в школах України

Райнер Марія Рільке. Життєвий і творчий шлях поета. Рільке й Україна. Філософські здобутки збірки «Нові поезії», розробка жанру «поезії – речі». Провідні мотиви лірики

Автор: Безкоровайна Ольга Василівна, вчитель вищої категорії, старший вчитель Лебединської СШ І – ІІІ ступенів № 7, Сумська обл.
Презентація до уроку

Bezkorovayna_Rilke

Мета: висвітлити життєвий і творчий шлях Р. М. Рільке, розкрити образ України у світі філософських та естетичних пошуків митця; визначити провідні мотиви лірики поета;
виробляти навички дослідницької роботи, розвивати монологічне та діалогічне мовлення учнів, виразне читання, творче уявлення одинадцятикласників;
виховувати почуття любові до рідної землі, гордість за неї; інтерес до світової літератури.
Тип уроку: вивчення та первинне закріплення знань і способів діяльності (пресконференція)
Обладнання. Портрет Р. М. Рільке, його твори; хронологічна таблиця життєвого шляху поета, Слайди; ОСС «Вплив творчості О. Родена й П. Сезана на поезію Рільке», репродукції творів О. Родена, П. Сезана ; словник.
Епіграф: Зазирніть за рядки – і побачите Вічність.
Валентина Ліхтіна.

Хід уроку
 
І. Вступне слово учителя. Близько чотирьох тисяч років відділяють нас від першопочатків дитинної людської цивілізації – Стародавньої Греції, або Еллади, маленьким, за нинішнім рахунком, народ якої створив мистецьку культуру, що стала золотим фондом світової і з якої людство дотепер черпає натхненні образи і моральні засади. Людина – вінець творіння, еталон прекрасного, поєднання фізичного і духовного начал. Людські почуття – дружба, кохання, вірність, зрада, ненависть, а понад усе – людський розум, його всеосяжність, що стане рушієм цивілізації.
ХХ століття. Ось воно розпрощалося з нами, назавжди відійшло в минуле, стало історією. Яким воно було? Йому судилося пройти крізь революції, тотальні режими, світові війни; воно потребувало нових звуків, нових ліній. Світ знебарвився, набувши обрисів мертвої землі, порожнечі, вбивчої саме тому, що не має не тільки суті, а й форми: Обрис без форми, тінь без відтінку,
Паралізована сила, жест без руху.
(Т. С. Еліот)
Сьогодення… ХХІ … Надія і сподівання…
Годинник викарбовує на полонині часу миттєвості, разом із їх значенням для людства й для кожного окремо. Планета Земля. Життєдайні досвітні огні… Пошук істини… Пізнаймо світ, творімо свою особистість, творімо з себе Людину.
Три століття, три епохи, три покоління об’єднані одним іменем Райнер Марія Рільке. Саме його постать стане домінуючою на сьогоднішньому уроці.
Ознайомившись з життєвою долею і творчим шляхом митця, прослідкувавши його зв’язки з Україною ми відчуємо глибину філософських здобутків поезії Рільке, разом з ним спробуємо знайти єдність власного «я» зі світом.
(Учитель читає вірш під супровід музики.)
Кто б ни был ты,
Из комнаты своей
Ты выйди до прихода темноты.
Пространство ляжет у твоих дверей, кто б ни был ты.

И вместо стен знакомых
Взгляд найдет на горизонте – дерево.
Оно как в раму неба встанет и замрет,
Высокое, далекое, одно.

И вот ты создал мир
И он велик.
Так слово зреет,
Разрывая грудь.

Теперь пойми его и вникни в суть.
И ты глаза опустишь в этот миг.
Райнер Марія Рільке
А допоможуть нам досягти поставленої мети наші гості: читці, літературні критики, мистецтвознавці, біографи і географи, допитливі журналісти й сам Райнер Марія Рільке, його друзі і вчителі Луїза Андреас-Саломе та Огюст Роден.
Прошу зайняти свої місця.

