває величезне задоволення від теплого сімейного затишку, традиційного єднання поколінь на Різдво, яке влаштовує для онуків бабця Стефа. Символічним стає й несподіване повернення мами саме в цей дивний вечір: народжується Боже Дитя – народжуються нові стосунки в Лінчиній сім’ї, народжується надія на краще.

Письменниця наголошує, що в підлітковому віці складно знайти спільну мову з батьками й однолітками, бо через зміни, які відбуваються в організмі підлітка, часто йому важко зрозуміти й самого себе. Власні проблеми здаються особливими, унікальними й вічними. Тіло набуває інших форм, світ – також. Зосереджена на своїх проблемах, Лінка не підозрювала, з яким тягарем на душі живе її мама, не замислювалася, як ставиться до них усіх і що переживає її вітчим Адам, не цікавилася, з чим у собі змагається Наталія, не знала, що молодший братик має в садочку серйозні проблеми, не здогадувалася, чому раптово змінився Адріан і що його тривожить. Однак, знайшовши дивну стару фотографію, дівчина зуміла розплутати й побачити багато чого та розібратися в усьому, адже це головне – вчасно помітити, підтримати, допомогти. Звичайно ж, Лінка вражена таємницею, яку розкрила, вчинками дорослих, які її оточують, їхніми аморальністю, нещирістю, відвертою брехнею, боягузтвом, байдужістю, протестує проти них. Саме на знак протесту вона не кидає розпочаті пошуки сестри, а незважаючи на погрози, йде до кінця! Чиста, незіпсована душа дівчини знаходить у собі сили розібратися, зрозуміти й пробачити все.

Ще одна важлива проблема, яку ставить авторка в своєму творі, – це нелегке життя покинутих у дитбудинках дітей. Кася Печериця, ніби кинувши виклик долі, завдяки велетенським зусиллям волі й заняттям плаванням зуміла перемогти важку хворобу й стати повноцінною, розвиненою особистістю. Її історія має щасливий кінець. А скільки таких покинутих і незнайдених дітей і далі живуть важким життям, спокутуючи провини дорослих! Письменниця наголошує: всі ми відповідальні одне за одного, за рідних, близьких людей. В одному з інтерв’ю Божені Антоняк вона каже: «Не знаю, чи змогла б я написати книжку про сиротинець. Хоча в дитячому будинку зростав мій батько. Інформацію про сучасні дитбудинки я здобувала від моєї подруги, вона волонтер і навчає дітей англійської мови. Але про те, що діється всередині, мені відомо небагато… Більше знаю про емоції тамтешніх вихованців. Про те, що воно буває, коли не маєш кому сказати «мамо». Або не маєш у кого попрохати грошей на нові штани… Ці діти прагнуть дружби, турботи й любові. І водночас вони часто рішучі й амбітні. І багато чого досягають, як Кася. Вони знають, що можуть сподіватися тільки на себе».

На тлі розповіді про життя дівчинки-підлітка авторка ніби запрошує читача стати безпосереднім учасником подій і замислитися над проблемами, що ніколи не втратять актуальності в сучасному світі: прірва відчуження й нерозуміння між батьками та дітьми, прагнення підлітків знайти себе у непростому вирі життєвих проблем та любовних переживань, тема сімейних таємниць, які руйнують родинний затишок. Й. Ягелло пише: «У мене взагалі був задум показати, що світ дорослих – дуже недосконалий. Дорослі роблять помилки й не завжди добре чинять. Часто не тому, що вони погані, а через те, що по-іншому не вміють. Кожна доросла людина має право бути слабкою, а діти й поготів! Кожна людина має право (а може, обов’язок) намагатися ці помилки виправити».

Письменниця дає читачам багато слушних порад, але не моралізуючи, а дружньо, зрозуміло, доступно, голосами й словами своїх персонажів. Тому й читається твір на одному диханні, легко й захопливо. Особливого смаку додає йому барвистий, легкий і колоритний переклад українською Божени Антоняк. «Смачна» книга зі «смачною» назвою!

Щодо назви твору. Кава з кардамоном – один із найпопулярніших східних рецептів. Зелений кардамон росте на Сході, різниться солодкуватим пряним смаком, лимонним ароматом і пікантною гостротою. Саме через останню якість кардамон додають до кави лише в малих дозах: 2-х зернят вистачить для того, щоб кожне горнятко з цим напоєм набуло унікальності й неповторного смаку. Кава з кардамоном – улюблений напій Адріана, яким він частує Лінку.

«Кава пахла солодко й водночас різкувато. Лінка відчувала на язиці смак меду й іще чогось, якихось невідомих прянощів.

– Що це таке? Не кориця, щось інше.

– Кардамон. І певне, ще якісь інші прянощі.

– Як зветься ця кава?

– «Медова пристрасть» (с.89)

  Письменниця невипадково називає цей напій так, ніби даючи підказку читачеві: назва символізує емоційний стан закоханого, але несміливого в виявленні своїх перших почуттів Адріана. З цього моменту дівчина теж полюбила дивний напій, пов’язаний тільки з ними двома, їхній маленький секрет.

«Лінка зробила ковток. Відчула гіркуватий присмак, пом’якшений чимось солодким. Під оксамитовим, ледь медовим відтінком крилося іще щось, наче відкривалося якесь друге дно.

– Кава з кардамоном.

– Смакує?

– Звісно. Сам приготував?

– Ні, гномики начарували. Мені здалося, що тобі вона сподобалася тоді…

– Чудова. Навіть краща, ніж тоді» (с.95)

Отож, у творі йтиметься й про перші почуття, про відкриття й становлення підліткової сексуальності, але знову ж таки – легко, гарно, по-юнацьки чисто, без вульгарності.

Аргументи на користь вибору для вивчення повісті Йоанни Яґелло «Кава з кардамоном»:

  • Цікава постать авторки, нашої сучасниці, популярної польської письменниці, яка побувала в Україні й творчістю якої захоплюється широке коло читачів.
  • Цікава життєстверджуюча повість з елементами детективу та містики, сповнена оптимізму, надії, віри в краще, милосердя, любові, яких майже позбавила людину естетика постмодернізму.
  • Актуальна для юнацтва тематика й проблематика твору. Захоплюючі події з життя гімназистки, ровесниці й сучасниці, близькі й зрозумілі для старшокласників.
  • Гарний переклад українською, як і інших творів трилогії Йоанни Яґелло про дівчинку Халіну Барську. Книга є у вільному доступі.

Система вправ та завдань за повістю Й. Яґелло «Кава з кардамоном»

– Етап підготовки до аналітико-синтетичної роботи над текстом. Вивчення біографії письменника та історії написання твору за інформаційним кейсом (інформаційний кейс може формуватися вчителем і дається учням заздалегідь, тому що матеріалів про письменницю мало й їх пошуки потребують певних зусиль)

Кооперативне випереджувальне домашнє завдання: робота в групах над короткотривалим учнівським проектом «Життя та творчість Йоанни Яґелло»

  • Опрацювати матеріали інформаційного кейсу, знайти в них відомості про важливі, на ваш погляд, факти з життєпису письменниці.
  • Узагальнити біографічні відомості авторки, зібрані з різних джерел.
  • Представити кінцевий результат роботи над проектом за групами:
    • Група 1. Скласти хронологічну таблицю.
    • Група 2. Створити презентацію PowerPoint за біографією письменниці.
    • Група 3. Підготувати повідомлення про виникнення творчого задуму та історію написання повісті.
  • Етап інтерпретування, реінтерпретування, постінтерпретування художнього твору.
  • Найбільш універсальний вид роботи зі старшокласниками – цілісна інтерпретація твору за планом:
  • Відомості про автора.
  • Виникнення творчого задуму повісті.
  • Обставини написання твору.
  • Родо-жанрова природа твору.
  • Тема та ідея твору.
  • Сюжет та композиція.
  • Художні образи.
  • Мова та художні засоби твору.
  • Місце твору в літературному доробку письменника.
  • Паспорт художнього твору

Можна запропонувати учням складання паспорту художнього тексту – один із популярних видів роботи над змістом твору, форма узагальнення виучуваного матеріалу. Це корисна вправа й під час роботи над системою образів, із засобами художньої виразності, літературними тропами. Кількість та послідовність ознак та фактів, що підлягають опрацюванню, учитель може додавати й змінювати за потребою відповідно до поставленої мети та зростання рівня навченості учнів конкретного класу.

Паспорт повісті Й. Яґелло «Кава з кардамоном»

  1. Автор Йоанна Яґелло
  2. Назва твору «Кава з кардамоном»
  3. Рік написання 2011 рік
  4. Жанр Повість (з елементами детективу)
  5. Тема Життя й проблеми сучасного підлітка
  6. Ідея Протест дитини проти аморального й бездушного світу дорослих. Кожен повинен думати про наслідки власних вчинків
  7. Проблематика
  8. Прірва відчуження й нерозуміння між батьками та дітьми.
  9. Пошуки підлітками свого місця й себе в непростому вирі життєвих проблем, у дружбі та коханні.
  10. Проблема сімейних таємниць, які руйнують родинний затишок.
  11. Вибір у складних життєвих ситуаціях.
  12. Відповідальність за власні вчинки.
  13. Життя дитини з дитбудинку.
  14. Герої Дівчинка Халіна Барська та її сім’я: мама, вітчим Адам, брат Казимеж (Кай), 3 бабусі (мамина – Стефа, батькова – Божена, вітчимова – Ружа); подруги Наталія та Кася Печериця, друг і коханий Адріан, фотографи Мацек і Конрад, класний керівник Яцек Шрон, однокласники, вчителі, батьки друзів і подруг, прийомні батьки Касі
  15. Місце дії Варшава, Краків, Сероцьк
  16. Сюжет (Фанфік) Досі спокійне життя 15-річної гімназистки Лінки раптом змінюється. Її мама дедалі більше втомлюється, дратується, відгороджується від усіх. Вітчим Адам чимраз довше затримується на роботі. Лінці доводиться займатися молодшим братиком, хоча не за горами випускні іспити, і треба більше уваги приділяти навчанню… Дівчина відчуває себе залишеною, зрадженою, самотньою. Несподівано мама від’їжджає на невизначений час, і на Лінку лягають усі хатні обов’язки. Стосунки з кращою подругою Наталією зіпсувалися, з’явилася нова подруга Кася. Адріан, якого вона вважає лише другом, ставиться до неї якось дивно. У школі суцільні проблеми… Щоб відволіктися від проблем, Лінка вирішує відвідати свою бабусюБожену в Сероцьку, яку давно не бачила. У її хаті дівчина випадково знаходить дивну фотографію. Прагнучи з’ясувати пов’язані з нею подробиці, Лінка несподівано відкриває таємницю: її нібито померла немовлям сестра жива! Лінка разом з Адріаном починає довгі пошуки. Її сестрою виявилася Кася.
  17. Композиція. Твір складається з окремих розділів, назвами яких є місяці навчального року, коли відбувалися події в житті 15-річної учениці гімназії Халіни Барської. Кожен розділ ділиться на підрозділи й має власну композицію. На початку розділу – дивні містичні сни Лінки про мамину таємницю.
  18. Конфлікт. У творі кілька конфліктів: між батьками й дітьми; між вигаданим життям, брехнею, і реальним життям, правдою; між людиною «не такою, як усі» й навколишніми.

Паспорт літературного героя. Лінка Барська (зразок)

1. Ім’я Халіна (Лінка) Барська, не любить своє ім’я

2. Вік, соціальний стан, походження 15 років, з сім’ї службовців та творчих людей (мама – в минулому науковець, бабця Стефа – відома журналістка, Кай любить малювати, Лінка має хист до фотографії, Кася – до малювання)

3. Портрет, особливі прикмети Звичайна дівчина-підліток. «Білий шифон контрастував із засмагою, а завдяки своєму бушменському волоссю дівчина виглядала дикою й оригінальною.» (с.28). «У тебе прекрасне тіло, цікаве обличчя, але в тобі є більше. Таємниця.» (с.29). «Хто ця дівчина із блискучими кучерями, на обличчі якої завдяки грі світла вимальовувалась таємничість?» (с.35). «Та в Лінки була одна риса, яку вона, мабуть, успадкувала від своїх диких предків, які обдарували її такою бушменською зовнішністю.» (с.40)

4. Місце проживання Варшава

5. Спосіб життя Живе в місті, навчається у випускному класі гімназії, готується вступати до ліцею; на навчання нема ні часу, ні сил, адже доглядає за братиком; має багато хатніх справ, бо мама дуже зайнята, а потім і зовсім зникає; відчуває себе втомленою й самотньою

6. Родина Батько загинув у автокатастрофі, мама, вітчим Адам, звідний брат Казимеж (Кай), бабусі: мамина – Стефа, журналістка, щойно вийшла на пенсію; татова – Божена, живе у Сероцьку, щороку з онукою ходить на могилу сина; вітчимова – Ружа, любить танці, розваги; зведена сестра Кася, яку мама лишила в пологовому будинку, жила до 15-ти років у дитбудинку, після розкриття родинної таємниці – в сім’ї Лінки.

7. Оточення (друзі, вороги) Подруги – Наталія, Кася, друг Адріан; ворогів не мала, відчувала антипатію до Мацека, Конрада; була приязною з багатьма однокласниками або байдужою до окремих; не любила вчителів, окрім нового класного керівника математика Шрона

8. Життєвий девіз Ще з дитинства «якщо вона бодай на мить чогось злякалася, то мусила негайно із цим позмагатися.» (с.40)

9. Мета життя Дізнатися про сімейну таємницю, зрозуміти причину їхніх проблем, врятувати сім’ю. Вступити до мистецького ліцею. Стати професійним фотографом. Знайти кохання.

10. Захоплення, уподобання Читання детективів. Фотографія

11. Риси характеру Сила волі, цілеспрямованість, кмітливість, сміливість, чуйність, доброта, цнотливість, відповідальність, неприязнь до брехні, інтриг

  • Робота з картою пам’яті

Карти пам’яті (ментальні карти, інтелект-карти) – спосіб зображення процесу загального системного мислення за допомогою схем, зручна техніка альтернативного запису. Використовуються для створення, візуалізації, структуризації і класифікації ідей, навчального матеріалу, як засіб для навчання, вирішення завдань, ухвалення рішень, при написанні статей.

Учні можуть складати інтелект-карту як самостійно, так і за допомогою вчителя, заповнювати або доповнювати готову. Карту можна скласти вручну й за допомогою комп’ютерних програм: 

Робота з ментальною картою «Герої повісті та стосунки між ними»

Проблемне завдання: Знайдіть слова, що найчастіше зустрічаються у схемі. Розтлумачте їх. Поділіться вашими міркуваннями, чому так відбувається?

Робота над візуальною вікториною «Відгадай героя повісті за хмаркою слів»

Хмарка тегів (слів) – це візуальне представлення створених користувачами тегів для опису змісту веб-сайта. Зазвичай, теги – це слова, які перелічуються в алфавітному порядку, важливість тега відображається зміною розміру шрифта або кольору. Вони цікаві й знайомі користувачам гаджетів. Пропоную вашій увазі підбірку інтернет-ресурсів, де можна створювати необхідні для задуму певного уроку хмарки слів.

Створити хмари слів можна тут:

http://www.imagechef.com/

http://www.tagxedo.com/

http://worditout.com/word-cloud/make-a-new-one

http://www.tagcloud-generator.com/

http://tagcrowd.com/

http://www-958.ibm.com/software/data/cognos/manyeyes/

http://tagul.com/login?redirect_to=/cloud/1

Робота над написанням фанфіків

У Листі МОН України «Щодо інструктивно-методичних рекомендацій із базових дисциплін» вчителям-словесникам рекомендовано замість домашнього твору пропонувати учням «…обрати таку форму творчої роботи (наприклад, створення фанфіків тощо), щоб учні самостійно виконували творче домашнє завдання». 

Фанфік, або фенфік (від англ.fan ‒ шанувальник і fiction ‒ художня література) – текст, у якому використано ідеї, сюжет або (та) персонажі оригінального твору (здебільшого літературного або кінематографічного).

Завдання для фанфіків за повістю Й. Яґелло «Кава з кардамоном»

  • Придумати власну версію продовження твору «Життя Лінчиної сім’ї після розкриття родинної таємниці».
  • Написати листа з порадами Лінці Барській, як їй далі поводитися з Адріаном.
  • Описати момент розкриття родинної таємниці очима Касі Печериці.
  • Описати момент розкриття родинної таємниці очима Лінчиної мами.
  • Уявити особисту зустріч з Лінкою й записати уявну розмову з нею.
  • Уявити особисту зустріч з Касею й записати уявну розмову з нею.
  • Ввести до тексту повісті епізод про роздуми й почуття Адріана після того, як він сів до лондонського літака.
  • Написати епізод «Життя Лінки Барської після 1-го вересня»

Блок питань для обговорення за проблемою «Прірва відчуження й нерозуміння між батьками та дітьми»

  • Які стосунки в родині Лінки на початку твору? Підтвердіть цитатами з тексту розділу «Вересень».
  • Прочитайте монолог Лінки про своє ім’я. Як ставиться дівчина до матері й чому?
  • Як живе Лінчина родина? Схарактеризуйте відносини між її членами.
  • Яку родинну таємницю приховують рідні від усіх?
  • Хто, на вашу думку, винен у негараздах родини?
  • Як Лінка ставиться до братика? Як живеться Каєві?
  • Як спілкується Лінка з дорослими членами родини?
  • Які спільні інтереси й справи в сім’ї? Що їх об’єднує?
  • Яка роль бабусь у цій історії?
  • Коли мама повертається в сім’ю? Чому автор обирає саме цей день? Чим це символічно?
  • Яка реакція вітчима на новини Лінки? Чому?
  • Коли у відносинах між матір’ю й дочкою відбуваються зміни на краще? Підтвердіть цитатами з тексту розділу «Червень».

Матеріал для порівняльного аналізу

Художні особливості повістей Н. Ґеймана «Кораліна» та Й. Яґелло «Кава з кардамоном», які є в списку для альтернативного вивчення розділу «Сучасна література в юнацькому читанні», дають підстави для різних видів порівняльного аналізу, зокрема в класах із сильнішою підготовкою. Пропоную лише окремі міркування з цього приводу, узагальнені в наступній схемі – колах Вена.

Безперечно, твір був би цікавим і для прочитання батьками, щоб вони могли краще розуміти проблеми й переживання своїх дітей-підлітків. Як і повість Н. Ґеймана «Кораліна», пропоную класним керівникам взяти твір Й. Яґелло до своєї методичної скарбнички й провести батьківські збори з надзвичайно актуальної теми щодо особливостей та ризиків підліткового віку, міжособистісного спілкування батьків і дітей, взявши за епіграф висловлювання відомого педагога Марії Монтессорі: «Дітей вчить те, що їх оточує!»

Туряниця Вікторія, 
вчитель зарубіжної літератури Свалявської гімназії 
Свалявської районної ради Закарпатської області, учитель-методист 
лауреат Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2014» у номінації 
«Зарубіжна література», співавтор підручників 
із зарубіжної літератури для 8-10 класів.
Автор успішного вебінару:
“Нова програма для 10 класу: сучасна література в юнацькому читанні”

Методичні коментарі для вчителя

У вірші «Альбатрос» порушується важлива проблема – місце поета та його призначення в суспільстві. Твір побудований у романтичні манері. Тут є представлення двох світів: світу волі, високих ідеалів, мистецтва – і світу земного, духовно ницого, морально недосконалого. Протиставлення зумовлює контрастність образів – альбатрос і юрба, які набувають значення символів. Згідно з традиціями романтичної естетики альбатрос зображується як прекрасний, величний птах. Він ширяє у високому просторі неба, вільний і недосяжний для земних істот.

Небо – символ творчої волі митця, а політ альбатроса уособлює нестримний порив його уяви і фантазії. Птах у небі (тобто у світі своїх образів, фантазії, вільних пошуків) втілює безмежну владу митця у створюваному ним світі. Невипадково альбатрос називається «владикою», «королем блакиті», «володарем гроз та грому», «крилатим велетнем». Бодлер стверджує високе призначення мистецтва – служити небесним (тобто божественним) ідеалам, нести дух волі, світло краси. Слова «висота» і «блакить» символізують у вірші піднесені прагнення поета.

         Водночас у вірші розкривається тема трагедії митця у духовно ницому суспільстві. З прекрасного птаха, який ще недавно літав у високому небі, а раптом опинився на палубі корабля, незграбний і безпомічний, глузують матроси. Вони перекривляють його, знущаються з нього. А він, утративши колишню силу, не в змозі протистояти безжальній юрбі. Ця яскрава алегорія викликає в читача почуття: ненависть до жорстокості й бездуховності, любов до прекрасного й високого.

         Композиція вірша побудована на опозиціях, що дозволяють поетові показати несумісність різних начал: земне і небесне; широкий, безмежний простір неба і замкнений простір корабля (своєрідна тюрма); альбатрос і гурт матросів (поет і натовп). Завдяки цьому створюється багатогранна художня картина, сповнена глибоких конфліктів і непримиренних протиріч.

         Художній світ поета забарвлений у різні кольори і відтінки – світлі, блакитні і темні, похмурі. «Альбатрос» – яскравий живописний твір. Він нагадує полотно художника з дуже чіткими лініями, композицією образів, перспективою. Тут має значення все – кожен жест, рух, розташування дійових осіб, вирази облич матросів, колір неба над альбатросом. Бодлер змальовує своє поетичне полотно, використовуючи багату палітру тропів (епітети, метафори, порівняння тощо).

         Віддаючи данину романтичним традиціям, письменник разом із тим утверджує принципи нового мистецтва – модернізму. Він неодноразово наголошує на могутній владі поезії і поета, бо вони – володарі вищої сфери духу. Образ митця всіляко возвеличується, адже він здатен «літати» на крилах власної фантазії. За символами у Бодлера криється справжня сутність творчої особистості та людства. Характерним для його поетичної манери є непомітний перехід символу в настрій, настрою – в думку, думки – в почуття. Не становить виключення і вірш «Альбатрос».

         Оскільки цей твір входить до циклу «Сплін та Ідеал» (другий після «Благословення», – уточ. О.Г.), можна припустити, що в образі гурту моряків втілено той «Сплін», який охопив сучасне Бодлерові людство, – байдужість до краси, жорстокість, духовну обмеженість. Поет оспівує мистецтво і високі ідеали, що воно утверджує, прекрасне, якому воно служить. Хоча доля альбатроса у вірші лишається невідомою (найвірогідніше – трагічною), автор уславлює силу поета, оскільки навіть смерть не може перервати політ його духу, бо прекрасне – вічне.

         В останній строфі твору замість слова «альбатрос» з’являється слово «поет». І в цьому виявляється авторський задум: замінивши природу (птаха) людиною, більше того – митцем, він явно віддає перевагу останньому. Альбатрос, вільне створіння природи, може раптово загинути. Але митець, хоча й «не має змоги йти» на падолі земному, перевершує природу, бо завжди лишається вільним у світі своєї уяви. Така ідея звучить у заключній строфі вірша.

         Використовуючи думки О. Ніколенко та характерологічні ознаки модерністської поезії узагальнюємо у таблиці «Традиції та новаторство у вирішенні проблеми «поет і натовп» (за віршем Ш. Бодлера «Альбатрос») специфіку розуміння та зображення Бодлером образу поета і його взаємин із суспільством.

«Традиції та новаторство у вирішенні проблеми «поет і натовп» (за віршем Ш. Бодлера «Альбатрос»)

Традиції Новаторство
У дусі романтичних традицій: – романтичне «двосвіття», протиставлення світу духовного і світу матеріального; – принцип контрасту у зображенні стосунків поета і натовпу; – художній паралелізм (образ птаха – уособлення образу поета); – тема трагізму долі митця у бездуховному суспільстві; – замкненість бездуховного матеріального світу; – безмежність, відкритість світу ідей, мистецтва; – непримиримий конфлікт поета з дійсністю – суто романтичний («байронічний») конфлікт. Модерністські новації: – створення художніх світів за допомогою кольорів і відтінків; – живописна картинність зображення; – чітке визначення місця образів у хронотопі тексту (альбатрос – у царині неба, матроси – хистка палуба корабля); – утвердження місії поета як володаря вищої сфери духу (на початку XX ст. поети-модерністи були проголошені «володарями душ та дум» сучасників); – символізація тексту; – перехід символу в настрій, настрою – в думку, думки – в почуття; – утвердження ідеї невмирущості мистецтва і в ньому митця; елітарність, обраність митця; – суб’єктивне бачення і зображення проблеми «поет і натовп»; – ізольованість творчої особистості в реальному світі, її самотність.  

Завершується ІІІ урок підведенням підсумків, аргументацією й виставленням оцінок та визначенням домашнього завдання до наступного уроку.

 Домашнє завдання:

  1. Закінчити творчу роботу (твір-мініатюра за обсягом має бути не більше 1,5 – 2 сторінок), розпочату на уроці.

Вірш Ш. Бодлера «Альбатрос» у різних варіантах перекладу:

Вірш Ш.Бодлера «Альбатрос» французькою мовою

L’Albatros

Souvent, pour s’amuser, les homes d’equipage

Prennent des albatross, vastes oiseaux des mers,

Qui suivent, indolents compagnons de voyage,

Le navire glissant sur les gouffres amers/

A peine les ont-ils deposes sur les planches,

Que cer rois de lazur, maladroits et honteux,

Laissent piteusement leurs grandesailes blanches

Comme des avirons trainer a cote d’eux.

Ce voyageur aile, comme il est gauche et veule!

Lui, naguere si beau, qu’il est comique et laid!

L’un agace son bec avec un brule – ueule,

L’autre mime, en boitant, l’infirme qui volait!

Le Poete est semblable au prince des nuees

Qui hante la tempete et se rit de l’archer;

Exile sur le sol au milieu des huees,

Ses ailes de geant l’empechent de marcher.

Переклад Дмитра Павличка

Альбатрос

Буває, моряки піймають альбатроса,

Як заманеться їм розваги та забав.

І дивиться на них король блакиті скоса –

Він їхній корабель здалека проводжав.

Ходити по дошках природа не навчила –

Він присоромлений, хода його смішна.

Волочаться за ним великі білі крила,

Як весла по боках розбитого човна.

Незграба немічний ступає клишоного;

Прекрасний в небесах, а тут – як інвалід!..

Той – люльку в дзьоб дає, а той сміється з нього,

Каліку вдаючи, іде за птахом вслід!

Поет, як альбатрос – володар гроз та грому,

Глузує з блискавиць, жадає висоти,

Та, вигнаний з небес, на падолі земному

Крилатий велетень не має змоги йти.

         Коментар до перекладу О. Ніколенко:

         Дмитро Павличко – поет, перекладач, знавець світового і вітчизняного письменства, один із найцікавіших представників літературного покоління другої половини XX ст. Порушуючи у своїх віршах важливі філософські проблеми, Д. Павличко й у своїй перекладацький діяльності тяжіє до лірики, сповненої складних питань буття. Мабуть, тому Бодлер був одним із його улюблених поетів. Д. Павличко переклав більшість віршів збірки «Квіти Зла». У перекладах відчуваються особливості власної творчої манери українського поета: схильність до роздумів, поетика контрастів, активне ліричне «я», глибокий психологізм, символічність образів тощо. Павличко чимало зробив для розробки теорії і практики сонета, надавши цьому жанру особливої гнучкості та філософської насиченості на українському ґрунті. Відомою є його антологія «Світовий сонет» (1983), куди увійшли й сонети Бодлера.

Образ бодлерівського альбатроса близький світосприйняттю Д.Павличка. Він завжди стверджував високу місію поета і поезії у світі, хоча й усвідомлював трагізм життя митця у реальності. Втім, у його перекладі героя твору, альбатроса, попри скрутні обставини, не можна вважати переможеним. Він справді «володар гроз та грому». І навіть добре знаючи про драматизм долі поета «на падолі земному», перекладач слідом за Бодлером проголошує перемогу духовного начала над земним.

Переклад М. Терещенка

Альбатрос

Щоб їм розважитись, веселий гурт матросів

Серед нестримних вод розбурханих морів

Безпечно ловить птиць, величних альбатросів,

Що люблять пролітать слідами кораблів.

На палубу несуть ясних висот владику.

І сумно тягне він приборкане крило,

Що втратило колишню міць велику,

Мов серед буйних вод поламане весло.

Мандрівник зборканий знесилено ступає!

Пловець повітряний незрабний і смішний!

Той тютюновий дим у дзьоб йому пускає,

А цей, дратуючи, кульгає, мов кривий.

Поет подібний теж до владаря блакиті,

Що серед хмар летить, мов блискавка в імлі.

Але, мов у тюрмі, в юрбі несамовитій

Він крила велетня волочить по землі.

Коментар до перекладу О. Ніколенко:

         Михайло Терещенко – відомий український перекладач XX ст. Здобув загальне визнання перекладами з різних мов, а особливо французької поезії. «Гідним пошани трудом» назвав М. Рильський антологію французької поезії, перекладену М. Терещенком, яка вийшла у двох томах під назвою «Сузір’я французької поезії» (1971). В антології достойне місце посідають поезії Бодлера. Їх переклади, виконані М. Терещенком, досить близькі до тексту оригіналу і відзначаються особливою вишуканістю форми. Перекладач майстерно володіє всіма барвами українського слова, вдало відшукуючи відповідники французьким тропам і фігурам. Це яскраво підтверджує терещенківський переклад «Альбатроса». Особливо виразним постає збірний образ матросів – натовпу, протиставленого творчій особистості. Українські слова «гурт», «юрба несамовита» якнайкраще розкривають конфлікт митця зі світом й усім людством. Замкненість, обмеженість людського світу підкреслюється й словом «тюрма». Втім перекладач утверджує силу генія митця, його здатність надихати, освітлювати духовним світлом навколишню дійсність. Це ідея передається порівнянням: «Поет подібний теж до владаря блакиті, що серед хмар летить, мов блискавка в імлі», що цілком відповідає оригіналу».

Переклад Івана Драча

Альбатрос

Буває, пливучи дорогами морськими,

Аби розвіятись, полюють моряки

На альбатросів тих, що в вишині над ними

Серед блакиті й хмар пливуть віддалеки.

Коли на палубу вже люта сила збила,

Король небес, що знав всі грози без числа,

Волочить важко так свої великі крила,

Мов сніжно-білі два розкинуті весла.

Крилатий мандрівник – який незграба в рухах,

В польоті буйнокрил – каліка на ногах!

Ще й дражняться – той в дзьоб йому із люльки дмуха,

А той, глузуючи, кульгає, ніби птах!

Поете! Князю хмар твоя подібна сила,

Між блискавок ти свій у грозовій імлі;

Але під шал образ перешкожають крила

Тобі, вигнанцеві, ступати по землі.

         Іван Драч – видатний український поет, перекладач, громадський діяч. Його переклади відзначаються особливо виразністю, присутністю емоційного ліричного «я». Він уміє знайти незвичні словосполучення, промовисті деталі, які в різних варіаціях набувають значення символів. У зробленому І. Драчем перекладі бодлерівського «Альбатроса» привертає увагу підкреслений повтор слів зі спільним коренем: «крила», «крилатий мандрівник», «в польоті буйнокрил», «великі крила», «перешкоджають крила», «крилатість» альбатроса уособлює політ фантазії митця, нестримний політ творчої уяви, який Бодлер (а разом з ним і І. Драч) ставить понад усе. Наголошуючи на білому кольорі, чистоті крил птаха («мов сніжно-білі два розкинуті весла»), перекладач намагається донести до читача духовне світло мистецтва, його здатність освітлювати навколишню дійсність. У перекладі І. Драча значно посилене модерне начало твору. Вживання словосполучень «король небес», «князь хмар» сприяє утвердженню сили духу особистості, її переваги над буденним життям.

Переклад Елліса (Л.Л. Кобилинського) російською мовою

Альбатрос

Чтоб позабавиться в скитаниях унылых,

Скользя над безднами морей, где горечь слёз,

Матросы ловят птиц морских ширококрылых,

Их вечных спутников, чьё имя альбатрос.

Тогда на палубе, распластанный позорно,

Лазури гордый царь два белые крыла

Влачит беспомощно, неловко и покорно,

Как будто на мели огромных два весла.

Как жалок ты теперь, о странник окрылённый!

Прекрасный – миг назад, ты гадок и смешон!

Тот сует свой чубук в твой клюв окровавленный;

Другой смешит толпу; как ты, хромает он.

Поэт, вот образ твой!.. Ты – царь за облаками;

Смеясь над радугой, ты буре вызов шлёшь! –

Простёртый на земле, освистанный шутами,

Ты исполинских крыл своих не развернёшь!

Коментар О. Ніколенко:

         Елліс (псевдонім Л.Л. Кобилинського) – російський перекладач початку XX ст. Вважається, що його переклад «Квітів Зла» (1908) є найточнішим і якнайкраще відповідає тексту оригіналу. У перекладі «Альбатроса» Елліс зберіг основні домінанти бодлерівського вірша: спійманий альбатрос і матроси, які знущаються з нього, пряме порівняння поета з альбатросом, романтичні образи неба, бурі, моря. Перекладач намагається приховати власне «Я», бо вважає, що на першому місці мають бути сам Бодлер: його авторське бачення поетичної картини. Мабуть, тому переклади Елліса високо оцінив російський читач початку XX ст. Через цього перекладача російська читацька аудиторія змогла повною мірою відчути особливості художнього світу французького модерніста.

Переклад Дмитра Мережковського

Альбатрос

Во время плаванья, когда в толпе матросов

Случается поймать над бездною морей

Огромных белых птиц, могучих альбатросов,

Беспечных спутников отважных кораблей, –

На доски их кладут: и вот, изнемогая,

Труслив и неуклюж, как два больших весла,

Влачит недавний царь заоблачного края

По грязной палубе два трепетных крыла.

Лазури гордый сын, что бури обгоняет,

Он стал уродливым, и жалким, и смешным,

Зажженной трубкою матрос его пугает

И дразнит с хохотом, прикинувшись хромым.

Поэт, как альбатрос, отважно, без усилья,

Пока он в небесах, витает в бурной мгле,

Но исполинские, невидимые крылья

В толпе ему ходить мешают по земле.

         Коментар О. Ніколенко:

          Вплив Ш. Бодлера на російську літературу початку XX ст. слушно порівнюють із впливом Дж. Г. Байрона на золотий вік російської культури. На Бодлера орієнтувалися поети Срібного віку, передусім символісти, серед яких були такі яскраві творчі особистості, як Д. Мережковський, В. Брюсов, Андрій Бєлий, К. Бальмонт, О. Блок. Втім творчістю французького поета глибоко цікавилися і акмеїсти (М. Гумільов, А. Ахматова), і митці, що стояли осторонь будь-яких напрямів і течій (М. Цвєтаєва, О. Мандельштам, Б.Пастернак та ін.) Російських модерністів приваблювала бодлерівська естетика: заглиблення у внутрішній світ людини, втаємничення змісту, пошук нових засобів виразності (символіка, контрастність образів, метафоричність мови тощо).

         Звернення Д. Мережковського до перекладу «Альбатроса» було не випадковим. Як і інші символісти, він, вивчаючи творчість Бодлера, шукав власних шляхів у поезії. Переклад відзначається класичністю форми, точністю рим, влучністю виразів. Улюбленим тропом перекладача є епітет, який у різних словосполученнях набирає різних семантичних відтінків. Альбатрос у Мережковського «могучий», «огромный», «труслив», «неуклюж», «уродливый», «жалкий», «смешной». Різка зміна епітетів – від «могутнього» до «жалюгідного» – розкриває трагедію митця у сучасному йому світі. Однак перекладач водночас за допомогою гіперболічних епітетів і порівнянь підкреслює його надзвичайну силу: «исполинские, невидимые крылья», «лазури гордый сын, что бури обгоняет». У перекладі Д.Мережковського виявилася характерна ознака російського символізму, у якому першорядне значення має не об’єкт, а його визначення, емоційно- образне наповнення, символічний зміст».

Переклад В. Левіка

Альбатрос

Временами хандра заедает матросов,

И они ради праздной забавы тогда

Ловят птиц Океана, больших альбатросов,

Провожающих в бурной дороге суда.

Грубо кинут на палубу, жертва насилья,

Опозоренный царь высоты голубой,

Опустив исполинские белые крылья,

Он, как вёсла, их тяжко влачит за собой.

Лишь недавно прекрасный, взвивавшийся к тучам,

Стал таким он бессильным, нелепым, смешным!

Тот дымит ему в клюв табачищем вонючим,

Тот, глумясь, ковыляет вприпрыжку за ним.

Так, Поэт, ты паришь под грозой, в урагане,

Недоступный для стрел, непокорный судьбе,

Но ходить по земле среди свиста и брани

Исполинские крылья мешают тебе.

Переклад В. Микушевича

Альбатрос

Корабль для моряков не слаще заточенья,

Тоска – попутчица штормов и частых гроз:

И ловят моряки подчас для развлеченья

Большую птицу, чьё названье – альбатрос.

Король, расставшийся с небесным, гордым лоском,

На грязной палубе постыдно неуклюж,

А крылья белые волочатся по доскам,

Как вёсла, жалкие на мелководье луж.

Со всех сторон ему насмешки угрожают;

Весь белый, кажется он здесь шутом седым;

Его безпомощной походке подражают,

Из носогрейки в клюв пускают едкий дым.

Объявлен князь небес мишенью для насмешек,

Хоть в небесах смешна была ему стрела;

Поэт как альбатрос в толпе двуногих пешек,

Которых на земле смешат его крыла.

Історична довідка

«Альбатрос». Цей вірш у першому виданні книги був відсутнім; традиційно перший його варіант відносять до початку 1840-х років, під час подорожі Бодлера на острів Реюньон; однак вперше його було опубліковано (без другої строфи) у 1858 році, у «Ревю де Франсе» 10 квітня 1859 року. Ключ до розуміння вірша міститься у будові крил альбатроса, не здатного піднятися у повітря з пласкої поверхні: «Підіймаються в повітря тільки з гребеня хвилі або крутого берега» (Біологічний енциклопедичний словник. – М.: 1986, с. 19). Вірш мав надзвичайно сильний вплив на російську поезію. (Витковский Е. Очень крупная дичь, или Реквием по одной птице // Литературная учёба 1987. – № 5, с. 169-175).

         Д. Наливайко у передмові до книги «Бодлер Ш. Поезії. – К.: Дніпро, 1989, с. 28-29 зазначає, що «вірші в «Квітах Зла» мають здебільшого двопланову структуру, де перший план займають предмети, емпіричні явища, деталі тощо, за ними спершу ніби ховається ідея, яка дедалі виростає у значенні, функціонально підпорядковуючи предметно-емпіричні образи й зрештою перетворюючи їх у символи, уособлення, параболи. Так, приміром, будується знаменитий «Альбатрос», де образ володаря морських просторів, безпорадного і смішного на палубі, переростає в романтичний образ – символ поета і його долі. Так будується «Лебідь», «Подорож» та інші численні поезії збірки. Часто в поезіях Бодлера подібним «абстрактним складником» виступає душа поета, його внутрішній світ, але це функціонально не міняє їхню структуру. Згідно з естетикою Бодлера, висловленою в його критичних статтях, в художньому творі основне – ідея, концепція, і всі його компоненти підпорядковуються її образно-експресивному втіленню. Саме ідея організує всю художню тканину твору, яка зрештою стає її символічним вираженням».

У розробках уроків, надрукованих у фахових виданнях України, вчителі-практики неодноразово представляли свою модель організації роботи на уроці з текстом Ш. Бодлера «Альбатрос» (див. матеріали Хроменко І., Лепьошкіної О, Артем Н., Ганіч Н., Тарнавської Л., Довгань А. та інших відомих вчителів України, див. список літератури).

Література:

1. Антологія зарубіжної поезії другої половини XІX-XX сторіччя: (укладач Д.С. Наливайко). Посібник для 10-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: «Навчальна книга», 2002.

2. Бабенко В. Художній переклад: Історія, теорія, практика. Ч.1. – Кіровоград: КДПІ імені В.Винниченка, 2007.

3. Библиотека всемирной литературы. Серия вторая. Том 85. Европейская поэзия XІX века. – М.: Худож.. літ., 1977.

4. Бодлер Ш. Цветы зла. – М.: АСТ – Фолио, 2003.

5. Бодлер Ш. Поезії. Пер. з фр./ Передм. Д.С. Наливайка. Післямова І.І.Карабутенка; – К.: Дніпро, 1989.

6. Бодлер Ш. Лирика: Пер. с фр./Сост. Е.Эткинда. Предисл. П.Антокольского. Худож. В.Носков. –М.: Худож. лит., 1965.

7. Бодлер Ш. Стихотворения: Пер. с фр./Сост. Е.Витковский; Коммент. Е.Витковского, Е.Баевской; Художник Е.Шиян. –Харьков: Фолио, 2001.

8. Волощук Є. Зарубіжна література: Хрестоматія-посібник для 10-11 кл. загальноосв. навч. закл. – К.: Видавничий дім «Світ знань», 2004.

9. Гаврилова В. Краса потворного // Зарубіжна література, 2003. – №48.

10. Ганіч Н. Загальна характеристика поезії середини XІX ст. // Зарубіжна література, 2008. – № 43-44.

11. Гончар М.І., Чепурна Н.М. Французька література: Навчальний посібник. – Черкаси: Кур’єр, 2005.

12. Градовський А.В. Шарль Бодлер як пізній романтик і предтеча символізму. Проблема взаємин краси і зла у збірці «Квіти Зла» // Зарубіжна література у школах України, 2003. – № 1.

13. Денисова Т.Н., Сиваченко Т.М. Зарубіжна література XX ст. Хрестоматія- посібник. Підручник для 11 кл. Загальноосв. навч. закл. – К., Генеза, 2000.

14. Довгань А. «Видобувати красу зі зла». Творчість Шарля Бодлера крізь призму його світогляду та естетичних принципів (урок-презентація, 10 клас) // Зарубіжна література. 2007. – № 2.

15. Зарубіжна література XІX століття: Хрестоматія – Навч. посіб. для 10 кл. загальноосв. шк.. / Упоряд., автор дидакт. матеріалу О.В. Пронкевич – 2-ге вид., пре роб. і доп. – К.: Пед. преса, 2003.

16. Зарубіжна література XІX століття: Хрестоматія для 10 кл. Загальноосвіт. навч. закл. / Упоряд. В.Я. Звиняцьковський, Т.Г. Свербілова – К.: Освіта, 2005.

17. Клименко Ж.В. Теорія і технологія вивчення перекладних художніх творів у старших класах загальноосвітньої школи: Монографія. –К.: НПУ імені М.Драгоманова, 2006.

18. Косиков Г.К. Шарль Бодлер между «восторгом жизни» и «ужасом жизни» (за матеріалами інтернету)

19. Лепьошкіна О. І в пеклі можна марити білосніжними вершинами… Урок-дослідження за збіркою Ш. Бодлера «Квіти Зла», 10 кл. // Зарубіжна література. 2009. – № 4.

20. Наливайко Д.С. Бодлер, Верлен, Рембо, Малларме: французький символізм як зміна метамови європейської поезії // Зарубіжна література, 2002. – № 5.

21. Наливайко Д.С. Жах і екстаз життя // Зарубіжна література, 2003. – № 4.

22. Ніколенко О. «Не звідав ще ніхто глибин твоїх, людино!» Шарль Бодлер і його збірка «Квіти зла» // Всесвітня література і культура. – 2001. – № 10.

23. Ніколенко О.М. Поезія французького символізму. Шарль Бодлер, Поль Верлен, Артбр Рембо: Посібник для вчителя – Харків: Веста: Видавництво «Ранок», 2003.

24. Ніколенко О. У пошуках нового мистецтва. Вивчення поезії Ш. Бодлера в 10 класі // Всесвітня література і культура, 2001. – № 10.

25. Пронкевич О.В. Система запитань до віршів Ш. Бодлера, введенних до програми // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України, 1999. – № 1.

26. Савкова Н. Відкриття чарівного світу французьких поетів Шарля Бодлера і Поля Верлена // Зарубіжна література. 2007. – № 2.

 27. Тарнавська Л. Вивчення творчості Ш. Бодлера у 10-му класі // Зарубіжна література. 2006. – № 23.

27. Хроменко І.А. «Квіти зла» Бодлера – аморальна книжка чи «жорстокий моральний урок» людству? // Зарубіжна література в школах України. 2008. – № 1.

Гузь Ольга Олександрівна,
вчитель зарубіжної літератури НВК №26,
місто Кропивницький

Нова програма для 10 класу: сучасна література в юнацькому читанні. Ніл Ґейман «Кораліна»

Найкращий спосіб зустрічати майбутнє – в поєднанні класичної та сучасної літератури.
(Ганс Албін Ларссон)

Чарівні казки більш ніж правдиві – не тому, що вони розповідають нам про існування драконів, а тому, що переконують нас: драконів можна побивати!» (Гілберт Кіт Честертон)

Ніл Річард МакКіннон Ґейман (нар. 1960) – англійський письменник-фантаст, автор численних романів, графічних новел, коміксів та кіносценаріїв. Найвідоміші роботи – серія коміксів «Піщана людина», романи «Зоряний пил», «Американські боги»«Кораліна» та «Книга кладовища». Лауреат численних літературних нагород. Перший письменник, якому вдалося вибороти медалі Ньюбері та Карнегі за роман «Книга кладовища». 2013 року Ґейман отримав Британську національну літературну премію за роман «Океан наприкінці дороги».

Для альтернативного вивчення в розділі програми для 10 класу «Сучасна література в юнацькому читанні» пропонується повість письменника «Кораліна», яка побачила світ 2002 року. Того ж року «Кораліна» отримала премію Брема Стокера як найкращий твір для юних читачів. 2003 року нагороджена преміями «Г’юго» та «Неб’юла» як найкраща повість. 2009 року студією «Laika Entertainment» створено перший 3D повнометражний ляльковий мультфільм «Кораліна в Країні Жахів», світова прем’єра якого відбулася на Портлендському міжнародному кінофестивалі, найкращий, на думку Американського інституту кіномистецтв, фільм 2009 року, номінований на премію «Оскар».

Про свій задум твору Ніл Ґейман говорить: «Я тільки хотів написати для моїх донечок таку книжку, щоб відкрила їм правду, якої так бракувало мені, коли сам я був малим хлопчиком: що бути хоробрим не означає не мати страху. Адже бути хоробрим означає, що ти можеш переживати страх, бути по-справжньому наляканим, смертельно перепудженим, але все-таки вчинити те, що маєш учинити». «Холлі любила моторошно-страшні оповідки, де діяли відьми й хоробрі маленькі дівчатка. Тож і казка для Холлі мала бути моторошно-страшна».

Сюжет «Кораліни» нагадує чарівну казку. Чому саме до цього жанру звертається письменник, він пояснює в своїй публічній лекції «Чому наше майбутнє залежить від читання»: «Одного разу Альберта Ейнштейна запитали, як ми можемо зробити наших дітей розумнішими. Його відповідь була простою і мудрою. Якщо ви хочете, щоб ваші діти були розумні, сказав він, читайте їм казки. Якщо ви хочете, щоб вони були ще розумнішими, читайте їм ще більше казок. Він розумів цінність читання і уяви».

