«Школа – це моя стихія!». Ексклюзивне інтерв’ю Лесі Сич

Яким був Ваш шлях до професії вчителя?
Школа – це моя стихія. Для мене це не пафосні слова, це моя правда життя. Я це зрозуміла не одразу, а через роки викладання. Любов до школи вселила в моє серце перша вчителька – Наталія Михайлівна Погорелюк. Їй вдалося відчути мою душу, доторкнутися до неї і якось непомітно і нечутно зростити любов і повагу до школи і вчителя, до цієї подвижницької діяльності. Перелити по краплині бажання продовжити її справу і працювати вчителем. І хоч нас розділяють сотні кілометрів, ми знайшлися завдяки соцмережі ФБ і досі спілкуємося. Я знаю, вона вірила в мене ще тоді, я це відчувала. І це навчило мене вірити у своїх учнів!
Розкажіть про найважливіших у Вашому житті людей, хто Вас підтримує, хто завжди поруч.
Мені страшенно пощастило, бо я живу у колі однодумців! Найдорожчі і найважливіші в моєму житті люди – це моя сім’я: чоловік і сини. Вони моя підтримка і опора, мої радники і захисники, мої натхненники і помічники. Коли сини навчались в школі, саме на них, готуючись до уроків, апробувала різні методи викладання літератури і обговорювала твори. Ну, а коли я була ученицею, до нас в клас зайшов студент-практикант, Віктор Петрович Сич (в майбутньому мій чоловік), щоб викладати нам фізику. Почалася весела і романтична історія шкільних пригод. Ми влаштовували йому усілякі «сюрпризи», щоб випробувати його нерви і спровокувати реакцію. Намазували дошку милом, підкладали на стілець канцелярські кнопки, зашивали в ганчірку для дошки іграшку-пищалку, яка весело повискувала, коли він намагався стерти розв’язок задачі, намащували спинку стільця клеєм. І жодного разу молодий учитель не виказав ні роздратування, ні хвилювання, ні образи, ні зауваження. Жодної реакції! Просто робота на уроці. Уже згодом я зрозуміла, що то була справжня педагогічна майстерність: не піддатися на провокації учнів і професійно провести урок у таких умовах. Пройшов час, весела шкільна пригода переросла у справжнє кохання, ми одружилися, разом вже більше 20 років, виховали двох синів, які навчаються на програмістів у КПІ і вже працюють за фахом, а ми продовжуємо вчителювати.
Як виникла ідея створення групи «Методичні родзинки»?
О, ця ідея виникла абсолютно спонтанно і цікаво. Я вірю в Долю! Тому вважаю, що випадковості зовсім не випадкові. Менший син привіз мені книжку Остіна Клеона «Покажи свою роботу», яка і підштовхнула мене до створення групи. Сміливо можу стверджувати, що саме мій менший син став ідейним натхненником створення «Методичних родзинок уроків зарубіжної літератури».
У книзі я знайшла ідеї, які наразі успішно вдається втілювати в групі. Одна із них – «Не ховайте свої знахідки». Автор цитує письменника Пола Ардена: «Проблема накопичення в тому, що ви живете за рахунок своїх запасів. Приходить час, коли ви видихаєтесь. Якщо ж ви роздаєте все, що у вас є, ви залишаєтесь ні з чим. Це мотивує вас, аби дивитися і слідкувати за тим, що відбувається, знову поповнювати свої запаси… Дивовижно, але чим ми більше віддаємо, тим більше до нас повертається». Це працює, чим більше ідей я реалізовую в групі, тим більше їх виникає.
Керування групою ФБ вимагає багато часу та енергії. Як «Методичні родзинки» вплинули саме на Вас як на особистість, як змінилося Ваше життя?
