fbpx

в школах України

«Кожна людина для мене асоціюється з книжкою». Ексклюзивне інтерв’ю Ірини Горобченко

Дорогі читачі, сьогодні до нашої редакційної вітальні ми запросили Ірину Вікторівну Горобченко, методиста української мови й літератури, зарубіжної літератури Кременчуцького міського НМЦ, учителя-методиста зарубіжної літератури Кременчуцької СШ І-ІІІ ст. № 10 з поглибленим вивченням англійської мови, керівника Міжрегіональної творчої групи вчителів зарубіжної літератури «Ключ до Слова», переможця ІІІ Всеукраїнського методичного турніру «Моє покликання – методист», лауреата Всеукраїнського конкурсу сучасних освітян від Івана Іванова «Умію вчити – 2017».
Отже, знайомтесь з нашою гостею – творчим креативним педагогом, щирою людиною та яскравою особистістю!

2017 рік став для нашого журналу знаковим та плідним на нові формати співпраці з учителями-словесниками. Нами було організовано та проведено 7 вебінарів – 7 незабутніх зустрічей з Майстрами своєї справи.
Ірино Вікторівно, 6 грудня Ви провели перший вебінар «Літературний челендж «Портрет незнайомої з кольору, музики й слів. Таємниці героїні есе Дж. Джойса «Джакомо Джойс».
Ця зустріч залишила глибокий слід у серцях учасників, від яких ми отримали чудові відгуки. Це був дійсно вишуканий вечір, демонстрація ерудиції та смаку, справжнє свято інтелекту. Хочеться процитувати одного з учасників вебінару: «Напрацювання пані Ірини – вікно в майбутній освітній простір!». Розкажіть, будь ласка, про свої враження від нового формату спілкування. Які Ваші творчі плани?
Вебінар – нова для мене форма спілкування з колегами. Не буду лукавити, що це так легко й просто приємно. Підготовка вебінару – клопіткий, відповідальний, трудомісткий, але водночас цікавий і творчий процес. З цікавістю слухала Анну-Марію Богосвятську, вчилася триматися, майстерно й вільно володіти аудиторією, фільтрувати матеріал і так душевно та сердечно подавати його слухачам!
Щиро вдячна редакції журналу за надану можливість відчути себе в новій якості. Одна справа проводити воркшопи, майстер-класи, коли відчуваєш настрій аудиторії, бачиш зацікавлені, здивовані очі, знаходиш співрозмовників, однодумців і відчуваєш вдячність до людей, які твоєї думки не поділяють, дискутують, ставлять питання, змушують тебе рухатися вперед, шукати нові методи і прийоми. Інша справа – говорити з екрана монітора, коли не знаєш, про що думають слухачі, як сприймають інформацію, що відчувають, як реагують на ту чи іншу вправу. Тому стараюся добирати матеріал таким чином, щоб було не тільки ефектно, а й ефективно. Давно для себе виробила формулу: «Доки не спробуєш втілити ту чи іншу ідею, метод чи прийом в життя, не показуй іншим, бо результат невідомий».
Плани з’являються з досвідом. А досвід, хоча й маленький, вже є. Можна багато говорити про «Чайку Джонатан Лівінгстон» Річарда Баха, здається, цей твір невичерпний своєю енергетикою, глибинним змістом, красою тексту, міжкультурними зв’язками. Не хотілося б залишати поза увагою і кіноповість Майкла Морпурґо «Бойовий кінь», уведену до програми 9 класу. Сам жанр кіноповісті для вчителів зарубіжної літератури новий, більше уваги вивченню кіноповістей приділялося у програмі з української літератури, тож вважаю, що цей матеріал був би корисний колегам. А ще вивчення таких творів дає змогу проводити надзвичайно цікаві уроки-кіночитання. Хочеться знайти родзинки і для вивчення теорії літератури, допомогти зробити уроки літературознавства цікавими для наших учнів.
А ще є потреба знайти спосіб організувати діалог з учасниками вебінару, бо надзвичайно важливо знати, що відчуває кожен, хто тебе слухає, щоб мати зворотній зв’язок і не залишити без відповіді жодне запитання, щоб несказане не лишилося несказанним.

