Лист Безіменному герою

Робота переможниці конкурсу «Лист літературному героєві» (І місце (вікова категорія 5-8 класи) Анастасії Стецик, учениці 6 класу Дрогобицької гімназії імені Богдана Лепкого Львівської області.
Вчитель: Файчак Наталія Ярославівна
Вчитель про ученицю: Настя – дуже позитивна, оптимістично налаштована на життя дівчинка, яка живе із сонечком у серці. Вона творча, художньо обдарована, тонко відчуває слово, завжди оригінально висловлює думку. Любить тварин і піклується про них, бачачи у них справді «братів наших менших». Любить музику, займається нею (фортепіано), захоплюється танцями, гарно декламує. Настя є переможцем регіонального конкурсу «Стежками Каменяра». Вона вже два роки поспіль є призером обласного етапу мовно-літературного конкурсу імені Тараса Шевченка, призером обласної олімпіади з української мови та літератури, неодноразово перемагала на міських конкурсах юних декламаторів. Незважаючи на юний вік, дівчинка має чітку громадянську позицію, брала участь у Дрогобицькому Євромайдані. Мріє стати журналісткою або вчителем-словесником. Цей твір – одна з перших її серйозних літературних спроб.

Вітаю, мій найкращий Безіменний герою!
Зізнаюся, що зовсім не мала на меті писати тобі листа, бо серед моїх потенційних адресатів були і гоголівський коваль-богомаз Вакула, і дядечко Скрудж, і Дік Сен, і навіть… Очумєлов (о, ти й не уявляєш, який убивчий текст я підготувала для цього бездушного чинуші-завітромносенка). Але то все було до знайомства з Тобою, було трохи по-книжному, штучно і, на жаль, без того нерву, що оживляє зв’язок між двома світами – справжнім та літературним. Ти увірвався в моє життя стрімко й несподівано. Увірвався із золотої лихоманки далекої холодної Аляски, з північних просторів Безплідної землі, щоб нагадати, ні, навіть прокричати: «Справжнє призначення людини жити, а не існувати!» Жити навіть тоді, коли не залишається жодного шансу, жодної ниточки надії. Жити всупереч обставинам, всупереч вирокам грізної природи, всупереч зраді найближчих, але, як виявилося, чужих. Бо найбільший скарб – це саме життя. Твій дух гартувався не драйвовим екстримом, а екстремальним двобоєм – із природою та самим собою.
Дорогий Безіменний друже! Ти навіть не уявляєш, скільки в тебе реальних послідовників, ба навіть двійників.
Про одного, точніше, про одну з них я тобі розповім. Це – наша нескорена дівчина-воїн, СОЛДАТ, тендітна квітка Лютик*. Вибач, але спочатку, коли ти вирушив на Аляску, тобою керувало цілком приземлене й меркантильне бажання – знайти золото, бажано якомога більше, й розбагатіти. Це вже потім ти збагнув: дорогоцінний метал може виявитися всього-на-всього зайвою ношею на шляху до виживання. А що керувало вчорашньою випускницею, філологом, коли вона замість світлої доріжки в шкільний клас обрала мінні дороги Донбасу і на одній із них втратила ноги? Бо це – війна. А на війні – як на війні. Подібне може трапитися кожного дня. З кожним. У тебе, Безіменний друже, були ноги, хай покалічені, стерті камінням, виснажливою ходою, але СВОЇ НОГИ. Тебе зрадив Біл, але вірними залишилися НОГИ, що привели тебе до порятунку. У дівчини були вірні друзі, які на руках винесли її з мінного поля. Але ноги залишилися там. У Лютика майже не було шансів вижити (принаймні так із дуже серйозним обличчям говорили лікарі, хоча й робили все неможливе), але вона вижила. Коли тебе врятували, ти не захотів повернутися назад. А вона хоче! Хоче знову вийти на ті позиції, які є вирішальними в обороні рідної землі, хоче повернутися в стрій до своїх побратимів. Ця мужня дівчина навіть їздила на те місце, де сталася трагедія, щоб ще раз нагадати кволодухим, що воля до життя перемагає смерть. Вона не втратила сенсу життя та боротьби не зреклася.
Любий мій Безіменний герою! Коли ти зійшовся у смертельному герці з природою, ти найменше переймався тим, що станеш взірцем для наслідування, символом нескореності Людини. Але ти ним став. Я дякую тобі! Я дякую нашій дівчині-квітці, дякую воїну!
І через століття – твоя маленька подруга Настя.

* У творі автор розповідає про свою землячку 25-річну медсестру добровольчого медичного батальйону
Ірину Іванюш з позивним «Лютик».