Сім’я Джонсів переїздить до старого триповерхового будинку з дивними сусідами, успадкованого від бабусі, – напевне, найкласичніший літературний хронотоп потойбіччя. Хто з нас любить жахіттячка, відразу впізнає його! У дівчинки купа часу – тривають літні канікули – і вона займається дослідженням старого саду. Коли задощило й малій заборонили гуляти, вона знаходить в одній із кімнат замкнені двері. Мама відчиняє ці двері, але за ними – лише цегляна стіна. Цей епізод – наче ілюстрація до афоризму А. де Сент-Екзюпері «Головного очима не побачиш»: дорослий не вміє бачити у звичайних речах незвичайне, оскільки його враження завжди спираються на визначені очікування й досвід.

Згодом у головної героїні з’являються незвичайні помічники: сусід, пан Бобо, який живе в мансарді й ніби дресирує мишей для мишачого цирку, – саме він розповідає Кораліні, що таємничі двері не варто відчиняти. Сусідки з першого поверху, колишні акторки міс Примула й міс Форсібілла, – вони ворожать на чаїнках і попереджають, що Кораліні загрожує страшна небезпека. Старенькі дарують дівчинці амулет – камінчик з діркою, такого собі курячого бога на щастя, що має допомогти пройти всі випробування.

Незабаром, коли батьків нема вдома, Кораліна раптом помічає зачинені раніше двері незамкненими. Цікаво, що це відбувається тоді, коли мами й батька нема вдома, отже двері відчиняються лише для дітей, це особливий світ, куди дорослим зась. Сміливиця проходить крізь двері, минає темний коридор і потрапляє… до себе додому. Проте дуже швидко розуміє, що це – світ-навпаки, де живуть «інша» мама та «інший» тато. Цікаво, що вони виглядають так само, як справжні, але замість очей у них ґудзики. Нові батьки кажуть Кораліні, що люблять її й готові заради своєї дитини на будь-що. Тут все виявляється кращим, ніж у звичайному світі: «інша» мама годує її смачним обідом, «інший» тато завжди грається з Кораліною, в її кімнаті стоїть скриня з чудовими іграшками, а стіни в кімнаті – улюблених кольорів: зеленого й рожевого. «Інша» мама пропонує залишитися в «іншому» світі. Єдине, що для цього потрібно – пришити Кораліні ґудзики замість очей. І це зовсім не боляче. Але дівчинка добре знає, що коли дорослі так кажуть, то насправді буде дуже боліти. Вона відмовляється й тікає до свого справжнього будинку. Несподівано у Кораліни з’являється новий помічник – кіт, який попереджає, що їй варто бути насторожі.

Удома виявляє, що справжні батьки зникли, а дзеркало підказує, куди. Смілива героїня повертається в інший світ, аби їх урятувати. Як покарання за зухвалість, «інша» мама відібрала у Кораліни єдиний ключ від дверей і ув’язнила за дзеркалом. А як Кораліна врятувалася, вам варто прочитати у самій книжці.

Це – сюжет, але про що насправді оповідає Ґейман? Зовсім не про те, що варто бути слухняним або що діти завжди перемагають зло!

Насправді автор говорить, що сучасним дітям так часто не вистачає, аби їх помічали, аби до них прислухалися, аби їх розуміли не лише свої батьки, а й старше покоління. Важливість діалогу між поколіннями – один із головних меседжів повісті Ніла Ґеймана. Батьки Кораліни віддають перевагу екранам комп’ютерів, майже не звертають уваги на дочку, дівчинка в рідному домі, поряд із рідними людьми відчуває самотність – і це її неймовірно засмучує. Потреба в безпосередній взаємодії як у чомусь справжньому і штовхає Кораліну шукати іншу сім’ю.

Тому твір бажано б прочитати й батькам, щоб краще зрозуміти, до яких фантазій і думок призводить малят їхня байдужість, куди вона може штовхнути їхнє «чадо» в сучасних «міських джунглях». Класні керівники можуть взяти повість Н.Ґеймана до своєї методичної скарбнички й провести батьківські збори з надзвичайно актуальної теми міжособистісного спілкування батьків і дітей.

Інша важлива ідея повісті – право підлітків на власний вибір. Дитина у світі-навпаки апріорі не має голосу й вибору, і з такого світу Кораліна тікає.На перший погляд, здається, ніби саме справжні батьки не дають Кораліні вибору: купують сірі светри на виріст і змушують їсти несмачні напівфабрикати. У світі-навпаки, на перший погляд, все по-іншому: смачна їжа, цікаві ігри й іграшки, спільне дозвілля, кімната улюблених зелено-рожевих кольорів, навіть омріяні яскраві ґумові чоботи. Проте це все – ілюзія вибору, адже глобально у світі-навпаки Кораліна теж нічого не вирішує. Найяскравіше це виявляється в уривку з ґудзиками: «інша» мама пропонує героїні рожеві, зелені чи чорні ґудзики замість очей. Кораліна може обрати лише форму, проте не зміст, тому «інші» батьки стверджують, що скоро Кораліна бачитиме речі так само, як бачать вони. Йдеться про нав’язування дорослими дитині свого погляду на світ, що втілено у метафорі ґудзиків замість очей.

Ця незначна деталь лякає найбільше. Позбавити людину очей – це позбавити її людяності як такої, душі (адже очі – дзеркало душі!). Такий сенс вкладає у цю алегорію автор.

Однак страшні пригоди Кораліни звучать оптимістично: всі події відбуваються у передшкільний тиждень. Отже, це шанс не лише прожити цікаво останні дні літа, а й стати дорослішою. І, головне, навчитися самостійно визначати власне майбутнє.

Важливу роль у розкритті головної думки відіграють імена героїв чи їхня відсутність. Імена для людей – важлива частина ідентичності. Ніл Ґейман у зізнанні щодо імені головної героїні каже: «Книжка обрала собі заголовок: Кораліна. Я хотів надрукувати ім’я Кароліна, а воно якось перекрутилося. Подивився я на ту Кораліну й збагнув: це – чиєсь ім’я! І закортіло мені дізнатися, що ж сталося з дівчинкою Кораліною». Дівчинка наполягає, щоб її йменували правильно, ображається, коли її називають Кароліною. Вона неймовірно смілива, адже різнитися від решти завжди складно. Незвичне ім’я підкреслює незалежний характер.

У світі-навпаки, куди потрапляє Кораліна, імен нема, є лише позначка «інший». «Інша» мама, «інший» батько – люди без імен, а отже без сутності, спотворена копія справжнього світу, наче викривлене відображення у дзеркалі.

Єдиний, хто лишається справжнім у «іншому» світі – це кіт, і саме він стає союзником Кораліни. Один із найцікавіших персонажів. Незалежний, але потребує допомоги. Приязний, але не відверто-відданий. Подорожує між різними світами, має ореол загадковості, потойбіччя.

Батьки Кароліни теж не мають імен, але тут причина інша: це типові сучасні батьки, заглиблені у свої проблеми, які весь свій вільний час приділяють не дитині, а Інтернет-мережі, байдужі до створення сімейного затишку в оселі, до здорового харчування, до смачної їжі, до потреб та смаків власної дитини, до спільного дозвілля. Мати перестає бути господинею, відсторонюється від виконання хатніх обов’язків, батько не бажає бути господарем на сімейному обійсті. Дитина представлена сама собі, самотня у світі, повному людей. Не впізнаєте?!

Твір Ніла Ґеймана звучить надзвичайно сучасно й актуально!

Аргументи на користь вибору для вивчення повісті Ніла Ґеймана «Кораліна»:

  • Цікава постать автора, нашого сучасника, популярного письменника-фантаста, художника коміксів, творчістю якого захоплюється широке коло читачів.
  • Цікава повість-казка, в якій Добро перемагає Зло, сповнена оптимізму, надії, віри в краще, милосердя, любові, самовідданості, яких майже позбавила людину естетика постмодернізму.
  • Оригінальне поєднання казки, містики, фантастики та жахів. Актуальна тема й проблематика твору. Захоплюючі й фантастичні події, що стаються в сучасному для нас світі .
  • Гарний переклад українською, як і багатьох інших творів письменника; книга є у вільному доступі.

Система вправ та завдань за повістю Н.Геймана «Кораліна»

– Етап підготовки до аналітико-синтетичної роботи над текстом.
Вивчення біографії письменника та історії написання твору
(індивідуальне, кооперативне або колективне випереджувальне домашнє завдання):

  • Підготувати повідомлення про найцікавіші, на ваш погляд, факти з життєпису Ніла Ґеймана.
  • Скласти тези «Найяскравіші сторінки життя Ніла Ґеймана».
  • Опрацювавши біографічні відомості, записати уявне інтерв’ю з письменником.
  • За біографічними відомостями скласти розширену візитну картку письменника.
  • Створити скрапбук за сторінками біографії Ніла Ґеймана.
  • Створити буктрейлер (або презентацію PowerPoint) за біографією письменника.
  • Опрацювавши передмову до «Кораліни», виписати цитати, де автор пояснює обставини виникнення творчого задуму та історії написання повісті-казки.

– Етап інтерпретування, реінтерпретування, постінтерпретування художнього твору.

  • Найбільш універсальний вид роботи зі старшокласниками – цілісна інтерпретація твору за планом:
  • Відомості про автора.
  • Виникнення творчого задуму повісті.
  • Обставини написання твору.
  • Родо-жанрова природа твору.
  • Тема та ідея твору.
  • Сюжет та композиція.
  • Художні образи.
  • Мова та художні засоби твору.
  • Місце твору в літературному доробку письменника.
  • Робота з картою пам’яті

Карти пам’яті (ментальні карти, інтелект-карти) – спосіб зображення процесу загального системного мислення за допомогою схем, зручна техніка альтернативного запису. Використовуються для створення, візуалізації, структуризації і класифікації ідей, навчального матеріалу, як засіб для навчання, вирішення завдань, ухвалення рішень, при написанні статей.

Учні можуть складати інтелект-карту як самостійно, так і за допомогою вчителя, заповнювати або доповнювати готову. Карту можна скласти вручну й за допомогою комп’ютерних програм: 

Приклади інтелект-карт за повістю Н.Ґеймана «Кораліна»

Можна складати й тематичні інтелект-карти за літературним твором, як-от: «Система образів повісті Н.Ґеймана», «Два світи в повісті «Кораліна»

У роботі з інтелект-картою учні за пропозицією вчителя можуть обирати схематичні фігури-символи для малюнка, кольори.

Працюючи над характеристикою образу головної героїні Кораліни, можна запропонувати десятикласникам створити асоціативний кущ або кластер «Риси характеру Кораліни та коментарі до них», причому в останньому виді роботи завдання знайти відповідне підтвердження в тексті твору учні можуть виконати вдома.

– Етап виконання аналітико-синтетичних дій за текстом художнього твору.

  • Проблемне завдання «Визначте проблематику та головні меседжі твору»

Проблематика твору:

  • Стосунки батьків і дітей
  • Моральний вибір людини
  • Страх та його подолання
  • Що таке справжнє щастя
  • Добро і Зло

Головні меседжі твору:

  • Важливість діалогу між поколіннями – один із головних меседжів цієї книжки. З такого світу, де дитина апріорі не має голосу й вибору, вона тікає. Ці втечі відбуваються по-різному.
  • Право підлітків на власний вибір.
  • «Бути хоробрим не означає не мати страху. Бути хоробрим означає, що ти можеш переживати страх, бути по-справжньому наляканим, смертельно перепудженим, але все-таки вчинити те, що ти маєш учинити».
  • «Що ж то буде за розвага, коли я отримуватиму все, чого тільки забажаю? І коли за всім цим не буде нічого справжнього?»
  • Позбавити людину очей – позбавити її людяності як такої.
  • Вправа «Займіть позицію»: висловіть власний погляд на проблему «батьки й діти», поставлену в повісті

Питання-підказки

  • Які стосунки панували в сім’ї Джонсів? 
  • Як ставилися батьки до Кораліни?
  • Чи піклувалися вони про доньку? У чому це виявлялося?
  • Як відбувалося спілкування між членами родини?
  • Чи були вони щасливими?
  • Чи мріяла Кораліна про інші стосунки й інше життя?
  • Чи здійснилися її мрії в «іншому» житті?
  • Спробуйте зрозуміти батьків Кораліни й пояснити їхню поведінку.
  • Евристична бесіда за змістовим блоком «Інший» світ у творі»
  1. Як потрапила Кораліна до «іншого» світу?

2. Якими видалися Кораліні «інші» батьки спочатку? Як вони поводили себе з дівчинкою?

3. Як виглядала її «інша» кімната?

4. Що обіцяли їй «інші» батьки в «іншому» світі?

5. Хто попереджав дівчинку про небезпеку?

6. Знайдіть опис «іншої» матері під час першої зустрічі. Що неприємного є в її зовнішності?

7. Розкажіть про «іншого» батька. Яка його роль у цій історії?

8. Кого ще зустріла в «іншому» світі Кораліна?

9. Яке небезпечне парі уклала мала сміливиця з «іншою» матір’ю? Чому?

10. Хто вийшов переможцем у цьому парі? Як це сталося?

11. Хто допомагав Кораліні в небезпечному двобої?

12. Яке смислове навантаження має «інший» світ у творі?

13. Сторітелинг «Яким я уявляю «інший» світ, куди потрапила Кораліна»

  • Вправа «Вага переваг». Доповніть відомості з проблеми «Світ дітей і світ дорослих – вони такі різні», зробіть висновки
  • Складання порівняльної таблиці «Світ реальний і світ «інший» у повісті»
Світ реальний Світ «інший»
Спільне
Одні й ті самі дійові особи
Той самий будинок
Кораліна й чорний кіт
Відмінне
Батьки не приділяють багато уваги доньці, бо постійно зайняті “Інші” батьки спочатку роблять вигляд, що уважні, люблять доньку, піклуються, виконують її забаганки
Працюють, щоб забезпечити сім’ю Байдикують, розважаються, роблячи зло
Не обманюють Постійно обманюють, лукавлять
Мають душу Не мають душі
Звичайні люди Страшні й огидні, замість очей – гудзики
Уособлюють світло, життя, Добро
Тут живуть звичайні люди, тварини, комахи
Уособлюють пітьму, підступи, бездушність, Зло
Тут живуть чудовиська, чигають небезпеки
  • Етап виконання аналітико-синтетичних дій за текстом художнього твору. Бліц-опитування або бесіда за текстом
  • Як потрапили Джонси до старого будинку? Як він виглядав? Знайдіть описи в тексті.
  • Хто жив у другій частині будинку? Яка роль цих героїв у системі образів твору?
  • Схарактеризуйте життя сім’ї Джонсів. Які стосунки були між донькою й батьками? Чим займалися батьки?
  • Як проводить дівчинка свої літні канікули? Що вона відчуває?
  • Прочитайте уривок «Кораліна з мамою в універмазі» (с.38-40). Якою змальовано маму? Про що мріє Кораліна?
  • Як дівчинка потрапляє в «інший» світ? Коли? Чому?
  • Розкажіть про життя в «іншому» світі та його мешканців.
  • Що сталося з батьками Кораліни?
  • Як і чому Кароліна стає на двобій з «іншою» матір’ю?
  • Хто допомагає дівчинці в боротьбі?
  • Як вдається Кораліні перемогти «іншу» матір?
  • Чи стаються зміни в душі дівчинки після мандрівки «іншим» світом?

У класах із кращою підготовкою можна запропонувати урок компаративного аналізу чи елементи компаративного аналізу як вид роботи на уроці. Для цього пропоную компаративну складову для порівняльного аналізу повісті з іншими літературними творами.

Туряниця Вікторія, 
вчитель зарубіжної літератури Свалявської гімназії
Свалявської районної ради Закарпатської області, учитель-методист
лауреат Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2014» у номінації
«Зарубіжна література», співавтор підручників
із зарубіжної літератури для 8-10 класів.
Автор успішного вебінару: “Нова програма для 10 класу: сучасна література в юнацькому читанні”

25 січня о 19.00 відбудеться вебінар Вікторії Туряниці «Паралелі та меридіани літературного глобуса: елементи компаративного аналізу на уроках літератури»
На вебінарі Ви дізнаєтесь: 
Які є види компаративного аналізу та як їх використовувати у практиці? 
Які існують форми роботи на уроках з елементами порівняльного аналізу, починаючи від усної народної творчості до модернізму?

Також ведуча презентує для вас узагальнену таблицю творів письменників різних літератур для порівняльного аналізу.
Буде цікаво! Не пропустіть! Реєструйтеся за посиланням

З розвитком Всесвітньої Мережі Інтернет людство отримало безліч унікальних можливостей та умов для віртуального навчання та спілкування. Сьогодні вебінари стають найпопулярнішою формою дистанційного інтерактивного навчання серед освітян. Що таке вебінар, у чому його відмінності від інших способів організації самоосвіти, як взяти в ньому участь? Відповіді на такі актуальні питання сьогодення сучасної освіти ви знайдете в цій статті.

Що таке вебінар?

Слово вебінар утворено від веб та семінар. Веб (англ. Web – мережа, павутина) – загальноприйняте позначення приналежності до комп’ютерної мережі Інтернет. Семінар – інтерактивне навчальне заняття, в ході якого слухачі виступають з доповідями, задають запитання, беруть участь в обговоренні, дискутують. Виходячи з цього, вебінар означає «семінар, що проходить в комп’ютерній мережі», тобто його сміливо можна назвати онлайн-семінаром.
Семінар чи вебінар: традиції проти інновацій
Кожен із цих заходів має свою специфіку. Семінар обирають за постійність, серйозність і традиційність. Спікери завжди знають, що їх чекає робота з колективом колег, спрямованих на вивчення і дослідження запланованої теми. Технологія публічних виступів знайома кожному учителеві, адже урок – це і є публічний виступ. А от виступ перед камерою, коли зоровий контакт з глядачами повністю відсутній, емоційно присутній частково завдяки чату, часом вибиває з колії навіть досвідчених майстрів слова. Тому вебінари привертають увагу і викликають щирий інтерес, хоча лякають своєю незвичністю. Погодьтеся, не кожен зважиться опанувати нову для себе сферу діяльності, щоб стати учасником або ведучим вебінару, адже для цього необхідно докласти певні зусилля і час. Ті ж, кого сучасні технології та інновації не тільки не жахають, але й надихають, отримають за свою мужність ряд значних переваг. [4]

Для чого проводять вебінари?
Вебінари дуже схожі на звичайні семінари і під час їх проведення досягаються певні цілі. По-перше, вебінар використовується для навчання, підвищення кваліфікації, обміну досвідом та освоєння різних навчальних програм, які учитель зможе використати у підготовці до уроків чи безпосередньо на уроці. По-друге, часто метою вебінару є звичайна конференція, на якій учасники отримують можливість послухати виступи ораторів і обговорити їх згодом. Такий захід і називається Веб-конференція.

Як проходить вебінар?
Час проведення та тематика вебінару оголошується завчасно на сайті журналу «Зарубіжна література в школах України», а також на ФБ сторінці журналу. У зазначений час всі учасники проходять за отриманим заздалегідь посиланням у віртуальний кабінет, де і беруть участь у вебінарі.

Як правило, веде заняття один спікер. Лектор, перебуваючи перед комп’ютером і використовуючи мікрофон і веб-камеру, спілкується з аудиторією. Також він може демонструвати таблиці, графіки, відео, малюнки і презентації в цифровому форматі. Решта учасників чують і бачать його на екрані, але зазвичай не можуть розмовляти один з одним. Спілкування учасників один з одним та з ведучим відбувається за допомогою чату. Крім цього, лектор відповідає на коментарі і питання в режимі онлайн. Після завершення всім учасникам вебінару розсилається запис заняття та сертифікат. [3]
Увага! Важливо! Як стати учасником вебінару?
Оскільки вебінари проводяться через Інтернет, для участі в ньому потрібні відповідні технічні умови. Всі глядачі повинні мати доступ до Інтернету через комп’ютер або смартфон, навушники або колонки. Попередньо реєструйтеся на вебінар через оголошення на сайті журналу https://zl.kiev.ua чи ФБ-сторінці https://www.facebook.com/zl.kiev.ua/?ref=br_rs. Процедура реєстрації інтуїтивно зрозуміла: завжди в оголошенні є функція «Зареєструватися», після натиснення якої, ви даєте відповідь на кілька питань (ПІБ, електронна адреса, школа, в якій працюєте – необхідні данні для сертифікату). Оце й усе – ви зареєстровані. При реєстрації будьте уважні і правильно вкажіть адресу електронної пошти, адже саме на неї вам прийде підтвердження участі у вебінарі та реквізити для оплати. За день до вебінару знову на пошту прийде лист-нагадування про участь із кнопкою доступу до вебінару. У вказаний час ви через кнопку доступу в листі заходите у вебінарний кабінет і насолоджуєтеся спілкуванням з колегами та спікером. Організатор вебінару – головний редактор журналу «Зарубіжна література в школах України» Дмитро Лебедь. Якщо виникають питання з реєстрацією чи оплатою вебінару пишіть на antrosvit@ukr.net , і вам буде надано всю необхідну інформацію та допомогу.

Переваги вебінарів
З появою вебінарів у нас з’явилася можливість навчатися і спілкуватися з колегами, не виходячи з дому. Нема потреби їхати за десятки чи сотні кілометрів, витрачати час і кошти на дорогу, номер в готелі і харчування, покидати основне місце роботи та сім’ю. А головне – ви можете обирати саме ті теми, які вас цікавлять. За допомогою вебінарів можна займатися самоосвітою вдома за чашкою гарячої кави чи запашного чаю. Глядачі вебінару можуть знаходитися в різних містах або навіть країнах. Бути присутнім на вебінарі ви можете, знаходячись у зручному для вас місці – на відпочинку, вдома або в школі. За день до події редакція журналу завбачливо надсилає лист із нагадуванням про участь у вебінарі. Та якщо ви все ж запізнилися, до прямої трансляції можна приєднатися в будь-який момент. Життя вносить корективи, тому буває таке, що немає можливості подивитися вебінар у прямому ефірі. І це не біда, адже всі учасники вебінарів отримують відеозапис, який можна переглянути в зручний час. Слід пам’ятати, що пряма трансляція має свої переваги – спілкування в чаті, яке часто досить цікаве і дає змогу зануритися в атмосферу інтерактиву. Крім цього, вартість вебінарів дешевша, ніж вартість навчальних курсів чи тренінгів, оскільки не потрібно платити за оренду приміщення і використання спеціального обладнання. Значна перевага участі ще й у тому, що кожен глядач отримує сертифікат із зазначеною кількістю годин. Також у подарунок учасники отримують презентацію, яку спікер готує для свого виступу, часто ще додатково цікаві розробки. Упродовж кількох робочих днів після вебінару організатор надсилає на електронну пошту кожному учаснику сертифікат, який ви самостійно роздруковуєте, якщо є потреба.

Недоліки вебінарів
Як би не старався лектор, але під час вебінару не досягається такий же емоційний зв’язок, як під час живого спілкування. А це досить важливий аспект, від якого залежить ефективність навчання.

На жаль, наразі ще значна частина вчительства з осторогою ставиться до сучасних технологій, в тому числі до їх використання з ціллю самоосвіти. Хоча у всьому світі давно доведено ефективність застосування вебінарів в освіті.

Найкраще про вебінари розкажуть самі учасники вебінарів.
Liudmyla Subbotina.
Упродовж останніх років беру участь у вебінарах для отримання актуальної і корисної інформації, освоєння нових технологій з метою самовдосконалення. Зробила висновок, що така форма самоосвіти мене влаштовує на 100%: є можливість поспілкуватися у чаті із доповідачем, зберегти запис на ноутбуці і переглядати його у разі потреби. До того ж є можливість присвятити вебінару зручний час, головне – зареєструватися і оплатити. Нещодавно відкрила для себе чудову річ – абонемент на кілька вебінарів. Дуже зручно: заощаджуєш кошти, маєш змогу обрати цікаву тобі тему, організатори постійно балують цікавинками та бонусами. Хочу подякувати редакції журналу за можливість відкривати нове і цікаве, за прийнятні ціни і добір класних лекторів, людей залюблених у своє справу, тих, хто спонукає нас не стояти на місці.

Natalya Gladinyuk. Вебінари – це надзвичайно велика допомога для вчителя, а особливо – молодого, який, прийшовши в сучасну школу, не знає чим зацікавити і здивувати, а тут просто і легко розповідають, діляться своїм досвідом, заохочують не боятись експериментувати на уроках. Таке “спілкування” онлайн дало мені можливість знайти нових друзів-вчителів. У такій атмосфері набагато легше в емоційному плані передавати свої думки, все
йде так невимушено і цікаво, що після закінчення
з нетерпінням очікуєш наступного вебінару. Особливо, щиро вдячна Вам, пані Лесю, бо ФБ-спільнота «Методичні родзинки уроків ЗЛ» і ваші вебінари є для мене великим натхненням в роботі. Успіхів Вам!!!
Victoria Skydan. Вебінари – чудова ідея, оскільки специфіка нашої професії не дозволяє їздити до інших міст у будь-який день, щоб відвідувати семінари, майстер-класи, тренінги тощо. Крім того, повагу й захоплення викликають колеги, які діляться своїми напрацюваннями, методами, знахідками, одним словом, «родзинками».  Я постійно беру участь у різних вебінарах, у тому числі і й від журналу «Зарубіжна література в школах України» (хоч сама викладаю українську мову й літературу). Вебінари – це чудова можливість почути й побачити тих митців, про яких читаєш на сторінках методичної літератури, а в чаті ще й є можливість поставити питання. Тому вважаю вебінари сучасною чудовою й невід’ємною формою підвищення кваліфікації педагога.
Татьяна Журавская. Вебінар – прекрасна форма для спілкування з колегами. Можна отримати методичну допомогу, почути цікаві нові ідеї, врешті-решт, “звірити годинники”). Адже знайти однодумців теж важливо! Брала участь у багатьох вебінарах, вже є улюблені ведучі! Зустріч з ними – це і користь, і свято душі! Вдячна всім, хто щедро ділиться своїми напрацюваннями, досвідом! Мої фаворити – Ольга Гузь, Леся Сич, Анна-Марія Богосвятська. Сподіваюся, що вони проведуть ще не один вебінар.
Olga Pishuk. Творчий вчитель завжди має вчитися. Вебінари – це можливість розвиватися, надихатися, навчитися. Мене влаштовує, що я сама обираю те, що мені цікаво і необхідно. А після вебінару отримую всі матеріали. Важливий момент – час, коли проводиться вебінар. Я обираю, коли мені зручно, і не треба бігати по місту втрачати такий дорогий час. З вересня я вже прослухала кілька вебінарів і дуже вдячна за цікаві теми, необхідний інструментарій до уроку.
Тетяна Ільніцька. Працюю в невеликій сільській школі і з нетерпінням чекаю зістрічі з майстрами своєї справи. У когось є можливість поїхати у велике місто на семінар, а у когось такої можливості немає. Ось тут у пригоді стає вебінар. На сьогодні вебінари – це один з найбільш прогресивних та ефективних засобів не тільки онлайн – освіти, а й спілкування з колегами. Для вебінарів характерна висока ступінь інтерактивності. Ми, слухачі, залучені в процес навчання і можемо (хай лише в письмовому вигляді) задати питання для пояснення незрозумілих моментів, отримати на них відповіді, погодитися або ж не погодитися з позицією лектора, пожартувати, отримати подарунки, що теж приємно. Маю сорокарічний досвід роботи, і, здається, чим мене ще можна здивувати? Але кожен вебінар дає мені нові відкриття і нові знання не тільки фактичного матеріалу, але й з точки зору методики теж багато чого взяла для себе. А ще зрозуміла, що швидше засвоюю великий обсяг матеріалу, який подає лектор, дякуючи залученню мультимедійних засобів навчання. Це дозволяє максимально розкрити складні проблеми в темах, пояснити їх, використовуючи різні методи викладу матеріалу. Усі ми по закінченні вебінару отримуємо запис, який пізніше можна переглянути, використати при закріпленні матеріалу. Дуже добре, що запис вебінару видається навіть тим, хто не встиг з певних причин бути присутнім на ньому.  Важливо і те, що відбувається значна економія часу і коштів. Учасникам і лектору не треба витрачати час і гроші на дорогу до місця проведення. Як недолік для себе визнала, що не завжди можу відірвати 100 грн. від сімейного бюджету, але це вже інше питання.
Марина Древинська. Професія вчителя – це професія, яка потребує постійного самовдосконалення та навчання. На жаль, не завжди є можливість потрапити в інший район на семінар, не кажучи вже про те, щоб поїхати до іншого міста. Вебінари дуже корисні, адже я можу не лише прослухати тему, яка мене цікавить, а ще й поспілкуватися з колегами, порадитися з більш досвідченішими спеціалістами. Дуже велике значення має і те, що проходять вебінари в зручний час – увечері, в зручному місці – вдома. Вже взяла участь у багатьох вебінарах, які проводилися цього року, запаслася чудовими “родзинками”, які використовую для плідної роботи з дітьми. Тому я вважаю, що така форма самоосвіти обов’язково повинна бути у кожного вчителя.
Людмила Сипливець. У минулому році відкрила для себе таку цікаву форму для здобуття нових знань, обміну досвідом та й просто спілкування з колегами не лише свого міста, а всієї України як вебінар. Це зручно, адже працюєш у комфортних умовах. Ведучі вебінарів надзвичайно цікаві люди, креативні вчителі, прекрасні спеціалісти. Після перегляду вебінару надихаєшся на роботу. Брала участь у багатьох вебінарах. Жоден із ведучих не залишив байдужою. Матеріали, якими діляться вчителі, багатющі. Організатори завжди тримають руку на пульсі, знають, що буде актуальним для вчителів на даному етапі. Дуже допомагають матеріали вебінарів щодо вивчення творів сучасної літератури.
А яке сучасне прочитання класики! Дивуюсь, як ці жіночки все встигають.
Alyona Lopakova. Вчитель має не лише вчити дітей, а ще й займатися самоосвітою сам. Головна ціль курсів підвищення кваліфікації, на жаль, – це посвідчення про КПК. Зовсім інша справа – вебінари!!! Там збираються педагогічні працівники задля спільної справи – не зареєструватися для галочки і втекти, А САМЕ ДЛЯ ТОГО ЩОБ ДІЗНАТИСЬ ЩОСЬ НОВЕ і використати, застосувати у своїй професійній діяльності. Саме завдяки ВЕБІНАРАМ я ВОЛОДІЮ багатьма методиками викладання, спілкування з учнями, підтримки дисципліни на уроці, знаю багато інтернет-ресурсів для співпраці не тільки з учнями, а й з колегами, батьками та іншими учасниками навчального процесу. Пробували у себе в навчальному закладі проводити позакласні заходи в формі вебінарів. Саме зараз у ліцеї відмінили традиційні лінійки, які проходили щосереди, а працюємо через Ютуб канал. Всі новини, оголошення, привітання, онлайн-уроки… можемо переглянути у будь-який момент, будь-де.
Висновки
Вебінари – це один з найбільш прогресивних та ефективних засобів дистанційного навчання, до якого вдаються люди, які йдуть у ногу з часом. Вже сьогодні вони міцно входять в наше життя і зовсім скоро стануть невід’ємною частиною освіти. З кожним днем зростає кількість учасників вебінарів, які оцінили плюси дистанційованної онлайн-освіти.
Від автора статті
Як постійний учасник вебінарів висловлюю щиру подяку Дмитру Лебедю та колективу редакції журналу за подвижницьку працю, просвітницьку роботу та можливість переймати передовий освітній досвід від найкращих вчителів ЗЛ та йти в ногу з часом. Під час вебінарів уже створився справжній творчий клуб за інтересами, спільнота небайдужих і творчих учителів, які готові витрачати час та кошти на самовдосконалення не через реформу в освіті, а завдяки внутрішній потребі до вдосконалення та духовного збагачення. А ще хочу низько вклонитися Ользі Олександрівні Гузь за неймовірну майстерність, глибину думки, першокласний досвід викладання і надзвичайну енергетику кожного вебінару. В кожного з нас є вчителі, які залишають слід в душі. Саме такою людиною для мене стала Ольга Олександрівна. Це не реклама, бо з пані Ольгою в реальному житті не знайома, лише у віртуальному. Але ні, це таки реклама! Якщо матимете можливість обрати вебінар для перегляду, сміливо можу рекомендувати вебінари Ольги Гузь.

З тих вебінарів, які дивилася, на мій погляд дуже актуальні та корисні для вчителя:
HAMLET: Shakespeare&Андрухович (ведуча О. Орлова)
Урок у стилі МАРШМЕЛОУ (ведуча Л. Бойко)
Нова програма для 10 класу: сучасна література в юнацькому читанні

(ведуча В. Туряниця)
Ідеї для відкритого уроку (ведуча А-М. Богосвятська)
STEM-освіта на уроках літератури: особливості впровадження (ведуча С. Дячок)

Як ведуча працюю над новим вебінаром і сподіваюся, що тема і матеріали вебінару будуть для вас не менш цікавими, як під час двох попередніх проведених мною занять. Як завжди хвилююсь, бо це велика відповідальність – не розчарувати учасників вебінару, а надихнути їх ідеями для проведення творчих уроків. Дорогі колеги, чекаю вас 1 березня о 19.00 на моєму вебінарі «10 методичних родзинок для цікавого уроку ЗЛ». Усім бажаю творчого натхнення та насолоди від роботи, а також успіхів та професійного зростання!

Використані джерела
http://osvita.ua/vnz/43979/
http://moyaosvita.com.ua/internet/shho-take-vebinar-i-yak-vin-proxodit/
https://etutorium.com.ua/blog/plus-i-minus-vebinarov
https://etutorium.com.ua/blog/seminary-i-vebinary-pliusy-i-minusy

Леся Сич, 

учитель зарубіжної літератури 
НВК №1 м. Немирова, 
лектор та методист-кореспондент 
Вінницької академії неперервної освіти, 
адміністратор ФБ-групи 
«Методичні родзинки уроків ЗЛ»

Поспішайте на Новий вебінар Ольги Гузь

На вас чекають:
- практичні поради до вивчення детективних текстів за шкільною програмою;
- підготовка учнів до сприйняття детективної літератури;
- креативні ідеї для проведення уроків позакласного читання!
А також разом проведемо розслідування:
- У чому специфіка жанру детективу?
- Що таке «детектив навиворіт»?
- Чому детектив часто плутають з пригодницькою літературою?
І, звичайно, подарунок від ведучої: розробки уроків та електронний супровід до них, обсягом 7,5 гб!
Чекаємо на вас! Реєструйтеся за посиланням

Зареєструватися

Дорогі вчителі! Добігає кінця зимовий розпродаж вебінарів! Встигніть придбати вебінари за акційною вартістю.  
Три відеозаписи вебінарів (на Ваш вибір) УСЬОГО за 99 грн 

Як придбати відеозаписи? Дуже просто! Необхідно зробити кілька кроків.

ПЕРШИЙ крок: перегляньте список вебінарів (див. нижче) та оберіть 3 вебінари, які вас зацікавили
ДРУГИЙ крок: заповніть свої дані у поданих графах. Після цього на Вашу електронну пошту надійде рахунок!
ТРЕТІЙ крок: Повідомте нас про здійснення оплати на електронну пошту antrosvit@ukr.net або у вайбер на номер 050-93-717-78

Після цього на Вашу електронну адресу надійдуть листи із відеозаписами!
Це насправді зручно та швидко!

СПИСОК ВІДЕОЗАПИСІВ ВЕБІНАРІВ
№ 1. Міфічні істоти і де їх шукати: древній міф у шкільній програмі та художній літературі (ведуча І. Горобченко)
№ 2. Таємниці гротеску: Гофман – Гоголь – Булгаков (ведуча О. Ніколенко)
№ 3. Практичне втілення принципів концентричності й алюзивності при вивченні творів зарубіжної літератури в 10 класі (Гомер, Данте, Шекспір) (ведуча О. Гузь)
№ 4. Геокешинг на уроках зарубіжної літератури. Подорож світами Данте Аліг’єрі і Дена Брауна (ведуча І. Горобченко)
№ 5. Освітні тренди на уроці зарубіжної літератури? Легко! Зручно! Ефективно! (ведуча Л. Сич)
№ 6. Використання ігрових форм роботи на уроках зарубіжної літератури (ведучий О. Каєнко)
№ 7. Google сервіси для вчителювання та повсякденних задач 
(ведуча О. Горобченко)
№ 8. Особливості вивчення поезії в школі (на прикладі творчості Шарля Бодлера, Поля Верлена, Артюра Рембо та Йости Тумаса Транстремера) (ведуча О. Гузь)
№ 9. HAMLET: Shakespeare&Андрухович (ведуча О. Орлова)
№ 10. Барви слова у єднанні з акустикою живопису як інструмент всебічного розвитку особистості (ведуча Л. Сич)
№ 11. Урок у стилі МАРШМЕЛОУ (ведуча Л. Бойко)
№ 12. Міфічні істоти. Частина ІІ. Чоловіча магія, література і карти Таро (ведуча І. Горобченко)
№ 13. Командні інтелектуальні ігри як перспективна складова освітнього простору (ведучий О. Каєнко)
№ 14. Розвиток читацьких компетенцій засобами навчального діалогу. Основні науково-теоретичні підходи й техніки методики навчального діалогу (ведуча О. Гузь)
№ 15. Створення комфортного шляху дослідження потоку свідомості головного героя в морально-психологічному есе «Джакомо Джойс» Джеймса Джойса (ведуча О. Гузь)
№ 16. Літературний челендж «Портрет незнайомої із кольору, музики й слів. Таємниці героїні есе Дж. Джойса “Джакомо Джойс”» (ведуча І. Горобченко)
№ 17. Особливості методики вивчення великих жанрових форм за шкільною програмою із зарубіжної та української літератури (О. Гузь)
№ 18. Шляхи вивчення великих жанрових форм у 10-11 класах за новою Програмою (2017 року) із зарубіжної та української літератури (ведуча О. Гузь)
№ 19. Як організувати навчання відповідно до психофізіологічних особливостей учнів (ведуча І. Хроменко)
№ 20. Звукопис та колористика як складові лінгвостилістичного аналізу ліричного твору (на прикладі поезії українських та зарубіжних митців) (ведуча І. Горобченко)
№ 21. Автостопом по новаціях. Прикладний довідник програм та додатків для вчительства (ведуча О. Горобченко)
№ 22. Особливості вивчення творів М. Булгакова(«Собаче серце» та «Майстер і Маргарита») (ведуча О. Гузь)
№ 23. Використання сучасних європейських технологій у вивченні зарубіжної літератури: Storytelling (ведуча О. Ніколенко)
№ 24. Minecraft як засіб підготовки до ЗНО (ведуча Л. Бойко)
№ 25. Політ думок на крилах душі (мотив польоту і крил у творчості письменників від античності до сучасності) (ведуча І. Горобченко)
№ 26. Потримати Чеширського кота на руках. Використовуємо технології VR та AR у школі (ведуча О. Горобченко)
№ 27. Секрети успіху класного керівника від Ольги Гузь (з досвіду виховної роботи та проведення свят Останнього дзвоника й Випускного вечора) (ведуча О. Гузь)
№ 28. STEM-освіта на уроках літератури: особливості впровадження (ведуча С. Дячок)
№ 29. Нова програма для 10 класу: сучасна література в юнацькому читанні (ведуча В. Туряниця)
№ 30. Покоління цифрових джунглів. Особливий підхід до особливих дітей (ведуча О. Горобченко)
№ 31. Стратегії вивчення сучасної зарубіжної літератури. 5-9 класи (за новою програмою) (ведуча О. Гузь)
№ 32. Таємниці щасливого учителя і успішного учня (ведуча І. Горобченко)
№ 33. Японська література в школах України (ведуча О. Ніколенко)
№ 34. Формування читацьких інтересів за допомогою хмарних технологій. 
Буктрейлер – сучасна форма реклами книг (ведучі Н. Немировська та С.Каляфіцький)
№ 35 Методичні ключі до вивчення драматургії в школі (8-11 класи) 
(ведуча О. Гузь)

Дорогі вчителі! Нагадуємо, що добігає кінця передплата на журнал «Зарубіжна література в школах України» на 2019 рік! Щоб оформити передплату ще є тиждень (до 15 грудня)! Поспішайте!

Вартість передплати на місяць 46 грн
На 6 місяців 276 грн
На 12 місяців 552 грн

Це найменша вартість серед усіх фахових видань! Передплатити журнал можна у будь-якому поштовому відділенні або онлайн на сайті ДП ПРЕСА http://presa.ua/zarubizhna-literatura-v-shkolah-ukraini.html
Наш передплатний індекс 90230
УВАГА! Усі передплатники на 6 місяців отримають у ПОДАРУНОК: електронний методичний посібник, журнал “ЗЛ” №11 (формат pdf) та 2 відеозаписи вебінарів (на Ваш вибір)
Передплатники на 12 місяців – посібник, журнал “ЗЛ” №11 та 5 вебінари.

Як отримати подарунок?
Надішліть на електронну адресу antrosvit@ukr.net або сюди у месенджер (або у вайбер на номер 050 93 717 78) копію квитанції та номери обраних вебінарів! Квитанцію можна сфотографувати або відсканувати. Подарунки надсилаємо упродовж дня на Вашу електронну адресу!
P.S. Список відеозаписів вебінарів, які можна обрати у подарунок:

№ 1. Міфічні істоти і де їх шукати: древній міф у шкільній програмі та художній літературі (ведуча І. Горобченко)
№ 2. Таємниці гротеску: Гофман – Гоголь – Булгаков (ведуча О. Ніколенко)
№ 3. Практичне втілення принципів концентричності й алюзивності при вивченні творів зарубіжної літератури в 10 класі (Гомер, Данте, Шекспір) (ведуча О. Гузь)
№ 4. Геокешинг на уроках зарубіжної літератури. Подорож світами Данте Аліг’єрі і Дена Брауна (ведуча І. Горобченко)
№ 5. Освітні тренди на уроці зарубіжної літератури? Легко! Зручно! Ефективно! (ведуча Л. Сич)
№ 6. Використання ігрових форм роботи на уроках зарубіжної літератури (ведучий О. Каєнко)
№ 7. Google сервіси для вчителювання та повсякденних задач (ведуча О. Горобченко)
№ 8. Особливості вивчення поезії в школі (на прикладі творчості Шарля Бодлера, Поля Верлена, Артюра Рембо та Йости Тумаса Транстремера) (ведуча О. Гузь)
№ 9. 10 інструментів самовдосконалення особистості вчителя (ведуча А-М. Богосвятська)
№ 10. HAMLET: Shakespeare&Андрухович (ведуча О. Орлова)
№ 11. Барви слова у єднанні з акустикою живопису як інструмент всебічного розвитку особистості (ведуча Л. Сич)
№ 12. Урок у стилі МАРШМЕЛОУ (ведуча Л. Бойко)
№ 13. Міфічні істоти. Частина ІІ. Чоловіча магія, література і карти Таро (ведуча І. Горобченко)
№ 14. Командні інтелектуальні ігри як перспективна складова освітнього простору (ведучий О. Каєнко)
№ 15. Позитив і радість у школі: система хвилинок здоров’я (ведуча А-М. Богосвятська)
№ 16. Сучасний педагогічний інструментарій (ведуча А-М. Богосвятська)
№ 17. Розвиток читацьких компетенцій засобами навчального діалогу. Основні науково-теоретичні підходи й техніки методики навчального діалогу (ведуча О. Гузь)
№ 18. Ідеї для відкритого уроку (ведуча А-М. Богосвятська)
№ 19. Створення комфортного шляху дослідження потоку свідомості головного героя в морально-психологічному есе «Джакомо Джойс» Джеймса Джойса (ведуча О. Гузь)
№ 20. Літературний челендж «Портрет незнайомої із кольору, музики й слів. Таємниці героїні есе Дж. Джойса “Джакомо Джойс”» (ведуча І. Горобченко)
№ 21. Особливості методики вивчення великих жанрових форм за шкільною програмою із зарубіжної та української літератури (О. Гузь)
№ 22. Шляхи вивчення великих жанрових форм у 10-11 класах за новою Програмою (2017 року) із зарубіжної та української літератури (ведуча О. Гузь)
№ 23. Як організувати навчання відповідно до психофізіологічних особливостей учнів (ведуча І. Хроменко)
№ 24. Звукопис та колористика як складові лінгвостилістичного аналізу ліричного твору (на прикладі поезії українських та зарубіжних митців) (ведуча І. Горобченко)
№ 25. Автостопом по новаціях. Прикладний довідник програм та додатків для вчительства (ведуча О. Горобченко)
№ 26. Особливості вивчення творів М. Булгакова(«Собаче серце» та «Майстер і Маргарита») (ведуча О. Гузь)
№ 27. Використання сучасних європейських технологій у вивченні зарубіжної літератури: Storytelling (ведуча О. Ніколенко)
№ 28. Minecraft як засіб підготовки до ЗНО (ведуча Л. Бойко)
№ 29. Політ думок на крилах душі (мотив польоту і крил у творчості письменників від античності до сучасності) (ведуча І. Горобченко)
№ 30. Потримати Чеширського кота на руках. Використовуємо технології VR та AR у школі (ведуча О. Горобченко)
№ 31. Секрети успіху класного керівника від Ольги Гузь (з досвіду виховної роботи та проведення свят Останнього дзвоника й Випускного вечора) (ведуча О. Гузь)
№ 32. STEM-освіта на уроках літератури: особливості впровадження (ведуча С. Дячок)
№ 33. Нова програма для 10 класу: сучасна література в юнацькому читанні (ведуча В. Туряниця)
№ 34. Покоління цифрових джунглів. Особливий підхід до особливих дітей (ведуча О. Горобченко)
№ 35. Стратегії вивчення сучасної зарубіжної літератури. 5-9 класи (за новою програмою) (ведуча О. Гузь)
№ 36. Таємниці щасливого учителя і успішного учня (ведуча І. Горобченко)
№ 37. Японська література в школах України (ведуча О. Ніколенко)
№ 38. Формування читацьких інтересів за допомогою хмарних технологій. Буктрейлер – сучасна форма реклами книг (ведучі Н. Немировська та С.Каляфіцький)

Залишайтеся з нами! Попереду багато цікавих новацій!

План проведення вебінару

  1. З історії виникнення театру й драматургії:

а) яку роль відігравав театр у античному світі;

б) чому давньогрецьких трагіків і комедіографів так цінували в суспільстві;

в) яким чином дієта пов’язана із театром;

г) коли й чому драматургія остаточно сформувалася як рід літератури;

д) розвиток театрального мистецтва від арістотеліївського театру до театру абсурду (жанрово-композиційні особливості, місце і роль глядача (читача).

  1. Методичні секрети долучення сучасних школярів до театрального мистецтва та вивчення творів драматургії у сучасній школі або як зробити учнів відданими театралами.
  2. Ключі до вивчення програмних творів драматургії від Есхіла до Дюрренматта. Що саме і як допоможе учневі не тільки отримати естетичну насолоду, а й зрозуміти сутність авторського задуму? Штрихи до розкодування трагедій «Прометей закутий» Есхіла, «Ромео і Джульєтта» й «Гамлет» Вільяма Шекспіра, комедії «Міщанин-шляхтич» Мольєра, «нової драми» «Ляльковий дім» Генріка Ібсена й «Пігмаліон» Бернарда Шоу, символічної п’єси «Синій птах» Моріса Метерлінка, епічної драми «Матінка Кураж та її діти» Бертольта Брехта, драми абсурду «Візит старої дами» Фрідріха Дюрренматта.
  3. Комплексний аналіз комедії «Ревізор» Миколи Гоголя. Актуальність і сучасні інтерпретації твору.
  4. Чим збагачують драматургія і театр молодь ХХІ століття?.. (питання для обговорення в чатах)

Подарунки від ведучої:

  • Розробки до вивчення драматичних творів у загальноосвітній школі.
  • Електронний супровід до проведення уроків.
  • Відеотека екранізацій шедеврів світової драматургії, що вивчаються в сучасній українській школі.

