в школах України

Search:

Пориньмо у світ фентезі разом!

Дорогі вчителі! Реєструйтесь на вебінар Ольги Гузь «Як знайти себе в іншосвітті, або Фентезі в школі»! На вебінарі ведуча розкриє секрети вивчення творів фентезі за шкільною програмою. А ще поговоримо про топовий цикл читацьких інтересів молоді – «Відьмака» Анджея Сапковського.
Вебінар відбудеться 20 березня о 19.00 Ви отримаєте сертифікат та класний ПОДАРУНОК: збірку розробок уроків з вивчення творів фентезі.

Реєстрація за посиланням:

https://room.etutorium.com/registert/7/6097717852bab5d54233497e52bab5d542313c36

Українська громадськість неодноразово виступала проти інтеграції української і зарубіжної літератур, а також проти інтеграції мови та літератури, адже в такому разі суспільство втрачає не тільки літературну освіту, а й своє майбутнє, цивілізоване й духовне.

Проєкт Державного стандарту базової середньої освіти нівелює і знищує всі досягнення в розвиткові системи літературної освіти, що ми здобули за роки незалежності нашої держави, коли в українських школах діти вивчали найкращі художні твори як рідної, української, так і зарубіжної літератур. Це формувало духовно багатого читача, який уміє орієнтуватися в безмежному океані літератури, обізнаний із найвидатнішими творами світової літератури від античних часів до сьогодення, поринає в мультикультурний простір, у який успішно інтегрується, стаючи носієм гуманістичного світогляду. Особливо важливими й цінними на цьому шляху стали створені оновлені програми з української та зарубіжної літератур, які наповнилися сучасними творами, що викликають захоплення в учнів, прилучають їх до читання й виховують любов до мистецтва Слова.

І замість того, щоб продовжувати й удосконалювати розвиток літературної освіти, її знищують. Що чекає на сьогоднішніх учнів початкової школи, які вчаться за стандартами НУШ? Відсутність художньої Книги! Адже мовно-літературна галузь у проєкті нового Державного стандарту базової середньої освіти – це переважно вивчення мов, а літературному компоненту відведено лише близько 10%!

Але книжки й тільки книжки – цеглинки духовності людини! Чим більше їх прочитати, тим міцнішим буде фундамент життя, тим успішнішою і довершенішою стане особистість і – як наслідок – суспільство. Саме через художні твори від покоління до покоління передаються ті надважливіші коди й сенси, без яких людина не стане Людиною, не буде духовно зростати, а перетвориться на примітивну істоту, метою якої буде задоволення лише егоїстичних потреб.

Чи має право держава, зокрема Міністерство освіти і науки, допустити подібну примітивізацію системи освіти й виховання особистості? Відповідь однозначна – НІ!

Нас, учителів-практиків, дуже обурює те, що групою розробників (а це лише 4-5 осіб!) проєкту Державного стандарту базової середньої освіти були проігноровані звернення широкої громадськості та надані пропозиції щодо вдосконалення документа. У проєкті виявлені недоліки й грубі порушення в поступальному розвиткові особистості від початкової до середньої школи. Демократична держава не вдається до ігнорування думки більшості у питаннях прийняття важливих стратегічних рішень. Натомість ситуація із мовно-літературною галуззю демонструє протилежне: невеличка група розробників стандарту не враховує пропозиції й думку наукової, учительської, батьківської громади, не здійснює експеримент щодо впровадження інтегрованого навчання, яке закладається як провідне в стандарті.

Тому затверджувати подібний проєкт Державного стандарту базової середньої освіти НЕПРИПУСТИМО! Як неприпустимо й знищувати літературну освіту в Новій українській школі!

Великий український педагог В.О. Сухомлинський наголошував на важливості художньої літератури в житті людини: «Без пристрасті до книжки людині не доступні культура сучасного світу, інтелектуальне й емоційне вдосконалення».

Зробімо усе, щоб книжки, «кораблі думки», вирушали в тривале плавання крізь час і простір, а свій «дорогоцінний вантаж» доставляли привітним відкритим до сприйняття мистецтва Слова й готовим духовно зростати юним читачам.

Не дамо перетворити на пустелю духовний світ наших дітей, нехай вони втамовують свою спрагу через книжки – «річки, які напоять Всесвіт, від яких лине мудрість століть».

Семенюк Олена Олександрівна, учитель української мови та літератури, зарубіжної літератури загальноосвітнього навчального закладу І – ІІІ ступенів «Скандинавська гімназія» м. Києва, учитель вищої категорії, учитель-методист, лауреат Всеукраїнського конкурсу «Вчитель року-2008» у номінації «зарубіжна література»

Придбайте 5 відеозаписів вебінарів на ваш вибір зі знижкою 60% УСЬОГО за 199 грн та отримайте сертифікати про участь. Ваша економія 300 грн! Поспішайте! Акція діє до 12 березня!

Як придбати? Це дуже просто! Оберіть вебінари зі списку та заповніть свої дані у поданих нижче графах. Після цього на Вашу електронну пошту надійде рахунок! Якщо ви не бачите листа з рахунком, перегляньте, будь ласка, папку СПАМ.

Увага! Повідомте нас, будь ласка, про здійснення оплати, щоб ми знали від кого саме надійшли кошти.
Це важливо для отримання Вами замовлення! Повідомити можна на ел. адресу antrosvit@ukr.net або за телефоном 050 93 717 78 (є також вайбер)

Список вебінарів

№ 1. Розвиток читацьких компетенцій засобами навчального діалогу. Основні науково-теоретичні підходи й техніки методики навчального діалогу (ведуча О. Гузь)
№ 2. Створення комфортного шляху дослідження потоку свідомості головного героя в морально-психологічному есе «Джакомо Джойс» Джеймса Джойса (ведуча О. Гузь)
№ 3. Особливості методики вивчення великих жанрових форм за шкільною програмою із зарубіжної та української літератури (О. Гузь)
№ 4. Шляхи вивчення великих жанрових форм у 10-11 класах за новою Програмою (2017 року) із зарубіжної та української літератури (ведуча О. Гузь)
№ 5. Як організувати навчання відповідно до психофізіологічних особливостей учнів (ведуча І. Хроменко)
№ 6. Звукопис та колористика як складові лінгвостилістичного аналізу ліричного твору (на прикладі поезії українських та зарубіжних митців) (ведуча І. Горобченко)
№ 7. Автостопом по новаціях. Прикладний довідник програм та додатків для вчительства (ведуча О. Горобченко)
№ 8. Особливості вивчення творів М. Булгакова («Собаче серце» та «Майстер і Маргарита») (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: розробки уроків до вивчення творів М. Булгакова) (ведуча О. Гузь)
№ 9. Використання сучасних європейських технологій у вивченні зарубіжної літератури: Storytelling (ведуча О. Ніколенко)
№ 10. Minecraft як засіб підготовки до ЗНО (ведуча Л. Бойко)
№ 11. Політ думок на крилах душі (мотив польоту і крил у творчості письменників від античності до сучасності) (ведуча І. Горобченко)
№ 12. Потримати Чеширського кота на руках. Використовуємо технології VR та AR у школі (ведуча О. Горобченко)
№ 13. «Секрети успіху класного керівника від Ольги Гузь» (з досвіду виховної роботи та проведення свят Останнього дзвоника й Випускного вечора) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: позакласні заходи та сценарій випускного балу) (ведуча О. Гузь)
№ 14. STEM-освіта на уроках літератури: особливості впровадження (ведуча С. Дячок)
№ 15. Нова програма для 10 класу: сучасна література в юнацькому читанні (ведуча В. Туряниця)
№ 16. Покоління цифрових джунглів. Особливий підхід до особливих дітей (ведуча О. Горобченко)
№ 17. «Стратегії вивчення сучасної зарубіжної літератури. 5-9 класи» (за новою програмою) (ведуча О. Гузь)
№ 18. Таємниці щасливого учителя і успішного учня (ведуча І. Горобченко)
№ 19. Японська література в школах України (ведуча О. Ніколенко)
№ 20. Міфічні істоти і де їх шукати: древній міф у шкільній програмі та художній літературі (ведуча І. Горобченко)
№ 21. Таємниці гротеску: Гофман – Гоголь – Булгаков (ведуча О. Ніколенко)
№ 22. Практичне втілення принципів концентричності й алюзивності при вивченні творів зарубіжної літератури в 10 класі (Гомер, Данте, Шекспір) (ведуча О. Гузь) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: розробки уроків за творами Гомера, Данте й Шекспіра та електронні додатки до вивчення цих творів.)
№ 23. Геокешинг на уроках зарубіжної літератури. Подорож світами Данте Аліг’єрі і Дена Брауна (ведуча І. Горобченко)
№ 24. Освітні тренди на уроці зарубіжної літератури? Легко! Зручно! Ефективно! (ведуча Л. Сич) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: авторська методична розробка – робочий зошит із зарубіжної літератури для 7 класу (із використанням хмаринок тегів, QR-кодів, інтелект-карт, мемів, анаграм та інших цікавинок)
№ 25. Використання ігрових форм роботи на уроках зарубіжної літератури (ведучий О. Каєнко)
№ 26. Google сервіси для вчителювання та повсякденних задач (ведуча О. Горобченко)
№ 27. Формування читацьких інтересів за допомогою хмарних технологій. Буктрейлер – сучасна форма реклами книг (ведучі Н. Немировська та С.Каляфіцький) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: тести з української мови та літератури)
№ 28. Особливості вивчення поезії в школі (на прикладі творчості Шарля Бодлера, Поля Верлена, Артюра Рембо та Йости Тумаса Транстремера) (ведуча О. Гузь) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: розробки уроків та мультимедійний супровід з вивчення творів цих поетів.)
№ 29. HAMLET: Shakespeare&Андрухович (ведуча О. Орлова)
№ 30. Барви слова у єднанні з акустикою живопису як інструмент всебічного розвитку особистості (ведуча Л. Сич)
№ 31. Урок у стилі МАРШМЕЛОУ (ведуча Л. Бойко)
№ 32. Міфічні істоти. Частина ІІ. Чоловіча магія, література і карти Таро (ведуча І. Горобченко)
№ 33. Командні інтелектуальні ігри як перспективна складова освітнього простору (ведучий О. Каєнко)
№ 34. Методичні ключі до вивчення драматургії у школі (8-11 класи) (ведуча О. Гузь) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: розробки до вивчення драматичних творів; електронний супровід до проведення уроків; відеотека екранізацій шедеврів світової драматургії.)
№ 35. Розслідування таємниць жанру детективу ведуть учні: де ж учитель? (ведуча О. Гузь) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: розробки уроків та електронний супровід)
№ 36. Паралелі та меридіани літературного глобуса: елементи компаративного аналізу на уроках літератури (ведуча В. Туряниця) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: зручна узагальнена таблиця творів письменників різних літератур для порівняльного аналізу та конспекти уроків)
№ 37. Колір попелу: війна, спогад і біль (ведучий Б. Стороха)
№ 38. Мумітролінг та трохи тролінгу – лайфхаки для ефективного уроку (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: довідкові матеріали) (ведуча Л. Ціпов’яз)
№ 39. Менеджмент в освіті, або Як вбити двох зайців (ведуча С. Дячок) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: план виховної роботи на рік; календарно-тематичне планування редагування Вікіпедії; портфоліо класного керівника; зразки протоколів та конспекти засідань Ради школи, педагогічної ради, батьківського комітету, Ради профілактики правопорушень, Піклувальної ради, методичних об’єднань класних керівників та учителів-філологів; шаблони/зразки наказів)
№ 40. 10 методичних родзинок для цікавого уроку ЗЛ (ведуча Л. Сич) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: картки та презентації для вивчення біографії автора твору; картки для аналізу художнього твору; картки для роботи з текстом; мудрі цитати із книг; шаблони ФБ-профілів літературних героїв та авторів творі)
№ 41. 5 наукових, 5 методичних і 5 практичних секретів вивчення творів постмодернізму в школі (ведуча О. Гузь) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: понад 100 розробок уроків для 5-11 класів)
№ 42. Нові імена в шкільній програмі для 11 класу (ведуча Л. Юлдашева)
№ 43. Піди туди, не знаю куди. Принеси те, не знаю яке АБО Як написати зв’язне висловлення на 20 балів (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: додаткові матеріали) (ведуча Л. Бойко)
№ 44. Практичний кейс: сучасні освітні інструменти в роботі вчителя із учнями покоління Z (ведуча Н. Немировська) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: презентація «Мовознавча гра-квест «Прислівник» та корисні слайди)
№ 45. Ігрові методи як ефективні методичні родзинки сучасного уроку (ведуча Л. Сич) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: збірка ігрових вправ для уроків ЗЛ; літературні пазли для 8-9 класів; шаблони ігор, за якими ви створите власні; 2 сценарії валеохвилинок; матеріали для організації театрального гуртка в школі.)
№ 46. Як це працює: 10 дієвих ключів до аналізу та інтерпретації новинок у програмі (ведуча Л. Ціпов’яз) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: матеріали до вивчення притчі «Чайка Джонатан Лівінгстон» Р. Баха і творів П. Маара «Що не день, то субота», «Машина для здійснення бажань»), сценарії інтелектуальних ігор для 5-11 класів, позакласних заходів.) (ведуча Лариса Ціпов’яз)
№ 47. “Краса, сильніша за життя”. Кавабата Ясунарі “Тисячокрилий журавель” (ведучий Б. Стороха)
№ 48. Як зробити вивчення творів доби Просвітництва зрозумілим і комфортним? («Мандри Лемюеля Гуллівера» Джонатана Свіфта (9 клас) та «Фауст» Йоганна Вольфганга Гете (11 клас) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: розробки уроків) (ведуча О. Гузь)
№ 49. ІМПРЕСІОНІЗМ у зарубіжній літературі та в інших видах мистецтва (ведуча О. Ніколенко)
№ 50. Гра тіней доби Античності на уроці ЗЛ або як не втратити читача (ведуча Л. Сич) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: матеріали до вивчення теми “Античність”)
№ 51. Жанр антиутопії у старшій школі: вивчаємо вперше (ведуча В. Туряниця)
№ 52. Шкільна література: прочитати (не)можливо (ведуча Л. Сакович)
№53. Прогресивні стратегії й практичні поради: інтелектуально-методичне перезавантаження сучасного вчителя-словесника. Частина 1 (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: розробки уроків) (ведуча О. Гузь)
№ 54. Тіні доби Античності на сучасному уроці вивчення римської літератури (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: роздаткові матеріали для уроків: шаблони ФБ-сторінок, літературні пазли, кроссенс, картки для аналізу римської поезії.) (ведуча Л. Сич)
№ 55. Нове в програмі з української літератури: шукаємо п’ятий кут. Спроба перша: Іван Франко “Захар Беркут” (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: конспекти, інтерактивні вправи, енерджайзери, комікси, пазл, авторський буктрейлер, які ви можете використати на уроці.) (ведуча Л. Бойко)
№ 56. 15 практичних порад як розкрити таємниці символів і працювати з ними у 5-9 класах (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: зразки нових завдань, які поглиблять знання учнів і будуть цікавими для виконання) (ведуча Л. Ціпов’яз)
№ 57. Практичний кейс: використання на уроках української літератури інтермедіальної компаративістики – різноаспектне мистецьке поєднання в одному творі (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: гра “Доміно” та роздаткові матеріали) (ведуча Н. Немировська)
№ 58. Сторітелінгові технології й техніки в уроці-діалозі (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: мультимедійний супровід, роздаткові матеріали, розробки уроків. Обсяг подарунка 2 Гб) (ведуча О. Гузь)
№ 59. У пошуках пригод. Використання квест-технології в школі (ведуча Л. Сакович)
№ 60. Як грати на уроках з користю: 10 методичних знахідок (ведуча Л. Ціпов’яз) + подарунок збірка ігор
№ 61. Нове в програмі ЗНО з української мови і літератури: шукаємо п’ятий кут. Спроба друга: Ольга Кобилянська «Valse melancolique» (ведуча Л. Бойко)
№ 62. Практичний кейс: використання флешкарток та карток пам’яті для підвищення якості процесу навчання (ведуча Н. Немировська) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ
№ 63. Сім секретів вивчення новелістики за шкільною програмою (6-11 класи) (ведуча О. Гузь) (+ ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: розробки уроків та електронний супровід до вивчення новел загальним обсягом понад 4 гб)
№ 64. Формувальне оцінювання в дії (від теорії до практики) (ведуча Л. Бойко)
№ 65. Як допомогти підліткам подолати страхи й комплекси: рецепти від сучасних письменників (ведуча О. Семенюк)

Розпродаж журналів «ЗЛ» до cвята весни.

Встигніть придбати 12 номерів 2019 року (pdf формат) зі знижкою 60% всього за 179 грн!
У ПОДАРУНОК ви отримаєте журнал № 1 та № 2, 2020. Ваша економія 300 грн!

Акція діє до 13 березня.
Як придбати? Це дуже просто! Заповніть свої дані у поданих нижче графах. Після цього на Вашу електронну пошту надійде рахунок!

Увага! Повідомте нас, будь ласка, про здійснення оплати, щоб ми знали від кого саме надійшли кошти.
Це важливо для отримання Вами замовлення! Повідомити можна на ел. адресу antrosvit@ukr.net або за телефоном 050 93 717 78 (є також вайбер).
Журнали надсилаємо на вашу електронну адресу у форматі PDF.

Придбайте 5 відеозаписів вебінарів на ваш вибір зі знижкою 60% УСЬОГО за 199 грн та отримайте сертифікати про участь. Ваша економія 300 грн! Поспішайте! Акція діє до 11 березня!

Список вебінарів

За результатами експертного обговорення в МОН України (19.02.2020) проєкту Державного стандарту базової середньої освіти науковці (проф. Ольга Ніколенко, проф. Олена Ісаєва, проф. Жанна Клименко) підготували поправки до мовно-літературної галузі, які направлені до робочої групи.
Пропонуємо ознайомитися з цими поправками за посиланням:

Читати:

https://zl.kiev.ua/proyekt-derzhavnogo-standartu-bazovoyi-serednoyi-osvity-movno-literaturna-osvitnya-galuz/

Завантажити

https://zl.kiev.ua/wp-content/uploads/2020/02/01_Nikolenko-Isayeva_popravky_MOV-LIT_22.02.2020.docx

https://zl.kiev.ua/wp-content/uploads/2020/02/02_Nikolenko-Isayeva_popravky_VYMOGY_MOV-LIT_23.02.2020.docx

За словами розробників, громадське обговорення проєкту Державного стандарту базової середньої освіти заплановане на початок березня 2020 р.
У ньому зможуть взяти участь усі, хто бажає.

Поправки проф. О. Ніколенко, проф. О. Ісаєвої, проф. Ж. Клименко_22.02.2020

Проєкт Державного стандарту базової середньої освіти

МОВНО-ЛІТЕРАТУРНА ОСВІТНЯ ГАЛУЗЬ

Метою мовно-літературної освітньої галузі є формування гуманістичного світогляду особистості засобами різних видів мовленнєвої діяльності та прилучення до читання художньої літератури України та світу; виховання у юного покоління України національної свідомості, високої моралі, активної громадянської позиції, патріотизму; розвиток естетичних смаків і ціннісних орієнтацій молоді в сучасному глобалізованому світі; формування ключових компетентностей, здатності спілкуватися українською мовою, мовами відповідних корінних народів і національних меншин, іноземною мовою для духовного, культурного й національного самовираження та міжкультурного діалогу, користуватися цими мовами в особистому й суспільному житті, міжкультурному діалозі; збагачення емоційно-чуттєвого досвіду, розвиток творчих здібностей особистості.

«Ядро» знань мовно-літературної галузі включає (державна мова, рідна мова (у разі відмінності від державної), українська і зарубіжна літератури):

Інформація. Джерело інформації. Інформація текстова, графічна, числова тощо. Достовірність, новизна, несуперечливість джерел інформації. Критерії добору і способи пошуку інформації. Структурована та неструктурована інформація. Явна та прихована інформація. Ознаки маніпулятивного впливу.

Комунікація. Комунікативна взаємодія. Мета та ситуація спілкування. Мета мовця. Комунікативний намір. Вербальні та невербальні засоби. Типові стратегії спілкування. Інтонаційні засоби. Засоби художньої виразності. Емоційний стан. Формули мовленнєвого етикету. Жанрові форми мовлення. Маніпуляція. Пропаганда. Різноманітні стратегії продукування ідей. Принципи етики спілкування, норми літературної вимови. Соціокультурні норми. Позиція мовця. Суспільно-культурний контекст. Типові стратегії взаємодії. Цифрове середовище. Безпечна поведінка в цифровому просторі. Соціально-значущі питання. Он-лайн взаємодія.

Повідомлення. Форма і зміст повідомлення. Адресат. Тема. Мікротема. Ідея. Структуровані та неструктуровані повідомлення. Аргументи. Важливі та другорядні деталі повідомлення. Прихований зміст повідомлення. Вербальні та невербальні засоби. Графічні засоби. Факти і судження. Підтекст у повідомленні. Академічна доброчесність.

Текст/медіатекст. Типи текстів. Структура тексту. Фрагментарні та неструктуровані тексти. Жанрові та стилістичні особливості тексту. Види критичного читання. Зміст прочитаного. Проблеми в тексті. Культурно-історичний контекст. Актуальність прочитаного. Гіпертекст у медіатексті. Особистий та суспільний досвід. Мовні засоби. Ріднокультурні та інокультурні реалії й факти. Культурно-історична приналежність тексту. Емоційний стан.

Художня література. Художня література як джерело гуманістичних цінностей і вид мистецтва. Українська і зарубіжна літератури від давнини до сучасності. Літературно-мистецькі епохи: здобутки та видатні представники. Класична й сучасна художня література. Літературні твори (оригінальні й перекладні) у єдності змісту та форми. Актуальна національна й загальнолюдська проблематика творів. Морально-етичні цінності та естетична довершеність, літературного твору. Роди і жанри. Літературні напрями, течії. Загальні та індивідуальні стилі. Вічні й традиційні образи/сюжети. Структура літературного твору (тема, ідея, фабула, сюжет, композиція, різновиди художніх образів, поетика та ін.). Вчинки персонажів, характери. Емоційна насиченість і смислова відкритість творів літератури. Художня література в контексті культури та суспільства, її роль у духовному розвитку особистості й людства.

Виражальні мовні засоби. Мовно-стилістичні норми. Усталені норми. Форми презентації. Типи помилок. Мовні одиниці різних рівнів, їхні характерні ознаки та функції у мовленні. Системність мовних явищ.

Компетентнісний потенціал

1) Вільне володіння державною мовою

Уміння:

читати, сприймати, розуміти, перетворювати, аналізувати й інтерпретувати, оцінювати інформацію українською мовою, зокрема ту, що представлена у творах художньої літератури (української, зарубіжної літератур, літератур корінних народів і національних меншин України);
усно й письмово висловлювати думки, почуття, погляди;
знати й презентувати здобутки видатних українських письменників, українських перекладачів творів зарубіжної літератури, літератур корінних народів і національних меншин України та їхній внесок у становлення й розвиток української літературної мови;
використовувати вербальні та невербальні засоби в різноманітних міжособистісних, соціальних і культурних контекстах;
адаптовуватися до змінних умов спілкування, розв’язувати нестандартні завдання, використовуючи потенціал української мови та відповідні комунікативні стратегії.

Ставлення:

поціновування української мови як державної – чинника національної ідентичності;
готовність спілкуватися державною мовою;
послуговування українською мовою в усіх царинах життя;
потреба в читанні художньої літератури (української, зарубіжної) українською мовою.

2) а) Здатність спілкуватися рідною (у разі відмінності від державної)

Уміння:

читати, сприймати, розуміти, перетворювати, аналізувати й інтерпретувати, оцінювати інформацію рідною мовою;
усно й письмово висловлювати думки, почуття, погляди рідною мовою;
адаптовуватися до умов спілкування в багатомовному середовищі, використовуючи потенціал рідної мови та відповідні комунікативні стратегії;
знати й презентувати здобутки видатних письменників та перекладачів, які створювали й перекладали твори художньої літератури рідною мовою, їхній внесок у становлення й розвиток рідної мови.

Ставлення:

поцінування рідної мови – чинника етнокультурної ідентичності;
готовність спілкуватися рідною мовою;
потреба в читанні художньої літератури (рідної, української, зарубіжної) рідною мовою.

б) Здатність спілкуватися іноземними мовами

Уміння:

використовувати власний мовленнєвий досвід для опанування іноземних мов;
усвідомлення ролі/значень мовних явищ та системи понять, за допомогою яких сприймається дійсність;
формування вміння використовувати в разі потреби різноманітні стратегії для задоволення власних іншомовних комунікативних намірів;
розуміння важливості оволодіння іноземною мовою для міжкультурного спілкування;

Ставлення:

розуміння потреби популяризувати Україну у світі засобами іноземних мов;
готовність до міжкультурного діалогу;
визначати внесок видатних митців слова у розвиток літературної мови країни/народу, яка вивчається як іноземна;
відкритість до вивчення іноземної мови, толерантність до народу, носія цієї мови, до його культури, звичаїв і способу життя;
використання іноземних мов для збагачення читацького досвіду, розширення кола читання художньої літератури різних країн і народів світу;
дотримання культури спілкування, прийнятої в сучасному суспільстві.
готовність спілкуватися іноземною/іноземними мовою/мовами.

3) Математична компетентність

Уміння:

установлювати причиново-наслідкові зв’язки, виокремлювати головну та другорядну інформацію;
формулювати визначення, логічно обгрунтовувати висловлену думку;
перетворювати інформацію з однієї форми в іншу (текст, графік, таблиця, схема) для вирішення комунікативних завдань;
аналізувати літературний твір (української літератури, зарубіжної літератури, літератур корінних народів і національних меншин України), виокремлювати його компоненти, встановлювати взаємозв’язки між ними у межах художнього цілого.

Ставлення:

готовність до пошуку різноманітних способів вирішення комунікативних проблем, пошанування істини;
сприймати літературний твір як структуру, підпорядковану певній організації та відкриту для читацьких інтерпретацій у часі й просторі.

4) Компетентності в галузі природничих наук, техніки й технологій

Уміння:

висловлювати гіпотези, описувати процеси власної діяльності, використовуючи широкий діапазон мовних і мовленнєвих засобів, іноземною мовою зокрема;
спостерігати, аналізувати, здійснювати мовні експерименти;
використовувати сучасні технології для розширення кола читання художньої літератури (української літератури, зарубіжної літератури, літератур корінних народів і національних меншин України);
використовувати ціннісний потенціал художньої літератури для вирішення екологічних проблем, збереження природного й соціокультурного середовища.

Ставлення:

прагнення поглиблювати уявлення про цілісну наукову картину світу для суспільно-технологічного поступу;
спиратися на культурні здобутки, зокрема мови й літератури, в процесі інтеграції до сучасного світу та прокладання особистої життєвої траєкторії.

5) Інноваційність

Уміння:

презентувати власні ідеї, бачення, можливості зрозуміло, грамотно, креативно, використовуючи доцільні виражальні засоби й дотримуючись етики;
мобілізовувати ресурси (нематеріальні та цифрові, зокрема) через комунікацію для здійснення інноваційної діяльності,
ефективно використовувати різні комунікативні стратегії для розв’язання життєво важливих проблем, зокрема в ситуаціях неоднозначності та непевності;
у процесі прийняття відповідальних рішень спиратися на морально-етичний та естетичний досвід, який містить художня література різних часів і народів.

Ставлення:

відкритість до інновацій, готовність продукувати нові ідеї, спонукати до цього інших;
нести морально-етичну відповідальність за власні вчинки;
усвідомлення необхідності поєднання інноваційного поступу особистості/суспільства із морально-етичними нормами, стратегіями толерантної комунікації та міжкультурної взаємодії.

6) Екологічна компетентність

Уміння:

критично оцінювати результати людської діяльності в природному середовищі та прогнозувати її наслідки, зокрема відображені в різних текстах/медіатекстах, літературних творах;
використовувати комунікативні стратегії для реалізації екологічних проектів, формування екологічної культури та забезпечення сталого розвитку суспільства.

Ставлення:

готовність зберігати й відновлювати природні ресурси для сьогодення та майбутніх поколінь;
розвиток читацького інтересу до здобутків письменників, які зробили значний внесок у збереження природного середовища та виявлення екологічних проблем.

7) Інформаційно-комунікаційна компетентність

Уміння:

використовувати різні види сприйняття текстів/медіатекстів, художньої літератури для пізнання та естетичного задоволення;
діяти за алгоритмом при складанні плану для вирішення комунікативних завдань;
грамотно і безпечно комунікувати в інформаційному просторі;
розпізнавати маніпулятивні технології та протистояти їм;
застосовувати сучасні цифрові технології для збагачення читацького досвіду та розширення кола читання художньої літератури (української літератури, зарубіжної літератури, літератур корінних народів і національних меншин України).

Ставлення:

задоволення пізнавального інтересу в інформаційному середовищі;
прагнення етично взаємодіяти у віртуальному просторі;
готовність дотримуватись авторських прав та мережевого етикету;
прагнення особистого розвитку як компетентного мовця і читача з допомогою цифрових технологій.

8) Навчання впродовж життя

Уміння:

визначати власні комунікативні потреби, цілі та способи їх досягнення;
використовувати ефективні навчальні стратегії для вивчення державної/рідної/іноземної мов, знаючи про власний стиль навчання;
застосовувати комунікативні стратегії відповідно до мети й ситуації спілкування.
постійно поповнювати власний словниковий запас;
регулярно читати твори художньої літератури (української літератури, зарубіжної літератури, літератури корінних народів і національних меншин України), розрізняти їх за рівнем художньої вартості, визначати їх емоційно-ціннісний потенціал та естетичну довершеність;
орієнтуватися у світі класичної (від давнини до сьогодення) та сучасної літератури;
користуватися різними видами бібліотек та орієнтуватися у бібліотечних ресурсах;
здійснювати самооцінювання результатів власної діяльності, рефлексію.

Ставлення:

прагнення удосконалювати власне мовлення впродовж життя, розвивати мовну інтуїцію;
руйнування власних мовних бар’єрів;
розуміння ролі читання, зокрема художніх творів, для гармонійного розвитку й самовдосконалення;
прагнення до збагачення читацького й мовленнєвого досвіду за рахунок долучення (засобами державної, рідної (у разі відмінності від державної), іноземних мов) до літературних здобутків різних країн і народів.

9) а) Громадянські компетентності

Уміння:

використовувати комунікативні навички та багатомовність для ведення міжкультурного діалогу;
аргументовано і грамотно висловлювати власну громадянську позицію
висловлюватися, не дискримінуючи інших;
критично оцінювати інформацію з різних джерел, популяризувати європейські цінності, спираючись на міжнародний досвід;
виявляти у творах художньої літератури громадянські ідеї, теми, мотиви, образи, актуальні для України, а також для різних країн і народів.

Ставлення:

любов до своєї Батьківщини, шанобливе ставлення до її історії, культури, державних символів;
повага і толерантне ставлення до різних народів і культур;
відкритість до культурної інакшості шляхом вивчення мови/мов та здійснення міжкультурної комунікації;
повага до закону та правових норм, зокрема до норм українського мовного законодавства;
утвердження права на власну думку.

б) Соціальні компетентності

Уміння:

використовувати ефективні комунікативні стратегії для співпраці в групі;

виявляти у творах художньої літератури (української літератури, зарубіжної літератури, літературах корінних народів і національних меншин України) соціально значущий зміст, застереження й прогнозування суспільства щодо згубних тенденцій;
розкривати значення вершинних літературних творів (української літератури, зарубіжної літератури, літератур національних меншин України) для поступу світової цивілізації, окремої країни, українського суспільства;
враховувати вплив слова на психічне здоров’я людини, відповідально використовувати мовні виражальні засоби;

застосовувати комунікативні стратегії для протистояння деструктивним та маніпулятивним впливам, що є загрозою здоров’ю;

конструктивно спілкуватися в різних соціальних середовищах, реалізуючи принципи свободи особистості.

Ставлення

готовність до налагодження контактів з іншими людьми, послуговуючись різноманітними мовними засобами;
прагнення до пізнання життя суспільства, суспільного досвіду України та інших країн засобами мови й художньої літератури;
формування активної суспільної позиції, патріотизму, відповідальності за долю України, людей, власні вчинки.

10) Культурна компетентність

Уміння:

використовувати мову для духовного, культурного й національного
самовияву;
дотримуватися культури мовлення, що є виявом загальної культури людини;
читати твори художньої літератури, використовувати досвід взаємодії з творами мистецтва в життєвих ситуаціях;
орієнтуватися у світі класичної й сучасної літератури різних епох, країн і народів;
створювати тексти, виражаючи власні ідеї, досвід і почуття та добираючи відповідні художні засоби;
добирати твори художньої літератури для читання, щоб одержати насолоду і користь від прочитаного;
сприймати й інтерпретувати літературні твори в контексті розвитку національної та світової культури;
розглядати художні твори в контексті розвитку культури;
розвивати власну читацьку культуру і творчі здібності.

Ставлення:

потреба читання творів художньої літератури для самопізнання й пізнання світу через мистецтво слова, задоволення та рефлексії над прочитаним;
відкритість до міжкультурної комунікації;
зацікавленість світовими культурними набутками;
усвідомлення значення художньої літератури як важливої складової культури людства, її ролі в духовному поступі українського народу і розвитку світової цивілізації.

11) а) Підприємливість

Уміння:

ініціювати усну, писемну та онлайн взаємодію державною/рідною/іноземною мовами для розвитку ідеї та її втілення у дію;
презентувати власні ідеї та ініціативи зрозуміло, грамотно, використовуючи доцільні виражальні засоби;
використовувати комунікативні стратегії для формулювання власних пропозицій і рішень;
спиратися на етичний потенціал художньої літератури в процесі реалізації життєвих задач, підприємницьких рішень;
описувати державною/рідною/іноземною мовами власні вміння та компетентності стосовно варіантів кар’єри.

Ставлення:

готовність брати на себе відповідальність за себе та інших;
розуміння ролі комунікативних умінь, читацького досвіду для успішної самореалізації, зокрема у професійній кар’єрі.

б) Фінансова грамотність

Уміння:

пояснювати, зокрема на прикладі творів літератури, значення заощадження, інвестування, запозичення, страхування тощо;
обговорювати й планувати витрати за допомогою ефективних комунікативних стратегій;
оперувати найуживанішими фінансовими документами (складати доручення, заповнювати анкету тощо);
зіставляти фінансовий зиск та морально-етичні ризики, якщо вони виникають (зокрема на прикладі творів художньої літератури).

Ставлення:

усвідомлення важливості володіння державною та спілкування рідною/іноземною мовами для майбутнього добробуту та фінансового успіху;
готовність обстоювати важливість ощадливості й раціонального використання коштів;
сприймання, зокрема на прикладі творів художньої літератури, матеріального ресурсу (в поєднанні з морально-етичними нормами) як одного із засобів досягнення добробуту.

Дорогі вчителі! Реєструйтеся на вебінар Лариси Ціпов’яз «Ігри як засіб активізації інтелектуальної діяльності учнів на уроці. 10 секретів, як грати методично грамотно» за посиланням
https://etutorium.com/auth/register.html…
Вебінар відбудеться 28 лютого о 19.00
На вебінарі ви дізнаєтесь:
• як можна адаптувати класичні інтелектуальні ігри, щоб на уроці було весло і пізнавально;
• як грати з учнями, проте не перетворити урок на гру;
• як провести цікавий позакласний інтелектуальний захід, поєднавши літературу з іншими галузями знань.

Окрім того:
• попрактикуєтеся у створенні нетрадиційних питань.

Отримаєте подарунки:
– ігрові блоки
– цікаві лайф-хаки для роботи з біографіями письменників та творами, які вивчаються у лютому й березні:
• Льюїс Керролл «Аліса у Країні чудес»;
• детективні твори;
• наукова фантастика (Р. Бредбері, Р. Шеклі);
• М. Сервантес
• М. Гоголь;
• «Нова драма» (Б. Шоу, Г. Ібсен).

19 лютого 2020 р. в Міністерстві освіти і науки України відбулося експертне обговорення мовно-літературної галузі в межах проєкту Державного стандарту базової середньої освіти (2020). Захід був організований Директоратом стратегічного планування та європейської інтеграції МОН України. На ньому були присутні представники МОН України, Національної академії педагогічних наук України, Інституту модернізації змісту освіти, Українського центру якості освіти, науковці, вчителі, методисти з різних регіонів України.

Відкрив засідання Роман Шиян, заступник директора Українського інституту розвитку освіти, представник Команди підтримки реформ МОН, співголова проєкту. Він висвітлив основні підходи щодо створення нового Державного стандарту базової середньої освіти, зокрема мовно-літературної галузі:
1) у Державному стандарті не будуть представлені предмети та предметні компетентності, головне – це формування ключових компетентностей засобами певної галузі;
2) Державний стандарт буде реалізований і конкретизований у типових освітніх програмах та модельних програмах, які будуть розроблені на конкурсній основі;
3) школи будуть обирати типові освітні програми й модельні програми;
4) варіанти типових освітніх програм (інтегрованих курсів) для вибору шкіл у межах мовно-літературної галузі будуть орієнтовно такі:
а) українська література, зарубіжна література, українська мова (інтегрований курс);
б) українська мова та літератури (інтегрований курс);
в) language and arts (мова і види мистецтва) (інтегрований курс);
г) інші, які запропонують авторські колективи;
5) школи будуть мати академічну свободу не тільки у виборі програм, а й навчального забезпечення галузі.

Представники робочої групи Андрій Панченков та Ірина Старагіна розповіли про структурні компоненти мовно-літературної галузі: мета, «ядро» знань, компетентнісний потенціал, вимоги до обов’язкових результатів навчання здобувачів освіти.

Науковці й представники педагогічної спільноти висловили роздуми, зауваження й пропозиції щодо проєкту. Завідувач відділу навчання української мови та літератури НАПН Ніна Голуб зауважила на необхідності посилення українського змісту важливого державного документа; уточненні формулювань мети й компетентностей; увиразненні ролі художньої літератури й читацької діяльності в галузі. Завідувач кафедри світової літератури ПНПУ імені В.Г. Короленка Ольга Ніколенко запропонувала більше збалансувати мовний і літературний складники галузі (бо в проєкті простежується значна перевага мовного складника); розширити «ядро знань» за рахунок художньої літератури (української та зарубіжної); уточнити компетентності й вимоги в аспекті літературного компонента; надати ЗСО свободу у виборі інтегрованих та неінтегрованих предметів для навчання; не підміняти поняття «українська література» і «зарубіжна література» термінами «оригінальна література», «перекладна література». Проректор із наукової роботи та розвитку Херсонського державного університету Сергій Омельчук підкреслив необхідність коригування мети галузі та структури компетентностей, доповнення знаннєвого й ціннісного компонентів. Головний науковий співробітник відділу навчання української мови та літератури НАПН Олена Горошкіна висловила зауваження й побажання щодо уточнення мовного складника та мовленнєвої діяльності в проєкті. Старший науковий співробітник відділу навчання української мови та літератури НАПН Таміла Яценко наголосила на тому, що в пропонованому проєкті мовно-літературної галузі 90 % – мови й лише 10 % – літератури, тому варто повернути художню літературу в проєкт Державного стандарту базової середньої освіти, збільшити її вагу у вихованні молоді.

Розробники мовно-літературної галузі звернулися до учасників експертного обговорення із проханням надати конструктивні пропозиції до тексту проєкту, який буде винесено на громадське обговорення на початку березня 2020 р. За словами Романа Шияна, після громадського обговорення й уточнення новий Державний стандарт базової середньої освіти буде затверджений Кабінетом Міністрів України (орієнтовно до 1 червня 2020 р.).

Із текстом мовно-літературної галузі в межах проєкту Державного стандарту базової середньої освіти, який обговорювали в МОН 19 лютого 2020 р., можна ознайомитися за посиланням:

МОВНО-ЛІТЕРАТУРНА ОСВІТНЯ ГАЛУЗЬ

Проф. Ольга Ніколенко, проф. Олена Ісаєва, проф. Жанна Клименко підготували поправки до тексту мовно-літературної галузі в межах проєкту Державного стандарту базової середньої освіти, які будуть направлені до робочої групи з метою підготовки документа до громадського обговорення. Ці поправки читайте незабаром на нашому сайті.

Відкрив засідання Роман Шиян, заступник директора Українського інституту розвитку освіти, представник Команди підтримки реформ МОН, співголова проєкту. Він висвітлив основні підходи щодо створення нового Державного стандарту базової середньої освіти, зокрема мовно-літературної галузі:
1) у Державному стандарті не будуть представлені предмети та предметні компетентності, головне – це формування ключових компетентностей засобами певної галузі;
2) Державний стандарт буде реалізований і конкретизований у типових освітніх програмах та модельних програмах, які будуть розроблені на конкурсній основі;
3) школи будуть обирати типові освітні програми й модельні програми;
4) варіанти типових освітніх програм (інтегрованних курсів) для вибору шкіл у межах мовно-літературної галузі будуть орієнтовно такі:
а) українська література, зарубіжна література, українська мова (інтегрованний курс);
б) українська мова та літератури (інтегрованний курс);
в) language and arts (мова і види мистецтва) (інтегрованний курс);
г) інші, які запропонують авторські колективи;
5) школи будуть мати академічну свободу не тільки у виборі програм, а й навчального забезпечення галузі.

МОВНО-ЛІТЕРАТУРНА ОСВІТНЯ ГАЛУЗЬ

Відкрив засідання Роман Шиян, заступник директора Українського інституту розвитку освіти, представник Команди підтримки реформ МОН, співголова проєкту. Він висвітлив основні підходи щодо створення нового Державного стандарту базової середньої освіти, зокрема мовно-літературної галузі:
1) у Державному стандарті не будуть представлені предмети та предметні компетентності, головне – це формування ключових компетентностей засобами певної галузі;
2) Державний стандарт буде реалізований і конкретизований у типових освітніх програмах та модельних програмах, які будуть розроблені на конкурсній основі;
3) школи будуть обирати типові освітні програми й модельні програми;
4) варіанти типових освітніх програм (інтегрованних курсів) для вибору шкіл у межах мовно-літературної галузі будуть орієнтовно такі:
а) українська література, зарубіжна література, українська мова (інтегрованний курс);
б) українська мова та літератури ;
в) language and arts (мова і види мистецтва);
г) інші, які запропонують авторські колективи;
5) школи будуть мати академічну свободу не тільки у виборі програм, а й навчального забезпечення галузі.

МОВНО-ЛІТЕРАТУРНА ОСВІТНЯ ГАЛУЗЬ

Приходьте 14 лютого о 19.00 на вебінар Людмили Бойко «Формувальне оцінювання в дії (від теорії до практики)»!
Реєструйтеся за посиланням:
https://etutorium.com/auth/register.html…
Вчити чи оцінювати? Як мотивація (внутрішня чи зовнішня) впливає на якість освіти? Оцінювання ЗА навчання чи оцінювання ДЛЯ навчання? Що обираємо – формувальне оцінювання для успішного розвитку чи репродуктивне відтворення задля результату ЗНО?
Щоб дати відповіді на всі ці питання наша ведуча навчалася за програмою підтримки освітніх реформ в Україні «Демократична школа», відвідувала курси у Національному інституті «Львівська політехніка» та багато часу віддала самоосвіті. 9 місяців пошуку! Були задіяні наукові джерела, соціологічні дослідження, факти і судження про формувальне оцінювання, практика і власні висновки. Приходьте! Буде цікаво та корисно!

Розпродаж журналів «ЗЛ» до cвята весни.

Придбайте 3 відеозаписи вебінарів на ваш вибір зі знижкою 50% УСЬОГО за 149 грн та отримайте сертифікати про участь. Ваша економія 150 грн! Поспішайте! Акція діє до 17 лютого!

Список вебінарів

Придбайте 3 відеозаписи вебінарів на ваш вибір зі знижкою 60% УСЬОГО за 109 грн та отримайте сертифікати про участь. Ваша економія 200 грн! Поспішайте! Акція триває до 4 листопада!

Список вебінарів

№ 1. Розвиток читацьких компетенцій засобами навчального діалогу. Основні науково-теоретичні підходи й техніки методики навчального діалогу (ведуча О. Гузь)
№ 2. Створення комфортного шляху дослідження потоку свідомості головного героя в морально-психологічному есе «Джакомо Джойс» Джеймса Джойса (ведуча О. Гузь)
№ 3. Особливості методики вивчення великих жанрових форм за шкільною програмою із зарубіжної та української літератури (О. Гузь)
№ 4. Шляхи вивчення великих жанрових форм у 10-11 класах за новою Програмою (2017 року) із зарубіжної та української літератури (ведуча О. Гузь)
№ 5. Як організувати навчання відповідно до психофізіологічних особливостей учнів (ведуча І. Хроменко)
№ 6. Звукопис та колористика як складові лінгвостилістичного аналізу ліричного твору (на прикладі поезії українських та зарубіжних митців) (ведуча І. Горобченко)
№ 7. Автостопом по новаціях. Прикладний довідник програм та додатків для вчительства (ведуча О. Горобченко)
№ 8. Особливості вивчення творів М. Булгакова («Собаче серце» та «Майстер і Маргарита») (ведуча О. Гузь)
№ 9. Використання сучасних європейських технологій у вивченні зарубіжної літератури: Storytelling (ведуча О. Ніколенко)
№ 10. Minecraft як засіб підготовки до ЗНО (ведуча Л. Бойко)
№ 11. Політ думок на крилах душі (мотив польоту і крил у творчості письменників від античності до сучасності) (ведуча І. Горобченко)
№ 12. Потримати Чеширського кота на руках. Використовуємо технології VR та AR у школі (ведуча О. Горобченко)
№ 13. «Секрети успіху класного керівника від Ольги Гузь» (з досвіду виховної роботи та проведення свят Останнього дзвоника й Випускного вечора) (ведуча О. Гузь)
№ 14. STEM-освіта на уроках літератури: особливості впровадження (ведуча С. Дячок)
№ 15. Нова програма для 10 класу: сучасна література в юнацькому читанні (ведуча В. Туряниця)
№ 16. Покоління цифрових джунглів. Особливий підхід до особливих дітей (ведуча О. Горобченко)
№ 17. «Стратегії вивчення сучасної зарубіжної літератури. 5-9 класи» (за новою програмою) (ведуча О. Гузь)
№ 18. Таємниці щасливого учителя і успішного учня (ведуча І. Горобченко)
№ 19. Японська література в школах України (ведуча О. Ніколенко)
№ 20. Міфічні істоти і де їх шукати: древній міф у шкільній програмі та художній літературі (ведуча І. Горобченко)
№ 21. Таємниці гротеску: Гофман – Гоголь – Булгаков (ведуча О. Ніколенко)
№ 22. Практичне втілення принципів концентричності й алюзивності при вивченні творів зарубіжної літератури в 10 класі (Гомер, Данте, Шекспір) (ведуча О. Гузь) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: розробки уроків за творами Гомера, Данте й Шекспіра та електронні додатки до вивчення цих творів.)
№ 23. Геокешинг на уроках зарубіжної літератури. Подорож світами Данте Аліг’єрі і Дена Брауна (ведуча І. Горобченко)
№ 24. Освітні тренди на уроці зарубіжної літератури? Легко! Зручно! Ефективно! (ведуча Л. Сич) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: авторська методична розробка – робочий зошит із зарубіжної літератури для 7 класу (із використанням хмаринок тегів, QR-кодів, інтелект-карт, мемів, анаграм та інших цікавинок)
№ 25. Використання ігрових форм роботи на уроках зарубіжної літератури (ведучий О. Каєнко)
№ 26. Google сервіси для вчителювання та повсякденних задач (ведуча О. Горобченко)
№ 27. Формування читацьких інтересів за допомогою хмарних технологій. Буктрейлер – сучасна форма реклами книг (ведучі Н. Немировська та С.Каляфіцький) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: тести з української мови та літератури)
№ 28. Особливості вивчення поезії в школі (на прикладі творчості Шарля Бодлера, Поля Верлена, Артюра Рембо та Йости Тумаса Транстремера) (ведуча О. Гузь) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: розробки уроків та мультимедійний супровід з вивчення творів цих поетів.)
№ 29. HAMLET: Shakespeare&Андрухович (ведуча О. Орлова)
№ 30. Барви слова у єднанні з акустикою живопису як інструмент всебічного розвитку особистості (ведуча Л. Сич)
№ 31. Урок у стилі МАРШМЕЛОУ (ведуча Л. Бойко)
№ 32. Міфічні істоти. Частина ІІ. Чоловіча магія, література і карти Таро (ведуча І. Горобченко)
№ 33. Командні інтелектуальні ігри як перспективна складова освітнього простору (ведучий О. Каєнко)
№ 34. Методичні ключі до вивчення драматургії у школі (8-11 класи) (ведуча О. Гузь) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: розробки до вивчення драматичних творів; електронний супровід до проведення уроків; відеотека екранізацій шедеврів світової драматургії.)
№ 35. Розслідування таємниць жанру детективу ведуть учні: де ж учитель? (ведуча О. Гузь) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: розробки уроків та електронний супровід)
№ 36. Паралелі та меридіани літературного глобуса: елементи компаративного аналізу на уроках літератури (ведуча В. Туряниця) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: зручна узагальнена таблиця творів письменників різних літератур для порівняльного аналізу та конспекти уроків)
№ 37. Колір попелу: війна, спогад і біль (ведучий Б. Стороха)
№ 38. Мумітролінг та трохи тролінгу – лайфхаки для ефективного уроку (ведуча Л. Ціпов’яз)
№ 39. Менеджмент в освіті, або Як вбити двох зайців (ведуча С. Дячок) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: план виховної роботи на рік; календарно-тематичне планування редагування Вікіпедії; портфоліо класного керівника; зразки протоколів та конспекти засідань Ради школи, педагогічної ради, батьківського комітету, Ради профілактики правопорушень, Піклувальної ради, методичних об’єднань класних керівників та учителів-філологів; шаблони/зразки наказів)
№ 40. 10 методичних родзинок для цікавого уроку ЗЛ (ведуча Л. Сич) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: картки та презентації для вивчення біографії автора твору; картки для аналізу художнього твору; картки для роботи з текстом; мудрі цитати із книг; шаблони ФБ-профілів літературних героїв та авторів творі)
№ 41. 5 наукових, 5 методичних і 5 практичних секретів вивчення творів постмодернізму в школі (ведуча О. Гузь) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: понад 100 розробок уроків для 5-11 класів)
№ 42. Нові імена в шкільній програмі для 11 класу (ведуча Л. Юлдашева)
№ 43. Піди туди, не знаю куди. Принеси те, не знаю яке АБО Як написати зв’язне висловлення на 20 балів (ведуча Л. Бойко)
№ 44. Практичний кейс: сучасні освітні інструменти в роботі вчителя із учнями покоління Z (ведуча Н. Немировська) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: презентація «Мовознавча гра-квест «Прислівник» + корисні слайди)
№ 45. Ігрові методи як ефективні методичні родзинки сучасного уроку (ведуча Л. Сич) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: збірка ігрових вправ для уроків ЗЛ; літературні пазли для 8-9 класів; шаблони ігор, за якими ви створите власні; 2 сценарії валеохвилинок; матеріали для організації театрального гуртка в школі.)
№ 46. Як це працює: 10 дієвих ключів до аналізу та інтерпретації новинок у програмі (ведуча Л. Ціпов’яз) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: матеріали до вивчення притчі «Чайка Джонатан Лівінгстон» Р. Баха і творів П. Маара «Що не день, то субота», «Машина для здійснення бажань»), сценарії інтелектуальних ігор для 5-11 класів, позакласних заходів.) (ведуча Лариса Ціпов’яз)
№ 47. “Краса, сильніша за життя”. Кавабата Ясунарі “Тисячокрилий журавель” (ведучий Б. Стороха)
№ 48. Як зробити вивчення творів доби Просвітництва зрозумілим і комфортним? («Мандри Лемюеля Гуллівера» Джонатана Свіфта (9 клас) та «Фауст» Йоганна Вольфганга Гете (11 клас) (ведуча О. Гузь)
№ 49. ІМПРЕСІОНІЗМ у зарубіжній літературі та в інших видах мистецтва (ведуча О. Ніколенко)
№ 50. Гра тіней доби Античності на уроці ЗЛ або як не втратити читача (ведуча Л. Сич) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: матеріали до вивчення теми “Античність”)
№ 51. Жанр антиутопії у старшій школі: вивчаємо вперше (ведуча В. Туряниця)
№ 52. Шкільна література: прочитати (не)можливо (ведуча Л. Сакович)
№ 53. Прогресивні стратегії й практичні поради: інтелектуально-методичне перезавантаження сучасного вчителя-словесника. Частина 1 (ведуча О. Гузь)
№ 54. Тіні доби Античності на сучасному уроці вивчення римської літератури (ведуча Л. Сич)
№ 55. Нове в програмі з української літератури: шукаємо п’ятий кут. Спроба перша: Іван Франко “Захар Беркут” (ведуча Л. Бойко)

Педагогічна хроніка
Міжрегіональний круглий стіл «Зарубіжна література в Новій українській школі» за участі авторського колективу під керівництвом професора Ольги Ніколенко. . . .4

На допомогу вчителю
Дарія Лукьяненко, Анастасія Кузнєцова. Мовний код педагога XXI століття. . . .5

Учитель – учителеві
Єва Денисенко. Інтермедіальний дискурс: література і кінематограф (5 клас). . . .8
Ірина Ткач. Уроки літератури як інтермедіальні студії. . . .10
Софія Корнійчук. Фрагмент науково-дослідницької роботи члена МАН. . . .15

11-й клас – на відмінно!
Ольга Гузь. Орієнтовне поурочне планування для 11 класу. Уроки№ 16-17, 25-28. . . .16

Фахові проблеми
Анна-Марія Богосвятська. Волл-пейперські технології, або сучасні стіннівки з літератури. . . .34

Творча майстерня учителів ЗЛ «Навчаючи учусь»
До уроків вивчення поезії доби Просвітництва у 9 класі: Й.Гете «Вільшаний король», «Травнева пісня», «Прометей» та Ф.Шиллер «До радості». . . .38

Розумні та кмітливі
Лариса Ціпов’яз. Інтелектуальна гра «Що? Де? Коли?» на уроці та в позаурочний час. . . .42

Конкурс «Моя ТОП-тема уроку зарубіжної літератури»
Ірина Мосійчук. Твір Л.Уліцької «Паперова перемога» Урок позакласного читання. . . .48
Світлана Бойко. Вивчаємо роман Вальтера Скотта «Айвенго». Інтегрований урок: зарубіжна література і музичне мистецтво. . . .52
Оксана Кудінова. Образ Хлєстакова та його динаміка за п’єсою М.В.Гоголя «Ревізор». . . .54
Марина Ільяшенко. «Кожен з нас має багато майбутніх. Ми обираємо лише одне». Урок за оповіданням Милорада Павича «Скляний равлик» 11 клас. . . .56

Натхнення до уроків шукаємо в мандрівках
Леся Сич. Подорожуйте, бо мандри змінюють людей! . . . .66

Придбайте 5 відеозаписів вебінарів на ваш вибір зі знижкою 60% УСЬОГО за 199 грн та отримайте сертифікати про участь. Ваша економія 300 грн! Поспішайте! Акція триває до 14 жовтня!

Список вебінарів

№ 1. Розвиток читацьких компетенцій засобами навчального діалогу. Основні науково-теоретичні підходи й техніки методики навчального діалогу (ведуча О. Гузь)
№ 2. Створення комфортного шляху дослідження потоку свідомості головного героя в морально-психологічному есе «Джакомо Джойс» Джеймса Джойса (ведуча О. Гузь)
№ 3. Особливості методики вивчення великих жанрових форм за шкільною програмою із зарубіжної та української літератури (О. Гузь)
№ 4. Шляхи вивчення великих жанрових форм у 10-11 класах за новою Програмою (2017 року) із зарубіжної та української літератури (ведуча О. Гузь)
№ 5. Як організувати навчання відповідно до психофізіологічних особливостей учнів (ведуча І. Хроменко)
№ 6. Звукопис та колористика як складові лінгвостилістичного аналізу ліричного твору (на прикладі поезії українських та зарубіжних митців) (ведуча І. Горобченко)
№ 7. Автостопом по новаціях. Прикладний довідник програм та додатків для вчительства (ведуча О. Горобченко)
№ 8. Особливості вивчення творів М. Булгакова («Собаче серце» та «Майстер і Маргарита») (ведуча О. Гузь)
№ 9. Використання сучасних європейських технологій у вивченні зарубіжної літератури: Storytelling (ведуча О. Ніколенко)
№ 10. Minecraft як засіб підготовки до ЗНО (ведуча Л. Бойко)
№ 11. Політ думок на крилах душі (мотив польоту і крил у творчості письменників від античності до сучасності) (ведуча І. Горобченко)
№ 12. Потримати Чеширського кота на руках. Використовуємо технології VR та AR у школі (ведуча О. Горобченко)
№ 13. «Секрети успіху класного керівника від Ольги Гузь» (з досвіду виховної роботи та проведення свят Останнього дзвоника й Випускного вечора) (ведуча О. Гузь)
№ 14. STEM-освіта на уроках літератури: особливості впровадження (ведуча С. Дячок)
№ 15. Нова програма для 10 класу: сучасна література в юнацькому читанні (ведуча В. Туряниця)
№ 16. Покоління цифрових джунглів. Особливий підхід до особливих дітей (ведуча О. Горобченко)
№ 17. «Стратегії вивчення сучасної зарубіжної літератури. 5-9 класи» (за новою програмою) (ведуча О. Гузь)
№ 18. Таємниці щасливого учителя і успішного учня (ведуча І. Горобченко)
№ 19. Японська література в школах України (ведуча О. Ніколенко)
№ 20. Міфічні істоти і де їх шукати: древній міф у шкільній програмі та художній літературі (ведуча І. Горобченко)
№ 21. Таємниці гротеску: Гофман – Гоголь – Булгаков (ведуча О. Ніколенко)
№ 22. Практичне втілення принципів концентричності й алюзивності при вивченні творів зарубіжної літератури в 10 класі (Гомер, Данте, Шекспір) (ведуча О. Гузь) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: розробки уроків за творами Гомера, Данте й Шекспіра та електронні додатки до вивчення цих творів.)
№ 23. Геокешинг на уроках зарубіжної літератури. Подорож світами Данте Аліг’єрі і Дена Брауна (ведуча І. Горобченко)
№ 24. Освітні тренди на уроці зарубіжної літератури? Легко! Зручно! Ефективно! (ведуча Л. Сич) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: авторська методична розробка – робочий зошит із зарубіжної літератури для 7 класу (із використанням хмаринок тегів, QR-кодів, інтелект-карт, мемів, анаграм та інших цікавинок)
№ 25. Використання ігрових форм роботи на уроках зарубіжної літератури (ведучий О. Каєнко)
№ 26. Google сервіси для вчителювання та повсякденних задач (ведуча О. Горобченко)
№ 27. Формування читацьких інтересів за допомогою хмарних технологій. Буктрейлер – сучасна форма реклами книг (ведучі Н. Немировська та С.Каляфіцький) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: тести з української мови та літератури)
№ 28. Особливості вивчення поезії в школі (на прикладі творчості Шарля Бодлера, Поля Верлена, Артюра Рембо та Йости Тумаса Транстремера) (ведуча О. Гузь) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: розробки уроків та мультимедійний супровід з вивчення творів цих поетів.)
№ 29. HAMLET: Shakespeare&Андрухович (ведуча О. Орлова)
№ 30. Барви слова у єднанні з акустикою живопису як інструмент всебічного розвитку особистості (ведуча Л. Сич)
№ 31. Урок у стилі МАРШМЕЛОУ (ведуча Л. Бойко)
№ 32. Міфічні істоти. Частина ІІ. Чоловіча магія, література і карти Таро (ведуча І. Горобченко)
№ 33. Командні інтелектуальні ігри як перспективна складова освітнього простору (ведучий О. Каєнко)
№ 34. Методичні ключі до вивчення драматургії у школі (8-11 класи) (ведуча О. Гузь) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: розробки до вивчення драматичних творів; електронний супровід до проведення уроків; відеотека екранізацій шедеврів світової драматургії.)
№ 35. Розслідування таємниць жанру детективу ведуть учні: де ж учитель? (ведуча О. Гузь) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: розробки уроків та електронний супровід)
№ 36. Паралелі та меридіани літературного глобуса: елементи компаративного аналізу на уроках літератури (ведуча В. Туряниця) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: зручна узагальнена таблиця творів письменників різних літератур для порівняльного аналізу та конспекти уроків)
№ 37. Колір попелу: війна, спогад і біль (ведучий Б. Стороха)
№ 38. Мумітролінг та трохи тролінгу – лайфхаки для ефективного уроку (ведуча Л. Ціпов’яз)
№ 39. Менеджмент в освіті, або Як вбити двох зайців (ведуча С. Дячок) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: план виховної роботи на рік; календарно-тематичне планування редагування Вікіпедії; портфоліо класного керівника; зразки протоколів та конспекти засідань Ради школи, педагогічної ради, батьківського комітету, Ради профілактики правопорушень, Піклувальної ради, методичних об’єднань класних керівників та учителів-філологів; шаблони/зразки наказів)
№ 40. 10 методичних родзинок для цікавого уроку ЗЛ (ведуча Л. Сич) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: картки та презентації для вивчення біографії автора твору; картки для аналізу художнього твору; картки для роботи з текстом; мудрі цитати із книг; шаблони ФБ-профілів літературних героїв та авторів творі)
№ 41. 5 наукових, 5 методичних і 5 практичних секретів вивчення творів постмодернізму в школі (ведуча О. Гузь) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: понад 100 розробок уроків для 5-11 класів)
№ 42. Нові імена в шкільній програмі для 11 класу (ведуча Л. Юлдашева)
№ 43. Піди туди, не знаю куди. Принеси те, не знаю яке АБО Як написати зв’язне висловлення на 20 балів (ведуча Л. Бойко)
№ 44. Практичний кейс: сучасні освітні інструменти в роботі вчителя із учнями покоління Z (ведуча Н. Немировська) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: презентація «Мовознавча гра-квест «Прислівник» + корисні слайди)
№ 45. Ігрові методи як ефективні методичні родзинки сучасного уроку (ведуча Л. Сич) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: збірка ігрових вправ для уроків ЗЛ; літературні пазли для 8-9 класів; шаблони ігор, за якими ви створите власні; 2 сценарії валеохвилинок; матеріали для організації театрального гуртка в школі.)
№ 46. Як це працює: 10 дієвих ключів до аналізу та інтерпретації новинок у програмі (ведуча Л. Ціпов’яз) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: матеріали до вивчення притчі «Чайка Джонатан Лівінгстон» Р. Баха і творів П. Маара «Що не день, то субота», «Машина для здійснення бажань»), сценарії інтелектуальних ігор для 5-11 класів, позакласних заходів.) (ведуча Лариса Ціпов’яз)
№ 47. “Краса, сильніша за життя”. Кавабата Ясунарі “Тисячокрилий журавель” (ведучий Б. Стороха)
№ 48. Як зробити вивчення творів доби Просвітництва зрозумілим і комфортним? («Мандри Лемюеля Гуллівера» Джонатана Свіфта (9 клас) та «Фауст» Йоганна Вольфганга Гете (11 клас) (ведуча О. Гузь)
№ 49. ІМПРЕСІОНІЗМ у зарубіжній літературі та в інших видах мистецтва (ведуча О. Ніколенко)
№ 50. Гра тіней доби Античності на уроці ЗЛ або як не втратити читача (ведуча Л. Сич) (+ПОДАРУНОК ВЕДУЧОЇ: матеріали до вивчення теми “Античність”)

МІНІСТРУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ГАННІ НОВОСАД

Копії:

ПРЕЗИДЕНТУ УКРАЇНИ,

ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРУ УКРАЇНИ,

Комітету Верховної Ради України з питань освіти і науки,

До всіх органів влади України,

професійних і громадських організацій,

ЗМІ та всіх небайдужих

П’ЯТЕ ВІДКРИТЕ ЗВЕРНЕННЯ

ПЕДАГОГІЧНОЇ ГРОМАДСЬКОСТІ ЩОДО ПРОЄКТУ ДЕРЖАВНОГО СТАНДАРТУ БАЗОВОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ (2019)

Звертаємо Вашу увагу на НЕПРОФЕСІЙНІСТЬ підготовки і ПОРУШЕННЯ процедури створення та громадського обговорення проєкту Державного стандарту середньої освіти (2019), що викликав обурення освітян, особливо розділ «Мовно-літературна галузь».

На громадське обговорення на сайті МОН з 12.06.2019 по 25.07.2019 р. був виставлений НЕ фахово підготовлений проєкт Державного стандарту середньої освіти, а СКОПІЙОВАНІ фрагменти з Державного стандарту початкової освіти (2018, зі змінами 2019). Такий підхід є грубим порушенням академічної доброчесності та загальних педагогічних принципів будь-якого навчання (науковість, послідовність, системність, спрямованість на розвиток особистості тощо). Розділи «Мовно-літературна галузь» у двох державних стандартах (початкової та середньої освіти) АБСОЛЮТНО ІДЕНТИЧНІ (див. додаток – Порівняльну таблицю 1), що є абсолютно неприпустимим і псевдонауковим, адже мета, зміст і результати навчання у початковій і середніх школах не можуть бути однаковими, оскільки в такому випадку втрачається сам сенс навчання і поступального розвитку в освіті.
Рішенням колегії МОН (протокол № 6/2-2) був схвалений за основу текст Державного стандарту середньої освіти, в якому «Мовно-літературна галузь» є ТОТОЖНОЮ до «Мовно-літературної галузі» в Державному стандарті початкової освіти (2018, зі змінами 2019) (див. додаток – Порівняльну таблицю 2).
Мовно-літературна галузь у проєкті Державного стандарту середньої освіти є найбільш проблемною зоною, оскільки створює підстави для знищення двох важливих світоглядних для української молоді предметів – української літератури і зарубіжної літератури.
Ідея інтеграції мов і літератур, закладена в проєкті Державного стандарту середньої освіти, неодноразово викликала спротив із боку великої кількості науковців, педагогів, широкої громадськості (2010, 2015, 2017, 2019 рр.) і не має належного теоретичного обґрунтування, навчально-методичної бази та експериментальної апробації.
Процедура громадського обговорення проєкту Державного стандарту середньої освіти була формальною. Пропозиції і зауваження педагогів і науковців фактично не враховані, що засвідчує схвалений за основу МОН текст стандарту, зокрема «Мовно-літературна галузь», що абсолютно ідентична з розділом «Мовно-літературна галузь» у Державному стандарті початкової освіти (2018, зі змінами 2019).
Пропонований МОН проєкт Державного стандарту середньої освіти, зокрема «Мовно-літературна галузь», НЕ ПОКРАЩУЄ, А ЗНАЧНО ПОГІРШУЄ стан української освіти, ПЕРЕШКОДЖАЄ доступу молоді до надбань української та зарубіжної літератур, прилученню учнів до читання в школі найкращих книжок світу, а відповідно – звужує гуманітарний простір для формування свідомого покоління громадян демократичної України.

ПРОПОЗИЦІЇ:

Визнати проєкт Державного стандарту середньої освіти НЕ готовим до повторного розгляду на колегії МОН і до схвалення Кабінетом Міністрів України.
Створити наказом МОН нову групу фахівців для розроблення «Мовно-літературної галузі» в Державному стандарті середньої освіти, включити до неї відомих фахівців у галузі літературознавства, мовознавства, шкільної лінгводидактики й методики викладання літератури.
Продовжити процедуру громадського обговорення проєкту Державного стандарту середньої освіти, зокрема «Мовно-літературної галузі» з метою її виправлення та доопрацювання.
Оприлюднити доопрацьовану редакцію проєкту Державного стандарту середньої освіти перед повторним розглядом на колегії МОН.
Забезпечити збереження важливих світоглядних предметів «українська література» і «зарубіжна література» в Державному стандарті середньої освіти.
Дотримуватися принципів відкритості й прозорості у процесі прийняття рішень щодо затвердження остаточного документа Державного стандарту середньої освіти.

Додаток: Порівняльна таблиця 1, Порівняльна таблиця 2.

Відповідальна особа від педагогічної громадськості – Наталія Рудніцька, учитель української мови та зарубіжної літератури Кам’янець-Подільського закладу середньої освіти № 17 Хмельницької області, учитель-методист, супер-фіналістка (ТОП 10) Національної премії «GLOBAL TEACHER PRIZE UKRAINE» (2018).

27.09.2019 р.

Додаток до П’ятого звернення педагогічної громадськості щодо проєкту Державного стандарту середньої освіти (2019)

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ 1. Проєкт Державного стандарту середньої освіти, ЯКИЙ був на громадському обговоренні з 12.06.2019 по 25.07.2019, і Державний стандарт початкової освіти, затверджений Кабінетом Міністрів України 2018 р. та зі змінами 2019 р.

Проєкт Державного стандарту середньої освіти (виставлений на громадське обговорення 3 12.06.2019 по 25.07.2019)

https://mon.gov.ua/ua/news/ministerstvo-osviti-i-nauki-ukrayini-proponuye-dlya-gromadskogo-obgovorennya-proyekt-derzhavnogo-standartu-bazovoyi-serednoyi-osviti

Першоджерела –

Державний стандарт початкової освіти

Постанова Кабінету Міністрів № 87 від 21.02.2018

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/87-2018-%D0%BF

Державний стандарт початкової освіти зі змінами

Постанова Кабінету Міністрів № 688 від 24.07.2019

https://xn--80aagahqwyibe8an.com/kabineta-ministriv-postanovi/postanova-vid-lipnya-2019-688-pro-vnesennya376611.html

12. Мовно-літературна освітня галузь охоплює українську мову, мови відповідних корінних народів і національних меншин, літератури, українська мова та література для корінних народів і національних меншин (для мов Європейського союзу та кримськотатарської мови), іншомовну освіту.

12. Мовно-літературна освітня галузь включає українську мову, мови відповідних корінних народів і національних меншин, літератури, українську мову та літературу для корінних народів та національних меншин, іншомовну освіту.

Метою вивчення української мови, мов відповідних корінних народів і національних меншин, літератур, української мови та літератури для корінних народів і національних меншин є формування комунікативної, читацької та інших ключових компетентностей; розвиток особистості здобувачів освіти засобами різних видів мовленнєвої діяльності; здатності спілкуватися українською мовою, мовами відповідних корінних народів і національних меншин для духовного, культурного і національного самовираження, користуватися ними в особистому і суспільному житті, міжкультурному діалозі; збагачення емоційно-чуттєвого досвіду, розвиток мовленнєво-творчих здібностей.

Метою вивчення української мови та літератури, мов та літератур відповідних корінних народів і національних меншин є формування комунікативної, читацької та інших ключових компетентностей; розвиток особистості здобувачів освіти із застосуванням засобів різних видів мовленнєвої діяльності; здатності спілкуватися українською мовою, мовами відповідних корінних народів і національних меншин для духовного, культурного і національного самовираження, користуватися ними в особистому і суспільному житті, міжкультурному діалозі; збагачення емоційно-чуттєвого досвіду, розвиток мовленнєво-творчих здібностей.

Здобувач/здобувачка освіти:

взаємодіє з іншими особами усно, сприймає і використовує інформацію для досягнення життєвих цілей у різних комунікативних ситуаціях;

Здобувач освіти:

сприймає, аналізує, інтерпретує, критично оцінює інформацію в текстах різних видів, медіатекстах та використовує її для збагачення свого досвіду;

сприймає, аналізує, інтерпретує, критично оцінює інформацію в текстах різних видів, медіатекстах та використовує її для збагачення власного досвіду;

висловлює думки, почуття та ставлення, взаємодіє з іншими особами письмово та в режимі реального часу, дотримується норм літературної мови;

досліджує індивідуальне мовлення для власної мовної творчості, спостерігає за мовними явищами, аналізує їх.

Метою іншомовної освіти є формування іншомовної комунікативної компетентності для безпосереднього та опосередкованого міжкультурного спілкування, що забезпечує розвиток інших ключових компетентностей та задовольняє різні життєві потреби здобувачів освіти.

Метою іншомовної освіти є формування іншомовної комунікативної компетентності для безпосереднього та опосередкованого міжкультурного спілкування, що забезпечує розвиток інших ключових компетентностей та задоволення різних життєвих потреб здобувача освіти.

Здобувач/ здобувачка освіти:

сприймає інформацію, висловлену іноземною мовою в умовах безпосереднього та опосередкованого міжкультурного спілкування, та критично оцінює таку інформацію;

Здобувач освіти:

розуміє прочитані іншомовні тексти різних видів для отримання інформації або емоційного задоволення, використовує прочитану інформацію та критично оцінює її;

надає інформацію, висловлює думки, почуття та ставлення, взаємодіє з іншими особами усно, письмово та в режимі реального часу, використовуючи іноземну мову.

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ 2. Державний стандарт середньої освіти, який схвалила колегія МОН 29.08.2019 (протокол № 6/2-2), і Державний стандарт початкової освіти, затверджений Кабінетом Міністрів України 2018 р. та зі змінами 2019 р.

Проєкт Державного стандарту середньої освіти (схвалено за основу рішенням колегії Міністерства освіти і науки України від 29.08.2019 протокол № 6/2-2 (з доопрацюванням та повторним розглядом на засіданні колегії)

https://mon.gov.ua/ua/ministerstvo/pro-ministerstvo/doradchi-organi/kolegiya-ministerstva/rishennya-kolegiyi-2019

Першоджерела –

Державний стандарт початкової освіти

Постанова Кабінету Міністрів № 87 від 21.02.2018

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/87-2018-%D0%BF

Державний стандарт початкової освіти зі змінами

Постанова Кабінету Міністрів № 688 від 24.07.2019

https://xn--80aagahqwyibe8an.com/kabineta-ministriv-postanovi/postanova-vid-lipnya-2019-688-pro-vnesennya376611.html

11. Метою мовно-літературної освітньої галузі є формування комунікативної, читацької та інших ключових компетентностей; розвиток особистості здобувачів освіти засобами різних видів мовленнєвої діяльності; здатності спілкуватися українською мовою, мовами відповідних корінних народів і національних меншин для духовного, культурного й національного самовираження, користуватися цими мовами в особистому й суспільному житті, міжкультурному діалозі; збагачення емоційно-чуттєвого досвіду, розвиток мовленнєво-творчих здібностей.

Здобувач/здобувачка освіти:

Здобувач освіти:

досліджує індивідуальне мовлення для власної мовної творчості, спостерігає за мовними явищами, аналізує їх;

досліджує індивідуальне мовлення для власної мовної творчості, спостерігає за мовними явищами, аналізує їх.

Підписи:

Встигніть придбати 12 номерів електронної версії журналу “ЗЛ” (pdf формат) (№6, 2018 – №6, 2019). Вартість комплекту журналів зі знижкою 60% усього 199 грн.
У ПОДАРУНОК ви отримаєте відеозапис вебінару (на Ваш вибір) + сертифікат учасника. Ваша економія 300 грн!

Акція діє до 5 вересня.
Як придбати? Це дуже просто! Заповніть свої дані у поданих нижче графах. Після цього на Вашу електронну пошту надійде рахунок!

СПИСОК ВІДЕОЗАПИСІВ ВЕБІНАРІВ НА ВАШ ВИБІР

Шановні колеги! Інформуємо вас, що 2 серпня 2019 р. професор Олена Ісаєва була запрошена на зустріч із групою розробників Державного стандарту базової середньої освіти.

Зустріч відбулася з ініціативи державного експерта з питань забезпечення якості освіти Директорату дошкільної та шкільної освіти МОН України Олени Лінник.

У ході спілкування з представниками робочої групи та їх керівниками, зокрема Романом Шияном, Андрієм Панченковим, Юлією Романенко, Оленою Лінник та іншими було чітко наголошено, що зарубіжна література як обов’язковий навчальний предмет повинна залишитися в українських школах.

На засіданні було зазначено, що нині створюється нова структурна модель головних освітніх документів: державний стандарт (ДС) – типова освітня програма (ТОП) – моделі навчальних програм (МОП). Наразі робоча група працює над удосконаленням редакції ДС, опрацьовує надіслані зауваження й пропозиції, готує представити цей документ на публічне обговорення разом з ТОП.

У межах зустрічі відбувся конструктивний діалог-дискусія професора Олени Ісаєвої з представниками робочої групи, які працюють саме над мовно-літературною галуззю.

Професор Олена Ісаєва представила позицію широкої педагогічної громадськості, яка наполягає на обов’язковому зазначенні компонентів, що складають мовно-літературну галузь, зокрема таких, як «українська література» і «зарубіжна література», аргументувавши це низкою причин. Безпосередньо було наголошено на тому, що необхідність внести корективи в текст Держстандарту пов’язана із вживанням у проекті слова ЛІТЕРАТУРИ у множині. Проєкт ДС і пояснення, що міститься в офіційній відповіді МОН на Відкрите звернення педагогічної громадськості щодо проєкту ДС, може бути розтлумачено по-різному. Так, наприклад, абсолютно не порушуючи ДС при такому формулюванні, в школах з українською мовою навчання можуть з’явитися лише окремі національні літератури.

Тому Державний стандарт потребує чіткості й конкретності у формулюваннях, інакше світоглядні для української молоді предмети «українська література» і «зарубіжна література» можуть просто зникнути із середньої освіти. А вони, окрім читацької компетентності, формують також і комунікативну компетентність. Без книжок неможливо гарно оволодіти будь-якою мовою.

Професор Олена Ісаєва також наголосила на важливості чітких формулювань у тексті ДС щодо результатів навчання, зокрема таких, що пов’язані з естетичним сприйняттям художнього твору. Було наголошено на важливості читацькоцентричної парадигми літературної освіти, на відміну від текстоцентричної у процесі вивчення мови, що унеможливлює інтеграцію мови й літератури в один предмет.

Сподіваємося, що думки широкої педагогічної громадськості, які представила професор Олена Ісаєва розробникам ДС, будуть почуті, і такі компоненти мовно-літературної галузі, як українська і зарубіжна літератури, будуть чітко зазначені в Державному стандарті. Якщо зараз вилучити найкращі книжки України та світу із базової середньої освіти, у нас не буде покоління читачів і шанувальників Слова.

(узагальнила проф. О.О. Ісаєва)

ДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ
базової середньої освіти

Додаток 1
до Державного стандарту

ВИМОГИ
до обов’язкових результатів навчання
здобувачів освіти з мовно-літературної освітньої галузі (українська мова, мови відповідних корінних народів та національних меншин; літератури, українська література, зарубіжна література)

Завантажити документ

ПРОЄКТ

Поправки до преамбули та «Мовно-літературної галузі» на підставі звернень громадськості_25.07.2019

(узагальнили проф. О.М. Ніколенко,
проф. О.О. Ісаєва,
учитель-методист Л.П. Юлдашева)

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 2019 р. №

Київ

Про затвердження Державного стандарту базової середньої освіти

Відповідно до частини першої статті 31 Закону України “Про загальну середню освіту” Кабінет Міністрів України постановляє:

Затвердити Державний стандарт базової середньої освіти, що додається.
Установити, що Державний стандарт базової середньої освіти застосовується з 1 вересня 2022 р. для учнів, які навчаються за програмами дванадцятирічної повної загальної середньої освіти.
Визнати такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1392 “Про затвердження Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти” (Офіційний вісник України, 2012 р., № 11, ст. 400).
Міністерству освіти і науки вжити заходів для своєчасного розроблення та затвердження типових освітніх програм для учнів закладів загальної середньої освіти з метою забезпечення впровадження Державного стандарту базової середньої освіти, затвердженого цією постановою.
Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування, крім пункту 2, який набирає чинності з 01 вересня 2029 року.

Прем’єр-міністр України В. ГРОЙСМАН

ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від р. №

ДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ
базової середньої освіти

Цей Державний стандарт визначає зміст і завдання освітніх галузей, вимоги до обов’язкових результатів навчання та компетентностей здобувачів освіти (додатки 1-11), загальний обсяг їх навчального навантаження в базовому навчальному плані базової середньої освіти (додатки 12-17).

У цьому Державному стандарті терміни вживаються в такому значенні:

1) базова середня освіта — другий рівень повної загальної середньої освіти, який відповідає другому рівню Національної рамки кваліфікацій;

2) загальні результати навчання – сукупність знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистісних якостей здобувачів базової освіти, що відповідають завданням освітньої(іх) галузі(ей);

3) змістова лінія – тематична єдність, що окреслює внутрішню структуру і систематизує конкретні очікувані результати кожної освітньої галузі;

4) обов’язкові результати навчання – сукупність знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистісних якостей здобувачів базової освіти, що відповідають загальним результатам навчання та які можна ідентифікувати, кількісно оцінити й виміряти, вказують на рівень розвитку кожного вміння на завершення циклу (5-6 кл. і 7-9 кл.);

5) освітня галузь – складник змісту освіти, що відображає певну сферу вивчення або об’єднує споріднені сфери.

Інші терміни вживаються в значеннях відповідно до Законів України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”.

Цей Державний стандарт є основою для розроблення типових та інших освітніх програм. Освітні програми, що розробляються на основі типових освітніх програм, не потребують окремого затвердження Державною службою якості освіти України.

На основі освітніх програм розробляються навчальні програми, в яких визначено опис очікуваних результатів навчання з навчального предмета (або інтегрованого курсу), перелік та послідовність вивчення тем навчального матеріалу, рекомендації щодо кількості годин на кожну тему, розподіл тем за роками навчання та кількістю годин, відведених на вивчення навчального предмета (або інтегрованого курсу).

4. Метою базової середньої освіти є всебічний розвиток, навчання і виховання здобувачів освіти, формування компетентностей, необхідних для соціалізації, свідомого життєвого вибору, успішної трудової діяльності, особистої самореалізації, громадянської активності, шанобливого ставлення до України, примноження її духовних і матеріальних багатств, збереження і покращання довкілля, утвердження національних цінностей.

Реалізація мети базової середньої освіти в Україні ґрунтується на таких ціннісних орієнтирах:

відповідність базової середньої освіти державним пріоритетам України;
плекання любові до рідного краю, мови, історії, надбань українського народу, української культури та природи;
толерантне ставлення до людей різних рас, націй, національностей, віросповідань, а також до культурних традицій інших країн і народів;
рівність здобувачів у набутті якісної освіти, рівний доступ до всіх форм базової середньої освіти;
створення умов для радості пізнання й відкриття світу, спілкування й творчого самовираження, що забезпечується різними видами навчальної діяльності (у т.ч. дослідницька, проєктна тощо);
визнання обдарованості кожної особистості, всебічний розвиток її талантів і здібностей;
виховання моралі, високої культури, критичного мислення, упевненості в собі, самостійності в прийнятті рішень і виконанні завдань, повага до людської гідності, вільної думки та громадянської позиції;
розвиток партнерських стосунків у навчально-виховному процесі;
створення комфортного освітнього середовища, атмосфери довіри, взаємоповаги, добра, справедливості;
формування здорового і безпечного способу життя, створення умов для гармонійного фізичного й духовного розвитку;
неприпустимість будь-яких форм дискримінації, насильства, булінгу;
поєднання кращих вітчизняних традицій і передового закордонного досвіду освіти.

Базова середня освіта має такі цикли, як пропедевтичний (5-6 класи) і базове предметне навчання (7-9 класи), що враховують вікові особливості розвитку здобувачів освіти, а також необхідність їх підготовки до продовження навчання.

Пропедевтичний цикл (5-6 класи) має сформувати у здобувачів освіти цілісний комплекс уявлень про певні освітні галузі (або їхні сфери); викликати інтерес до процесу пізнання, вміння й навички здійснювати різні види навчальної діяльності, опрацьовувати інформацію, використовувати різні джерела знань і сучасні технології, а також сформувати компетентності, необхідні для подальшого навчання.

Базове предметне навчання (7-9 класи) повинно розширити й поглибити уявлення здобувачів освіти про освітні галузі, їхній зміст, складники, взаємозв’язки між ними, удосконалити вміння й навички навчальної діяльності (у т.ч. дослідницької, проєктної та ін.), творчої роботи з різноманітними джерелами інформації й сучасними технологіями, розвинути набуті компетентності в межах навчальних предметів (або інтегрованих курсів), підготувати учнів до свідомого життєвого вибору професії та профільної освіти.

Вимоги до обов’язкових результатів навчання визначаються з урахуванням компетентнісного підходу до навчання.

