«Моя робота – це захоплення моє!». Ексклюзивне інтерв’ю Марини Ільяшенко

Сьогодні до нашої редакційної вітальні ми запросили талановитого, творчого вчителя зарубіжної літератури Новоолексіївської ЗОШ №2 Херсонської області, керівника успішного шкільного театру «Прометей» – Марину Ільяшенко. Марина Анатоліївна має майже десятирічний досвід роботи керівника драматичного гуртка. Шкільний театр «Прометей» здобув безліч нагород: це грамоти, дипломи за перемоги у творчих конкурсах районного й обласного рівня. Гуртківці постійно оновлюють свій репертуар, мають багато шанувальників. Жодне шкільне свято не відбувається без вистав улюбленого театру. Вихованці Марини Анатоліївни створили ще й ляльковий театр, вистави якого залюбки відвідують учні початкових класів.
Дорогі читачі, разом з Мариною Анатоліївною ми зазирнемо за лаштунки «Прометея». Вона розкриє нам секрети театральної шкільної майстерні. Упевнені, що її захоплива розповідь надихне вас на якісь певні ідеї, можливо, навіть на створення театру в своїй школі.

Марино Анатоліївно, Ви вчитель від Бога, вчитель-творець, який дарує своїм вихованцям крила. А кого Ви можете назвати своїм навчителем, можливо, хтось для Вас став прикладом самовідданої любові до своїх учнів та професії педагога?
Насамперед хочу подякувати за таку високу оцінку моєї праці, адже я зовсім не очікувала, що таке поважне видання може зацікавитися моїми творчими ідеями щодо шкільного театру.
Професія учителя була визначена долею, можна сказати, що вибору в мене не було. Моя мама, Лупіна Надія Григорівна, вчитель російської мови і літератури, власним прикладом довела значущість учительської справи, вона і сьогодні залишається моїм добрим наставником. Крім того, у моєму вихованні завжди брали активну участь мамині рідні сестри: Таран Любов Григорівна – вчитель початкових класів, Левицька Галина Григорівна – шкільний бібліотекар, а також мій вітчим, Іваницький Микола Опанасович – вчитель хімії. З дитинства я спостерігала за самовідданою працею своїх рідних вчителів, пишалася, що маю таку рідню. Адже в нашому селищі і сьогодні, коли люди дізнаються, чия я донька, починають з вдячністю передавати вітання моїй учительській родині. Кожен з моїх наставників по-своєму загартував мене, до життя. Моя талановита мама завжди була серед кращих учителів району, вона стала наставником для сотень дітей, які і сьогодні не забувають її. Дорослі учні іноді долають сотні кілометрів, щоб побачити свою вчительку, телефонують з різних куточків України та світу, піклуючись про неї. Саме тому я добре знаю багатьох маминих учнів, бо вони стали нам рідними.
У моєму житті було чимало дорогих серцю вчителів, кожен з них доклав чимало зусиль, щоб я відбулася як особистість, тому хочу висловити свою щиру подяку всім своїм педагогам від початкової школи до викладачів Херсонського державного університету, низький уклін від вашої учениці.

