«Вчитель – це на все життя!». Ексклюзивне інтерв’ю Вікторії Туряниці

Дорогі читачі, сьогодні до нашої редакційної вітальні ми запросили Вікторію Георгіївну Туряницю, вчителя-методиста, директора Свалявської гімназії Закарпатської області, члена авторського колективу навчальної шкільної програми з зарубіжної літератури для учнів 5-9 кл., співавтора підручників із зарубіжної літератури для 8-9 класів.
Отже, знайомтеся з нашою гостею – талановитим вчителем, чарівною жінкою та щирою людиною!

Вікторіє Георгіївно, розкажіть, будь ласка, про Ваш шлях до професії вчителя?
Мені здається, що з мрією стати вчителем я народилася. Учителями з великої літери й прикладом у всьому не тільки для власних дітей, а й для вихованців, які до цих пір із вдячністю згадують своїх мудрих наставників, були й є мої батьки (адже Вчитель – це на все життя!). Згадую, жодного разу в нашій сім’ї моє дитяче бажання навіть не обговорювалося! Щодо вишу, в якому здобуватиму вищу освіту, теж особливих вагань не було: мама з батьком, випускники історичного факультету Ужгородського державного університету, так багато й цікаво розповідали про нього, що альтернатив не існувало, хоча до Києва коростенцям – близесенько. Після закінчення вишу за розподілом потрапила до Сваляви, бо весь наш випуск залишився в Закарпатті відпрацьовувати законні 3 роки за направленнями. Коли вже вчителювала в одній із кращих свалявських десятирічок, мій науковий керівник С.М. Шошура особисто привіз мені нагороду й запрошення на роботу до університету на кафедру літератури, оскільки на всесоюзному конкурсі студентських дипломних проектів 1986 року моя дипломна робота стала переможцем. Однак жодних сумнівів щодо професійного визначення в мене не було – школа, школа й тільки школа! І знаєте, за весь час роботи – а це вже, слава Богу, 33 роки! – жодного разу не засумнівалася, не пошкодувала про свій вибір.

Які, на вашу думку, характеристики вчителя ХХІ ст.?
Глибоко переконана, що успішний вчитель будь-якого століття обов’язково повинен любити життя, свою справу, поважати особистість і особливість кожної дитини, постійно тримати руку на пульсі інновацій, вимог часу та працювати над собою, розвиватися, рухатися. Якщо діти бачать у очах учителя й чують у його голосі любов, небайдужість, захоплення – вони відповідають взаємністю. А ще не терплять фальшу й неправди. Щодо вчителя майбутнього знаю точно, що серед його характеристик нема місця авторитаризму. Це творчий експериментатор, який сміливо дивиться у майбутнє, адже наше майбутнє – це діти!

Яку роль у Вашій долі відіграв конкурс «Учитель року»?
О! Величезну роль! Пам’ятаю, член журі всеукраїнського етапу нашого конкурсу Ольга Гузь, нинішня моя добра знайома, досвідчена вчителька, майстер своєї справи, яка для мене є прикладом професіоналізму, працьовитості й творчого вчительського неспокою, у своєму виступі сказала: «Дівчата, після конкурсу у вас все буде інакше. Він ділить життя на «до» і «після». Тоді мені дивно було це чути. Зараз я часто згадую й повторюю слова Ольги Олександрівни для інших, надихаючи їх на участь у професійних змаганнях.
Щодо ролі конкурсу в моєму житті, то, по-перше, звичайно ж, у випробуваннях на різних етапах перевірила власні сили, досвід, підготовку, майстерність. В Одесі відчувала потужну підтримку з області, від наставників і колег, зокрема Тетяни Гнаткович, Тетяни Кричфалуші, Тамари Мельниченко та вчителів моєї гімназії. Найцікавішими, як на мене, були майстер-клас і, звичайно ж, конкурсний урок! На майстер-класі перевіряєш уміння взаємодіяти з дорослими, колегами, на уроці – з учнями. В Одесі витягла жереб на 10 клас, другий урок за романом Е.Золя «Кар’єра Ругонів». Переживала: учнів побачила безпосередньо на перерві перед уроком – дорослі діти, юнаки й юнки, яких навчає молодесенька вчителька зарубіжної літератури, російськомовне середовище… Наша співтворчість упродовж 45 хвилин була незабутньою, заради цього варто було йти на конкурс!
По-друге, з величезним задоволенням поринула в неповторну атмосферу співзвучання багатьох струн душі закоханих у Її Величність Літературу, Її Високість Школу, Її Святість Дитину людей і серед учасників, і серед членів журі. Голова журі, доктор філологічних наук, професор Ольга Миколаївна Ніколенко зуміла створити таку доброзичливу, ненапружену, невимушену атмосферу високої культури спілкування, професійності, взаємоповаги, толерантності, що до кінця ми, конкурсанти, що пройшли у ІІ тур, майже забули, що це змагання, вболівали одне за одного, особливо під час останнього випробування – конкурсного уроку. Хто добре знає Ольгу Миколаївну, той скаже, що навколо неї завжди панує така атмосфера. Для нас же, вчителів-конкурсантів, це було неабияким і надзвичайно приємним відкриттям, як і саме знайомство з цією непересічною особистістю, післясмак якого зберігся до нинішніх часів!
До кінця нашого перебування в Одесі згуртувалася група вчителів-однодумців у складі автора цих рядків, Людмили Юлдашевої, Світлани Леоненко, Вікторії Макаренко, Олени Пітерської, Жанни Костюк, Максима Коровая, Олени Самініної, яких ось уже 4 роки пов’язує не лише тепла дружба, але й активна співпраця в межах зініційованої та створеної нами Спілки вчителів-
словесників. Запам’яталися серед конкурсантів і такі яскраві особистості, як Олег Кущ, Світлана Гарна, Тетяна Тимошенко, Олена Прадійчук, Тетяна Джангобекова. Вже після конкурсу упродовж останніх років ми всі часто зустрічаємося на семінарах, конференціях, круглих столах, на сторінках фахових журналів та в соціальних мережах. Співпрацювали з багатьма в робочій групі при профільному міністерстві над спрощенням, а потім над оновленням шкільних навчальних програм із зарубіжної літератури. Активно долучалися до боротьби за збереження нашого предмета в школі.