Чи знали Ви, що учні, які захоплюються інтелектуальними іграми, покращують рівень успішності на 20%? Але з чого починати?
Як правильно навчитися проводити та організовувати командні ігри в школі?
У чому особливості турнірів з брейн-рингу, «Своєї гри», «Що? Де? Коли?» «Ерудит-квартету»?
На всі ці питання вам допоможе знайти відповіді Оленксандр Каєнко, Заслужений учитель України, чемпіон (2002) та віце-чемпіон (2014) України з брейн-рингу, на вебінарі «Командні інтелектуальні ігри як перспективна складова освітнього простору», який відбудеться 1 грудня о 19.00

Чи бажаєте вирушити у надзвичайну подорож міфічними світами, зійтися у герці з драконом та напоїти з долоні єдинорога? Упевнені, що Ви давно про це мрієте. Тоді рушаймо разом!
Настав час отримати таємні знання, перевірити рівень кмітливості, розкрити природу власних талантів! Запрошуємо на найзагадковіший вебінар Ірини Горобченко «Чоловіча магія, література та карти Таро».
А ще, щоб мати повне уявлення про магію, учасники заходу отримають у подарунок відеозапис вебінару пані Ірини «Міфічні істоти і де їх шукати. Жіноча магія».
Щоб зареєструватися та ознайомитися детальніше, клікайте на зображення.

Запрошуємо педагогів будь-якого фаху дізнатися, які (не)секретні матеріали (не)формальної освіти підготувала для вас у новому вебінарі Людмила Бойко. Вебінар «Урок у стилі маршмелоу» – це:
– інструменти;
– ідеї;
– рецепти;
– креатив. 
Усе спробувано на смак, відчуто, пережито, апробовано, схвалено.
Буде дуже креативно та корисно!
Реєструйтеся на вебінар за цим посиланням 

Курс “Зарубіжна література” особливо сприяє  формуванню світогляду молоді, моральному  та естетичному розвитку.

Однією з найцікавіших мистецьких паралелей  є  зв’язок   літератури й живопису.

  • Як перетворити аналіз шедеврів живопису на родзинку  уроку літератури?
  • Як підвищити мотивацію учнів до глибинного вивчення літературного твору за допомогою картин видатних художників?
  • Як полегшити розуміння учнями літературних явищ і процесів за допомогою кращих зразків мистецтва живопису?

Саме на ці питання шукатимемо відповіді на вебінарі Лесі Сич, що відбудеться 9 листопада о 19.00

Вітаю! З вами Дмитро Лебедь. Запрошую вчителів всіх дисциплін на вебінар Анни-Марії Богосвятської, кандидата філологічних наук, доцента, завідувача кафедри гуманітарної освіти Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, члена-кореспондента Ноосферної академії науки та освіти, Лицара Гуманної Педагогіки.

На вебінарі “10 інструментів самовдосконалення особистості вчителя” ви дізнаєтесь:

як розрахувати час, щоб його вистачало на всі сфери життя;

відкриєте секрети продуктивності;

опануєте дієвими техніками і письмовими практиками з тайм-менеджменту – мистецтва організовувати час і різні сфери свого життя.

Також ведуча поділиться з вами досвідом, як вести творчі щоденники та багато іншого! Анна-Марія розповість вам тільки про найефективніші інструменти, які постійно використовує сама. Її поради щирі і справді дієві.

Пам’ятаймо, що кожного року в нас є 365 днів, які ми можемо прожити з радістю, любов’ю і гармонією!

Чекаємо вас на вебінар 31 жовтня о 19.00!

Запрошуємо Вас на вебінар «Формування читацьких інтересів за допомогою хмарних технологій. Буктрейлер – сучасна форма реклами книг», який відбудеться  17 жовтня (середа) о 19.00

На вебінарі Ви дізнаєтеся, які існують види буктрейлерів і коли їх доречно використовувати. Навчитеся практично застосовувати буктрейлери на уроках словесності. Ознайомитеся з програмним забезпеченням, яке допоможе Вам створити незабутній інтригуючий буктрейлер!

Наші ведучі: Наталія Немировська, вчитель української мови та літератури СЗШ І-ІІІ ст. №4 Гайсина, адміністратор популярної ФБ-групи «Мовознавчі забавки…», у якій понад 4600 учасників. Наталія Немировська увійшла в ТОП-50 учителів національної премії Global Teacher Prize Ukraine (2018). Пані Наталія буде проводити вебінар разом із колегою, вчителем інформатики Сергієм Каляфіцьким.

Вебінар організовано для  вчителів української мови та літератури, зарубіжної літератури.

Приходьте! Буде дуже цікаво! Щоб взяти участь у вебінарі, реєструйтесь, будь ласка, за посиланням.

https://room.etutorium.com/registert/2/ed43922c50f44aa7e4765b6c50f44aa7e4776689

Запрошуємо на надзвичайно корисний і цікавий вебінар Ольги Гузь!
Ви дізнаєтеся про:

  1. Особливості вивчення поезії в 5-9 класах. Який літературознавчий інструментарій потрібен учневі?
  2. Особливості вивчення поетичних творів у старшій школі. Універсальна пам’ятка для аналізу ліричних текстів.
  3. Місце і роль новацій для розвитку всесвітнього літературного процесу у творчому доробку Шарля Бодлера, Артюра Рембо, Поля Верлена. Чому саме їхня творчість є базовою для вивчення модерністської поезії в 11 класі?
  4. Методичні рекомендації до вивчення життєвого і творчого шляху Шарля Бодлера. Аналіз віршів «Гімн Красі», «Відповідності», «Альбатрос», «Вечорова гармонія».
  5. Методичні рекомендації до вивчення життєвого і творчого шляху Поля Верлена. Аналіз віршів «Поетичне мистецтво», «Осіння пісня», «Так тихо серце плаче».
  6. Методичні рекомендації до вивчення життєвого і творчого шляху Артюра Рембо. Аналіз віршів «Моя циганерія», «Голосівки».
  7. Нове ім’я в програмі із зарубіжної літератури. Методичні рекомендації до вивчення життєвого і творчого шляху Йости Тумаса Транстремера. Аналіз вибраних віршів.

Примітка. У подарунок від ведучої  учасники вебінару отримають розробки уроків та мультимедійний супровід з вивчення творів Шарля Бодлера, Поля Верлена, Артюра Рембо та Йости Тумаса Транстремера.

Дорогий вчителю, 10 жовтня о 19.00 відбудеться вебінар Ольги Горобченко. Запрошуємо Вас взяти участь у надзвичайно актуальному вебінарі «Google сервіси для вчителювання та повсякденних задач».
Ви дізнаєтесь, як Google сервіси допоможуть зробити ваші уроки захоплюючими та більш ефективними. Учасники отримають СЕРТИФІКАТ та по-справжньому класний БОНУС: 3 вебінари Ольги Горобченко серії «TECH-інтенсив». Понад 6 годин відео із корисною інформацією про сучасні технології, програми та мобільні додатки для вчительства!

Як зробити уроки літератури цікавими?
Як підштовхнути учнів до уважного вдумливого читання не «для оцінки»?
Як зберегти прочитане у пам’яті, не дати загубитися серед завалів отриманої на інших уроках інформації?

Кожен з нас прагне знайти відповідь на ці питання, адже для справжнього вчителя ефективність його роботи – не просто галочка у анкеті. Вдався чи не вдався сьогодні урок – покаже час, проте контролювати рівень освіченості своїх вихованців ми маємо вже зараз.

Я пропоную згадати про ігрові форми роботи. Не щоденно, не на кожному уроці, а тоді, коли це доцільно, додавати до звичного ритму крапельку адреналіну. Сьогодні ми захопились новітніми гаджетами – і забули про те, що гратись можна і без них. І від того гра не перестає бути Грою!..

Давайте згадаємо (а, можливо, і вперше побачимо) дещо з того, що можна запропонувати нашим вихованцям. Практика показує: їм сподобається!

На вебінар Олександра Каєнка запрошуються вчителі зарубіжної літератури (зміст завдань зорієнтовано саме на них), керівники гуртків інтелектуальної творчості, студенти-філологи. Втім, учителі інших дисциплін теж зможуть почути і побачити чимало цікавого і корисного!

Зустрічі представників видавництва «Грамота» і журналу «Зарубіжна література в школах України», авторського колективу підручників із зарубіжної літератури під керівництвом Ольги Ніколенко з учителями та методистами Львова і Львівської області

Благодатні дні золотої осені у м. Львові (19-23 вересня 2018 року) стали щасливим знаком для XXV Міжнародного Форуму видавців, на якому були представлені найпотужніші видавництва й найсучасніші видання України та світу. Запах нових книжок, дружні усмішки й палкі дискусії створювали неповторну атмосферу Форуму – атмосферу читання, спілкування, високої культури. Під час Форуму видавців у Львівській середній спеціальній музичній школі-інтернаті імені С. Крушельницької 20 вересня 2018 р. відбувся круглий стіл «Зарубіжна література в сучасній школі» за участі авторського колективу підручників із зарубіжної літератури під керівництвом Ольги Ніколенко, представників видавництва «Грамота» (м. Київ) і журналу «Зарубіжна література в школах України» (м. Київ) з учителями та методистами Львова і Львівської області.

Модераторами заходу стали доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри світової літератури Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка, відома авторка підручників і посібників Ольга Ніколенко та методист Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, авторка підручників і посібників Людмила Ковальова.

У зустрічі взяли участь директорка видавництва «Грамота» Людмила Чічановська, представники видавництва «Грамота» Юлія Полянська, Валерій Бабин та ін., головний редактор і видавець журналу «Зарубіжна література в школах України» Дмитро Лебедь, директор Свалявської гімназії Свалявської районної ради Закарпатської області, учитель-методист зарубіжної літератури, авторка підручників і посібників Вікторія Туряниця, учитель німецької мови і зарубіжної літератури Полтавської спеціалізованої школи № 3, авторка посібників і перекладачка Катерина Ніколенко.

Ольга Ніколенко висвітлила шляхи реалізації Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти та нових програм із зарубіжної літератури для 5-9 і 10-11 класів у контексті розбудови Нової української школи. Вона представила нові підручники із зарубіжної літератури для 10 класу (рівні стандарт і профільний), а також електронну хрестоматію до них та зошит для контрольного оцінювання.

Людмила Ковальова розповіла про особливості календарного планування уроків у 10 класі та специфіку укладання компетентнісних запитань і завдань.

Дмитро Лебедь ознайомив учасників круглого столу з новинками журналу «Зарубіжна література в школах України» та вебінарами, що відбуваються на платформі часопису.

Вікторія Туряниця поділилася досвідом формування навчальних планів та ефективного використання годин на вивчення зарубіжної літератури.

Катерина Ніколенко розповіла про сучасні твори (Дж. Ґріна, С. Таунсенд, Т. Й. Транстремера та ін.), що можуть стати цікавими й корисними для українських підлітків.

Родзинкою заходу стала презентація Ольгою Ніколенко та Дмитром Лебедем спільного проекту видавництва «Грамота» і журналу «Зарубіжна література в школах України» – нового сайту для вчителів зарубіжної літератури «Тисяча журалів» (1000журавлів.укр), на якому розміщена найновіша книжкова продукція цього авторського колективу та мультимедійні матеріали для словесників.

Усі учасники круглого столу отримали сертифікати й мали змогу звернутися до авторів підручників і посібників, представників видавництва «Грамота» і журналу «Зарубіжна література в школах України» з побажаннями щодо покращення навчально-методичного забезпечення предмета.

Авторський колектив під керівництвом Ольги Ніколенко уклінно дякує вчителям і методистам Львова та Львівської області за теплу зустріч, підтримку і натхнення до подальшої роботи!

Леся Сич

Викладач зарубіжної літератури в Немирівському НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів ім. М.Д. Леонтовича-гімназія» та Вінницькій академії неперервної освіти педагогічних працівників. Адміністратор facebook-групи «Методичні родзинки уроків зарубіжної літератури», яка зараз налічує 11600 учасників.

Якщо Ви і Ваші учні любите пригоди, розгадування загадок і всіляких таємниць, тоді приходьте 21 вересня о 19.00 на вебінар Ірини Горобченко “Геокешинг на уроках зарубіжної літератури. Подорож світами Данте Аліг’єрі і Дена Брауна”.

Напевне, у вас виникають запитання: як гру геокешинг, яка полягає у знаходженні сховку, можна пов’язати з уроками зарубіжної літератури? Чи цікаво це вчителю-словеснику? На вебінарі ведуча доведе, що ця технологія може стати новою формою проектної діяльності учнів, дозволить зробити процес навчання особистісно-значущим, творчим, деякою мірою навіть азартним. Гра розглядатиметься не просто як забавка, а перш за все як інструмент обміну знаннями про літературний твір, його особливості, вплив творчості письменника на світовий літературний процес. Ви дізнаєтесь, як завдяки геокешингу ваші учні отримають досвід роботи в команді, навички пошуку, систематизації й аналізу отриманої інформації, зможуть поглибити літературно-мистецькі та історичні знання.
Рушаймо разом у подорож на пошук літературних скарбів шляхами улюблених героїв та навчимося застосувати гру геокешинг у вашій практиці!

Після вебінару Ви отримаєте сертифікат, відеозапис та презентацію ведучої!

Чекаємо на Вас 21 вересня о 19.00!
Щоб взяти участь у вебінарі та ознайомитися детальніше, заходьте, будь ласка, за посиланням.

Як зробити урок літератури сучасним? Що є освітніми трендами сьогодні і чому їх варто застосовувати? Як використовувати на різних етапах уроку літературні меми, хмарки тегів, інтелект-карти, генератори цитат та анаграм, Google-форми для опитування та оцінювання учнів, кроссенси, QR-коди та багато іншого. Відповіді на ці запитання ви отримаєте на вебінарі Лесі Сич 26 вересня. Увага! Додатковий плюс для учасників – подарунок ведучої «Робочий зошит із зарубіжної літератури для 7 класу» (із використанням усіх цих сучасних цікавинок)

Презентації

Данте

Музей Данте

Одіссея

Гомер

ПІСНЯ ПЕРША

ЗМІСТ ПЕРШОЇ ПІСНІ

ДЕНЬ ПЕРШИЙ

Рада богів. Зібравшись на Олімпі, вони ухвалюють, щоб Одіссей, якого переслідує Посейдон і затримує німфа Каліпсо, повернувся нарешті у свою вітчизну, на острів Ітаку. Богиня Афіна, прибравши вигляд Мента, Одіссеєвого друга, з’являється синові Одіссея Телемахові й дає пораду поїхати до Пілоса і Спарти, щоб розвідати про батькову долю, радить йому також повиганяти женихів своєї матері Пенелопи, що господарюють в Одіссеєвім домі. Телемах після рішучої розмови з матір’ю і женихами лягає спати і мріє про подорож.

РАДА БОГІВ. АФІНА НАСТАВЛЯЄ ТЕЛЕМАХА

Музо, повідай мені про бувалого мужа, що довго

Світом блукав, священну столицю троян зруйнувавши,

Всяких людей надивився, міста їх і звичаї бачив,

В морі ж багато біди і тілом зазнав, і душею,

5] Щоб і себе врятувать, і друзів додому вернути.

Та не вберіг він свого товариства, хоч як того прагнув.

Марно загинули всі через власне зухвальство безтямне:

З’їли, безумні, волів вони Гелія Гіперіона,

Що понад нами, — за те дня повернення він їх позбавив.

10] Дещо, богине, і нам розкажи про них, Зевсова доню.

Інші, кому пощастило уникнуть загибелі злої,

Дома були вже, війни й небезпеки на морі позбувшись.

Тільки його, що так прагнув отчизни своєї й дружини,

Німфа Каліпсо, владарка, тримала, в богинях пресвітла,

15] В гроті глибокім, бажаючи мати його чоловіком.

В круговороті часу, коли рік надійшов відповідний

І ухвалили боги повернутись йому до Ітаки,

Навіть і там, серед близьких і рідних, не міг він уникнуть

Скрути тяжкої. Тоді всі богове йому співчували,

20] Крім Посейдона, — гнівом його Одіссей богорівний

Вічно був гнаний, аж поки до рідного краю дістався.

Сам Посейдон у далеких тоді пробував ефіопів, —

У протилежних кінцях простягались поселення їхні, —

Де Гіперіон заходить, і там, де він сходить щоденно.

25] Там з баранів і биків гекатомби приймав він жертовні,

Там веселився на учтах. Тим часом інші богове

В Зевса, у домі його на Олімпі, всі разом зібрались.

Першим батько людей і богів тут слово промовив, —

В пам’яті серця його постав-бо Егіст бездоганний,

30] Вбитий Орестом палким, Агамемнона сином преславним.

Це він згадавши, з такими словами звернувсь до безсмертних:

“Горе! Як легко смертні тепер нас у всьому винують!

Зло — від богів, — вони кажуть, самі ж через власну зухвалість,

Всупереч долі, багато на себе нещасть накликають.

35] Так і Егіст проти долі дружину Атріда законну

Взяв за жону, а самого убив, щойно той повернувся.

Знав же й про згубу свою, бо завчасно до нього послали

Світлого ми дозорця Гермеса сказать, щоб не смів той

Ані Атріда вбивать, ні жони його брати за себе,

40] Бо за Атріда відомста відбудеться через Ореста,

Щойно змужніє й почне за рідним він краєм тужити.

Так йому мовив Гермес, та не зміг він на думку Егіста

Радою доброю вплинуть, — і той за все поплатився”.

В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:

45] “О Кроніде, наш батьку, ти наш володарю найвищий!

Справді, смертю такою поліг він цілком по заслузі.

Хай же так кожен загине, хто мав би таке учинити.

Та розривається серце за тим Одіссеєм розумним.

Він-бо, нещасний, від любих далеко на хвилею митім

50] Острові терпить біду, на тім пупі широкого моря.

Острів той лісом поріс, і живе там богиня в домівці,

Згубного донька Атланта, що глиб увесь знає у морі

Й сам міцними плечима тримає стовпи височенні

Ті, що й небо навколо, і землю усю підпирають.

55] В смутку затримує там бідолаху Атлантова донька,

Повними ласки й облуди словами всечасно чарує,

Тільки б свою він Ітаку забув. Одіссей же невтішно

Прагне узріти хоч дим, що над рідним підноситься краєм,

Потім і вмерти готовий. Невже і твого, олімпійцю,

60] Серця ласкавого це не зворушить? Чи не годив-бо

Жертвами щиро тобі Одіссей з кораблів аргів’янських

В Трої просторій? Чому ж одвертаєшся й досі од нього?”

Відповідаючи, Зевс, шо хмари збирає, промовив:

“Що за слова в тебе линуть, дитя, крізь зубів огорожу?

65] Богоподібного як же забути мені Одіссея?

Найрозумніший з людей він, з усіх найщедріші приносив

Жертви безсмертним богам, що простором небес володіють!

Та Посейдон-земледержець до нього всечасно палає

Гнівом невпинним за те, що кіклоп Поліфем богорівний

70] Ока позбавлений ним, а той же із інших кіклопів

Був найсильніший; німфа його породила Фооса,

Форкіна донька, державця в пустинному морі шумливім.

В гроті глибокім вона з Посейдоном колись поєдналась.

З того часу Посейдон, могутній землі потрясатель,

75] Хоч не убив Одіссея, то гонить від рідного краю.

Отже, давайте усі поміркуємо разом уважно,

Як Одіссея додому вернуть. Посейдон хай вгамує

Гнів свій, — не може-бо він проти спільної волі безсмертних

Вперто змагатися сам і один з усіма сперечатись”.

80] В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:

“О Кроніде, наш батьку, ти наш володарю найвищий!

Як і направду тепер до вподоби богам всеблаженним,

Щоб Одіссей велемудрий щасливо додому вернувся,

З вістю Гермеса, гінця світлосяйного, швидше пошлімо

85] Аж на Огігію, острів далекий, нехай там негайно

Німфі звістить пишнокосій ухвалу нашу незмінну,

Що Одіссей витривалий повинен додому вернутись.

Я ж до Ітаки пощу, щоб там в Одіссеєвім сині

Більшу збудити бадьорість і прагнення вкласти у серце,

90] Скликати довговолосих ахеїв на збори народні

Й вигнати всіх женихів, які убивають у нього

Цілі отари овець і повільних волів круторогих.

Потім пошлю його в Спарту і в Пілос, пісками укритий, —

Може, почує він щось про повернення любого батька

95] Й сам між чужими людьми собі доброї слави набуде”.

Мовила так і до ніг золоті підв’язала підошви.

Гожі й нетлінні, що всюди із подувом вітру найлегшим —

І по воді, й по безкраїх просторах землі — її носять,

Спис бойовий у руки взяла з наконечником мідним,

100] Гострий, міцний і важкий, що ним побивала героїв

Шереги гнівом охоплена донька всевладного батька.

Кинулась летом швидким із високих вершин олімпійських,

Стала в ітакськім краю, при самих Одіссеєвих дверях,

Перед порогом надвірним, із списом в руці мідногострим,

105] Вигляд чужинця прибравши, тафійського ватага Мента.

Там женихів гордовитих застала. Перед дверима

Грою в кості якраз утішали своє вони серце,

Сидячи долі на шкурах волів, що самі ж повбивали.

Слуги меткі та окличники з ними: одні у кратерах

110] Воду мішали з вином, а другі дірчатими мили

Губками довгі столи й на середину їх виставляли,

Інші ж — м’яса на них розкладали шматки незліченні.

Перший з усіх Телемах боговидий богиню помітив.

Серцем засмучений, мовчки сидів він поміж женихами

И думкою батька собі уявляв благородного, як він

З’явиться раптом і всіх женихів повигонить із дому,

Честь свою верне і стане господарем власних маєтків.

Мислячи так, він сидів з женихами й Афіну побачив.

Кинувсь до входу він, сором відчувши в душі, що чужинець

120] Мусить так довго стоять під дверима. Наблизивсь до нього,

Взяв за правицю його, прийняв мідногострого списа

І, промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим:

“Щастен будь, гостю, в цім краї ти прийнятий будеш привітно!

Сядь, пообідай, а потім розкажеш, чого тобі треба”.

125] Мовивши це, йде вперед, а за ним — Паллада Афіна.

Щойно обоє зайшли вони в дім Одіссея високий,

Списа узяв він у неї, відніс під колону велику,

Вставив у тесаний списник — туди, де багато стояло

Інших списів Одіссея, в біді витривалого мужа.

130] В крісло, привівши її, посадив, полотниною вкрите,

Крісло ж красиве, різьблене, з маленьким підніжжям при ньому.

Сам на стільці біля неї узорчатім сів якнайдалі

Від женихів, щоб криком своїм не завадили гостю

їжу спокійно вживати, хоча й до зухвальців потрапив,

135] Та наодинці про батька відсутнього щось розпитати.

Воду служниця внесла в золотому чудовому глеку —

Руки вмивати — й поволі над срібним цеберком зливала;

Потім поставила стіл перед ними, обструганий рівно.

Хліба і страв розмаїтих їм ключниця вносить поважна,

140] Радо і щедро черпнувши з домашніх запасів багатих;

Різного м’яса їм чашник на блюдах поклав дерев’яних

Купами, й келихи він золоті перед ними поставив;

Часто й окличник до них підходив вина доливати.

Шумно в кімнату зухвалі зайшли женихи й посідали

і45] Поряд, один за одним, на стільцях і на кріслах високих;

Воду їм чисту на руки окличники стали зливати;

Свіжого хліба служниці наклали їм кошики повні;

Хлопчики аж по вінця напою влили у кратери,

Й руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.

150] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Зразу ж і іншим серця женихів забуяли бажанням —

Співу і танців, адже найкраща то учти оздоба.

Фемію в руки окличник кіфару подав пречудову,

Мусив-бо він женихам і грати, й співать проти волі.

155] Пісню прекрасну почав він, по струнах ударивши злегка.

Саме тоді Телемах Афіні сказав ясноокій,

Голову близько схиливши, щоб інші його не почули:

“Гостю мій любий, не будеш гнівитись на те, що скажу я?

їм лиш одно на умі — самі лиш кіфари та співи.

160] Легко їм це, бо безкарно чужеє майно проїдають

Мужа, що білії кості його або десь під дощами

Тліють на суші, або їх десь хвиля морська коливає.

Тільки б узріли вони, що господар додому вернувся,

Всім би їм краще вже ноги прудкіші схотілося б мати,

165] Ніж на одіння коштовне чи золото тут багатіти.

Доля лиха загубила його, і ніякої втіхи

Нам вже немає, хоча й би сказав хто з живущих на світі,

Ніби він вернеться, — день повороту його вже загинув.

Отже, тепер мені щиро скажи і повідай одверто:

170] Хто ти і звідки? З якого ти міста й родини якої?

Як ти прибув, на якім кораблі? Яку до Ітаки

Путь із тобою пройшли мореплавці? І що то за люди?

Ти ж бо не пішки, гадаю, до нашого краю дістався.

Щиро й одверто ще й те розкажи, щоб знав я напевно:

175] Вперше сюди ти приїхав чи гостем у батька мойого

Ти вже бував? Бо немало вчащало до нашого дому

Всякого люду, широкі-бо мав із людьми він стосунки”.

Мовить до нього тоді ясноока богиня Афіна:

“Щиро й одверто на всі я тобі відповім запитання.

180] Ментом я звусь, Анхіала премудрого я величаюсь

Сином і правлю тафійським народом моїм веслолюбним.

Нині ж заїхав сюди кораблем із людьми я своїми,

Пливши по темному морю в країну людей іншомовних,

В місто Темесу, по мідь, а везу я залізо блискуче.

185] Свій корабель я поставив далеко від вашого міста,

В гавані Рейтрі, де поле під схилом Нейона лісистим.

Гордий я тим, що гістьми з твоїм батьком були ми взаємно

З давніх часів. Запитай у старого Лаерта-героя,

Якось зайшовши до нього. Та, кажуть, уже він до міста

190] Більше не ходить, а десь у полі далеко бідує,

Тільки служниця стара подає йому їсти і пити

В час, коли втомлені ноги додому він ледве дотягне,

Свій виноградник за день обходивши по схилах пологих.

Отже, прийшов я тепер, — чував-бо, що твій уже батько

195] Дома — боги його, видно, затримали десь у дорозі.

Ні, не вмер, ще живе на землі Одіссей богосвітлий!

Десь між живих він, лише забарився на морі широкім.

Дикі й жорстокі мужі десь на острові, хвилею митім,

Силою, мабуть, його проти волі тримають у себе.

:со Нині ж тобі провіщу, як на душу безсмертні поклали

Й як воно збутися має насправді усе, я гадаю,

Хоч не віщун я і з льоту пташок ворожити не вмію.

Отже, недовго йому від милої серцю вітчизни

Бути далеко, — й залізні його вже не втримають пута, —

205] Вмілий до всього, він знайде і спосіб додому вернутись.

Отже, тепер мені щиро скажи і повідай одверто:

Справді рідним доводишся ти Одіссеєві сином?

Дуже лицем ти на нього й очима прекрасними схожий.

Часто за давніх часів ми один зустрічалися з одним

210] Ще перед тим, як подавсь він до Трої, куди з ним і інші —

Вицвіт аргеїв — на суднах своїх попливли крутобоких.

З того часу ні мене він, ні я Одіссея не бачив”.

Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

“Щиро, мій гостю, на всі я тобі відповім запитання.

215] Мати мені говорила, що ніби я син Одіссеїв, —

Сам я не знаю. Та й хто ж бо те знає, від кого родивсь він?

Був би щасливий я, більше б мав користі, сином родившись

Мужа, який при добрі своїм жив би до старості мирно.

Та серед смертних людей найнещасніший той, що, як кажуть,

220] Я народився від нього, — якщо вже ти хочеш це знати”.

Мовить до нього тоді ясноока богиня Афіна:

“Видно, в майбутнім боги не залишать твойого без слави

Роду, коли породила такого, як ти, Пенелопа!

Отже, тепер мені щиро скажи і повідай одверто:

225] Що за гульня тут? І що то за зборище? Нащо тобі це?

Що це — весілля чи учта? Не в складчину ж тут розгулялись?

Тільки, здається, вони вже надто зухвало учтують

В домі твоєму. Обуриться кожна людина розумна,

Хто б то сюди не зайшов і на сором отой не поглянув”.

Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

“Гостю, якщо ти поставив таке запитання, то знай же:

Був бездоганний колись цей будинок і повен достатку

В час, коли муж той отут іще пробував поміж нами.

Нині ж інакше схвалили боги, замисливши злеє.

235] Поміж усіх-бо людей зробили його невидимим.

Я ж бо не так сумував би, коли б і справді умер він,

Чи у троянській землі серед інших героїв загинув,

Чи, закінчивши війну, на руках би сконав він у друзів.

Пагорб могильний над ним насипали б там всеахеї.

240] Синові славу велику тоді б він зоставив навіки.

Гарпії ж нині його від нас одібрали безславно,

В безвість пішов він, без сліду пропав десь, мені залишивши

Сум і ридання. Та я не за ним лиш єдиним зітхаю

Й плачу, — боги мені й іншу печаль накинули злую:

245] Скільки на цих островах державців не є можновладних —

З Сами, Дуліхію й Закінту, густо укритого лісом,

Скільки їх тут не кермує, на цій кременистій Ітаці,

Всі мою сватають матір і дім мій нещадно грабують.

Шлюбу ж бридкого вона ні відкинуть не сміє, ні краю

250] їх домаганням не може покласти; вони ж об’їдають

Весь мій маєток і скоро й самого мене пошматують!”

Повна обурення, мовить до нього Паллада Афіна:

“Леле! То й справді тобі Одіссей, і понині відсутній,

Конче потрібен, щоб руки на зайд безсоромних накласти.

255] О, якби він повернувся додому і в перших воротях

Став із своїми списами двома, із щитом і в шоломі,

Знову такий же, яким його я побачив уперше

В час, коли в домі у нас їдою й питвом утішався

Він, повернувшись з Ефіри, від їла, сина Мермера, —

260] їздив якось Одіссей на своїм кораблі швидкоплиннім

Там смертоносного зілля шукати, щоб мідноокуті

Стріли намазувать ним. Та отрути не дав йому тої

Іл, бо боявся богів, одвічно над нами живущих.

Дав її тільки мій батько йому, бо любив його дуже.

265] Хай би отак Одіссей зустрів женихів безсоромних,

Коротковічні усі б вони стали тоді й гіркошлюбні!

Тільки в безсмертних богів лежить іще це на колінах —

Стане він помсту чинити за себе чи ні, повернувшись

В рідну оселю. А зараз тобі вже подумати треба,

270] Як би отих женихів із власного дому прогнати.

Отже, послухай тепер і візьми ці слова до уваги:

Завтра на збори усіх поскликавши героїв ахейських,

Все розкажи їм, — боги ж тут нехай тобі свідками будуть.

Потім від всіх женихів зажадай по домах розійтися;

275] Мати ж твоя, якщо знов її серце одруження прагне,

Хай повертається в дім до свого вельможного батька;

Там хай справлять весілля й багаті нехай приготують

Віно й дарунки, що любій належить одержати доньці.

Дам і тобі я пораду розумну, її ти послухай:

280] Кращий візьми корабель і, дванадцять гребців спорядивши,

їдь розпитати про батька, якого так довго немає, —

Може, почуєш од смертних що-небудь чи з уст Поголоски,

Вісниці Зевса, що людям чуток щонайбільше приносить;

В Пілосі ради спитай в богосвітлого Нестора спершу,

28:1 Звідти у Спарту заїдь до русявого ти Менелая,

Він-бо останній приїхав із мідянозбройних ахеїв.

Тільки почуєш, що батько живий і вернутися має,

Жди цілий рік і терпляче усі оті знось неподобства;

А як почуєш, що вмер він, що більше його вже немає,

290] Швидше додому вертайся, до милої серцю вітчизни,

Пагорб могильний насип і похорон справ урочистий,

Все як годиться, й тоді вже віддай свою матінку заміж.

Потім, коли ти закінчиш і зробиш усе, як я радив,

В серці своєму розваж і в думках обміркуй неодмінно,

295] Як у господі твоїй женихів повинищувать краще —

Підступом чи не ховаючись. Годі дитиною бути,

Виріс ти з цього давно, не в такому-бо ти уже віці.

Чи невідомо тобі, якої Орест богосвітлий

Слави зажив між людьми, помстившись на батькоубивці

100] Злому Егісті, що вбив славетного батька у нього?

Друже мій любий, я бачу, ти й рослий удавсь, і вродливий,

Будь же відважний, щоб доброї слави в потомках набути.

Я ж на швидкий корабель свій іти вже до друзів повинен, —

Мабуть, давно їм терпець уривається ждати на мене.

305] Ти ж подбай про своє й над моїми подумай словами”.

Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

“Так доброзичливо ти, мій гостю, до мене говориш,

Наче до сина отець, і порад я твоїх не забуду.

Трохи зостанься ще тут, хоч і дуже ти в путь поспішаєш.

310] Добре помийся у мене, дай милому серцю утіху,

Потім, радіючи духом, на свій корабель з подарунком

Підеш почесним; на спогад я річ тобі гарну й коштовну

Дам, як другові-гостю господар гостинний дарує”.

В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:

315] “Ні, не затримуй мене, поспішаю-бо нині в дорогу.

Дар же, що серцем ласкавим хотів ти мені дарувати,

Ще віддаси, коли знов повернусь, — повезу я додому

Дар дорогий і щось гідне й тобі подарую взаємно”.

І непомітно тоді відійшла ясноока богиня,

320] Зникла, мов чайка та, в отвір для диму, силу й відвагу

В груди вдихнувши йому, і про батька він більше, як завжди,

Мусив згадати. Думками своїми розмисливши добре,

Серцем жахнувсь Телемах, у гостеві бога пізнавши.

Зразу ж у гурт женихів повертається муж богорівний.

325] Пісню славетний співав їм пісняр, а вони всі сиділи

Й слухали мовчки. Співав про сумне він повернення з Трої

Воїв ахейських, що їм призначила Паллада Афіна.

З верхніх покоїв своїх почула ті співи натхненні

Мудра Ікарія донька, багата умом Пенелопа.

330] Зверху по східцях високих зійшла вона вниз потихеньку,

Ще й не сама, з нею разом зійшли й дві служниці додолу.

До женихів увійшовши із ними, в жінках богосвітла,

Стала вона під одвірком, що дах підпирає надійно,

Лиця закрила собі білотканим, ясним покривалом;

335] В неї обабіч стояли обидві служниці дбайливі.

Вмившись сльозами, вона божественному мовить співцеві:

“Фемію, знаєш пісень ти багато, що смертних чарують,

Подвиги ними людей і богів уславляють аеди,

Сядь, заспівай нам одну з них, а гості послухають, мовчки

340] Чаші хиляючи. Тільки свою припини сумовиту

Пісню, вона-бо мені у грудях скорботою любе

Сповнює серце, — горе спіткало мене безутішне.

В вічному смутку спогадую голову я найдорожчу

Мужа, що слава його всю Елладу окрила і Аргос”.

Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

“Вірному, матінко люба, навіщо борониш співцеві

Тим нас втішати, до чого він прагне в думках? Не співці тут

Винні, а винен тут Зевс, що людям, які задля хліба

Тяжко працюють, те, що захоче, вкладає до серця.

350] Тож не дивуйся, коли він співа про недолю данаїв.

Смертні-бо люди звичайно таку вихваляють найбільше

Пісню, яка слухачів полонить найновішим звучанням.

Май же терпіння у серці й послухать наважся душею:

Справді, не сам Одіссей лише день повороту додому

355] Втратив у Трої, загинуло з ним іще й інших багато.

Краще до себе вертайся й пильнуй там своєї роботи,

Кросен своїх, веретен, та доглянь, щоб служниці у домі

Всі працювали як слід. А розмови вести — чоловіча

Справа, найбільше ж моя, бо єдиний я в домі господар”.

360] Подиву повна, до себе вернулась тоді Пенелопа, —

Синове слово розумне їй глибоко в душу запало.

В горницю верхню вона із служницями разом ввійшовши,

За Одіссеєм, за мужем коханим, там плакала, доки

Сон їй солодкий на вії звела ясноока Афіна.

365] Галас тим часом зняли женихи в звечорілих покоях, —

Всі-бо жадали вони з Пенелопою ложе ділити.

Отже, почав Телемах тямовитий до них промовляти:

“Гей, женихи матусі моєї, занадто зухвалі!

Пиймо вино й досхочу веселімось, та нащо кричати

370] Голосно так! Чи не краще послухать чудової пісні

Мужа такого, як цей, що з богами рівняється в співах.

Завтра ми зранку, усі на міському зійшовшись майдані,

Збори почнем, і прямо я буду від вас вимагати

Дім мій покинуть. Про інші собі постарайтеся учти —

375] Власне майно проїдайте у кожного в домі по черзі.

А догідніше і краще здається вам тут залишатись,

Щоб лиш в одної людини добро марнувати безкарно, —

Все пожеріть! До богів я волатиму вічно живущих,

Поки сам Зевс на тім стане, щоб мали ви мзду по заслузі, —

380] Тут же, в цім домі, тоді загинете ви без відомсти!”

Так він сказав. А вони — аж губи погризли зубами,

Лиш дивувались, як сміливо став Телемах промовляти.

Саме тоді Антіной, син Евпейтів, озвався до нього:

“Мабуть, самі вже боги навчили тебе, Телемаху,

385] Звисока так розмовляти й зухвало поводитись з нами.

Тільки б не дав нам Кроніон державцем тебе на Ітаці,

Морем омитій, хоч маєш на неї з народження право!”

Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

“Ти не гнівись, Антіною, на мене за те, що скажу я:

390] Я не від того, як зволив би Зевс мені це дарувати.

Ти ж не назвеш це найгіршим, що трапитись може людині?

Бути державцем — то зовсім не зле: відразу-бо в нього

Й дім багатіє, і сам набуває він більшої шани.

Тільки ж у нас, між ахеїв, на морем омитій Ітаці,

395] Інших державців багато ще є — і старих, і молодших, —

З них комусь влада перейде, як вмер Одіссей богосвітлий.

В себе ж один тільки я повновладним господарем буду

Дому і слуг, що для мене придбав Одіссей богосвітлий”.

Тут Еврімах, син Поліба, у відповідь мовив до нього:

400] “В лоні богів, Телемаху, від нас ще заховано, мабуть,

Хто володарити буде на морем омитій Ітаці.

В домі ж своєму єдиний над власним добром ти господар.

Хто б це посмів силоміць у тебе майно одібрати,

Поки Ітака стоїть і люди на ній проживають!

405] Хтів би я, мій найдорожчий, спитати у тебе про гостя:

Звідки отой чоловік? Яку він отчизною славить

Землю? Якого він роду і де його нива отецька?

Звістку тобі він привіз про повернення батька чи, може,

Справи його особисті прибути сюди спонукали?

410] Надто раптово-бо зник він, знайомства із нами не ждавши.

З вигляду ж він на людину низького коліна не схожий”.

Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

“Ні, Еврімаху, на батька мені уже, мабуть, не ждати.

Я ні чуткам вже не вірю, що ніби він має вернутись,

415] Ні в віщуваннях не тішусь, яким довіряється мати,

Безліч провісників різних скликаючи в нашу оселю.

Гість же оцей — то приятель батьків, із Тафоса родом,

Мент на ім’я, назвався премудрого він Анхіала

Сином і править тафійським народом своїм веслолюбним”.

420] Так відповів Телемах, хоч безсмертну впізнав він богиню.

Тішитись танцями знов почали вони й співом, що млостю

Сповнював їх, і так вечорової ждали години.

Поки вони веселились, то й вечір насунувся темний.

Тільки аж спати схотівши, вони розійшлись по домівках.

425] Гарним подвір’ям тоді й Телемах до високих подався

Спальних покоїв, що їх збудував він на видному місці, —

З серцем, повним думок, до свого він наблизився ложа.

Вслід йому з факелом в кожній руці увійшла домовита

Опсова донька, стара Евріклея, Пейсенора внука.

430] Власним коштом Лаерт відкупив її в час, коли зовсім

Юна була вона, двадцять за неї волів заплативши;

В домі так само її шанував, як і жінку дбайливу.

Ложа її не ділив, проте, щоб не гнівити дружину.

Йшла вона з факелом в кожній руці. Телемаха ж любила

435] Більше, ніж інші служниці, бо змалку його доглядала.

Двері тоді відчинив він в доладно збудовану спальню,

Сів на постелі і, знявши хітон м’якотканий із себе,

Кинув цю одіж на руки послужливій няні старенькій.

Склавши старанно хітон і розгладивши, де він зібгався,

440] Няня його на кілок при різьбленім повісила ліжку.

Вийшла із спальні, узявши за срібне кільце, причинила

Двері і ременем засув знадвору засунула тихо.

Руном овечим укритий, всю ніч Телемах, на постелі

Лежачи, думав про путь, в яку закликала Афіна.

ПІСНЯ ДРУГА

ЗМІСТ ДРУГОЇ ПІСНІ

ДЕНЬ ДРУГИЙ І РАНОК ТРЕТЬОГО ДНЯ

Вранці Телемах наказує скликати ітакійських громадян на міську площу і всенародно вимагає на зборах, щоб женихи покинули його дім. Антіной зухвало з ним сперечається. Віще з’явлення орлів тлумачить Аліферс, якому грубо заперечує Еврімах. Телемах вимагає корабля, щоб їхати до Пілоса. Ментор дорікає громадянам за байдужість до Одіссеєвого сина. Після зборів, які свавільно розпустив Леокріт, Афіна у вигляді Ментора обіцяє Телемахові дати корабель і веслярів, а ключниця Евріклея споряджає його в дорогу. Телемах з уявним Ментором без відома матері відпливає до Пілоса.

ЗБОРИ ІТАКІЙЦІВ. ТЕЛЕМАХІВ ОД’ЇЗД

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

З ложа свойого підвівся улюблений син Одіссеїв,

В одяг убрався, черезпліч нагострений меч перевісив

І, до намащених ніг підв’язавши сандалії гарні,

5] Вийшов зі спальні своєї, достоту на бога подібний.

Дзвінкоголосих гукнувши окличників, він наказав їм

Довговолосих на збори негайно скликать ахеїв.

Ці їх скликали, а ті — на площу збиралися швидко.

Щойно посходився люд і натовп зібрався великий,

10] Вийшов на площу і він, тримаючи спис мідногострий.

Був він не сам — услід йому бігли два пси прудконогі.

Чаром божистим його опромінила з неба Афіна, —

Всі зачудовано люди дивились, коли він проходив.

Сів він на батьківськім місці, старшина ж уся розступилась.

15] Першим Египтій, герой, до громади почав промовляти.

Зігнутий старістю був і знав у житті він багато.

Син-бо коханий його з Одіссеєм поплив богорівним

В суднах просторих у той Іліон, що славиться кіньми, —

Звавсь він Антіф-списоборець. В печері глибокій убивши,

20] З’їв його лютий кіклоп останнім шматком на вечері.

Троє синів ще лишалось, — один, Евріном, з женихами

Гурту тримався, два інші у батька в полях працювали.

Тільки й того не забув він, весь час ним журився і плакав.

Тож із сльозами Египтій почав говорити й промовив:

“Слухайте, всі ітакійці, що маю вам нині сказати!

В нас ні нарад не було, ні зборів на нашім майдані

З дня, як на суднах просторих одплив Одіссей богосвітлий.

Хто ж бо нас нині зібрав? Де виникла в цьому потреба —

В когось з молодших чи, може, в людей поважнішого віку?

Може, хто звістку почув, що додому вертається військо,

Ясно нехай оповість нам, про що він довідався перше.

Може, щось інше у справі народній звістить і розкаже?

Благословенним мені він здається й відважним! Нехай же і

Зевс на добро йому все, що він серцем замислив, оберне!”

35] Так він сказав, і, зрадівши, улюблений син Одіссеїв

Всидіти довше не міг. Надумав і він говорити.

Став посередині зборів. Тоді йому берло у руки

Вклав окличник Пейсенор, в порадах розумних умілий.

Спершу до старця звернувсь Телемах і промовив до нього:

40] “Старче, той муж недалеко, — ти зараз і сам це побачиш.:

Я цих людей позбирав, у великім-бо смутку я нині.

Звістки ніде я не чув, що додому вертається військо,

Мовити ясно не можу, щоб я десь довідався перше, —

Нічого в справі народній мені сповістити й сказати.

45] Йдеться про мене самого й про лиха, що впали на дім мій.:

Два їх: одно — що загинув мій батько всечесний, який вам

Був владарем і ставивсь до вас, як той батько ласкавий;

Друге — ще гірше то лихо, що дім мій увесь незабаром

Зовсім зруйнує й увесь мій набуток дощенту погубить.

50] Матір мою женихи проти волі її обсідають,

Всі оті милі сини тутешніх мужів щонайкращих.

В дім до І карія-батька вони не посміли звернутись

Прямо, щоб викуп належний він визначив сам за дочкою

Й видав її за того, кого схоче, хто буде їй любий.

55] В дім наш унадившись, день вони в день учащають до нього,

Ріжуть нещадно воли в нас, і вівці, й годовані кози,

П’ють наші вина іскристі, без міри й без краю справляють!

Учти свої, — витрат не злічити! Немає-бо в домі

Мужа, як був Одіссей, щоб нещастя оте відвернути.

60] Ми ж боронитись тепер не здолаємо, й навіть пізніше

Будем безпомічні ми, захистити себе неспроможні.

Я б заступився і сам — була б тільки сила у мене!

Діються речі, яких уже стерпіть не можна, — ганебно

Гине мій дім. Нехай і самих вас обурення пройме,

65] Й інших людей посоромтесь, сусідів своїх, що навколо

Тут проживають. Бійтесь хоч гніву богів ви безсмертних,

Щоб і до вас не змінились, уражені кривдами тими.

Я заклинаю вас Зевса ім’ям олімпійця й Феміди,

Тої, що збори скликає народні та їх розпускає, —

70] Годі вам, друзі, дозвольте мені вже самому терзатись

Горем болючим! Хіба Одіссей, мій батько всечесний,

Скривдив ворожо ахеїв отих в наголінниках мідних,

Що в ворожнечі мститесь на мені ви і платите лихом,

Цим потураючи людям? То краще, якби вже самі ви

75] Всі поз’їдали у мене маєтки, стада і отари.

З’їли б самі ви усе, то й оплату я мав би скоріше.

Ми-бо ходили б по місту й чіплялись до вас із благанням

Наше віддати добро, аж поки всього б не вернули.

Нині ж лише нездоланний ви серцеві жаль завдаєте”.

Гнівно слова ці він вигукнув, берло відкинув на землю,

Сліз не тамуючи, й жалість до нього людей охопила.

Мовчки сиділи всі інші, й ніхто з-поміж них не насміливсь

В відповідь прикре сказать Телемахові слово образи.

Тільки один Антіной озвався до нього й промовив:

85] “Що ти сказав, Телемаху, шаленцю ти високомовний!

Нащо ганьбиш нас? Ти хочеш неславою нас заплямити?

Не женихи-бо у смутку й печалях твоїх завинили.

Тільки матуся твоя, що на хитрощах знається добре.