Як допомагає вам досвід роботи з учнями у драматичному гуртку під час викладання предмета?
Театр – мистецтво синтетичне, тому містить у собі універсальні можливості для залучення учнів до літератури. Дитина, яка пізнає світ через художній твір, сприймає його не тільки розумом, свідомістю, інтелектом, а й усіма своїми органами чуттів. Адже слово ми бачимо, чуємо, відчуваємо, а не тільки розуміємо. Саме тому на уроці літератури я передусім використовую методи і прийоми, спрямовані на розвиток сенсорного апарату дитини. Важливо зрозуміти, що вона чує, бачить, відчуває, які в неї образи, асоціації, настрої виникають у процесі сприйняття й аналізу тексту художнього твору. Для цього протягом усього заняття кожному учневі надаю можливість, працюючи над окремим епізодом, уривком, розділом, вишукувати власні звукові, зорові, словесні ряди. Я маю задоволення спостерігати, як учень стає певною мірою співавтором тексту, включається в співтворчу діяльність, досягнувши емоційного стану співпереживання. І тут варто говорити не стільки про методи, скільки про той внутрішній стан учня, за якого тільки і можливий процес піднесення особистості, співтворчості. Кожен учитель, готуючись до уроку, перетворюється на режисера, який мусить все передбачити, відчути кожного учасника дійства. Найщасливіша мить на уроці – це імпровізація, яка порушує заздалегідь продумані плани на уроці, але дарує радість живого спілкування у невимушеній атмосфері. Тільки тоді дитина забуває, що відповідає на оцінку, а поринає у творчий вир уроку і насолоджується власними відчуттями.

Ви писали, що театр «Прометей» народився виключно з ініціативи ваших учнів. Вам сподобалась їхня ідея й Ви доклали всіх зусиль, щоб втілити дитячу мрію. Напевно, Ви самі дуже любите театр і цікавитеся театральним мистецтвом, але для такої справи замало мати тільки бажання. Які були ваші перші кроки, перші успіхи? З чого почалося життя театру?
Зараз навіть важко пригадати, з чого почалася моя любов до театру. Можливо, з першої радіовистави «Тев’є-молочник» за Шолом-Алейхема, адже можливості відвідувати театр у мене не було ані в шкільні роки, ані в студентські, які припали на бурхливі 90-ті. Тоді була популярна передача «Театр перед мікрофоном», для мене це була чудова можливість послухати професійних акторів, які дуже переконливо доносили зміст п’єси до слухача. Звичайно, я переглядала і телевізійні вистави, у 80-ті роки одна з улюблених – «Езоп» за мотивами п’єси Г. Фігейредо «Лисиця й виноград», з О. Калягіним у головній ролі. Епізоди з фільму мого дитинства я використовую на уроках з вивчення творчості видатного байкаря-філософа. Взагалі я захоплювалася акторською грою А. Роговцевої, Б. Ступки, Л. Бикова та інших видатних діячів мистецтва. Не могла собі уявити, що колись моє захоплення приведе до створення шкільного театру. Але головну роль у ньому завжди грали діти, без їхнього оптимізму і щирого бажання дивувати глядача яскравими виставами я не змогла би втілити свою юнацьку мрію у реальність. Так у квітні 2007 року з ініціативи моїх учнів відбулася перша вистава шкільного театру «Прометей», це було своєрідне попурі з найвідоміших українських та зарубіжних драматичних творів зі шкільної програми. Охочих узяти участь у дійстві було близько тридцяти, за лаштунками було тісно, всі хвилювалися. Пам’ятаю нестримну дитячу радість від власного творчого успіху.
Окрилені успіхом, діти мріяли про нову постановку, а я була трохи розгублена, адже ні спеціальної методичної літератури, ні костюмів не було. Одна справа раз виступити з імпровізацією, інша – працювати систематично. Це сьогодні можна скачати відео-уроки з акторської майстерності, роздрукувати цікаві вправи для занять з дітьми, а дев’ять років тому в нашій місцевості доступу до мережі Інтернет не було. Отже я звернулася до фахових видань за методичною підтримкою та отримала чимало відгуків колег-однодумців, які також самотужки свого часу створили шкільні студії. Пізніше я, буваючи на книжкових базарах у різних містах, придбала чудові посібники, хочу порадити керівникам шкільних драмгуртків по можливості користуватися цими книжками: Ліпніцька М. «Шкільний ляльковий театр». – «Ранок», 2009; Ворожейкіна О.М. «Театральна вітальня». – Основа, 2011. (Серія «Шкільний театр»); Ирина Феофанова «Актерский тренинг для детей» – АСТ, Астрель, 2012; Эльвира Сарабьян. «Актерский тренинг по системе Станиславского. Речь. Слова. Голос. Максимальная достоверность и убедительность». – АСТ, 2011.
Підбадьорювання колег та оптимізм моїх вихованців надавали мені сил. Керівництво школи офіційно закріпило за мною драмгурток, пообіцявши підтримку зі свого боку. Так, керуючись порадами та власною інтуїцією, ми почали роботу. Вже у 2009 році з виставою «Сорочинський ярмарок» ми стали переможцями у районному конкурсі талантів «Таврійський барвограй» у номінації «Театральне мистецтво», а потім і на обласному етапі цього регіонального конкурсу отримали диплом переможця. Так ми зрозуміли, що йдемо правильним шляхом і продовжили свою роботу. Раз на семестр діти і вчителі з нетерпінням очікують на виставу. Поступово до нас стали приходити учні з сусідньої школи, а потім батьки з маленькими дітьми, випускники, знайомі. Словом, наш театр ставав щороку популярнішим, тому і відповідальність зростала.
Ми не могли собі дозволити слабку підготовку, репертуар ставав серйознішим, вистави тривали від півтори до двох годин, доводилося робити антракт.
У школі відбувався справжній театральний бум. Належати до трупи шкільного театру було почесно.

