«Плаха» Чингіза Айтматова – пересторога й попередження

Автор: Дудка Світлана Михайлівна, учитель зарубіжної літератури і російської мови Білоцерківської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 8, м. Біла Церква, Київська обл.
Презентація до уроку

Dudka_Aymatov

Dudka_Dodatki

Мета:
– окреслити центральні проблеми роману; розкрити їхнє сучасне звучання; з’ясувати, які шляхи їх рішення показує автор твору, й запропонувати свої;
– розвивати навики проблемного аналізу тексту, здатність виявляти зв’язок між проблематикою художнього твору та проблемами реального життя;
– виховувати почуття відповідальності за світ, за себе, за своє фізичне і духовне здоров’я.
Тип уроку: урок позакласного читання
Форма уроку: бесіда з елементами дослідження
Місце у системі уроків: проводиться після вивчення роману М. Булгакова «Майстер і Маргарита»
Обладнання уроку: комп’ютер, проектор, презентація, тексти роману, пісня В. Висоцького «Идет охота на волков», «Лакримоза» В.А. Моцарта, мелодія у виконання групи «Angel».
Попередні завдання до уроку:
колективне: прочитати роман Ч. Айтматова «Плаха»;
групові: актори – розіграти діалоги між Ісусом і Понтієм Пілатом, між Авдієм і Грішаном; літературознавці – підготувати повідомлення «Образ вовка у міфах і легендах»; соціологи – підготувати статистичні довідки про стан фізичного і духовного здоров’я сучасного суспільства;
індивідуальне: підготувати художнє читання молитви Акбари.
Епіграф: Найважче людині бути людиною зо дня в день.
Ч. Айтматов. «Плаха»

Хід уроку

1. Оголошення теми. Обговорення епіграфу
Зміст обговорення:
– Що означає бути людиною?
– Чому, на думку Айтматова, бути людиною – найважче?
2. Визначення мети уроку
Зміст обговорення:
– Чи сподобався вам роман?
– Чи актуальні проблеми, які піднімає письменник?
– Яким із цих проблем ми маємо приділити особливу увагу на уроці? Обґрунтуйте.
3.Формулювання центральної тези, яку буде доведено ходом уроку
Зміст обговорення:
– В романі представлені два полюси людського буття – добро і зло. Хто з героїв роману представляє один і інший полюси?
– Хто з них сходить на плаху?
4. Обговорення роману
Зміст обговорення:
– Яке питання найбільше хвилює автора?
– Що було матерією зла у світі, в якому жив автор?
– Чи вдалося подолати цю матерію сьогодні?
Зміст обговорення:
– Від чого автор застерігає, про що попереджає?
– Чи потребує сучасна реальність таких застережень?
Виступ акторів з діалогом між Авдієм і Грішаном.
Виступ соціологів. Діагноз сучасного світу: наркоманія.
Наркотизація захопила всі регіони України. У наркотичну трагедію втягнуті підлітки, вже починаючи з 6-7-го класу.
Щорічно кількість наркоманів збільшується на 5-10%.
На обліку понад 122 тис. наркоманів, 70% – молодь до 30 років.
За останніх 5 років від наркотиків померло 8 тис. чол., кількість тих, що вживають наркотики, зросла в 1,4 рази.
За оцінками МВС, реальна цифра споживачів наркотиків у 10-12 разів більша, ніж офіційно зареєстровано.
Зміст обговорення:
– Базарбай викрав вовченят, щоб продати. На що він збирався витратити гроші?
– Прочитайте уривок, в якому розповідається про пляшку, залишену Базарбаєм біля лігва. Як повела себе Акбара? Чому?

