Ясунарі Кавабатa «Тисяча журавлів»

Автор: Гринь Світлана Іванівна, вчитель зарубіжної літератури Чапаєвської ЗОШ І-ІІІ ступенів, Чутівський р-н, Полтавська обл.
Презентація до уроку

Grin_Kavabata

Мета: – ознайомити учнів з особливостями розвитку японської культури;
– сприяти зацікавленості учнів у вивченні творчості японських поетів та письменників;
– розвивати вміння виразного читання прозових творів;
– виховувати повагу до інших народів і культур.
Обладнання: географічна карта (Японія); портрети японських митців; сакура, екібана, картини, «чайний будиночок».
Епіграф:
Навіть лицар – герой
Біля розквітлої сакури
Стає звичайнісіньким вояком
Мацуо Басьо

Хід уроку
 
Вступне слово учителя. Японія – цікава самобутня країна – «країна, де сходить сонце».

Географічна довідка (повідомлення учня про місце її розташування). Легенда з давніх міфів, стверджує, що перші боголюди створили японські острови за допомогою зброї: вони опустили у морську воду подарований богами спис, крутили його, підіймали, а краплі, що стікали з вістря спису, густішали – так з являються Японські острови.

Японія – країна гір, морів та вулканів. Творіння людських рук часто знищувалися землетрусами та тайфунами. Японці з давніх – давен привчали себе до простого домашнього побуту. У кімнатах постійних речей було мало, але кожна з них чи то квітка у вазі, чи то картина, чи то лаковий столик у порожньому приміщенні набували особливої виразності і привертали увагу.
Вагоме значення мав і пейзаж. Як правило біля японського будинку розбивали невеликий сад. Розписи на ширмах і розсувних дверях разом із садом доповнювали один одного, свідчачи про особливість японської культури – її прагнення до гармонії з природою.
Японці говорять: «Любіть природу, любіть квіти, любіть дерева, небо, красу у великому і малому – і всі навчитеся любити життя, берегти людину!».
Японська культура надто відрізняється від загальноєвропейської, її можна порівняти з «напіввідчиненими дверима».
У японському місті Кіото на подвір ї монастиря Рьоандзі, є сад каміння. Складається він із 15 кам яних брил. Розміщені вони так, що ченці, які в задумі рухаються по веранді будинку настоятеля вздовж саду, з будь – якого місця можуть бачити тільки 14. !5 –й лишається невидимим. Це – символ істини, яку вони шукають. Щоб пізнати істину треба вдосконалюватися, звільнити серце від суєти, треба стати людиною неземною, що ось – ось доторкнеться до істини.
Вчитися треба у природи, вдивлятися в її картини, розуміти її порухи. Природа це натхнення, це незрівнянна ні з чим краса, це – сама досконалість. Це основа традиційного типу мислення японців – наука дзен.
Дзен – (поняття істини, цінність усього на світі)
1. всі люди одинакові,
2. талант;
3. вміння і бажання людини працювати

Робота в парах.
Чим унікальна ця Країна ранкового сонця? Давайте створимо ланцюжок слів, які б свідчили, що ви обізнані з такою країною, як Японія.
(Бонсай(вирощування карликових дерев), ікебана, самурай, боротьба дзюдо,сумо, джиу – джица, карате, кендо; сакура, кімоно, хризантема(легенда), чайна церемонія і т. д.

Японія – це країна яскравих свят:
– день народження імператора,
– день хлопчиків,
– день дівчаток.
– Свято милування квітучою сакурою (ханамі)
– Квітучою сливою, квітучим персиком,
– Свято милування місяцем(цукімі).

Національні свята:
– день дітей;
– день повноліття;
– день зелені;
– день шанування старості;
– день культури і т. д.

Щоб зрозуміти загадкову японську душу, треба осягнути давній звичай, доведений до рівня високого мистецтва. Це «чайна церемонія».

Історична довідка
Один з японських майстрів Ейсай привіз з Китаю насіння чаю і почав його вирощувати як лікарську рослину. Дуже цінується в Японії зелений чай.

