Романтизм як літературний напрям. Романтизм у різних видах мистецтва

Автор: Іванова Ліна Володимирівна, вчитель зарубіжної літератури та російської мови Маньківської ЗОШ I-III ступенів №1 Черкаської обл.
Презентація до уроку

Ivanova_Romantizm

Мета уроку: розкрити історично-соціальне тло доби романтизму, його естетичні принципи; показати зв’язок з історією культури та філософської думки, ознайомити учнів з представниками романтизму у різних видах мистецтва; розвивати навички дослідницької діяльності, вміння готувати повідомлення на задану тему; виховувати піднесені почуття, шляхетність, прагнення до високого ідеалу.
Тип уроку: мистецький салон
Обладнання: репродукції картин художників-романтиків, портрети письмен-ників-романтиків, музичні записи та портрети видатних композито-рівромантиків.
Епіграфи: У царині мистецтва романтизм призвів до справжньої революції, докорінно оновивши художню теорію і практику, проголосивши вищими цінностями свободу особистості й вільну від будь-яких пут творчість, поезію і правду.
Д. Наливайко

В одній миттєвості бачити вічність, у піщині – величезний світ, в одній жменьці – безмежність, у чашечці квітки – небо.
В. Блейк

Хід уроку

І. Мотивація навчальної діяльності (Додаток №1,2)
1. Сила мистецтва
Мистецтво незбагненне й незрівнянне –
Його не може розум осягнуть,
Є в ньому вічна і священна тайна,
Що кличе людство на духовну путь.
Чому обличчя змінюють епохи?
І час від часу інша новина?.
Здається ніби розібрались трохи,
Та знов відкрилась більша глибина.
Мистецтво піднімається на крилах
До вищої мети між інших мет,
Воно летить невпинно і нестримно,
Шляхи його – мов спалахи комет.
То величає, то сміється їдко,
То говірке, то стримує вуста,
Примхливе і вибагливе нерідко,
А інколи грайливе, як дитя.
Воно, як жінка, чарівне й прекрасне,
Вдиха натхнення яблуневий цвіт,
Та якщо жінка із роками гасне,
Краса мистецтва не рахує літ.
О. Ніколенко