Що стало рушійною силою у Вашому рішенні стати співавтором підручника?
Не що, а хто! Рушійною силою стала, звичайно ж, Ольга Миколаївна Ніколенко, яка повірила в мене й запросила до цікавої та відповідальної співпраці.
І не лише рушійною силою, а й натхненником, і наставником, і Вчителем! Якби мені навіть під час конкурсу, не те що до нього, сказали, що стану співавтором підручників, членом такого знаного й шанованого серед учительства авторського колективу – ні за що не повірила б! Безперечно, дуже хвилювалася, погодившись на пропозицію, але нелегкі завдання я люблю. Імпонує, що Ольга Миколаївна як керівник авторського колективу докладає багато зусиль до того, щоб до української школи, до українських школярів прийшли сучасні, змістовні, якісні, доступні підручники, які в найкращий спосіб представляють необхідний навчальний матеріал із нашого предмета. Впевнена, вчителям теж до снаги такий підхід! Цього року, мабуть, уперше в історії українського підручникотворення в підручнику зарубіжної літератури авторського колективу під керівництвом О.Ніколенко для 10 класу використано QR-коди, за допомогою яких учитель та учень може переглянути цикл додаткових тематичних відеоматеріалів. Тому підручники цього авторського колективу мають переконливий успіх у щорічних змаганнях навчальної літератури для шкіл. Крім того, вчителів і діток, які їх обрали, автори безкоштовно забезпечують хрестоматіями як цьогоріч, так і наступного навчального року.

Яким, на Вашу думку, має бути підручник для учня НУШ?
Частково на це питання я вже відповіла. Додам іще: підручник має бути сучасним, зручним, цікавим, зрозумілим, інформативним, проте не переобтяженим надлишком інформації, яка відволікає увагу від необхідного навчального матеріалу. Важливо в розрізі вимог Нової української школи враховувати компетентнісний підхід до розробки запитань і завдань для роботи в класі та вдома. Діти люблять естетично довершені речі, отож важливу роль відіграє й оформлення підручника, ілюстративний матеріал, кольорова гама.

