Відгук на літературну казку Оксани Сенатович «Малий Віз»

Автор: Марчук Денис, учень 5-го класу загальноосвітньої школи № 3 м. Хмільника Вінницької області.
Захоплення. Люблю читати й малювати, моє хобі – складати різноманітні конструкції з Lego. Я мрію про електронне Lego, з якого я складу робота, що допомагатиме мені в усьому. Коли мені виповнилося вісім років, батьки подарували справжній телескоп. З того часу я часто спостерігаю за нічним зоряним небом. Люблю читати науково – фантастичні твори.
Вчитель: Сулима Надія Іванівна

Нещодавно я прочитав літературну казку Оксани Сенатович «Малий Віз». Це частина із повісті письменниці «Не виростуть хлопці без дощу» (1974).
Мене вразила розповідь про фантастичну подорож Дмитрика в минуле, до козаків. Адже я теж люблю фантазувати і хотів би мандрувати разом з ним. Найбільше хлопчика цікавить, чи були в запорожців підводні човни. Якраз напередодні він витягнув з озера Віз. А вози, як відомо, були основним засобом пересування у козаків.
Отож і наснився Дмитрику чарівний сон…
Літня ніч. Хлопчик помістив своє ліжко на сузір’я Малий Віз і помандрував у минуле. «Козаки сиділи біля куреня, варили куліш, підкидали хмиз у ватру». Звичайно, такого хлопчиська в гості вони не чекали. Однак дали Дмитрику ложку й запросили до каші. Зав’язалася розмова, запорожці стали розпитувати, як він потрапив до них та про що хоче дізнатися. Адже їм виповнилося вже триста десять років!
Дмитрик розповів, що йому десять років, і хоче він зустрітися з Іваном Сірком та поставити йому кілька запитань. Бо ж відомо, що козаки любили Івана Дмитровича Сірка за розважливість, демократичність і скромність. Він був мужній і безстрашний, з п’ятдесяти п’яти битв тільки в трьох йому не всміхнулася перемога. Татари називали кошового урус-шайтаном (руським чортом) і вважали, що йому допомагає нечиста сила. Отож з Сірком Дмитрику конче треба зустрітися і про все розпитати самому.
Я вважаю, що Дмитрик розумний і допитливий хлопчик, у нього багата фантазія, та найголовніше – він цікавиться історією свого народу.
Я думаю, що Дмитрик знав про загадкове козацьке судно. Воно, мабуть, і було першим варіантом підводного човна. Мало два днища, між якими клався баласт для занурення у воду. При наближенні до ворога баласт скидався, а човен несподівано виринав на поверхню води. Здавалося, що козаки з’являлися наче із самого дна моря!
На щастя, запорожці запропонували своєму гостеві оглянути човен. «При березі бився об хвилі човен. Він був подібний до великої жовтої черепашки». Жаль тільки, що всередину судна потрапити Дмитрику не вдалося. Я на мить уявив, що хлопчик все-таки опинився на човні. Здивуванню, радощам і захопленню юного мандрівника не було меж! Там усе було так просто, загадково і геніально! У висунуту над поверхнею моря трубу стерновий пильнував, чи не з’явиться десь турецька галера. Човен рухався за допомогою весел. А вони були вмонтовані в борти так уміло, що в нього не протікала вода. Які ж розумні були запорожці!
Від козаків хлопцю стало відомо, що в них була ще й ракета! «Козацька ракета вистрелила. Стало ясно – ясно. Підводний човен зблід, занурився у воду і швидко зник».
Я думаю, що козацька ракета була схожа на сьогоднішню петарду.
Отож Оксана Сенатович через дивовижний і чудернацький сон Дмитрика дала можливість мені доторкнутися до такої цікавої сторінки нашої історії, як козаччина. Допомогла зрозуміти, якими мудрими , винахідливими і кмітливими були запорожці. Адже в ті часи вони були охоронцями кордонів нашої Вітчизни. Твір викликає у мене почуття гордості та патріотизму за свій народ. Я дякую автору за такий цікавий твір. Він мені дуже сподобався.