Виступ соціологів. Діагноз сучасного світу: алкоголізм.
За статистикою, алкоголіком стає кожен десятий українець. Щороку від алкоголю вмирає понад 40 тисяч українців.
Ми п’ємо по 12 літрів алкоголю в рік. Близько 900 тис. чоловік страждають хронічним алкоголізмом. Щорік їх ряди збільшуються на 50—55 тисяч.
На обліку знаходяться близько 90 тис. жінок і більше 120 тис. підлітків.
Індивідуальне завдання: підготовлений учень читає молитву Акбари.
Зміст обговорення:
– Розкажіть історію вовків. Чому вона така трагічна?
– Хто справжні хижаки у романі?
Виступ соціологів. Діагноз сучасного світу: природа на межі знищення.
800 видів тварин під загрозою вимирання.
Виступ літературознавців:«Образ вовка у міфах та легендах народів світу».
Зміст обговорення:
– Чому Акбара, порушивши табу, почала нападати на людину?
– Чому саме вовк стає у романі уособленням природи, яка мстить людям?
Виступ соціологів. Діагноз сучасного світу: природні катаклізми.
Виступ соціологів. Діагноз сучасного світу: техногенні катастрофи.
За останніх 20 років в світі сталося понад 5500 техногенних і транспортних катастроф.
Постраждало біля 10 млн. чоловік, близько 700 тис. загинули.
З 2003 р. кількість техногенних катастроф в рази перевищила кількість природних.
Зміст обговорення:
– Пригадайте першу зустріч Авдія з вовчицею. Як тоді повела себе Акбара?
– Чому в останню мить свого життя Авдій звертається саме до Акбари?
Виступ акторів з діалогом «Ісус і Понтій Пілат».
Зміст обговорення:
– Чи можна вважати слова Ісуса(«Страшний суд … А ти не думав, правителю римський, що він давно уже вершиться над нами?») (зверненням лише до одного Понтія Пілата?
– Що означають ці слова?

Зміст обговорення:
– Біг Акбари у романі утворює своєрідний хрест, розп’яття. Яким є символічне значення хреста у романі?
– Як людині піднестися до духовної вершини?
Зміст обговорення:
– Яки епізоди із Біблії згадуються у романі?
– Якою є роль Ісуса у творі?
5. Підсумок
Зміст обговорення:
– У чому автор вбачає порятунок від зла?
– Як подолати матерію зла?
– Чи довели ми нашим уроком твердження, виведене на його початку як тезу?
– Чи актуальний роман у наш час?
6. Домашнє завдання
Написати твір-роздум «Як подолати матерію зла у сучасному світі?»