Читець.
Прадавньої шляхетської породи ознака –
Це тверда постава брів.
В очах дитячий ляк ще голубів,
знак чулої, мов у жінок, природи,
а не холопський острах служників.
Великий точний рот – він марних
слів не вимовить, не здатний до омани
й не правди. Лоб – високий, бездоганний,
і тихий зір, що радо в тіні мрів.
Все це – передчуття зв’язку причин,
Ще не поміг ні успіх, ані горе
збагнути спільне у безглузді змін,
докіль колись не усвідомить він, що
близиться вже справжнє і суворе.
«Автопортрет 1906 року»

ІІ. Прес – конференція.
Журналіст.
Прийнято ділити життя і творчий шлях Р. М. Рільке на кілька періодів, чим зумовлений такий поділ і чи відзначилося це на філософському та естетичному зрухові у його світогляді.
Біограф.

Так це, відповідає дійсності. Р. М. Рільке народився 4 грудня у Празі в родині землевласника. В 11 років хлопця віддали до військової австрійської школи, в якій навчався 5 років. Школа була закритого типу, перебування в ній затьмарило його дитинство та юність. Слабке здоров’я не дозволило закінчити навчання. У 1895 році став студентом, слухав лекції з філології та мистецтвознавства в кращих університетах Праги, Берліна, Мюнхена.
Це час перших спроб і навчання, період любовних захоплень поета. У 1897р. поет знайомиться з Луїзою Андреас – Саломе, яка народилася у Петербурзі в родині російського генерала французького походження. Лу вражала сучасників розумом, силою характеру. Вона стала одним з найближчих друзів поета протягом усього життя.

Географ.
ІІ період – роки подорожей. Усе життя поет мандрував світом. Серед подорожей того часу особливе значення для поета мало перебування в Росії та в Україні, а також – життя в Парижі. Побував за цей час в Іспанії, Північній та Південній Африці, Центральній Європі.
Рільке болісно пережив І Світову війну, яка бачиться йому «горою страждань, непомірною раною». У цей період створюється та розпадається особисте щастя поета. Він зближується з Роденом, розпочинає роботу над головним твором свого життя «Дуїнянські елегії».
В останній період свого життя поет майже безвиїзно живе у «Замку Мюзо» – віддаленому від суєти світу будинку в Швейцарії, котрий купили йому друзі. У 1926 р. зав’язується листування Райнера Рільке, Бориса Пастернака та Марини Цвєтаєвої

Рільке.
Дозвольте мені. Це було блукання трьох душ, трьох зірок на небосхилі Всесвіту. Ми намагалися у такий спосіб відшукати нові можливості мистецтва.

Журналіст.
З ваших листів зрозуміло, що ви ставилися до Цвєтаєвої з великим довір’ям.
Ваше листування – це розмова людей, що ніби посвячена в одну і ту ж таємницю.
Сторонній людині доводиться дуже уважно вчитуватися у рядки, як у вірші.

Рільке.
Можливо, ми були близькі, ми розумілися з півслова.
О поринання в світи, Марино, сузір’я летючі!
Але до сонму Зірок, куди нас пірвало, нас не причислять.
Повнява світу має завершену кількість
Хай хто б і загинув – священної цитри не зменшить.
Ми є землею, Марино! Ми – тисячовесни,
Жайворони, що в не видими пускають пісень водограї.

Біограф.
Я закінчу. Наприкінці життя Рільке працює не так багато, хвороба дається в знаки. Але поет мужньо довжить поетичний життєвий шлях до останньої миті, що прийшла до нього, ніби вогнище героя.
Трояндо, о чиста суперечносте, бажання
нічиїм сном не бути під стількома пелюстками.
Ці рядки – остання загадка поета.

Читець.
Поет лежав. Його лице бліде
відчужено з подушки випиналось,
коли знання про світ оцей розсталось
з його єством і поверталось
у час, який байдуже далі йде.

Ті люди, що живим поета знали,
не відали яким єдиним він
зі світом був: його лицем ставали
ці води, гори, ниви цих долин.

О лик його – то весь безмежний світ,
Що марно горнеться до нього нині,
А мошкара, що вкрила лик людині, –
Вона чутлива й ніжна, наче плід,
Приречений загинути у тлінні.

