Ромео і Джульєтта

Автор: Грогорчук Катерина, учениця 9-Б классу, Маяківського навчально-виховного комплексу «ЗШ-інтернат І-ІІІ ст., лінгвістичний ліцей»
с. Маяки. Луцький рн. Волинська обл.
Учитель: Бондарук Валентина Якимівна

Англія. Доба Відродження. XV століття.
Війна Білої і Червоної Троянди. Столітня війна. Геній, що народився у серці Англії. Шекспір… Той, хто потрясає списом…Геній…Театр «Глобус»… Ромео і Джульєтта…
Кохання… Вічне кохання!!! Недостовірні факти… Може обман? 1592 рік – вперше згадується ім’я Шекспіра. Відкриття Америки Колумбом. Збіг чи закономірність? Людина, яка переступила через віки.
Існує думка, що кохання – це почуття. Воно живе у сердці. Ніхто не може передбачити його появу чи зникнення. Чи існує кохання з першого погляду? І мене турбує це питання.
«Ромео і Джульєтта». Загальнолюдські, вічні проблеми. Конфлікти. Справжня цінність кохання. Цей твір переповідали італійські новелісти, поєднання того, що не поєднують. Швидкі перетворення. Монтеккі і Капулетті. Верона – завдяки твору стала містом пристрасті.
Хто сказав, що Ромео і Джульєтта – «вічні образи»? Хто такі «вічні образи»? Пауло Коельо розділяв кохання на три типи: Ерос, Філос, Агапе. Люди, що…Діти, що досягли Агапе – найвищої ступені кохання…Ось чому вони вічні…
Їй – 13, йому – 16. Чи може існувати справжнє кохання у такому віці? Моє ставлення до Шекспіра? Позитивне. З домішком смутку. Як що до ставлення до нього самого так і до твору. Не певна: чи вірити у правдивість їх почуттів.
Чому нас навчає цей твір! Порівняння з Біблією. Самогубство! Життя одне! Воно дається Богом! На жаль, марна його трата! Порівняння з сучасним життям. Безглуздя! Дурість! Самогубство! Егоїзм! Але ж «образи вічні». Чи вічні самі Ромео і Джульєтта? Так, але не вони, а їхнє кохання. Кохання – це все. Воно вміщує усі найкращі слова у світі: доброту, щирість, чесність, відданість, розуміння, толерантність, терплячість, ввічливість… І знову… страждання, біль, розчарування… Як у сучасності: кохаєш когось і …Так само у них…
Вона лежить у склепі. Холодна. Самотня. Серце її розірване. Душа отруєна. Холодні кінцівки. Сірість.

Порожнеча. Таке враження, ніби …кінець…життя…І прийшов він: «Любов – це дим, що в’ється від зітхання. В очах коханців – це вогонь бажання». Його серце вразила стріла Купідона. Що він відчував у той момент? Біль! Біль! Біль! Вона померла. Її нема. Спогади : Старий, Меркуціо, Бенволіо, Тібальт, Брат Лоренцо, Балтозар, Самсон, Григорій, Абрам, музики, Мамка Джульєтти, Верона, Мануя, балкон, річка, спогади… спогади… спогади…
Він помер. Сам у собі, разом із нею. Гострий блискучий кинджал так і проколов йому нутрощі – він пішов до неї. «Кохання принесло мене на крилах»…
Вона жива! Різкий погляд. Перша думка: він мертвий. Руки її опустилися сльози покотились з очей. Вона впала на коліна. Крик… крик… Як у Ісуса… біль! Довге волосся заважало їй бачити його. Кров на холодних пальцях. Джульєтта в забутті.
Спогади: «О, Господи! Передчуття зловісне»,
«Моїй душі віщує щось недобре»,
«Я бачу зле – чи й справді ти блідий?»
«О, доле, доле! Ти така зрадлива!»
« Іду, іду вже, йду…Цей трунок п’ю за тебе!»
І вона померла! Не від трунку – від кохання! Кинджал отрути пробив її серце. Вона пішла до нього навіки! Навіки… Навіки…
І я відкрила свого Шекспіра…