в школах України

Мистецтво бути методистом. Ексклюзивне інтерв’ю Ольги Гайченко

Яка вона, Ольга Василівна Гайченко, що протягом багатьох років поряд з учителями міста Миколаєва? Чим відрізняється від інших наставників, за що її поважають підлеглі?
Мистецтво бути методистом – це не тільки забезпечення вчителів різноманітними новинками сучасної методики, не тільки контроль діяльності педагогів і їх атестація. Це, перш за все, уміння організувати взаємодію вчителів різних шкіл, допомогти їм об’єднатися заради спільної справи. І в цьому Ольга Василівна – справжній майстер, адже за останні 10 років кафедри зарубіжної літератури, російської мови і літератури навчальних закладів міста постійно зустрічаються, діляться досвідом, об’єднуються в групи з метою спільної роботи протягом навчального року. Скільки кафедр узагальнило свій досвід і презентувало його в місті! Скільки вчителів узяли участь у конкурсах фахової майстерності! До речі, бути учасником цих конкурсів не така проста справа, і жоден учитель не в змозі обійтися без допомоги колег. Ольга Василівна може легко організувати методичну допомогу вчителям-конкурсантам за участю найкращих учителів міста: вони і майстер-класи покажуть, і відкриті уроки проведуть, і навіть цілий методичний день організують, щоб підтримати колегу.
Не хлібом єдиним живе людина… Ольга Василівна уже 5 років подорожує з учителями Україною, захоплюється цими подорожами, залучає до цієї справи все більше вчителів, розповідаючи кожного року про те, якою цікавою виявилась мандрівка.
І романтичною вона може бути, і сентиментальною, і пунктуальною, і не дуже. Іноді заклопотана, іноді загадкова, іноді дуже сувора і не схожа на себе романтичну. Але завжди усміхається при зустрічі з кожною людиною, намагається підтримати, навіть «стряхнути», змусити діяти.
Обожнює своїх онуків і пишається їхніми успіхами, є справжнім захисником своєї родини. Якщо їй важко, не боїться заплакати і здатися слабкою. Може, саме в цьому її сила?

Ірина Царлова від імені педагогів міста Миколаєва

На сторінках часопису «ЗЛ» останнім часом регулярно публікуються інтерв’ю відомих учених, учителів, авторів програм, підручників і посібників із зарубіжної літератури. Сьогодні у нас в гостях Ольга Василівна Гайченко – методист російської мови, зарубіжної літератури, інтегрованого курсу «Література» науково-методичного центру міста Миколаєва, учитель-методист Миколаївського муніципального колегіуму імені В.Д. Чайки. Також Ольга Василівна є співавтором однієї з популярних рубрик нашого часопису – «Учитель – учителю».
Ольго Василівно, Ваш стаж методиста Миколаївського науково-методичного центру символічно збігається з часом існування шкільного курсу «Зарубіжна література». Вам, як усім учителям, доводилося впроваджувати нові програми, апробовувати підручники, опановувати новітні технології. Серед Ваших колег багато талановитих педагогів, у когось з них Ви училися самі, для багатьох стали наставником. Кого хочеться згадати особливо?
Згадую той момент, коли мене, молоду вчительку-активістку, запросили до методичного кабінету. Стільки почуттів вирувало в душі: насамперед любов до учнів, у яких була класним керівником, до школи, в яку прийшла відразу після інституту; острах і хвилююче відчуття нового, відповідальності, навіть невпевненості… Але перемогла зацікавленість: буду бачити багато нового, буду вчитися, буду організовувати… На той час у місті було 685 вчителів російської мови, серед них 6 заслужених вчителів, а також чимало педагогів, чиї імена голосно звучали не лише на Миколаївщині, іх знала вся Україна: Алла Іванівна Казанжи, Людмила Олексіївна Кармаджан, Зоя Іванівна Шаталова, Генрієтта Львівна Кірєєва і багато інших, хто виховував серця і душі наших учнів. І хоча мене як вчительку вже знали в місті, саме першої наради я боялася найбільше, але коли зайшла в залу, побачила усміхнені обличчя… я просто… заплакала. Це потім я сміялася, раділа, що маю можливість спілкуватися з моїми розумними, красивими, креативними педагогами. До речі, один з начальників управління весь час мене виправляв: «Не ваші, а державні!». Але й сьогодні мої педагоги залишаються
моїми. Ми разом не лише працюємо, ми розуміємо один одного, допомагаємо, підтримуємо.
У радісні хвилини і в скрутні ми намагаємося бути поряд. Відрадно бачити, як зростають мої колеги…. Ось зовсім недавно Мартиченко Тетянка із ЗОШ № 60 брала участь у конкурсі «Нове ім’я», давала свій перший відкритий урок… А тепер Тетяна Миколаївна одна з найкращих завучів нашого міста… Аркуша М.Г., Буханець А.В., Матвєєва О.В., Шаповалова О.М., Гусева Л.В., Погосян Т.О., Галушко І.М. починали свою роботу як молоді фахівці. Сьогодні вони знані не лише в місті та області.