Журналіст.
Літературна карта України багата на пам’ятні міста, де в давні часи перебували видатні митці слова, які цікавилися самобутньою культурою та героїчною історією українського народу.
Генії ходили вулицями українських міст і сіл, милувалися краєвидами, які надихали їх на неповторну творчість.
Лу, моє запитання до Вас, якщо можна Вас так називати?

Лу.
Будь ласка, мене так називають близькі і друзі.

Журналіст.
Подейкують, що саме знайомство молодого Рільке з вами, пов’язане з першим серйозним переживанням поета. Саме воно відкрило йому Росію та Україну – землі, в яких він знайшов свою духовну Батьківщину. Саме ви надихнули поета на подорожі до Росії та України у 1899 та 1900 р. р. ?

Лу.
Мабуть так воно і було. Його почуття до мене відбито у низці віршів.
Він бачив у мені ту ідеальну жінку, в якій поєднував і постать коханої, і «жінки-матері», і досвідченого психолога, і тонкого цінувальника його творчих досягнень та невичерпного співрозмовника. Його почуття до мене відбиті у низці віршів. В одному з них він звертається до Бога, а адресує їх мені.

Журналіст.
Так, я пам’ятаю ці рядки.
Згаси мій зір – я все ж тебе знайду,
Замкни мій слух – я все ж тебе почую,
Я і без ніг до тебе домандрую,
Без уст тобі обітницю скажу.
Віднімеш руки – я тоді тебе
Впіймаю серцем, наче між долонь,
А спиниш серце – мозок запульсує
Коли ж ти вкинеш в мозок мій огонь,
Тебе в крові палючій понесу я.

Лу.
Сама я народилася в Росії у Санкт- Петербурзі у родині генерала. З дитячих років була закохана в Росію та російську культуру і це почуття передала молодому Рільке. Разом зі мною він і подорожував.
Райнер Марія був вражений красою української природи, народними піснями. Україна, змальована ним, – це чудовий край безмежних просторів із героїчним минулим, багатою історією.
У «місті близькому до Бога» – Києві він хотів навіть оселитися назавжди, а 1 вересня 1900р. записав до свого щоденника: «згадую полтавські степи, надвечірні зорі, і охоплює душу сум, що мене там немає» Відчуваєш його почуття і у віршах:
Земля без меж, вітри, рівнини,
Лісів там тіні старовинні
Й незмірна неба височінь,
Пливуть тобі на зустріч села
І знов зникають в далині,
Немов прожиті щойно дні
Чи пісня дзвонів невесела.

Журналіст.
Крім спогадів про землю, яка його заворожила, чи відобразилася подорож Україною на творчості митця?

Географ.
Подорож розбудила у поетові інтерес до Київської Русі, козацької пісні, тому й дві новели з «Казок про любого Бога» присвячено козацькій тематиці. Рільке був вражений історією життя Остапа Вересая, відомого українського кобзаря,патріотизмом українців, що відобразилося у його «Пісні про правду».
В співцеві – кобзареві він побачив своєрідного Орфея, який веде людей до духовної вищості. «Дух чарівної країни» відчувається і у віршах «Мазепа» та «Карл ХІІ мчить по Україні».

Рільке.
Я додам. Особливо мене вразила пасхальна ніч,яку провів у Московському Кремлі, та велич паломництва до Києво – Печерської Лаври. Під впливом цих вражень я створив «Книгу життя чернечого» і «Книгу прощ». Ліричний герой цих книг – паломник або ж чернець, який розмовляє з Господом. Вірші цих книг – молитви.
Декілька днів я затримався у Полтаві, зробив екскурсію по місцях Полтавської битви, побував у навколишніх селах. Край чудової України пробудив у мені реальне відчуття величі і безмежності природи, її масштабності, її стихійної первозданності. Тут, на цій землі я знайшов приклад жаданого єднання людей, природи, землі і Бога. Тут мені відкрилася головна мета мого життя і мистецтва – нести у світ гармонію.
В оцім селі стоїть останній дім…

Читець.
В оцім селі стоїть останній дім,
Самотній, наче на краю землі,
Іде дорога селищем малим
Крізь темну ніч і губиться в імлі.