2. Вступне слово (Додаток №3)
Раді вітати гостей у нашому мистецькому салоні епохи романтизму.
Сторінка книги чи витвір будь-якого мистецтва – надзвичайно ніжні, тендітні речі. Їх легко знищити, занедбати. Але людство віками опікується шедеврами мистецтва. У чому ж їх цінність? Через культуру особистість пізнає минулі епохи, надбання різних країн і водночас – невмирущі духовно-естетичні цінності. Адже головна ознака мистецтва – це краса, що не втрачає своєї значущості за будь-яких змін у суспільстві. А краса, як казав Лєв Толстой, – це велика сила, вона одухотворює душу людини, надихає її на прекрасне, на добро, на пізнання самої себе й світу. Вона слугує моральним потребам, вгамовує спрагу душі, що прагне ідеалу, досягнення високої мети.
Давайте подумки перенесемося в часі і зануримося в епоху кінця XVIII – поч. XIX ст.
ІІ. Оголошення теми, мети, епіграфа уроку
Під музику Шопена «Етюд №12» на екрані картина Е. Делакруа «Свобода на барикадах»(Додаток №4)
Зустріч трьох молодих людей кінця XVIII ст.
Джентельмен І: Моє шанування, панове!
Джентельмен ІІ: Радий вас бачити!
Джентельмен ІІІ: Вітаю, друзі! За цей час, поки ми не бачились, відбулося багато подій, які неодмінно хотілося б обговорити!
Джентельмен І: Я цілком погоджуюсь із вами. Сьогоднішнє моє життя ще раз доводить, що я розчарований і невпевнений у завтрашньому дні. Як сказав Байрон:
О! Я не стар! Но мир, бесспорно,
Был сотворен не для меня!
Джентельмен ІІ: Хочу сказати, що великі філософи Просвітництва Локк, Дідро, Руссо стверджували, що людина є феномен розумний, саме розум допоможе підкорити природу, побудувати справедливе суспільство. А що ми бачимо зараз?
Джентельмен ІІІ: Зверніть увагу, буржуазія, яка з’явилася на політичній арені, розпочала боротьбу проти феодальних порядків, проти церковних догм, і феодалізм відійшов у минуле.
Джентельмен І: Але ж промислова революція неминуче потягнула за собою зміни в суспільному житті. Зросло соціальне розшарування. І людство розподілилося не за рівнем шляхетності походження, а за єдиною ознакою – за кількістю майна і грошей.
Джентельмен ІІ: Люди, які не мають власності, змушені найматися на роботу за будь-яких умов, щоб уникнути голодної смерті.
Джентельмен ІІІ: Згадаємо ідеї Просвітництва: передові люди спробували побудувати справедливе суспільство у Франції у 1879 – 1894 роках. Почалася Велика революція красиво: тисячі людей у єдиному стихійному пориві зруйнували найстрашнішу тюрму Франції Бастилію, символ середньовіччя і жорстокого насилля з боку держави і церкви. На вулицях Парижа залунав красивий лозунг: «Свобода! Рівність! Братерство!» Загинуло багато французів, але ідеї залишились недосяжною мрією.
Джентельмен І: А потім до влади прийшли якобінці на чолі з Робесп’єром і розпочали масові розправи з аристократами. Гроші стали мірилом усіх цінностей, а людина – лише товаром.
Джентельмен ІІ: Закони суспільного життя обернулися суспільною загадкою й таємницею, адже замість царства Свободи постала диктатура й поліцейська імперія, замість Рівності – збідніла й знесилена терором і економічним безладдям більшість населення Франції, над якою тепер стояла не аристократія, а без принципова буржуазія.
Джентельмен ІІІ: Очікуване братерство всіх людей обернулося кривавими публічними стратами і боротьбою за виживання в країні, охопленої революційними бурями.
Джентельмен І: І я, як і більшість передових людей, втратив надію на розумну перебудову світу, зневірився в ідеалах і розчарувався в найменших спробах справедливого облаштування світу.
Джентельмен ІІ: А я вирішив взагалі поринути думками в інше життя, загадкові країни, де бачу себе сильною незвичайною особистістю.
Джентельмен ІІІ: Пропоную заглянути до нашого мистецького салону, де зібралися найкращі люди нашого часу.
2. Поняття про романтизм
Письменники, художники, музиканти опинились свідками грандіозних історичних подій, революційних струсів, що невпізнанно виразили життя. Багато з них у захваті вітали зміни, промови Ідей Свободи, Рівності і Братерства. Але час ішов, і митці помітили, що суспільний порядок далекий від того суспільства, який віщували. Наступила пора розчарування.
На початку XIX ст. у філософії і мистецтві прозвучали трагічні ноти сумніву щодо перетворення світу. Це сприяло виникненню нової світовзірцевої системи романтизму.
Робота з класом (активізація уваги учнів)
Романтизм – літературно-мистецький напрям кінця XVIII – поч. XIX ст., якому притаманні інтуїтивно-почуттєве світосприйняття, увага до внутрішнього світу людини, неприйняття буденності, конфлікт мрії та дійсності. (Додаток 5)
Протиставлення реальності та мрії – найсуттєвіше в романтизмі. (Додаток 6) Визначальна риса романтизму – перевага суб’єктивного начала, розрив між ідеалом та дійсністю. (Додаток 7)
Філософські принципи
– теорії Гегеля, Канта, Шеллінга
– складність людської душі
– боротьба в ній протилежних начал
– роздвоєність свідомості (Додаток 8)
Загальні естетичні принципи романтизму:
1. Несприйняття сучасного буржуазного суспільства
2. Суб’єктивізм у зображенні дійсності
3. Звернення до внутрішнього світу людини. (Додаток 9)

Романтичний герой

герой-бунтар герой-мистець
вигнанець мрійник
мандрівник фантазер (Додаток 10)
Отже, ми ознайомились з основними теоретичними принципами романтизму.
– Слово надаємо вам, відвідувачам салону.