До ключових компетентностей належать:

1) вільне володіння державною мовою, що передбачає вміння усно і письмово висловлювати свої думки й почуття, чітко та аргументовано пояснювати факти, явища, події тощо; любов до читання художньої літератури (української літератури; зарубіжної літератури (в українських перекладах), літератур корінних народів і національних меншин (в українських перекладах)), відчуття краси слова, розуміння ролі художньої літератури для всебічного розвитку особистості, її моралі та культури, формування навичок усного і письмового мовлення, оволодіння нормами сучасної української мови; усвідомлення ролі мови для ефективного спілкування, успішної діяльності та культурного самовираження, готовність вживати українську мову як рідну в різних життєвих ситуаціях;

2) здатність спілкуватися рідною (у разі відмінності від державної) та іноземними мовами, що передбачає активне використання рідної мови в різних комунікативних ситуаціях, зокрема в побуті, освітньому процесі, культурному житті громади; можливість розуміти висловлювання іноземною мовою, спілкуватися нею у відповідних ситуаціях, оволодіння навичками міжкультурного спілкування; здатність читати, розуміти й обговорювати твори художньої літератури та інші види текстів рідною (у разі відмінності від державної) та іноземними мовами; усвідомлення необхідності володіння різними мовами для розширення світогляду, підвищення рівня особистої культури і досягнення життєвих цілей;

3) математична компетентність, що передбачає здатність розвивати й застосовувати математичне мислення для вирішення широкого спектру проблем у повсякденному житті; моделювання процесів та ситуацій із застосуванням математичних відношень та вимірювань, усвідомлення ролі математичних знань та вмінь в особистому і суспільному житті людини;

4) компетентності у галузі природничих наук, техніки й технологій, що передбачають здатність і готовність застосовувати відповідний комплекс знань і методологій для пояснення світу природи, визначення питань та формулювання висновків на основі отриманої інформації; розуміння змін, спричинених людською діяльністю, і відповідальність особистості як громадянина за наслідки цієї діяльності;

5) інноваційність, що передбачає здатність особистості долати труднощі та реагувати на зміни, відкритість до нових ідей, ініціювання змін у близькому середовищі (клас, заклад освіти, громада тощо), спроможність визначати й ставити перед собою цілі, мотивувати себе та розвивати в собі стійкість і впевненість, щоб займатися навчанням упродовж усього життя та досягати успіхів у ньому;

6) екологічна компетентність, що передбачає усвідомлення засад екологічного природокористування, дотримання правил природоохоронної поведінки, ощадливого використання природних ресурсів, розуміючи важливість збереження природи для сталого розвитку суспільства;

7) інформаційно-комунікаційна компетентність, що передбачає впевнене, критичне й відповідальне використання цифрових технологій для розвитку і спілкування, здатність безпечного та етичного використання засобів інформаційно-комунікаційної компетентності у навчанні та інших життєвих ситуаціях;

8) навчання упродовж життя, що передбачає здатність до визначення власних професійних і життєвих потреб, застосування різних способів розвитку компетентностей, пошук можливостей для постійного навчання й особистого розвитку, спроможність вчитися й працювати в колективі й самостійно, організовувати своє навчання, оцінювати його, прокладати власну освітню траєкторію, ділитися набутими результатами й взаємодіяти з іншими людьми в навчальній діяльності;

9) громадянські (a) та соціальні компетентності (б), що пов’язані з ідеями демократії, справедливості, рівності, прав людини, добробуту та здорового способу життя, усвідомленням рівних прав і можливостей, передбачають:

а) спроможність діяти як відповідальний громадянин і брати активну участь у громадському й суспільному житті (зокрема школи та класу), спираючись на розуміння соціальних, економічних і політичних понять та сталого розвитку; критичне оцінювання подій національної, європейської та світової історії; повагу до прав людини й верховенства права; поціновування суспільно-культурного різноманіття інших країн і народів та ідентифікацію себе у світі як громадянина й патріота України;

б) виявлення поваги й толерантності до інших, уміння конструктивно співпрацювати, співчувати й діяти в конфліктних ситуаціях, зокрема пов’язаних з різними проявами дискримінації; дбайливе ставлення до особистого та суспільного майна, фізичного та духовного здоров’я, дотримання здорового способу життя; розуміння правил поведінки й спілкування, загальноприйнятих у різних спільнотах і середовищах; спроможність діяти свідомо й відповідально в умовах невизначености та багатозадачности;

10) культурна компетентність, що передбачає стійкий інтерес до опанування культурних здобутків України та світу, шанобливе ставлення до культурних традицій українців, представників корінних народів і національних меншин України, інших країн і народів; уміння спілкуватися й діяти відповідно до соціокультурної ситуації, в умовах мультикультурності зі збереженням «свого» (національного, рідного); здатність до емоційно-творчого сприйняття різних видів мистецтва; розуміння специфіки видів мистецтва, внеску їхніх представників у духовний розвиток народу, країни, людства; здатність до вираження власних ідей, почуттів, позицій засобами культури й мистецтва; формування високої особистої культури (культури мовлення, спілкування, поведінки, діяльності тощо);

11) підприємливість та фінансова грамотність, що передбачають ініціативність, спроможність використовувати можливості та реалізовувати ідеї, перетворюючи їх на цінності для інших, уміння вирішувати проблеми, готовність брати відповідальність за власні рішення, здатність працювати в команді заради планування та здійснення проєктів, які мають культурну, суспільну або комерційну цінність.

Основою формування ключових компетентностей є набуття досвіду здобувачами освіти; їхні потреби, які мотивують до навчання; знання та вміння, що формуються в освітньому (закладі освіти, родині), соціокультурному та інформаційному середовищі, а також у різних життєвих ситуаціях.

Спільними (наскрізними) для всіх ключових компетентностей є такі вміння, як читання з розумінням, уміння висловлювати думку усно і письмово, критичне і системне мислення, творчість, ініціативність, здатність логічно обґрунтовувати позицію, вміння конструктивно керувати емоціями, оцінювати ризики, приймати відповідальні рішення, розв’язувати проблеми, співпрацювати з іншими людьми.

Навчання і виховання здобувачів середньої освіти в межах навчального предмета (або інтегрованого курсу) здійснюється з урахуванням предметних компетентностей, що охоплюють такі компоненти, як знання, діяльність, цінності. Зміст предметних компетентностей і способи їх формування визначають освітні програми, зокрема навчальні програми.

В умовах викликів сучасного глобального світу важливу роль виконують інтегративні уміння і навички, що забезпечують цілісність уявлень про світ, життя та людину, а також зв’язок між різними галузями освіти та їхніми компонентами.

Інтегративні уміння й навички формуються на підставі: а) використання можливостей міждисциплінарного підходу; б) доповнення, зіставлення й узагальнення інформації з різних галузей; в) застосування різних мов для пошуку, критичного осмислення, творчого опрацювання, обміну інформацією; г) опанування різних видів джерел і новітніх технологій для навчання та професійного становлення; д) готовності здобувачів освіти до змін, невпинного навчання і особистого вдосконалення в умовах стрімких трансформацій сучасного суспільства.

Вимоги до обов’язкових результатів навчання та компетентностей здобувачів освіти визначено за такими освітніми галузями:

мовно-літературна (українська мова; мови корінних народів і національних меншин; літератури (українська література, зарубіжна література, літератури корінних народів і національних меншин); українська мова та література для корінних народів і національних меншин (для мов Європейського союзу і кримськотатарської мови); іншомовна освіта);

математична;

природнича;

технологічна;

інформатична;

соціальна і здоров’язбережувальна;

громадянська та історична;

мистецька;

фізкультурна.

Змістовий і компетентнісний потенціал кожної освітньої галузі забезпечує формування всіх ключових компетентностей, предметних компетентностей, а також інтегративних умінь і навичок.

Для кожної освітньої галузі визначено мету і загальні результати навчання здобувачів освіти в цілому. За ними впорядковано обов’язкові результати навчання здобувачів освіти, які є основою для їх подальшого навчання на наступному рівні загальної середньої освіти.

Обов’язкові результати навчання (додатки 1–11) мають індекси, у яких

скорочений буквений запис означає освітню галузь, до якої належить обов’язковий результат навчання,

цифра на початку індексу вказує на порядковий номер року навчання (класу),

перша цифра після буквеного запису до крапки означає порядковий номер загальної цілі, на реалізацію якої спрямований обов’язковий результат,

цифра після крапки означає порядковий номер загального результату, з яким співвідноситься обов’язковий результат.

Мовно-літературна освітня галузь охоплює українську мову; мови корінних народів і національних меншин; літератури (українська література, зарубіжна література, літератури корінних народів і національних меншин); українську мову та літературу для корінних народів і національних меншин (для мов Європейського союзу і кримськотатарської мови); іншомовну освіту.

Метою вивчення української мови, мов корінних народів і національних меншин, літератур (української літератури, зарубіжної літератури, літератур корінних народів і національних меншин), української мови та літератури для корінних народів і національних меншин (для мов Європейського союзу і кримськотатарської мови) є:

формування гуманістичного світогляду особистостізасобами різних видів мовленнєвої діяльності та прилучення до читання художньої літератури України та світу;
виховання у юного покоління України національної свідомості, високої моралі, активної громадянської позиції, патріотизму;
розвиток комунікативної (володіння державною мовою, рідною мовою (у разі відмінності від державної)), культурної та інших ключових компетентностей;
здатність спілкуватися і користуватися українською мовою, мовами корінних народів і національних меншин в навчанні й професійному зростанні, міжкультурному діалозі й особистому спілкуванні з метоюнаціонального й особистого самовираження, для утвердження і збереження духовного спадку України, опанування культурних традицій, літературної спадщини України і народів світу;
формування мовленнєвої і читацької культури, розвиток творчих здібностей, збагачення емоційно-чуттєвого досвіду особистості, розвиток її естетичних смаків і ціннісних орієнтацій у сучасному глобалізованому світі.

Здобувач/здобувачка освіти:

любить і знає українську мову і літературу, рідну мову і літературу (у разі відмінності від української), поважає і вивчає культурні здобутки різних країн і народів світу;
знає на елементарному рівні мовну систему (української мови, мов корінних народів і національних меншин) і володіє на її основі базовими лексичними, граматичними, стилістичними, орфоепічними, правописними вміннями та навичками;
досягає порозуміння з іншими людьми, поставлених цілей, виконує життєві й професійні задачі на підставі різних видів мовленнєвої діяльності та духовних цінностей, що містять твори художньої літератури України та світу;
має стійкий інтерес до читання художньої літератури України, творів класики й сучасності різних країн і народів, володіє знаннями про оригінальну і перекладну літературу, знає і шанує здобутки української перекладацької школи;
творчо сприймає, розуміє, аналізує, інтерпретує, критично оцінює тексти різних стилів і жанрів (у т.ч. літературні твори України, твори зарубіжних авторів класики й сучасності) для духовного збагачення, особистого зростання, успішної реалізації й пошуку свого місця в суспільстві;
вільно висловлює власні думки, почуття, ставлення, ідеї, позицію на підставі сучасних норм літературної мови, критичного мислення й ціннісного потенціалу, який містить художня література України та інших країн і народів світу;
пояснює значення рідної й світової літератур як скарбниці національних і загальнолюдських цінностей, коментує ріднокультурні та інокультурні реалії та факти, відображені в прочитаних художніх творах, оцінює внесок вітчизняних письменників і перекладачів у духовний поступ українського народу, усвідомлює їхній громадянський подвиг у боротьбі за українську культуру;
спостерігає за мовними та літературними явищами, аналізує їх,коментує і порівнює художні твори різних народів; орієнтується у провідних тенденціях української мови, мов корінних народів і національних меншин, основних літературних напрямах, течіях, жанрах минулих епох і сучасності.

Здобувач/ здобувачка освіти:

Обов’язкові результати навчання здобувачів освіти з мовно-літературної освітньої галузі визначено у додатках 1–3.

(узагальнила учитель-методист Л.П. Юлдашева)

Додаток 12
до Державного стандарту

Базовий навчальний план базової середньої освіти для закладів загальної середньої освіти з українською мовою навчання

Назва освітньої галузі	Кількість годин на рік
Назва освітньої галузі	5-6 клас	7-9 клас	разом
Мовно-літературна, у тому числі:	805	1085	1890
українська мова	245	245
літератури (українська, зарубіжна)	280	420
іншомовна освіта	280	420
Математична	350	525	875
Природнича	210	910	1120
Соціальна і здоров’язбережувальна	70	105	175
Громадянська та історична	105	245	350
Технологічна	140	105	245
Інформатична	70	175	245
Мистецька	140	140	280
Фізкультурна*	210	315	525
	2100	3587,5	5687,5
Додаткові години для вивчення предметів освітніх галузей, курси за вибором, проведення індивідуальних консультацій та групових занять	175	140	315
Загальнорічна кількість навчальних годин, що фінансуються з бюджету (без урахування поділу на групи)	2275	3745	6020
Гранично допустиме річне навчальне навантаження здобувачів освіти	2065	3430	5495

* Години, передбачені для фізичної культури, не враховуються під час визначення гранично допустимого навчального навантаження здобувачів освіти.

_____________________

Додаток 13
до Державного стандарту

Базовий навчальний план базової середньої освіти для закладів загальної середньої освіти з навчанням мовою
корінного народу або національної меншини

Назва освітньої галузі	Кількість годин на рік
Назва освітньої галузі	5-6 клас	7-9 клас	разом
Мовно-літературна, у тому числі українська мова, літератури (українська, зарубіжна), мова та література відповідного корінного народу або національної меншини та іншомовна освіта**	805	1085	1890
Математична	350	525	875
Природнича	210	910	1120
Соціальна і здоров’язбережувальна	70	105	175
Громадянська та історична	105	245	350
Технологічна	140	105	245
Інформатична	70	175	245
Мистецька	140	140	280
Фізкультурна*	210	315	525
	2100	3587,5	5687,5
Додаткові години для вивчення предметів освітніх галузей, курси за вибором, проведення індивідуальних консультацій та групових занять	175	140	315
Загальнорічна кількість навчальних годин, що фінансуються з бюджету (без урахування поділу на групи)	2275	3745	6020
Гранично допустиме річне навчальне навантаження здобувачів освіти	2065	3430	5495

** Освітні програми закладів загальної середньої освіти з навчанням мовою відповідного корінного народу або національної меншини передбачають викладання частини освітніх галузей та відповідних навчальних предметів державною мовою; разом із тим, в очікуваних результатах вивчення української мови враховують мовну підготовку здобувачів освіти та спорідненість їх рідної і державної мов.

_____________________

Додаток 14
до Державного стандарту

Базовий навчальний план базової середньої освіти для спеціальних закладів (класів) загальної середньої освіти з українською мовою навчання дітей з особливими освітніми потребами

Назва освітньої галузі	Кількість годин на рік
Назва освітньої галузі	5-6 клас	7-10 клас	разом
Мовно-літературна, у тому числі:	805	1365	2170
українська мова	245	420
літератури (українська, зарубіжна)	280	420
іншомовна освіта	280	525
Математична	350	665	1015
Природнича	175	1120	1295
Соціальна і здоров’язбережувальна	70	105	175
Громадянська та історична	105	280	385
Технологічна	105	210	315
Інформатична	70	245	315
Мистецька	105	175	280
Фізкультурна*	210	315	525
	1995	4480	6475
Корекційно-розвиткова робота:
для глухих дітей	665	770	1435
для дітей зі зниженим слухом	700	980	1680
для сліпих дітей	490	770	1260
для дітей зі зниженим зором	420	770	1190
для дітей із порушенням опорно-рухового апарату	350	700	1050
для дітей із тяжкими порушеннями мовлення	350	700	1050
Додаткові години для вивчення предметів освітніх галузей, курси за вибором, проведення індивідуальних консультацій та групових занять	70	175	315
Загальнорічна кількість навчальних годин, що фінансуються з бюджету (без урахування поділу на групи та корекційно-розвиткової роботи)	2065	4725	6790
Гранично допустиме річне навчальне навантаження здобувачів освіти	1855	4410	6265

_____________________

Додаток 15

до Державного стандарту

Базовий навчальний план базової середньої освіти для спеціальних закладів (класів) загальної середньої освіти з навчанням мовою корінного народу або національної меншини

Назва освітньої галузі	Кількість годин на рік
Назва освітньої галузі	5-6 клас	7-10 клас	разом
Мовно-літературна, у тому числі українська мова, літератури (українська, зарубіжна), мова та література корінного народу або національної меншини та іншомовна освіта**	805	1365	2170
Математична	350	665	1015
Природнича	175	1120	1260
Соціальна і здоров’язбережувальна	70	105	175
Громадянська та історична	105	280	385
Технологічна	105	210	315
Інформатична	70	245	315
Мистецька	105	175	280
Фізкультурна*	210	315	525
	1995	4480	6475
Корекційно-розвиткова робота:
для глухих дітей	665	770	1435
для дітей зі зниженим слухом	700	980	1680
для сліпих дітей	490	770	1260
для дітей зі зниженим зором	420	770	1190
для дітей із порушенням опорно-рухового апарату	350	700	1050
для дітей із тяжкими порушеннями мовлення	350	700	1050
Додаткові години для вивчення предметів освітніх галузей, курси за вибором, проведення індивідуальних консультацій та групових занять	70	245	315
Загальнорічна кількість навчальних годин, що фінансуються з бюджету (без урахування поділу на групи та корекційно-розвиткової роботи)	2065	4725	6790
Гранично допустиме річне навчальне навантаження здобувачів освіти	1855	4410	6265

* Години, передбачені для фізичної культури, не враховуються під час визначення гранично допустимого річного навчального навантаження здобувачів освіти.

** Освітні програми закладів загальної середньої освіти з навчанням мовою відповідного корінного народу або національної меншини в очікуваних результатах вивчення української мови враховують мовну підготовку здобувачів освіти та спорідненість їх рідної і державної мов.

_____________________

Додаток 16
до Державного стандарту

Базовий навчальний план базової середньої освіти для спеціальних закладів загальної середньої освіти для дітей з порушеннями інтелектуального розвитку з українською мовою навчання

Назва освітньої галузі	Кількість годин на рік
Назва освітньої галузі	5-6 клас	7-10 (11) клас	разом
Мовно-літературна	350	630	980
Математична	315	560	875
Природнича	140	560	700
Соціальна і здоров’язбережувальна	70	105	175
Громадянська та історична	70	245	315
Технологічна	560	1540 (875)	2100 (875)
Інформатична	140	350 (140)	490 (140)
Мистецька	140	175	315
Фізкультурна*	210	315	525
	1995	4480 (1015)	6475 (1015)
Корекційно-розвиткова робота	350	700	1050
Додаткові години для вивчення предметів освітніх галузей, курси за вибором, проведення індивідуальних консультацій та групових занять	70	245 (105)	315 (105)
Загальнорічна кількість навчальних годин, що фінансуються з бюджету (без урахування поділу на групи та корекційно-розвиткової роботи)	2065	4725 (1120)	6790 (1120)
Гранично допустиме річне навчальне навантаження здобувачів освіти	1855	4410 (1120)	6265 (1120)

*Години, передбачені для фізичної культури, не враховуються під час визначення гранично допустимого навчального навантаження здобувачів освіти

Додаток 17
до Державного стандарту

Базовий навчальний план базової середньої освіти для спеціальних закладів загальної середньої освіти для дітей з порушеннями інтелектуального розвитку навчанням мовою корінного народу або національної меншини

Назва освітньої галузі	Кількість годин на рік
Назва освітньої галузі	5-6 клас	7-10 (11) клас	разом
Мовно-літературна, у тому числі українська мова, літератури (українська, зарубіжна), мова та література відповідного корінного народу або національної меншини	350	630	980
Математична	315	560	875
Природнича	140	560	700
Соціальна і здоров’язбережувальна	70	105	175
Громадянська та історична	70	245	315
Технологічна	560	1540 (875)	2100 (875)
Інформатична	140	350 (140)	490 (140)
Мистецька	140	175	315
Фізкультурна*	210	315	525
	1995	4480 (1015)	6475 (1015)
Корекційно-розвиткова робота	350	700	1050
Додаткові години для вивчення предметів освітніх галузей, курси за вибором, проведення індивідуальних консультацій та групових занять	70	245 (105)	315 (105)
Загальнорічна кількість навчальних годин, що фінансуються з бюджету (без урахування поділу на групи та корекційно-розвиткової роботи)	2065	4725 (1120)	6790 (1120)
Гранично допустиме річне навчальне навантаження здобувачів освіти	1855	4410 (1120)	6265 (1120)

Про зустріч учителів і науковців із заступником Міністра освіти і науки України Вадимом Карандієм і керівником експертної групи з питань забезпечення якості освіти МОН Наталією Байтеміровою

19 липня 2019 р. в Міністерстві освіти і науки відбулося обговорення проблемних питань «Мовно-літературної галузі» проєкту Державного стандарту базової середньої освіти.

Обговорення ініціювали й організували представники педагогічної громадськості – вчителі-методисти Людмила Юлдашева і Олена Семенюк.

У зустрічі взяли участь: заступник Міністра освіти і науки України Вадим Карандій; керівник експертної групи з питань забезпечення якості освіти МОН України Наталія Байтемірова; головний спеціаліст відділу змісту освіти, мовної політики та освіти національних меншин Головного управління загальної середньої та дошкільної освіти МОН України Олена Котусенко; доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри світової літератури Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка, заслужений діяч науки і техніки України Ольга Ніколенко; доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри методики викладання світової літератури Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова Олена Ісаєва; учитель зарубіжної літератури Тальнівського економіко-математичного ліцею Тальнівської міської ради Тальнівського району Черкаської області, спеціаліст вищої категорії, учитель-методист, лауреат Всеукраїнського конкурсу «Учитель року-2014» в номінації «Зарубіжна література», голова ГО «Всеукраїнська спілка вчителів-словесників» Людмила Юлдашева; учитель української мови, літератури та зарубіжної літератури Скандинавської гімназії м. Києва, спеціаліст вищої категорії, учитель-методист, лауреат Всеукраїнського конкурсу «Учитель року-2008» в номінації «Зарубіжна література» Олена Семенюк; головний редактор і видавець всеукраїнського науково-методичного журналу «Зарубіжна література в школах України Дмитро Лебедь.

Учителі й науковці звернулися до представників Міністерства освіти і науки України із проханням пояснити проблемні моменти «Мовно-літературної галузі» в проєкті Державного стандарту базової середньої освіти.

ПРО ЩО ГОВОРИЛИ НА ЗУСТРІЧІ ПРЕДСТАВНИКИ ГРОМАДСЬКОСТІ

О.О. Ісаєва: «Чому громадськість хвилюється?..»

Спочатку ми хотіли б пояснити, чому в розпал літа, освітянських відпусток ми не даємо спокою ані собі, ані Міністерству… Упевнені, що Вам відомо з чисельних звернень до МОН, Кабінету міністрів і Адміністрації Президента, що проєкт Державного стандарту базової середньої освіти в частині «Мовно-літературна галузь» викликав глибоке занепокоєння у громадськості. І тут дві головні причини. Перша – це те, що в ньому жодного слова немає про зарубіжну літературу. І друге – це непрозорість дій МОН і порушення процедури громадського обговорення. Тому ми, справді, дуже вдячні за цю зустріч, і сподіваємося отримати вичерпні офіційні відповіді на ті питання, які нас хвилюють…

О.М. Ніколенко: «Чому в проєкті Державного стандарту немає зарубіжної літератури?»

Будь-які реформи передбачають розвиток, поступ уперед, а не рух назад. Але в новому проєкті Державного стандарту ми бачимо звуження літературного простору освіти.

В основному тексті «Мовно-літературної галузі» (п.п.10, 12) чітко не вказані такі освітні галузі (складники, компоненти), як українська література, зарубіжна література, літератури національних меншин. Слово літератури, вжите в тексті проєкту, передбачає різні тлумачення і не відображає цих галузей. У Додатку 12 (Базовий навчальний план) відсутня освітня галузь зарубіжна література (хоча там зазначені українська мова і література, іншомовна освіта та ін.), відповідно на зарубіжну літературу не виділено жодної години. У Додатку 1 (Вимоги до обов’язкових результатів навчання) не прописані результати, пов’язані з вивченням зарубіжної літератури.

Ми всі розуміємо, що якщо не буде галузі зарубіжна література, то не буде й предмета зарубіжна література. Який в цьому СЕНС убачає Міністерство? НАВІЩО ЗНИЩУВАТИ предмет, який існує від часів Незалежності? Вчителі зарубіжної літератури багато роблять для того, щоб в Україні була атмосфера читання. Читання формує і мовлення. Тому навіщо потрібно відкидати найкращі книжки народів світу в процесі розбудови НУШ?

Міністр Лілія Гриневич на зустрічі з учителями на Edcamp у Харкові 7 липня 2019 р. у відповіді на запитання Наталії Рудніцької сказала, що ЗЛ залишається. 13.07.2019 р. на Брифінгу в Тернополі Міністр сказала, що зарубіжна література – складова мовно-літературної галузі. Так якщо ЗЛ складова, то чому ж її не прописати в проєкті? Державний експерт Олена Лінник у відповіді на запитання вчительки написала, що під словом Літератури треба розуміти українську літературу і зарубіжну літературу. Так якщо Міністр і експерт про це кажуть, чому тоді не прописати ці слова в проєкті? А також у Базовому плані й виділити на ці галузі години?

О.О. Семенюк: «Чи буде інтеграція предметів відповідно до нового Державного стандарту і на якій підставі?»

У проєкті закладено ідею широкої інтеграції. Коли йдеться про навчальний предмет, то в дужках написано інтегрований курс. Можливо, для якихось галузей це корисно, але стосовно мов і літератур, то інтеграція предметів мовно-літературного циклу не є науково обґрунтованою і практично доведеною. В Україні не було ніякого експерименту інтегрованого навчання мов і літератур, програм інтегрованого курсу і методики інтегрованого навчання мов та літератур не розроблені, таких фахівців немає… Експерименту з інтеграції мов і літератур не було ані на локальному, ані на регіональному, ані на національному рівнях. У 2015-2017 рр. широка громадськість виступила з численними зверненнями до МОН проти інтеграції предметів української мови, української літератури, зарубіжної літератури.

І як учителя-практика від імені всіх моїх колег мене хвилює відповідь на запитання: «Яка офіційна позиція МОН щодо інтеграції мов і літератур? Або щодо інтеграції літератур?».

Наразі МОН видало наказ про впровадження експерименту інтегрованого курсу «Природничі науки». То чому інтеграція мов і літератур передбачена в стандарті без експерименту? Нехай би хтось узяв би і склав програму інтегрованого курсу, тоді б її десь апробували, а громадськість би побачила, чи треба це робити, які результати експерименту… А тут виходить, що ми порушимо те, що зараз є нашими національними здобутками, невідомо заради чого.

Л.П. Юлдашева: «Чому порушується процедура громадського обговорення і громадськість не знає членів робочої групи проєкту Державного стандарту, а вони не виходять на контакт із громадськістю?»

Уперше за часів Незалежності громадськість не знає розробників публічних освітніх документів, зокрема Державного стандарту. У 2012, 2015, 2017, коли тривало розроблення і модернізації програм, усе можна було бачити на сайтах, на електронній платформі. Я була головою групи з модернізації програм, і все було відкрито, прозоро. Вся Україна бачила, як створювалися й модернізувалися програми.

А тут зовсім інша ситуація… Закрита й незрозуміла для громадськості.

Уже понад місяць проєкт оприлюднений, але на сайті МОН відсутній наказ про склад робочої групи для створення проєкту. І громадськість цікавить питання: «Як формувався цей склад? Скільки людей у робочій групі? Хто це?».

На жаль, за весь цей час розробники Держстандарту не виходили на контакти з громадськістю, не пояснювали свою позицію, не оприлюднювали пропозицій, що надійшли.

Звідси питання: Чому МОН закрило цю інформацію від людей? І чи можна нарешті побачити наказ про склад робочої групи, яка розробляла проєкт, зокрема «Мовно-літературну галузь»?

Д.О. Лебедь: «Як будуть враховані пропозиції громадськості? Чи буде друга редакція проєкту Державного стандарту?»

Головне, що всіх нас хвилює: чи будуть враховані пропозиції громадськості і як це буде відбуватися? Коли і в який спосіб громадськість побачить остаточний текст проєкту? Чи не станеться так, що його затвердять кулуарно, без оприлюднення і без контролю з боку педагогічної громадськості? Чи зможемо ми побачити другу редакцію проєкту Державного стандарту?

О.О. Ісаєва: «Скільки часу триває громадське обговорення проєкту Державного стандарту?»

Звичайно, що ми також хотіли б отримати відповідь на запитання про зміну кінцевого терміну громадського обговорення. На сайті МОН було змінено дату кінцевого терміну прийняття пропозицій щодо проєкту з 25 липня на 25 червня. На інших освітніх сайтах залишилася дата 25 липня 2019 р., що дезорієнтувало педагогів і завадило якісному громадському обговоренню Тобто на громадське обговорення проєкту було виділено лише 13 днів у літньо-відпускний період педагогічної спільноти, що практично унеможливило об’єктивне й повноцінне фахове обговорення одного із найголовніших освітянських документів.

Сподіваємося, що МОН проведе внутрішнє розслідування, чому так відбулося, а нас цікавить питання: скільки врешті-решт триває громадське обговорення проєкту Державного стандарту.

ВІДПОВІДІ ВІД ПРЕДСТАВНИКІВ МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ

Проєкт Державного стандарту ще в стадії доопрацювання. Робота буде тривати щонайменше до кінця року.

В.А. Карандій: «Ніхто не збирається зараз цю тему пришвидшувати…»; «Стандарт буде прийматися уже новим складом Кабінету Міністрів, це буде, мабуть, не раніше зими. І прийматися буде весь пакет – Державний стандарт, Типовий навчальний план, Типова освітня програма, в яких буде закладена зарубіжна література. На основі цього типового навчального плану школи можуть, якщо захочуть, розробляти свої навчальні плани й програми, і там уже може бути різна комбінація предметів, але результати навчання мають бути ті, які закладені в стандарті».

Громадське обговорення проєкту Державного стандарту базової середньої освіти буде продовжуватися на серпневих нарадах учителів, тому педагоги можуть подавати пропозиції за результатами серпневих конференцій.
Наказ про склад робочої групи, яка працює над проєктом Державного стандарту, оприлюднять на сайті МОН.

Напрям на інтеграцію – загальний. Це стосується не тільки «Мовно-літературної галузі». Але у вчителів і шкіл буде вибір.

В.А. Карандій: «Інтеграція «Мовно-літературної галузі не буде загальнообов’язковою. Буде можливість обирати…»

Н.Г. Байтемірова: «Школи зможуть самі створювати програми інтегрованого курсу в такому обсязі й поєднанні, як вважатимуть за потрібне (українська мова і література, іноземна мова і література та ін.)… Щоб не звужувати поле діяльності для навчальних закладів, які будуть розробляти свої плани й програми…»;

О.О. Ісаєва: «Треба чітко прописати складові (компоненти) «Мовно-літературної галузі!»;

О.М. Ніколенко: «Зарубіжна література не може з’явитися в Типовій освітній програмі чи Типовому навчальному плані, якщо її немає в Державному стандарті і на неї не виділено годин. У Державному стандарті мають бути чітко прописані складники галузі!».

Наступна редакція проєкту (із врахуванням пропозицій громадськості) буде оприлюднена разом із Типовими освітніми програмами і типовими навчальними планами на сайті МОН України, щоб громадськість могла побачити в комплексі весь механізм упровадження нового Державного стандарту.

В.А. Карандій: «Давайте дочекаємося повного комплекту документів – Державний стандарт, Типова освітня програма, Типовий навчальний план…».

Н.Г. Байтемірова: «І я, і О.О. Лінник не бачимо проблем із розведенням у Типовій освітній програмі зарубіжної літератури, української літератури, літератур національних меншин, мов…».

Результати навчання мають бути відредаговані з урахуванням літературної складової (оскільки її наразі в проєкті немає).

В.А. Карандій: «Стандарт прописує лише загальні результати навчання…»

О.О. Ісаєва: «У результатах повністю відсутня літературна складова…»

В.А. Карандій: «Погоджуємося… Надішліть правки у вордівському форматі».

Ініціативній групі від громадськості було запропоновано подати до МОН власний варіант проєкту «Мовно-літературної галузі».

В кінці зустрічі вчителі й науковці передали заступнику Міністра освіти і науки лист із пропозиціями.

Читати лист

Враження від зустрічі. Доброзичлива й конструктивна атмосфера. В.А. Карандій був налаштанований на професійну розмову, не переривав, уважно вислуховував, занотовував для себе певні моменти. Відчувалася, що він у темі. У всіх присутніх склалося враження, що ця зустріч була продуктивною і результативною. Зустріч тривала близько 40-45 хвилин.

Загальний результат зустрічі. Учителів і науковців офіційно запевнили, що МОН не має наміру знищувати предмет «зарубіжна література», що можна і треба далі подавати свої пропозиції, вони мають бути враховані. В.А. Карандій подякував за небайдужість і висловив сподівання, що спільними зусиллями ми отримаємо фахово підготовлений Державний стандарт базової середньої освіти.

МАЄМО НАДІЮ НА ТАКІ СЛОВА ЗАСТУПНИКА МІНІСТРА ВАДИМА КАРАНДІЯ: «Жодного посилу на те, що буде викинута зарубіжна література, наразі немає».

ВІРИМО!

Міністру освіти і науки України

ЛІЛІЇ ГРИНЕВИЧ,

Заступникові Міністра освіти ї науки України

ВАДИМУ КАРАНДІЮ

щодо вдосконалення «Мовно-літературної галузі» в проєкті Державного стандарту базової середньої освіти (2019)

ПРОПОЗИЦІЇ

12 червня 2019 р. на сайті МОН України був опублікований для громадського обговорення проєкт Державного стандарту базової середньої освіти (далі – проєкт). Проєкт викликав глибоке занепокоєння з боку широкої громадськості, особливо «Мовно-літературна галузь».

Від імені широкої громадськості, яка з 13 червня 2019 р. направила в МОН України численні пропозиції й зауваження, зокрема Відкрите звернення педагогічної громадськості (25.06.2019), звернення від громадських організацій (Українська асоціація викладачів зарубіжної літератури, Всеукраїнська спілка вчителів-словесників), трудових колективів освітян, науковців, учителів, батьків, учнів,

ДОВОДИМО ДО ВАШОГО ВІДОМА НАСТУПНУ ІНФОРМАЦІЮ.

Проблеми «Мовно-літературної галузі» в проєкті
- В основному тексті «Мовно-літературної галузі» (п.п.10, 12) чітко не вказані такі освітні галузі, як українська література, зарубіжна література, літератури національних меншин. Слово літератури, вжите в тексті проєкту, передбачає різні тлумачення, тому потребує точної конкретизації в документі.
- У Додатку 12 (Базовий навчальний план) відсутня освітня галузь зарубіжна література (хоча там зазначені українська мова і література, іншомовна освіта та ін.), відповідно на зарубіжну літературу не виділено жодної години. У Додатку 1 (Вимоги до обов’язкових результатів навчання) не прописані результати, пов’язані з вивченням зарубіжної літератури.
- Спрямованість «Мовно-літературної галузі» виключно на інтеграцію різних предметів не є науково обґрунтованою і практично доведеною. Програми інтегрованого курсу і методики інтегрованого навчання мов та літератур не були об’єктом наукового вивчення в Україні, не проходили експерименту на локальному, регіональному, національному рівнях. У 2015-2017 рр. широка громадськість виступила з численними зверненнями до МОН проти інтеграції предметів української мови, української літератури, зарубіжної літератури (НАН України, КНУ імені Т.Г. Шевченка, ЛНУ імені І. Франка, педагогічні університети, колективи педагогів, науковці, методисти, вчителі закладів середньої освіти з різних регіонів України).
- Відсутність освітньої галузі зарубіжна література в основному тексті проєкту, в Додатку 12 (Базовому навчальному плані), Додатку 1 (Вимоги до обов’язкових результатів навчання) в подальшому спричинить знищення предмета зарубіжна література, який успішно впроваджений в школах України із набуттям Незалежності і має велике світоглядне значення для української молоді.

Порушення процедури громадського обговорення проєкту
- На сайті МОН відсутній наказ про склад робочої групи для створення проєкту.
- Громадськості не відомі фахівці, які розробляли «Мовно-літературну галузь», вони не виходили на контакти з громадськістю, не пояснювали позицію розробників, не оприлюднювали пропозицій, що надійшли. На базі МОН не було проведено публічних заходів (круглих столів, семінарів, конференцій) щодо обговорення проєкту за участі науково-педагогічної громадськості.
- Громадськість відзначає кулуарність і непрозорість діяльності робочої групи. Понад місяць широка громадськість не має ніякої офіційної реакції робочої групи і МОН на запитання, зауваження і пропозиції трудових колективів, науковців, учителів, методистів щодо проєкту.
- На сайті МОН змінено дату кінцевого терміну прийняття пропозицій щодо проєкту. При першій публікації проєкту (12 червня 2019 р.) була вказана дата 25 липня 2019 р., через декілька днів дату змінили на 25 червня 2019 р. На інших освітніх сайтах залишилася дата 25 липня 2019 р., що дезорієнтувало педагогів і завадило якісному громадському обговоренню Тобто на громадське обговорення проєкту було виділено лише 13 днів у літньо-відпускний період педагогічної спільноти, що практично унеможливило об’єктивне й повноцінне фахове обговорення одного із найголовніших освітянських документів.

Пропозиції від широкої педагогічної громадськості
- Доповнити проєкт такими важливими для гуманітарної освіти галузями, як українська література, зарубіжна література, передбачивши на них відповідні години в Базовому навчальному плані.
- Дотриматися демократичної процедури громадського обговорення: а) продовжити громадське обговорення проєкту до 25 липня 2019 р.; б) оприлюднити на сайті МОН наказ про склад робочої групи для розроблення проєкту; в) увести до складу робочої групи для доопрацювання проєкту провідних фахівців у галузі літературознавства і мовознавства, вчителів-практиків, методистів, які мають бути висунуті педагогічною громадськістю, трудовими колективами; г) забезпечити прозорість і відкритість діяльності робочої групи; д) висвітлювати проміжні й кінцеві результати діяльності робочої групи в пресі та на освітніх сайтах; д) забезпечити фахові експертизи остаточної редакції проєкту Державного стандарту базової середньої освіти (2019).
- Зважаючи на те, що Державний стандарт базової середньої освіти є статегічно важливим документом і визначає загальний напрям руху вітчизняної шкільної педагогіки, ініціювати на базі МОН круглі столи, конференції, семінари для публічного обговорення проєкту Державного стандарту базової середньої освіти, зокрема його проблемних зон («Мовно-літературної галузі» та ін.), за участі широкої громадськості.
- У процесі прийняття важливих для країни документів враховувати кращі вітчизняні традиції освіти, наявність результатів педагогічних експериментів, а також думку фахівців і громадськості.

Без найкращих книжок України та світу не можна побудувати демократичну державу!

Від імені широкої громадськості –

Ісаєва Олена Олександрівна – доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри методики викладання світової літератури Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова;

Ніколенко Ольга Миколаївна – доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри світової літератури Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії імені Івана Франка, лауреат Державної премії імені В’ячеслава Чорновола;

Юлдашева Людмила Петрівна, учитель зарубіжної літератури Тальнівського економіко-математичного ліцею Тальнівської міської ради Тальнівського району Черкаської області, спеціаліст вищої категорії, учитель-методист, лауреат Всеукраїнського конкурсу «Учитель року-2014» в номінації «Зарубіжна література», голова ГО «Всеукраїнська спілка вчителів-словесників»;

Семенюк Олена Олександрівна, учитель української мови, літератури та зарубіжної літератури Скандинавської гімназії м. Києва, спеціаліст вищої категорії, учитель-методист, лауреат Всеукраїнського конкурсу «Учитель року-2008» в номінації «Зарубіжна література»;

Лебедь Дмитро Олександрович, головний редактор і видавець всеукраїнського науково-методичного журналу «Зарубіжна література в школах України.

19 липня 2019 р.

Президенту

Національної академії педагогічних наук України

КРЕМЕНЮ ВАСИЛЮ ГРИГОРОВИЧУ

ЗВЕРНЕННЯ ВЧИТЕЛІВ

щодо проєкту Державного стандарту базової середньої освіти (2019)

Шановний Василю Григоровичу!

Учительство України знає Вас як видатного науковця, який багато років розвиває традиції вітчизняної педагогічної науки й прокладає шлях у майбутнє для нашої освіти.

Засвідчуючи Вам високу повагу і всенародну вдячність, вчителі з різних регіонів України звертаються до Вашої мудрості з проханням захистити українську мову, українську літературу і зарубіжну літературу від небезпечних тенденцій, що пропонує новий проєкт Державного стандарту базової середньої освіти (2019), опублікований на сайті МОН України для громадського обговорення 12 червня 2019 р.

Ми підтримуємо реформи в українській освіті, але не можемо погодитися з тими новаціями, які погіршують стан викладання мов і літератур в Україні, а відповідно перешкоджають самоусвідомленню нації в сучасному світі. Тому маємо велику надію, що Ви почуєте й підтримаєте нас і допоможете виправити небезпечну ситуацію.

Українська мова, українська література, зарубіжна література за часів Незалежності виконують важливу світоглядну й україноцентричну роль для нашої молоді. У той час, коли Україна опинилася в ситуації кризи й військового конфлікту, мова і література (українська та зарубіжна) є духовним порятунком для школярів від зневіри, занепаду моралі й культури. Тому дуже важливо, щоб наші учні добре знали й любили мову, мали стійкий інтерес до читання найкращих книжок українських і зарубіжних авторів.

Але що пропонує нам новий проєкт Державного стандарту базової середньої освіти (2019)?

У ньому закладена ідея широкої інтеграції предметів, зокрема мовно-літературного циклу. Такої галузі, як ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА, взагалі НЕМАЄ ані в основному тексті проєкту, ані в додатках – у Базовому навчальному плані!

Виникає питання: невже книжки зарубіжних авторів не потрібні сучасній Новій українській школі? Чому в проєкті немає слів «зарубіжна література», «художній твір», «читання літературних творів українських і зарубіжних авторів» і т. п.?

Припускаємо, що інтеграція предметів може бути корисною в інших галузях, але в галузі мови і літератури (української та зарубіжної) це абсолютно недоречно, адже значно скорочує і обсяг вивчення мови, і обсяг читання літературних творів.

Замість того, щоб забезпечити досконале вивчення українськими школярами мови й читання ними цікавих книжок, проєкт Державного стандарту базової середньої освіти (2019) пропонує звуження мовного і літературного простору для юних громадян України. Це закономірно призведе до збіднення їхнього мовлення і мислення, до духовного зубожіння і культурного обмеження.

Проти інтеграції широка громадськість виступила ще в 2015 – 2017 роках. Тоді були численні звернення в МОН проти Типових навчальних планів для 10-11 класів, де була запропонована інтеграція української мови, української та зарубіжної літератур. Представники НАН України, десятки університетів, тисячі вчителів, учнів, батьків звернулися в МОН України з проханням скасувати інтеграцію у Типових навчальних планах. Тоді міністерство пішло назустріч широкій громадськості і відмінило інтеграцію мови і літератур (української та зарубіжної).

А тепер ця інтеграція мови і літератур знову закладена в проєкті Державного стандарту базової середньої освіти (2019). Це загрожує знищити вітчизняні традиції в галузі викладання мов і літератур, що розвивалися за часів Незалежності.

Звертаємо Вашу увагу на те, що ідея інтеграції української мови, української літератури, зарубіжної літератури не підтверджена експериментально. Тому навіщо узаконювати непродуманий експеримент з інтеграції мов і літератур в масштабах всієї України?

«Мовно-літературна галузь» в проєкті Державного стандарту базової середньої освіти (2019) створена без участі фахівців, науковців, методистів, учителів. Громадське обговорення проєкту відбувається непрозоро і з численними порушеннями процедури, зокрема безпідставне скорочення терміну обговорення зазначеного проєкту.

Ми, вчителі-практики, звертаємося до Вас, Учителю учителів, із проханням захистити українську мову, українську літературу, зарубіжну літературу як окремі галузі! Не дамо відібрати у наших дітей можливість читати найкращі книжки України і світу! Просимо стати на захист такого популярного серед молоді предмета, як зарубіжна література, і ввести його в перелік складників «Мовно-літературної галузі» і в Базовий навчальний план.

Надсилаємо Вам за дорученням громадськості спецвипуск журналу «Зарубіжна література в школах України» (№ 6, 2019), де опубліковані Відкрите звернення педагогічної громадськості щодо проєкту Державного стандарту базової середньої освіти (понад 2000 підписів), зауваження, пропозиції від трудових колективів освітян, науковців, учителів, методистів.

Сподіваємося, що зарубіжній літературі знайдеться місце в Державному стандарті базової середньої освіти (2019). Інакше втрати будуть непоправні. Людина, яка не читає, розплачується за це своїм життям. Нація, яка не читає, розплачується за це своєю історією.

Наперед дякуємо і покладаємося на Вашу мудрість.

З пошаною –

Ольга Гузь, учитель зарубіжної літератури НВК №26 міста Кропивницького, спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії, учитель-методист, відмінник освіти України, лауреат Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2004» в номінації «Зарубіжна література», член банку методичних ідей України, керівник Школи творчого словесника вчителів зарубіжної літератури при Кіровоградському обласному інституті післядипломної освіти імені Василя Сухомлинського, постійний лектор курсів підвищення кваліфікації вчителів зарубіжної літератури при Кіровоградському та Черкаському інститутах післядипломної педагогічної освіти, автор методичних посібників для вчителів та учнів із зарубіжної літератури, автор і ведуча Всеукраїнських вебінарів для вчителів, член методичної ради журналу «Зарубіжна література в школах України»

Олена Пітерська, учитель зарубіжної літератури Білоцерківської ЗОШ І-ІІІ ступенів №18 Білоцерківської міської ради Київської області, спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії, учитель-методист, дипломант Всеукраїнського етапу конкурсу «Учитель року – 2014» в номінації «Зарубіжна література»

Леся Сич, учитель зарубіжної літератури НВК №1 м. Немирова Вінницької області, спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії, учитель-методист, методист-кореспондент та лектор Вінницької академії неперервної освіти, адміністратор ФБ-групи «Методичні родзинки уроків зарубіжної літератури» з більш як 18000 учасників.

Надія Загуменнова, учитель зарубіжної літератури Свалявської гімназії Свалявської районної ради Закарпатської області, заступник директора, спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії, учитель-методист

Тетяна Тимошенко, учитель зарубіжної літератури Замглайської ЗОШ І-ІІІ ст. Ріпкинського району Чернігівської області, спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії, учитель-методист, дипломант Всеукраїнського етапу конкурсу «Учитель року – 2014» в номінації «Зарубіжна література»

Жанна Костюк, учитель зарубіжної літератури комунального закладу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ст. №3 Хмільницької міської ради Вінницької області», спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії, учитель-методист, лауреат Всеукраїнського етапу конкурсу «Учитель року – 2014» в номінації «Зарубіжна література»

Любов Малигіна, учитель зарубіжної літератури Черкаського фізико-математичного ліцею (ФІМЛІ), спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії, учитель-методист, лауреат Всеукраїнського етапу конкурсу «Учитель року – 2008» в номінації «Зарубіжна література», лауреат обласної Педагогічної премії ім. Василя Захаренка

Світлана Кострець, учитель зарубіжної літератури та української мови Копашнівської ЗОШ І-ІІІ ст. Хустської районної держадміністрації Закарпатської області, спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії, старший учитель

Адріана Химинець, учитель зарубіжної літератури, української мови та літератури Мукачівської ЗОШ І-ІІІ ст. № 20 ім. О.Духновича, спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії, учитель-методист, кандидат філологічних наук

Лариса Тонкошкурова, учитель зарубіжної літератури, української мови та літератури Мукачівської ЗОШ І-ІІІ ст. № 20 ім. О.Духновича спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії, старший учитель

Аліна Корнійчук, учитель зарубіжної літератури, української мови та літератури комунального закладу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ст. №2 Хмільницької міської ради Вінницької області», спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії

Контактна особа – Олена Пітерська, учитель зарубіжної літератури Білоцерківської ЗОШ І-ІІІ ступенів №18 Білоцерківської міської ради Київської обл.

Встигніть придбати 6 номерів 2019 року (pdf формат) всього за 149 грн! Акція діє до 25 липня.

Як придбати? Це дуже просто! Заповніть свої дані у поданих нижче графах. Після цього на Вашу електронну пошту надійде рахунок!

Придбайте 3 відеозаписи вебінарів зі знижкою 50% УСЬОГО за 149 грн та отримайте сертифікати про участь. Ваша економія 150 грн! Поспішайте! Акція триває до 9 липня!

Як придбати? Це дуже просто! Оберіть вебінари зі списку та заповніть свої дані у поданих нижче графах. Після цього на Вашу електронну пошту надійде рахунок!

[contact-form-7 404 "Not Found"]

Список вебінарів

8 червня виповнюється 10 років, як немає з нами Віктора Валентиновича Рогозинського, засновника та головного редактора журналу «ЗЛ», талановитого журналіста, письменника та надзвичайно світлої Людини. Багато з вас пам’ятають його чудові літературознавчі та методичні статті. Він зробив великий внесок у розвиток нашого улюбленого предмета «Зарубіжна література». Дорогі вчителі, в пам’ять про Віктора Валентиновича хочемо подарувати вам дві його книжки «Кохання маестро Паганіні» та «Медовый месяц Михаила Булгакова», які він написав в останні роки свого життя. Якщо ви ще не читали їх, обов’язково прочитайте, адже вони того варті. Переконані, що людина продовжує жити, поки живе у людській пам’яті, а також, коли її творчість знаходить відгук у серцях читачів. Світла пам’ять Вам, дорогий Вікторе Валентиновичу! Вас нам дуже не вистачає!

Учнівський ФОТОконкурс
«Ми любимо зарубіжну літературу – 2019!»

Шановні вчителі та учні! Запрошуємо вас взяти участь у творчому фотоконкурсі

«Ми любимо зарубіжну літературу – 2019!», який триватиме до 30 жовтня 2019 року!

Учасники конкурсу – учні 5-11 класів.

На конкурс приймаються світлини, які відповідають його назві та тематиці. Необхідно зробити влучні підписи під фото. Бажано також написати стислий коментар до світлини, зазначивши, чому саме було обрано той чи той кадр. Учасниками фотоконкурсу можуть бути як один учень, так і команда з однокласників разом із вчителем.

Кращі конкурсні роботи ми розміщуватимемо на сторінці Фейсбук та обкладинках часопису «Зарубіжна література в школах України».

Шановні вчителі, ви можете запропонувати своїм учням такі ідеї для фотосесії:

фотопортрет в образі літературного героя із використанням елементів костюма, відповідного інтер’єру, атрибутів обраного персонажа;

фото разом із улюбленою книжкою (на природі, в парку тощо);

фото в міській чи сільській бібліотеці, яку учень відвідує, або на фоні домашньої бібліотеки;

селфі разом із улюбленим учителем зарубіжної літератури;

під час екскурсії літературними місцями (в літературному музеї на фоні певної експозиції, біля пам’ятника (пам’ятної дошки) письменнику або поряд із пам’ятником літературному героєві; на фоні будівлі, де перебував той чи інший письменник тощо);

Увага! Учасники можуть скористатися поданими ідеями або вигадати свою, яка, за умовою конкурсу, має бути обов’язково пов’язана із його назвою!

Учасник фотоконкурсу має заповнити анкету, у якій треба вказати прізвище, ім’я, повну назву школи та клас. Шановні вчителі, не забудьте вказати своє прізвище, ім’я, по батькові, домашню адресу, контактний телефон. До листа треба додати відскановану або сфотографовану квитанцію про передплату на журнал «Зарубіжна література в школах України» на ІІ півріччя 2019 року. Передплатити журнал можна у будь-якому поштовому відділенні або он-лайн на сайті ДП ПРЕСА.
У Каталозі періодичних видань України наш передплатний індекс 90230

Надсилайте учнівські роботи на електронну адресу редакції:

antrosvit@ukr.net

Всі учасники конкурсу отримають сертифікати, вчителі – подяки, переможці – дипломи та подарунки.

Бажаємо творчого натхнення, позитивних емоцій, гарних світлин та креативних ідей! Вдалого вам літературного «фотополювання»!

«Зараз саме час» (фанфік за мотивами роману Джона Гріна «Провина зірок»)

Я думаю, що сумну історію можна розповісти по-різному. Наприклад, її можна прикрасити…Перегорнувши останню сторінку роману “Провина зірок”, я , як і героїня (яка впродовж роману хотіла почути кінцівку твору Петера ван Гаутена “Царська неміч”) прагну дізнатися продовження цієї до болю прекрасної історії про життя і смерть. Що ж сталося з Хейзел? Гойдалки знайшли своїх господарів?Айзек зміг покохати знову?!

Минуло півроку відтоді як не стало Огастаса, а я й досі відчуваю поруч його присутність. Лист, який він залишив мені, можу цитувати, та, на жаль, деякі букви розтерлись через надмірну кількість вилитих на них сліз. Моє життя, по правді, розділилося на до та після і майбутнє спершу зовсім не цікавило мене. На диво, «Фаланксифор» діє, легені наче відчувають, що мені зараз не до них, тому не дають збою.

Після повернення із Амстердаму, я заприсяглася, що більше не братиму до рук книгу Петера ван Гаутена, але я переоцінила себе. Розгорнувши її, я знову подумки була з Гасом. Саме його теплі долоні востаннє торкалися її. На передостанній сторінці лежить аркуш, читаю і знову плачу:

«..Що я повинен зробити, поки живий:

Максимально щасливою Хейзел!!!;+

2. Джини і Амстердам; +

3. Вчинити щось божевільне;+

4. Дописати для Хейзел “Царську неміч”;+-

5. Зайнятися благодійністю;-

6. Влаштувати батькам поїздку;- …»

На цьому весь список завершувався. Бажання Огастаса справили на мене неабияке враження, адже він так мало встиг, а так багато прагнув. Зійшла вниз, щоб поділитися знахідкою з батьками,та побачила лиш нотки співчуття на їх обличчях:

-Хейзел, це завдає тобі болю, не варто роздумувати над бажаннями хлопця, якого вже немає в живих,- промовила мати.

Від несподіваної реакції батьків у мене забракло повітря в легенях, якого і так було вкрай мало.

Протягом декількох тижнів цей лист не виходив із моєї голови, тому я вирішила боротися за бажання Гаса, які уже здавалися й моїми. Заручившись допомогою Айзека, я проаналізувала мрії Огастаса і пообіцяла собі виконати кожне з них! Щодо Айзека, який попри те, що втратив зір, зумів побачити цей світ з іншого боку. Він зустрів дівчину, з якою постійно грає в комп’ютерні ігри.

«Вона старається. Та їй ще далеко до Гаса. Він був ще той гравець», – проронив якось Айзек. Хлопець каже, що єдине в що він не грає – це почуття, і я щиро хочу йому вірити.

Спершу я зацікавилась пунктом 3. Що такого божевільного зробив Огастас? Відповідь прийшла не одразу…Та згодом я зрозуміла. Під час однієї телефонної розмови Гас сказав мені, що закохатися у дівчину, з ледь-ледь працюючими легенями, було найбожевільнішим вчинком за все життя.

Отже, я вирішила почати з № 4, передзвонила у всі відомі та невідомі мені благодійні фонди, аж поки не згадала, що можу з цим питанням звернутися до лікаря Марії. Тільки я промовила ці слова, одразу зрозуміла, що не помилилась, звернувшись до неї. Доктор порадила чоловіка на ім’я Х’юго (дивно, що не бачила його в лікарні раніше). Я розповіла йому мету свого візиту.

«Вперше бачу таку відданість і любов», – сказав новий співбесідник. Ці слова додали надії у те, що я роблю усе правильно. Х’юго розповів мені, що збирає гроші на поїздку в Діснейленд для дітей, які хворіють на рак. Я віддала чималу суму задля цієї подорожі, ставши тим всемогутнім Джином, який одного дня допоміг і нам з Гасом.

Наступною «мрією» зі списку справ – це поїздка для батьків Огастаса. Востаннє їх бачила на похороні. Я не знала, де їх шукати, а їхати у будинок Вотерсів бажання не було:там все нагадувало про дні проведені з ним. Айзек допоміг, адже, як виявилось, вони переїхали після смерті сина, тому, знайшовши їх координати, ми поштою надіслали квитки зі словами: «Цього дуже хотів Огастас. Надіюсь, ви приймете їх».

Останнім у цьому списку було бажання дописати книгу. Знайшовши рукописи Огастаса, який писав текст у різні періоди:під час загострення хвороби і в момент мимовільної ремісії, я зуміла скласти з цього певні сюжетні ланцюжки і здійснила НАШУ спільну мрію!

Я виконала бажання Гаса і заодно віднайшла спокій, який так довго шукала. Згодом відбулася зустріч з Х’юго, який перейменував свій фонд на честь Огастаса і я не змогла підібрати слів, щоб висловити безмежну вдячність йому за цей вчинок, а онкохворі діти…певна річ, відвідали Дісней і запевняли, що зустріч з Мікі додала сили боротися з недугою!

На мій е-мейл прийшов лист від батьків Гаса:

«-Хейзел, рідна Хейзел! Вибач, що не попередили про переїзд. Ці півроку виявились найважчими. Та ми продовжуємо жити, знаходимо щастя у буденних речах. Без сумніву, ми приймемо твій подарунок…Він для нас, як промінь сонця, тим паче якщо цього хотів наш син. Бережи себе!»

Я зраділа тому, що вони не опустили руки, а бажання Гаса здійснилось.

Я, звичайно, не Петер ван Гаутен,але все ж моя історія теж має право на існування. Дописавши продовження книги і розставивши всі крапки над «І» у долях матері Анни, Голландського Тюльпанника і хом’ячка Сізіфа, я наче знову повірила у перемогу Добра. Вечоріло. Сівши на гойдалку, яка так і не знайшла нових господарів, з листом у руках, я поставила впевнені плюсики біля кожного бажання. Замислилась над тим, що ось уже третій тиждень не відчуваю дискомфорту в легенях і це здивувало мене. Подумки запевнила себе, що завтра піду до лікаря Марії. І тут випадково лист випав з моїх долонь, я зігнулась, щоб підняти і затамувала подих, прочитавши слова, які були написані на звороті конверта: «Зараз саме час!»

Автор: Кловак Наталія,
учениця 11 класу Ямницького ліцею

* * *

Сонце весняне все вище і вище,

Свято Великодня ближче і ближче.

Готуються рідні, і я його чекаю,

Для України-неньки вбрання вишиваю:

Сині гори, річки і зелені ліси,

Темні звори і світлі луги,

Золотої пшениці лани безкраї,

Села й міста калиною червоною квітчаю.

Рученьки свої в молитві складаю,

Господа Бога всім серцем благаю:

Хай Батьківщина моя процвітає,

Всіх українців в любові єднає.

Долю щасливу і мир у країні,

Боже, подай Україні Єдиній!

Автор: Марія Кузьмин

* * *

На Великдень ми усі

До церкви ходили,

Посвятили всі паски,

Бога восхвалили!

Щоб він всіх оберігав

І сприяв у всьому,

Допомогу надавав

Старому й малому.

Щоб промінчики добра

всюди заблищали,

І у мирі всі жили,

і горя не знали.

А всім треба жити нам

за Божим законом,

І тоді наш стане світ

гарним і казковим.

Автор: Яна Власенко

Молитва за Україну

Пишу я писанку… Краса врятує світ!

Тоненький писачок народжує нам диво.

В сплетіння ліній зачаровано дивлюсь.

Ісус Воскрес! – Воскресни, Україно!

І кожна лінія народжує любов,

Смирення, ласку, віру в добру силу.

У візерунок дивовижної краси

Вкладаю я молитву за свою країну.

Споглянь, Ісусе милий, на Вкраїну…

На наш народ, що терпить понад край,

Врятуй державу, зморену, в руїні,

Надії краплю й силу нам подай!

Прости гріхи у слові, думці, ділі,

Шлях до єднання всім нам покажи,

Любов до ближнього нам поверни всеціло

І душу кожному зцілити поможи.

Помилуй нас, солодкий Наш Ісусе,

Допоможи кріпитися в цей час.

Нас, грішних, причасти з своєї Чаші,

Дай миру, щоб промінчик сонечка не згас!

Врятуй і захисти державу, Божий Сину,

Ворожу силу відверни від нас,

Бо досить крові, сліз, ридань дитячих…

За мир молю і прошу повсякчас!

Врятуй життя солдатам-оборонцям,

Пошли їм міць і силу у борні!

Послухай, Боже, я за всіх молюся…

Врятуй усіх, прошу Тебе…

Амінь.

Автор: Оксана Гіжовська

* * *

Молюсь за Україну, щедру і багату,

За мову солов’їну, що чиста, як струмок,

За наш народ гостинний і за батьківську хату –

І серце завмирає від нелегких думок.

Молюсь за Україну, молюсь за її долю:

«Пошли нам, Боже, миру, і спокою, й добра!

Хай кожен «воїн світла», що здобува нам волю,

Повернеться додому, до рідного тепла.

Хай сивочола мати обійме свого сина!

Хай скаже батько дітям: «Я повернувсь живий!»

Хай заживуть їх рани і вернуться їх сили

Для майбуття країни у щасті і добрі!

Автор: Яна Капуста

№3, 2015

1. Багато квітів. Живі квіти – дивовижні самі по собі. Чарівні букетики з сезонних квітів наповнять класну кімнату весняним настроєм і ароматом. Щоб вони не в’янули занадто швидко, краще використовувати не зрізані рослини, а квіти з цибулинами. Але вони дорогі і недовговічні. Тому можна задіяти і штучні квіти. Із застосуванням нових синтетичних матеріалів вони виглядають тепер нітрохи не гірше живих, а іноді їх просто неможливо відрізнити. Хорошою ідеєю дя весняного інтер’єру класної кімнати також стануть букети, зроблені власноруч вами і учнями з різних матеріалів: паперу, тканини, вовни, полімерної пластики (наприклад, весняні тюльпани з тканини).

2. Квітучі гілки. Милуватися квітучими гілками можна нескінченно, це один з найбільш чудових моментів весни. До сезону цвітіння ще далеко, але цілком під силу придбати декоративну квітучу гілку в магазині або навіть змайструвати чудо-дерево для свого кабінету. З кольорового паперу або журнальних сторінок виріжте маленькі різнокольорові листочки. Складіть два листочка, проклавши між ними тонкий дріт, і склейте. Потім обкрутить вільний кінець дроту навколо гілки. Чим більше яскравого листя, тим живописніше буде виглядати подібний декор.

3. Вази. Незвичайні яскраві вази додадуть «родзинку» вашому навчальному кабінету. У скляну вазу з водою можна занурити різнокольорові гудзики або камінчики. Потім поставте туди квіти – живі або створені зі стрічок, гудзиків і трубочок для води. Це можуть бути і зроблені власноруч вази із декорованих банок і бутилок різних розмірів, яєчної шкаралупи, різних природних матеріалів.

4. Весняні горщики для квітів. Горщики з зеленню у вашому кабінеті можна розмалювати по-весняному, декорувати за допомогою техніки декупаж, обклеїти кольоровим скотчем.

5. Декор з птахами. Поселіть у вашому кабінеті різнокольорових пташок – і атмосфера на уроках стане ще чарівнішою. Пташки-підвіски, гірлянди з пташками, пташки навколо весняного букету та інше, що вам підкаже фантазія.

6. Метелики. Виріжте з паперу за трафаретом два-три десятка метеликів – великих і маленьких, різних кольорів. Потім зберіть їх у зграйки і приклейте однією половинкою крил до стіни або до панно із шпалер. Буде здаватися, що чудові метелики немов злітають зі стіни.

7. Фоторамки. Чому б не зробити весняні фоторамки з тканини, картону або кольорового паперу? Обклейте короткими гілками рамку для фото і додатково декоруйте сушеним мохом, декоративними квітами або яйцями. У такому весняному обрамленні будь-яка фотографія, де ви зазнімковані поряд з учнями, буде виглядати відмінно.

8. Картина або колаж на весняну тему. Нехай до квітучого сезону у вас в кабінеті з’явиться одна-дві картини з весняним пейзажем. А ще цікава ідея – створити колаж: роздрукувати весняні фото або картинки і підвісити їх на одній загальній штанзі на різній висоті за допомогою ниток.

9. Настінне панно. Креативне рішення – створити яскраве настінне панно на тематичні весняні сюжети (гніздо з пташками, розквітле деревце, заєць з писанкою тощо).

10. Інтер’єрні наклейки з весняними орнаментами – простий спосіб створити в класі атмосферу свіжості, оновлення життя і позитиву.

11. Строкатий весняний вінок можна прикрасити свіжими квітами і гілками, птахами, декорованими яйцями. Вважається, що вінок оберігає мешканців приміщення від усього недоброго.

12. Гірлянди в класному інтер’єрі доречні не тільки під час новорічних свят. В якості основних елементів весняних гірлянд служать фігурки птахів, вирізані з паперу.

13. Життєрадісні, мотивуючі висловлювання і слогани на тему весни, написані на картоні і вставлені в рамку, будуть піднімати вам і вашим учням настрій щодня.

14. Прикраси до приходу Великодня. В українській традиції символи Великодня – це писанки, паска, верба. Тож, декоруйте кабінет напередодні Світлого Воскресіння писанками, підвішеними на пухнастих гілочках верби, різнокольоровими бусинами, стрічками, яскравими курчатами з фетру.

Зрозуміло, сирі і варені яйця при декоруванні не використовують – їх вміст зазвичай видаляють через отвори, зроблені голкою. Прикрасити писанки можна не тільки фарбами. Це може бути паперовий декор, декор з ниток, ґудзиків, за допомогою наклейок і бісеру. Такі яйця прекрасно виглядатимуть на вчительському столі в якості декоративних композицій у гнізді з прутиків і сухої трави, у солом’яному кошику, в етнічній мисці.

Усіе запропоновані елементи декору, а також ваша фантазія допоможуть створити незабутні весняні уроки.

Уривок із статті Анни-Марії Богосвятської “Натхнення від природи: додайте фантазії своїм весняним урокам” (№3, 2018)

Урок №1

Тема: Паралельний сюжет твору Рейнбоу Ровелл «Елеанор і Парк» як засіб утілення авторського задуму історії Ромео і Джульєтти сучасності

Урок №2

Тема: Динаміка образів Елеанор і Парка. Сенс зображення випробування їхнього кохання

Урок №3

Тема: Вічна тема кохання й вічні образи світової літератури (алюзивність роману Р. Ровелл «Елеанор і Парк»)

Мета й очікувані результати: ознайомити учнів з творчістю сучасної письменниці Рейнбоу Ровелл та її романом «Елеанор і Парк», проаналізувати її твір, визначивши особливості стилю письменниці, дослідити проблеми твору та втілення у романі теми кохання, розвивати навички вдумливого читання для виявлення актуальних проблем сучасного світу в романі, сприяти формуванню та розвитку читацьких смаків учнів, сприяти вихованню справжніх почуттів молодих людей.

Обладнання і корисні посилання: Ровелл Р. Елеанор і Парк / Рейнбоу Ровелл; пер. з англ. Світлани Колесник. — Харків : Віват, 2016. — 432 с.

«Елеанор і Парк»: Ромео і Джульєтта сучасності

Geeks in love. “Елеанор і Парк”

Хід уроків

І. Оголошення теми, мети та очікуваних результатів

ІІ. Первинний рівень сприйняття твору за допомогою бесіди:

Чи зацікавив вас прочитаний роман Рейнбоу Ровелл «Елеанор і Парк»? Чим («так» – «ні»)?
Розкажіть, як читався твір, легко чи важко? Поясніть свої стани під час читання роману.
Що саме справило на вас враження у романі? Які епізоди запам’яталися?
Чи задовольнив/заспокоїв вас кінець твору?
Як ви думаєте, чи може трапитися подібна історія насправді? А з вами?

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

Учитель. Роман американської письменниці Рейнбоу Ровелл «Елеанор і Парк» став володарем Премії Майкла Л. Прінтца, визнаний кращою книжкою за версією New York Times, відзначений Indies Choice як краща книжка для підлітків. Окрім цього, роман «Елеанор і Парк» отримав 18 нагород з 2013 по 2015 рр. У 2016 році роман з’явився в українському перекладі у видавництві «Віват».

Чому ж такою популярністю користується цей роман, а відгуки про книгу можна прочитати у будь-яких книжкових обзорах-ревю? Чому автор одразу погодилась на екранізацію свого роману, переписавши його у сценарій, а в 2016 році повідомила, що фільм більше не знаходиться у розробці й повернула права на нього? Чи можливо написати історію сучасних Ромео та Джульєтти?

Ці питання та деякі інші стануть предметом нашого дослідження на уроках.

ІV. Знайомство з автором за допомогою Інтернет джерел

(повідомлення учнів)

Рейнбоу Ровелл (англ. Rainbow Rowell; 1973 року народження) — американська письменниця. Найбільш відома своїми підлітковими романами “Елеанор і Парк” і “Фанатка” (2013). Обидві книги потрапили в список кращих підліткових романів за той рік за версією The New York Times. Роман ” Елеанор і Парк” також був обраний однією з 10 кращих книг 2013 року до версії Amazon і був названий кращим підлітковим романом того ж року за версією Goodreads.

Книги для підлітків

2013 — “Елеанор і Парк” (англ. Eleanor & Park)

2013 — “Фанатка” (англ. Fangirl)

2015 — “Так тримати!” (Англ. Carry On)

Книги для дорослих

2011 — “Вірність” (англ. Attachments)

2014 року — “Дзвінок в минуле” (англ. Landline)

Розповіді

2014 року — “Північ” (англ. Midnights) в складі збірки “12 історій про справжнє кохання” (англ. My True Love Gave to Me: Twelve Holiday Stories)

2016 — “Спорідні душі” (англ. Kindred Spirits)

Комікси

2017 — “Втікачі” (англ. Runaways)

Застосування методу критичного мислення «Спрямоване читання й міркування»

Перед вами створений у Твіттері допис мовою емоджі, який пояснює зміст роману. Чи згодні ви з таким повідомленням? Аргументуйте свою відповідь.
Чи ви додали б щось ще? Можливо, прибрали б зайве?

V. Аналітико-інтерпретаційне дослідження за змістом роману

Ключові завдання і запитання

Рейнбоу Ровелл написала свій твір дещо незвично. Як ведеться оповідь, що особливого ви помітили, читаючи роман?
Чому автор використовує паралельний сюжет? На чому робить акцент? Чи ускладнюється читання роману за допомогою такого прийому?
Назва твору завжди підказує його тему. Письменниця свідомо називає роман іменами героїв. Чому і навіщо?
Як відбулося знайомство героїв твору?
Назвіть спільне та відмінне в характеристиці героїв. Підтвердьте цитатами з тексту.
Використавши метод «Запитання до автора», складіть власні питання автору, які виникли в процесі читання (Наприклад, яким ми бачимо героя на початку твору? Яким він став? Що призвело до змін?)
Як розвивається історія кохання Елеанор і Парка? Чи схожа вона на історію кохання Ромео й Джульєтти? Наведіть аргументи «так» і «ні».
Парк майже одразу зізнається в коханні до Елеанор. Але вона не дає відповіді навзаєм. Чому? Що вона пише в листівці? Якщо вона зізнається, то чому так довго чекала?
Як автор повідомляє нам про те, що підлітки починають закохуватися?
Спочатку дівчина висміює любов Ромео та Джульєтти. Чи змінила вона думку про їх кохання? Що вплинуло на Елеанор?
Молоді люди майже одразу закохалися, але вони не знали про це. Чи можливо таке?
Батьки Парка й досі закохані. Чи допомагає це зрозуміти хлопцю, що він кохає Елеанор? Чому дівчина не вірить у кохання Парка?
Окрім теми кохання Рейнбоу Ровелл торкається ще однієї вічної теми світової літератури – темі родини, стосунків у родині, взаємин батьків і дітей. Проаналізуйте фрагменти святкування Різдва у двох родинах.
Навіщо авторці знову наголошувати на очевидних фактах різниці у сім’ях Елеанор і Парка?
Бідність є також проблемою сім’ї Елеанор та причиною її страждань. Як це показано в тексті? Які деталі говорять про таку серйозну проблему?
Як Парк почувається у себе вдома? Чи «вписується» він у свою сім’ю?
Які відмінності бачить дівчина між будинком Парка та її родини? Як це на неї впливає? ( Автор показує нам, що дім може бути і в голові Елеанор – коли вона з Парком, вона відчуває себе більше вдома, ніж будь-де, його родина має теплі родинні стосунки (любов, повага, щирість, правда) – це головне.)
Чому Елеанор відмовляється від цього, вирішивши поїхати до дядька?
Спочатку сім’я Парка не схвалює присутності Елеанор, але згодом змінює свою думку. Чому?
Чи змінюються стосунки Елеанор з меншими братами та сестрою впродовж роману?
Елеанор – самотня? Доведіть або спростуйте цей факт (Тема самотності (покинутості) більше стосується Елеанор (дитинство з батьком, який нею не займався, рік провела в чужій родині, Річі вигнав її з будинку і вона винить себе у цьому, гадаючи, що мати її кинула; живучи в родині з Річем, майже завжди отримує повідомлення, що вона не член родини (немає місця для сну, можливості прийняти ванну, більша частина її речей зникла).
Як Елеанор почувала себе, коли жила у чужій родині? Чому мати перестала телефонувати їй? Чи це Елеанор винна в цьому? Як це вплинуло на їх стосунки в подальшому?
Як ви гадаєте, Елеанор і Парк – сильні особистості? (Сміливість та відвага притаманні героям для того, щоб протистояти поганим людям, а іноді просто не дозволити їм перемогти).
Елеанор демонструє свою сміливість, коли її цькують? Чи просить вона про допомогу? Чому вона поводиться саме так? Яка важлива проблема міжособистісних стосунків підлітків відображена в романі? (Булінг.) Поміркуйте, чому Елеанор стала предметом знущань ровесників?
Парк приймає деякі сміливі рішення. Що саме він робить? Як це його характеризує?
Кого з героїв твору ще можна назвати хороброю людиною? Чому? (Батько хлопця, коли дозволяє відвести Елеанор до дядька у безпечне місце.) Чи важко йому було бути сміливим?
Іноді потрібно більше мужності, щоб відпустити людей, ніж тримати їх при собі. Рішення героїні залишити Парка вимагало від неї неабиякої мужності, але у неї не було вибору. Чи правильно вона вчинила?
Стосунки між підлітками не завжди залежать тільки від зовнішніх факторів. У чому ще може бути проблема молодих людей? (Це – зовнішність. Саме соціальним статусом вона й підкреслюється. Елеанор одразу уникає питання своєї зовнішності, однокласники Парка часто нагадують йому, що він не схожий на мешканців міста.)
Діти не хочуть позбавляти себе індивідуальності, самовираження. Як це описано у романі? (Вони виражають себе через одяг (макіяж), таким чином, підкреслюють свою зовнішність та свої відмінності. Автор підкреслює певні риси зовнішності всіх героїв, зосереджуючись на деталях: Елеанор носить чоловічі краватки, Парк користується підводкою для очей; Елеанор ненавидить макіяж, Парк не займається спортом (окрім тхеквондо.)
Чи можна стверджувати, що вони ідеально підходять одне одному?
Елеанор соромиться того, що вона товста, але носить яскраві, незвичні аксесуари та великий «чоловічий» одяг. Про що це говорить?
Що Парку подобається в його зовнішності, а що ні?
Наскільки важливий зовнішній вигляд у середовищі цих підлітків?

VІ. Рефлексія

У чому полягає популярність роману «Елеанор і Парк» Рейнбоу Ровелл?
Виберіть цитати з твору, які характеризують основну думку роману та його проблеми:
Бути собою!
От би в мене була така родина…
Я завжди за тобою сумую…
Зберися. Не даруй їм ані дрібки задоволення.
Я перетну Всесвіт заради тебе.
Адже світ довкруж нього (Парка) ставав кращим.
Я… дійсно не хочу прощатися з тобою…Ніколи!
Спробував згадати, як це сталося – як вона перетворилась із незнайомки на головну людину в його житті.
Він єдиний такий.
Парк був сонцем..
Він урятував її життя. Не лише вчора – він рятував її практично щодня, відтоді, як вони зустрілися…
Парк ніколи не кохатиме її більше, ніж того дня, коли вони попрощалися. А вона б не витримала, якби він кохав її менше.
Вони сходились у найважливіших питаннях і сперечалися щодо всяких дрібниць.
Мені тебе бракує…
Ти мені не подобаєшся, ти мені потрібна.
Я навіть дихати не можу, коли ми не разом…
Вона скидалася на витвір мистецтва, а мистецтво не має бути ідеалом краси – воно має пробуджувати почуття.

– Поясніть за постером ключові моменти, символи та знаки роману:

Самостійна творча робота

Завдання. Написати мініесей на одну із запропонованих тем:

1) Вічна тема кохання й особливості її втілення в романі «Елеанор і Парк» Рейнбоу Ровелл.

2) Чи схожі Елеанор і Парк на Ромео і Джульєтту?

3) Чим мене схвилювала історія Елеанор і Парка?

4) Проблема батьків і дітей в романі «Елеанор і Парк» Рейнбоу Ровелл?

5) Чи можливе світле кохання в сучасному світі? (за романом «Елеанор і Парк» Рейнбоу Ровелл)

VІІ. Аргументація й виставлення оцінок

VІІІ. Домашнє завдання:

Усім: підготуватися до дискусії за вивченими творами сучасної зарубіжної літератури для юнацтва.

За бажанням: зробіть переклад інфографіки українською мовою.

Рябуха Наталія Василівна,

вчитель зарубіжної літератури НВО №22,

місто Кропивницький

Одним із викликів, які я ставлю перед собою як фахівець, є рефлексії з приводу особистої педагогічної діяльності, ґрунтовані на суб’єктивних спостереженнях, досвіді, аналізі власних педагогічних помилок чи прорахунків. Це своєрідне есе вчительки-практика, котра щоденно йде «до станка», щоб видавати на-гора щоденну «педагогічну норму». Сподіваюся, що ці мої маленькі педагогічні розвідки будуть цікаві моїм колегам в усіх куточках нашої країни, можливо, хтось побачить в цих розповідях себе, учнів, проблеми, бо ми всі вихідці однієї системи. Хочу зауважити, що ні в якому разі не претендую на об’єктивність. То не будуть універсальні догми чи безапеляційні висновки, а всього лише суб’єктивні судження.
Сьогодні, коли сучасна освіта рухається вперед, ми не можемо залишатися осторонь глобальних процесів, тож мої дописи не будуть (й не повинні!) стосуватися одного предмету чи обмежуватися лише методичними розробками із зарубіжної літератури. Наш предмет універсальний, бо в літературі поєднані історія, географія, фізика, лірика… Література – потужний інструмент на емоційну сферу впливу на особистості, що формується.
Трохи про себе: живу в м. Кам’янці-Подільському, вже понад двадцять років працюю в школі, викладаючи зарубіжну літературу та українську мову. Щоліта їжджу працювати в дитячі оздоровчі заклади, обіймаючи різні посади – від вихователя до психолога. Неспокійна натура, якій притаманний творчий рух, тому, окрім педагогічної діяльності, я редакторка української Вікіпедії, прихильниця здорового способу життя, фанатка якісної сучасної української музики.
Отже, починаймо!

Школа – дзеркало суспільства. Це вже знаю точно. Я прийшла до школи в кінці дев’яностих – початку двотисячних. Час тотального безгрошів’я, кількамісячних затримок вчительських зарплат, активної фази «італійської еміграції» молодих жінок на заробітки. Стрімкий період розвитку такого явища як соціальне сирітство. У кожному класі була значна частина підлітків, у яких «мама в Італії, а тато в запої», тобто дітей, які залишилися самотніми в такому складному періоді власного життя.
Діти, котрі отримували подарунки, зневажали «обдертих вчительок», робили, що хотіли, не мали жодної мотивації до навчання. Не мали позитивних прикладів моделі поведінки між чоловіком та жінкою, між батьками та дітьми. Важке покоління.
До речі, сьогодні ці «діти» привели до школи власних нащадків. Вони не мають досвіду, аби їх виховувати, бо їх самих свого часу виховували бабусі.
З цього приводу я придумала термін «бабусині діти», бо це направду явище феноменальне. Сидить така дитина за партою, розмовляє бабусиними фразами, видає бабусині коментарі, ніби власні, поводиться, як малюк з дитсадка, забираючи на себе значну увагу, вимагаючи «бабусину» реакцію до себе від учительки. Розмови з бабусями про поведінку чи успішність дітей, залишених їм на виховання, як правило, малоефективні. Бабусі або жаліються на власних дітей, які «підкинули» їй внучку чи внука, або активно захищають їх, або просто починають плакати. Я називаю загальну тенденцію, а не описую конкретні випадки, хоча, перефразовуючи Л.Толстого: Усі щасливі й самодостатні діти, як і хороші родини, схожі один на одного, й кожна нещасна дитина, кожна нещасна родина – нещасна по-своєму. Та все ж часто-густо в якомусь 5-А, 7-Б, чи 9-В зустрічаються такі діти, й з ними треба комунікувати.
Так от, початок двотисячних окреслився як період зневіри в значимості навчання. Серед учнів стала поширеною фраза: «А кому вони потрібні оті ваші підмети чи многочлени? Он ви вчилися, і що? От наприклад, мій батько не вчився, має власну точку продажу на ринку, а ви що маєте?». Суспільство, зневірене в політиці, владі, фінансовій сфері, вимагало життя й прийняття взаємостосунків «по-понятіям». Учительське безгрошів’я породило сакраментальну фразу: «Якщо вони думають, що нам платять, то нехай думають, що ми працюємо». Це недобра, руйнівна стратегія прийняття. Шкода, що й сьогодні так дехто ставиться до посадових обов’язків.
Той час був особливим випробуванням для молодої вчительки й ще важчим – для молодої вчи тельської родини. Необхідно було, з одного боку, реалізовувати себе в професії, доводячи фахову спроможність, з іншого – навчитися виживати, заробляти й раціонально витрачати кошти, щоби не відчувати себе «меншовартісною вчителькою».
Усвідомила таке: ніколи не залишу напризволяще ні власну дитину, ні чужих дітей – учнів, яких навчаю. Взяла собі за правило народний перефразований вислів: «Добре там, де ми є!», яким раджу послуговуватися всім українцям.
Звичайно, ні в якому разі не варто претендувати на роль батьків для тих дітей, яких нам випала нагода навчати, адже кожен має мати власну соціальну функцію й виконувати її. Та все ж нашим вчительським надзавданням є створити такі умови, щоб учень відчував хоча б елементарну безпеку й захист у навчальному закладі. Головне не виштовхнути дитину на вулицю, бо теж є такий гіркий досвід – «шукати» дитину, що регулярно не відвідує навчання в школі. Дитина йде туди, де відчуває до себе позитивне ставлення.
Тому важливо, щоб кожен учень, з різними потенційними можливостями, різним рівнем інтелектуальної, ментальної, фізичної спроможності відчував себе однаково комфортно в школі.
Сьогодні все значно простіше. Школа, як дзеркало суспільства, демонструє, що є певним соціальним прихистком дитині. Один мій шестикласник, безпосередній до неможливості, в минулому році написав: «Якби не уроки, школа була би найкращим місцем для відпочинку, спілкування з друзями й цікавих справ». У тому є певна логіка, адже батьки вимагають від навчального закладу такої собі соціальної перепустки у майбутнє доросле життя для власних дітей.
Це має бути віддзеркаленням внутрішнього світу дитини й задоволенням її емоційних потреб.
Час і ставлення суспільства до освіти в цілому, й до вчительства зокрема допомогли мені виробити власні правила успішного спілкування з дітьми.
– Батьки – найрідніші у світі люди для дитини, і вчитель ні в якому разі не зможе перебрати на себе ні роль мами, ні батька чи старшого брата, тому не треба намагатися це робити.
– Учитель має вміти закликати до співпраці усіх членів родини учня, незалежно від того, чи проживають батьки в одній сім’ї, чи нарізно. Треба навчитися спілкуванню з бабусями, дідусями, тітками, дядьками, старшими братами й сестрами тощо.
– Для батьків дитина найкраща. Батьківська любов суб’єктивна. Батьки, як правило, на боці дитини, і це природньо. Тому неправильним є потенційне бажання вчителя розказати про те, який це поганий учень чи учениця.
– Запрошуючи (саме запрошуючи, а не викликаючи) батьків чи інших родичів до школи, я наголошую, що це ПЕДАГОГІЧНА КОНСУЛЬТАЦІЯ, і як правило, не наполягаю, щоб це була офіційна зустріч в кабінеті адміністрації закладу.
– Найважливіше – в кожній дитині побачити найкраще, що в ній є. Про те «найкраще» завжди треба говорити батькам, іншим дітям й, що особливо значимо, самій дитині.
– Будь-яка дитина здатна йти на контакт, тільки треба віднайти важелі впливу на неї. Варто спробувати поспостерігати за нею кілька днів, не обмежуючись рамками лише свого уроку, але й в інших ситуаціях. Найкраще діти розкриваються, проявляють себе під час спільних екскурсій, відвідин кінотеатрів, різних заходів тощо.
– Перш ніж викликати до школи батьків проблемної дитини чи звертатися за допомогою до адміністрації, варто провести індивідуальну бесіду з дитиною.
Але таку бесіду не варто проводити:
– Одразу після того, як стався певний інцидент чи проблемна ситуація.
– Якщо ви роздратовані, засмучені, у вас бракує слів для вираження власних емоцій.
– Обов’язково підготуватися до розмови.
Сказати дитині про свої почуття; бути з дитиною відкритим; ніколи, ні за яких обставин, не згадувати про батьків, родичів негативно; не погрожувати дитині, що будете викликати батьків; спробувати досягти з дитиною певних домовленостей.
Не варто вимагати від дитини чогось неймовірного, зразу стати ідеальним (наприклад, якщо учень погано навчається, не треба вимагати, щоб той через місяць став відмінником). Такі бесіди зазвичай мають короткотривалий ефект. Це особливість дитячої психіки, до того ж, на дитину інші люди мають значно більший вплив, аніж учитель.
Та все ж, якщо продемонструвати відкритість, готовність йти на контакт, здатність пробачати, бути об’єктивним, чесним, неупередженим, тоді можливий прогрес у налагодженні стосунків. Агресія – це своєрідна форма захисту, так само, як інфантильність, істеричність чи хамство. Єдине, що особливо важливо демонструвати у взаємостосунках, – це вашу здатність адекватно розбиратися в ситуаціях й приймати рішення, нехай навіть і непопулярні.
Будь-яка ситуація, будь-яка взаємодія з учнем має показати вчителя як емоційно стійку та зрілу особистість, здатну адекватно реагувати на ситуації й витягувати досвід з усього. Не можу не згадати випадок, що трапився на початку моєї педагогічної діяльності. Це було в жовтні місяці мого першого року вчителювання.
Я, повернувшись спиною до дошки, щось захоплено писала, а в цей час двоє учнів-підлітків, зчепившись через якусь дрібницю, почали несамовито гамселити один одного прямо за партою. Я, переповнена жаху, вискочила в коридор. Якраз у цей час там проходив директор.
Я вигукнула: «Там бійка! Хлопці б’ються прямо в класі! Що робити?». Він подивися на мене й, навіть не спиняючись, спокійно промовив: «Ти ж доросла людина. Розберися сама». І пішов. І правильно зробив. Дуже правильно й мудро. Не можна перекладати на когось те, в чому ти можеш й повинен сам навести лад. Звичайно, я впоралася з інцидентом.
Та й директор просто так не залишив те, що сталося. Він через деякий час зайшов до класу, розпитав дітей, що сталося, провів бесіду…
УСЕ, ЩО МОЖЕ ЗРОБИТИ ВЧИТЕЛЬ, МАЄ ЗРОБИТИ ВЧИТЕЛЬ. Бо це його робота. Не «покликання», не «місіонерство», а саме робота, яку треба робити якісно.
Без пафосу й риторики. Без оцінювання особистої значимості в житті дитини.
Без жертвоприношення й нездорового фанатизму. Бо інакше… «Нема чого нарікати на дзеркало, коли сам… не дуже!».
Тому щоранку перед дзеркалом погляньмо собі у вічі й спробуймо дати відповідь на питання: «А чи готова/готовий я до сьогоднішнього робочого дня? Чи зможу віднайти потрібні слова, емоції, оцінки? Чи захищена/захищений від дитячої реакції на будь-яку ситуацію чи дію?». Головне – навчитися розрізняти, аналізувати, приймати помилки й пишатися перемогами. А тоді усміхнутися – і вперед! На роботу.
Успіхів нам, мужності й мудрості на кожен день.

