Ф. Достосвський. Роман «Злочин і кара». Ідея і бунт Раскольникова

Автор: Щербонос Катерина Федорівна, вчитель зарубіжної літератури, Харківська обл.
Презентація до уроку

Scherbonos_Dostoevsky

Мета: висвітлити теорію Раскольникова, її антигуманну сутність, розкрити складність та суперечливість духовного світу людини; вдосконалювати навички аналізу художнього твору, художнього образу; розвивати мислення, осмислене і критичне ставлення додійсності.
Обладнання: текст роману «Злочин і кара», презентація.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Хід уроку
 
І. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.
На минулому уроці ми з’ясували, що роман Ф. Достоєвського «Злочин і кара» викликало до життя саме життя. Життя ж підказало автору роману його головних персонажів. І сьогодні ми спробуємо розібратися у сутності теорії-ідеї, яка заволоділа головними героєм. Який зв’язок між убивством старої лихварки і теорією? Чому саме Раскольников бере на себе відповідальність за те, що коїться у світі? Чи може злочин виправити зло? На всі ці питання ми і шукатимемо відповіді у творі.

II. ПОЯСНЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
Учні мали випереджальне завдання, працювали в групах.
1. Повідомлення теми та задач уроку (Слайди 1,2).
2. Робота в групах.

I група.
Доведіть, що злочин Раскольникова — результат хворобливого стану суспільства.
Повідомлення учнів(Слайди 3 – 8).
Висновок.
Уже з перших сторінок роману «Злочин і кара» головний герой його, студент петербурзького університету Родіон Романо­вич Раскольников занурений у хворобливий стан: він у полоні філософської ідеї-пристрасті, яка допускає кров по совісті.
Ідея Раскольникова органічно пов’язана зі світом, умовами, в яких живе цей студент. «На дворі спека була страшенна, до того ж задуха, штовханина, скрізь вапно, риштування, цегла, курява і той особливий літній сморід, такий знайомий кожному петербуржцеві, що не має можливості найняти дачу, — все це одразу неприємно вдарило на й без того вже розладнані нерви юнака». Задуха бідних петербурзьких кварталів — це частка атмосфери роману. Є зв’язок між шаленими думками Расколь­никова і його кімнатою, маленькою, як клітка у шість кроків, із жовтими брудними шпалерами, які повідходили від стін, низькою стелею, яка наче давить на пожильця. Ця кімната- комора — прообраз більш грандіозної, але такої самої задуш­ливої «комори» Петербурга. Не дарма Катерина Іванівна Мар­меладова говорить, що на вулицях Петербурга,. як у кімнатах без квартирок. Картину тісняви, задушливої скупченості людей, які меш­кають на «аршині простору», посилює відчуття духовної самот­ності людини у натовпі. Люди тут ставляться один до одно­го з недовірою, підозрою, не любов до ближнього об’єднує їх, а лише злостивість і цікавість до нещасть інших людей. Під п’яний регіт та уїдливе глузування відвідувачів трактиру роз­повідає Мармеладов страшну і болісну історію свого життя; не йдуть на поминальний обід, але збігаються на скандал пожильці дому, де мешкає Катерина Іванівна. У романі виникає образ Петербурга — мертвого, холодного, байдужого до доль людей міста: «непоясненим холодом» віє на Раскольникова «від цієї величної панорами; духом німим і глухим сповнена була для нього ця картина».
У задусі вузьких провулків, у тісняві перенаселених квартир розгортається шалена драма життя покірливих і зневажених, життя в ганебних умовах. Достоєвський очима Раскольникова бачить особливий, злочинний стан світу, в якому право існуван­ня купується ціною постійних домовленостей із совістю. У цьому світі, як вважає Раскольников, загальноприйняті правила ви­являються «неприродними». Герої потрапляють у такі ситуації, в яких точне дотримання правил моралі неможливе. Якщо Соня не стане повією, то з голоду помруть її брати і сестри. Навіть самогубство для неї неможливе. Щоб зробити добро близьким, Соні треба переступити мораль, вчинити зло собі. У такому світі моральна гармонія просто неможлива, а прагнення до неї обертається на зло для інших, найближчих, найулюбленіших людей. Катерина Іванівна, за словами Соні, «не помічає, як все це не можна, щоб було справедливо між людьми, і дратується». Життя ставить героїв у такі глухі кути, коли, з точки зору логічного розуму Раскольникова, «аморальною» стає сама вимога моральності. Улюблена сестра Раскольникова Дуня ладна вийти заміж за цинічного Лужина, не тому, що кохає цього ділка,а тому, що так намагається врятувати майбутнє Раскольникова, дати йому можливість довчитися в університеті. Раскольников потрапляє в ситуацію, схожу на ситуацію Соні: «Зрозуміло, що тепер треба було не тужити, не страждати пасивно, одними роздумами про те, що питання невирішувальне, а обов’язково що-небудь зробити, і тепер і скоріш..» Так життя не тільки не відводить від надуманого рішення, а наче навмисно, на кожному кроці підштовхує до нього.