Існують правила чайної церемонії
1. Гармонія. Наслідуючи красу. Людина вдосконалює себе та свої стосунки зі світом
2. Чемність. Вона передбачає щирість стосунків між людьми, співзвуччя сердець «зустрічі почуттів»не за правилами поведінки, а через те, що душа людини, яка потрапляє у світ краси та натуральності, прихильна до добра. Чайний дім – це оселя миру та спокою, сюди немає доступу людям з поганими думками.
3. Чистота. Вона повинна бути абсолютною, починаючи від почуттів та думок, закінчуючи чистотою в буквальному розумінні (чистий одяг, чисте тіло).
4. Спокій. Головне у чайному домі – тиша та спокій, які необхідні для рівноваги та духу. Для бесіди серцями.

– Чайна церемонія триває 4- 5 годин, супроводжується неквапливою бесідою.

Ми те ж будемо об’єднані сьогодні поважною бесідою, а бесіда наша про Японію – країну «чайної церемонії» спирається на повість Ясунарі Кавабати «Тисячі журавлів».

Повідомлення учнів
Я. Кавабата (біографічні відомості – перегляд презентації).
Учитель. «Шлях чаю» («тядо») японці здавна звуть «дорогою життя», шляхом чистоти іц досягнення єдності, гармонії зі світом людей і природи. Суть цього мистецтва полягає в тому, що учасники дійства ніби звільняються від буденних клопотів і турбот, поринають в атмосферу високої духовності. Здавна великого значення надавали місцю, де відбувався обряд. Найкращим вважались альтанки, обсаджені густим бамбуком чи приховані вітами прадавніх сосон.