Наталія Рудницька,
вчитель зарубіжної літератури
та української мови
м. Кам’янець-Подільський

2 квітня 2019 року за сприяння журналу «Зарубіжна література в школах України» та особисто видавця і головного редактора Дмитра Лебедя, а також Ukrainian-Japanese Slavonic Society відбувся міжнародний вебінар «Україна – Гоголь – Японія». Трансляція вебінару здійснювалася із Sophia University (Токіо, Японія) та аудиторії українсько-японської дружби «Sakura» Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (Полтава, Україна). Доповідачами вебінару стали японські дослідники – МА, професор, декан факультету іноземної філології Sophia University Сін’їті Мурата (Токіо) і МА, професор, заступник декана філологічного факультету Saitama University Сусуму Нонака (Сайтама), а також доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри світової літератури ПНПУ імені В.Г. Короленка Ольга Ніколенко. Учені обговорили актуальні питання інтерпретації творчості Миколи Гоголя в контексті української та світової культури. Професор Сін’їті Мурата представив цікаву доповідь на тему «Тень Н. Гоголя: карнавальность и комическое в драматургии Михаила Булгакова», у якій висвітлив уплив М. Гоголя на драматургію XX століття. Професор Сусуму Нонака виступив із доповіддю на тему «Once again: «Чему смеетесь? Над собою смеетесь!..» – в контексте мировой литературы», він розкрив алюзії М. Гоголя крізь призму творчості Горація, а також відгомін гоголівських текстів у японській літературі. Професор Ольга Ніколенко у доповіді «Ревизор». Украинский вертеп. Отражения» показала вплив українського народного театру на композицію, образну систему і поетику комедії «Ревізор».

Презентація до доповіді Ольги Миколаївни Ніколенко
Перша частина
Друга частина

Вебінар відбувся в межах Міжнародної наукової конференції «XIV Гоголівські читання». У вебінарі взяли участь понад 500 учасників – учителів, методистів, науковців із України та Японії. Висловлюємо щиру вдячність доповідачам і учасникам з української та японської сторін й сподіваємося на подальшу творчу співпрацю!

Відеозапис вебінару:
https://www.youtube.com/watch?v=lIf6DpDm7JQ&t=14s

1-3 квітня 2019 р. на базі Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка відбулася Міжнародна науково-практична конференція «XIV Гоголівські читання» на честь 210-річчя від дня народження видатного письменника Миколи Гоголя. У конференції взяли участь понад 300 науковців, вчителів, аспірантів, студентів.

Учасники заходу взяли участь у відкритті Гоголівського культурного центру на території Національного музею-заповідника М.В. Гоголя (Гоголеве). В урочистій церемонії також взяли участь представники Полтавської обласної державної адміністрації, Полтавської обласної ради, іноземні делегації Італії, Польщі, Словакії, Японії, Чехії, широка громадськість.

Перед високим зібранням виступив ректор Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка, доктор філологічних наук, професор Микола Степаненко, який відзначив високу місію гоголівської спадщини у світі.

Проректор із наукової роботи Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка, доктор географічних наук, депутат Полтавської обласної ради, голова депутатської комісії з питань освіти, науки, культури Сергій Шевчук розповів про обласні програми увічнення пам’яті видатного земляка.

Доктор філологічних наук, доцент Центру слов’янсько-євразійських досліджень Університету Хоккайдо, гоголезнавець Дайсуке Адаті (Саппоро, Японія) привітав усіх присутніх зі знаменною датою і висвітлив питання впливу М.В. Гоголя на світовий літературний процес.

У вітальні садиби М.В. Гоголя (Гоголеве) відбулося пленарне засідання конференції, під час якого були обговорені проблеми сучасної інтерпретації творчості письменника. Керівниками засідання стали професор Ольга Ніколенко, професор Михайло Наєнко, професор Володимир Казарін.

Доктор філологічних наук, професор Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка Михайло Наєнко (Київ) виголосив доповідь на тему «Гоголь у німецькомовних студіях Дмитра Чижевського». Він подарував Національному музею-заповіднику М. Гоголя нові авторські книжки.

Усіх присутніх вразила доповідь доктора філологічних наук, професора, ректора Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського Володимира Казаріна (Київ), який висвітлив актуальну проблему «Гоголь і Незалежна Україна XXI сторіччя».

Доктор філологічних наук, доцент Центру слов’янсько-євразійських досліджень Університету Хоккайдо, гоголезнавець Дайсуке Адаті (Саппоро, Японія) представив глибоке наукове дослідження на тему «Гоголь і мелодрама».

Доктор філологічних наук, доцент Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Тетяна Матвєєва яскраво виступила на пленарному засіданні із ґрунтовною доповіддю на тему «Модель універсуму: гоголівська інтерпретація (на матеріалі циклу «Вечори на хуторі поблизу Диканьки»)».

Під час пленарного засідання науковий співробітник Національного музею-заповідника М.В. Гоголя Ярослав Єнко (Гоголеве) представив цікавий фільм «Ярмарковий рух на батьківщині М. В. Гоголя».

Під час конференції працювали секції та онлайн-платформа, на якій був проведений вебінар «Україна – Гоголь – Японія» за участі японських (професор Сін’їті Мурата (Софія Університет, Токіо, Японія), професор Сусуму Нонака (Сайтама Університет, Сайтама, Японія)) і українських (професор Ольга Ніколенко (Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, Україна)) дослідників літератури. Організатори вебінару – журнал «Зарубіжна література в школах України» (головний редактор і видавець Дмитро Лебедь), Ukrainian-Japanese Slavonic Society. У вебінарі взяли участь понад 500 учителів, науковців, методистів, студентів України та Японії. Трансляція вебінару здійснювалася із Софія Університету (Токіо, Японія) і аудиторії українсько-японської дружби «Sakura» Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка.

Доктор філологічних наук, доцент Центру слов’янсько-євразійських досліджень Університету Хоккайдо, гоголезнавець Дайсуке Адаті (Саппоро, Японія) прочитав для студентів, аспірантів і учасників конференції дві цікаві лекції на теми: «SNS у Японії» та «Японська культура молоді». Вони викликали живий інтерес серед слухачів.

Учасники конференції відвідали концерт Київського національного академічного театру оперети (в Полтавському академічному обласному музично-драматичному театрі імені М.В. Гоголя), пам’ятні місця Полтави й Полтавщини.

Гоголь завжди з нами! Гоголь єднає світ!

Інтерв’ю з керівником авторського колективу нових підручників із зарубіжної літератури для 11 класу (рівень стандарту і рівень профільний, 2019) – доктором філологічних наук, професором, заслуженим діячем науки і техніки України, завідувачем кафедри світової літератури, директором Науково-методичного центру якості вивчення англійської мови та зарубіжної літератури, Почесним професором Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка Ольгою Миколаївною Ніколенко

Шановна Ольго Миколаївно, у чому, на Вашу думку, полягає призначення підручника літератури в наш час?
Ми живемо в епоху нестабільності. Від початку XXI століття весь світ (і Україна також) опинився в зоні глобальних ризиків і небезпек. Це позначилося на житті кожного з нас, наших учнів та їхніх батьків. Стан непевності в теперішньому і майбутньому, втрата моральних пріоритетів, розшарованість суспільства, економічні негаразди, тяжкі втрати серед співвітчизників – усе це наша велика біда і глибокий біль. Наші душі обпалені війною, окупацією… Попіл тих, хто загинув на Майдані й під час військових подій на сході України, постійно ятрить наше серце… Воно плаче кривавими сльозами… Але якими б важкими не були зовнішні обставини, дітей потрібно вчити, захищати їхні душі від зла й насильства, давати їм радість життя, смисл і надію, готувати до розбудови кращого майбутнього України.
Тому нині надзвичайно зростає роль художнього Слова, культурної спадщини різних країн і народів. Найкращі книжки України та світу сьогодні рятують молодь (та й дорослих також) від зневіри, розчарування, соціального абсурду, несправедливості, самотності, відчаю… А ще від суцільного негативу, який ллється з Інтернету й телебачення.
Тому підручник літератури сьогодні виконує особливу місію. Він дає особливе знання – духовний досвід різних поколінь, націй і народів. Він має не просто повідомити про біографії митців, сюжети творів та їх естетичні особливості, а дати уявлення про смисл, красу і свободу, які завжди утверджувало справжнє мистецтво. Підручник повинен увиразнити боротьбу за волю, дати приклади мужності й милосердя, показати, як передові люди різних країн навіть у важких обставинах виживали й зберігали вічні цінності. Література дає нам зразки боротьби за незалежність, високих почуттів, честі, совісті, відданості…
Через мистецтво ми можемо впливати на духовний стан нашої молоді, а отже – і на майбутнє нашої України, яку хочемо бачити культурною, незалежною і процвітаючою!
У чому полягає специфіка нових програм із зарубіжної літератури для 11 класу і як вони відображені у змісті підручників Вашого авторського колективу?
Нові навчальні програми із зарубіжної літератури (рівень стандарту і рівень профільний) створили в 2017 р. відомі науковці, учителі, методисти України. Специфіка цих програм полягає в тому, що в них переважно представлені літературні твори XX-XXI століть – модернізм, авангардизм, драма абсурду, епічний театр, постмодернізм та ін. Перший розділ, який відкриває програми, названий «Золоті сторінки далеких епох». У ньому йдеться про безсмертну трагедію Й.В. Ґете «Фауст». Я вважаю, що це символічно, адже «Фауст» дає всім нам особливий ракурс для розуміння шукань митців XX-XXI століть. Усі вони прагнули знайти смисл життя у період численних втрат, знов (як Фауст) опинившись перед лицем зла і темряви, де правив бал Мефістофель… Минуле сторіччя було сповнене великих випробувань для людства. Перша світова війна, Друга світова війна, створення жахливих тоталітарних систем – фашизму й радянщини, переформатування світу після Другої світової війни… Складна історія обумовила драматизм творів минулого століття Ф. Кафки, М. Булгакова, Дж. Орвелла, Б. Брехта, Г. Белля, П. Целана та багатьох інших. У новій програмі із зарубіжної літератури для 11 класу ми маємо справу із трагічним досвідом людства, закарбованим у Слові. Ця трагедія торкнулася і наших українських письменників, і перекладачів… Не тільки за художні твори, а й за переклади зарубіжних авторів було заплачено людським життям… М. Драй-Хмара був відправлений у заслання на Колиму, де й помер, але до останніх днів писав вірші і перекладав світову класику. М. Зеров за свої переклади був обвинувачений у буржуазному націоналізмі, й опинився на Соловках. Його розстріляли в 1937 р. в урочищі Сандармох (Карелія, Росія). М. Лукаш і Г. Кочур теж зазнали переслідувань з боку радянської влади… Доля В. Стуса свого часу сколихнула Європу, за нього вступився навіть Г. Белль, але марно, поета неможливо було тоді врятувати…
З таким трагічним матеріалом працювати дуже не просто. У нових підручниках із зарубіжної літератури нам хотілося не тільки розповісти про все це науково точно і правильно, не помиляючись в датах і подіях (бо за кожною з них стоїть чиєсь життя, трагедія, подвиг!), але й говорити від серця до серця, щиро і відверто про сутнісні для кожного із нас речі – справедливість, свободу, правду, співчуття, громадянську позицію… У часи нестабільності й змінних пріоритетів прагнемо дати молоді можливість знайти внутрішню опору й підтримку в художній літературі. Щоб наші учні усвідомили, що темні сили будуть нападати завжди, але з ними можна боротися силою добра й творчості. Що були й страшніші часи, проте люди залишалися людьми й у нелюдських обставинах. Що «людина створена не для поразки»… Що «рукописи не горять»… Що свободу не можна задушити… І що сьогодні найкращі книжки України та світу потрібно читати палко і з великою вірою в силу Слова, як молитву… У книжках можна знайти відповіді на ті болючі питання, які ставить перед собою кожне покоління: що з нами відбувається? які ми? куди йдемо?
Усі розуміють, що Ви одноосібно можете написати будь-який підручник. Але чому Ви все ж таки віддаєте перевагу роботі саме в авторському колективі? Розкажіть, будь ласка, про співавторів…
Сучасна школа – складний і рухливий організм. Наші учні й учителі знаходяться в постійному пошуку, невпинно йдуть уперед. Тому щоб підручники не застаріли уже в період їх створення, потрібен досвід різних людей – науковців, методистів і вчителів, досвідчених і молодих, прихильників традиції і сміливих новаторів. У нашому колективі зібралися люди, які самотужки пробивалися в житті, досягли успіхів на педагогічній ниві завдяки працьовитості й наполегливості. Ми – звичайні люди, живемо скромно, працюємо чесно, не чекаємо нагород, але до безтями любимо свою роботу й готові віддати життя заради того, щоб наш предмет «зарубіжна література» жив і розвивався, щоб наші учні любили читати.
У Львові й у Львівській області користується великою пошаною методист, старший викладач Людмила Леонідівна Ковальова. Мудро і фахово вона спрямовує поступ львівської методичної школи. Добре обізнана із мистецтвом, Людмила Леонідівна подарувала нам чудові мистецькі галереї в підручнику. А її досвід календарного планування допоміг нам правильно сформувати розділи й підрозділи.
Уся Україна знає, скільки зусиль доклала для вдосконалення навчальних програм 5-9 класів і для створення програм 10-11 класів голова робочої групи, вчитель-методист зарубіжної літератури, кандидат філологічних наук, доцент Людмила Петрівна Юлдашева. Вона не тільки добре розуміється на літературі модернізму й постмодернізму, а й використовує новітні сучасні технології, які збагатили наш предмет. Людмила Петрівна – голова Всеукраїнської спілки вчителів-словесників.
У нашому колективі є ще одна відома вчителька і методист – Вікторія Георгіївна Туряниця. Маючи практичний досвід учителя і директора гімназії, виховавши різні покоління дітей, вона знає, як сформувати потрібні компетентності, як зробити навчання цікавим і доступним.
І Людмила Юлдашева, і Вікторія Туряниця – лауреати Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2014».
Кандидат педагогічних наук, доцент кафедри світової літератури ПНПУ імені В.Г. Короленка Ольга Василівна Орлова вміє знайти несподівані аспекти творів, у неї оригінальне мислення, філософський погляд на літературні факти. Вона переконлива і креативна, має значні здобутки в методиці викладання літератури.
Кандидат філологічних наук, доцент кафедри зарубіжної літератури КНУ імені Т.Г. Шевченка Наталія Олексіївна Любарець уміє писати просто про найскладніші явища літератури, захопливо розповісти про художні твори на тлі культури й мистецтва.
Співпраця із журналістом, головним редактором і видавцем всеукраїнського журналу «Зарубіжна література в школах України» Дмитром Лебедем надала нашим підручникам зовсім нової якості. Завдяки йому ми тепер можемо зробити підручники справді інтерактивними, більш відкритими для діалогу з молоддю, спираючись на передові цифрові технології. Саме Дмитро Лебедь організував роботу сайту для вчителів зарубіжної літератури «Тисяча журавлів» і створення онлайн-платформи до наших підручників для 11 класу.
З нами тепер ще одна молода вчителька – Катерина Сергіївна Ніколенко, яка не тільки добре обізнана із класичною і сучасною зарубіжною літературою, а й вільно володіє кількома європейськими мовами. Вона забезпечує іноземний контекст наших підручників, зв’язки із закордонними музеями, університетами тощо.
Ви сказали про онлайн-платформу… Що це? Як ви дійшли думки щодо створення такого ресурсу?
Вчителі й учні вже давно перестали сперечатися про те, що важливіше – книжка чи комп’ютер. Нині суспільство досягло особливої книжкової свободи, коли ми й наші діти можемо завдяки цифровим технологіям швидко дістати й прочитати будь-яку книжку. Так, звісно, що гортати сторінки, відчувати неповторний книжковий запах – це чудово, але без цифрових технологій ми вже не можемо обійтися у галузі читання і викладання літератури. Хочемо ми того чи ні, а наші учні використовують сучасні ґаджети. Тому ми замислилися над тим, як поєднати читання та інтерес молоді до сучасних технічних пристроїв. Обговорюючи це питання з Дмитром Лебедем, ми дійшли висновку, що маємо поставити сучасні технології на службу Слову. Підручник у паперовому варіанті не може бути великим за обсягом, бо є певні санітарні норми, існують обмеження в кількості сторінок, ілюстрацій тощо. Але ми можемо створити таку онлайн-платформу, де б учні та вчителі знайшли потрібні їм різноманітні матеріали!
Так народилася ідея створення онлайн-платформи. Це було навесні 2018 року. І з того часу ми крок за кроком йшли до реалізації цієї ідеї. На це нам знадобився майже рік…
Нині маємо результат! Уперше до підручників із зарубіжної літератури розроблено потужний цифровий ресурс, на який можна зайти або за посиланням в Інтернеті, або прямо з телефона чи планшета через QR-код. Поки що на онлайн-платформі 9 вікон, можливо, пізніше з’явиться більше. Але й те, що зараз тут розміщено у вільному доступі (понад 130 файлів), – величезне багатство для навчання і для викладання.
Електронну хрестоматію обсягом близько 350 сторінок ми створили всі разом, тож художні тексти стануть доступнішими для наших учнів. До художніх текстів подані компетентнісні питання і завдання. Електронну хрестоматію легко скачати і завантажити на будь-який носій.
Кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент, лауреат міжнародних і всеукраїнських конкурсів Гліб Олексійович Кудряшов майстерно озвучив 27 художніх творів (цілісно або уривків). У його виконанні Слово зазвучало красиво й потужно. Тепер художні тексти до підручника учні можуть не тільки читати, а й слухати! А як відомо, інформація, яку ми почули, краще запам’ятовується, аніж та, що ми прочитали.
Водночас учителька Катерина Сергіївна Ніколенко створила поетичну відеохрестоматію (16 файлів). Мені видається, що художні твори у професійному виконанні наших молодих колег – Г. Кудряшова і К. Ніколенко – дадуть старшокласникам особливий емоційний імпульс до читання, дадуть приклад майстерного звучання українського слова.
Особливу цінність для вчителів становлять розміщені на онлайн-платформі понад 20 мультимедійних презентацій, які створила учитель-методист, кандидат філологічних наук, доцент Людмила Петрівна Юлдашева. Вона зробила це красиво, розумно, вишукано, інтелігентно. Вони створені в двох форматах (video, power-point), що дозволяє переглядати їх на будь-яких носіях. З допомогою мультимедійних презентацій учитель зможе акцентувати увагу старшокласників на тих чи інших моментах, ключових цитатах, літературних фактах тощо.
Кандидат філологічних наук, доцент Ольга Василівна Орлова створила для онлайн-платформи фільмотеку. Понад півроку вона збирала матеріали, дивилася кінофільми, що стосуються літературних творів і культурного контексту за програмою 11 класу. Вона стисло описала значущі для епохи кінофільми, подала гіперпосилання на них або на фрагменти (чи трейлери). Це велика дослідницька й мистецтвознавча праця. Тепер учні й учителі зможуть зорієнтуватися в галузі кіномистецтва.
Людмила Ковальова, Ольга Орлова, Наталія Любарець зібрали прекрасні матеріали для мистецької галереї. Живопис, музика, театральні вистави та ін. – усе це створить культурне тло вивчення зарубіжної літератури в 11 класі. У мистецькій галереї можна знайти візуальні матеріали, а також гіперпосилання на відповідні ресурси в Інтернеті.
На онлайн-платформі також розміщені 22 експрес-уроки. Їх створили Дмитро Лебедь, Ольга Орлова, Катерина Ніколенко, Богдан Стороха. Фахівці науково і водночас доступно пояснюють складні питання, розповідають про творчість митців та їхні твори.
Наразі наш авторський колектив працює над календарним плануванням уроків для 11 класу (буде кілька варіантів, щоб учителі могли вибрати) і створенням системи питань і завдань для перевірки компетентностей.
Чи є подібні онлайн-платформи в інших підручниках?
Наскільки мені відомо, зараз інші автори активно використовують QR-коди, електронні хрестоматії. До підручників з англійської мови пропонують аудіозаписи, до підручників з історії – аудіо- та відеоматеріали. Але онлайн-платформу створили тільки ми. Сподіваюсь, вона сподобається вчителям і учням, значно полегшить доступ до книжок, створить атмосферу захоплення літературою.
Чи залежить доля предмета «зарубіжна література» від процесу підручникотворення? Що буде далі із зарубіжною літературою? Чи минула загроза знищення або інтеграції предмета?
Наразі ми відстояли предмет «зарубіжна література», та все ж таки його подальша доля викликає стурбованість. Адже немає ЗНО та олімпіад із зарубіжної літератури… Кількість годин на вивчення предмета зовсім невелика… Тому мусимо робити все, що можемо, для збереження предмета.
Ми створили такі підручники, щоб усі зрозуміли цінність зарубіжної літератури. Щоб ніхто не міг заборонити, скасувати, інтегрувати наш предмет. Щоб усі знали, що зарубіжна література слугує не тільки формуванню окремої людини, а всієї української нації. Без книжок не можна побудувати демократичну державу! Без книжок немає поступу України в майбутнє! Найкращі книжки світу сьогодні допомагають нам виховувати нове покоління з широким світоглядом, вільним мисленням,
відкритістю до різних культур і любов’ю до своєї землі.
Ми з вами свідомі того, що доля нашого предмета «зарубіжна література» залежить не тільки від особистого нашого бажання, а передовсім від нашої наполегливої праці, широкої культурно-просвітницької діяльності заради художнього Слова. Усі разом ми повинні укріплювати наш предмет, створити атмосферу захоплення читанням в Україні. Цьому слугують і сучасні підручники із зарубіжної літератури. Наші підручники і за змістом, і за оформленням, і за цифровим забезпеченням відповідають Концепції Нової української школи й високим світовим стандартам. Теорія, методика, вчительська практика і досягнення в галузі підручникотворення сприяють розвитку предмета «зарубіжна література».
У Вас є можливість звернутися до вчителів-словесників з побажаннями…
Я передаю усім педагогам мій низький уклін за їхню невтомну працю і за ту велику роботу, яку вони здійснюють заради збереження юного покоління та книжок. Я бажаю всім бути впевненими в тому, що людей, які люблять Україну і прагнуть її культурного розвитку, багато! Що всі разом ми зможемо завдяки найкращим книжкам усіх часів і народів сформувати прогресивну молодь – свідому, вільну, працьовиту і духовну. Я особисто і весь наш авторський колектив запевняємо вас, що ми будемо завжди поруч із вами! Наше життя – це молодь і книжки!
Ми все зробимо заради дітей, книжок і заради вас, шановні колеги! Вірмо в силу художнього Слова і дбаймо про майбутнє!

Дорогі вчителі! Чудова пропозиція до СВЯТА ВЕСНИ! Придбайте до 15 березня СВЯТКОВИЙ АБОНЕМЕНТ! Вартість 399 грн (8 вебінарів на Ваш вибір) (Звичайна вартість участі у 8 вебінарах 800 грн Ваша економія 400 грн)
Важливо! Придбавши святковий абонемент, Ви самі обираєте вебінари, які Вас зацікавили. Абонемент діє упродовж 2019 року.

ЯК КОРИСТУВАТИСЬ АБОНЕМЕНТОМ?
Дуже просто. Стежте за анонсом наших вебінарів на сайті або сторінці у ФБ
Реєструйтесь на вебінари, які вас зацікавили. Після реєстрації – доступ відкриється автоматично.
Або оберіть вебінари, які відбулися цього року. Список минулих вебінарів див. на сайті журналу у розділі «Наші вебінари».

ЯК ПРИДБАТИ АБОНЕМЕНТ?
Надішліть на електронну адресу antrosvit@ukr.net або в месенджер Фейсбук «Бажаю придбати святковий абонемент)» для отримання рахунку. Поспішайте!

АКЦІЯ ДІЄ ДО 15 БЕРЕЗНЯ

ВІДГУКИ ВЛАСНИКІВ АБОНЕМЕНТІВ
Олена Гаврилюк
«Придбала вже кілька абонементів. Дуже подобається. Завдяки ним відвідала багато цікавих вебінарів. Дякую за надану можливість»

Наталія Черненко
«Із задоволенням користуюсь абонементом. Отримую розсилку з анонсами чергових вебінарів. Обираю потрібні мені теми вебінарів, реєструюсь та беру в них участь. Якби не цей абонемент, не змогла б брати участь у всіх вебінарах, що зацікавили. Абонементи – це справді дуже вигідно!» Марія Мироненко
«Дуже подобається пропозиція з абонементами. Обрала вебінари, які вже відбулися та отримала сертифікати. Дякую!»

Дорогі читачі! Сьогодні до нашої редакційної вітальні ми запросили Лесю Михайлівну Сич, викладача зарубіжної літератури Немирівського НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів ім. М.Д. Леонтовича – гімназія» та Вінницької академії неперервної освіти педагогічних працівників.
Леся Михайлівна – адміністратор дуже популярної ФБ-групи «Методичні родзинки уроків зарубіжної літератури», яка зараз налічує 16000 учасників.
Отже, знайомтеся з нашою гостею – креативним учителем, неповторною особистістю та чарівною жінкою!
Розмову з Лесею Михайлівною веде Дмитро Лебедь.

Яким був Ваш шлях до професії вчителя?
Школа – це моя стихія. Для мене це не пафосні слова, це моя правда життя. Я це зрозуміла не одразу, а через роки викладання. Любов до школи вселила в моє серце перша вчителька – Наталія Михайлівна Погорелюк. Їй вдалося відчути мою душу, доторкнутися до неї і якось непомітно і нечутно зростити любов і повагу до школи і вчителя, до цієї подвижницької діяльності. Перелити по краплині бажання продовжити її справу і працювати вчителем. І хоч нас розділяють сотні кілометрів, ми знайшлися завдяки соцмережі ФБ і досі спілкуємося. Я знаю, вона вірила в мене ще тоді, я це відчувала. І це навчило мене вірити у своїх учнів!
Розкажіть про найважливіших у Вашому житті людей, хто Вас підтримує, хто завжди поруч.
Мені страшенно пощастило, бо я живу у колі однодумців! Найдорожчі і найважливіші в моєму житті люди – це моя сім’я: чоловік і сини. Вони моя підтримка і опора, мої радники і захисники, мої натхненники і помічники. Коли сини навчались в школі, саме на них, готуючись до уроків, апробувала різні методи викладання літератури і обговорювала твори. Ну, а коли я була ученицею, до нас в клас зайшов студент-практикант, Віктор Петрович Сич (в майбутньому мій чоловік), щоб викладати нам фізику. Почалася весела і романтична історія шкільних пригод. Ми влаштовували йому усілякі «сюрпризи», щоб випробувати його нерви і спровокувати реакцію. Намазували дошку милом, підкладали на стілець канцелярські кнопки, зашивали в ганчірку для дошки іграшку-пищалку, яка весело повискувала, коли він намагався стерти розв’язок задачі, намащували спинку стільця клеєм. І жодного разу молодий учитель не виказав ні роздратування, ні хвилювання, ні образи, ні зауваження. Жодної реакції! Просто робота на уроці. Уже згодом я зрозуміла, що то була справжня педагогічна майстерність: не піддатися на провокації учнів і професійно провести урок у таких умовах. Пройшов час, весела шкільна пригода переросла у справжнє кохання, ми одружилися, разом вже більше 20 років, виховали двох синів, які навчаються на програмістів у КПІ і вже працюють за фахом, а ми продовжуємо вчителювати.
Як виникла ідея створення групи «Методичні родзинки»?
О, ця ідея виникла абсолютно спонтанно і цікаво. Я вірю в Долю! Тому вважаю, що випадковості зовсім не випадкові. Менший син привіз мені книжку Остіна Клеона «Покажи свою роботу», яка і підштовхнула мене до створення групи. Сміливо можу стверджувати, що саме мій менший син став ідейним натхненником створення «Методичних родзинок уроків зарубіжної літератури».
У книзі я знайшла ідеї, які наразі успішно вдається втілювати в групі. Одна із них – «Не ховайте свої знахідки». Автор цитує письменника Пола Ардена: «Проблема накопичення в тому, що ви живете за рахунок своїх запасів. Приходить час, коли ви видихаєтесь. Якщо ж ви роздаєте все, що у вас є, ви залишаєтесь ні з чим. Це мотивує вас, аби дивитися і слідкувати за тим, що відбувається, знову поповнювати свої запаси… Дивовижно, але чим ми більше віддаємо, тим більше до нас повертається». Це працює, чим більше ідей я реалізовую в групі, тим більше їх виникає.
Керування групою ФБ вимагає багато часу та енергії. Як «Методичні родзинки» вплинули саме на Вас як на особистість, як змінилося Ваше життя?
Група справді змінила моє життя. Приблизно через місяць після створення групи, я придбала книгу Кейта Феррацці «Ніколи не їжте наодинці». Навмання відкрила першу сторінку і прочитала таке: «Якщо вам нема з ким спілкуватися на професійну тематику, створіть групу в соцмережі і знайдіть однодумців». Випадковості не випадкові! За півроку в групі 15000 учасників, є багато цікавих ідей для уроків, веселі меми, іноді бувають професійні дискусії, але жодних суперечок на політичні чи релігійні теми, що характерно для багатьох інших спільнот. Водночас це великий шмат роботи, але мені допомагають модератори: Олена Залізницька та Алла Кавун. Разом мріємо організувати НЕсемінар чи НЕконференцію, як тепер модно називати, а дружню зустріч любителів методичних родзинок в реальному житті. Кажуть, не можна озвучувати мрії, бо не здійсняться. Неправда! Якщо озвучуєш їх – привселюдно обіцяєш самому собі перетворити мрію на мету і досягти її. Одним словом, життя вирує, бо планів та ідей багато!

Які методичні родзинки найчастіше використовуєте у своїй практиці й можете назвати найулюбленішими?
Люблю щось нове і цікавеньке, тому частенько використовую на уроках кроссенси, комікси, хмарки тегів, QR-коди, вправи у Learningapps, і я, і мої учні полюбляємо меми. Інтелект-карти дають можливість охопити значний обсяг матеріалу, добре його опрацювати, розмірковувати над формуванням гілок, а відповідно над аналізом твору. Для вивчення біографії та характеристики героїв ефективно застосувати створення учнями ФБ-сторінки письменника чи героїв твору. Іноді такі роздруківки даю додому, часто працюємо з ними в групах, тоді вдається за короткий проміжок часу виконати багато роботи. Кожна група презентує свою сторінку. Цікаво спостерігати, як учні дискутують над фразою-статусом відповідної особи, адже статус має відображати спосіб життя або світобачення людини. Коли учні пишуть допис від імені героя, їм доводиться використовувати цитати з тексту, розмірковувати над їх змістом, пояснювати вчинки чи емоції героя, а це і є досконала характеристика образу. Таку роботу не знайдеш в Інтернеті, не зможеш списати. Та найбільше люблю використовувати методи розвитку критичного мислення: сократівський діалог, шкала думок, метаплан, квадрат декарта та інші. Саме ці методи дозволяють максимально спонукати учнів до висловлення думок, бесіди чи дискусії, адже на уроці літератури не слід забувати, що «найперше було слово». Тож використання педагогічних новинок не має перетворитися на гонитву за освітніми трендами, а має підвищити ефективність уроку.
Яким, на Вашу думку, має бути сучасний вчитель?
Все просто! Сучасний вчитель має бути сучасним! Безповоротно забути отой радянський девіз «Не хочешь – научим, не можешь – заставим!» Лише педагогіка партнерства приведе до успіху. Самоповага та повага до особистості, глибоке знання предмета, цікава подача матеріалу, здатність учити і вести за собою, атмосфера співпраці та почуття гумору – це характерні ознаки сучасного вчителя. Він не повинен боятися виходити із зони комфорту, навпаки – собі потрібно кидати виклик. Це сприяє саморозвитку і вдосконаленню, накопиченню досвіду і мудрості. Учитель має постійно навчатися сам. Наразі відкрито багато шляхів самоосвіти: вебінари, тренінги, конференції, курси.
А найголовніше – вчитель має бути щирим, бо діти найкрутіший детектор фальші. Дуже хотілося б, щоб сучасний учитель був забезпечений технічними засобами навчання: комп’ютер, проектор, мультимедійна дошка, доступ до Інтернету не тільки у
вчителя, а й у кожного учня. Чудово було б мати в кабінеті VR-окуляри, щоб здійснювати подорож сторінками книг або переглядати 3D-відео про країни, літературні скарби якіх ми відкриваємо на уроках.
І можете закидати мене камінням, але вважаю, що вчитель повинен мати дуже гідну зарплату! Таку, яка дозволить йому здійснювати мандрівки по всьому світу, щоб на уроці демонструвати фото і відео не з Інтернету, а ділитися власними враженнями про музеї, країни, подорожі. На жаль, реалії зовсім інші: комп’ютер, модем та Інтернет в кабінеті за власний рахунок, та не будемо про сумне.
Ваші учні обожнюють вас, а Ви їх. Ви проводите багато часу разом, організовуєте різноманітні заходи. Пригадайте якісь особливо цікаві події, що відбулися у вашій шкільній родині, які дійсно запам’яталися вам і вашим учням.
Найбільше учні люблять готувати цікаві позакласні заходи і подорожі. Вже більше
10 років є керівником шкільної театральної студії «Зорепад». Минулого року 1 березня в аудиторії нашого класу гостинно зустріла гостей літературна кав’ярня «Весняний затишок». Конкурси, вірші, пісні, танці… Вся кімната прикрашена власноруч виготовленими квітами та метеликами. Парти складені у формі столиків, як у кафе, смаколики, чай, і – враження, які залишаються в спогадах. Мені щастить на креативних батьків, так, під час екскурсії у парк «Софіївка», що в Умані , ми з матусями влаштували справжнє дефіле у графських сукнях, які там можна взяти на прокат. Нещодавно у Вінниці відкрився Інтерактивний музей наук, де нема табличок «Руками не чіпати», а навпаки – все можна випробовувати. Такі музеї надзвичайно подобаються дітям. Щоб підсумувати події, частенько монтую відеоролики про шкільне життя, які з роками стають справжніми скарбами.
Чи спілкуєтесь зі своїми випускниками?
Звичайно! Зараз є класним керівником 6-А класу. Це мій третій клас. Але спілкування з випускниками – це одна з найприємніших сторін педагогічної професії. Мої перші ластівенята вже мають власних діток. Коли зустрічаємося, нам є що згадати! З другим класом до випуску зняли неймовірний фільм. Сюжет: 1) Ми сьогодні (веселі шкільні будні: уроки, перерви, дискотеки), 2) Ми через 5 років (хто ким буде працювати: керівники РДА, лікарі, прокурори, судді, аграрії, навіть представники поліції),
3) Ми через 15 років (уже дорослі випускники ведуть до рідної школи своїх дітей, а на порозі школи їх зустрічає класний керівник). Усі організації пішли нам назустріч, дозволили зйомку в суді, в операційній, в кабінетах районного керівництва, посприяли у пошуках відповідного одягу. Психологи кажуть, щоб мрії здійснювалися, варто їх матеріалізувати.
90% випускників здобувають саме ті професії, які представляли в кіно. Це пам’ятка на все життя. Колеги, можливо когось наші ідея відеоролику надихне зробити ще кращий сценарій. Креативте!
Ви невтомна, креативна, справжній працелюб. Викладання в школі та Вінницькій академії неперервної освіти, ФБ-група, майстер-класи, вебінари… Захоплюємось Вашою творчою енергією. Що вас надихає на таку подвижницьку роботу?
Відповідаючи на це питання, дозвольте в першу чергу подякувати за запрошення стати ведучою вебінарів. Це цікавий та цінний досвід для мене. Давно в житті керуюся девізом: «Роби, що повинен, і будь, що буде». Тому свою роботу не вважаю подвижницькою, часто ніяковію, коли читаю схвальні коментарі колег в групі чи на своєму блозі, а перед новим роком отримала листи-подяки від колег за створення групи, за вебінари, які проводила восени, за матеріали, які розміщую на блозі і в групі, за можливість спілкування в колі однодумців. Це надихає, дає відчуття, що твої ідеї для когось корисні і потрібні. Також значним мотиватором є той факт, що в моїх вебінарах бере участь така велика кількість колег, це і почесно, і відповідально водночас. Отож до наступного вебенару «10 методичних родзинок для цікавого уроку», який проводитиму 1 березня, вже наполегливо готуюся. Значущою для мене є думка учнів та батьків. Приємно, коли діти виходять з кабінету після уроку і продовжують говорити про твір, коли чуєш від колеги: «Що ти там з ними на уроці робила, що вони ще всю перерву сперечалися про того Грегора Замзу?» Коли приходять випускники і кажуть: «А пам’ятаєте, як ми на уроці…» Звісно пам’ятаю і щиро втішаюся тим, що такі моменти залишилися в душах моїх учнів. Це і є моя мотивація, моє натхнення.
Розкрийте таємницю, як Ви все встигаєте.
Тут відповідь буде дуже коротка і проста: насправді я нічого не встигаю! Встигаю реалізувати лише 20-30% своїх задумів, але я над цим працюю)))
Знаємо, що любите подорожувати, відкривати для себе щось нове. Де побували останнім часом? Поділіться із колегами своїми враженнями.
Ваша правда, жага пізнання чогось нового постійно підштовхує нашу сім’ю до неймовірних пригод. Часто буває таке, що друзі і колеги дивуються і не завжди розуміють наш вибір, але нас це не зупиняє. В 2018 році знову піднялися на Говерлу, бо «краще гір можуть бути лиш гори», а пасивний відпочинок на березі моря якось нам не дуже імпонує. Давно хотіли побувати в Чорнобилі, а коли дізналися, що саме 6 жовтня, якраз на День учителя, із Вінниці у зону відчуження виїздить група туристів, (випадковості не випадкові), одразу вирішили їхати. І хочу вам сказати, що жодна поїздка на море чи в гори не справила на мене такого враження, як прогулянка в ролі сталкерів по місту-примарі. Тому
зробила ще на блозі сторінку «День учителя в Чорнобилі», нехай буде пам’ятка, адже навряд чи я ще раз святкуватиму своє професійне свято так екстремально. Коли ти бачиш дозиметр екскурсовода, який у деяких місцях зашкалює на 6700 мікрорентген за годину при нормі 35, то не мурахи, то слони гасають по твоїй спині. Одразу хочу заспокоїти, що попри це екскурсія абсолютно безпечна для здоров’я. Там ми дізнались такі речі, про які навіть не підозрювали. Коли блукали спорожнілими квартирами Прип’яті, не йняли віри, де поділися з приміщень всі побутові речі. В жодній з квартир не бачили ні батарей, ні меблів, ні посуду, ні люстри, ні лампочки, ніякого одягу, просто анічогісінько.
І знову ті мурахи гупотять по спині. Тож якщо комусь із читачів цікаві враження від екскурсії – шукайте відповідну сторінку на моєму блозі. Останні неймовірні враження були під час відвідин квест-кімнати «Втеча з Алькатрасу». Спочатку ти стоїш перед зачиненими дверима, слухаєш прості і короткі правила гри, а потім на тебе надягають справжні поліцейські кайданки і чорний мішок на голову, (вже цього достатньо, щоб серце почало шалено калатати і щось заворушилося глибоко під лопатками). Ти обвинувачений і засуджений, а завдання твоє зняти всі обвинувачення і вибратися на волю. Знаю, хтось із колег скаже, що ми диваки, але дозвольте нам бути дивними, колеги. І все ж щиро рекомендую вам такий відпочинок, бо це шалені відчуття, неймовірні емоції і пам’ять на все життя. А ще це дуже допомагає переключитися і забути про рутину на роботі та в побуті і перезарядитися для нових життєвих викликів.
Що б Ви хотіли побажати нашим читачам у новому 2019 році?
Є три грандіозні закони щастя в житті:
Треба щось робити – давайте на совість робити свою роботу!
Треба когось любити – любімо свої дітей та учнів, свої сім’ї та роботу!
Треба на щось сподіватися – сподіваймося на себе, докладаймо максим зусиль для здійснення мрій, для розвитку і змін школи, освіти, держави.
Міцного всім здоров’я та невпинної енергії, щоб здійснити всі творчі задуми і вміння насолоджуватися кожною хвилиною життя. А ще дозволю собі процитувати Володимира Маяковського:
Что нужно, чтобы жить с умом?
Понять свою планиду:
Найти себя в себе самом
И не терять из виду.

Перед кожним учителем стоїть дилема: як ефективно поєднати власні професійні та особистісні якості із глибоким знанням предмета та любов’ю до літератури, володінням ефективними освітніми методиками та інноваціями для проведення ефективного уроку літератури? Методичний арсенал сучасного учителя надзвичайно різноманітний, але якщо ви не звикли зупинятися на досягнутому, запрошуємо вас на вебінар Лесі Сич «10 методичних родзинок для цікавого уроку ЗЛ». Учитель із 20-річним стажем, лектор та методист-кореспондент Вінницької академії неперервної освіти педагогічних працівників, адміністратор ФБ-групи «Методичні родзинки уроків ЗЛ» поділиться з вами власними методичними знахідками.
На вас чекає ціле гроно методичних родзинок, які доцільно використовувати на різних етапах уроку: актуалізація опорних знань, робота над темою уроку (вивчення біографії автора; аналіз художнього твору; робота з текстом, характеристика героїв і т.д.), підбиття підсумків уроку та рефлексія.
Під час вебінару ви зможете не тільки збагатитися універсальними цікавими ідеями, для вивчення творчості будь-якого письменника, а й отримати в подарунок дидактичні матеріали:

Картки та презентації для вивчення біографії автора твору;
Картки для аналізу художнього твору;
Картки для роботи з текстом;
Мудрі цитати із книг;
Шаблони ФБ-профілів літературних героїв та авторів творів.
Оскільки нова програма ЗЛ дає учителю та учням право вибору, то всі ці методичні родзинки (дидактичні матеріали) буде презентовано в якості матеріалів для уроків вивчення роману «451 градус за Фаренгейтом» Рея Дугласа Бредбері та повісті Анни Гавальди «35 кіло надії».
«Є злочини гірші, ніж спалювати книжки, наприклад, не читати їх».
«Непрочитані книги можуть жорстоко помститися!»
Так казав Рей Дуглас Бредбері, а лектор вебінару вважає, що роман «451 градус за Фаренгейтом» та повість «35 кіло надії» – це саме ті твори, які необхідно прочитати та вивчити на уроках ЗЛ. До зустрічі на вебінарі!

Взяти участь у вебінарі!

Часто можна почути: «Ми живемо в паперовій державі!»… Насправді, які б нові форми звітності не затверджувало МОН, дирекція, учителі продовжують бути залежними від паперової роботи.
Паперова робота… Як зробити її цікавою, корисною та ефективною, а, найголовніше, не марудною!
22 лютого на вебінарі «Менеджмент в освіті, або Як вбити двох зайців» своїми напрацюваннями поділитися з вами заступник директора з навчально-виховної роботи Світлана Дячок.
Отож який він – ефективний освітній менеджмент, якими мають бути стратегія планування та використання інноваційних методів управління, наскільки важлива робота в команді, мотивація та дотримання тайм-менеджменту!

Мета: – познайомити учнів з творчістю шведського поета Тумаса Йости Транстремера;

– визначити особливості та тематику лірики;

– дослідити шляхи творення образу сучасної людини у поезії.

Обладнання: відеозаписи «Нагородження Т. Транстремера» та читання поезій шведською мовою, презентація, картки-довідки.

Основний зміст уроку

І. Слово учителя (СЛАЙД 1)

«Через насичені образи, що просвічуються, дає нам свіже сприйняття дійсності». Таке коротке й влучне формулювання обрав Нобелівський комітет, оголошуючи у 2011 році лауреата найпрестижнішої літературної премії світу – шведа Тумаса Транстремера. (СЛАЙД 2 «ДИПЛОМ»)

Перегляд відео «Нагородження Т. Транстремера» (https://www.youtube.com/watch?v=8qTdIUxbNSo)

І це дійсно так: образи поезій Транстремера справді «насичені», справді «просвічуються» і дають незвичайне, «свіже сприйняття дійсності». Образну мову й бачення поета критики відзначали віддавна – ще з часу «17 віршів» його поетичного дебюту далекого 1954 року.

Запис теми уроку, постановка мети роботи

Парадокси постійно супроводжують читача Транстремерової поезії. Поет увесь час філігранно балансує на межі фізичної та метафізичної дійсностей. Невидиме він робить тактильним і зримим.

На перший погляд, він говорить про дрібниці, деталі, але робить це так віртуозно, що ці «дрібниці» розукрупнюють картину життя, перестаючи бути незначними. Транстремер у віршах часом описує цей унікальний метод візуальної метафоричності.

У каждой вещи за её привычной

тенью

появлялась новая тень,

и слышишь, как она волочится, даже

когда совсем темно.

«Балтийские моря»

Прекрасно чувствовать, как мое стихотворение расширяется,

в то время как сам я съеживаюсь.

Оно растет, оно занимает мое место.

Вытесняет меня.

Оно выталкивает меня из гнезда.

Стихотворение готово.

«Здесь не сыщешь пустого места…»

ІІ. Аналітична робота над хайку із циклу «В’язниця» (СЛАЙД 3)

(Дев’ять хайку з в’язниці для неповнолітніх злочинців у Хельбю)

Особливості побудови хайку (СЛАЙД 4)

Картка-довідка 1

Хайку відображає одну мить.

Перший рядок дає інформацію, яка викликає в уяві певний образ, картинку.

Другий рядок – додаткова інформація.

Третій рядок – несподівана розв’язка, яка надає особливого колориту. Ніколи не очікуєш, чим завершить свій філософський роздум поет.

Пропоную пограти у інтелектуальну гру «Що? Де? Коли?»

(СЛАЙД 5)

Шановні знавці! Шведський поет, лауреат Нобелівської премії Тумас Транстремер дуже любить японську поезію. І навіть склав футбольне хайку.

Замешательство

Во время игры в футбол:

Мяч перелетел через стенку

А тепер питання: де саме проходила гра, описана в цьому хайку? Час!

Відповідь: у в’язниці

Картка-довідка

Сюжет – це система включених у твір (фільм, постановку) подій, які викладені в послідовності, що найбільш повно відповідає творчому задуму автора. Сюжет утворює форму твору.

Фабула – всі події оповіді, розташовані згідно з їхнім природним перебігом у часі. Її ще образно називають «випрямленим сюжетом».

Чи співпадають сюжет і фабула хайку?

Сюжет	Фабула
Замешательство	Во время игры в футбол:
Во время игры в футбол:	Мяч перелетел через стенку
Мяч перелетел через стенку.	Замешательство.

Завдання: визначити, з якою метою автор порушує лінійність композиції.

Як іде час у хайку? (у зворотньому напрямку – від сучасного до минулого)
Чому немає майбутнього часу? (відповідь можлива у кінці аналізу віршу)
Чи змінюється простір у хайку? (Так, для м’яча і, можливо, у думках підлітків)
Які ключові образи даного хайку? (Стіна, футбол, м’яч)

Футбол

Що значить для молодих людей гра у футбол?
Які їхні відчуття під час гри у футбол? (Це не просто гра чи дозвілля. Під час матчу підлітки віддаються емоціям. Гра командна, тому панує дух єдності, емоції переповнюють. Є співпереживання, бажання перемоги. Вони зараз такі самі, якими були до ув’язнення – звичайними дітьми, підлітками).

У той же час футбол – це модель суспільства, де кожен вільний у тих межах, які визначено правилами.

Футбол – гра у в’язниці – відчуття команди – символ вільного життя, свободи діяти – суспільство

Якими були підлітки під час гри у футбол? (Об’єднані у команду, такий собі «космос», порядок)
Що змінилося після того, як вилетів за стіну м’яч? (Команда розпалася. Тепер усі вони самотні, кожен думає про своє, відчуваючи себе не командою, а м’ячем)
Яким словом описує автор те, що відчувають хлопці? («Замешательство», сум’яття)
Що це почуття? (Почуття змішані, хлопці не знають, що робити)
Які емоції зараз панують у душах дітей?

• розгубленість, біль від того, що вони не можуть вирватися за стіну, як це зміг зробити м’яч;

• нестерпність розуміння того, що відчуття свободи було оманливим, лише грою;

• заздрість, бо м’яч може залишити подвір’я в’язниці.

Чи можна виправити ситуацію, попросивши принести новий м’яч чи дістати той, що вилетів? (Можна повернути м’яч. Але настрій все одно уже буде іншим, адже ця подія нагадала хлопцям, що вони в’язні і не вільні вийти за стіну)

М’яч

Чи вільний м’яч? (Життя м’яча – рух, проте він не самостійний. Його воля примарна, адже залежить від того, хто ударить, який напрям буде задано)
Символом чого постає м’яч? (Самі хлопці – м’ячі, якими керують так само, як вони керували м’ячем під час гри. Ці підлітки свого часу також вилетіли за межі усталених норм («стін», але опинилися у інших межах, ще у вужчих рамках. Можливо, до хлопців тепер приходить розуміння, що вони тішилися ілюзією свободи діяти, як хочеш, «перелітати стіни». Але ними керували (власні приситасті, люди, субкультури та ін.). Тепер вони також, як і м’яч, можуть або опинитися «поза грою» (суспільством), або повернутися у нього після відбуття покарання)

М’яч – підлітки, одночасно вільні і обмежені у своїй свободі

Стіна

Символіка стіни, як і кожного образу двопланова. Це межа між двома життями підлітків: до і після скоєння злочину. Це обмеження їхньої свободи, але у той самий час символ тих правил, які не можна порушувати. Якщо хочеш бути вільним.

Стіна – обмеження свободи (в’язниця) – обмеження свободи у суспільстві певними правилами. Без неї воля перетворюється на сваволю

Час

Що дає авторові використаний прийом оберненого руху часу? (Це як кіноплівка: спочатку подано результат («Замешательство»). А потім – заглиблення у причини того, що сталося)
Чи можна змінити рух часу у хайку?

Висновки: Отже, у хайку, яким відкривається цикл «В’язниця», виявляються особливості поетики Т. Транстремера. За звичайною, буденною картиною відкриваються нові сенси. При цьому мова проста, лаконічна.

Варіант подальшої роботи:

Цікаво потренуватися у «відчутті» автора: пропонуємо дітям два рядки, необхідно «передбачити» третій.

ІІІ. Аналітична робота з текстом вірша «Романські арки» (СЛАЙД 6)

Один з найвідоміших його віршів – «Романські арки». Він про людей, які «проростають» у вічності під церковними склепіннями, не розчиняючись ні в часі, ні в просторі:

Прослуховування вірша шведською мовою (https://www.youtube.com/watch?v=mrzePp6WJgU)

РОМАНСКИЕ АРКИ

В глубине огромной романской церкви

в полумраке

толпились туристы.

Свод зиял за сводом, насколько хватало глаз.

Дрожали редкие свечи.

Безликий ангел обнял меня

и наполнил своим шепотом мое тело:

«Не стыдись того, что ты человек!

Гордись этим!

В глубине тебя открывается свод за сводом,

уходя в бесконечность.

Ты никогда не будешь окончен – иначе и быть не может».

Ослепший от слез,

я очутился на площади, затопленной солнцем,

вместе с мистером и миссис Джоунз, господином Танакой

и синьорой Сабатини,

и в глубине каждого из них открывался свод за сводом,

уходя в бесконечность.

1989 (Пер. К. Андреева)

Картка-довідка

Рома́нський стиль (від лат. romanus – римський) – художній стиль в архітектурі, що панував у Європі (переважно західній) в X-XII ст. (у деяких місцях – і в XIII ст.), один із найважливіших етапів розвитку середньовічної архітектури. Термін «романський стиль» увів на поч. XIX ст. Арсісс де Комон, який встановив зв’язок архітектури XI-XII ст. із давньоримською. В орнаменті переплітаються традиції античності, Візантійської імперії, Ірану й Далекого Сходу. Романський стиль вирізнявся масивністю і зовнішньою суворістю споруд. Романські храми, переважно монастирські, будували з великих каменів, простими за формою, із перевагою вертикальних або горизонтальних ліній, із дуже вузькими отворами дверей і вікон, із півциркульними арками. Архітектори створювали склепіння у вигляді хрестів. Скульптури на площинах стін або поверхні капітелей мали рельєфну форму. В оформленні церков були популярними сюжети Страшного суду, біблійні сцени, скульптури. Перевага духовного над тілесним виражалася в контрасті духовної експресії та зовнішньої потворності.

Де відбувається подія, описана у вірші «Романські арки»?
Які асоціації пробуджує образ романського храму?
Які особливості саме романських храмів? (Простота, суворість, поєднання багатьох культурних традицій, утвердження переваги духовного над тілесним)
Яким він постає у вірші? («в глубине», «огромной», «в полумраке», «свод зиял за сводом», «дрожали редкие свечи»)
Хто знаходиться у храмі? (Ліричний герой і туристи)
Чи однакові їхні відчуття і дії у храмі? Як про це говорить поет? (Помітна опозиція – «толпились туристы» і відчуття ліричного героя – «насколько хватало глаз». Отже, туристи просто роздивляються якусь визначну споруду. Їхня позиція – позиція стороннього споглядача, недарма вони «в полумраке». Ліричний герой вдивляється у арки храму. Його позиція більш активна, він шукає відповіді на якісь питання, можливо, чекає на диво чи знак. У той же час герой самотній)
Чи знайшов він те, чого шукає? (Поки що ні, саме тому «зиял свод за сводом» – нагадує лабіринт, у якому можна заблукати. Також на це натякають «редкие свечи», які «дрожали»)
Прослідкуйте, які синтаксичні конструкції переважають у описі храму, туристів, героя. (Автор вживає короткі речення. Герой просто сповіщає, що бачить. Так підкраслюється розмежування, розірваність світу. Храм стає просто спорудою, у якій можна заблукати, якою можна милуватися. Але він не єднає людей, як повине би був, бо це місце спільної молитви і захисту)
Чому саме до ліричного героя приходить ангел? (Саме із-за його мовчазного поклику. Адже ангел – Божий посланець, який з’являється з певною звісткою)
Чим незвичайний ангел? («Безликий»)
Чому ангел невидимий? (Можливо, тому, що «головного очима не побачиш». Він наповнює героя своїм шепотом, проникаючи у кожну клітину тіла. Таким чином, зливається людська та ангельська сутності – а це вже пряма аналогія з боголюдиною. (Тут може бути певна аналогія зі «стариганом з крилами» Г.Г.Маркеса))
Як розуміти послання, яке ангел сповістив ліричному героєві? (Людина – подібна храму. Тепер зливаються описи романських арок і арок у душі людини. Арка – в першу чергу, символ небесного склепіння. У багатьох традиціях проходження під аркою означало позбавлення від хвороб, прихованих ворогів, привидів. У обряді ініціації проходження через арку означало нове народження після повної відмови від своєї старої природи; закінчення певного етапу життя і початок нового (звідси також традиція проходження молодят під аркою))
Що змінилося у синтаксисі? (Речення стали спонукальними і окличними. Поступово вони довшають. З’являються почуття. Це вже не зовнішня картина – знову автор переносить нас у метафізичні сфери – сфери душі і віри)
Як змінюється простір вірша у другій строфі?
Чому напівтемний храм змінився затопленою сонцем площею? (Це зміна душевного стану героя – його світ стає відкритим і світлим. Окрім того, світ росте не тільки у ширину. Він перестає бути двомірним – з’являється глибина, висота, прагнення руху уверх)
Проте знову парадокс Транстремера – герой «ослепший». Чому поет «осліпляє» свого героя, до того ж, сльозами? (Сльози – не лише вираз болю чи сильних почуттів, а й очищення, ритуальна поведінка)
Чому герой заплакав?
Звідки ж він тоді знає, хто поруч?
Звідки йому відомі імена людей? (Відкрився внутрішній зір, який бачить потаємне)
Про що свідчить той факт, що зникає слово «туристи», а людей названо поіменно? (Це вже не просто споглядачі визначних місць. Це люди-храми, в душах яких є надзвичайні скарби)
Як змінюється сенс назви вірша до кінця поезії?
Автор звертається до кільцевої композиції. Яку роль відіграє обрамлення?
Чому кардинально змінюється зарактер синтаксичних конструкцій у другій строфі? (Уся строфа – одне речення. Так показана єдність людей і світу. Також вона підкреслена прізвищами людей: Джонс – найпоширеніше англомовне прізвище, Танака – четверте за вживаністю у Японії, Сабатіні – італійське. Різні країни, різні частини світу. Але усі вони рівні і важливі)
Яке диво відбулося з ліричним героєм?

Висновки: Для Транстремера «диво» – це те, що неодмінно «має бути», те, що відбувається, а не просто «може трапитися». Життя – неповторний «пейзаж з людьми» – ними наповнена і непомітно, крок за кроком, відкриває себе, розсовує буденність.

ІV. Аналітична робота з текстом вірша До-мажор

Транстремер і музика (СЛАЙД 7)

Прослуховування вірша «До-мажор» шведською мовою https://www.youtube.com/watch?v=K5NVcA0zipE&list=PLX5P0fFV87uB7itIdY36v5mXqcJDB_vdW&index=7

До-мажор (СЛАЙД 8)

Коли він ішов по вулиці після побачення,

сніг кружляв у повітрі.

Зима прийшла,

поки вони кохалися.

Ніч світилась білим.

Від радості він ішов швидко.

Ціле місто схилялось перед ним.

Усмішки перехожих –

всі усміхалися за піднятими комірами.

Було так вільно!

І всі знаки питання оспівували присутність Бога.

Так він думав.

Музика звільнилась

і вийшла у шалений снігопад

довгими кроками.

Все було на шляху до ноти «до».

Тремтячий компас вказував на «до».

Година понад стражданнями.

Було так легко!

Всі усміхалися за піднятими комірами.

Пер. Юлії-Ванди Мусаковської (http://stihi.ru/2016/01/26/9395)

Які емоції пробуджує вірш?
Чим незвичайний початок? (Здається, що це мить, яку побачив поет і розповідає про неї)
Де відбувається дія?
Хто ліричний герой вірша? (Закоханий чоловік)
Знайдіть дієслова руху-спокою у вірші. До кого чи до чого вони відносяться? (Дієслова руху – до героя, а також світу. Люди, які згадані у творі, практично статичні. До них відноситься лише одне дієслово – «посміхалися»)
Про що свідчить таке групування дієслів? (Герой знаходиться у гармонії зі світом)
Які взаємини героя і світу? (Світ схиляється перед ним)
Чому? (Герой закоханий і щасливий)
Що ми знаємо про місто, у якому живе герой? Чиїми очима ми бачимо цей світ?
Які кольори і чому переважають у ньому?
А де автор? (Автор поруч із героєм, їхні погляди збігаються)
Який світ цього героя? (Це світ кохання, радості, свободи)
Які звуки наповнюють його світ? (Спів і музика)
Що про це свідчить? («знаки питання почали співати»)
На які питання, імовірно, шукає відровідь ліричний герой? (Про своє кохання, щастя)
Чи знаходить відповідь? (Так, вони приходять від Бога)
Що змінилося у світі, коли герой знайшов цю відповідь? («Музика звільнилась»)
Звідки вона з’явилася у світі? (З душі героя)

Дослідження ролі пейзажу

Як протягом вірша змінюється пейзаж? Що стає рушійною силою таких змін? (Спочатку це кохання – поки у героя було побачення, прийшла зима, почав падати сніг. Світ стає білим і світлим)
Що спричиняє подальші зміни? (Музика, яка виривається із переповненої коханням душі героя)
Що тепер міняється? (З’являється «шалений снігопад»)
Чи можна сказати, що такий перехід від «сніг кружляв» до «шалений снігопад» свідчить про хаос у світі? (Ні, це посилення почуттів, вихід їх у світ. І тут можна провести аналогію зі словами «Божественної комедії» «Любов, що водить сонце й зорні стелі». А у піаніста Транстемера це музика, породжена коханням)

Світ і музика

Все було на шляху до ноти «до».

Тремтячий компас вказував на «до».

Година понад стражданнями.

До чого прямує світ? (До ноти «до». Не випадково йдеться саме про цей лад. Його значення символічне. Часто проводяться аналогії між звуком і кольором, варто їх прослідкувати у вірші: (СЛАЙД 9)

Картка-довідка

«До мажор – повная чистота. Його символи – це невинність, простота, наївність, мова дитини» (Крістіан Шубарт «Ideen zu einer Aesthetik der Tonkunst» (1806)) («Ідеї для естетики мистецтва звуку»)
Римський-Корсаков уважав, що до-мажор білого кольору.
Мажор – це лад, який звучить весело і бадьоро.
Do – Dominus – Господь
До-мажор грати потрібно тільки на білих клавішах.
Чи вичерпується символічне значення вказаних рідків синестезією і перегуками До-мажору і білого кольору?
Як поглиблюється їхній сенс? (До-мажор – найпростіша гамма. З «до» починаєш і «до» закінчуєш. Так і у світі: усе починається з кохання і все йде до нього. Воно «Тремтячий компас» – «Година понад стражданнями» «Любов – над бурі зведений маяк» (Шекспір))
Світ змінився. А чи змінилися люди? (Так, якщо раніше герой і перехожі були відділені один від одного, то тепер зникає така відчуженість – «Всі усміхалися за піднятими комірами»)

Висновок: «Поезія і музика тісно пов’язані. Зв’язок цей складно описати, але він є, я часто маю справу з музикою – слухаю і граю сам; це розвиває в мені почуття музичної форми, яке потім переходить у вірші» (Т. Транстремер) (os.colta.ru/literature/events/details/30887/?expand=yes#expand).

V. Узагальнення. Визначення особливостей поезії Т. Транстремера

Запис у зошит

Особливості поезії Т. Транстремера

Музичність.
Лаконічність.
Глибокий підтекст.
Багатство тематики.
Глибокий психологізм.
Візуальна метафоричність.
Синестезія.
Тісний зв’язок з європейською літературною традицією.
Інтертекстуальність.

V. Рефлексія (СЛАЙД 10)

«…Он пишет вроде бы просто, а при переводе стихов, как ни странно, всегда бывает так: чем проще стихотворение, тем труднее его перевести… Он пишет, в основном, свободным стихом, правда, прекрасно владеет твердыми, так называемыми античными размерами, например, сапфической строфой, алкеевой строфой, он в этом просто мастер. Есть несколько стихотворений, написанных таким способом. Сложность состоит в том, что свободный стих сам по себе труден для перевода. Свободный стих – это не отсутствие формы, а каждый раз новая форма, уникальная форма» (Московский лингвист Алексей Прокопьев) Интервью [«Радио Свобода», 06.10.2011]

Отже, закінчується ваша перша зустріч з Тумасом Транстремером. Він сучасний класик. У центрі міста, де він жив, на плиті бруківки рядки його віршів. Ти йдеш – і поезія у тебе під ногами, вона тебе буквально «носить», як частина шведської землі. Не всі читають таблички і меморіальні написи на стінах і плитах, але все дивляться під ноги.

VІ. Домашнє завдання (обрати один з варіантів)

Дати письмову відповідь на одне з питань:
Якою постає сучасна людина у поезії Т. Транстремера?
Визначити ключові образи хайку, що складають цикл «В’язниця». Як вірші пов’язані один з одним?
Підготувати читання одного з віршів поета, пояснити вибір.
Створити колаж чи власну ілюстрацію до обраного вірша.

Використані джерела

1. «Романские арки» https://www.youtube.com/watch?v=mrzePp6WJgU

2. Награждение Т. Транстремера https://www.youtube.com/watch?v=8qTdIUxbNSo

3. Нобеля з літератури отримав шведський поет https://www.youtube.com/watch?v=MaJJgqcBPcM

4. «До-мажор» https://www.youtube.com/watch?v=K5NVcA0zipE&list=PLX5P0fFV87uB7itIdY36v5mXqcJDB_vdW&index=7

5. Вірші Т. Транстремера у перекладі Юлії-Ванди Мусаковської http://stihi.ru/2016/01/26/9395

6. Шубарт К. «Ideen zu einer Aesthetik der Tonkunst» – http://rmmedia.ru/threads/84106/

Лариса Ціпов’яз,
учитель зарубіжної літератури
спеціаліст вищої категорії
учитель-методист
Заслужений учитель України
НВО «Олександрійська гімназія ім. Т.Г. Шевченка –
ЗНЗ І-ІІ ступенів – школа мистецтв»

Дорогі вчителі! Добігає кінця КРИЖАНИЙ розпродаж журналів «Зарубіжна література в школах України»! Встигніть придбати журнали за акційною вартістю.
12 номерів 2018 року (pdf формат) всього за 149 грн (звичайна ціна 420 грн) та отримати №1,2019 у ПОДАРУНОК!
Також можна придбати комплекти за 2014, 2015, 2016, та 2017 роки. Вартість кожного комплекту – 149 грн

Як придбати журнали на сайті? Дуже просто! Необхідно зробити кілька кроків.
ПЕРШИЙ КРОК: заповніть свої дані у поданих графах. Після цього на Вашу електронну пошту надійде рахунок!
ДРУГИЙ КРОК: повідомте нас про здійснення оплати на електронну пошту antrosvit@ukr.net або у вайбер на номер 050-93-717-78
Після цього на Вашу електронну адресу надійдуть журнали!
Це насправді зручно та швидко!

Запрошуємо Вас на ДУЖЕ цікавий вебінар Лариси Ціпов’яз «Мумітролінг та трохи тролінгу – лайфхаки для ефективного уроку», який відбудеться 13 лютого. Реєструйтеся за посиланням
На вебінарі Ви дізнаєтесь:
Що таке мумітролінг, у чому його чарівність і практична користь.
Пересвідчитесь у тому, що не такі страшні тролі, як їх малюють.
Зустрінетесь з літературним тролем «рівня – Бог» Віллі Вонкою та юними здібними троленятами Кітті Рузекою й Конрадом.
Додасте у свою методичну скарбничку нові перлинки, які допоможуть весело і плідно працювати з різноманітними текстами, по-доброму тролити учнів, не ображаючи і спонукаючи до дискусій.

Плюс для учасників: сертифікат, відеозапис вебінару, презентація ведучої.

Встигніть придбати 12 номерів 2018 року pdf формат) всього за 149 грн (звичайна ціна 420 грн) та отримати №1,2019 у ПОДАРУНОК!
ЯК ПРИДБАТИ ЖУРНАЛИ?
Надішліть замовлення на antrosvit@ukr.net

Вільна енциклопедія Вікіпедія визначає хмару тегів (хмара слів, або зважений список, представлена (-ий) візуально) як візуальне подання списку категорій (або тегів, також званих мітками, ярликами, ключовими словами, тощо). Зазвичай використовується для опису ключових слів (тегів) на веб-сайтах, або для представлення неформатованого тексту. Вперше про це явище згадує Дуглас Коупленд у своєму романі «Раби Майкрософту» (1995). Згодом перші теги з’явились на відомих веб-сайтах, пов’язаних здебільшого із зберіганням та розповсюдженням цифрових фотографій. Минуло не так багато часу і це явище проникло в інші сфери людської діяльності і зараз активно використовується в навчально-виховному процесі. Вивчення літератури відповідно до шкільної програми вимагає часу, зосередженості і наполегливості (наприклад, дочитати твір до кінця і не скористатись критикою). Цей трудомісткий процес (а для декого з учнів просто непідйомний!) стає в рази цікавішим, якщо залучити ПК та інтернет-ресурси. Але про все по порядку.

Отож, що являє собою так звана хмара слів і як її можна застосувати у вивченні літературного твору? Кольорова хмара зі слів приковує погляд до об’єкта і змушує нас зосередиться на матеріалі. Хмара містить в собі як візуальну інформацію (наприклад, форма хмари), так і смислове навантаження – сам текст. Власне форму можна обирати яку завгодно. Хмара слів краще запам’ятовується. Таким чином, будь-який урок не мине для учня безслідно, а надовго залишатиметься в пам’яті. З іншого боку, дасть можливість спробувати самим учням через певні ресурси всесвітньої павутини створити свою власну хмарку. А для цього необхідно опрацювати матеріал, який подавався на уроці.

Для створення хмар зі слів педагогам-мовникам допомагають інтернет-сервіси: Ward Art (колишній Tagul), Imagechef, Wordle, Word It Out, Tagxedo. Ward Art – це автоматичний веб-сервіс, що дозволяє створити хмару слів з тексту, взятого із зазначеного URL (адреси веб-сторінки) або введеного (скопійованого) користувачем. Imagechef – мозаїка із слів або символів. Wordle – сервіс автоматично генерує хмару із слів введеного тексту. Word It Out – створює хмару з тексту, який вводить (або копіює) користувач. Tagxedo – сервіс дозволяє генерувати як статичну картинку потрібного розміру хмари, так і коди для вставки в блог, сайт, конспект самої інтерактивної хмари.

Розглянемо один із варіантів такого сервісу. Отож, щоб створити цікаву та креативну хмаринку, потрібно зайти на сайт за адресою Ward Art. Те, що ви зайшли за поданною адресою ще не означає, що хмарка вже створена. Спочатку необхідно зареєструватись (або можна не реєструватись – але тоді ваші «хмаринки» не збережуться), а відразу перейти до create. Потім необхідно ввести слово або словосполучення, або фразу, або текст, або ярлик, мітку, тегу, ключові слова. Може бути так, що слово кирилицею сервіс не сприйматиме. Тоді необхідно клікнути мишкою fonts і обрати інший шрифт. Або клікнути add fonts і додати, приміром, шрифт Adana script deco. Наступний етап – це дизайн. Тут сайт пропонує безліч варіантів власне форми: хмаринка, дерево, квітка, геометричні фігури, тварини, обриси людей, кухонні приналежності, меблі – і ще дуже багато усього, чого душа забажає! Також пропонується обрати колір, в який будуть пофарбовані літери, і що дуже важливо – шрифт. Варто обрати ті шрифти, які, по-перше, підтримуються кирилицею, по-друге – мають привабливий візуальний ефект і щоб усі слова гарно промальовувались. Але і це ще не все: можна побавитись із напрямом літер у безпосередньо обраній фігурі, а також обрати колір фону. Слова можуть розміщуватись горизонтально, вертикально, по діагоналі. Колір також можна обрати до кожного слова окремо за допомогою палітри кольрів. Відтінків також пропонується безліч. Хмарка може бути анімованою, а можна залишити у статичному вигляді. Після того, як робота над обраною хмаринкою уже завершена, необхідно її зберегти. За бажанням можна завантажити цей результат на google+, поділитись у соціальних мережах, надіслати електронною поштою другові чи учителю (у вигляді посилань), можна завантажити також у вигляді векторної графіки, вбудувати у блог або сайт. Найпростіший спосіб – зберегти хмаринку у вигляді картинки. До того ж, потім буде простіше її роздрукувати. Робота на сервісі Ward Art ведеться англійською мовою.

Сервіс Imagechef пропонує масу графічних шаблонів, які дозволяють додавати окрім свого тексту ще й фотографії. Також сервіс доступний російською мовою, що значно спрощує роботу для новачків ПК а також для тих, кому іноземна мова дається дуже важко.

Створюйте свої власні хмаринки, залучайте до їх створення своїх учнів – це цікаво, весело, захоплююче, а головне – інтернет-ворог перетворюється на справжнього друга-помічника!

Розглянемо кілька прикладів як саме можна використати таку хмару. У 6-му класі вивчається твір Чарльза Діккенса «Різдвяна пісня в прозі». Учням пропонується відповісти на питання: «З чим у вас асоціюється Різдво?» Вчитель заздалегідь може зробити заготовки – хмаринки у вигляді Різдвяної ялинки, подарунка чи гостролиста.

Одна із ключових фраз твору «Майстер і Маргарита» М.Булгакова «Я частка тої сили, що робить лиш добро, прагнучи лиш злого…» дуже ефектно виглядатиме в такій хмаринці:

Ще один глибокий філософський зміст прихований у творі «Гобсек» Оноре де Бальзака. Оскільки оповідання вивчається у старших класах, після його опрацювання учням пропонується вкласти в хмарку-образ своє бачення із певними ключовими словами (фразами) з тексту. Для прикладу: «Пазуриста лапа невідворотності…».

Франц Кафка «Перевтілення». Надзвичайно складний для розуміння твір, часто залишається осторонь з боку учнів, адже усе незрозуміле викликає природне бажання не акцентувати увагу і не «завантажувати» уяву. Зацікавте дітей прочитати цей твір, зробивши кілька креативних хмаринок. Запропонуйте дітям проявити своє бачення перевтілення.

Побавтесь самі і дайте таку можливість своїм учням. Адже запам’ятовувати щось граючись набагато легше, ніж штудіювати ненависний підручник і з великим нентерпінням чекати перерви. Впевнена, учні вас здивують як самими хмаринками, так і засвоєним матеріалом.

Горбаль Іванна Володимирівна,
учитель зарубіжної літератури
СЗШ І-ІІІ ст. № 41 м. Львова

У час розвитку цифрових технологій дуже важко пояснити важливість книги. З цією метою створено багато методів та форм, які популяризують книги та залучають до читання.

Книжкова інсталяція – це, власне, одна із інноваційних форм роботи бібліотек.

Термін «інсталяція» походить від англійського слова to install (встановлювати) і розкриває технічний аспект її виготовлення: її не малюють, не пишуть, а саме встановлюють, складають з окремих частин. Основоположниками є авангардисти поч. ХХ ст., зокрема Марсель Дюшан. Його ready-made («готове-зроблене»), а також твори сюрреалістів (Г.Аполлінер «Каліграми») були попередниками інсталяцій.

Це художня техніка, яка використовує тривимірні об’єкти, призначені для зміни сприйняття простору людиною.

Інсталяції зазвичай влаштовують у приміщенні, але можна і на площах. Елементами можуть бути різні об’єкти, включаючи предмети, малюнки, звук, віртуальну реальність, інтернет. Інсталяії регулярно презентуються на міжнародних виставках сучасного мистецтва

Якщо говорити про книжкову інсталяцію, то це просторова композиція, створена з книжкових видань, різних матеріалів та форм.

Як можна використати цей метод на уроці? Головне – запропонувати учням, а ідеї прийдуть самі собою. Для їх утілення можуть бути використані, наприклад, або списані підручники із шкільної бібліотеки, або кількість книг у вашому рюкзаку.

Так, у 5 класі діти залюбки виклали з книг зірку («Хлопчик-зірка»), сходинки до знань, ялинку.

У 10 класі – сокиру – образ із роману «Злочин і кара».

Довго готувались до вибору предмета зображення учні 11 класу. Почали з найважчого.

Хотіли жука («Перевтілення» Ф.Кафки), але вийшов ніби робот. Чому? Бо не було плану-схеми.

Тому вирішили підготуватись ретельніше і створили «Міст Мірабо». Вийшло навіть дуже гарно.

Ці неформатні книжкові виставки-інсталяції, виконані руками учнів, привернули увагу всіх, хто заходив у клас, та занурили в атмосферу особливого ставлення до книги. І не треба боятися, що «скульптура» може розвалитися, адже її основний сенс – тимчасовість, крихкість, недовговічність. А завтра можна створити щось нове.

Уляна Мартюк,
учитель зарубіжної літератури,
української мови та літературиСЗШ І-ІІІ ст. № 54 м. Львова

5 клас

Сфотографувати вчителя, якого міг би замінити автор книги про дівчинку, подорожуючу Задзеркаллям.

Сфотографувати героя відомої казки Пушкіна, який втратив свій шанс і на місці якого мріє побувати кожен.

Сфотографувати предмет, за допомогою якого хлопчик Малян робив людей щасливішими.

Сфотографувати місце, де був знайдений Хлопчик-Зірка.

Сфотографувати тварину, яка є дуже подібною до Лобо.

Сфотографувати предмет, яким користувалася тітонька Тома Сойєра для надання собі більш солідного вигляду.

Сфотографувати предмет, завдяки якому почалася гра «У радість», якої маленька дівчинка навчила весь світ.

Сфотографувати предмет, із якого почалися пригоди у книзі Туве Янсон.

Сфотографувати предмет, що був мрією маленького хлопчика Чарлі.

Сфотографувати смаколик, яким ласували Суботик та його татусь на холодній вулиці.

Відповіді:

Учитель фізики, математики; Рибалка; Пензлик; Лісова галявина; Собака; Окуляри; Милиці; Капелюх; Шоколадний батончик; Хотдог.

6 клас

Сфотографувати страву, що названа іменем міфологічного героя, який здійснив 12 подвигів. Ця страва є традиційним англійським сніданком

Сфотографувати місце, де любила прогулюватися зі своїм собакою відома героїня повісті Чехов.

Сфотографувати будівлю, де могли б працювати персонажі байки Крилова «Квартет».

Сфотографувати транспортний засіб, мрію Діка Сенда, п’ятнадцятирічного капітана з роману Ж.Верна.

Сфотографувати людину, яка могла б зіграти у фільмі роль Геркулеса з роману Ж.Верна.

Сфотографувати річ, у яку посадили Чорта з повісті Гоголя «Ніч перед Різдвом».

Сфотографувати річ, вершину мрій Оксани, героїні повісті Гоголя «Ніч перед Різдвом».

Сфотографувати місце, де зустрілися Товстий і Тонкий, герої оповідання Чехова.

Сфотографувати те, що приніс у долоні додому Том, герой оповідання Р. Бредбері.

Сфотографувати предмет, у якому був доставлений Конрад до пані Бартолотті з казки Христини Нестлінгер.

Сфотографувати місце, куди потрапив один нещасливий мандрівник і на якому він прожив багато років.

Сфотографувати дерево – символ свята, яке так ненавидів Скрудж з твору Діккенса «Різдвяна пісня у прозі».

Відповіді:

Сніданок «Геркулес»; Набережна (берег річки); Філармонія; Корабель; Темношкіра людина; Мішок; Черевички; Вокзал; Усмішка (фрагмент обличчя); Бляшанка; Острів (острівок в парку і т.д.); Ялинка.

7 клас

Сфотографувати предмет, атрибут поганої погоди, з яким ніколи не розлучалася Мері Поппінс.

Сфотографувати перше місце роботи автора новели “Дари волхвів”.

Сфотографувати річ – причину «прозріння» лицаря з балади Шиллера.

Сфотографувати місце, до могли б відбуватися події, описані у баладі Міцкевича «Світязь».

Сфотографувати найдавніший пам’ятник архітектури міста, з яким асоціюється у вас старовинна Англія епохи лицарів Вальтера Скотта.

Сфотографувати головних персонажів поезії Б.Окуджави «До побачення, хлопчики».

Сфотографувати предмет, що допоміг зблизитися Бену і Деві, героям повісті Олдріджа.

Знайти і сфотографувати будівлю, де могли б навчатися у наші дні друзі Пушкіна з поезії «19 жовтня 1825 року».

Сфотографувати тварину з повісті А.Конан-Дойла, яка лякала людей на болоті.

Сфотографувати речі – символи вірності і справжнього кохання з повісті О.Генрі «Дари волхвів».

Сфотографувати предмети, за допомогою яких було врятоване життя героїні новели О.Генрі «Останній листок».

Відповіді:

Парасолька; Аптека; Рукавичка; Озеро; Замок; Школярі; Літак; Будівля ліцею, школи; Собака; Гребінь і ланцюжок до кишенькового годинника; Палітра, пензлик.

8 клас

Сфотографувати людину, яка могла б зіграти головну роль у трагедії Шекспіра, яка мала негативну рису характеру, притаманну більшості чоловіків.

Сфотографувати транспортний засіб, який був найважливішим для Екзюпері-льотчика.

Сфотографувати будівлю, куди ми приходимо, щоб нагадати собі заповіді Господа.

Сфотографувати найуразливіше місце давньогрецького героя Ахілла.

Знайти і сфотографувати те, про що поет Квінт Горацій Флакк писав у своїй знаменитій поезії і назвав у першому рядку.

Сфотографувати те, з чим асоціює Публій Овідій Назон чотири покоління людей.

Сфотографувати людину, якій присвячували свої сонети Петрарка, Данте, Шекспір.

Сфотографувати першого «ворога», з яким бився Дон Кіхот.

Сфотографувати улюбленого персонажа роману Марини Аромштам «Коли відпочивають янголи».

Сфотографувати будівлю, де кожен зарубіжний або вітчизняний письменник має своє місце.

Сфотографувати вірних товаришів Дон Кіхота і його зброєносця Санчо Панси, на яких вони вирушили у подорож.

Сфотографувати місце, де Ромео освідчився Джульєтті в коханні.

Відповіді:

Темношкірий чоловік; Літак; Церква; П’ята; Пам’ятник; Метали; Красива жінка; Вітряк; Дитина; Бібліотека; Осел, кінь; Балкон.

9 клас

Сфотографувати будівлю, де герої творів оживають і розмовляють людською мовою.

Знайти і сфотографувати будівлю, де звучить знаменитий марш німецького композитора, близького товариша Гете. Назвати твір.

Сфотографувати сучасного пана Керкабона (Вольтер «Простак»).

Сфотографувати чарівну річ, що робила крихітку Цахеса красенем.

Сфотографувати людину, якій присвятив свої поезії про кохання Генріх Гейне.

Сфотографувати те, про що відомий російський поет писав у своїй знаменитій поезії і назвав у першому рядку.

Сфотографувати річ, найбільшу радість і найбільше горе Акакія Акакійовича.

Сфотографувати тварину, яка допомогла врятуватися Мазепі у поемі Байрона.

Сфотографувати те, від чого походить прізвище автора драми «Життя – це сон».

Відповіді:

Театр; РАГС; Священик; Гребінь; Красива дівчина; Пам’ятник; Шинель; Кінь; Казан.

10 клас

Знайти і сфотографувати місце роботи сучасного Гобсека.

Сфотографувати будівлю, біля якої закінчила своє життя Анна Кареніна.

Сфотографувати будівлю, де було вчинено замах на пані де Реналь.

Сфотографувати будівлю, призначення якої – бути сховищем духовних скарбниць людства.

Сфотографувати людину, яка могла б зіграти роль Раскольникова.

Сфотографувати місце роботи Порфирія Петровича.

Сфотографувати рослини, з яких складається назва збірки Вітмена.

Сфотографувати місце роботи головного героя оповідання Чехова «Людина у футлярі».

Сфотографувати будівлю, де знайшлося б місце портрету Доріана Грея.

Сфотографувати заклад, який міг би називатися Інститутом шляхетних дівчат.

Відповіді:

Ломбард, кредитна спілка; Вокзал; Церква; Бібліотека; Студент; Адміністративна будівля суду; Листок, трава; Школа; Картинна галерея, художній музей; Гімназія.

11 клас

Сфотографувати місце, де герої творів оживають і говорять людською мовою.

Сфотографувати тварину, яка в народі вважається чаклунською, описану у романі Михайла Булгакова.

Сфотографувати дерево, символ рідного міста письменника Михайла Булгакова.

Сфотографувати предмет, один із атрибутів чайної церемонії за твором Ясунарі Кавабата «Тисяча журавлів».