Третій минає вже рік і четвертий небавом настане

90] З дня, як ахейським синам серця вона в грудях морочить,

Всім-бо надію дає, обіцянками кожного тішить,

Кожному вість посилає, в думках замишляючи інше.

Підступ ще й інший вона в лукавих задумала мислях:

Кросна великі в покоях поставивши, вмить заходилась

95] Ткати велику тканину тонку і так нам сказала:

“Юні мої женихи! Хоч і вмер Одіссей богосвітлий,

Не спонукайте до шлюбу мене, аж поки скінчу я

Покрив погребний, — щоб марно прядіння моє не пропало, —

Славному старцю Лаерту на час, коли доля нещадно

100] В повен зріст покладе його смерті в обійми скорботні,

Щоб не корили мене ахеянки в цілій окрузі,

Що залишився без савану той, хто надбав так багато”.

Мовила це і дух наш відважний у грудях скорила.

З того часу вона ткала удень полотнину велику

105] Й потім, при факельнім світлі, її уночі розпускала.

Цілих три роки вона лукавством морочить ахеїв.

Аж на четвертому році, як знову весна наступила,

Нам розказала одна із жінок, що знала цю тайну,

Й вгледіли ми, як чудову вона розпускала тканину.

110] Тут довелося вже їй хоч-не-хоч, а ткання докінчити.

Ось що кажуть тобі женихи, щоб і сам ти душею

Добре збагнув і щоб інші ахеї усі оте знали:

Матір свою відішли і умов, щоб стала до шлюбу

З тим, кого батько укаже й хто буде самій до вподоби.

115] А як ахейських синів відсилать вона буде й надалі,

Горда із того, чим щедро її наділила Афіна, —

Розумом світлим, умілістю в різних роботах прегарних,

Хитрістю витівок тих, що про них не чували раніше

В давніх ахеянок ми, таких, як оті пишнокосі

120] В гарнім віночку Мікена, Тіро і Алкмена ошатна, —

Жодна із них не могла б з Пенелопою навіть рівнятись

Розумом; нині ж їй краще тих хитрощів не замишляти.

Доти худобу й маєтки вони поїдатимуть в тебе,

Доки триватиме марно у мислях вона, що боги їй

125] В груди вкладають. Для себе вона цим велику здобуде

Славу, тебе ж призведе до значних лише втрат і видатків.

Ми ж ні вернемось до справ, ні до іншої ми не поїдем,

Поки не вийде вона за котрого захоче з ахеїв”.

Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

130] “Як же б то міг, Антіною, я з дому прогнать проти волі

Ту, що зродила мене й згодувала? На чужині десь

Батько мій — вмер чи живий він? Нелегко було б і сплатити

Віно Ікарію, матір до нього самому пославши.

Дав би за те мені батько! Мене й божество покарає

Грізно, якщо до жахливих Ерінній взиватиме мати,

З дому виходячи, тяжко упав би на мене богівський

Осуд. Отож-бо я й слова про це не скажу їй ніколи.

Ну, а якщо це у вас тільки гнів у серцях викликає,

Йдіть з мого дому! Про інші собі постарайтеся учти —

Власне майно прощайте у кожного в домі по черзі.

А догідніше і краще здається вам тут залишатись,

Щоб лиш в одної людини добро марнувати безкарно, —

Все пожеріть! До богів я волатиму вічно живущих —

Поки сам Зевс на тім стане, щоб мали ви мзду по заслузі, —

145] Тут же, в цім домі, тоді загинете ви без відомсти!”

Так їм сказав Телемах, а Зевс громозвучний тим часом

Випустив з верху гори двох орлів, щоб додому летіли.

Легко за подувом вітру вони подалися обоє,

Близько простерши один біля одного крила широкі,

150] А опинившись якраз над майданом багатоголосим,

Стали кружляти вони і крилами часто махати.

Голови всім оглядали, загибель віщуючи близьку;

Кігтями потім лоби взаємно подряпали й шиї

І над домами направо й над містом кудись полетіли.

155] Всі аж жахнулись, тих птахів на власні побачивши очі,

Й думали нишком про себе: на чому це може скінчитись?

З словом звернувся до них Аліферс — герой сивочолий,

Масторів син; він один визначався з його покоління

Тим, що знався на птахах і віщо умів промовляти.

160] З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:

“Слухайте, всі ітакійці, що маю вам нині сказати!

До женихів щонайбільше із цим я звертаюся словом.

Лихо велике на них насувається: вже-бо недовго

Бути від друзів своїх оддалік Одіссеєві; десь він

165] Близько відціль, і усім женихам він убивство готує

Й смерть невідхильну; погано іще й багатьом доведеться

Нам, що на здалеку видній Ітаці живемо. Порадьмось,

Поки не пізно, як женихів нам приборкати; краще

Хай би самі вгамувались, було б це й для них корисніше.

170] Я-бо не вперше віщую — на цьому вже знаюся добре

Отже, і з ним, я кажу, все точнісінько так відбулося,

Як оповів я тоді ще, коли в Іліон вирушали

Люди аргейські і з ними поплив Одіссей велемудрий.

Горя зазнає багато, супутців утратить, казав я,

175] Й, як незнайомий, лише на двадцятому році додому

Вернеться він, — і справді усе це збувається нині”.

Тут Еврімах, син Поліба, у відповідь мовив до нього:

“Йшов би ти краще додому, старий, і там ворожив би

Дітям своїм, щоб лихо яке не спіткало їх часом.

180] уут же і я віщувати без тебе ще краще зумію.

Птахів у небі літає без ліку під ясним промінням

Сонця, — не всі ж вони мають про щось віщувать; Одіссей же

Згинув далеко, — було б і тобі вже загинути разом

З ним, щоб нікому із нас ти нещасть не пророчив прилюдно

185] Й не намовляв проти нас Телемаха, що й так вже лютує, —

Мабуть, ти ждеш, щоб тобі подарунок послав він додому?

Ось що скажу я тепер, і це збутися конче повинно:

Будеш при давніх, великих знаннях своїх ти підбивати

Юного мужа цього балачками своїми на сварку,

190] Все тільки вийде самому ж йому найперше на шкоду, —

Навіть і з поміччю птахів отих він нічого не зробить.

Ну, а на тебе, старий, ми пеню накладемо, що добре

Дасться взнаки тобі, — буде для серця тяжка та гризота.

А Телемахові от що я перед всіма тут пораджу:

Матір нехай він прихилить до батька свого повернутись —

Там їй хай справлять весілля і щедре нехай приготують

Віно й дарунки, що любій належить одержати доньці.

Певен-бо я, що ахейські сини не раніше відстануть

З прикрим отим жениханням. Нікого ми не боїмося:

200] Ні Телемаха самого, який би не був велемовний,

Ні віщуванням твоїм ми не журимось, старче, що марно

Ти виголошував, — цим лиш ненависть до себе ти збільшив,

Буде так само усе поїдатися тут, і оплати

їм не діждать, поки з шлюбом вона, зволікаючи, буде

205] Зводить ахеїв. Скільки-бо часу прогаяли досі

Ми у змаганні за неї й не ходим, проте, наречених

Інших шукати, щоб кожному з нас одружитися гідно”.

Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

“Досить уже, Еврімах і всі женихи благородні,

210] Слів витрачати на те, щоб вас умовляти й просити, —

Все це відоме богам, і ахеї усі про те знають.

Дайте швидкий ви мені корабель і супутників двадцять,

Щоб і туди, і назад пропливли всю дорогу зі мною.

Маю-бо в Спарту пливти і в Пілос, пісками укритий,

215] Там розпитати про батька, якого так довго немає,

Може, від смертних почую що-небудь чи з уст Поголоски,

Вісниці Зевса, що людям чуток щонайбільше приносить.

Вчую, що батько живий і додому вернутися має, —

Ждатиму ще рік, терпляче ті зносячи всі неподобства.

220] А як почую, шо вмер він, що більше його вже немає,

Швидко додому вернуся, до милої серцю вітчизни,

Пагорб могильний насиплю і похорон справлю врочистий,

Все як годиться, й тоді вже віддам свою матінку заміж”.

Так він промовив і сів; з присутніх підвівся натомість

225] Ментор, — товаришем був бездоганному він Одіссею,

Той, відпливавши на суднах, увесь йому дім свій довірив,

Слухать старого звелів і добра пильнувати ретельно.

З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:

“Слухайте, всі ітакійці, що маю вам нині сказати!

230] Хай ні один володар берлоносний не буде ласкавий,

Лагідний, добрий, нехай, справедливості в серці не знавши,

Завжди жорстокий, вчиняє неправду злочинну, якщо вже

Не пам’ятає ніхто Одіссея божистого в бідних

Людях, що ними колись він правив, як батько ласкавий!

235] Зовсім не заздрю отим женихам я зухвалим, що й досі

Тут учиняють насильство, лиш підступи маючи в серці.

Голови власні вони підставляють, плюндруючи ґвалтом

Дім Одіссея в надії, що вже він не вернеться більше.

Іншими теж усіма я обурений, що сидите ви

240] Мовчки й не зважитесь навіть і словом яким втихомирить

Жменьку отих женихів, хоч вас проти них так багато”.

В відповідь мовив тоді Леокріт йому, син Евенора:

“Менторе, згубний шаленче! То ти весь народ підбиваєш

Нас втихомирювать тут? А було б таки, мабуть, нелегко

245] Навіть і многим мужам змагатися з нами на учті!

Хай би вже раптом і сам Одіссей ітакійський з’явився

Й вигнати звідси хотів би усіх женихів благородних,

Що в цьому домі і зараз на учті сидять, то, напевно,

Втіхи було б небагато дружині його, хоч і довго

Ждала на нього вона, — гірка б його доля спіткала

З багатьома в непосильнім змаганні. Дурниці ти кажеш!

Ну, а тепер розходьтеся кожен до справи своєї!

Цього ж хай Ментор уже з Аліферсом у путь виряджають —

Товариші його батька обидва були вони здавна.

Тільки, гадаю, ще довго сидітиме він на Ітаці,

Вісті вчуваючи, — мабуть, мандрівці отій не бувати!”

Мовивши це, розпустив він негайно зібрання ахєїв.

Кожен до дому свого — усі порозходились люди,

А женихи в Одіссея божистого дім повернулись.

360] Берегом моря піщаним пішов Телемах далеченько,

Сивою руки водою омив і звернувсь до Афіни:

“Вислухай, о божество, що вчора в наш дім завітало

І кораблем наказало мені по туманному морю

їхать питати вістей, чи додому так довго відсутній

265] Батько не вернеться. Та заважають у цьому ахеї,

Більше ж усіх — женихи, що зухвальству їх краю немає”.

Так він молився. До нього наблизилась тихо Афіна,

Ментора вигляд прибравши, з ним постаттю й голосом схожа,

І, промовляючи, з словом звернулась до нього крилатим:

270] “Ні слабодухим, ані нерозумним не будь, Телемаху,

Силу й відвагу міцну від батька свого перейнявши, —

Те, чим всього досягав і ділом він завжди, і словом;

Буде й для тебе тоді твоя путь не безплідна й не марна.

А як не син ти його і не з лона родивсь Пенелопи,

275] То я не певен, щоб ти досягнути здолав, чого прагнеш.

Рідко, проте, до батьків бувають подібними діти.

Гірші здебільша вони, а кращих таки небагато.

Отже, якщо слабодухим ані нерозумним не будеш

І Одіссеєва тяма ще зовсім тебе не покине,

280] Є цілковита надія, що сповниш своє ти завдання.

А про дурних женихів, про їх каверзи, їх забаганки

Ти не турбуйся, — цілком нерозумні вони і неправі.

Навіть не знають, нещасні, що смерть і чорна їх доля

Близько за ними стоїть і в день їх єдиний загубить.

285] Зовсім недовго триватиме путь, якої жадаєш, —

Буду-бо другом твоїм так само, як батькові був я,

Бистрий тобі корабель споряджу й сам поїду з тобою.

Ти ж повертайся додому і трохи побудь з женихами

Та приготуй у дорогу припаси в судині належній:

290] В амфорах — вина, а борошно ячне, цей мозок людини, —

В грубих міхах шкіряних. Гребців добровільних я швидко

Сам між народом зберу. У морем омитій Ітаці

Знайдеться тих кораблів — і нових і старих — ще багато.

Я придивлюся до них, який поміж ними найкращий, —

295] Швидко його спорядивши, поплинемо в море широке”.

Так Афіна промовила, Зевсова донька. Почувши

Голос богині, не став Телемах тут баритися довго, —

Милим зажурений серцем, додому поспішно подався,

Дома застав женихів він зухвалих: одні у покоях

300] Патрали кіз, а інші свиней на подвір’ї смалили.

З сміхом тоді Антіной Телемахові рушив назустріч,

Руку узявши, назвав на ім’я його й слово промовив:

“Що ж, Телемаху, шаленцю ти високомовний, надалі

Викинь з грудей своїх намір нам шкодити словом і ділом,

305] Краще поїсти і випить ходім, як раніше бувало.

Те, що потрібне тобі, усе приготують ахеї:

І корабель, і добірних гребців, щоб доїхав ти швидше

В Піл ос священний чуток про славетного батька почути”.

Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

“Не випадає мені між зухвальців таких, Антіною,

Учти справляти спокійно й безжурно отут веселитись.

Що, вам не досить хіба, що усякого скарбу багато

В мене понищили ви, женихи, коли був ще дитям я?

Нині ж дорослий я став і чую, що мовлять навколо.

315] Все розумію цілком, і в грудях відвага міцніє, —

Тим-то жахливих на вас і спробую Кер я наслати,

В Пілос приїхавши, може, чи й тут ще, між нашим народом.

Я від’їжджаю, і буде не марною путь, що кажу я, —

Щасною буде; тож їду, хоч ні корабля, ні гребців я

320] Власних не маю, — як видно, здавалось це вам вигіднішим”.

Мовив це й руку свою він із рук Антіноєвих вирвав

Легко; в той час женихи клопоталися учтою в домі.

З нього знущались вони і словами із глумом ганьбили.

Дехто отак говорив із тих юнаків велемудрих:

325] “Мабуть, таки Телемах убивство на нас замишляє!

Месників він привезти чи з піщаного Піл оса хоче,

Чи аж із самої Спарти, бо прагне туди він страшенно!

Може, в Ефіру, на ниви родючі, він їхати хоче,

Щоб відтіля привезти душогубного зілля-отрути,

330] В чаші насипати нам і усіх нас нараз погубити”.

Інший ще так говорив із тих юнаків велемудрих:

“Хто зна, а може, і він із своїм кораблем крутобоким,

Як Одіссей, заблукає й далеко від рідних загине.

Клопоту це ж і для нас могло б іще більше додати:

335] Ми його скарб між собою повинні були б поділити,

Дім тільки цей залишили б ми матері з мужем майбутнім”.

Так говорили. А він у батькову, з дахом високим,

Сходить комору широку, де золота й міді лежали

Купи, і в скринях одежа, й оливи запаси пахущі;

340] В глиняних амфорах, в ряд опертих о мури, стареє

Чисте вино зберігалось — солодкий напій божественний,

Днини чекаючи тої, коли Одіссей, у блуканнях

Горя зазнавши багато, усе ж би вернувся додому.

З засувом двері двійчаті, міцні і пригнані щільно,

345] Вхід замикали. Днями й ночами сумлінно й старанно

Ключниця пильно усе стереже, вельмидосвідна жінка,

Опсова донька, стара Евріклея, Пейсенора внука.

Кличе в комору її Телемах і мовить до неї:

“Влий-но до амфор для мене вина солодкого, неню,

350] Щонайсмачнішого, крім диш того, що отут стережеш ти

Для нещасливця, ждучи, чи вернеться все ж він додому,

Смерті уникнувши й Кер, — мій отець, Одіссей богорідний.

Амфор дванадцять наповни й накривками щільно прикрий їх,

Ячного борошна всип у міхи, що із шкури пошиті,

335] Двадцять мірок муки, що змелена дрібно на жорнах.

Знай це сама лиш, одна приготуй і збери все докупи,

Ввечері все заберу я, коли до верхніх покоїв

Матінка піде, про сон помишляючи свій і спочинок.

їхати в Спарту я маю і в Пілос, пісками укритий, —

Може, де вість про повернення милого батька почую”.

Так він сказав. Заридала старенька тоді Евріклея

І, лементуючи гірко, промовила слово крилате:

“Звідки у тебе, дитя моє любе, ця думка на серці

Виникла? Як ти наваживсь у сторону їхати дальню,

Наш ти єдиний, коханий? Пропав од вітчизни далеко,

Десь у незнанім краю, і сам Одіссей богорідний!

Ці ж, як од’їаеш, у слід тобі лихо негайно замислять,

Занапастять тебе підло і все тут між себе поділять.

Дома, з своїми лишайся! Навіщо тобі десь блукати

370] В морі пустинному й тяжко усяку терпіти недолю?”

Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

“Ти не журись, моя неню! Тож не без богів отой задум.

Лиш поклянись, що про все це ти матері любій не скажеш,

Поки аж днів одинадцять мине чи навіть дванадцять,

375] Чи як почує сама про від’їзд мій і стане тужити, —

Тільки б не плакала дуже й сльозами краси не сушила”.

Так він сказав, і старенька велику богів йому клятву

Щиро дала, а скінчила клястися вона й присягатись,

В амфори зразу ж вино почала наливати солодке,

380] Борошно ячне всипати в міхи, із шкури пошиті.

А Телемах до господи у гурт женихів повернувся.

Інше замислила тут ясноока богиня Афіна:

Місто оббігала скрізь, Телемаха прибравши подобу,

Кожного мужа спиняла і мовила кожному слово,

385] Щоб на швидкий корабель усі позбирались надвечір.

Світлому Фронія сину, Ноемону, потім сказала

Дати швидкий корабель, і радо він те обіцяв їй.

Сонце тим часом зайшло, і тінями вкрились дороги;

Спущено в море швидкий корабель, всі укладено в нього

390] Снасті, що їх на собі кораблі добропалубні носять.

В гавані скраю стояв він, до нього супутники гідні

Вже позбирались, богиня ж відваги усім додавала.

Інше замислила тут ясноока богиня Афіна:

До Одіссея божистого в дім увійшла вона швидко,

395] В очі усім женихам солодкого сну повливала,

Розум питцям помутила і келихи вибила з рук їх.

Довше сидіти несила було їм, і спати до міста

Всі подалися, бо сон їм солодкий упав на повіки.

Тут Телемаха з покоїв, збудованих зручно й вигідно,

400] Кличе до себе ізнов ясноока богиня Афіна,

Ментора вигляд прибравши, з ним постаттю й голосом схожа:

“Товариші, Телемаху, твої в наголінниках мідних

Вже посідали за весла й твого дожидають від’їзду.

Отже, ходімо, не треба вже довше із цим зволікати”.

405] Мовивши так, уперед вирушає Паллада Афіна

Кроком швидким, а за нею і він по слідах божественних.

Вийшли до моря вони, де стояв корабель бистрохідний,

На узбережжі піщанім супутців знайшли кучерявих.

З словом звернулась до них Телемахова сила священна:

410] “Друзі, ходім принесімо припаси, — усе вже готове

В домі лежить. Про від’їзд ані мати не знає нічого,

Ані служниці, окрім однієї, яка про це чула”.

Мовив це й вирушив він, і всі тут же за ним поспішили.

На корабель добропалубний всі перенісши припаси,

Склали їх так, як звелів улюблений син Одіссеїв.

На корабель Телемах тоді вслід за Афіною вийшов;

Сіла богиня тоді на кормі, а поряд із нею

Сів Телемах. Відв’язали гребці корабельні причали,

На корабель увійшли і за весла громадою сіли.

420] Вітер попутний для них ясноока послала Афіна —

Бистрий Зефір зашумів, винно-темним шугаючи морем.

А Телемах уже наглив супутців, звелівши їм швидше

Снасті кріпити, й вони наказу послухали радо.

Щоглу соснову піднявши, в гніздо посередині, в кінсель,

425] Вставили міцно й до переду линвами враз прив’язали

Та натягнули ремінням заплетеним біле вітрило.

Вітер надув полотно, і враз зашуміла обабіч

Хвиля пурпурна під кілем судна, що плинуло легко, —

Плавно по хвилях шумливих верстав свою путь корабель той.

430] Снасті усі закріпивши на чорнім судні бистрохіднім,

Повні по вінця вина мореплавці поставили чаші

Й вічноживущим, безсмертним богам з них лили узливання,

Більше ж від інших усіх — ясноокій Зевсовій доньці.

Так цілу ніч, цілий ранок верстав свою путь корабель той.

ПІСНЯ ТРЕТЯ

ЗМІСТ ТРЕТЬОЇ ПІСНІ

ДЕНЬ ТРЕТІЙ І ЧЕТВЕРТИЙ ДО ВЕЧОРА П’ЯТОГО ДНЯ

Прибувши до Пілоса, Телемах зустрічається з Нестором, який разом із своїм народом на березі моря приносить жертву Посейдонові. Нестор розповідає йому про пригоди ахеян після зруйнування Трої і радить Телемахові довідатись про свого батька у лакедемонського владаря Менелая. Переночувавши У Нестора, Телемах з його сином Пісістратом вирушають кіньми в путь і після двох днів дороги ввечері прибувають до Лакедемону.

В ПІЛОСІ

Випливло сонце, прекрасну покинувши моря затоку,

В неба твердінь мідяну, щоб безсмертних богів осявати

И смертних людей по широких землі плодородної нивах.

В Пілос, Нелеєве гарно збудоване місто, мандрівці

В’їхали. Чорних биків пілосяни на березі моря

Різали в жертву землі потрясателю в кучерях темних.

Лав було дев’ять рядів, по п’ятсот їх сідало у кожнім,

Дев’ять лежало биків для кожного ряду забитих, —

їли утроби вони, а богові стегна палили.

10] В гавань мандрівці ввійшли, з корабля тою ж миттю вітрило

Вверх потягнули і, ставши на якорі, вийшли на берег.

Стежкою йшов Телемах, а попереду нього Афіна.

Перша озвалась тоді ясноока богиня Афіна:

“Годі уже, Телемаху, не будь же такий соромливий!

15] Чи не для батька ти море оце переплив, щоб дізнатись,

Де його криє земля, яка його доля спіткала?

Просто ж до Нестора йди, баских упокірника коней, —

Треба нам знати, яку він думку ховає у грудях.

Ти його сам попроси, щоб сказав він усю тобі правду, —

20] Він не злукавить, занадто-бо щирий він є і розумний”.

Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

“Менторе, як я піду? І як я до нього звернуся?

Навіть і досвіду я в розмовах розумних не маю, —

Сором мені, юнакові, розпитувать старшу людину”.

25] В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:

“Дешо ти сам, Телемаху, у власнім надумаєш серці,

Дещо вкладе тобі бог, — гадаю-бо я, що не проти

Волі безсмертних богів на світ ти родився і виріс”.

Мовивши так, уперед вирушає Паллада Афіна

30] Кроком швидким, а за нею і він по слідах божественних.

Так до громади дійшли пілосян, що на лавах сиділи;

Там же і Нестор сидів із синами; навкруг готували

Учту — ті смажили м’ясо, а ті на рожен настромляли.

Вгледівши щойно гостей, назустріч юрбою побігли,

35] Руки піднявши, вітали і сісти за стіл запросили.

Перший Несторів син Пісістрат підійшов до них близько,

Взявши за руки, привітно обох запросив їх до гурту

Сісти на руна овечі м’які на піску прибережнім

Поряд із батьком старим і братом своїм Фрасімедом,

” Дав по куску їм утроби й налив їм вина в золотії

Келихи, потім з вітанням звернувсь до Паллади Афіни,

Зевса-егідодержавця дочки, і промовив до неї:

“Гостю-чужинче, тепер поклонись Посейдону-владиці,

Ви-бо, прибувши до нас, на честь його учту застали.

45] Потім, з молитвою сам узливання як слід сотворивши,

Дай і супутнику келих з вином, наче мед той, солодким,

Щоб узливання і він сотворив, — безсмертним, гадаю,

Молиться й він, — у богах-бо є кожній людині потреба.

Він і молодший за тебе, мені ж він неначе ровесник, —

50] Тим-то тобі золотий і подам я першому кубок”.

Так він сказав і вручив вина їй солодкого келих.

Втішив богиню Афіну розсудливий муж справедливий

Тим, що їй першій подав з золотого напитися кубка.

Потім вона почала Посейдона-владику благати:

35] “Вислухай нас, Посейдон-землевладче, й молитви цієї

Не відкидай, щоб усе, чого просимо в тебе, здійснилось.

Нестору передусім і синам його щастя пошли ти

Й іншим подай пілосянам ласкаву свою нагороду

За гекатомби розкішні, для тебе принесені щиро.

Дай ще мені й Телемаху вернутись щасливо, здійснивши

Те, по що їхали ми на швидкім кораблі чорнобокім”.

Так помолилась вона й узливання сама сотворила,

Потім чудовий дала Телемахові келих дводонний,

І помолився так само улюблений син Одіссеїв.

65] М’ясо найкраще тим часом спекли і з рожен познімали,

Кожному пайку дали, й почалась у них учта розкішна.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Нестор, їздець староденний, з таким до них словом звернувся:

“Саме тепер нам найкраще гостей розпитати й дізнатись,

70] Хто вони, — після того як в їді уже втіхи зазнали.

Хто ви, чужинці? Відкіль шляхом ви пливете вологим?

В справі якій чи так, навмання, ви блукаєте морем,

Наче розбійники ті, що гасають по водних просторах,

Важачи власним життям і біду несучи іноземцям?”

75] В відповідь мовити сміло почав Телемах тямовитий, —

В груди сама-бо Афіна відваги йому доложила,

Щоб розпитати старого він міг про відсутнього батька,

Щоб між людей і для себе міг доброї слави набути:

“Несторе, сину Нелеїв, велика ахеїв пошано!

80] Звідки ми, нас ти питаєш? Тож зараз тобі відповім я.

Ми прибули із Ітаки, з-під схилів Нейону лісистих.

Те ж, про що маю сказать, — не громадська то річ, особиста.

їхав сюди про свойого я батька вістей розпитати,

Про Одіссея, в біді витривалого, — він-бо з тобою

85] Трою колись воював і зовсім спустошив те місто.

А щодо інших усіх, що з троянцями бились, то добре

Знаємо ми, де і хто з них загинув печальною смертю,

Тільки загибель його невідомою робить Кротон.

Ясно ніхто ще не міг розказати нам, де він загинув —

90] На суходолі упав, переможений десь ворогами,

Чи у безодні морській потонув він між хвиль Амфітріти.

Отже, тепер до твоїх припадаю колін, чи не зволиш

Розповісти про печальну загибель його: чи на власні

Очі ти бачив її, чи, може, від іншого чув ти

95] Мандрівника, — на недолю-бо мати його породила.

Тож не шкодуй, і не жалуй мене, й не пом’якшуй нічого,

А розкажи все докладно, що бачить тобі довелося.

Щиро благаю: якщо Одіссей, мій отець благородний,

Виконав слово яке, тобі обіцявши, чи діло

100] В краї троянськім, де стільки, ахеї, ви горя зазнали,

Все це сьогодні згадай і щиру скажи мені правду”.

В відповідь Нестор, їздець староденний, промовив до нього:

“Друже мій, ти нагадав про напасті мені, що їх стільки

В краї ми тому, ахеїв сини нездоланні, зазнали

105] В час, коли гнались по морю туманному із кораблями

В мандрах за здобиччю скрізь, куди вів нас Ахілл за собою,

Чи коли місто велике Пріама-вождя переможно

Ми воювали, — із нас-бо найкращі в той час полягли там.

Там Еант войовничий лежить, поліг і Ахілл там,

110] Там і Патрокл, лише до безсмертних подібний порадник,

Там же і любий мій син, Антілох безстрашний і дужий,

Неперевершений в гонах швидких і в боях неутомний.

Крім того, ми ще немало там іншого лиха зазнали —

Хто-бо із смертних людей здолав би те все розказати?

Навіть якби років п’ять або шість ти у нас залишався,

Щоб розпитать, скільки лих богосвітлі зазнали ахеї,

Втомлений цим, ти б раніше до рідного краю вернувся.

Років аж дев’ять загибель ми їм готували, вживавши

Хитрощів різних, аж поки їх дав довершити Кроніон.

120] Розумом ще-бо ніхто з Одіссеєм не міг богосвітлим

Там порівнятись ніколи; усіх перевищував завжди

В хитрощах різних твій батько, якщо таки справді ти рідний

Син його. З подивом щирим я нині дивлюся на тебе:

Тож і в розмові настільки ти схожий на нього, шо навіть

125] Важко повірить, щоб міг щось подібне юнак говорити!

Ще не бували ніколи ми — я й Одіссей богосвітлий —

Різної думки ані у зібраннях народних, ні в раді, —

Мислями завжди єдині й душею, розумні поради

Ми подавали аргеям, щоб вийшло усе якнайкраще.

130] Тільки як ми зруйнували високе Пріамове місто

Й на кораблях одпливли, то бог нас розкидав, ахеїв, —

Зевс тоді в серці своїм поворот нещасливий замислив

Людям аргейським, не всі-бо між ними бували розумні

І справедливі. Лиха багатьох із них доля спіткала,

135] Згубний-бо гнів збудили вони в ясноокої доньки

Батька всевладного, й розбрат вчинила вона між Атрідів.

Вдвох необачно вони поскликали на збори ахеїв

Проти звичаю, тоді, як за обрій вже сонце сідало.

Вийшли на площу з вина обважнілі синове ахейські

140] Й мовили мовно до них, навіщо людей поскликали.

Тут Менелай зажадав, щоб швидше згадали ахеї

Про поворот до вітчизни по лону широкого моря.

Не до вподоби було Агамемнону це, бо він радив

Людям затриматись тут і священні зложить гекатомби,

145] Щоб заспокоїти гнів богині Афіни жахливий.

Дурень! Не знав він того, що схилити її вже не вдасться.

Вічноживущі боги так швидко думок не міняють.

Так от обидва стояли і прикрими лайки словами

Перекидалися; враз в наголінниках мідних ахеї

150] З криком страшенним схопились, між двох поділившися гадок.

Спали ми ніч неспокійно, один проти одного в серці

Зле умишляючи, — Зевс готував нам великі нещастя.

Вранці свої кораблі на священне ми зсунули море,

Здобич забравши усю й ошатно одягнених бранок.

155] Друга ж людей половина, не рушивши з місця, лишилась

При Агамемноні, сині Атрея, людей вожаєві.

Ми ж, половина, на судна зійшли, й одпливли, і помчали

Швидко, — морську широчінь розстелив тоді бог перед нами.

В Тенед приїхавши, жертви богам принесли ми, вітчизни

160] Прагнучи серцем. Та Зевс не дозволив, жорстокий, додому

Нам повернутись, — він вдруге між нас розпалив ворожнечу.

На кораблях крутобоких одні вже назад повертали

Із владарем Одіссеєм досвідченим, ще й хитродумним,

Щоб догодити цілком Агамемнону, сину Атрея.

165] Я ж з усіма кораблями, які прямували за мною,

Плив собі далі, бо знав, що біду божество нам готує.

Плив син Тідея хоробрий за нами з своїм товариством.

Згодом до нас до обох приєднавсь Менелай русокудрий,

В Лесбосі нас він нагнав, — там про дальшу ми путь міркували:

170] З півночі скелі Хіосу урвистого нам обминути,

Маючи Псірію, острів, ліворуч, чи з півдня Хіосу,

Поуз Мімант прямувати, вітрам буревійним відкритий.

Бога благали ми певну нам дати ознаку. Дорогу

Він показав і звелів нам прорізати впрост до Евбеї

175] Моря середину, щоб небезпеки уникнути швидше.

Вітер попутний повіяв шумливо, і легко побігли

Рибним шляхом кораблі, й уночі аж до мису Гереста

Ми прибули. Посейдону, що дав стільки моря одмірять,

Стегна численних биків принесли ми у жертву подячну.

180] День був четвертий, коли з Діомедом, впокірником коней,

Сином Тідея, супутці ввели кораблі рівнобокі

В гавань аргоську, а я плив до Пілоса, й ні на хвилину

Вітер не вщухнув попутний, що бог ще спочатку послав нам.

Так, моє любе дитя, без вістей я прибув, і не знаю

185] Й досі я, хто врятувався з ахеїв, а хто з них загинув.

Те ж, що почути я міг, у власному сидячи домі,

Знатимеш все ти як слід, не втаю-бо від тебе нічого.

Кажуть, вернулись тоді мірмідоняни всі списоборні, —

Світлий-бо син Ахілла, великого духом, їх вивів;

190] Цілий додому вернувсь Філоктет, син Поянта славетний;

Ідоменей всіх до Кріту довіз із свого товариства,

Що заціліли в боях, — з них нікого не викрало море.

А про Атріда й самі ви чували, хоч одаль живете,

Як він вернувсь, як Егіст лиху йому згубу підстроїв.

195] Правда, ганебної той покути зазнав незабаром.

Як воно добре, коли, загинувши, муж залишає

Сина! Помстився-бо він на підступному батькоубивці,

Злому Егісті, що вбив славетного батька у нього.

Друже мій любий, я бачу, ти й рослий удавсь, і вродливий.

200] Будь же відважний, щоб доброї слави в потомках набути”.

Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

“Несторе, сину Нелеїв, велика ахеїв пошано!

Так, він помстився на нім по заслузі, й широко ахеї

Славу його рознесуть, щоб знали й потомки майбутні.

О, якби силою тою богове й мене наділили,

Щоб за зухвалість болючу я міг женихам відплатити, —

Кривди-бо їх і знущання занадто уже допікають!

Щастя такого, проте, нам боги не судили послати —

Батьку моєму й мені, — і доводиться тільки терпіти”.

210] Нестор, їздець староденний, у відповідь мовив до нього:

“Друже, якщо вже про це нагадав ти й розмову провадиш, —

Чув я, багато в твій дім женихів учащає незваних

Задля твоєї матусі і кривду тобі учиняють.

Отже, скажи, добровільно ти зносиш оце чи до тебе

215] Ставляться люди вороже, керовані голосом божим?

Хто зна, можливо, ще прийде за їхні насильства помститись

Батько твій сам чи всі, із ним разом зібравшись, ахеї.

О, якби так полюбила й тебе ясноока Афіна,

Як Одіссеєм славетним дбайливо вона піклувалась

220] В краї троянськім, де стільки, ахеї, ми горя зазнали, —

Я-бо не бачив, щоб смертного мужа боги так любили,

Як Одіссеєві явно сприяла Паллада Афіна, —

Зволила б так і тебе любити вона й піклуватись.

То не було б уже в них і згадки про те женихання”.

225] Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

“Старче, не думаю я, що це слово справдитися може.

Надто багато сказав ти, аж дивно мені! І надії

В мене нема, щоб те сталось, хоч би і боги так бажали!”

В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:

230] “Що за слова, Телемах, ти пустив крізь зубів огорожу?

Легко і здалеку бог порятує людину, як схоче.

Краще волів би й багато я стерпіти горя тяжкого,

Тільки б вернутись додому й побачити день повороту,

Ніж, повернувшись, загибель спіткати при вогнищі ріднім,

235] Як Агамемнон, дружини й Егіста підступністю вбитий.

Навіть боги від однаково всім неминучої смерті

Й любого їм врятувать не могли б, коли доля нещадна

В повен зріст покладе його смерті в обійми скорботні”.

Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

240] “Менторе, як нам не гірко, облишмо про це говорити.

Не повернутись додому ніколи йому, бо безсмертні

Смерть йому й чорної Керн обійми давно присудили.

Нині про інше хотів би розвідати я й розпитати

Нестора, — від багатьох справедливіший він і мудріший;

245] Трьом поколінням людським він, кажуть, владар був незмінний.

Глянути тільки на нього — мені він безсмертним здається.

Несторе, сину Нелеїв, скажи-бо усю мені правду,

Як Агамемнон Атрід загинув широкодержавний?

Де Менелай був? Яку для Атріда загибель придумав

250] Хитрий Егіст, що убити здолав він сильнішого мужа?

Може, не в Аргосі був Менелай тоді, десь заблукавши

Поміж чужими людьми, а той і відваживсь на вбивство?”

Нестор, їздець староденний, у відповідь мовив до нього:

“Зараз, дитя моє любе, всю правду тобі розповім я,

2м Сталося все саме так, як і ти вже собі уявляєш.

Справді, якби, повернувшись із Трої, Егіста живого

В братовім домі Атрід Менелай захопив русокудрий,

То не насипали б пагорб могильний тоді над померлим, —

Птахи і пси розтерзали б далеко за містом у полі

Кинуте тіло його, і ніхто б із ахеянок навіть

Смерті його не оплакав, — страшне-бо замислив він діло:

В час, коли ми за троянські твердині змагались завзято,

В Аргосі, кіньми багатому, він преспокійно ховався

Й чаром облесливих слів Агамемнона зводив дружину.

Спершу, проте, Клітемнестра пресвітла ніяк не давала

Згоди на справу негідну, була вона в помислах чиста.

Був біля неї співець, що йому, вирушаючи в Трою,

Син Атрея свою доручив доглядати дружину.

Згодом, коли її воля богів спонукала скоритись,

270] Висланий був той од неї співець аж на острів пустинний,

Де для хижих птахів він у здобич лишився й поживу.

В дім свій бажану привів її він, бо й сама так бажала.

Безліч стегон богам попалив на святих вівтарях він,

Безліч оздоб, і тканин, і речей золотих їм навішав,

275] Справу здійснивши велику, на що вже й не міг сподіватись.

З Трої від’їхавши разом, пливли ми поволі додому —

Син Атрея і я, один одному приязні друзі.

Ми пропливали повз Суній священний, Афін передгір’я, —

Раптом Феб-Аполлон, що ласкавими з неба сягає

280] Стрілами, вмить стерника русокудрому вбив Менелаю —

Фронтія Онеторіда, що свій корабель мореплавний

Вправно стерном направляв; з-між усіх поколінь він найкраще

Вмів кораблем керувати, коли розбушується буря.

Там забаривсь Менелай, хоч і як поспішав у дорогу, —

285] Мусив товариша він поховати і похорон справить.

Потім, коли в винно-темнеє море поплинув ізнову

На кораблях він доладних і скель стрімковерхих Малеї

Швидко досяг, страшну йому визначив Зевс громозвучний

Далі дорогу: вітру наслав він бурхливе дихання

290] Й хвилі навколо бурунні підняв величезні, як гори.

Кріту дісталася тих розпорошених суден частина, —

Там, над Ярданом струмистим, кідони жили споконвіку.

Гола, стрімка, над водою звисає там скеля висока,

З самого краю Гортіни, в імлисто-туманному морі.

295] З лівого боку, до Фесту, велику там кидає хвилю

Нот, і той камінь малий затримує хвилю велику.

Саме туди їх загнало, і ледве уникнули люди

Гибелі, всі ж кораблі о скелі підводні розбито

Хвилями вщент. Із них тільки п’ять кораблів синьоносих

300] Аж до самого Єгипту водою і вітром загнало.

Поки, збираючи золота й всякого скарбу багато,

Із кораблями блукав Менелай між людей чужомовних,

Дома тим часом Егіст свій злочин великий замислив:

Сина Атрея убив, і народ йому мовчки скорився.

305] Так він сім років владарив у злотобагатих Мікенах,

Тільки на восьмий з Афін на згубу йому повернувся

Світлий Орест, і Егіста, підступного батькоубивцю,

Вбив він того, що колись умертвив його славного батька.

Потім, проте, поминальну для всіх він справив аргеїв

310] Учту по матері ницій і тім боягузі Егісті.

Дня цього самого вже й Менелай гучномовний приїхав,

Стільки привізши скарбів, скільки їх в кораблях уміщалось.

Ти ж не барися, мій друже, в блуканнях від дому далеко,

Скарб залишаючи весь у господі своїй на поталу

Людям зухвалим; усе-бо вони пожеруть і між себе

Скарб твій поділять, — даремно й було б тоді в путь вирушати.

До Менелая ж раджу я щиро тобі й закликаю

їхати; зовсім недавно в отчизну свою повернувся

Він од людей, від яких вже не мав і надії у серці

виїхать він, коли бурі загнали його на простори

Моря широкого, звідки і птиця крилата не зможе

Навіть за рік долетіти, — таке-бо страшне й величезне.

Нині ж рушай на своїм кораблі із гребцями своїми

Чи суходолом, як хочеш, — стоять он і повіз, і коні;

325] їдуть сини мої разом, вони-бо тебе й запровадять

Аж в Лакедемон ясний, де живе Менелай русокудрий.

Ти його сам попроси, щоб сказав він усю тобі правду, —

Він не злукавить, занадто-бо щирий він є і розумний”.

Так він сказав. А сонце зайшло, й почало вже смеркатись.

330] Знову озвалась тоді ясноока богиня Афіна:

“Старче, усе, як належить, по правді мені розповів ти.

Отже, відріжте бикам язики і вина намішайте,

Щоб Посейдонові й іншим безсмертним створить узливання,

Ну, а тоді й про постелю подумати слід, бо пора вже!

335] Світло давно уже зникло в пітьму, й не годиться так довго

Тут нам сидіти на учті богів, — пора розійтися”.

Зевсова донька сказала, і всі улягли її слову:

Воду їм чисту на руки окличники стали зливати,

Чаші вином юнаки наповнили всім аж по вінця

340] Й пороздавали навколо їм келихи для узливання.

Кинувши в жар язики, вони стоячи так узливали.

По узливанні й самі вони випили, скільки схотіли;

Разом з Афіною встав Телемах боговидий від столу,

На корабель крутобокий бажаючи разом вернутись.

345] Нестор затримав обох, із такими звернувшись словами:

“Хай мене Зевс і інші богове безсмертні боронять,

Щоб на швидкий корабель вам дозволив я йти ночувати,

Начебто зовсім уже я злидень якийсь, голодранець,

Наче нема килимів з покривалами в домі моєму,

з5о Щоб і самому, і гостям було на чім м’яко поспати.

Є в мене ще й килими, й покривал є чудових багато!

Мужа славетного парость, улюблений син Одіссеїв

Спати не ляже у мене на палубі на корабельній,

Поки живу, після мене ж у домі зостануться діти,

355] Щоб пригостити гостей, які у мій дім завітають”.

Мовить до нього тоді ясноока богиня Афіна:

“Добре сказав ти, мій старче коханий, і ради твоєї

Слід Телемахові слухать, бо так воно буде найкраще.

Разом з тобою нехай він іде, хай спати лягає

360] В домі твоїм, я ж подамся на свій корабель чорнобокий

Товаришів підбадьорити, кожному слово сказати.

Можу-бо я похвалитись, що віком я старший між ними;

Решта — молодші усе, що поїхали приязні ради,

Духом великому всі Телемаху ровесники й друзі.

365] Там ночувати сьогодні в своїм кораблі чорнобокім

Я залишуся, а вранці уже до кавконів відважних

Вирушу, — треба у них мені борг одержати давній

Та й не малий. А ти юнака, що гостює у тебе,

Повозом виряди з сином; звели запрягти йому в повіз

Коней, ходою найшвидших і силою самих найкращих”.

Мовивши це, відійшла ясноока богиня Афіна,

Вигляд прибравши морського орла, — всі жахнулись присутні,

И Нестор старий дивувався, на власні це бачивши очі;

Взяв Телемаха за руку, назвав на ім’я і промовив:

“Друже, нікчемою ти й боягузом, я певен, не будеш,

Раз вже тебе, юнака, богове самі супроводять,

Бо не хто інший отут із осельників був олімпійських —

Зевсова донька була, найславетніша Трітогенея,

Що між аргеїв усіх твого батька найбільш вирізняла.

380] Будь же, владарко, ласкава й до мене, і доброї слави

Дай і мені, і дітям моїм, і дружині поважній;

Широколобу в жертву тобі принесу однорічну

Ялівку я, що в ярмо ще ніколи її не впрягали, —

Позолотивши їй роги, тобі принесу її в жертву”.

385] Так він молився, й слова ті почула Паллада Афіна.

Попрямував тоді Нестор, їздець староденний, із почтом

Власних синів і зятів до свойого прегарного дому.

А позаходили всі у прославлений дім можновладця,

То посідали рядком на стільцях вони всі та на кріслах.

390] В чашах тоді намішав господар старий для прибулих

Добропитного вина, що стояло вже літ одинадцять, —

Ключниця те їм відкрила вино, з нього покришку знявши,

В чаші його намішавши, він довго молився Афіні,

Зевса-егідодержавця дочці, і чинив узливання.

395] По узливанні й самі вони випили, скільки схотіли,

Й кожен в оселю свою спочивати усі розійшлися.

А Телемаха, любе дитя Одіссееве, на ніч

Нестор, їздець староденний, просив до своєї господи,

Ліжко різьблене йому в передсінку лункім постеливши

400] Поряд з метким списоборцем, мужів владарем Пісістратом,

Що не жонатим один ще у батьковім домі лишався.

Ліг тоді й Нестор в середніх покоях високого дому,

Де господиня дружина з ним ложе й постелю ділила.

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

405] Нестор, їздець староденний, підвівся з м’якої постелі,

Вийшов із дому і сів на камінні, обтесанім рівно,

Що перед домом його при дверях високих лежало,

Біле, до блиску натерте оливою; здавна на ньому

Мудрий Нелей спочивав, до безсмертних подібний порадник, —

410] Керою скорений, він давно вже зійшов до Аїду.

Нині тут Нестор старезний сидів, оборона ахеїв,

З берлом в руках; а навколо, з своїх повиходивши спалень,

Разом сини його всі позбирались — Ехефрон, і Стратій,

Далі Персей, і Арет, та ще й Фрасімед богорівний;

415] Шостим, за ними услід, і герой Пісістрат появився;

Богоподібного з ним Телемаха також посадили.

Отже, почав промовлять до них Нестор, їздець староденний:

“Дітоньки любі! Здійсніть якнайшвидше моє ви бажання,

Передусім хотів би я ласки благати в Афіни,

420] Явно вона-бо на щедру гостину до нас завітала.

В поле один по телицю біжи, щоб додому пригнати

Встиг її швидше пастух, що бики там пасе і корови.

Другий нехай на чорний біжить корабель Телемахів —

Товаришів приведе, лиш двох на борту залишивши.

425] Золотаря хтось, Лаерка, сюди хай покличе негайно, —

Щоб у телиці тієї він роги прийшов золотити.

Інші ж усі залишіться зі мною й скажіть, щоб служниці

В домі там учту скоріш готували багату і пишну,

Дрова і чистую воду несли і стільці розставляли”.

430] Так він сказав, і усі почали метушитись. Телицю

З поля пригнали; прийшли з корабля рівнобокого разом

Товариші Телемаха відважного; майстер з’явився

З мідним приладдям в руках, потрібним у справі ковальській:

Кліщі міцні, і ковадло, і молот приніс він, якими

435] Золото звик оброблять. Прийшла і Афіна в тій жертві

Долю прийняти свою. А Нестор, комонник старезний,

Золота дав, — золотар ним старанно оздобив телиці

Роги криві, щоб красою їх втішити очі богині.

Світлий Ехефрон і Стратій вели ту за роги телицю.

440] Воду в квітчастому глеку Арет однією рукою

Виніс із дому, а в другій тримав із ячменем жертовним

Короба. Тут же стояв Фрасімед, прославлений в битвах, —

Гостру сокиру тримав він, ударить телицю готовий.

Чашу підставив Персей. А Нестор, комонник старезний,

445] Руки помивши, молився Афіні й посипав телицю

Зерном і, шерсті з чола її зрізавши, в полум’я кинув.