Мале село – це тільки перехід
Між двох світів у інший лячний світ,
Передчування моторошна путь.
І ті, що йдуть в селі за круговид,
Брестимуть довго чи в дорозі вмруть.

Журналіст.
Неодноразово чула відгуки про масштабність теми бога у творчості Рільке, і що саме український народ він вважав близьким до Всевишнього.
Як відобразилася ця тема у його подальшій творчості?
Літературознавець.
Бог Рільке – це саме життя, що пульсує у речах та істотах. «Бог» і «життя» для поета були взаємопрониклі та взаємозамінні. «Бог» є своєрідною «універсальною метафорою», пантеїстичним узагальненням, що виражає не тільки життєтворчі стихії природи, внутрішню динамічну єдність світу:
«Природа є Бог!»
Ми ростемо, а світ – як дитина
Очима квітів дивиться на нас…
а й визначає людське буття. Ліричний герой сповнений єдиного бажання:
З віком хочу йти,
Вчувати вітер вічного листа,
Якого склали Бог, і я, і ти.
Чужа рука його вгорі горта.

Літературний критик.
До збірки «Нові поезії» увійшла велика кількість віршів на біблійні сюжети. Такі поезії чергуються з творами про культурне та сучасне життя, і як результат виникає відчуття, що біблійні образи живуть єдиним життям з людством. До того ж автор насичує біблійні сюжети власним баченням, філософськи підкреслює ті чи інші грані вічних образів.
Так, у вірші «Давид співає Саулові» утверджує вічність мистецтва, у «Виході блудного сина» оспівує намагання людини шукати нові, незнані шляхи. У «Плачі про Йонатана» поет плаче за втраченими духовними зв’язками між людьми. А вірш «Розп’яття» засуджує знедуховлене людство. До того ж Бог і митець у Рільке стоять на одному щабелі і творять людські душі.

Журналіст.
Великий Париж…Столиця мистецтва, столиця митців. Рільке і художники, скульптори – то окрема тема у його житті, то була велика дружба і велика школа для цього поета.
Пане Огюсте, що то за цікава історія про бюст Шоу і роль Рільке у його створенні.

Роден.
Теплі, дружні і навіть батьківсько-синівські стосунки поєднували нас з Рільке. Він допомагав мені як секретар. Саме тоді і отримав я лист від Шарлотти Шоу, яка просила аби я створив бюст Бернарда і зауважувала, що нікому окрім мене він не дозволив би зробити це, оскільки його вважали б ідіотом, якщо він не доб’ється аби його портрет створив найвидатніший скульптор світу, вибачте за нескромність.
Я наказав Рільке відмовить теж листом, але треба було бачити обличчя його у той момент: він був вражений і уявіть собі,він не написав цієї відмови. Він пом’якшив ситуацію. Він був переконливим філософом, передбачливим дипломатом, якщо хочете.

Журналіст.
Жити – означає сприймати світ у художніх образах – саме в цьому вбачає Рільке єдність життя митця і його творчості. Таку думку поет обґрунтовує у монографії про Огюста Родена.
Як же вплинула скульптура митця на поезію Рільке?

Мистецтвознавець.
Для визначення ролі творів Родена згадайте хоча б скульптурну групу «Громадяни Кале». Шість постатей скомпоновані так, що переводячи погляд з однієї на іншу, ми бачимо концентрований вираз людських почуттів. Відчай, ненависть і страх, мужність і тривога звучать у них. У процесі роботи Роден відкрив пластику страждання, що не залишилася непоміченою для Рільке.
Бугристе ліплення підкреслює запалі очі, важкі вилиці, набряклі суглоби. Митець міцно пов’язує із землею важку масу постатей, одягнених в грубі одяганки смертників.
І проаналізуйте рільківський «Гетсиманський сад». Намагаючись надати образові спасителя пластичності, Рільке через жест передає страждання його. Повторення сірого кольору підсилює враження. Отож для обох митців важливо було показати боротьбу почуття обов’язку зі страхом смерті, психологічну драму в розвитку. Їх твори відзначалися рухом, їх образи на очах немовби вивільняються з пут.