У чайній кімнаті не було нічого зайвого – лише чайне начиння та предмет милування – картина чи екібана у стародавній вазі. Найчастіше то був пупя нок або біла квітка. Така витончена простота у поєднанні з навколишньою природою створює естетичну атмосферу, яку упонці назвали «вабі- сабі» («печальна зваба буденного»).
Робота над змістом твору
. Пригадайте епізоди роману, котрі можуть ілюструвати дане твердження.
1. Коли Юкіко приходить на чайну церемонію в дім Кікудзі, білі півники на її одязі перегукуються з жовтими болотяними півниками у плоскій вазі.
2. У «сіно» пані Оота Кікудзі ставить білі троянди та білі гвоздики. «Їхні білі й блідо- рожеві пелюстки зливаються з поверхнею «сіно» в один суцільний серпанок. На його тлі перед очима Кікудзі замріла Фуміко…». Він згодом хотів поставити півонію, та. Побачивши іпомею (тендітну темно- синю квіточку, що житиме лише кілька годин) у потемнілій від часу трьохсотлітній вазочці з диньки, зрозумів, що вони краще гармонують між собою, ніж букет європейських садових квітів і глечик «сіно».
Учитель. Церемонія мала кілька частин: прихід гостей, котрі омивали руки і низько кланялися господарям дому та розпорядникові церемонії, приготування чаю та чаювання. Чай готувався витончено уповільненими рухами із зосередженим, строгим виразом обличчя. А гості у статечних позах споглядали предмети, котрі супроводжували дійство: чашки, ложечки, чайники, серветки тощо. Під час чаювання учасники милувалися ними, обмінювалися своїми враженнями щодо них.
Робота у групах
– Пригадайте описи чайних церемоній. у повісті
– Де вони відбуваються?
– Який предмет в центрі уваги присутніх на кожній із них?
– Про що свідчить ставлення героя до чайної церемонії?
Орієнтовні відповіді:
– Церемонія на території храму Енгакудзі (розпорядниця Тікако), коли предметом розмови стає «орібе» – чорно- біла чашка з малюнком папростків папороті, котра колись належала чоловікові пані Оота, потім – батькові Кікудзі, а нині – Тікако. Присутні на ній усі герої повісті.
– Церемонія в «Чайному будиночку» роду Мітані (розпорядниця Тікако), що стояв пусткою від дня смерті батька Кікудзі. Розмова точиться навколо мініатюри Содацу. Півники у вазі перегукуються з подібним малюнком на одязі Юкіко.
– Під час церемонії, проведеною пані Оотою в будинку коханого, чайне начиння було те саме, яким днем раніше користувалася Юкіко. Виявилося, що колись воно належало покійному чоловікові пані Оота.
– Чаєпиття в будинку Фуміко після смерті Оота – сан. Чудовий глечик «сіно» нагадує душу його власниці. Фуміко (як колись її мама) ставить у нього букет, принесений Кікудзі. Вони п ють простий чай із парних чашок Рйоню.
– Церемонія в домі Кікудзі (розпорядниця Тікако), після смерті Оота- сан.»Сіно» вруках Тікако стає знаряддям знущання над Фуміко. Дівчина дарує юнакові чудову чашку «сіно» зі слідами маминої помади.
– Вигадана Кікудзі «церемонія з підробками замість справжнього начиння на честь п’ятих роковин по батьковій смерті.
– Чаєпиття з Фуміко в домі Кікудзі, коли із запилених коробок було вийнято батькову чашку – «карацу» й свідомо розбито «сіно» Оота – сан та ін.
Коментар учителя
Кікудзі – не цінитель чайної церемонії, як його батько. Він постійно намагається порушити її…Це починається,мабуть, тим, що юнак не сприймає тієї форми проведення церемонії, до якого вдається Тікако. Та все ж і для нього чаювання – спосіб віддатися роздумам, усвідомити складності життя можливість торкнутися життя батька і ніби навіть продовжити його. Минуле реальне і невідступне. Воно солодке й відворотне водночас. Як у житті батька існували два полюси, котрі символізують Тікако та Оота, так і Кікудзі,продовжуючи батькову долю, живе між двох полюсів – Фуміко та Юкіко. Та коли батькові юнака доводилось обирати між бридким і трепетно відданим, то в душі хлопця любляча чуттєва Фуміко протистоїть чистій невинній Юкіко.
Минуле постійно супроводжує життя героя. Його захоплення пані Оота ніби продовжує життя батька. Так само Фуміко в любові до нього ніби живе життям власної матері. Долі персонажів повісті переплелись, заплутались. Кікудзі нелегко зорієнтуватися у ставленні до них, обрати собі життєву опору. Та саме чайні церемонії не дають йому втонути в буденності, спрямовують його до пошуку чистоти людських стосунків, їхньої гармонії.
Робота з текстом (цитати для відповідей)
Запитання:
– Зіставте описи чайних чашок з долями їхніх власників.
– Що символізують собою чайне начиння в повісті?
