Різдвяні чудеса

Автор: Попик Лілія, учениця 5-го класу Сков’ятинської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Борщівського району, Тернопільської області.
Учитель: Гнатюк Марія Іванівна

Жив-був хлопчик, якого звали Максим. Він був бідним сиротою. Його рідна матуся покинула цей світ на Різдво, а рівно через рік йому довелося попрощатися ще й з батьком. З того часу Різдвяні свята не приносили ніякої радості Максиму, а лише ятрили незагоєні рани його душі. Хлопчик не веселився, не грався з іншими дітьми, бо йому приходилося блукати вулицями і жебрати на хліб. Так його життя змінило Різдво, яке позбавило його найрідніших людей на світі. Максим зненавидів це свято.
Завтра знову буде той злощасний для хлопчика день. Максим дуже зголоднів і змерз, а грошей у нього зовсім не було. Тому бідний хлопчина вирішив пограбувати крамницю. Коли Максим потрапив досередини, то був розчарований, тому що тут продавалися тільки різдвяні подарунки та сувеніри, які не могли його ані нагодувати, ані зігріти. Хлопчик вже направився до дверей, коли з поличок, де було багато ангеликів, йому почулося: «З нами Бог! Впусти нас у своє серце!» Приголомшений Максим впав на коліна і, захлинаючись гіркими сльозами, розповів крилатим посланцям Бога історію свого безрадісного життя. Хлопчик щиро подякував Богу за те, що вислухав його, і знову почув голос: «Іди до дитячого притулку, там завтра зустрінеш свою долю».
Щасливий Максим, із замурзаним личком і чистою душею, заснув під вуличним ліхтарем на лавці, а зранку щодуху помчав на подвір’я дитячого притулку. Все місто ще спало, надворі водили танок пухнасті сніжинки, але крізь білу завісу хлопчикові вдалося розгледіти дві постаті біля входу до дитячого будинку. Максим несміло наближався до високого, дужого чоловіка та тендітної, усміхненої жінки. Чоловік підхопив його міцними руками і прошепотів: «Як же ми довго тебе чекали, синку!»
Вражений Максим розчулився і залився рясними сльозами в обіймах цих добрих людей. Хлопчика давно не голубили жіночі руки, він забув смак батьківської ласки і любові, але навіть у цьому вихорі щастя Максимові здався голос чоловіка дуже знайомим. Хлопчик не наважувався розплющити очі, щоб щасливе видіння не зникло. Чудесне Різдво знову повернулося!
Не менше щасливими були крамар та його дружина, які подумки славили Різдво і дякували Божому Провидінню за те, що вчора чоловік чоловік затримався на роботі, і у них нарешті є дитина!
Ольга Чоловська:Дуже зворушлива історія, сльози навертаються на очі. Спочатку від розпачу, потім від щастя. І як важливо, що автор розуміє, як це важливо – пустити Богау душу. Дякую за це диво!
Наталія Вихрист: Як добре, коли діти  розуміють у такому віці, що милосердя – від Бога. І хто вірить у нього – той щасливий. Дуже сподобалося. Дякую за хвилини щастя, бо читала і раділа – так гарно написано.