Читець.
Під сірим віттям вгору йшов помалу
він, сірий і самітний, між олив
і голову, пилюкою припалу,
в пил рук гарячих глибоко втопив.
По всьому — це. І це кінець надходить.
Та я повинен, і осліпши, йти.
Чому мене примушуєш доводить,
що Ти єси, хоч зник для мене Ти?
Тебе не можу більше я знайти,—
ані в собі, ні в інших, ні в камінні
знайти не можу. Сам один я нині.
Зі мною — вся скорбота людських бід.
Полегшити Ти міг би їхній гніт,
коли б Ти був. О невимовний стид..
Казали згодом: ангела прихід,—
Хіба то ангел? Ах, то ніч прийшла,
зашелестіла листям на оливах.
Здригнулись учні в снах своїх лякливих.
Хіба то ангел? Ах, то ніч прийшла,
Звичайна ніч прийшла сюди, як сотні
ночей було минуло тут підряд.
Каміння спить, і пси лежать дрімотні.
Ах, ніч сумна, як ночі ті скорботні,
що ждуть, щоб ранок повернувсь назад.
Бо не приходить на такі благання
ні світла ніч, ні ангел поготів.
Все тратять ті, хто сам себе згубив,—
їх обмина отецьке піклування
і поронило лоно матерів.

Журналіст.
Не є таємницею, що великого значення набув для поета і живопис, Поля Сезана, який прагнув малювати не тільки ту природу, яку ми бачимо, але й ту, яку ми пізнаємо розумом, створюючи синтетичний образ предмета і всієї природи. Його живопис був для Вас, пане Рільке, великою шкодою. Чи не так?

Рільке.
Ще б пак. На полотнах Сезана предмет – це згусток матерії, сповнений життя і внутрішнього руху. Саме Сезанівська сила була для мене зразком знищення лірики почуттів, коли художник пише: я люблю цю річ, замість того, щоб написати ось вона.

Читець.
… Троянди можуть рухатись. Поглянь: в їх руках кут одхилення малий, –
Отож троянд не видно, лиш стримує проміння світла нарізно від них.
Поглянь отам на білу, що блаженно свої великі пелюстки розкрила,
Неначе з мушлі піднялась Венера;
Або на ту почервонілу глянь, –
Як вабить засоромлено вона
Позбавлену чуття холодну квітку,
Що замкнута в собі одна стоїть
Поміж розгорнутих опалих квітів;
І що вони скидають, – те тяжке,
Й легке мов плащ, чи одяг, чи крило,
Чи мошкара, – але не так, як маску…
…. Троянди здатні стати всім…

Журналіст.
Читаючи щоденник Рільке, я знайшла такий запис: «Я кажу: так, все те, що видиме, має ставати поезією. О, як я зрадів, коли дійшов цього висновку». А згодом у одному із листів він описав історію створення вірша: «Одного разу на яр марці до мене потрапило павичеве перо… У мене було таке відчуття, ніби я вперше бачу подібне перо – в ньому відкрилося стільки краси, якої ніхто, крім мене, не помітив. З цього почуття народився вірш…»
Розуміння речі у Рільке – це розуміння світу, розуміння мистецтва, творчості.
Гадаю, це його концепція як поета, як митця?

Літературознавець.
У творчості Рільке розгорнуте справжнє філософське вчення про річ. Кожну з них поет розглядає не як безлику систему, а як певну загадкову реальність, що існує сама по собі, незалежно від усього навколишнього. Таке світобачення призвело до написання збірки «Нові вірші», що складається з творів нового для світу лірики жанру, створеного Рільке, – «віршів-речей». Така поезія, ніби змагається зі скульптурою, живописом чи архітектурою: вона досить предметна. Здається, що описуваної поетом речі можна доторкнутися.

Читець.
З невпинного ходіння мимо грат
У неї зір спустошився й стомився.
Здається їй, що стало більш встократ
Тих грат, – за ними, певне, світ кінчився.

М’яка хода, та, сповнена снаги,
Вона кружляє по вузькому колі.
Це – наче танець сили навкруги
Могутньої, оглушеної волі.