18 квітня Ви успішно провели надзвичайно цікавий вебінар для вчителів «Нова програма для 10 класу: сучасна література в юнацькому читанні» та отримали чудові відгуки учасників вебінару з різних куточків України. Велика Вам подяка за таку цікаву, змістовну й інформативну зустріч! Чи є такий формат спілкування для Вас цікавим? Поділіться своїми враженнями.
Насамперед, шановний пане Дмитре, дякую Вам за запрошення й за те, що Ви довірили мені таку відповідальну місію й надихнули на цікаву роботу! Це інноваційний формат спілкування й обміну досвідом між однодумцями, справа майбутнього, яку дуже вдало започаткував цього навчального року улюблений журнал «Зарубіжна література в школах України». Адже дедалі більше вчителів стає до лав тих, хто прагне йти в ногу з часом, широко використовуючи в роботі на уроках, у самоосвіті переваги інноваційних технологій, зокрема й ІКТ, безмежні можливості Інтернету. Робота у ВЕБ-кабінеті не тільки дозволяє ведучому розповісти, а слухачам почути про найважливіше, а й демонструвати тематичні презентації, переглядати відеоматеріали, слухати аудіозаписи, активно ділитися розробками, обмінюватися враженнями зі слухачами через чат, на дописи в якому ведучий має змогу відразу ж реагувати – і все це у зручній обстановці, з можливістю довільних переглядів у записах. Теми для вебінарів обираються цікаві й актуальні, що сприяє їхній популярності.
Для свого вебінару питання вивчення десяти-класниками наступного навчального року творів сучасної літератури за новою програмою я обрала невипадково. По-перше, хотіла допомогти колегам у підготовці, поділившись напрацюваннями, спостереженнями, спрямувати їхні пошуки в Інтернет-просторах, зорієнтуватись у обранні творів зі списку нововведених для альтернативного вивчення. По-друге, як активний фейсбучний дописувач перебуваючи в курсі «страхів» окремих колег перед новим, хотіла довести відому істину: хто хоче зробити – шукатиме шляхів, хто не хоче – шукатиме причини! Крім того, глибоко переконана, що таке рішення авторів шкільної програми як уведення до курсу зарубіжної літератури розділу сучасної літератури для дітей та юнацтва, яким щороку ми з учнями закінчуємо навчальний рік, – надзвичайно вдала ідея, успішно апробована часом. У 10 класі розділ «Сучасна література в юнацькому читанні» представлений чудовими творами, кожен із яких заслуговує на прочитання й вивчення: «Повітряні змії» Ромена Гарі, вже відомий нам «Алхімік» Пауло Коельйо, лірика Тумаса Транстремера, оповідання Мо Яня «Геній», цикл творів про Адріана Моула Сью Таунсенд, «Кораліна» Ніла Ґеймана, «Кава з кардамоном» Йоанни Яґелло.

Під час вебінару Ви розповідали колегам про повість Ніла Ґеймана «Кораліна», нововведений твір, який десятикласники вивчатимуть наступного навчального року. Прозвучала думка, що доречно було б використати повість як тему для обговорення на батьківських зборах. Чому, на Вашу думку, цей твір треба читати й батькам?
Так, я зупинилася на «Кораліні» Ніла Ґеймана та «Каві з кардамоном» Йоанни Яґелло. Вони дуже подібні за проблематикою.
Ніл Ґейман у своїй повісті-казці наголошує, що сучасним дітям так часто не вистачає, аби їх помічали, аби до них прислухалися, аби їх розуміли не лише свої батьки, а й старше покоління. Важливість діалогу між поколіннями – один із головних меседжів повісті. Батьки Кораліни – це типові сучасні батьки, заглиблені у свої проблеми, які весь свій вільний час приділяють не дитині, а Інтернет-мережі, віддають перевагу моніторам комп’ютерів, байдужі до створення сімейного затишку в оселі, до домашнього харчування, смачної їжі, до потреб та смаків власної дитини, спільного дозвілля, майже не звертають уваги на дочку. Мати перестає бути господинею, відсторонюється від виконання хатніх обов’язків, батько не бажає бути господарем на сімейному обійсті. Дитина представлена сама собі. У світі, повному людей, у рідному домі, поряд із рідними людьми дівчинка відчуває самотність – і це її неймовірно засмучує. Потреба в безпосередній взаємодії як у чомусь справжньому і штовхає Кораліну шукати іншу сім’ю.
Не впізнаєте?! Ми, вчителі, щодня бачимо перед собою десятки таких сімей.
І поряд із вихованням дітей треба виховувати й батьків. Тому, на моє глибоке переконання, твір бажано б прочитати й дорослим, щоб краще зрозуміти, до яких фантазій і думок призводить дітей батьківська байдужість, куди вона може штовхнути їхнє «чадо» в сучасних «міських джунглях». Класні керівники можуть взяти повість Н.Ґеймана до своєї методичної скарбнички й провести батьківські збори з надзвичайно актуальної теми міжособистісного спілкування батьків і дітей.
До речі, учасники вебінару цю ідею схвалили.