Як розподіляються обов’язки у Вашому театральному колективі, чи є у вас надійні помічники? Взагалі, розкажіть про Вашу театральну кухню. Як готуєте декорації, костюми, де відбуваються репетиції?
Щоб систематизувати свою роботу, для початку я склала анкету для охочих вступити до драмгуртка:

Анкета учасника шкільного драмгуртка
Прізвище, імʹя, по батькові; дата народження; домашня адреса, телефон; клас_________________
Улюблений письменник, улюблений твір______
Улюблений актор____________________________
Роль, яку мрієш зіграти______________________
Вмієш гарно декламувати, співати, танцювати, грати на музичних інструментах, малювати, шити (потрібне підкресли)
Тебе більше приваблює акторська робота, дизайн театральних костюмів, творчість декоратора чи гримера? (потрібне підкресли)
Чого ти очікуєш від занять у гуртку?__________
Отримавши заповнені анкети, я могла розподілити дітей на різні ділянки роботи. Адже серед гуртківців траплялися діти, які певний час не насмілювалися вийти на сцену, але вони готові були працювати на благо театру за лаштунками: малювати, створювати декорації, відшукувати цікавий реквізит, працювати над гримом, переробляти старий одяг на чудові костюми для акторів. Набираючись досвіду, перебуваючи на репетиціях у ролі пасивного слухача, навіть сором’язливі учні дуже скоро виявляли бажання отримати хоча б маленьку роль.
Завдяки керівництву школи у нашого колективу з’явилася театральна майстерня, невеличкий клас, де ми могли тримати костюми, реквізит, декорації. Ця кімната в день чергової прем’єри перетворюється на гримерну, тут завжди кипить робота і відбувається справжнє диво перевтілення акторів ще до початку вистави. Мій кабінет зарубіжної літератури теж функціонує напередодні вистав у особливому режимі: тут і читка п’єс відбувається, і перші репетиції в епізодах, аж до генеральних прогонів на сцені актової зали. Мої діти не шкодують сил, готуючись до вистави, вони готові репетирувати до смеркання, робити власними руками диво-декорацію, нести з дому речі, які можуть прикрасити сцену або слугувати реквізитом. Пам’ятаю, у 2009 році ми готували до ювілею М. Гоголя «Сорочинський ярмарок», ідею створити масштабну декорацію (3 на 6 метрів) усі підтримали. З дому принесли шпалери. Склеївши їх у величезне полотно, наші художники створили неймовірно гарну картину з колоритом українського села. Це була важка робота, але результат вразив глядачів і надихав акторів на самовіддану гру на сцені. Нам доводилося робити декорації зі старих DVD-дисків, виходила дуже блискуча ширма, зі старих штор – будуар, з штучних квітів і зелені – ліс.
А ще хочу згадати величезну квітку, зроблену з горезвісних шпалер, в якій вміщалася наша актриса Дюймовочка. Дівчинка тримала зсередини пелюстки гігантської квітки, а в потрібну мить відпускала їх і з’являлася перед здивованим глядачем.
Дуже проблематично до кожної вистави створювати костюми. Нам доводилося вигадувати сценічні образи з того, що дарували батьки учнів, звільняючи свої шафи від старих речей. Але ми були дуже вдячні і за старовинні скатертини, і за штори, з яких було зроблено чимало суконь. Іноді нам допомагали працівники Будинку культури, надаючи українські національні костюми до вистав «Сорочинський ярмарок» та «Кайдашева сім’я». Є речі, які майстрували на уроках праці на наше прохання. Користуючись довірою адміністрації, ми навіть отримали речі зі шкільного краєзнавчого музею для вистави «Сорочинський ярмарок», це дуже допомогло створити особливу атмосферу на сцені.
Кожного року ми робимо оголошення, в якому пропонуємо учням, учителям, батькам переглянути свої шафи і непотрібні їм, але цікаві для театру речі передати нам. Так ми поповнюємо свою матеріальну базу. Саме завдяки батькам у нас з’явилися ляльки для театру, а потім зусиллями старшокласників була зроблена ширма. Юнаки виготовили каркас, а дівчата з сотень строкатих клаптиків зробили чудову ширму. Малюки з початкової школи з радістю відвідують наш ляльковий театр.
І ще важливий момент – афіша! Який же театр без яскравого оголошення прем’єри.
Спочатку це були мальовані на ватмані оголошення, а сьогодні, завдяки сучасним технологіям, ми робимо афіші з використанням комп’ютерної верстки. Також старшокласники друкують програмки до вистави.
Окрема ділянка роботи у звукооператора, який мусить терпляче відпрацювати на багаточасових репетиціях і не підвести в день прем’єри.
Великий театральний колектив складається з чималої кількості талантів. Кожного з моїх гуртківців я поважаю і ціную, вони не просто мої учні, а однодумці, соратники у захопливій театральній справі.

