Читаймо твори М.Гоголя, щоб стати кращими!

Автор: Паляничка Діана, учениця 9-го класу, Очеретинської школи Олександрівського району Донецької обл.
Захоплення – читання, малювання.
Куратор: Мінаєва Оксана Олександрівна

Проходять століття, роки, дні, змінюється світогляд людини, технічний прогрес досяг надзвичайних вершин, але, на щастя, це все ніяк не вплинуло на головний, я вважаю, винахід людства – книгу. Впевнена: книга займає велике місце у житті людини. Саме вона допомагає зрозуміти сутність людського буття, побачити світ таким, яким він є у всіх його фарбах.
Я люблю читати і не уявляю свого життя без книги. Для мене зустріч із книгою – це ніби діалог з іншою епохою та письменником: один наводить на роздуми, другий змушує посміхнутися, третій – зазирнути у себе і т. ін. Справжнім відкриттям для мене стала поема М.В.Гоголя «Мертві душі»: вона спонукала до роздумів, викликала сміх, поставила переді мною безліч питань, на які я й досі шукаю відповіді.
З Миколою Гоголем я «познайомилася» давно. Вперше дізналася про його твори у віці 10 років, коли моя мама подарувала мені збірку «Вечори на хуторі близь Диканьки». Ця збірка одразу запала мені у душу. Я із захопленнями читала сторінки, сповнені українським колоритом та оповиті містикою. Яким же було моє здивування, коли у 9 класі на уроках зарубіжної літератури, познайомившись із поемою «Мертві душі», для мене відкрився зовсім інший Гоголь: сумний та безжальний.
Головний герой твору – Чічіков Павло Іванович, колишній колезькій радник, що видає себе за поміщика. Він скуповує мертві душі селян, які за даними перепису значилися як живі. Заради цієї мети він, як хамелеон, змінює маски та дуже вміло підбирає до кожного чиновника ключ: знає коли, як і що сказати. Гоголь настільки майстерно розкриває вади суспільства, що хочеться крикнути: «Зупиніться, люди! Що ви робите? Хіба можна так жити? Чи може душа бути мертвою?» Кожний візит Чічікова до чергового поміщика – відверта розповідь про страждання народні, про «бездушність» тих, хто має гроші та владу. Геніальний письменник недаремно використовує прийом подорожі: його герой ніби проходить крізь кола «земного пекла», які з кожним кроком стають дедалі гірше та страшніше. Так, починаючи від солодкуватого мрійника Манілова, який своєю байдужістю та неробством приводить селян до розорення, Гоголь завершує панораму кріпосницької Росії образом Плюшкіна, у якому всі недоліки попередніх поміщиків доведені до крайнього ступеня розвитку. Стає зрозуміло, звідки назва твору: мертві душі – це не померлі селяни, а їх господарі, які продали свою душу за гроші. Не залишив без уваги письменник й головного героя, Чічікова. Він був ніякий: ні товстий, ні худий, але й не схожий на інших. Єдине, що відрізняє його від «мертвих душ» поміщиків, це гнучкість, многогранність, енергійність, догідливість.
Недаремно твір обурив суспільство, адже Гоголь безкомпромісно висвітлив людей миколаївської Росіі, які не сприймали живі людські душі та стосунки, надаючи перевагу всім проявам збагачення. Починаючи роботу над поемою, письменник мав велике бажання – принести користь суспільству: люди зрозуміють свої помилки, прочитавши твір, та зміняться. Але, на жаль, пройшло багато часу, а Чічікови, Плюшкіни, Ноздрьови, Манілови та Собакевичи з Коробочками досі живуть, роблять свої афери, накопичують гроші. Їх не стало менше, а напроти – все більше й більше, їх справи все жорстокіше. За допомогою «Мертвих душ» я почала краще розрізняти та аналізувати людей, їх характер та вчинки. Читаючи такі безсмертні твори, що є спадком зарубіжної літератури, ми, мабуть, вчимося, як все ж таки треба жити і сприймати сьогодення. Щиро вірю, що такі твори допомагають людині стати краще.