fbpx

в школах України

Зараз саме час

«Зараз саме час» (фанфік за мотивами роману Джона Гріна «Провина зірок»)

Я думаю, що сумну історію можна розповісти по-різному. Наприклад, її можна прикрасити…Перегорнувши останню сторінку роману “Провина зірок”, я , як і героїня (яка впродовж роману хотіла почути кінцівку твору Петера ван Гаутена “Царська неміч”) прагну дізнатися продовження цієї до болю прекрасної історії про життя і смерть. Що ж сталося з Хейзел? Гойдалки знайшли своїх господарів?Айзек зміг покохати знову?!

Минуло півроку відтоді як не стало Огастаса, а я й досі відчуваю поруч його присутність. Лист, який він залишив мені, можу цитувати, та, на жаль, деякі букви розтерлись через надмірну кількість вилитих на них сліз. Моє життя, по правді, розділилося на до та після і майбутнє спершу зовсім не цікавило мене. На диво, «Фаланксифор» діє, легені наче відчувають, що мені зараз не до них, тому не дають збою.

Після повернення із Амстердаму, я заприсяглася, що більше не братиму до рук книгу Петера ван Гаутена, але я переоцінила себе. Розгорнувши її, я знову подумки була з Гасом. Саме його теплі долоні востаннє торкалися її. На передостанній сторінці лежить аркуш, читаю і знову плачу:

«..Що я повинен зробити, поки живий:

  1. Максимально щасливою Хейзел!!!;+

2. Джини і Амстердам; +

3. Вчинити щось божевільне;+

4. Дописати для Хейзел “Царську неміч”;+-

5. Зайнятися благодійністю;-

6. Влаштувати батькам поїздку;- …»

На цьому весь список завершувався. Бажання Огастаса справили на мене неабияке враження, адже він так мало встиг, а так багато прагнув. Зійшла вниз, щоб поділитися знахідкою з батьками,та побачила лиш нотки співчуття на їх обличчях:

-Хейзел, це завдає тобі болю, не варто роздумувати над бажаннями хлопця, якого вже немає в живих,- промовила мати.

Від несподіваної реакції батьків у мене забракло повітря в легенях, якого і так було вкрай мало.

Протягом декількох тижнів цей лист не виходив із моєї голови, тому я вирішила боротися за бажання Гаса, які уже здавалися й моїми. Заручившись допомогою Айзека, я проаналізувала мрії Огастаса і пообіцяла собі виконати кожне з них! Щодо Айзека, який попри те, що втратив зір, зумів побачити цей світ з іншого боку. Він зустрів дівчину, з якою постійно грає в комп’ютерні ігри.

«Вона старається. Та їй ще далеко до Гаса. Він був ще той гравець», – проронив якось Айзек. Хлопець каже, що єдине в що він не грає – це почуття, і я щиро хочу йому вірити.

Спершу я зацікавилась пунктом 3. Що такого божевільного зробив Огастас? Відповідь прийшла не одразу…Та згодом я зрозуміла. Під час однієї телефонної розмови Гас сказав мені, що закохатися у дівчину, з ледь-ледь працюючими легенями, було найбожевільнішим вчинком за все життя.

Отже, я вирішила почати з № 4, передзвонила у всі відомі та невідомі мені благодійні фонди, аж поки не згадала, що можу з цим питанням звернутися до лікаря Марії. Тільки я промовила ці слова, одразу зрозуміла, що не помилилась, звернувшись до неї. Доктор порадила чоловіка на ім’я Х’юго (дивно, що не бачила його в лікарні раніше). Я розповіла йому мету свого візиту.

«Вперше бачу таку відданість і любов», – сказав новий співбесідник. Ці слова додали надії у те, що я роблю усе правильно. Х’юго розповів мені, що збирає гроші на поїздку в Діснейленд для дітей, які хворіють на рак. Я віддала чималу суму задля цієї подорожі, ставши тим всемогутнім Джином, який одного дня допоміг і нам з Гасом.

Наступною «мрією» зі списку справ – це поїздка для батьків Огастаса. Востаннє їх бачила на похороні. Я не знала, де їх шукати, а їхати у будинок Вотерсів бажання не було:там все нагадувало про дні проведені з ним. Айзек допоміг, адже, як виявилось, вони переїхали після смерті сина, тому, знайшовши їх координати, ми поштою надіслали квитки зі словами: «Цього дуже хотів Огастас. Надіюсь, ви приймете їх».

Останнім у цьому списку було бажання дописати книгу. Знайшовши рукописи Огастаса, який писав текст у різні періоди:під час загострення хвороби і в момент мимовільної ремісії, я зуміла скласти з цього певні сюжетні ланцюжки і здійснила НАШУ спільну мрію!

Я виконала бажання Гаса і заодно віднайшла спокій, який так довго шукала. Згодом відбулася зустріч з Х’юго, який перейменував свій фонд на честь Огастаса і я не змогла підібрати слів, щоб висловити безмежну вдячність йому за цей вчинок, а онкохворі діти…певна річ, відвідали Дісней і запевняли, що зустріч з Мікі додала сили боротися з недугою!

На мій е-мейл прийшов лист від батьків Гаса:

«-Хейзел, рідна Хейзел! Вибач, що не попередили про переїзд. Ці півроку виявились найважчими. Та ми продовжуємо жити, знаходимо щастя у буденних речах. Без сумніву, ми приймемо твій подарунок…Він для нас, як промінь сонця, тим паче якщо цього хотів наш син. Бережи себе!»

Я зраділа тому, що вони не опустили руки, а бажання Гаса здійснилось.

Я, звичайно, не Петер ван Гаутен,але все ж моя історія теж має право на існування. Дописавши продовження книги і розставивши всі крапки над «І» у долях матері Анни, Голландського Тюльпанника і хом’ячка Сізіфа, я наче знову повірила у перемогу Добра. Вечоріло. Сівши на гойдалку, яка так і не знайшла нових господарів, з листом у руках, я поставила впевнені плюсики біля кожного бажання. Замислилась над тим, що ось уже третій тиждень не відчуваю дискомфорту в легенях і це здивувало мене. Подумки запевнила себе, що завтра піду до лікаря Марії. І тут випадково лист випав з моїх долонь, я зігнулась, щоб підняти і затамувала подих, прочитавши слова, які були написані на звороті конверта: «Зараз саме час!»

Автор: Кловак Наталія,
учениця 11 класу Ямницького ліцею

Черговий номер

Новини

Copyright © Журнал "Зарубіжна література в школах України"

Розробка сайтів студія “ВЕБ-СТОЛИЦЯ”