Твір-відгук про книгу Р.Кіплінга «Мауглі»

Автор: Малиновська Катерина, учениця 6-Г класу ЗОШ № 28 м. Рівного.
Захоплення: дуже люблю своє рідне місто, школу та друзів, але найбільше мені подобається, коли ми всією сім’єю відпочиваємо на природі. Займаюсь спортом – плаванням і на сьогодні уже брала участь у Чемпіонаті України серед юніорів (посіла 3 місце).
Дуже люблю тварин, особливо собак. У моєму дворі ми разом із друзями спорудили для бідолашних тварин маленький будиночок, де влітку цього року було поповнення: аж 12 цуценят.
Учитель: Мазур Оксана Леонідівна

Одного дня мені було дуже сумно…Моя рука потягнулась до книги Редьярда Кіплінга «Мауглі». Коли читаєш цікаву, захоплюючу історію про далекі краї, незвичайних героїв, часто радієш, сумуєш, хвилюєшся разом із ними, забуваючи, що це лише літературний твір, а не справжня життєва історія.
Читаючи сторінку за сторінкою, я навіть не помітила, як сама опинилася серед величезних хащів Джунглів. Там ліани звисали з пальм, повітря таке вологе, що квіти орхідеї випускали коріння і ним збирали воду просто з туману, що вранці огортає джунглі…
Пригнувшись, наді мною пролетів хлопчик Мауглі, немов те маленьке мавпенятко, яке намагалася наздогнати чорна, як смола, пантера. Вони поспішали на полювання, адже їхня здобич от-от втече.
Та ось наступної миті я почула важкі кроки, які до мене наближалися, – це був величезний ведмідь. Та, незважаючи на розміри, він виявився дуже добрим та розумним. Балу, так його звали, розповів мені, що мед і горіхи – така ж смачна їжа, як і сире м’ясо.
Чим більше я мандрувала лісом, тим більше дивувалась його красі.
Бачила, як у молодих вовків настовбурчувалася шерсть, і вони починали гарчати, зустріла мудрого слона Хатхі, поради якого допомагають у складних ситуаціях, спостерігала за маленькими мавпенятами, які кидають на звірів горіхи та гілки, аби якось розважитись.
Якоїсь миті я опинилась в обіймах мами-Вовка, яка ніжно мене тримала, немов своє маленьке дитинча, а батько-Вовк навчав своєї справи і пояснював мені значення і суть кожної речі в Джунглях.
Та раптом мою душу охопив страх: до мене наближався тигр Шер-Хан. Зустрівшись із ним поглядом, на якусь мить я закам’яніла від страху. Від подиху хижака тремтіли навіть дерева. Я дуже хвилювалась за Мауглі: чи зможе він подолати такого грізного ворога?
Та ось переді мною величезна скеля Ради – місце зборів зграї. Ви навіть не уявляєте, як тривожно, захоплююче відчувати себе її частинкою саме в ту мить, коли вирішується доля головного героя.
Тиха, темна ніч. Десь посапує маленьке вовченятко. Лише дорослі звірі, тремтячи, чекають, що буде далі, адже вдалечині миготить Червона Квітка. Це Мауглі тримає в руках те, що змінить історію Джунглів назавжди, те, що дасть зрозуміти всім, що людина і тварина можуть разом жити в мирі.
Десь із глибини ночі я відчула, що хтось мене кличе. Жаль, лише в цю мить я зрозуміла, що поринула у незабутній світ книги. Бажаючи заховатися від нудьги за читанням, я пережила неймовірні години пригод у темному лісі Джунглів.
Прочитавши книгу на одному подихові, я зрозуміла, що, незважаючи на Закон Джунглів, який забороняв полювати на Людину, оскільки вона найслабша і найменш захищена істота, нам не можна забувати про те, що в реальному житті Людина відповідає за цей світ та за беззахисних тварин, які живуть поруч.

Черговий номер

Зміст №6, 2018

Редакційна вітальня «Мене надихають діти». Ексклюзивне інтерв’ю Ольги Горобченко. . . . . . .2 Фахові проблеми Практика роботи …

Новини

Copyright © Журнал "Зарубіжна література в школах України"

Розробка сайтів студія “ВЕБ-СТОЛИЦЯ”