Розкажіть про ваш репертуар. Які вистави улюблені, над якими, можливо, було найскладніше працювати театральному колективу, які спектаклі мають найбільший успіх у юних глядачів?
У нашій репертуарній скарбничці найкращі твори світової літератури, класичні і сучасні. Обираючи п’єсу, ми обов’язково радимося, враховуємо кожну думку. Читаючи епізоди з нового матеріалу, перевіряємо на слухачах, які завжди присутні на наших репетиціях, чи зацікавились діти сюжетом. Обов’язково враховую вікові особливості учнів, тому для молодших класів готуємо такі постановки: «Мауглі» Р. Кіплінга, «Маленький принц» Антуан де Сент-Екзюпері, «Снігуронька» О. Островського, «Дванадцять місяців» С. Маршака, «Том Сойєр» Марка Твена, «Полліанна» Е. Портер. Для старшокласників у нашому репертуарі такі твори: «Кайдашева сім’я» І. Нечуй-Левицького, «А зорі
тут тихі» Б. Васильєва, «Безіменна зірка» М. Себастіана, «Пігмаліон» Бернарда Шоу, «Міщанин- шляхтич» Ж.-Б. Мольєра. Але це досить умовний розподіл, тому що гарна постановка і щира акторська гра, незалежно від віку глядацької аудиторії, здатна викликати небувале емоційне піднесення.
Як приклад можу згадати наш експериментальний спектакль за мотивами новели Р. Бредбері «Усмішка». Ми його задумали як музичну міні-виставу на півгодини для 6-7 класів, але в зал завітали і вчителі, і старшокласники. Експеримент полягав у тому, що зміст твору актори здебільшого передавали мовою танцю. Це ще одна моя гордість – акторки, які відвідують хореографічну студію (в стінах нашої школи працює чудовий хореограф від районного Будинку творчості). Завдяки професійним навичкам мої танцюючі акторки просто заворожили зал. Треба сказати, що постановку танців до різних вистав дівчата роблять самотужки, я тільки висловлюю свої побажання щодо музичного матеріалу, а потім ми разом прослуховуємо безліч мелодій, поки не прийдемо до єдиного рішення. Після завершення вистави «Усмішка» ми були здивовані абсолютною тишею в залі, публіка наче завмерла, а потім пролунали оплески. Коли ми попросили глядачів висловити свою думку з приводу побаченого, на сцену стали підніматися діти і захоплено розповідати про свої враження від постановки, дякуючи акторам за творчу працю.
Серед моїх юних акторів є не тільки танцівниці, але й співаки, які також прикрашають вистави своїм вокалом. Досвід показує, що вистава в жанрі мюзиклу викликає небувале захоплення у глядача. Крім того, ми створюємо власні сценарії. За моєї участі написані міні-п’єси: «Лісова бувальщина» (екологічний театр), «Знавці» (громадсько-правовий театр), «Парад шкільних предметів» (пародійний театр). Гуртківці успішно виступали з цими постановками не тільки на шкільній сцені, а й на районних творчих конкурсах, де були відзначені нагородами.
Якщо говорити про власні рекорди, то це «Сорочинський ярмарок», вистава, з якою ми виступили п’ять разів, спочатку для учнів і вчителів, потім для батьківського колективу, і ще двічі на районному і обласному конкурсі, де вибороли перше місце. Ювілейний 2009 рік М. Гоголя приніс нам небувалий успіх. Хоча і сьогодні ми продовжуємо грати деякі вистави на біс, наприклад, «Пігмаліон» ми ставили для школи, а потім для районного семінару вчителів. Наш рідний глядач завжди нам підказує, яку постановку варто везти на конкурси, і ми йому повністю довіряємо.