Які моменти Вашої професійної біографії згадуються найбільше?
Пригадую фразу нашої наставниці Жильцової Валентини Павлівни, яку вона сказала, коли ми готувалися до Всеукраїнського семінару й дуже хвилювалися: «Дівчатка, краще ніж ви, цього ніхто не може знати і зробити. Я знаю». Мабуть, ці слова надали мені впевненості. А взагалі, я зрозуміла, що інколи дуже багато залежить від слова, від бажання… Мене, як молодого вчителя, «прикріпили» до відомого педагога, районного методиста. Уявляєте: щовівторка – я в неї; щочетверга – вона в мене… Були і сльози, і радість відкриття, і нерозуміння –«почему такая участь досталась именно мне». Пам’ятаю свій перший відкритий урок для вчителів міста. Вечоріло. Вже останній (10-й!) раз з методистом обговорено план проведення уроку; вже вирішено, яке плаття буде надягнене… Момент істини настав уночі: зрозуміла, що все зроблено не так. До ранку все переробила і щаслива прийшла на урок. Проте захвату в очах методиста не побачила. Зрозуміла, що «переступила» авторитет. А мені так хотілося, щоб мене похвалили. Зате схвально відгукнулися колеги!!! Тому вже багато років шукаю в роботі своїх колег саме те цінне, особливе, що розкриває талант педагога, його самобутність. Мабуть, саме тому не маю проблем у підготовці методичних заходів. У нас у міському професійному об’єднанні існує правило: вчителі самі пропонують свої наробки, а колеги їм за це вдячні.

Ваш стаж методиста 25 років, а вчителя – 35 років. Ми знаємо, що Ви принципово не полишаєте вчительської роботи. Чому?
З самого початку моєї вчительської роботи, а мені було на той час рочків 5, я зрозуміла, що бути вчителем – моє покликання. До речі, вчила читати всіх ляльок, всіх дітей у багатоповерхівці, особливо бабусю і дідуся. Гарно виходило. Потім, навчаючись у школі, вдало «замінювала» вчителів у молодшій ланці. Питання «ким бути?» для мене просто не існувало. Чому зараз викладаю? А як можна говорити фахівцям-предметникам про те, що не зробила сама, що не вивчила сама, що не апробувала сама? Методист повинен бути насамперед фахівцем у повному розумінні цього слова.
До речі, я працюю понад 20 років у Миколаїв-ському муніципальному колегіумі. Колегіум – це велика, дружна шкільна родина, де і діти, і вчителі живуть єдиним диханням: успіхи і невдачі, перемоги і здобутки – одні на всіх і всі для кожного. Особливо пишаюсь волонтерською діяльністю шкільного закладу. Очолює колегіум справжній подвижник на ниві духовного освітнього Відродження України Січко Сергій Михайлович – Народний учитель України, лауреат багатьох премій і відзнак, та найперше і найголовніше – лідер і авторитет для всієї шкільної родини. А взагалі, я люблю своїх учнів, іхні очі, їхні думки. Іноді буває, що моя точка зору змінюється в процесі спілкування з дітьми. Ніколи цього не соромлюся. Це ж мої учні!!! Вони роблять нові відкриття, розширюють свій кругозір, самостверджуються! А я лише їм в цьому допомагаю. Лев Толстой про вчителя сказав так: «Не той учитель, хто одержав виховання й освіту вчителя, а той, у кого є внутрішня впевненість у тому, що він є, повинен бути й не може бути іншим».

