в школах України

Про Гобсека, жадібність… і про нас (Твір-роздум)

Автор: Остапченко Марина, учениця 10 класу Сурсько-Михайлівської СЗШ Дніпропетровська область Солонянський район
Вчитель: Лісна Тетяна Федорівна

Хай кожна мить, що в вічність промайне,
 Тебе вщасливлює, бо головне,
 Що нам дається тут, – життя:
 Як ти захочеш, так воно й мине.
Омар Хайям

Життя прекрасне! З цим неможливо не погодитися, тому що справжнє щастя-це, передусім, вміння любити своє життя і людей, вміння віддавати свої сили, своє душевне тепло іншим. Потрібно творити добро. Сенсом нашого життя мають бути добрі, щирі вчинки, щоб не було потім соромно за «даремно прожиті роки». Але потрібно погодитися, що часто ми помиляємося, вибираючи собі ті чи інші життєві цінності. А це є дуже важливо. Потрібно пам’ятати, що всі наші вчинки, думки повертаються до людини – як хороші, так і погані.
Багато поетів, письменників у своїх творах висвітлювали проблему жаги до збагачення: Скупий лицар, Плюшкін, Скрудж, Гобсек… – ціла галерея!
Гобсек. Він вразив мене найбільше. Він був надзвичайно розумною людиною. Лихвар мав характерні ознаки психолога (дуже добре розумівся на тонкощах людської душі), філософа (вів розумні міркування), знався на мистецтві… Здається, у людини є всі природні дані, щоб присвятити своє життя благу людей. Його розуміння людини, його філософствування про сенс життя викликають лише здивування із-за його надзвичайних знань. Та все ж, що переважає в ньому – скнара чи філософ? Гроші чи розум? Мабуть, скнара.
Ось його вбоге життя: з купою грошей він недоїдає, носить старий одяг, його кімната далеко не відповідає його можливостям. Він збирає гроші, коштовності, але для чого? Адже він ними не користується!
Дуже часто ми бачимо в людях лише прагнення до матеріального. Гроші керують нашим суспільством, люди стали залежними від жаги до багатства. Гроші, на жаль, залишаються головним засобом досягнення мети.
Так і Гобсек. Гроші стали його богом. У нього розвинута примарна жадібність. Він не спілкується з рідними, бо тоді доведеться поділитися грошима; не має друзів, бо їм, як відомо, треба допомагати, а це все значний удар по його багатству. Для чого ж він жив? Адже він не робив нічого доброго для інших (та й для себе). Допомога іншим, добрі вчинки – ось чим має керуватися кожен з нас, пам’ятаючи, що все повертається «на круги своя». Родина і друзі, близькі люди – це найголовніше у житті. Без цього неможливе щастя.
Для Гобсека цих цінностей не існувало. Навіть Дервілю, якого він вважав за друга, лихвар дає позику під п’ятнадцять відсотків! Вже помираючи, Гобсек не бажав розставатися зі своїм надбанням – заховав золото у каміні, під грудою попелу (як собака на сіні – «сам не з’їм, але й іншим не дам»!). Його хвилював не близький кінець існування, не пам’ять, яку він залишить по собі, а гроші, коштовності, які змушений залишити через смерть. Гобсек створив музей своїх багатств. Дещо з «експонатів» цього музею стало непотрібним, непридатним для вживання – зіпсувалося. Гобсек не змінися і перед смертю, гроші взяли гору над розумом, душею, духовністю.
Звідки ж з’явилося, як розвинулося у Гобсека це «жадібне бажання»? Звідки взагалі беруться люди, подібні герою? Що стоїть на шляху людини до збагачення?
Дитинство… Вік, коли дуже швидко формується подальше світосприйняття людини; вік, який чітко та яскраво закарбовує в пам’яті все, що відбувається. Саме дитинство має неабиякий вплив на подальший розвиток особистості.
У Гобсека було тяжке дитинство. Він, мабуть, не відчував дитячої радості, ласки матері (адже вона його віддала у самостійне життя юнгою на корабель, коли йому було лише 10 років), він не отримував гарні подарунки, цукерки на свята. А далі: ані грошей, ані гарного одягу, інколи не було їжі – це одна частина життя; друга – багатство, верхівка суспільства. Саме це, можливо, і наштовхнуло Гобсека до прагнення будь-якими засобами досягти кращого життя. Пам’ятаючи бідність, заощадження, невпевненість у завтрашньому дні, Гобсек навчився будь-що не витрачати свої «кровні» гроші, заощаджувати, і буди впевненим – «лише гроші ніколи не зрадять» .
Поступово він перетворився на людину – вексель, людину – автомат, головною метою якого є накопичення. Отже, він став заручником, рабом речей, золота, дорогоцінностей. І що він отримав? Нічого. Які почуття він викликає у мене? Зневагу? Огиду? Жалість? Мабуть, останнє. Відсутність дитинства, злидні, голод… Він прагнув для себе чогось більшого – це є схвальним. Що ж до його матеріальної залежності, відмови від рідних, родини, друзів – то я гадаю, це було його помилкове рішення, його бачення власного життя. Усі втіхи, родинне щастя і благополуччя, радощі спілкування він поклав на олтар, приніс у жертву заради мети.
На жаль, на відміну від свого літературного «брата» Скруджа, Гобсек не зрозумів, що є краще життя, ніж він вів. Скрудж зрозумів сенс справжнього життя в кінці твору (він допомагає племіннику, бідним). Гобсек так і не пізнав справжнього щастя, щастя сімейного спілкування, любові до жінки. Він так і залишився самотнім.
Хоч, якщо його порівняти з іншим «родичем» – гоголівським Плюшкіним, він виграє: чистий одяг, чиста квартира («…усе в його кімнаті, від зеленого сукна на письмовому столі до килимка біля ліжка, було якесь однакове, охайне й потерте, наче в холодній оселі старої дівки, котра зранку до вечора тільки те й робить, що натирає меблі»), приємне спілкування зі стряпчим (а потім адвокатом) Дервілем (у Плюшкіна – брудна захаращена кімната, незрозумілий одяг, відсутність гідного спілкування).
Плюшкін – здеградований Гобсек. А Гобсек міг би ще змінитися, якби було товариство, що позитивно вплинуло б на нього.
Часи змінюються. Але скнари минулих епох живуть серед нас. Ми досить часто зустрічаємо таких собі «гобсеків», які все життя проводять у гонитві за збагаченням, капіталом, втрачаючи звичайні людські насолоди, друзів, родину. Чи хочемо ми собі таке життя? Стверджуємо – «ні». Але гобсеки живуть у нас. Ми, як Гобсек, дуже часто щось коштовне, дороге, цінне, але таке вже і непотрібне відкладаємо на «чорний день» – щоб було! У середині живе скнара, який не дає поділитись з іншими своїм добром. Ми заощаджуємо, зберігаємо:
Но деньги превращают человека
В животного, в безнравственность, зверька.
И таковым ли он останется навеки –
Зависит от него наверняка.

