Світло й тьма, тління і вічність, віра і безчестя складають цей світ…

Автор: Власюк Анастасія, учениця 11 класу Кузнецовської гімназії, м. Кузнецовськ Рівненської області
Вчитель: Галина Кушнір

Світло й тьма, тління і вічність, віра і безчестя складають світ цей і потрібні одне для одного
Г. Сковорода
Ми часто чуємо слово “вічність”, але рідко задумуємося над його значенням. Що це? Безперервність? Постійність? Безмежність? Безсмертя?
І тут же постає ще одне питання: чи існує вона взагалі, та вічність?
Мені не раз доводилося чути: “Нічого вічного у світі не буває, все рано чи пізно закінчується”. Та я з цим не згодна: ще й як буває!
Але повернімося до першого питання: то що ж таке вічність?” Це те, що може існувати завжди,” – сказала б будь-яка дитина. І дійсно, вічними ми називаємо ті речі, які, передаючись з покоління у покоління, не втрачають свого значення та актуальності. Хоча ні, не речі… Краще назвемо це цінностями. Адже цінність може бути як матеріальною, так і духовною, на відміну від тих же речей, для яких характерним є лише останнє.
Відразу зазначу: матеріальне вічним ніколи бути не може. Звісно, зі мною багато хто може не погодитися. Проте факт є фактом: з плином часу людство все більше еволюціонує, створюються все нові й нові технології, здійснюються відкриття, змінюється психіка людей. Якщо ще 10 років тому листування було ледь не найпопулярнішим засобом спілкування, то тепер людство перейшло на нові технології, а перше майже втратило свою цінність. Звісно, і сьогодні є люди, які, як і раніше, спілкуються через рукописні листи, наприклад.Проте скільки їх буде через 10 років?20?30? І таких прикладів можна навести безліч…
Повернімося ж до духовного: як я вже сказала, саме моральні цінності здатні існувати вічно.
Одним з найяскравіших прикладів таких цінностей є вічні образи в літературі. Дійсно, наука все більше і більше іде вперед, технлогії розвиваються, відкриття збільшуються, а образи як були, скажімо, створені кілька століть тому, так і зараз є актуальними. Та і тут можна задати питання: а що є характерним для вічних образів? Адже, безперечно, не всі вони заслуговують на таке високе звання. Але які? Ті, які за глибиною художнього узагальнення виходять за межі конкретних творів та зображеної в них історичної доби, ті, що містять у собі невичерпні можливості філософського осмислення буття…
Одним з класичних прикладів вічних образів у літературі є персонажі роману М.Булгакова “Майстер і Маргарита”. напевне, не варто і згадувати про те, наскільки геніальним є його творіння. “Майстер і Маргарита” і досі вважається найуспішнішим романом всіх часів і народів. Чому? У чому ж секрет такої популярності твору? На мою думку, розгадка криється у самих образах, притаманних “Майстру і Маргариті”, у їхніх глибоко продуманих характерах та особливостях кожного з них, у глибоких мотивах роману. Автора піднімає вічні теми: добро і зло, кохання, моральний вибір, народ і влада, мистецтво… Роман містить у собі три сюжетні лінії, проте всі вони є взаємопов’язаними. Перша розповідає про Воланда і його почет, а також їхні магічні діяння у реальному світі, друга – історію кохання майстра і Маргарити, а третя містить у собі біблійні мотиви: історію Понтія Пілата, який не наважується виступити проти Синедріона і врятувати невинного Ієшуа Га-Ноцрі, основним прообразом якого є сам Ісус Христос. При цьому головні персонажі однойменного роману – Майстер і Маргарита, перебувають ніби між двома світами: реальністю і потойбічним світом.
Вічна тема добра і зла втілеена у одному з головних персонажів твору – Воланді. Звернімося до уривку з трагедії “Фауст” Гете, який Булгаков використав як цитату до свого роману:
“…так хто ж ти в кінці-кінців? Я – частина тієї сили, яка вічно хоче зла і вічно творить благо”. Ця цитата дає нам ніби коротку характеристику Воланда, з яким ми познайомимося ще на перших сторінках роману. При цьому хочу зауважити, що прообразом для Воланда послужив не хто інший, як Сатана. Але при цьому виникає суперечність: “…вічно хоче зла і вічно творить благо…”. Напрошується неймовірний висновок: виходить Воланд, образ Сатани, творить зло на користь добра? Так, саме так. І для підтвердження цього звернімося до ще однієї цитати, яка є уривком розмови святого Левія Матвія і Воланда: “Де було б твоє добро, якби не було мого зла…” – ось що сказав повелитель пітьми.
Вічна тема кохання розкривається у стосунках Маргарити і майстра. “«За мною, читачу! Хто сказав тобі, що немає на світі справжньої, вірної, вічної любові? Так відріжуть брехуну його мерзенний язик! За мною, мій читачу, і тільки за мною, і я покажу тобі таку любов!», – ось ключова фраза роману, що стоїть прямо в його середині і ніби готує нас до початку розгортання нової сюжетної лінії – кохання. Булгаков наділив головних героїв незвичайною чуттєвістю і серцями, сповненими любов’ю один до одного, але і тут же розлучає їх. І хто ж, на вашу думку, знову допомагає з’єднатися двом закоханим серцям? Воланд!Т ак, саме повелитель пітьми віддячує Маргариті за її роль королівни балу Сатани поверненням Майстра.
Окрім основних проблем, у романі підняті також звичайні, буденні, і, на жаль, вічні проблеми: хабарництво, егоїзм, жорстокість, жадібність… Так, голова житлового товариства Никанор Іванович Босой приймає хабар Коров’єва – одного із служитилів пітьми, а потім, через збіг реальних і магічних обставин, потрапляє до психлікарні, де його переслідують кошмари, пов’язані з вимогами здати наявну валюту. Дядя покійного Берліоза – Максиміліан Андрійович Поплавський, приїздить на похорон до племінника, щоправда, не так його душу терзає сум, як можливість переселитися до Москви у тепер уже вільну квартиру Берліоза. Але і тут його карають служителі пітьми: з вимогою повернутися до Києва, Максиміліан був жорстоко вигнаний котом Бегемотом з “нехорошої квартири на Садовій, 302-біс”. А як щодо викриття жадібності та ненаситності тогочасних радянських людей під час проведення сеансу “Чорна магія та її викриття”? Згадали про “Чорну магію…”, згадаймо і про виявлення подружньої зради Семплеярова.
Насправді говорити про вічні образи роману “Майстер і Маргарита” можна безкінечно довго. На те вони і є вічними. Тож повернімося до першого питання: чи існує вона взагалі, та вічність? «Ще й як існує», – відповіла тоді я. А як тепер вважаєте ви?