Сфотографувати будівлю, що є центральним образом в новелі Милорада Павича.

Сфотографувати річ, заради якої відбуваються жорстокі вбивства у романі Патріка Зюскінда.

Сфотографувати представника справжньої професії письменника Михайла Булгакова.

Сфотографувати установу, до якої щодня ходив на роботу Франс Кафка.

Сфотографувати найважливіший атрибут свята, у переддень якого розпочинається драматичний

конфлікт та розвиток дії у творі Г.Ібсена.

Сфотографувати річ, на пошуки якої витратив багато часу та енергії Остап Бендер.

Відповіді:

Театр; Чорний кіт; Каштан; Чашка; Собор; Пляшечка парфумів; Лікар; Страхова компанія; Ялинка; Стілець.

Наталія Гордій,
вчитель-методист зарубіжної літератури
Тернопільської ЗОШ №16 ім. В.Левицького

Сучасний учитель має справу із різноманітними інформаційними ресурсами, а також формами організації роботи в мережі. Серед великої кількості можливостей використовувати Інтернет в освітньому процесі варто виокремити гру-проект «Чімборасо». В основі цієї гри лежить пошук того, що не відоме.

Чімборасо – це гра-подорож по онлайн-енциклопедії Вікіпедія в пошуках цікавих фактів, про які ви ніколи не чули. Придумав цю просту, але дуже корисну гру англійський поет і письменник Рівз. У дитинстві Джон Рівз із задоволенням переглядав величезні томи енциклопедії «Британіка», переходив від одного матеріалу до іншого. Коли енциклопедія оголосила про припинення випуску друкованих видань, письменник модернізував своє захоплення та перейшов на пошуки нової інформації у вільній енциклопедії Вікіпедії. Джон Рівз пропонує прості правила гри.

Правила гри:

Відкрийте Вікіпедію.
Учитель призначає «точку входу» в гру, тобто ключове слово початку подорожі, яке треба ввести в рядок пошуку Вікіпедії. Це може бути: «романтизм», «Марко Вовчок», «Жюль Верн», «мистецтво», «балада», «природа», «метафора» та ін.
Читайте статтю Вікіпедії до тих пір, поки не відкриєте для себе щось нове, поки не з’явиться новий термін, виділений гіпертекстом, який є посиланням на наступну статтю. Бажано, щоб відкритий факт (нове знання) викликало б здивування. Ваше завдання знайти новий термін і більше довідатися про нього.
Виділіть в прочитаній статті один або кілька цікавих фактів, які вас здивували, стали для вас відкриттям.
Кожен крок своєї подорожі по Вікіпедії, кожен новий термін записуй на сторінці слайду презентації або презентації Google.
На цій же сторінці розмісти фотографії (скріншот) найбільш вразили тебе фактів, які ти відкрив для себе.

Через 20-25 хвилин подорожі по Вікіпедії учитель надає слово кожному учневі для короткого повідомлення про найцікавіші факти-терміни, які він дізнався. Слайд в презентації повинен бути заповнений. Всі її розглядають, бачать логічний ланцюжок особистих відкриттів, намагаються знайти думку, що об’єднує всю інформацію.

Результати пошуку можна узагальнити і потім продемонструвати у будь-якій формі.

Суфлян Любов Орестівна,
учитель української мови та літератури
Городищенського НВК Самбірського району
Львівської обл.

Мета: ознайомити учнів з кращими зразками світової інтимної лірики, сповненої особливої аури доброти й любові, захопити їх віршами; залучити старшокласників до активного читання поетичних творів; вчити віддавати своє життєве тепло іншим людям; виховувати найкращі людські риси, найчистіші помисли, найсвітліші мрії, культуру почуттів.

Обладнання: кульки, стрічки, серпанки, квіти, намальовані «серця», плакати з висловлюваннями про любов, диски із записами ліричних мелодій; виставка збірок поезій письменників.

Перебіг заходу

Ведуча. Осінніми вечорами, коли плачуть небеса і зорі падають на похилені трави, далекими стежками серед незвіданих всесвітів блукає кохання. Мов та пісня, неосяжна й незбагненна, блукає воно. І як його знайти, як його покликати серед цих невідомих шляхів? Бо так і полине від тебе, не торкнеться твого серця, заблукавши десь там у далеких степах, не залишивши тобі навіть споминів, лише гіркі сподівання.

Ведучий. Хоч раз її міцно обняти,

До серця свого пригорнуть,

До болю в уста цілувати,

А там уже будь-що-будь!

Ведуча. Змінюються часи, змінюються життя і людський світогляд. Але незмінними залишаються найвищі істини, незмінною лишається людська потреба любити. Нерозгаданою залишається таємниця душі, в якій незгасним вогнем горить священне і нездоланне почуття любові.

В своїх очах вона несе кохання, –

На кого гляне, всі блаженні вмить;

Як десь іде, за нею всяк спішить,

Тріпоче серце від її вітання.

Ведучий. Любов – це почуття, яке в усі часи однаково хвилювало людей. Багато поколінь передавали один одному безсмертя почуттів і доброту. Кохання торжествує на світі. Воно випробуване віком і часом, воно звеличує людину.

Серед нас, напевно, не знайдеться людини,

яка скаже: «Я не хочу кохати». Кохати хочуть усі…

Це так само природно, як рости траві навесні…

Ведуча. Любов — не кара, але і не гра.

Вона не квітка, що зів’яне живо.

Любов — це дар. І Бог сам вибира,

Хто заслужив оце спізнати диво.

Ведучий. Кохання… Про нього мріють, його чекають… Кохання – одне з найкращих і найглибших людських почуттів, невичерпне та вічне, як саме життя. Його сила облагороджує, робить людину добрішою і кращою, спрямовує на величні діла і героїчні вчинки, а іноді змушує тяжко страждати.

Ведуча. Любовь искали и не находили…

Любовь теряли и не берегли…

«Любви не существует», — люди говорили,

А сами умирали от любви!

Ведуча. Любов – одна з найстраждальніших тем світової літератури від самого початку її існування. Візьміть в руки збірку поезії про кохання та почитайте її. Вільям Шекспір, Анна Ахматова, Франческо Петрарка, Олександр Пушкін, Райнер Марія Рільке, Борис Пастернак, Поль Верлен – перелічити всіх неможливо, але всі вони допомагають нам усвідомити, що кохання – це велике почуття.

Ведучий. Три слова, будто три огня,

Придут к тебе средь бела дня.

Придут к тебе порой ночной,

Огромные, как шар земной.

Как будто парус – кораблю

Три слова: «Я тебя люблю».

Три слова вечных, как весна,

Такая сила им дана.

Три слова и одна судьба,

Одна мечта, одна тропа…

И вот однажды, все стерпя,

Ты скажешь: «Я люблю тебя».

Три слова, будто три зари,

Ты их погромче повтори.

Они тебе не зря сейчас

Понятны стали в первый раз.

Они летят издалека,

Сердца пронзая и века.

Какие старые слова,

А как кружится голова,

А как кружится голова…

(Р. Рождественский «Старые слова»)

Ведучий. Саме кохання, любов – джерело творчого натхнення багатьох поколінь. До цієї одвічної теми зверталися художники, композитори, скульптори, філософи, поети. Бо кохання ніжне, вразливе, натхненне, заквітчане мріями.

Ведуча. Берізка на горбі вмирала від журби,

Від самоти, від холоду, від стужі.

І раптом Березень, такий натхненний, дужий,

Знайшов її і вимовив: «Люби!»

І враз вона відтала, ожила,

Закучерявилась, і стала невпізнанна,

Сережки золотисті одягла,

І Березень назвав її: «Моя кохана …»

Вони побралися… Та Березень пішов,

І до Берізки інші залицялись,

Але вона на те лише всміхалась

І ждала Березня, щоб заквітчатись знов!

(Любов Забашта)

Ведучий. Знайомлячись із шедеврами скарбниці світової культури, дивуємося глибині відображення людських почуттів у творчості видатних поетів.

Коли ж це не любов, то що ж це бути може?

Коли ж любов, тоді скажіть, яка вона?

Чи добра? – Звідки ж мук навала нищівна?

Лиха? – Чому ж той біль такий солодкий, Боже?

З чиєї волі так все скоїлось – хтозна?

Як самохіть горю, то й скаржитись негоже,

А як нехотячи, то й плач не допоможе.

Це – животворна смерть, це – втіха навісна!

Страшного безладу я осягнув мету:

Так, ніби в море я, у просторів безкраю

В хиткому човнику пустився без керма.

Безглуздя? Мудрість це? – І думати дарма!

Чого бажаю я – і сам уже не знаю:

Палаю взимку я, у спеку весь дрижу.

(Ф. Петрарка. Сонет 132)

Ведуча. Любов, таємнича і загадкова, стояла і стоїть біля витоків тих миттєвостей, коли в душах людських виникає щось незбагненно животворне, викликає подив і захоплення, вводить у світ краси і величі.

Ведучий. Все начинается с любви…

Твердят:

“Вначале

было

слово…”

А я провозглашаю снова:

Все начинается

с любви!..

Все начинается с любви:

и озаренье,

и работа,

глаза цветов,

глаза ребенка —

все начинается с любви.

Все начинается с любви,

С любви!

Я это точно знаю.

Все,

даже ненависть —

родная

и вечная

сестра любви.

Все начинается с любви:

мечта и страх,

вино и порох.

Трагедия,

тоска

и подвиг —

все начинается с любви…

Весна шепнет тебе:

“Живи…”

И ты от шепота качнешься.

И выпрямишься.

И начнешься.

Все начинается с любви!

Ведуча. Кохання приходить раптово і несподівано, коли у шаленому галопі час раптом зупиняється, коли в калюжах повсякденного життя відбиваються промені невловимої, тріпотливої радості, коли душа спалахує іскорками мрій і лине у світ Ромео і Джульєтти.

Romeo: It is may lady. O, it is my love.

O, that she knew she were. –

She speaks, yet she says nothing: what of that?

Her speaks lye discourses, I will answer it. –

I am too bold; t’is not to me she speaks.

She, how she leans her cheer upon her hand.

O, if I were a glove upon that hand.

That I might tough her ehhek.

Juliet: Ah, me.

Romeo: O, speak again, bright angel!

Juliet: O, Romeo, Romeo. Wherefore art thou Romeo?

Or, if I’ll no longer be a Capulet.

Romeo: Shell I hear more, or shall I speak atthis?

Juliet: T’is but thy name that is my enemy: —

O, be some other name.

What’s in a name. That which we call a rose

By any other name would smeet;

Romeo, doff thy name;

And for that name, which is not part of thee, gake all myself.

Ведучий. Кохання раптове та несподіване.

А за ним надія і натхнення.

Вона прийшла непрохана й неждана,

І я її зустріти не зумів.

Вона до мене виплила з туману

Моїх юнацьких несміливих слів…

Вона прийшла заквітчана і мила,

І руки лагідно до мене простягла,

І так чарівно кликала й манила,

Такою ніжною і доброю була.

І я не чув, як жайвір в небі тане,

Кого остерігає з висоти…

Прийшла любов, непрохана й неждана,—

Ну як мені за нею не піти?

(В.Симоненко)

Ведуча. Коли в серці чоловіка зароджується прекрасне почуття до жінки, він обдаровує її найщирішими компліментами, найтеплішими ліричними рядками.

Ведучий. Її очей до сонця не рівняли,

Корал ніжніший за її уста,

Не білосніжні пліч її овали,

Мов з дроту чорного, коса густа.

Троянд багато зустрічав я всюди,

Та на її обличчі не стрічав,

І дише так вона, як дишуть люди, —

А не конвалії між диких трав.

І голосу її рівнять не треба

До музики, милішої мені,

Не знаю про ходу богинь із неба,

А кроки милої – цілком земні.

І все ж вона — найкраща поміж тими,

Що славлені похвалами пустими.

(В.Шекспір. Сонет 130)

Ведуча. Кохання приходить тоді, коли однієї миті тернисті стежки двох переплітаються і зливаються воєдино.

Ведучий. Шёпот, робкое дыханье,

Трели соловья,

Серебро и колыханье

Сонного ручья,

Свет ночной, ночные тени,

Тени без конца,

Ряд волшебных изменений

Милого лица,

В дымных тучках пурпур розы,

Отблеск янтаря,

И лобзания, и слёзы,

И заря, заря!..

(Ф.Тютчев)

Ведучий. Життя буває жорстоким і немилосердним, ставлячи на шальки терезів долі закоханих, вимагаючи невблаганними обставинами їх неминучої розлуки.

Та навіть після найважчої розлуки не втрачайте надії знайти, повернути своє кохання.

Вона.

Знайди мене у натовпі людському,

Знайди мене у ночі на краю.

Тобі віддам не віддані нікому

Тепло і ніжність, і любов свою.

Знайди мене, як дощ знаходить квіти,

Неждано і негадано прийди.

Ти мені снишся. Я тобою дишу.

Знайди мене! Знайди мене! Знайди!

Знайди мене в передосінній тиші,

На роздоріжжі радості й біди,

Знайди мен, щоб більше не губити,

Коханий мій, знайди мене, знайди!

Знайди мене в передосінній тиші —

На роздоріжжі радості й біди.

Ти мені снишся. Я тобою дишу.

Омріяний, знайди мене! Знайди!

Він.

Згаси мій зір – я все ж тебе знайду,

Замкни мій слух – я все ж тебе почую,

Я і без ніг до тебе домандрую,

Без уст тобі обітницю складу.

Відломиш руки — я тоді тебе

Впіймаю серцем, наче між долонь.

А спиниш серце – мозок запульсує,

Коли ж ти кинеш в мозок мій огонь,

Тебе в крові палючій понесу я.

(Р.М. Рільке)

Ведуча. Зима плаче за вікном пронизливими віхолами. І якщо їм, закоханим, доводиться бути далеко один від одного, вони все одно невимовно близько. Їхня ніжність, тепло їхніх спраглих душ скорочують відстань. Зігрівають холодні зірки на темному небі… Зігрівають відблиски запаленої в безсонну ніч свічки…

Учень та учениця виконують під гітару пісню «Мело, мело по всей земле» на слова Б.Пастернака.

Ведучий. Про ці почуття здебільшого мовчать, а коли говорять – то майже пошепки, серцем переживаючи і гіркоту радощів, і ніжний щем солодких мук.

Ведуча. Подаруй мені квіти і скажи про кохання,

Хай розлука ця довга у нас буде остання,

І щоранку даруй мені квіти любові,

І на небі зірки, і тумани ранкові.

Серце б’ється у грудях і щемить від розлуки –

Знову згадую я твої ніжнії руки,

Твої очі ясні, ніжний погляд ласкавий…

Хай ніколи й ніхто поміж нами не стане.

Шепочи мені знов про любов до нестями…

Зацілуй мої очі весняними дощами,

Подаруй мені ніжність, що в серці у тебе,

Як маленьку хмаринку з блакитного неба,

Шелест лісу і тихе джерельне дзюрчання,

І свої сокровенні відверті бажання.

Ми полинемо разом в небесні простори,

Ти мені подаруєш любов, наче море,

Я тобі даруватиму серце щомиті –

Найдорожчій людині у цілому світі.

Ведучий. Кохання дарує людині радість, та водночас приносить і печаль. Часто трапляється, що, пізнавши радість кохання, неодмінно збагнеш, що таке сльози печалі.

Ведуча. Опале листя тихо шелестить…

У вирій наше щастя відлетіло.

Тебе ніхто не зможе так любить,

Моє кохання, ніжне, наболіле.

Моя любов, як сонце в ясний день,

Обігрівала душу, полонила.

Тобі ж замало ніжності й пісень,

Тебе, мабуть, це тільки веселило…

Душа твоя мою за милю чує.

І зрозумієш, як ти помиливсь,

І Бог молитву тиху цю почує.

Ведуча. Нерозділене кохання – драма душі. То в чому ж щастя? Щастя – кохати. Кохати, втративши надію на взаємність, бажати щастя коханій людині та жити її щастям.

Ведучий. Я вас любил: любовь еще, быть может,

В душе моей угасла не совсем;

Но пусть она вас больше не тревожит;

Я не хочу печалить вас ничем.

Я вас любил безмолвно, безнадежно,

То робостью, то ревностью томим;

Я вас любил так искренно, так нежно,

Как дай вам бог любимой быть другим.

(А. Пушкин)

Ведуча. Ліричний вірш – це музичний вираз душевних переживань. Справжнє захоплення викликає вірш Поля Верлена «Півголосом» у перекладі Миколи Лукаша.

Ведучий. Люба, не треба розмов,

Мила, шкода голосів,

Сповнимо нашу любов

Тишею темних лісів.

Злиймо і душі, й серця,

Снімо небачені сни,

Хай шепітком вітерця

Шепче сосна до сосни.

Очі мрійливо примруж,

Руки на грудях схрести,

Нумо між синявих руж,

Ніби сновиди, брести.

Хай безгоміння росте,

Лиш шевеліє трава.

Хай верховіття густе

Нас від тривог укрива.

А як із чорних дубів

Вечір врочисто впаде,

Нашої розпачі спів

Хай соловей заведе.

Ведуча. Найкращими словами, що притаїлись у найпотаємніших глибинах сердець, передають закохані одне одному свої почуття, розповідають про радість і щастя, про тугу і біль. Надзвичайно ліричними рядками Джордж Байрон висловлював свої почуття у листі до Терези Гвіччіолі.

Учень в костюмі Байрона, сидячи за письмовим столом із пером в руках, пише і читає лист.

«Світе мій, життя моє стало дуже сумним і одноманітним; ні книжки, ні музика, ні коні, ні собаки – ніщо не тішить мене; товариство жінок мене не вабить; про чоловіче годі й казати… Кілька років я свідомо уникав сильних пристрастей, тому що надто довго страждав від тиранії Любові… Я не хотів більше кохати й не сподівався, щоб мене хто покохав. Ти зруйнувала всі ці наміри, я тепер увесь твій; я буду тим, ким ти побажаєш, — буду, можливо, щасливий твоєю любов’ю, але спокою мені вже не знати ніколи…

Цілую тебе тисячу і тисячу разів…

Кохай мене – твого незмінно ніжного і вірного».

Ведучий. Нещасливе кохання… Розбите серце… Час вилікує найглибші рани…Та любов не помирає, не розвіюється попелом. Вона живе скрипкою, подихом вітру, віршем.

Ведуча. Серце людське прагне кохання. Воно не може без нього битися, не може жити. А коли в серці оселяється кохання, воно дарує нам нове життя.

Ведучий. Сердце, сердце, что случилось,

Что смутило жизнь твою?

Жизнью новой ты забилось,

Я тебя не узнаю.

Все прошло, чем ты пылало,

Что любило и желало,

Весь покой, любовь к труду, –

Как попало ты в беду?

Беспредельной, мощной силой

Этой юной красоты,

Этой женственностью милой

Пленено до гроба ты.

И возможна ли измена?

Как бежать, уйти из плена,

Волю, крылья обрести?

К ней приводят все пути.

(Й.Гете — «Новая любовь — новая жизнь»)

Ведучий. Та любов треба вміти зустріти, відкрити їй своє серце, і тоді воно обов’язково наповниться п’янкими ароматами та запаморочливим щастям кохання.

Вона.

І як тепер його забути?

Душа до краю добрела.

Такої дивної отрути

Я ще ніколи не пила.

Такої чистої печалі,

Такої спраглої жаги,

Такого зойку у мовчанні,

Такого сяйва навкруги.

Він.

Нащо мені без тебе,

Не убачивши тебе,

Це неозоре небо,

До смутку голубе,

Ласкавий шепіт клена

І день ясний такий?..

Скажи, а тобі без мене

Ще в серце падають зірки?

Вона.

Я думаю про тебе, як молюсь,

Люблю тебе,— і світ мені великий.

Рікою світла в тебе переллюсь,

Як літня ніч у образ вогнеликий…

Він.

З тобою залишаюсь я собою,

З тобою моє серце при тобі.

Лишаюсь миттю, усміхом, сльозою,

Легким човном у золотій плавбі…

Вона.

Тож зникнуть хай усі ці міражі,

Стіна, що сіє непорозуміння

Болю й плачу. Хай же дві душі

Зустрінуться своїм промінням!

Він (дарує білі троянди)

Здрастуй, кохана!

Все, як ти скажеш, так буде повіки.

Сонце не згасне! Любов не мине!

Вона.

Здрастуй, коханий! Піднімеш повік, –

З тисячі лиць упізнаєш мене!

Він. Кохана, я буду приходити до тебе у сни кожної ночі, я заколишу гомоном вітру твою оселю. Я вистелю в’юнку доріжку терпкими веснами або рясними серпневими зорепадами.

Вона. А я, коханий, стану твоєю піснею. Замріяною і тихою, як журлива осінь. І лякливої ночі замріяною гілкою яблуні стукатиму у твоє вікно. А коли зарегоче хуртовина, я білими сніжинками буду сріблити твої теплі шовкові вії.

Він. Кохана, я ніжними світанками буду приходити до твоєї кімнати. Сідатиму скраєчку на твоє ліжко і тихо-тихо співатиму ту дивну пісню, яку навесні нам навіяли берези. Пам’ятаєш?

Вона. Коханий, я лагідним вітерцем припаду

до твоїх плечей і ти слухатимеш, як тужить моє серце.

Разом. Ми будемо разом усе життя, як зорі,

як сон, як казка.

Ведучий. Вічна загадка любові, різні відтінки людських стосунків завжди були в центрі Поезії. Чому? Мабуть, тому, що поети відчувають світ набагато тонше, набагато гостріше, ніж будь-хто інший. Кохання – це та таїна, що дає їм поштовх до творчості, дарує наснагу.

Ведуча.

Летять, летять,

Йдуть у безсмертя люди…

У вічності ріки

Вже берегів не буде.

А сяйво золоте

Висвічує надію:

Щось втратили, проте –

Ми ще кохати вмієм!

Хай туга груди…

Хай серце біль шматує.

Любов віки живе,

Любов цей світ рятує!

Сьогодні ми розгорнули чарівну книгу поезії про кохання, яку написали класики світової літератури, неперевершені майстри ліричного слова

(Учні називають імена всіх поетів, чиї вірші звучали протягом вечора).

Учитель.

А любов починається з подиву-подиху,

А любов – наче сяйво в імлі.

А любов починається з першого погляду,

А любов не кінчається на Землі!

Хай кохання цвіте буйним цвітом у вашій душі, нехай воно приносить лише найкращі хвилини в житті, нехай буде щирим, ніжним, вірним і завжди взаємним!

Пам’ятайте, для щастя людині достатньо клаптика землі, на якому вона стоїть! Тож будьте щасливими, кохайте і будьте коханими! Та неодмінно намагайтеся зберегти це найпрекрасніше почуття в своєму серці!

Леся Сич,
вчитель зарубіжної літератури
Немирівського НВК “ЗОШ І-ІІІ ст. ім. М. Д. Леонтовича”
Вінницької обл.

Поезія і доля Зельми Меербаум-Айзінґер – німецькомовної поетеси Буковини

Мета: розширити читацький досвід учнів, поглибити їхні знання учнів про Другу світову війну, показати яка роль митця у боротьбі з фашизмом та як переосмислюється історія в долі конкретної людини; поглиблювати уміння зіставляти свої враження із задумом автора і робити власні висновки; формувати інформаційні компетентності та європейські цінності:патріотизм і розуміння значення життя як найвищої цінності; розвивати емоційну сферу; виховувати почуття поваги до героїв війни, спонукати до роздумів про призначення людини; виховувати розумного, людяного, наділеного гарним естетичним смаком, свідомого читача.

Обладнання: слайди до мультимедійної презентації «Цей світ тепер буде часткою усіх нас», портрет Зельми Меербаум-Айзінґер, відеофільм «Фільм про Зельму», фонозапис пісні «Колискова» на слова Зельми Меербаум-Айзінґер у виконанні Нори Гомрингер, відеофільм «Чернівці – місто, де варто жити», відеофільм «Вулицями Чернівців. Місто, вулиці якого замітали трояндами».

Презентація Черняєвої Н.В. “Зельма Меербаум-Айзінґер”Завантажити

Тип уроку: урок позакласного читання.

Епіграф:

Я хочу жити.

Я хочу сміятись, дітей родити.

Хочу боротись, творити, кохати.

Я хочу небо на руки взяти.

Дихати вільно, співати пісні.

Не хочу вмирати. Ні.

Ні!

Зельма Меербаум-Айзінґер

Хід уроку

Мотивація навчальної діяльності

Слово вчителя. Зовсім не обов’язково робити далекі історичні екскурси в минуле певної літератури, щоб розкрити складні взаємостосунки історичних подій і людської особистості у вірші, драмі чи романі. Інколи для цього цілком достатньо такого невеличкого географічного регіону й обмеженого часового відтину, як, наприклад, Буковина міжвоєнного періоду. Хаотичну й заплутану історію Буковини новітнього часу намагається ескізно відтворити у своєму вірші «Чернівці» поетеса Роза Ауслендер:

Місто на схилах у сукні зеленій

Дроздів непідробні трелі

Дзеркальний короп

приправлений перцем

мовчав п’ятьма мовами

Циганка

читала нам долю

на картах

Діти монархії

під чорно-жовтим стягом

марили про німецьку культуру

Легенди Баал-Шема

Чудеса з Садагури

Після червоної рокіровки

міняють барви…

Життєвий шлях і літературна творчість поета – далеко не рівнозначні поняття. Нерідко вони можуть існувати мовби у різних вимірах, так би мовити, у паралельних світах. Для Зельми Меербаум-Айзінґер це поняття нероздільні, ба навіть тотожні, бо творчість німецькомовної поетеси, життя якої фатально спустошила злочинна ідеологія, тоталітарна влада й Друга світова війна, завжди бентежитиме наші серця унікальним поєднанням надзвичайної поетичної обдарованості та невідворотної фатальності долі, яка отримала в її поезії своє найвище втілення і звершення.

Віртуальна екскурсія містом, вулиці якого замітали трояндами.

II. Оголошення теми та мети уроку

III. Робота над темою уроку

Слово вчителя. Зельма Меербаум-Айзінґер – єврейська поетеса з чернівецьким корінням та трагічною долею, яка назавжди залишиться юною в людській пам’яті, оскільки її коротке життя було безжально обірване в одному з нацистських трудових таборів Трансністрії в грудні 1942 року, коли дівчині не виповнилося ще й 19-ти років.

Словникова робота.

Трансні́стрія (рум. Transnistria) — адміністративно-політична одиниця у південно-західній Україні, яку німці на підставі договору в Бендерах від 30 серпня 1941 року віддали під тимчасову румунську цивільну управу. Румунський регіон Трансністрія був поділений на 13 жудеців (повітів) (19 серпня 1941 — 29 січня 1944).

Презентація портрета поетеси.

Зельма Меербаум-Айзінґер

Повідомлення мікрогруп про результати опрацювання статей в мікроблогах чи на сайтах в мережі Інтернет.

Творча група біографів.

Зельма Меербаум-Айзінґер була кузиною всесвітньо відомого німецькомовного поета Пауля Целана (обоє мали спільного прадіда по материнській лінії).

Вона народилася 5 лютого 1924 року в Чернівцях в бідній єврейській родині, помешкання якої знаходилось на околиці міста і складалося з єдиної кімнатки та маленької кухні, без електричного освітлення, води й каналізації.

Її батько Макс Меербаум, який походив з буковинського села й під час Першої світової війни воював за цісаря в австро-угорському війську, невдовзі осів у Чернівцях, де орендував маленьку галантерейну крамничку. Після його ранньої смерті від туберкульозу в 1926 р. мати Зельми Фріда вийшла заміж за Лео Айзінґера, чим пояснюється подвійне прізвище поетеси.

Зельма навчалася в єврейській гімназії Чернівців, була дуже товариською, багато читала, захоплювалася танцями й спортом, любила вилазки на природу. Завжди жвава, весела, вона немовби випромінювала радість життя.

Після окупації Чернівців німецькими військами влітку 1941 року її разом з батьками було загнано в чернівецьке ґетто, а згодом депортовано в «трудовий» табір у Трансністрії, звідки нікому з них вже не судилося повернутися.

Те, що умови існування в трудових таборах Трансністрії були практично несумісні з життям, нам стає відомо з листів буковинських євреїв, які вони у грудні 1941 року намагалися передати своїм рідним та знайомим, але були конфісковані жандармами залізничного посту м. Чернівці.

З листа невідомого, адресованого В. Ландверу в м. Чернівці від 6 грудня 1941 р.

«… Картина, яку ми постійно спостерігаємо, залишиться навічно в нашій пам’яті, як випалена вогнем. Геніальний письменник не зміг би описати реальність картин горя та злиднів. Люди самого шляхетного походження, високого матеріального статку просять допомоги через холод, голод, приниження, залякування. Велика кількість знайомих і незнайомих вмерли з голоду і з кожним днем вмирають, не хочу говорити про це. Неможливо передати почуття, коли дивишся на людей, котрі сидять на своїх клунках, тримають на руках грудних і малих дітей, вночі в зруйнованих будинках, без вікон, а наступного дня їх женуть далі, не зважаючи на немилосердний мороз».

З листа пані Т. братові в м. Чернівці від 6 грудня 1941 р.

«… У мене тільки одне-єдине бажання — я хочу вийти звідси живою чи мертвою. І, при цьому, я підкреслюю, що тут є люди, які живуть в мільйон разів гірше, і що ми належимо, до числа тих, кому можна позаздрити. Я гину душевно і розумово, оточення вороже культурі; я і всі ми з нашими найскромнішими вимогами відкинуті на 2000 років назад. Я стверджую без пристрасті, що житла і обстановка гуцулів всередині та зовні в Селятині були палацами в порівнянні з тутешніми …».

З листа пана Германа доктору Л. Красновельському в м. Чернівці від 14 грудня 1941 р.

«Любий Люця! В нашій колонії 600 чоловік …10 чоловік в одній невеликій кімнаті, без їжі, в жахливих санітарних умовах — не життя, а ясна і близька смерть.…Масло, цукор і т. ін. знаю тільки по пам’яті. Прошу тебе мені повірити, що я не перебільшую. Смерть тут має добрий врожай, адже вона і є метою нашого заслання. Якщо ти коли-небудь хочеш нас побачити, то не маєш права відмовитись від найтяжчих зусиль. Бог тобі за це віддячить, і ми ніколи цього не забудемо».

Зельма Меербаум-Айзінґер померла 16 грудня 1942 року в трудовому таборі с. Михайлівка від висипного тифу та загального виснаження. Її мати Фрідеріка теж не вижила в тих умовах…

Перед самою депортацією в Трансністрію, коли мати похапцем складала сумку з речами першої необхідності, Зельма дописувала свій альбом поезій. 57 віршів вже було записано. Один з останніх віршів Зельми, що має заголовок «Трагічне», складається лише з однієї строфи:

Це найстрашніше – сліпо віддаватись

і бачити, що зайва ти.

Вже ні на що не сподіватись,

як дим у безвість відійти.

Під цими рядками стоїть дата – 23.12.1941 – а відтак червоним олівцем нашвидкуруч дописано: «Я не мала часу закінчити…».

Творча група літературознавців.

Увесь літературний доробок Зельми – це невеличкий альбом з віршами, написаними олівцем, на обкладинці якого був зображений букет квітів. В день депортації вона ще встигла вручити його комусь із знайомих із проханням передати «своєму коханому Лейзеру Фіхману». Але оскільки Лейзер поклав собі за мету будь-що дістатися Палестини, то невдовзі він довірив ці вірші Зельминій подрузі Ельзі Шехтер, усвідомлюючи, що здійснення його наміру пов’язане з великим ризиком і по дорозі вірші могли б загубитися. Коли ж інша шкільна подруга Зельми – Рене Абрамович – наважилася після війни емігрувати до Ізраїлю, то вона взяла з собою й альбом Зельми, який потім багато років зберігала в сейфі одного ізраїльського банку, перш ніж ними зацікавився їхній колишній класний наставник, гімназіальний професор Герш Сеґал, який в 1976 році опублікував невеликим накладом ці поезії власним коштом під назвою «Blütenlese» («Квітковий збір»). Згодом це видання потрапило до рук німецького публіциста й літературознавця Юрґена Зерке, який був глибоко вражений обдаруванням юної поетеси і в 1980 році видав її вірші під заголовком «Ich bin in Sehnsucht eingehüllt: Gedichte eines jüdischen Mädchens an seinen Freund» («Я тугою огорнута: Поезії єврейської дівчинки до свого друга») у гамбурзькому видавництві «Hoffmann und Campe» разом зі своїм есе «Історія одного відкриття». За короткий час книга стала літературною сенсацією.

Ліричний спадок Зельми Меербаум-Айзінґер налічує 57 віршів, серед них 5 перекладів з їдишу.

Хоча вірші Зельми були написані нею у 15-17-річному віці, однак вони засвідчують доволі зріле літературне обдаровання. У вересні 2004 року у Чернівцях на будинку № 38 на вул. Чернишевського, де народилася й проживала Зельма Меербаум-Айзінґер, була встановлена меморіальна дошка.

В університеті Тель-Авіва (Ізраїль) засновано «Фонд Зельми Меербаум-Айзінґер», куди стікаються всі надходження від видання та виконання її творів. Отримані у такий спосіб кошти спрямовуються на підтримку єврейських студентів з незаможних родин.

У 2010 році німецькою Федеральною спілкою молодих авторів і Товариством Арміна Т. Веґнера було засновано літературну премію Зельми Меербаум-Айзінґер, яка присуджується наймолодшим письменникам, починаючи з шістнадцятирічного віку.

Вірші Зельми перекладені англійською, голландською, італійською, японською, українською мовами.

Учениця в ролі Зельми Меербаум-Айзінґер:

Я хочу жити.

Глянь, який барвистий світ!

В нім стільки є м’ячів і гарних плать.

І стільки уст чекають і горять,

Щоб пити щастя юних літ…

«Поема», 07.07.1941

(збірник «Я тугою огорнута» (2012)

Автор: З. Меербаум-Айзінгер.

Переклад: Петро Рихло)

Перегляд фрагментів відеофільму «Фільм про Зельму».

Із спогадів.

Про своє знайомство з Зельмою Меербаум-Айзінґер розповідає колишня чернівчанка Маргіт Бартфельд-Феллер, яка мешкає в Тель-Авіві. З кузиною Пауля Целана Зельмою Меєрбаум-Айзінґер вона навчалася у єврейській школі.

«Це була будівля біля тюрми на нинішній вулиці Нагірній, що в районі Соборної площі. І там я провчилася півтора року разом з Зельмою Меербаум-Айзінґер. Після гімназії часто ходили гуляти в парк за резиденцією митрополитів, що на горі Габсбург. Майже перед кожною віллою по дорозі всюди квітнув чудовий темно-ліловий бузок, і в травні його солодкий важкий аромат сягав аж до самої гірки. Мені його так не вистачає…Ми гуляли, а Зельма читала нам свої вірші. Вона їх не декламувала, а просто тихенько читала. Всього вона написала 57 віршів. Для нас це завжди було святом. Публікувати їх вона не збиралася. Бо мала лише 14-15 років. Була ще замолодою для цього. Адже у такому віці всі захоплюються віршуванням. Зельма була дуже бідною. Жила у будиночку на нинішній вулиці Чернишевського, де не було електрики, не було водогону. Ми жили заможніше. Тому до мене у гості вона приходила, а до себе ніколи не запрошувала. Вона цього трішечки соромилася».

Учениця в ролі Зельми Меербаум-Айзінґер:

Я – темна ніч. Одіяння мої

м’якші, ніж білої смерті покрови.

Я всі скорботи і всі жалі

беру в свій чорний, холодний човен.

Коханий мій – нескінченний шлях.

Йому я навік віддала свій посаг –

м’яке, як шовк, і п’янке, мов змах,

крило пітьми – моє чорне волосся.

Поцілунок мій – запашний, як мед.

Молодий мандрівець ним снитиме всюди.

Коли він до серця мого припаде –

найпалкіших жінок забуде.

Мої руки ніжні й білі, як сніг.

Погамують вони найлютіші болі,

і кожен, хто доторк відчує їх, –

всміхається мимоволі.

Я – темна ніч, Одіяння мої

м’якші, ніж білої смерті покрови.

Я всі скорботи і всі жалі

беру в свій чорний, холодний човен.

Творча група культурологів.

Вірші Зельми Меербаум-Айзінґер широко знані у німецькомовному культурному просторі, багато з них покладені на музику. Однією з перших до Зельминої поезії звернулася австрійська композиторка Луна Алкалей, яка на початку 1980-х років створила кантату «Я тугою огорнута: Сценічні рефлексії до любовних віршів Зельми Меербаум».

21 квітня 2001 року у театрі німецького міста Фюрт відбулася прем’єра вистави «Selma, oder eine Reise um den Tisch» («Зельма, або Подорож навколо столу», автори Ютта Чурда, Фред Апке й Гайнріх Гартль), яка роком пізніше була з успіхом зіграна німецькими акторами також на сцені Чернівецького обласного музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської, а 2008 року в німецькому місті Ессені відбулася прем’єра музичної казки «Windekind. Eine Ode an Selma Meerbaum-Eisinger» («Дитя горищ. Ода Зельмі Меербаум-Айзінґер») Германа ван Веєна (музика) та Еви Шурман (лібрето).

31 березня 2011 року відома німецька актриса, президент Німецької Академії кіномистецтва Іріс Бербен виступила з читанням поезії Зельми у Єврейському домі Чернівців.

Аудіозапис пісні «Колискова» на слова Зельми Меербаум-Айзінґер у виконанні Нори Гомрингер.

Поезія й доля Зельми знайшли своє відображення і в сфері образотворчого мистецтва – у малюнках відомого художника, уродженця Буковини Арнольда Даґгані, який під час війни перебував разом із Зельмою у Трансністрії і зробив там декілька ескізів олівцем. Нині ці малюнки зберігаються в ізраїльському меморіальному центрі «Яд Вашем». Низку картин на мотиви віршів Зельми створила сучасна німецька художниця Гельґа фон Льовеніх.

Учениця в ролі Зельми Меербаум-Айзінґер:

Схились-но, коханий, до мене на руки

і з піснею так задрімай.

Це пісня про біль, і про смерть, і про муки,

це пісня про втрачений рай.

Ти очі зімкни, я тебе заколишу.

Ми вимрієм щастя вві сні.

Ми вимрієм золото злагоди й тиші,

ми вимрієм знади хмільні.

Вві сні до нас, любий, повернуться знову

дні, сповнені світлих жадань,

забудуться хвилі образ випадкових,

години печалі, страждань.

Лиш потім – пробудження, наче розплата…

Ах, як це жахливо увіч!

Якби наші сни вміли щастям ставати

і тугу стирати з облич!

Роздуми на тему: «Чи відчувала Зельма себе поетесою?»

(Орієнтована відповідь)

– Сьогодні це питання видається не таким уже й важливим. Німецький поет Карл Кролов вважає, що ці вірші написані людиною, яка вже добре орієнтувалася в літературі. Достеменно відомо лише те, що вона була зако-

ханою дівчиною, яка писала вірші, сповнені меланхолії, душевного неспокою і тужливих марень. Майже всі вони присвячені її коханому другові Лейзеру Фіхману, з яким вона познайомилася в молодіжній єврейській організації в Чернівцях і який пізніше трагічно загинув влітку 1944 р.

Бесіда:

– Який внесок Зельми Меербаум-Айзінґер у світову літературу?

– У чому особливість поетичного світу Зельми?

– Чи відображають вірші долю поетеси?

– Якою постає Зельма у своїх віршах?

Аналітичне питання для проведення роботи над епіграфом:

– Установіть відповідність між бажаннями поетеси та реальними картинами:

А Хочу жити

Б Хочу сміятись

В Дітей родити

Г Хочу боротись, творити, кохати

Д Дихати вільно, співати пісні

1. Депортація

2. Приниження

3. Залякування

4. «Смерть має добрий врожай»

5. Вороже оточення

6. Ізольованість

7. Душевне сум’яття

Аргументуйте думку, що поезія Зельми Меербаум-Айзінґер виражає тугу, надію й волю до життя, що надає її творінням вічної значущості й позачасової актуальності.

Експромт-промова на тему:

– «Які квіти для нащадків зібрала в свій поетичний кошик Зельма Меербаум-Айзінґер?» (Квіти кохання, надії, ніжності, вірності, «світлих жадань», «злагоди й тиші», «барвистого світу», «знади хмільної», квіти «найпалкіших жінок», щастя.)

IV. Домашнє завдання

Написати есе на тему: «Цей світ тепер буде часткою усіх нас».

V. Підбиття підсумків уроку

Слово вчителя. Творчість Зельми трагічно обірвалася на стрімкому злеті, вона не встигла повністю реалізувати себе ні в житті, ні в поезії. Але навіть та дрібка ліричних одкровень, яка залишилася після неї, засвідчує незвично високий рівень поетичного промовляння й схиляє до думки, що за сприятливіших умов її художній хист міг би досягти найвищих вершин досконалості й стати ще одним проявом безмежних можливостей людського духу.

Відеофільм «Чернівці – місто, де варто жити»

Література

1. Валерія Чорней. «Нашу молодість украли» // Молодий Буковинець.- 2012.- 29 березня.- С. 8 (Місто).

2. Гусар Ю. Юна поетеса “тугою огорнута” [Зельма Меербаум-Айзінґер] / Юхим Гусар // Буковинське віче. – 2014. – 31 липня (№ 31). – С. 3.

Internet-джерела

Відеофільм «Фільм про Зельму». [Електронний ресурс] – Режим доступу:

2. Відеофільм «Колискова» [Електронний ресурс] – Режим доступу:

3.Відеофільм «Чернівці – місто, де варто жити»

[Електронний ресурс] – Режим доступу:

4.Відеофільм «Вулицями Чернівців. Місто,вулиці якого замітали трояндами». [Електронний ресурс] – Режим доступу:

http://www.dw.de/темы-дня/украина/s-32032

http://starogit.do.am/publ/1-1-0-417

http://books-xxi.livejournal.com/10547.html

http://cv.archives.gov.ua/zelma_meerbaum.html

Н. В. Черняєва,

вчитель зарубіжної літератури

Дібровської СЗШ

Синельниківського району Дніпропетровської обл.

Тема вебінару:

«Колір попелу» як тема вебінару об’єднує трьох авторів – Брехта, Белля, Целана – через чию творчість тема війни в літературі розкривається особливо виразно. Невипадково всі троє – німецькомовні, проте за кожним стоїть свій «фон». Походження, національність, країна проживання стають чинниками, котрі позначають їхні тексти і вносять своє забарвлення. Окрім цього кожен – творець такої мови, аналогів якій немає в літературі. Іронія Брехта, епічний розмах Белля і екзистенційна криза Целана і трьох текстах («Матінка Кураж та її діти», «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…» і «Фуга смерті») охоплюють основні напрямки мислення трагедії в ХХ столітті.
Твори письменників належать одному десятиліттю, публікації відбулися 1941, 1948 та 1950 року, однак за ними стоїть широкий контекст не лише тем і образів, але і інших творів мистецтва, живопису та кіно зокрема, які увиразнюють тексти і дають додаткові ключі до розуміння.
Ми спробуємо розібратися, що робити із цими складними текстами, як перейти від базового розуміння «того, що зображено» до більш глибокого проникнення в твори, щоб врешті решт дійти до відповіді на питання: чому потрібно знати ці тексти і чому вони настільки важливі, що без них не можна бути людиною.

Ведучий

Стороха Богдан Валентиновичкандидат філологічних наук, викладач, перекладач. Випускник Полтавського педінституту за спеціальністю українська мова / література – німецька мова / зарубіжна література (1998).

Кандидатська дисертація з німецькомовної експериментальної поезії, зокрема австрійського поета Ернста Яндля (2010). Перекладач головним чином із німецької мови, є також переклади з російської та англійської. Багаторазовий учасник стипендіальних програм та стажувань у Німеччині, Австрії та інших країнах Центральної та Східної Європи. Кіноблогер та кінолектор.

«Кожен потребує близькості іншої людини, кожен хоче, щоб його розуміли…».

«Це класно – відчувати, що ти комусь потрібна».

«Якщо ми чогось дуже прагнемо, то для досягнення мети можемо подолати будь-які перешкоди й зробити те, чого й не уявляли».

«Родини бувають різні, та найгірше не мати жодної…»
(Й.Ягелло)

Йоанна Яґелло (Рошковська) – сучасна польська письменниця та журналістка, авторка творів для дітей та молоді.

Народилася Йоaнна Яґелло 4 серпня 1974 року в Варшаві. Закінчила відділення англійської філології Варшавського університету. Викладала в ньому ж мовознавство, працювала вчителькою англійської мови в польських гімназіях та ліцеях. Співпрацювала з часописами «Perspektywy» та «Cogito». Редакторка підручників із англійської мови для польських гімназій видавництва «Pearson Central Europe». Зараз працює редактором освітнього видавництва.

Має двох доньок, Юльку (нар. 1994) і Басю (нар. 2004).

Дебютувала 1997 року збіркою віршів «Moje pierwsze donikąd» (українською не перекладена). Перше прозове видання – повість письменниці «Кава з кардамоном» (Видавництво Література, 2011), за нього Й. Яґелло була номінована до нагороди «Книжка року 2011» польської секції IBBY. Також книга отримала номінацію на нагороду Donga й потрапила до «Списку скарбів» Музею дитячої книги. Перекладена українською мовою (перекладач – Божена Антоняк), вийшла друком у львівському видавництві «Урбіно» в березні 2013 року.

2012 року виходять друком оповідання письменниці «День народження» у збірці для дітей «Оповідання про звірят» (Видавництво Література, 2012) та оповідання для дорослих «Голубиний» в антології «Ніхто ніколи» (Товариство активної комунікації та Центр культури «Замок», 2012). Наступний рік теж був результативним для Йоанни Яґелло: у Видавництві Література побачило світ продовження «Кави з кардамоном» – повість «Шоколад із чилі» (2013).

Й. Яґелло – активний інтерв’юер. Відвідувала Україну. 2013 року письменниця була спеціальним гостем Дитячого фестивалю у Львові. 2014 року відвідала Київський «Книжковий Арсенал», на якому разом із перекладачкою Боженою Антоняк, художницею Наталкою Гайдою, директором львівського видавництва «Урбіно» Анатолієм Івченком презентувала читачам українське видання тоді ще дилогії повістей про молодь «Кава з кардамоном» та «Шоколад із чилі». Третя частина пригод Лінки Барської – «Тирамісу з полуницями» – побачила світ 2016 року, українською вийшла друком наступного, 2017 року. Тоді ж у перекладі з польської Ярослави Івченко в видавництві «Урбіно» (Львів) побачила світ повість «Зелені мартенси» (2017).

Українською перекладено 4 твори письменниці: трилогія «Кава з кардамоном», «Шоколад із чилі», «Тирамісу з полуницями» (переклад Божени Антоняк) та повість «Зелені мартенси» (переклад Ярослави Івченко).

Повість Йоанни Яґелло «Кава з кардамоном» пропонується для альтернативного вивчення в розділі нової програми для 10 класу «Сучасна література в юнацькому читанні».

Історія написання повісті розпочалася з того, що авторка почала писати твір для старшої доньки Юлії, як і Ніл Гейман свою славнозвісну повість «Кораліна»: «Коли почала писати повість, моїй старшій донечці було 15 років. Вона любила читати, особливо фентезі, книги про Гаррі Поттера… І я подумала: шкода, що так мало книжок про життя підлітків». Про задум повісті письменниця говорить: «Замислила написати книгу про перше кохання, про те, що переживає 13- чи 15-річна дівчина, котра шукає цього кохання, і що трапляється на її шляху. І спочатку моя героїня закохалася у старшого за себе чоловіка, потім з’явився інший хлопець… Але мені здалося, що цього замало, що потрібна якась сильніша інтрига. Та й хотілося охопити дещо ширшу і глибшу тематику – тематику непростої родини, в якій не все гаразд, в якій є свої «скелети у шафі».

А ось що дізнаємося про роботу Йоанни Яґелло над першою книгою трилогії: «Вона (дочка) читала фрагменти, які я встигала написати. Майже не критикувала, могла лише сказати, що так не буває, чи так дівчина не вчинила б… Натомість я її просила, аби розповідала мені різні історії».

Коли повість стала бестселером не тільки польської, а й європейської літератури, письменниця задумала написати продовження історії головної героїні Лінки Барської: «Кава з кардамоном» закінчується, коли Лінка має 16-17 років. І я подумала, якщо не напишу продовження і залишу її, вона начебто перестане жити. Не хотілося розлучатися з нею, хоча це нормально – написавши книгу, залишати героїв жити своїм життям. Проте мій приятель розповів, що йому наснилося, начебто книжок про Лінку було дванадцять. Не знаю, чи дванадцять, але три буде точно».

«Кава з кардамоном» – розповідь про 15-річню гімназистку Халіну Барську, що живе з матір’ю, вітчимом Адамом та молодшим братом Казимиром у одній із варшавських квартир. Батько дівчинки загинув у автомобільній аварії, коли вона була ще зовсім малою. Як це часто буває у пригодницьких творах, досі спокійне життя Лінки раптом несподівано змінюється, сім’я невпинно наближається до катастрофи. Дівчинка ніколи не відчувала підтримки та взаєморозуміння в сім’ї, оскільки, як і вітчим, мама завжди була зайнята важливою роботою, щоб, як казала вона, забезпечити добробут Лінки та її молодшого брата Кая. Мама дедалі більше нервує й дратується, зовсім не приділяючи часу й уваги дітям та господарству, вітчим чимраз довше затримується на роботі, вони часто сваряться. Лінці доводиться піклуватися про молодшого братика, хоча не за горами випускні іспити, вступ до вишу, і треба більше зусиль віддавати навчанню… Та, здається, дорослі байдужі до її проблем. Дівчина відчуває себе залишеною й зрадженою.

Незабаром виявляється, що мама мусить поїхати на невизначений час кудись далеко, і на Лінку лягають усі хатні обов’язки, турбота про молодшого брата Кая, з чим вона не може впоратися, хоча й дуже старається. На допомогу приїжджає бабуся Стефа, мамина мама. Майже безнадійно псуються стосунки героїні з найкращою шкільною подругою Наталією, натомість зав’язується дружба з новою однокласницею Касею. Щоб відволіктися від проблем, Лінка вирішує відвідати бабусю Божену, батькову маму, якої давно не бачила. У старому будинку дівчина випадково знаходить пошкоджену фотографію, де зображена маленька вона поряд із мамою. Світлина потребує реставрації. Прагнучи з’ясувати пов’язані з нею подробиці, Лінка несподівано натрапляє на таємницю, про яку члени родини говорити не хочуть, а бабця Стефа навіть відверто погрожує онуці.

За допомогою нового знайомого Адріана, який поступово стає її добрим другом, дівчинка дізнається: у неї є сестра по мамі, існування якої близькі приховують, а вітчим про це взагалі нічого не знає, отож, є якась таємнича родинна історія… І тоді Лінка вперто береться виясняти цю сімейну таємницю. Адріан, якого вона вважає лише своїм другом, допомагає дівчинці не лише в розплутуванні інтриги, а й у підготовці до вступу до омріяного нею престижного мистецького ліцею, де навчається сам. В гімназії суцільні проблеми, наближаються випускні іспити та вступ до вишу, дівчина ретельно готується, розуміючи власну відповідальність за подальшу долю…

У той же час вони з Адріаном удвох розплутують майже детективну історію: колись у Халіниної мами, яка готувалася захистити докторську дисертацію, був роман із науковим керівником, внаслідок якого з’явилася таємнича Лінчина сестра. Стосунки мусять припинитися, бо чоловік одружений. Дізнавшись про зраду дружини, після сварки з нею Лінчин батько потрапляє в автокатастрофу й гине. На його похороні в Лінчиної мами починаються передчасні пологи. Внаслідок стресу жінка потрапляє до психіатричної лікарні, де довго лікується. Новонароджену дівчинку, що з’явилася на цей світ хворою на дитячий параліч, здають до дитбудинку. Муки сумління не дають молодій жінці спокійно жити, хоча вона й поєднує свою долю з другим чоловіком Адамом, і в них народжується син. Однак відчуття провини робить своє. Мама таємно відвідує дитячий будинок, де живе її покинута донька, а коли дізнається, що дівчинку вдочерили, залікована важка нервова хвороба повертається. Ось чим пояснюється її таємничий тривалий від’їзд.

На Різдво Лінчина мама раптом повертається додому, починає дбати про рідних, про сімейний добробут, ситуація в родині трохи покращується. І зовсім виправляється, коли таємниця остаточно розкрита й Лінка після тривалих пошуків знаходить сестру. Нею несподівано виявляється нова подруга й однокласниця Кася, яку повертають до рідної сім’ї, з чим мусять змиритися Касині прийомні батьки. Адам пробачає дружині. Адріан, розуміючи, що Лінка не відповідає взаємністю на його почуття, вирішує їхати до тітки в Лондон, щоб там продовжити навчання, а дівчина в останній момент перед розлукою розуміє, що кохає його. В аеропорті, куди дівчина ледве встигає перед самим відльотом, вони нарешті зізнаються одне одному в коханні! Конкурсна фотографія Лінки посідає призове місце в творчому конкурсі, результати випускних іспитів непогані – і це дає їй можливість продовжити навчання в омріяному мистецькому ліцеї. Мама повертається до нормального життя, все в сім’ї налагоджується.

Це коротко – сюжет, але про що насправді оповідає Йоанна Яґелло? Зовсім не про те, як треба розплутувати майже детективні історії й тлумачити «віщі» сни з маминого життя, які постійно бачить Лінка! У цій книжці йдеться, що нерідко ми мало знаємо навіть про найближчих для нас, найрідніших людей і майже не цікавимося тим, що вони переживають, що їх хвилює. Це стосується не лише дорослих, яким не вистачає часу на дітей, але й підлітків, яких у своєрідному дитячому споживацькому егоїзмі часто не обходять переживання й проблеми батьків і рідних.

Отож, у розділі «Сучасна література в юнацькому читанні» маємо ще один твір про необхідність діалогу та зв’язків між поколіннями! Відірвана від коріння традицій, як майже всі мешканці великих міст, Лінка однак відчуває величезне задоволення від теплого сімейного затишку, традиційного єднання поколінь на Різдво, яке влаштовує для онуків бабця Стефа. Символічним стає й несподіване повернення мами саме в цей дивний вечір: народжується Боже Дитя – народжуються нові стосунки в Лінчиній сім’ї, народжується надія на краще.

Письменниця наголошує, що в підлітковому віці складно знайти спільну мову з батьками й однолітками, бо через зміни, які відбуваються в організмі підлітка, часто йому важко зрозуміти й самого себе. Власні проблеми здаються особливими, унікальними й вічними. Тіло набуває інших форм, світ – також. Зосереджена на своїх проблемах, Лінка не підозрювала, з яким тягарем на душі живе її мама, не замислювалася, як ставиться до них усіх і що переживає її вітчим Адам, не цікавилася, з чим у собі змагається Наталія, не знала, що молодший братик має в садочку серйозні проблеми, не здогадувалася, чому раптово змінився Адріан і що його тривожить. Однак, знайшовши дивну стару фотографію, дівчина зуміла розплутати й побачити багато чого та розібратися в усьому, адже це головне – вчасно помітити, підтримати, допомогти. Звичайно ж, Лінка вражена таємницею, яку розкрила, вчинками дорослих, які її оточують, їхніми аморальністю, нещирістю, відвертою брехнею, боягузтвом, байдужістю, протестує проти них. Саме на знак протесту вона не кидає розпочаті пошуки сестри, а незважаючи на погрози, йде до кінця! Чиста, незіпсована душа дівчини знаходить у собі сили розібратися, зрозуміти й пробачити все.

Ще одна важлива проблема, яку ставить авторка в своєму творі, – це нелегке життя покинутих у дитбудинках дітей. Кася Печериця, ніби кинувши виклик долі, завдяки велетенським зусиллям волі й заняттям плаванням зуміла перемогти важку хворобу й стати повноцінною, розвиненою особистістю. Її історія має щасливий кінець. А скільки таких покинутих і незнайдених дітей і далі живуть важким життям, спокутуючи провини дорослих! Письменниця наголошує: всі ми відповідальні одне за одного, за рідних, близьких людей. В одному з інтерв’ю Божені Антоняк вона каже: «Не знаю, чи змогла б я написати книжку про сиротинець. Хоча в дитячому будинку зростав мій батько. Інформацію про сучасні дитбудинки я здобувала від моєї подруги, вона волонтер і навчає дітей англійської мови. Але про те, що діється всередині, мені відомо небагато… Більше знаю про емоції тамтешніх вихованців. Про те, що воно буває, коли не маєш кому сказати «мамо». Або не маєш у кого попрохати грошей на нові штани… Ці діти прагнуть дружби, турботи й любові. І водночас вони часто рішучі й амбітні. І багато чого досягають, як Кася. Вони знають, що можуть сподіватися тільки на себе».

На тлі розповіді про життя дівчинки-підлітка авторка ніби запрошує читача стати безпосереднім учасником подій і замислитися над проблемами, що ніколи не втратять актуальності в сучасному світі: прірва відчуження й нерозуміння між батьками та дітьми, прагнення підлітків знайти себе у непростому вирі життєвих проблем та любовних переживань, тема сімейних таємниць, які руйнують родинний затишок. Й. Ягелло пише: «У мене взагалі був задум показати, що світ дорослих – дуже недосконалий. Дорослі роблять помилки й не завжди добре чинять. Часто не тому, що вони погані, а через те, що по-іншому не вміють. Кожна доросла людина має право бути слабкою, а діти й поготів! Кожна людина має право (а може, обов’язок) намагатися ці помилки виправити».

Письменниця дає читачам багато слушних порад, але не моралізуючи, а дружньо, зрозуміло, доступно, голосами й словами своїх персонажів. Тому й читається твір на одному диханні, легко й захопливо. Особливого смаку додає йому барвистий, легкий і колоритний переклад українською Божени Антоняк. «Смачна» книга зі «смачною» назвою!

Щодо назви твору. Кава з кардамоном – один із найпопулярніших східних рецептів. Зелений кардамон росте на Сході, різниться солодкуватим пряним смаком, лимонним ароматом і пікантною гостротою. Саме через останню якість кардамон додають до кави лише в малих дозах: 2-х зернят вистачить для того, щоб кожне горнятко з цим напоєм набуло унікальності й неповторного смаку. Кава з кардамоном – улюблений напій Адріана, яким він частує Лінку.

«Кава пахла солодко й водночас різкувато. Лінка відчувала на язиці смак меду й іще чогось, якихось невідомих прянощів.

– Що це таке? Не кориця, щось інше.

– Кардамон. І певне, ще якісь інші прянощі.

– Як зветься ця кава?

– «Медова пристрасть» (с.89)

Письменниця невипадково називає цей напій так, ніби даючи підказку читачеві: назва символізує емоційний стан закоханого, але несміливого в виявленні своїх перших почуттів Адріана. З цього моменту дівчина теж полюбила дивний напій, пов’язаний тільки з ними двома, їхній маленький секрет.

«Лінка зробила ковток. Відчула гіркуватий присмак, пом’якшений чимось солодким. Під оксамитовим, ледь медовим відтінком крилося іще щось, наче відкривалося якесь друге дно.

– Кава з кардамоном.

– Смакує?

– Звісно. Сам приготував?

– Ні, гномики начарували. Мені здалося, що тобі вона сподобалася тоді…

– Чудова. Навіть краща, ніж тоді» (с.95)

Отож, у творі йтиметься й про перші почуття, про відкриття й становлення підліткової сексуальності, але знову ж таки – легко, гарно, по-юнацьки чисто, без вульгарності.

Аргументи на користь вибору для вивчення повісті Йоанни Яґелло «Кава з кардамоном»:

Цікава постать авторки, нашої сучасниці, популярної польської письменниці, яка побувала в Україні й творчістю якої захоплюється широке коло читачів.
Цікава життєстверджуюча повість з елементами детективу та містики, сповнена оптимізму, надії, віри в краще, милосердя, любові, яких майже позбавила людину естетика постмодернізму.
Актуальна для юнацтва тематика й проблематика твору. Захоплюючі події з життя гімназистки, ровесниці й сучасниці, близькі й зрозумілі для старшокласників.
Гарний переклад українською, як і інших творів трилогії Йоанни Яґелло про дівчинку Халіну Барську. Книга є у вільному доступі.

Система вправ та завдань за повістю Й. Яґелло «Кава з кардамоном»

– Етап підготовки до аналітико-синтетичної роботи над текстом. Вивчення біографії письменника та історії написання твору за інформаційним кейсом (інформаційний кейс може формуватися вчителем і дається учням заздалегідь, тому що матеріалів про письменницю мало й їх пошуки потребують певних зусиль)

Кооперативне випереджувальне домашнє завдання: робота в групах над короткотривалим учнівським проектом «Життя та творчість Йоанни Яґелло»

Опрацювати матеріали інформаційного кейсу, знайти в них відомості про важливі, на ваш погляд, факти з життєпису письменниці.
Узагальнити біографічні відомості авторки, зібрані з різних джерел.
Представити кінцевий результат роботи над проектом за групами:
- Група 1. Скласти хронологічну таблицю.
- Група 2. Створити презентацію PowerPoint за біографією письменниці.
- Група 3. Підготувати повідомлення про виникнення творчого задуму та історію написання повісті.

Етап інтерпретування, реінтерпретування, постінтерпретування художнього твору.

Найбільш універсальний вид роботи зі старшокласниками – цілісна інтерпретація твору за планом:
Відомості про автора.
Виникнення творчого задуму повісті.
Обставини написання твору.
Родо-жанрова природа твору.
Тема та ідея твору.
Сюжет та композиція.
Художні образи.
Мова та художні засоби твору.
Місце твору в літературному доробку письменника.

Паспорт художнього твору

Можна запропонувати учням складання паспорту художнього тексту – один із популярних видів роботи над змістом твору, форма узагальнення виучуваного матеріалу. Це корисна вправа й під час роботи над системою образів, із засобами художньої виразності, літературними тропами. Кількість та послідовність ознак та фактів, що підлягають опрацюванню, учитель може додавати й змінювати за потребою відповідно до поставленої мети та зростання рівня навченості учнів конкретного класу.

Паспорт повісті Й. Яґелло «Кава з кардамоном»

Автор Йоанна Яґелло
Назва твору «Кава з кардамоном»
Рік написання 2011 рік
Жанр Повість (з елементами детективу)
Тема Життя й проблеми сучасного підлітка
Ідея Протест дитини проти аморального й бездушного світу дорослих. Кожен повинен думати про наслідки власних вчинків
Проблематика
Прірва відчуження й нерозуміння між батьками та дітьми.
Пошуки підлітками свого місця й себе в непростому вирі життєвих проблем, у дружбі та коханні.
Проблема сімейних таємниць, які руйнують родинний затишок.
Вибір у складних життєвих ситуаціях.
Відповідальність за власні вчинки.
Життя дитини з дитбудинку.
Герої Дівчинка Халіна Барська та її сім’я: мама, вітчим Адам, брат Казимеж (Кай), 3 бабусі (мамина – Стефа, батькова – Божена, вітчимова – Ружа); подруги Наталія та Кася Печериця, друг і коханий Адріан, фотографи Мацек і Конрад, класний керівник Яцек Шрон, однокласники, вчителі, батьки друзів і подруг, прийомні батьки Касі
Місце дії Варшава, Краків, Сероцьк
Сюжет (Фанфік) Досі спокійне життя 15-річної гімназистки Лінки раптом змінюється. Її мама дедалі більше втомлюється, дратується, відгороджується від усіх. Вітчим Адам чимраз довше затримується на роботі. Лінці доводиться займатися молодшим братиком, хоча не за горами випускні іспити, і треба більше уваги приділяти навчанню… Дівчина відчуває себе залишеною, зрадженою, самотньою. Несподівано мама від’їжджає на невизначений час, і на Лінку лягають усі хатні обов’язки. Стосунки з кращою подругою Наталією зіпсувалися, з’явилася нова подруга Кася. Адріан, якого вона вважає лише другом, ставиться до неї якось дивно. У школі суцільні проблеми… Щоб відволіктися від проблем, Лінка вирішує відвідати свою бабусюБожену в Сероцьку, яку давно не бачила. У її хаті дівчина випадково знаходить дивну фотографію. Прагнучи з’ясувати пов’язані з нею подробиці, Лінка несподівано відкриває таємницю: її нібито померла немовлям сестра жива! Лінка разом з Адріаном починає довгі пошуки. Її сестрою виявилася Кася.
Композиція. Твір складається з окремих розділів, назвами яких є місяці навчального року, коли відбувалися події в житті 15-річної учениці гімназії Халіни Барської. Кожен розділ ділиться на підрозділи й має власну композицію. На початку розділу – дивні містичні сни Лінки про мамину таємницю.
Конфлікт. У творі кілька конфліктів: між батьками й дітьми; між вигаданим життям, брехнею, і реальним життям, правдою; між людиною «не такою, як усі» й навколишніми.

Паспорт літературного героя. Лінка Барська (зразок)

1. Ім’я Халіна (Лінка) Барська, не любить своє ім’я

2. Вік, соціальний стан, походження 15 років, з сім’ї службовців та творчих людей (мама – в минулому науковець, бабця Стефа – відома журналістка, Кай любить малювати, Лінка має хист до фотографії, Кася – до малювання)

3. Портрет, особливі прикмети Звичайна дівчина-підліток. «Білий шифон контрастував із засмагою, а завдяки своєму бушменському волоссю дівчина виглядала дикою й оригінальною.» (с.28). «У тебе прекрасне тіло, цікаве обличчя, але в тобі є більше. Таємниця.» (с.29). «Хто ця дівчина із блискучими кучерями, на обличчі якої завдяки грі світла вимальовувалась таємничість?» (с.35). «Та в Лінки була одна риса, яку вона, мабуть, успадкувала від своїх диких предків, які обдарували її такою бушменською зовнішністю.» (с.40)

4. Місце проживання Варшава

5. Спосіб життя Живе в місті, навчається у випускному класі гімназії, готується вступати до ліцею; на навчання нема ні часу, ні сил, адже доглядає за братиком; має багато хатніх справ, бо мама дуже зайнята, а потім і зовсім зникає; відчуває себе втомленою й самотньою

6. Родина Батько загинув у автокатастрофі, мама, вітчим Адам, звідний брат Казимеж (Кай), бабусі: мамина – Стефа, журналістка, щойно вийшла на пенсію; татова – Божена, живе у Сероцьку, щороку з онукою ходить на могилу сина; вітчимова – Ружа, любить танці, розваги; зведена сестра Кася, яку мама лишила в пологовому будинку, жила до 15-ти років у дитбудинку, після розкриття родинної таємниці – в сім’ї Лінки.

7. Оточення (друзі, вороги) Подруги – Наталія, Кася, друг Адріан; ворогів не мала, відчувала антипатію до Мацека, Конрада; була приязною з багатьма однокласниками або байдужою до окремих; не любила вчителів, окрім нового класного керівника математика Шрона

8. Життєвий девіз Ще з дитинства «якщо вона бодай на мить чогось злякалася, то мусила негайно із цим позмагатися.» (с.40)

9. Мета життя Дізнатися про сімейну таємницю, зрозуміти причину їхніх проблем, врятувати сім’ю. Вступити до мистецького ліцею. Стати професійним фотографом. Знайти кохання.

10. Захоплення, уподобання Читання детективів. Фотографія

11. Риси характеру Сила волі, цілеспрямованість, кмітливість, сміливість, чуйність, доброта, цнотливість, відповідальність, неприязнь до брехні, інтриг

Робота з картою пам’яті

Карти пам’яті (ментальні карти, інтелект-карти) – спосіб зображення процесу загального системного мислення за допомогою схем, зручна техніка альтернативного запису. Використовуються для створення, візуалізації, структуризації і класифікації ідей, навчального матеріалу, як засіб для навчання, вирішення завдань, ухвалення рішень, при написанні статей.

Учні можуть складати інтелект-карту як самостійно, так і за допомогою вчителя, заповнювати або доповнювати готову. Карту можна скласти вручну й за допомогою комп’ютерних програм:

Робота з ментальною картою «Герої повісті та стосунки між ними»

Проблемне завдання: Знайдіть слова, що найчастіше зустрічаються у схемі. Розтлумачте їх. Поділіться вашими міркуваннями, чому так відбувається?

Робота над візуальною вікториною «Відгадай героя повісті за хмаркою слів»

Хмарка тегів (слів) – це візуальне представлення створених користувачами тегів для опису змісту веб-сайта. Зазвичай, теги – це слова, які перелічуються в алфавітному порядку, важливість тега відображається зміною розміру шрифта або кольору. Вони цікаві й знайомі користувачам гаджетів. Пропоную вашій увазі підбірку інтернет-ресурсів, де можна створювати необхідні для задуму певного уроку хмарки слів.

Створити хмари слів можна тут:

http://www.imagechef.com/

http://www.tagxedo.com/

http://worditout.com/word-cloud/make-a-new-one

http://www.tagcloud-generator.com/

http://tagcrowd.com/

http://www-958.ibm.com/software/data/cognos/manyeyes/

http://tagul.com/login?redirect_to=/cloud/1

Робота над написанням фанфіків

У Листі МОН України «Щодо інструктивно-методичних рекомендацій із базових дисциплін» вчителям-словесникам рекомендовано замість домашнього твору пропонувати учням «…обрати таку форму творчої роботи (наприклад, створення фанфіків тощо), щоб учні самостійно виконували творче домашнє завдання».

Фанфік, або фенфік (від англ.fan ‒ шанувальник і fiction ‒ художня література) – текст, у якому використано ідеї, сюжет або (та) персонажі оригінального твору (здебільшого літературного або кінематографічного).

Завдання для фанфіків за повістю Й. Яґелло «Кава з кардамоном»

Придумати власну версію продовження твору «Життя Лінчиної сім’ї після розкриття родинної таємниці».
Написати листа з порадами Лінці Барській, як їй далі поводитися з Адріаном.
Описати момент розкриття родинної таємниці очима Касі Печериці.
Описати момент розкриття родинної таємниці очима Лінчиної мами.
Уявити особисту зустріч з Лінкою й записати уявну розмову з нею.
Уявити особисту зустріч з Касею й записати уявну розмову з нею.
Ввести до тексту повісті епізод про роздуми й почуття Адріана після того, як він сів до лондонського літака.
Написати епізод «Життя Лінки Барської після 1-го вересня»

Блок питань для обговорення за проблемою «Прірва відчуження й нерозуміння між батьками та дітьми»

Які стосунки в родині Лінки на початку твору? Підтвердіть цитатами з тексту розділу «Вересень».
Прочитайте монолог Лінки про своє ім’я. Як ставиться дівчина до матері й чому?
Як живе Лінчина родина? Схарактеризуйте відносини між її членами.
Яку родинну таємницю приховують рідні від усіх?
Хто, на вашу думку, винен у негараздах родини?
Як Лінка ставиться до братика? Як живеться Каєві?
Як спілкується Лінка з дорослими членами родини?
Які спільні інтереси й справи в сім’ї? Що їх об’єднує?
Яка роль бабусь у цій історії?
Коли мама повертається в сім’ю? Чому автор обирає саме цей день? Чим це символічно?
Яка реакція вітчима на новини Лінки? Чому?
Коли у відносинах між матір’ю й дочкою відбуваються зміни на краще? Підтвердіть цитатами з тексту розділу «Червень».

Матеріал для порівняльного аналізу

Художні особливості повістей Н. Ґеймана «Кораліна» та Й. Яґелло «Кава з кардамоном», які є в списку для альтернативного вивчення розділу «Сучасна література в юнацькому читанні», дають підстави для різних видів порівняльного аналізу, зокрема в класах із сильнішою підготовкою. Пропоную лише окремі міркування з цього приводу, узагальнені в наступній схемі – колах Вена.

Безперечно, твір був би цікавим і для прочитання батьками, щоб вони могли краще розуміти проблеми й переживання своїх дітей-підлітків. Як і повість Н. Ґеймана «Кораліна», пропоную класним керівникам взяти твір Й. Яґелло до своєї методичної скарбнички й провести батьківські збори з надзвичайно актуальної теми щодо особливостей та ризиків підліткового віку, міжособистісного спілкування батьків і дітей, взявши за епіграф висловлювання відомого педагога Марії Монтессорі: «Дітей вчить те, що їх оточує!»

Туряниця Вікторія,
вчитель зарубіжної літератури Свалявської гімназії
Свалявської районної ради Закарпатської області, учитель-методист
лауреат Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2014» у номінації
«Зарубіжна література», співавтор підручників
із зарубіжної літератури для 8-10 класів.
Автор успішного вебінару:
“Нова програма для 10 класу: сучасна література в юнацькому читанні”

Методичні коментарі для вчителя

У вірші «Альбатрос» порушується важлива проблема – місце поета та його призначення в суспільстві. Твір побудований у романтичні манері. Тут є представлення двох світів: світу волі, високих ідеалів, мистецтва – і світу земного, духовно ницого, морально недосконалого. Протиставлення зумовлює контрастність образів – альбатрос і юрба, які набувають значення символів. Згідно з традиціями романтичної естетики альбатрос зображується як прекрасний, величний птах. Він ширяє у високому просторі неба, вільний і недосяжний для земних істот.

Небо – символ творчої волі митця, а політ альбатроса уособлює нестримний порив його уяви і фантазії. Птах у небі (тобто у світі своїх образів, фантазії, вільних пошуків) втілює безмежну владу митця у створюваному ним світі. Невипадково альбатрос називається «владикою», «королем блакиті», «володарем гроз та грому», «крилатим велетнем». Бодлер стверджує високе призначення мистецтва – служити небесним (тобто божественним) ідеалам, нести дух волі, світло краси. Слова «висота» і «блакить» символізують у вірші піднесені прагнення поета.

Водночас у вірші розкривається тема трагедії митця у духовно ницому суспільстві. З прекрасного птаха, який ще недавно літав у високому небі, а раптом опинився на палубі корабля, незграбний і безпомічний, глузують матроси. Вони перекривляють його, знущаються з нього. А він, утративши колишню силу, не в змозі протистояти безжальній юрбі. Ця яскрава алегорія викликає в читача почуття: ненависть до жорстокості й бездуховності, любов до прекрасного й високого.

Композиція вірша побудована на опозиціях, що дозволяють поетові показати несумісність різних начал: земне і небесне; широкий, безмежний простір неба і замкнений простір корабля (своєрідна тюрма); альбатрос і гурт матросів (поет і натовп). Завдяки цьому створюється багатогранна художня картина, сповнена глибоких конфліктів і непримиренних протиріч.

Художній світ поета забарвлений у різні кольори і відтінки – світлі, блакитні і темні, похмурі. «Альбатрос» – яскравий живописний твір. Він нагадує полотно художника з дуже чіткими лініями, композицією образів, перспективою. Тут має значення все – кожен жест, рух, розташування дійових осіб, вирази облич матросів, колір неба над альбатросом. Бодлер змальовує своє поетичне полотно, використовуючи багату палітру тропів (епітети, метафори, порівняння тощо).

Віддаючи данину романтичним традиціям, письменник разом із тим утверджує принципи нового мистецтва – модернізму. Він неодноразово наголошує на могутній владі поезії і поета, бо вони – володарі вищої сфери духу. Образ митця всіляко возвеличується, адже він здатен «літати» на крилах власної фантазії. За символами у Бодлера криється справжня сутність творчої особистості та людства. Характерним для його поетичної манери є непомітний перехід символу в настрій, настрою – в думку, думки – в почуття. Не становить виключення і вірш «Альбатрос».

Оскільки цей твір входить до циклу «Сплін та Ідеал» (другий після «Благословення», – уточ. О.Г.), можна припустити, що в образі гурту моряків втілено той «Сплін», який охопив сучасне Бодлерові людство, – байдужість до краси, жорстокість, духовну обмеженість. Поет оспівує мистецтво і високі ідеали, що воно утверджує, прекрасне, якому воно служить. Хоча доля альбатроса у вірші лишається невідомою (найвірогідніше – трагічною), автор уславлює силу поета, оскільки навіть смерть не може перервати політ його духу, бо прекрасне – вічне.

В останній строфі твору замість слова «альбатрос» з’являється слово «поет». І в цьому виявляється авторський задум: замінивши природу (птаха) людиною, більше того – митцем, він явно віддає перевагу останньому. Альбатрос, вільне створіння природи, може раптово загинути. Але митець, хоча й «не має змоги йти» на падолі земному, перевершує природу, бо завжди лишається вільним у світі своєї уяви. Така ідея звучить у заключній строфі вірша.

Використовуючи думки О. Ніколенко та характерологічні ознаки модерністської поезії узагальнюємо у таблиці «Традиції та новаторство у вирішенні проблеми «поет і натовп» (за віршем Ш. Бодлера «Альбатрос») специфіку розуміння та зображення Бодлером образу поета і його взаємин із суспільством.

«Традиції та новаторство у вирішенні проблеми «поет і натовп» (за віршем Ш. Бодлера «Альбатрос»)

Традиції

Новаторство

У дусі романтичних традицій: – романтичне «двосвіття», протиставлення світу духовного і світу матеріального; – принцип контрасту у зображенні стосунків поета і натовпу; – художній паралелізм (образ птаха – уособлення образу поета); – тема трагізму долі митця у бездуховному суспільстві; – замкненість бездуховного матеріального світу; – безмежність, відкритість світу ідей, мистецтва; – непримиримий конфлікт поета з дійсністю – суто романтичний («байронічний») конфлікт.

Модерністські новації: – створення художніх світів за допомогою кольорів і відтінків; – живописна картинність зображення; – чітке визначення місця образів у хронотопі тексту (альбатрос – у царині неба, матроси – хистка палуба корабля); – утвердження місії поета як володаря вищої сфери духу (на початку XX ст. поети-модерністи були проголошені «володарями душ та дум» сучасників); – символізація тексту; – перехід символу в настрій, настрою – в думку, думки – в почуття; – утвердження ідеї невмирущості мистецтва і в ньому митця; елітарність, обраність митця; – суб’єктивне бачення і зображення проблеми «поет і натовп»; – ізольованість творчої особистості в реальному світі, її самотність.

Завершується ІІІ урок підведенням підсумків, аргументацією й виставленням оцінок та визначенням домашнього завдання до наступного уроку.

Домашнє завдання:

Закінчити творчу роботу (твір-мініатюра за обсягом має бути не більше 1,5 – 2 сторінок), розпочату на уроці.

Вірш Ш. Бодлера «Альбатрос» у різних варіантах перекладу:

Вірш Ш.Бодлера «Альбатрос» французькою мовою

L’Albatros

Souvent, pour s’amuser, les homes d’equipage

Prennent des albatross, vastes oiseaux des mers,

Qui suivent, indolents compagnons de voyage,

Le navire glissant sur les gouffres amers/

A peine les ont-ils deposes sur les planches,

Que cer rois de lazur, maladroits et honteux,

Laissent piteusement leurs grandesailes blanches

Comme des avirons trainer a cote d’eux.

Ce voyageur aile, comme il est gauche et veule!

Lui, naguere si beau, qu’il est comique et laid!

L’un agace son bec avec un brule – ueule,

L’autre mime, en boitant, l’infirme qui volait!

Le Poete est semblable au prince des nuees

Qui hante la tempete et se rit de l’archer;

Exile sur le sol au milieu des huees,

Ses ailes de geant l’empechent de marcher.

Переклад Дмитра Павличка

Альбатрос

Буває, моряки піймають альбатроса,

Як заманеться їм розваги та забав.

І дивиться на них король блакиті скоса –

Він їхній корабель здалека проводжав.

Ходити по дошках природа не навчила –

Він присоромлений, хода його смішна.

Волочаться за ним великі білі крила,

Як весла по боках розбитого човна.

Незграба немічний ступає клишоного;

Прекрасний в небесах, а тут – як інвалід!..

Той – люльку в дзьоб дає, а той сміється з нього,

Каліку вдаючи, іде за птахом вслід!

Поет, як альбатрос – володар гроз та грому,

Глузує з блискавиць, жадає висоти,

Та, вигнаний з небес, на падолі земному

Крилатий велетень не має змоги йти.

Коментар до перекладу О. Ніколенко:

Дмитро Павличко – поет, перекладач, знавець світового і вітчизняного письменства, один із найцікавіших представників літературного покоління другої половини XX ст. Порушуючи у своїх віршах важливі філософські проблеми, Д. Павличко й у своїй перекладацький діяльності тяжіє до лірики, сповненої складних питань буття. Мабуть, тому Бодлер був одним із його улюблених поетів. Д. Павличко переклав більшість віршів збірки «Квіти Зла». У перекладах відчуваються особливості власної творчої манери українського поета: схильність до роздумів, поетика контрастів, активне ліричне «я», глибокий психологізм, символічність образів тощо. Павличко чимало зробив для розробки теорії і практики сонета, надавши цьому жанру особливої гнучкості та філософської насиченості на українському ґрунті. Відомою є його антологія «Світовий сонет» (1983), куди увійшли й сонети Бодлера.

Образ бодлерівського альбатроса близький світосприйняттю Д.Павличка. Він завжди стверджував високу місію поета і поезії у світі, хоча й усвідомлював трагізм життя митця у реальності. Втім, у його перекладі героя твору, альбатроса, попри скрутні обставини, не можна вважати переможеним. Він справді «володар гроз та грому». І навіть добре знаючи про драматизм долі поета «на падолі земному», перекладач слідом за Бодлером проголошує перемогу духовного начала над земним.

Переклад М. Терещенка

Альбатрос

Щоб їм розважитись, веселий гурт матросів

Серед нестримних вод розбурханих морів

Безпечно ловить птиць, величних альбатросів,

Що люблять пролітать слідами кораблів.

На палубу несуть ясних висот владику.

І сумно тягне він приборкане крило,

Що втратило колишню міць велику,

Мов серед буйних вод поламане весло.

Мандрівник зборканий знесилено ступає!

Пловець повітряний незрабний і смішний!

Той тютюновий дим у дзьоб йому пускає,

А цей, дратуючи, кульгає, мов кривий.

Поет подібний теж до владаря блакиті,

Що серед хмар летить, мов блискавка в імлі.

Але, мов у тюрмі, в юрбі несамовитій

Він крила велетня волочить по землі.

Коментар до перекладу О. Ніколенко:

Михайло Терещенко – відомий український перекладач XX ст. Здобув загальне визнання перекладами з різних мов, а особливо французької поезії. «Гідним пошани трудом» назвав М. Рильський антологію французької поезії, перекладену М. Терещенком, яка вийшла у двох томах під назвою «Сузір’я французької поезії» (1971). В антології достойне місце посідають поезії Бодлера. Їх переклади, виконані М. Терещенком, досить близькі до тексту оригіналу і відзначаються особливою вишуканістю форми. Перекладач майстерно володіє всіма барвами українського слова, вдало відшукуючи відповідники французьким тропам і фігурам. Це яскраво підтверджує терещенківський переклад «Альбатроса». Особливо виразним постає збірний образ матросів – натовпу, протиставленого творчій особистості. Українські слова «гурт», «юрба несамовита» якнайкраще розкривають конфлікт митця зі світом й усім людством. Замкненість, обмеженість людського світу підкреслюється й словом «тюрма». Втім перекладач утверджує силу генія митця, його здатність надихати, освітлювати духовним світлом навколишню дійсність. Це ідея передається порівнянням: «Поет подібний теж до владаря блакиті, що серед хмар летить, мов блискавка в імлі», що цілком відповідає оригіналу».

Переклад Івана Драча

Альбатрос

Буває, пливучи дорогами морськими,

Аби розвіятись, полюють моряки

На альбатросів тих, що в вишині над ними

Серед блакиті й хмар пливуть віддалеки.

Коли на палубу вже люта сила збила,

Король небес, що знав всі грози без числа,

Волочить важко так свої великі крила,

Мов сніжно-білі два розкинуті весла.

Крилатий мандрівник – який незграба в рухах,

В польоті буйнокрил – каліка на ногах!

Ще й дражняться – той в дзьоб йому із люльки дмуха,

А той, глузуючи, кульгає, ніби птах!

Поете! Князю хмар твоя подібна сила,

Між блискавок ти свій у грозовій імлі;

Але під шал образ перешкожають крила

Тобі, вигнанцеві, ступати по землі.

Іван Драч – видатний український поет, перекладач, громадський діяч. Його переклади відзначаються особливо виразністю, присутністю емоційного ліричного «я». Він уміє знайти незвичні словосполучення, промовисті деталі, які в різних варіаціях набувають значення символів. У зробленому І. Драчем перекладі бодлерівського «Альбатроса» привертає увагу підкреслений повтор слів зі спільним коренем: «крила», «крилатий мандрівник», «в польоті буйнокрил», «великі крила», «перешкоджають крила», «крилатість» альбатроса уособлює політ фантазії митця, нестримний політ творчої уяви, який Бодлер (а разом з ним і І. Драч) ставить понад усе. Наголошуючи на білому кольорі, чистоті крил птаха («мов сніжно-білі два розкинуті весла»), перекладач намагається донести до читача духовне світло мистецтва, його здатність освітлювати навколишню дійсність. У перекладі І. Драча значно посилене модерне начало твору. Вживання словосполучень «король небес», «князь хмар» сприяє утвердженню сили духу особистості, її переваги над буденним життям.

Переклад Елліса (Л.Л. Кобилинського) російською мовою

Альбатрос

Чтоб позабавиться в скитаниях унылых,

Скользя над безднами морей, где горечь слёз,

Матросы ловят птиц морских ширококрылых,

Их вечных спутников, чьё имя альбатрос.