Група справді змінила моє життя. Приблизно через місяць після створення групи, я придбала книгу Кейта Феррацці «Ніколи не їжте наодинці». Навмання відкрила першу сторінку і прочитала таке: «Якщо вам нема з ким спілкуватися на професійну тематику, створіть групу в соцмережі і знайдіть однодумців». Випадковості не випадкові! За півроку в групі 15000 учасників, є багато цікавих ідей для уроків, веселі меми, іноді бувають професійні дискусії, але жодних суперечок на політичні чи релігійні теми, що характерно для багатьох інших спільнот. Водночас це великий шмат роботи, але мені допомагають модератори: Олена Залізницька та Алла Кавун. Разом мріємо організувати НЕсемінар чи НЕконференцію, як тепер модно називати, а дружню зустріч любителів методичних родзинок в реальному житті. Кажуть, не можна озвучувати мрії, бо не здійсняться. Неправда! Якщо озвучуєш їх – привселюдно обіцяєш самому собі перетворити мрію на мету і досягти її. Одним словом, життя вирує, бо планів та ідей багато!

Які методичні родзинки найчастіше використовуєте у своїй практиці й можете назвати найулюбленішими?
Люблю щось нове і цікавеньке, тому частенько використовую на уроках кроссенси, комікси, хмарки тегів, QR-коди, вправи у Learningapps, і я, і мої учні полюбляємо меми. Інтелект-карти дають можливість охопити значний обсяг матеріалу, добре його опрацювати, розмірковувати над формуванням гілок, а відповідно над аналізом твору. Для вивчення біографії та характеристики героїв ефективно застосувати створення учнями ФБ-сторінки письменника чи героїв твору. Іноді такі роздруківки даю додому, часто працюємо з ними в групах, тоді вдається за короткий проміжок часу виконати багато роботи. Кожна група презентує свою сторінку. Цікаво спостерігати, як учні дискутують над фразою-статусом відповідної особи, адже статус має відображати спосіб життя або світобачення людини. Коли учні пишуть допис від імені героя, їм доводиться використовувати цитати з тексту, розмірковувати над їх змістом, пояснювати вчинки чи емоції героя, а це і є досконала характеристика образу. Таку роботу не знайдеш в Інтернеті, не зможеш списати. Та найбільше люблю використовувати методи розвитку критичного мислення: сократівський діалог, шкала думок, метаплан, квадрат декарта та інші. Саме ці методи дозволяють максимально спонукати учнів до висловлення думок, бесіди чи дискусії, адже на уроці літератури не слід забувати, що «найперше було слово». Тож використання педагогічних новинок не має перетворитися на гонитву за освітніми трендами, а має підвищити ефективність уроку.
Яким, на Вашу думку, має бути сучасний вчитель?
Все просто! Сучасний вчитель має бути сучасним! Безповоротно забути отой радянський девіз «Не хочешь – научим, не можешь – заставим!» Лише педагогіка партнерства приведе до успіху. Самоповага та повага до особистості, глибоке знання предмета, цікава подача матеріалу, здатність учити і вести за собою, атмосфера співпраці та почуття гумору – це характерні ознаки сучасного вчителя. Він не повинен боятися виходити із зони комфорту, навпаки – собі потрібно кидати виклик. Це сприяє саморозвитку і вдосконаленню, накопиченню досвіду і мудрості. Учитель має постійно навчатися сам. Наразі відкрито багато шляхів самоосвіти: вебінари, тренінги, конференції, курси.
А найголовніше – вчитель має бути щирим, бо діти найкрутіший детектор фальші. Дуже хотілося б, щоб сучасний учитель був забезпечений технічними засобами навчання: комп’ютер, проектор, мультимедійна дошка, доступ до Інтернету не тільки у
вчителя, а й у кожного учня. Чудово було б мати в кабінеті VR-окуляри, щоб здійснювати подорож сторінками книг або переглядати 3D-відео про країни, літературні скарби якіх ми відкриваємо на уроках.
І можете закидати мене камінням, але вважаю, що вчитель повинен мати дуже гідну зарплату! Таку, яка дозволить йому здійснювати мандрівки по всьому світу, щоб на уроці демонструвати фото і відео не з Інтернету, а ділитися власними враженнями про музеї, країни, подорожі. На жаль, реалії зовсім інші: комп’ютер, модем та Інтернет в кабінеті за власний рахунок, та не будемо про сумне.