Ви є автором методичних рекомендацій, посібників і розробок, пишете статті для часопису «ЗЛ», активно впроваджуєте в методичній роботі інноваційні форми навчання. Що допомагає Вам бути «в темі» педагогічних новацій?
Бажання бути цікавим співрозмовником, бути потрібною, необхідною. Пам’ятаєте, як у Редбері:
– Чому мені здається, ніби я вже знаю вас дуже давно?
– Тому що ви мені подобаєтесь, і мені від вас нічого не треба. А ще тому, що ми розуміємо один одного.
Саме тому у нас діє туристичний клуб, започатковано роботу педагогічного клубу «Крила», проводяться фотовернісажі, конкурси відеороликів, працює сайт, бо саме так ми не лише відпочиваємо, а й довіряємо один одному свої думки, серця, душі. Знаєте, завдяки участі в методичній роботі міста багато моїх колег тепер дружать не лише між собою, а й родинами. Дуже хочу, щоб вони були щасливими. Впевнена: людина щаслива лише тоді, коли вона на своєму місці.

Талановитого вчителя часто називають творчим. Вас ваші колеги називають творчим методистом, під Вашою опікою 330 учителів міста Миколаєва. Однак останнім часом у світлі шкільних реформ говорять про непотрібність методичних центрів. Наскільки важливою й необхідною, на Ваш погляд, є робота методиста міського методичного кабінету? Якщо б Вам запропонували внести зміни в діяльність методиста, якими були Ваші пропозиції?
Кожна робота має свій позитив і негатив. Вважаю, що не завжди якість роботи методиста залежить від нього самого, дуже часто впливають надмірні посадові обов’язки: перевірки, атестації, збір непотрібної інформації, участь у всіляких конкурсах тощо. Але це ж робиться не за власним бажанням чи ініціативою методистів! На це є певні розпорядження відповідних органів. Але скільки вчительських проблем допомагає вирішити методист, якщо він їх бачить, розуміє, як їх подолати.
Із особистого досвіду: скільки разів на засіданнях атестаційних комісій я ставала на захист вчителя, скільки разів спонукала колег до підвищення категорії, ініціювала присвоєння педагогічного звання. Вам знайомі такі слова:
Ти, каменщик, коли будуєш церкву,
Єдиний кут свiй бачиш, я ж усю
Вiд самого пiдмурка до хреста.

Адміністрація шкіл, шкільні колеги бачать вчителя на рівні свого колективу. Методист бачить на всіх рівнях. Яскравий приклад: лише за минулий рік у фахових журналах ми надрукували 26 статей з досвіду роботи міських педагогів. Багатьом моїм колегам є про що розповісти. Але інколи спрацьовує невпевненість, інертність, нерозуміння важливості моменту, а інколи люди просто виправдовують своє небажання браком часу. Ось тут і працює методист: визначає перспективний досвід, допомагає його узагальнити, ініціює поширення серед колег. А незабутні зустрічі з нашими науковцями, психологами, відомими педагогами Ю. Ковбасенком, В. Шуляром, Г. Чепурним, Т. Фроловою, О. Гузь, І. Хроменко… Перелік можна продовжувати. Багато уваги приділяємо формуванню культури педагога, бо це є невід’ємною обов’язковою часткою образу сучасного вчителя. Не залишаємо поза увагою і душу вчителів, бо більшість з нас жінки, романтичні, сентиментальні, проте сильні. І кожну я знаю і поважаю.
Зміни, про які ви говорите, вимагають від нас не лише творчості і креативу. Модель сучасного вчителя передбачає готовність до впроваджування нових освітянських ідей, здатність постійно навчатися, перебувати у невпинному творчому пошуку. На жаль, ці якості не видаються з дипломом про освіту, а формуються у щоденній учительській праці. І ще: багато нас, здібних та талановитих, на землі народжується. А ось тих, хто вміє Божу іскру помітити, хто долонями від злих дощів прикриє, а як настане час – у вільний політ відправить, як птах пташенят… Такі – на вагу золота. Як це вдається шановним моїм колегам, поки науці невідомо, але я зрозуміла одне: нам неодмінно потрібно зустрічатися. Починається навчальний рік – починає вирувати шкільне життя. Радісно чути від колег, що вони хочуть бачити і чути все більше нового, цікавого. Вони не дають мені «застоюватися». Як було б гарно, якби ми не думали, де взяти кошти, щоб відвідати уроки колег в різних регіонах України, побачити особисто, як працюють наші колеги за кордоном, запросити до себе науковця будь-якого рівня; не лише віртуально навчитися використовувати хмарні технології, мультимедійну дошку, а робити це на кожному уроці і в кожній школі; проводити конкурси і щедро нагороджувати педагогів (не бігати в пошуках «доброго дядька»)… Вірю, що це не мрії, а наше реальне майбутнє. Такою буде Нова українська школа. А методична служба повинна стати на шлях індивідуальної науково-методичної роботи, впроваджуючи інноваційні технології, дистанційне навчання.