Літератори епохи романтизму (Додаток 11)
Літературу доби романтизму можна порівняти із великим оркестром, що виконує прекрасну, натхненну, трагічну музику, і кожен із митців-романтиків представляв свою мелодію.
Важливим джерелом творчого натхнення стає фольклор: письменники починають записувати і видавати друком усну народну творчість. Значних успіхів у цьому досягли німецькі романтики – брати Вільгельм та Якоб Грімм.
Особлива увага надається минулому, бо є підготовкою до кращого майбутнього, і саме цю цінність шукають романтики, ідеалізуючи та облагороджуючи її. Яскравим представником історичної течії стає англійський письменник Вальтер Скотт (1771-1832), автор багатьох історичних романів («Айвенго», «Роб Рой», «Квентін Форвард»).
Відкидаючи й заперечуючи все, що нагадувало повсякдення, звичайне життя, романтики намагалися відобразити у своїх творах те, що з викликом протистояло буденщині і особливою популярністю користуються картини життя азійського Сходу (Байрон «Західно-Східний диван», Байрон «Гяур», «Корсар», Пушкін «Бахчисарайський фонтан»). Усе віддалене у просторі і часі стає для романтиків синонімом поетичного.
Особливим у романтичному творі повинен бути герой. «Надзвичайний герой у надзвичайних обставинах», – так інколи стисло формулюють основний принцип поети не романтизму.
Він має ворожі стосунки з навколишнім середовищем, протистоїть прозі життя, «натовпу». Це незвичайна людина, неспокійна, найчастіше самотня і трагічна.
У творчості Байрона, Лермонтова, Гюго та Гофмана ці особливості романтичного героя проявилися якнайповніше.
Герой у романтиків самотній, внутрішньо ні від кого і ні від чого не залежний, він тікає від навколишнього середовища (Чайльд Гарольд, бранець), або силою своєї власної волі володіє середовищем, далекий від нього і таємничий (Конрад з «Корсара» Байрона), або стає визволителем (Лаон Уітна «Повстання Іслама» Шеллі).
Та в усіх випадках характер романтичного героя постає як власний набуток. Романтизм прагне піднести особистість над суспільством, показати її джерелом таємничих сил, нагородити людину дивовижними здібностями.
Надзвичайний герой не може мати звичайних людських почуттів та інтересів: їм притаманні бурхливі почуття, рокові пристрасті.

А зараз ми надаємо слово нашим поетам-романтикам.
І учень:
Я – Вільям Вордсворт(Додаток 12) – один із поетів англійської «озерної школи», що отримала свою назву від місцевості на півночі Англії, де я жив і творив. Як представник романтизму, різко засуджую міську культуру і вважаю, що у тиші села, дрібномаєтного побуту я знайду порятунок від соціальних бід. У своїх творах я намагаюся відкрити природу англійцям; час вимірюю квітучими веснами, жнивним літом, рясною плодами осінню, холодними довгими зимами. Найтонші відтінки психіки перекладаю мовою природи.
Ось послухайте: «Нарциси» (додаток 13)

Немов самотня хмара, брів
Я навмання в високих травах
І раптом на путі зустрів
Поля нарцисів золотавих;
І переливами заграв
Над ними вітер пробігав!
Неначе зорям мерехтливим,
Числа нарцисам не було.
Вони постали над заливом,-
Мінливе нескінченне тло,
Котре стелилось перед зором
Дзвінким різноголосим хором.
Іскрились хвилі на воді,
І вторили їм блиском квіти,
Й нараз поет прогнав тоді
Від себе настрій сумовитий,
Хоч достеменно ще не знав,
Якого Дару там надбав..
Бо часто в роздумі глибокім
Чи як жену, думки пусті,
Встають перед духовним оком,
Що нам – розрада в самоті,
Нарциси хвилями ясними
І серце йде в танок із ними!