МАТЕРІАЛИ ДО УРОКУ
До Слайду 2
«Найважче людині бути людиною зо дня в день». Ці слова, вкладені письменником в уста Ісуса, підкреслюють голову думку роману – шлях до відродження лежить через моральне вдосконалення людини, через повернення до вічних істин, до першооснов.
Символічним є те, що «Плаха» – роман-тривога про долі людства, був опублікований в рік, коли вибухнув Чорнобиль. Усі поставлені автором проблеми через двадцять шість років після Чорнобиля набули ще гострішого звучання. Сучасне суспільство переживає «духовний Чорнобиль», справжню епідемію, і не одну. Епідемія насилля, пияцтва, наркоманії, жертвами яких стають у першу чергу діти і підлітки.
До Слайдів 7-8
Гришан стверджує, що він, на відміну від Авдія, дарує анашистам реальну свободу у вигляді кайфу: «Лише кайф дає блаженство, умиротворення, незалежність в просторі і часі». Авдій здається безсилим перед Гришаном. Він самотній, в цьому його слабкість. Але свобода під впливом наркотику – самообман, а це означає, що ні гінці, ні Гришан не є дійсною вільними.
До Слайду 11
Вовчиха викрадає сина Бостона, бажаючи замінити ним своїх вкрадених дитинчат. Коли маленький Кенджеш довірливо потягнувся до її голови, серце Акбари затріпотіло від ніжності до людського дитяті, вона «лизнула йому щічку», «їй хотілося, щоб він поссав її соски». «Вовчиця виливала на нього накопичену в ній ніжність, вдихала в себе його дитячий запах. Як відрадно було б, думала вона, якби це людське дитинча жило в її лігвищі під навісом скелі». «Тієї ночі Акбарі, як ніколи чітко і виразно, привиділась богиня вовків Бюрі-Ана, що знаходилася на місяці. Її незугарний силует був дуже схожий на саму Акбару. … І, високо задерши морду, вона звернулася до богині, плачучи і нарікаючи, і клуби пари вилітали з її пащі: «Поглянь на мене», вовча богиня Бюрі-Ана, це я, Акбара, тут, у холодних горах, нещасна і самотня. О, як погано мені! Ти чуєш, як я плачу? Ти чуєш, як я ридаю, і вся утроба моя горить від болю, а соски мої набрякли від молока, і нема кого напоїти мені, нема кого нагодувати, втратила я своїх вовченят.… Почуй, почуй, почуй мене, Бюрі-Ана, почуй мій плач!»
До Слайду 12
Звернення до світу природи знаходимо в усіх творах письменника. Поряд з людиною він ставить коня, верблюда, вовка, адже вважає нероз’ємним зв’язок між соціальним життям людини і життям природи. Розрив цього зв’язку веде до знищення природи і самознищення людського роду. Людина надто захопилася створенням для себе комфортного, зручного існування, і задля задоволення власних потреб стала вимагати від природи все більших жертв. Поняття «гуманності» ми стали пов’язувати тільки з людиною, а природу жорстоко вбиваємо. І природа озброїлася на людину – своїми зливами і засуха­ми, градобиттями і ураганами, неврожаями і пожежами.
Роман починається темою вовків, яка переростає потім в тему загибелі савани Моюнкум з вини людини. Глава про сімейство вовків, що рятуються від гуркоту вертольота і пекельного шуму, є ключем до всього оповідання. «Це у відкритому степу страшно, коли від вертольота, що переслідує, нікуди подітися, коли він, наздоганяючи, невідворотно наступає на п’яти, оглушуючи свистом гвинтів і приголомшуючи автоматними чергами, коли немає такої шпарини, де можна було б сховати обтяжену бідою вовчу голову…».
Страшна сцена розстрілу сайгаків дається письменником в сприйнятті вовчихи Акбари: «Страх досяг таких апокаліпсичних розмірів, що вовчиці Акбарі, яка оглухла від пострілів, здавалося, що весь світ оглух і онімів, що всюди запанував хаос і саме сонце, яке беззвучно палає, над головою, теж женуть разом з ними в цій шаленій облаві, що воно теж метушиться і шукає порятунку».
– То хто ж справжні звірі?
Звір – це і дика природа, і таємничі глибин натури самої людини. Акбара і Ташчайнар забивали саме стільки сайгаків, скільки необхідно було їм для існування. Люди ж, на відміну від них, вбивали заради вбивства, заради наживи. У цьому – одна з істотних відмінностей між людяними звірами і звіроподібними людьми. Ч. Айтматов протиставляє вовків, неодноразово іменуючи їх «лютими», людям, які часто своїми моральними якостями поступаються звірам. Акбара ж і Ташчайнар наділені людською мудрістю і милосердям. Зустрівши Авдія серед чагарників анаші, Акбарі «нічого не варто було з розгону полоснути її [людину] іклами по горлу чи по животу … Вона перескочила через людину – голу і беззахисну, – яку можна було порішити одним ударом …»
Молячись Акбарі, Авдій заклинає її і своїм, людським богом, і її, вовчими богами, не знаходячи в цьому нічого блюзнірського. До Великої Акбари і його передсмертна молитва: «Врятуй мене, вовчиха..». І остання втіха в житті – синьоока вовчиха, що з’явилася на його заклик.
Паралель людина — вовк проходить через весь роман. І письменник, оголюючи звірине в людях, бачить людське в звірові. Не випадково синьоока вовчиха-мати, що розуміє передсмертні страждання Авдія, зливається для нього з образом самої Природи — «великій матері всього сущого».
Акбара «… пильно подивилася до розп’ятого і тихо заскигла: адже всі ті, торішні її вовченята, загинули. І все життя в Моюнкумах пішло круговерть. І не було ії перед ким лити сльози … Ця людина не могла їй нічим допомогти, кінець її був уже близький, але тепло життя ще зберігалося в ній. Людина через силу трохи розплющила очі і тихо прошепотіла, звертаючись до вовчиці, що скавучала:
Ти прийшла … – І голова нещасного безвільно впала на груди.То були його останні слова».
До Слайду 13
Письменник спирається на міфологію, актуальність якої пояснюється пошуками людства шляху до втрачених істин. Вовки в романі – особливі. Вони прийшли в «Плаху» з киргизького епосу «Манас», «..в якому вони виступають … покровителями людини и степових тварин» (В. Харитонов). З киргизької міфології й імена вовків: Акбара – «велика», «всемогутня»; Ташчайнар – «той, що перегризає камінь». Звідти ж і синява очей вовчихи: для вовків немає нічого дорожчого за вічний степ, вічно синього піднебіння і, звичайно ж, свободи. Вовк – священний, шанобливий звір, один з найбільш поширених звіриних образів в оповідях багатьох народів. Багато хто з центральноазіатських народів називав своїм родоначальником вовка. Засновників Риму, братів Рема і Ромула, своїм молоком вигодувала вовчиха (Капітолійська вовчиха). Найдавнішими є легенди про вовчиху-прародительку. Деякі киргизькі племена вважають праматір’ю всіх родів синьооку вовчиху. Образ вовчихи характерний для материнського культу і культу землі. А її лігво символізує дім, вогнище. «… вони з вовком знайшли та влаштували тут, у глибокій ущелині під навісом скелі … вовче кубло, щоб було де вивести потомство, щоб мати свій захисток на землі».