Ваші учні обожнюють вас, а Ви їх. Ви проводите багато часу разом, організовуєте різноманітні заходи. Пригадайте якісь особливо цікаві події, що відбулися у вашій шкільній родині, які дійсно запам’яталися вам і вашим учням.
Найбільше учні люблять готувати цікаві позакласні заходи і подорожі. Вже більше
10 років є керівником шкільної театральної студії «Зорепад». Минулого року 1 березня в аудиторії нашого класу гостинно зустріла гостей літературна кав’ярня «Весняний затишок». Конкурси, вірші, пісні, танці… Вся кімната прикрашена власноруч виготовленими квітами та метеликами. Парти складені у формі столиків, як у кафе, смаколики, чай, і – враження, які залишаються в спогадах. Мені щастить на креативних батьків, так, під час екскурсії у парк «Софіївка», що в Умані , ми з матусями влаштували справжнє дефіле у графських сукнях, які там можна взяти на прокат. Нещодавно у Вінниці відкрився Інтерактивний музей наук, де нема табличок «Руками не чіпати», а навпаки – все можна випробовувати. Такі музеї надзвичайно подобаються дітям. Щоб підсумувати події, частенько монтую відеоролики про шкільне життя, які з роками стають справжніми скарбами.
Чи спілкуєтесь зі своїми випускниками?
Звичайно! Зараз є класним керівником 6-А класу. Це мій третій клас. Але спілкування з випускниками – це одна з найприємніших сторін педагогічної професії. Мої перші ластівенята вже мають власних діток. Коли зустрічаємося, нам є що згадати! З другим класом до випуску зняли неймовірний фільм. Сюжет: 1) Ми сьогодні (веселі шкільні будні: уроки, перерви, дискотеки), 2) Ми через 5 років (хто ким буде працювати: керівники РДА, лікарі, прокурори, судді, аграрії, навіть представники поліції),
3) Ми через 15 років (уже дорослі випускники ведуть до рідної школи своїх дітей, а на порозі школи їх зустрічає класний керівник). Усі організації пішли нам назустріч, дозволили зйомку в суді, в операційній, в кабінетах районного керівництва, посприяли у пошуках відповідного одягу. Психологи кажуть, щоб мрії здійснювалися, варто їх матеріалізувати.
90% випускників здобувають саме ті професії, які представляли в кіно. Це пам’ятка на все життя. Колеги, можливо когось наші ідея відеоролику надихне зробити ще кращий сценарій. Креативте!
Ви невтомна, креативна, справжній працелюб. Викладання в школі та Вінницькій академії неперервної освіти, ФБ-група, майстер-класи, вебінари… Захоплюємось Вашою творчою енергією. Що вас надихає на таку подвижницьку роботу?
Відповідаючи на це питання, дозвольте в першу чергу подякувати за запрошення стати ведучою вебінарів. Це цікавий та цінний досвід для мене. Давно в житті керуюся девізом: «Роби, що повинен, і будь, що буде». Тому свою роботу не вважаю подвижницькою, часто ніяковію, коли читаю схвальні коментарі колег в групі чи на своєму блозі, а перед новим роком отримала листи-подяки від колег за створення групи, за вебінари, які проводила восени, за матеріали, які розміщую на блозі і в групі, за можливість спілкування в колі однодумців. Це надихає, дає відчуття, що твої ідеї для когось корисні і потрібні. Також значним мотиватором є той факт, що в моїх вебінарах бере участь така велика кількість колег, це і почесно, і відповідально водночас. Отож до наступного вебенару «10 методичних родзинок для цікавого уроку», який проводитиму 1 березня, вже наполегливо готуюся. Значущою для мене є думка учнів та батьків. Приємно, коли діти виходять з кабінету після уроку і продовжують говорити про твір, коли чуєш від колеги: «Що ти там з ними на уроці робила, що вони ще всю перерву сперечалися про того Грегора Замзу?» Коли приходять випускники і кажуть: «А пам’ятаєте, як ми на уроці…» Звісно пам’ятаю і щиро втішаюся тим, що такі моменти залишилися в душах моїх учнів. Це і є моя мотивація, моє натхнення.