У Вашому театральному колективі народжується безліч оригінальних ідей. Ви влаштовуєте не тільки театральні вистави, а й різноманітні творчі проекти. Особливо нас захопив проект «Театральний парк скульптур». Розкажіть, будь ласка, нашим читачам про реалізацію цього незвичайного проекту.
Інколи ми практикуємо такий собі «Театр на перерві». Під час великої перерви мої актори проводять флешмоби на різні теми: «Правила дорожнього руху», «Читання – найкраще навчання» під девізом: «Кидай мишку – бери книжку!», «Допоможемо тваринам!» та інші. Охочих проявити свій акторський талант під час таких акцій чимало, школярі після кожної такої імпровізації вигадують щось нове. А минулої осені гуртківці запропонували творчий проект «Театральний парк скульптур», де кожен бажаючий мусив представити улюбленого літературного, кіногероя або відому постать у вигляді скульптури. Умови гри були такі: за п’ять хвилин до великої перерви актори займають свої позиції у просторому шкільному коридорі, коли учні вийдуть на перерву, скульптури мусять завмерти, а рухатися можуть по черзі після умовного сигналу. Лунала класична музика, здивовані школярі роздивлялися і впізнавали у фігурах Чарлі Чапліна і Мерилін Монро, Мальвіну і Буратіно, Афродіту, Анну Кареніну, Бременських музикантів і навіть дощову Хмару. У проекті взяли участь більше двадцяти учнів з 5–11 класів. Глядачі залюбки фотографувалися з цікавими скульптурами і поспішали сповістити всіх дітей і учителів, які можуть не встигнути на видовище, тому що велика перерва пролетіла швидко. Але актори не поспішали знімати наряди і змивати грим, адже вчителі, вражені творчим запалом учнів, дозволили залишатися в образах навіть на уроках. Святковий настрій відчувався у кожного, малеча бігала на перервах за дивними героями, намагаючись вгадати персонажів. Це був чудовий осінній день, який став казковим, таким він запам’ятався всій школі.