Ліричний герой моєї поезії засмучений, його душу обіймають сумні думки. Він вирішує знайти розраду серед високих трав і квітучих долин, адже там, серед природи може зосередитися і зрозуміти те, що його найбільше хвилює. Картина, яка відкривається зорові, враз змусила його інакше поглянути на життя. Поле нарцисів нагадало «Міф про Нарциса», герой якого пишався власною красою і вродою, самозакоханість згубила його. Ліричний герой розуміє, що зовнішність для душі не грає ролі, головне, те що на серці. Лише через самозаглибленість можна зрозуміти порухи власної душі, а самозакоханість заспокоює лише на певний час. Поле нарцисів, як насторожа того, що краса зовнішня не завжди відповідає внутрішньому світу людини.
Запрошуємо до розмови англійського поета Джона Кітса (додаток 14)
Доброго дня, вельмишановні гості нашого салону! Поспішаючи до вас на зустріч, я все думав, з чого розпочати свою розповідь? Мабуть, з того, що становлення моє, як поета, відбулося досить швидко. У своїх поезіях я «сподіваюсь, що більшою мірою стаю філософом…», утверджую торжество краси, природи та істини. Вважаю, що справжній поет має разюче відчуття неповторності моменту і використання буденних життєвих подробиць у створенні поезії.
Пропоную прослухати мою поезію «Самотність» (Додаток 15)
Самотносте! Якщо мені довіку
Лише з тобою розміряти крок,
Дай залишити цей тісний куток,
Зійти на гору, просторінь велику
Побачити, річок, долин без ліку,
В гай занести легкий тягар думок,
Де олень, перескочивши струмок,
З наперстянки зганяє бджілку дику.

Так любо нам удвох! Але стократ
Люблю я більше від твого привіту
Розмову друга тонко-розмаїту.
Для з’єднаних сердець, що б’ються влад,
Немає щастя, як, одбігши світу,
Сховатися в твій тихий вертоград.
Ліричний герой моєї поезії відчуває самотність, від якої хоче втекти. Природа найкращий лікар для душі. Лише на лоні «просторінь великих», побачивши «річки, долини без ліку» ліричний герой знаходить спокій, «умиротворення»? Але природа не може дати людського спілкування, туга за розмовою друга «тонко-розмаїтого» не покидає ліричного героя. Пошуки друга, який розрадить самотнє серце, дадуть справжнє щастя «для з’єднаних сердець», що б’ються влад.
Для відтворення суб’єктивних переживань ліричного героя, стану душі і природи, я використав епітети: «тісний куток», «просторінь велику», «розмову тонко-розмаїту», «тихий вертоград», метафору «з’єднання сердець, що б’ються влад».
Дякую за увагу.
Слово надаємо польському романтику Адаму Міцкевичу (Додаток 16)
Моє шанування, любі друзі!
Я – Адам Міцкевич, польський поет-романтик. Польща, Росія, Україна, Італія, Німеччина, Франція – кожна із цих країн могла б виборювати собі право називатися моєю батьківщиною. Доля принесла багато випробувань, але я сам, не прагнув ніколи спокою:
– О молодосте! Крила дай мені,
Щоб зринути в краї прегарні…
Але де б я не був, мої думки завжди линули додому, до рідної Польщі.
Перебування в Росії було вимушене (мене змусили залишити на довгі п’ять років Польщу за участь у таємному студентському товаристві філоматів).
Подорож Кримом (Додаток 17)на лоні прекрасної природи цієї «землі богів і поетів» дає поштовх творчому натхненню, але навіть краса не змогла вгамувати сум за батьківщиною.
Ось послухайте мій сонет «Акерманські степи», яким починається цикл «Кримських сонетів» (Додаток 18, 19).
Пливу на обшири сухого океану.
Як човен, мій візок в зеленій гущині
Минає острови у хвилях запашні,
Що ними бур’яни підносяться багряно.

Вже морок падає. Ні шляху, ні кургана..
Шукаю провідних зірок у вишині.
Он хмарка блиснула, он золоті вогні:
То світиться Дністро, то лампа Акермана.

Спинімось! Тихо як!. Десь линуть журавлі,
Що й сокіл би не взрів,- лиш чути, де курличе.
Чутно й метелика, що тріпається в млі,

I вужа, що повзе зіллями таємниче..
Я так напружив слух, що вчув би в цій землі
I голос із Литви. Вперед! Ніхто не кличе.