Тогда на палубе, распластанный позорно,

Лазури гордый царь два белые крыла

Влачит беспомощно, неловко и покорно,

Как будто на мели огромных два весла.

Как жалок ты теперь, о странник окрылённый!

Прекрасный – миг назад, ты гадок и смешон!

Тот сует свой чубук в твой клюв окровавленный;

Другой смешит толпу; как ты, хромает он.

Поэт, вот образ твой!.. Ты – царь за облаками;

Смеясь над радугой, ты буре вызов шлёшь! –

Простёртый на земле, освистанный шутами,

Ты исполинских крыл своих не развернёшь!

Коментар О. Ніколенко:

Елліс (псевдонім Л.Л. Кобилинського) – російський перекладач початку XX ст. Вважається, що його переклад «Квітів Зла» (1908) є найточнішим і якнайкраще відповідає тексту оригіналу. У перекладі «Альбатроса» Елліс зберіг основні домінанти бодлерівського вірша: спійманий альбатрос і матроси, які знущаються з нього, пряме порівняння поета з альбатросом, романтичні образи неба, бурі, моря. Перекладач намагається приховати власне «Я», бо вважає, що на першому місці мають бути сам Бодлер: його авторське бачення поетичної картини. Мабуть, тому переклади Елліса високо оцінив російський читач початку XX ст. Через цього перекладача російська читацька аудиторія змогла повною мірою відчути особливості художнього світу французького модерніста.

Переклад Дмитра Мережковського

Альбатрос

Во время плаванья, когда в толпе матросов

Случается поймать над бездною морей

Огромных белых птиц, могучих альбатросов,

Беспечных спутников отважных кораблей, –

На доски их кладут: и вот, изнемогая,

Труслив и неуклюж, как два больших весла,

Влачит недавний царь заоблачного края

По грязной палубе два трепетных крыла.

Лазури гордый сын, что бури обгоняет,

Он стал уродливым, и жалким, и смешным,

Зажженной трубкою матрос его пугает

И дразнит с хохотом, прикинувшись хромым.

Поэт, как альбатрос, отважно, без усилья,

Пока он в небесах, витает в бурной мгле,

Но исполинские, невидимые крылья

В толпе ему ходить мешают по земле.

Коментар О. Ніколенко:

Вплив Ш. Бодлера на російську літературу початку XX ст. слушно порівнюють із впливом Дж. Г. Байрона на золотий вік російської культури. На Бодлера орієнтувалися поети Срібного віку, передусім символісти, серед яких були такі яскраві творчі особистості, як Д. Мережковський, В. Брюсов, Андрій Бєлий, К. Бальмонт, О. Блок. Втім творчістю французького поета глибоко цікавилися і акмеїсти (М. Гумільов, А. Ахматова), і митці, що стояли осторонь будь-яких напрямів і течій (М. Цвєтаєва, О. Мандельштам, Б.Пастернак та ін.) Російських модерністів приваблювала бодлерівська естетика: заглиблення у внутрішній світ людини, втаємничення змісту, пошук нових засобів виразності (символіка, контрастність образів, метафоричність мови тощо).

Звернення Д. Мережковського до перекладу «Альбатроса» було не випадковим. Як і інші символісти, він, вивчаючи творчість Бодлера, шукав власних шляхів у поезії. Переклад відзначається класичністю форми, точністю рим, влучністю виразів. Улюбленим тропом перекладача є епітет, який у різних словосполученнях набирає різних семантичних відтінків. Альбатрос у Мережковського «могучий», «огромный», «труслив», «неуклюж», «уродливый», «жалкий», «смешной». Різка зміна епітетів – від «могутнього» до «жалюгідного» – розкриває трагедію митця у сучасному йому світі. Однак перекладач водночас за допомогою гіперболічних епітетів і порівнянь підкреслює його надзвичайну силу: «исполинские, невидимые крылья», «лазури гордый сын, что бури обгоняет». У перекладі Д.Мережковського виявилася характерна ознака російського символізму, у якому першорядне значення має не об’єкт, а його визначення, емоційно- образне наповнення, символічний зміст».

Переклад В. Левіка

Альбатрос

Временами хандра заедает матросов,

И они ради праздной забавы тогда

Ловят птиц Океана, больших альбатросов,

Провожающих в бурной дороге суда.

Грубо кинут на палубу, жертва насилья,

Опозоренный царь высоты голубой,

Опустив исполинские белые крылья,

Он, как вёсла, их тяжко влачит за собой.

Лишь недавно прекрасный, взвивавшийся к тучам,

Стал таким он бессильным, нелепым, смешным!

Тот дымит ему в клюв табачищем вонючим,

Тот, глумясь, ковыляет вприпрыжку за ним.

Так, Поэт, ты паришь под грозой, в урагане,

Недоступный для стрел, непокорный судьбе,

Но ходить по земле среди свиста и брани

Исполинские крылья мешают тебе.

Переклад В. Микушевича

Альбатрос

Корабль для моряков не слаще заточенья,

Тоска – попутчица штормов и частых гроз:

И ловят моряки подчас для развлеченья

Большую птицу, чьё названье – альбатрос.

Король, расставшийся с небесным, гордым лоском,

На грязной палубе постыдно неуклюж,

А крылья белые волочатся по доскам,

Как вёсла, жалкие на мелководье луж.

Со всех сторон ему насмешки угрожают;

Весь белый, кажется он здесь шутом седым;

Его безпомощной походке подражают,

Из носогрейки в клюв пускают едкий дым.

Объявлен князь небес мишенью для насмешек,

Хоть в небесах смешна была ему стрела;

Поэт как альбатрос в толпе двуногих пешек,

Которых на земле смешат его крыла.

Історична довідка

«Альбатрос». Цей вірш у першому виданні книги був відсутнім; традиційно перший його варіант відносять до початку 1840-х років, під час подорожі Бодлера на острів Реюньон; однак вперше його було опубліковано (без другої строфи) у 1858 році, у «Ревю де Франсе» 10 квітня 1859 року. Ключ до розуміння вірша міститься у будові крил альбатроса, не здатного піднятися у повітря з пласкої поверхні: «Підіймаються в повітря тільки з гребеня хвилі або крутого берега» (Біологічний енциклопедичний словник. – М.: 1986, с. 19). Вірш мав надзвичайно сильний вплив на російську поезію. (Витковский Е. Очень крупная дичь, или Реквием по одной птице // Литературная учёба 1987. – № 5, с. 169-175).

Д. Наливайко у передмові до книги «Бодлер Ш. Поезії. – К.: Дніпро, 1989, с. 28-29 зазначає, що «вірші в «Квітах Зла» мають здебільшого двопланову структуру, де перший план займають предмети, емпіричні явища, деталі тощо, за ними спершу ніби ховається ідея, яка дедалі виростає у значенні, функціонально підпорядковуючи предметно-емпіричні образи й зрештою перетворюючи їх у символи, уособлення, параболи. Так, приміром, будується знаменитий «Альбатрос», де образ володаря морських просторів, безпорадного і смішного на палубі, переростає в романтичний образ – символ поета і його долі. Так будується «Лебідь», «Подорож» та інші численні поезії збірки. Часто в поезіях Бодлера подібним «абстрактним складником» виступає душа поета, його внутрішній світ, але це функціонально не міняє їхню структуру. Згідно з естетикою Бодлера, висловленою в його критичних статтях, в художньому творі основне – ідея, концепція, і всі його компоненти підпорядковуються її образно-експресивному втіленню. Саме ідея організує всю художню тканину твору, яка зрештою стає її символічним вираженням».

У розробках уроків, надрукованих у фахових виданнях України, вчителі-практики неодноразово представляли свою модель організації роботи на уроці з текстом Ш. Бодлера «Альбатрос» (див. матеріали Хроменко І., Лепьошкіної О, Артем Н., Ганіч Н., Тарнавської Л., Довгань А. та інших відомих вчителів України, див. список літератури).

Література:

1. Антологія зарубіжної поезії другої половини XІX-XX сторіччя: (укладач Д.С. Наливайко). Посібник для 10-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: «Навчальна книга», 2002.

2. Бабенко В. Художній переклад: Історія, теорія, практика. Ч.1. – Кіровоград: КДПІ імені В.Винниченка, 2007.

3. Библиотека всемирной литературы. Серия вторая. Том 85. Европейская поэзия XІX века. – М.: Худож.. літ., 1977.

4. Бодлер Ш. Цветы зла. – М.: АСТ – Фолио, 2003.

5. Бодлер Ш. Поезії. Пер. з фр./ Передм. Д.С. Наливайка. Післямова І.І.Карабутенка; – К.: Дніпро, 1989.

6. Бодлер Ш. Лирика: Пер. с фр./Сост. Е.Эткинда. Предисл. П.Антокольского. Худож. В.Носков. –М.: Худож. лит., 1965.

7. Бодлер Ш. Стихотворения: Пер. с фр./Сост. Е.Витковский; Коммент. Е.Витковского, Е.Баевской; Художник Е.Шиян. –Харьков: Фолио, 2001.

8. Волощук Є. Зарубіжна література: Хрестоматія-посібник для 10-11 кл. загальноосв. навч. закл. – К.: Видавничий дім «Світ знань», 2004.

9. Гаврилова В. Краса потворного // Зарубіжна література, 2003. – №48.

10. Ганіч Н. Загальна характеристика поезії середини XІX ст. // Зарубіжна література, 2008. – № 43-44.

11. Гончар М.І., Чепурна Н.М. Французька література: Навчальний посібник. – Черкаси: Кур’єр, 2005.

12. Градовський А.В. Шарль Бодлер як пізній романтик і предтеча символізму. Проблема взаємин краси і зла у збірці «Квіти Зла» // Зарубіжна література у школах України, 2003. – № 1.

13. Денисова Т.Н., Сиваченко Т.М. Зарубіжна література XX ст. Хрестоматія- посібник. Підручник для 11 кл. Загальноосв. навч. закл. – К., Генеза, 2000.

14. Довгань А. «Видобувати красу зі зла». Творчість Шарля Бодлера крізь призму його світогляду та естетичних принципів (урок-презентація, 10 клас) // Зарубіжна література. 2007. – № 2.

15. Зарубіжна література XІX століття: Хрестоматія – Навч. посіб. для 10 кл. загальноосв. шк.. / Упоряд., автор дидакт. матеріалу О.В. Пронкевич – 2-ге вид., пре роб. і доп. – К.: Пед. преса, 2003.

16. Зарубіжна література XІX століття: Хрестоматія для 10 кл. Загальноосвіт. навч. закл. / Упоряд. В.Я. Звиняцьковський, Т.Г. Свербілова – К.: Освіта, 2005.

17. Клименко Ж.В. Теорія і технологія вивчення перекладних художніх творів у старших класах загальноосвітньої школи: Монографія. –К.: НПУ імені М.Драгоманова, 2006.

18. Косиков Г.К. Шарль Бодлер между «восторгом жизни» и «ужасом жизни» (за матеріалами інтернету)

19. Лепьошкіна О. І в пеклі можна марити білосніжними вершинами… Урок-дослідження за збіркою Ш. Бодлера «Квіти Зла», 10 кл. // Зарубіжна література. 2009. – № 4.

20. Наливайко Д.С. Бодлер, Верлен, Рембо, Малларме: французький символізм як зміна метамови європейської поезії // Зарубіжна література, 2002. – № 5.

21. Наливайко Д.С. Жах і екстаз життя // Зарубіжна література, 2003. – № 4.

22. Ніколенко О. «Не звідав ще ніхто глибин твоїх, людино!» Шарль Бодлер і його збірка «Квіти зла» // Всесвітня література і культура. – 2001. – № 10.

23. Ніколенко О.М. Поезія французького символізму. Шарль Бодлер, Поль Верлен, Артбр Рембо: Посібник для вчителя – Харків: Веста: Видавництво «Ранок», 2003.

24. Ніколенко О. У пошуках нового мистецтва. Вивчення поезії Ш. Бодлера в 10 класі // Всесвітня література і культура, 2001. – № 10.

25. Пронкевич О.В. Система запитань до віршів Ш. Бодлера, введенних до програми // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України, 1999. – № 1.

26. Савкова Н. Відкриття чарівного світу французьких поетів Шарля Бодлера і Поля Верлена // Зарубіжна література. 2007. – № 2.

27. Тарнавська Л. Вивчення творчості Ш. Бодлера у 10-му класі // Зарубіжна література. 2006. – № 23.

27. Хроменко І.А. «Квіти зла» Бодлера – аморальна книжка чи «жорстокий моральний урок» людству? // Зарубіжна література в школах України. 2008. – № 1.

Гузь Ольга Олександрівна,
вчитель зарубіжної літератури НВК №26,
місто Кропивницький

Нова програма для 10 класу: сучасна література в юнацькому читанні. Ніл Ґейман «Кораліна»

Найкращий спосіб зустрічати майбутнє – в поєднанні класичної та сучасної літератури.
(Ганс Албін Ларссон)

Чарівні казки більш ніж правдиві – не тому, що вони розповідають нам про існування драконів, а тому, що переконують нас: драконів можна побивати!» (Гілберт Кіт Честертон)

Ніл Річард МакКіннон Ґейман (нар. 1960) – англійський письменник-фантаст, автор численних романів, графічних новел, коміксів та кіносценаріїв. Найвідоміші роботи – серія коміксів «Піщана людина», романи «Зоряний пил», «Американські боги», «Кораліна» та «Книга кладовища». Лауреат численних літературних нагород. Перший письменник, якому вдалося вибороти медалі Ньюбері та Карнегі за роман «Книга кладовища». 2013 року Ґейман отримав Британську національну літературну премію за роман «Океан наприкінці дороги».

Для альтернативного вивчення в розділі програми для 10 класу «Сучасна література в юнацькому читанні» пропонується повість письменника «Кораліна», яка побачила світ 2002 року. Того ж року «Кораліна» отримала премію Брема Стокера як найкращий твір для юних читачів. 2003 року нагороджена преміями «Г’юго» та «Неб’юла» як найкраща повість. 2009 року студією «Laika Entertainment» створено перший 3D повнометражний ляльковий мультфільм «Кораліна в Країні Жахів», світова прем’єра якого відбулася на Портлендському міжнародному кінофестивалі, найкращий, на думку Американського інституту кіномистецтв, фільм 2009 року, номінований на премію «Оскар».

Про свій задум твору Ніл Ґейман говорить: «Я тільки хотів написати для моїх донечок таку книжку, щоб відкрила їм правду, якої так бракувало мені, коли сам я був малим хлопчиком: що бути хоробрим не означає не мати страху. Адже бути хоробрим означає, що ти можеш переживати страх, бути по-справжньому наляканим, смертельно перепудженим, але все-таки вчинити те, що маєш учинити». «Холлі любила моторошно-страшні оповідки, де діяли відьми й хоробрі маленькі дівчатка. Тож і казка для Холлі мала бути моторошно-страшна».

Сюжет «Кораліни» нагадує чарівну казку. Чому саме до цього жанру звертається письменник, він пояснює в своїй публічній лекції «Чому наше майбутнє залежить від читання»: «Одного разу Альберта Ейнштейна запитали, як ми можемо зробити наших дітей розумнішими. Його відповідь була простою і мудрою. Якщо ви хочете, щоб ваші діти були розумні, сказав він, читайте їм казки. Якщо ви хочете, щоб вони були ще розумнішими, читайте їм ще більше казок. Він розумів цінність читання і уяви».

Сім’я Джонсів переїздить до старого триповерхового будинку з дивними сусідами, успадкованого від бабусі, – напевне, найкласичніший літературний хронотоп потойбіччя. Хто з нас любить жахіттячка, відразу впізнає його! У дівчинки купа часу – тривають літні канікули – і вона займається дослідженням старого саду. Коли задощило й малій заборонили гуляти, вона знаходить в одній із кімнат замкнені двері. Мама відчиняє ці двері, але за ними – лише цегляна стіна. Цей епізод – наче ілюстрація до афоризму А. де Сент-Екзюпері «Головного очима не побачиш»: дорослий не вміє бачити у звичайних речах незвичайне, оскільки його враження завжди спираються на визначені очікування й досвід.

Згодом у головної героїні з’являються незвичайні помічники: сусід, пан Бобо, який живе в мансарді й ніби дресирує мишей для мишачого цирку, – саме він розповідає Кораліні, що таємничі двері не варто відчиняти. Сусідки з першого поверху, колишні акторки міс Примула й міс Форсібілла, – вони ворожать на чаїнках і попереджають, що Кораліні загрожує страшна небезпека. Старенькі дарують дівчинці амулет – камінчик з діркою, такого собі курячого бога на щастя, що має допомогти пройти всі випробування.

Незабаром, коли батьків нема вдома, Кораліна раптом помічає зачинені раніше двері незамкненими. Цікаво, що це відбувається тоді, коли мами й батька нема вдома, отже двері відчиняються лише для дітей, це особливий світ, куди дорослим зась. Сміливиця проходить крізь двері, минає темний коридор і потрапляє… до себе додому. Проте дуже швидко розуміє, що це – світ-навпаки, де живуть «інша» мама та «інший» тато. Цікаво, що вони виглядають так само, як справжні, але замість очей у них ґудзики. Нові батьки кажуть Кораліні, що люблять її й готові заради своєї дитини на будь-що. Тут все виявляється кращим, ніж у звичайному світі: «інша» мама годує її смачним обідом, «інший» тато завжди грається з Кораліною, в її кімнаті стоїть скриня з чудовими іграшками, а стіни в кімнаті – улюблених кольорів: зеленого й рожевого. «Інша» мама пропонує залишитися в «іншому» світі. Єдине, що для цього потрібно – пришити Кораліні ґудзики замість очей. І це зовсім не боляче. Але дівчинка добре знає, що коли дорослі так кажуть, то насправді буде дуже боліти. Вона відмовляється й тікає до свого справжнього будинку. Несподівано у Кораліни з’являється новий помічник – кіт, який попереджає, що їй варто бути насторожі.

Удома виявляє, що справжні батьки зникли, а дзеркало підказує, куди. Смілива героїня повертається в інший світ, аби їх урятувати. Як покарання за зухвалість, «інша» мама відібрала у Кораліни єдиний ключ від дверей і ув’язнила за дзеркалом. А як Кораліна врятувалася, вам варто прочитати у самій книжці.

Це – сюжет, але про що насправді оповідає Ґейман? Зовсім не про те, що варто бути слухняним або що діти завжди перемагають зло!

Насправді автор говорить, що сучасним дітям так часто не вистачає, аби їх помічали, аби до них прислухалися, аби їх розуміли не лише свої батьки, а й старше покоління. Важливість діалогу між поколіннями – один із головних меседжів повісті Ніла Ґеймана. Батьки Кораліни віддають перевагу екранам комп’ютерів, майже не звертають уваги на дочку, дівчинка в рідному домі, поряд із рідними людьми відчуває самотність – і це її неймовірно засмучує. Потреба в безпосередній взаємодії як у чомусь справжньому і штовхає Кораліну шукати іншу сім’ю.

Тому твір бажано б прочитати й батькам, щоб краще зрозуміти, до яких фантазій і думок призводить малят їхня байдужість, куди вона може штовхнути їхнє «чадо» в сучасних «міських джунглях». Класні керівники можуть взяти повість Н.Ґеймана до своєї методичної скарбнички й провести батьківські збори з надзвичайно актуальної теми міжособистісного спілкування батьків і дітей.

Інша важлива ідея повісті – право підлітків на власний вибір. Дитина у світі-навпаки апріорі не має голосу й вибору, і з такого світу Кораліна тікає.На перший погляд, здається, ніби саме справжні батьки не дають Кораліні вибору: купують сірі светри на виріст і змушують їсти несмачні напівфабрикати. У світі-навпаки, на перший погляд, все по-іншому: смачна їжа, цікаві ігри й іграшки, спільне дозвілля, кімната улюблених зелено-рожевих кольорів, навіть омріяні яскраві ґумові чоботи. Проте це все – ілюзія вибору, адже глобально у світі-навпаки Кораліна теж нічого не вирішує. Найяскравіше це виявляється в уривку з ґудзиками: «інша» мама пропонує героїні рожеві, зелені чи чорні ґудзики замість очей. Кораліна може обрати лише форму, проте не зміст, тому «інші» батьки стверджують, що скоро Кораліна бачитиме речі так само, як бачать вони. Йдеться про нав’язування дорослими дитині свого погляду на світ, що втілено у метафорі ґудзиків замість очей.

Ця незначна деталь лякає найбільше. Позбавити людину очей – це позбавити її людяності як такої, душі (адже очі – дзеркало душі!). Такий сенс вкладає у цю алегорію автор.

Однак страшні пригоди Кораліни звучать оптимістично: всі події відбуваються у передшкільний тиждень. Отже, це шанс не лише прожити цікаво останні дні літа, а й стати дорослішою. І, головне, навчитися самостійно визначати власне майбутнє.

Важливу роль у розкритті головної думки відіграють імена героїв чи їхня відсутність. Імена для людей – важлива частина ідентичності. Ніл Ґейман у зізнанні щодо імені головної героїні каже: «Книжка обрала собі заголовок: Кораліна. Я хотів надрукувати ім’я Кароліна, а воно якось перекрутилося. Подивився я на ту Кораліну й збагнув: це – чиєсь ім’я! І закортіло мені дізнатися, що ж сталося з дівчинкою Кораліною». Дівчинка наполягає, щоб її йменували правильно, ображається, коли її називають Кароліною. Вона неймовірно смілива, адже різнитися від решти завжди складно. Незвичне ім’я підкреслює незалежний характер.

У світі-навпаки, куди потрапляє Кораліна, імен нема, є лише позначка «інший». «Інша» мама, «інший» батько – люди без імен, а отже без сутності, спотворена копія справжнього світу, наче викривлене відображення у дзеркалі.

Єдиний, хто лишається справжнім у «іншому» світі – це кіт, і саме він стає союзником Кораліни. Один із найцікавіших персонажів. Незалежний, але потребує допомоги. Приязний, але не відверто-відданий. Подорожує між різними світами, має ореол загадковості, потойбіччя.

Батьки Кароліни теж не мають імен, але тут причина інша: це типові сучасні батьки, заглиблені у свої проблеми, які весь свій вільний час приділяють не дитині, а Інтернет-мережі, байдужі до створення сімейного затишку в оселі, до здорового харчування, до смачної їжі, до потреб та смаків власної дитини, до спільного дозвілля. Мати перестає бути господинею, відсторонюється від виконання хатніх обов’язків, батько не бажає бути господарем на сімейному обійсті. Дитина представлена сама собі, самотня у світі, повному людей. Не впізнаєте?!

Твір Ніла Ґеймана звучить надзвичайно сучасно й актуально!

Аргументи на користь вибору для вивчення повісті Ніла Ґеймана «Кораліна»:

Цікава постать автора, нашого сучасника, популярного письменника-фантаста, художника коміксів, творчістю якого захоплюється широке коло читачів.
Цікава повість-казка, в якій Добро перемагає Зло, сповнена оптимізму, надії, віри в краще, милосердя, любові, самовідданості, яких майже позбавила людину естетика постмодернізму.
Оригінальне поєднання казки, містики, фантастики та жахів. Актуальна тема й проблематика твору. Захоплюючі й фантастичні події, що стаються в сучасному для нас світі .
Гарний переклад українською, як і багатьох інших творів письменника; книга є у вільному доступі.

Система вправ та завдань за повістю Н.Геймана «Кораліна»

– Етап підготовки до аналітико-синтетичної роботи над текстом.
Вивчення біографії письменника та історії написання твору
(індивідуальне, кооперативне або колективне випереджувальне домашнє завдання):

Підготувати повідомлення про найцікавіші, на ваш погляд, факти з життєпису Ніла Ґеймана.
Скласти тези «Найяскравіші сторінки життя Ніла Ґеймана».
Опрацювавши біографічні відомості, записати уявне інтерв’ю з письменником.
За біографічними відомостями скласти розширену візитну картку письменника.
Створити скрапбук за сторінками біографії Ніла Ґеймана.
Створити буктрейлер (або презентацію PowerPoint) за біографією письменника.
Опрацювавши передмову до «Кораліни», виписати цитати, де автор пояснює обставини виникнення творчого задуму та історії написання повісті-казки.

– Етап інтерпретування, реінтерпретування, постінтерпретування художнього твору.

Найбільш універсальний вид роботи зі старшокласниками – цілісна інтерпретація твору за планом:
Відомості про автора.
Виникнення творчого задуму повісті.
Обставини написання твору.
Родо-жанрова природа твору.
Тема та ідея твору.
Сюжет та композиція.
Художні образи.
Мова та художні засоби твору.
Місце твору в літературному доробку письменника.

Робота з картою пам’яті

Карти пам’яті (ментальні карти, інтелект-карти) – спосіб зображення процесу загального системного мислення за допомогою схем, зручна техніка альтернативного запису. Використовуються для створення, візуалізації, структуризації і класифікації ідей, навчального матеріалу, як засіб для навчання, вирішення завдань, ухвалення рішень, при написанні статей.

Приклади інтелект-карт за повістю Н.Ґеймана «Кораліна»

Можна складати й тематичні інтелект-карти за літературним твором, як-от: «Система образів повісті Н.Ґеймана», «Два світи в повісті «Кораліна»

У роботі з інтелект-картою учні за пропозицією вчителя можуть обирати схематичні фігури-символи для малюнка, кольори.

Працюючи над характеристикою образу головної героїні Кораліни, можна запропонувати десятикласникам створити асоціативний кущ або кластер «Риси характеру Кораліни та коментарі до них», причому в останньому виді роботи завдання знайти відповідне підтвердження в тексті твору учні можуть виконати вдома.

– Етап виконання аналітико-синтетичних дій за текстом художнього твору.

Проблемне завдання «Визначте проблематику та головні меседжі твору»

Проблематика твору:

Стосунки батьків і дітей
Моральний вибір людини
Страх та його подолання
Що таке справжнє щастя
Добро і Зло

Головні меседжі твору:

Важливість діалогу між поколіннями – один із головних меседжів цієї книжки. З такого світу, де дитина апріорі не має голосу й вибору, вона тікає. Ці втечі відбуваються по-різному.
Право підлітків на власний вибір.
«Бути хоробрим не означає не мати страху. Бути хоробрим означає, що ти можеш переживати страх, бути по-справжньому наляканим, смертельно перепудженим, але все-таки вчинити те, що ти маєш учинити».
«Що ж то буде за розвага, коли я отримуватиму все, чого тільки забажаю? І коли за всім цим не буде нічого справжнього?»
Позбавити людину очей – позбавити її людяності як такої.

Вправа «Займіть позицію»: висловіть власний погляд на проблему «батьки й діти», поставлену в повісті

Питання-підказки

Які стосунки панували в сім’ї Джонсів?
Як ставилися батьки до Кораліни?
Чи піклувалися вони про доньку? У чому це виявлялося?
Як відбувалося спілкування між членами родини?
Чи були вони щасливими?
Чи мріяла Кораліна про інші стосунки й інше життя?
Чи здійснилися її мрії в «іншому» житті?
Спробуйте зрозуміти батьків Кораліни й пояснити їхню поведінку.

Евристична бесіда за змістовим блоком «Інший» світ у творі»

Як потрапила Кораліна до «іншого» світу?

2. Якими видалися Кораліні «інші» батьки спочатку? Як вони поводили себе з дівчинкою?

3. Як виглядала її «інша» кімната?

4. Що обіцяли їй «інші» батьки в «іншому» світі?

5. Хто попереджав дівчинку про небезпеку?

6. Знайдіть опис «іншої» матері під час першої зустрічі. Що неприємного є в її зовнішності?

7. Розкажіть про «іншого» батька. Яка його роль у цій історії?

8. Кого ще зустріла в «іншому» світі Кораліна?

9. Яке небезпечне парі уклала мала сміливиця з «іншою» матір’ю? Чому?

10. Хто вийшов переможцем у цьому парі? Як це сталося?

11. Хто допомагав Кораліні в небезпечному двобої?

12. Яке смислове навантаження має «інший» світ у творі?

13. Сторітелинг «Яким я уявляю «інший» світ, куди потрапила Кораліна»

Вправа «Вага переваг». Доповніть відомості з проблеми «Світ дітей і світ дорослих – вони такі різні», зробіть висновки

Складання порівняльної таблиці «Світ реальний і світ «інший» у повісті»

*Світ реальний*	*Світ «інший»*
*Спільне*
*Одні й ті самі дійові особи*
*Той самий будинок*
*Кораліна й чорний кіт*
*Відмінне*
*Батьки не приділяють багато уваги доньці, бо постійно зайняті*	*“Інші” батьки спочатку роблять вигляд, що уважні, люблять доньку, піклуються, виконують її забаганки*
*Працюють, щоб забезпечити сім’ю*	*Байдикують, розважаються, роблячи зло*
*Не обманюють*	*Постійно обманюють, лукавлять*
*Мають душу*	*Не мають душі*
*Звичайні люди*	*Страшні й огидні, замість очей – гудзики*
*Уособлюють світло, життя, Добро* *Тут живуть звичайні люди, тварини, комахи*	*Уособлюють пітьму, підступи, бездушність, Зло* *Тут живуть чудовиська, чигають небезпеки*

Етап виконання аналітико-синтетичних дій за текстом художнього твору. Бліц-опитування або бесіда за текстом
Як потрапили Джонси до старого будинку? Як він виглядав? Знайдіть описи в тексті.
Хто жив у другій частині будинку? Яка роль цих героїв у системі образів твору?
Схарактеризуйте життя сім’ї Джонсів. Які стосунки були між донькою й батьками? Чим займалися батьки?
Як проводить дівчинка свої літні канікули? Що вона відчуває?
Прочитайте уривок «Кораліна з мамою в універмазі» (с.38-40). Якою змальовано маму? Про що мріє Кораліна?
Як дівчинка потрапляє в «інший» світ? Коли? Чому?
Розкажіть про життя в «іншому» світі та його мешканців.
Що сталося з батьками Кораліни?
Як і чому Кароліна стає на двобій з «іншою» матір’ю?
Хто допомагає дівчинці в боротьбі?
Як вдається Кораліні перемогти «іншу» матір?
Чи стаються зміни в душі дівчинки після мандрівки «іншим» світом?

У класах із кращою підготовкою можна запропонувати урок компаративного аналізу чи елементи компаративного аналізу як вид роботи на уроці. Для цього пропоную компаративну складову для порівняльного аналізу повісті з іншими літературними творами.

Туряниця Вікторія,
вчитель зарубіжної літератури Свалявської гімназії
Свалявської районної ради Закарпатської області, учитель-методист
лауреат Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2014» у номінації
«Зарубіжна література», співавтор підручників
із зарубіжної літератури для 8-10 класів.
Автор успішного вебінару: “Нова програма для 10 класу: сучасна література в юнацькому читанні”

25 січня о 19.00 відбудеться вебінар Вікторії Туряниці «Паралелі та меридіани літературного глобуса: елементи компаративного аналізу на уроках літератури»
На вебінарі Ви дізнаєтесь:
Які є види компаративного аналізу та як їх використовувати у практиці?
Які існують форми роботи на уроках з елементами порівняльного аналізу, починаючи від усної народної творчості до модернізму?

Також ведуча презентує для вас узагальнену таблицю творів письменників різних літератур для порівняльного аналізу.
Буде цікаво! Не пропустіть! Реєструйтеся за посиланням

З розвитком Всесвітньої Мережі Інтернет людство отримало безліч унікальних можливостей та умов для віртуального навчання та спілкування. Сьогодні вебінари стають найпопулярнішою формою дистанційного інтерактивного навчання серед освітян. Що таке вебінар, у чому його відмінності від інших способів організації самоосвіти, як взяти в ньому участь? Відповіді на такі актуальні питання сьогодення сучасної освіти ви знайдете в цій статті.

Що таке вебінар?

Слово вебінар утворено від веб та семінар. Веб (англ. Web – мережа, павутина) – загальноприйняте позначення приналежності до комп’ютерної мережі Інтернет. Семінар – інтерактивне навчальне заняття, в ході якого слухачі виступають з доповідями, задають запитання, беруть участь в обговоренні, дискутують. Виходячи з цього, вебінар означає «семінар, що проходить в комп’ютерній мережі», тобто його сміливо можна назвати онлайн-семінаром.
Семінар чи вебінар: традиції проти інновацій
Кожен із цих заходів має свою специфіку. Семінар обирають за постійність, серйозність і традиційність. Спікери завжди знають, що їх чекає робота з колективом колег, спрямованих на вивчення і дослідження запланованої теми. Технологія публічних виступів знайома кожному учителеві, адже урок – це і є публічний виступ. А от виступ перед камерою, коли зоровий контакт з глядачами повністю відсутній, емоційно присутній частково завдяки чату, часом вибиває з колії навіть досвідчених майстрів слова. Тому вебінари привертають увагу і викликають щирий інтерес, хоча лякають своєю незвичністю. Погодьтеся, не кожен зважиться опанувати нову для себе сферу діяльності, щоб стати учасником або ведучим вебінару, адже для цього необхідно докласти певні зусилля і час. Ті ж, кого сучасні технології та інновації не тільки не жахають, але й надихають, отримають за свою мужність ряд значних переваг. [4]
Для чого проводять вебінари?
Вебінари дуже схожі на звичайні семінари і під час їх проведення досягаються певні цілі. По-перше, вебінар використовується для навчання, підвищення кваліфікації, обміну досвідом та освоєння різних навчальних програм, які учитель зможе використати у підготовці до уроків чи безпосередньо на уроці. По-друге, часто метою вебінару є звичайна конференція, на якій учасники отримують можливість послухати виступи ораторів і обговорити їх згодом. Такий захід і називається Веб-конференція.

Як проходить вебінар?
Час проведення та тематика вебінару оголошується завчасно на сайті журналу «Зарубіжна література в школах України», а також на ФБ сторінці журналу. У зазначений час всі учасники проходять за отриманим заздалегідь посиланням у віртуальний кабінет, де і беруть участь у вебінарі.
Як правило, веде заняття один спікер. Лектор, перебуваючи перед комп’ютером і використовуючи мікрофон і веб-камеру, спілкується з аудиторією. Також він може демонструвати таблиці, графіки, відео, малюнки і презентації в цифровому форматі. Решта учасників чують і бачать його на екрані, але зазвичай не можуть розмовляти один з одним. Спілкування учасників один з одним та з ведучим відбувається за допомогою чату. Крім цього, лектор відповідає на коментарі і питання в режимі онлайн. Після завершення всім учасникам вебінару розсилається запис заняття та сертифікат. [3]
Увага! Важливо! Як стати учасником вебінару?
Оскільки вебінари проводяться через Інтернет, для участі в ньому потрібні відповідні технічні умови. Всі глядачі повинні мати доступ до Інтернету через комп’ютер або смартфон, навушники або колонки. Попередньо реєструйтеся на вебінар через оголошення на сайті журналу https://zl.kiev.ua чи ФБ-сторінці https://www.facebook.com/zl.kiev.ua/?ref=br_rs. Процедура реєстрації інтуїтивно зрозуміла: завжди в оголошенні є функція «Зареєструватися», після натиснення якої, ви даєте відповідь на кілька питань (ПІБ, електронна адреса, школа, в якій працюєте – необхідні данні для сертифікату). Оце й усе – ви зареєстровані. При реєстрації будьте уважні і правильно вкажіть адресу електронної пошти, адже саме на неї вам прийде підтвердження участі у вебінарі та реквізити для оплати. За день до вебінару знову на пошту прийде лист-нагадування про участь із кнопкою доступу до вебінару. У вказаний час ви через кнопку доступу в листі заходите у вебінарний кабінет і насолоджуєтеся спілкуванням з колегами та спікером. Організатор вебінару – головний редактор журналу «Зарубіжна література в школах України» Дмитро Лебедь. Якщо виникають питання з реєстрацією чи оплатою вебінару пишіть на antrosvit@ukr.net , і вам буде надано всю необхідну інформацію та допомогу.
Переваги вебінарів
З появою вебінарів у нас з’явилася можливість навчатися і спілкуватися з колегами, не виходячи з дому. Нема потреби їхати за десятки чи сотні кілометрів, витрачати час і кошти на дорогу, номер в готелі і харчування, покидати основне місце роботи та сім’ю. А головне – ви можете обирати саме ті теми, які вас цікавлять. За допомогою вебінарів можна займатися самоосвітою вдома за чашкою гарячої кави чи запашного чаю. Глядачі вебінару можуть знаходитися в різних містах або навіть країнах. Бути присутнім на вебінарі ви можете, знаходячись у зручному для вас місці – на відпочинку, вдома або в школі. За день до події редакція журналу завбачливо надсилає лист із нагадуванням про участь у вебінарі. Та якщо ви все ж запізнилися, до прямої трансляції можна приєднатися в будь-який момент. Життя вносить корективи, тому буває таке, що немає можливості подивитися вебінар у прямому ефірі. І це не біда, адже всі учасники вебінарів отримують відеозапис, який можна переглянути в зручний час. Слід пам’ятати, що пряма трансляція має свої переваги – спілкування в чаті, яке часто досить цікаве і дає змогу зануритися в атмосферу інтерактиву. Крім цього, вартість вебінарів дешевша, ніж вартість навчальних курсів чи тренінгів, оскільки не потрібно платити за оренду приміщення і використання спеціального обладнання. Значна перевага участі ще й у тому, що кожен глядач отримує сертифікат із зазначеною кількістю годин. Також у подарунок учасники отримують презентацію, яку спікер готує для свого виступу, часто ще додатково цікаві розробки. Упродовж кількох робочих днів після вебінару організатор надсилає на електронну пошту кожному учаснику сертифікат, який ви самостійно роздруковуєте, якщо є потреба.
Недоліки вебінарів
Як би не старався лектор, але під час вебінару не досягається такий же емоційний зв’язок, як під час живого спілкування. А це досить важливий аспект, від якого залежить ефективність навчання.
На жаль, наразі ще значна частина вчительства з осторогою ставиться до сучасних технологій, в тому числі до їх використання з ціллю самоосвіти. Хоча у всьому світі давно доведено ефективність застосування вебінарів в освіті.

Найкраще про вебінари розкажуть самі учасники вебінарів.
Liudmyla Subbotina. Упродовж останніх років беру участь у вебінарах для отримання актуальної і корисної інформації, освоєння нових технологій з метою самовдосконалення. Зробила висновок, що така форма самоосвіти мене влаштовує на 100%: є можливість поспілкуватися у чаті із доповідачем, зберегти запис на ноутбуці і переглядати його у разі потреби. До того ж є можливість присвятити вебінару зручний час, головне – зареєструватися і оплатити. Нещодавно відкрила для себе чудову річ – абонемент на кілька вебінарів. Дуже зручно: заощаджуєш кошти, маєш змогу обрати цікаву тобі тему, організатори постійно балують цікавинками та бонусами. Хочу подякувати редакції журналу за можливість відкривати нове і цікаве, за прийнятні ціни і добір класних лекторів, людей залюблених у своє справу, тих, хто спонукає нас не стояти на місці.
Natalya Gladinyuk. Вебінари – це надзвичайно велика допомога для вчителя, а особливо – молодого, який, прийшовши в сучасну школу, не знає чим зацікавити і здивувати, а тут просто і легко розповідають, діляться своїм досвідом, заохочують не боятись експериментувати на уроках. Таке “спілкування” онлайн дало мені можливість знайти нових друзів-вчителів. У такій атмосфері набагато легше в емоційному плані передавати свої думки, все
йде так невимушено і цікаво, що після закінчення
з нетерпінням очікуєш наступного вебінару. Особливо, щиро вдячна Вам, пані Лесю, бо ФБ-спільнота «Методичні родзинки уроків ЗЛ» і ваші вебінари є для мене великим натхненням в роботі. Успіхів Вам!!!
Victoria Skydan. Вебінари – чудова ідея, оскільки специфіка нашої професії не дозволяє їздити до інших міст у будь-який день, щоб відвідувати семінари, майстер-класи, тренінги тощо. Крім того, повагу й захоплення викликають колеги, які діляться своїми напрацюваннями, методами, знахідками, одним словом, «родзинками». Я постійно беру участь у різних вебінарах, у тому числі і й від журналу «Зарубіжна література в школах України» (хоч сама викладаю українську мову й літературу). Вебінари – це чудова можливість почути й побачити тих митців, про яких читаєш на сторінках методичної літератури, а в чаті ще й є можливість поставити питання. Тому вважаю вебінари сучасною чудовою й невід’ємною формою підвищення кваліфікації педагога.
Татьяна Журавская. Вебінар – прекрасна форма для спілкування з колегами. Можна отримати методичну допомогу, почути цікаві нові ідеї, врешті-решт, “звірити годинники”). Адже знайти однодумців теж важливо! Брала участь у багатьох вебінарах, вже є улюблені ведучі! Зустріч з ними – це і користь, і свято душі! Вдячна всім, хто щедро ділиться своїми напрацюваннями, досвідом! Мої фаворити – Ольга Гузь, Леся Сич, Анна-Марія Богосвятська. Сподіваюся, що вони проведуть ще не один вебінар.
Olga Pishuk. Творчий вчитель завжди має вчитися. Вебінари – це можливість розвиватися, надихатися, навчитися. Мене влаштовує, що я сама обираю те, що мені цікаво і необхідно. А після вебінару отримую всі матеріали. Важливий момент – час, коли проводиться вебінар. Я обираю, коли мені зручно, і не треба бігати по місту втрачати такий дорогий час. З вересня я вже прослухала кілька вебінарів і дуже вдячна за цікаві теми, необхідний інструментарій до уроку.
Тетяна Ільніцька. Працюю в невеликій сільській школі і з нетерпінням чекаю зістрічі з майстрами своєї справи. У когось є можливість поїхати у велике місто на семінар, а у когось такої можливості немає. Ось тут у пригоді стає вебінар. На сьогодні вебінари – це один з найбільш прогресивних та ефективних засобів не тільки онлайн – освіти, а й спілкування з колегами. Для вебінарів характерна висока ступінь інтерактивності. Ми, слухачі, залучені в процес навчання і можемо (хай лише в письмовому вигляді) задати питання для пояснення незрозумілих моментів, отримати на них відповіді, погодитися або ж не погодитися з позицією лектора, пожартувати, отримати подарунки, що теж приємно. Маю сорокарічний досвід роботи, і, здається, чим мене ще можна здивувати? Але кожен вебінар дає мені нові відкриття і нові знання не тільки фактичного матеріалу, але й з точки зору методики теж багато чого взяла для себе. А ще зрозуміла, що швидше засвоюю великий обсяг матеріалу, який подає лектор, дякуючи залученню мультимедійних засобів навчання. Це дозволяє максимально розкрити складні проблеми в темах, пояснити їх, використовуючи різні методи викладу матеріалу. Усі ми по закінченні вебінару отримуємо запис, який пізніше можна переглянути, використати при закріпленні матеріалу. Дуже добре, що запис вебінару видається навіть тим, хто не встиг з певних причин бути присутнім на ньому. Важливо і те, що відбувається значна економія часу і коштів. Учасникам і лектору не треба витрачати час і гроші на дорогу до місця проведення. Як недолік для себе визнала, що не завжди можу відірвати 100 грн. від сімейного бюджету, але це вже інше питання.
Марина Древинська. Професія вчителя – це професія, яка потребує постійного самовдосконалення та навчання. На жаль, не завжди є можливість потрапити в інший район на семінар, не кажучи вже про те, щоб поїхати до іншого міста. Вебінари дуже корисні, адже я можу не лише прослухати тему, яка мене цікавить, а ще й поспілкуватися з колегами, порадитися з більш досвідченішими спеціалістами. Дуже велике значення має і те, що проходять вебінари в зручний час – увечері, в зручному місці – вдома. Вже взяла участь у багатьох вебінарах, які проводилися цього року, запаслася чудовими “родзинками”, які використовую для плідної роботи з дітьми. Тому я вважаю, що така форма самоосвіти обов’язково повинна бути у кожного вчителя.
Людмила Сипливець. У минулому році відкрила для себе таку цікаву форму для здобуття нових знань, обміну досвідом та й просто спілкування з колегами не лише свого міста, а всієї України як вебінар. Це зручно, адже працюєш у комфортних умовах. Ведучі вебінарів надзвичайно цікаві люди, креативні вчителі, прекрасні спеціалісти. Після перегляду вебінару надихаєшся на роботу. Брала участь у багатьох вебінарах. Жоден із ведучих не залишив байдужою. Матеріали, якими діляться вчителі, багатющі. Організатори завжди тримають руку на пульсі, знають, що буде актуальним для вчителів на даному етапі. Дуже допомагають матеріали вебінарів щодо вивчення творів сучасної літератури.
А яке сучасне прочитання класики! Дивуюсь, як ці жіночки все встигають.
Alyona Lopakova. Вчитель має не лише вчити дітей, а ще й займатися самоосвітою сам. Головна ціль курсів підвищення кваліфікації, на жаль, – це посвідчення про КПК. Зовсім інша справа – вебінари!!! Там збираються педагогічні працівники задля спільної справи – не зареєструватися для галочки і втекти, А САМЕ ДЛЯ ТОГО ЩОБ ДІЗНАТИСЬ ЩОСЬ НОВЕ і використати, застосувати у своїй професійній діяльності. Саме завдяки ВЕБІНАРАМ я ВОЛОДІЮ багатьма методиками викладання, спілкування з учнями, підтримки дисципліни на уроці, знаю багато інтернет-ресурсів для співпраці не тільки з учнями, а й з колегами, батьками та іншими учасниками навчального процесу. Пробували у себе в навчальному закладі проводити позакласні заходи в формі вебінарів. Саме зараз у ліцеї відмінили традиційні лінійки, які проходили щосереди, а працюємо через Ютуб канал. Всі новини, оголошення, привітання, онлайн-уроки… можемо переглянути у будь-який момент, будь-де.
Висновки
Вебінари – це один з найбільш прогресивних та ефективних засобів дистанційного навчання, до якого вдаються люди, які йдуть у ногу з часом. Вже сьогодні вони міцно входять в наше життя і зовсім скоро стануть невід’ємною частиною освіти. З кожним днем зростає кількість учасників вебінарів, які оцінили плюси дистанційованної онлайн-освіти.
Від автора статті
Як постійний учасник вебінарів висловлюю щиру подяку Дмитру Лебедю та колективу редакції журналу за подвижницьку працю, просвітницьку роботу та можливість переймати передовий освітній досвід від найкращих вчителів ЗЛ та йти в ногу з часом. Під час вебінарів уже створився справжній творчий клуб за інтересами, спільнота небайдужих і творчих учителів, які готові витрачати час та кошти на самовдосконалення не через реформу в освіті, а завдяки внутрішній потребі до вдосконалення та духовного збагачення. А ще хочу низько вклонитися Ользі Олександрівні Гузь за неймовірну майстерність, глибину думки, першокласний досвід викладання і надзвичайну енергетику кожного вебінару. В кожного з нас є вчителі, які залишають слід в душі. Саме такою людиною для мене стала Ольга Олександрівна. Це не реклама, бо з пані Ольгою в реальному житті не знайома, лише у віртуальному. Але ні, це таки реклама! Якщо матимете можливість обрати вебінар для перегляду, сміливо можу рекомендувати вебінари Ольги Гузь.
З тих вебінарів, які дивилася, на мій погляд дуже актуальні та корисні для вчителя:
HAMLET: Shakespeare&Андрухович (ведуча О. Орлова)
Урок у стилі МАРШМЕЛОУ (ведуча Л. Бойко)
Нова програма для 10 класу: сучасна література в юнацькому читанні
(ведуча В. Туряниця)
Ідеї для відкритого уроку (ведуча А-М. Богосвятська)
STEM-освіта на уроках літератури: особливості впровадження (ведуча С. Дячок)
Як ведуча працюю над новим вебінаром і сподіваюся, що тема і матеріали вебінару будуть для вас не менш цікавими, як під час двох попередніх проведених мною занять. Як завжди хвилююсь, бо це велика відповідальність – не розчарувати учасників вебінару, а надихнути їх ідеями для проведення творчих уроків. Дорогі колеги, чекаю вас 1 березня о 19.00 на моєму вебінарі «10 методичних родзинок для цікавого уроку ЗЛ». Усім бажаю творчого натхнення та насолоди від роботи, а також успіхів та професійного зростання!

Використані джерела
http://osvita.ua/vnz/43979/
http://moyaosvita.com.ua/internet/shho-take-vebinar-i-yak-vin-proxodit/
https://etutorium.com.ua/blog/plus-i-minus-vebinarov
https://etutorium.com.ua/blog/seminary-i-vebinary-pliusy-i-minusy

Леся Сич,

учитель зарубіжної літератури
НВК №1 м. Немирова,
лектор та методист-кореспондент
Вінницької академії неперервної освіти,
адміністратор ФБ-групи
«Методичні родзинки уроків ЗЛ»

Дорогі вчителі! Добігає кінця зимовий розпродаж вебінарів! Встигніть придбати вебінари за акційною вартістю.
Три відеозаписи вебінарів (на Ваш вибір) УСЬОГО за 99 грн
Як придбати відеозаписи? Дуже просто! Необхідно зробити кілька кроків.

ПЕРШИЙ крок: перегляньте список вебінарів (див. нижче) та оберіть 3 вебінари, які вас зацікавили
ДРУГИЙ крок: заповніть свої дані у поданих графах. Після цього на Вашу електронну пошту надійде рахунок!
ТРЕТІЙ крок: Повідомте нас про здійснення оплати на електронну пошту antrosvit@ukr.net або у вайбер на номер 050-93-717-78
Після цього на Вашу електронну адресу надійдуть листи із відеозаписами!
Це насправді зручно та швидко!

СПИСОК ВІДЕОЗАПИСІВ ВЕБІНАРІВ
№ 1. Міфічні істоти і де їх шукати: древній міф у шкільній програмі та художній літературі (ведуча І. Горобченко)
№ 2. Таємниці гротеску: Гофман – Гоголь – Булгаков (ведуча О. Ніколенко)
№ 3. Практичне втілення принципів концентричності й алюзивності при вивченні творів зарубіжної літератури в 10 класі (Гомер, Данте, Шекспір) (ведуча О. Гузь)
№ 4. Геокешинг на уроках зарубіжної літератури. Подорож світами Данте Аліг’єрі і Дена Брауна (ведуча І. Горобченко)
№ 5. Освітні тренди на уроці зарубіжної літератури? Легко! Зручно! Ефективно! (ведуча Л. Сич)
№ 6. Використання ігрових форм роботи на уроках зарубіжної літератури (ведучий О. Каєнко)
№ 7. Google сервіси для вчителювання та повсякденних задач
(ведуча О. Горобченко)
№ 8. Особливості вивчення поезії в школі (на прикладі творчості Шарля Бодлера, Поля Верлена, Артюра Рембо та Йости Тумаса Транстремера) (ведуча О. Гузь)
№ 9. HAMLET: Shakespeare&Андрухович (ведуча О. Орлова)
№ 10. Барви слова у єднанні з акустикою живопису як інструмент всебічного розвитку особистості (ведуча Л. Сич)
№ 11. Урок у стилі МАРШМЕЛОУ (ведуча Л. Бойко)
№ 12. Міфічні істоти. Частина ІІ. Чоловіча магія, література і карти Таро (ведуча І. Горобченко)
№ 13. Командні інтелектуальні ігри як перспективна складова освітнього простору (ведучий О. Каєнко)
№ 14. Розвиток читацьких компетенцій засобами навчального діалогу. Основні науково-теоретичні підходи й техніки методики навчального діалогу (ведуча О. Гузь)
№ 15. Створення комфортного шляху дослідження потоку свідомості головного героя в морально-психологічному есе «Джакомо Джойс» Джеймса Джойса (ведуча О. Гузь)
№ 16. Літературний челендж «Портрет незнайомої із кольору, музики й слів. Таємниці героїні есе Дж. Джойса “Джакомо Джойс”» (ведуча І. Горобченко)
№ 17. Особливості методики вивчення великих жанрових форм за шкільною програмою із зарубіжної та української літератури (О. Гузь)
№ 18. Шляхи вивчення великих жанрових форм у 10-11 класах за новою Програмою (2017 року) із зарубіжної та української літератури (ведуча О. Гузь)
№ 19. Як організувати навчання відповідно до психофізіологічних особливостей учнів (ведуча І. Хроменко)
№ 20. Звукопис та колористика як складові лінгвостилістичного аналізу ліричного твору (на прикладі поезії українських та зарубіжних митців) (ведуча І. Горобченко)
№ 21. Автостопом по новаціях. Прикладний довідник програм та додатків для вчительства (ведуча О. Горобченко)
№ 22. Особливості вивчення творів М. Булгакова(«Собаче серце» та «Майстер і Маргарита») (ведуча О. Гузь)
№ 23. Використання сучасних європейських технологій у вивченні зарубіжної літератури: Storytelling (ведуча О. Ніколенко)
№ 24. Minecraft як засіб підготовки до ЗНО (ведуча Л. Бойко)
№ 25. Політ думок на крилах душі (мотив польоту і крил у творчості письменників від античності до сучасності) (ведуча І. Горобченко)
№ 26. Потримати Чеширського кота на руках. Використовуємо технології VR та AR у школі (ведуча О. Горобченко)
№ 27. Секрети успіху класного керівника від Ольги Гузь (з досвіду виховної роботи та проведення свят Останнього дзвоника й Випускного вечора) (ведуча О. Гузь)
№ 28. STEM-освіта на уроках літератури: особливості впровадження (ведуча С. Дячок)
№ 29. Нова програма для 10 класу: сучасна література в юнацькому читанні (ведуча В. Туряниця)
№ 30. Покоління цифрових джунглів. Особливий підхід до особливих дітей (ведуча О. Горобченко)
№ 31. Стратегії вивчення сучасної зарубіжної літератури. 5-9 класи (за новою програмою) (ведуча О. Гузь)
№ 32. Таємниці щасливого учителя і успішного учня (ведуча І. Горобченко)
№ 33. Японська література в школах України (ведуча О. Ніколенко)
№ 34. Формування читацьких інтересів за допомогою хмарних технологій.
Буктрейлер – сучасна форма реклами книг (ведучі Н. Немировська та С.Каляфіцький)
№ 35 Методичні ключі до вивчення драматургії в школі (8-11 класи)
(ведуча О. Гузь)

Дорогі вчителі! Нагадуємо, що добігає кінця передплата на журнал «Зарубіжна література в школах України» на 2019 рік! Щоб оформити передплату ще є тиждень (до 15 грудня)! Поспішайте!

Вартість передплати на місяць 46 грн
На 6 місяців 276 грн
На 12 місяців 552 грн

Це найменша вартість серед усіх фахових видань! Передплатити журнал можна у будь-якому поштовому відділенні або онлайн на сайті ДП ПРЕСА http://presa.ua/zarubizhna-literatura-v-shkolah-ukraini.html
Наш передплатний індекс 90230
УВАГА! Усі передплатники на 6 місяців отримають у ПОДАРУНОК: електронний методичний посібник, журнал “ЗЛ” №11 (формат pdf) та 2 відеозаписи вебінарів (на Ваш вибір)
Передплатники на 12 місяців – посібник, журнал “ЗЛ” №11 та 5 вебінари.

Як отримати подарунок?
Надішліть на електронну адресу antrosvit@ukr.net або сюди у месенджер (або у вайбер на номер 050 93 717 78) копію квитанції та номери обраних вебінарів! Квитанцію можна сфотографувати або відсканувати. Подарунки надсилаємо упродовж дня на Вашу електронну адресу!
P.S. Список відеозаписів вебінарів, які можна обрати у подарунок:

№ 1. Міфічні істоти і де їх шукати: древній міф у шкільній програмі та художній літературі (ведуча І. Горобченко)
№ 2. Таємниці гротеску: Гофман – Гоголь – Булгаков (ведуча О. Ніколенко)
№ 3. Практичне втілення принципів концентричності й алюзивності при вивченні творів зарубіжної літератури в 10 класі (Гомер, Данте, Шекспір) (ведуча О. Гузь)
№ 4. Геокешинг на уроках зарубіжної літератури. Подорож світами Данте Аліг’єрі і Дена Брауна (ведуча І. Горобченко)
№ 5. Освітні тренди на уроці зарубіжної літератури? Легко! Зручно! Ефективно! (ведуча Л. Сич)
№ 6. Використання ігрових форм роботи на уроках зарубіжної літератури (ведучий О. Каєнко)
№ 7. Google сервіси для вчителювання та повсякденних задач (ведуча О. Горобченко)
№ 8. Особливості вивчення поезії в школі (на прикладі творчості Шарля Бодлера, Поля Верлена, Артюра Рембо та Йости Тумаса Транстремера) (ведуча О. Гузь)
№ 9. 10 інструментів самовдосконалення особистості вчителя (ведуча А-М. Богосвятська)
№ 10. HAMLET: Shakespeare&Андрухович (ведуча О. Орлова)
№ 11. Барви слова у єднанні з акустикою живопису як інструмент всебічного розвитку особистості (ведуча Л. Сич)
№ 12. Урок у стилі МАРШМЕЛОУ (ведуча Л. Бойко)
№ 13. Міфічні істоти. Частина ІІ. Чоловіча магія, література і карти Таро (ведуча І. Горобченко)
№ 14. Командні інтелектуальні ігри як перспективна складова освітнього простору (ведучий О. Каєнко)
№ 15. Позитив і радість у школі: система хвилинок здоров’я (ведуча А-М. Богосвятська)
№ 16. Сучасний педагогічний інструментарій (ведуча А-М. Богосвятська)
№ 17. Розвиток читацьких компетенцій засобами навчального діалогу. Основні науково-теоретичні підходи й техніки методики навчального діалогу (ведуча О. Гузь)
№ 18. Ідеї для відкритого уроку (ведуча А-М. Богосвятська)
№ 19. Створення комфортного шляху дослідження потоку свідомості головного героя в морально-психологічному есе «Джакомо Джойс» Джеймса Джойса (ведуча О. Гузь)
№ 20. Літературний челендж «Портрет незнайомої із кольору, музики й слів. Таємниці героїні есе Дж. Джойса “Джакомо Джойс”» (ведуча І. Горобченко)
№ 21. Особливості методики вивчення великих жанрових форм за шкільною програмою із зарубіжної та української літератури (О. Гузь)
№ 22. Шляхи вивчення великих жанрових форм у 10-11 класах за новою Програмою (2017 року) із зарубіжної та української літератури (ведуча О. Гузь)
№ 23. Як організувати навчання відповідно до психофізіологічних особливостей учнів (ведуча І. Хроменко)
№ 24. Звукопис та колористика як складові лінгвостилістичного аналізу ліричного твору (на прикладі поезії українських та зарубіжних митців) (ведуча І. Горобченко)
№ 25. Автостопом по новаціях. Прикладний довідник програм та додатків для вчительства (ведуча О. Горобченко)
№ 26. Особливості вивчення творів М. Булгакова(«Собаче серце» та «Майстер і Маргарита») (ведуча О. Гузь)
№ 27. Використання сучасних європейських технологій у вивченні зарубіжної літератури: Storytelling (ведуча О. Ніколенко)
№ 28. Minecraft як засіб підготовки до ЗНО (ведуча Л. Бойко)
№ 29. Політ думок на крилах душі (мотив польоту і крил у творчості письменників від античності до сучасності) (ведуча І. Горобченко)
№ 30. Потримати Чеширського кота на руках. Використовуємо технології VR та AR у школі (ведуча О. Горобченко)
№ 31. Секрети успіху класного керівника від Ольги Гузь (з досвіду виховної роботи та проведення свят Останнього дзвоника й Випускного вечора) (ведуча О. Гузь)
№ 32. STEM-освіта на уроках літератури: особливості впровадження (ведуча С. Дячок)
№ 33. Нова програма для 10 класу: сучасна література в юнацькому читанні (ведуча В. Туряниця)
№ 34. Покоління цифрових джунглів. Особливий підхід до особливих дітей (ведуча О. Горобченко)
№ 35. Стратегії вивчення сучасної зарубіжної літератури. 5-9 класи (за новою програмою) (ведуча О. Гузь)
№ 36. Таємниці щасливого учителя і успішного учня (ведуча І. Горобченко)
№ 37. Японська література в школах України (ведуча О. Ніколенко)
№ 38. Формування читацьких інтересів за допомогою хмарних технологій. Буктрейлер – сучасна форма реклами книг (ведучі Н. Немировська та С.Каляфіцький)

Залишайтеся з нами! Попереду багато цікавих новацій!

План проведення вебінару

З історії виникнення театру й драматургії:

а) яку роль відігравав театр у античному світі;

б) чому давньогрецьких трагіків і комедіографів так цінували в суспільстві;

в) яким чином дієта пов’язана із театром;

г) коли й чому драматургія остаточно сформувалася як рід літератури;

д) розвиток театрального мистецтва від арістотеліївського театру до театру абсурду (жанрово-композиційні особливості, місце і роль глядача (читача).

Методичні секрети долучення сучасних школярів до театрального мистецтва та вивчення творів драматургії у сучасній школі або як зробити учнів відданими театралами.
Ключі до вивчення програмних творів драматургії від Есхіла до Дюрренматта. Що саме і як допоможе учневі не тільки отримати естетичну насолоду, а й зрозуміти сутність авторського задуму? Штрихи до розкодування трагедій «Прометей закутий» Есхіла, «Ромео і Джульєтта» й «Гамлет» Вільяма Шекспіра, комедії «Міщанин-шляхтич» Мольєра, «нової драми» «Ляльковий дім» Генріка Ібсена й «Пігмаліон» Бернарда Шоу, символічної п’єси «Синій птах» Моріса Метерлінка, епічної драми «Матінка Кураж та її діти» Бертольта Брехта, драми абсурду «Візит старої дами» Фрідріха Дюрренматта.
Комплексний аналіз комедії «Ревізор» Миколи Гоголя. Актуальність і сучасні інтерпретації твору.
Чим збагачують драматургія і театр молодь ХХІ століття?.. (питання для обговорення в чатах)

Подарунки від ведучої:

Розробки до вивчення драматичних творів у загальноосвітній школі.
Електронний супровід до проведення уроків.
Відеотека екранізацій шедеврів світової драматургії, що вивчаються в сучасній українській школі.

Чи знали Ви, що учні, які захоплюються інтелектуальними іграми, покращують рівень успішності на 20%? Але з чого починати?
Як правильно навчитися проводити та організовувати командні ігри в школі?
У чому особливості турнірів з брейн-рингу, «Своєї гри», «Що? Де? Коли?» «Ерудит-квартету»?
На всі ці питання вам допоможе знайти відповіді Оленксандр Каєнко, Заслужений учитель України, чемпіон (2002) та віце-чемпіон (2014) України з брейн-рингу, на вебінарі «Командні інтелектуальні ігри як перспективна складова освітнього простору», який відбудеться 1 грудня о 19.00

Чи бажаєте вирушити у надзвичайну подорож міфічними світами, зійтися у герці з драконом та напоїти з долоні єдинорога? Упевнені, що Ви давно про це мрієте. Тоді рушаймо разом!
Настав час отримати таємні знання, перевірити рівень кмітливості, розкрити природу власних талантів! Запрошуємо на найзагадковіший вебінар Ірини Горобченко «Чоловіча магія, література та карти Таро».
А ще, щоб мати повне уявлення про магію, учасники заходу отримають у подарунок відеозапис вебінару пані Ірини «Міфічні істоти і де їх шукати. Жіноча магія».
Щоб зареєструватися та ознайомитися детальніше, клікайте на зображення.

Запрошуємо педагогів будь-якого фаху дізнатися, які (не)секретні матеріали (не)формальної освіти підготувала для вас у новому вебінарі Людмила Бойко. Вебінар «Урок у стилі маршмелоу» – це:
– інструменти;
– ідеї;
– рецепти;
– креатив.
Усе спробувано на смак, відчуто, пережито, апробовано, схвалено.
Буде дуже креативно та корисно!
Реєструйтеся на вебінар за цим посиланням

Курс “Зарубіжна література” особливо сприяє формуванню світогляду молоді, моральному та естетичному розвитку.

Однією з найцікавіших мистецьких паралелей є зв’язок літератури й живопису.

Як перетворити аналіз шедеврів живопису на родзинку уроку літератури?
Як підвищити мотивацію учнів до глибинного вивчення літературного твору за допомогою картин видатних художників?
Як полегшити розуміння учнями літературних явищ і процесів за допомогою кращих зразків мистецтва живопису?

Саме на ці питання шукатимемо відповіді на вебінарі Лесі Сич, що відбудеться 9 листопада о 19.00

Вітаю! З вами Дмитро Лебедь. Запрошую вчителів всіх дисциплін на вебінар Анни-Марії Богосвятської, кандидата філологічних наук, доцента, завідувача кафедри гуманітарної освіти Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, члена-кореспондента Ноосферної академії науки та освіти, Лицара Гуманної Педагогіки.

На вебінарі “10 інструментів самовдосконалення особистості вчителя” ви дізнаєтесь:

як розрахувати час, щоб його вистачало на всі сфери життя;

відкриєте секрети продуктивності;

опануєте дієвими техніками і письмовими практиками з тайм-менеджменту – мистецтва організовувати час і різні сфери свого життя.

Також ведуча поділиться з вами досвідом, як вести творчі щоденники та багато іншого! Анна-Марія розповість вам тільки про найефективніші інструменти, які постійно використовує сама. Її поради щирі і справді дієві.

Пам’ятаймо, що кожного року в нас є 365 днів, які ми можемо прожити з радістю, любов’ю і гармонією!

Чекаємо вас на вебінар 31 жовтня о 19.00!

Запрошуємо Вас на вебінар «Формування читацьких інтересів за допомогою хмарних технологій. Буктрейлер – сучасна форма реклами книг», який відбудеться 17 жовтня (середа) о 19.00

На вебінарі Ви дізнаєтеся, які існують види буктрейлерів і коли їх доречно використовувати. Навчитеся практично застосовувати буктрейлери на уроках словесності. Ознайомитеся з програмним забезпеченням, яке допоможе Вам створити незабутній інтригуючий буктрейлер!

Наші ведучі: Наталія Немировська, вчитель української мови та літератури СЗШ І-ІІІ ст. №4 Гайсина, адміністратор популярної ФБ-групи «Мовознавчі забавки…», у якій понад 4600 учасників. Наталія Немировська увійшла в ТОП-50 учителів національної премії Global Teacher Prize Ukraine (2018). Пані Наталія буде проводити вебінар разом із колегою, вчителем інформатики Сергієм Каляфіцьким.

Вебінар організовано для вчителів української мови та літератури, зарубіжної літератури.

Приходьте! Буде дуже цікаво! Щоб взяти участь у вебінарі, реєструйтесь, будь ласка, за посиланням.

https://room.etutorium.com/registert/2/ed43922c50f44aa7e4765b6c50f44aa7e4776689

Запрошуємо на надзвичайно корисний і цікавий вебінар Ольги Гузь!
Ви дізнаєтеся про:

Особливості вивчення поезії в 5-9 класах. Який літературознавчий інструментарій потрібен учневі?
Особливості вивчення поетичних творів у старшій школі. Універсальна пам’ятка для аналізу ліричних текстів.
Місце і роль новацій для розвитку всесвітнього літературного процесу у творчому доробку Шарля Бодлера, Артюра Рембо, Поля Верлена. Чому саме їхня творчість є базовою для вивчення модерністської поезії в 11 класі?
Методичні рекомендації до вивчення життєвого і творчого шляху Шарля Бодлера. Аналіз віршів «Гімн Красі», «Відповідності», «Альбатрос», «Вечорова гармонія».
Методичні рекомендації до вивчення життєвого і творчого шляху Поля Верлена. Аналіз віршів «Поетичне мистецтво», «Осіння пісня», «Так тихо серце плаче».
Методичні рекомендації до вивчення життєвого і творчого шляху Артюра Рембо. Аналіз віршів «Моя циганерія», «Голосівки».
Нове ім’я в програмі із зарубіжної літератури. Методичні рекомендації до вивчення життєвого і творчого шляху Йости Тумаса Транстремера. Аналіз вибраних віршів.

Примітка. У подарунок від ведучої учасники вебінару отримають розробки уроків та мультимедійний супровід з вивчення творів Шарля Бодлера, Поля Верлена, Артюра Рембо та Йости Тумаса Транстремера.

Дорогий вчителю, 10 жовтня о 19.00 відбудеться вебінар Ольги Горобченко. Запрошуємо Вас взяти участь у надзвичайно актуальному вебінарі «Google сервіси для вчителювання та повсякденних задач».
Ви дізнаєтесь, як Google сервіси допоможуть зробити ваші уроки захоплюючими та більш ефективними. Учасники отримають СЕРТИФІКАТ та по-справжньому класний БОНУС: 3 вебінари Ольги Горобченко серії «TECH-інтенсив». Понад 6 годин відео із корисною інформацією про сучасні технології, програми та мобільні додатки для вчительства!

Як зробити уроки літератури цікавими?
Як підштовхнути учнів до уважного вдумливого читання не «для оцінки»?
Як зберегти прочитане у пам’яті, не дати загубитися серед завалів отриманої на інших уроках інформації?

Кожен з нас прагне знайти відповідь на ці питання, адже для справжнього вчителя ефективність його роботи – не просто галочка у анкеті. Вдався чи не вдався сьогодні урок – покаже час, проте контролювати рівень освіченості своїх вихованців ми маємо вже зараз.

Я пропоную згадати про ігрові форми роботи. Не щоденно, не на кожному уроці, а тоді, коли це доцільно, додавати до звичного ритму крапельку адреналіну. Сьогодні ми захопились новітніми гаджетами – і забули про те, що гратись можна і без них. І від того гра не перестає бути Грою!..

Давайте згадаємо (а, можливо, і вперше побачимо) дещо з того, що можна запропонувати нашим вихованцям. Практика показує: їм сподобається!

На вебінар Олександра Каєнка запрошуються вчителі зарубіжної літератури (зміст завдань зорієнтовано саме на них), керівники гуртків інтелектуальної творчості, студенти-філологи. Втім, учителі інших дисциплін теж зможуть почути і побачити чимало цікавого і корисного!

Леся Сич

Викладач зарубіжної літератури в Немирівському НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів ім. М.Д. Леонтовича-гімназія» та Вінницькій академії неперервної освіти педагогічних працівників. Адміністратор facebook-групи «Методичні родзинки уроків зарубіжної літератури», яка зараз налічує 11600 учасників.

Якщо Ви і Ваші учні любите пригоди, розгадування загадок і всіляких таємниць, тоді приходьте 21 вересня о 19.00 на вебінар Ірини Горобченко “Геокешинг на уроках зарубіжної літератури. Подорож світами Данте Аліг’єрі і Дена Брауна”.

Напевне, у вас виникають запитання: як гру геокешинг, яка полягає у знаходженні сховку, можна пов’язати з уроками зарубіжної літератури? Чи цікаво це вчителю-словеснику? На вебінарі ведуча доведе, що ця технологія може стати новою формою проектної діяльності учнів, дозволить зробити процес навчання особистісно-значущим, творчим, деякою мірою навіть азартним. Гра розглядатиметься не просто як забавка, а перш за все як інструмент обміну знаннями про літературний твір, його особливості, вплив творчості письменника на світовий літературний процес. Ви дізнаєтесь, як завдяки геокешингу ваші учні отримають досвід роботи в команді, навички пошуку, систематизації й аналізу отриманої інформації, зможуть поглибити літературно-мистецькі та історичні знання.
Рушаймо разом у подорож на пошук літературних скарбів шляхами улюблених героїв та навчимося застосувати гру геокешинг у вашій практиці!

Після вебінару Ви отримаєте сертифікат, відеозапис та презентацію ведучої!

Чекаємо на Вас 21 вересня о 19.00!
Щоб взяти участь у вебінарі та ознайомитися детальніше, заходьте, будь ласка, за посиланням.

Як зробити урок літератури сучасним? Що є освітніми трендами сьогодні і чому їх варто застосовувати? Як використовувати на різних етапах уроку літературні меми, хмарки тегів, інтелект-карти, генератори цитат та анаграм, Google-форми для опитування та оцінювання учнів, кроссенси, QR-коди та багато іншого. Відповіді на ці запитання ви отримаєте на вебінарі Лесі Сич 26 вересня. Увага! Додатковий плюс для учасників – подарунок ведучої «Робочий зошит із зарубіжної літератури для 7 класу» (із використанням усіх цих сучасних цікавинок)

Презентації

Данте

Музей Данте

Одіссея

Гомер

ПІСНЯ ПЕРША

ЗМІСТ ПЕРШОЇ ПІСНІ

ДЕНЬ ПЕРШИЙ

Рада богів. Зібравшись на Олімпі, вони ухвалюють, щоб Одіссей, якого переслідує Посейдон і затримує німфа Каліпсо, повернувся нарешті у свою вітчизну, на острів Ітаку. Богиня Афіна, прибравши вигляд Мента, Одіссеєвого друга, з’являється синові Одіссея Телемахові й дає пораду поїхати до Пілоса і Спарти, щоб розвідати про батькову долю, радить йому також повиганяти женихів своєї матері Пенелопи, що господарюють в Одіссеєвім домі. Телемах після рішучої розмови з матір’ю і женихами лягає спати і мріє про подорож.

РАДА БОГІВ. АФІНА НАСТАВЛЯЄ ТЕЛЕМАХА

Музо, повідай мені про бувалого мужа, що довго

Світом блукав, священну столицю троян зруйнувавши,

Всяких людей надивився, міста їх і звичаї бачив,

В морі ж багато біди і тілом зазнав, і душею,

5] Щоб і себе врятувать, і друзів додому вернути.

Та не вберіг він свого товариства, хоч як того прагнув.

Марно загинули всі через власне зухвальство безтямне:

З’їли, безумні, волів вони Гелія Гіперіона,

Що понад нами, — за те дня повернення він їх позбавив.

10] Дещо, богине, і нам розкажи про них, Зевсова доню.

Інші, кому пощастило уникнуть загибелі злої,

Дома були вже, війни й небезпеки на морі позбувшись.

Тільки його, що так прагнув отчизни своєї й дружини,

Німфа Каліпсо, владарка, тримала, в богинях пресвітла,

15] В гроті глибокім, бажаючи мати його чоловіком.

В круговороті часу, коли рік надійшов відповідний

І ухвалили боги повернутись йому до Ітаки,

Навіть і там, серед близьких і рідних, не міг він уникнуть

Скрути тяжкої. Тоді всі богове йому співчували,

20] Крім Посейдона, — гнівом його Одіссей богорівний

Вічно був гнаний, аж поки до рідного краю дістався.

Сам Посейдон у далеких тоді пробував ефіопів, —

У протилежних кінцях простягались поселення їхні, —

Де Гіперіон заходить, і там, де він сходить щоденно.

25] Там з баранів і биків гекатомби приймав він жертовні,

Там веселився на учтах. Тим часом інші богове

В Зевса, у домі його на Олімпі, всі разом зібрались.

Першим батько людей і богів тут слово промовив, —

В пам’яті серця його постав-бо Егіст бездоганний,

30] Вбитий Орестом палким, Агамемнона сином преславним.

Це він згадавши, з такими словами звернувсь до безсмертних:

“Горе! Як легко смертні тепер нас у всьому винують!

Зло — від богів, — вони кажуть, самі ж через власну зухвалість,

Всупереч долі, багато на себе нещасть накликають.

35] Так і Егіст проти долі дружину Атріда законну

Взяв за жону, а самого убив, щойно той повернувся.

Знав же й про згубу свою, бо завчасно до нього послали

Світлого ми дозорця Гермеса сказать, щоб не смів той

Ані Атріда вбивать, ні жони його брати за себе,

40] Бо за Атріда відомста відбудеться через Ореста,

Щойно змужніє й почне за рідним він краєм тужити.

Так йому мовив Гермес, та не зміг він на думку Егіста

Радою доброю вплинуть, — і той за все поплатився”.

В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:

45] “О Кроніде, наш батьку, ти наш володарю найвищий!

Справді, смертю такою поліг він цілком по заслузі.

Хай же так кожен загине, хто мав би таке учинити.

Та розривається серце за тим Одіссеєм розумним.

Він-бо, нещасний, від любих далеко на хвилею митім

50] Острові терпить біду, на тім пупі широкого моря.

Острів той лісом поріс, і живе там богиня в домівці,

Згубного донька Атланта, що глиб увесь знає у морі

Й сам міцними плечима тримає стовпи височенні

Ті, що й небо навколо, і землю усю підпирають.

55] В смутку затримує там бідолаху Атлантова донька,

Повними ласки й облуди словами всечасно чарує,

Тільки б свою він Ітаку забув. Одіссей же невтішно

Прагне узріти хоч дим, що над рідним підноситься краєм,

Потім і вмерти готовий. Невже і твого, олімпійцю,

60] Серця ласкавого це не зворушить? Чи не годив-бо

Жертвами щиро тобі Одіссей з кораблів аргів’янських

В Трої просторій? Чому ж одвертаєшся й досі од нього?”

Відповідаючи, Зевс, шо хмари збирає, промовив:

“Що за слова в тебе линуть, дитя, крізь зубів огорожу?

65] Богоподібного як же забути мені Одіссея?

Найрозумніший з людей він, з усіх найщедріші приносив

Жертви безсмертним богам, що простором небес володіють!

Та Посейдон-земледержець до нього всечасно палає

Гнівом невпинним за те, що кіклоп Поліфем богорівний

70] Ока позбавлений ним, а той же із інших кіклопів

Був найсильніший; німфа його породила Фооса,

Форкіна донька, державця в пустинному морі шумливім.

В гроті глибокім вона з Посейдоном колись поєдналась.

З того часу Посейдон, могутній землі потрясатель,

75] Хоч не убив Одіссея, то гонить від рідного краю.

Отже, давайте усі поміркуємо разом уважно,

Як Одіссея додому вернуть. Посейдон хай вгамує

Гнів свій, — не може-бо він проти спільної волі безсмертних

Вперто змагатися сам і один з усіма сперечатись”.

80] В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:

“О Кроніде, наш батьку, ти наш володарю найвищий!

Як і направду тепер до вподоби богам всеблаженним,

Щоб Одіссей велемудрий щасливо додому вернувся,

З вістю Гермеса, гінця світлосяйного, швидше пошлімо

85] Аж на Огігію, острів далекий, нехай там негайно

Німфі звістить пишнокосій ухвалу нашу незмінну,

Що Одіссей витривалий повинен додому вернутись.

Я ж до Ітаки пощу, щоб там в Одіссеєвім сині

Більшу збудити бадьорість і прагнення вкласти у серце,

90] Скликати довговолосих ахеїв на збори народні

Й вигнати всіх женихів, які убивають у нього

Цілі отари овець і повільних волів круторогих.

Потім пошлю його в Спарту і в Пілос, пісками укритий, —

Може, почує він щось про повернення любого батька

95] Й сам між чужими людьми собі доброї слави набуде”.

Мовила так і до ніг золоті підв’язала підошви.

Гожі й нетлінні, що всюди із подувом вітру найлегшим —

І по воді, й по безкраїх просторах землі — її носять,

Спис бойовий у руки взяла з наконечником мідним,

100] Гострий, міцний і важкий, що ним побивала героїв

Шереги гнівом охоплена донька всевладного батька.

Кинулась летом швидким із високих вершин олімпійських,

Стала в ітакськім краю, при самих Одіссеєвих дверях,

Перед порогом надвірним, із списом в руці мідногострим,

105] Вигляд чужинця прибравши, тафійського ватага Мента.

Там женихів гордовитих застала. Перед дверима

Грою в кості якраз утішали своє вони серце,

Сидячи долі на шкурах волів, що самі ж повбивали.

Слуги меткі та окличники з ними: одні у кратерах

110] Воду мішали з вином, а другі дірчатими мили

Губками довгі столи й на середину їх виставляли,

Інші ж — м’яса на них розкладали шматки незліченні.

Перший з усіх Телемах боговидий богиню помітив.

Серцем засмучений, мовчки сидів він поміж женихами

И думкою батька собі уявляв благородного, як він

З’явиться раптом і всіх женихів повигонить із дому,

Честь свою верне і стане господарем власних маєтків.

Мислячи так, він сидів з женихами й Афіну побачив.

Кинувсь до входу він, сором відчувши в душі, що чужинець

120] Мусить так довго стоять під дверима. Наблизивсь до нього,

Взяв за правицю його, прийняв мідногострого списа

І, промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим:

“Щастен будь, гостю, в цім краї ти прийнятий будеш привітно!

Сядь, пообідай, а потім розкажеш, чого тобі треба”.

125] Мовивши це, йде вперед, а за ним — Паллада Афіна.

Щойно обоє зайшли вони в дім Одіссея високий,

Списа узяв він у неї, відніс під колону велику,

Вставив у тесаний списник — туди, де багато стояло

Інших списів Одіссея, в біді витривалого мужа.

130] В крісло, привівши її, посадив, полотниною вкрите,

Крісло ж красиве, різьблене, з маленьким підніжжям при ньому.

Сам на стільці біля неї узорчатім сів якнайдалі

Від женихів, щоб криком своїм не завадили гостю

їжу спокійно вживати, хоча й до зухвальців потрапив,

135] Та наодинці про батька відсутнього щось розпитати.

Воду служниця внесла в золотому чудовому глеку —

Руки вмивати — й поволі над срібним цеберком зливала;

Потім поставила стіл перед ними, обструганий рівно.

Хліба і страв розмаїтих їм ключниця вносить поважна,

140] Радо і щедро черпнувши з домашніх запасів багатих;

Різного м’яса їм чашник на блюдах поклав дерев’яних

Купами, й келихи він золоті перед ними поставив;

Часто й окличник до них підходив вина доливати.

Шумно в кімнату зухвалі зайшли женихи й посідали

і45] Поряд, один за одним, на стільцях і на кріслах високих;

Воду їм чисту на руки окличники стали зливати;

Свіжого хліба служниці наклали їм кошики повні;

Хлопчики аж по вінця напою влили у кратери,

Й руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.

150] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Зразу ж і іншим серця женихів забуяли бажанням —

Співу і танців, адже найкраща то учти оздоба.

Фемію в руки окличник кіфару подав пречудову,

Мусив-бо він женихам і грати, й співать проти волі.

155] Пісню прекрасну почав він, по струнах ударивши злегка.

Саме тоді Телемах Афіні сказав ясноокій,

Голову близько схиливши, щоб інші його не почули:

“Гостю мій любий, не будеш гнівитись на те, що скажу я?

їм лиш одно на умі — самі лиш кіфари та співи.

160] Легко їм це, бо безкарно чужеє майно проїдають

Мужа, що білії кості його або десь під дощами

Тліють на суші, або їх десь хвиля морська коливає.

Тільки б узріли вони, що господар додому вернувся,

Всім би їм краще вже ноги прудкіші схотілося б мати,

165] Ніж на одіння коштовне чи золото тут багатіти.

Доля лиха загубила його, і ніякої втіхи

Нам вже немає, хоча й би сказав хто з живущих на світі,

Ніби він вернеться, — день повороту його вже загинув.

Отже, тепер мені щиро скажи і повідай одверто:

170] Хто ти і звідки? З якого ти міста й родини якої?

Як ти прибув, на якім кораблі? Яку до Ітаки

Путь із тобою пройшли мореплавці? І що то за люди?

Ти ж бо не пішки, гадаю, до нашого краю дістався.

Щиро й одверто ще й те розкажи, щоб знав я напевно:

175] Вперше сюди ти приїхав чи гостем у батька мойого

Ти вже бував? Бо немало вчащало до нашого дому

Всякого люду, широкі-бо мав із людьми він стосунки”.

Мовить до нього тоді ясноока богиня Афіна:

“Щиро й одверто на всі я тобі відповім запитання.

180] Ментом я звусь, Анхіала премудрого я величаюсь

Сином і правлю тафійським народом моїм веслолюбним.

Нині ж заїхав сюди кораблем із людьми я своїми,

Пливши по темному морю в країну людей іншомовних,

В місто Темесу, по мідь, а везу я залізо блискуче.

185] Свій корабель я поставив далеко від вашого міста,

В гавані Рейтрі, де поле під схилом Нейона лісистим.

Гордий я тим, що гістьми з твоїм батьком були ми взаємно

З давніх часів. Запитай у старого Лаерта-героя,

Якось зайшовши до нього. Та, кажуть, уже він до міста

190] Більше не ходить, а десь у полі далеко бідує,

Тільки служниця стара подає йому їсти і пити

В час, коли втомлені ноги додому він ледве дотягне,

Свій виноградник за день обходивши по схилах пологих.

Отже, прийшов я тепер, — чував-бо, що твій уже батько

195] Дома — боги його, видно, затримали десь у дорозі.

Ні, не вмер, ще живе на землі Одіссей богосвітлий!

Десь між живих він, лише забарився на морі широкім.

Дикі й жорстокі мужі десь на острові, хвилею митім,

Силою, мабуть, його проти волі тримають у себе.

:со Нині ж тобі провіщу, як на душу безсмертні поклали

Й як воно збутися має насправді усе, я гадаю,

Хоч не віщун я і з льоту пташок ворожити не вмію.

Отже, недовго йому від милої серцю вітчизни

Бути далеко, — й залізні його вже не втримають пута, —

205] Вмілий до всього, він знайде і спосіб додому вернутись.

Отже, тепер мені щиро скажи і повідай одверто:

Справді рідним доводишся ти Одіссеєві сином?

Дуже лицем ти на нього й очима прекрасними схожий.

Часто за давніх часів ми один зустрічалися з одним

210] Ще перед тим, як подавсь він до Трої, куди з ним і інші —

Вицвіт аргеїв — на суднах своїх попливли крутобоких.

З того часу ні мене він, ні я Одіссея не бачив”.

Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

“Щиро, мій гостю, на всі я тобі відповім запитання.

215] Мати мені говорила, що ніби я син Одіссеїв, —

Сам я не знаю. Та й хто ж бо те знає, від кого родивсь він?

Був би щасливий я, більше б мав користі, сином родившись

Мужа, який при добрі своїм жив би до старості мирно.

Та серед смертних людей найнещасніший той, що, як кажуть,

220] Я народився від нього, — якщо вже ти хочеш це знати”.

Мовить до нього тоді ясноока богиня Афіна:

“Видно, в майбутнім боги не залишать твойого без слави

Роду, коли породила такого, як ти, Пенелопа!

Отже, тепер мені щиро скажи і повідай одверто:

225] Що за гульня тут? І що то за зборище? Нащо тобі це?

Що це — весілля чи учта? Не в складчину ж тут розгулялись?

Тільки, здається, вони вже надто зухвало учтують

В домі твоєму. Обуриться кожна людина розумна,

Хто б то сюди не зайшов і на сором отой не поглянув”.

Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

“Гостю, якщо ти поставив таке запитання, то знай же:

Був бездоганний колись цей будинок і повен достатку

В час, коли муж той отут іще пробував поміж нами.

Нині ж інакше схвалили боги, замисливши злеє.

235] Поміж усіх-бо людей зробили його невидимим.

Я ж бо не так сумував би, коли б і справді умер він,

Чи у троянській землі серед інших героїв загинув,

Чи, закінчивши війну, на руках би сконав він у друзів.

Пагорб могильний над ним насипали б там всеахеї.

240] Синові славу велику тоді б він зоставив навіки.

Гарпії ж нині його від нас одібрали безславно,

В безвість пішов він, без сліду пропав десь, мені залишивши

Сум і ридання. Та я не за ним лиш єдиним зітхаю

Й плачу, — боги мені й іншу печаль накинули злую:

245] Скільки на цих островах державців не є можновладних —

З Сами, Дуліхію й Закінту, густо укритого лісом,

Скільки їх тут не кермує, на цій кременистій Ітаці,

Всі мою сватають матір і дім мій нещадно грабують.

Шлюбу ж бридкого вона ні відкинуть не сміє, ні краю

250] їх домаганням не може покласти; вони ж об’їдають

Весь мій маєток і скоро й самого мене пошматують!”

Повна обурення, мовить до нього Паллада Афіна:

“Леле! То й справді тобі Одіссей, і понині відсутній,

Конче потрібен, щоб руки на зайд безсоромних накласти.

255] О, якби він повернувся додому і в перших воротях

Став із своїми списами двома, із щитом і в шоломі,

Знову такий же, яким його я побачив уперше

В час, коли в домі у нас їдою й питвом утішався

Він, повернувшись з Ефіри, від їла, сина Мермера, —

260] їздив якось Одіссей на своїм кораблі швидкоплиннім

Там смертоносного зілля шукати, щоб мідноокуті

Стріли намазувать ним. Та отрути не дав йому тої

Іл, бо боявся богів, одвічно над нами живущих.

Дав її тільки мій батько йому, бо любив його дуже.

265] Хай би отак Одіссей зустрів женихів безсоромних,

Коротковічні усі б вони стали тоді й гіркошлюбні!

Тільки в безсмертних богів лежить іще це на колінах —

Стане він помсту чинити за себе чи ні, повернувшись

В рідну оселю. А зараз тобі вже подумати треба,

270] Як би отих женихів із власного дому прогнати.

Отже, послухай тепер і візьми ці слова до уваги:

Завтра на збори усіх поскликавши героїв ахейських,

Все розкажи їм, — боги ж тут нехай тобі свідками будуть.

Потім від всіх женихів зажадай по домах розійтися;

275] Мати ж твоя, якщо знов її серце одруження прагне,

Хай повертається в дім до свого вельможного батька;

Там хай справлять весілля й багаті нехай приготують

Віно й дарунки, що любій належить одержати доньці.

Дам і тобі я пораду розумну, її ти послухай:

280] Кращий візьми корабель і, дванадцять гребців спорядивши,

їдь розпитати про батька, якого так довго немає, —

Може, почуєш од смертних що-небудь чи з уст Поголоски,

Вісниці Зевса, що людям чуток щонайбільше приносить;

В Пілосі ради спитай в богосвітлого Нестора спершу,

28:1 Звідти у Спарту заїдь до русявого ти Менелая,

Він-бо останній приїхав із мідянозбройних ахеїв.

Тільки почуєш, що батько живий і вернутися має,

Жди цілий рік і терпляче усі оті знось неподобства;

А як почуєш, що вмер він, що більше його вже немає,

290] Швидше додому вертайся, до милої серцю вітчизни,

Пагорб могильний насип і похорон справ урочистий,

Все як годиться, й тоді вже віддай свою матінку заміж.

Потім, коли ти закінчиш і зробиш усе, як я радив,

В серці своєму розваж і в думках обміркуй неодмінно,

295] Як у господі твоїй женихів повинищувать краще —

Підступом чи не ховаючись. Годі дитиною бути,

Виріс ти з цього давно, не в такому-бо ти уже віці.

Чи невідомо тобі, якої Орест богосвітлий

Слави зажив між людьми, помстившись на батькоубивці

100] Злому Егісті, що вбив славетного батька у нього?

Друже мій любий, я бачу, ти й рослий удавсь, і вродливий,

Будь же відважний, щоб доброї слави в потомках набути.

Я ж на швидкий корабель свій іти вже до друзів повинен, —

Мабуть, давно їм терпець уривається ждати на мене.

305] Ти ж подбай про своє й над моїми подумай словами”.

Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

“Так доброзичливо ти, мій гостю, до мене говориш,

Наче до сина отець, і порад я твоїх не забуду.

Трохи зостанься ще тут, хоч і дуже ти в путь поспішаєш.

310] Добре помийся у мене, дай милому серцю утіху,

Потім, радіючи духом, на свій корабель з подарунком

Підеш почесним; на спогад я річ тобі гарну й коштовну

Дам, як другові-гостю господар гостинний дарує”.

В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:

315] “Ні, не затримуй мене, поспішаю-бо нині в дорогу.

Дар же, що серцем ласкавим хотів ти мені дарувати,

Ще віддаси, коли знов повернусь, — повезу я додому

Дар дорогий і щось гідне й тобі подарую взаємно”.

І непомітно тоді відійшла ясноока богиня,

320] Зникла, мов чайка та, в отвір для диму, силу й відвагу

В груди вдихнувши йому, і про батька він більше, як завжди,

Мусив згадати. Думками своїми розмисливши добре,

Серцем жахнувсь Телемах, у гостеві бога пізнавши.

Зразу ж у гурт женихів повертається муж богорівний.

325] Пісню славетний співав їм пісняр, а вони всі сиділи

Й слухали мовчки. Співав про сумне він повернення з Трої

Воїв ахейських, що їм призначила Паллада Афіна.

З верхніх покоїв своїх почула ті співи натхненні

Мудра Ікарія донька, багата умом Пенелопа.

330] Зверху по східцях високих зійшла вона вниз потихеньку,

Ще й не сама, з нею разом зійшли й дві служниці додолу.

До женихів увійшовши із ними, в жінках богосвітла,

Стала вона під одвірком, що дах підпирає надійно,

Лиця закрила собі білотканим, ясним покривалом;

335] В неї обабіч стояли обидві служниці дбайливі.

Вмившись сльозами, вона божественному мовить співцеві:

“Фемію, знаєш пісень ти багато, що смертних чарують,

Подвиги ними людей і богів уславляють аеди,

Сядь, заспівай нам одну з них, а гості послухають, мовчки

340] Чаші хиляючи. Тільки свою припини сумовиту

Пісню, вона-бо мені у грудях скорботою любе

Сповнює серце, — горе спіткало мене безутішне.

В вічному смутку спогадую голову я найдорожчу

Мужа, що слава його всю Елладу окрила і Аргос”.

Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

“Вірному, матінко люба, навіщо борониш співцеві

Тим нас втішати, до чого він прагне в думках? Не співці тут

Винні, а винен тут Зевс, що людям, які задля хліба

Тяжко працюють, те, що захоче, вкладає до серця.

350] Тож не дивуйся, коли він співа про недолю данаїв.

Смертні-бо люди звичайно таку вихваляють найбільше

Пісню, яка слухачів полонить найновішим звучанням.

Май же терпіння у серці й послухать наважся душею:

Справді, не сам Одіссей лише день повороту додому

355] Втратив у Трої, загинуло з ним іще й інших багато.

Краще до себе вертайся й пильнуй там своєї роботи,

Кросен своїх, веретен, та доглянь, щоб служниці у домі

Всі працювали як слід. А розмови вести — чоловіча

Справа, найбільше ж моя, бо єдиний я в домі господар”.

360] Подиву повна, до себе вернулась тоді Пенелопа, —

Синове слово розумне їй глибоко в душу запало.

В горницю верхню вона із служницями разом ввійшовши,

За Одіссеєм, за мужем коханим, там плакала, доки

Сон їй солодкий на вії звела ясноока Афіна.

365] Галас тим часом зняли женихи в звечорілих покоях, —

Всі-бо жадали вони з Пенелопою ложе ділити.

Отже, почав Телемах тямовитий до них промовляти:

“Гей, женихи матусі моєї, занадто зухвалі!

Пиймо вино й досхочу веселімось, та нащо кричати

370] Голосно так! Чи не краще послухать чудової пісні

Мужа такого, як цей, що з богами рівняється в співах.

Завтра ми зранку, усі на міському зійшовшись майдані,

Збори почнем, і прямо я буду від вас вимагати

Дім мій покинуть. Про інші собі постарайтеся учти —

375] Власне майно проїдайте у кожного в домі по черзі.

А догідніше і краще здається вам тут залишатись,

Щоб лиш в одної людини добро марнувати безкарно, —

Все пожеріть! До богів я волатиму вічно живущих,

Поки сам Зевс на тім стане, щоб мали ви мзду по заслузі, —

380] Тут же, в цім домі, тоді загинете ви без відомсти!”

Так він сказав. А вони — аж губи погризли зубами,

Лиш дивувались, як сміливо став Телемах промовляти.

Саме тоді Антіной, син Евпейтів, озвався до нього:

“Мабуть, самі вже боги навчили тебе, Телемаху,

385] Звисока так розмовляти й зухвало поводитись з нами.

Тільки б не дав нам Кроніон державцем тебе на Ітаці,

Морем омитій, хоч маєш на неї з народження право!”

Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

“Ти не гнівись, Антіною, на мене за те, що скажу я:

390] Я не від того, як зволив би Зевс мені це дарувати.

Ти ж не назвеш це найгіршим, що трапитись може людині?

Бути державцем — то зовсім не зле: відразу-бо в нього

Й дім багатіє, і сам набуває він більшої шани.

Тільки ж у нас, між ахеїв, на морем омитій Ітаці,

395] Інших державців багато ще є — і старих, і молодших, —

З них комусь влада перейде, як вмер Одіссей богосвітлий.

В себе ж один тільки я повновладним господарем буду

Дому і слуг, що для мене придбав Одіссей богосвітлий”.

Тут Еврімах, син Поліба, у відповідь мовив до нього:

400] “В лоні богів, Телемаху, від нас ще заховано, мабуть,

Хто володарити буде на морем омитій Ітаці.

В домі ж своєму єдиний над власним добром ти господар.

Хто б це посмів силоміць у тебе майно одібрати,

Поки Ітака стоїть і люди на ній проживають!

405] Хтів би я, мій найдорожчий, спитати у тебе про гостя:

Звідки отой чоловік? Яку він отчизною славить

Землю? Якого він роду і де його нива отецька?

Звістку тобі він привіз про повернення батька чи, може,

Справи його особисті прибути сюди спонукали?

410] Надто раптово-бо зник він, знайомства із нами не ждавши.

З вигляду ж він на людину низького коліна не схожий”.

Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

“Ні, Еврімаху, на батька мені уже, мабуть, не ждати.

Я ні чуткам вже не вірю, що ніби він має вернутись,

415] Ні в віщуваннях не тішусь, яким довіряється мати,

Безліч провісників різних скликаючи в нашу оселю.

Гість же оцей — то приятель батьків, із Тафоса родом,

Мент на ім’я, назвався премудрого він Анхіала

Сином і править тафійським народом своїм веслолюбним”.

420] Так відповів Телемах, хоч безсмертну впізнав він богиню.

Тішитись танцями знов почали вони й співом, що млостю

Сповнював їх, і так вечорової ждали години.

Поки вони веселились, то й вечір насунувся темний.

Тільки аж спати схотівши, вони розійшлись по домівках.

425] Гарним подвір’ям тоді й Телемах до високих подався

Спальних покоїв, що їх збудував він на видному місці, —

З серцем, повним думок, до свого він наблизився ложа.

Вслід йому з факелом в кожній руці увійшла домовита

Опсова донька, стара Евріклея, Пейсенора внука.

430] Власним коштом Лаерт відкупив її в час, коли зовсім

Юна була вона, двадцять за неї волів заплативши;

В домі так само її шанував, як і жінку дбайливу.

Ложа її не ділив, проте, щоб не гнівити дружину.

Йшла вона з факелом в кожній руці. Телемаха ж любила

435] Більше, ніж інші служниці, бо змалку його доглядала.

Двері тоді відчинив він в доладно збудовану спальню,

Сів на постелі і, знявши хітон м’якотканий із себе,

Кинув цю одіж на руки послужливій няні старенькій.

Склавши старанно хітон і розгладивши, де він зібгався,

440] Няня його на кілок при різьбленім повісила ліжку.

Вийшла із спальні, узявши за срібне кільце, причинила

Двері і ременем засув знадвору засунула тихо.

Руном овечим укритий, всю ніч Телемах, на постелі

Лежачи, думав про путь, в яку закликала Афіна.

ПІСНЯ ДРУГА

ЗМІСТ ДРУГОЇ ПІСНІ

ДЕНЬ ДРУГИЙ І РАНОК ТРЕТЬОГО ДНЯ

Вранці Телемах наказує скликати ітакійських громадян на міську площу і всенародно вимагає на зборах, щоб женихи покинули його дім. Антіной зухвало з ним сперечається. Віще з’явлення орлів тлумачить Аліферс, якому грубо заперечує Еврімах. Телемах вимагає корабля, щоб їхати до Пілоса. Ментор дорікає громадянам за байдужість до Одіссеєвого сина. Після зборів, які свавільно розпустив Леокріт, Афіна у вигляді Ментора обіцяє Телемахові дати корабель і веслярів, а ключниця Евріклея споряджає його в дорогу. Телемах з уявним Ментором без відома матері відпливає до Пілоса.

ЗБОРИ ІТАКІЙЦІВ. ТЕЛЕМАХІВ ОД’ЇЗД

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

З ложа свойого підвівся улюблений син Одіссеїв,

В одяг убрався, черезпліч нагострений меч перевісив

І, до намащених ніг підв’язавши сандалії гарні,

5] Вийшов зі спальні своєї, достоту на бога подібний.

Дзвінкоголосих гукнувши окличників, він наказав їм

Довговолосих на збори негайно скликать ахеїв.

Ці їх скликали, а ті — на площу збиралися швидко.

Щойно посходився люд і натовп зібрався великий,

10] Вийшов на площу і він, тримаючи спис мідногострий.

Був він не сам — услід йому бігли два пси прудконогі.

Чаром божистим його опромінила з неба Афіна, —

Всі зачудовано люди дивились, коли він проходив.

Сів він на батьківськім місці, старшина ж уся розступилась.

15] Першим Египтій, герой, до громади почав промовляти.

Зігнутий старістю був і знав у житті він багато.

Син-бо коханий його з Одіссеєм поплив богорівним

В суднах просторих у той Іліон, що славиться кіньми, —

Звавсь він Антіф-списоборець. В печері глибокій убивши,

20] З’їв його лютий кіклоп останнім шматком на вечері.

Троє синів ще лишалось, — один, Евріном, з женихами

Гурту тримався, два інші у батька в полях працювали.

Тільки й того не забув він, весь час ним журився і плакав.

Тож із сльозами Египтій почав говорити й промовив:

“Слухайте, всі ітакійці, що маю вам нині сказати!

В нас ні нарад не було, ні зборів на нашім майдані

З дня, як на суднах просторих одплив Одіссей богосвітлий.

Хто ж бо нас нині зібрав? Де виникла в цьому потреба —

В когось з молодших чи, може, в людей поважнішого віку?

Може, хто звістку почув, що додому вертається військо,

Ясно нехай оповість нам, про що він довідався перше.

Може, щось інше у справі народній звістить і розкаже?

Благословенним мені він здається й відважним! Нехай же і

Зевс на добро йому все, що він серцем замислив, оберне!”

35] Так він сказав, і, зрадівши, улюблений син Одіссеїв

Всидіти довше не міг. Надумав і він говорити.

Став посередині зборів. Тоді йому берло у руки

Вклав окличник Пейсенор, в порадах розумних умілий.

Спершу до старця звернувсь Телемах і промовив до нього:

40] “Старче, той муж недалеко, — ти зараз і сам це побачиш.:

Я цих людей позбирав, у великім-бо смутку я нині.

Звістки ніде я не чув, що додому вертається військо,

Мовити ясно не можу, щоб я десь довідався перше, —

Нічого в справі народній мені сповістити й сказати.

45] Йдеться про мене самого й про лиха, що впали на дім мій.:

Два їх: одно — що загинув мій батько всечесний, який вам

Був владарем і ставивсь до вас, як той батько ласкавий;

Друге — ще гірше то лихо, що дім мій увесь незабаром

Зовсім зруйнує й увесь мій набуток дощенту погубить.

50] Матір мою женихи проти волі її обсідають,

Всі оті милі сини тутешніх мужів щонайкращих.

В дім до І карія-батька вони не посміли звернутись

Прямо, щоб викуп належний він визначив сам за дочкою

Й видав її за того, кого схоче, хто буде їй любий.

55] В дім наш унадившись, день вони в день учащають до нього,

Ріжуть нещадно воли в нас, і вівці, й годовані кози,

П’ють наші вина іскристі, без міри й без краю справляють!

Учти свої, — витрат не злічити! Немає-бо в домі

Мужа, як був Одіссей, щоб нещастя оте відвернути.

60] Ми ж боронитись тепер не здолаємо, й навіть пізніше

Будем безпомічні ми, захистити себе неспроможні.

Я б заступився і сам — була б тільки сила у мене!

Діються речі, яких уже стерпіть не можна, — ганебно

Гине мій дім. Нехай і самих вас обурення пройме,

65] Й інших людей посоромтесь, сусідів своїх, що навколо

Тут проживають. Бійтесь хоч гніву богів ви безсмертних,

Щоб і до вас не змінились, уражені кривдами тими.

Я заклинаю вас Зевса ім’ям олімпійця й Феміди,

Тої, що збори скликає народні та їх розпускає, —

70] Годі вам, друзі, дозвольте мені вже самому терзатись

Горем болючим! Хіба Одіссей, мій батько всечесний,

Скривдив ворожо ахеїв отих в наголінниках мідних,

Що в ворожнечі мститесь на мені ви і платите лихом,

Цим потураючи людям? То краще, якби вже самі ви

75] Всі поз’їдали у мене маєтки, стада і отари.

З’їли б самі ви усе, то й оплату я мав би скоріше.

Ми-бо ходили б по місту й чіплялись до вас із благанням

Наше віддати добро, аж поки всього б не вернули.

Нині ж лише нездоланний ви серцеві жаль завдаєте”.

Гнівно слова ці він вигукнув, берло відкинув на землю,

Сліз не тамуючи, й жалість до нього людей охопила.

Мовчки сиділи всі інші, й ніхто з-поміж них не насміливсь

В відповідь прикре сказать Телемахові слово образи.

Тільки один Антіной озвався до нього й промовив:

85] “Що ти сказав, Телемаху, шаленцю ти високомовний!

Нащо ганьбиш нас? Ти хочеш неславою нас заплямити?

Не женихи-бо у смутку й печалях твоїх завинили.

Тільки матуся твоя, що на хитрощах знається добре.

Третій минає вже рік і четвертий небавом настане

90] З дня, як ахейським синам серця вона в грудях морочить,

Всім-бо надію дає, обіцянками кожного тішить,

Кожному вість посилає, в думках замишляючи інше.

Підступ ще й інший вона в лукавих задумала мислях:

Кросна великі в покоях поставивши, вмить заходилась

95] Ткати велику тканину тонку і так нам сказала:

“Юні мої женихи! Хоч і вмер Одіссей богосвітлий,

Не спонукайте до шлюбу мене, аж поки скінчу я

Покрив погребний, — щоб марно прядіння моє не пропало, —

Славному старцю Лаерту на час, коли доля нещадно

100] В повен зріст покладе його смерті в обійми скорботні,

Щоб не корили мене ахеянки в цілій окрузі,

Що залишився без савану той, хто надбав так багато”.

Мовила це і дух наш відважний у грудях скорила.

З того часу вона ткала удень полотнину велику

105] Й потім, при факельнім світлі, її уночі розпускала.

Цілих три роки вона лукавством морочить ахеїв.

Аж на четвертому році, як знову весна наступила,

Нам розказала одна із жінок, що знала цю тайну,

Й вгледіли ми, як чудову вона розпускала тканину.

110] Тут довелося вже їй хоч-не-хоч, а ткання докінчити.

Ось що кажуть тобі женихи, щоб і сам ти душею

Добре збагнув і щоб інші ахеї усі оте знали:

Матір свою відішли і умов, щоб стала до шлюбу

З тим, кого батько укаже й хто буде самій до вподоби.

115] А як ахейських синів відсилать вона буде й надалі,

Горда із того, чим щедро її наділила Афіна, —

Розумом світлим, умілістю в різних роботах прегарних,

Хитрістю витівок тих, що про них не чували раніше

В давніх ахеянок ми, таких, як оті пишнокосі

120] В гарнім віночку Мікена, Тіро і Алкмена ошатна, —

Жодна із них не могла б з Пенелопою навіть рівнятись

Розумом; нині ж їй краще тих хитрощів не замишляти.

Доти худобу й маєтки вони поїдатимуть в тебе,

Доки триватиме марно у мислях вона, що боги їй

125] В груди вкладають. Для себе вона цим велику здобуде

Славу, тебе ж призведе до значних лише втрат і видатків.

Ми ж ні вернемось до справ, ні до іншої ми не поїдем,

Поки не вийде вона за котрого захоче з ахеїв”.

Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

130] “Як же б то міг, Антіною, я з дому прогнать проти волі

Ту, що зродила мене й згодувала? На чужині десь

Батько мій — вмер чи живий він? Нелегко було б і сплатити

Віно Ікарію, матір до нього самому пославши.

Дав би за те мені батько! Мене й божество покарає

Грізно, якщо до жахливих Ерінній взиватиме мати,

З дому виходячи, тяжко упав би на мене богівський

Осуд. Отож-бо я й слова про це не скажу їй ніколи.

Ну, а якщо це у вас тільки гнів у серцях викликає,

Йдіть з мого дому! Про інші собі постарайтеся учти —

Власне майно прощайте у кожного в домі по черзі.

А догідніше і краще здається вам тут залишатись,

Щоб лиш в одної людини добро марнувати безкарно, —

Все пожеріть! До богів я волатиму вічно живущих —

Поки сам Зевс на тім стане, щоб мали ви мзду по заслузі, —

145] Тут же, в цім домі, тоді загинете ви без відомсти!”

Так їм сказав Телемах, а Зевс громозвучний тим часом

Випустив з верху гори двох орлів, щоб додому летіли.

Легко за подувом вітру вони подалися обоє,

Близько простерши один біля одного крила широкі,

150] А опинившись якраз над майданом багатоголосим,

Стали кружляти вони і крилами часто махати.

Голови всім оглядали, загибель віщуючи близьку;

Кігтями потім лоби взаємно подряпали й шиї

І над домами направо й над містом кудись полетіли.

155] Всі аж жахнулись, тих птахів на власні побачивши очі,

Й думали нишком про себе: на чому це може скінчитись?

З словом звернувся до них Аліферс — герой сивочолий,

Масторів син; він один визначався з його покоління

Тим, що знався на птахах і віщо умів промовляти.

160] З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:

“Слухайте, всі ітакійці, що маю вам нині сказати!

До женихів щонайбільше із цим я звертаюся словом.

Лихо велике на них насувається: вже-бо недовго

Бути від друзів своїх оддалік Одіссеєві; десь він

165] Близько відціль, і усім женихам він убивство готує

Й смерть невідхильну; погано іще й багатьом доведеться

Нам, що на здалеку видній Ітаці живемо. Порадьмось,

Поки не пізно, як женихів нам приборкати; краще

Хай би самі вгамувались, було б це й для них корисніше.

170] Я-бо не вперше віщую — на цьому вже знаюся добре

Отже, і з ним, я кажу, все точнісінько так відбулося,

Як оповів я тоді ще, коли в Іліон вирушали

Люди аргейські і з ними поплив Одіссей велемудрий.

Горя зазнає багато, супутців утратить, казав я,

175] Й, як незнайомий, лише на двадцятому році додому

Вернеться він, — і справді усе це збувається нині”.

Тут Еврімах, син Поліба, у відповідь мовив до нього:

“Йшов би ти краще додому, старий, і там ворожив би

Дітям своїм, щоб лихо яке не спіткало їх часом.

180] уут же і я віщувати без тебе ще краще зумію.

Птахів у небі літає без ліку під ясним промінням

Сонця, — не всі ж вони мають про щось віщувать; Одіссей же

Згинув далеко, — було б і тобі вже загинути разом

З ним, щоб нікому із нас ти нещасть не пророчив прилюдно

185] Й не намовляв проти нас Телемаха, що й так вже лютує, —

Мабуть, ти ждеш, щоб тобі подарунок послав він додому?

Ось що скажу я тепер, і це збутися конче повинно:

Будеш при давніх, великих знаннях своїх ти підбивати

Юного мужа цього балачками своїми на сварку,

190] Все тільки вийде самому ж йому найперше на шкоду, —

Навіть і з поміччю птахів отих він нічого не зробить.

Ну, а на тебе, старий, ми пеню накладемо, що добре

Дасться взнаки тобі, — буде для серця тяжка та гризота.

А Телемахові от що я перед всіма тут пораджу:

Матір нехай він прихилить до батька свого повернутись —

Там їй хай справлять весілля і щедре нехай приготують

Віно й дарунки, що любій належить одержати доньці.

Певен-бо я, що ахейські сини не раніше відстануть

З прикрим отим жениханням. Нікого ми не боїмося:

200] Ні Телемаха самого, який би не був велемовний,

Ні віщуванням твоїм ми не журимось, старче, що марно

Ти виголошував, — цим лиш ненависть до себе ти збільшив,

Буде так само усе поїдатися тут, і оплати

їм не діждать, поки з шлюбом вона, зволікаючи, буде

205] Зводить ахеїв. Скільки-бо часу прогаяли досі

Ми у змаганні за неї й не ходим, проте, наречених

Інших шукати, щоб кожному з нас одружитися гідно”.

Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

“Досить уже, Еврімах і всі женихи благородні,

210] Слів витрачати на те, щоб вас умовляти й просити, —

Все це відоме богам, і ахеї усі про те знають.

Дайте швидкий ви мені корабель і супутників двадцять,

Щоб і туди, і назад пропливли всю дорогу зі мною.

Маю-бо в Спарту пливти і в Пілос, пісками укритий,

215] Там розпитати про батька, якого так довго немає,

Може, від смертних почую що-небудь чи з уст Поголоски,

Вісниці Зевса, що людям чуток щонайбільше приносить.

Вчую, що батько живий і додому вернутися має, —

Ждатиму ще рік, терпляче ті зносячи всі неподобства.

220] А як почую, шо вмер він, що більше його вже немає,

Швидко додому вернуся, до милої серцю вітчизни,

Пагорб могильний насиплю і похорон справлю врочистий,

Все як годиться, й тоді вже віддам свою матінку заміж”.

Так він промовив і сів; з присутніх підвівся натомість

225] Ментор, — товаришем був бездоганному він Одіссею,

Той, відпливавши на суднах, увесь йому дім свій довірив,

Слухать старого звелів і добра пильнувати ретельно.

З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:

“Слухайте, всі ітакійці, що маю вам нині сказати!

230] Хай ні один володар берлоносний не буде ласкавий,

Лагідний, добрий, нехай, справедливості в серці не знавши,

Завжди жорстокий, вчиняє неправду злочинну, якщо вже

Не пам’ятає ніхто Одіссея божистого в бідних

Людях, що ними колись він правив, як батько ласкавий!

235] Зовсім не заздрю отим женихам я зухвалим, що й досі

Тут учиняють насильство, лиш підступи маючи в серці.

Голови власні вони підставляють, плюндруючи ґвалтом

Дім Одіссея в надії, що вже він не вернеться більше.

Іншими теж усіма я обурений, що сидите ви

240] Мовчки й не зважитесь навіть і словом яким втихомирить

Жменьку отих женихів, хоч вас проти них так багато”.

В відповідь мовив тоді Леокріт йому, син Евенора:

“Менторе, згубний шаленче! То ти весь народ підбиваєш

Нас втихомирювать тут? А було б таки, мабуть, нелегко

245] Навіть і многим мужам змагатися з нами на учті!

Хай би вже раптом і сам Одіссей ітакійський з’явився

Й вигнати звідси хотів би усіх женихів благородних,

Що в цьому домі і зараз на учті сидять, то, напевно,

Втіхи було б небагато дружині його, хоч і довго

Ждала на нього вона, — гірка б його доля спіткала

З багатьома в непосильнім змаганні. Дурниці ти кажеш!

Ну, а тепер розходьтеся кожен до справи своєї!

Цього ж хай Ментор уже з Аліферсом у путь виряджають —

Товариші його батька обидва були вони здавна.

Тільки, гадаю, ще довго сидітиме він на Ітаці,

Вісті вчуваючи, — мабуть, мандрівці отій не бувати!”

Мовивши це, розпустив він негайно зібрання ахєїв.

Кожен до дому свого — усі порозходились люди,

А женихи в Одіссея божистого дім повернулись.

360] Берегом моря піщаним пішов Телемах далеченько,

Сивою руки водою омив і звернувсь до Афіни:

“Вислухай, о божество, що вчора в наш дім завітало

І кораблем наказало мені по туманному морю

їхать питати вістей, чи додому так довго відсутній

265] Батько не вернеться. Та заважають у цьому ахеї,

Більше ж усіх — женихи, що зухвальству їх краю немає”.

Так він молився. До нього наблизилась тихо Афіна,

Ментора вигляд прибравши, з ним постаттю й голосом схожа,

І, промовляючи, з словом звернулась до нього крилатим:

270] “Ні слабодухим, ані нерозумним не будь, Телемаху,

Силу й відвагу міцну від батька свого перейнявши, —

Те, чим всього досягав і ділом він завжди, і словом;

Буде й для тебе тоді твоя путь не безплідна й не марна.

А як не син ти його і не з лона родивсь Пенелопи,

275] То я не певен, щоб ти досягнути здолав, чого прагнеш.

Рідко, проте, до батьків бувають подібними діти.

Гірші здебільша вони, а кращих таки небагато.

Отже, якщо слабодухим ані нерозумним не будеш

І Одіссеєва тяма ще зовсім тебе не покине,

280] Є цілковита надія, що сповниш своє ти завдання.

А про дурних женихів, про їх каверзи, їх забаганки

Ти не турбуйся, — цілком нерозумні вони і неправі.

Навіть не знають, нещасні, що смерть і чорна їх доля

Близько за ними стоїть і в день їх єдиний загубить.

285] Зовсім недовго триватиме путь, якої жадаєш, —

Буду-бо другом твоїм так само, як батькові був я,

Бистрий тобі корабель споряджу й сам поїду з тобою.

Ти ж повертайся додому і трохи побудь з женихами

Та приготуй у дорогу припаси в судині належній:

290] В амфорах — вина, а борошно ячне, цей мозок людини, —

В грубих міхах шкіряних. Гребців добровільних я швидко

Сам між народом зберу. У морем омитій Ітаці

Знайдеться тих кораблів — і нових і старих — ще багато.

Я придивлюся до них, який поміж ними найкращий, —

295] Швидко його спорядивши, поплинемо в море широке”.

Так Афіна промовила, Зевсова донька. Почувши

Голос богині, не став Телемах тут баритися довго, —

Милим зажурений серцем, додому поспішно подався,

Дома застав женихів він зухвалих: одні у покоях

300] Патрали кіз, а інші свиней на подвір’ї смалили.

З сміхом тоді Антіной Телемахові рушив назустріч,

Руку узявши, назвав на ім’я його й слово промовив:

“Що ж, Телемаху, шаленцю ти високомовний, надалі

Викинь з грудей своїх намір нам шкодити словом і ділом,

305] Краще поїсти і випить ходім, як раніше бувало.

Те, що потрібне тобі, усе приготують ахеї:

І корабель, і добірних гребців, щоб доїхав ти швидше

В Піл ос священний чуток про славетного батька почути”.

Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

“Не випадає мені між зухвальців таких, Антіною,

Учти справляти спокійно й безжурно отут веселитись.

Що, вам не досить хіба, що усякого скарбу багато

В мене понищили ви, женихи, коли був ще дитям я?

Нині ж дорослий я став і чую, що мовлять навколо.

315] Все розумію цілком, і в грудях відвага міцніє, —

Тим-то жахливих на вас і спробую Кер я наслати,

В Пілос приїхавши, може, чи й тут ще, між нашим народом.

Я від’їжджаю, і буде не марною путь, що кажу я, —

Щасною буде; тож їду, хоч ні корабля, ні гребців я

320] Власних не маю, — як видно, здавалось це вам вигіднішим”.

Мовив це й руку свою він із рук Антіноєвих вирвав

Легко; в той час женихи клопоталися учтою в домі.

З нього знущались вони і словами із глумом ганьбили.

Дехто отак говорив із тих юнаків велемудрих:

325] “Мабуть, таки Телемах убивство на нас замишляє!

Месників він привезти чи з піщаного Піл оса хоче,

Чи аж із самої Спарти, бо прагне туди він страшенно!

Може, в Ефіру, на ниви родючі, він їхати хоче,

Щоб відтіля привезти душогубного зілля-отрути,

330] В чаші насипати нам і усіх нас нараз погубити”.

Інший ще так говорив із тих юнаків велемудрих:

“Хто зна, а може, і він із своїм кораблем крутобоким,

Як Одіссей, заблукає й далеко від рідних загине.

Клопоту це ж і для нас могло б іще більше додати:

335] Ми його скарб між собою повинні були б поділити,

Дім тільки цей залишили б ми матері з мужем майбутнім”.

Так говорили. А він у батькову, з дахом високим,

Сходить комору широку, де золота й міді лежали

Купи, і в скринях одежа, й оливи запаси пахущі;

340] В глиняних амфорах, в ряд опертих о мури, стареє

Чисте вино зберігалось — солодкий напій божественний,

Днини чекаючи тої, коли Одіссей, у блуканнях

Горя зазнавши багато, усе ж би вернувся додому.

З засувом двері двійчаті, міцні і пригнані щільно,

345] Вхід замикали. Днями й ночами сумлінно й старанно

Ключниця пильно усе стереже, вельмидосвідна жінка,

Опсова донька, стара Евріклея, Пейсенора внука.

Кличе в комору її Телемах і мовить до неї:

“Влий-но до амфор для мене вина солодкого, неню,

350] Щонайсмачнішого, крім диш того, що отут стережеш ти

Для нещасливця, ждучи, чи вернеться все ж він додому,

Смерті уникнувши й Кер, — мій отець, Одіссей богорідний.

Амфор дванадцять наповни й накривками щільно прикрий їх,

Ячного борошна всип у міхи, що із шкури пошиті,

335] Двадцять мірок муки, що змелена дрібно на жорнах.

Знай це сама лиш, одна приготуй і збери все докупи,

Ввечері все заберу я, коли до верхніх покоїв

Матінка піде, про сон помишляючи свій і спочинок.

їхати в Спарту я маю і в Пілос, пісками укритий, —

Може, де вість про повернення милого батька почую”.

Так він сказав. Заридала старенька тоді Евріклея

І, лементуючи гірко, промовила слово крилате:

“Звідки у тебе, дитя моє любе, ця думка на серці

Виникла? Як ти наваживсь у сторону їхати дальню,

Наш ти єдиний, коханий? Пропав од вітчизни далеко,

Десь у незнанім краю, і сам Одіссей богорідний!

Ці ж, як од’їаеш, у слід тобі лихо негайно замислять,

Занапастять тебе підло і все тут між себе поділять.

Дома, з своїми лишайся! Навіщо тобі десь блукати

370] В морі пустинному й тяжко усяку терпіти недолю?”

Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

“Ти не журись, моя неню! Тож не без богів отой задум.

Лиш поклянись, що про все це ти матері любій не скажеш,

Поки аж днів одинадцять мине чи навіть дванадцять,

375] Чи як почує сама про від’їзд мій і стане тужити, —

Тільки б не плакала дуже й сльозами краси не сушила”.

Так він сказав, і старенька велику богів йому клятву

Щиро дала, а скінчила клястися вона й присягатись,

В амфори зразу ж вино почала наливати солодке,

380] Борошно ячне всипати в міхи, із шкури пошиті.

А Телемах до господи у гурт женихів повернувся.

Інше замислила тут ясноока богиня Афіна:

Місто оббігала скрізь, Телемаха прибравши подобу,

Кожного мужа спиняла і мовила кожному слово,

385] Щоб на швидкий корабель усі позбирались надвечір.

Світлому Фронія сину, Ноемону, потім сказала

Дати швидкий корабель, і радо він те обіцяв їй.

Сонце тим часом зайшло, і тінями вкрились дороги;

Спущено в море швидкий корабель, всі укладено в нього

390] Снасті, що їх на собі кораблі добропалубні носять.

В гавані скраю стояв він, до нього супутники гідні

Вже позбирались, богиня ж відваги усім додавала.

Інше замислила тут ясноока богиня Афіна:

До Одіссея божистого в дім увійшла вона швидко,

395] В очі усім женихам солодкого сну повливала,

Розум питцям помутила і келихи вибила з рук їх.

Довше сидіти несила було їм, і спати до міста

Всі подалися, бо сон їм солодкий упав на повіки.

Тут Телемаха з покоїв, збудованих зручно й вигідно,

400] Кличе до себе ізнов ясноока богиня Афіна,

Ментора вигляд прибравши, з ним постаттю й голосом схожа:

“Товариші, Телемаху, твої в наголінниках мідних

Вже посідали за весла й твого дожидають від’їзду.

Отже, ходімо, не треба вже довше із цим зволікати”.

405] Мовивши так, уперед вирушає Паллада Афіна

Кроком швидким, а за нею і він по слідах божественних.

Вийшли до моря вони, де стояв корабель бистрохідний,

На узбережжі піщанім супутців знайшли кучерявих.

З словом звернулась до них Телемахова сила священна:

410] “Друзі, ходім принесімо припаси, — усе вже готове

В домі лежить. Про від’їзд ані мати не знає нічого,

Ані служниці, окрім однієї, яка про це чула”.

Мовив це й вирушив він, і всі тут же за ним поспішили.

На корабель добропалубний всі перенісши припаси,

Склали їх так, як звелів улюблений син Одіссеїв.

На корабель Телемах тоді вслід за Афіною вийшов;

Сіла богиня тоді на кормі, а поряд із нею

Сів Телемах. Відв’язали гребці корабельні причали,

На корабель увійшли і за весла громадою сіли.

420] Вітер попутний для них ясноока послала Афіна —

Бистрий Зефір зашумів, винно-темним шугаючи морем.

А Телемах уже наглив супутців, звелівши їм швидше

Снасті кріпити, й вони наказу послухали радо.

Щоглу соснову піднявши, в гніздо посередині, в кінсель,

425] Вставили міцно й до переду линвами враз прив’язали

Та натягнули ремінням заплетеним біле вітрило.

Вітер надув полотно, і враз зашуміла обабіч

Хвиля пурпурна під кілем судна, що плинуло легко, —

Плавно по хвилях шумливих верстав свою путь корабель той.

430] Снасті усі закріпивши на чорнім судні бистрохіднім,

Повні по вінця вина мореплавці поставили чаші

Й вічноживущим, безсмертним богам з них лили узливання,

Більше ж від інших усіх — ясноокій Зевсовій доньці.

Так цілу ніч, цілий ранок верстав свою путь корабель той.

ПІСНЯ ТРЕТЯ

ЗМІСТ ТРЕТЬОЇ ПІСНІ

ДЕНЬ ТРЕТІЙ І ЧЕТВЕРТИЙ ДО ВЕЧОРА П’ЯТОГО ДНЯ

Прибувши до Пілоса, Телемах зустрічається з Нестором, який разом із своїм народом на березі моря приносить жертву Посейдонові. Нестор розповідає йому про пригоди ахеян після зруйнування Трої і радить Телемахові довідатись про свого батька у лакедемонського владаря Менелая. Переночувавши У Нестора, Телемах з його сином Пісістратом вирушають кіньми в путь і після двох днів дороги ввечері прибувають до Лакедемону.

В ПІЛОСІ

Випливло сонце, прекрасну покинувши моря затоку,

В неба твердінь мідяну, щоб безсмертних богів осявати

И смертних людей по широких землі плодородної нивах.

В Пілос, Нелеєве гарно збудоване місто, мандрівці

В’їхали. Чорних биків пілосяни на березі моря

Різали в жертву землі потрясателю в кучерях темних.

Лав було дев’ять рядів, по п’ятсот їх сідало у кожнім,

Дев’ять лежало биків для кожного ряду забитих, —

їли утроби вони, а богові стегна палили.

10] В гавань мандрівці ввійшли, з корабля тою ж миттю вітрило

Вверх потягнули і, ставши на якорі, вийшли на берег.

Стежкою йшов Телемах, а попереду нього Афіна.

Перша озвалась тоді ясноока богиня Афіна:

“Годі уже, Телемаху, не будь же такий соромливий!

15] Чи не для батька ти море оце переплив, щоб дізнатись,

Де його криє земля, яка його доля спіткала?

Просто ж до Нестора йди, баских упокірника коней, —

Треба нам знати, яку він думку ховає у грудях.

Ти його сам попроси, щоб сказав він усю тобі правду, —

20] Він не злукавить, занадто-бо щирий він є і розумний”.

Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

“Менторе, як я піду? І як я до нього звернуся?

Навіть і досвіду я в розмовах розумних не маю, —

Сором мені, юнакові, розпитувать старшу людину”.

25] В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:

“Дешо ти сам, Телемаху, у власнім надумаєш серці,

Дещо вкладе тобі бог, — гадаю-бо я, що не проти

Волі безсмертних богів на світ ти родився і виріс”.

Мовивши так, уперед вирушає Паллада Афіна

30] Кроком швидким, а за нею і він по слідах божественних.

Так до громади дійшли пілосян, що на лавах сиділи;

Там же і Нестор сидів із синами; навкруг готували

Учту — ті смажили м’ясо, а ті на рожен настромляли.

Вгледівши щойно гостей, назустріч юрбою побігли,

35] Руки піднявши, вітали і сісти за стіл запросили.

Перший Несторів син Пісістрат підійшов до них близько,

Взявши за руки, привітно обох запросив їх до гурту

Сісти на руна овечі м’які на піску прибережнім

Поряд із батьком старим і братом своїм Фрасімедом,

” Дав по куску їм утроби й налив їм вина в золотії

Келихи, потім з вітанням звернувсь до Паллади Афіни,

Зевса-егідодержавця дочки, і промовив до неї:

“Гостю-чужинче, тепер поклонись Посейдону-владиці,

Ви-бо, прибувши до нас, на честь його учту застали.

45] Потім, з молитвою сам узливання як слід сотворивши,

Дай і супутнику келих з вином, наче мед той, солодким,

Щоб узливання і він сотворив, — безсмертним, гадаю,

Молиться й він, — у богах-бо є кожній людині потреба.

Він і молодший за тебе, мені ж він неначе ровесник, —

50] Тим-то тобі золотий і подам я першому кубок”.

Так він сказав і вручив вина їй солодкого келих.

Втішив богиню Афіну розсудливий муж справедливий

Тим, що їй першій подав з золотого напитися кубка.

Потім вона почала Посейдона-владику благати:

35] “Вислухай нас, Посейдон-землевладче, й молитви цієї

Не відкидай, щоб усе, чого просимо в тебе, здійснилось.

Нестору передусім і синам його щастя пошли ти

Й іншим подай пілосянам ласкаву свою нагороду

За гекатомби розкішні, для тебе принесені щиро.

Дай ще мені й Телемаху вернутись щасливо, здійснивши

Те, по що їхали ми на швидкім кораблі чорнобокім”.

Так помолилась вона й узливання сама сотворила,

Потім чудовий дала Телемахові келих дводонний,

І помолився так само улюблений син Одіссеїв.

65] М’ясо найкраще тим часом спекли і з рожен познімали,

Кожному пайку дали, й почалась у них учта розкішна.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Нестор, їздець староденний, з таким до них словом звернувся:

“Саме тепер нам найкраще гостей розпитати й дізнатись,

70] Хто вони, — після того як в їді уже втіхи зазнали.

Хто ви, чужинці? Відкіль шляхом ви пливете вологим?

В справі якій чи так, навмання, ви блукаєте морем,

Наче розбійники ті, що гасають по водних просторах,

Важачи власним життям і біду несучи іноземцям?”

75] В відповідь мовити сміло почав Телемах тямовитий, —

В груди сама-бо Афіна відваги йому доложила,

Щоб розпитати старого він міг про відсутнього батька,

Щоб між людей і для себе міг доброї слави набути:

“Несторе, сину Нелеїв, велика ахеїв пошано!

80] Звідки ми, нас ти питаєш? Тож зараз тобі відповім я.

Ми прибули із Ітаки, з-під схилів Нейону лісистих.

Те ж, про що маю сказать, — не громадська то річ, особиста.

їхав сюди про свойого я батька вістей розпитати,

Про Одіссея, в біді витривалого, — він-бо з тобою

85] Трою колись воював і зовсім спустошив те місто.

А щодо інших усіх, що з троянцями бились, то добре

Знаємо ми, де і хто з них загинув печальною смертю,

Тільки загибель його невідомою робить Кротон.

Ясно ніхто ще не міг розказати нам, де він загинув —

90] На суходолі упав, переможений десь ворогами,

Чи у безодні морській потонув він між хвиль Амфітріти.

Отже, тепер до твоїх припадаю колін, чи не зволиш

Розповісти про печальну загибель його: чи на власні

Очі ти бачив її, чи, може, від іншого чув ти

95] Мандрівника, — на недолю-бо мати його породила.

Тож не шкодуй, і не жалуй мене, й не пом’якшуй нічого,

А розкажи все докладно, що бачить тобі довелося.

Щиро благаю: якщо Одіссей, мій отець благородний,

Виконав слово яке, тобі обіцявши, чи діло

100] В краї троянськім, де стільки, ахеї, ви горя зазнали,

Все це сьогодні згадай і щиру скажи мені правду”.

В відповідь Нестор, їздець староденний, промовив до нього:

“Друже мій, ти нагадав про напасті мені, що їх стільки

В краї ми тому, ахеїв сини нездоланні, зазнали

105] В час, коли гнались по морю туманному із кораблями

В мандрах за здобиччю скрізь, куди вів нас Ахілл за собою,

Чи коли місто велике Пріама-вождя переможно

Ми воювали, — із нас-бо найкращі в той час полягли там.

Там Еант войовничий лежить, поліг і Ахілл там,

110] Там і Патрокл, лише до безсмертних подібний порадник,

Там же і любий мій син, Антілох безстрашний і дужий,

Неперевершений в гонах швидких і в боях неутомний.

Крім того, ми ще немало там іншого лиха зазнали —

Хто-бо із смертних людей здолав би те все розказати?

Навіть якби років п’ять або шість ти у нас залишався,

Щоб розпитать, скільки лих богосвітлі зазнали ахеї,

Втомлений цим, ти б раніше до рідного краю вернувся.

Років аж дев’ять загибель ми їм готували, вживавши

Хитрощів різних, аж поки їх дав довершити Кроніон.

120] Розумом ще-бо ніхто з Одіссеєм не міг богосвітлим

Там порівнятись ніколи; усіх перевищував завжди

В хитрощах різних твій батько, якщо таки справді ти рідний

Син його. З подивом щирим я нині дивлюся на тебе:

Тож і в розмові настільки ти схожий на нього, шо навіть

125] Важко повірить, щоб міг щось подібне юнак говорити!

Ще не бували ніколи ми — я й Одіссей богосвітлий —

Різної думки ані у зібраннях народних, ні в раді, —

Мислями завжди єдині й душею, розумні поради

Ми подавали аргеям, щоб вийшло усе якнайкраще.

130] Тільки як ми зруйнували високе Пріамове місто

Й на кораблях одпливли, то бог нас розкидав, ахеїв, —

Зевс тоді в серці своїм поворот нещасливий замислив

Людям аргейським, не всі-бо між ними бували розумні

І справедливі. Лиха багатьох із них доля спіткала,

135] Згубний-бо гнів збудили вони в ясноокої доньки

Батька всевладного, й розбрат вчинила вона між Атрідів.

Вдвох необачно вони поскликали на збори ахеїв

Проти звичаю, тоді, як за обрій вже сонце сідало.

Вийшли на площу з вина обважнілі синове ахейські

140] Й мовили мовно до них, навіщо людей поскликали.

Тут Менелай зажадав, щоб швидше згадали ахеї

Про поворот до вітчизни по лону широкого моря.

Не до вподоби було Агамемнону це, бо він радив

Людям затриматись тут і священні зложить гекатомби,

145] Щоб заспокоїти гнів богині Афіни жахливий.

Дурень! Не знав він того, що схилити її вже не вдасться.

Вічноживущі боги так швидко думок не міняють.

Так от обидва стояли і прикрими лайки словами

Перекидалися; враз в наголінниках мідних ахеї

150] З криком страшенним схопились, між двох поділившися гадок.

Спали ми ніч неспокійно, один проти одного в серці

Зле умишляючи, — Зевс готував нам великі нещастя.

Вранці свої кораблі на священне ми зсунули море,

Здобич забравши усю й ошатно одягнених бранок.

155] Друга ж людей половина, не рушивши з місця, лишилась

При Агамемноні, сині Атрея, людей вожаєві.

Ми ж, половина, на судна зійшли, й одпливли, і помчали

Швидко, — морську широчінь розстелив тоді бог перед нами.

В Тенед приїхавши, жертви богам принесли ми, вітчизни

160] Прагнучи серцем. Та Зевс не дозволив, жорстокий, додому

Нам повернутись, — він вдруге між нас розпалив ворожнечу.

На кораблях крутобоких одні вже назад повертали

Із владарем Одіссеєм досвідченим, ще й хитродумним,

Щоб догодити цілком Агамемнону, сину Атрея.

165] Я ж з усіма кораблями, які прямували за мною,

Плив собі далі, бо знав, що біду божество нам готує.

Плив син Тідея хоробрий за нами з своїм товариством.

Згодом до нас до обох приєднавсь Менелай русокудрий,

В Лесбосі нас він нагнав, — там про дальшу ми путь міркували:

170] З півночі скелі Хіосу урвистого нам обминути,

Маючи Псірію, острів, ліворуч, чи з півдня Хіосу,

Поуз Мімант прямувати, вітрам буревійним відкритий.

Бога благали ми певну нам дати ознаку. Дорогу

Він показав і звелів нам прорізати впрост до Евбеї

175] Моря середину, щоб небезпеки уникнути швидше.

Вітер попутний повіяв шумливо, і легко побігли

Рибним шляхом кораблі, й уночі аж до мису Гереста

Ми прибули. Посейдону, що дав стільки моря одмірять,

Стегна численних биків принесли ми у жертву подячну.

180] День був четвертий, коли з Діомедом, впокірником коней,

Сином Тідея, супутці ввели кораблі рівнобокі

В гавань аргоську, а я плив до Пілоса, й ні на хвилину

Вітер не вщухнув попутний, що бог ще спочатку послав нам.

Так, моє любе дитя, без вістей я прибув, і не знаю

185] Й досі я, хто врятувався з ахеїв, а хто з них загинув.

Те ж, що почути я міг, у власному сидячи домі,

Знатимеш все ти як слід, не втаю-бо від тебе нічого.

Кажуть, вернулись тоді мірмідоняни всі списоборні, —

Світлий-бо син Ахілла, великого духом, їх вивів;

190] Цілий додому вернувсь Філоктет, син Поянта славетний;

Ідоменей всіх до Кріту довіз із свого товариства,

Що заціліли в боях, — з них нікого не викрало море.

А про Атріда й самі ви чували, хоч одаль живете,

Як він вернувсь, як Егіст лиху йому згубу підстроїв.

195] Правда, ганебної той покути зазнав незабаром.

Як воно добре, коли, загинувши, муж залишає

Сина! Помстився-бо він на підступному батькоубивці,

Злому Егісті, що вбив славетного батька у нього.

Друже мій любий, я бачу, ти й рослий удавсь, і вродливий.

200] Будь же відважний, щоб доброї слави в потомках набути”.

Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

“Несторе, сину Нелеїв, велика ахеїв пошано!

Так, він помстився на нім по заслузі, й широко ахеї

Славу його рознесуть, щоб знали й потомки майбутні.

О, якби силою тою богове й мене наділили,

Щоб за зухвалість болючу я міг женихам відплатити, —

Кривди-бо їх і знущання занадто уже допікають!

Щастя такого, проте, нам боги не судили послати —

Батьку моєму й мені, — і доводиться тільки терпіти”.

210] Нестор, їздець староденний, у відповідь мовив до нього:

“Друже, якщо вже про це нагадав ти й розмову провадиш, —

Чув я, багато в твій дім женихів учащає незваних

Задля твоєї матусі і кривду тобі учиняють.

Отже, скажи, добровільно ти зносиш оце чи до тебе

215] Ставляться люди вороже, керовані голосом божим?

Хто зна, можливо, ще прийде за їхні насильства помститись

Батько твій сам чи всі, із ним разом зібравшись, ахеї.

О, якби так полюбила й тебе ясноока Афіна,

Як Одіссеєм славетним дбайливо вона піклувалась

220] В краї троянськім, де стільки, ахеї, ми горя зазнали, —

Я-бо не бачив, щоб смертного мужа боги так любили,

Як Одіссеєві явно сприяла Паллада Афіна, —

Зволила б так і тебе любити вона й піклуватись.

То не було б уже в них і згадки про те женихання”.

225] Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

“Старче, не думаю я, що це слово справдитися може.

Надто багато сказав ти, аж дивно мені! І надії

В мене нема, щоб те сталось, хоч би і боги так бажали!”

В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:

230] “Що за слова, Телемах, ти пустив крізь зубів огорожу?

Легко і здалеку бог порятує людину, як схоче.

Краще волів би й багато я стерпіти горя тяжкого,

Тільки б вернутись додому й побачити день повороту,

Ніж, повернувшись, загибель спіткати при вогнищі ріднім,

235] Як Агамемнон, дружини й Егіста підступністю вбитий.

Навіть боги від однаково всім неминучої смерті

Й любого їм врятувать не могли б, коли доля нещадна

В повен зріст покладе його смерті в обійми скорботні”.

Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

240] “Менторе, як нам не гірко, облишмо про це говорити.

Не повернутись додому ніколи йому, бо безсмертні

Смерть йому й чорної Керн обійми давно присудили.

Нині про інше хотів би розвідати я й розпитати

Нестора, — від багатьох справедливіший він і мудріший;

245] Трьом поколінням людським він, кажуть, владар був незмінний.

Глянути тільки на нього — мені він безсмертним здається.

Несторе, сину Нелеїв, скажи-бо усю мені правду,

Як Агамемнон Атрід загинув широкодержавний?

Де Менелай був? Яку для Атріда загибель придумав

250] Хитрий Егіст, що убити здолав він сильнішого мужа?

Може, не в Аргосі був Менелай тоді, десь заблукавши

Поміж чужими людьми, а той і відваживсь на вбивство?”

Нестор, їздець староденний, у відповідь мовив до нього:

“Зараз, дитя моє любе, всю правду тобі розповім я,

2м Сталося все саме так, як і ти вже собі уявляєш.

Справді, якби, повернувшись із Трої, Егіста живого

В братовім домі Атрід Менелай захопив русокудрий,

То не насипали б пагорб могильний тоді над померлим, —

Птахи і пси розтерзали б далеко за містом у полі

Кинуте тіло його, і ніхто б із ахеянок навіть

Смерті його не оплакав, — страшне-бо замислив він діло:

В час, коли ми за троянські твердині змагались завзято,

В Аргосі, кіньми багатому, він преспокійно ховався

Й чаром облесливих слів Агамемнона зводив дружину.

Спершу, проте, Клітемнестра пресвітла ніяк не давала

Згоди на справу негідну, була вона в помислах чиста.

Був біля неї співець, що йому, вирушаючи в Трою,

Син Атрея свою доручив доглядати дружину.

Згодом, коли її воля богів спонукала скоритись,

270] Висланий був той од неї співець аж на острів пустинний,

Де для хижих птахів він у здобич лишився й поживу.

В дім свій бажану привів її він, бо й сама так бажала.

Безліч стегон богам попалив на святих вівтарях він,

Безліч оздоб, і тканин, і речей золотих їм навішав,

275] Справу здійснивши велику, на що вже й не міг сподіватись.

З Трої від’їхавши разом, пливли ми поволі додому —

Син Атрея і я, один одному приязні друзі.

Ми пропливали повз Суній священний, Афін передгір’я, —

Раптом Феб-Аполлон, що ласкавими з неба сягає

280] Стрілами, вмить стерника русокудрому вбив Менелаю —

Фронтія Онеторіда, що свій корабель мореплавний

Вправно стерном направляв; з-між усіх поколінь він найкраще

Вмів кораблем керувати, коли розбушується буря.

Там забаривсь Менелай, хоч і як поспішав у дорогу, —

285] Мусив товариша він поховати і похорон справить.

Потім, коли в винно-темнеє море поплинув ізнову

На кораблях він доладних і скель стрімковерхих Малеї

Швидко досяг, страшну йому визначив Зевс громозвучний

Далі дорогу: вітру наслав він бурхливе дихання

290] Й хвилі навколо бурунні підняв величезні, як гори.

Кріту дісталася тих розпорошених суден частина, —

Там, над Ярданом струмистим, кідони жили споконвіку.

Гола, стрімка, над водою звисає там скеля висока,

З самого краю Гортіни, в імлисто-туманному морі.

295] З лівого боку, до Фесту, велику там кидає хвилю

Нот, і той камінь малий затримує хвилю велику.

Саме туди їх загнало, і ледве уникнули люди

Гибелі, всі ж кораблі о скелі підводні розбито

Хвилями вщент. Із них тільки п’ять кораблів синьоносих

300] Аж до самого Єгипту водою і вітром загнало.

Поки, збираючи золота й всякого скарбу багато,

Із кораблями блукав Менелай між людей чужомовних,

Дома тим часом Егіст свій злочин великий замислив:

Сина Атрея убив, і народ йому мовчки скорився.

305] Так він сім років владарив у злотобагатих Мікенах,

Тільки на восьмий з Афін на згубу йому повернувся

Світлий Орест, і Егіста, підступного батькоубивцю,

Вбив він того, що колись умертвив його славного батька.

Потім, проте, поминальну для всіх він справив аргеїв

310] Учту по матері ницій і тім боягузі Егісті.

Дня цього самого вже й Менелай гучномовний приїхав,

Стільки привізши скарбів, скільки їх в кораблях уміщалось.

Ти ж не барися, мій друже, в блуканнях від дому далеко,

Скарб залишаючи весь у господі своїй на поталу

Людям зухвалим; усе-бо вони пожеруть і між себе

Скарб твій поділять, — даремно й було б тоді в путь вирушати.

До Менелая ж раджу я щиро тобі й закликаю

їхати; зовсім недавно в отчизну свою повернувся

Він од людей, від яких вже не мав і надії у серці

виїхать він, коли бурі загнали його на простори

Моря широкого, звідки і птиця крилата не зможе

Навіть за рік долетіти, — таке-бо страшне й величезне.

Нині ж рушай на своїм кораблі із гребцями своїми

Чи суходолом, як хочеш, — стоять он і повіз, і коні;

325] їдуть сини мої разом, вони-бо тебе й запровадять

Аж в Лакедемон ясний, де живе Менелай русокудрий.

Ти його сам попроси, щоб сказав він усю тобі правду, —

Він не злукавить, занадто-бо щирий він є і розумний”.

Так він сказав. А сонце зайшло, й почало вже смеркатись.

330] Знову озвалась тоді ясноока богиня Афіна:

“Старче, усе, як належить, по правді мені розповів ти.

Отже, відріжте бикам язики і вина намішайте,

Щоб Посейдонові й іншим безсмертним створить узливання,

Ну, а тоді й про постелю подумати слід, бо пора вже!

335] Світло давно уже зникло в пітьму, й не годиться так довго

Тут нам сидіти на учті богів, — пора розійтися”.

Зевсова донька сказала, і всі улягли її слову:

Воду їм чисту на руки окличники стали зливати,

Чаші вином юнаки наповнили всім аж по вінця

340] Й пороздавали навколо їм келихи для узливання.

Кинувши в жар язики, вони стоячи так узливали.

По узливанні й самі вони випили, скільки схотіли;

Разом з Афіною встав Телемах боговидий від столу,

На корабель крутобокий бажаючи разом вернутись.

345] Нестор затримав обох, із такими звернувшись словами:

“Хай мене Зевс і інші богове безсмертні боронять,

Щоб на швидкий корабель вам дозволив я йти ночувати,

Начебто зовсім уже я злидень якийсь, голодранець,

Наче нема килимів з покривалами в домі моєму,

з5о Щоб і самому, і гостям було на чім м’яко поспати.

Є в мене ще й килими, й покривал є чудових багато!

Мужа славетного парость, улюблений син Одіссеїв

Спати не ляже у мене на палубі на корабельній,

Поки живу, після мене ж у домі зостануться діти,

355] Щоб пригостити гостей, які у мій дім завітають”.

Мовить до нього тоді ясноока богиня Афіна:

“Добре сказав ти, мій старче коханий, і ради твоєї

Слід Телемахові слухать, бо так воно буде найкраще.

Разом з тобою нехай він іде, хай спати лягає

360] В домі твоїм, я ж подамся на свій корабель чорнобокий

Товаришів підбадьорити, кожному слово сказати.

Можу-бо я похвалитись, що віком я старший між ними;

Решта — молодші усе, що поїхали приязні ради,

Духом великому всі Телемаху ровесники й друзі.

365] Там ночувати сьогодні в своїм кораблі чорнобокім

Я залишуся, а вранці уже до кавконів відважних

Вирушу, — треба у них мені борг одержати давній

Та й не малий. А ти юнака, що гостює у тебе,

Повозом виряди з сином; звели запрягти йому в повіз

Коней, ходою найшвидших і силою самих найкращих”.

Мовивши це, відійшла ясноока богиня Афіна,

Вигляд прибравши морського орла, — всі жахнулись присутні,

И Нестор старий дивувався, на власні це бачивши очі;

Взяв Телемаха за руку, назвав на ім’я і промовив:

“Друже, нікчемою ти й боягузом, я певен, не будеш,

Раз вже тебе, юнака, богове самі супроводять,

Бо не хто інший отут із осельників був олімпійських —

Зевсова донька була, найславетніша Трітогенея,

Що між аргеїв усіх твого батька найбільш вирізняла.

380] Будь же, владарко, ласкава й до мене, і доброї слави

Дай і мені, і дітям моїм, і дружині поважній;

Широколобу в жертву тобі принесу однорічну

Ялівку я, що в ярмо ще ніколи її не впрягали, —

Позолотивши їй роги, тобі принесу її в жертву”.

385] Так він молився, й слова ті почула Паллада Афіна.

Попрямував тоді Нестор, їздець староденний, із почтом

Власних синів і зятів до свойого прегарного дому.

А позаходили всі у прославлений дім можновладця,

То посідали рядком на стільцях вони всі та на кріслах.

390] В чашах тоді намішав господар старий для прибулих

Добропитного вина, що стояло вже літ одинадцять, —

Ключниця те їм відкрила вино, з нього покришку знявши,

В чаші його намішавши, він довго молився Афіні,

Зевса-егідодержавця дочці, і чинив узливання.

395] По узливанні й самі вони випили, скільки схотіли,

Й кожен в оселю свою спочивати усі розійшлися.

А Телемаха, любе дитя Одіссееве, на ніч

Нестор, їздець староденний, просив до своєї господи,

Ліжко різьблене йому в передсінку лункім постеливши

400] Поряд з метким списоборцем, мужів владарем Пісістратом,

Що не жонатим один ще у батьковім домі лишався.

Ліг тоді й Нестор в середніх покоях високого дому,

Де господиня дружина з ним ложе й постелю ділила.

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

405] Нестор, їздець староденний, підвівся з м’якої постелі,

Вийшов із дому і сів на камінні, обтесанім рівно,

Що перед домом його при дверях високих лежало,

Біле, до блиску натерте оливою; здавна на ньому

Мудрий Нелей спочивав, до безсмертних подібний порадник, —

410] Керою скорений, він давно вже зійшов до Аїду.

Нині тут Нестор старезний сидів, оборона ахеїв,

З берлом в руках; а навколо, з своїх повиходивши спалень,

Разом сини його всі позбирались — Ехефрон, і Стратій,

Далі Персей, і Арет, та ще й Фрасімед богорівний;

415] Шостим, за ними услід, і герой Пісістрат появився;

Богоподібного з ним Телемаха також посадили.

Отже, почав промовлять до них Нестор, їздець староденний:

“Дітоньки любі! Здійсніть якнайшвидше моє ви бажання,

Передусім хотів би я ласки благати в Афіни,

420] Явно вона-бо на щедру гостину до нас завітала.

В поле один по телицю біжи, щоб додому пригнати

Встиг її швидше пастух, що бики там пасе і корови.

Другий нехай на чорний біжить корабель Телемахів —

Товаришів приведе, лиш двох на борту залишивши.

425] Золотаря хтось, Лаерка, сюди хай покличе негайно, —

Щоб у телиці тієї він роги прийшов золотити.

Інші ж усі залишіться зі мною й скажіть, щоб служниці

В домі там учту скоріш готували багату і пишну,

Дрова і чистую воду несли і стільці розставляли”.

430] Так він сказав, і усі почали метушитись. Телицю

З поля пригнали; прийшли з корабля рівнобокого разом

Товариші Телемаха відважного; майстер з’явився

З мідним приладдям в руках, потрібним у справі ковальській:

Кліщі міцні, і ковадло, і молот приніс він, якими

435] Золото звик оброблять. Прийшла і Афіна в тій жертві

Долю прийняти свою. А Нестор, комонник старезний,

Золота дав, — золотар ним старанно оздобив телиці

Роги криві, щоб красою їх втішити очі богині.

Світлий Ехефрон і Стратій вели ту за роги телицю.

440] Воду в квітчастому глеку Арет однією рукою

Виніс із дому, а в другій тримав із ячменем жертовним

Короба. Тут же стояв Фрасімед, прославлений в битвах, —

Гостру сокиру тримав він, ударить телицю готовий.

Чашу підставив Персей. А Нестор, комонник старезний,

445] Руки помивши, молився Афіні й посипав телицю

Зерном і, шерсті з чола її зрізавши, в полум’я кинув.

А як усі помолились і зерном посипали жертву,

Несторів син, Фрасімед, відвагою славний, до неї

Раптом наблизивсь, ударив сокирою й, м’язи на карку

450] їй розрубавши, знесилив. І радісно всі закричали —

Дочки, й невістки, і навіть сама Еврідіка поважна,

Нестора вірна дружина, найстарша з Кліменових дочок,

Жертву тоді над землею широкодорожньою разом

Всі підняли, й Пісістрат заколов її, вождь мужовладний.

455] Кров з неї чорна побігла, й дихання покинуло кості;

Швидко на частки її поділили й відрізали стегна

Так, як наказує звичай, і жиром обабіч обклали,

Згорнутим вдвоє, а зверху сирим іще м’ясом накрили.

Старець палив на вогні їх, вином окропивши іскристим,

460] А молоді біля нього в руках п’ятизубці тримали.

Стегна спаливши телиці й утроби її скуштувавши,

Решту усю на шматки порубали й, рожнами проткнувши,

Смажити стали, рожни над вогнем повертаючи гострі.

А Телемаха тим часом купала тоді Полікаста,

465] Нестора Нелеїада прекрасна дочка наймолодша.

Вимивши, тіло йому оливою добре натерла,

Потім хітон полотняний і плащ надягнула на нього —

Вийшов з купелі юнак, до безсмертних на вигляд подібний,

І, підійшовши, близ Нестора сів, керманича люду.

470] М’ясо тим часом засмажили вже і з рожен поздіймали.

Сіли до учти вони. А навколо стола метушились

Слуги дбайливі, вина в золоті доливаючи кубки.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Знову почав промовлять до них Нестор, їздець староденний:

475] “Діти мої, пишногривих ведіть Телемахові коней

І запряжіть їх у повіз, щоб їхати міг він в дорогу”.

Так він сказав, і, слухняно скорившися батьковій волі,

Зразу ж, негайно впрягли в колісницю баских вони коней,

Ключниця хліба й вина їм дала та печеної страви,

480] Ласощів тих, що їдять владарі їх, небес вихованці.

Вийшов тоді Телемах на запряжений повіз прекрасний;

Поруч і Несторів син, Пісістрат, проводар мужовладний,

На колісницю зійшов і, віжки тримаючи міцно,

Хльоснув по конях бичем, і вони залюбки полетіли

Полем, і Пілос високий далеко позаду лишився.

Ярмами так цілий день своїми вони потрясали.

Сонце тим часом зайшло, і тінями вкрились дороги,

Поки у Фери вони прибули, у дім до Діокла, —

Сином він був Ортілоха, що сам народивсь од Алфея;

490] Там вони ніч пробули, і гостинно прийняв він прибулих.

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

Коней баских запрягли і, на повіз оздоблений ставши,

Швидко помчали од брами вони й передсінку лункого,

Хльоснув по конях один, і ті залюбки полетіли.

495] На рівнину прибули вони, всю пшеницями укриту,

Там свою й путь завершили, — так швидко домчали їх коні

Сонце тим часом зайшло, і тінями вкрились дороги.

ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА

ЗМІСТ ЧЕТВЕРТОЇ ПІСНІ

ВЕЧІР П’ЯТОГО ДНЯ І ДЕНЬ ШОСТИЙ

Прибулих до Лакедемону Телемаха і Пісістрата Менелай запрошує на весілля своїх сина й дочки, що саме відбуваються в його домі. Менелай і дружина його Єлена пізнають Телемаха і розповідають про пригоди під Троєю і наступну долю ахейських вождів, про подвиги Одіссея та затримання його у німфи Каліпсо на острові Огігії. Тим часом женихи, довідавшись про відплиття Телемаха, замишляють убити його, коли він повертатиметься. Пенелопа тяжко сумує, довідавшись про від’їзд сина і замах на його життя. Зворушена ч молитвою, Афіна підбадьорює Пенелопу віщим сном. Женихи на чолі з Тіноєм вирушають у море, щоб перестріти Телемаха біля острова Астеріди.

В ЛАКЕДЕМОНІ

Так в Лакедемон дістались, в глибоку між урвищ долину,

И до Менелая славетного в дім свою путь спрямували.

Пишно справляв у той час він в численному родичів колі

Разом весілля і синові свому, й незайманій доньці:

5] Сину Ахілла, мужів переборця, її відсилав він.

Дав ще у Трої він згоду йому, обіцявши за нього

Видать її, і боги це одруження нині здійснили.

До мірмідонян із кіньми й возами її виряджав він,

В місто прославлене їх, де владу посів наречений.

10] Синові ж юну Алектора доньку привіз він із Спарти, —

Звавсь Мегапентом міцним той улюблений син; народився

Він од рабині; Єлені ж дітей вже боги не послали,

Після того як дочку породила вона, Герміону,

Милу й прекрасну, немовби сама золота Афродіта.

15] В високоверхому домі на учті весільній сиділи

Всі Менелая славетного родичі, друзі й сусіди

І розважались. Співець божественний співав під формінгу

Пісні чудової, й два скоморохи, — лише починав він

Грати й співати, — танок посередині вже витинали.

20] Під ворітьми Менелая обидва супутники з кіньми —

Юний герой Телемах і Несторів син світловидий —

Стали. Проходячи, їх Етеон, управитель, побачив,

Вірний слуга й помічник Менелая славетного бистрий.

Через господу пройшов він людей вожая сповістити,

25] Став біля нього близенько і слово промовив крилате:

“Люди якісь там, паростку Зевсів, ясний Менелаю,

Двоє чужинців, здається, із роду великого Зевса.

Як ти накажеш: чи коней у них розпрягти вітроногих,

Чи відіслати до інших, хто радо в гостину їх прийме?”

30] З гнівним обуренням мовив йому Менелай русокудрий:

“Дурнем не був ти раніш, Етеоне, сину Боетів,

Що ж це тепер ти дурниці плетеш, мов дитя нерозумне?

Досить в чужих ми людей гостинного хліба поїли,

Поки вернулись додому! І хай нас надалі рятує

35] Зевс од недолі такої! Жвавіш розпрягай тим чужинцям

Коней, самих же їх прямо сюди, на учту, запрошуй”.

Так він сказав, і побіг Етеон із покоїв скликати

Слуг тямовитих, щоб швидше до нього усі поспішали.

Зразу ж із ярем вони замилених випрягли коней

40] Та за оброті до жолоба їх прив’язали у стайні,

В жолоб засипали полби, із білим ячменем змішавши,

Повіз прибулих о мур обіперли ясний та блискучий,

їх же самих до божистого дому ввели. Дивувались

Дуже вони на дім владаря, того паростка Зевса, —

45] Все-бо, як сонце яскраве, як місячне сяйво, блищало

В високоверхім, стрункім Менелая славетного домі.

Потім, коли там удосталь свої вже натішили очі,

Митись пішли вони в гладко обтесану, чисту купелю.

Добре помивши, служниці оливою їх намастили,

50] Свіжі хітони на них надягнули й кереї вовняні.

В ряд з Менелаєм Атрідом у крісла вони посідали.

Воду служниця внесла в золотому чудовому глеку

Руки вмивати й поволі над срібним цеберком зливала;

Потім поставила стіл перед ними, обструганий рівно.

Ключниця хліба внесла їм поважна і страв розмаїтих,

Радо і щедро черпнувши з домашніх запасів численних;

Високо чашник на блюдах поклав дерев’яних їм м’яса

Різного, й келихи він золоті перед ними поставив.

Слово привітне промовив до них Менелай русокудрий:

60] “Хліба мого споживіть на здоров’я! А потім, коли вже

Підживитеся, почну я розпитувать, що ви за люди.

Вами продовжений гідно, батьків ваших рід не загинув, —

З роду державців, як видно, походите ви берлоносних,

Зевса годованців: прості таких би, як ви, не вродили”.

65] Так він промовив, у руки телячої взяв хребтовини

Й жирні шматки їм поклав із своєї почесної пайки.

Руки до страв приготованих зразу ж усі простягнули.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Нестора синові мовив тоді Телемах тямовитий,

70] Голову близько схиливши, щоб інші його не почули:

“Глянь, Несторіде, мій друже, для серця мого найлюбіший,

Як в цих покоях лунких все виблискує міддю яскраво,

Золотом, сріблом, та ще ж і слоновою кістю, й електром!

Тільки у Зевса, мабуть, оселя така на Олімпі!

75] Скільки скарбів тут коштовних! Дивлюся — і дивом дивуюсь”.

Слів його тихих, проте, дочув Менелай русокудрий

І, промовляючи, з словом до них звернувся крилатим:

“Дітоньки любі! Із Зевсом нікому з людей не рівнятись,

Все-бо у нього нетлінне: скарби і будівлі численні.

80] Може б, з людей хто зі мною й помірявсь достатком, а може,

Й ні; та багато блукавши і лиха зазнавши багато,

Все це привіз в кораблях я й на восьмому році вернувся,

Кіпр, Фінікію й Єгипет відвідавши в довгих блуканнях.

Був я також в ефіопів, сидонян, в країні ерембів,

85] В Лівії був, де рогатими родяться зразу ж ягнята,

Де по три рази щороку котяться і вівці, і кози;

Там ні господар, ні навіть пастух ще не відав нестатку

Ні в молоці у солодкім, ні в м’ясі та свіжому сирі,

Цілий-бо рік молока удосталь там можна доїти.

я Поки блукав по чужих я краях і всякого скарбу

Там набував, тут інший неждано й негадано, нишком,

Підступом злої дружини убив мого брата ганебно.

Тим-то й не тішить мене те багатство, що ним володію.

Мабуть, уже від батьків своїх, хто б не були вони, досі

95] Чули й самі ви, скільки зазнав я, як дім я утратив,

Повний добра і усім для життя устаткований добре.

Краще б третину я мав із того, що в домі моєму

Надбано, тільки б живими лишилися ті, що в широкій

Трої загинули, одаль від Аргоса, славного кіньми.

100] Часто журюсь я за ними всіма, їх оплакую гірко,

На самоті у покоях просторого сидячи дому, —

То утішаю собі я риданнями серце, а то їх

Стримую, — швидко насичує горе, що душу морозить.

Та ні за ким з них усіх не сумую я так і не плачу,

105] Як за одним; згадаєш про нього, стають осоружні

їжа і сон, — ніхто-бо з ахеїв не витерпів стільки,

Скільки зазнав і стерпів Одіссей. Самі-бо нещастя

Долею стали його, а моєю — весь час безутішна

Туга, що так його довго нема і не знаємо навіть,

Вмер чи живий він де-небудь. По ньому, звичайно, сумують

Батько старенький Лаерт, і розважна його Пенелопа,

І Телемах, що дома покинув його в сповиточку”.

Так він сказав, і плакать збудив він у сина бажання:

Сльози на землю закапали з вій, як про батька почув він;

Щоб приховать їх, підніс до очей обома він руками

Плащ свій пурпурний. Але Менелай спостеріг це відразу,

І міркувати почав він у мислях і в серці своєму:

Виждати, поки той сам про батька в розмові згадає,

Чи розпитати вперед, щоб про все докладніше дізнатись.

120] Поки отак міркував він у мислях і в серці своєму,

З високоверхої спальні пахущої вийшла Єлена, ¦

Мовби сама Артеміда з’явилася золотострільна;

З нею ввійшовши, Адреста вигідне підсунула крісло,

З вовни м’якої внесла килимок їй під ноги Алкіппа,

125] Срібну шкатулку Філо подала їй, яку тій Алкандра

Подарувала, дружина Поліба, що жив у Єгипті,

В Фівах, де в кожному домі скарбів є коштовних багато.

Подарував Менелаєві й сам він дві срібні купелі.

Гарні триножники два і золота десять талантів.

130] Крім того, красні дала і дружина дарунки Єлені:

Із золотим веретеном округлу із срібла шкатулку

На коліщатах, з країв облямовану золотом чистим.

Ставить служниця Філо ту шкатулку своїй господині,

Повну куделі тонкої, — лежало у ній веретено

135] В темно-фіалковій шерсті, що пасмами вниз обвисала.

Сіла у крісло вона, на підніжок поставивши ноги,

І почала чоловіка розпитувать жінка докладно:

“Чи не довідався ти, Менелаю, паростку Зевсів,

Що то за люди, які завітали до нашого дому?

140] Чи помиляюсь, чи правду повім, а підказує серце:

Ще я нікого, здається, як муж цей, не бачила досі

Ні із мужчин, ні з жінок, — дивлюся — і дивом дивуюсь! —

Хто б так на сина скидавсь Одіссея, відважного серцем,

На Телемаха, що дома покинув його в сповиточку

і*? в час той, коли через мене, безстидну, ахеїв загони

В Трою далеку походом воєнним усі вирушали”.

Відповідаючи, мовив тоді Менелай русокудрий:

“Думаю й сам я тепер, як і ти, дружино, вважаєш.

Все-бо точнісінько в нього — і руки ті самі, і ноги,

130] Й погляд очей, і чоло, і волосся таке ж кучеряве.

От і сьогодні, коли я згадав у розмові з гостями

Про Одіссея, якої біди він зазнав задля мене,

В нього ж гіркі із-під брів на землю закапали сльози;

Щоб приховать їх, свій плащ до очей він підніс пурпуровий”.

155] Несторів син Пісістрат у відповідь мовив до нього:

“Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю Атріде,

Справді доводиться сином того він, про кого ти кажеш.

Тільки він скромний юнак і соромиться в серці своєму,

Щойно ввійшовши, уже й словами отут розкидатись

160] Перед тобою, що голос твій тішив нас так, наче божий.

Вирядив з ним і мене уже Нестор, їздець староденний,

Проводирем йому бути. Побачитись хтів він з тобою,

Щоб ти порадив його, чи словом то буде, чи ділом.

Синові, втративши батька, багато доводиться в домі

165] Лиха терпіти, якщо оборонників інших немає,

От як тепер Телемах залишився, й немає в народі

Більше нікого, хто б міг від нещастя його захистити”.

Відповідаючи, мовив тоді Менелай русокудрий:

“От дивина! То невже ж завітав до господи моєї

170] Син мого друга, що стільки вже витерпів він задля мене!

Краще з усіх я аргеїв його сподівавсь привітати,

Тільки в швидких кораблях нам по бурному морю б дозволив

Зевс громозвучний, Олімпу владика, додому вернутись:

В Аргосі дав би я місто йому для життя, збудував би

175] Дім і з Ітаки його з багатством усім перевіз би

З сином і всіми людьми, якесь увільнивши для нього

Місто околишнє — з тих, що владі моїй підлягають.

Близько ми з ним живучи, зустрічались би часто, й ніщо нас

Не розділяло б у приязні нашій і радості спільній,

180] Поки когось із нас чорною хмарою смерть не окриє.

Хтось із безсмертних богів, як видно, позаздрив на нього,

Й він, бідолашний, один повороту додому не має”.

Так він сказав, і заплакать у всіх розбудив він бажання.

Плакала гірко Єлена аргейська, народжена Зевсом,

185] Плакати став Телемах, і сам Менелай, син Атрея;

Навіть і Несторів син тоді сльози почав проливати:

З тугою в серці згадав бездоганного він Антілоха,

Брата, що світлий убив його син Зоряниці ясної,

А спогадавши, звернувся до нього із словом крилатим:

190] “Сину Атреїв, смертних ти розумом всіх перевищив,

Нестор нам сивий не раз це говорить, коли ми про тебе,

В домі своєму зібравшись, згадаємо часом в розмові.

Нині ж мене ти, будь ласка, послухай. Не дуже я радий

В жаль по вечері вдаватись, ще прийде на те Зоряниця,

195] Рано народжена. Не боронитиму все ж над своїми

Близькими плакать, коли вже недоля і смерть їх настигла.

Тільки й пошани для смертних нещасних, коли на їх пам’ять

Кучері ми острижем чи з очей своїх зронимо сльози.

Втратив і я свого брата, не гіршим він був із аргейських

200] Воїв, — повинен ти знати його, — я ж не знав його досі

Й навіть не бачив; кажуть, проте, із усіх визначався

Брат Антілох і в борні бойовій, і в швидких перегонах”.

Відповідаючи, мовив йому Менелай русокудрий:

“Друже мій, кажеш ти так, як могла б лиш людина статечна,

205] Старша від тебе роками, сказати розумно й зробити, —

Батька такого ти син, тому так розумно й говориш.

Легко поріддя впізнать чоловіка, якому Кроніон

Випряв у шлюбі його чи іще при народженні щастя,

Так-от як Нестору дав він життя свого дні всі незмінно

210] В домі своєму прожити в достатку й постарітись дома,

Маючи добрих розумних синів, списоборців найкращих.

Ну-бо, облишмо цей плач жалібний, що так раптом почався,

Краще про учту згадаймо і руки омиймо водою

Чистою. Досить і вранці нам буде часу для розмови,

215] Встигнемо, я й Телемах, перемовитись ще між собою”.

Так він сказав, і воду на руки їм злив Асфаліон,

Вірний слуга й помічник Менелая славетного бистрий.

Руки до страв приготованих зразу ж вони простягнули.

Інше надумала тут народжена Зевсом Єлена:

220] В келихи й чаші з вином, що пили вони, вкинула раптом

Зілля, що й біль погамує, і горе дозволить забути.

Хто його вип’є, хоч трохи в кратеру з вином домішавши,

Той цілий день на лице й однієї не зронить сльозини,

Хоч би умер навіть батько у нього чи матінка рідна,

Хоч би упрост перед ним і брата чи любого сина

Гострою міддю убили й на власні це очі він бачив.

Зевсова донька ті ліки цілющі, для всіх пожиточні,

Від Полідамни, Фтона дружини, придбала в Єгипті,

Де плодоносна земля розмаїтого родить багато

230] Зілля корисного людям, багато й шкідливого дуже.

Кожен там — лікар, що всіх перевищить знаннями й умінням

Інших людей, усі-бо в краю тім із роду Пеана.

Вкинувши зілля в вино і звелівши його розливати,

Враз до присутніх з такими словами звернулась Єлена:

235] “Паростку Зевсів, ясний Менелаю Атріде, і всі ви,

Діти відважних мужів! У житті кому як посилає

Зевс і добра і недолі, бо все в його владі і силі.

Сидячи тут, у покоях на учті, усі призволяйтесь,

Бавтесь розмовами, я ж розповім вам що-небудь до речі.

240] Ні розказать до ладу не могла б я, ні навіть згадати

Подвигів всіх Одіссея, в біді витривалого мужа,

Та розповім про один, що так мужньо його учинив він

В краї троянськім, де стільки, ахеї, ви горя зазнали.

Сам собі тіло ганебно ударами пуги побивши,

245] Дране лахміття на плечі напнувши, він, ніби челядник,

Зваживсь пройти уздовж вулиць широких ворожого міста.

Так приховавши себе, до вбогого став він подібний, —

Досі ніхто ще таким не бачив його при ахейських

Суднах. Отак він у Трою пробрався, й ніхто Одіссея

250] Не впізнавав, лиш одна і таким я його упізнала

Й стала розпитувать; він же весь час ухилявся лукаво.

Тільки тоді, як його я помила і маслом натерла,

В свіже одіння прибрала й велику дала йому клятву,

Що не раніше троянцям я виявлю в нім Одіссея,

255] Ніж він до шатер ахейських і бистрих повернеться суден,

Тільки тоді він увесь одкрив мені задум ахеїв.

Мідним мечем тонколезим багато убивши троянців,

Він до аргеїв вернувся, відомостей досить зібравши.

Лемент великий троянки зняли, а у мене раділо

2″о Серце, давно-бо сама я жадала вернутись додому

І над засліпленням тим жалкувала, в яке Афродіта

Ввергла мене, забравши із любої серцю вітчизни,

Де я дочку залишила, й покої подружні, і мужа,

Що красотою й умом не поступиться ні перед ким він”.

265] Відповідаючи, мовив тоді Менелай русокудрий:

“Слушно усе це ти, жінко, й по правді цілком розказала.

Прагнення й думи героїв-мужів багатьох дослідити

Мав я нагоду, країн об’їздивши дальніх багато,

Але ніколи й ніде ще мої не нагляділи очі

270] Мужа такого, як той Одіссей, у біді витривалий,

Мужнього подвигу, що учинив він його так відважно

У дерев’янім коні, де всі ми засіли, з аргеїв

Найхоробріші, готуючи смерть і загибель троянцям.

Ти ж до коня підійшла тоді. Мабуть, якийсь-то ворожий

275] Бог спонукав тебе, слави троянцям волівши додати:

Разом з тобою тоді підійшов Деїфоб боговидий.

Тричі кругом обійшовши, ти схованку мацала утлу

1 почала визначних на ім’я викликати данаїв,

Голос дружин їх, аргейських жінок, вдаючи достеменно.

280] Я й Діомед, син Тідея, та ще Одіссей богосвітлий.

Сидячи разом всередині, чули, як їх ти гукала.

Скочили з місця обидва, схвильовані, ми вже готові

Вийти з коня чи й відтіль озватися раптом до тебе,

Та Одіссей зупинив нас, і стримавши ті поривання,

інші ахейські сини всі мовчки тим часом сиділи,

Тільки Антікл поривався словами на твій обізватись

Голос. Але Одіссей міцними руками затиснув

Рота йому і тримав так, аж поки Паллада Афіна

Геть відвела тебе, й цим врятував од біди він ахеїв”.

290] Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

“Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю Атріде!

Тим-то й смутніше, що хоч і залізне в грудях у нього

Билося серце, але не уник він лихого загину.

Та чи не час нам обом іти на спочинок, щоб, лігши,

295] Сном найсолодшим могли вже утішитись ми на постелях?”

Так він сказав, і Єлена аргейська звеліла служницям

Ліжка стелить в передсінку, пурпурними їх подушками

Викласти, ще й килимами чудовими постіль заслати,

І покривала вовняні подать їм укритися зверху.

300] Вийшли із світлом ясним у руках із покоїв служниці

І постелили постелі, й гостей туди вивів окличник.

Там, у переднім покої, вони і лягли спочивати —

Ліг там герой Телемах і Несторів син світлосяйний;

Сам же Атрід ліг в середніх покоях високого дому,

305] Поруч лягла й довгошатна Єлена, в жінках богосвітла.

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

З ложа свойого підвівся уже Менелай гучномовний,

В одяг убрався, черезпліч нагострений меч перевісив,

Знизу сандалії гарні до ніг підв’язав мускулястих,

310] Вийшов із спальні своєї, на бога достоту подібний.

До Телемаха підсів, назвав на ім’я і промовив:

“Що спонукало тебе, Телемаху-герою, прибути

У Лакедемон наш світлий по лону широкого моря?

Справа своя чи громадська? Ти, може, одверто розкажеш?”

315] Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

“Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю Атріде!

Я розпитати прибув, — чи про батька вістей не розкажеш?

Дім пожирають у мене, і гинуть багаті маєтки.

Повен мій дім зловорожих мужів, що ріжуть у мене

“° Цілі отари овець, ще й повільних биків круторогих, —

Так мою сватають матір оті женихи презухвалі!

Отже, тепер до твоїх припадаю колін, чи не зволиш

Розповісти про печальну загибель його: чи на власні

Очі ти бачив її, чи, може, від іншого чув ти

325] Мандрівника, — на недолю-бо мати його народила.

Тож не шкодуй, і не жалуй мене, й не пом’якшуй нічого,

А розкажи все докладно, що бачить тобі довелося.

Щиро благаю, якщо Одіссей, мій отець благородний,

Виконав слово яке, тобі обіцявши, чи діло

330] В краї троянськім, де стільки, ахеї, ви горя зазнали,

Все це сьогодні згадай і щиру скажи мені правду”.

З гнівним обуренням мовив йому Менелай русокудрий:

“Ну ж і ганьба! На шлюбному ложі лягти у такого

Мужа могутнього враз заманулось отим боягузам!

335] Це все одно, якби лань, у лігво могутнього лева

Новонароджених, ще сосунців, оленяток поклавши,

Вийшла б на травами рясно укриті узгір’я й долини

Пастись, а він би тим часом, до лігва свого повернувшись,

Приготував оленятам і лані загибель ганебну, —

Так Одіссей і для них приготує загибель ганебну.

О, якби, Зевсе, наш батьку, й Афіно, і ти, Аполлоне,

Він залишався таким, яким ще колись на Лесбосі,

Ставши на герць, завзято із Філомелідом змагався

Й кинув з усеї ним сили об землю на радість ахеям.

345] Хай би отак Одіссей зустрів женихів безсоромних,

Коротковічні усі б вони стали тоді й гіркошлюбні!

Ну, а про те, що мене ти питаєш і просиш, будь певен,

Не ухиляючись, правду скажу я тобі, не злукавлю, —

З того всього, що морський оповів мені старець правдивий,

350] Не приховаю нічого й слівця не втаю я від тебе.

Я поривався додому, мене ж у Єгипті тримали

Вічні боги, бо святої я їм не приніс гекатомби, —

Хочуть-бо завжди вони, щоб накази ми їх пам’ятали.

Острів там є невеликий у вічнобурхливому морі,

355] Перед самим він Єгиптом лежить, а зовуть його Фарос;

Стільки віддалений острів від берега, скільки проплине

З вітром попутним іззаду за день корабель крутобокий.

Є там затока чудова, і зручно із неї просторі

В море вести кораблі, водою запасшись питною.

360] Двадцять днів нас боги там тримали, й за час той ні разу

Вітер не віяв морський, що супутником нам супроводить

Всі кораблі по лону безмежно широкого моря.

Виснаги ми вже зазнали і в силі людей, і в припасах,

Поки одна із богинь не зглянулась, не врятувала —

365] Донька старого Протея, могутнього бога морського,

Ейдотея, — найбільше-бо душу її зворушив я.

Від товариства далеко блукавши, я стрів її раптом,

Товариші ж у той час кривими гачками ловили

Рибу вздовж берега, — шлунки-бо голод їм мучив страшенний.

370] Близько спинившись, з таким вона словом до мене звернулась:

“Чи нерозумний ти зовсім, чужинче, а чи легковажний,

Чи не навмисно ти дляєш, знаходячи втіху в стражданні?

Надто на острові цім забарився й знайти вже не можеш

Виходу, товариші ж твої духом цілком занепали”.

з” Так говорила вона, а я їй у відповідь мовив:

“Зараз тобі відповім я, котра б із богинь не була ти.

Ні, я не з власної волі затримався тут, а, як видно,

Чимось образив богів, що простором небес володіють.

Може, хоч ти мені скажеш, бо все вам відомо, богове,

зво Хто із безсмертних затримав мене й заступає дорогу

В путь поворотну по хвилях багатого рибою моря?”

Так говорив я, й мені відказала в богинях пресвітла:

“Щиро й одверто всю правду, чужинче, тобі розкажу я.

Часто старець морський заїжджає сюди непомильний,

385] Бог невмирущий, Протей із Єгипту, що добре безодні

Знає морські, владаря тих глибин, Посейдона, підданець;

Кажуть, він батько мені, я від нього на світ народилась.

Може, тобі пощастить, підстерігши, його захопити, —

Все тобі він розповів би про віддаль дороги твоєї

390] Й путь поворотну по хвилях багатого рибою моря.

Скаже він, паростку Зевсів, усе, як того побажаєш,

Що там лихого чи доброго сталось у домі твоєму

З того часу, як у довгу й тяжку ти подався дорогу”.

Так говорила вона, я ж у відповідь мовив до неї:

“Краще придумай сама на божистого старця засаду

Так, щоб не вимкнувся він, як побачить мене і впізнає.

Важко-бо смертній людині з безсмертним управитись богом”.

Так говорив я, й мені відказала в богинях пресвітла:

“Все це по правді, одверто і щиро тобі розкажу я.

400] Щойно докотиться сонце середини неба ясного,

Старець морський непомильний із подувом першим Зефіра

Раптом з глибин виринає, у темну закутаний хвилю, —

Вийде на берег і спати лягає в глибокій печері.

Випливши з сивого моря, тюленів стада ногоплавних

405] Сплять навкруги, поріддя прекрасної доньки морської,

І видихають терпкий глибини океанської запах.

Тож на світанку туди приведу я тебе і влаштую

Ложе між ними, а ти з кораблів добропалубних візьмеш

На допомогу собі супутників трьох найвірніших.

410] Все я тобі розповім і про хитрощі діда старого.

Спершу тюленів усіх обійде він і всіх перелічить;

Потім, усіх по п’яти полічивши й оглянувши пильно,

Ляже всередині й сам, мов чабан ув отарі овечій.

Тільки-но вгледите ви, що сном уже першим заснув він,

415] Всю свою силу й відвагу зібравши, хапайте старого

Й цупко держіть, хоч би й як вислизав він тоді й виривався.

Вигляду всяких істот, що по лону земному плазують,

Він прибиратиме, в воду обернеться й пломінь пекучий.

Ви ж його міцно тримайте і тисніть як можна сильніше.

420] Тільки тоді, як до тебе він звернеться сам із словами,

Ставши таким, як і був, коли перед вами заснув він,

Силою більш не тримайте старого, і ти розпитати

Зможеш, герою, хто із безсмертних тобі заступає

Путь поворотну по хвилях багатого рибою моря”.

425] Мовила це — та й зникла у хвилях бурхливого моря.

Я ж до своїх кораблів, що стояли в пісках прибережних,

Знову пішов, і тяжко моє хвилювалося серце.

Потім, коли до свого корабля і до моря дійшов я,

Ми зготували вечерю, і ніч божественна настала.

4зо Спати лягли ми тоді на березі моря шумливім.

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

Берегом йшов я піщаним широкодорожного моря

Й щиро молився богам. Супутників вів я з собою

Трьох, на яких у кожній би справі поклавсь цілковито.

435] В лоно широкого моря полинувши, світла богиня

Із глибини принесла нам чотири тюленячі шкури,

Тільки-но здерті, — підступ на батька вона замишляла.

Виривши лігва для нас у піску прибережнім, тим часом

Сіла вона і чекала, аж поки прийшли ми до неї;

440] Покотом всіх нас поклала вона і шкурами вкрила.

Прикрою засідка та нам здалася. І прикро вражав нас

Запах убивчий тюленів, що живляться тванню морською.

Хто б це улежати міг із морською потворою поряд?

Та порятунок і поміч велику вона подала нам:

445] Кожному в ніздрі поклала амбросії трохи, що пахла

Солодко так і запах огидний отой забивала.

Так ми, терпіння набравшися, цілий пролежали ранок.

Зграєю випливли з моря тюлені і в ряд полягали

Покотом всі спочивати на березі моря шумливім.

450] Виплив опівдні із моря й старий і оглянув навколо

Жирних тюленів своїх, усіх обійшов, полічив їх.

Легшими нас між потвор полічив він, про підступи наші

Й гадки у серці не мавши; приліг тут на березі й сам він.

З криком тоді ми напали на старця й руками своїми

Міцно схопили його. Та мистецтва свого не забув він.

Спершу у лютого він обернувсь буйногривого лева,

Потім в дракона, у барса та ще в величезного вепра;

Плинною став він водою, розложистим деревом потім.

Ми ж, терпіння набравшись, старого безстрашно тримали.

460] Тільки як витівки ці і самому йому вже набридли,

Врешті з питанням звернувсь він до мене й словами промовив:

“Хто із безсмертних богів навчив тебе, сину Атреїв,

Підступом взяти мене проти волі? Й чого тобі треба?”

Так говорив він, а я у відповідь мовив до нього:

465] “Знаєш ти, старче, і сам, — чого ж ти питаєш лукаво? —

Як я на острові цім забаривсь і знайти не здолаю

Виходу, навіть і сам уже духом цілком занепав я.

Може, хоч ти мені скажеш, бо все вам відоме, богове,

Хто із безсмертних затримав мене й заступає дорогу

470] В путь поворотну по хвилях багатого рибою моря?”

Так говорив я, а він у відповідь мовив до мене:

“Передусім ти повинен був жертви священні й прекрасні

Зевсові й іншим богам принести, якщо хтів якнайшвидше

На батьківщину свою винно-темним доплинути морем,

475] Бо не раніш тобі рідних побачити доля судила,

В високоверхий свій дім і в рідну країну вернутись,

Ніж до Єгипту доїдеш, ріки, що ллє з неба потоки,

Зевсом напоєні, й там священні складеш гекатомби

В жертву безсмертним богам, що простором небес володіють,

480] І подадуть тобі шлях вони той, якого ти прагнеш”.

Так говорив він, і любим тоді зажурився я серцем,

Він-бо загадував знову мені по імлистому морю

В довгу й важку до Єгипту дорогу назад повертати.

В відповідь все ж я з такими звернувся до нього словами:

485] “Все це я так і зроблю, як мені ти наказуєш, старче,

Тільки всю правду тепер розкажи і повідай одверто,

Чи повернулись додому тоді з кораблями ахеї,

Що, вирушавши з-під Трої, їх Нестор і я залишили,

Чи з кораблем своїм разом хто смертю гіркою загинув,

490] Чи на руках хто у друзів умер, війну закінчивши”.

Так говорив я, а він у відповідь мовив до мене:

“Нащо, Атріде, запитуєш? Краще б не знав ти нічого

Й думки моєї не відав про це, — гадаю, недовго

Втерпиш без сліз ти, про все те дізнавшись од мене докладно.

495] Впало багато із них, а багато й живими лишилось.

Двоє лише з ватажків міднолатного війська ахеїв

При повороті загинули, — сам ти в бою тім брав участь.

Ще одного десь живого широке затримало море.

З довговесельними десь кораблями й Еант там намучивсь:

500] Спершу-бо кинув його Посейдон з кораблем на великі

Скелі Гірейські, проте врятував самого з безодні.

Смерті уникнув би він, хоч і був ненависний Афіні,

В зарозумінні якби він зухвалого слова не кинув,

Що проти волі богів уникне морської безодні.

505] Чув Посейдон, як гукав він слова оті високодумні,

І, ухопивши тризубець руками потужними, гнівно

Вдарив об скелю Гірейську, й надвоє вона розкололась,

Тільки уламок зостався, а другий у море звалився —

Той, що на ньому тримався Еант і блюзнив так зухвало, —

510] Він за собою й потяг його в хвилі безмежного моря.

Так і загинув Еант, водою солоною впившись.

Брату ж твоєму від Кер пощастило втекти і в доладних

Суднах умкнути, — Гера-владарка його врятувала.

Тільки коли стрімковерхої кручі Малеї вже близько

515] Він допливав, налетіла на нього страшна хуртовина

Й, скорбного, знов понесла по багатому рибою морю

Аж на край світу — туди, де раніше Фієст мав оселю

З давніх-давен, а тепер там Егіст домував, син Фіестів,

Та й відтіля йому путь поворотна знайшлася щасливо:

520] Вітер назад вже боги повернули, й прибув він додому,

Радісно вийшов на рідну він землю отчизни своєї,

І припадав до землі, й цілував її, й сльози гарячі

Бігли з очей, щасливих, що бачать ізнов батьківщину.

Та спостеріг із чатівні його чатівник, що поставив

525] Хитрий Егіст його там, обіцявши йому два таланти

Золота дать в нагороду; вже рік він чекав на Атріда,

Щоб не пройшов непомітно й про буйну не згадував силу.

Звістку цю швидко поніс він в оселю провідці народу,

Й тут же відразу Егіст лукавство задумав підступне:

530] Двадцять мужів хоробріших з народу обравши, у схові

Він посадив, готувати звелівши у домі вечерю.

Сам же стрічать Агамемнона вийшов, провідця народу,

Із колісницями й кіньми, ганебне замисливши діло.

Ввів він в оселю його, що не знав про той підступ, і раптом

535] Вбив за вечерею так, як бика біля ясел вбивають.

Не залишилось нікого в живих ні з супутців Атріда,

Ані з Егістових слуг, — усі в тім загинули домі”.

Так говорив він, і любим тоді зажурився я серцем,

Сів на піску і заплакав, і серцю моєму у грудях

540] Жити не хтілося більше й на сонячне світло дивитись.

А як наплакався я досхочу і в піску навалявся,

Старець морський непомильний тоді лиш до мене промовив:

“Годі-бо, сину Атреїв, тобі стільки часу невтішно

Плакать, нічого ми цим не доб’ємось. А ти постарайся

545] Краще про те, як би швидше до рідного краю вернутись.

Може, Егіста живим ти застанеш, а може, й раніше

Вбитий Орестом він буде, й ти саме на похорон встигнеш”.

Так він сказав, і серце у грудях і дух мій відважний

Радість умить обняла, хоч і як перед тим сумував я, —

550] Голосно мовив я, з словом до нього звернувшись крилатим:

“Отже, я знаю про них, назви ж мені й третього мужа,

Що десь живого широке ще й досі затримало море.

Чи не загинув і він? Як не гірко, я слухать готовий”.

Так говорив я, а він у відповідь мовив до мене:

555] “Славний Лаертів то син, що вітчизною має Ітаку, —

Бачив на острові я, як сльози рясні проливав він

В домі у німфи Каліпсо, яка силоміць його й досі

Держить у себе, й не може він в рідну країну вернутись.

Ні кораблів веслохідних не має він там, ні супутців,

360] Що помогли б йому їхати лоном широкого моря.

Зевс не призначив тобі, Менелаю, паростку Зевсів,

В Аргосі, кіньми багатім, застигнутим смертю лишитись, —

На рівнину Елісійську пошлють тебе згодом безсмертні,

Аж на край світу, туди, де живе Радамант русокудрий,

565] Де лиш приємне, найлегше життя дожидає людину.

Там ані снігу, ні бурі, ні навіть дощу не буває,

Тільки дзвінкого Зефіра туди долітає зітхання

Від Океану-ріки, щоб од спеки людей освіжити,

Ти-бо Єлени є муж і доводишся Зевсові зятем”.

Мовивши так, у море хвилясте він знову поринув.

Я ж і супутці мої богорівні до суден доладних

Разом пішли, і тяжко моє хвилювалося серце.

Потім, коли до свого корабля і до моря дійшли ми,

То зготували вечерю, і ніч божественна настала.

575] Спати лягли ми тоді на березі моря шумливім.

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

Знову свої кораблі на священне ми зсунули море,

Щогли поставили міцно й вітрила на них розпустили,

Потім самі увійшли та громадою сіли на лави, —

580] І під ударами весел запінилось сивеє море.

Стали ми знов близ Єгипту, ріки, що ллє з неба потоки,

Зевсом напоєні, й там я священні приніс гекатомби.

Жертвою гнів я богам заспокоївши вічноживущим,

Пагорб насипав на славу і честь Агамемнону вічну.

585] А закінчивши, вернувся, й дали мені знову безсмертні

Вітер попутний і швидко у рідну доставили землю.

Ну, а тепер залишайся, юначе, у домі моєму

Погостювати — на днів одинадцять чи навіть дванадцять.

Виряджу добре я потім і щедро тебе обдарую:

590] Коней дам трьох, колісницю чудову, та ще й у додачу

Келих коштовний я дам, щоб, безсмертним богам узливання

Творячи, кожного разу спогадував ти і про мене”.

Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

“Сину Атреїв, занадто вже довго мене не затримуй.

595] Рад би і цілий я рік, тут сидячи, в тебе лишатись;

1 не журивсь ні за домом своїм би я, ні за батьками,

Стільки, слова і розмови твої я вчуваючи, маю

Втіхи безмежної, та у священному Пілосі журно

Товариші мене ждуть, поки тут мене ти ось тримаєш.

600] Кожен від тебе дарунок повік дорогий мені буде,

Не поведу лише коней в Ітаку, тобі їх залишу,

Хай покрасуються тут: навколо ти маєш рівнини

Широкополі, росте ситнику й конюшини багато,

Полби й пшениці та білого з буйним колоссям ячменю.

605] А на Ітаці ні лук, ані вигонів ширших немає,

Кіз лиш ситить, а миліша, ніж коней вона б насищала.

На островах, що на морі лежать, немає для коней

Ані розгону, ні лук — особливо ж на нашій Ітаці”.

Так говорив він, але усміхнувсь Менелай гучномовний,

610] Хлопця рукою погладив, назвав на ім’я і промовив:

“Доброї крові ти, люба дитино, якщо так говориш.

Я подарунок тобі заміню, це можна зробити.

З дорогоцінних скарбів, що в моїм зберігаються домі,

Дам найпочесніший я, найкращий тобі подарунок:

615] Дам дорогої роботи кратеру — уся вона з срібла

Вилита, вінця ж у неї оздоблені золотом чистим.

Твір то Гефеста, мені ж дарував її Федім славетний,

Владар сідонян, коли я, вертавшись до рідного краю,

В домі його гостював, — тобі її хочу я дати”.

620] Довго удвох між собою тоді вони так розмовляли.

В дім до державця божистого гості тим часом збирались,

Гнали овець, готували вино, що підносить бадьорість,

Хліб доставляли жінки їх ошатні, пов’язані гарно.

Так готувались до учти усі в Менелаєвім домі.

625] А женихи, що тим часом під домом зійшлись Одіссея,

Дисків і списів метанням на втоптанім добре майданку

Бавились і розважалися, як і раніше, зухвалі.

Лиш Антіной з Еврімахом, подібним на бога, сиділи,

Два женихів ватажки, відвагою й родом знатніші.

630] Фроніїв син, Ноемон, близенько до них підійшовши,

До Антіноя з такими словами звернувшись, промовив:

“Чи, Антіною, відомо, чи ні, — коли повернутись

Знову сюди Телемах з піскуватого Пілоса має?

Взяв корабель він у мене, мені ж і самому потрібно

635] їхать в Еліду простору, бо там аж дванадцять пасеться

В мене кобил і мули, придатні уже до роботи,

Тільки ще дикі. Хочу впіймать одного та об’їздить”.

Так він сказав, а вони аж жахнулись, бо й гадки ке мали,

Що аж у Пілос поїхать він міг од Неліда, — загаявсь

640] В полі з отарою десь він, або в свинопаса, гадали.

Саме тоді Антіной, син Евпейта, озвався до нього:

“Правду повідай, коли він поїхав, які попливли з ним

Хлопці добірні з Ітаки? Чи, може, невільників власних

Та наймитів назбирав? Адже міг би й так він зробити.

645] Ще розкажи мені правду й про те, щоб знав я напевно:

Силою чорний він взяв корабель, проти волі твоєї

Чи добровільно ти дав, коли попросив він гарненько?”

Фроніїв син, Ноемон, у відповідь мовив до нього:

“Сам добровільно я дав, та й хто ж учинив би інакше,

650] Якби людина така, з турботою в серці такою,

Щиро просила? Важко було б їй відмовити в цьому.

Разом із ним попливли найвідважніші в нашім народі

Хлопці, і став на чолі їх громади, як я зауважив,

Ментор чи, може, то й бог якийсь, дуже до нього подібний.

655] Тільки дивуюсь я: вчора ще зранку мені тут зустрівся

Ментор ясний, хоч він з кораблем тоді в Пілос поїхав”.

Мовивши це, навпростець він подався до отчого дому.

Та хвилювання обом серця обняло їм відважні:

Сісти звеліли вони женихам, припинивши їх ігри.

660] Саме тоді Антіной, син Евпейтів, до них обізвався

В гніві страшному, — люттю великою сповнилось чорне

Серце його, і очі вогнем запалали жахливим.

“От яке горе нам! Справді щасливо вдалася зухвала

Подорож ця Телемаху! А ми ж були певні, не вдасться!

665] Зовсім дитина ще, він проти волі стількох нас поїхав,

Взявши собі й корабель, і супутців з народу найкращих.

Він і в майбутньому лиха завдасть нам! Хай його силу

Виснажить Зевс, поки міри змужнілості ще не дійшов він.

Дайте-но бистрий мені корабель і супутників двадцять,

670] Щоб влаштувати засаду йому по дорозі, в протоці

Підстерегти його — поміж Ітаки й скелястої Сами, —

Ох, і гірке ж йому буде загиблого батька шукання!”

Так він сказав, і схвалили це всі і дали свою згоду.

Зразу ж вони повставали й у дім подались Одіссеїв.

675] Та Пенелопі недовго лишалося те невідомим,

Що в глибині своїх серць женихи замишляли підступно.

їй про їх змову окличник Медонт розповів, що іззаду

Чув за двором, на якому вони свої задуми ткали.

Всі перейшовши покої, приніс він цю вість Пенелопі.

680] Щойно ступив на поріг він, спитала його Пенелопа:

“З чим, окличнику, від женихів ти прийшов благородних?

Чи не сказать Одіссея божистого вірним служницям

Всю залишити роботу й вечерю для них готувати?

Краще б не сватались більше до мене і тут не збирались,

685] Хай би востаннє вони тут вечеряли в мене сьогодні!

Надто сюди ви вчащаєте, спадщину всю, весь достаток

Нищите ви в Телемаха розумного! Видно, ніколи,

З часу, як дітьми були, від батьків ви своїх не чували,

Як Одіссей богорівний до ваших поставився рідних,

690] Як не вчинив він і навіть не мовив лихого нікому

В цілім народі, хоч це й властиво державцям божистим,

Що одного зненавидять, а другого милують надто.

Він же нікому з людей аніякої кривди не вдіяв.

Ви ж тут і дух свій, і ваші діла недостойні вже ясно

695] Всім показали, — нема за колишнє добро в вас подяки!”

Відповідаючи, мовив до неї Медонт тямовитий:

“О володарко, якби ж тільки це було лихо найбільше!

Гірших, страшніших нещасть багато іще замишляють

Ті женихи, — бодай би цього не дозволив Кроніон!

7оо Гострою міддю гадають вони Телемаха убити

Десь по дорозі додому. Вістей про батька питати

В Пілос священний поїхав він та в Лакедемон преславний”

Так він сказав, а в неї і серце, й коліна зомліли,

Довго безмовна була вона, очі рясними сльозами

705] Сповнились їй, і голос немов перервався дзвонистий.

Врешті такими вона озвалась до нього словами:

“Де ж мій, окличнику, син? І чого десь було йому їхать

На кораблях бистрохідних, що в морі за коней дорослим

Правлять мужам і по водних блукають просторах безкраїх?

710] Чи не на те, щоб і ймення його між людьми не лишилось?”

Відповідаючи, мовив до неї Медонт тямовитий:

“Я вже не знаю, чи бог то його напоумив, чи сам він

Зваживсь душею до Пілоса їхать, щоб там розпитати —

Вернеться батько додому, чи, може, він зовсім загинув”.

715] Мовивши це, пішов він назад через дім Одіссеїв.

Смуток обняв її, серцю нестерпний; їй навіть несила

В кріслі сидіти було, а багато стояло їх в домі.

Сіла вона на порозі затишної спальні своєї

Й гірко заплакала, з нею й служниці усі заквилили,

720] Скільки було їх у домі цілому, старих з молодими.

Ревно голосячи, мовить крізь сльози до них Пенелопа:

“Слухайте, любі! Послав мені горя й журби Олімпієць

Так, як нікому з жінок, що родились зі мною й зростали:

Спершу загинув мій муж благородний із серцем левиним,

725] Найвидатніший з данаїв у доблестях різноманітних,

Слава якого в Елладі і в Аргосі широко лине.

Нині ж і сина коханого бурі кудись в невідоме

З дому забрали, — я навіть не чула, коли він зібрався.

З вас же ні жодна, жорстокі, і в думку собі не поклала

730] З ліжка збудити мене, хоч знали усі ви напевно

Час, коли з дому на той корабель він пішов крутобокий.

Знала б тоді я, що він у далеку зібрався дорогу,

Дома, проте б, залишивсь, хоч і як би в ту путь поривався,

Чи неживою мене у своїй би покинув оселі.

731 Швидше гукніть-но до мене сюди служника ви старого,

Долія, з тих, що дав батько мені, коли йшла я ще заміж;

Сад він багатодеревний мені стереже, — тож негайно

Десь із Лаертом хай сяде і все хай розкаже докладно, —

Може, той серцем своїм придумає якось нагоду

740] 3 скаргою вийти до люду, мовляв, женихи замишляють

Підступом сина убити в нащадка богів Одіссея”.

Лагідно мовить стара годувальниця їй, Евріклея:

“Доню кохана! Хочеш — безжальною вбий мене міддю,

Вижени з дому мене, — не втаю я від тебе ні слова.

745] онала усе я тоді і всього принесла, що звелів він, —

Хліба й напоїв солодких. Та взяв він із мене велику

Клятву — про це не раніш дванадцяти днів розказати,

Як не спитаєш сама чи від інших про це не почуєш,

Щоб не псувала плачем ти прекрасної вроди своєї.

750] Краще умийся і, стан свій у чисте прибравши одіння,

Вийди у верхні покої з своїми служницями разом

І помолися Афіні там, Зевса могутнього доньці, —

Сина твойого від смерті здолає вона врятувати, —

Та не труди вже ти старця тружденного. Бо не гадаю,

755] Щоб у блаженних богів лиш ненависть була до нащадків

Аркесіада, хтось з них залишиться й власником буде

Високоверхого дому й далеких ланів плодоносних”.

Мовила — й плач вгамувала, й від сліз їй утримала очі.

Вмилась вона і, стан свій у чисте прибравши одіння,

760] Вийшла у верхні покої з своїми служницями разом,

Всипала в кошик ячменю і стала молитись Афіні:

“Зглянься, незборена Зевса егідодержавного доню!

Як коли-небудь у домі своїм Одіссей велемудрий

Жирні палив тобі стегна биків чи овечок жертовних,

765] То спогадай про це нині й врятуй мого любого сина —

Від женихів захисти, що в підступах так знахабніли”.

Мовила й заголосила. Та вчула молитви богиня.

Галас тим часом зняли женихи в звечорілих покоях,

Хтось і таке говорив уже з тих юнаків знахабнілих:

770] “Дуже старанно готує свій шлюб багатьом нам жадана

Владарка й гадки не має, що синові вбивство готують”.

Хтось говорив це й не знав, що й їм незабаром зготують.

Голос підвищив тоді Антіной і так до них мовив:

“От навіжені! Остерігайтеся високодумних

775] Слів, щоб туди усередину хтось не доніс би їх часом.

Мовчки вставаймо тепер і почнімо тихенько здійсняти

Замір, який нам усім сьогодні припав до вподоби”.

Мовивши це, він обрав із них двадцять мужів найсміліших

І до швидкого повів корабля на узмор’я піщане.

780] Зсунули чорний вони корабель свій на воду глибоку,

Потім і щоглу, й вітрила на ньому як слід приладнали,

Стропками весла усі в кочетах закріпили рядами,

Все як належить, і білі вітрила вгорі розпустили;

Зброю також бойову служники принесли їм ретельні;

785] Свій корабель на котві закріпивши, на берег всі вийшли,

Сіли вечеряти й там аж до пізнього вечора ждали.

А Пенелопа розумна у верхніх покоях тим часом

Все без питва та їства, сумна і голодна, лежала

Й думала тільки, чи смерті умкне її син бездоганний,

790] Чи від руки женихів отих високодумних загине,

Наче зацькований лев, що мечеться поміж мисливців,

Бачачи з жахом, як швидко підступне їх вужчає коло,

Так хвилювалась вона, поки сон не прилинув солодкий, —

Тілом ослабла, на ложе схилилась і тихо заснула.

795] Інше замислила тут ясноока богиня Афіна:

Привид створила вона, подобою схожий на жінку —

Мужнього серцем старого Ікарія доньку Іфтіму,

Що за Евмела пішла, який проживає у Ферах.

До Одіссея божистого в дім вона привид послала,

800] Щоб Пенелопі скорботній, яка умлівала сльозами,

Плач припинити невтішний, і сльози, й гіркі вболівання.

В спальню примара ввійшла, не зрушивши засув ремінний,

Стала у голови сплячій і слово таке їй сказала:

“Спиш, Пенелопо, скорботою любе намучивши серце!

805] Вічні боги, що безжурно у небі живуть, не дозволять

Плакать тобі і журитись, — повернеться скоро додому

Любий твій син, нічим-бо не винний він перед богами”.

В відповідь мовила так багата умом Пенелопа,

Сном оповита солодким за брамою марень сновидних:

810] “Як ти прийшла сюди, сестро? Адже ти не часто раніше

В мене бувала, бо надто далеко від нас проживаєш.

Як же ти радиш тепер вгамувати ці сльози й ридання

Журні, що тугою серце і душу мені огортають?

Спершу загинув мій муж благородний із серцем левиним,

815] Найвидатніший з данаїв у доблестях різноманітних,

Слава якого в Елладі і в Аргосі широко лине.

Нині ж улюблений син з кораблем десь поплив крутобоким,

Юний, без досвіду ще, ні до праці він, ні до поради.

Ним іще більше тепер я журюся, аніж чоловіком, —

820] Вся аж тремчу я за нього й боюсь, щоб не сталося лиха

З ним ні між тими людьми, до яких він поїхав, ні в морі.

Має-бо він ворогів, що лихе умишляють на нього

Й хочуть раніше убить, ніж до рідного вернеться краю”.

Відповідаючи, мовить до неї ледь видна примара:

825] “Більше сміливості, сестро, нічого не бійся душею!

Подорожує усюди супутниця з сином, якої

Кожен бажав би собі чоловік, бо усе вона може,

Діва Паллада Афіна, й твоїй співчуває скорботі.

Отже, й послала мене вона все це тобі розказати”.

830] В відповідь мовила знов багата умом Пенелопа:

“О, як богиня ти справді і голос ти чула божистий,

То й про того нещасливого всю мені правду повідай:

Ще він живий і досі десь бачить він сонячне світло,

А чи загинув і в темній домує Аїда оселі?”

“35] Відповідаючи, мовить до неї ледь видна примара:

“Ні, я про нього не можу напевне тобі розповісти,

Ще він живий чи умер, а на вітер казать не годиться”.

Мовивши це, вона зникла крізь засув на дверях ремінний

Подувом вітру. І зразу від сонних прокинулась марень

840] Донька Ікарія, й любе зігрілось їй радістю серце,

Так їй примріявся ясно весь сон цей у темряві ночі.

А женихи кораблем своїм путь вже верстали вологу,

В задумах злобних готуючи смерть Телемахові близьку.

Є невеликий в просторах морських острівець кам’янистий,

845] Він у протоці лежить між Ітаки й скелястої Сами

І Астерідою зветься; обабіч там пристані зручні

Для кораблів, — отам-то й засіли в засаду ахеї.

ПІСНЯ П’ЯТА

ЗМІСТ П’ЯТОЇ ПІСНІ

ДЕНЬ СЬОМИЙ І ДАЛІ ДО КІНЦЯ ТРИДЦЯТЬ ПЕРШОГО ДНЯ

Рада богів. Вони посилають Гермеса до німфи Каліпсо з наказом негайно відпустити Одіссея. Каліпсо дає Одіссеєві знаряддя, потрібні для побудови плота. За чотири дні судно готове, і на п’ятий день Одіссей відпливає, одержавши від Каліпсо все потрібне в дорозі. Сімнадцять днів плавання триває благополучно. На вісімнадцятий день Посейдон, повертаючись від ефіопів, упізнає в морі Одіссея, що плив на легкому своєму плоті; він насилає бурю, яка руйнує пліт; але Одіссей одержує від Левкотеї намітку, яка рятує його від затоплення; цілих три дні носять Одіссея бурхливі хвилі; нарешті надвечір третього дня він виходить на берег феакійського острова Схерії.

ПЛІТ ОДІССЕЇВ

Щойно проснувшись, Еос із постелі Тіфона ясного

Встала, щоб світло нести і смертним усім, і безсмертним.

Вже на нараду зібрались боги, і сидів поміж ними

Зевс громовладний, що всіх перевищує міццю своєю.

5] їм не забула Афіна про всі Одіссеєві лиха

Розповісти, — турбувалась, що в німфи він так забарився.

“Зевсе, наш батьку, і всі ви, одвічні боги всеблаженні!

Хай ні один володар берлоносний не буде ласкавий,

Лагідний, добрий; нехай, справедливості в серці не знавши,

10] Завжди жорстокий, вчиняє неправду злочинну, якщо вже

Не пам’ятає ніхто Одіссея божистого в бідних

Людях, що ними колись він правив, як батько ласкавий.

Терплячи лихо тяжке, на острові нині сидить він

В домі у німфи Каліпсо, яка силоміць його й досі

15] Держить у себе, й не може він в рідну країну вернутись.

Ні кораблів веслохідних не має він там, ні супутців,

Щоб помогли йому їхати лоном широкого моря.

Любого сина його вороги замишляють убити

Десь по дорозі додому, — вістей про батька питати

20] В Пілос священний поїхав він та в Лакедемон преславний”.

Відповідаючи, Зевс, що хмари збирає, промовив:

“Що за слова в тебе линуть, дитя, крізь зубів огорожу?

Чи не сама-бо ти думку колись подала і пораду,

Як Одіссею, вернувшись додому, за себе помститись?

25] Ти проведи Телемаха уміло, адже ти це можеш,

Щоб неушкоджений він до своєї прибув батьківщини,

А женихи щоб ні з чим на своїм кораблі повернулись”.

Мовивши це, Гермеса гукнув він, коханого сина:

“Знов, як і завжди, ти нашим, Гермесе, провісником будеш;

Німфі скажи пишнокосій про вирок ти наш непохитний:

Щоб повернувся до дому свого Одіссей витривалий,

Тільки б не смів його хтось із богів чи людей супроводить,

Хай на плоту, міцно збитім, пливе і, хоч лиха зазнає,

В Схерію широкоскибу на день аж двадцятий прибуде,

35] В землю феаків, що їх ріднею вважають безсмертним.

Серцем вони і його, як безсмертного бога, вшанують

І кораблем відішлють у рідну його батьківщину,

Золота стільки, і міді, й одежі йому надававши,

Скільки з-під Трої, свою одержавши здобичі пайку,

40] Він не привіз би ніколи, хоч би й повернувся щасливо.

Доля судила і рідних побачить йому, і вернутись

В високоверху оселю і в рідну свою батьківщину”.

Так він сказав, і гонець послухав його світлосяйний:

Зразу ж до ніг золоті підв’язав він ізнизу підошви,

45] Гожі й нетлінні, що всюди із подувом вітру найлегшим

І по воді, й по безкраїх просторах землі його носять.

Жезл він у руки узяв, що ним, коли схоче, то людям

Склеплює втомлені очі, а інколи будить поснулих.

Швидко з жезлом тим полинув могутній гонець світлосяйний

50] І, обминувши Перею, на море з етеру спустився

Та понад хвилями низько літав, мов чайка крилата,

Що, в буйнохвильному морі безкрайому ловлячи рибу,

Крила потужні свої оббризкує в піні солоній, —

Наче та чайка, Гермес по хвилях ширяв незліченних.

55] Щойно до острова він у просторах далеких дістався,

На суходіл тоді вийшов Гермес з фіалкового моря

Й далі пішов до печери великої, де пишнокоса

Німфа жила, — на ту пору якраз він застав її дома.

Полум’я в неї велике палало на вогнищі, й запах

60] Кедра сухого й пахучої туї далеко по всьому

Острові линув. Вона ж виводила пісні дзвінкої

І, золотим на кроснах керуючи човником, ткала.

Ліс зеленів густолистий навколо печери тієї —

Вільха росла, і тополі стрункі, й запашні кипариси;

65] Птахи у вітті густому гніздилися ширококрилі —

Яструби й сови, а з ними іще й прибережні ворони

Довгоязикі, що з моря прожиток собі здобувають.

Там же, навколо печери глибокої, скрізь винограду

Порозросталися лози, дозрілими фонами пишні.

70] І недалеко одне біля одного воду прозору

Чисті чотири джерела струмили у сторони різні.

А навкруги килимами м’якими з селери й фіалок

Луки стелилися. Навіть безсмертний, сюди надійшовши

Й глянувши, зачудувався б і в серці відчув насолоду.

75] В захваті щирому тут зупинився гонець світлосяйний.

Потім, коли надивився і тим свою душу натішив,

Він увійшов у простору печеру. Глянувши тільки,

Зразу ж його упізнала Каліпсо, в богинях пресвітла,

Бо один одного вічні не можуть богове не знати,

80] Навіть коли б між собою й ніколи вони не стрічались.

Та не знайшов Одіссея, відважного серцем, в печері, —

Як і раніш, той на скелі сидів прибережній, і плакав,

Смутком, слізьми і риданням свою розриваючи душу,

І в неозору морську далечінь крізь сльози дивився.

85] І запитала в Гермеса Каліпсо, в богинях пресвітла,

В крісло чудове, блискуче його посадивши гостинно:

“З чим же то, золотожезлий Гермесе, до мене прийшов ти,

Гостю мій любий та гожий? Не часто буваєш ти в мене.

Що тобі треба, скажи, — спонукає-бо серце зробити

Все, що я в силі зробить, усе, що зробити можливо.

Прошу, заходь, щоб могла як гостя тебе я прийняти”.

Мовивши це, богиня поставила стіл перед гостем,

Повний амбросій, червоний нектар із водою змішала;

Із задоволенням їв і пив тут гонець світлосяйний,

95] А як уволю поснідав і їжею дух підкріпив свій,

То до богині звернувся і в відповідь мовив до неї:

“Ти мене, бога, питаєш, богине, чого завітав я, —

Щиро тобі розповім, як сама ти того побажала.

Зевс наказав мені йти сюди, йшов я не з власної волі.

100] Хто б це хотів добровільно пробігти солоного моря

Простір безкрайній? То й близько тут місця не видно, де люди

Жертви священні богам в гекатомбах приносили щедрих.

Та неможливо веління егідодержавного Зевса

Переступати й богам або ухилятись від нього.

105] Мовить він, муж найнещасніший тут пробуває у тебе

З тих, що Пріамове місто колись дев’ять літ воювали,

А на десятий, в руїну його обернувши, додому

їхали; та, повертавшись, Афіну вони прогнівили,

Й вітер вона лиховійний і хвилю страшну їм наслала.

110] Товариші його славні усі там загинули марно,

Тільки його сюди вітер заніс і хвиля пригнала.

Отже, велить тобі Зевс якнайшвидше його відпустити,

Бо не загинути десь від рідних і любих далеко —

Доля судила і рідних побачить йому, і вернутись

115] В високоверху оселю і в милу його батьківщину”.

Так він сказав, і жахнулась Каліпсо, в богинях пресвітла,

Та, до Гермеса звернувшись, промовила слово крилате:

“О, які заздрі, які ви, богове, над міру жорстокі!

Як вас гнівить, коли явно богиня із смертним розділить

120] Ложе і любого їй за свого визнаватиме мужа!

Так, коли мужем взяла Оріона Еос розоперста,

Дуже їй заздрили ви, що в небі живете безжурно,

Поки, здогнавши в Ортігії, ніжними стрілами з лука

Золотошатна убила його Артеміда пречиста.

125] Так, коли, серця послухавши, пишноволоса Деметра

На цілині, уже ораній тричі, кохання і ложе

Стала ділить з Ясіоном, — недовго було невідомо

Зевсові це, і блискучим його поразив він перуном.

Заздрите нині й мені ви, що смертного маю за мужа.

130] Я ж врятувала його, коли на розбитому кілі

Він опинивсь, — корабель його бистрий перуном блискучим

Зевс ущент розтрощив серед винно-пурпурного моря.

Товариші його знатні загинули всі в тій дорозі,

Тільки його сюди вітер приніс і хвиля пригнала.

135] Я ж і кохала його, й годувала, й безсмертним зробити

Пообіцяла, щоб він уже зовсім не старів ніколи.

Та неможливо веління егідодержавного Зевса

Переступати й богам або ухилятись від нього.

Раз того Зевс вимагає й наказує, — хай уже їде

140] В море пустинне, мені ж — нема його як виряджати:

Ні кораблів веслохідних у мене нема, ні супутців,

Щоб помогли йому їхати лоном широкого моря.

Все ж я готова порадить його, не таївши нічого,

Як йому цілим-здоровим до рідного краю вернутись”.

145] Відповідаючи, мовив тоді їй гонець світлосяйний:

“Тож відпусти його швидше, побійся ти Зевса гнівити,

Щоб і тобі його гніву зазнать не прийшлось незабаром”.

Мовивши це, віддалився могутній гонець світлосяйний.

Зевсову волю від нього почувши, німфа-владарка

До Одіссея, відважного серцем, відразу ж побігла.

На прибережній він скелі сидів, і від сліз його очі

Не висихали, солодке життя по краплині стікало

В тузі по дому, й до німфи душа його вже не лежала,

Ночі, проте, мимоволі проводити з нею він мусив

155] В гроті глибокім, хоч сам не бажав, а вона лиш бажала.

Вдень же на скелі стрімкій над берегом моря сидів він,

Смутком, слізьми і риданням свою розриваючи душу,

І в неозору морську далечінь крізь сльози дивився.

Близько до нього підходить і мовить в богинях пресвітла:

160] “Годі тобі, бідолашний, журитися так і весь вік свій

Тут марнувати! Я вже тебе й відпустити готова.

Йди ж бо великі дерева рубай та міддю збивай з них

Пліт широкий; а потім помостом із брусся його ти

Високо встелиш, щоб виніс тебе він крізь море імлисте.

Хліба, й води, і вина червоного дам я доволі,

165] Щоб у дорозі голод свій мав би ти чим вдовольнити,

В шати тебе одягну і пошлю тобі вітер попутний,

Тільки б ти цілий-здоровий до рідного краю вернувся,

Як побажали боги, що простором небес володіють,

170] Значно сильніші від мене як розумом, так і ділами”.

Мовила — й світлий жахнувсь Одіссей, у нещастях незламний,

І, обізвавшись до неї, він слово промовив крилате:

“Не поворот мій, богине, щось інше ти маєш на думці!

Перепливти на плоту мені кажеш страшну й небезпечну

175] Моря глибінь, що нелегко й швидкі кораблі рівнобокі

Перепливають її, утішені Зевсовим вітром!

Наперекір тобі, я на пліт той не вийду нізащо,

Поки не зважишся клятву велику, богине, зложити,

Що не замислиш ти більше мені аніякого лиха”.

‘”° Так він сказав, і всміхнулась Каліпсо, в богинях пресвітла,

Й, гладячи руку, назвала його на ім’я, і сказала:

“Хитрий же ти, Одіссею, тямущий ти, не легковажний,

Раз ти до мене з таким надумав звернутися словом!

Будьте ж ви свідками, земле і небо широке над нами,

185] І під землею Стіксові води, — це клятва страшенна,

Більшої клятви уже й між богів не буває блаженних, —

Що не замислю тобі я ніякого іншого лиха.

Думаю й мовлю я так, як самій би собі я бажала

Радить, коли б і мені яка трапилась в тому потреба.

190] Маю-бо розум і я справедливий, і в грудях у мене

Дух не залізний, а здатний до жалощів та милосердя”.

Мовивши це, вперед вирушає в богинях пресвітла

Кроком швидким, а за нею і він по слідах божественних.

Так у печеру глибоку ввійшли — богиня і смертний;

195] Сів він у крісло чудове, з якого підвівся недавно

Вісник Гермес, — а німфа на стіл перед ним становила

їжу всіляку й напої, що люди їх смертні вживають.

Поряд сідає й сама з божистим вона Одіссеєм,

Вносять амбросію їм із нектаром солодким служниці,

200] Й руки до поданих страв одразу ж вони простягнули.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Перша озвалась до нього Каліпсо, в богинях пресвітла:

“О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!

Отже, ти справді бажаєш на рідну свою батьківщину

205] Зараз же їхати? Що ж, хай щастя тобі усміхнеться!

Все ж якби серцем довідавсь ти, скільки недолі зазнати

Ще тобі суджено, поки дістанешся рідного краю,

То залишився б зі мною оселю ти цю пильнувати

Й став би безсмертним. Та ні, ти водно лише бачити прагнеш

210] Власну дружину, всі дні за нею ти серцем нудьгуєш,

Тільки ж ні вродою я, ні станом своїм перед нею

Наче нітрохи не гірша. Ніяк-бо воно й неможливо

Смертній з безсмертними зростом своїм чи красою змагатись”.

В відповідь знову до неї озвавсь Одіссей велемудрий:

215] “Ти не гнівися, владарко богине! І сам-бо я добре

Знаю, наскільки і постаттю, й зростом своїм, і красою

Гірш виглядає від тебе розумна моя Пенелопа.

Смертна вона, ти ж безсмертна, і старість тобі невідома.

Та лиш до неї я прагну й цілісінькі дні пориваюсь

220] Все ж повернутись додому й побачити день повороту.

А як з богів мене хтось розіб’є в винно-темному морі —

Стерплю я, маю-бо в грудях бідою гартоване серце.

Стільки я досі намучився, стільки біди натерпівся

В хвилях морських, що нехай тепер станеться й це вже зі мною”.

225] Так говорив він, а сонце зайшло, й потемніло навколо.

Вдвох під склепіння печери глибокої разом зайшовши,

Розкошували коханням вони, сам на сам залишившись.

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

Зразу свій плащ і хітон Одіссей тут накинув на себе,

230] Вбралась і німфа у довге сріблясто-блискуче одіння,

Ніжне й тонке, золотим пояском пречудовим ошатний

Стан свій стягнула, й ясною наміткою голову вкрила,

І почала Одіссея відважного в путь виряджати.

Мідну велику сокиру дала, до рук відповідну,

235] З лезом, обабіч нагостреним добре й насадженим міцно

На топорище з оливного дерева, гарне на вигляд.

Потім, подавши тесло, обточене гладко, у дальній

Острова край повела, де великі зростають дерева —

Вільха, й тополі стрункі, і сосни, до неба високі,

з”” Давній отой сухостій, для плавби особливо придатний.

Тож показавши йому, де великі зростають дерева,

Знову додому вернулась Каліпсо, в богинях пресвітла.

Став він дерева рубати, і вмить закипіла робота:

Двадцять дерев він зрубав, обчистив сокирою віття,

245] Гладко усе обтесавши, бруси по шнуру обрівняв він.

Свердел тим часом принесла Каліпсо, в богинях пресвітла,

Балки усі просвердлив ним і злагодив він їх докупи:

Шворнями їх позбивав та ще й закріпив їх скобами.

Розміру саме такого, яким досвідчений тесля

250] Вшир та уздовж окреслює суден вантажних основу, —

Саме таким і зробив Одіссей той пліт свій завбільшки.

Палубу зверху уклав він, рядами з боків приладнавши,

Густо підпори і дошки великі на них настеливши.

Щоглу поставив і рею на ній прикріпив для вітрила,

255] Потім стерно приладнав, щоб плотом тим зручніш керувати.

Огородив його далі він віттям вербовим навколо,

Щоб захищатись од хвиль, і гілля ще наклав для баласту.

Німфа внесла для вітрил полотна, у богинях пресвітла.

Взявся й за цю він роботу і добре упорався з нею.

260] Линви до рей прив’язав, а до низу — канати й кодоли,

Й пліт свій підоймою врешті спустив він у море священне.

День аж четвертий минув, поки всю докінчив він роботу.

П’ятого дня відпустила його богосвітла Каліпсо,

В шати пахучі вдягнувши й скупавши його на дорогу.

Міх йому з гарним вином у запас положила богиня,

Другий — з водою міх величезний, із їжею — третій

Шкурятянйк, а в ньому ще й ласощів різних багато.

Теплий вітрець попутний услід йому німфа послала,

Й радісно вітру віддав паруси Одіссей богосвітлий.

270] Сів за стерно він і зразу ж плотом заходивсь керувати

Вправно, і сон дрімотний йому не спадав на повіки, —

Він у Плеяди вдивлявся, у пізній захід Волопаса

Та у Ведмедицю, — інші ще Возом її називають.

Крутиться Віз той на місці й лише вигляда Оріона,

275] Тільки один до купань в Океані-ріці не причетний.

Отже, Каліпсо йому наказала, в богинях пресвітла,

Віз той ліворуч од себе, прямуючи морем, лишати.

Плив уже днів він сімнадцять, широким прямуючи морем.

На вісімнадцятий день показалися гори тінисті

280] Краю феаків, і зовсім туди вже було недалеко, —

В морі туманнім, як щит бойовий, їх земля виглядала.

Від ефіопів вертався тим часом землі потрясатель, —

Він ще від пагір Солімських здаля Одіссея побачив,

Як той по морю пливе, і розгнівався серцем ще дужче;

285] Грізно мотнув головою і так сам до себе промовив:

“Лишенько! Мабуть, щось інше уже ухвалили безсмертні

Про Одіссея за час, поки був я в землі ефіопській.

Ось він вже близько країни феаків, де вирватись має

З зашморгу лиха й нещасть, що його настигають невпинно.

290] Ні, ще немало, кажу, йому горя належить набратись!”

Мовивши це, він хмари зігнав і, у руки тризубець

Свій ухопивши, море розбурхав, вітрів усіх буйні

Подуви враз розбудив і чорними хмарами землю

Й море усе оповив, — ніч темна із неба нависла.

295] Східний Евр і Зефір противійний, народжений ясним

Небом Борей і Нот полуденний вже хвиль назганяли.

Серце й коліна тоді Одіссеєві враз затремтіли, —

Повен тривоги, озвавсь до свого він одважного духа:

“Ох, і нещасний же я! І що тепер буде зі мною?

300] Дуже боюсь, що правду богиня мені віщувала,

Як говорила, що, перше ніж рідного краю дістатись,

В морі біди натерплюся, — усе це збувається нині.

Скільки-бо хмар назганявши, безкрає вповив ними небо

Зевс, і море розбурхав глибоке, й вітрів усіх буйні

305] Подуви враз розбудив, — це, напевно, моя вже загибель!

Втроє і вчетверо ви щасливіші, данаї, що смертю

На рівнині полягли біля Трої, в догоду Атрідам!

Краще б убили й мене, і долю свою я прийняв би

В день той, коли незліченні троянці мене закидали

310] Мідними списами біля убитого сина Пелея, —

З честю й мене поховали б, і славу я мав би в ахеїв.

Нині ж печальною смертю загинуть мені доведеться”.

Щойно він вимовив це — із шумом страшним величезн”

Хвиля згори налетіла на пліт і у вир закрутила.

315] Сам він далеко від плоту упав і стерно із ослаблих

Випустив рук; у жахливій завії вітрів протилежних

Переламало якраз посередині щоглу високу;

Рею з вітрилом зірвало й далеко закинуло в море.

Сам, захлинаючись, довго тримавсь він, проте, під водою.

320] Виринуть швидко хвиля велика йому заважала

Й одяг обтяжував той, що дала богосвітла Каліпсо.

Зрештою виринув він, плюючись безустанно водою

Гірко-солоною, що з голови його звільна струмила.

Змучений тяжко, про пліт свій розбитий, проте, не забув він,

325] Кинувся в хвилю за ним і, швидко його наздогнавши,

Сів посередині саме, уникнувши смерті близької.

Хвиля й туди і сюди той пліт течією носила.

Наче північний Борей восени по рівнині ганяє

Всохлі терни й будяки, що разом сплелись колючками,

330] Так і вітри над морською пучиною пліт той носили:

То його Нот перекине Борею, щоб гнав кудись далі,

То його Евр віддає Зефірові знов на поталу.

Кадма дочка, Левкотея, узріла його, струнконога;

Смертна раніш, називалась Іно й говорила по-людськи,

335] Нині ж в глибинах морських вона божеські почесті має.

Зглянувшись над Одіссеєм, що так бідував серед моря,

Мовби та чайка, злетіла вона над простором безкраїм,

Сіла з ним поруч на пліт і так почала говорити:

“Бідний, чого ж Посейдон, землі потрясатель, страшенно

340] Так розлютився, що стільки оце надіслав тобі лиха?

Та не погубить тебе, хоч і дуже того він бажає.

От що тепер ти зроби, — не здаєшся-бо ти нерозумним.

Скинь усю одіж із себе й віддай тоді пліт свій по хвилях

Вітру носити, а сам, гребучи руками уперто,

В землю феаків пливи, де судилось тобі врятуватись.

На, розгорни під своїми грудьми цю намітку нетлінну, —

З нею ні злої біди, ні загибелі ти вже не бійся.

Тільки, коли суходолу руками своїми торкнешся,

Зразу ж зніми цю намітку і в море закинь винно-темне,

Далі від суші, а сам повернися та йди собі прямо”.

Мовивши це, віддала богиня йому ту намітку;

Чайкою в море широке, що так хвилювалось навколо,

Знову поринула, й чорна умить її хвиля покрила.

Світлий замисливсь тоді Одіссей, у нещастях незламний;

355] Повен тривоги, озвавсь до свого він одважного серця:

“Горе мені! Чи не знову пряде якийсь підступ на мене

Хтось із безсмертних, лукаво мій радячи пліт залишити?

Та не послухаюсь я, бо, як бачу на власні я очі,

Ще та далеко земля, де, казала вона, мій рятунок.

360] От як зроблю я, й, здається мені, це буде найкраще:

Поки оці деревини ще купи триматися будуть,

Доти сидітиму тут і терпітиму всякі напасті;

Тільки тоді, як пліт мені хвиля дощенту розтрощить,

Кинуся вплав, — нічого вже кращого тут не придумать”.

365] Поки отак він серцем своїм і думками вагався,

Хвилю велику підняв Посейдон, землі потрясатель,

Страшно високу, важку, крутоверху, і кинув на нього.

Так от, як скирту соломи сухої той вихор бурхливий

Раптом підхопить і всю її в різні розкидає боки, —

370] Порозкидало так хвилею пліт. На одній деревині

Верхи вчепивсь Одіссей, немов на коні скаковому,

Одяг увесь поскидав, що дала йому світла Каліпсо,

Потім собі під грудьми розгорнувши намітку нетлінну,

Кинувсь у хвилю він сторч головою й, розкинувши руки,

375] Мав уже плинути. Знов це побачив землі потрясатель,

Грізно мотнув головою і так сам до себе промовив:

“Лиха на суші зазнавши, тепер ще поплавай по морю,

Поки дістанешся ти до людей, годованців Зевса.

Лаять, надіюсь, не будеш, що мало завдав тобі лиха”.

380] Мовивши це, батогом він по конях шмагнув буйногривих

І аж у Еги помчав, де була його славна оселя.

Інше замислила тут ясноока Зевсова донька:

Всім піднебесним вітрам вона вільні шляхи зав’язала,

Стихнуть звеліла усім і спокійно лягти спочивати,

385] Бистрого тільки Борея лишила і згладила хвилі,

Щоб до самої землі веслолюбних феаків дістатись

Міг Одіссей богорідний і Кер там і смерті уникнуть.

Так він два дні і дві ночі по хвилі бурхливій носився,

Серце йому віщувало не раз недалеку загибель.

390] Тільки як третю осяяла днину Еос пишнокоса,

Вщухнув поривчастий вітер, і море безмежне окрила

Тиша безвітряна. Вгору піднісшись на хвилі високій,

Глянув він пильно, і от — недалеко вже землю побачив.

Так наче діти радіють, коли вже одужує хворий

395] Батько, що довго лежав, виснажливі терплячи болі,

Й чахнув дедалі все більш, божеством замучений лютим,

Врешті ж боги їм на радість його увільнили з недуги, —

Так же зрадів Одіссей, як дерева і землю побачив.

Кинувсь пливти він, щоб швидше на сушу ногами ступити.

400] А на таку вже наблизившись віддаль, щоб поклики чути,

Гомін прибою почув він, що в скелях шумів прибережних, —

З ревом оглушливим хвиля страшенна об берег високий

Билася там і солоною піною все заливала.

Пристані там не було, ні затоки, де б суднам ховатись;

405] Всюди лиш кручі, та скелі суворі, та рифи стирчали.

Серце й коліна тоді Одіссеєві враз затремтіли —

Повен тривоги, озвавсь до свого він одважного духа:

“Горенько! Нащо оцю несподівано землю побачить

Дав мені Зевс і стільки зорав я пучини морської,

410] Як за поріг я моря пінистого вийти не можу!

Скрізь лише гостре каміння, і хвиля бушує навколо

З ревом невпинним, і всюди лиш скелі здіймаються голі.

Море при березі дуже глибоке, і ніяк ногами

Дна досягнути у ньому й уникнуть загибелі злої.

415] Тільки-но вилізти схочу, а хвиля мене о стрімчасті

Скелі із силою вдарить, і спроба та марною буде.

А попливу я уздовж узбережжя, можливо, знайду там

Берег пологий де-небудь чи тиху, спокійну затоку, —

Страшно, якщо понесе мене вітер бурхливий в багате

420] Рибою море і знову стогнатиму важко я в ньому;

Чи не нашле якийсь бог злоумисний на мене велику

З моря потвору, що їх Амфітріта годує преславна;

Знаю-бо — лютий на мене преславний землі потрясатель”.

Поки отак він серцем своїм і думками вагався,

425] Хвиля страшенна його понесла вже на берег скелястий.

Шкіру зірвало б із нього і кості б йому потрощило,

Та положила на серце йому ясноока Афіна —

Скочить на скелю й двома ухопитись за неї руками;

Стогнучи, виснув на ній, аж поки відхлинула хвиля.

430] Так він уникнув її, та друга, набігши неждано,

Геть його збила зі скелі й відкинула в море далеко.

Як у поліпа морського, коли із нори його вирвать,

В щупальцях вогких дрібні камінці ще тримаються густо,

Так і на скелі стрімчастій з долонь його смілих лишилась

Клаптями шкіра, а сам він під хвилею зник гомінкою.

Всупереч долі загинув би так Одіссей бідолашний,

Та напоумити встигла його ясноока Афіна:

Вирнувши з хвилі, що з ревом на кручі стрімкі набігала,

Вздовж узбережжя поплив, поглядаючи, може, ще знайде

440] Берег пологий де-небудь чи тиху, спокійну затоку.

Так пливучи, аж у гирлі ріки яснохвильної раптом

Він опинився, — те місце здалося йому найзручнішим:

Вільне від скель, воно й захист од вітру давало надійний.

Гирло потоку впізнавши, почав він у серці молитись:

445] “Зглянься, хто б ти не був, володарю! До тебе з благанням

Щирим вдаюсь, від погроз Посейдона тікаючи з моря.

Навіть в очах у безсмертних богів заслуговує шани,

Хто у них захисту просить, як я, що, біди натерпівшись,

Нині твою течію і коліна твої обнімаю!

450] Змилуйсь, володарю! Бути твоїм прохачем я волію!”

Так він благав, і затримав той бог течію невгамовну,

Хвилю вповільнив і, тишу створивши навкруг, Одіссея

В гирлі ріки врятував. Уже-бо й коліна у нього,

Й руки міцні задубіли, і серце у морі охляло;

455] Тіло набрякло усе, струмками вода виливалась

З рота і з ніздрів, а сам він без слова лежав, без дихання,

Ледве живий, — бідолаху знесилила втома страшенна.

А як уже опритомнів і дух в його серці зібрався,

Зняв він із себе оту нетлінну намітку богині

460] Й кинув далеко у річку, що плинула в море безкрає.

Швидко її понесла течія, і Іно підхопила

В милі долоні тканину. Він вийшов із річки нарешті,

Ліг в очереті і землю родючу почав цілувати.

Повен тривоги, озвавсь до свого він одважного духа:

465] “Ох, як я витерплю це? І що тепер буде зі мною?

Тільки-но я біля річки цю ніч проведу небезпечну,

То на холодній росі та під інеєм лютим я змерзну,

Зморений, кволий, тут можу і зовсім я дух свій віддати —

Вітром-бо дуже різким повіває з ріки на світанку.

470] А як на пагорок вийду я цей до тінистого гаю,

Ляжу в гущавині спати, й покинуть мене в ту хвилину

Втома й озноб, і сон мені очі заплющить солодкий, —

Все ж я боюся, щоб звірам за здобич не стати й поживу”.

Поміркувавши отак, він вирішив зрештою краще

475] В гай затишний прямувать, що на пагорку ріс недалеко

Тої ріки. До подвійних кущів він пробрався оливних,

Що позростались докупи, з родючими, плідними — дикі.

їх не проймала ні вогка вітрів буревійних потужність,

Ані сягало їх сонця яскравого світле проміння,

480] Не проникали й дощі поміж них, — гущиною такою

Переплелося їх віття. До них Одіссей і подався

Поповзом, вимостив милими там він своїми руками

Ложе широке, бо всюди лежали опалого листя

Купи такі, що під ними і двоє, і троє укритись

485] Взимку могли, яка б не була тоді стужа навколо.

Глянувши, світлий зрадів Одіссей, у нещастях незламний,

Ліг посередині, й зверху ще купу нагріб він на себе.

Як головешку пастух у попелі чорнім ховає

Серед далекого поля, де й близько немає нікого,

490] Сім’я б вогню зберегти й не ходити по нього до інших, —

Так Одіссей заховався у листя. Солодкий Афіна

Сон йому в очі влила і милі зімкнула повіки,

Щоб від тяжкої утоми звільнити його якнайшвидше.

ПІСНЯ ШОСТА

ЗМІСТ ШОСТОЇ ПІСНІ

ТРИДЦЯТЬ ДРУГИЙ ДЕНЬ

Афіна уві сні спонукає Навсікаю, дочку феакійського владаря Алкіноя, йти разом з подругами й служницями прати білизну у струмку. Вони ладнаються з пранням біля того місця, де Одіссей лежить у глибокому сні. Прокинувшись від їх голосів, він наближається до Навсікаї і просить її дати йому одяг та пристанище; владарівна запрошує його йти слідом за нею до міста і дає потрібні поради. Він супроводить Навсікаю до Палладиного гаю, що був недалеко від міста.

ПРИБУТТЯ ОДІССЕЯ ДО ФЕАКІВ

Так незламний в біді спочивав Одіссей богосвітлий,

Сном оповитий глибоким. От саме в ту пору Афіна

В землю племен феакійських прийшла, у їх місто славетне.

Здавна жили вони десь в Гіпереї широкопросторій,

5] Близько країни диких і буйних кіклопів, що часто

З ними до бою ставали, потужнішу маючи силу.

Тим-то відтіль Навсітой боговидий і переселив їх,

В Схерії їх обсадив, від людей промислових далеко,

Муром навколо все місто обвів і оселі поставив,

10] Храми богам збудував і поля поділив на ділянки.

Керою здоланий, вже відійшов він в оселю Аїда, —

Тож керував Алкіной, тямовитістю богу подібний.

В дім Алкіноя ввійшла ясноока богиня Афіна,

Про поворот Одіссея відважного дбаючи в мислях.

15] В спальню проникла, майстерно обладнану, де спочивала

Дівчина, вродою й станом струнким до богині подібна, —

Мужнього то Алкіноя прекрасна дочка Навсікая.

Дві біля неї служниці, красою з харитами рівні,

Спали обаполи світлих дверей, зачинених міцно.

20] Подувом вітру вона до дівочої лине постелі,

В головах стала над нею й розмову свою починає,

Вигляд прибравши дочки мореплавця Діманта, з якою,

Бувши однолітком, змалку та дівчина подругувала.

В вигляді цьому відтак ясноока їй мовить Афіна:

25] “Чи породила тебе, Навсікає, недбалою мати?

Світлі одіння лежать без жодної в тебе уваги.

Близько твій шлюб, то належить самій одягнутися гарно

Й тих наділити усім, хто тебе на весілля вестиме.

Тим-то й сама між людьми набудеш ти доброї слави

30] Й радістю батька свого і матір поважну потішиш.

Отже, удосвіта прати білизну ми підемо разом.

Я із тобою піду помічницею, щоб якнайшвидше

Впоратись з платтям. Адже недовго тобі дівувати —

Кращі-бо з-поміж феаків тебе уже сватають люди,

15] Ти-бо й сама, і рід твій — найкращі у нашім народі.

Тож на світанку збуди славетного батька, хай в повіз

Мулів велить запрягти, щоб могли одвезти ви на ньому

Всяке вбрання, й пояси, й покривала усі білоткані.

Краще й для тебе самої не пішки до пралень ходити,

40] Надто далеко-бо їх влаштували за стінами міста”.

Так оповівши їй все, пішла ясноока Афіна

Знов на Олімп, де — кажуть — свою непохитну богове

Мають оселю; ні вітер не зрушить її, не зволожить

Повіддю злива, ні сніг не окриє, лиш чисте повітря

45] Ллється безхмарне і світле навколо прозориться сяйво.

Так цілі дні там боги в утіхах проводять щасливі.

Дівчині давши пораду, туди відійшла ясноока.

Встала Еос ясношатна й збудила від сну Навсікаю,

Гарно убрану. Своїм здивована сном незвичайним,

30] Швидко в покої батьків побігла вона сповістити

Любого батька і матір. Обох вона дома застала:

Мати з служницями вже над вогнищем хатнім сиділа

Й пряжу сукала пурпурну, а батька перед дверима

Стріла вона, — на нараду керманичів люду славетних

55] Він уже йшов, видатними феаками кликаний рано.

Близько до любого батька вона підійшла і сказала:

“Таточку любий, звели запряіти для мене високий

Міцноколісний віз, щоб могла одвезти я на річку

Прати добротне вбрання, що у мене лежить забрудніле.

60] Треба й тобі, що в раді буваєш між радників перших,

Завжди чистому тілом, в одежі охайній ходити.

П’ятеро любих синів зростив у своїй ти оселі:

Двоє — одружені, три — юнаки у квітучому віці,

В вимитій чисто одежі бажають вони в хороводи

65] Наші ходити. Про все це сама я подбати повинна”.

Мовила так, про жадане ж весілля ще сором було їй

Батькові мовити. Сам здогадався і так відповів він:

“Доню, ні мулів тобі, ні іншого я не відмовлю,

Йди собі, — зараз тобі запряжуть мої слуги високий

70] Міцноколісний віз, приладнають і короба зверху”.

Мовивши це, служників він покликав. Слухняно зійшлися

Й воза для мулів на добрих колесах вони спорядили,

Мулів сюди ж привели і зразу впрягли у той повіз.

Дівчина світлі вбрання принесла, із комори забравши,

75] Й склала у коробі зверху, на добре гембльованім возі;

Мати ж у кошику їй поживну поставила їжу,

Ласощів всяких поклала й вина налила їй до того

В козячий міх. От зрештою дівчина сіла на повіз.

Масла пахучого мати їй тут подала в золотому

80] Слоїку — після купання себе і служниць намастити.

Віжки блискучі й батіг у руки взяла Навсікая,

Лунко хльоснула ним, і з тупотом мули побігли.

Дівчину з платтям тоді повезли вони кроком невтомним,

Ще й не саму — гуртом поспішали за нею служниці.

85] Так досягли вони всі течії повноводої річки;

Пралень було там багато, і стільки води протікало

В струменях світлих, що можна вбрання найбрудніше попрати.

Ставши на місці, вони із повозу випрягли мулів,

Вздовж вирового потоку їх далі погнали й пустили

90] Пастися в луках медяних. Із повозу потім обіруч

Плаття вони поздіймали і в темну їх кинули воду,

В ямах топтали, старанно змагаючись поміж собою.

Бруд весь одмивши, білизну вони почали полоскати

І на піску розстелили уздовж узбережжя морського

95] Там, де хвиля на сушу дрібні камінці викидає.

Потім скупались самі і, до блиску намазавшись маслом,

Тут же, на березі річки, обід споживать посідали,

Вогку ж білизну лишили на ясному сохнуть відсонні.

Вволю поївши сама, і служебниці разом із нею,

100] В м’яч почали вони грати, пов’язки з голів поскидавши;

Перед у ігрищах білораменна вела Навсікая.

Так стрілоносна, на ловах блукавши між гір, Артеміда

Високоверхий Тайгет і стрімкий Ерімант оббігає, —

Тішиться, диких полюючи вепрів і оленів бистрих;

105] З нею там німфи гуртом польові забавляються, доньки

Зевса-егідодержавця, і серцем Лето звеселилась.

Вища за всіх головою й чолом Артеміда; між ними

Легко богиню впізнати, хоч всі вони рівно прекрасні, —

Так поміж юних служниць вирізнялась незаймана діва.

110] Врешті коли уже час настав їм додому вертатись,

Мулів вони запрягли й поскладали одежу помиту, —

Спосіб надумала знов ясноока богиня Афіна,

Як Одіссея збудить, щоб побачив він діву прекрасну

І провела б його в місто вона до людей феакійських.

115] Кинула м’яч у служницю вождева дочка Навсікая,

Тільки не влучила — він у вируючу хвилю потрапив.

Голосно скрикнули всі — й Одіссей богосвітлий прокинувсь.

Сівши, так у душі і думках він почав міркувати:

“Горе мені! До кого, в яку я країну потрапив?

120] Чи непривітні і дикі тут люди, що правди не знають,

Чи доброзичливі серцем, гостинні і богобоязні?

Лагідний гомін дівочий, здається, до мене долинув.

Хто це — німфи, що в горах живуть, на бескетах стрімчастих,

Чи при джерелах річок та встелених травами луках?

125] Може, нарешті я — близько оселі людей ясномовних?

Треба самому мені побачити це й дослідити”.

Мовивши так, виповзає з кущів Одіссей богосвітлий,

В хащах густих відломивши рукою м’язистою гілку

З листям зеленим, щоб тіла прикрить наготу соромітну.

130] Вийшов він, мовби той лев, що виріс у горах і, сили

Певен своєї, крізь бурю і дощ із блиском огнистим

В хтивих очах на биків і овець поривається в полі

Й оленів диких полює, — утроба його спонукає

Навіть в обори міцні по дрібну пробиватись худобу.

135] Зважився так Одіссей до дівчат підійти пишнокосих,

Бувши нагим, — до цього його приневолила скрута.

Був він жахливий на вигляд, обліплений тванню морською;

В трепеті врозтіч усі по берегу порозбігались,

Лиш Алкіноєва донька одна зосталася — Афіна

140] Мужність їй вклала у серце і страх із суглобів прогнала.

Сміло стояла вона перед ним, Одіссей же вагався —

Краще коліна обняти прекрасної діви чи краще,

Стоячи одаль, у неї зворушливим словом благати

Одіж йому принести і шлях показати до міста.

145] Так він, міркуючи, визнав нарешті, що буде найкраще,

Стоячи одаль, її зворушливим словом благати,

Але колін не торкатись і дівчину тим не гнівити.

Отже, розсудливо він і зворушливо мовив до неї:

“Хто ти — богиня чи смертна, — тебе на колінах благаю!

150] В разі одна ти з богинь, що простором небес володіють,

То з Артемідою тільки, великого Зевса дочкою,

Виглядом, постаттю, величчю можу тебе порівняти!

В разі ж одна ти із смертних, що нашу заселюють землю,

Тричі щасливі тоді твій батько і мати поважна,

155] Тричі щасливі й брати твої, — щирою радістю завжди

їм зогрівається серце тоді, як тебе вони бачать,

Парость квітучу свою, в танку хороводного кола.

Але за всіх буде той щасливіший у серці своєму,

Хто, перевищивши інших дарами, введе тебе в дім свій.

1611 Досі ніде-бо між смертних мої ще не бачили очі

Мужа чи жінки такої; дивлюсь я на тебе й дивуюсь.

В Делосі тільки колись, поблизу вівтаря Аполлона,

Бачив таку ж прекрасну я пальми квітучої парость.

Я там бував і багато супутників вірних зі мною,

165] їдучи в путь, що на ній зазнали ми стільки нещастя.

Глянувши тільки, тоді, зачудований серцем, стояв я

Довго, — таких-бо дерев ще ніколи земля не ростила.

Так і на тебе дивлюся я з подивом, жінко, колін же

Страшно твоїх доторкнутись. Тяжке мене лихо спіткало.

170] Вчора, на день лиш двадцятий, умкнув я з багрового моря,

Де під поривами бур від Огігії-острова хвиля

Гнала так довго мене. Сюди ж якийсь бог мене кинув

Нині, щоб нових напастей зазнав я. Бо ще, я гадаю,

їм не кінець, ще багато боги їх мені призначили.

175] Зглянься ж, владарко; тебе, перетерпівши стільки нещастя,

Першу зустрів я, з інших людей я нікого не знаю,

Хто в цьому місті живе й володіє цією землею,

Шлях до міста мені покажи й обгорнутись дай клаптем

З ряден, що ними ти одіж, сюди везучи, накривала.

і”0] Вічні боги віддадуть тобі всім, чого прагнеш душею, —

Мужа, й домівку тобі подарують, і згоду в родині

Повну; нічого немає певнішого й кращого в світі,

Тільки б у злагоді повній жили і домівку тримали

Муж із жоною, одним ворогам лиш — на заздрощі злісні,

185] Приязним людям — на радість, найбільше ж — собі на утіху.

В відповідь білораменна сказала йому Навсікая:

“Ти ні на дурня, чужинне, ані на лукавця не схожий,

Щастям-бо всіх наділяє однаково Зевс олімпійський —

Гідних людей і поганих, вже як кого сам побажає.

190] Те, що тобі подає він, тобі й перетерпіти треба.

Нині до нашого міста і в нашу країну прибув ти, —

Отже, ні в одіжі ти і ні в чому нужди не зазнаєш,

Що потерпілому треба, коли допомоги він просить;

Місто тобі покажу і назву тобі ймення народу:

195] Городом цим і землею феаки давно володіють,

Я ж — дочка Алкіноя, відважного їх можновладця,

Має-бо він у феаків і силу, і владу велику”.

Мовивши так, до служниць пишнокосих вона проказала:

“Стійте, служниці! Куди-бо тікаєте, мужа уздрівши,

200] Наче вважаєте ви, що він — чоловік злоумисний?

Ще не було між живущих, ще смертний такий не родився,

Хто б до країни цієї прийшов, несучи до феаків

Злу ворожнечу, — велика-бо ласка до нас у безсмертних.

Одаль від інших людей, на краю многошумного моря

Ми живемо, і чужі поміж нас не мішаються люди.

Нині ж до нас заблукав блуденник оцей бідолашний, —

Треба про нього подбати; під захистом Зевса самого

Всі подорожні і вбогі; й найменший дарунок їм любий.

Дайте ж но швидше, служниці, чужинцеві їсти і пити

210] Та покупайте у річці його, де од вітру затишно”.

Так вона мовила, й всі одна одну вони поскликали.

В затишку там Одіссея вони садовлять, де сказала

їм Навсікая, дочка Алкіноя, відважного серцем,

Плащ і хітон вони й інше кладуть біля нього одіння,

215] Масла рідкого йому у дзбаночку дають золотому,

Митись проводять його у хвилі потоку ясного.

Відповідає служницям на це Одіссей богосвітлий:

“Станьте-но одаль, дівчата, щоб сам міг обмити я з себе

Твані солоний намул і маслом собі намастити

220] Тіло, — давно-бо його запашна не торкалась олія.

Але відкрито при вас я купатись не буду, бо голим

Сором мені між дівчат пишнокосих тут показатись”.

Мовив він так, і пішли вони й це Навсікаї сказали.

З тіла тоді у потоці почав Одіссей богосвітлий

225] Твань обмивати, що спину і плечі укрила широкі,

Піну обтер з голови, нанесену морем невтомним;

Начисто потім обмивсь і, до блиску намазавшись маслом,

Одіж нову надягнув, що дала йому дівчина юна.

Зевсова донька Афіна тоді Одіссея відразу

230] Вищим зробила на зріст і повнішим і кучері пишні,

Мовби вінок з гіацинтів, йому над чолом спорядила.

Наче тямущий митець, що золотом срібло вкриває,

Різних умінь від Гефеста й Паллади Афіни навчений,

Радує око тонкими утворами свого мистецтва,

235] Так вона вродою плечі й чоло йому гоже окрила.

Берегом моря пройшов він і сів віддаля, чарівною

Сяючи вроди своєї красою. Здивована діва

З словом таким до своїх служниць пишнокосих звернулась

“Слухайте, білораменні дівчата, що я скажу вам:

240] Цей чоловік не без волі богів, що живуть на Олімпі,

В землю феаків прибув богорівних. Раніше-бо справді

Він і мені таким неподобним здавався, а зараз

Схожий він став на богів, що простором небес володіють.

О, якби зволив такий чоловіком моїм називатись,

245] уу,. оселитись схотів би й назавжди у нас залишився!

Дайте ж, служебниці, швидше чужинцеві їсти і пити”.

Так говорила вона; це почувши, вони їй скорились

І Одіссеєві зразу позносили їсти і пити.

Жадібно світлий почав Одіссей, у нещастях незламний,

250] їсти і пити, давно-бо не знав він ніякої їжі.

Білораменна ізнову намислила щось Навсікая:

Випрану одіж зібравши, на повіз її поскладала,

Мулів міцнокопитних впрягла і, зійшовши на повіз,

Так Одіссея просила і словом таким умовляла:

255] “Встань-бо, чужинче, ми їдем до міста, — тебе проведу я

В дім премудрого батька мого. Кажу тобі, там ми

Всіх найкращих людей феакійських побачимо разом.

Тільки-но он як зроби, — ти, здається мені, не безтямний:

Поки ітиме нам путь крізь поля і оброблені ниви,

260] Ззаду за мулами й повозом ти із служницями разом

Швидко прямуй, а я по шляху перед вами поїду.

Згодом прибудем до міста — із муром високим навколо,

Гавань чудова обабіч його обмиває вигідно,

Вхід же до неї вузький; ставні кораблі крутобокі

265] Вхід стережуть той, і кожен із них стоїть під наметом.

Там же і площа з прекрасним на ній Посейдоновим храмом.

Ледве донесене, в землю там врито каміння навколо.

Снасті для чорних там суден ладнають і пристрої всякі,

Линви з лози, ще й вітрила готують, і весла стругають.

70] Не сагайдак-бо й не лук з тятивою в феаків на мислі,

А корабельне кермо, і весло, й кораблі рівнобокі,

В них-бо красуючись, море вони переходили сиве.

Тільки пересудів тих я уникнути хочу, щоб з мене

Хтось не сміявся, багато-бо є у народі зухвальців, —

!75] Щоб не посмів нам услід негідник якийсь говорити:

“Що за чужинець вродливий, ставний проводжав Навсікаю?

Де вона стріла його? Чи не буде він їй чоловіком?

Може, в розбитім човні сюди занесла його буря

З дальніх країн, бо близьких в нас немає сусідів ніяких?

280] Може, на щирі її молитви із високого неба

Бог то зійшов і назавжди тепер він залишиться з нею?

Краще, як ходячи десь, для себе знайде чоловіка,

Бо між людей феакійських нікого вона не вважає

Гідним себе, хоч до неї вже сватались люди найкращі”.

ж Можуть-бо так говорити, для мене ж це вийде огуда.

Кожну й сама я знеславлю, яка б отаке учинила —

Супроти волі своїх улюблених матері й батька

Вільно б з мужчинами зналась раніше відкритого шлюбу.

Отже, поради моєї послухай, чужинче, і швидше

Поміч дістанеш від батька мого і додому вернешся.

Близько дороги ти гай там Афіни побачиш чудовий

З чорних тополь; струмочок біжить там у луках зелених.

Там же і батька мого ділянка із садом квітучим

Так недалеко від міста, що голос долинути може.

295] Там ти часинку посидь, почекай, поки ми аж до міста

Встигнем доїхать і в дім до батька мого увійдемо.

Скоро ж упевнишся ти, що ми вже дістались додому,

Йди тоді в місто феаків і всіх по дорозі розпитуй,

Де Алкіной проживає, мій батечко великодушний.