Коли вона з зіниць своїх заслон
Одсуне враз, – в них образ світу врине,
Крізь пружну тинец тіла пройде він
І в глибу серця врешті згине.

Журналіст.
А я читав «Фламінго». Це не простий сонет, це вірш картина, на якій мить чуттєвої краси. Для Рільке головне – відчуття тепла і ніжності, що дає колір. Певно і це Рільке почерпнув у живописців. Недаремно ж звучить: «Неначе змалював їх Фрагонар.»
Читець.
Неначе змалював їх Фрагонар
У білості такій, в такій багрянці.
Казав один про барв подібних чар:
Моя коханка найгарніша вранці,
Прокинувшись. Поміж зелених віт,
Зіперлись на рожевих ніг стеблини,
вони розквітли, мов на грядках цвіт,
привабливі, звабливіше від Фріни…

Журналіст.
Чи правомірно у такому випадку стверджувати, що головними в збірці виступають тільки речі та тварини?
Літературний критик.
Звичайно ні. Його літературні герої – і люди, і боги, міфологічні та історичні сюжети. Як приклад «Орфей. Евридіка. Гермес.». Автор переосмислює античний міф, наділяє образ Орфея високою місією митця, що впевнений у силі свого поетичного слова. Та на жаль людина не є всемогутньою. Це ще раз підкреслює необхідність визнання меж людської природи та розуміння того, що людина не владна нав’язувати свою волю світобудові.
Журналіст.
Наведені факти є переконуючими доказами впливу творчості Родена та Сезанна на поезію Рільке. Поет поєднував у своїх творіннях пластичну визначеність форм та ескізний характер скульптур Огюста Родена та прагнення в новій зображальній мові відтворити своє відчуття природи, увагу до кольорового плану полотен Поля Сезанна розробив новий жанр у поезії, що стало визначальною подією у світовій літературі.
Рільке.
Шановні друзі! Дякуємо за роботу. У вас попереду нові ще не списані і не прочитані сторінки. До побачення.
Учитель. Отож, ми побували на прес-конференції, де дізналися про особистість великого поета,що залишив помітний слід у світовій культурі. У своїй творчості він вмістив свої тривоги за духовний світ людства, за внутрішній стан людини, яка не чує «розлиті в світі пісні» й надає перевагу гуркоту машин, техніки. Людина, за словами митця, перестає бути собою, втрачає свою справжню сутність. Сумні роздуми про атмосферу епохи він виливає у своїх сонетах.
Боже, новий це час?
Гамір, дрижання
Вони для нас –
Як віщування.
Цей славнозвісний плин
Все поглядає
Бачиш – навально
Мчить той двигун повсякчас,
геть він спотворив нас,
Силу людську пожер,
Ось і жене тепер
І служить безжально.
Орфей ХХ ст. Р. М. Рільке протиставляє спів поета «дрижанню машин», «силу людську» – силі двигуна, «новому часові» – позачасне, вічне. Поет сучасний, не античний, здатний повернути цьому світові гуманістичний зміст, гармонії буття.

ІІІ. Робота з текстом.
Ознайомтеся з сонетом Р. М. Рільке «Ось дерево звелось».
Ось дерево звелось. О виростання!
О спів Орфея!Співу повен слух.
І змовкло все, та суне скрізь мовчання
Новий зачаток, новий знак і рух.

Вилазять звірі з лісової тиші,
Покинувши кубельця, чи барліг,
Вони либонь зробилися тихіші
Не з остраху, не з тихощів своїх,

А з прислухання. Рев, скавчання, гам
Змаліли в їх серцях, їм за пристанок
Недавно ще була маленька хижа,

Де крилася жадливість їхня хижа
І де при вході аж хитався ганок,-
Там ти воздвиг в їх прослуханні храм.