II група.
Якими ж бачить Раскольников шляхи вдосконалення дійсності? Якою постає теорія у статті, яку згадує Порфирій Петрович?
· Повідомлення учнів (Слайд 9).
· Висновок.
Спостерігаючи життя, розмірковуючи над вітчизняною та сві­товою історією, Раскольников вирішив, що історичний процес і будь який розвиток здійснюється за рахунок страждань, жертв, ї навіть крові, що усе людство поділяється на дві категорії, «два розряди». Є люди, які покірно сприймають будь-який порядок — «тварі тремтячі». І є люди, які порушують моральні норми і суспільний порядок, який приймає більшість — «сильні світу цього». Великі особистості, «творці історії», Лікург, Магомет, Наполеон, не зупиняються перед жертвами, насиллям, кров’ю заради здійснення своїх ідей. Розвиток «цивілізації» здійснюється наполеонами за рахунок використання «тварей тремтячих». Ідея Раскольникова не наївна: вона підносить у ступінь негуманність історичного процесу, яка властива багатьом суспільним формаціям. І, кажучи словами Достоєвського про Бальзака, «не дух часу, але цілі тисячоліття підготували борнею своєю таку розв’язку в душі людини».

III група.
Яке питання неминуче мало виникнути у Раскольникова через його теорію? З якою ж метою насамперед Раскольников зважується на вбивство?
· Повідомлення учнів (Слайд 10).
· Висновок.
Поділивши людей на дві категорії, Раскольников неминуче постав перед питанням: до
якого розряду належить він сам: «Чи воша я, як усі, чи людина? Зможу я переступити чи не зможу? Осмілюсь я нагнутися і взяти чи ні? Твар я тремтяча чи право маю?» Убивство старої лихварки — це самоперевірка героя: чи витримає він ідею про право сильної особистості на кров, чи є він обраним, винятковою особистістю? Є у романі й інший зміст експерименту, і зміст цей виявляє думку автора. Достоєвський випробовує людяністю головну «ідею», за якою вершиться історичний процес. Діалог з ідеєю в душі Рас­кольникова є судом Достоєвського над історією, над прогресом, який нищить людське в людині.

III. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗНАНЬ.
· Робота у парах
· Завдання 1.
Поміркуйте, чому Раскольников кілька разів нама­гається викласти свою теорію, і кожного разу усвідомлює, що ніхто не розуміє його «задуму». Хто ж він — Наполеон чи Христос?
· Висновок.
Раскольников сам розуміє суперечливість, навіть злочинність і власної теорії, і причин, які спонукали його її перевіряти. Саме тому йому так складно переконати будь-кого в її без­доганності. Виношуючи ідею у своїй свідомості, Раскольников мріє про роль властителя і спасителя людства, він хоче бути Наполеоном і Христом одночасно.
· Завдання 2.
Поміркуйте, хто ж перемагає у душі Раскольникова?
Чому він зважується на злочин?
· Висновок.
Вирішальним у його житті на момент скоєння злочину є самоперевірка. Він зізнається Соні Мармеладовій: «Не для того, щоб матері допомогти, я вбив — дурниця! Не для того я убив, щоб, добувши гроші й владу, зробитись благодійником людства. Дурниця! Я просто вбив, для себе вбив, для себе самого. А там, чи став би я чиїмось благодійником, чи все життя, мов павук, ловив би всіх у павутиння і з усіх живі соки ви­смоктував, мені в ту мить, певно, однаково було!» Герой не тільки не приймає сучасного суспільства, але й сам несе його хвороби. Його захоплює антихристиянська ідея «надлюдини», якій усе дозволено.

IV. ЗАСТОСУВАННЯ ОТРИМАНИХ ЗНАНЬ
· «Займи позицію».
Учні висловлюють свої думки. Мають право зайняти іншу позицію.
· Поміркуйте, бунт Раскольникова — перемога чи поразка героя.
· Висновок.
Бунт Раскольникова, поруч із відчайдушним викликом аморальним законам «світу цього», є і пасивним визнанням їх сили і неминучості. Якщо угоди із совістю — звичний і універсаль­ний стан життя людини («вічна Сонечка, доки світ стоїть»), то значить це не підлість, а внутрішня неминучість, яка визначена самою природою людського співіснування. Тоді треба вважати маячнею усі моральні принципи, відкинути їх, як непотріб, і поглянути на життя з іншої точки зору, яка не визнає поділ вчинків на «гарні» і «погані», «добро» і «зло». Така моральна «арифметика» зміцнює наміри героя, і він втрачає здатність бачити життя у його повноті: все, що відповідає його теорії, він бачить як через збільшувальне скло, а решта видається такою дрібницею. Але Достоєвський створює саме поліфонічний роман, де кожен герой має свій голос і своє «збільшуваль­не скло»: Порфирій Петрович — закон; Соня — християнську мораль, Разуміхін — звичайний здоровий глузд і моральність нормальної людини. І на їхню думку, бунт Раскольникова не є доказом його правоти.
· Слово вчителя.
Ми простежили умови, які сприяли формуванню теорії Раскольникова, з’ясували сутність самої теорії, визначили причини, через які він вирішив її перевірити. Нам залишилося дослідити, які ж наслідки мала його «спроба», перевірка теорії. Оскільки матеріалом для зухвалого експерименту герой обирає життя іншої людини та власне життя, то й результати його вчинків повиннівиявитися самі у житті. Зіткнення теорії Раскольникова і життя ми досліджуватимемо на наступному уроці.

V. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ.
 
VI. ОГОЛОШЕННЯ ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ
· Завдання для усього класу (Слайд 11).
Прослідкувати за текстом твору, як теорія Раскольникова перевіряється життям.
· Індивідуальне завдання.
Підготувати презентацію.