Уроки вічності…

Автор: Гандзюк Олександра, учениця 9 класу Надвірнянської ЗОШ 1-3ст.№1, Надвірнянського р-ну Івано-Франківської області
Вчитель: Філіппова Тетяна Євгеніївна

Уміння побачити крізь хмари сонце, посміхнутись крізь сльози і знайти бажання жити – великий хист, який дається людині від Бога або досягається потужною роботою власної душі та думки. Ця думка віднедавна стала моїм стійким переконанням, що допомагає бути оптимісткою і впевнено почувати себе в будь-якій ситуації. Почала замислюватись і над тим, чому люди в однакових обставинах чинять по-різному, світ сприймають по-різному. Чому хтось у дощі бачить оновлення, а хтось – лише бруд і мряку; хтось у поразках шукає зернини досвіду, а когось невдачі ламають чи пригнічують?
У такі хвилини згадуєш літературних героїв, які вміли бачити красу у повсякденні, розгледіти веселку крізь завісу хмари. Це образи, звернені до всіх народів і до всіх поколінь, перевірені часом, історією, вічністю… Вони живуть, борються, прагнуть, втілюють мрії інших, тому зрозумілі й близькі читачам незалежно від епохи, мови і країни. Це «вічні образи» світової літератури.
Вічні… Від слова вічність. Вічними є небо, зорі та сонце. Вічною є трава, що пробивається крізь камінь… Ії закатують у асфальт, а вона все одно пробивається, росте, вона є. Восени загине, а навесні воскресне, щоб нагадати нам про невмирущість та незбагненність вічного кола життя, щоб заставити нас зрозуміти ці вічні таїни.
Любити, як Ромео і Джульєтта, глибоко й віддано, вмерти за кохання – хіба кожен зможе?! Уявляю їх, гордих, красивих, що стоять, взявшись за руки, а легенький вітерець гойдає їхнє кохання. Сумно, але вони вже назавжди разом, у вічності… А якщо і нам зустрічаються такі пари, ми неодмінно порівнюємо їх із шекспірівськими героями, приміряємо на них одяг справжності, щирості, відданості, що варті визнання й поваги. Подібно Гамлету ми також намагаємось поставити себе перед одвічним вибором між добром і злом, адже людина, яка поставила перед собою такі важкі запитання, вже гідна поваги. Навіть якщо її пошуки приводять спочатку до заперечення, до кризи, вона все одно мислить і розуміє, чого прагне.
Згадуємо високу жертовність задля блага людства міфічного, але такого зрозумілого, стражденного, красивого Прометея. Вічно буде палати в душах вдячних цей життєдайний вогонь, вогонь творення, який і в наш час вимагає все нових і нових прометеїв. Душу продає дияволу лікар Фауст за можливість і далі служити людству і науці. Чи не занадто висока ціна? Так, висока, але людське, піднесене, звернене до Бога перемагає. Зрозумівши своє призначення на цій грішній землі, Фауст вчить нас бути готовими до довгого, цікавого, неперевершеного шляху в пошуках істини. Гете словами Фауста розкриває одну значиму істину: від вибору однієї людини може залежати багато. І один стає в полі воїном.
Мені особливо близький з усіх «вічних» Дон Кіхот, який став символом борця за справедливість, бо я завжди вважала, що рицарі створені саме для захисту скривджених. На знущання й образи він відповідає з великою гідністю і не зважає на «тих нерозумних». Одні, на його думку, простують по широкому полю надутої гордині, другі – йдуть шляхом рабської догідливості, треті – дорогою лукавого лицемірства, четверті – вузькою стежиною істинної віри. Особливий шлях – у донкіхотів, які безкомпромісно служать правді: суворо карають зухвальців, безстрашно перемагають фізично сильніших велетнів. Як влучно написала Ліна Костенко:
Ти, Дон Кіхоте, беснуватий?
Що в тебе є? Печаль і далина.
Тобі не досить – просто існувати?
Ти хочеш побороти чаклуна?

І я сприймаю Дон Кіхота вічним борцем з вселенськими силами зла, жорстокості, несправедливості, нелюбові до ближнього. Хоч деколи його вчинки шокують безглуздістю, але внутрішньо – він неперевершений філософ-гуманіст, справді героїчна постать, людина, яка не тільки, як більшість із нас, невдоволена світом, але й активно хоче його удосконалити, запобігти усім вадам суспільства. І тут згадую слова І. Франка, який сказав, що «..се перша повість в новітнім значенні цього слова… Сатира на романтичні та далекі від дійсного життя лицарські повісті… малюнок боротьби між благородними поривами чуття та твердою дійсністю, між поезією і прозою життя». З болем усвідомлюю, що ці справедливі зауваження – про нього, мого улюбленого Дон Кіхота, і вважаю, що епоха Гамлета і Дон Кіхота – це в чомусь і наше життя. То де ж той Гамлет, який може вигукнути: «Покайтесь в давнім, бійтесь за прийдешнє..»? Однак все одно переконана: в епоху інформаційного буму та жорсткої професійної спеціалізації, в час замкнених просторів комп’ютерної техніки нам украй будуть потрібні такі особистості, що внесуть сум’яття в наш запрограмований час, свіжу думку та неординарне бачення світу, порухи душі, спрямовані на облагородження суспільних відносин.
Шедеври існують не для того, щоб дати відповіді на наші запитання. Вони нагадують нам, що такі запитання існують, і людині все важче бути собою; вона змінює маски і штампи, поглинена невпинним і часто карнавальним дійством під назвою «життя». Шукати відповіді нам, бо кожна людина робить свій вибір, як підказує їй совість. Останнє слово вона залишає за собою, а шлях самовдосконалення вказаний: мислити, вірити в себе і друзів, бути на стороні добра, прощати, бачити красу навколо, створювати цю красу…