Під час вебінару Ви поділилися зі слухачами, що розкрити таємниці Джеймса Джойса Вам допомогло спілкування з професором національного університету Іллінойса Вікі Махафей. Розкажіть нам, будь ласка, про цю співпрацю.
Матеріал до аналізу твору чи образу не береться нізвідки… Його пошук вимагає значної роботи, суголосної з працею археолога – шар за шаром. Треба дати дітям не лише інструменти для цікавого і вдумливого прочитання та візуалізації образів, а й забезпечити необхідну диференційовану підтримку. Не секрет, що хтось буде активно працювати під час уроку, а хтось любить сидіти позаду й дивитися, як грають або працюють інші. Моє завдання – залучити до роботи якнайбільше учнів класу.
Челендж – виклик не тільки для учнів, а й для вчителя, тому поставила собі завдання знайти людину, яка знає про Джеймса Джойса та Амалію Поппер (прототип героїні психологічного есе «Джакомо Джойс») якщо не все, то багато чого. Здавалося б, що це практично неможливо.
І от одного разу натрапила на цитату з книжки Вікі Махафей, яка мене зацікавила, бо погляд на твір, взаємини героїв був неординарний, відмінний від класичного. Мене зацікавила публікація, і я вирішила написати автору електронного листа, в якому просила дозволу у своїй роботі використовувати цитати з книжки. Лист був відправлений, залишалося тільки чекати відповіді, на яку, чесно кажучи, не сподівалася.
Життя часто дарує сюрпризи, коли не чекаєш.
Я отримала свій подарунок у вигляді відповіді Вікі, яка зацікавилася моєю роботою і просила детальніше розповісти про захід, про систему літературної освіти. Так почалося листування і творча співпраця з головою факультету англійської мови, Кілпатрік-професором англійської мови, фахівцем з питань гендерної політики і прав жінок Вікі Махафей.
Вона викладає у Національному Університеті Іллінойса в Урбана-Шампейн, має докторський ступінь Прінстонського університету, читає лекції в інших вишах як запрошений викладач з таких тем: сучасна література, ірландська література, казки та формування гендерних відносин, творчість С. Беккета,
Т. Еліота, О. Вайльда, Дж. Джойса, Гомера, В. Вулф, В. Єйтса, література та Голокост.
Вікі отримала стипендію Гуггенхайма в галузі мистецтв, з 2012 є діючим членом фонду Джона Саймона Гуггенхайма, а також посідає місце в залі слави Міжнародного Фонду Джеймса Джойса.
У 1983 році отримала нагороду Іри Абрамс за визначні досягнення у викладанні, у 1996 та 2002 рр. – нагороду Алана Філрейса для вчителів та в 2003 році – нагороду Лінбака за високі досягнення у викладанні. Нині працює над книгами «Літературний модернізм: Початки» та «Щоденник життя Джойса».
Для Вікі стало одкровенням те, що у нас творчість Джеймса Джойса вивчається у шкільній програмі, вона була переконана, що твори такої складності неможливо розглянути упродовж кількох уроків літератури. Коли я розповіла про ідею проведення літературного челенджу із зануренням в епоху і текст есе, вона написала, що хотіла б побувати на уроках, подивитися на методику і чи «візьмуть» учні текст. Довелося думати над тим, як втілити бажання людини, яка допомагала своїми дослідженнями у підготовці.
Ідея прийшла в останню мить. Ми вирішили зібрати відгуки дітей після проведення челенджу і надіслати разом зі світлинами. Колеги і діти підхопили цю ідею. Так народилися відгуки англійською мовою, в яких вони писали, що твір чудовий, що все зрозуміли, і їм сподобалося розшифровувати коди, символи і таємниці твору, а есе повинно бути у програмі.
Сподіваюся, що наша співпраця буде мати продовження і, можливо, стане поштовхом до цікавого дослідження творчості Оскара Вайльда.