Ви полюбляєте створювати інформаційні кейси для своїх учнів. Яким чином це допомагає їм у навчанні?
Думаю, це допомагає учням зорієнтуватися у величезному об’ємі інформації з виучуваного питання, яка є в Інтернеті, чи – тим паче – при його недостатній кількості, вчитися працювати з якісним і достовірним, а не низькопробним навчальним матеріалом, звертати увагу саме на необхідне.  Кейс допомагає учням заощадити час при підготовці до уроку або виконати випереджувальне домашнє завдання, самостійно опрацювати певний матеріал. Кейси можуть бути й паперовими, якщо кабінет не комп’ютеризований, а додаткові матеріали необхідні для роботи безпосередньо на уроці: це тексти творів, яких нема в підручнику чи хрестоматії, різноманітний тематичний цитатний матеріал до теми, висловлювання відомих людей, додатковий матеріал до уроку для колективної чи кооперативної роботи. Наприклад, при вивченні поезії
Р. Кіплінга «Якщо…» до кейса вкладаю і всі знайдені мною 19 перекладів цієї поезії українською різних часів, адресу сайту, присвяченого цій поезії, – тобто інформацію, яка потребує більш ретельних пошуків або на яку діти можуть не звернути уваги.

Поділіться досвідом, як та за якими критеріями Ви обираєте твори для вивчення, які пропонуються на вибір?
Обираю насамперед ті, на які відгукнеться моя душа. Хоча, звичайно ж, ураховую коло інтересів та рівень підготовленості учнів певного класу до сприйняття того чи іншого твору, готовності до розуміння й обговорення певних тем і проблем, актуальність проблематики.

Ви народились у стародавньому місті Коростені, зараз мешкаєте у мальовничій Сваляві, розкажіть, будь ласка, про найдорожче, про свою малу Батьківщину, родину, про тих, хто завше поруч.
Так, я народилася й виросла у місті з давньою історією, про яке писав сам Нестор Літописець у своїй «Повісті минулих літ». Воно розкинулося на берегах живописної річки Уж, яка пам’ятає «діла давно минулих літ»: бунт древлян під проводом князя Мала проти непомірно великої данини київському князеві, жорстоку розправу моїх пращурів із князем Ігорем, спалення древлянської столиці Іскоростеня та вбивство старійшин княгинею Ольгою на знак помсти непокірним… Обожнюю своє рідне місто! З золотою медаллю закінчила там десятирічку, там пройшли найпрекрасніші роки, туди лину в найщемкіших спогадах. Хоча друзів і знайомих в місті залишилося мало, всіх розкидала по землі чорнобильська катастрофа… Колись не уявляла собі, що моє життя складеться десь далеко від Коростеня. Та цього б і не сталося, якби не Чорнобиль: він розділив історію багатьох моїх земляків-сучасників і мою на «до» і «після». Вплинув і на моє рішення облаштуватися в Сваляві. І якщо древлянська земля – моя перша любов, то Карпати – любов вічна, яка додає сил, наснаги, бадьорості працювати, творити, любити! З чоловіком часто подорожуємо автівкою, побували в багатьох куточках нашого гірського краю й України. Хоча самі живемо в курортній місцевості, неподалік знаних санаторіїв «Кришталеве джерело», «Квітка полонини», «Поляна», «Сонячне Закарпаття» та родовищ мінеральної води «Лужанська», «Поляна Купель», «Поляна квасова», «Плосківська». В урочищі Плоснини, де міститься моя вулиця, викопати біля хати колодязь з прісною, а не мінеральною водою – велика проблема!
Я дуже люблю свій дім, як кажуть на Закарпатті, своє обійстя! Весь вільний від роботи час присвячую йому. Сім’я в мене велика: в нашому затишному будинку під одним дахом живе чотири покоління! Приємно усвідомлювати, що я належу до вчительської династії. Знаним у рідному Коростені педагогом був і є мій батько Юрій Семенович Туряниця, вчитель географії та історії, в минулому відомий тренер зі спортивного орієнтування на місцевості, який дав путівку в життя багатьом майстрам та кандидатам у майстри спорту, завершив професійну діяльність на посаді директора міської гімназії, яку створив на базі однієї з коростенських одинадцятирічок. Моя мама Тамара Лаврентіївна, визнана в рідному місті вчителька історії, на жаль, вже за видноколами життя (саме їй присвятила я свою перемогу в професійному конкурсі!). З батьків беру приклад у вчительському житті. Учителькою англійської мови працює донька Антоніна, вчителює й зять Іван. Син Андрій закінчив факультет журналістики Львівського національного університету, захоплюється фотографією й музикою. Тішить нас усіх трирічна внучка Софійка. Оце моя сім’я, мої найближчі, найдорожчі. Люблю велелюдні сімейні свята, коли в хаті багато людей, особливо Різдво й Великдень, клопітні світлі й радісні приготування, частування, коли за столом збираються рідні й друзі, жартують, веселяться, співають.
Дуже близькі й шановані мною люди – це колектив, який упродовж багатьох років я очолюю. Ми різні, але спільні в одному – робити справу свого вчительського життя сумлінно, творчо, натхненно й найкраще! Коли йду гімназійним коридором, бачу посмішки й теплі погляди колег – і настрій кращає, і примножуються сили, і з’являється натхнення. Нема такої справи, яка була б нам із колегами не під силу! Нам разом добре не тільки працюється, а й відпочивається! Традиційно багато років поспіль на День учителя й на Свято Літньої Відпустки (яке ми вигадали самі!) наш колектив подорожує рідним Закарпаттям, поєднуючи приємне й корисне: отримуємо нові знання про рідний край і гарно відпочиваємо. Ось і зараз наближається найприємніше свято – і ми вже обираємо маршрут для наступної подорожі.