– Яка відома книга пригадується під час читання сонета? (Біблія)
– Які асоціативні зв’язки можна встановити між Біблією і сонетом?
– (Бог з первісного хаосу творить світ, підпорядкований гармонії. Орфей своїм співом упокоює тваринне, дике начало на Землі.)
– Визначте емоційну кульмінацію сюжету.
(Емоційною кульмінацією сюжету є момент «мовчання», «прислухання», «рев», і «скавчання», і «гам». Вони змовкли перед співцем.)
– Назвіть образи – символи у творі?
(Дерево – символізує життя людини, яка зростає фізично і духовно. Ліс,звірі –це царство, а темно, бо відсутні ідеали, гармонія між ними.
– Ще раз перегляньте сонет, зверніть увагу на репродукцію картини Е. Мунка «Дерево», згадайте скульптуру О. Родена. Яка метафорична близькість поєднує роботи цих майстрів?
(Вони близькі за словами Рільке до маси розплавленого металу, коли з киплячої рідини постає великий витвір: людина, дерево, Всесвіт)
– До чого ж прагнуть митці, створюючи свої шедеври?
(Зобразити гармонію єства людини і природи, а відтак гармонію Всесвіту.)
– Як ви розумієте зміст збудованого в серцях храму?
(Храм в Рільке – мистецтво створене на перехресті складених та замкнутих шляхів людських почуттів. Мистецтво одухотворює людину, і в той же час диктує свої закони, за якими слід жити – «новий зачаток, новий рух»
Учитель. Отож людина, мистецтво, Всесвіт і Бог – єдині. В їх єдності і міститься гармонія, до якої прагнув Рільке, до якої прагне людство.

IV. Перевірка знань умінь.
Наш урок підходить до завершення. Згадаймо почуте. Закінчіть речення або продовжіть думку:
1. Домінуючою постаттю на сьогоднішньому уроці був … (поет Райне Марія Рільке)
2. Ще за життя його називали … (Орфеєм ХХ ст.)
3. ІІІ період його творчості визначається… (Творчою зрілістю, твердістю у поглядах і сталою життєвою позицією)
4. Не дивлячись на повну … (самотність)
5. Рядки «Трояндо, о чиста суперечносте, бажання нічиїм сном не бути під стількома пелюстками» створені… (Р. М. Рільке і використані як епітафія на могилі митця).
6. Містом «Близьким до Бога» Рільке називав … (Київ).
7. І хотів … (поселитися в ньому назавжди)
8. Які твори Рільке позначені українською тематикою, або створені під впливом перебування в Україні? (оповідання «Як старий Тимофій умирав співаючи», «Пісня про правду», вірші «Мазепа», «Карл ХІІ мчить по Україні», «Книга життя чернечого», «Книга прощ» – це дві книги із збірки «Книга гадин»)
9. На філософський характер і поетичну форму митця вплинули … (скульптура Родена Огюста і живопис Поля Сезана)
10. Результатом стало створення … (жанру поезії – речі)
11. Назвіть провідні мотиви творчості австрійського поета.
– нероздільна єдність митця і його творчості, призначення поета у суспільстві;
– тема Бога та релігійних пошуків;
– українська тематика, патріотизм народу;
– єдність Всесвіту і людини;
– мотив самотності.
12. Вірші Р. М. Рільке на уроці звучали у перекладах… (М. Бажана, В. Стуса, М. Лукаша.)

V. Оцінювання.
VI. Домашнє завдання.
Повторити поняття «сонет», виразно читати і аналізувати із збірки «Сонети до Орфея» (на вибір)
– І гр. – визначити тип Рільківського сонета, доведіть свою думку
– ІІ гр. – підготувати повідомлення «Образ Орфея у світовій культурі».
Заключне слово. ХХІ століття не покидає пошуку пізнання Рільке: Рільке – творця, Рільке – філософа, Рільке – людини. Він і надалі, як і належить митцю, загадка, таїна, що вабить. А життя його творчості – найкращий пам’ятник Рільке.
Слова убогі і щоденно вжиті, –
Я їх люблю непишні ці слова.
Я їх оздоблю в барви розмаїті –
І радість в них пробудиться жива.
Своє суття, яке в собі сховали,
Нам радо являть світлі і ясні,
Вони ніколи співом не бували,
Тож ввійдуть трепетно в мої пісні.

Черговий номер

Новини

Copyright © Журнал "Зарубіжна література в школах України"

Розробка сайтів студія “ВЕБ-СТОЛИЦЯ”