Ви є керівником Міжрегіональної творчої групи «Ключ до Слова», до складу якої входять 30 учителів-ентузіастів. Поділіться з читачами цікавими сторінками з життя Вашої творчої спільноти.
Душа людини весь час потребує руху і змін. Вони можуть бути різні: від зміни зачіски до зміни оточення. Це, щось нове, дає нам інший погляд на світ, на справу, яку ми робимо. Це те, що залишається в нашій пам’яті, а потім, можливо, стає історією. Можна працювати над собою, можна створювати свій світ, можна цей світ змінювати, бо хочеться чогось нового, незвичного, особливого. Кожен шукає щось своє, необхідне саме йому. Здається, що ми знайшли те, що ріднить душі, збагачує досвідом, запалює вогник в очах та надихає на творчість.
Так з’явилася Міжрегіональна творча група «Ключ до Слова», кількість учасників якої постійно змінюється. Починалося все з невеликої групи учителів, але до кожного засідання долучаються нові творчі педагоги, методисти, науковці. Географія роботи групи розширюється, і це не може не приносити радості. Засідання відбувається двічі на рік. Традиційно одне – у Кременчуці.
Кожна зустріч запам’ятовується цікавими моментами, очікуванням дива, чудовими методичними знахідками, літературними дегустаціями, родзинками, спілкуванням і, звичайно ж, любов’ю до книги.
Яскравим моментом був Scavanger Hunt «Ніч у музеї» (живий літературний квест до Геловіна), безпосередня участь у якому надавала особливого ефекту присутності у часі й просторі свята. У ньому було задіяно 40 учнів.
На учасників чекали літературні загадки, випробування, навіть викрадення. Дорослі вчилися знаходити інгредієнти до чарівного зілля і мали змогу поринути в атмосферу свята й перевірити знання літературних творів, своє вміння складати вірші.
Серця 36 педагогів билися в унісон, і тоді стало зрозуміло, що ми не помилилися, що групі – жити.
А ще – вогники в очах моїх учнів, які теж були активними учасниками творчої групи, бо без них, без дитячої енергії не відбулося б те, що ми назвали літературним Геловіном.
Методично насиченою і змістовною була творча майстерня «Я умію, або Разом ми сила».
Цікавим було прогнозоване читання твору Дж. Родарі. Ми мали можливість посміхнутися, відчути себе дітьми, порадіти, коли думки збігалися. Казка про перукаря, який купив місто Стокгольм, дивовижним чином залучила всіх до діалогу про сучасні українські реалії. Таку атмосферу свята книги і музики створювали у своєму куферкові Світлана та Юрій Бак.
Колеги завжди чекають сюрпризів у вигляді калейдоскопа інтелектуальних ігор, які смачно готує і вміє гарно подати Олександр Каєнко. Вкотре вражає сила розуму і таланту цієї людини: щирого однодумця, талановитого педагога, чудового організатора. З яким запалом ми грали, сперечалися, раділи правильним відповідям і щиро засмучувалися, якщо чогось не знали, не вгадали, хоча відповідь була на поверхні.
Ось який відгук про одне з наших засідань залишила Світлана Бак: «Наше життя – це текст, який ми пишемо самі. Яким він буде? Залежить від нас, від спілкування, від бажання чи небажання поїхати, попри труднощі, у незвичний світ, до друзів… Моя книжка заповнилась такими змістовними сторінками, які буду смакувати дуже довго. Дж. Джойс в інтерпретації Ірини Горобченко та її учнів, нестандартні рішення завдань чоловічої та жіночої груп учителів-зарубіжників, музика, вірші, ремінісценції та алюзії, співпраця й захват…
А потім «Ім’я троянди» Умберто Еко! Анатолій Дзик, сам як багатющий та загадковий текст! Ніби трохи відкрив нам таємниці й залишив на порозі – а далі самі, уперед!
Олег Кущ заінтригував прогнозованим читанням «Воно» Умберто Еко! Тут вже текст доповнювали всі члени творчої групи.
А ви колись бачили, який вигляд має текст, написаний танцем? Ні, ви не бачили його так, як ми! Бо треба почути аналіз поезії Гарсіа Лорки, запропонований Олександром Каєнком!
Окремо збережу сторіночку, яку написала Ольга Горобченко. Ой, як вона потрібна нам усім! І моїм учням! Прибережу її й для них: інтернет-відносини дуже часто вводять дітей в оману, впливають негативно на стосунки з однокласниками».
Зустрічі відбулися, цікаві, творчі, ефективні.
Ми різні, але це так здорово! Підходимо до викладання зарубіжної літератури в школі креативно і нестандартно, бо так хочеться, щоб наші учні читали, розуміли, любили Літературу.