– Як через ставлення до чашок розкривається внутрішній світ героїв?
– Як про це сказано у творі?
Ставлення до простих речей визначає ставлення людини до світу, що її оточує. І водночас захоплення красою речей змушує героя усвідомити власну недосконалість і засоромитися. У цьому замилуванні речами – нерозгадана сила Кавабати, яка дає змогу зрозуміти тезу Ван Гога: “Коли вивчаєш японське мистецтво, стаєш щасливішим і радіснішим'”. Докладно, ретельно, з любов’ю, наче про живих істот, розповідає Кавабата про чайне начиння. Воно є для нього притулком красу і духовності. Ось чому слід прагнути, щоб нечисті, злі руки не Торкалися краси, бо їхні сліди – блюзнірство, знущання над досконалістю. Чашка у повісті стає мірилом одвічних моральних цінностей, непідвладних часові, а ставлення до чайного обряду допомагає зрозуміти характери людей та потаємні важелі їхніх вчинків.
А тепер вип ‘ємо чаю й розповімо про долі чашок, що потрапили до наших рук.
Учні стисло розповідають про події, пов’язані з посудом, котрий вони принесли на урок “чайної церемонії”.
Розповідаючи, вони одночасно виконують певну ритуальну дію,. як “учні вчителя чайної церемонії” – готують чай товаришам, складають букети відповідно до настрою своєї оповіді.
Учитель. Як ви вже могли переконатися, все в повісті Кавабати побудовано на символічних образах -“натяках”, котрі, ніби дороговкази, привертають нашу увагу до “підтексту ” оповіді, її прихованого сутнісного змісту. Спробуйте простежити окремі з них.
Орієнтовні відповіді.
• Глечик і чашка “сіно” в розумінні Кікудзі і Фуміко стають символами пані Оота та її доньки. Розбивши чашку, Фуміко фактично вже вчинила самогубство, водночас звільнивши юнака від нав’язливого спогаду про слід на її обідку материної помади (солодкий і страшний).
• Пляма на грудях Тікако спливає в спогадах Кікудзі щоразу, коли він “виплюскує злість'” чи робить щось огидне. Юнак “плямує” все, про що шкодує, що хотів би забути. Водночас через ставлення до тієї плями розкриваються характери усіх персонажів повісті:
“Та, темно-фіолетова пляма, завбільшки з долоню, покривала половину лівої груді і доходила до ямочки внизу. На ній, очевидно, росло волосся.. ” (спостереження малого Кікудзі).
“її турбує, що дитина побачить пляму. Мені таке й на думку не спадало.. Але, мабуть, таки її правда. З першого дня, як маля почне ссати, як уперше гляне на світ, воно побачить огидну пляму на материних грудях.. Де знаття, що це найперше враження не переслідуватиме його все життя?. ” (мати Кікудзі).
“.. Та, зрештою, в такій таємниці теж є своя принада. Лихо не без добра.. Пляма – це дрібниця, важливо, щоб молоко було” (батько Кікудзі).
“.. вона й на мить не забувала про свою пляму, й тому була така злюща” (Тікако).
“.. пані Оота так і не могла зрозуміти до кінця зловісної ролі родимої плями” (Оота).
• Образ пані Ооти постійно супроводжує образ сліз-
крапель: вона плаче від радощів і горя, її сльози капають
у чай під час останньої зустрічі з Кікудзі, її оплакує дочка, дощ накрапає, коли Фуміко і Кікудзі згадують пані Ооту тощо.
• Оота-сан на першій чайній церемонії сидить якраз між Юкіко і Фуміко. Згодом Тікако саме її бачить як перешкоду шлюбові Кікудзі. Він і сам тоді гадає, що Оота стоїть між ним та Фуміко, ним і Юкіко. Лише з часом стає зрозуміло, що справжньою перепоною була і залишається Тікако -живе свідчення “замараності” душі юнака і його батька.
Учитель. А яку роль у повісті відіграє образ-символ, винесений автором у заголовок твору? Визначте можливе його розуміння для себе особисто.
(Білі журавлі у багатьох народів – символ щастя, життєдайності, процвітання подружнього життя та духовного злету. їхнє зображення – давній оберіг, котрий обіцяє своєму власникові благополуччя та спокій.
Кікудзі закохується в Юкіко, розглядівши до ладу лише її фуросікі – рожеву хустку із зображенням тисячі білих крилатих журавлів. У його уяві живе омріяний і піднесений образ дівчини, чистої і цнотливої. Вона для нього знак недосяжності, символ усього світлого, що є у житті. Спогад про чарівну дівчину завжди рятує його від бридких нав’язливих думок, як ось порівняння себе з батьком у коханні, злість, бажання образити й принизити когось тощо).
Яку роль у житті героя відіграла Тікако? Чи можна вважати цю жінку берегинею чайної церемонії?