Якими б чудовими краями не мандрував ліричний герой, його погляди звернені до батьківщини, покинутого надовго рідного краю. Лише тут «провідна зірка у вишині» змушує замислитися над скороминущістю життя, над примхами долі. Все, на чому зупиняється зір ліричного героя, «десь линуть журавлі», які завжди повертаються додому, сокіл, який літає, де забажає, лише посилюють ностальгію за батьківщиною. Захоплення чарівною природою степів не може відвернути від сумних думок ліричного героя, а навпаки, у всіх цих символах образах ліричний герой шукає щось своє, рідне, яке є у нього на батьківщині.
Мої пейзажі – це не лише прекрасні картини природи, а й можливість осмислити життя людини і природи, зазирнути у внутрішній світ людини.
Дякую за увагу!
Отже, що ж нового внесли в літературу поети-романтики?
(Кожна людина – це індивідуальність, суб’єктивність переживань, увага до внутрішнього світу людини, природа – помічник у розумінні свого внутрішнього світу).
Живописці романтизму
І. В образотворчому мистецтві романтизм найбільш яскраво проявився у живопису і графіці.
У живопису, на відміну від літератури, романтизм проявився дещо пізніше. На відміну від інших стилів, власної виражально-пластичної системи не було вироблено.
Перші паростки помітні у творчості видатного іспанського художника Франциско Гойі. (Додаток 20)
Франциско Гойя (1746-1828)
У серії офортів (вид графіки) «Капріччос» з приголомшливою силою предстає вся Іспанія тієї епохи. Відкриває серію лист з автопортретом (Додаток 21) – хворобливий, насторожений, занурений в скорботні переживання представ у ньому Гойя. А далі – повні сарказму, жаху, часом відчаю і ненависті сцени.
Проходить тема тупості, неуцтва, паразитизму аристократії, знаті. Похмурим бачиться майбутнє Іспанії – воно в руках страшних відьом-перок, богинь долі, нещадних до людського життя (лист «Тонко ткуть»). Гіпербола і гротеск розкривають багатогранні риси людської вдачі, цим і визначається надзвичайна сила дії «Капріччос»(Додаток 23).
Романтичного піднесення сповнена картина «Розстріл повстанців» (Додаток 24). Під покровом ночі французькі солдати розстрілюють іспанських повстанців. На полотні справа – безлика сіра, сліпо виконуюча накази командирів маса французів. Зате зліва, де іспанці, – яскраві особистості. Попереду вбиті. Гойя не боїться показати жах смерті – криваві рани, брудний пісок. Над вбитими височать фігури живих. Хтось зжимає кулаки, хтось закриває обличчя руками. Особливо вражає один – розкинув руки, як птах, у очах ненависть і презирство до ворогів. Гойя прославляє не смерть, а життя, що не боїться достойної смерті.

ІІ. Патетичний характер, нервова збудженість, тяжіння до екзотичних мотивів, історичних та літературних сюжетів, що кличуть від сірої буденності у світ мрій та грайливої уяви – типові риси романтизму.
В цей час Слайд картини Т. Жеріко.
Його зразки ми зустрінемо у творчості Т. Жеріко. (Додаток 25)
Слайд Т. Жеріко.
Слайд. «Офіцер кінних єгерів імператорської гвардії, що йде в атаку»
(Додаток 26).
«Поранений кірасір, що покидає поле бою» (Додаток 27).
Художник шукав героїчної романтики, драматичних конфліктів, образів, які б втілювали найвище напруження духовних і фізичних сил людини.
Озираючись назад, мабуть, на наступних за ним солдатів (на картині їх майже не видно), офіцер вривається разом зі своїм конем в саму гущавину бою, туди, де гримлять гармати, кидаються коні, що втратили управління, і палахкотить вогонь, змішуючись з хмарами порохового диму. Все в цій картині пронизано романтизмом — і силует гарячого коня, що піднявся на диби, і офіцер, що оголює шаблю, і контраст блідого, зовні спокійного обличчя з різким поворотом фігури, і стрімкий рух від першого плану углиб, що залучає глядача до внутрішнього простору полотна, і колірного звучання картини. Фігури вершника і коня в світло-кольоровому відношенні складають єдине ціле з їх довкіллям. Теплі розово-сіро-коричневі тони, що оживляються сплесками гарячого червоного (пояс, манжети, відблиск полум’я в глибині) і що протистоять холодному синьому (мундир), роблять поверхню полотна незвичайно насиченою, багатою за кольором. Широкі, безпомилково лягаючі формою мазання «вичленяють» з цього буйства кольору об’єми, підкреслюють виразність жесту, деталі. Нервова енергія пронизує не лише фігуру вершника на здибленому коні, але буквально кожен сантиметр барвистої поверхні.