Ви організовуєте та проводите майстер-класи, окрилюєте, надихаєте, допомагаєте вчителям іти в ногу з часом, демонструєте високий рівень майстерності. Що для Вас є джерелом натхнення?
Нам випало жити і працювати в унікальний час, коли до школи прийшли діти 3 поколінь: y, z і α.
Ці діти абсолютно різні, цікаві, неординарні, творчі, непосидючі, мають на все власну думку. Діти, які вправно володіють ґаджетами і читають книжки. Часто від колег чую слова: «Це покоління дітей не любить читати, не знаю, що робити, як привернути їхню увагу до книжки». А діти читають, але тільки ту літературу, яка подобається їм. Наше завдання – зацікавити, створити на уроці ситуацію інсайту, і тоді класичні твори заграють новими барвами і відкриють найнесподіваніші грані. Люблю дітей, тому часто мої учні й стають джерелом натхнення. Готуючись до уроку, добираючи (або створюючи) новий прийом, уявляю, яким світлом будуть світитися очі моїх учнів, як спалахне вогник цікавості або прокинеться бісеня, яке буде дискутувати зі мною, відстоювати свою думку, наводити приклади із сучасних реалій, а моя душа буде тішитися досягненим результатом: мої діти прочитали книжку, не залишилися байдужими, а значить, стануть справжніми людьми. Для них і почала створювати свої міні-підручники.
Найбільш вдалими знахідками, методами залучення дітей до читання ділюся з колегами. Кожен майстер-клас з’являється завдяки людям, які дарують крила. Мені щастить на хороших і щирих людей, об’єднаних любов’ю до слова, творчістю, ідеями, яким не байдужа ні доля нашого предмета, ні те, якими виростуть наші учні.

Ні для кого не є секретом, як чудово, коли рідні стають колегами, а ще краще, коли вони творчо співпрацюють разом. Ваша дочка Ольга теж обрала шлях педагога та працює вчителем англійської мови у Кременчуцькому НВК – різнопрофільній гімназії № 6. Знаємо, що вона захоплюється сучасними технологіями, проводить цікаві майстер-класи. Вразив її креативний виступ «Інформаційна безпека 101: тролінг, кібербулінг та інші засоби впливу» на семінарі вчителів-словесників, членів творчої групи «Ключ до Слова» в жовтні 2017 року. Розкажіть, будь ласка, читачам про Ваш творчий тандем.
Я щаслива мама, бо маю своє сонечко, усе в цьому світі обертається навколо моєї донечки. Вона – Всесвіт, осяяний мерехтливими зорями, чудово малює і тонко відчуває слово. Їй підкоряється комп’ютер, хоча я й досі не можу втямити, звідки у неї такий хист. Вибір професії був не випадковим, бо Оля ніколи не обирала легких шляхів. Нас об’єднує любов до дітей, до книги, обидві шукаємо шляхи до дитячого серця і радіємо, коли щось вдається. Мені легко захопити її ідеєю, здається, що донька просто читає мої думки, а вільне володіння англійською мовою надзвичайно допомогло мені під час співпраці з Вікі Махафей. Але часто буває й зворотний процес: ідея Олі припадає мені до душі й запалює вогник моєї творчості, її енергія дає сили моєму серцю. Доню, дякую тобі за те, що ти даєш мені крила!!!

