в школах України

Новорічні пригоди (фанфік)

Автор: Булат Іван, учень 5-А Запорiзької ЗОШ І–ІІІ ступенiв № 75 Запорiзької мiської ради Запорiзької областi м.Запоріжжя
Мій девіз: “Йти вперед! Перемагати!”
Подобається навчатися, улюблені предмети література, математика.
I семестр закінчив на високому рівні. У вільний час відвідую секцію з футболу, читаю художні твори, пробую писати.
Мої досягнення: 2012 – 2013 н. р. Призер (II місце) районного етапу Всеукраїнського конкурсу “ Відгук на сучасну українську дитячу прозу ” (презентував книгу Наталки Сняданко “Країна поламаних іграшок та інші подорожі “).
Вчитель: Некіга Лариса Миронівна

Жили – були в одному невеликому містечку діти разом із дорослими. Наближалися новорічні свята. Усі готувалися до зустрічі Нового Року. Вони прикрашали ялинки та домівки, учили вірші, пісні, щоб розповісти їх Діду Морозу та Снігурочці.
Навкруги витав гарний настрій. Усі діти дуже люблять новорічні свята та очікують подарунки.
Свята несуть людям чудовий настрій, радість, посмішки, сюрпризи, довгоочікувані зустрічі. І в цей вечір до хлопчиків та дівчаток завітало багато гостей: Кай і Герда, брати Дванадцять місяців, Пасербиця, Марі з Лускунчиком.
Але не всі прийшли з добрими намірами. Снігова Королева вирішила скористатися святом, щоб вразити якнайбільше дітей своїми льодовими скалками й заморозити їхні серця. Для того, щоб план спрацював і Снігова Королева могла спокійно забрати дітей до свого крижаного замку, їй потрібна була допомога пані Метелиці, яка щоранку вибивала подушки й із них на землю падав сніг. Цей легкий пухкий білий сніг дуже подобався дітлахам. Вони залюбки ним гралися в сніжки, ліпили Сніговиків. Володарка Снігового Палацу добре знала, що Пані Метелиця не допоможе їй у такій брудній справі, і вдалася до хитрощів. Королева звернулася до неї: “Пані Метелице, ти знаєш, як діти радіють пухнастому снігу, казковим пейзажам, які виникають завдяки твоїм старанням?”
– Невже? – здивувалася Пані Метелиця.
– Так, діти люблять, коли взимку багато снігу і вони можуть досхочу бавитися ним, – переконливо продовжувала Королева. – Метелице, якщо ти насиплеш багато снігу, коли всі зберуться на головній площі, діти будуть дуже раді, – вдалася до хитрощів Королева.
– Гаразд, – відповіла Метелиця, – я люблю, коли лине радісний дитячий сміх.
І ось, напередодні свята, коли всі зібралися на головній площі й чекали, коли ж, нарешті, з`явиться Дід Мороз зі Снігуронькою, з неба почав падати пухнастий лапатий сніг. Усі діти дуже зраділи та почали ловити його. Але разом зі сніжинками до дітей в очі почали потрапляти й крихітні крижинки. Дітлахи не розуміли, чому від сніжинок їм так коле очі і холоне усередині. Батьки були збентежені, вони не могли ніяк збагнути, що коїться з їхніми дітьми. І лише пані Метелиця знала, що все це накоїла Снігова Королева.
Не було чути дзвінкого веселого галасу дітлахів: вчорашні друзі стали ворогами, діти штовхали один одного, ображали, кривлялися. Прикро стало пані Метелиці від побаченого, а ще більше боліло старенькій від того, що вона до цього лиха причетна. Бідкалася добра жінка: ” Як же допомогти ?” І одразу згадала про свого Чарівного Півня, і звернулася до нього з проханням прикликати Діда Мороза.
Чарівний Півень злетів на жердину і голосно заспівав:
Кукуріку, кукуріку,
Діду Морозе! Мерщій до нас!
Ви не гайте більше час!
Рятувати дітей беріться,
Дуже довго не баріться.
Ви несіть чарівні ліки –
Будемо вдячні вам до віку!
Снігова Королева хотіла забрати дітей до своїх санчат, але їй перешкодив Дід Мороз. Так дзвінко гукав Чарівний Півень про допомогу, що почувши про лихо, враз примчав дідусь на оленях. Своїм чарівним посохом він зупинив Королеву, й вона зникла.
Усі почали думати, як розморозити серця дітей.
Пасербиця звернулася до місяця Грудня:
– Милий Грудню, відступи своє місце ненадовго Квітню, щоб все навкруги розтало, а з ним і серця дітей позбулися холоду Снігової Королеви
Грудень відповів:
– Заради такої справи – я залюбки!
– Заждіть, – промовила Снігуронька, – не треба так чинити, бо коли знову настане Грудень місяць, чари Володарки Снігового Палацу повернуться.
– Що ж нам тепер робити? – спитали батьки.
-Я знаю, – відповіла Герда, – треба щоб Дід Мороз своїм посохом ненадовго звільнив серця дітей, і вони змогли б віршами й піснями розтопити серце Снігової Королеви, щоб Крижана Красуня стала доброю.
Дід Мороз відповів:
– Так! Як же я міг забути про дію проти зла чарівного посоха. Гм, мабуть, старію.
Він тричі вдарив посохом об землю, промовив слова заклинання, і серця дітей почали потроху звільнятися від чар.
Коли діти прийшли до тями, Дід Мороз запряг своїх чарівних оленів, посадив дітлахів у санчата, і вони разом вирушили до палацу Снігової Королеви. Потрапивши до Палацу, діти розповідали вірші й співали пісні про зиму, танцювали. Володарка Снігового Палацу була здивована тим, що і хлопчики, і дівчатка так люблять зиму, що можна так весело проводити новорічні свята, незважаючи на морози. Настільки були переконливі та щирі діти, що Снігова Королева розчулилася й зрозуміла, що була неправа. Не встояла Володарка Зими : її чари безсилі проти дитячої дружби та доброти…
Королева розморозила дитячі серця й вибачилася перед ними за свої вчинки.
Діти пробачили та запросили її на площу до новорічної ялинки.
Батьки і друзі були дуже раді поверненню дітей.
Наступав Новий Рік! Усі співали, танцювали, відгадували загадки та веселилися.
А з неба сипав та сипав пухнастий лапатий білий сніг… жодна сніжинка не схожа одна на одну…. так вже старалася та раділа Пані Метелиця…

Черговий номер

Без имени-8

Новини

Copyright © Журнал "Зарубіжна література в школах України"

Розробка сайтів студія “ВЕБ-СТОЛИЦЯ”