А як усі помолились і зерном посипали жертву,

Несторів син, Фрасімед, відвагою славний, до неї

Раптом наблизивсь, ударив сокирою й, м’язи на карку

450] їй розрубавши, знесилив. І радісно всі закричали —

Дочки, й невістки, і навіть сама Еврідіка поважна,

Нестора вірна дружина, найстарша з Кліменових дочок,

Жертву тоді над землею широкодорожньою разом

Всі підняли, й Пісістрат заколов її, вождь мужовладний.

455] Кров з неї чорна побігла, й дихання покинуло кості;

Швидко на частки її поділили й відрізали стегна

Так, як наказує звичай, і жиром обабіч обклали,

Згорнутим вдвоє, а зверху сирим іще м’ясом накрили.

Старець палив на вогні їх, вином окропивши іскристим,

460] А молоді біля нього в руках п’ятизубці тримали.

Стегна спаливши телиці й утроби її скуштувавши,

Решту усю на шматки порубали й, рожнами проткнувши,

Смажити стали, рожни над вогнем повертаючи гострі.

А Телемаха тим часом купала тоді Полікаста,

465] Нестора Нелеїада прекрасна дочка наймолодша.

Вимивши, тіло йому оливою добре натерла,

Потім хітон полотняний і плащ надягнула на нього —

Вийшов з купелі юнак, до безсмертних на вигляд подібний,

І, підійшовши, близ Нестора сів, керманича люду.

470] М’ясо тим часом засмажили вже і з рожен поздіймали.

Сіли до учти вони. А навколо стола метушились

Слуги дбайливі, вина в золоті доливаючи кубки.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Знову почав промовлять до них Нестор, їздець староденний:

475] “Діти мої, пишногривих ведіть Телемахові коней

І запряжіть їх у повіз, щоб їхати міг він в дорогу”.

Так він сказав, і, слухняно скорившися батьковій волі,

Зразу ж, негайно впрягли в колісницю баских вони коней,

Ключниця хліба й вина їм дала та печеної страви,

480] Ласощів тих, що їдять владарі їх, небес вихованці.

Вийшов тоді Телемах на запряжений повіз прекрасний;

Поруч і Несторів син, Пісістрат, проводар мужовладний,

На колісницю зійшов і, віжки тримаючи міцно,

Хльоснув по конях бичем, і вони залюбки полетіли

Полем, і Пілос високий далеко позаду лишився.

Ярмами так цілий день своїми вони потрясали.

Сонце тим часом зайшло, і тінями вкрились дороги,

Поки у Фери вони прибули, у дім до Діокла, —

Сином він був Ортілоха, що сам народивсь од Алфея;

490] Там вони ніч пробули, і гостинно прийняв він прибулих.

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

Коней баских запрягли і, на повіз оздоблений ставши,

Швидко помчали од брами вони й передсінку лункого,

Хльоснув по конях один, і ті залюбки полетіли.

495] На рівнину прибули вони, всю пшеницями укриту,

Там свою й путь завершили, — так швидко домчали їх коні

Сонце тим часом зайшло, і тінями вкрились дороги.

ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА

ЗМІСТ ЧЕТВЕРТОЇ ПІСНІ

ВЕЧІР П’ЯТОГО ДНЯ І ДЕНЬ ШОСТИЙ

Прибулих до Лакедемону Телемаха і Пісістрата Менелай запрошує на весілля своїх сина й дочки, що саме відбуваються в його домі. Менелай і дружина його Єлена пізнають Телемаха і розповідають про пригоди під Троєю і наступну долю ахейських вождів, про подвиги Одіссея та затримання його у німфи Каліпсо на острові Огігії. Тим часом женихи, довідавшись про відплиття Телемаха, замишляють убити його, коли він повертатиметься. Пенелопа тяжко сумує, довідавшись про від’їзд сина і замах на його життя. Зворушена ч молитвою, Афіна підбадьорює Пенелопу віщим сном. Женихи на чолі з Тіноєм вирушають у море, щоб перестріти Телемаха біля острова Астеріди.

В ЛАКЕДЕМОНІ

Так в Лакедемон дістались, в глибоку між урвищ долину,

И до Менелая славетного в дім свою путь спрямували.

Пишно справляв у той час він в численному родичів колі

Разом весілля і синові свому, й незайманій доньці:

5] Сину Ахілла, мужів переборця, її відсилав він.

Дав ще у Трої він згоду йому, обіцявши за нього

Видать її, і боги це одруження нині здійснили.

До мірмідонян із кіньми й возами її виряджав він,

В місто прославлене їх, де владу посів наречений.

10] Синові ж юну Алектора доньку привіз він із Спарти, —

Звавсь Мегапентом міцним той улюблений син; народився

Він од рабині; Єлені ж дітей вже боги не послали,

Після того як дочку породила вона, Герміону,

Милу й прекрасну, немовби сама золота Афродіта.

15] В високоверхому домі на учті весільній сиділи

Всі Менелая славетного родичі, друзі й сусіди

І розважались. Співець божественний співав під формінгу

Пісні чудової, й два скоморохи, — лише починав він

Грати й співати, — танок посередині вже витинали.

20] Під ворітьми Менелая обидва супутники з кіньми —

Юний герой Телемах і Несторів син світловидий —

Стали. Проходячи, їх Етеон, управитель, побачив,

Вірний слуга й помічник Менелая славетного бистрий.

Через господу пройшов він людей вожая сповістити,

25] Став біля нього близенько і слово промовив крилате:

“Люди якісь там, паростку Зевсів, ясний Менелаю,

Двоє чужинців, здається, із роду великого Зевса.

Як ти накажеш: чи коней у них розпрягти вітроногих,

Чи відіслати до інших, хто радо в гостину їх прийме?”

30] З гнівним обуренням мовив йому Менелай русокудрий:

“Дурнем не був ти раніш, Етеоне, сину Боетів,

Що ж це тепер ти дурниці плетеш, мов дитя нерозумне?

Досить в чужих ми людей гостинного хліба поїли,

Поки вернулись додому! І хай нас надалі рятує

35] Зевс од недолі такої! Жвавіш розпрягай тим чужинцям

Коней, самих же їх прямо сюди, на учту, запрошуй”.

Так він сказав, і побіг Етеон із покоїв скликати

Слуг тямовитих, щоб швидше до нього усі поспішали.

Зразу ж із ярем вони замилених випрягли коней

40] Та за оброті до жолоба їх прив’язали у стайні,

В жолоб засипали полби, із білим ячменем змішавши,

Повіз прибулих о мур обіперли ясний та блискучий,

їх же самих до божистого дому ввели. Дивувались

Дуже вони на дім владаря, того паростка Зевса, —

45] Все-бо, як сонце яскраве, як місячне сяйво, блищало

В високоверхім, стрункім Менелая славетного домі.

Потім, коли там удосталь свої вже натішили очі,

Митись пішли вони в гладко обтесану, чисту купелю.

Добре помивши, служниці оливою їх намастили,

50] Свіжі хітони на них надягнули й кереї вовняні.

В ряд з Менелаєм Атрідом у крісла вони посідали.

Воду служниця внесла в золотому чудовому глеку

Руки вмивати й поволі над срібним цеберком зливала;

Потім поставила стіл перед ними, обструганий рівно.

Ключниця хліба внесла їм поважна і страв розмаїтих,

Радо і щедро черпнувши з домашніх запасів численних;

Високо чашник на блюдах поклав дерев’яних їм м’яса

Різного, й келихи він золоті перед ними поставив.

Слово привітне промовив до них Менелай русокудрий:

60] “Хліба мого споживіть на здоров’я! А потім, коли вже

Підживитеся, почну я розпитувать, що ви за люди.

Вами продовжений гідно, батьків ваших рід не загинув, —

З роду державців, як видно, походите ви берлоносних,

Зевса годованців: прості таких би, як ви, не вродили”.

65] Так він промовив, у руки телячої взяв хребтовини

Й жирні шматки їм поклав із своєї почесної пайки.

Руки до страв приготованих зразу ж усі простягнули.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Нестора синові мовив тоді Телемах тямовитий,

70] Голову близько схиливши, щоб інші його не почули:

“Глянь, Несторіде, мій друже, для серця мого найлюбіший,

Як в цих покоях лунких все виблискує міддю яскраво,

Золотом, сріблом, та ще ж і слоновою кістю, й електром!

Тільки у Зевса, мабуть, оселя така на Олімпі!

75] Скільки скарбів тут коштовних! Дивлюся — і дивом дивуюсь”.

Слів його тихих, проте, дочув Менелай русокудрий

І, промовляючи, з словом до них звернувся крилатим:

“Дітоньки любі! Із Зевсом нікому з людей не рівнятись,

Все-бо у нього нетлінне: скарби і будівлі численні.

80] Може б, з людей хто зі мною й помірявсь достатком, а може,

Й ні; та багато блукавши і лиха зазнавши багато,

Все це привіз в кораблях я й на восьмому році вернувся,

Кіпр, Фінікію й Єгипет відвідавши в довгих блуканнях.

Був я також в ефіопів, сидонян, в країні ерембів,

85] В Лівії був, де рогатими родяться зразу ж ягнята,

Де по три рази щороку котяться і вівці, і кози;

Там ні господар, ні навіть пастух ще не відав нестатку

Ні в молоці у солодкім, ні в м’ясі та свіжому сирі,

Цілий-бо рік молока удосталь там можна доїти.

  • я Поки блукав по чужих я краях і всякого скарбу

Там набував, тут інший неждано й негадано, нишком,

Підступом злої дружини убив мого брата ганебно.

Тим-то й не тішить мене те багатство, що ним володію.

Мабуть, уже від батьків своїх, хто б не були вони, досі

95] Чули й самі ви, скільки зазнав я, як дім я утратив,

Повний добра і усім для життя устаткований добре.

Краще б третину я мав із того, що в домі моєму

Надбано, тільки б живими лишилися ті, що в широкій

Трої загинули, одаль від Аргоса, славного кіньми.

100] Часто журюсь я за ними всіма, їх оплакую гірко,

На самоті у покоях просторого сидячи дому, —

То утішаю собі я риданнями серце, а то їх

Стримую, — швидко насичує горе, що душу морозить.

Та ні за ким з них усіх не сумую я так і не плачу,

105] Як за одним; згадаєш про нього, стають осоружні

їжа і сон, — ніхто-бо з ахеїв не витерпів стільки,

Скільки зазнав і стерпів Одіссей. Самі-бо нещастя

Долею стали його, а моєю — весь час безутішна

Туга, що так його довго нема і не знаємо навіть,

Вмер чи живий він де-небудь. По ньому, звичайно, сумують

Батько старенький Лаерт, і розважна його Пенелопа,

І Телемах, що дома покинув його в сповиточку”.

Так він сказав, і плакать збудив він у сина бажання:

Сльози на землю закапали з вій, як про батька почув він;

Щоб приховать їх, підніс до очей обома він руками

Плащ свій пурпурний. Але Менелай спостеріг це відразу,

І міркувати почав він у мислях і в серці своєму:

Виждати, поки той сам про батька в розмові згадає,

Чи розпитати вперед, щоб про все докладніше дізнатись.

120] Поки отак міркував він у мислях і в серці своєму,

З високоверхої спальні пахущої вийшла Єлена, ¦

Мовби сама Артеміда з’явилася золотострільна;

З нею ввійшовши, Адреста вигідне підсунула крісло,

З вовни м’якої внесла килимок їй під ноги Алкіппа,

125] Срібну шкатулку Філо подала їй, яку тій Алкандра

Подарувала, дружина Поліба, що жив у Єгипті,

В Фівах, де в кожному домі скарбів є коштовних багато.

Подарував Менелаєві й сам він дві срібні купелі.

Гарні триножники два і золота десять талантів.

130] Крім того, красні дала і дружина дарунки Єлені:

Із золотим веретеном округлу із срібла шкатулку

На коліщатах, з країв облямовану золотом чистим.

Ставить служниця Філо ту шкатулку своїй господині,

Повну куделі тонкої, — лежало у ній веретено

135] В темно-фіалковій шерсті, що пасмами вниз обвисала.

Сіла у крісло вона, на підніжок поставивши ноги,

І почала чоловіка розпитувать жінка докладно:

“Чи не довідався ти, Менелаю, паростку Зевсів,

Що то за люди, які завітали до нашого дому?

140] Чи помиляюсь, чи правду повім, а підказує серце:

Ще я нікого, здається, як муж цей, не бачила досі

Ні із мужчин, ні з жінок, — дивлюся — і дивом дивуюсь! —

Хто б так на сина скидавсь Одіссея, відважного серцем,

На Телемаха, що дома покинув його в сповиточку

і*? в час той, коли через мене, безстидну, ахеїв загони

В Трою далеку походом воєнним усі вирушали”.

Відповідаючи, мовив тоді Менелай русокудрий:

“Думаю й сам я тепер, як і ти, дружино, вважаєш.

Все-бо точнісінько в нього — і руки ті самі, і ноги,

130] Й погляд очей, і чоло, і волосся таке ж кучеряве.

От і сьогодні, коли я згадав у розмові з гостями

Про Одіссея, якої біди він зазнав задля мене,

В нього ж гіркі із-під брів на землю закапали сльози;

Щоб приховать їх, свій плащ до очей він підніс пурпуровий”.

155] Несторів син Пісістрат у відповідь мовив до нього:

“Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю Атріде,

Справді доводиться сином того він, про кого ти кажеш.

Тільки він скромний юнак і соромиться в серці своєму,

Щойно ввійшовши, уже й словами отут розкидатись

160] Перед тобою, що голос твій тішив нас так, наче божий.

Вирядив з ним і мене уже Нестор, їздець староденний,

Проводирем йому бути. Побачитись хтів він з тобою,

Щоб ти порадив його, чи словом то буде, чи ділом.

Синові, втративши батька, багато доводиться в домі

165] Лиха терпіти, якщо оборонників інших немає,

От як тепер Телемах залишився, й немає в народі

Більше нікого, хто б міг від нещастя його захистити”.

Відповідаючи, мовив тоді Менелай русокудрий:

“От дивина! То невже ж завітав до господи моєї

170] Син мого друга, що стільки вже витерпів він задля мене!

Краще з усіх я аргеїв його сподівавсь привітати,

Тільки в швидких кораблях нам по бурному морю б дозволив

Зевс громозвучний, Олімпу владика, додому вернутись:

В Аргосі дав би я місто йому для життя, збудував би

175] Дім і з Ітаки його з багатством усім перевіз би

З сином і всіми людьми, якесь увільнивши для нього

Місто околишнє — з тих, що владі моїй підлягають.

Близько ми з ним живучи, зустрічались би часто, й ніщо нас

Не розділяло б у приязні нашій і радості спільній,

180] Поки когось із нас чорною хмарою смерть не окриє.

Хтось із безсмертних богів, як видно, позаздрив на нього,

Й він, бідолашний, один повороту додому не має”.

Так він сказав, і заплакать у всіх розбудив він бажання.

Плакала гірко Єлена аргейська, народжена Зевсом,

185] Плакати став Телемах, і сам Менелай, син Атрея;

Навіть і Несторів син тоді сльози почав проливати:

З тугою в серці згадав бездоганного він Антілоха,

Брата, що світлий убив його син Зоряниці ясної,

А спогадавши, звернувся до нього із словом крилатим:

190] “Сину Атреїв, смертних ти розумом всіх перевищив,

Нестор нам сивий не раз це говорить, коли ми про тебе,

В домі своєму зібравшись, згадаємо часом в розмові.

Нині ж мене ти, будь ласка, послухай. Не дуже я радий

В жаль по вечері вдаватись, ще прийде на те Зоряниця,

195] Рано народжена. Не боронитиму все ж над своїми

Близькими плакать, коли вже недоля і смерть їх настигла.

Тільки й пошани для смертних нещасних, коли на їх пам’ять

Кучері ми острижем чи з очей своїх зронимо сльози.

Втратив і я свого брата, не гіршим він був із аргейських

200] Воїв, — повинен ти знати його, — я ж не знав його досі

Й навіть не бачив; кажуть, проте, із усіх визначався

Брат Антілох і в борні бойовій, і в швидких перегонах”.

Відповідаючи, мовив йому Менелай русокудрий:

“Друже мій, кажеш ти так, як могла б лиш людина статечна,

205] Старша від тебе роками, сказати розумно й зробити, —

Батька такого ти син, тому так розумно й говориш.

Легко поріддя впізнать чоловіка, якому Кроніон

Випряв у шлюбі його чи іще при народженні щастя,

Так-от як Нестору дав він життя свого дні всі незмінно

210] В домі своєму прожити в достатку й постарітись дома,

Маючи добрих розумних синів, списоборців найкращих.

Ну-бо, облишмо цей плач жалібний, що так раптом почався,

Краще про учту згадаймо і руки омиймо водою

Чистою. Досить і вранці нам буде часу для розмови,

215] Встигнемо, я й Телемах, перемовитись ще між собою”.

Так він сказав, і воду на руки їм злив Асфаліон,

Вірний слуга й помічник Менелая славетного бистрий.

Руки до страв приготованих зразу ж вони простягнули.

Інше надумала тут народжена Зевсом Єлена:

220] В келихи й чаші з вином, що пили вони, вкинула раптом

Зілля, що й біль погамує, і горе дозволить забути.

Хто його вип’є, хоч трохи в кратеру з вином домішавши,

Той цілий день на лице й однієї не зронить сльозини,

Хоч би умер навіть батько у нього чи матінка рідна,

Хоч би упрост перед ним і брата чи любого сина

Гострою міддю убили й на власні це очі він бачив.

Зевсова донька ті ліки цілющі, для всіх пожиточні,

Від Полідамни, Фтона дружини, придбала в Єгипті,

Де плодоносна земля розмаїтого родить багато

230] Зілля корисного людям, багато й шкідливого дуже.

Кожен там — лікар, що всіх перевищить знаннями й умінням

Інших людей, усі-бо в краю тім із роду Пеана.

Вкинувши зілля в вино і звелівши його розливати,

Враз до присутніх з такими словами звернулась Єлена:

235] “Паростку Зевсів, ясний Менелаю Атріде, і всі ви,

Діти відважних мужів! У житті кому як посилає

Зевс і добра і недолі, бо все в його владі і силі.

Сидячи тут, у покоях на учті, усі призволяйтесь,

Бавтесь розмовами, я ж розповім вам що-небудь до речі.

240] Ні розказать до ладу не могла б я, ні навіть згадати

Подвигів всіх Одіссея, в біді витривалого мужа,

Та розповім про один, що так мужньо його учинив він

В краї троянськім, де стільки, ахеї, ви горя зазнали.

Сам собі тіло ганебно ударами пуги побивши,

245] Дране лахміття на плечі напнувши, він, ніби челядник,

Зваживсь пройти уздовж вулиць широких ворожого міста.

Так приховавши себе, до вбогого став він подібний, —

Досі ніхто ще таким не бачив його при ахейських

Суднах. Отак він у Трою пробрався, й ніхто Одіссея

250] Не впізнавав, лиш одна і таким я його упізнала

Й стала розпитувать; він же весь час ухилявся лукаво.

Тільки тоді, як його я помила і маслом натерла,

В свіже одіння прибрала й велику дала йому клятву,

Що не раніше троянцям я виявлю в нім Одіссея,

255] Ніж він до шатер ахейських і бистрих повернеться суден,

Тільки тоді він увесь одкрив мені задум ахеїв.

Мідним мечем тонколезим багато убивши троянців,

Він до аргеїв вернувся, відомостей досить зібравши.

Лемент великий троянки зняли, а у мене раділо

2″о Серце, давно-бо сама я жадала вернутись додому

І над засліпленням тим жалкувала, в яке Афродіта

Ввергла мене, забравши із любої серцю вітчизни,

Де я дочку залишила, й покої подружні, і мужа,

Що красотою й умом не поступиться ні перед ким він”.

265] Відповідаючи, мовив тоді Менелай русокудрий:

“Слушно усе це ти, жінко, й по правді цілком розказала.

Прагнення й думи героїв-мужів багатьох дослідити

Мав я нагоду, країн об’їздивши дальніх багато,

Але ніколи й ніде ще мої не нагляділи очі

270] Мужа такого, як той Одіссей, у біді витривалий,

Мужнього подвигу, що учинив він його так відважно

У дерев’янім коні, де всі ми засіли, з аргеїв

Найхоробріші, готуючи смерть і загибель троянцям.

Ти ж до коня підійшла тоді. Мабуть, якийсь-то ворожий

275] Бог спонукав тебе, слави троянцям волівши додати:

Разом з тобою тоді підійшов Деїфоб боговидий.

Тричі кругом обійшовши, ти схованку мацала утлу

1 почала визначних на ім’я викликати данаїв,

Голос дружин їх, аргейських жінок, вдаючи достеменно.

280] Я й Діомед, син Тідея, та ще Одіссей богосвітлий.

Сидячи разом всередині, чули, як їх ти гукала.

Скочили з місця обидва, схвильовані, ми вже готові

Вийти з коня чи й відтіль озватися раптом до тебе,

Та Одіссей зупинив нас, і стримавши ті поривання,

інші ахейські сини всі мовчки тим часом сиділи,

Тільки Антікл поривався словами на твій обізватись

Голос. Але Одіссей міцними руками затиснув

Рота йому і тримав так, аж поки Паллада Афіна

Геть відвела тебе, й цим врятував од біди він ахеїв”.

290] Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

“Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю Атріде!

Тим-то й смутніше, що хоч і залізне в грудях у нього

Билося серце, але не уник він лихого загину.

Та чи не час нам обом іти на спочинок, щоб, лігши,

295] Сном найсолодшим могли вже утішитись ми на постелях?”

Так він сказав, і Єлена аргейська звеліла служницям

Ліжка стелить в передсінку, пурпурними їх подушками

Викласти, ще й килимами чудовими постіль заслати,

І покривала вовняні подать їм укритися зверху.

300] Вийшли із світлом ясним у руках із покоїв служниці

І постелили постелі, й гостей туди вивів окличник.

Там, у переднім покої, вони і лягли спочивати —

Ліг там герой Телемах і Несторів син світлосяйний;

Сам же Атрід ліг в середніх покоях високого дому,

305] Поруч лягла й довгошатна Єлена, в жінках богосвітла.

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

З ложа свойого підвівся уже Менелай гучномовний,

В одяг убрався, черезпліч нагострений меч перевісив,

Знизу сандалії гарні до ніг підв’язав мускулястих,

310] Вийшов із спальні своєї, на бога достоту подібний.

До Телемаха підсів, назвав на ім’я і промовив:

“Що спонукало тебе, Телемаху-герою, прибути

У Лакедемон наш світлий по лону широкого моря?

Справа своя чи громадська? Ти, може, одверто розкажеш?”

315] Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

“Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю Атріде!

Я розпитати прибув, — чи про батька вістей не розкажеш?

Дім пожирають у мене, і гинуть багаті маєтки.

Повен мій дім зловорожих мужів, що ріжуть у мене

“° Цілі отари овець, ще й повільних биків круторогих, —

Так мою сватають матір оті женихи презухвалі!

Отже, тепер до твоїх припадаю колін, чи не зволиш

Розповісти про печальну загибель його: чи на власні

Очі ти бачив її, чи, може, від іншого чув ти

325] Мандрівника, — на недолю-бо мати його народила.

Тож не шкодуй, і не жалуй мене, й не пом’якшуй нічого,

А розкажи все докладно, що бачить тобі довелося.

Щиро благаю, якщо Одіссей, мій отець благородний,

Виконав слово яке, тобі обіцявши, чи діло

330] В краї троянськім, де стільки, ахеї, ви горя зазнали,

Все це сьогодні згадай і щиру скажи мені правду”.

З гнівним обуренням мовив йому Менелай русокудрий:

“Ну ж і ганьба! На шлюбному ложі лягти у такого

Мужа могутнього враз заманулось отим боягузам!

335] Це все одно, якби лань, у лігво могутнього лева

Новонароджених, ще сосунців, оленяток поклавши,

Вийшла б на травами рясно укриті узгір’я й долини

Пастись, а він би тим часом, до лігва свого повернувшись,

Приготував оленятам і лані загибель ганебну, —

Так Одіссей і для них приготує загибель ганебну.

О, якби, Зевсе, наш батьку, й Афіно, і ти, Аполлоне,

Він залишався таким, яким ще колись на Лесбосі,

Ставши на герць, завзято із Філомелідом змагався

Й кинув з усеї ним сили об землю на радість ахеям.

345] Хай би отак Одіссей зустрів женихів безсоромних,

Коротковічні усі б вони стали тоді й гіркошлюбні!

Ну, а про те, що мене ти питаєш і просиш, будь певен,

Не ухиляючись, правду скажу я тобі, не злукавлю, —

З того всього, що морський оповів мені старець правдивий,

350] Не приховаю нічого й слівця не втаю я від тебе.

Я поривався додому, мене ж у Єгипті тримали

Вічні боги, бо святої я їм не приніс гекатомби, —

Хочуть-бо завжди вони, щоб накази ми їх пам’ятали.

Острів там є невеликий у вічнобурхливому морі,

355] Перед самим він Єгиптом лежить, а зовуть його Фарос;

Стільки віддалений острів від берега, скільки проплине

З вітром попутним іззаду за день корабель крутобокий.

Є там затока чудова, і зручно із неї просторі

В море вести кораблі, водою запасшись питною.

360] Двадцять днів нас боги там тримали, й за час той ні разу

Вітер не віяв морський, що супутником нам супроводить

Всі кораблі по лону безмежно широкого моря.

Виснаги ми вже зазнали і в силі людей, і в припасах,

Поки одна із богинь не зглянулась, не врятувала —

365] Донька старого Протея, могутнього бога морського,

Ейдотея, — найбільше-бо душу її зворушив я.

Від товариства далеко блукавши, я стрів її раптом,

Товариші ж у той час кривими гачками ловили

Рибу вздовж берега, — шлунки-бо голод їм мучив страшенний.

370] Близько спинившись, з таким вона словом до мене звернулась:

“Чи нерозумний ти зовсім, чужинче, а чи легковажний,

Чи не навмисно ти дляєш, знаходячи втіху в стражданні?

Надто на острові цім забарився й знайти вже не можеш

Виходу, товариші ж твої духом цілком занепали”.

з” Так говорила вона, а я їй у відповідь мовив:

“Зараз тобі відповім я, котра б із богинь не була ти.

Ні, я не з власної волі затримався тут, а, як видно,

Чимось образив богів, що простором небес володіють.

Може, хоч ти мені скажеш, бо все вам відомо, богове,

зво Хто із безсмертних затримав мене й заступає дорогу

В путь поворотну по хвилях багатого рибою моря?”

Так говорив я, й мені відказала в богинях пресвітла:

“Щиро й одверто всю правду, чужинче, тобі розкажу я.

Часто старець морський заїжджає сюди непомильний,

385] Бог невмирущий, Протей із Єгипту, що добре безодні

Знає морські, владаря тих глибин, Посейдона, підданець;

Кажуть, він батько мені, я від нього на світ народилась.

Може, тобі пощастить, підстерігши, його захопити, —

Все тобі він розповів би про віддаль дороги твоєї

390] Й путь поворотну по хвилях багатого рибою моря.

Скаже він, паростку Зевсів, усе, як того побажаєш,

Що там лихого чи доброго сталось у домі твоєму

З того часу, як у довгу й тяжку ти подався дорогу”.

Так говорила вона, я ж у відповідь мовив до неї:

“Краще придумай сама на божистого старця засаду

Так, щоб не вимкнувся він, як побачить мене і впізнає.

Важко-бо смертній людині з безсмертним управитись богом”.

Так говорив я, й мені відказала в богинях пресвітла:

“Все це по правді, одверто і щиро тобі розкажу я.

400] Щойно докотиться сонце середини неба ясного,

Старець морський непомильний із подувом першим Зефіра

Раптом з глибин виринає, у темну закутаний хвилю, —

Вийде на берег і спати лягає в глибокій печері.

Випливши з сивого моря, тюленів стада ногоплавних

405] Сплять навкруги, поріддя прекрасної доньки морської,

І видихають терпкий глибини океанської запах.

Тож на світанку туди приведу я тебе і влаштую

Ложе між ними, а ти з кораблів добропалубних візьмеш

На допомогу собі супутників трьох найвірніших.

410] Все я тобі розповім і про хитрощі діда старого.

Спершу тюленів усіх обійде він і всіх перелічить;

Потім, усіх по п’яти полічивши й оглянувши пильно,

Ляже всередині й сам, мов чабан ув отарі овечій.

Тільки-но вгледите ви, що сном уже першим заснув він,

415] Всю свою силу й відвагу зібравши, хапайте старого

Й цупко держіть, хоч би й як вислизав він тоді й виривався.

Вигляду всяких істот, що по лону земному плазують,

Він прибиратиме, в воду обернеться й пломінь пекучий.

Ви ж його міцно тримайте і тисніть як можна сильніше.

420] Тільки тоді, як до тебе він звернеться сам із словами,

Ставши таким, як і був, коли перед вами заснув він,

Силою більш не тримайте старого, і ти розпитати

Зможеш, герою, хто із безсмертних тобі заступає

Путь поворотну по хвилях багатого рибою моря”.

425] Мовила це — та й зникла у хвилях бурхливого моря.

Я ж до своїх кораблів, що стояли в пісках прибережних,

Знову пішов, і тяжко моє хвилювалося серце.

Потім, коли до свого корабля і до моря дійшов я,

Ми зготували вечерю, і ніч божественна настала.

4зо Спати лягли ми тоді на березі моря шумливім.

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

Берегом йшов я піщаним широкодорожного моря

Й щиро молився богам. Супутників вів я з собою

Трьох, на яких у кожній би справі поклавсь цілковито.

435] В лоно широкого моря полинувши, світла богиня

Із глибини принесла нам чотири тюленячі шкури,

Тільки-но здерті, — підступ на батька вона замишляла.

Виривши лігва для нас у піску прибережнім, тим часом

Сіла вона і чекала, аж поки прийшли ми до неї;

440] Покотом всіх нас поклала вона і шкурами вкрила.

Прикрою засідка та нам здалася. І прикро вражав нас

Запах убивчий тюленів, що живляться тванню морською.

Хто б це улежати міг із морською потворою поряд?

Та порятунок і поміч велику вона подала нам:

445] Кожному в ніздрі поклала амбросії трохи, що пахла

Солодко так і запах огидний отой забивала.

Так ми, терпіння набравшися, цілий пролежали ранок.

Зграєю випливли з моря тюлені і в ряд полягали

Покотом всі спочивати на березі моря шумливім.

450] Виплив опівдні із моря й старий і оглянув навколо

Жирних тюленів своїх, усіх обійшов, полічив їх.

Легшими нас між потвор полічив він, про підступи наші

Й гадки у серці не мавши; приліг тут на березі й сам він.

З криком тоді ми напали на старця й руками своїми

Міцно схопили його. Та мистецтва свого не забув він.

Спершу у лютого він обернувсь буйногривого лева,

Потім в дракона, у барса та ще в величезного вепра;

Плинною став він водою, розложистим деревом потім.

Ми ж, терпіння набравшись, старого безстрашно тримали.

460] Тільки як витівки ці і самому йому вже набридли,

Врешті з питанням звернувсь він до мене й словами промовив:

“Хто із безсмертних богів навчив тебе, сину Атреїв,

Підступом взяти мене проти волі? Й чого тобі треба?”

Так говорив він, а я у відповідь мовив до нього:

465] “Знаєш ти, старче, і сам, — чого ж ти питаєш лукаво? —

Як я на острові цім забаривсь і знайти не здолаю

Виходу, навіть і сам уже духом цілком занепав я.

Може, хоч ти мені скажеш, бо все вам відоме, богове,

Хто із безсмертних затримав мене й заступає дорогу

470] В путь поворотну по хвилях багатого рибою моря?”

Так говорив я, а він у відповідь мовив до мене:

“Передусім ти повинен був жертви священні й прекрасні

Зевсові й іншим богам принести, якщо хтів якнайшвидше

На батьківщину свою винно-темним доплинути морем,

475] Бо не раніш тобі рідних побачити доля судила,

В високоверхий свій дім і в рідну країну вернутись,

Ніж до Єгипту доїдеш, ріки, що ллє з неба потоки,

Зевсом напоєні, й там священні складеш гекатомби

В жертву безсмертним богам, що простором небес володіють,

480] І подадуть тобі шлях вони той, якого ти прагнеш”.

Так говорив він, і любим тоді зажурився я серцем,

Він-бо загадував знову мені по імлистому морю

В довгу й важку до Єгипту дорогу назад повертати.

В відповідь все ж я з такими звернувся до нього словами:

485] “Все це я так і зроблю, як мені ти наказуєш, старче,

Тільки всю правду тепер розкажи і повідай одверто,

Чи повернулись додому тоді з кораблями ахеї,

Що, вирушавши з-під Трої, їх Нестор і я залишили,

Чи з кораблем своїм разом хто смертю гіркою загинув,

490] Чи на руках хто у друзів умер, війну закінчивши”.

Так говорив я, а він у відповідь мовив до мене:

“Нащо, Атріде, запитуєш? Краще б не знав ти нічого

Й думки моєї не відав про це, — гадаю, недовго

Втерпиш без сліз ти, про все те дізнавшись од мене докладно.

495] Впало багато із них, а багато й живими лишилось.

Двоє лише з ватажків міднолатного війська ахеїв

При повороті загинули, — сам ти в бою тім брав участь.

Ще одного десь живого широке затримало море.

З довговесельними десь кораблями й Еант там намучивсь:

500] Спершу-бо кинув його Посейдон з кораблем на великі

Скелі Гірейські, проте врятував самого з безодні.

Смерті уникнув би він, хоч і був ненависний Афіні,

В зарозумінні якби він зухвалого слова не кинув,

Що проти волі богів уникне морської безодні.

505] Чув Посейдон, як гукав він слова оті високодумні,

І, ухопивши тризубець руками потужними, гнівно

Вдарив об скелю Гірейську, й надвоє вона розкололась,

Тільки уламок зостався, а другий у море звалився —

Той, що на ньому тримався Еант і блюзнив так зухвало, —

510] Він за собою й потяг його в хвилі безмежного моря.

Так і загинув Еант, водою солоною впившись.

Брату ж твоєму від Кер пощастило втекти і в доладних

Суднах умкнути, — Гера-владарка його врятувала.

Тільки коли стрімковерхої кручі Малеї вже близько

515] Він допливав, налетіла на нього страшна хуртовина

Й, скорбного, знов понесла по багатому рибою морю

Аж на край світу — туди, де раніше Фієст мав оселю

З давніх-давен, а тепер там Егіст домував, син Фіестів,

Та й відтіля йому путь поворотна знайшлася щасливо:

520] Вітер назад вже боги повернули, й прибув він додому,

Радісно вийшов на рідну він землю отчизни своєї,

І припадав до землі, й цілував її, й сльози гарячі

Бігли з очей, щасливих, що бачать ізнов батьківщину.

Та спостеріг із чатівні його чатівник, що поставив

525] Хитрий Егіст його там, обіцявши йому два таланти

Золота дать в нагороду; вже рік він чекав на Атріда,

Щоб не пройшов непомітно й про буйну не згадував силу.

Звістку цю швидко поніс він в оселю провідці народу,

Й тут же відразу Егіст лукавство задумав підступне:

530] Двадцять мужів хоробріших з народу обравши, у схові

Він посадив, готувати звелівши у домі вечерю.

Сам же стрічать Агамемнона вийшов, провідця народу,

Із колісницями й кіньми, ганебне замисливши діло.

Ввів він в оселю його, що не знав про той підступ, і раптом

535] Вбив за вечерею так, як бика біля ясел вбивають.

Не залишилось нікого в живих ні з супутців Атріда,

Ані з Егістових слуг, — усі в тім загинули домі”.

Так говорив він, і любим тоді зажурився я серцем,

Сів на піску і заплакав, і серцю моєму у грудях

540] Жити не хтілося більше й на сонячне світло дивитись.

А як наплакався я досхочу і в піску навалявся,

Старець морський непомильний тоді лиш до мене промовив:

“Годі-бо, сину Атреїв, тобі стільки часу невтішно

Плакать, нічого ми цим не доб’ємось. А ти постарайся

545] Краще про те, як би швидше до рідного краю вернутись.

Може, Егіста живим ти застанеш, а може, й раніше

Вбитий Орестом він буде, й ти саме на похорон встигнеш”.

Так він сказав, і серце у грудях і дух мій відважний

Радість умить обняла, хоч і як перед тим сумував я, —

550] Голосно мовив я, з словом до нього звернувшись крилатим:

“Отже, я знаю про них, назви ж мені й третього мужа,

Що десь живого широке ще й досі затримало море.

Чи не загинув і він? Як не гірко, я слухать готовий”.

Так говорив я, а він у відповідь мовив до мене:

555] “Славний Лаертів то син, що вітчизною має Ітаку, —

Бачив на острові я, як сльози рясні проливав він

В домі у німфи Каліпсо, яка силоміць його й досі

Держить у себе, й не може він в рідну країну вернутись.

Ні кораблів веслохідних не має він там, ні супутців,

360] Що помогли б йому їхати лоном широкого моря.

Зевс не призначив тобі, Менелаю, паростку Зевсів,

В Аргосі, кіньми багатім, застигнутим смертю лишитись, —

На рівнину Елісійську пошлють тебе згодом безсмертні,

Аж на край світу, туди, де живе Радамант русокудрий,

565] Де лиш приємне, найлегше життя дожидає людину.

Там ані снігу, ні бурі, ні навіть дощу не буває,

Тільки дзвінкого Зефіра туди долітає зітхання

Від Океану-ріки, щоб од спеки людей освіжити,

Ти-бо Єлени є муж і доводишся Зевсові зятем”.

Мовивши так, у море хвилясте він знову поринув.

Я ж і супутці мої богорівні до суден доладних

Разом пішли, і тяжко моє хвилювалося серце.

Потім, коли до свого корабля і до моря дійшли ми,

То зготували вечерю, і ніч божественна настала.

575] Спати лягли ми тоді на березі моря шумливім.

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

Знову свої кораблі на священне ми зсунули море,

Щогли поставили міцно й вітрила на них розпустили,

Потім самі увійшли та громадою сіли на лави, —

580] І під ударами весел запінилось сивеє море.

Стали ми знов близ Єгипту, ріки, що ллє з неба потоки,

Зевсом напоєні, й там я священні приніс гекатомби.

Жертвою гнів я богам заспокоївши вічноживущим,

Пагорб насипав на славу і честь Агамемнону вічну.

585] А закінчивши, вернувся, й дали мені знову безсмертні

Вітер попутний і швидко у рідну доставили землю.

Ну, а тепер залишайся, юначе, у домі моєму

Погостювати — на днів одинадцять чи навіть дванадцять.

Виряджу добре я потім і щедро тебе обдарую:

590] Коней дам трьох, колісницю чудову, та ще й у додачу

Келих коштовний я дам, щоб, безсмертним богам узливання

Творячи, кожного разу спогадував ти і про мене”.

Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

“Сину Атреїв, занадто вже довго мене не затримуй.

595] Рад би і цілий я рік, тут сидячи, в тебе лишатись;

1 не журивсь ні за домом своїм би я, ні за батьками,

Стільки, слова і розмови твої я вчуваючи, маю

Втіхи безмежної, та у священному Пілосі журно

Товариші мене ждуть, поки тут мене ти ось тримаєш.

600] Кожен від тебе дарунок повік дорогий мені буде,

Не поведу лише коней в Ітаку, тобі їх залишу,

Хай покрасуються тут: навколо ти маєш рівнини

Широкополі, росте ситнику й конюшини багато,

Полби й пшениці та білого з буйним колоссям ячменю.

605] А на Ітаці ні лук, ані вигонів ширших немає,

Кіз лиш ситить, а миліша, ніж коней вона б насищала.

На островах, що на морі лежать, немає для коней

Ані розгону, ні лук — особливо ж на нашій Ітаці”.

Так говорив він, але усміхнувсь Менелай гучномовний,

610] Хлопця рукою погладив, назвав на ім’я і промовив:

“Доброї крові ти, люба дитино, якщо так говориш.

Я подарунок тобі заміню, це можна зробити.

З дорогоцінних скарбів, що в моїм зберігаються домі,

Дам найпочесніший я, найкращий тобі подарунок:

615] Дам дорогої роботи кратеру — уся вона з срібла

Вилита, вінця ж у неї оздоблені золотом чистим.

Твір то Гефеста, мені ж дарував її Федім славетний,

Владар сідонян, коли я, вертавшись до рідного краю,

В домі його гостював, — тобі її хочу я дати”.

620] Довго удвох між собою тоді вони так розмовляли.

В дім до державця божистого гості тим часом збирались,

Гнали овець, готували вино, що підносить бадьорість,

Хліб доставляли жінки їх ошатні, пов’язані гарно.

Так готувались до учти усі в Менелаєвім домі.

625] А женихи, що тим часом під домом зійшлись Одіссея,

Дисків і списів метанням на втоптанім добре майданку

Бавились і розважалися, як і раніше, зухвалі.

Лиш Антіной з Еврімахом, подібним на бога, сиділи,

Два женихів ватажки, відвагою й родом знатніші.

630] Фроніїв син, Ноемон, близенько до них підійшовши,

До Антіноя з такими словами звернувшись, промовив:

“Чи, Антіною, відомо, чи ні, — коли повернутись

Знову сюди Телемах з піскуватого Пілоса має?

Взяв корабель він у мене, мені ж і самому потрібно

635] їхать в Еліду простору, бо там аж дванадцять пасеться

В мене кобил і мули, придатні уже до роботи,

Тільки ще дикі. Хочу впіймать одного та об’їздить”.

Так він сказав, а вони аж жахнулись, бо й гадки ке мали,

Що аж у Пілос поїхать він міг од Неліда, — загаявсь

640] В полі з отарою десь він, або в свинопаса, гадали.

Саме тоді Антіной, син Евпейта, озвався до нього:

“Правду повідай, коли він поїхав, які попливли з ним

Хлопці добірні з Ітаки? Чи, може, невільників власних

Та наймитів назбирав? Адже міг би й так він зробити.

645] Ще розкажи мені правду й про те, щоб знав я напевно:

Силою чорний він взяв корабель, проти волі твоєї

Чи добровільно ти дав, коли попросив він гарненько?”

Фроніїв син, Ноемон, у відповідь мовив до нього:

“Сам добровільно я дав, та й хто ж учинив би інакше,

650] Якби людина така, з турботою в серці такою,

Щиро просила? Важко було б їй відмовити в цьому.

Разом із ним попливли найвідважніші в нашім народі

Хлопці, і став на чолі їх громади, як я зауважив,

Ментор чи, може, то й бог якийсь, дуже до нього подібний.

655] Тільки дивуюсь я: вчора ще зранку мені тут зустрівся

Ментор ясний, хоч він з кораблем тоді в Пілос поїхав”.

Мовивши це, навпростець він подався до отчого дому.

Та хвилювання обом серця обняло їм відважні:

Сісти звеліли вони женихам, припинивши їх ігри.

660] Саме тоді Антіной, син Евпейтів, до них обізвався

В гніві страшному, — люттю великою сповнилось чорне

Серце його, і очі вогнем запалали жахливим.

“От яке горе нам! Справді щасливо вдалася зухвала

Подорож ця Телемаху! А ми ж були певні, не вдасться!

665] Зовсім дитина ще, він проти волі стількох нас поїхав,

Взявши собі й корабель, і супутців з народу найкращих.

Він і в майбутньому лиха завдасть нам! Хай його силу

Виснажить Зевс, поки міри змужнілості ще не дійшов він.

Дайте-но бистрий мені корабель і супутників двадцять,

670] Щоб влаштувати засаду йому по дорозі, в протоці

Підстерегти його — поміж Ітаки й скелястої Сами, —

Ох, і гірке ж йому буде загиблого батька шукання!”

Так він сказав, і схвалили це всі і дали свою згоду.

Зразу ж вони повставали й у дім подались Одіссеїв.

675] Та Пенелопі недовго лишалося те невідомим,

Що в глибині своїх серць женихи замишляли підступно.

їй про їх змову окличник Медонт розповів, що іззаду

Чув за двором, на якому вони свої задуми ткали.

Всі перейшовши покої, приніс він цю вість Пенелопі.

680] Щойно ступив на поріг він, спитала його Пенелопа:

“З чим, окличнику, від женихів ти прийшов благородних?

Чи не сказать Одіссея божистого вірним служницям

Всю залишити роботу й вечерю для них готувати?

Краще б не сватались більше до мене і тут не збирались,

685] Хай би востаннє вони тут вечеряли в мене сьогодні!

Надто сюди ви вчащаєте, спадщину всю, весь достаток

Нищите ви в Телемаха розумного! Видно, ніколи,

З часу, як дітьми були, від батьків ви своїх не чували,

Як Одіссей богорівний до ваших поставився рідних,

690] Як не вчинив він і навіть не мовив лихого нікому

В цілім народі, хоч це й властиво державцям божистим,

Що одного зненавидять, а другого милують надто.

Він же нікому з людей аніякої кривди не вдіяв.

Ви ж тут і дух свій, і ваші діла недостойні вже ясно

695] Всім показали, — нема за колишнє добро в вас подяки!”

Відповідаючи, мовив до неї Медонт тямовитий:

“О володарко, якби ж тільки це було лихо найбільше!

Гірших, страшніших нещасть багато іще замишляють

Ті женихи, — бодай би цього не дозволив Кроніон!

7оо Гострою міддю гадають вони Телемаха убити

Десь по дорозі додому. Вістей про батька питати

В Пілос священний поїхав він та в Лакедемон преславний”

Так він сказав, а в неї і серце, й коліна зомліли,

Довго безмовна була вона, очі рясними сльозами

705] Сповнились їй, і голос немов перервався дзвонистий.

Врешті такими вона озвалась до нього словами:

“Де ж мій, окличнику, син? І чого десь було йому їхать

На кораблях бистрохідних, що в морі за коней дорослим

Правлять мужам і по водних блукають просторах безкраїх?

710] Чи не на те, щоб і ймення його між людьми не лишилось?”

Відповідаючи, мовив до неї Медонт тямовитий:

“Я вже не знаю, чи бог то його напоумив, чи сам він

Зваживсь душею до Пілоса їхать, щоб там розпитати —

Вернеться батько додому, чи, може, він зовсім загинув”.

715] Мовивши це, пішов він назад через дім Одіссеїв.

Смуток обняв її, серцю нестерпний; їй навіть несила

В кріслі сидіти було, а багато стояло їх в домі.

Сіла вона на порозі затишної спальні своєї

Й гірко заплакала, з нею й служниці усі заквилили,

720] Скільки було їх у домі цілому, старих з молодими.

Ревно голосячи, мовить крізь сльози до них Пенелопа:

“Слухайте, любі! Послав мені горя й журби Олімпієць

Так, як нікому з жінок, що родились зі мною й зростали:

Спершу загинув мій муж благородний із серцем левиним,

725] Найвидатніший з данаїв у доблестях різноманітних,

Слава якого в Елладі і в Аргосі широко лине.

Нині ж і сина коханого бурі кудись в невідоме

З дому забрали, — я навіть не чула, коли він зібрався.

З вас же ні жодна, жорстокі, і в думку собі не поклала

730] З ліжка збудити мене, хоч знали усі ви напевно

Час, коли з дому на той корабель він пішов крутобокий.

Знала б тоді я, що він у далеку зібрався дорогу,

Дома, проте б, залишивсь, хоч і як би в ту путь поривався,

Чи неживою мене у своїй би покинув оселі.