Ви надзвичайно позитивна людина, важко уявити Вас у поганому настрої. Ви випромінюєте неймовірну життєдайну енергію, якою наповнюєте серця близьких, друзів, колег. Умієте створити доброзичливу атмосферу під час зустрічей, захопити, надихнути. Що допомагає Вам зберігати сонце в душі навіть у негоду? 
Сонце живе в душі кожної людини, просто бувають хвилини, коли набігають хмарки і перестають пропускати промінчики. У такі хвилини мені обов’язково трапляється той, хто допоможе їм засяяти: лагідні руки мами, підбадьорливий погляд тата, усміхнений малюк, закохана пара, рідні щасливі очі, дорогі та близькі люди, здивовані очі дітей, розквітла квітка, прочитані рядки улюбленої книги… Щиро вірю в те, що кожна подарована усмішка, добра справа, тепло душі обов’язково повертаються до того, хто направив їх у цей широкий світ. Тому легко ділюся світлом, що маю в душі, а люди просто посміхаються мені у відповідь.
Може здатися дивним, але кожна людина для мене асоціюється з книжкою: хтось стає улюбленим романом, цікавою історичною або філософською повістю, частина людей стає «Педагогічною поемою», частина збирається у чудову добірку фантастичних творів. Є люди-книги, які хочеться перечитувати і відкривати час від часу, і я щаслива від того, що кожна зустріч – це радість відкриття чогось нового й незвіданого.

Хотілося б більше про Вас дізнатися. На які духовні орієнтири спираєтеся? Чим «дихаєте»?
Доля до мене щедра і прихильна, вона дарує мені зустрічі з чудовими людьми, справжніми Майстрами своєї справи. Відкриттям для мене став тижневий майстер-клас від Шалви Амонашвілі. Якою любов’ю до дітей, теплом і щирістю дихало кожне слово Учителя. Я слухала його лекції, була на уроках-подарунках для дітей і дорослих і відчувала, що ростуть крила творчості, добра і світла. Подібних зустрічей було багато, і кожна додавала якусь крапельку до скриньки педагогічного досвіду.
А ще книги… Улюблених багато, не уявляю свого життя без читання, але найбільш коштовними для мене стали твори Антуана де Сент-Екзюпері (кожне слово з його «Маленького Принца» або «Планети людей» як одкровення), Річарда Баха, який дарує крила і радість польоту, і Рея Бредбері з чудовим, яскравим фантастичним світом.
Щодня вчуся «мистецтву маленьких кроків».

Ви родом з мальовничого міста Кременчука, до якого дуже трепетно ставитеся. Розкажіть нам, будь ласка, про свою малу Батьківщину, в яку так щиро закохані. 
Справді, я люблю своє затишне, зелене, гамірне й красиве місто. Воно особливе тим, що розташоване на обох берегах Дніпра. Чого тільки не бачив красень Кременчук: і величні гранітні пороги, і буремні роки війни, і титанічну працю людей, які відновлювали зруйноване на 90% улюблене місто, і безліч різнокольорових троянд, улюблених квітів кременчужан. Місто подарувало світові поета Бориса Чичибабіна, олімпійського чемпіона Володимира Кисельова, педагога А.С. Макаренка, тут у льотному коледжі навчався космонавт Олексій Леонов. Воно завжди було й залишається гостинним. Тут зупинялися Р.М. Рільке, О.С.Пушкін, А.П. Чехов, ярмаркував Микола Гоголь, давав концерти Володимир Висоцький, знімав свій фільм «Два Федори» Василь Шукшин.
Люблю блукати зеленими липовими й каштановими алеями, слухати плескіт хвиль сивого Славути, відчувати тісний зв’язок з матінкою-природою, торкатись, здається, вічних гранітних брил, що виходять на поверхню і бачили чимало людських історій. Цією любов’ю ділюся з усіма, хто приїздить у гості, на засідання Міжрегіональної групи, бо так хочеться, щоб у душах колег залишилася частинка мого міста. Тож запрошую на кременчуцьку землю, щедру талантами, людською щирістю й теплом, красою, натхненням і дивами!

Розпочався новий 2018 рік! Рік надій і сподівань. За китайським календарем символом року є Жовтий Земляний Собака. А для тих, у кого ця прекрасна тварина живе вдома й завше поруч, – це особливо приємно. Які вони, Ваші домашні улюбленці?
Про домашніх улюбленців можна було б писати цілий роман, бо в нашій родині чотирилапі члени сім’ї жили завжди. Кого тільки не бачив наш дім!
Але незмінними друзями залишаються собаки.
Це особлива любов, красива і взаємна. Зараз поруч із нами два собаки і кіт. Він найстарший, тож на його долю випало виховання обох пухнастиків.
Кожен приходив у сім’ю по-своєму. Амура, пухнастого, відданого та серйозного охоронця, нам подарували. У нього сильний характер і любляче серце.
Особлива історія у Джері, того золотого дива, яке живе поруч. Оля завжди хотіла собаку-компаньйона, великого, теплого, волохатого сенбернара. Ми шукали собаку цієї породи довго, але одного разу донька натрапила на оголошення, у якому пропонували чудових цуценят сенбернарів. Вона була в дорозі і попросила мене зателефонувати хазяїну собаки, скинула посилання. Я перейшла за посиланням через деякий час, і виявилося, що оголошення зняли. Ми дуже засмутилися. І от за 3-4 дні я переглядала стрічку у Facebook і побачила фото двох чарівних щенят. Це були ті самі цуценята, яких ми шукали.
Але вони чекали вже на нових господарів з Харкова. Я розповіла хазяїну про те, як ми шукали собі друга, як сподобалося нам маленьке волохате сонечко, і він обіцяв поговорити з покупцями, можливо, вони відмовляться. Довелося чекати.
У житті не буває випадковостей, але бувають дива! Наступного дня задзвонив телефон, і я зрозуміла, що Джері буде наш! Яким же було здивування, коли дізналися, що маленьке диво народилося на сусідній вулиці й живе у моєї однокласниці, а ми шукали його по всій Україні!
Цуценя виросло і перетворилося на чудового красеня з таким легким, позитивним і грайливим характером. Немає у світі відданішої і найбільш люблячої істоти, як наше волохате сонечко. Спілкування з ним – це море позитиву, радості, щастя і втіхи.
А ще наш Джері – романтик! Він дуже любить природу, особливо спокійні води Дніпра, на хвилі він може дивитися довго і плекати свою собачу мрію.
Якщо характер року Жовтого Земляного Собаки буде хоч трошки схожим на характер нашого Джері, то рік буде найщасливішим і найпозитивнішим для кожної людини!

Новий рік – нові сподівання! У кожного вони свої. Що Ви побажаєте колегам?
Новий рік – це очікування дива, здійснення мрій, нових творчих планів. Я бажаю колегам приємних дрібничок, від яких радіє серце … Вишуканих, захопливих, чудових книжкових світів… Дивовижних миттєвостей щастя… Чарівного відчуття, що вам таланить… Багатої фантазії, щоб у потрібний момент, у потрібний час, у потрібному місці, мовчки або говорячи, подарувати комусь необхідне тепло.

 

Надруковано в №1, 2018

Черговий номер

Новини

Copyright © Журнал "Зарубіжна література в школах України"

Розробка сайтів студія “ВЕБ-СТОЛИЦЯ”