Таким чином знищення роду Акбари є символом знищення роду людського. Лише материнське начало, наділене мудрістю і знанням, необхідними для збереження і продовження роду. І це материнське начало в Акбарі поступилося місцем порожнечі і помсті.
До Слайду 18
Чому автор допустив, аби чесного і сумлінного Авдія, після звірячого катування повісили, розіпнувши на саксаулі, п’ятеро мисливці-алкоголіків? Чому загинув маленький Кенжеш – безневинний представник роду людського? Трагедія в тому, що природа буває сліпою і її відплата може бути направлена на безневинних і беззахисних. Вовченята – творіння Бога, і їх вбивство – тяжкий гріх. Єдиноборство вовчихи і людини завершується трагічно. Воно однаково згубне і для людей, і для звірів. Через весь роман проходить думка про те, що кожна людина перед всіма і за все винна особисто. І розплачуватися за злочин доводиться одному з кращих героїв роману – Бостону Уркунчиєву. Намагаючись врятувати Кенжеша, він вбиває вовчиху і з нею – дитинчат, що вже не народяться в майбутньому, і, як розплату – власного сина, продовжувача його, людського роду.
До Слайду 17
Євангельська тема в романі виникає у зв’язку з образом Авдія. Знаменне вже його ім’я. «Ім’я-то рідке яке, біблейське», дивується Гришан. Біблійна ремінісценція підкреслює особливість, обраність Авдія – він духовний двійник Ісуса, проповідник нової віри і борець за вищі людські цінності. Знаком своєї обраності Авдій вважав зустріч з Акбарою, яка його пощадила. «І треба ж – доля в подобі цих звірів змилостивилася над ним: чи не означає це, що він ще потрібний цьому життю?».
Він прагне врятувати заблудлі душі наркоманів і обер-кандаловців, які не здатні оцінити його жертву. Як і Ісуса, Авдія розтерзали ті, кому він хотів відкрити дорогу до дійсної свободи, до добра.
«– Зречися Бога! Скажи, що Бога немає!
– Є Бог! – кволо простогнав Авдій».
Для нього Ісус є етичним прикладом, символом добра. Він навіть зовнішністю нагадує Ісуса: «В Авдія Калістратова було бліде високе чоло; як багато людей його покоління, він носив довге волосся до пліч і відпустив густу каштанову борідку, що, зрештою, якщо й не дуже прикрашало, зате надавало його обличчю милостивого виразу. Його сірі витрішкуваті очі гарячково зблискували, в них виражався неспокій духу і мислі, який був притаманний його натурі, що приносило йому велику втіху від власних пізнань, а також багато тяжких страждань від людей, що оточували його, до яких він ішов з добром».
До Слайдів 19-20
Ф. Достоєвський сказав про Ісуса, що він став «ідеалом людини у плоті». В ХХ столітті ідеал було втрачено, людину замість Христа проголосили досконалістю і тим самим позбавили її етичної опори і морального орієнтиру. Література прагне повернути втрачений ідел, дати суспільству орієнтири. Тому образ Христа так часто зустрічається у творчості письменників ХХ століття. Як і М. Булгаков, Ч. Айтматов звертається до біблійних глав, в яких йдеться про розп’яття Христа, адже саме в цих епізодах постають такі важливі для людства категорії, як жертовність, віра, справедливість, людяність, духовна свобода.
З іншого боку, образ Христа трактується під знаком біди, під знаком катастрофи, яка нависла над людством. Ісус Назарянин намагається пояснити Понтію Пілату неправедність його життя: «Для тебе влада – Бог і совість.. І для тебе немає нічого вищого..». Але Понтій Пілат, як і сучасне суспільство, не усвідомлює цієї гіркої правди про себе. А це веде до біди, до загибелі. Для айтматовского Христа найважливіше – бути почутим, адже він добре розуміє, яку відповідальність добровільно на себе взяв: «Для того й народився я на світ, щоб послужити людям немеркнучим взірцем. Щоб люди уповали на моє ім’я і йшли до мене через страждання, через боротьбу зі злом у собі із дня в день, через відразу до пороків, до насильства і кровожерності, які так згубно вражають душі, не заповнені любов’ю до Бога, а отже, й до подібних собі, людей!»
До Слайдів 21, 22
Роман Айтматова – відчайдушний заклик, звернений до кожного, – одуматися, зупинитися, усвідомити свою особисту відповідальність за все те зло, що твориться в світі. Письменник прагне осягнути проблеми екологічні перш за все як проблеми стану душі людини. Руйнування світу природного обертається небезпечною морально деформацією людини. В світі, який його оточує, розмита межа між добром і злом. Автор, устами Авдія, запитує: «… як відвернути вінець творіння – людину від невгамовної жадоби панування над іншими, як відвернути від постійних сповзань до вседозволеності?»
Прямої відповіді письменник не дає. Але постійні шукання головного героя, діалоги Ісуса з Пілатом, трагічний фінал Бостона, який перейшов межу дозволеного, підводять до однозначного висновку: людству потрібна віра, культом якої буде не сила, і навіть не людина, а «вселенський гуманізм».
Отже, «Плаха» – роман-попередження про те, що порушення гармонії веде до трагедії, веде рід людський на плаху! Між світом природи і світом людським мають бути встановлені стосунки спорідненості. На прикладі Бостона Айтматов доводить: зло, скоєне тут і зараз, може обернутися трагедією зовсім у іншому місці, бездумне втручання в життя природи не сьогодні, то завтра обернеться безвихіддю для всього людства. П’яний вівчар Базарбай розоряє вовче лігво і краде вовченят, аби вигідно збути їх. Вовчиха Акбара, втретє втративши дитинчат, викрадає сина Бостона. Бостон вбиває Акбару і власного сина. Така страшна ціна, яку платить рід людський за порушення етичних норм. І якщо порушена рівновага, потрібні жертви, щоб її відновити. І на плаху йдуть найкращі сини людства, бо коли на плаху сходять злочинці – це спокута, а не жертва. Людство ризикує приректи до плахи своїх майбутніх дітей, сам рід людський.
«Плаха» закликає людину повернутися до здорової моральності, переконує нас сьогодні піклуватися про збереження світу природи, виконати своє призначення – бути відповідальним за все живе на Землі.

