Я приймаю в Гамлетові все…

Автор: Біла Світлана, 15 років, учениця 8 класу Панчівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, Новомиргородського району, Кіровоградської області.
Захоплення – література, біологія, шкільна художня самодіяльність.
Куратор: Добровольська Ольга Вікторівна

Мабуть, пройде певний час, і герої інших творів зарубіжної літератури, вражаючи своєю особливістю, неординарністю чи, може, й негативністю та абсурдністю зможуть послабити мою увагу до образу шекспірівського Гамлета. Але на дану мить я все ще перебуваю під враженням цього дивовижного твору, який ми вивчали на уроці зарубіжної літератури. Я знаю, що осягнути всю глибину твору мені ще не під силу. Звичайно, в своєму житті я братиму цю книгу до рук ще не раз, кожного разу роблячи нові відкриття. Та скільки б я не перечитувала, кожного разу буду співчувати Гамлету, захоплюватися його розумом і наполегливо шукатиму відповідь на питання, чи можна було уникнути трагедії в його долі.
Я впевнена, що кожний читач знайде в “Гамлеті” щось своє, близьке його серцю й розуму. Та на першому місці завжди буде головне – протистояння гуманізму та антилюдяності. Читаєш п’єсу – і весь час здається, що перед тобою своєрідні терези, на обидві чаші яких Шекспір упродовж всієї розповіді кладе чесноти та вади. Що ж переважить – добро чи зло…
Якби був жанр казки чи різдвяного оповідання, без сумніву, переможець був би відомий заздалегідь. А тут – трагедія(та ще й ренесансна), а тому головний герой просто вимушений загинути, але при цьому встигнути виконати своє призначення людини на землі.
Сенс життя юного Гамлета полягав у отриманні знань – і він навчався в університеті; у пошуках сенсу життя – і він вірив, що служитиме своїй батьківщині; у вірі в людей і їх дружбу – і він вірив, дружив з тими, хто потім зрадив його.
Зрада… На кожному кроці… Вона ніби чатує за кожним кутком на юного принца після повернення в Данію: мати, Клавдій, друзі і, зрештою, кохана… Як же я по-людськи розумію Гамлета! Юнак у розпачі: все світове зло повстало проти нього. Навколо зрадництво. Королівством править злочинець. Здається і сама Данія потонула в морі зради.
У Гамлетові зріє не просте почуття ненависті й бажання мстити кров’ю, у ньому борються роздуми про добро й зло, про людську слабість і силу, про боротьбу з несправедливістю! Він картає себе за малодушність і нерішучість. До кого йти?.. До матері, що розділила подружнє ложе з убивцею батька? До дядька – убивці батька? До Розенкранцу, Гильденстерну, що продалися Клавдієві? Шукати розради в коханні? Але ж і кохана..
Де ж відповідь?.. Змиритися, забути, пробачити?. Можливо, тільки це вихід не для шекспірівського героя. То що ж, покінчити з життям? Ось звідки перед молодою людиною постає питання: “Бути чи не бути?” Тільки вирішивши його, Гамлет знову здатний поважати себе як особистість:

Чи бути, чи не бути – ось питання.
Що благородніше? Коритись долі
І біль від гострих стріл її терпіти,
А чи, зіткнувшись в герці з морем лиха,
Покласти край йому? Заснути, вмерти –
І все. (…)

У мене мимоволі стискається серце, коли Гамлет порушує своє питання: “Бути або не бути?” З позиції сучасної людини я розумію, що це не вихід, що смерть не вирішить жодної проблеми. Я бачу в ньому сильну талановиту натуру, якій так рано ще йти з життя, яка повинна справитися з усіма проблемами. “Ні, Гамлете, бути!” – хочеться крикнути.
На мій погляд, з сучасної точки зору Гамлета не можна назвати високоморальною людиною. адже він винуватець смерті кількох ні в чому не винних людей , зовсім про це не шкодує. Він не розкаюється ні після вбивства Полонія, ні після смерті Офелії, причиною якої були теж його вчинки. Та в час , коли жив Гамлет, був інший кодекс честі і моралі.
А тому мені нічим його дорікнути, у мене немає аргументів, щоб назвати його боягузом, зрадником, ледарем. Я приймаю в Гамлетові все, тому що він гуманіст, людина доби Відродження і цим все сказано…
Я з Гамлетом – у всьому…