ІІІ. Свобода творчого самовиявлення особистості понад усе цінувалася в культурі романтизму. Синонімом цієї свободи була художня індивідуальність, оригінальність авторського світосприйняття, втілення творчого задуму сили уяви митця.
Особливо гострі зауваження викликала у прибічників старої школи творчість французького художника Е. Делакруа (Додаток 28)
Слайд Е. Делакруа
Найбільш відома його картина «Свобода на барикадах», яку інколи називають «Марсельєза» або «Свобода, що веде народ». Художник конкретизує місце подій: справа вимальовується острів Сіте і башти Собора Паризької богоматері. Дуже конкретні образи людей: ми бачимо повсталих робітників, студентів, хлопчаків та інтелігента, у образі якого втілений автопортрет Делакруа (художник відчуває учасником подій). Поруч крокує через барикаду жінка. Вона оголена до пояса, у руках – зброя і прапор. Це алегорія Свободи, що веде за собою народ. У русі, що наростає на задньому плані, у ритмі піднятих рук, зброї, в пороховому диму, в мажорних тонах червоно-біло-синього прапора – відчувається стрімкий рух революції.
В Англії найцікавіші досягнення у живопису пов’язані із пейзажами. Найяскравішим майстром цього жанру був Джон Констебл(1776-1837)
(Додаток 29)
«Я писатиму етюди з натури і я сподіваюся домогтися простоти й безпосередності в зображенні природи,» – писав художник. (Додаток 30)
Зображення собору в Солсбері (Додаток 31) передає всю грандіозність цього творіння середньовічної архітектури. Зверніть увагу на небо і рухи хмар – це головні елементи пейзажу. У цій картині можна відчути силу вітру, прохолоду затінку, свіжість зелені. Художник майстерно передає мінливі ефекти освітлення, які швидко змінюються. У пейзажі Констебля неодмінно присутні сліди людської діяльності: ліворуч ми можемо побачити друга архієпископа Фішеро.
Констебл вносить нове у пейзажний живопис – пише аквареллю та олією з натури, передаючи гру світла на воді, в листі дерев, на полях. Природа у нього – жива, рухлива і мінлива.
Отже, які риси романтизму відобразились у живопису? (Емоційна піднесеність, алегоричність, неспокій, бурхливі почуття, увага до внутрішнього світу, поетичне сприйняття природи).

Музиканти романтизму
І. Віра в надзвичайні можливості творчо обдарованої особи, разом зі спробами понад усе поставити мистецтво, змушувала романтиків шукати синтез різних сфер художньої творчості. І хоча літературі належали пріоритетні позиції в культурі романтизму, універсальним, найбільш витонченим видом є музика. Вона майже повністю позбавлена зв’язку з предметним світом і є віддзеркаленням тонких порухів душі, що втілюються у звуках. Сприйняття музики потребує від слухача душевної розвиненості, здатності відчути найтонші звуки й потаємні рухи, вміння співпереживати авторському задуму. А це під силу лише витонченій, по-справжньому романтичній натурі.
ІІ. Музика романтиків – це перш за все вираження їхнього внутрішнього світу, «звучна автобіографія» (Соллертинський), фортепіанний або пісенний щоденник, в якому кожна сторінка – ніби сповідь композитора. (Додаток 32)
Слайд Франц Шуберт (1797-1828) (Додаток 33)
Стихією Шуберта була пісня. (Додаток 34)
У ній він досягнув незбагнених висот. Пізніше додав пісенності камерній музиці, симфонічній. Світ лірико-романтичної симфонії – це світ простих та інтимних людських почуттів, найтонших психологічних переживань. Це сповідь душі.
– Які почуття викликала у вас музика Шуберта?
(Почуття впевненості у собі, надії на краще, спокою, адже, як мені здається, я знаходжусь під опікою Аве Марії і всім прекрасним, що у мене є, завдячую їй…)