Напевно, методист сильний своїми вчителями? На сторінках нашого часопису Ви активно пропагуєте педагогічний досвід «зарубіжників» Миколаївщини. Про які методичні ідеї, чий педагогічний досвід збираєтесь розповісти цього року?
Більшість моїх колег – просто унікальні вчителі, чарівні жінки, ерудовані особистості. Ольга Фролова, Ольга Кондратьєва, Ірина Ткач, Ірина Царлова, Світлана Лобзіна, Олена Россинська – це наш методичний актив. Але й інші педагоги заслуговують на увагу. 25 років ми поряд. Це довгий шлях наполегливої праці, сумлінь та сподівань, це знак якості та професіоналізму.
Цього року ми будемо говорити про інформаційні паспорти до уроків. Не конспект уроку, а тактичну викладку матеріалів до уроку. Дуже хочеться, щоб наші колеги сприйняли цю ідею. Хочеться розповісти про впровадження технології «Hand made», про технологічні поурочні картки, про роботу творчих лабораторій, які працюють за новими програмами…

Робота вчителя й методиста забирає багато часу. А Ви ще й дружина, дочка, сестра, мати і бабуся двох чудових онуків. Як часто Ви проводите час із Таїсією та Дмитриком? Чи бачите в них себе?
Мої онуки – моє все. Багато часу немає, але кожну вільну хвилинку ми проводимо разом. Дмитрик сказав, що я його серце. А серце не повинно підводити, воно повинно працювати. До речі, онучка – справжній філолог, перемогла в області на Міжнародному мовно-літературному конкурсі ім. Тараса Шевченка.

Учителі зарубіжної літератури Миколаєва пишаються тим, що у них є свій туристичний клуб, і започаткували його Ви. Як виникла ідея такої нестандартної форми роботи методичного об’єднання? Які ще є родзинки в арсеналі миколаївського методиста?
Все почалося зі слів «Как здорово, что все мы здесь сегодня собрались. А не поехать ли нам куда-нибудь?». І поїхали… Чим більше мандруємо Україною, тим більше впевнюємося: любов до країни повинна пройти крізь серце і душу.
Цього року започатковуємо роботу педагогічного клубу «Крила». Це будуть зустрічі з нашими українськими акторами, поетичні читання, зустрічі з цікавими людьми…
«Почему люди не летают»? Тому що самі цього не хочуть.

