Золото і людина. Хто сильніший?

Автор: Підгорна Наталія, учениця 10 класу Борщівської ЗОШ І-ІІІ ст № 2
Вчитель: Чоловська Ольга Сильвестрівна

Ми – люди. Так гордо і красиво звучать ці слова. Ми – ті, чиїми руками створені сучасні технології, збудовані міста. І, здавалося б, саме ми володіємо цим світом. Що вже говорити про самих себе… Але існує те, що перетворює нас – гордих і всемогутніх людей у комах – дрібних і огидних. Це – гроші. Чому порядна і працьовита людина, розбагатівши, стає жадібною і жорстокою? Чому так звані «круті» люди, опинившись без статків або статусу, опускаються так низько, як би собі не дозволив звичайний бідняк? Чому життя деяких людей перетворюється на бізнес, а самі люди – на живі гаманці? Невже сенс життя полягає у грошах? У сучасному світі важко з цим не погодитись. Кожен повинен думати про себе і свою сім’ю, не зважаючи на чужі проблеми і негаразди, мовляв, світ жорстокий: або ти когось, або хтось тебе. Кажуть, наче б то гроші псують людей. Проте, на мою думку, справа аж ніяк не в грошах і не в жорстокому світі, справа в самій людині. Якщо хтось став жадібним і жорстоким лише після появи грошей,  значить, до цього у нього просто не було можливості цю жорстокість проявити. Якщо людина живе лише заради грошей, можливо, вона не може знайти іншого сенсу свого життя. Гроші не змінюють людей, вони просто відкривають інші їх сторони.
Вічним докором людині за поклоніння золоту, грошам, на мою думку, є бальзаківський персонаж –Гобсек з одноіменної повісті. Автор акцентує увагу читача на залежності людини від золота. Головним героєм твору показано лихваря, який нічого не бачить за своїми векселями. Проте пізніше ми починаємо розуміти психологію Гобсека, його погляди на життя. Це людина, яка живе життями інших. Він любить вивчати людей, вгадувати їхнє минуле і майбутнє. Гобсек називає себе «докором сумління» і для багатьох осіб він справді є ним. Для Гобсека було задоволенням провчати того, хто не може встояти перед грошима, хоч, сам того не визнаючи,  й він був саме таким. Можливість керувати людьми, купити собі кохання, повагу, самотність, вседозволеність йому надавали саме гроші. Та Гобсек став залежним від них., і жодного разу не скористався цими шансами. Ця залежність несла за собою страх втратити багатство. Він купив собі половину будинку для того, щоб ніхто не дізнався про його майно. Коли на вулиці з його кишені випала монета, він сказав, що вона йому не належить. Він жив, як убога людина, хоча мав усі можливості для красивого життя. Кохання, радість, мрії не могли запалити погляд лихваря, а діамант, який так і буде припадати пилом у кімнаті, – розпалив. Гобсек тримав усе своє багатство у окремих кімнатах. Там, де воно нікому не потрібне. І байдуже, що уся їжа зіпсована. Головне, вона належить лише йому, і він не продасть її дешевше.

Користуючись своєю владою, Гобсек жорстоко знущається над графинею де Ресто. Він зачарований її красою, проте пророкує злиденне майбутнє, оскільки вона не вміє розумно розпоряджатись грошима. Впродовж твору вона все більше заплутується в боргах. Через страх перед чоловіком, графиня похапцем віддає діамант значно дорожчий, ніж сума, зазначена у векселі. Цей момент доводить, що Анастазі де Ресто залежить не від самого золота, а від того, кому це золото потрібне, тобто від її коханця – Максима де Трая, який, у свою чергу, закоханий у самого себе і не може дозволити собі жити у злиднях. Тому і думає, хто б його забезпечив. При цьому він впевнено розповідає про свою честь, яка кудись зникає після пропозиції Гобсека взяти пістолет. Та й про яку честь може йти мова, якщо він живе за рахунок жінки.
Мені не хотілось би зустрітися у житті із Гобсеком-лихварем, людиною-векселем, людиною-автоматом. Та його інша сторона, Гобсек-філософ приваблює мене. Він вміє спостерігати за поведінкою людей, їхніми думками, вчинками. Аналізуючи їх, вгадує майбутнє людей і не помиляється. На мою думку, багато хто із нас хотів би почути, що розповів би Гобсек про нього, адже його характеристики точні, правдиві, часом безжальні, але справедливі. Він відчуває, хто вартий поваги, і принижуватиме лише тих, хто цього заслужив. От тільки зі своєю владою над золотом він не зміг до кінця розібратися, і сам зробив своє життя жалюгідним.
На мою думку, саме такі твори вчать, як правильно жити. Багато хто може заперечити, мовляв, такі герої не є прикладом і про них, можливо, краще б і не знати. Але хто тоді є прикладом? Геракл, Прометей, …? Так, вони ідеальні. Але чи знайдемо ми хоч один ідеал серед реальних людей? Ні. А таких, як Гобсек – годі й рахувати.
Такі герої заздалегідь привчають нас до реальності, тоді як ідеали лише будують у нас неправильне світосприйняття. Позитивні герої дозволяють забути про негаразди, сприяють позитивним враженням та мрійливості, але аж ніяк не навчають нас життю. Коли ми аналізуємо вчинки Гобсека, ми бачимо, як робити не варто. І це  краще, ніж коли нав’язують свої ідеали, які люди самі для себе вигадали, адже на чужих помилках можна навчитись набагато більшого, ніж на чужому прикладі.

Вам також має сподобатись...

3 Відповідей

  1. admin сказав:

    Анна-Марія Богосвятська: Твір-роздум. Твір-висновок. Твір-прорив у парадоксальну внутрішню сутність Гобсека.
    Сподобалось!

  2. admin сказав:

    Ольга Чоловська: Цей твір написаний не для конкурсу. Чергова контрольна робота після вивчення бальзаківського “Гобсека”. Але мене цей твір здивував відкриттям юнацьких поглядів на світ і літературу. Спочатку хотілося сперечатися , захищати “Прометея, Геракла…?”. А потім згадала думку, яку часто повторюю своїм учням: “В літературі немає єдино-правильних думок. В кожного народжується своє сприйняття твору, і воно повинно бути визнано правильним, якщо ви зможете його відстояти і захистити. Тому й вирішила відправити його на конкурс, “не пригладжуючи”, нічого не змінюючи.

  3. admin сказав:

    Наталія Вихрист: Мне понравилось. Это сочинение-рассуждение, именно собственное рассуждение. Какие герои учат жить – отлично сказано.

Залишити відповідь