Відгук на книгу Чарльза Діккенса «Різдвяна пісня в прозі»

Автор: Юлія Ковач, учениця 6 – А класу Мукачівської СЗОШ №4
Захоплення: танці, фотографія, книги
Вчитель: Білак Адріана Валеріївна

Влітку я прочитала багато цікавих книг різних авторів, але найбільше вразила мене книга англійського письменника Чарльза Діккенса « Різдвяна пісня в прозі». Разом з автором я ніби відправилася в незвичайну подорож Різдвяної ночі – тієї дивовижної ночі, коли здійснюються всі мрії і бажання, стають реальними найфантастичніші речі. Адже Різдво – це велике свято, торжество світла і добра, день очищення душі від усякого зла.
Кожен із нас у Різдвяну ніч мріє почати нове життя. У ньому ми будемо іншими: доброзичливими, спокійними, чесними, справедливими, житимемо за християнською мораллю. І що важливо: мріючи про майбутнє, мимоволі вимовляємо слово «добро». А ось герой Діккенса Скрудж таких обіцянок собі не давав і про добре ставлення до людей почав замислюватися тільки після відвідування його Духами. Саме вони, Духи Різдва, дали йому уроки доброти і милосердя. Дух Минулого переносить Скруджа в дитинство. Він бачить себе у класній кімнаті, «вбогого, всіма забутого хлопчика, яким він був колись».
Скруджу дуже шкода себе. Дивлячись на себе, маленького, безпорадного, Скрудж-дорослий плаче і пригадує, як у його теперішньому житті, вчора, до його дверей підійшов хлопчик колядувати, а він його прогнав. Пригадуючи це, Скрудж каже Духові: «Я хотів би дати йому що-небудь – тільки й усього». Скрудж уже почав розуміти, що тим самим він і себе зробить трішечки щасливим. Це був перший урок – урок доброти. А ось і другий урок. Скрудж за допомогою Духа бачить себе дорослішим і теж покинутим. Але ось в його кімнату вбігає сестра і повідомляє, що батько дозволив, щоб брат на святках був з ними, разом з родиною, і назавжди залишився у рідній оселі. Дух нагадує, що маленька Фан дуже любила Скруджа, здавалося, він мав би бути вдячним сестрі, котра мала таке велике, чуйне серце. А що було насправді? Сестра померла молодою заміжньою жінкою, у неї залишився син, небіж Скруджа. На знак вдячності сестрі і на пам’ять про неї Скрудж мав піклуватися про небожа. Коли той запросив дядечка до них на Різдво, він грубо відштовхнув його від себе. При цьому ще недобрим словом відгукнувся про свого клерка Боба Кретчита; «Мій клерк, нікчема з платнею п’ятнадцять шилінгів на тиждень, має дружину з дітьми на шиї, а й собі туди ж, розводиться про “веселе Різдво”».
Зараз, пригадуючи про все, Скрудж переживає глибокий душевний біль, намагається виправити помилки минулого. Він надсилає своєму підлеглому різдвяну індичку, підвищує йому платню. Він приходить на Різдво до небожа. «За п’ять хвилин Скрудж уже почувався тут, як у себе вдома. Такого щирого прийому він не мав зроду… І яка ж то була чудова вечірка! Яке чудове щастя!» Це був урок повернення Скруджа до людей. Урок щирої любові до них, урок справжнього щастя, коли ти відчуваєш, що комусь потрібен. Він уперше за багато років побував на церковній відправі, а потім гуляв вулицями міста. Він досі не здогадувався, що якась там прогулянка може дати стільки щастя. Скрудж обіцяв Духам змінитися і слова свого дотримав.
Різдвяна історія Ч. Діккенса схожа на казку зі щасливим кінцем. Як і кожна казка, я думаю, вона має свій підтекст. Письменник нагадує людям, що часто у своїх нещастях винні вони самі, у їхніх руках змінити життя на краще, жити у мирі та злагоді, бути милосердними. Потрібно хоча б іноді аналізувати свої вчинки, і тоді стануть зрозумілими помилки, які треба виправляти завжди вчасно. Так думав, напевно, письменник, який бажав бачити всіх людей щасливими. Його мрії були ілюзорними, але я думаю, що кожного, хто прочитає цю книгу, він змусить задуматися над власним життям.