ЛЕГЕНДИ ПРО ВОВКІВ
Легенда про походження роду Ашина
У хуннского шаньюя народилися дві дочки надзвичайної краси.. Шаньюй сказав: “Чи можна мені таких дочок видавати за людей? Я віддам їх небу”. У безлюдному місці побудував високий терем для них. Через чотири роки один старий вовк став день і ніч стерегти терем, вирив собі нору під теремом і не виходив з неї. Чутно було лише його виття. Менша дочка сказала: «Наш батько помістив нас тут, бажаючи віддати небу, а прийшов вовк; може, це щасливе передвістя». Вона хотіла зійти до нього, але старша сестра зі страхом сказала: «Це тварина, не ганьби батьків». Менша сестра не послухала її, зійшла до вовка, вийшла заміж і народила сина. Потомство від них розмножилося. Від них веде своє походження правляча династія тюркського каганату, рід Ашина.
Білий Вовк
Ак-Порі (Білий Вовк), обіцяючи зберегти життя богатирю-мисливцеві, зажадав натомість його сина. Ак-Порі прийшов вранці; богатирі стріляли, рубали, кололи, але навіть шерсть на ньому не пошкодили. Ак-Порі з маху розчинив двері, схопив сповитого хлопчика й побіг. Батько і мати гналися слідом і плакали. Ак-Порі приніс крихітку на золоту гору Алтин-Тайга і вніс його в золоту печеру Алтин-Куй. У золотий печері вовк загорнув крихітку в свій хвіст і переночував. Через два дні малятко став називати вовка матір’ю, через шість днів – батьком. Малятко залишався в золотій печері, а вовк приносив їжу в печеру. Коли хлопчик підріс, вовк дав йому коня і зброю, а пізніше знайшов і наречену. Від них і пішов рід киргизів.

Література
1. Айтматов Ч. Плаха. – Київ: Освіта, 1991
2. До проблеми інтерпретації міфу в новітні літературі // Науковий вісник Чернівецького університету. – Вип.72. – Чернівці: Рута, 2000
3. Пронягин В.М. Поэтика романа Чингиза Айтматова «Плаха»: Учебн. пособие для студентов-филологов, учителей общеобразов. школ, гимназий, лицеев. – Днепропетровск: Пороги, 1993
4. Своєрідність функціонування міфу в літературі // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. -Вип.106. – Чернівці: Рута, 2001
5. Харитонов М. Социокультурные аспекты зооморфной символики народов Центральной Азии // Символика образа волка в генеалогических сказаниях народов Центральной Азии

Черговий номер

Зміст №6, 2018

Редакційна вітальня «Мене надихають діти». Ексклюзивне інтерв’ю Ольги Горобченко. . . . . . .2 Фахові проблеми Практика роботи …

Новини

Copyright © Журнал "Зарубіжна література в школах України"

Розробка сайтів студія “ВЕБ-СТОЛИЦЯ”