Як учні опановують ази акторської майстерності? Чого, на вашу думку, дітей навчає сцена?
На заняттях драмгуртка діти із задоволенням виконують найпростіші завдання зі сценічного мовлення, сценічного руху, нескладні етюди. Особливу увагу приділяємо практичній роботі з голосом, дикцією, вправам на розвиток уяви, виразності рухів, рольовим іграм. Та найголовніше, чого діти навчаються на сцені, – чути партнера, співпереживати, імпровізувати. Витримка, працелюбність та відповідальність – це якості, без яких неможливо досягти успіху у будь-якій справі, тим більше театральній. Тому в нашому колективі немає недоброзичливих, лінивих та недисциплінованих учнів. Тут кожен готовий підставити плече партнеру: допомогти швидко переодягнутися за кулісами для наступної сцени, подати реквізит, підказати репліку. Адже успіх залежить від кожного. Ми, наче мушкетери: один за всіх, і всі за одного.

Нам дуже сподобалась ваша креативна ідея нагородження акторів-випускників, що є своєрідним аналогом «Оскара». Розкажіть, як це відбувається.
Дійсно, існує в нашій школі традиція: під час випускного вечора відзначати символічними театральними масками найкращих випускників-акторів. За останні дев’ять років свого «Лицедія» отримали 147 випускників, а це свідчить про надзвичайну популярність театру в школі. Знаю від батьків, що діти зберігають вдома свою театральну нагороду довгі роки, надаючи їй великого значення. А малі актори прагнуть отримати «Лицедія», самовіддано працюючи на сцені. Гуртківці з великим акторським стажем, виконавці головних ролей, потрапляють на своєрідну дошку пошани, яку ми назвали «Театральне сузір’я».
Останні п’ять років у нас існує ще одна традиція: випускати святковий плакат «Театр вітає своїх випускників», на якому розміщені найцікавіші світлини з вистав за всі роки навчання. Це наче фото на згадку. Ці плакати зберігаються в нашій майстерні, як і афіші, щоб через роки ми могли переглянути їх і згадати найкращі миті на сцені. До речі, весною 2017 року ми будемо святкувати 10-річчя театру «Прометей», думаю, постійним нашим глядачам і гуртківцям буде цікаво пригадати перші афіші, саме вони і прикрасять святкову сцену.

Творчий колектив «Прометея» нараховує 30 учнів-акторів. Чи вплинуло захоплення театром на вибір випускниками майбутньої професії?
У кожного випускника свої плани на майбутнє. Але я помічаю, як впливає шкільне захоплення театром на вибір моїх вихованців. Так сталося, що у 2010 році яскравий актор нашого колективу випускник Павло Паляниця, який планував вступати до автодорожного університету, раптом змінив своє рішення і подав документи до Харківської академії культури на факультет театрального мистецтва, спеціальність: акторське мистецтво драматичного театру і кіно. Я і зраділа і стривожилась одночасно, бо переживала, чи не розчарується мій учень у своєму виборі. До творчих іспитів ми готувалися разом, монолог героя М. Зощенко «Аристократка» приніс удачу Павлу, а от співати і танцювати він вмів не так добре, і я, на жаль, у цій справі не фахівець. Але бажання стати актором було таким сильним, що Паша взяв декілька уроків з вокалу і хореографії, обрав для себе народну пісню і танець і отримав можливість навчатися акторської майстерності.
Я завжди стежила за його успіхами, переглядала студентські вистави, раділа, що не помилилася.
А коли Павло отримав диплом, я запитала, чи не шкодує він, бо не секрет, що актор театру сьогодні заробляє небагато. Але мій учень розповів, що завдяки своїй професії він влаштувався арт-директором у парку розваг, однак не полишає надії грати в театрі, навіть якщо це не принесе серйозного заробітку. Павло завжди цікавиться нинішніми досягненнями шкільного театру, проводить майстер-класи для учнів, давав поради. На першому ювілеї нашого театру Павло був почесним гостем.
Ще одна випускниця нашого театру, Чорна Надія, отримала диплом Кримського університету культури і туризму за фахом «актриса музичного театру», викладач вокалу. Зараз працює в Будинку творчості, завжди приходить до рідної школи, щоб порадитись та розповісти про свої досягнення.
До речі, наша винахідлива художник-декоратор Єлизавета Кашкарьова отримала професію дизайнера в університеті імені Б. Грінченка і тепер викладає ази образотворчого мистецтва в Київській дитячій школі творчого розвитку «Дом талантов».
Я горда успіхами своєї актриси, яка в шкільні роки неперевершено зіграла ролі Джульєтти та Кармен. Ліза також вважає дуже корисним шкільний сценічний досвід, тим більше, що працює з дітьми.
Я не втрачаю зв’язку зі своїми учнями, і вони завжди цікавляться шкільним життям. Перше, що вони мене завжди запитують, чи продовжує роботу наш театр, бо мріють привести в драмгурток своїх дітей. Ці слова – найвища оцінка моєї праці.