731 Швидше гукніть-но до мене сюди служника ви старого,

Долія, з тих, що дав батько мені, коли йшла я ще заміж;

Сад він багатодеревний мені стереже, — тож негайно

Десь із Лаертом хай сяде і все хай розкаже докладно, —

Може, той серцем своїм придумає якось нагоду

740] 3 скаргою вийти до люду, мовляв, женихи замишляють

Підступом сина убити в нащадка богів Одіссея”.

Лагідно мовить стара годувальниця їй, Евріклея:

“Доню кохана! Хочеш — безжальною вбий мене міддю,

Вижени з дому мене, — не втаю я від тебе ні слова.

745] онала усе я тоді і всього принесла, що звелів він, —

Хліба й напоїв солодких. Та взяв він із мене велику

Клятву — про це не раніш дванадцяти днів розказати,

Як не спитаєш сама чи від інших про це не почуєш,

Щоб не псувала плачем ти прекрасної вроди своєї.

750] Краще умийся і, стан свій у чисте прибравши одіння,

Вийди у верхні покої з своїми служницями разом

І помолися Афіні там, Зевса могутнього доньці, —

Сина твойого від смерті здолає вона врятувати, —

Та не труди вже ти старця тружденного. Бо не гадаю,

755] Щоб у блаженних богів лиш ненависть була до нащадків

Аркесіада, хтось з них залишиться й власником буде

Високоверхого дому й далеких ланів плодоносних”.

Мовила — й плач вгамувала, й від сліз їй утримала очі.

Вмилась вона і, стан свій у чисте прибравши одіння,

760] Вийшла у верхні покої з своїми служницями разом,

Всипала в кошик ячменю і стала молитись Афіні:

“Зглянься, незборена Зевса егідодержавного доню!

Як коли-небудь у домі своїм Одіссей велемудрий

Жирні палив тобі стегна биків чи овечок жертовних,

765] То спогадай про це нині й врятуй мого любого сина —

Від женихів захисти, що в підступах так знахабніли”.

Мовила й заголосила. Та вчула молитви богиня.

Галас тим часом зняли женихи в звечорілих покоях,

Хтось і таке говорив уже з тих юнаків знахабнілих:

770] “Дуже старанно готує свій шлюб багатьом нам жадана

Владарка й гадки не має, що синові вбивство готують”.

Хтось говорив це й не знав, що й їм незабаром зготують.

Голос підвищив тоді Антіной і так до них мовив:

“От навіжені! Остерігайтеся високодумних

775] Слів, щоб туди усередину хтось не доніс би їх часом.

Мовчки вставаймо тепер і почнімо тихенько здійсняти

Замір, який нам усім сьогодні припав до вподоби”.

Мовивши це, він обрав із них двадцять мужів найсміліших

І до швидкого повів корабля на узмор’я піщане.

780] Зсунули чорний вони корабель свій на воду глибоку,

Потім і щоглу, й вітрила на ньому як слід приладнали,

Стропками весла усі в кочетах закріпили рядами,

Все як належить, і білі вітрила вгорі розпустили;

Зброю також бойову служники принесли їм ретельні;

785] Свій корабель на котві закріпивши, на берег всі вийшли,

Сіли вечеряти й там аж до пізнього вечора ждали.

А Пенелопа розумна у верхніх покоях тим часом

Все без питва та їства, сумна і голодна, лежала

Й думала тільки, чи смерті умкне її син бездоганний,

790] Чи від руки женихів отих високодумних загине,

Наче зацькований лев, що мечеться поміж мисливців,

Бачачи з жахом, як швидко підступне їх вужчає коло,

Так хвилювалась вона, поки сон не прилинув солодкий, —

Тілом ослабла, на ложе схилилась і тихо заснула.

795] Інше замислила тут ясноока богиня Афіна:

Привид створила вона, подобою схожий на жінку —

Мужнього серцем старого Ікарія доньку Іфтіму,

Що за Евмела пішла, який проживає у Ферах.

До Одіссея божистого в дім вона привид послала,

800] Щоб Пенелопі скорботній, яка умлівала сльозами,

Плач припинити невтішний, і сльози, й гіркі вболівання.

В спальню примара ввійшла, не зрушивши засув ремінний,

Стала у голови сплячій і слово таке їй сказала:

“Спиш, Пенелопо, скорботою любе намучивши серце!

805] Вічні боги, що безжурно у небі живуть, не дозволять

Плакать тобі і журитись, — повернеться скоро додому

Любий твій син, нічим-бо не винний він перед богами”.

В відповідь мовила так багата умом Пенелопа,

Сном оповита солодким за брамою марень сновидних:

810] “Як ти прийшла сюди, сестро? Адже ти не часто раніше

В мене бувала, бо надто далеко від нас проживаєш.

Як же ти радиш тепер вгамувати ці сльози й ридання

Журні, що тугою серце і душу мені огортають?

Спершу загинув мій муж благородний із серцем левиним,

815] Найвидатніший з данаїв у доблестях різноманітних,

Слава якого в Елладі і в Аргосі широко лине.

Нині ж улюблений син з кораблем десь поплив крутобоким,

Юний, без досвіду ще, ні до праці він, ні до поради.

Ним іще більше тепер я журюся, аніж чоловіком, —

820] Вся аж тремчу я за нього й боюсь, щоб не сталося лиха

З ним ні між тими людьми, до яких він поїхав, ні в морі.

Має-бо він ворогів, що лихе умишляють на нього

Й хочуть раніше убить, ніж до рідного вернеться краю”.

Відповідаючи, мовить до неї ледь видна примара:

825] “Більше сміливості, сестро, нічого не бійся душею!

Подорожує усюди супутниця з сином, якої

Кожен бажав би собі чоловік, бо усе вона може,

Діва Паллада Афіна, й твоїй співчуває скорботі.

Отже, й послала мене вона все це тобі розказати”.

830] В відповідь мовила знов багата умом Пенелопа:

“О, як богиня ти справді і голос ти чула божистий,

То й про того нещасливого всю мені правду повідай:

Ще він живий і досі десь бачить він сонячне світло,

А чи загинув і в темній домує Аїда оселі?”

“35] Відповідаючи, мовить до неї ледь видна примара:

“Ні, я про нього не можу напевне тобі розповісти,

Ще він живий чи умер, а на вітер казать не годиться”.

Мовивши це, вона зникла крізь засув на дверях ремінний

Подувом вітру. І зразу від сонних прокинулась марень

840] Донька Ікарія, й любе зігрілось їй радістю серце,

Так їй примріявся ясно весь сон цей у темряві ночі.

А женихи кораблем своїм путь вже верстали вологу,

В задумах злобних готуючи смерть Телемахові близьку.

Є невеликий в просторах морських острівець кам’янистий,

845] Він у протоці лежить між Ітаки й скелястої Сами

І Астерідою зветься; обабіч там пристані зручні

Для кораблів, — отам-то й засіли в засаду ахеї.

ПІСНЯ П’ЯТА

ЗМІСТ П’ЯТОЇ ПІСНІ

ДЕНЬ СЬОМИЙ І ДАЛІ ДО КІНЦЯ ТРИДЦЯТЬ ПЕРШОГО ДНЯ

Рада богів. Вони посилають Гермеса до німфи Каліпсо з наказом негайно відпустити Одіссея. Каліпсо дає Одіссеєві знаряддя, потрібні для побудови плота. За чотири дні судно готове, і на п’ятий день Одіссей відпливає, одержавши від Каліпсо все потрібне в дорозі. Сімнадцять днів плавання триває благополучно. На вісімнадцятий день Посейдон, повертаючись від ефіопів, упізнає в морі Одіссея, що плив на легкому своєму плоті; він насилає бурю, яка руйнує пліт; але Одіссей одержує від Левкотеї намітку, яка рятує його від затоплення; цілих три дні носять Одіссея бурхливі хвилі; нарешті надвечір третього дня він виходить на берег феакійського острова Схерії.

ПЛІТ ОДІССЕЇВ

Щойно проснувшись, Еос із постелі Тіфона ясного

Встала, щоб світло нести і смертним усім, і безсмертним.

Вже на нараду зібрались боги, і сидів поміж ними

Зевс громовладний, що всіх перевищує міццю своєю.

5] їм не забула Афіна про всі Одіссеєві лиха

Розповісти, — турбувалась, що в німфи він так забарився.

“Зевсе, наш батьку, і всі ви, одвічні боги всеблаженні!

Хай ні один володар берлоносний не буде ласкавий,

Лагідний, добрий; нехай, справедливості в серці не знавши,

10] Завжди жорстокий, вчиняє неправду злочинну, якщо вже

Не пам’ятає ніхто Одіссея божистого в бідних

Людях, що ними колись він правив, як батько ласкавий.

Терплячи лихо тяжке, на острові нині сидить він

В домі у німфи Каліпсо, яка силоміць його й досі

15] Держить у себе, й не може він в рідну країну вернутись.

Ні кораблів веслохідних не має він там, ні супутців,

Щоб помогли йому їхати лоном широкого моря.

Любого сина його вороги замишляють убити

Десь по дорозі додому, — вістей про батька питати

20] В Пілос священний поїхав він та в Лакедемон преславний”.

Відповідаючи, Зевс, що хмари збирає, промовив:

“Що за слова в тебе линуть, дитя, крізь зубів огорожу?

Чи не сама-бо ти думку колись подала і пораду,

Як Одіссею, вернувшись додому, за себе помститись?

25] Ти проведи Телемаха уміло, адже ти це можеш,

Щоб неушкоджений він до своєї прибув батьківщини,

А женихи щоб ні з чим на своїм кораблі повернулись”.

Мовивши це, Гермеса гукнув він, коханого сина:

“Знов, як і завжди, ти нашим, Гермесе, провісником будеш;

Німфі скажи пишнокосій про вирок ти наш непохитний:

Щоб повернувся до дому свого Одіссей витривалий,

Тільки б не смів його хтось із богів чи людей супроводить,

Хай на плоту, міцно збитім, пливе і, хоч лиха зазнає,

В Схерію широкоскибу на день аж двадцятий прибуде,

35] В землю феаків, що їх ріднею вважають безсмертним.

Серцем вони і його, як безсмертного бога, вшанують

І кораблем відішлють у рідну його батьківщину,

Золота стільки, і міді, й одежі йому надававши,

Скільки з-під Трої, свою одержавши здобичі пайку,

40] Він не привіз би ніколи, хоч би й повернувся щасливо.

Доля судила і рідних побачить йому, і вернутись

В високоверху оселю і в рідну свою батьківщину”.

Так він сказав, і гонець послухав його світлосяйний:

Зразу ж до ніг золоті підв’язав він ізнизу підошви,

45] Гожі й нетлінні, що всюди із подувом вітру найлегшим

І по воді, й по безкраїх просторах землі його носять.

Жезл він у руки узяв, що ним, коли схоче, то людям

Склеплює втомлені очі, а інколи будить поснулих.

Швидко з жезлом тим полинув могутній гонець світлосяйний

50] І, обминувши Перею, на море з етеру спустився

Та понад хвилями низько літав, мов чайка крилата,

Що, в буйнохвильному морі безкрайому ловлячи рибу,

Крила потужні свої оббризкує в піні солоній, —

Наче та чайка, Гермес по хвилях ширяв незліченних.

55] Щойно до острова він у просторах далеких дістався,

На суходіл тоді вийшов Гермес з фіалкового моря

Й далі пішов до печери великої, де пишнокоса

Німфа жила, — на ту пору якраз він застав її дома.

Полум’я в неї велике палало на вогнищі, й запах

60] Кедра сухого й пахучої туї далеко по всьому

Острові линув. Вона ж виводила пісні дзвінкої

І, золотим на кроснах керуючи човником, ткала.

Ліс зеленів густолистий навколо печери тієї —

Вільха росла, і тополі стрункі, й запашні кипариси;

65] Птахи у вітті густому гніздилися ширококрилі —

Яструби й сови, а з ними іще й прибережні ворони

Довгоязикі, що з моря прожиток собі здобувають.

Там же, навколо печери глибокої, скрізь винограду

Порозросталися лози, дозрілими фонами пишні.

70] І недалеко одне біля одного воду прозору

Чисті чотири джерела струмили у сторони різні.

А навкруги килимами м’якими з селери й фіалок

Луки стелилися. Навіть безсмертний, сюди надійшовши

Й глянувши, зачудувався б і в серці відчув насолоду.

75] В захваті щирому тут зупинився гонець світлосяйний.

Потім, коли надивився і тим свою душу натішив,

Він увійшов у простору печеру. Глянувши тільки,

Зразу ж його упізнала Каліпсо, в богинях пресвітла,

Бо один одного вічні не можуть богове не знати,

80] Навіть коли б між собою й ніколи вони не стрічались.

Та не знайшов Одіссея, відважного серцем, в печері, —

Як і раніш, той на скелі сидів прибережній, і плакав,

Смутком, слізьми і риданням свою розриваючи душу,

І в неозору морську далечінь крізь сльози дивився.

85] І запитала в Гермеса Каліпсо, в богинях пресвітла,

В крісло чудове, блискуче його посадивши гостинно:

“З чим же то, золотожезлий Гермесе, до мене прийшов ти,

Гостю мій любий та гожий? Не часто буваєш ти в мене.

Що тобі треба, скажи, — спонукає-бо серце зробити

Все, що я в силі зробить, усе, що зробити можливо.

Прошу, заходь, щоб могла як гостя тебе я прийняти”.

Мовивши це, богиня поставила стіл перед гостем,

Повний амбросій, червоний нектар із водою змішала;

Із задоволенням їв і пив тут гонець світлосяйний,

95] А як уволю поснідав і їжею дух підкріпив свій,

То до богині звернувся і в відповідь мовив до неї:

“Ти мене, бога, питаєш, богине, чого завітав я, —

Щиро тобі розповім, як сама ти того побажала.

Зевс наказав мені йти сюди, йшов я не з власної волі.

100] Хто б це хотів добровільно пробігти солоного моря

Простір безкрайній? То й близько тут місця не видно, де люди

Жертви священні богам в гекатомбах приносили щедрих.

Та неможливо веління егідодержавного Зевса

Переступати й богам або ухилятись від нього.

105] Мовить він, муж найнещасніший тут пробуває у тебе

З тих, що Пріамове місто колись дев’ять літ воювали,

А на десятий, в руїну його обернувши, додому

їхали; та, повертавшись, Афіну вони прогнівили,

Й вітер вона лиховійний і хвилю страшну їм наслала.

110] Товариші його славні усі там загинули марно,

Тільки його сюди вітер заніс і хвиля пригнала.

Отже, велить тобі Зевс якнайшвидше його відпустити,

Бо не загинути десь від рідних і любих далеко —

Доля судила і рідних побачить йому, і вернутись

115] В високоверху оселю і в милу його батьківщину”.

Так він сказав, і жахнулась Каліпсо, в богинях пресвітла,

Та, до Гермеса звернувшись, промовила слово крилате:

“О, які заздрі, які ви, богове, над міру жорстокі!

Як вас гнівить, коли явно богиня із смертним розділить

120] Ложе і любого їй за свого визнаватиме мужа!

Так, коли мужем взяла Оріона Еос розоперста,

Дуже їй заздрили ви, що в небі живете безжурно,

Поки, здогнавши в Ортігії, ніжними стрілами з лука

Золотошатна убила його Артеміда пречиста.

125] Так, коли, серця послухавши, пишноволоса Деметра

На цілині, уже ораній тричі, кохання і ложе

Стала ділить з Ясіоном, — недовго було невідомо

Зевсові це, і блискучим його поразив він перуном.

Заздрите нині й мені ви, що смертного маю за мужа.

130] Я ж врятувала його, коли на розбитому кілі

Він опинивсь, — корабель його бистрий перуном блискучим

Зевс ущент розтрощив серед винно-пурпурного моря.

Товариші його знатні загинули всі в тій дорозі,

Тільки його сюди вітер приніс і хвиля пригнала.

135] Я ж і кохала його, й годувала, й безсмертним зробити

Пообіцяла, щоб він уже зовсім не старів ніколи.

Та неможливо веління егідодержавного Зевса

Переступати й богам або ухилятись від нього.

Раз того Зевс вимагає й наказує, — хай уже їде

140] В море пустинне, мені ж — нема його як виряджати:

Ні кораблів веслохідних у мене нема, ні супутців,

Щоб помогли йому їхати лоном широкого моря.

Все ж я готова порадить його, не таївши нічого,

Як йому цілим-здоровим до рідного краю вернутись”.

145] Відповідаючи, мовив тоді їй гонець світлосяйний:

“Тож відпусти його швидше, побійся ти Зевса гнівити,

Щоб і тобі його гніву зазнать не прийшлось незабаром”.

Мовивши це, віддалився могутній гонець світлосяйний.

Зевсову волю від нього почувши, німфа-владарка

До Одіссея, відважного серцем, відразу ж побігла.

На прибережній він скелі сидів, і від сліз його очі

Не висихали, солодке життя по краплині стікало

В тузі по дому, й до німфи душа його вже не лежала,

Ночі, проте, мимоволі проводити з нею він мусив

155] В гроті глибокім, хоч сам не бажав, а вона лиш бажала.

Вдень же на скелі стрімкій над берегом моря сидів він,

Смутком, слізьми і риданням свою розриваючи душу,

І в неозору морську далечінь крізь сльози дивився.

Близько до нього підходить і мовить в богинях пресвітла:

160] “Годі тобі, бідолашний, журитися так і весь вік свій

Тут марнувати! Я вже тебе й відпустити готова.

Йди ж бо великі дерева рубай та міддю збивай з них

Пліт широкий; а потім помостом із брусся його ти

Високо встелиш, щоб виніс тебе він крізь море імлисте.

Хліба, й води, і вина червоного дам я доволі,

165] Щоб у дорозі голод свій мав би ти чим вдовольнити,

В шати тебе одягну і пошлю тобі вітер попутний,

Тільки б ти цілий-здоровий до рідного краю вернувся,

Як побажали боги, що простором небес володіють,

170] Значно сильніші від мене як розумом, так і ділами”.

Мовила — й світлий жахнувсь Одіссей, у нещастях незламний,

І, обізвавшись до неї, він слово промовив крилате:

“Не поворот мій, богине, щось інше ти маєш на думці!

Перепливти на плоту мені кажеш страшну й небезпечну

175] Моря глибінь, що нелегко й швидкі кораблі рівнобокі

Перепливають її, утішені Зевсовим вітром!

Наперекір тобі, я на пліт той не вийду нізащо,

Поки не зважишся клятву велику, богине, зложити,

Що не замислиш ти більше мені аніякого лиха”.

‘”° Так він сказав, і всміхнулась Каліпсо, в богинях пресвітла,

Й, гладячи руку, назвала його на ім’я, і сказала:

“Хитрий же ти, Одіссею, тямущий ти, не легковажний,

Раз ти до мене з таким надумав звернутися словом!

Будьте ж ви свідками, земле і небо широке над нами,

185] І під землею Стіксові води, — це клятва страшенна,

Більшої клятви уже й між богів не буває блаженних, —

Що не замислю тобі я ніякого іншого лиха.

Думаю й мовлю я так, як самій би собі я бажала

Радить, коли б і мені яка трапилась в тому потреба.

190] Маю-бо розум і я справедливий, і в грудях у мене

Дух не залізний, а здатний до жалощів та милосердя”.

Мовивши це, вперед вирушає в богинях пресвітла

Кроком швидким, а за нею і він по слідах божественних.

Так у печеру глибоку ввійшли — богиня і смертний;

195] Сів він у крісло чудове, з якого підвівся недавно

Вісник Гермес, — а німфа на стіл перед ним становила

їжу всіляку й напої, що люди їх смертні вживають.

Поряд сідає й сама з божистим вона Одіссеєм,

Вносять амбросію їм із нектаром солодким служниці,

200] Й руки до поданих страв одразу ж вони простягнули.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Перша озвалась до нього Каліпсо, в богинях пресвітла:

“О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!

Отже, ти справді бажаєш на рідну свою батьківщину

205] Зараз же їхати? Що ж, хай щастя тобі усміхнеться!

Все ж якби серцем довідавсь ти, скільки недолі зазнати

Ще тобі суджено, поки дістанешся рідного краю,

То залишився б зі мною оселю ти цю пильнувати

Й став би безсмертним. Та ні, ти водно лише бачити прагнеш

210] Власну дружину, всі дні за нею ти серцем нудьгуєш,

Тільки ж ні вродою я, ні станом своїм перед нею

Наче нітрохи не гірша. Ніяк-бо воно й неможливо

Смертній з безсмертними зростом своїм чи красою змагатись”.

В відповідь знову до неї озвавсь Одіссей велемудрий:

215] “Ти не гнівися, владарко богине! І сам-бо я добре

Знаю, наскільки і постаттю, й зростом своїм, і красою

Гірш виглядає від тебе розумна моя Пенелопа.

Смертна вона, ти ж безсмертна, і старість тобі невідома.

Та лиш до неї я прагну й цілісінькі дні пориваюсь

220] Все ж повернутись додому й побачити день повороту.

А як з богів мене хтось розіб’є в винно-темному морі —

Стерплю я, маю-бо в грудях бідою гартоване серце.

Стільки я досі намучився, стільки біди натерпівся

В хвилях морських, що нехай тепер станеться й це вже зі мною”.

225] Так говорив він, а сонце зайшло, й потемніло навколо.

Вдвох під склепіння печери глибокої разом зайшовши,

Розкошували коханням вони, сам на сам залишившись.

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

Зразу свій плащ і хітон Одіссей тут накинув на себе,

230] Вбралась і німфа у довге сріблясто-блискуче одіння,

Ніжне й тонке, золотим пояском пречудовим ошатний

Стан свій стягнула, й ясною наміткою голову вкрила,

І почала Одіссея відважного в путь виряджати.

Мідну велику сокиру дала, до рук відповідну,

235] З лезом, обабіч нагостреним добре й насадженим міцно

На топорище з оливного дерева, гарне на вигляд.

Потім, подавши тесло, обточене гладко, у дальній

Острова край повела, де великі зростають дерева —

Вільха, й тополі стрункі, і сосни, до неба високі,

з”” Давній отой сухостій, для плавби особливо придатний.

Тож показавши йому, де великі зростають дерева,

Знову додому вернулась Каліпсо, в богинях пресвітла.

Став він дерева рубати, і вмить закипіла робота:

Двадцять дерев він зрубав, обчистив сокирою віття,

245] Гладко усе обтесавши, бруси по шнуру обрівняв він.

Свердел тим часом принесла Каліпсо, в богинях пресвітла,

Балки усі просвердлив ним і злагодив він їх докупи:

Шворнями їх позбивав та ще й закріпив їх скобами.

Розміру саме такого, яким досвідчений тесля

250] Вшир та уздовж окреслює суден вантажних основу, —

Саме таким і зробив Одіссей той пліт свій завбільшки.

Палубу зверху уклав він, рядами з боків приладнавши,

Густо підпори і дошки великі на них настеливши.

Щоглу поставив і рею на ній прикріпив для вітрила,

255] Потім стерно приладнав, щоб плотом тим зручніш керувати.

Огородив його далі він віттям вербовим навколо,

Щоб захищатись од хвиль, і гілля ще наклав для баласту.

Німфа внесла для вітрил полотна, у богинях пресвітла.

Взявся й за цю він роботу і добре упорався з нею.

260] Линви до рей прив’язав, а до низу — канати й кодоли,

Й пліт свій підоймою врешті спустив він у море священне.

День аж четвертий минув, поки всю докінчив він роботу.

П’ятого дня відпустила його богосвітла Каліпсо,

В шати пахучі вдягнувши й скупавши його на дорогу.

Міх йому з гарним вином у запас положила богиня,

Другий — з водою міх величезний, із їжею — третій

Шкурятянйк, а в ньому ще й ласощів різних багато.

Теплий вітрець попутний услід йому німфа послала,

Й радісно вітру віддав паруси Одіссей богосвітлий.

270] Сів за стерно він і зразу ж плотом заходивсь керувати

Вправно, і сон дрімотний йому не спадав на повіки, —

Він у Плеяди вдивлявся, у пізній захід Волопаса

Та у Ведмедицю, — інші ще Возом її називають.

Крутиться Віз той на місці й лише вигляда Оріона,

275] Тільки один до купань в Океані-ріці не причетний.

Отже, Каліпсо йому наказала, в богинях пресвітла,

Віз той ліворуч од себе, прямуючи морем, лишати.

Плив уже днів він сімнадцять, широким прямуючи морем.

На вісімнадцятий день показалися гори тінисті

280] Краю феаків, і зовсім туди вже було недалеко, —

В морі туманнім, як щит бойовий, їх земля виглядала.

Від ефіопів вертався тим часом землі потрясатель, —

Він ще від пагір Солімських здаля Одіссея побачив,

Як той по морю пливе, і розгнівався серцем ще дужче;

285] Грізно мотнув головою і так сам до себе промовив:

“Лишенько! Мабуть, щось інше уже ухвалили безсмертні

Про Одіссея за час, поки був я в землі ефіопській.

Ось він вже близько країни феаків, де вирватись має

З зашморгу лиха й нещасть, що його настигають невпинно.

290] Ні, ще немало, кажу, йому горя належить набратись!”

Мовивши це, він хмари зігнав і, у руки тризубець

Свій ухопивши, море розбурхав, вітрів усіх буйні

Подуви враз розбудив і чорними хмарами землю

Й море усе оповив, — ніч темна із неба нависла.

295] Східний Евр і Зефір противійний, народжений ясним

Небом Борей і Нот полуденний вже хвиль назганяли.

Серце й коліна тоді Одіссеєві враз затремтіли, —

Повен тривоги, озвавсь до свого він одважного духа:

“Ох, і нещасний же я! І що тепер буде зі мною?

300] Дуже боюсь, що правду богиня мені віщувала,

Як говорила, що, перше ніж рідного краю дістатись,

В морі біди натерплюся, — усе це збувається нині.

Скільки-бо хмар назганявши, безкрає вповив ними небо

Зевс, і море розбурхав глибоке, й вітрів усіх буйні

305] Подуви враз розбудив, — це, напевно, моя вже загибель!

Втроє і вчетверо ви щасливіші, данаї, що смертю

На рівнині полягли біля Трої, в догоду Атрідам!

Краще б убили й мене, і долю свою я прийняв би

В день той, коли незліченні троянці мене закидали

310] Мідними списами біля убитого сина Пелея, —

З честю й мене поховали б, і славу я мав би в ахеїв.

Нині ж печальною смертю загинуть мені доведеться”.

Щойно він вимовив це — із шумом страшним величезн”

Хвиля згори налетіла на пліт і у вир закрутила.

315] Сам він далеко від плоту упав і стерно із ослаблих

Випустив рук; у жахливій завії вітрів протилежних

Переламало якраз посередині щоглу високу;

Рею з вітрилом зірвало й далеко закинуло в море.

Сам, захлинаючись, довго тримавсь він, проте, під водою.

320] Виринуть швидко хвиля велика йому заважала

Й одяг обтяжував той, що дала богосвітла Каліпсо.

Зрештою виринув він, плюючись безустанно водою

Гірко-солоною, що з голови його звільна струмила.

Змучений тяжко, про пліт свій розбитий, проте, не забув він,

325] Кинувся в хвилю за ним і, швидко його наздогнавши,

Сів посередині саме, уникнувши смерті близької.

Хвиля й туди і сюди той пліт течією носила.

Наче північний Борей восени по рівнині ганяє

Всохлі терни й будяки, що разом сплелись колючками,

330] Так і вітри над морською пучиною пліт той носили:

То його Нот перекине Борею, щоб гнав кудись далі,

То його Евр віддає Зефірові знов на поталу.

Кадма дочка, Левкотея, узріла його, струнконога;

Смертна раніш, називалась Іно й говорила по-людськи,

335] Нині ж в глибинах морських вона божеські почесті має.

Зглянувшись над Одіссеєм, що так бідував серед моря,

Мовби та чайка, злетіла вона над простором безкраїм,

Сіла з ним поруч на пліт і так почала говорити:

“Бідний, чого ж Посейдон, землі потрясатель, страшенно

340] Так розлютився, що стільки оце надіслав тобі лиха?

Та не погубить тебе, хоч і дуже того він бажає.

От що тепер ти зроби, — не здаєшся-бо ти нерозумним.

Скинь усю одіж із себе й віддай тоді пліт свій по хвилях

Вітру носити, а сам, гребучи руками уперто,

В землю феаків пливи, де судилось тобі врятуватись.

На, розгорни під своїми грудьми цю намітку нетлінну, —

З нею ні злої біди, ні загибелі ти вже не бійся.

Тільки, коли суходолу руками своїми торкнешся,

Зразу ж зніми цю намітку і в море закинь винно-темне,

Далі від суші, а сам повернися та йди собі прямо”.

Мовивши це, віддала богиня йому ту намітку;

Чайкою в море широке, що так хвилювалось навколо,

Знову поринула, й чорна умить її хвиля покрила.

Світлий замисливсь тоді Одіссей, у нещастях незламний;

355] Повен тривоги, озвавсь до свого він одважного серця:

“Горе мені! Чи не знову пряде якийсь підступ на мене

Хтось із безсмертних, лукаво мій радячи пліт залишити?

Та не послухаюсь я, бо, як бачу на власні я очі,

Ще та далеко земля, де, казала вона, мій рятунок.

360] От як зроблю я, й, здається мені, це буде найкраще:

Поки оці деревини ще купи триматися будуть,

Доти сидітиму тут і терпітиму всякі напасті;

Тільки тоді, як пліт мені хвиля дощенту розтрощить,

Кинуся вплав, — нічого вже кращого тут не придумать”.

365] Поки отак він серцем своїм і думками вагався,

Хвилю велику підняв Посейдон, землі потрясатель,

Страшно високу, важку, крутоверху, і кинув на нього.

Так от, як скирту соломи сухої той вихор бурхливий

Раптом підхопить і всю її в різні розкидає боки, —

370] Порозкидало так хвилею пліт. На одній деревині

Верхи вчепивсь Одіссей, немов на коні скаковому,

Одяг увесь поскидав, що дала йому світла Каліпсо,

Потім собі під грудьми розгорнувши намітку нетлінну,

Кинувсь у хвилю він сторч головою й, розкинувши руки,

375] Мав уже плинути. Знов це побачив землі потрясатель,

Грізно мотнув головою і так сам до себе промовив:

“Лиха на суші зазнавши, тепер ще поплавай по морю,

Поки дістанешся ти до людей, годованців Зевса.

Лаять, надіюсь, не будеш, що мало завдав тобі лиха”.

380] Мовивши це, батогом він по конях шмагнув буйногривих

І аж у Еги помчав, де була його славна оселя.

Інше замислила тут ясноока Зевсова донька:

Всім піднебесним вітрам вона вільні шляхи зав’язала,

Стихнуть звеліла усім і спокійно лягти спочивати,

385] Бистрого тільки Борея лишила і згладила хвилі,

Щоб до самої землі веслолюбних феаків дістатись

Міг Одіссей богорідний і Кер там і смерті уникнуть.

Так він два дні і дві ночі по хвилі бурхливій носився,

Серце йому віщувало не раз недалеку загибель.

390] Тільки як третю осяяла днину Еос пишнокоса,

Вщухнув поривчастий вітер, і море безмежне окрила

Тиша безвітряна. Вгору піднісшись на хвилі високій,

Глянув він пильно, і от — недалеко вже землю побачив.

Так наче діти радіють, коли вже одужує хворий

395] Батько, що довго лежав, виснажливі терплячи болі,

Й чахнув дедалі все більш, божеством замучений лютим,

Врешті ж боги їм на радість його увільнили з недуги, —

Так же зрадів Одіссей, як дерева і землю побачив.

Кинувсь пливти він, щоб швидше на сушу ногами ступити.

400] А на таку вже наблизившись віддаль, щоб поклики чути,

Гомін прибою почув він, що в скелях шумів прибережних, —

З ревом оглушливим хвиля страшенна об берег високий

Билася там і солоною піною все заливала.

Пристані там не було, ні затоки, де б суднам ховатись;

405] Всюди лиш кручі, та скелі суворі, та рифи стирчали.

Серце й коліна тоді Одіссеєві враз затремтіли —

Повен тривоги, озвавсь до свого він одважного духа:

“Горенько! Нащо оцю несподівано землю побачить

Дав мені Зевс і стільки зорав я пучини морської,

410] Як за поріг я моря пінистого вийти не можу!

Скрізь лише гостре каміння, і хвиля бушує навколо

З ревом невпинним, і всюди лиш скелі здіймаються голі.

Море при березі дуже глибоке, і ніяк ногами

Дна досягнути у ньому й уникнуть загибелі злої.

415] Тільки-но вилізти схочу, а хвиля мене о стрімчасті

Скелі із силою вдарить, і спроба та марною буде.

А попливу я уздовж узбережжя, можливо, знайду там

Берег пологий де-небудь чи тиху, спокійну затоку, —

Страшно, якщо понесе мене вітер бурхливий в багате

420] Рибою море і знову стогнатиму важко я в ньому;

Чи не нашле якийсь бог злоумисний на мене велику

З моря потвору, що їх Амфітріта годує преславна;

Знаю-бо — лютий на мене преславний землі потрясатель”.

Поки отак він серцем своїм і думками вагався,

425] Хвиля страшенна його понесла вже на берег скелястий.

Шкіру зірвало б із нього і кості б йому потрощило,

Та положила на серце йому ясноока Афіна —

Скочить на скелю й двома ухопитись за неї руками;

Стогнучи, виснув на ній, аж поки відхлинула хвиля.

430] Так він уникнув її, та друга, набігши неждано,

Геть його збила зі скелі й відкинула в море далеко.

Як у поліпа морського, коли із нори його вирвать,

В щупальцях вогких дрібні камінці ще тримаються густо,

Так і на скелі стрімчастій з долонь його смілих лишилась

Клаптями шкіра, а сам він під хвилею зник гомінкою.

Всупереч долі загинув би так Одіссей бідолашний,

Та напоумити встигла його ясноока Афіна:

Вирнувши з хвилі, що з ревом на кручі стрімкі набігала,

Вздовж узбережжя поплив, поглядаючи, може, ще знайде

440] Берег пологий де-небудь чи тиху, спокійну затоку.

Так пливучи, аж у гирлі ріки яснохвильної раптом

Він опинився, — те місце здалося йому найзручнішим:

Вільне від скель, воно й захист од вітру давало надійний.

Гирло потоку впізнавши, почав він у серці молитись:

445] “Зглянься, хто б ти не був, володарю! До тебе з благанням

Щирим вдаюсь, від погроз Посейдона тікаючи з моря.

Навіть в очах у безсмертних богів заслуговує шани,

Хто у них захисту просить, як я, що, біди натерпівшись,

Нині твою течію і коліна твої обнімаю!

450] Змилуйсь, володарю! Бути твоїм прохачем я волію!”

Так він благав, і затримав той бог течію невгамовну,

Хвилю вповільнив і, тишу створивши навкруг, Одіссея

В гирлі ріки врятував. Уже-бо й коліна у нього,

Й руки міцні задубіли, і серце у морі охляло;

455] Тіло набрякло усе, струмками вода виливалась

З рота і з ніздрів, а сам він без слова лежав, без дихання,

Ледве живий, — бідолаху знесилила втома страшенна.

А як уже опритомнів і дух в його серці зібрався,

Зняв він із себе оту нетлінну намітку богині

460] Й кинув далеко у річку, що плинула в море безкрає.

Швидко її понесла течія, і Іно підхопила

В милі долоні тканину. Він вийшов із річки нарешті,

Ліг в очереті і землю родючу почав цілувати.

Повен тривоги, озвавсь до свого він одважного духа:

465] “Ох, як я витерплю це? І що тепер буде зі мною?

Тільки-но я біля річки цю ніч проведу небезпечну,

То на холодній росі та під інеєм лютим я змерзну,

Зморений, кволий, тут можу і зовсім я дух свій віддати —

Вітром-бо дуже різким повіває з ріки на світанку.

470] А як на пагорок вийду я цей до тінистого гаю,

Ляжу в гущавині спати, й покинуть мене в ту хвилину

Втома й озноб, і сон мені очі заплющить солодкий, —

Все ж я боюся, щоб звірам за здобич не стати й поживу”.

Поміркувавши отак, він вирішив зрештою краще

475] В гай затишний прямувать, що на пагорку ріс недалеко

Тої ріки. До подвійних кущів він пробрався оливних,

Що позростались докупи, з родючими, плідними — дикі.

їх не проймала ні вогка вітрів буревійних потужність,

Ані сягало їх сонця яскравого світле проміння,

480] Не проникали й дощі поміж них, — гущиною такою

Переплелося їх віття. До них Одіссей і подався

Поповзом, вимостив милими там він своїми руками

Ложе широке, бо всюди лежали опалого листя

Купи такі, що під ними і двоє, і троє укритись

485] Взимку могли, яка б не була тоді стужа навколо.

Глянувши, світлий зрадів Одіссей, у нещастях незламний,

Ліг посередині, й зверху ще купу нагріб він на себе.

Як головешку пастух у попелі чорнім ховає

Серед далекого поля, де й близько немає нікого,

490] Сім’я б вогню зберегти й не ходити по нього до інших, —

Так Одіссей заховався у листя. Солодкий Афіна

Сон йому в очі влила і милі зімкнула повіки,

Щоб від тяжкої утоми звільнити його якнайшвидше.

ПІСНЯ ШОСТА

ЗМІСТ ШОСТОЇ ПІСНІ

ТРИДЦЯТЬ ДРУГИЙ ДЕНЬ

Афіна уві сні спонукає Навсікаю, дочку феакійського владаря Алкіноя, йти разом з подругами й служницями прати білизну у струмку. Вони ладнаються з пранням біля того місця, де Одіссей лежить у глибокому сні. Прокинувшись від їх голосів, він наближається до Навсікаї і просить її дати йому одяг та пристанище; владарівна запрошує його йти слідом за нею до міста і дає потрібні поради. Він супроводить Навсікаю до Палладиного гаю, що був недалеко від міста.

ПРИБУТТЯ ОДІССЕЯ ДО ФЕАКІВ

Так незламний в біді спочивав Одіссей богосвітлий,

Сном оповитий глибоким. От саме в ту пору Афіна

В землю племен феакійських прийшла, у їх місто славетне.

Здавна жили вони десь в Гіпереї широкопросторій,

5] Близько країни диких і буйних кіклопів, що часто

З ними до бою ставали, потужнішу маючи силу.

Тим-то відтіль Навсітой боговидий і переселив їх,

В Схерії їх обсадив, від людей промислових далеко,

Муром навколо все місто обвів і оселі поставив,

10] Храми богам збудував і поля поділив на ділянки.

Керою здоланий, вже відійшов він в оселю Аїда, —

Тож керував Алкіной, тямовитістю богу подібний.

В дім Алкіноя ввійшла ясноока богиня Афіна,

Про поворот Одіссея відважного дбаючи в мислях.

15] В спальню проникла, майстерно обладнану, де спочивала

Дівчина, вродою й станом струнким до богині подібна, —

Мужнього то Алкіноя прекрасна дочка Навсікая.

Дві біля неї служниці, красою з харитами рівні,

Спали обаполи світлих дверей, зачинених міцно.

20] Подувом вітру вона до дівочої лине постелі,

В головах стала над нею й розмову свою починає,

Вигляд прибравши дочки мореплавця Діманта, з якою,

Бувши однолітком, змалку та дівчина подругувала.

В вигляді цьому відтак ясноока їй мовить Афіна:

25] “Чи породила тебе, Навсікає, недбалою мати?

Світлі одіння лежать без жодної в тебе уваги.

Близько твій шлюб, то належить самій одягнутися гарно

Й тих наділити усім, хто тебе на весілля вестиме.

Тим-то й сама між людьми набудеш ти доброї слави

30] Й радістю батька свого і матір поважну потішиш.

Отже, удосвіта прати білизну ми підемо разом.

Я із тобою піду помічницею, щоб якнайшвидше

Впоратись з платтям. Адже недовго тобі дівувати —

Кращі-бо з-поміж феаків тебе уже сватають люди,

15] Ти-бо й сама, і рід твій — найкращі у нашім народі.

Тож на світанку збуди славетного батька, хай в повіз

Мулів велить запрягти, щоб могли одвезти ви на ньому

Всяке вбрання, й пояси, й покривала усі білоткані.

Краще й для тебе самої не пішки до пралень ходити,

40] Надто далеко-бо їх влаштували за стінами міста”.

Так оповівши їй все, пішла ясноока Афіна

Знов на Олімп, де — кажуть — свою непохитну богове

Мають оселю; ні вітер не зрушить її, не зволожить

Повіддю злива, ні сніг не окриє, лиш чисте повітря

45] Ллється безхмарне і світле навколо прозориться сяйво.

Так цілі дні там боги в утіхах проводять щасливі.

Дівчині давши пораду, туди відійшла ясноока.

Встала Еос ясношатна й збудила від сну Навсікаю,

Гарно убрану. Своїм здивована сном незвичайним,

30] Швидко в покої батьків побігла вона сповістити

Любого батька і матір. Обох вона дома застала:

Мати з служницями вже над вогнищем хатнім сиділа

Й пряжу сукала пурпурну, а батька перед дверима

Стріла вона, — на нараду керманичів люду славетних

55] Він уже йшов, видатними феаками кликаний рано.

Близько до любого батька вона підійшла і сказала:

“Таточку любий, звели запряіти для мене високий

Міцноколісний віз, щоб могла одвезти я на річку

Прати добротне вбрання, що у мене лежить забрудніле.

60] Треба й тобі, що в раді буваєш між радників перших,

Завжди чистому тілом, в одежі охайній ходити.

П’ятеро любих синів зростив у своїй ти оселі:

Двоє — одружені, три — юнаки у квітучому віці,

В вимитій чисто одежі бажають вони в хороводи

65] Наші ходити. Про все це сама я подбати повинна”.

Мовила так, про жадане ж весілля ще сором було їй

Батькові мовити. Сам здогадався і так відповів він:

“Доню, ні мулів тобі, ні іншого я не відмовлю,

Йди собі, — зараз тобі запряжуть мої слуги високий

70] Міцноколісний віз, приладнають і короба зверху”.

Мовивши це, служників він покликав. Слухняно зійшлися

Й воза для мулів на добрих колесах вони спорядили,

Мулів сюди ж привели і зразу впрягли у той повіз.

Дівчина світлі вбрання принесла, із комори забравши,

75] Й склала у коробі зверху, на добре гембльованім возі;

Мати ж у кошику їй поживну поставила їжу,

Ласощів всяких поклала й вина налила їй до того

В козячий міх. От зрештою дівчина сіла на повіз.

Масла пахучого мати їй тут подала в золотому

80] Слоїку — після купання себе і служниць намастити.

Віжки блискучі й батіг у руки взяла Навсікая,

Лунко хльоснула ним, і з тупотом мули побігли.

Дівчину з платтям тоді повезли вони кроком невтомним,

Ще й не саму — гуртом поспішали за нею служниці.

85] Так досягли вони всі течії повноводої річки;

Пралень було там багато, і стільки води протікало

В струменях світлих, що можна вбрання найбрудніше попрати.

Ставши на місці, вони із повозу випрягли мулів,

Вздовж вирового потоку їх далі погнали й пустили

90] Пастися в луках медяних. Із повозу потім обіруч

Плаття вони поздіймали і в темну їх кинули воду,

В ямах топтали, старанно змагаючись поміж собою.

Бруд весь одмивши, білизну вони почали полоскати

І на піску розстелили уздовж узбережжя морського

95] Там, де хвиля на сушу дрібні камінці викидає.

Потім скупались самі і, до блиску намазавшись маслом,

Тут же, на березі річки, обід споживать посідали,

Вогку ж білизну лишили на ясному сохнуть відсонні.

Вволю поївши сама, і служебниці разом із нею,

100] В м’яч почали вони грати, пов’язки з голів поскидавши;

Перед у ігрищах білораменна вела Навсікая.

Так стрілоносна, на ловах блукавши між гір, Артеміда

Високоверхий Тайгет і стрімкий Ерімант оббігає, —

Тішиться, диких полюючи вепрів і оленів бистрих;

105] З нею там німфи гуртом польові забавляються, доньки

Зевса-егідодержавця, і серцем Лето звеселилась.

Вища за всіх головою й чолом Артеміда; між ними

Легко богиню впізнати, хоч всі вони рівно прекрасні, —

Так поміж юних служниць вирізнялась незаймана діва.

110] Врешті коли уже час настав їм додому вертатись,

Мулів вони запрягли й поскладали одежу помиту, —

Спосіб надумала знов ясноока богиня Афіна,

Як Одіссея збудить, щоб побачив він діву прекрасну

І провела б його в місто вона до людей феакійських.

115] Кинула м’яч у служницю вождева дочка Навсікая,

Тільки не влучила — він у вируючу хвилю потрапив.

Голосно скрикнули всі — й Одіссей богосвітлий прокинувсь.

Сівши, так у душі і думках він почав міркувати:

“Горе мені! До кого, в яку я країну потрапив?

120] Чи непривітні і дикі тут люди, що правди не знають,

Чи доброзичливі серцем, гостинні і богобоязні?

Лагідний гомін дівочий, здається, до мене долинув.

Хто це — німфи, що в горах живуть, на бескетах стрімчастих,

Чи при джерелах річок та встелених травами луках?

125] Може, нарешті я — близько оселі людей ясномовних?

Треба самому мені побачити це й дослідити”.

Мовивши так, виповзає з кущів Одіссей богосвітлий,

В хащах густих відломивши рукою м’язистою гілку

З листям зеленим, щоб тіла прикрить наготу соромітну.

130] Вийшов він, мовби той лев, що виріс у горах і, сили

Певен своєї, крізь бурю і дощ із блиском огнистим

В хтивих очах на биків і овець поривається в полі

Й оленів диких полює, — утроба його спонукає

Навіть в обори міцні по дрібну пробиватись худобу.

135] Зважився так Одіссей до дівчат підійти пишнокосих,

Бувши нагим, — до цього його приневолила скрута.

Був він жахливий на вигляд, обліплений тванню морською;

В трепеті врозтіч усі по берегу порозбігались,

Лиш Алкіноєва донька одна зосталася — Афіна

140] Мужність їй вклала у серце і страх із суглобів прогнала.

Сміло стояла вона перед ним, Одіссей же вагався —

Краще коліна обняти прекрасної діви чи краще,

Стоячи одаль, у неї зворушливим словом благати

Одіж йому принести і шлях показати до міста.

145] Так він, міркуючи, визнав нарешті, що буде найкраще,

Стоячи одаль, її зворушливим словом благати,

Але колін не торкатись і дівчину тим не гнівити.

Отже, розсудливо він і зворушливо мовив до неї:

“Хто ти — богиня чи смертна, — тебе на колінах благаю!

150] В разі одна ти з богинь, що простором небес володіють,

То з Артемідою тільки, великого Зевса дочкою,

Виглядом, постаттю, величчю можу тебе порівняти!

В разі ж одна ти із смертних, що нашу заселюють землю,

Тричі щасливі тоді твій батько і мати поважна,

155] Тричі щасливі й брати твої, — щирою радістю завжди

їм зогрівається серце тоді, як тебе вони бачать,

Парость квітучу свою, в танку хороводного кола.

Але за всіх буде той щасливіший у серці своєму,

Хто, перевищивши інших дарами, введе тебе в дім свій.