“Якщо вабі-сабі, – зауважує Кавабата, – втілює багатство душі, то маленька, до краю проста чайна кімната символізує безкінчену широту і безмежну витонченість”. (Згідно з філософією дзен-буддизму, що певною мірою формувала “тядо”, зміст чайної церемонії – у відчутті свободи духу, у незалежності духовної сутності від часу і простору. “Тядо” дає змогу піднестися над буттям, осягнути незриме і прилучитися до нього. Чайна церемонія не має нічого спільного з практицизмом, брутальністю чи насильством. А саме це і властиво Тікако. її вульгарність, нетактовність, душевна глухість контрастують із древнім звичаєм. Саме Тікако зганьбила цей обряд, надавши йому модернової утилітарної функції. Спершу вона перетворила його на оглядини, тоді на засіб диктату щодо Кікудзі (“в ім’я пам’яті про вашого батька”), приниження Фуміко тощо. Чайна церемонія для неї – можливість брутально втручатися в чуже життя з нібито найкращих поривань. Тікако як демон, як злий дух переслідує кожного, хто стрінеться на шляху і не спроможеться йому протистояти.
Ця жінка ніколи не знала щастя, бо її душа сповнена заздрощів і зла. Вона постійно намагається комусь прислужитися, водночас ненавидячи тих, яким слугує. Ось чому всі її “добрі” вчинки обертаються злом. Цікаво, що в повісті “учителька чайної церемонії” не має власної чашки. Йдучи за символікою твору, це означає, що у Тікако немає ні власного минулого, ні власної душі. Все, що її супроводжує, чуже: “чайні будиночки”, відкуплені чашки, пристрасті. Ось чому Тікако чужа всьому живому в повісті – і світові людей, і світові природи, і світові культури. Цим образом письменник застерігає проти сучасної вульгаризації, опошлення тисячолітньої національної традиції).
Чому саме образ пані Оота протиставлено в повісті образові Тікако?
(Якщо Тікако – мужеподібна, то Оота – сама жіночність (вона чимось схожа на лебедя – довгошия й округла в плечах). Коли Тікако, на переконання Кікудзі, тримає на всіх зло через пляму на грудях, то Оота випромінює лише добро. Вона насправді знається на чайній церемонії, хоча завжди на ній “лише присутня”. Саме їй або її покійному чоловікові належить більшість чайного начиння, згадуваного у творі. На відміну від Тікако, Оота вважає себе “грішницею”, негідною людиною, хоча, безперечно, принесла чимало щасливих хвилин в життя батька Кікудзі та і його самого. Вона не вміє ненавидіти чи злостивитися, чинити опір чи наполягати. Це цілком природна й гармонійна жінка. Навіть її самогубство сприймається як акт всепрощення й всепримирення).
Що приваблює Кікудзі у Фуміко, а що в Юкіко? Які образи-символи, окрім уже згаданих, супроводжують їх у тексті повісті?
(Обох дівчат юнак бачить крізь призму “заплутаного, невиразного минулого”. Юкіко – на тлі минулого Ооти й 1 Тікако як противагу їхній “старості” й “падінню”, а Фуміко
– на тлі взаємин свого батька з її матір’ю, як мимовільного
свідка й рідну близьку душу. Кікудзі тягнеться до Фуміко.
Саме ця земна і зрозуміла йому дівчина, а не цнотлива
недосяжна майже ірреальна красуня Юкіко з журавлями, І
певно, могла б ощасливити його дім. Та Фуміко не може
нести тягар минулого. Своєю смертю вона звільняє від
нього Кікудзі, відкриває йому шлях до піднесеного ідеалу
– Юкіко. Але минуле невідворотне, як нав’язлива
“допомога” Тікако. Юнак так і не зазнає щастя з омріяною
дівчиною з журавлями).
Чому душа Кікудзі позбавлена гармонії, нещаслива?
(Кікудзі хоче полишити чайну церемонію, ще навіть не опанувавши її. Цей ритуал (не дух його, не сутність!) пов’язаний в нього з огидним образом Тікако, безчестям батька. Він знав лише звульгаризовану, опошлену Тікако чайну церемонію. Кікудзі, як і Фуміко, Юкіко чи Оота, відчував її глибинний смисл, але вже не спроможний сприйняти його серцем. А просто віддавати данину моді хлопець не хоче).
Яку роль у житті героїв відіграє навколишній світ (квіти, явища природи тощо) ?
(Жіночі образи в тексті, а також стан душі героя відтінено певними скупими, але місткими пейзажними замальовками чи образами-символами. Скажімо, перша згадка про Тікако супроводжується вовтузінням пацюків на горищі її дому. А перша зустріч (у сні) юнака з Оотою відбувається під пташиний спів. Образ Фуміко супроводжує видиво чи запах білих квітів – півоній, гвоздик, троянд. Юкіко в уяві героя викликає згадку про жовті болотяні півники та палахкотіння сонця чи зірки. Сам Кікудзі постає на тлі батькового саду – загущеного, покинутого господарем, сумного. Щось від цього саду є в самому Кікудзі. Пані Оота супроводжує плач, і, можливо, це символізує зливу її почуттів.
Отже, природа, як і чайна церемонія, розкриває сутнісний зміст непересічного твору Ясунарі Кавабати.