Розкрийте таємницю, як Ви все встигаєте.
Тут відповідь буде дуже коротка і проста: насправді я нічого не встигаю! Встигаю реалізувати лише 20-30% своїх задумів, але я над цим працюю)))
Знаємо, що любите подорожувати, відкривати для себе щось нове. Де побували останнім часом? Поділіться із колегами своїми враженнями.
Ваша правда, жага пізнання чогось нового постійно підштовхує нашу сім’ю до неймовірних пригод. Часто буває таке, що друзі і колеги дивуються і не завжди розуміють наш вибір, але нас це не зупиняє. В 2018 році знову піднялися на Говерлу, бо «краще гір можуть бути лиш гори», а пасивний відпочинок на березі моря якось нам не дуже імпонує. Давно хотіли побувати в Чорнобилі, а коли дізналися, що саме 6 жовтня, якраз на День учителя, із Вінниці у зону відчуження виїздить група туристів, (випадковості не випадкові), одразу вирішили їхати. І хочу вам сказати, що жодна поїздка на море чи в гори не справила на мене такого враження, як прогулянка в ролі сталкерів по місту-примарі. Тому
зробила ще на блозі сторінку «День учителя в Чорнобилі», нехай буде пам’ятка, адже навряд чи я ще раз святкуватиму своє професійне свято так екстремально. Коли ти бачиш дозиметр екскурсовода, який у деяких місцях зашкалює на 6700 мікрорентген за годину при нормі 35, то не мурахи, то слони гасають по твоїй спині. Одразу хочу заспокоїти, що попри це екскурсія абсолютно безпечна для здоров’я. Там ми дізнались такі речі, про які навіть не підозрювали. Коли блукали спорожнілими квартирами Прип’яті, не йняли віри, де поділися з приміщень всі побутові речі. В жодній з квартир не бачили ні батарей, ні меблів, ні посуду, ні люстри, ні лампочки, ніякого одягу, просто анічогісінько.
І знову ті мурахи гупотять по спині. Тож якщо комусь із читачів цікаві враження від екскурсії – шукайте відповідну сторінку на моєму блозі. Останні неймовірні враження були під час відвідин квест-кімнати «Втеча з Алькатрасу». Спочатку ти стоїш перед зачиненими дверима, слухаєш прості і короткі правила гри, а потім на тебе надягають справжні поліцейські кайданки і чорний мішок на голову, (вже цього достатньо, щоб серце почало шалено калатати і щось заворушилося глибоко під лопатками). Ти обвинувачений і засуджений, а завдання твоє зняти всі обвинувачення і вибратися на волю. Знаю, хтось із колег скаже, що ми диваки, але дозвольте нам бути дивними, колеги. І все ж щиро рекомендую вам такий відпочинок, бо це шалені відчуття, неймовірні емоції і пам’ять на все життя. А ще це дуже допомагає переключитися і забути про рутину на роботі та в побуті і перезарядитися для нових життєвих викликів.
Що б Ви хотіли побажати нашим читачам у новому 2019 році?
Є три грандіозні закони щастя в житті:
Треба щось робити – давайте на совість робити свою роботу!
Треба когось любити – любімо свої дітей та учнів, свої сім’ї та роботу!
Треба на щось сподіватися – сподіваймося на себе, докладаймо максим зусиль для здійснення мрій, для розвитку і змін школи, освіти, держави.
Міцного всім здоров’я та невпинної енергії, щоб здійснити всі творчі задуми і вміння насолоджуватися кожною хвилиною життя. А ще дозволю собі процитувати Володимира Маяковського:
Что нужно, чтобы жить с умом?
Понять свою планиду:
Найти себя в себе самом
И не терять из виду.