Отже, кожен з нас повинен розуміти, що є щастя, що є справжнє життя; пам’ятати, що мир і злагода не залежать від розміру гаманця, набитого грішми. А залежать від великої щасливої родини, вірних друзів, коханих людей. Знати, що набагато страшніше залишитися не з порожнім гаманцем, а з порожнім будинком, без сім’ї, залишитися наодинці зі своїми скарбами. І тому ми повинні обирати моральні цінності наперекір штучним, матеріальним спокусам, не піддаватися почуттю жаги до багатства. Ми повинні, якщо зможемо, вбивати в собі гобсеків, плюшкіних, скруджів, щоб не перетворити своє життя на рабське існування.

Черговий номер

«ЗЛ» №7-8

Дорогі вчителі, у другій половині серпня вийде у світ спарений номер журналу «ЗЛ» №7-8 (липень-серпень)! У …

АБОНЕМЕНТ

Вітаю, дорогі освітяни! З вами Дмитро Лебедь, видавець та головний редактор журналу «Зарубіжна література в …

Бойко Людмила

Бойко Людмила БорисівнаВчитель української мови та літератури навчально-виховного об'єднання №6 м. Кропивницького Сертифікований вчитель-експерт Microsoft, тренер …

Новини

Copyright © Журнал "Зарубіжна література в школах України"

Розробка сайтів студія “ВЕБ-СТОЛИЦЯ”