Особливості художнього світу Ясунарі Кавабати
— Невід’ємний зв’язок з японською національною культурою, поєднання національної самобутності та кра­щих надбань модерністської європейської літератури по­чатку XX століття; “виразив сутність японської душі”;
— наслідування традицій середньовічної японської лірики, “прості образи, прості слова цілком природно, навіть підкреслено просто поставлені поруч одне одного й передають потаємну сутність японської душі”;
— філософський характер творів, в основі якого цінності системи дзен-буддизму;
— експериментування з різними стилями письма, включаючи традиційні японські техніки, що ведуть від по­езії танка й хайку до використання експресіоністичних, кубістичних, дадаїстичних та застосування потоку свідо­мості (“сінканкакуха” — стиль нових вражень);

— символізація оповіді, потужні підтекстові пласти;
— невизначеність фіналу у творах, оскільки письмен­ник вважав нюанси описаних подій важливішими за вис­новки;

— потужний ліризм, чуттєвість, вишукана краса оповіді;
— критичність зображення сучасної йому Японії та японців у плані втрати національних традицій та надмірно­го захоплення Заходом;
Мистецтво — втілення краси. Провідні теми:
— людські стосунки, почуття переживання;
— зв’язок людини й природи;
— прагнення гармонії, чистоти, досконалості;
— засудження втрати духовності, зв’язку з національ­ними коренями;
— зображення вибору між європейським та
японським способом життя;
— оспівування краси речей, природи, співвідношення
вічного й скороминущого, впливу мистецтва на життя і
долю людини.
З висловлювань про Ясунарі Кавабату та його твори
— “Непомітний, звичайний чайний посуд, проста чаш­
ка з простим малюнком молодого паростка папороті не­
мовби живе своїм самостійним життям, містить у собі
складну символіку. В цієї чашки — своя історія, своя доля.
Життя її розпочалося в епоху Мамояма (XVI ст.), коли жив
знаменитий майстер чайного обряду Рікю.. Бажаючи
вмістити красу в одне-єдине стебло повитиці, він зрізав
усі квіти свого саду. Протягом чотирьох століть чашку ре­
тельно берегли цінителі цього обряду.. Однак тепер чаш­
ка потрапила до недостойних рук. Навколо неї вибухають
дрібні людські пристрасті, на її чистому “тілі” відбилися
сліди розпусти. Втім, усе це — скороминуще. Той час,
протягом якого чашка перебувала у нечистих руках,
порівняно з її віком, — лише “миттєва тінь”.
К. Рехо, дослідник творчості Кавабати

VII. Підбиття підсумків уроку. Аргументація і вис­тавлення оцінок

VIII. Домашнє завдання
Прочитати повість Ясунарі Кавабати “Тисяча жу­равлів”, підготуватись до обміну враженнями про прочи­таний твір.
У робочі зошити записати запитання до тексту, на які ви хотіли б отримати відповіді.
Поміркуйте над особливостями сюжетної лінії та сис­теми образів твору.
Додатково: Переглянути художній фільм “Цере­монія”, поміркувати над точками смислового перетину повісті Кавабати “Тисяча журавлів” та фільму “Церемонія”.

Черговий номер

Новини

Copyright © Журнал "Зарубіжна література в школах України"

Розробка сайтів студія “ВЕБ-СТОЛИЦЯ”