Життєдайний вогонь Прометея

Автор: Лобанова Олена, учениця 8 класу Тараканівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Дубенський район Рівненська область
Вчитель: Король Ольга Леонтіївна

Зарубіжна література – це яскраве сузір’я неперевершених особистостей, яке охоплює весь світ. Вона порадниця і дороговказ усій вселеній. Саме від неї струменять витоки добра, правдолюбства, величі, могутності. Це швидкоплинна ріка, яка кожним потоком захоплює наш внутрішній світ, полонить серце і душу.
З яких же частинок-пазлів складається її величність література?
Насамперед – це добро і зло. Кожного дня до нас підлітають маленькі часточки добра і зла, і лише в наших силах визначити, які з них впустити у своє серце. Кожна секунда, хвилина, година, проведена у світі, залежить лише від нас. Тому необхідно ступати кроки назустріч добру, тоді шматочки зла перетворяться з твердого стану в газоподібний і зникнуть у повітрі.
Чесність і справедливість – це теж надзвичайно важливі шляхи світової літератури. Іти ними непросто, але хто подолав хоч один сантиметр стежки і не оглянувся назад, той буде з легкістю долати інші дороги, упродовж свого життя. Якщо людина зробить зусилля над собою і ступить крок назустріч чесності та справедливості, то забезпечить собі дорогу правди.
Безстрашність – це необхідна риса, якою повинен володіти кожен, хто долучився до життєдайного джерела мудрості під назвою «Світова література». Саме вирощений на цій цілющій воді був Прометей – міфологічний герой. Він приклад незламного духу, твердої віри та жертовності. Пішовши проти волі всемогутнього Зевса, він, прирікаючи себе на загибель, дарував людям вогонь. Це був незвичайний вогонь, це був промінь світла у темному царстві. Освітити людські серця світлом життєдайного проміння, наповнити душі енергією просвітку – ось ціль мужнього Прометея. Подолавши шлях розміром земної кулі через свідомість людей, образ Прометея не втратив своєї актуальності й донині та вийшов за межі епохи. Жодного разу не пожалкувавши про свій вчинок, титан тішився з того,що зумів змінити життя людей, які блукали у тьмі, не розрізняючи дня і ночі. Син богині Феміди приніс людям квітку радості , в середині якої миготів промінчик спасіння. Цей Вічний образ залишив такий слід у житті, що його пам’ятатимуть майбутні покоління.
Ми повинні упродовж усього життя пронести у своєму серці промінь світла і передати його своїм нащадкам, як оберіг від тьми та заблудності душі. Наше життя, як корабель, що пливе бурхливим морем, не знаючи, де знайти гавань. І лише маленький промінь світла, що жевріє у нашому серці, зможе освітити шлях до землі обітованої.
Отож, пам’ятаймо, що ми – люди, найдовершеніші істоти у світі і повинні перш за все підтримувати один одного, бо все у житті підпорядковане нам. Чи зуміємо ми оцінити своє призначення на землі, чи не заблукаємо у печерах бездуховності, мороку та безпам’ятства залежить лише від нас. Якщо ми вигодовані золотими зернинами духовності, напоєні цілющими джерелами історичної мудрості, виховані на кращих зразках світового мистецтва, тоді ми гідні називатися достойними нащадками Гомера і Софокла, Шекспіра і Данте, Міцкевича і Мольєра.
На згадку приходить старовинна притча. Один учень запитав учителя Сісоя:
Учителю, я впав. Що мені робити?
Встань, – відповів старець.
Але я встав і знову впав, – сказав учень.
Знову встань, – відповів мудрець.
Доки ж мені вставати і падати? – запитав знову учень.
До кінця твого життя, – ствердно сказав учитель.

Отже, скільки б ми не падали, потрібно вставати і йти до поставленої мети, вчитись на кращих світових зразках , вбирати в душу золоті злитки мудрості, збагачуватись знаннями класичної культури, доторкатись до безцінних джерел мистецтва і тоді шлях наш буде благодатним і благословенним в ім’я її величності – літератури. Я переконана, що ми сучасні учні будемо гідним поколінням і зможемо з честю продовжити літературну справу своїх попередників. І, можливо, наші імена будуть вписані золотими літерами у скарбницю світового письменства.