Відгук на книгу С. Черкасенка «Маленький горбань»

Автор: Власюк Валерія, учениця 6-Г класу ЗОШ № 28 м. Рівного.
Захоплення: Я займаюся сучасними танцями. Дуже люблю в’язати та вишивати.
Учитель: Мазур Оксана Леонідівна

Останнім часом я вибирала для читання книги про дітей. Це повісті Р.Кіплінга «Мауглі», М.Твена «Пригоди Тома Сойєра» та А.Ліндгрен «Пеппі Довгапанчоха».
Мені було цікаво сміятися і мандрувати разом із героями, які є майже моїми однолітками, певною мірою заздрити їхній самостійності: сміливості Мауглі, веселому і безтурботному життю Тома, оптимізму Пеппі.
Але ті почуття, які зворушили душу після знайомства з оповіданням С. Черкасенка «Маленький горбань», змусили мене плакати. Складно передати одним словом те, що я відчувала під час читання. Я співчувала хлопчику з синіми очима, «що одсвічували далеко захованим тихим смутком». Я була у розпачі від слів діда Антипа: «Яка там доля таким! … Ех, дала серце, та не дала вроди… А нема вроди, нема й щастя.». І, звичайно, захоплювалася добротою маленького горбаня. Дивно, але чомусь зовсім не уявляла цього горба, який спотворив хлопчика. Мені дуже прикро, що всі ми оцінюємо людей переважно лише за зовнішністю. Так і в оповіданні «через його страшний горб товариші цурались його…». Але крім горба хлопчик мав «поважну, повчальну мову», «пам’ять у Павлика прегарна», «любив звірят, любив пташок і плакав, навіть зомлівав, коли при нім хто з хлопців розбивав пташині яєчка або скручував голови горобеняткам». Чому помічали лише горб?
Втішає лише одне: були й інші діти, які захищали та не ображали хлопця.
Герой оповідання запам’ятався мені назавжди. Але не тільки про його чисте і лагідне серце я буду часто згадувати. Хотілося б прочитати, що буде з Павликом далі: чи зміниться він, чи залишиться таким же душевним незалежно від життєвих випробовувань, чи не пожалкує, що врятував Захарка від покарання? Хочу вірити, що так і буде. Адже саме тому він зможе стати прикладом для багатьох людей з фізичними вадами в реальному житті, яких ображають та принижують. Прикладом того, що потрібно зберегти своє добре серце, коли такі «захарки» будуть зустрічатися ще не один раз.
Але це оповідання стало наукою і для мене. Ніколи не складатиму думку про людину лише за її зовнішністю. Не хотіла б стати такою як Пронька чи Захарко, чи самій хоча б раз у житті відчути безпомічність та розпач Павлика.