1611 Досі ніде-бо між смертних мої ще не бачили очі

Мужа чи жінки такої; дивлюсь я на тебе й дивуюсь.

В Делосі тільки колись, поблизу вівтаря Аполлона,

Бачив таку ж прекрасну я пальми квітучої парость.

Я там бував і багато супутників вірних зі мною,

165] їдучи в путь, що на ній зазнали ми стільки нещастя.

Глянувши тільки, тоді, зачудований серцем, стояв я

Довго, — таких-бо дерев ще ніколи земля не ростила.

Так і на тебе дивлюся я з подивом, жінко, колін же

Страшно твоїх доторкнутись. Тяжке мене лихо спіткало.

170] Вчора, на день лиш двадцятий, умкнув я з багрового моря,

Де під поривами бур від Огігії-острова хвиля

Гнала так довго мене. Сюди ж якийсь бог мене кинув

Нині, щоб нових напастей зазнав я. Бо ще, я гадаю,

їм не кінець, ще багато боги їх мені призначили.

175] Зглянься ж, владарко; тебе, перетерпівши стільки нещастя,

Першу зустрів я, з інших людей я нікого не знаю,

Хто в цьому місті живе й володіє цією землею,

Шлях до міста мені покажи й обгорнутись дай клаптем

З ряден, що ними ти одіж, сюди везучи, накривала.

і”0] Вічні боги віддадуть тобі всім, чого прагнеш душею, —

Мужа, й домівку тобі подарують, і згоду в родині

Повну; нічого немає певнішого й кращого в світі,

Тільки б у злагоді повній жили і домівку тримали

Муж із жоною, одним ворогам лиш — на заздрощі злісні,

185] Приязним людям — на радість, найбільше ж — собі на утіху.

В відповідь білораменна сказала йому Навсікая:

“Ти ні на дурня, чужинне, ані на лукавця не схожий,

Щастям-бо всіх наділяє однаково Зевс олімпійський —

Гідних людей і поганих, вже як кого сам побажає.

190] Те, що тобі подає він, тобі й перетерпіти треба.

Нині до нашого міста і в нашу країну прибув ти, —

Отже, ні в одіжі ти і ні в чому нужди не зазнаєш,

Що потерпілому треба, коли допомоги він просить;

Місто тобі покажу і назву тобі ймення народу:

195] Городом цим і землею феаки давно володіють,

Я ж — дочка Алкіноя, відважного їх можновладця,

Має-бо він у феаків і силу, і владу велику”.

Мовивши так, до служниць пишнокосих вона проказала:

“Стійте, служниці! Куди-бо тікаєте, мужа уздрівши,

200] Наче вважаєте ви, що він — чоловік злоумисний?

Ще не було між живущих, ще смертний такий не родився,

Хто б до країни цієї прийшов, несучи до феаків

Злу ворожнечу, — велика-бо ласка до нас у безсмертних.

Одаль від інших людей, на краю многошумного моря

Ми живемо, і чужі поміж нас не мішаються люди.

Нині ж до нас заблукав блуденник оцей бідолашний, —

Треба про нього подбати; під захистом Зевса самого

Всі подорожні і вбогі; й найменший дарунок їм любий.

Дайте ж но швидше, служниці, чужинцеві їсти і пити

210] Та покупайте у річці його, де од вітру затишно”.

Так вона мовила, й всі одна одну вони поскликали.

В затишку там Одіссея вони садовлять, де сказала

їм Навсікая, дочка Алкіноя, відважного серцем,

Плащ і хітон вони й інше кладуть біля нього одіння,

215] Масла рідкого йому у дзбаночку дають золотому,

Митись проводять його у хвилі потоку ясного.

Відповідає служницям на це Одіссей богосвітлий:

“Станьте-но одаль, дівчата, щоб сам міг обмити я з себе

Твані солоний намул і маслом собі намастити

220] Тіло, — давно-бо його запашна не торкалась олія.

Але відкрито при вас я купатись не буду, бо голим

Сором мені між дівчат пишнокосих тут показатись”.

Мовив він так, і пішли вони й це Навсікаї сказали.

З тіла тоді у потоці почав Одіссей богосвітлий

225] Твань обмивати, що спину і плечі укрила широкі,

Піну обтер з голови, нанесену морем невтомним;

Начисто потім обмивсь і, до блиску намазавшись маслом,

Одіж нову надягнув, що дала йому дівчина юна.

Зевсова донька Афіна тоді Одіссея відразу

230] Вищим зробила на зріст і повнішим і кучері пишні,

Мовби вінок з гіацинтів, йому над чолом спорядила.

Наче тямущий митець, що золотом срібло вкриває,

Різних умінь від Гефеста й Паллади Афіни навчений,

Радує око тонкими утворами свого мистецтва,

235] Так вона вродою плечі й чоло йому гоже окрила.

Берегом моря пройшов він і сів віддаля, чарівною

Сяючи вроди своєї красою. Здивована діва

З словом таким до своїх служниць пишнокосих звернулась

“Слухайте, білораменні дівчата, що я скажу вам:

240] Цей чоловік не без волі богів, що живуть на Олімпі,

В землю феаків прибув богорівних. Раніше-бо справді

Він і мені таким неподобним здавався, а зараз

Схожий він став на богів, що простором небес володіють.

О, якби зволив такий чоловіком моїм називатись,

245] уу,. оселитись схотів би й назавжди у нас залишився!

Дайте ж, служебниці, швидше чужинцеві їсти і пити”.

Так говорила вона; це почувши, вони їй скорились

І Одіссеєві зразу позносили їсти і пити.

Жадібно світлий почав Одіссей, у нещастях незламний,

250] їсти і пити, давно-бо не знав він ніякої їжі.

Білораменна ізнову намислила щось Навсікая:

Випрану одіж зібравши, на повіз її поскладала,

Мулів міцнокопитних впрягла і, зійшовши на повіз,

Так Одіссея просила і словом таким умовляла:

255] “Встань-бо, чужинче, ми їдем до міста, — тебе проведу я

В дім премудрого батька мого. Кажу тобі, там ми

Всіх найкращих людей феакійських побачимо разом.

Тільки-но он як зроби, — ти, здається мені, не безтямний:

Поки ітиме нам путь крізь поля і оброблені ниви,

260] Ззаду за мулами й повозом ти із служницями разом

Швидко прямуй, а я по шляху перед вами поїду.

Згодом прибудем до міста — із муром високим навколо,

Гавань чудова обабіч його обмиває вигідно,

Вхід же до неї вузький; ставні кораблі крутобокі

265] Вхід стережуть той, і кожен із них стоїть під наметом.

Там же і площа з прекрасним на ній Посейдоновим храмом.

Ледве донесене, в землю там врито каміння навколо.

Снасті для чорних там суден ладнають і пристрої всякі,

Линви з лози, ще й вітрила готують, і весла стругають.

70] Не сагайдак-бо й не лук з тятивою в феаків на мислі,

А корабельне кермо, і весло, й кораблі рівнобокі,

В них-бо красуючись, море вони переходили сиве.

Тільки пересудів тих я уникнути хочу, щоб з мене

Хтось не сміявся, багато-бо є у народі зухвальців, —

!75] Щоб не посмів нам услід негідник якийсь говорити:

“Що за чужинець вродливий, ставний проводжав Навсікаю?

Де вона стріла його? Чи не буде він їй чоловіком?

Може, в розбитім човні сюди занесла його буря

З дальніх країн, бо близьких в нас немає сусідів ніяких?

280] Може, на щирі її молитви із високого неба

Бог то зійшов і назавжди тепер він залишиться з нею?

Краще, як ходячи десь, для себе знайде чоловіка,

Бо між людей феакійських нікого вона не вважає

Гідним себе, хоч до неї вже сватались люди найкращі”.

ж Можуть-бо так говорити, для мене ж це вийде огуда.

Кожну й сама я знеславлю, яка б отаке учинила —

Супроти волі своїх улюблених матері й батька

Вільно б з мужчинами зналась раніше відкритого шлюбу.

Отже, поради моєї послухай, чужинче, і швидше

Поміч дістанеш від батька мого і додому вернешся.

Близько дороги ти гай там Афіни побачиш чудовий

З чорних тополь; струмочок біжить там у луках зелених.

Там же і батька мого ділянка із садом квітучим

Так недалеко від міста, що голос долинути може.

295] Там ти часинку посидь, почекай, поки ми аж до міста

Встигнем доїхать і в дім до батька мого увійдемо.

Скоро ж упевнишся ти, що ми вже дістались додому,

Йди тоді в місто феаків і всіх по дорозі розпитуй,

Де Алкіной проживає, мій батечко великодушний.

300] Дім його легко впізнати, — до нього й дитя нерозумне

Вкаже дорогу, ніхто-бо з феаків іще не поставив

Дому такого собі, як дім Алкіноя, героя

Нашого. Отже, в подвір’я і в дім увійшовши до нього,

Швидко пройди по покоях, щоб зразу ввійти до моєї

зо5] Матінки. Там при яскраво палаючім вогнищі, злегка

Стан на колоду оперши, сидить вона й пряжу сукає

Пурпурну — любо й дивитись, — за нею сидять і служниці.

Там же до вогнища того присунуто й батькове крісло.

Сидячи в ньому, вином він втішається, наче безсмертний.

310] Крісло його обійшовши, матусі моєї коліна

Ти обійми і проси, щоб радісний день повороту

В край свій побачити швидше, хоч ти ще від нього й далеко.

Щойно до тебе вона з прихильним поставиться серцем,

Буде надія тобі побачити рідних, вернувшись

315] В дім, побудований гарно, на милу свою батьківщину”.

Отже, промовивши так, блискучим бичем Навсікая

Хльоснула мулів, і зразу, ріки покидаючи берег,

Швидко побігли вони із тупотом ніг дріботливим.

Гнала їх звільна вона, щоб услід Одіссей і служниці

320] Пішки встигали за нею, й батіг уживала обачно.

Сонце зайшло вже, коли до священного гаю Афіни

Разом дістались вони. Одіссей там лишивсь богосвітлий,

І розпочав він дочку великого Зевса благати:

“Вислухай, Зевса-егідодержавця дитя нездоланне!

325] Зглянься хоч нині на мене, якого раніш не почула

В час, коли в морі я гинув, землі потрясателем гнаний,

Дай мені приязнь і ласку знайти у людей феакійських”.

Так він молився. Його почула Паллада Афіна,

Але сама не з’явилась — боялась вона свого дядька

330] Славного, що у кипучому гніві гонив Одіссея

Богоподібного, доки в свою не вернувсь він отчизну.

ПІСНЯ СЬОМА

ЗМІСТ СЬОМОЇ ПІСНІ

ВЕЧІР ТРИДЦЯТЬ ДРУГОГО ДНЯ

Одіссей входить до міста; біля воріт з ним зустрічається Афіна у вигляді феакійської діви; вона огортає його млою, і він, ніким не помічений, наближається до Алкіноєвого дому. Опис владаревого дому й саду. Увійшовши до господи, де в той час володар бенкетував з гостями, Одіссей підходить до владаревої дружини Арети, і мла, що його оточувала, зникає. Він благає Арету дарувати йому засіб повернутися на батьківщину. Алкіной запрошує його до столу. Після бенкету гості розходяться. Одіссей, залишившись один з Алкіноєм і Аретою, розповідає їм, як він відплив з острове Огігії, як буря викинула його на береги Схерії і як він одержав одяг Від владарівни Навсікаї. Алкіной дає обіцянку вирядити його на фсакійському кораблі до Ітаки.

ОДІССЕЇВ ПРИХІД ДО АЛКІНОЯ

Так богосвітлий моливсь Одіссей, у нещастях незламний,

Дівчину ж мули міцні тим часом доставили в місто.

Дому славетного батька свого Алкіноя дійшовши,

В брамі вона залишилась. Навколо її оточили

5] Богоподібні брати і, з повозу випрягши мулів,

Випрану чисто білизну усю занесли до покоїв.

В спальню свою Навсікая пройшла, де вогонь розвела їй

Еврімедуса стара, покоївка її з Апіреї.

На кораблі її звідти колись привезли крутобокім,

10] Для Алкіноя дарунок обравши із здобичі, був-бо

Він у феаків вождем, і як бога його шанували.

В домі цім білораменну зростила вона Навсікаю

Й зараз для неї вогонь розвела і вечерю внесла їй.

Встав Одіссей тим часом і в місто подався. Афіна ж,

15] Дбаючи про Одіссея, в густій його хмарі сховала,

Щоб із феаків зухвалець якийсь, його перестрівши,

Словом глумливим не скривдив і щоб не запитував, хто він.

Тільки-но до чарівного вже мав уступити він міста,

Як перестріла його сама ясноока Афіна

20] В вигляді юної діви, що з глеком ішла поуз нього.

Стала вона перед ним, і спитав Одіссей богосвітлий:

“Чи не могла б ти, доню, дорогу мені показати

До Алкіноя, що в краї оцім над людьми владарює?

Я-бо чужинець, що горя багато зазнав, і сюди я

25] З дальнього краю прибув, і нікого з людей я не знаю

Тих, що в вашому місті й країні оцій проживають”.

В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:

“Зараз той дім, якого ти, батьку-чужинче, питаєш,

Я покажу, — поблизу там мій батько живе бездоганний.

Йди собі мовчки, а я тобі стежку показувать буду,

Не оглядайсь на людей і нічого у них не розпитуй, —

Люди тутешні не дуже-то люблять чужинців захожих,

Гостем не приймуть того, хто з іншого краю прибуде.

На кораблі свої бистрі цілком покладаючись, завжди

35] Плавають в морі вони, — їм дав це землі потрясатель.

Бистрі у них кораблі, мов крила, мов думка в людини”.

Мовивши це, уперед виступає Паллада Афіна

Кроком швидким, а за нею і він по слідах божественних.

І не помітив ніхто із феаків, у плаванні славних,

40] Як він по місту ішов поуз них, — пишнокоса Афіна,

Діва-богиня могутня, піклуючись в серці своєму

Про Одіссея, сховала його у хмарині чудесній.

З гавані там Одіссей дивувався — з однакових суден,

З площ, де звичайно збирались мужі, із високих та довгих

45] Стін, частоколом обведених, — любо було й подивитись.

Як підійшли вони до владаревого славного дому,

Так говорить почала ясноока богиня Афіна:

“Ось він, батьку-чужинче, той дім, що його тобі мала

Я показать: владарів ти там знайдеш, годованців Зевса;

зо уЧТу справляють вони. Заходь до середини й серцем

Ти не тривожся, — відважній людині щастить якнайкраще

В справі усякій, хоча й із чужої прибуде країни.

Спершу знайди господиню, коли до покоїв ти зайдеш.

Зветься Арета вона на ім’я; від батьків тих же самих

55] Родом вона, що від них і владар Алкіной народився.

Сина колись народив Навсітоя землі потрясатель

Від Перібої, найкращої виглядом поміж жінками

І наймолодшої з дочок відважного Еврімедонта,

Що володарив колись над плем’ям гігантів зухвалих,

60] Та погубив і себе він, і плем’я оте нечестиве.

З нею з’єднавсь Посейдон і сина родив Навсітоя,

Мужнього духом, що став вождем над народом феаків.

У Навсітоя ж сини Рексенор з Алкіноєм вродились.

Першого молодожоном убив Аполлон срібнолукий,

65] 1 залишив після себе єдину він доньку Арету

В домі своїм. її Алкіной собі взяв за дружину

І шанував, як ніхто в цілім світі жінок не шанує,

Що господарство провадять в домах у своїх чоловіків.

Мала і зараз таку ж вона має пошану сердечну

70] І від дітей своїх любих, і від Алкіноя самого,

І від людей, що на неї всі дивляться, наче на бога,

Й щиро вітають її, коли вона вийде на місто.

Не бракувало-бо їй ясного ума й благородства,

Вміла й порадить вона, й суперечки мужів розв’язати.

75] Як і до тебе вона сердечну проявить прихильність,

Буде надія тобі побачити рідних, вернувшись

В дім, побудований гарно, на милу свою батьківщину”.

Мовивши це, відійшла ясноока Афіна від нього

Моря пустинним шляхом і, покинувши Схерію гожу,

80] У Марафон прибула й на широкі дороги афінські,

В дім Ерехтея міцний увійшла; Одіссей же тим часом

До Алкіноя пішов у славетні покої і серцем

Затрепетав, перед мідним порогом його зупинившись.

Все-бо, як сонце яскраве, як місячне сяйво, блищало

В високоверхім стрункім Алкіноя відважного домі.

Стіни, міддю оббиті, тягнулися вправо і вліво,

Вглиб від порога, з карнизом вгорі з темно-синьої сталі.

З золота двері зсередини в домі міцнім зачинялись,

Срібні одвірки над мідним порогом підносились струнко,

90] Срібний одвірок — вгорі й золотеє на дверях окільце.

З золота й срібла обабіч при вході собаки стояли,

Виробив їх надзвичайно майстерно Гефест кривоногий,

Щоб Алкіноєві, серцем відважному, дім пильнували, —

Пси ті безсмертні були і ніколи й не старіли навіть.

95] А від порога в глиб дому при стінах і справа, і зліва

Крісла рядами стрункими стояли; на них тонкоткані

Скрізь покривала м’які позастелено — витвір жіночий.

Знатні феаків вожді у тих кріслах звичайно сиділи,

їли й пили — удосталь всього цілий рік тут бувало.

100] Ще й золоті юнаки там стояли на гарних підставках,

Факелів пломінь яскравий в руках вони дужих тримали,

Щоб для гостей у покоях освітлювать темряву ночі.

Аж п’ятдесят служебних жінок було в домі у нього;

Зерно на жорнах ручних мололи одні золотаве,

105] Інші ткали на кроснах ретельно чи прядиво пряли,

Сидячи тісно гуртом, мов листя тополі стрункої;

Ткались так густо полотна, що з них і олива збігала.

Як перевищують всіх мужі феакійські умінням

Бистрі на морі водить кораблі, так само й жінки їх —

110] Ткацькою вмілістю, хист дарувала їм щедра Афіна

До рукоділля прекрасного й розум ясний та розважний.

А за подвір’ям — од брами вхідної — був сад плодоносний,

В оранку денну завбільшки, обведений тином навколо.

Віттям розкішним великі дерева там скрізь зеленіли —

115] Груші дорідні, гранати і яблунь ряди рясноплідні,

В фігах солодких смоковниці й пишно-зелені оливи.

Та без плодів ніколи гілля тих дерев не лишалось —

Влітку то будь чи взимі — цілорічно. Віє там завжди

Теплий Зефір, і одні лиш зав’яжуться — другі вже спіють.

і” Яблуко стигне за яблуком там, за грушею — груша,

Гроно там зріє за фоном, за смоквою — смоква солодка.

Далі — в розкішних плодах виноградник розкинувся рясно, —

Тут ось, під вільним осонням, на зрівняній гладко площадці

Грона сушились на сонці, а там виноград ще збирали;

125] Тут же й давили його; цвітіння скінчивши, отут він

Щойно лише наливався, а там починав червоніти.

За виноградника рядом останнім оброблені грядки,

Повні городини всякої, очі весь рік веселили.

Два джерела там було — одне ручаєм кучерявим

130] Сад орошало, а з другого струмінь двором до порога

Дому високого біг, — городяни там воду черпали.

Щедро був так од богів обдарований дім Алкіноя.

З подиву світлий спинивсь Одіссей, у нещастях незламний.

Надивувавшись доволі на все в глибині свого серця,

135] Швидко ступив на поріг і ввійшов він всередину дому.

Радників зібраних там і вождів він застав феакійських,

Що осяйному дозорцеві там узливання творили, —

Тож наостанку, про ложе згадавши, вони узливали.

Світлий пройшов через дім Одіссей, у нещастях незламний,

140] Хмаркою вкритий, що в неї Афіна його заховала,

І навпростець до Арети й державця дійшов Алкіноя.

Зразу ж руками обняв Одіссей коліна Арети —

І божественна розвіялась мла, що його окривала.

Всі оніміли, мужа побачивши перед собою,

Тільки зорили із подивом, як він благає уклінно:

“Гідна пошани жоно Алкіноя, відважного серцем!

Горя зазнавши й біди, до колін я твоїх припадаю,

До чоловіка й гостей. Хай щасливе життя їм дарують

Вічні боги, хай кожен у спадщину дітям залишить

150] В домі майно і пошану, даровану їм від народу.

Допоможіть мені виїхать звідси й до рідного краю

Швидше вернутись, — черпнув-бо я лиха далеко від рідних”.

Мовивши це, край вогнища хатнього сів він на попіл,

Близько вогню. Всі навкруг зберігали глибоке мовчання.

155] Та обізвався нарешті старий Ехеней благородний, —

Серед мужів феакійських він був найстаріший літами

Й гарним порадником був, багато-бо здавна він бачив;

З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:

“Ні, Алкіною, недобре й негоже, щоб гість перед нами

160] Впрост на землі тут сідав біля вогнища в попіл гарячий.

Тож зволікають вони, лиш твого дожидаючи слова.

Ну-бо, підводь свого гостя і в срібноцвяховане крісло

Поруч себе посади, а окличники хай приготують

Воду з вином — узливання обряд учинить громовержцю

165] Зевсові, що сподорожує тим, хто щиро благає.

Ключниця хай із запасів чужинцеві дасть повечерять”.

Мову почувши оцю, Алкіноєва сила священна

Руку бере Одіссея розумного й хитрого дуже.

З попелу гостя підводить і в крісло садовить блискуче,

170] Синові встати звелівши, хороброму Лаодаманту,

Що біля нього сидів, улюбленець батьків коханий.

Воду служниця внесла в золотому чудовому глеку —

Руки вмивати — й поволі над срібним цеберком зливала,

Потім поставила стіл перед ними, обструганий рівно.

і” Хліба і страв розмаїтих їм ключниця вносить поважна,

Радо і щедро черпнувши з домашніх запасів численних.

їв тут і пив Одіссей богосвітлий, в нещастях незламний.

Тож до окличника мовить тоді Алкіноєва сила:

“Влий у кратеру води до вина, Понтоною, й навколо

11ІО Всім піднеси — узливання обряд учинить громовержцю

Зевсові, що сподорожує тим, хто щиро благає”.

Мовив він так, і вино розмішав Понтоной медоплинне,

Порозливав і роздав його всім, що сиділи на учті.

По узливанні й самі вони випили, скільки схотіли.

185] З словом звернувся до них Алкіной, і так він промовив:

“Слухайте, люду вожді і правителі всі феакійські!

Висловлю те я, до чого у грудях мій дух спонукає.

Учту скінчивши, спокійно тепер по домах розійдіться.

Завтра ж уранці, ще більше старійшин сюди наскликавши,

190] Гостя в покоях отут пригостімо й богам принесемо

Жертви прекрасні, а потім пора й про виправу подумать,

Щоб без турбот цей чужинець, без зайвого клопоту й горя

З нашою поміччю міг до рідного краю дістатись

Радісно й швидко, хоч як не було б ще до нього далеко,

195] Лиха й недолі щоб він не зазнав уже більше в дорозі,

Поки не стане на землю він рідну. Хай там уже терпить

Все він, що доля і прялі суворі для нього напряли

З ниттю життя відтоді, як мати його породила.

А як з безсмертних це хтось із неба високого злинув,

То, очевидно, могутні боги щось замислили інше.

Завжди-бо людям вони відкрито свій вигляд являють

В час той, коли ми преславні приносимо їм гекатомби,

Тут же до учти сідають і з нами частуються разом.

Навіть як стрінеться нам хтось із них, як мандрівець самотній,

205] То не ховається він перед нами, бо ми для них кревні,

Так як кіклопи або як те дике плем’я гігантів”.

Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

“Геть ці думки, Алкіною! Ні постаттю, ані красою

Все ж на безсмертних богів, що простором небес володіють,

210] Я анітрохи не схожий, — звичайна я смертна людина.

Серед людей ви нікого не знали, хто б витерпів горя

Стільки, як я, і з ким би недолею мав я рівнятись.

Міг би багато я більше про лихо своє розказати,

Скільки всього, призволенням богів, перетерпів я досі.

215] Та хоч в якій я журбі, а дозвольте мені повечерять, —

Гіршого, мабуть, нічого нема за ненавидний шлунок,

Що нас гризе, як той пес, і про себе велить пам’ятати,

Хоч би й не знати як мучився хто і болів своїм серцем.

Як же я серцем болію! А він все одно спонукає

220] їсти і пити і те, що я витерпів досі, забути

Силує, лиш одного — наповнить його вимагає.

Ви ж бо, як тільки світанок настане, мене, нещасливця,

Вирядить все ж постарайтесь у рідну мою батьківщину,

Хай ще й багато зазнаю і навіть загину, аби лиш

225] Дім свій високий побачить, і челядь свою, і маєтки”.

Так говорив він, вони ж ту мову схвалили й поклали

Вирядить гостя додому, сказав-бо таки до ладу він.

По узливанні й самі вони випили, скільки схотіли,

І по домівках своїх спочивати усі розійшлися.

23(1 Сам у господі тим часом зоставсь Одіссей богосвітлий,

З ним і Арета, іще й Алкіной боговидий сиділи

Поряд, тим часом служниці вже посуд по учті прибрали.

Словом до нього озвалася білораменна Арета, —

Зразу-бо глянувши, плащ упізнала, й хітон, і прегарні

23′ Шати, що виткала їх із своїми служницями разом, —

Отже, озвалась до нього і мовила слово крилате:

“Передусім я, чужинче, тебе запитати хотіла б:

Хто ти і звідки є родом? І хто тобі дав це одіння?

Чи не казав-бо ти сам, що, блукаючи морем, приїхав?”

240] Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

“Важко тобі, володарко, докладно про всі розказати

Лиха, що стільки богове небесні мені їх послали;

Та розкажу тобі те, що спитала і хочеш ти знати.

В морі, далеко відсіль, лежить десь Огігія-острів.

245] Там проживає Каліпсо, Атлантова донька підступна,

Пишноволоса, дивна богиня, — із нею в єднання

Ані з богів, ані з смертних людей ніхто не вступає.

Тільки мене із богів хтось на вогнище це, бідолаху,

Вивів тоді, як, на мій корабель блискавицю сліпучу

250] Кинувши, Зевс розтрощив його геть в винно-темному морі.

Товариші мої славні усі там загинули марно,

Я ж, за кіль корабля крутобокого міцно вхопившись,

Дев’ять днів так тримався, у пітьмі нічній на десятий

Кинутий був на Огігію-острів богами. Каліпсо

*” Там пишнокоса живе, ця дивна богиня. Прийнявши,

Гойно мене годувала, й кохала вона, і безсмертним

Пообіцяла зробить, щоб не старів уже я ніколи.

Духа ж у грудях моїх не здолала вона прихилити.

Сім безперервних я років у неї лишався, сльозами

Кроплячи одіж нетлінну, даровану тою ж Каліпсо.

А як, наблизившись, рік надійшов уже й восьмий до мене,

Раптом додому пливти вона пильно мені наказала —

Зевса велінням чи, може, й сама свою думку змінила.

Швидко на збитому міцно плоту відпустила, багато

265] Хліба й солодкого давши вина, ще й одіж нетлінну.

Німфа теплий услід мені вітер попутний послала;

Плив уже днів я сімнадцять, широким прямуючи морем.

На вісімнадцятий день показалися гори тінисті

Вашого краю, і в грудях у мене, нещасного, любе

270] Серце раділо. Та лиха усякого мав ще багато

Стерпіти я, що наслав Посейдон, землі потрясатель.

Буйні вітри розбудивши, мені заступив він дорогу,

Море безкрає розбурхав; і голосно, тяжко стогнав я,

Та на плотові триматися хвиля мені не давала.

275] Зрештою вщент його буря розбила, і вплав я, пустившись,

Моря глибінь перерізав, аж поки до вашого краю

Вітер і хвилі, з собою мене несучи, не пригнали.

Мав я вже вийти на берег, та хвиля б мене подолала,

Кинувши мною об скелі страшні на безрадіснім місці.

280] Знову одплинув я вбік, аж поки у гирлі річному

Я опинився, — те місце здалося мені найзручнішим:

Вільне від скель, воно й захист од вітру давало надійний.

Сили зібравши останні, я там і упав. Насувалась

Ніч божественна. Убік од ріки, що з неба спадає,

285] Я відійшов і заліг у кущах, загорнувшись в опале

Листя, а бог тоді сон навіяв мені безтурботний.

Так серед листя того з журбою у милому серці

Спав я цілісіньку ніч до світанку і аж до полудня.

Сонце до заходу йшло, й від солодкого сну я прокинувсь.

290] На узбережжі в забавах побачив служниць я твоєї

Доньки й між ними й саму її — наче богиню. До неї

Я із благанням звернувсь. Благородний не звів її розум, —

Так мене стріла, що я й сподіватись не міг від такої

Юної дівчини, бо найчастіш нерозсудлива молодь.

2’5] їжі дала мені щедро й вина променистого вдосталь,

В річці помила мене і одіж оцю дарувала.

Хоч і засмучений тяжко, всю правду тобі розповів я”.

Знову тоді Алкіной до нього у відповідь мовив:

“Не до ладу учинила з тобою дочка моя, гостю,

300] Що із служницями разом тебе до нашого дому

Не запросила, — до неї до першої ти-бо звернувся”.

Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

“Дівчину ти безневинну не лай через мене, герою.

Пропонувала мені вона йти із служницями разом,

305] Та не схотів уже сам я, бо сором було і боявсь я,

Щоб не розгнівав ти серця свого, нас побачивши вкупі.

Надто-бо всі запальні на землі ми цій, плем’я людськеє”.

Знову тоді Алкіной до нього у відповідь мовив:

“В грудях, чужинче, моїх не таке уже серце, щоб мало

310] Гніватись марно, — краще в усьому дотримувать міри.

Свідки — батько наш Зевс, Аполлон і Паллада Афіна,

Що отакий, як ти є, та ще й думки зі мною одної,

Мав би дочку мою, тут залишившись, і звався б жаданим

Зятем моїм! Якби хтів ти лишитись, то дав би тобі я

315] Дім і маєтки свої. Проти волі ж ніхто із феаків

Тут не затримає, — Зевсові-батьку було б це нелюбо.

Твій же від’їзд відціля, щоб знав ти це добре, на завтра

Я призначаю. Лежатимеш ти, оповитий глибоким

Сном, а інші гребтимуть у тиші спокійного моря,

320] Поки в вітчизну і в дім свій, чи де тобі любо, прибудеш,

Навіть коли б це й далі було ще за острів Евбею;

Він же край світу лежить, як розказують це очевидці

З наших людей, що возили русявого раз Радаманта

В краї тім Тітія, Геї могутнього сина, провідать.

325] Наші тоді без труда дістались туди мореплавці,

Й дня того ж самого легко вони повернулись додому.

Скоро побачиш ти сам, що мої кораблі найбистріші, —

Веслами наші гребці уміють по хвилі вдаряти”.

Так він сказав, і незламний зрадів Одіссей богосвітлий,

330] І молитовно звернувся, й назвав на імення, й промовив:

“Зевсе, наш батьку, якби ж то слова Алкіноя збулися

Справді! Мав би навік він тоді на землі хлібодатній

Славу невгасну. А я б до вітчизни своєї вернувся!”

Так між собою удвох про все це вони розмовляли.

335] Білораменна Арета служницям звеліла тим часом

Ліжко йому в передсінок внести й подушками заслати,

З пурпуру гарного зверху покрити його килимами

Й ковдру покласти пухку, щоб було йому чим укриватись.

Зараз же вийшли з світцем у руках із покоїв служниці.

340] А як м’яке вони ложе старанно йому постелили,

До Одіссея тоді підійшли і його запросили:

“Йди спочивати, чужинче, — постеля тобі вже готова”.

Так говорили вони, і з радістю ліг він заснути.

Так незламний в біді спочивав Одіссей богосвітлий,

345] В ліжко різьблене поринувши зразу в лункім передсінку.

Ліг Алкіной у середніх покоях високого дому,

Де господиня дружина з ним ложе й постелю ділила.

ПІСНЯ ВОСЬМА

ЗМІСТ ВОСЬМОЇ ПІСНІ

ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТІЙ

Алкіной, запропонувавши усім громадянам, що зібрались на площі, допомогти вирядити Одіссея на його батьківщину, запрошує вельмож і корабельників до себе на обід. Спів Демодока під час обіду. Потім розваги: біг, кидання диска, боротьба, бій навкулачки. Одіссей, ображений Евріалом, кидає камінь і всіх вражає своєю силою. Танок, під час якого Демодок співає про Арея й Афродіту. Всі повертаються до господи. Одіссея щедро обдаровано. За вечерею Демодок співає про дерев’яного коня і подвиги вождів ахейських. Його пісня викликає в очах Одіссея сльози; Алкіной розпитує про причини його скорботи і просить розповісти про свої пригоди.

ОДІССЕЄВЕ ПЕРЕБУВАННЯ У ФЕАКІВ

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

З ложа свого підвелась Алкіноєва сила священна,

Встав уже й городоборець тоді, Одіссей богорідний.

Гостя тоді повела Алкіноєва сила священна

5] Прямо на площу феаків, од їх кораблів недалеко.

Разом дійшовши, вони на камінні обтесанім сіли

Поруч. Паллада ж Афіна, окличника вигляд прибравши,

Що у розумного був Алкіноя, пішла через місто,

Щоб Одіссеєві мужньому швидше від’їзд влаштувати,

10] І, перед кожним мужем спиняючись, так говорила:

“Ну-бо, всі люду вожді і правителі всі феакійські, :

Швидше на площу збирайтесь чужинця послухати, котрий

До Алкіноя розумного в дім прибув ось недавно,

В морі зазнавши біди, — на безсмертних він виглядом схожий”.

15] Мовлячи так, вона в кожнім бажання й цікавість будила:

Швидко усі позбиралися люди й заповнили площу

Й лави на ній. Розумного з подивом всі розглядали

Сина Лаерта, — в той час-бо Афіна йому ясноока

Дивну на голову й плечі красу пролила божественну,

20] Вищим зробила на зріст і на вигляд багато ставнішим,

Щоб феакійським мужам і любий він став, і приємний,

Подив у них викликав і пошану, здобув би звитягу

В іграх, якщо Одіссея схотять перевірить феаки.

А як посходились всі і велика зібралась громада,

25] З словом звернувся до них Алкіной, і так він промовив:

“Слухайте, люду вожді і правителі всі феакійські!

Висловлю те я, до чого у грудях мій дух спонукає:

Цей от чужинець, а хто він — не знаю, в блуканнях у дім мій

З заходу сонця прибув чи, може, зі сходу недавно,

30] Просить відправить додому й запевнення в тому благає.

Ми, як звичайно, від’їзд той готові йому влаштувати,

Бо ані він, ані інший, хто в дім завітає до мене,

Тут не благатиме довго свого повороту додому.

Отже, чорний спустім корабель, що на море священне

35] Плине уперше. Два й п’ятдесят юнаків йому в поміч

Виберіть ви щонайкращих, які у нас є у народі.

До кочетів хай прив’яжуть вони свої весла й на берег

Вийдуть; у дім наш прийшовши по тому, нехай приготують

Швидше обід, — всього я удосталь до нього постачу.

40] Це я наказую хлопцям. А ви, берлоносні державці,

Разом усі до мого приходьте прегарного дому

Гостя в покоях моїх у щирості дружній приймати.

Не відмовляйтесь ніхто. Запросіть і співця Демодока

Богонатхненного — має-бо дар од богів він піснями

45] Радувать нас, якої б не кликало серце співати”.

Мовивши це, він пішов уперед, а за ним поспішили

Всі берловладці; пішов і окличник — співця запросити.

А п’ятдесят два гребці молоді, що звелів їх обрати,

Вийшли, як він наказав, на берег невтомного моря,

50] До корабля підійшли уздовж узбережжя морського,

Зсунули чорний вони корабель на воду глибоку,

Потім і щоглу, й вітрила на ньому як слід приладнали,

Стропками весла усі в кочетах закріпили рядами,

Все як належить, і білі вітрила вгорі розпустили;

55] Свій корабель на котві закріпивши, на берег всі вийшли

Й до Алкіноя розумного в дім подалися високий.

Повно людей тоді в двір, передсінок і в самий будинок

Понабивалось; було молодих і старих там багато.

Разом дванадцять овець Алкіной для учти зарізав,

Вісім свиней білоіклих і пару волів круторогих,

Шкуру із них поздирали й обід спорядили жаданий.

Любого всім співомовця привів тим часом окличник, —

Муза любила його, але злом і добром наділила:

Світло очей погасила, та спів дарувала солодкий.

65] Крісло окличник йому Понтоной срібнокуте поставив,

Спиною серед гостей до колони його притуливши;

Потім формінгу дзвінку на кілку дерев’янім повісив

Над головою його й показав, як дістати рукою

Струни; кошика з хлібом на гарнім столі він поставив,

70] Тут же і келих з вином, щоб пив, коли серце запрагне.

Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Муза співця надихнула мужів оспівати славетних

Співом, що слава його до широкого неба сягала,

75] Про Одіссеєву сварку з Ахіллом, Пелеєвим сином,

Як на розкішній учті богів вони злими словами

Лаялись несамовито й мужів володар Агамемнон

Нишком радів, що знатні ахеї отак посварились.

Бо як ознаку добра провістив йому в храмі Піфійськім

80] Феб-Аполлон, коли в бога спитати поради ступив він

Через поріг кам’яний, — то з волі великого Зевса

Був лиш початок нещасть, що найшли на троян і данаїв.

Отже, про це і співав славетний співець. Одіссей же,

Довгу керею пурпурну міцними піднявши руками,

^ Голову нею закрив і обличчя прекрасне сховав в ній, —

Сором-бо перед феаками сльози було проливати.

А як кінчав свою пісню співець божественний, то, сльози

Витерши, стягував знов Одіссей з голови ту керею,

Й, келих дводонний узявши, богам узливання творив він.

90] А як ізнову співати аед починав на прохання

Знатних феаків, що мали від співу його насолоду,

Знову тоді Одіссей, з головою укрившися, плакав.

Так удавалось од інших йому свої сльози ховати,

Тільки один Алкіной догадався й таки їх помітив,

9— Бо біля нього сидів і чув його тяжкі зітхання.

До веслолюбних феаків одразу ж тоді він озвався:

“Слухайте, люду вожді і правителі всі феакійські!

Вдосталь ми наші серця вдовольнили як ситним обідом,

Так і формінги звучанням, що з учтою завжди супутня.

100] Вийдімо звідси тепер, щоб участь узяти в змаганнях

Різних, — нехай, до своєї рідні повернувшись, розкаже

Гість наш удома, наскільки отут переважимо інших

Ми у бою навкулачки, в стрибанні, борні й перегонах”.

Так він сказав і пішов уперед, а за ним і всі інші.

105] Зразу й окличник формінгу дзвінку на кілок дерев’яний

Зверху повісив, узяв Демодока за руку й з покоїв

Вивів на стежку ту саму, якою усі подалися

Знатні феаки, що ігри й змагання хотіли дивитись.

Вийшли на площу вони, а за ними слідом величезний

”” Сунувся натовп. Спинилися там юнаки благородні.

Першими вийшли тоді Акроней, Окіал з Елатреєм,

Потім Навтей і Прімней, а тоді Еретмей з Анхіалом,

Далі Понтей і Прорей і Анабесіней із Фтооном

Та Амфіал, Полінея шановного син Тектоніда;

”¦ Вийшов іще Евріал, Навболід, на Арея подібний,

Людоубивцю, — на зріст і на вроду був самий найкращий

Він із усіх юнаків феакійських по Лаодаманті.

Вийшли нарешті і троє синів Алкіноя самого —

Лаодамант, і Галій, і з ним Клітоней богорівний.

Дух мені в грудях укоханих ти схвилював надзвичайно,

Мовлячи так непристойно. Не неук-бо я і в змаганнях,

180] Як говорив ти, а завжди, здається мені, серед перших

Був я на них, поки юність в руках моїх дужих буяла.

Нині ж я в горі й нещасті, — багато-бо я перетерпів

Від ворогів на війні і від лютої хвилі на морі.

Все ж я і так, стільки лиха зазнавши, вступаю в змагання.

185] В’їдливе слово твоє, роз’ятрив мене ним ти до краю!”

Так він промовив і прямо в одежі за диск, набагато

Більший, вхопився, товстіший і тяжчий, ніж той, що феаки

Ним між собою звичайно змагалися в дискометанні,

І, розмахнувшись, його він дужою кинув рукою, —

190] Камінь той аж задзвенів. До землі мимоволі присіли,

Лет його вчувши дзвонистий, славетні мужі мореплавці,

Довговеслі феаки. Могутньою пущений п’ястю,

Перелетів він усі їх познаки. У вигляді мужа

Місце падіння Афіна сама позначила й сказала:

195] “Навіть сліпий одрізнив би напомацки знак твій, чужинче,

Не замішався, не впав з усіма-бо він іншими вкупі,

А від усіх попереду. Пишайся, ти виграв змагання!

Далі чи врівень з тобою ніхто із феаків не кине”.

Мовила так, і незламний зрадів Одіссей богосвітлий,

200] Рад, що на зборах знайшовся товариш, до нього прихильний,

З легшим він серцем тоді до феаків озвався й промовив:

“Киньте до знаку мого, юнаки! І зразу ж за вами

Кину я знов — чи так само, чи навіть, надіюся, й далі.

Спробуйте, вийдіть і в інших ви іграх зі мною змагатись,

205] В чому хто серцем бажає, бо надто ж мене роздражнили.

В гонах, в борні чи в бою навкулачки — ні з ким із феаків

Я не відмовлюсь боротися, крім лише Лаодаманта.

Гість-бо я в нього, а хто ж із господарем б’ється гостинним?

Дурень хіба чи нікчема якийсь викликав би змагатись

210] Саме того, хто виявив щиру до нього гостинність

Поміж чужими людьми, — собі лише цим він пошкодить.

Інших же я не відкину й змагатися не відмовляюсь, —

Виступить я проти кожного згоден і сили помірять.

Тож на змаганнях, відомих мужам, я не зле почуваюсь, —

215] Вмію поводитись я і з добре обточеним луком,

Перший улучу стрілою у постать намічену навіть

Серед загону ворожого, хоч би і ближче до нього

Товариші націлялись численні і влучно стріляли.

Перемагав мене лиш Філоктет, коли біля Трої

220] Всі ми, ахейські мужі, у стрілянні із лука змагались.

Що ж до всіх інших, то, певен я, кращих від мене немає

Нині між смертних, що тут, на землі оцій, хліб споживають.

Проти колишніх мужів не посмів би, проте, я змагатись, —

Проти Геракла чи проти Евріта, вождя Ехалії;

225] Навіть з богами на луках вони свої міряли сили.

Тим-то й загинув великий Евріт, не діждавши своєї

Старості вдома, — убив Аполлон його в гніві страшному.

Він-бо його викликав у стрілянні із лука змагатись.

Далі я списа метну, ніж інший із лука устрелить,

210] Тільки боюся, щоб часом у гонах мене не здолав би

Хтось із феаків, — занадто свої я виснажив сили

В хвилях морських, не всю-бо дорогу сюди я проїхав

На кораблі, і любі ослабли у мене коліна”.

Так говорив він, і всі у глибокім сиділи мовчанні.

Тільки один Алкіной у відповідь мовив до нього:

“Гостю, нічого для нас неприємного ти не говориш,

Ти захотів лише доблесть, властиву тобі, показати

В гніві на мужа цього, що образив тебе у зібранні,

Як не посмів би ніхто із людей зневажать твою доблесть,

240] В кого є розум, хто здатний доречне промовити слово.

Тільки й моєї мови послухай, щоб іншим героям

Міг ти усе розказати в той час, як у власному домі

Учту справлятимеш разом з своєю дружиною й дітьми,

Щоб спогадав тоді й доблесті наші, в яких відзначитись

245] Зевс дарував нам не раз ще із батьківських днів стародавніх.

В нас ні борців нема видатних, ні бійців навкулачки,

В гонах ми спритні зате й мореплавці найкращі у світі.

Любимо завжди ми учти з кіфарою, співи і танці,

Теплі купелі, і ложе м’яке, й свіжозмінені шати.

250] Та підійдіть-но, уміння своє покажіть нам, найкращі

Танцівники феакійські, щоб гість наш, додому вернувшись,

Друзям своїм розповів, наскільки за інших ми вищі

І в мореплавстві, і в гонах швидких, і в співах, і в танці.

Та побіжіть-но хто-будь принесіть дзвінкострунну формінгу

255] Для Демодока, — вона десь у нашому домі лишилась”.

Так Алкіной боговидий промовив, і зараз окличник

Встав, щоб формінгу дзвінку принести сюди з дому державця.

Дев’ять тоді розпорядників, обраних з-поміж народу,

Теж підвелися, щоб все влаштувать, до змагання належне.

260] Ґрунт урівняли вони і розширили площу навколо.

Швидко окличник вернувся й приніс дзвінкострунну формінгу

Для Демодока. І той на середину вийшов, довкола ж

Юні зібралися хлопці, досвідчені в танцях добірних,

І почали тупотіти на рівній площадці; мелькання

265] Ніг споглядаючи їхніх, в душі Одіссей дивувався.

От під формінгу почав Демодок пречудової пісні

Про Афродіту заквітчану, що із Ареєм кохалась,

Як вони в домі Гефеста уперше з’єднались таємно

В любощах, як їй дарунки приносив Арей, як збезчестив

270] Ложе Гефеста-державця. Цю звістку приніс йому зразу

Гелій: побачив він їх у обіймах палкого кохання.

Щойно Гефестових вух доторкнулась ця звістка болюча,

В кузню свою він пішов, злу думку плекаючи в серці.

І на колоді ковадло поставивши, викував пута

275] Він нерозривні й незламні, щоб кожного міцно тримали.

Хитро зробивши цю вигадку й дуже лихий на Арея,

В спальню свою він пішов, де любе їх ложе стояло,

Путами ніжки його він навколо обвинув старанно.

Потім зі стелі ще сіті тонкі він із сволока звісив,

280] Мов павутиння легке, ніхто їх побачить не міг би,

Навіть безсмертні боги, — так майстерно усе те скував він.

А заснувавши підступно круг ложа усі свої сіті,

Вдав, ніби в Лемнос іде, у прегарно збудоване місто,

Що із усіх йому міст на землі цій було найлюбіше.

285] Був не сліпий, того ждавши, й Арей з золотавим повіддям, —

Щойно із дому Гефест одлучився, митець славнозвісний,

Зразу ж пішов до Гефеста славетного він у домівку,

Спраглий жагою в коханні обнять Кітерею квітчану.

Та ж, вщ Кроніона, батька могутнього, щойно вернувшись,

290] Дома сиділа сама. А він, увійшовши в господу,

Взяв Афродіту за руку, назвав на ім’я і промовив:

“Ляжмо спочить, моя люба, зажиймо розкошів кохання!

Дома ж Гефеста нема, десь, видно, давно він в дорозі,

До сінтіян дикомовних, на Лемнос, напевно, подався”.

295] Так він сказав, і радо лягла вона з ним спочивати.

Скоро й заснули на ложі вони. І раптом над ними

Сіті підступні Гефеста премудрого зверху спустились,

Так що ні встати ніяк не могли вони, ні повернутись,

І зрозуміли тоді, що нема уже як їм тікати.

300] Зовсім до них тоді близько кульгавець надходить славетний, —

Перше ніж в Лемнос прибути, назад він з дороги вернувся.

Гелій-бо сам чатував і звістку подав йому вчасно,

То й поспішив він, зажурений серцем, до милого дому.