ІІІ. Німецький композитор Роберт Шуман відомий як автор фортепіанних циклів, п’єс, симфонічних творів. (Додаток 35)
Роберт Шуман (1810-1856)
Шуман хотів, щоб «музика виходила із глибини сьогоднішнього і була не лише приємною розвагою й красивою за звучанням але й прагнула чогось». У музиці Шумана чуємо романтичну мрійливість, переживання, які поєднуються з бунтарством і вільнолюбством. В «Метеликах» (музика) – одному з перших творів Шумана – перед нами виникає картина костюмованого балу, де панує атмосфера надій, мрій, кохання. Мелодія то сумна, то мрійлива, то радісна.
– Які картини ви уявляєте, слухаючи музику Шумана?
Фредерік Шопен – «музичний геній»! (Додаток 36)
Його етюди вражають справжньою пристрастю, розмахом, ясністю музичних образів, а вальси – поетичністю, мелодійним багатством.
А яким був Шопен у приватному житті?
Він лишався один на один зі своїм смутком, ніколи нікому не відкривав душу. Якщо й звірявся комусь, то лише музикою: одним із найінтимніших є його «Вальс до діє 3 мінор». Через Фредеріка Ліста Шопен познайомився із Жорж Санд. Натури дуже різні і складні. Нічого доброго із цього не могло вийти: це був тип людей, які могли зректися чого завгодно, але не власного я…
– Які трагічні ноти звучать у вальсі Шопена?
(почуття незадоволення життям, неможливості повернутися на батьківщину під час польського повстання, нещасливе кохання до Жорж Санд, розпач і безнадія). (Додаток 37)
Отже, яку роль відігравала музика у житті романтиків?
(Музика – голос серця – здатна передати життя людської душі, відкрити в звуках нюанси багатого світу почуттів, настроїв, думок).

ІІІ. Узагальнення і систематизація знань.
Романтизм як художній стиль вийшов за рамки 19 століття, Новий час продовжує його існування. «Мрія про туманний незабутній ідеал, недосяжний у просторі» – зникне лише тоді, коли зникне потреба тікати від «обтяжливих обставин століття» у сферу фантазії та поезії – навряд чи коли станеться.
Романтизм, «який утікає від сумних обставин доби» у сферу фантазії, досі живий. «Ми мріємо про мандрівки у всесвіт, але хіба всесвіт не знаходиться в нас самих? Ми не знаємо глибин нашого духу. Саме туди веде таємничий шлях. У нас самих і ніде більше знаходиться вічність, минуле і майбутнє. Зовнішній світ – то світ примарний, він затьмарює царство світла» («Фрагменти» Новаліса).
– А якщо кожен із вас взяв для себе із епохи романтизму?
(У XVIII столітті романтичним називалось те, що виходило за межі звичайної дійсності і врівноваженого світосприйняття. У наш час романтичними ми називаємо величні й яскраві картини природи, прекрасні події в житті людини, чисту любов. Романтика відбирає спокій, прагне подвигів і відкриттів).
(Вміти бачити прекрасне у природі, мріяти, прислухатися до внутрішнього голосу, розуміти почуття інших людей; пам’ятати, що кожна людина – це неповторна особистість, боротьба –це життя)…
Ось і закінчується час, проведений у нашому мистецькому салоні епохи романтизму. Я думаю, що нові знання, які ви одержали, слухаючи літераторів, живописців, музикантів доби романтизму збагатять ваш світогляд і допоможуть ще раз усвідомити один із головних постулатів романтизму.
Людина – найвища цінність з властивою їй внутрішньою безкінечністю, здатність творити нові світи й одухотворю вати дійсність.

Вже почалось, мабуть, майбутнє
Оце, либонь, вже почалось…
Не забувайте незабутнє,
Воно вже інеєм взялось.
І не знецінюйте коштовне,
Не загубіться у юрбі,
Не проміняйте неповторне
На сто ерзаців у собі.
Л. Костенко