Нещодавно «Прометей» порадував своїх шанувальників прем’єрою вистави за твором Е. Портер «Полліанна». Які Ваші творчі плани надалі?
Ще наприкінці минулого навчального року, підбиваючи підсумки, аналізуючи свою роботу, ми з дітьми складали попередні плани на майбутнє. Звичайно, головна подія, до якої потрібно вже зараз готуватися – це 10-річчя рідного театру, свято відбудеться у квітні 2017 року в день нашої першої прем’єри. Але протягом року до ювілейної дати ми плануємо реалізувати на сцені такі постановки: «Пеппі Довгапанчоха» А. Ліндгрен та «Мері Поппінс» П. Треверс. Сподіваюся, що роботи вистачить усім охочим, адже кожен гуртківець мріє про свою роль. А ще традиційно ми обов’язково готуємо театральне привітання до Дня вчителя та беремо участь в інших шкільних заходах, ініціюємо поетичні читання, запрошуємо учнів на цікаві творчі проекти.

Що б Ви порадили нашим читачам, які мріють про створення шкільного театру? З чого треба починати? Як діяти, щоб досягти успіху?
Щоб створити шкільний театр, необхідно мати велике бажання, щоб всупереч дефіциту вільного часу вміти повністю присвятити себе дітям. Потрібно відчути потреби дітей, зрозуміти, які теми їх цікавлять, а для цього потрібні відверті розмови у невимушеній атмосфері, це ті ж самі години спілкування. Потім спільна творча робота обов’язково зближує дітей. Вони стають командою, де кожен відчуває свою значущість. Найбільш задоволення – бачити, що діти біжать до школи з радістю, бо там на них чекають не тільки важливі уроки за розкладом, але й улюблена справа, віддаючись якій, вони виростають духовно, навчаються не просто комунікабельності, а людяності. Успіх можливий лише тоді, коли кожен докладає зусиль у роботі, радіючи самій можливості бути учасником театрального дійства. Під час творчого процесу мої юні актори зовсім на думають про нагороди, вони прагнуть досягти майстерності в улюбленій справі, щоб подарувати радість глядачеві. Про це я написала вірш до ювілею нашого театру.

ТЕАТР
Театр – волшебник, маг и воспитатель.
Он нас манит загадкою кулис,
Здесь даже искушённый обыватель
Кричит актёру: «Браво! Браво! Бис!»
На сцене мы ликуем, плачем, любим
И проживаем много жизней тут.
Мы свой талант актёрский дарим людям,
Они нам аплодируют за труд.
Пусть кто-то скажет, что театр не в моде,
Что, мол, пора забыть его теперь.
А мы на сцену вновь и вновь выходим,
Чтоб в мир волшебный приоткрыть вам дверь.