Непослух (фанфік на «Кошеня на ім’я Гав» Г.Остера)

Автор: Сухачов Єгор, учень  5 класу загальноосвітньої школи I-IIIступенів № 1 м. Лебедина Сумської област
Керівник: Капуста Людмила Василівна

Зима-чарівниця усе заморозила, скувала кригою річки, вкрила все довкола пухнастим білим килимом. На вулиці справжнє свято для пустотливої дітвори, а дорослі теж зайняті клопотами, адже сьогодні найчарівніше свято – Новий рік. Саме нічка-новорічка сповнена сподівань на краще, диво, яке неодмінно має трапитися саме цієї ночі.
Добре тим, у кого є затишний будинок, тепле м’яке гніздечко або кубельце. А у маленького пухнастого кошеняти, яке мало трохи дивне ім’я Гав та ще й загубило свою маму, заблукавши на людній вулиці, не було куди сховатися від лютого холоду. Воно скімлило під стіною великого будинку і думало: «Даремно я не послухався мами, яка не дозволяла виходити у негоду з хати. І ось тепер я заблукав. Зараз мої братики сидять вдома в теплі, мають їжу і мамину ласку. Якби мені повернутися до мами, я б завжди слухався її». Від таких думок кошеняті стало жаль себе ще більше і Гав заскімлив ще дужче. Ніхто не зважав на пухнастий клубочок, який тремтів від холоду, тому що кожен поспішав у своїх справах.
Та раптом Гав почув уривок з розмови двох хлопчиків:
– Сьогодні я чекаю на диво: тато говорив, що саме сьогодні здійснюються усі бажання, що б ти не забажав – промовив один із них.
– Звичайно, – промовив другий – адже сьогодні Новий рік.
Новий рік! Гав радів несамовито. Я теж можу забажати щось, що неодмінно збудеться! Його зморював сон та голод, але кошеня не здавалося: «Зараз, зараз, лише загадаю бажання». Сумнівів не було: «До мами, до мами, до…».
Аж раптом Гав відчув, що якась невидима сила взяла його за шкірку на шийці і кудись понесла. Та йому було вже до всього байдуже, адже холод скував його свідомість. Коли кошенятко прийшло до тями, відчуло теплий шершавий мамин язик, що вилизував його. Гав подумав, що все це лише сниться йому. А коли розплющив очі, засяяв від щастя. Він впізнав затишне кубельце в корзинці, що стояла у кутку квартири бабусі Марини, побачив братиків і саму маму-кішку. А ще на нього дивилися лагідні бабусині очі, а сама бабуся промовила: «Ну що, непослух, будеш іще гуляти в негоду без мами? Добре, що я по хліб до магазину вийшла. Замерз би ти цієї ночі, нерозумний пустун».
«А як же диво? – подумав Гав. – Значить я маю можливість побажати іще щось? Тоді я хочу щоб усі завжди були слухняними!» І стомлене кошеня, занурюючись у мамину шерсть, тихенько заснуло.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь