Різдвяна подорож Тома Сойєра (фанфік)

Автор: Аліна Лисан, учениця 6 класу Іверської ЗОШ І-ІІІ ст. Олександрівського району Донецької області
Вчитель: Козієва В.В.

Ранок. Сонечко тільки-тільки просинається, а вже встигло подарувати свою усмішку всьому живому. З перших днів зими всі мріяли, щоб якнайшвидше випав сніг. Але він десь, напевно, заблукав та не поспішав до маленького містечка.
Ось рознеслося по вулицям голосне «гав-гав». Це Гек та Том грають у «догонялки». Вони так швидко бігали один за одним, що не помітили, як їх покликала Беккі.
– Хлопці, як ви можете бігати та веселитися, коли снігу немає, а Різдво вже на порозі?!
– Не переймайся, Беккі, ми можемо його знайти, – заспокоїв її Том.
– Так, можна вирушити у подорож, знайти, де вже випав сніг, та пограти в сніжки і зліпити Снігову Бабу, – зрадів Гек.
– А якщо ми заблукаємо, що тоді?
– Нічого, ми завжди знайдемо вихід! – відповів на це Том.
– Так треба вже збиратися! – вигукнув Гек.
– А що ми візьмемо у похід ?– запитала Беккі.
– По-перше, в подорож не треба брати важкі рюкзаки. По-друге, треба розподілити обов’язки. Гек, ти візьмеш побільше води, хліб, сіль та цукерки. Беккі візьме аптечку, шапки і рукавички. А я візьму ковдри та компас.
– А навіщо нам аптечка? – запитала Беккі.
– А якщо хтось із нас упаде і поранить коліно, треба ж буде надати першу медичну допомогу.
– Вибач. Я не здогадалась.
– А о котрій годині ми виходимо? – запитав Гек.
– О шостій годині ранку ми зустрічаємось біля мого будинку, – відповів Том.
І вони розійшлись по домівках збирати речі для подорожі.
О шостій годині ранку друзі зустрілися біля будинку Тома, як і домовлялись. Останнім прийшов Том: йому треба було щось вигадати для тітки, щоб вона дозволила йому піти на прогулянку.
– Привіт усім! Вже потрібно вирушати. Ми сьогодні летимо на Україну .
– Чому саме на Україну? – запитала Беккі.
– На Україні свято Різдва супроводжується дотриманням усіх давніх народних традицій: готують кутю, кладуть сіно на стіл, під скатертину, і сідають за стіл, коли сходить перша зіронька. Потім перевдягаються, ходять із піснями-колядками із домівки до домівки.
– А звідки ти все це знаєш? – запитав Гек.
– Учитель на уроці літератури розповідав.
Тим часом літак до України вже чекав їх, і вони злетіли в небо.
Приземлившись, перше, що побачили друзі – це сніг. Вони неймовірно зраділи побаченому, але водночас їм було трішки боязно: вони нікого не знали і боялися, як до них поставляться українці. Раптом до них підійшла добра жіночка і запитала:
– Дітки, ви звідки? До кого ви приїхали?
– Я Том, це Беккі, а це Гек. Ми прилетіли, щоб знайти сніг. А як Вас звати?
– Мене звати пані Марія, я живу недалечко звідси. Підемо до моєї домівки і, якщо маєте бажання, можете залишитися у мене. Мої рідні будуть дуже раді гостям.
– Дякуємо Вам, – зраділа Беккі.
Друзі вирушили до домівки пані Марії. Весь вечір гості та господарі навипередки розповідали про свою країну, традиції Різдва, про школу, про рідних і навіть поділилися мріями. Наступного дня – це було Різдво! –
Том та його друзі пішли до церкви. Після служби подорожували вуличками селища. Вони побачили , що по вулицям ходять групами дівчата та хлопці і сповіщають, що Христос народився. Друзі теж вирішили приєднатися до гурту, і діти із задоволенням взяли їх із собою. Том, Гек та Беккі отримали велике задоволення від усміхнених облич, пісень та подарунків. Потім пішли до пані Марії пробувати кутю. Це було так смачно!
Але прийшов час повертатися додому, бо як же без них будуть святкувати Різдво рідні? Друзі зі всіма попрощалися та полетіли до свого містечка.
Коли вони прилетіли додому, то їхньому подиву не було меж: вулиці рідного міста так замело снігом, що ледве знайшли власні домівки. Діти весело грали в сніжки та ліпили Снігових Баб. Жителі міста дуже зраділи Тому, Геку та Беккі, яких не бачили майже місяць. Тітка Полі розцілувала їх усіх і навіть не сварила Тома. А друзі раділи, що хоч трішки пізнали Україну та українське Різдво, та й сніг у місто повернули.