Ольго Василівно, Ви однією з перших серед педагогів і методистів Миколаївщини створили персональний сайт «Нитка Аріадни», який має велику популярність в Україні. На ньому можна знайти не тільки методичні матеріали, а й презентації вчителів міста, звіти про методичні заходи, творчі вечори, роботу туристичного клубу, світлини заходів. Наскільки важливим у роботі методиста є персональний сайт?
Глобальний розвиток інформаційних технологій привів до їх стрімкого проникнення у сферу освіти. Вчительству слід усвідомлювати, що сьогодні, в умовах розвитку постіндустріального суспільства, відбувається інтеграція освітнього середовища у глобальний інформаційний простір, і, якщо будуть упущені певні кроки у даному напрямку, то такий важливий інститут, як школа, може залишитися поза рамками розвитку сучасного суспільства. Сайт – це мобільність в прийнятті рішень, в розповсюдженні інформації… Все, що не встигаю зробити на роботі, можу зробити вдома. Якщо трошечки «розслабилася», дівчатка нагадають, що треба працювати. Вже і батьки долучилися до роботи з сайтом (насамперед дуже швидко вирішили проблему «Я не був на уроці, не знав, що задавали»; нема проблеми з наявністю художніх текстів…).

Нещодавно на базі Миколаївського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти разом із професорами Київського педуніверситету імені М. П. Драгоманова О.О. Ісаєвою і Ж.В. Клименко проводився семінар «Сучасні проблеми шкільної літературної освіти», на якому також було порушено питання можливого об’єднання української та зарубіжної літератури в предмет «Література». Ви взяли активну участь у цьому заході, висловили свою позицію. Яка вона? Поділіться з нашими читачами.
Я прихильник збереження обох предметів. Якщо ми визначаємося, що Нова українська школа має плекати любов до рідного слова, виховувати патріотизм, самоідентифікацію українського народу, то злиття курсів української та зарубіжної літератури є невиправданим і неприпустимим.
«…українська література в загальному світовому контексті є свідченням високої духовної та цивілізаційної розвиненості українського народу, невід’ємною складовою його національної культури. Як мистецтво слова вона є носієм потужного заряду духовної енергії, здатна передавати загальнолюдські й національні цінності від покоління до покоління, культивувати їх у людській душі. Засобами мистецтва слова вона допомагає
формувати, збагачувати внутрішній світ людини, формувати сильний, комунікабельний характер, широкий світогляд, особисту культуру, спрямовувати морально-етичний потенціал, розвивати інтелект, творчі здібності, естетичний смак». Краще не скажеш. Не менш важливим є завдання шкільного курсу «Зарубіжна література», який відкриває нашим дітям світ у його красі та самобутності, прилучає до загальнолюдських цінностей, виховує толерантне ставлення до різних народів, народностей, рас і культур. Цей курс є унікальним і має бути збережений у літературній освіті. Тільки за таких умов ми зможемо виховати «особистість, котра любить і пишається здобутками рідної культури, але разом з тим шанує й опановує надбання інших народів. Особистість, яка усвідомлює власну національну ідентичність й водночас приналежність до цивілізованого світу. Особистість, яка має активну громадянську позицію, відчуває потребу жити й працювати задля України».

Традиційно інтерв’ю завершується побажаннями читачам. Що Ви хочете побажати нашим учителям як методист і вчитель?
Шановні колеги! Хочеться сьогодні забути про офіціоз, до якого ми звикли, і звернутися до вас як до Берегинь людського роду і просто як до чарівних жінок! Щиро вітаю вас зі святом весни! Тож хай квітне-буяє, сонячним промінням ласкається ваша жіноча врода, хай співає від щастя ваша душа. Хай кожен день вашого життя буде щасливим та повниться щедротами духовними і достатками матеріальними, а любов, щира й пристрасна, зігріває вас і оберігає від негараздів!
Сімейного добробуту, міцного здоров’я, незрадливих почуттів, обнадійливих мрій, безмежного щастя усім вам!

Черговий номер

«ЗЛ» №7-8

Дорогі вчителі, у другій половині серпня вийде у світ спарений номер журналу «ЗЛ» №7-8 (липень-серпень)! У …

АБОНЕМЕНТ

Вітаю, дорогі освітяни! З вами Дмитро Лебедь, видавець та головний редактор журналу «Зарубіжна література в …

Бойко Людмила

Бойко Людмила БорисівнаВчитель української мови та літератури навчально-виховного об'єднання №6 м. Кропивницького Сертифікований вчитель-експерт Microsoft, тренер …

Новини

Copyright © Журнал "Зарубіжна література в школах України"

Розробка сайтів студія “ВЕБ-СТОЛИЦЯ”