На Вашій сторінці у Фейсбук багато постів, пов’язаних із живописом та музикою. Помітно, що Ви закохані у мистецтво. Розкажіть, будь ласка, про свої захоплення, улюблених митців, тобто, чим дихаєте.
Література, живопис, музика нерозривно пов’язані як мистецтво слова, мистецтво кольору, мистецтво звука. Вони всі торкаються найціннішого – струн людської душі. Я думаю, що вчитель літератури, закоханий у слово, не може бути байдужим до живописних творінь чи до звучання вишуканої музики.
Моє захоплення живописом сягає студентських років. Ми з подругами любили подорожувати.
У кожному великому місті обов’язково відвідували художній музей. Найбільше враження справив Ермітаж: не могла звідти вийти, це було вище моїх сил, ноги не несли до виходу!
Коли вже вчителювала, була й інша цікава сторінка моєї біографії. Наша гімназія свого часу входила до навчального комплексу з коледжем НУХТ, у спільних навчальних планах був предмет «Історія зарубіжної культури», я мала насолоду викладати цей цікавий предмет. Готуючись до навчальних занять, глибше поринула в історію розвитку художнього мистецтва та його жанрів, особливості художніх напрямів та течій. Ось тоді й закохалася у французький імпресіонізм, ближче ознайомилася з творчістю Клода Моне, П’єра Огюста Ренуара, Анрі де Тулуза-Лотрека, Каміля Піссаро, Поля Сезанна, Едгара Дега. Обожнюю їхню «іншість», таємничість, недосказаність, «граничні стани», ефемерність, мистецтво «окремих мазків»!
Захоплення музикою – це окрема історія.
В дитинстві мріяла навчитися гри на фортепіано, але для сім’ї радянських учителів придбати цей музичний інструмент було нереальною справою. Малювала клавіші на папері, клала малюнок на табурет – і грала… в уяві… Тому обоє моїх дітей опанували гру на фортепіано. Це щодо класичної музики. В університеті співала в ансамблі народної пісні «Стрічка». Частенько співаємо вдома, за гостинним столом. Це щодо народної пісні. А сучасна… О! Це, безумовно, рок! Хто був учнем у 70-ті роки, а студентом у 80-ті, той знає, що студентство й музика, студентство й рок – речі нероздільні! Ще б пак! Ми були сучасниками кращих творів класиків рок-музики «Smokie», «Deep Purple», «Black Sabbath», «Nazareth», «AC/DC», «Queen». І особлива любов – це, звичайно ж, «Pink Floyd»! Їхні найкращі твори звучали з колонок наших магнітофонів цілодобово, ми цілі концерти співали напам’ять, їхня музика до цих пір звучить у моїй душі, і не тільки! Хоча люблю й більш пізні рок-відкриття «Scorpions», «Guns N’ Roses», «Metallica». Про улюблену музику можу говорити багато, вона наснажує й додає сил. Бачачи мою залюбленість у музику, доля приводить у моє життя обдарованих і творчих людей. Мій зять Іван – талановитий музикант, має прекрасний голос, чудово грає на саксофоні, успадкувавши талант від свого батька. Отака собі музична родина!

Завершився навчальний рік. Попереду довгоочікуваний відпочинок. Що б Ви хотіли побажати колегам?
Хочеться побажати колегам-зарубіжникам наснаги й творчості, нескінченної залюбленості в наш чудовий предмет, цікавих і потрібних знахідок, плідної підготовки до нового навчального року, гарного відпочинку!