Вбігши, спинивсь на порозі він, лютим охоплений гнівом,

305] І заволав на весь голос, богів закликаючи в свідки:

“Зевсе, наш батьку, і всі ви, одвічні боги всеблаженні!

Ну-бо, гляньте на вчинок оцей — і смішний, і нестерпний.

Як тут мене, кривоногого, тяжко ганьбить Афродіта,

Зевсова донька, Арея безстидного люблячи потай.

310] Ноги-бо в нього міцні, і на вроду він гарний, тоді як

Я народився калікою. Та не моя то провина,

Тільки батьків моїх, — краще бодай би мене й не родили!

Ви подивіться, як оці двоє в обіймах кохання

Сплять на постелі моїй, а я лиш дивлюся й катуюсь.

315] Та сподіваюся, більше не схочеться так їм лежати,

Хоч би й кохалися дуже, — не скоро їм прийде бажання

Разом поспати. І доти триматимуть хитрі їх сіті,

Доки усіх її батько дарунків мені не поверне,

Тих, що за дівку оцю безсоромну йому надавав я.

320] Гарна у нього дочка, та занадто уже легковажна”.

Так говорив він, боги ж позбиралися в дім міднокутий:

Сам Посейдон-земледержець прийшов, і Гермес, що розносить

Блага для нас, і владар Аполлон, що сягає далеко.

Через стидливість жіночу богині удома лишились.

325] Благоподавці боги зупинились юрбою при вході:

Сміхом лунким почали всеблаженні боги реготатись,

Глянувши, що змайструвать умудрився Гефест хитромудрий.

Перезираючись, так говорили вони між собою:

“Злом не дійти до пуття — швидкого повільний обгонить.

330] Так от кульгавий Гефест Арея впіймав, що на швидкість

Всіх подолає богів, які на Олімпі домують, —

Вмілістю взяв і його він, хай платить пеню за блудливість”.

Так один одному вічні боги у гурті говорили.

Зевсів же син, Аполлон-володар, до Гермеса озвався:

335] “Сину й провіснику Зевсів, Гермесе благоподавче!

Чи не хотів би і ти, міцною обплутаний сіттю,

Із золотою лягти Афродітою в постіль принадну?”

В відповідь мовив до нього провісник, гонець світлосяйний:

“Тільки б мені це вдалось, володарю мій далекосяжний,

Хай би оплутаний був я і втроє міцнішою сіттю

Й ви всі, боги і богині, отак би дивились на мене,

Із золотою лягти Афродітою був би я радий!”

Так він сказав, і безсмертні від реготу знов аж лягали.

Сміх той лише Посейдона не брав. Благав він Гефеста,

Майстра славетного, з пут нерозривних звільнити Арея, —

Він обізвався до нього і слово промовив крилате:

“О, відпусти його! Я поручусь тобі, чим побажаєш. —

Сплатить усю він пеню, — безсмертні хай свідками будуть”.

Відповідаючи, так славетний промовив кульгавець:

350] “Ні, Посейдоне, про це й не проси ти мене, земледержцю.

Лихо, коли за лихого поруку дає поручитель.

Як же тебе та до чогось я перед богами примушу,

В разі умкнув би Арей і боргу, і сіті моєї?”

Знову на це відповів Посейдон, землі потрясатель:

355] “В разі Арей, умкнувши і боргу, і сіті твоєї,

Зникне від тебе, сам тобі все заплачу я, Гефесте”.

Відповідаючи, мовив до нього славетний кульгавець:

“Не випадає і ніяк це слово твоє відкидати”.

Мовивши так, зняла із них сіті Гефестова сила.

збо з пут нерозривних звільнившись, обоє схопилися з ложа

І повтікали — Арей у Фракію подався негайно,

А Афродіта, на усміхи щедра, на Кіпр полетіла,

В Пафос, де гай вона має й вівтар із курінням пахучим.

Там покупали харити її і всю намастили

365] Маслом нетлінним, яким натираються тільки безсмертні,

І одягли її в шати розкішні, очей дивування.

Так їм виспівував славний співець. Одіссей його слухав і

З радістю в серці, так само як інші навколо феаки

Слухали, довговесельні мужі, мореплавці славетні.

370] Лаодаманту звелів Алкіной і Галію в танець

Вийти окремо, ніхто-бо змагатися з ними не міг би.

Зараз же в руки прегарний взяли вони м’яч пурпуровий —

Той, що колись так майстерно зробив їм Поліб тямовитий, —

Кидав один його високо, майже до темної хмари,

375] Перегинаючись весь, а другий, плигаючи вгору,

Спритно ловив його, ще й до землі не торкнувшись ногами.

Потім, коли у м’яча, стрибаючи вгору, награлись,

Стали обидва вони на землі танцювать многоплідній,

Часто міняючи крок, а всі юнаки їм навколо

380] в такт у долоні плескали, і гомін зчинявся чималий.

До Алкіноя озвався тоді Одіссей богосвітлий:

“О Алкіною, владарю, у всіх племенах найславніший!

Слушно хваливсь ти мені, що у вас танцюристи найкращі.

Справді це так, і з великим я подивом сам усе бачу”.

385] Мовив — і втіхи додав Алкіноєвій силі священній.

Зараз же той до феаків озвавсь веслолюбних і мовив:

“Слухайте, люду вожді і правителі всі феакійські!

Дуже розумним мені оцей видається чужинець.

Треба за звичаєм нашим гостинці йому дарувати.

390] В нашій країні керують народом дванадцять преславних

Володарів і державців, — тринадцятий я поміж ними.

Гостеві кожен хітона, і випрану чисто керею,

Й золота хай принесе по таланту в дарунок почесний.

Зараз же разом усе те знесімо, щоб, в руки узявши,

і радістю в серці наш псть до нас завітав на вечерю.

А Евріал, що словом таким прохопивсь недоречним,

Хай уже сам і словами, й дарунком усе відшкодує”.

Так він сказав, і усі підтримали те і схвалили.

Кожен гінця вмить додому послав принести подарунки.

А Евріал, озвавшись, тоді Алкіноєві мовив:

“О Алкіною, владарю, в усіх племенах найславніший!

Відшкодувати готов я чужинцеві все, як сказав ти.

Меч цільномідний я подарую йому з рукояттю

Срібною, в піхвах з слонової кості, різьбленої гарно,

405] свіжого розпилу, — це подарунок для нього достойний”.

Мовивши так, він меч йому в руки подав срібнокутий

І, промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим:

“Щастен будь, батьку-чужинче! Якщо прохопивсь я зухвалим

Словом образи, — хай вітер його понесе і розвіє!

410] Хай тобі стріти дружину богове дадуть і в вітчизну

Швидко вернутись, давно-бо страждаєш від рідних далеко”.

Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

“Щастен і ти будь, мій друже, боги хай пошлють тобі благо!

Хай же ніколи і жалю у тебе не буде на меч цей,

415] Що дарував ти мені з зичливим замирення словом”.

Мовивши так, через плечі він меч підв’язав срібнокутий.

Сонце зайшло, і славетні йому принесли подарунки.

Гідні окличники все позносили в дім Алкіноїв.

Там прийняли їх сини Алкіноя, достойного шани,

420] Й матері вельмиповажній чудовий дали подарунок.

Всіх за собою вела Алкіноєва сила священна.

В дім увійшовши, на кріслах високих вони посідали,

І до Арети озвалась тоді Алкіноєва сила:

“Ну-бо, дружино, найкращу неси сюди скриню добірну

425] В неї хітон поклади і випрану чисто керею;

Потім вогонь під котлом розпаліть і воду нагрійте,

Щоб, покупавшися, гість, і розглянувши добре дарунки

Ті, шо феаки йому понаносили, шани достойні,

Учтою втішитись міг і аеда славетного співом.

430] Я ж золотий йому келих чудовий дарую від себе,

Щоб, повернувшись додому, мене він спогадував завжди,

Творячи Зевсові й іншим богам узливання священні”.

Мовив він так, і Арета служницям своїм наказала

Мідний великий триніг на вогонь поставити швидше.

435] Ті встановили триногий котел над палаючим жаром,

Вливши до нього води й розпаливши принесені дрова.

Пломінь утробу котла охопив, і вода нагрівалась.

Скриню прегарну тим часом Арета з комори своєї

Винесла гостю і в неї усі повкладала дарунки —

440] Шати і золото — все, що феаки йому дарували.

Гарну керею й хітон від себе, крім того, поклала,

Потім озвалась до гостя і мовила слово крилате:

“Сам тепер віко оглянь і швидше до скрині прив’язуй,

Щоб не украли чого у дорозі, як знову солодким

445] Сном спочиватимеш ти, пливучи кораблем чорнобоким”.

Щойно почув це незламний в біді Одіссей богосвітлий,

Віко він вмить приладнав, прив’язав його швидко до скрині

Хитрим вузлом, як колись його вчила Кіркея-владарка.

Ключниця тут же його запросила піти до купелі

450] Та й іскупатись у ній, і з радістю в серці побачив

Воду він теплу, не часто-бо так турбувались про нього

З дня, коли він залишив пишнокосої німфи оселю, —

Так, наче богом, вона піклувалася ним безустанно.

А як помили його і маслом натерли служниці,

455] Гарний накинули плащ і хітон надягнули на нього,

Вийшов з купелі й подавсь до мужів, що уже частувались

Винами. Біля одвірка, що міцно підтримував стелю,

Там, оповита красою богів, Навсікая стояла.

З подивом прямо дивилась вона Одіссеєві в очі

І, обізвавшись, із словом до нього звернулась крилатим:

“Щастен будь, гостю, і згадуй мене, коли в рідну країну

Вернешся, — першій мені зобов’язаний ти порятунком”.

Відповідаючи їй, Одіссей велемудрий промовив:

“О Навсікає, дитя Алкіноя, відважного серцем!

чльки дозволив би Зевс мені, Гери муж громоносний,

День повороту узріти й щасливо додому вернутись,

Як до богині, до тебе я там би щоденно довіку

Щиро б молився, життя-бо мені зберегла ти, дівчино”.

Мовив і сів він у крісло уряд з Алкіноєм державним.

470] М’ясо на пайки тоді поділили й вино розмішали.

Любого всім окличник тим часом привів співомовця,

Гідного шани людей Демодока. Його посадив він

Серед бесідників, де той обперсь об колону високу.

От до окличника тут звернувсь Одіссей велемудрий,

475] Зрізавши м’яса шматок з хребта білоіклого вепра,

Вкритого жиром, та більшу частину собі залишивши:

“На ось печеню, окличнику, і віднеси Демодоку,

Хай покуштує, — й зажурений рад я його вшанувати.

Шану й повагу людей, що живуть на землі цій, усюди

480] Мають аеди, сама-бо їх муза безсмертна навчила

Дивних співати пісень, співуче їх люблячи плем’я”.

Так він сказав, і той до героя-співця Демодока

В руки те м’ясо відніс, — і взяв цей, радіючи духом.

Зразу ж до страв приготованих руки усі простягнули.

485] А після того, як голод і спрагу вони вдовольнили,

До Демодока звернувшись, сказав Одіссей велемудрий:

“Вище над смертних усіх я тебе, Демодоку, шаную, —

Чи Аполлон тебе вчив, чи Муза то, Зевсова донька,

Надто-бо все до ладу ти про долю ахеїв співаєш,

49″ Що учинили, й зазнали чого, й як було їм сутужно,

Наче ти сам з ними був чи із уст очевидця почув це.

Отже, про те заспівай, як Еней із Афіною разом

Під Іліоном коня дерев’яного постать зробили,

Як його хитро в акрополь увів Одіссей богосвітлий,

495] Воїв сховавши в коневі, що Трою після зруйнували.

Врешті коли і про це ти докладно мені проспіваєш,

Зараз же перед всіма я людьми розповім, що напевно

Доброзичливий дає тобі бог це натхнення співоче”.

Так він сказав, а співець заспівав уже, богом натхнений,

5оо з того почавши, як враз на свої добропалубні судна

Сіли ахеї і геть попливли, свої шатра спаливши,

Як з Одіссеєм славетним у Трої вже, посеред міста,

Інші тим часом сиділи, заховані в кінській утробі, —

Потім троянці самі в акрополь коня затягнули.

505] Так і стояв він, вони ж без кінця гомоніли безладно,

Сидячи там навкруги, і натроє думки їх ділились:

Міддю безжальною цю черевину проткнути порожню,

Чи, затягнувши на верх, з високої скинути скелі,

Чи залишити це диво як жертву богам милостивну.

310] Саме останнє оце і було те, що статися мало,

Місту-бо доля судила загинуть тому, яке прийме

Постать велику коня дерев’яного, де заховались

Кращі з аргів’ян, готуючи смерть і загибель троянцям.

Далі співав, як ахеїв сини Іліон руйнували,

515] Зі схованки ринувши враз і порожнім коня залишивши.

Як — хто куди — плюндрувати розбіглися місто високе,

Як Одіссей, наче грізний Арей, в Деїфоба домівку

Кинувся вдвох з Менелаєм, до мстивого бога подібним.

Там він, — співав той, — наважився стати до бою страшного

520] І переміг при сприянні великої духом Афіни.

Так той виспівував славний співець, Одіссей же від жалю

Танув слізьми, шо з повік струмками спливали на лиця,

Наче ридає дружина, припавши до любого мужа,

Що за людей і вітчизну свою наложив головою,

525] Щоб від дітей і від міста загибелі день одвернути;

Бачачи, як він конає і в смертних здригається муках,

Тужно голосить над ним і ридає, а ззаду жорстокі

Ратиш удари на спину вже падають їй і на плечі,

Гонять в полон на роботу тяжку, на поталу й наругу;

530] В’януть їй лиця від горя, що жалем до неї проймає, —

Жалісно так в Одіссея з-під брів його сльози лилися.

Все ж удавалось від інших йому свої сльози ховати,

Тільки один Алкіной догадався й таки їх помітив,

Бо біля нього сидів і чув його тяжкі зітхання.

535] До веслолюбних феаків одразу ж тоді він озвався:

“Слухайте, люду вожді і правителі всі феакійські!

Хай Демодок на формінзі дзвінкій вигравать перестане,

Співами й грою не всім-бо він радість дає і утіху.

З того часу, як на учті співець заспівав нам божистий,

340] Не припиняє невтішно гіркими слізьми умлівати

Гість наш, — великий-бо смуток всю душу йому обіймає.

Хай перестане співець, щоб однакову мали ми втіху —

Гість і господар, — усі, набагато-бо краще так буде.

Все із повагою ми для шановного робимо гостя:

545] В путь виряджаєм його і дарунки даємо з любов’ю.

Гість і чужинець, що просить притулку, за рідного брата

Кожному стане, у кого хоч трохи є чулості в серці.

Тим-то від нас не ховай своїм розумом ти обережним

Те, що питатиму я, розказати усе — то найкраще.

з50] Ймення скажи, яким батько і мати тебе називали

Й інші, хто в вашому місті живе і наоколо нього.

Бо взагалі без імення ніхто між людей не буває,

Хто б не родився на світ — родовита людина чи проста,

Кожного з них, породивши, іменням батьки наділяють.

535] Землю свою ти назви, і місто, й народ, щоб свідомо

Шлях спрямувати могли кораблі, які плинуть з тобою.

На феакійських-бо суднах у нас не буває стерничих,

Навіть немає стерна, як на інших то суднах буває, —

Наміри й мислі людей вони-бо й самі розуміють,

360] Знають усякого люду міста і поля плодоносні,

Швидше від інших усіх безодню морську пропливають,

Млою й туманом густим оповиті. І не бояться

Шкоди якої зазнати чи й зовсім загинути в морі.

Тільки чував я колись од батька мого Навсітоя

365] Ось що: розгніваний дуже, мовляв, Посейдон-земледержець,

Що перевозимо всіх морською ми хланню безпечно.

А як збудований добре, мовляв, корабель феакіян

Буде з виправи вертатись, його у туманному морі

Вщент він розіб’є й горою високою місто закриє.

Так говорив мені батько старий. Чи то справджено буде,

Чи не справдиться, — від волі могутнього бога залежить.

Отже, всю правду мені розкажи і повідай одверто:

Як і куди заблукав ти, в яких опинявся країнах,

Серед яких був людей та в місцях чи бував велелюдних,

575] Чи непривітні і дикі там люди, що правди не знають,

Чи доброзичливі серцем, гостинні і богобоязні?

Та розкажи нам, чого ти душею сумуєш і плачеш,

Спів про недолю аргеїв почувши, про Трою й данаїв.

Все це боги учинили і виткали людям загибель,

580] Щоб гомоніли піснями вони між нащадків майбутніх.

Може, когось із твоєї рідні родовитої вбито

Під Іліоном — зятя чи тестя? Вони найдорожчі

Нам після рідних по крові і роду нерідко бувають.

Може, загинув там друг родовитий, хоробрий товариш

585] Твій найлюбіший? Не менше від рідного брата буває

Нам дорогий товариш розумний і відданий щиро.

ПІСНЯ ДЕВ’ЯТА

ЗМІСТ ДЕВ’ЯТОЇ ПІСНІ

ВЕЧІР ТРИДЦЯТЬ ТРЕТЬОГО ДНЯ

Одіссей розповідає про свої пригоди. Відплиття від берегів троянських. Зруйнування Ісмара, міста кіконів, та загибель багатьох супутників Одіссея. Буря. Відвідання лотофагів. Прибуття до країни кіклопів. Одіссей, залишивши біля Козиного острова свої кораблі, з одним власним кораблем пристає до берега кіклопів, що був недалеко. Вибравши дванадцять товаришів, він входить з ними в печеру Поліфема. Загибель шести супутників Одіссеєвих, яких пожер кіклоп. Оп’янивши його, Одіссей проколює йому око і потім хитрощами рятує себе й товаришів від його люті. Вони викрадають кіклопову тару і повертаються на Козиний острів. Поліфем благає батька Посейдона помститись за нього Одіссеєві.

РОЗПОВІДЬ АЛКІНОЄВІ. ПРИГОДА В КІКЛОПА

Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

“О Алкіною, владарю, в усіх племенах найславніший!

Любо мені і приємно чудової слухати пісні

Мужа такого, як цей, що співом дорівнює богу!

5] В світі, скажу тобі я, розкошів нема приємніших,

Як оті радощі прості, що ними втішається люд весь —

Як посідають усі до учти в господі рядами

Й слухають співів чудових, і повні столи перед ними

Хліба і м’яса, й, ковшем із кратери вина зачерпнувши,

10] Чашник присутнім розносить і в келихи всім наливає.

Кращого в світі, здається мені, вже немає нічого.

Серце, проте, побажало твоє про сумну мою долю

Розповідь чути, щоб більше мав плакати я й сумувати.

З чого ж почати, що мовити далі й на чому скінчити?

15] Горя аж надто мені богове послали небесні!

Спершу ім’я вам назву я своє, щоб і ви його добре

Знали, а я після того, як день обмине мене згубний,

Вас би гостинно прийняв, хоч звідси й далеко домую.

Я — Одіссей, син Лаерта, великою хитрістю славний

20] Серед людей багатьох, — до небес моя слава сягає.

Я на Ітаці, іздалека видній, живу. Височить там

Трепетнолистая Неріт-гора величава. Й багато

Інших там є островів, один за одним недалеко, —

Сама, й Дуліхій, і Закінт, лісами густими укритий.

25] Нижче від них, до заходу, скраю лежить там над морем

Острів Ітака, інші ж поодаль лежать до схід сонця.

Весь він скелястий, та дужих викохує хлопців. Не бачив

Кращої в світі ніде я країни, як мила Ітака.

Хтіла затримать Каліисо мене, у богинях пресвітла,

30] В гроті глибокім, бажаючи мати мене чоловіком;

Так же Кіркея, лукава ееянка, не випускала

З дому свого, теж прагнучи мати мене чоловіком,

Духа у грудях моїх до цього, проте, не схилила.

Кращого-бо за вітчизну нічого нема і за рідних

35] Наших, хоч би довелось і в заможному домі нам жити,

Та у чужій стороні, од вітчизни далеко й від рідних.

Що ж, розповім я тобі про свій поворот многослізний,

Посланий Зевсом мені, коли я з-під Трої вертався.

Вітром мене з Іліону у землю кіконів пригнало,

40] В Ісмар. Це місто тоді зруйнував я, а жителів знищив.

Бранок багато і скарбів у місті отім захопивши,

Нарівно ми поділили, — без пайки ніхто не лишився.

Радив супутникам я чимдуж відтіля утікати

Далі, але нерозумні мене не послухали люди.

45] Випито вдосталь було там вина, і забито над морем

Без ліку тучних овець та повільних волів круторогих.

Ті ж із кіконів, хто втік, закликали інших кіконів,

Що по сусідству жили, — вони-бо численніші й дужчі,

Вглиб суходіл заселяли й на конях могли воювати,

50] А як потрібно, то й піші уміли противника бити.

Стільки їх виросло тут на світанку, скільки весною

Листя і квітів зростає, — на нас-бо, нещасних, тяжіла

Зевсова воля лиха, щоб зазнали ми лиха багато.

Лавами біля швидких кораблів ми в бою з ними бились,

55] Густо із станів обох летіли списи міднокуті.

З самого ранку, допоки священний день величався,

Ми, хоч їх більше було, боронились і міцно стояли.

А дохилилося сонце пори, як волів розпрягати,

Перемогли нас кікони й тікати примусили з поля.

60] З кожного-бо корабля полягло там по шестеро збройних

Товаришів, а решта смертельної долі умкнули.

Звідти ми далі тоді попливли із засмученим серцем,

Бо хоч самі врятувались, та любих утратили друзів.

Не відпливали, проте, кораблі крутобокі раніше,

65] Ніж викликали по тричі ми кожного з наших нещасних

Товаришів, що на полі борні полягли від кіконів.

Бурю жахливу тим часом наслав нам із вітром північним

Зевс, що хмари збирає, й густою окутав імлою

Море і землю, і ніч із неба спустилась раптово.

70] Мчали вперед кораблі, зариваючись носом у хвилю,

Вітер рвучкий натроє, начетверо рвав нам вітрила.

Злої жахнувшись загибелі, ми в кораблі їх згорнули

Й веслами судна свої до суші гуртом спрямували.

На узбережжі ми тім лежали два дні і дві ночі.

75] Душу нам гризла утома тяжка і печаль сумовита.

Тільки як третю нам днину Еос принесла пишнокоса,

Щогли поставили ми і, білі нап’явши вітрила,

Сіли на судна, що бігли, стерничому й вітру покірні.

Був би до рідного краю я цілий доставсь і здоровий,

80] Та, коли мав небезпечну Малею уже обігнути,

Хвиля, і вир, і Борей відігнали мене від Кіфери.

Дев’ять вже днів нас по хвилях багатого рибою моря

Буряні вітри носили; лише на десятий пристали

Ми до землі лотофагів, що живляться квітами тільки.

Вийшовши на суходіл і водою запасшись питною,

Товариші на обід близ швидких кораблів посідали.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Товаришів відрядив я у глиб того краю — дізнатись,

Що то за плем’я людське на землі отій хліб споживає.

90] Двох відібравши мужів, окличника третім додав я.

В путь подалися вони й з лотофагами стрілись небавом.

Жодного підступу ті в думках проти наших не мали

Товаришів, та дали вони лотоса їм скоштувати.

Тільки як хто споживе цих плодів, як мед той, солодких,

95] Той ні вернутись не хоче, ні звістки про себе подати, —

Так і вони залишитись поміж лотофагів бажали

Й лотоси там споживать, а вертати не думали зовсім.

До кораблів силоміць привів я назад їх, плачущих,

Міцно зв’язав їх і кинув під лави на суднах доладних.

100] Іншим супутникам вірним звелів я негайно сідати

На кораблі наші бистрі, щоб, лотоса ласо споживши,

З них не забув би хто-небудь вертатися з нами додому.

До кочетів вони, швидко зійшовши, усі посідали

Й веслами, сидячи вряд, по сивих ударили хвилях.

105] Звідти ми далі тоді попливли із засмученим серцем.

Згодом у край гордовитих кіклопів, що правди не знають,

Ми прибули. В усьому цілком здаючись на безсмертних,

Ні ораниці не орють вони, ні рослини не садять,

В них і без оранки-бо і не сіяне все виростає:

110] І ячмені, і пшениця, і лози вино виноградне

В гронах розкішних дають, що примножує Зевс їм дощами.

В них ні законів нема, ні нарад, ані зборів народних, —

На верховині високій у горах вони проживають,

В диких печерах глибоких, і кожен дружиною й дітьми

115] Владно правує, й до інших нікому з них діла немає.

В бік од затоки морської там є острівець невеликий,

Що не далеко й не близько лежить від країни кіклопів,

Лісом укритий, на ньому там без ліку диких пасеться

Кіз, та ніколи ще їх не полохали кроки людини,

120] Жодного там не бувало мисливця, що крізь непролазні

Хащі з великим трудом на гірські верховини виходять,

Ні пастухів там нема, ні дбайливих нема хліборобів,

Нива не орана ще і не сіяна там удовіє,

Праці не знавши людської, й годує лиш кіз мекотливих.

125] Ні кораблів із червоними грудьми кіклопи не знають,

Ані майстрів ще не мають вони, будувати спроможних

їм міцнопалубні судна, щоб всюди на них роз’їжджати,

В різних бувати містах, серед різних людей, як звичайно

Роблять мужі, що морем спілкуються поміж собою.

130] Забудувати й цей острів їм теслі зуміли б майстерні.

Зовсім-бо він не поганий і родить усе своєчасно.

Стелються там килимами над берегом сивого моря

Луки вологі й м’які; і пагорки є виноградні.

Є й для ріллі рівнина, де з засіву можна багатий

135] Вчасно зібрати врожай, бо в ґрунті там досить є туку.

Пристань є зручна, де й линв не потрібно ніяких, не треба

Ні якорів кам’яних закидать, ні прив’язувать судна.

Можна причалити їх і лишити, аж поки не схочуть

Далі пливти мореплавці, як вітер повіє попутний.

З краю від пристані струмінь водою прозорою плине —

Б’ють там джерела з печер, а навколо ростуть осокори.

Ми запливли в ту затоку, якийсь туди бог запровадив

Нас серед пітьми нічної. Не видно було в ній нічого,

Млистий-бо судна туман окривав, і з високого неба

Не прозирав до нас місяць, у хмари густі оповитий.

Острова вгледіть того нічиє не потрапило око,

Так як не бачили й хвиль ми великих, що шумно об берег

Бились, аж поки не врізались в сушу міцні наші судна.

З суден припалених зразу ж вітрила тоді ми згорнули,

150] Вийшли самі після того на берег шумливого моря,

Там і поснули ми всі, ждучи на Еос богосвітлу.

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

Вставши, із подивом острів навколо ми той обходили.

Німфи прекрасні, Зевса егідодержавного доньки,

135] Кіз нам гірських позганяли, щоб мали ми чим пообідать.

Луки гнучкі з кораблів ми негайно взяли й довгогострі

Списи й, на три розділившись загони, їх стали метати

В кіз тих, і бог дарував нам жадані улови багаті.

Разом усього дванадцять було кораблів, і на кожен

160] Дев’ять припало тих кіз, а собі відібрав я аж десять.

Цілий просиділи день ми тоді, аж до заходу сонця,

М’ясом смачним і солодким вином утішаючись вдосталь.

На кораблях-бо у нас запаси вина ще не висхли

Темно-червоного, — в амфорах досить його понаносив

165] Кожен тоді, як брали священну кіконів столицю.

Зовсім ми вже недалеко були від країни кіклопів,

Бачили дим, голоси їх, і кіз, і овець уже чули.

Сонце тим часом зайшло, і темрява все огорнула.

Спати лягли ми тоді на березі шумного моря.

170] Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

Скликав супутців своїх я на збори і так до них мовив:

“Товариші мої вірні, лишайтеся тут, а тим часом

Я на своїм кораблі з гребцями своїми поїду

Певно дізнатися, що за мужі в тій країні домують, —

175] Чи непривітні і дикі там люди, що правди не знають,

Чи доброзичливі серцем, гостинні і богобоязні”.

Мовивши так, зійшов я на свій корабель і супутцям

Вийти на нього звелів і причали усі відв’язати.

До кочетів вони, швидко зійшовши, усі посідали

180] Й веслами, сидячи вряд, по сивих ударили хвилях.

Швидко дістались ми так недалекої тої країни,

Обік побачили там, край скелі над морем, високу,

Лавром порослу печеру. До неї збиралося на ніч

Кіз і овечок багато; навкруг простягався високий

185] Двір, обгороджений муром з укопаних в землю великих

Каменів, зверху ж і сосни росли, і дуби височенні.

Велетень жив там потворний, що кіз і овечок отари

Сам випасав собі, інших оподаль. Ні з ким він не знався

У самотині своїй і ніяких не відав законів.

190] Був він потвора страшна, на людину, що хлібом живиться,

Зовсім не схожий, скоріше скидавсь на гірську верховину,

Лісом порослу, яка серед скель височіє самотньо.

Товаришам своїм вірним на місці звелів я лишатись,

При кораблі, й стерегти корабля свого якнайпильніше;

195] Сам же, дванадцять обравши між ними супутців найкращих,

Вирушив. Мав із собою я козячий міх із солодким

Темно-червоним вином, що Марон мені дав, син Еванта,

Жрець Аполлона, який опікується Ісмаром-містом.

З шани до бога й жерця ми й дружину його пощадили,

Й сина; а сам проживав він в тінистім гаю Аполлона.

Отже, за те мені він дорогих надавав подарунків:

Гарного вибору золота сім тоді дав він талантів,

Подарував і кратеру, із срібла усю, і до того ж

Чистим, солодким вином, цим питвом божественним, дванадцять

205] Амфор наповнив для мене. Ніхто про міцнеє вино те

В цілому домі з служниць і челядників досі не відав,

Тільки він сам, і люба дружина, і ключниця вірна.

Маючи пити солодке, як мед, вино те червоне,

Досить було лише келих один його влити на двадцять

210] Мірок води — і запах навколо такий від напою

Йшов божественно солодкий, що втриматись годі від нього.

Міх я великий вином тим наповнив та інших припасів

В бесаги взяв шкіряні із собою. Відчув-бо я духом

Мужнім, що стріну людину, одягнену в силу могутню,

215] Дикого велетня, що ні законів, ні правди не знає.

Швидко добралися ми до печери, але не застали

Велетня в ній, — десь пас він отару свою густорунну.

От увійшли ми в печеру і стали усе оглядати:

Сиру там кошики повні стояли, ягнята й козлята

220] В стійлах тіснились вузьких, за віком поставлені різним:

Старші — окремо, окремо від них середульші, й окремо —

Новонароджені; в цебрах стояло сироватки повно,

Глеки й дійниці були приготовані там для удою.

Товариші почали всіляко мене умовляти, —

225] Сир той забравши, негайно тікать відтіля і найшвидше

Позаганяти на наш корабель бистрохідний з кошари

Тих козенят і ягнят та й умкнути по водах солоних.

Та не послухав я їх, хоч було б набагато це краще, —

Хтілось побачить його, чи не дасть мені сам він гостинця?

230] Товаришам же моїм не здавався, проте, він привітним.

От ми розклали вогонь, і жертву принесли, й самі вже,

Сиру набравши, поїли, і ждати в кутку посідали,

Поки той прийде із стадом. Приніс тяжкий оберемок

Дров він сухих, щоб мати на чому вечерю варити.

“5] З грюкотом скинув ті дрова серед кам’яної печери.

Ми ж із перестраху всі аж в найдальший зашилися закут.

Позаганяв до печери опасистих кіз і овечок

Тих, що доїти їх мав, а самців — баранів із козлами —

Він за дверима лишив, на своєму подвір’ї широкім.

240] Потім камінь підняв величезний і вхід до печери

Ним завалив, — не могли б того каменя зрушити з місця

Й ковані міцно аж двадцять два вози чотириколісні, —

Ціла то скеля була, що нею заклав свої двері.

Сидячи, сам подоїв уже й кіз, і овець мекотливих,

245] Всіх за чергою, і кожній тоді підпустив сосунятко.

Білого він молока на кисле узяв половину.

Сир віддавивши, поклав у плетені кошики зразу;

Другу ж у глечиках він залишив половину, щоб мати

Й свіжого ще молока — напитися після вечері.

250] Швидко із справами цими упорався, потім ще й ватру

Сам розпалив, і нарешті побачив він нас і промовив:

“Хто ви, чужинці? Шляхом відкіля ви пливете вологим,

В справі якій чи так, навмання, ви блукаєте морем,

Наче розбійники ті, що гасають у водних просторах,

Важачи власним життям і біду несучи чужоземцям?”

Так говорив він, і любими ми зажурились серцями:

Сповнив нас жахом страшний його голос і вигляд потворний.

В відповідь все ж я до нього з такими звернувся словами:

“Родом усі ми ахеї, додому вертаємо з Трої,

і а, супротивними гнані вітрами над хланню морською,

Збились з путі, і на інших шляхах та на іншій дорозі

Ми опинились, — Зевсова, видно, на те була воля.

Горді ми бути людьми Агамемнона, сина Атрея,

Слава якого тепер до високого неба сягає, —

265] Місто велике-бо він зруйнував і люду багато

Винищив. Ми ж прибули аж сюди, і от припадаєм

Всі до колін твоїх, — виявиш ти нам гостинність чи, може,

Ще й подарунок даси, що гостям їх звичайно дарують.

Отже, могутній, богів пошануй, благаєм тебе ми,

270] Зевс-бо є сам покровитель гостей і усіх, що благають.

Він і гостинний, і гостям супутник, достойним пошани”.

Так говорив я, а він відповів мені словом безжальним:

“Ну ж і дурний ти, чужинче, та й здалеку, мабуть, прибув ти,

Що шанувати й боятись богів мене так умовляєш!

275] Нам, кіклопам, байдуже й до Зевса-егідо державця,

І до блаженних богів, самі-бо від них ми сильніші.

Страх перед Зевсом мене не примусить тебе пощадити

З товаришами, якщо того власний мій дух не накаже.

Краще скажи мені, де корабель твій оснащений нині

280] До суходолу пристав — далеко чи близько, щоб знав я”.

Так він випитувать став, але це не укрилось від мене,

Мав-бо я досвід і хитрими мовив до нього словами:

“Мій корабель розтрощив Посейдон, землі потрясатель,

Кинувши ним о скелі стрімкі при самім узбережжі

285] Вашого краю, — вітром сюди його з моря загнало.

Наглої смерті, проте, із супутцями я врятувався”.

Так я сказав. Не відмовив безжалісний серцем нічого,

Скочив раптово і, руки свої на супутців наклавши,

Двох, як щенят, ухопив і з силою ними об землю

290] Вдарив, аж мозок їх бризнув і скрізь по землі розіллявся.

Пошматувавши їх геть, спорядив собі з них він вечерю.

Все він пожер, наче лев, що годується в горах, нічого

Не залишив — ні утроби, ні м’яса, ні кості із мозком.

Руки з риданням гірким до Зевса ми всі простягали,

295] Бачачи злочин такий, у серці своїм безпорадні.

А як наповнив кіклоп свого черева глиб ненажерний і

М’ясом людським, молоком нерозбавленим їжу запив він

І між овець у печері своїй спочивати розлігся,

Духом відважним тоді таку я подав собі раду:

300] Ближче підкрастись і, меч свій нагострений з піхов добувши,

Вдарити в груди йому, рукою намацавши місце,

Де печінки під осердям, — та інша затримала думка:

Всі ми в печері отут загинули б марною смертю,

Бо від високих дверей не змогли б одвалити руками

305] Камінь той величезний, що велетень ним завалив їх.

Так ми в журбі та зітханнях на світлу Еос дожидали. 5

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

Вже він вогонь розпалив, подоїв своїх славних овечок,

Всіх за чергою, і кожній тоді підпустив сосунятко.

310] Швидко із справами цими упорався, потім ізнову

Двох з-поміж нас ухопив і собі спорядив з них сніданок.

Далі, поснідавши, вигнав з печери свою він отару,

Легко відсунувши камінь важкий од дверей, і на місце

Знову поставив, немов сагайдак ковпачком покривав він.

315] З гуком і свистом кіклоп погнав свою жирну отару

В гори. А я, у печері лишившись, почав міркувати,

Як би помститись, якщо подасть мені ласку Афіна.

Серцю моєму така найкращою видалась рада:

Біля кошари лежала кіклопова палиця довга —

320] Стовбур сирої маслини, — зрубав її він, щоб ходити

З нею, як висхне вона. Виглядала ж та палиця, наче

Щогла на двадцятивеслім просторім судні чорнобокім,

Що вантажі торговельні крізь далеч морську перевозить, —

Так виглядала завдовжки й завгрубшки ота деревина.

325] Кия із сажень завдовж од неї тоді відрубав я

Й товаришам передав, обстругати його наказавши.

Гарно вони обтесали оцупок, а я, загостривши

Дрюк той, у полум’ї вістрям тримав, щоб вогнем засмалити.

Потім старанно його заховав я під гноєм, якого

330] Дуже багато було понакидано скрізь по печері.

Товаришам після того звелів жеребки я тягнути,

Хто з них відважиться, разом зі мною кілок той піднявши,

В око встромити кіклопу, як в сон він солодкий порине.

Випали тим чотирьом жеребки, кого й сам би хотів я

335] Вибрати в поміч, а я уже п’ятий виходив між ними.

Ввечері й він надійшов і отару пригнав пишнорунну.

Зразу ж отару ситу загнав у широку печеру,

Сповна усю, не лишив на подвір’ї широкім нікого,

Передчуваючи щось, чи бог його так напоумив.

340] Потім камінь підняв величезний і вхід завалив ним,

Сидячи, він подоїв і кіз, і овець мекотливих,

Всіх за чергою, і кожній тоді підпустив сосунятко.

Швидко упорався з цими він справами, потім ізнову

Двох з-поміж нас ухопив і собі спорядив з них вечерю.

Тут підійшов до кіклопа я близько й звернувся до нього,

З темно-червоним вином дерев’яний підносячи дзбанок:

“Випий, кіклопе, вина, наївшися м’яса людського, —

Сам тоді знатимеш, що за питво в кораблі хоронилось

Нашому. Віз тобі цю я пожертву, щоб зглянувсь на мене

350] И вирядив швидше додому, а ти все нещадно лютуєш.

Хто ж тепер, нелюде, схоче до тебе сюди завітати

З інших людей, коли не по правді ти з нами повівся!”

Так говорив я. Узяв він і випив; і страшно вподобав

Те він солодке питво і ще зажадав його вдруге.

335] “Дай-но, будь ласка, іще, та своє мені тут же імення

Зразу назви, щоб міг і тебе я гостинцем потішить,

Бо і кіклопам їх ниви родючі вино виноградне

В гронах розкішних дають, що примножує Зевс їм дощами.

Це незрівнянне вино, це нектар, це амбросія справжня!”

460] Так він сказав, і іскристого знов йому дав я напою.

Тричі підносив я, й тричі в глупоті своїй випивав він.

А як вино уже зовсім йому затуманило розум,

Я із солодкими знову до нього звернувся словами:

“Ти про ім’я моє славне питаєш, кіклопе? Назву я

365] Зараз себе, та гостинця віддай, що мені обіцяв ти.

Звусь я Ніхто на ім’я, і Ніким мене батько і мати,

Й товариші мої, й інші, звичайно, усі називають”.

Так говорив я, а він відповів мені словом безжальним:

“Отже, Нікого я з’їм наостанку, раніше ж поїм я

370] Товаришів його всіх, — оце тобі й буде гостинець”.

Так він сказав, похитнувся і навзнак упав, і, зігнувши

Набік грубезну шию, лежав, і відразу всевладний

Сон подолав його. З горла у нього з вином випливали

М’яса людського шматки, — сп’янівши, почав він блювати.

375] Кия тоді я у попіл гарячий засунув, щоб знову

Він розігрівся, як жар, а тим часом відваги словами

Товаришам додавав, щоб ніхто не утік з переляку.

Отже, оливний кілок, хоча й був він сирий, розпаливши

Так, що вогнем він узявся й яскраво почав пломеніти,

зве Вийняв з вогню я і ближче підніс до кіклопа, навколо ж

Товариші поставали — бог дав їм одвагу велику.

Взявшись за дрюк той оливний з кінцем загостреним, дружно

В око встромили йому ми. А я, натиснувши зверху,

Став ним крутити, як бантину тесля свердлить корабельну

385] Свердлом, а інші з-під низу ремінням його обертають,

Взявшись обабіч, і жваво він крутиться сам безустанно.

Так от і ми, узявши розпечений дрюк, ним свердлили

Велетню око, і пасока тепла струмила навколо.

Жаром горящих зіниць обсмалило і брови, і вії,

390] Лопнуло яблуко очне, й коріння його аж сичало.

Як в коваля, коли він топірець чи велику сокиру

Суне гарячими в воду холодну й сичить те залізо,

Гартом узяте, — стає-бо воно ще міцнішим від того, —

Так від оливного кия і око його засичало.

395] Страшно кіклоп закричав, аж луна розляглась по печері,

З ляку ми кинулись врозтіч усі, і зразу він вирвав

З ока оту деревину, гарячою кров’ю облиту,

З люттю від себе її жбурнув обома він руками

Й гучно кіклопів волати почав, що з ним у сусідстві

400] Теж у печерах жили на овіяних вітром узгір’ях.

Крик той страшенний почувши, вони звідусіль позбігались,

Вхід обступили в печеру і стали розпитувать, що з ним:

“Що, Поліфеме, з тобою, що голосно так ти волаєш

В ніч божественну й солодкого сну позбавляєш усіх нас?

405] Може, хто з смертних отару твою силоміць виганяє?

Може, самого тебе хтось насильством і підступом губить?”

В відповідь так із печери волав Поліфем премогутній:

“Друзі, Ніхто, й не насильством мене він, а підступом губить!”

Відповідаючи, мовлять вони йому слово крилате:

410] “Що ж, коли сам ти, й ніхто насильства тобі не вчиняє,

То чи не Зевс тобі хворість наслав, і поміч тут марна, —

Краще ти батька свого, владику благай Посейдона!”

Мовили це й відійшли; любе серце моє розсміялось,

Як обманув я ім’ям його й задумом цим бездоганним.

415] Стогнучи тяжко і в корчах увесь аж звиваючись з болю,

Камінь руками намацав кіклоп і відсунув від входу,

Сів посередині в дверях і широко руки розставив,

Щоб упіймати того, хто з отарою хтів би умкнути.

От якого він дурня знайти у мені сподівався!

420] Я ж міркувати почав, як найкраще зарадити справі,

Щоб і супутників всіх, і себе від жорстокої смерті

Урятувати. Всілякі тут засоби й хитрощі ткав я —

Йшлось тут про душу, велике-бо лихо уже насувалось.

Зрештою визнав у серці я раду таку за найкращу:

425] Гарних, ставних там чимало було баранів густорунних,

Добре вгодованих, з темною, аж фіалковою шерстю.

Всіх я їх нишком позв’язував сплетеним віттям вербовим

З ложа жорсткого, що велетень спав нечестивий на ньому.

Я їх по троє зв’язав, — ніс когось під собою середній,

430] Інші ж обидва з боків тим часом його прикривали.

Кожні так троє несли одного чоловіка. А сам я…

Був поміж ними баран, над усіх в тій отарі найкращий,

Міцно вхопившись за карк, під черевом в нього кудлатим

Я заховався і, вп’явшись руками у шерсть божественну,

435] Так і тримавсь терпеливо, відважного сповнений духу.

Так ми в журбі та зітханнях на світлу Еос дожидали.

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

Стали на пашу тоді барани і козли пориватись,

А неподоєні матки замекали голосно в стійлах —

440] Понабухали в них вим’я. А їхній господар, жорстоким

Мучений болем, усім баранам, що йшли поуз нього,

Спини обмацував. Не помічав він, проте, нерозумний,

Що під грудьми в баранів густорунних підв’язане крилось.

Йшов аж останнім баран мій до виходу, шерстю своєю

445] Й мною обтяжений, я ж — передумав тоді вже багато.

Спину обмацавши в нього, сказав Поліфем премогутній:

“Любий баранку! Чому це сьогодні виходиш останній

Ти із печери? Раніш не ходив-бо від інших позаду.

Перший на луки ти жвавими кроками біг в ніжнолистих

450] Пастися травах, перший збігав і до хвилі річної,

Першим також поспішав до кошари своєї вернутись

Ти вечорами. А нині виходиш останній. Шкодуєш,

Мабуть, ти ока господаря, — злий чоловік його випік

З товаришами лихими, вином мій стуманивши розум.

455] Клятий Ніхто! Не втече він, кажу, від загибелі злої!

Мав би ти розум такий, як у мене, і вмів би хоч слово

Вимовить, ти б розказав, де від гніву мого він сховався.

Так би ударив я ним, щоб мозок з розбитого лоба

Всю цю печеру оббризкав, — тоді б я своє заспокоїв

460] Серце від болю, що той нікчемний Ніхто заподіяв”.

Так промовляючи, він барана випускає за двері.

Щойно ми вийшли з печери й оподаль кошари спинились,

Перший я виліз із-під барана й повідв’язував інших.

Швидко погнали отару ми жирних овець тонконогих,

їх оточивши навколо, щоб разом все стадо загнати

На корабель свій. Нас радо супутники любі вітали —

Тих, що уникнули смерті, — й загиблих оплакали гірко.

Плакати все ж їм, бровами до кожного стиха моргнувши,

Я не дозволив, — загнати звелів пишнорунну отару

470] На корабель і чимдуж на хлань відпливати солону.

До кочетів вони, швидко зійшовши, усі посідали

Й веслами, сидячи вряд, по сивих ударили хвилях.

А на таку вже відплинувши віддаль, що поклик ще чути,

До Поліфема почав я, глузуючи з нього, кричати:

475] “Гей ти, кіклопе! Не зовсім беззахисний муж той, в якого

Товаришів у глибокій печері пожер ти жорстоко!

Так і належить помститись тобі за лихі твої вчинки,

Нелюде лютий, що в домі своєму гостей поз’їдати

Не посоромивсь! От Зевс і боги тебе всі й покарали!”

480] Так я промовив. Його ж іще більша злоба охопила.

Верх од гори відломив він великої й так його кинув,

Що поблизу корабля темноносого впав той уламок,

Ледве в стерно кермове кам’яна не ударила брила.

Завирувало все море від скелі, що впала у воду, —

485] З шумом до берега нас понесло тоді водоворотом,

Моря приливом нас знову до самої суші пригнало.

Довгу жердину руками вхопивши, від берега нею

Я відштовхнув корабель, а супутцям кивнув головою,

Додаючи їм відваги, й на весла звелів налягти їм,

490] Щоб із біди врятуватись. Аж гнулись вони — веслували.

Тільки як далі від берега вдвоє уже одпливли ми,

Знов я кіклопа гукати хотів; та навкруг навперейми

Товариші мене лагідно так почали умовляти:

“Знову, безумний, ти хочеш цю дику людину дражнити?

495] Щойно він, кинувши скелю у море, погнав корабель наш

Прямо на берег, і ми уже зовсім загинути мали!

Тільки-но крики чиїсь чи мову яку він почує,

Голови нам і всі корабельні він балки розтрощить,

Мармуру кинувши брилу, — а сили йому не бракує”.

500] Так говорили вони, та не слухало серце відважне,

Й знову до нього покликнув я, гнівом в душі спалахнувши!

“Гей ти, кіклопе, якщо тебе з смертних хто-небу