300] Дім його легко впізнати, — до нього й дитя нерозумне

Вкаже дорогу, ніхто-бо з феаків іще не поставив

Дому такого собі, як дім Алкіноя, героя

Нашого. Отже, в подвір’я і в дім увійшовши до нього,

Швидко пройди по покоях, щоб зразу ввійти до моєї

зо5] Матінки. Там при яскраво палаючім вогнищі, злегка

Стан на колоду оперши, сидить вона й пряжу сукає

Пурпурну — любо й дивитись, — за нею сидять і служниці.

Там же до вогнища того присунуто й батькове крісло.

Сидячи в ньому, вином він втішається, наче безсмертний.

310] Крісло його обійшовши, матусі моєї коліна

Ти обійми і проси, щоб радісний день повороту

В край свій побачити швидше, хоч ти ще від нього й далеко.

Щойно до тебе вона з прихильним поставиться серцем,

Буде надія тобі побачити рідних, вернувшись

315] В дім, побудований гарно, на милу свою батьківщину”.

Отже, промовивши так, блискучим бичем Навсікая

Хльоснула мулів, і зразу, ріки покидаючи берег,

Швидко побігли вони із тупотом ніг дріботливим.

Гнала їх звільна вона, щоб услід Одіссей і служниці

320] Пішки встигали за нею, й батіг уживала обачно.

Сонце зайшло вже, коли до священного гаю Афіни

Разом дістались вони. Одіссей там лишивсь богосвітлий,

І розпочав він дочку великого Зевса благати:

“Вислухай, Зевса-егідодержавця дитя нездоланне!

325] Зглянься хоч нині на мене, якого раніш не почула

В час, коли в морі я гинув, землі потрясателем гнаний,

Дай мені приязнь і ласку знайти у людей феакійських”.

Так він молився. Його почула Паллада Афіна,

Але сама не з’явилась — боялась вона свого дядька

330] Славного, що у кипучому гніві гонив Одіссея

Богоподібного, доки в свою не вернувсь він отчизну.

ПІСНЯ СЬОМА

ЗМІСТ СЬОМОЇ ПІСНІ

ВЕЧІР ТРИДЦЯТЬ ДРУГОГО ДНЯ

Одіссей входить до міста; біля воріт з ним зустрічається Афіна у вигляді феакійської діви; вона огортає його млою, і він, ніким не помічений, наближається до Алкіноєвого дому. Опис владаревого дому й саду. Увійшовши до господи, де в той час володар бенкетував з гостями, Одіссей підходить до владаревої дружини Арети, і мла, що його оточувала, зникає. Він благає Арету дарувати йому засіб повернутися на батьківщину. Алкіной запрошує його до столу. Після бенкету гості розходяться. Одіссей, залишившись один з Алкіноєм і Аретою, розповідає їм, як він відплив з острове Огігії, як буря викинула його на береги Схерії і як він одержав одяг Від владарівни Навсікаї. Алкіной дає обіцянку вирядити його на фсакійському кораблі до Ітаки.

ОДІССЕЇВ ПРИХІД ДО АЛКІНОЯ

Так богосвітлий моливсь Одіссей, у нещастях незламний,

Дівчину ж мули міцні тим часом доставили в місто.

Дому славетного батька свого Алкіноя дійшовши,

В брамі вона залишилась. Навколо її оточили

5] Богоподібні брати і, з повозу випрягши мулів,

Випрану чисто білизну усю занесли до покоїв.

В спальню свою Навсікая пройшла, де вогонь розвела їй

Еврімедуса стара, покоївка її з Апіреї.

На кораблі її звідти колись привезли крутобокім,

10] Для Алкіноя дарунок обравши із здобичі, був-бо

Він у феаків вождем, і як бога його шанували.

В домі цім білораменну зростила вона Навсікаю

Й зараз для неї вогонь розвела і вечерю внесла їй.

Встав Одіссей тим часом і в місто подався. Афіна ж,

15] Дбаючи про Одіссея, в густій його хмарі сховала,

Щоб із феаків зухвалець якийсь, його перестрівши,

Словом глумливим не скривдив і щоб не запитував, хто він.

Тільки-но до чарівного вже мав уступити він міста,

Як перестріла його сама ясноока Афіна

20] В вигляді юної діви, що з глеком ішла поуз нього.

Стала вона перед ним, і спитав Одіссей богосвітлий:

“Чи не могла б ти, доню, дорогу мені показати

До Алкіноя, що в краї оцім над людьми владарює?

Я-бо чужинець, що горя багато зазнав, і сюди я

25] З дальнього краю прибув, і нікого з людей я не знаю

Тих, що в вашому місті й країні оцій проживають”.

В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:

“Зараз той дім, якого ти, батьку-чужинче, питаєш,

Я покажу, — поблизу там мій батько живе бездоганний.

Йди собі мовчки, а я тобі стежку показувать буду,

Не оглядайсь на людей і нічого у них не розпитуй, —

Люди тутешні не дуже-то люблять чужинців захожих,

Гостем не приймуть того, хто з іншого краю прибуде.

На кораблі свої бистрі цілком покладаючись, завжди

35] Плавають в морі вони, — їм дав це землі потрясатель.

Бистрі у них кораблі, мов крила, мов думка в людини”.

Мовивши це, уперед виступає Паллада Афіна

Кроком швидким, а за нею і він по слідах божественних.

І не помітив ніхто із феаків, у плаванні славних,

40] Як він по місту ішов поуз них, — пишнокоса Афіна,

Діва-богиня могутня, піклуючись в серці своєму

Про Одіссея, сховала його у хмарині чудесній.

З гавані там Одіссей дивувався — з однакових суден,

З площ, де звичайно збирались мужі, із високих та довгих

45] Стін, частоколом обведених, — любо було й подивитись.

Як підійшли вони до владаревого славного дому,

Так говорить почала ясноока богиня Афіна:

“Ось він, батьку-чужинче, той дім, що його тобі мала

Я показать: владарів ти там знайдеш, годованців Зевса;

зо уЧТу справляють вони. Заходь до середини й серцем

Ти не тривожся, — відважній людині щастить якнайкраще

В справі усякій, хоча й із чужої прибуде країни.

Спершу знайди господиню, коли до покоїв ти зайдеш.

Зветься Арета вона на ім’я; від батьків тих же самих

55] Родом вона, що від них і владар Алкіной народився.

Сина колись народив Навсітоя землі потрясатель

Від Перібої, найкращої виглядом поміж жінками

І наймолодшої з дочок відважного Еврімедонта,

Що володарив колись над плем’ям гігантів зухвалих,

60] Та погубив і себе він, і плем’я оте нечестиве.

З нею з’єднавсь Посейдон і сина родив Навсітоя,

Мужнього духом, що став вождем над народом феаків.

У Навсітоя ж сини Рексенор з Алкіноєм вродились.

Першого молодожоном убив Аполлон срібнолукий,

65] 1 залишив після себе єдину він доньку Арету

В домі своїм. її Алкіной собі взяв за дружину

І шанував, як ніхто в цілім світі жінок не шанує,

Що господарство провадять в домах у своїх чоловіків.

Мала і зараз таку ж вона має пошану сердечну

70] І від дітей своїх любих, і від Алкіноя самого,

І від людей, що на неї всі дивляться, наче на бога,

Й щиро вітають її, коли вона вийде на місто.

Не бракувало-бо їй ясного ума й благородства,

Вміла й порадить вона, й суперечки мужів розв’язати.

75] Як і до тебе вона сердечну проявить прихильність,

Буде надія тобі побачити рідних, вернувшись

В дім, побудований гарно, на милу свою батьківщину”.

Мовивши це, відійшла ясноока Афіна від нього

Моря пустинним шляхом і, покинувши Схерію гожу,

80] У Марафон прибула й на широкі дороги афінські,

В дім Ерехтея міцний увійшла; Одіссей же тим часом

До Алкіноя пішов у славетні покої і серцем

Затрепетав, перед мідним порогом його зупинившись.

Все-бо, як сонце яскраве, як місячне сяйво, блищало

В високоверхім стрункім Алкіноя відважного домі.

Стіни, міддю оббиті, тягнулися вправо і вліво,

Вглиб від порога, з карнизом вгорі з темно-синьої сталі.

З золота двері зсередини в домі міцнім зачинялись,

Срібні одвірки над мідним порогом підносились струнко,

90] Срібний одвірок — вгорі й золотеє на дверях окільце.

З золота й срібла обабіч при вході собаки стояли,

Виробив їх надзвичайно майстерно Гефест кривоногий,

Щоб Алкіноєві, серцем відважному, дім пильнували, —

Пси ті безсмертні були і ніколи й не старіли навіть.

95] А від порога в глиб дому при стінах і справа, і зліва

Крісла рядами стрункими стояли; на них тонкоткані

Скрізь покривала м’які позастелено — витвір жіночий.

Знатні феаків вожді у тих кріслах звичайно сиділи,

їли й пили — удосталь всього цілий рік тут бувало.

100] Ще й золоті юнаки там стояли на гарних підставках,

Факелів пломінь яскравий в руках вони дужих тримали,

Щоб для гостей у покоях освітлювать темряву ночі.

Аж п’ятдесят служебних жінок було в домі у нього;

Зерно на жорнах ручних мололи одні золотаве,

105] Інші ткали на кроснах ретельно чи прядиво пряли,

Сидячи тісно гуртом, мов листя тополі стрункої;

Ткались так густо полотна, що з них і олива збігала.

Як перевищують всіх мужі феакійські умінням

Бистрі на морі водить кораблі, так само й жінки їх —

110] Ткацькою вмілістю, хист дарувала їм щедра Афіна

До рукоділля прекрасного й розум ясний та розважний.

А за подвір’ям — од брами вхідної — був сад плодоносний,

В оранку денну завбільшки, обведений тином навколо.

Віттям розкішним великі дерева там скрізь зеленіли —

115] Груші дорідні, гранати і яблунь ряди рясноплідні,

В фігах солодких смоковниці й пишно-зелені оливи.

Та без плодів ніколи гілля тих дерев не лишалось —

Влітку то будь чи взимі — цілорічно. Віє там завжди

Теплий Зефір, і одні лиш зав’яжуться — другі вже спіють.

і” Яблуко стигне за яблуком там, за грушею — груша,

Гроно там зріє за фоном, за смоквою — смоква солодка.

Далі — в розкішних плодах виноградник розкинувся рясно, —

Тут ось, під вільним осонням, на зрівняній гладко площадці

Грона сушились на сонці, а там виноград ще збирали;

125] Тут же й давили його; цвітіння скінчивши, отут він

Щойно лише наливався, а там починав червоніти.

За виноградника рядом останнім оброблені грядки,

Повні городини всякої, очі весь рік веселили.

Два джерела там було — одне ручаєм кучерявим

130] Сад орошало, а з другого струмінь двором до порога

Дому високого біг, — городяни там воду черпали.

Щедро був так од богів обдарований дім Алкіноя.

З подиву світлий спинивсь Одіссей, у нещастях незламний.

Надивувавшись доволі на все в глибині свого серця,

135] Швидко ступив на поріг і ввійшов він всередину дому.

Радників зібраних там і вождів він застав феакійських,

Що осяйному дозорцеві там узливання творили, —

Тож наостанку, про ложе згадавши, вони узливали.

Світлий пройшов через дім Одіссей, у нещастях незламний,

140] Хмаркою вкритий, що в неї Афіна його заховала,

І навпростець до Арети й державця дійшов Алкіноя.

Зразу ж руками обняв Одіссей коліна Арети —

І божественна розвіялась мла, що його окривала.

Всі оніміли, мужа побачивши перед собою,

Тільки зорили із подивом, як він благає уклінно:

“Гідна пошани жоно Алкіноя, відважного серцем!

Горя зазнавши й біди, до колін я твоїх припадаю,

До чоловіка й гостей. Хай щасливе життя їм дарують

Вічні боги, хай кожен у спадщину дітям залишить

150] В домі майно і пошану, даровану їм від народу.

Допоможіть мені виїхать звідси й до рідного краю

Швидше вернутись, — черпнув-бо я лиха далеко від рідних”.

Мовивши це, край вогнища хатнього сів він на попіл,

Близько вогню. Всі навкруг зберігали глибоке мовчання.

155] Та обізвався нарешті старий Ехеней благородний, —

Серед мужів феакійських він був найстаріший літами

Й гарним порадником був, багато-бо здавна він бачив;

З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:

“Ні, Алкіною, недобре й негоже, щоб гість перед нами

160] Впрост на землі тут сідав біля вогнища в попіл гарячий.

Тож зволікають вони, лиш твого дожидаючи слова.

Ну-бо, підводь свого гостя і в срібноцвяховане крісло

Поруч себе посади, а окличники хай приготують

Воду з вином — узливання обряд учинить громовержцю

165] Зевсові, що сподорожує тим, хто щиро благає.

Ключниця хай із запасів чужинцеві дасть повечерять”.

Мову почувши оцю, Алкіноєва сила священна

Руку бере Одіссея розумного й хитрого дуже.

З попелу гостя підводить і в крісло садовить блискуче,

170] Синові встати звелівши, хороброму Лаодаманту,

Що біля нього сидів, улюбленець батьків коханий.

Воду служниця внесла в золотому чудовому глеку —

Руки вмивати — й поволі над срібним цеберком зливала,

Потім поставила стіл перед ними, обструганий рівно.

і” Хліба і страв розмаїтих їм ключниця вносить поважна,

Радо і щедро черпнувши з домашніх запасів численних.

їв тут і пив Одіссей богосвітлий, в нещастях незламний.

Тож до окличника мовить тоді Алкіноєва сила:

“Влий у кратеру води до вина, Понтоною, й навколо

11ІО Всім піднеси — узливання обряд учинить громовержцю

Зевсові, що сподорожує тим, хто щиро благає”.

Мовив він так, і вино розмішав Понтоной медоплинне,

Порозливав і роздав його всім, що сиділи на учті.

По узливанні й самі вони випили, скільки схотіли.

185] З словом звернувся до них Алкіной, і так він промовив:

“Слухайте, люду вожді і правителі всі феакійські!

Висловлю те я, до чого у грудях мій дух спонукає.

Учту скінчивши, спокійно тепер по домах розійдіться.

Завтра ж уранці, ще більше старійшин сюди наскликавши,

190] Гостя в покоях отут пригостімо й богам принесемо

Жертви прекрасні, а потім пора й про виправу подумать,

Щоб без турбот цей чужинець, без зайвого клопоту й горя

З нашою поміччю міг до рідного краю дістатись

Радісно й швидко, хоч як не було б ще до нього далеко,

195] Лиха й недолі щоб він не зазнав уже більше в дорозі,

Поки не стане на землю він рідну. Хай там уже терпить

Все він, що доля і прялі суворі для нього напряли

З ниттю життя відтоді, як мати його породила.

А як з безсмертних це хтось із неба високого злинув,

То, очевидно, могутні боги щось замислили інше.

Завжди-бо людям вони відкрито свій вигляд являють

В час той, коли ми преславні приносимо їм гекатомби,

Тут же до учти сідають і з нами частуються разом.

Навіть як стрінеться нам хтось із них, як мандрівець самотній,

205] То не ховається він перед нами, бо ми для них кревні,

Так як кіклопи або як те дике плем’я гігантів”.

Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

“Геть ці думки, Алкіною! Ні постаттю, ані красою

Все ж на безсмертних богів, що простором небес володіють,

210] Я анітрохи не схожий, — звичайна я смертна людина.

Серед людей ви нікого не знали, хто б витерпів горя

Стільки, як я, і з ким би недолею мав я рівнятись.

Міг би багато я більше про лихо своє розказати,

Скільки всього, призволенням богів, перетерпів я досі.

215] Та хоч в якій я журбі, а дозвольте мені повечерять, —

Гіршого, мабуть, нічого нема за ненавидний шлунок,

Що нас гризе, як той пес, і про себе велить пам’ятати,

Хоч би й не знати як мучився хто і болів своїм серцем.

Як же я серцем болію! А він все одно спонукає

220] їсти і пити і те, що я витерпів досі, забути

Силує, лиш одного — наповнить його вимагає.

Ви ж бо, як тільки світанок настане, мене, нещасливця,

Вирядить все ж постарайтесь у рідну мою батьківщину,

Хай ще й багато зазнаю і навіть загину, аби лиш

225] Дім свій високий побачить, і челядь свою, і маєтки”.

Так говорив він, вони ж ту мову схвалили й поклали

Вирядить гостя додому, сказав-бо таки до ладу він.

По узливанні й самі вони випили, скільки схотіли,

І по домівках своїх спочивати усі розійшлися.

23(1 Сам у господі тим часом зоставсь Одіссей богосвітлий,

З ним і Арета, іще й Алкіной боговидий сиділи

Поряд, тим часом служниці вже посуд по учті прибрали.

Словом до нього озвалася білораменна Арета, —

Зразу-бо глянувши, плащ упізнала, й хітон, і прегарні

23′ Шати, що виткала їх із своїми служницями разом, —

Отже, озвалась до нього і мовила слово крилате:

“Передусім я, чужинче, тебе запитати хотіла б:

Хто ти і звідки є родом? І хто тобі дав це одіння?

Чи не казав-бо ти сам, що, блукаючи морем, приїхав?”

240] Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

“Важко тобі, володарко, докладно про всі розказати

Лиха, що стільки богове небесні мені їх послали;

Та розкажу тобі те, що спитала і хочеш ти знати.

В морі, далеко відсіль, лежить десь Огігія-острів.

245] Там проживає Каліпсо, Атлантова донька підступна,

Пишноволоса, дивна богиня, — із нею в єднання

Ані з богів, ані з смертних людей ніхто не вступає.

Тільки мене із богів хтось на вогнище це, бідолаху,

Вивів тоді, як, на мій корабель блискавицю сліпучу

250] Кинувши, Зевс розтрощив його геть в винно-темному морі.

Товариші мої славні усі там загинули марно,

Я ж, за кіль корабля крутобокого міцно вхопившись,

Дев’ять днів так тримався, у пітьмі нічній на десятий

Кинутий був на Огігію-острів богами. Каліпсо

*” Там пишнокоса живе, ця дивна богиня. Прийнявши,

Гойно мене годувала, й кохала вона, і безсмертним

Пообіцяла зробить, щоб не старів уже я ніколи.

Духа ж у грудях моїх не здолала вона прихилити.

Сім безперервних я років у неї лишався, сльозами

Кроплячи одіж нетлінну, даровану тою ж Каліпсо.

А як, наблизившись, рік надійшов уже й восьмий до мене,

Раптом додому пливти вона пильно мені наказала —

Зевса велінням чи, може, й сама свою думку змінила.

Швидко на збитому міцно плоту відпустила, багато

265] Хліба й солодкого давши вина, ще й одіж нетлінну.

Німфа теплий услід мені вітер попутний послала;

Плив уже днів я сімнадцять, широким прямуючи морем.

На вісімнадцятий день показалися гори тінисті

Вашого краю, і в грудях у мене, нещасного, любе

270] Серце раділо. Та лиха усякого мав ще багато

Стерпіти я, що наслав Посейдон, землі потрясатель.

Буйні вітри розбудивши, мені заступив він дорогу,

Море безкрає розбурхав; і голосно, тяжко стогнав я,

Та на плотові триматися хвиля мені не давала.

275] Зрештою вщент його буря розбила, і вплав я, пустившись,

Моря глибінь перерізав, аж поки до вашого краю

Вітер і хвилі, з собою мене несучи, не пригнали.

Мав я вже вийти на берег, та хвиля б мене подолала,

Кинувши мною об скелі страшні на безрадіснім місці.

280] Знову одплинув я вбік, аж поки у гирлі річному

Я опинився, — те місце здалося мені найзручнішим:

Вільне від скель, воно й захист од вітру давало надійний.

Сили зібравши останні, я там і упав. Насувалась

Ніч божественна. Убік од ріки, що з неба спадає,

285] Я відійшов і заліг у кущах, загорнувшись в опале

Листя, а бог тоді сон навіяв мені безтурботний.

Так серед листя того з журбою у милому серці

Спав я цілісіньку ніч до світанку і аж до полудня.

Сонце до заходу йшло, й від солодкого сну я прокинувсь.

290] На узбережжі в забавах побачив служниць я твоєї

Доньки й між ними й саму її — наче богиню. До неї

Я із благанням звернувсь. Благородний не звів її розум, —

Так мене стріла, що я й сподіватись не міг від такої

Юної дівчини, бо найчастіш нерозсудлива молодь.

2’5] їжі дала мені щедро й вина променистого вдосталь,

В річці помила мене і одіж оцю дарувала.

Хоч і засмучений тяжко, всю правду тобі розповів я”.

Знову тоді Алкіной до нього у відповідь мовив:

“Не до ладу учинила з тобою дочка моя, гостю,

300] Що із служницями разом тебе до нашого дому

Не запросила, — до неї до першої ти-бо звернувся”.

Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

“Дівчину ти безневинну не лай через мене, герою.

Пропонувала мені вона йти із служницями разом,

305] Та не схотів уже сам я, бо сором було і боявсь я,

Щоб не розгнівав ти серця свого, нас побачивши вкупі.

Надто-бо всі запальні на землі ми цій, плем’я людськеє”.

Знову тоді Алкіной до нього у відповідь мовив:

“В грудях, чужинче, моїх не таке уже серце, щоб мало

310] Гніватись марно, — краще в усьому дотримувать міри.

Свідки — батько наш Зевс, Аполлон і Паллада Афіна,

Що отакий, як ти є, та ще й думки зі мною одної,

Мав би дочку мою, тут залишившись, і звався б жаданим

Зятем моїм! Якби хтів ти лишитись, то дав би тобі я

315] Дім і маєтки свої. Проти волі ж ніхто із феаків

Тут не затримає, — Зевсові-батьку було б це нелюбо.

Твій же від’їзд відціля, щоб знав ти це добре, на завтра

Я призначаю. Лежатимеш ти, оповитий глибоким

Сном, а інші гребтимуть у тиші спокійного моря,

320] Поки в вітчизну і в дім свій, чи де тобі любо, прибудеш,

Навіть коли б це й далі було ще за острів Евбею;

Він же край світу лежить, як розказують це очевидці

З наших людей, що возили русявого раз Радаманта

В краї тім Тітія, Геї могутнього сина, провідать.

325] Наші тоді без труда дістались туди мореплавці,

Й дня того ж самого легко вони повернулись додому.

Скоро побачиш ти сам, що мої кораблі найбистріші, —

Веслами наші гребці уміють по хвилі вдаряти”.

Так він сказав, і незламний зрадів Одіссей богосвітлий,

330] І молитовно звернувся, й назвав на імення, й промовив:

“Зевсе, наш батьку, якби ж то слова Алкіноя збулися

Справді! Мав би навік він тоді на землі хлібодатній

Славу невгасну. А я б до вітчизни своєї вернувся!”

Так між собою удвох про все це вони розмовляли.

335] Білораменна Арета служницям звеліла тим часом

Ліжко йому в передсінок внести й подушками заслати,

З пурпуру гарного зверху покрити його килимами

Й ковдру покласти пухку, щоб було йому чим укриватись.

Зараз же вийшли з світцем у руках із покоїв служниці.

340] А як м’яке вони ложе старанно йому постелили,

До Одіссея тоді підійшли і його запросили:

“Йди спочивати, чужинче, — постеля тобі вже готова”.

Так говорили вони, і з радістю ліг він заснути.

Так незламний в біді спочивав Одіссей богосвітлий,

345] В ліжко різьблене поринувши зразу в лункім передсінку.

Ліг Алкіной у середніх покоях високого дому,

Де господиня дружина з ним ложе й постелю ділила.

ПІСНЯ ВОСЬМА

ЗМІСТ ВОСЬМОЇ ПІСНІ

ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТІЙ

Алкіной, запропонувавши усім громадянам, що зібрались на площі, допомогти вирядити Одіссея на його батьківщину, запрошує вельмож і корабельників до себе на обід. Спів Демодока під час обіду. Потім розваги: біг, кидання диска, боротьба, бій навкулачки. Одіссей, ображений Евріалом, кидає камінь і всіх вражає своєю силою. Танок, під час якого Демодок співає про Арея й Афродіту. Всі повертаються до господи. Одіссея щедро обдаровано. За вечерею Демодок співає про дерев’яного коня і подвиги вождів ахейських. Його пісня викликає в очах Одіссея сльози; Алкіной розпитує про причини його скорботи і просить розповісти про свої пригоди.

ОДІССЕЄВЕ ПЕРЕБУВАННЯ У ФЕАКІВ

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

З ложа свого підвелась Алкіноєва сила священна,

Встав уже й городоборець тоді, Одіссей богорідний.

Гостя тоді повела Алкіноєва сила священна

5] Прямо на площу феаків, од їх кораблів недалеко.

Разом дійшовши, вони на камінні обтесанім сіли

Поруч. Паллада ж Афіна, окличника вигляд прибравши,

Що у розумного був Алкіноя, пішла через місто,

Щоб Одіссеєві мужньому швидше від’їзд влаштувати,

10] І, перед кожним мужем спиняючись, так говорила:

“Ну-бо, всі люду вожді і правителі всі феакійські, :

Швидше на площу збирайтесь чужинця послухати, котрий

До Алкіноя розумного в дім прибув ось недавно,

В морі зазнавши біди, — на безсмертних він виглядом схожий”.

15] Мовлячи так, вона в кожнім бажання й цікавість будила:

Швидко усі позбиралися люди й заповнили площу

Й лави на ній. Розумного з подивом всі розглядали

Сина Лаерта, — в той час-бо Афіна йому ясноока

Дивну на голову й плечі красу пролила божественну,

20] Вищим зробила на зріст і на вигляд багато ставнішим,

Щоб феакійським мужам і любий він став, і приємний,

Подив у них викликав і пошану, здобув би звитягу

В іграх, якщо Одіссея схотять перевірить феаки.

А як посходились всі і велика зібралась громада,

25] З словом звернувся до них Алкіной, і так він промовив:

“Слухайте, люду вожді і правителі всі феакійські!

Висловлю те я, до чого у грудях мій дух спонукає:

Цей от чужинець, а хто він — не знаю, в блуканнях у дім мій

З заходу сонця прибув чи, може, зі сходу недавно,

30] Просить відправить додому й запевнення в тому благає.

Ми, як звичайно, від’їзд той готові йому влаштувати,

Бо ані він, ані інший, хто в дім завітає до мене,

Тут не благатиме довго свого повороту додому.

Отже, чорний спустім корабель, що на море священне

35] Плине уперше. Два й п’ятдесят юнаків йому в поміч

Виберіть ви щонайкращих, які у нас є у народі.

До кочетів хай прив’яжуть вони свої весла й на берег

Вийдуть; у дім наш прийшовши по тому, нехай приготують

Швидше обід, — всього я удосталь до нього постачу.

40] Це я наказую хлопцям. А ви, берлоносні державці,

Разом усі до мого приходьте прегарного дому

Гостя в покоях моїх у щирості дружній приймати.

Не відмовляйтесь ніхто. Запросіть і співця Демодока

Богонатхненного — має-бо дар од богів він піснями

45] Радувать нас, якої б не кликало серце співати”.

Мовивши це, він пішов уперед, а за ним поспішили

Всі берловладці; пішов і окличник — співця запросити.

А п’ятдесят два гребці молоді, що звелів їх обрати,

Вийшли, як він наказав, на берег невтомного моря,

50] До корабля підійшли уздовж узбережжя морського,

Зсунули чорний вони корабель на воду глибоку,

Потім і щоглу, й вітрила на ньому як слід приладнали,

Стропками весла усі в кочетах закріпили рядами,

Все як належить, і білі вітрила вгорі розпустили;

55] Свій корабель на котві закріпивши, на берег всі вийшли

Й до Алкіноя розумного в дім подалися високий.

Повно людей тоді в двір, передсінок і в самий будинок

Понабивалось; було молодих і старих там багато.

Разом дванадцять овець Алкіной для учти зарізав,

Вісім свиней білоіклих і пару волів круторогих,

Шкуру із них поздирали й обід спорядили жаданий.

Любого всім співомовця привів тим часом окличник, —

Муза любила його, але злом і добром наділила:

Світло очей погасила, та спів дарувала солодкий.

65] Крісло окличник йому Понтоной срібнокуте поставив,

Спиною серед гостей до колони його притуливши;

Потім формінгу дзвінку на кілку дерев’янім повісив

Над головою його й показав, як дістати рукою

Струни; кошика з хлібом на гарнім столі він поставив,

70] Тут же і келих з вином, щоб пив, коли серце запрагне.

Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Муза співця надихнула мужів оспівати славетних

Співом, що слава його до широкого неба сягала,

75] Про Одіссеєву сварку з Ахіллом, Пелеєвим сином,

Як на розкішній учті богів вони злими словами

Лаялись несамовито й мужів володар Агамемнон

Нишком радів, що знатні ахеї отак посварились.

Бо як ознаку добра провістив йому в храмі Піфійськім

80] Феб-Аполлон, коли в бога спитати поради ступив він

Через поріг кам’яний, — то з волі великого Зевса

Був лиш початок нещасть, що найшли на троян і данаїв.

Отже, про це і співав славетний співець. Одіссей же,

Довгу керею пурпурну міцними піднявши руками,

^ Голову нею закрив і обличчя прекрасне сховав в ній, —

Сором-бо перед феаками сльози було проливати.

А як кінчав свою пісню співець божественний, то, сльози

Витерши, стягував знов Одіссей з голови ту керею,

Й, келих дводонний узявши, богам узливання творив він.

90] А як ізнову співати аед починав на прохання

Знатних феаків, що мали від співу його насолоду,

Знову тоді Одіссей, з головою укрившися, плакав.

Так удавалось од інших йому свої сльози ховати,

Тільки один Алкіной догадався й таки їх помітив,

9— Бо біля нього сидів і чув його тяжкі зітхання.

До веслолюбних феаків одразу ж тоді він озвався:

“Слухайте, люду вожді і правителі всі феакійські!

Вдосталь ми наші серця вдовольнили як ситним обідом,

Так і формінги звучанням, що з учтою завжди супутня.

100] Вийдімо звідси тепер, щоб участь узяти в змаганнях

Різних, — нехай, до своєї рідні повернувшись, розкаже

Гість наш удома, наскільки отут переважимо інших

Ми у бою навкулачки, в стрибанні, борні й перегонах”.

Так він сказав і пішов уперед, а за ним і всі інші.

105] Зразу й окличник формінгу дзвінку на кілок дерев’яний

Зверху повісив, узяв Демодока за руку й з покоїв

Вивів на стежку ту саму, якою усі подалися

Знатні феаки, що ігри й змагання хотіли дивитись.

Вийшли на площу вони, а за ними слідом величезний

”” Сунувся натовп. Спинилися там юнаки благородні.

Першими вийшли тоді Акроней, Окіал з Елатреєм,

Потім Навтей і Прімней, а тоді Еретмей з Анхіалом,

Далі Понтей і Прорей і Анабесіней із Фтооном

Та Амфіал, Полінея шановного син Тектоніда;

”¦ Вийшов іще Евріал, Навболід, на Арея подібний,

Людоубивцю, — на зріст і на вроду був самий найкращий

Він із усіх юнаків феакійських по Лаодаманті.

Вийшли нарешті і троє синів Алкіноя самого —

Лаодамант, і Галій, і з ним Клітоней богорівний.

Дух мені в грудях укоханих ти схвилював надзвичайно,

Мовлячи так непристойно. Не неук-бо я і в змаганнях,

180] Як говорив ти, а завжди, здається мені, серед перших

Був я на них, поки юність в руках моїх дужих буяла.

Нині ж я в горі й нещасті, — багато-бо я перетерпів

Від ворогів на війні і від лютої хвилі на морі.

Все ж я і так, стільки лиха зазнавши, вступаю в змагання.

185] В’їдливе слово твоє, роз’ятрив мене ним ти до краю!”

Так він промовив і прямо в одежі за диск, набагато

Більший, вхопився, товстіший і тяжчий, ніж той, що феаки

Ним між собою звичайно змагалися в дискометанні,

І, розмахнувшись, його він дужою кинув рукою, —

190] Камінь той аж задзвенів. До землі мимоволі присіли,

Лет його вчувши дзвонистий, славетні мужі мореплавці,

Довговеслі феаки. Могутньою пущений п’ястю,

Перелетів він усі їх познаки. У вигляді мужа

Місце падіння Афіна сама позначила й сказала:

195] “Навіть сліпий одрізнив би напомацки знак твій, чужинче,

Не замішався, не впав з усіма-бо він іншими вкупі,

А від усіх попереду. Пишайся, ти виграв змагання!

Далі чи врівень з тобою ніхто із феаків не кине”.

Мовила так, і незламний зрадів Одіссей богосвітлий,

200] Рад, що на зборах знайшовся товариш, до нього прихильний,

З легшим він серцем тоді до феаків озвався й промовив:

“Киньте до знаку мого, юнаки! І зразу ж за вами

Кину я знов — чи так само, чи навіть, надіюся, й далі.

Спробуйте, вийдіть і в інших ви іграх зі мною змагатись,

205] В чому хто серцем бажає, бо надто ж мене роздражнили.

В гонах, в борні чи в бою навкулачки — ні з ким із феаків

Я не відмовлюсь боротися, крім лише Лаодаманта.

Гість-бо я в нього, а хто ж із господарем б’ється гостинним?

Дурень хіба чи нікчема якийсь викликав би змагатись

210] Саме того, хто виявив щиру до нього гостинність

Поміж чужими людьми, — собі лише цим він пошкодить.

Інших же я не відкину й змагатися не відмовляюсь, —

Виступить я проти кожного згоден і сили помірять.

Тож на змаганнях, відомих мужам, я не зле почуваюсь, —

215] Вмію поводитись я і з добре обточеним луком,

Перший улучу стрілою у постать намічену навіть

Серед загону ворожого, хоч би і ближче до нього

Товариші націлялись численні і влучно стріляли.

Перемагав мене лиш Філоктет, коли біля Трої

220] Всі ми, ахейські мужі, у стрілянні із лука змагались.

Що ж до всіх інших, то, певен я, кращих від мене немає

Нині між смертних, що тут, на землі оцій, хліб споживають.

Проти колишніх мужів не посмів би, проте, я змагатись, —

Проти Геракла чи проти Евріта, вождя Ехалії;

225] Навіть з богами на луках вони свої міряли сили.

Тим-то й загинув великий Евріт, не діждавши своєї

Старості вдома, — убив Аполлон його в гніві страшному.

Він-бо його викликав у стрілянні із лука змагатись.

Далі я списа метну, ніж інший із лука устрелить,

210] Тільки боюся, щоб часом у гонах мене не здолав би

Хтось із феаків, — занадто свої я виснажив сили

В хвилях морських, не всю-бо дорогу сюди я проїхав

На кораблі, і любі ослабли у мене коліна”.

Так говорив він, і всі у глибокім сиділи мовчанні.

Тільки один Алкіной у відповідь мовив до нього:

“Гостю, нічого для нас неприємного ти не говориш,

Ти захотів лише доблесть, властиву тобі, показати

В гніві на мужа цього, що образив тебе у зібранні,

Як не посмів би ніхто із людей зневажать твою доблесть,

240] В кого є розум, хто здатний доречне промовити слово.

Тільки й моєї мови послухай, щоб іншим героям

Міг ти усе розказати в той час, як у власному домі

Учту справлятимеш разом з своєю дружиною й дітьми,

Щоб спогадав тоді й доблесті наші, в яких відзначитись

245] Зевс дарував нам не раз ще із батьківських днів стародавніх.

В нас ні борців нема видатних, ні бійців навкулачки,

В гонах ми спритні зате й мореплавці найкращі у світі.

Любимо завжди ми учти з кіфарою, співи і танці,

Теплі купелі, і ложе м’яке, й свіжозмінені шати.

250] Та підійдіть-но, уміння своє покажіть нам, найкращі

Танцівники феакійські, щоб гість наш, додому вернувшись,

Друзям своїм розповів, наскільки за інших ми вищі

І в мореплавстві, і в гонах швидких, і в співах, і в танці.

Та побіжіть-но хто-будь принесіть дзвінкострунну формінгу

255] Для Демодока, — вона десь у нашому домі лишилась”.

Так Алкіной боговидий промовив, і зараз окличник

Встав, щоб формінгу дзвінку принести сюди з дому державця.

Дев’ять тоді розпорядників, обраних з-поміж народу,

Теж підвелися, щоб все влаштувать, до змагання належне.

260] Ґрунт урівняли вони і розширили площу навколо.

Швидко окличник вернувся й приніс дзвінкострунну формінгу

Для Демодока. І той на середину вийшов, довкола ж

Юні зібралися хлопці, досвідчені в танцях добірних,

І почали тупотіти на рівній площадці; мелькання

265] Ніг споглядаючи їхніх, в душі Одіссей дивувався.

От під формінгу почав Демодок пречудової пісні

Про Афродіту заквітчану, що із Ареєм кохалась,

Як вони в домі Гефеста уперше з’єднались таємно

В любощах, як їй дарунки приносив Арей, як збезчестив

270] Ложе Гефеста-державця. Цю звістку приніс йому зразу

Гелій: побачив він їх у обіймах палкого кохання.

Щойно Гефестових вух доторкнулась ця звістка болюча,

В кузню свою він пішов, злу думку плекаючи в серці.

І на колоді ковадло поставивши, викував пута

275] Він нерозривні й незламні, щоб кожного міцно тримали.

Хитро зробивши цю вигадку й дуже лихий на Арея,

В спальню свою він пішов, де любе їх ложе стояло,

Путами ніжки його він навколо обвинув старанно.

Потім зі стелі ще сіті тонкі він із сволока звісив,

280] Мов павутиння легке, ніхто їх побачить не міг би,

Навіть безсмертні боги, — так майстерно усе те скував він.

А заснувавши підступно круг ложа усі свої сіті,

Вдав, ніби в Лемнос іде, у прегарно збудоване місто,

Що із усіх йому міст на землі цій було найлюбіше.

285] Був не сліпий, того ждавши, й Арей з золотавим повіддям, —

Щойно із дому Гефест одлучився, митець славнозвісний,

Зразу ж пішов до Гефеста славетного він у домівку,

Спраглий жагою в коханні обнять Кітерею квітчану.

Та ж, вщ Кроніона, батька могутнього, щойно вернувшись,

290] Дома сиділа сама. А він, увійшовши в господу,

Взяв Афродіту за руку, назвав на ім’я і промовив:

“Ляжмо спочить, моя люба, зажиймо розкошів кохання!

Дома ж Гефеста нема, десь, видно, давно він в дорозі,

До сінтіян дикомовних, на Лемнос, напевно, подався”.

295] Так він сказав, і радо лягла вона з ним спочивати.

Скоро й заснули на ложі вони. І раптом над ними

Сіті підступні Гефеста премудрого зверху спустились,

Так що ні встати ніяк не могли вони, ні повернутись,

І зрозуміли тоді, що нема уже як їм тікати.

300] Зовсім до них тоді близько кульгавець надходить славетний, —

Перше ніж в Лемнос прибути, назад він з дороги вернувся.

Гелій-бо сам чатував і звістку подав йому вчасно,

То й поспішив він, зажурений серцем, до милого дому.

Вбігши, спинивсь на порозі він, лютим охоплений гнівом,

305] І заволав на весь голос, богів закликаючи в свідки:

“Зевсе, наш батьку, і всі ви, одвічні боги всеблаженні!

Ну-бо, гляньте на вчинок оцей — і смішний, і нестерпний.

Як тут мене, кривоногого, тяжко ганьбить Афродіта,

Зевсова донька, Арея безстидного люблячи потай.

310] Ноги-бо в нього міцні, і на вроду він гарний, тоді як

Я народився калікою. Та не моя то провина,

Тільки батьків моїх, — краще бодай би мене й не родили!

Ви подивіться, як оці двоє в обіймах кохання

Сплять на постелі моїй, а я лиш дивлюся й катуюсь.

315] Та сподіваюся, більше не схочеться так їм лежати,

Хоч би й кохалися дуже, — не скоро їм прийде бажання

Разом поспати. І доти триматимуть хитрі їх сіті,

Доки усіх її батько дарунків мені не поверне,

Тих, що за дівку оцю безсоромну йому надавав я.

320] Гарна у нього дочка, та занадто уже легковажна”.

Так говорив він, боги ж позбиралися в дім міднокутий:

Сам Посейдон-земледержець прийшов, і Гермес, що розносить

Блага для нас, і владар Аполлон, що сягає далеко.

Через стидливість жіночу богині удома лишились.

325] Благоподавці боги зупинились юрбою при вході:

Сміхом лунким почали всеблаженні боги реготатись,

Глянувши, що змайструвать умудрився Гефест хитромудрий.

Перезираючись, так говорили вони між собою:

“Злом не дійти до пуття — швидкого повільний обгонить.

330] Так от кульгавий Гефест Арея впіймав, що на швидкість

Всіх подолає богів, які на Олімпі домують, —

Вмілістю взяв і його він, хай платить пеню за блудливість”.

Так один одному вічні боги у гурті говорили.

Зевсів же син, Аполлон-володар, до Гермеса озвався:

335] “Сину й провіснику Зевсів, Гермесе благоподавче!

Чи не хотів би і ти, міцною обплутаний сіттю,

Із золотою лягти Афродітою в постіль принадну?”

В відповідь мовив до нього провісник, гонець світлосяйний:

“Тільки б мені це вдалось, володарю мій далекосяжний,

Хай би оплутаний був я і втроє міцнішою сіттю

Й ви всі, боги і богині, отак би дивились на мене,

Із золотою лягти Афродітою був би я радий!”

Так він сказав, і безсмертні від реготу знов аж лягали.

Сміх той лише Посейдона не брав. Благав він Гефеста,

Майстра славетного, з пут нерозривних звільнити Арея, —

Він обізвався до нього і слово промовив крилате:

“О, відпусти його! Я поручусь тобі, чим побажаєш. —

Сплатить усю він пеню, — безсмертні хай свідками будуть”.

Відповідаючи, так славетний промовив кульгавець:

350] “Ні, Посейдоне, про це й не проси ти мене, земледержцю.

Лихо, коли за лихого поруку дає поручитель.

Як же тебе та до чогось я перед богами примушу,

В разі умкнув би Арей і боргу, і сіті моєї?”

Знову на це відповів Посейдон, землі потрясатель:

355] “В разі Арей, умкнувши і боргу, і сіті твоєї,

Зникне від тебе, сам тобі все заплачу я, Гефесте”.

Відповідаючи, мовив до нього славетний кульгавець:

“Не випадає і ніяк це слово твоє відкидати”.

Мовивши так, зняла із них сіті Гефестова сила.

збо з пут нерозривних звільнившись, обоє схопилися з ложа

І повтікали — Арей у Фракію подався негайно,

А Афродіта, на усміхи щедра, на Кіпр полетіла,

В Пафос, де гай вона має й вівтар із курінням пахучим.

Там покупали харити її і всю намастили

365] Маслом нетлінним, яким натираються тільки безсмертні,

І одягли її в шати розкішні, очей дивування.

Так їм виспівував славний співець. Одіссей його слухав і

З радістю в серці, так само як інші навколо феаки

Слухали, довговесельні мужі, мореплавці славетні.

370] Лаодаманту звелів Алкіной і Галію в танець

Вийти окремо, ніхто-бо змагатися з ними не міг би.

Зараз же в руки прегарний взяли вони м’яч пурпуровий —

Той, що колись так майстерно зробив їм Поліб тямовитий, —

Кидав один його високо, майже до темної хмари,

375] Перегинаючись весь, а другий, плигаючи вгору,

Спритно ловив його, ще й до землі не торкнувшись ногами.

Потім, коли у м’яча, стрибаючи вгору, награлись,

Стали обидва вони на землі танцювать многоплідній,

Часто міняючи крок, а всі юнаки їм навколо

380] в такт у долоні плескали, і гомін зчинявся чималий.

До Алкіноя озвався тоді Одіссей богосвітлий:

“О Алкіною, владарю, у всіх племенах найславніший!

Слушно хваливсь ти мені, що у вас танцюристи найкращі.

Справді це так, і з великим я подивом сам усе бачу”.

385] Мовив — і втіхи додав Алкіноєвій силі священній.

Зараз же той до феаків озвавсь веслолюбних і мовив:

“Слухайте, люду вожді і правителі всі феакійські!

Дуже розумним мені оцей видається чужинець.

Треба за звичаєм нашим гостинці йому дарувати.

390] В нашій країні керують народом дванадцять преславних

Володарів і державців, — тринадцятий я поміж ними.

Гостеві кожен хітона, і випрану чисто керею,

Й золота хай принесе по таланту в дарунок почесний.

Зараз же разом усе те знесімо, щоб, в руки узявши,

і радістю в серці наш псть до нас завітав на вечерю.

А Евріал, що словом таким прохопивсь недоречним,

Хай уже сам і словами, й дарунком усе відшкодує”.

Так він сказав, і усі підтримали те і схвалили.

Кожен гінця вмить додому послав принести подарунки.

А Евріал, озвавшись, тоді Алкіноєві мовив:

“О Алкіною, владарю, в усіх племенах найславніший!

Відшкодувати готов я чужинцеві все, як сказав ти.

Меч цільномідний я подарую йому з рукояттю

Срібною, в піхвах з слонової кості, різьбленої гарно,

405] свіжого розпилу, — це подарунок для нього достойний”.

Мовивши так, він меч йому в руки подав срібнокутий

І, промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим:

“Щастен будь, батьку-чужинче! Якщо прохопивсь я зухвалим

Словом образи, — хай вітер його понесе і розвіє!

410] Хай тобі стріти дружину богове дадуть і в вітчизну

Швидко вернутись, давно-бо страждаєш від рідних далеко”.

Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

“Щастен і ти будь, мій друже, боги хай пошлють тобі благо!

Хай же ніколи і жалю у тебе не буде на меч цей,

415] Що дарував ти мені з зичливим замирення словом”.

Мовивши так, через плечі він меч підв’язав срібнокутий.

Сонце зайшло, і славетні йому принесли подарунки.

Гідні окличники все позносили в дім Алкіноїв.

Там прийняли їх сини Алкіноя, достойного шани,

420] Й матері вельмиповажній чудовий дали подарунок.

Всіх за собою вела Алкіноєва сила священна.

В дім увійшовши, на кріслах високих вони посідали,

І до Арети озвалась тоді Алкіноєва сила:

“Ну-бо, дружино, найкращу неси сюди скриню добірну

425] В неї хітон поклади і випрану чисто керею;

Потім вогонь під котлом розпаліть і воду нагрійте,

Щоб, покупавшися, гість, і розглянувши добре дарунки

Ті, шо феаки йому понаносили, шани достойні,

Учтою втішитись міг і аеда славетного співом.

430] Я ж золотий йому келих чудовий дарую від себе,

Щоб, повернувшись додому, мене він спогадував завжди,

Творячи Зевсові й іншим богам узливання священні”.

Мовив він так, і Арета служницям своїм наказала

Мідний великий триніг на вогонь поставити швидше.

435] Ті встановили триногий котел над палаючим жаром,

Вливши до нього води й розпаливши принесені дрова.

Пломінь утробу котла охопив, і вода нагрівалась.

Скриню прегарну тим часом Арета з комори своєї

Винесла гостю і в неї усі повкладала дарунки —

440] Шати і золото — все, що феаки йому дарували.

Гарну керею й хітон від себе, крім того, поклала,

Потім озвалась до гостя і мовила слово крилате:

“Сам тепер віко оглянь і швидше до скрині прив’язуй,

Щоб не украли чого у дорозі, як знову солодким

445] Сном спочиватимеш ти, пливучи кораблем чорнобоким”.

Щойно почув це незламний в біді Одіссей богосвітлий,

Віко він вмить приладнав, прив’язав його швидко до скрині

Хитрим вузлом, як колись його вчила Кіркея-владарка.

Ключниця тут же його запросила піти до купелі

450] Та й іскупатись у ній, і з радістю в серці побачив

Воду він теплу, не часто-бо так турбувались про нього

З дня, коли він залишив пишнокосої німфи оселю, —

Так, наче богом, вона піклувалася ним безустанно.

А як помили його і маслом натерли служниці,

455] Гарний накинули плащ і хітон надягнули на нього,

Вийшов з купелі й подавсь до мужів, що уже частувались

Винами. Біля одвірка, що міцно підтримував стелю,

Там, оповита красою богів, Навсікая стояла.

З подивом прямо дивилась вона Одіссеєві в очі

І, обізвавшись, із словом до нього звернулась крилатим:

“Щастен будь, гостю, і згадуй мене, коли в рідну країну

Вернешся, — першій мені зобов’язаний ти порятунком”.

Відповідаючи їй, Одіссей велемудрий промовив:

“О Навсікає, дитя Алкіноя, відважного серцем!

чльки дозволив би Зевс мені, Гери муж громоносний,

День повороту узріти й щасливо додому вернутись,

Як до богині, до тебе я там би щоденно довіку

Щиро б молився, життя-бо мені зберегла ти, дівчино”.

Мовив і сів він у крісло уряд з Алкіноєм державним.

470] М’ясо на пайки тоді поділили й вино розмішали.

Любого всім окличник тим часом привів співомовця,

Гідного шани людей Демодока. Його посадив він

Серед бесідників, де той обперсь об колону високу.

От до окличника тут звернувсь Одіссей велемудрий,

475] Зрізавши м’яса шматок з хребта білоіклого вепра,

Вкритого жиром, та більшу частину собі залишивши:

“На ось печеню, окличнику, і віднеси Демодоку,

Хай покуштує, — й зажурений рад я його вшанувати.

Шану й повагу людей, що живуть на землі цій, усюди

480] Мають аеди, сама-бо їх муза безсмертна навчила

Дивних співати пісень, співуче їх люблячи плем’я”.

Так він сказав, і той до героя-співця Демодока

В руки те м’ясо відніс, — і взяв цей, радіючи духом.

Зразу ж до страв приготованих руки усі простягнули.

485] А після того, як голод і спрагу вони вдовольнили,

До Демодока звернувшись, сказав Одіссей велемудрий:

“Вище над смертних усіх я тебе, Демодоку, шаную, —

Чи Аполлон тебе вчив, чи Муза то, Зевсова донька,

Надто-бо все до ладу ти про долю ахеїв співаєш,

49″ Що учинили, й зазнали чого, й як було їм сутужно,

Наче ти сам з ними був чи із уст очевидця почув це.

Отже, про те заспівай, як Еней із Афіною разом

Під Іліоном коня дерев’яного постать зробили,

Як його хитро в акрополь увів Одіссей богосвітлий,

495] Воїв сховавши в коневі, що Трою після зруйнували.

Врешті коли і про це ти докладно мені проспіваєш,

Зараз же перед всіма я людьми розповім, що напевно

Доброзичливий дає тобі бог це натхнення співоче”.

Так він сказав, а співець заспівав уже, богом натхнений,

5оо з того почавши, як враз на свої добропалубні судна

Сіли ахеї і геть попливли, свої шатра спаливши,

Як з Одіссеєм славетним у Трої вже, посеред міста,

Інші тим часом сиділи, заховані в кінській утробі, —

Потім троянці самі в акрополь коня затягнули.

505] Так і стояв він, вони ж без кінця гомоніли безладно,

Сидячи там навкруги, і натроє думки їх ділились:

Міддю безжальною цю черевину проткнути порожню,

Чи, затягнувши на верх, з високої скинути скелі,

Чи залишити це диво як жертву богам милостивну.

310] Саме останнє оце і було те, що статися мало,

Місту-бо доля судила загинуть тому, яке прийме

Постать велику коня дерев’яного, де заховались

Кращі з аргів’ян, готуючи смерть і загибель троянцям.

Далі співав, як ахеїв сини Іліон руйнували,

515] Зі схованки ринувши враз і порожнім коня залишивши.

Як — хто куди — плюндрувати розбіглися місто високе,

Як Одіссей, наче грізний Арей, в Деїфоба домівку

Кинувся вдвох з Менелаєм, до мстивого бога подібним.

Там він, — співав той, — наважився стати до бою страшного

520] І переміг при сприянні великої духом Афіни.

Так той виспівував славний співець, Одіссей же від жалю

Танув слізьми, шо з повік струмками спливали на лиця,

Наче ридає дружина, припавши до любого мужа,

Що за людей і вітчизну свою наложив головою,

525] Щоб від дітей і від міста загибелі день одвернути;

Бачачи, як він конає і в смертних здригається муках,

Тужно голосить над ним і ридає, а ззаду жорстокі

Ратиш удари на спину вже падають їй і на плечі,

Гонять в полон на роботу тяжку, на поталу й наругу;

530] В’януть їй лиця від горя, що жалем до неї проймає, —

Жалісно так в Одіссея з-під брів його сльози лилися.

Все ж удавалось від інших йому свої сльози ховати,

Тільки один Алкіной догадався й таки їх помітив,

Бо біля нього сидів і чув його тяжкі зітхання.

535] До веслолюбних феаків одразу ж тоді він озвався:

“Слухайте, люду вожді і правителі всі феакійські!

Хай Демодок на формінзі дзвінкій вигравать перестане,

Співами й грою не всім-бо він радість дає і утіху.

З того часу, як на учті співець заспівав нам божистий,

340] Не припиняє невтішно гіркими слізьми умлівати

Гість наш, — великий-бо смуток всю душу йому обіймає.

Хай перестане співець, щоб однакову мали ми втіху —

Гість і господар, — усі, набагато-бо краще так буде.

Все із повагою ми для шановного робимо гостя:

545] В путь виряджаєм його і дарунки даємо з любов’ю.

Гість і чужинець, що просить притулку, за рідного брата

Кожному стане, у кого хоч трохи є чулості в серці.

Тим-то від нас не ховай своїм розумом ти обережним

Те, що питатиму я, розказати усе — то найкраще.

з50] Ймення скажи, яким батько і мати тебе називали

Й інші, хто в вашому місті живе і наоколо нього.

Бо взагалі без імення ніхто між людей не буває,

Хто б не родився на світ — родовита людина чи проста,

Кожного з них, породивши, іменням батьки наділяють.

535] Землю свою ти назви, і місто, й народ, щоб свідомо

Шлях спрямувати могли кораблі, які плинуть з тобою.

На феакійських-бо суднах у нас не буває стерничих,

Навіть немає стерна, як на інших то суднах буває, —

Наміри й мислі людей вони-бо й самі розуміють,

360] Знають усякого люду міста і поля плодоносні,

Швидше від інших усіх безодню морську пропливають,

Млою й туманом густим оповиті. І не бояться

Шкоди якої зазнати чи й зовсім загинути в морі.

Тільки чував я колись од батька мого Навсітоя

365] Ось що: розгніваний дуже, мовляв, Посейдон-земледержець,

Що перевозимо всіх морською ми хланню безпечно.

А як збудований добре, мовляв, корабель феакіян

Буде з виправи вертатись, його у туманному морі

Вщент він розіб’є й горою високою місто закриє.

Так говорив мені батько старий. Чи то справджено буде,

Чи не справдиться, — від волі могутнього бога залежить.

Отже, всю правду мені розкажи і повідай одверто:

Як і куди заблукав ти, в яких опинявся країнах,

Серед яких був людей та в місцях чи бував велелюдних,

575] Чи непривітні і дикі там люди, що правди не знають,

Чи доброзичливі серцем, гостинні і богобоязні?

Та розкажи нам, чого ти душею сумуєш і плачеш,

Спів про недолю аргеїв почувши, про Трою й данаїв.

Все це боги учинили і виткали людям загибель,

580] Щоб гомоніли піснями вони між нащадків майбутніх.

Може, когось із твоєї рідні родовитої вбито

Під Іліоном — зятя чи тестя? Вони найдорожчі

Нам після рідних по крові і роду нерідко бувають.

Може, загинув там друг родовитий, хоробрий товариш

585] Твій найлюбіший? Не менше від рідного брата буває

Нам дорогий товариш розумний і відданий щиро.

ПІСНЯ ДЕВ’ЯТА

ЗМІСТ ДЕВ’ЯТОЇ ПІСНІ

ВЕЧІР ТРИДЦЯТЬ ТРЕТЬОГО ДНЯ

Одіссей розповідає про свої пригоди. Відплиття від берегів троянських. Зруйнування Ісмара, міста кіконів, та загибель багатьох супутників Одіссея. Буря. Відвідання лотофагів. Прибуття до країни кіклопів. Одіссей, залишивши біля Козиного острова свої кораблі, з одним власним кораблем пристає до берега кіклопів, що був недалеко. Вибравши дванадцять товаришів, він входить з ними в печеру Поліфема. Загибель шести супутників Одіссеєвих, яких пожер кіклоп. Оп’янивши його, Одіссей проколює йому око і потім хитрощами рятує себе й товаришів від його люті. Вони викрадають кіклопову тару і повертаються на Козиний острів. Поліфем благає батька Посейдона помститись за нього Одіссеєві.

РОЗПОВІДЬ АЛКІНОЄВІ. ПРИГОДА В КІКЛОПА

Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

“О Алкіною, владарю, в усіх племенах найславніший!

Любо мені і приємно чудової слухати пісні

Мужа такого, як цей, що співом дорівнює богу!

5] В світі, скажу тобі я, розкошів нема приємніших,

Як оті радощі прості, що ними втішається люд весь —

Як посідають усі до учти в господі рядами

Й слухають співів чудових, і повні столи перед ними

Хліба і м’яса, й, ковшем із кратери вина зачерпнувши,

10] Чашник присутнім розносить і в келихи всім наливає.

Кращого в світі, здається мені, вже немає нічого.

Серце, проте, побажало твоє про сумну мою долю

Розповідь чути, щоб більше мав плакати я й сумувати.

З чого ж почати, що мовити далі й на чому скінчити?

15] Горя аж надто мені богове послали небесні!

Спершу ім’я вам назву я своє, щоб і ви його добре

Знали, а я після того, як день обмине мене згубний,

Вас би гостинно прийняв, хоч звідси й далеко домую.

Я — Одіссей, син Лаерта, великою хитрістю славний

20] Серед людей багатьох, — до небес моя слава сягає.

Я на Ітаці, іздалека видній, живу. Височить там

Трепетнолистая Неріт-гора величава. Й багато

Інших там є островів, один за одним недалеко, —

Сама, й Дуліхій, і Закінт, лісами густими укритий.

25] Нижче від них, до заходу, скраю лежить там над морем

Острів Ітака, інші ж поодаль лежать до схід сонця.

Весь він скелястий, та дужих викохує хлопців. Не бачив

Кращої в світі ніде я країни, як мила Ітака.

Хтіла затримать Каліисо мене, у богинях пресвітла,

30] В гроті глибокім, бажаючи мати мене чоловіком;

Так же Кіркея, лукава ееянка, не випускала

З дому свого, теж прагнучи мати мене чоловіком,

Духа у грудях моїх до цього, проте, не схилила.

Кращого-бо за вітчизну нічого нема і за рідних

35] Наших, хоч би довелось і в заможному домі нам жити,

Та у чужій стороні, од вітчизни далеко й від рідних.

Що ж, розповім я тобі про свій поворот многослізний,

Посланий Зевсом мені, коли я з-під Трої вертався.

Вітром мене з Іліону у землю кіконів пригнало,

40] В Ісмар. Це місто тоді зруйнував я, а жителів знищив.

Бранок багато і скарбів у місті отім захопивши,

Нарівно ми поділили, — без пайки ніхто не лишився.

Радив супутникам я чимдуж відтіля утікати

Далі, але нерозумні мене не послухали люди.

45] Випито вдосталь було там вина, і забито над морем

Без ліку тучних овець та повільних волів круторогих.

Ті ж із кіконів, хто втік, закликали інших кіконів,

Що по сусідству жили, — вони-бо численніші й дужчі,

Вглиб суходіл заселяли й на конях могли воювати,

50] А як потрібно, то й піші уміли противника бити.

Стільки їх виросло тут на світанку, скільки весною

Листя і квітів зростає, — на нас-бо, нещасних, тяжіла

Зевсова воля лиха, щоб зазнали ми лиха багато.

Лавами біля швидких кораблів ми в бою з ними бились,

55] Густо із станів обох летіли списи міднокуті.

З самого ранку, допоки священний день величався,

Ми, хоч їх більше було, боронились і міцно стояли.

А дохилилося сонце пори, як волів розпрягати,

Перемогли нас кікони й тікати примусили з поля.

60] З кожного-бо корабля полягло там по шестеро збройних

Товаришів, а решта смертельної долі умкнули.

Звідти ми далі тоді попливли із засмученим серцем,

Бо хоч самі врятувались, та любих утратили друзів.

Не відпливали, проте, кораблі крутобокі раніше,

65] Ніж викликали по тричі ми кожного з наших нещасних

Товаришів, що на полі борні полягли від кіконів.

Бурю жахливу тим часом наслав нам із вітром північним

Зевс, що хмари збирає, й густою окутав імлою

Море і землю, і ніч із неба спустилась раптово.

70] Мчали вперед кораблі, зариваючись носом у хвилю,

Вітер рвучкий натроє, начетверо рвав нам вітрила.

Злої жахнувшись загибелі, ми в кораблі їх згорнули

Й веслами судна свої до суші гуртом спрямували.

На узбережжі ми тім лежали два дні і дві ночі.

75] Душу нам гризла утома тяжка і печаль сумовита.

Тільки як третю нам днину Еос принесла пишнокоса,

Щогли поставили ми і, білі нап’явши вітрила,

Сіли на судна, що бігли, стерничому й вітру покірні.

Був би до рідного краю я цілий доставсь і здоровий,

80] Та, коли мав небезпечну Малею уже обігнути,

Хвиля, і вир, і Борей відігнали мене від Кіфери.

Дев’ять вже днів нас по хвилях багатого рибою моря

Буряні вітри носили; лише на десятий пристали

Ми до землі лотофагів, що живляться квітами тільки.

Вийшовши на суходіл і водою запасшись питною,

Товариші на обід близ швидких кораблів посідали.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Товаришів відрядив я у глиб того краю — дізнатись,

Що то за плем’я людське на землі отій хліб споживає.

90] Двох відібравши мужів, окличника третім додав я.

В путь подалися вони й з лотофагами стрілись небавом.

Жодного підступу ті в думках проти наших не мали

Товаришів, та дали вони лотоса їм скоштувати.

Тільки як хто споживе цих плодів, як мед той, солодких,

95] Той ні вернутись не хоче, ні звістки про себе подати, —

Так і вони залишитись поміж лотофагів бажали

Й лотоси там споживать, а вертати не думали зовсім.

До кораблів силоміць привів я назад їх, плачущих,

Міцно зв’язав їх і кинув під лави на суднах доладних.

100] Іншим супутникам вірним звелів я негайно сідати

На кораблі наші бистрі, щоб, лотоса ласо споживши,

З них не забув би хто-небудь вертатися з нами додому.

До кочетів вони, швидко зійшовши, усі посідали

Й веслами, сидячи вряд, по сивих ударили хвилях.

105] Звідти ми далі тоді попливли із засмученим серцем.

Згодом у край гордовитих кіклопів, що правди не знають,

Ми прибули. В усьому цілком здаючись на безсмертних,

Ні ораниці не орють вони, ні рослини не садять,

В них і без оранки-бо і не сіяне все виростає:

110] І ячмені, і пшениця, і лози вино виноградне

В гронах розкішних дають, що примножує Зевс їм дощами.

В них ні законів нема, ні нарад, ані зборів народних, —

На верховині високій у горах вони проживають,

В диких печерах глибоких, і кожен дружиною й дітьми

115] Владно правує, й до інших нікому з них діла немає.

В бік од затоки морської там є острівець невеликий,

Що не далеко й не близько лежить від країни кіклопів,

Лісом укритий, на ньому там без ліку диких пасеться

Кіз, та ніколи ще їх не полохали кроки людини,

120] Жодного там не бувало мисливця, що крізь непролазні

Хащі з великим трудом на гірські верховини виходять,

Ні пастухів там нема, ні дбайливих нема хліборобів,

Нива не орана ще і не сіяна там удовіє,

Праці не знавши людської, й годує лиш кіз мекотливих.

125] Ні кораблів із червоними грудьми кіклопи не знають,

Ані майстрів ще не мають вони, будувати спроможних

їм міцнопалубні судна, щоб всюди на них роз’їжджати,

В різних бувати містах, серед різних людей, як звичайно

Роблять мужі, що морем спілкуються поміж собою.

130] Забудувати й цей острів їм теслі зуміли б майстерні.

Зовсім-бо він не поганий і родить усе своєчасно.

Стелються там килимами над берегом сивого моря

Луки вологі й м’які; і пагорки є виноградні.

Є й для ріллі рівнина, де з засіву можна багатий

135] Вчасно зібрати врожай, бо в ґрунті там досить є туку.

Пристань є зручна, де й линв не потрібно ніяких, не треба

Ні якорів кам’яних закидать, ні прив’язувать судна.

Можна причалити їх і лишити, аж поки не схочуть

Далі пливти мореплавці, як вітер повіє попутний.

З краю від пристані струмінь водою прозорою плине —

Б’ють там джерела з печер, а навколо ростуть осокори.

Ми запливли в ту затоку, якийсь туди бог запровадив

Нас серед пітьми нічної. Не видно було в ній нічого,

Млистий-бо судна туман окривав, і з високого неба

Не прозирав до нас місяць, у хмари густі оповитий.

Острова вгледіть того нічиє не потрапило око,

Так як не бачили й хвиль ми великих, що шумно об берег

Бились, аж поки не врізались в сушу міцні наші судна.

З суден припалених зразу ж вітрила тоді ми згорнули,

150] Вийшли самі після того на берег шумливого моря,

Там і поснули ми всі, ждучи на Еос богосвітлу.

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

Вставши, із подивом острів навколо ми той обходили.

Німфи прекрасні, Зевса егідодержавного доньки,

135] Кіз нам гірських позганяли, щоб мали ми чим пообідать.

Луки гнучкі з кораблів ми негайно взяли й довгогострі

Списи й, на три розділившись загони, їх стали метати

В кіз тих, і бог дарував нам жадані улови багаті.

Разом усього дванадцять було кораблів, і на кожен

160] Дев’ять припало тих кіз, а собі відібрав я аж десять.

Цілий просиділи день ми тоді, аж до заходу сонця,

М’ясом смачним і солодким вином утішаючись вдосталь.

На кораблях-бо у нас запаси вина ще не висхли

Темно-червоного, — в амфорах досить його понаносив

165] Кожен тоді, як брали священну кіконів столицю.

Зовсім ми вже недалеко були від країни кіклопів,

Бачили дим, голоси їх, і кіз, і овець уже чули.

Сонце тим часом зайшло, і темрява все огорнула.

Спати лягли ми тоді на березі шумного моря.

170] Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

Скликав супутців своїх я на збори і так до них мовив:

“Товариші мої вірні, лишайтеся тут, а тим часом

Я на своїм кораблі з гребцями своїми поїду

Певно дізнатися, що за мужі в тій країні домують, —

175] Чи непривітні і дикі там люди, що правди не знають,

Чи доброзичливі серцем, гостинні і богобоязні”.

Мовивши так, зійшов я на свій корабель і супутцям

Вийти на нього звелів і причали усі відв’язати.

До кочетів вони, швидко зійшовши, усі посідали

180] Й веслами, сидячи вряд, по сивих ударили хвилях.

Швидко дістались ми так недалекої тої країни,

Обік побачили там, край скелі над морем, високу,

Лавром порослу печеру. До неї збиралося на ніч

Кіз і овечок багато; навкруг простягався високий

185] Двір, обгороджений муром з укопаних в землю великих

Каменів, зверху ж і сосни росли, і дуби височенні.

Велетень жив там потворний, що кіз і овечок отари

Сам випасав собі, інших оподаль. Ні з ким він не знався

У самотині своїй і ніяких не відав законів.

190] Був він потвора страшна, на людину, що хлібом живиться,

Зовсім не схожий, скоріше скидавсь на гірську верховину,

Лісом порослу, яка серед скель височіє самотньо.

Товаришам своїм вірним на місці звелів я лишатись,

При кораблі, й стерегти корабля свого якнайпильніше;

195] Сам же, дванадцять обравши між ними супутців найкращих,

Вирушив. Мав із собою я козячий міх із солодким

Темно-червоним вином, що Марон мені дав, син Еванта,

Жрець Аполлона, який опікується Ісмаром-містом.

З шани до бога й жерця ми й дружину його пощадили,

Й сина; а сам проживав він в тінистім гаю Аполлона.

Отже, за те мені він дорогих надавав подарунків:

Гарного вибору золота сім тоді дав він талантів,

Подарував і кратеру, із срібла усю, і до того ж

Чистим, солодким вином, цим питвом божественним, дванадцять

205] Амфор наповнив для мене. Ніхто про міцнеє вино те

В цілому домі з служниць і челядників досі не відав,

Тільки він сам, і люба дружина, і ключниця вірна.

Маючи пити солодке, як мед, вино те червоне,

Досить було лише келих один його влити на двадцять

210] Мірок води — і запах навколо такий від напою

Йшов божественно солодкий, що втриматись годі від нього.

Міх я великий вином тим наповнив та інших припасів

В бесаги взяв шкіряні із собою. Відчув-бо я духом

Мужнім, що стріну людину, одягнену в силу могутню,

215] Дикого велетня, що ні законів, ні правди не знає.

Швидко добралися ми до печери, але не застали

Велетня в ній, — десь пас він отару свою густорунну.

От увійшли ми в печеру і стали усе оглядати:

Сиру там кошики повні стояли, ягнята й козлята

220] В стійлах тіснились вузьких, за віком поставлені різним:

Старші — окремо, окремо від них середульші, й окремо —

Новонароджені; в цебрах стояло сироватки повно,

Глеки й дійниці були приготовані там для удою.

Товариші почали всіляко мене умовляти, —

225] Сир той забравши, негайно тікать відтіля і найшвидше

Позаганяти на наш корабель бистрохідний з кошари

Тих козенят і ягнят та й умкнути по водах солоних.

Та не послухав я їх, хоч було б набагато це краще, —

Хтілось побачить його, чи не дасть мені сам він гостинця?

230] Товаришам же моїм не здавався, проте, він привітним.

От ми розклали вогонь, і жертву принесли, й самі вже,

Сиру набравши, поїли, і ждати в кутку посідали,

Поки той прийде із стадом. Приніс тяжкий оберемок

Дров він сухих, щоб мати на чому вечерю варити.

“5] З грюкотом скинув ті дрова серед кам’яної печери.

Ми ж із перестраху всі аж в найдальший зашилися закут.

Позаганяв до печери опасистих кіз і овечок

Тих, що доїти їх мав, а самців — баранів із козлами —

Він за дверима лишив, на своєму подвір’ї широкім.

240] Потім камінь підняв величезний і вхід до печери

Ним завалив, — не могли б того каменя зрушити з місця

Й ковані міцно аж двадцять два вози чотириколісні, —

Ціла то скеля була, що нею заклав свої двері.

Сидячи, сам подоїв уже й кіз, і овець мекотливих,

245] Всіх за чергою, і кожній тоді підпустив сосунятко.

Білого він молока на кисле узяв половину.

Сир віддавивши, поклав у плетені кошики зразу;

Другу ж у глечиках він залишив половину, щоб мати

Й свіжого ще молока — напитися після вечері.

250] Швидко із справами цими упорався, потім ще й ватру

Сам розпалив, і нарешті побачив він нас і промовив:

“Хто ви, чужинці? Шляхом відкіля ви пливете вологим,

В справі якій чи так, навмання, ви блукаєте морем,

Наче розбійники ті, що гасають у водних просторах,

Важачи власним життям і біду несучи чужоземцям?”

Так говорив він, і любими ми зажурились серцями:

Сповнив нас жахом страшний його голос і вигляд потворний.

В відповідь все ж я до нього з такими звернувся словами:

“Родом усі ми ахеї, додому вертаємо з Трої,

і а, супротивними гнані вітрами над хланню морською,

Збились з путі, і на інших шляхах та на іншій дорозі

Ми опинились, — Зевсова, видно, на те була воля.

Горді ми бути людьми Агамемнона, сина Атрея,

Слава якого тепер до високого неба сягає, —

265] Місто велике-бо він зруйнував і люду багато

Винищив. Ми ж прибули аж сюди, і от припадаєм

Всі до колін твоїх, — виявиш ти нам гостинність чи, може,

Ще й подарунок даси, що гостям їх звичайно дарують.

Отже, могутній, богів пошануй, благаєм тебе ми,

270] Зевс-бо є сам покровитель гостей і усіх, що благають.

Він і гостинний, і гостям супутник, достойним пошани”.

Так говорив я, а він відповів мені словом безжальним:

“Ну ж і дурний ти, чужинче, та й здалеку, мабуть, прибув ти,

Що шанувати й боятись богів мене так умовляєш!

275] Нам, кіклопам, байдуже й до Зевса-егідо державця,

І до блаженних богів, самі-бо від них ми сильніші.

Страх перед Зевсом мене не примусить тебе пощадити

З товаришами, якщо того власний мій дух не накаже.

Краще скажи мені, де корабель твій оснащений нині

280] До суходолу пристав — далеко чи близько, щоб знав я”.

Так він випитувать став, але це не укрилось від мене,

Мав-бо я досвід і хитрими мовив до нього словами:

“Мій корабель розтрощив Посейдон, землі потрясатель,

Кинувши ним о скелі стрімкі при самім узбережжі

285] Вашого краю, — вітром сюди його з моря загнало.

Наглої смерті, проте, із супутцями я врятувався”.

Так я сказав. Не відмовив безжалісний серцем нічого,

Скочив раптово і, руки свої на супутців наклавши,

Двох, як щенят, ухопив і з силою ними об землю

290] Вдарив, аж мозок їх бризнув і скрізь по землі розіллявся.

Пошматувавши їх геть, спорядив собі з них він вечерю.

Все він пожер, наче лев, що годується в горах, нічого

Не залишив — ні утроби, ні м’яса, ні кості із мозком.

Руки з риданням гірким до Зевса ми всі простягали,

295] Бачачи злочин такий, у серці своїм безпорадні.

А як наповнив кіклоп свого черева глиб ненажерний і

М’ясом людським, молоком нерозбавленим їжу запив він

І між овець у печері своїй спочивати розлігся,

Духом відважним тоді таку я подав собі раду:

300] Ближче підкрастись і, меч свій нагострений з піхов добувши,

Вдарити в груди йому, рукою намацавши місце,

Де печінки під осердям, — та інша затримала думка:

Всі ми в печері отут загинули б марною смертю,

Бо від високих дверей не змогли б одвалити руками

305] Камінь той величезний, що велетень ним завалив їх.

Так ми в журбі та зітханнях на світлу Еос дожидали. 5

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

Вже він вогонь розпалив, подоїв своїх славних овечок,

Всіх за чергою, і кожній тоді підпустив сосунятко.

310] Швидко із справами цими упорався, потім ізнову

Двох з-поміж нас ухопив і собі спорядив з них сніданок.

Далі, поснідавши, вигнав з печери свою він отару,

Легко відсунувши камінь важкий од дверей, і на місце

Знову поставив, немов сагайдак ковпачком покривав він.

315] З гуком і свистом кіклоп погнав свою жирну отару

В гори. А я, у печері лишившись, почав міркувати,

Як би помститись, якщо подасть мені ласку Афіна.

Серцю моєму така найкращою видалась рада:

Біля кошари лежала кіклопова палиця довга —

320] Стовбур сирої маслини, — зрубав її він, щоб ходити

З нею, як висхне вона. Виглядала ж та палиця, наче

Щогла на двадцятивеслім просторім судні чорнобокім,

Що вантажі торговельні крізь далеч морську перевозить, —

Так виглядала завдовжки й завгрубшки ота деревина.

325] Кия із сажень завдовж од неї тоді відрубав я

Й товаришам передав, обстругати його наказавши.

Гарно вони обтесали оцупок, а я, загостривши

Дрюк той, у полум’ї вістрям тримав, щоб вогнем засмалити.

Потім старанно його заховав я під гноєм, якого

330] Дуже багато було понакидано скрізь по печері.

Товаришам після того звелів жеребки я тягнути,

Хто з них відважиться, разом зі мною кілок той піднявши,

В око встромити кіклопу, як в сон він солодкий порине.

Випали тим чотирьом жеребки, кого й сам би хотів я

335] Вибрати в поміч, а я уже п’ятий виходив між ними.

Ввечері й він надійшов і отару пригнав пишнорунну.

Зразу ж отару ситу загнав у широку печеру,

Сповна усю, не лишив на подвір’ї широкім нікого,

Передчуваючи щось, чи бог його так напоумив.

340] Потім камінь підняв величезний і вхід завалив ним,

Сидячи, він подоїв і кіз, і овець мекотливих,

Всіх за чергою, і кожній тоді підпустив сосунятко.

Швидко упорався з цими він справами, потім ізнову

Двох з-поміж нас ухопив і собі спорядив з них вечерю.

Тут підійшов до кіклопа я близько й звернувся до нього,

З темно-червоним вином дерев’яний підносячи дзбанок:

“Випий, кіклопе, вина, наївшися м’яса людського, —

Сам тоді знатимеш, що за питво в кораблі хоронилось

Нашому. Віз тобі цю я пожертву, щоб зглянувсь на мене

350] И вирядив швидше додому, а ти все нещадно лютуєш.

Хто ж тепер, нелюде, схоче до тебе сюди завітати

З інших людей, коли не по правді ти з нами повівся!”

Так говорив я. Узяв він і випив; і страшно вподобав

Те він солодке питво і ще зажадав його вдруге.

335] “Дай-но, будь ласка, іще, та своє мені тут же імення

Зразу назви, щоб міг і тебе я гостинцем потішить,

Бо і кіклопам їх ниви родючі вино виноградне

В гронах розкішних дають, що примножує Зевс їм дощами.

Це незрівнянне вино, це нектар, це амбросія справжня!”

460] Так він сказав, і іскристого знов йому дав я напою.

Тричі підносив я, й тричі в глупоті своїй випивав він.

А як вино уже зовсім йому затуманило розум,

Я із солодкими знову до нього звернувся словами:

“Ти про ім’я моє славне питаєш, кіклопе? Назву я

365] Зараз себе, та гостинця віддай, що мені обіцяв ти.

Звусь я Ніхто на ім’я, і Ніким мене батько і мати,

Й товариші мої, й інші, звичайно, усі називають”.

Так говорив я, а він відповів мені словом безжальним:

“Отже, Нікого я з’їм наостанку, раніше ж поїм я

370] Товаришів його всіх, — оце тобі й буде гостинець”.

Так він сказав, похитнувся і навзнак упав, і, зігнувши

Набік грубезну шию, лежав, і відразу всевладний

Сон подолав його. З горла у нього з вином випливали

М’яса людського шматки, — сп’янівши, почав він блювати.

375] Кия тоді я у попіл гарячий засунув, щоб знову

Він розігрівся, як жар, а тим часом відваги словами

Товаришам додавав, щоб ніхто не утік з переляку.

Отже, оливний кілок, хоча й був він сирий, розпаливши

Так, що вогнем він узявся й яскраво почав пломеніти,

зве Вийняв з вогню я і ближче підніс до кіклопа, навколо ж

Товариші поставали — бог дав їм одвагу велику.

Взявшись за дрюк той оливний з кінцем загостреним, дружно

В око встромили йому ми. А я, натиснувши зверху,

Став ним крутити, як бантину тесля свердлить корабельну

385] Свердлом, а інші з-під низу ремінням його обертають,

Взявшись обабіч, і жваво він крутиться сам безустанно.

Так от і ми, узявши розпечений дрюк, ним свердлили

Велетню око, і пасока тепла струмила навколо.

Жаром горящих зіниць обсмалило і брови, і вії,

390] Лопнуло яблуко очне, й коріння його аж сичало.

Як в коваля, коли він топірець чи велику сокиру

Суне гарячими в воду холодну й сичить те залізо,

Гартом узяте, — стає-бо воно ще міцнішим від того, —

Так від оливного кия і око його засичало.

395] Страшно кіклоп закричав, аж луна розляглась по печері,

З ляку ми кинулись врозтіч усі, і зразу він вирвав

З ока оту деревину, гарячою кров’ю облиту,

З люттю від себе її жбурнув обома він руками

Й гучно кіклопів волати почав, що з ним у сусідстві

400] Теж у печерах жили на овіяних вітром узгір’ях.

Крик той страшенний почувши, вони звідусіль позбігались,

Вхід обступили в печеру і стали розпитувать, що з ним:

“Що, Поліфеме, з тобою, що голосно так ти волаєш

В ніч божественну й солодкого сну позбавляєш усіх нас?

405] Може, хто з смертних отару твою силоміць виганяє?

Може, самого тебе хтось насильством і підступом губить?”

В відповідь так із печери волав Поліфем премогутній:

“Друзі, Ніхто, й не насильством мене він, а підступом губить!”

Відповідаючи, мовлять вони йому слово крилате:

410] “Що ж, коли сам ти, й ніхто насильства тобі не вчиняє,

То чи не Зевс тобі хворість наслав, і поміч тут марна, —

Краще ти батька свого, владику благай Посейдона!”

Мовили це й відійшли; любе серце моє розсміялось,

Як обманув я ім’ям його й задумом цим бездоганним.

415] Стогнучи тяжко і в корчах увесь аж звиваючись з болю,

Камінь руками намацав кіклоп і відсунув від входу,

Сів посередині в дверях і широко руки розставив,

Щоб упіймати того, хто з отарою хтів би умкнути.

От якого він дурня знайти у мені сподівався!

420] Я ж міркувати почав, як найкраще зарадити справі,

Щоб і супутників всіх, і себе від жорстокої смерті

Урятувати. Всілякі тут засоби й хитрощі ткав я —

Йшлось тут про душу, велике-бо лихо уже насувалось.

Зрештою визнав у серці я раду таку за найкращу:

425] Гарних, ставних там чимало було баранів густорунних,

Добре вгодованих, з темною, аж фіалковою шерстю.

Всіх я їх нишком позв’язував сплетеним віттям вербовим

З ложа жорсткого, що велетень спав нечестивий на ньому.

Я їх по троє зв’язав, — ніс когось під собою середній,

430] Інші ж обидва з боків тим часом його прикривали.

Кожні так троє несли одного чоловіка. А сам я…

Був поміж ними баран, над усіх в тій отарі найкращий,

Міцно вхопившись за карк, під черевом в нього кудлатим

Я заховався і, вп’явшись руками у шерсть божественну,

435] Так і тримавсь терпеливо, відважного сповнений духу.

Так ми в журбі та зітханнях на світлу Еос дожидали.

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

Стали на пашу тоді барани і козли пориватись,

А неподоєні матки замекали голосно в стійлах —

440] Понабухали в них вим’я. А їхній господар, жорстоким

Мучений болем, усім баранам, що йшли поуз нього,

Спини обмацував. Не помічав він, проте, нерозумний,

Що під грудьми в баранів густорунних підв’язане крилось.

Йшов аж останнім баран мій до виходу, шерстю своєю

445] Й мною обтяжений, я ж — передумав тоді вже багато.

Спину обмацавши в нього, сказав Поліфем премогутній:

“Любий баранку! Чому це сьогодні виходиш останній

Ти із печери? Раніш не ходив-бо від інших позаду.

Перший на луки ти жвавими кроками біг в ніжнолистих

450] Пастися травах, перший збігав і до хвилі річної,

Першим також поспішав до кошари своєї вернутись

Ти вечорами. А нині виходиш останній. Шкодуєш,

Мабуть, ти ока господаря, — злий чоловік його випік

З товаришами лихими, вином мій стуманивши розум.

455] Клятий Ніхто! Не втече він, кажу, від загибелі злої!

Мав би ти розум такий, як у мене, і вмів би хоч слово

Вимовить, ти б розказав, де від гніву мого він сховався.

Так би ударив я ним, щоб мозок з розбитого лоба

Всю цю печеру оббризкав, — тоді б я своє заспокоїв

460] Серце від болю, що той нікчемний Ніхто заподіяв”.

Так промовляючи, він барана випускає за двері.

Щойно ми вийшли з печери й оподаль кошари спинились,

Перший я виліз із-під барана й повідв’язував інших.

Швидко погнали отару ми жирних овець тонконогих,

їх оточивши навколо, щоб разом все стадо загнати

На корабель свій. Нас радо супутники любі вітали —

Тих, що уникнули смерті, — й загиблих оплакали гірко.

Плакати все ж їм, бровами до кожного стиха моргнувши,

Я не дозволив, — загнати звелів пишнорунну отару

470] На корабель і чимдуж на хлань відпливати солону.

До кочетів вони, швидко зійшовши, усі посідали

Й веслами, сидячи вряд, по сивих ударили хвилях.

А на таку вже відплинувши віддаль, що поклик ще чути,

До Поліфема почав я, глузуючи з нього, кричати:

475] “Гей ти, кіклопе! Не зовсім беззахисний муж той, в якого

Товаришів у глибокій печері пожер ти жорстоко!

Так і належить помститись тобі за лихі твої вчинки,

Нелюде лютий, що в домі своєму гостей поз’їдати

Не посоромивсь! От Зевс і боги тебе всі й покарали!”

480] Так я промовив. Його ж іще більша злоба охопила.

Верх од гори відломив він великої й так його кинув,

Що поблизу корабля темноносого впав той уламок,

Ледве в стерно кермове кам’яна не ударила брила.

Завирувало все море від скелі, що впала у воду, —

485] З шумом до берега нас понесло тоді водоворотом,

Моря приливом нас знову до самої суші пригнало.

Довгу жердину руками вхопивши, від берега нею

Я відштовхнув корабель, а супутцям кивнув головою,

Додаючи їм відваги, й на весла звелів налягти їм,

490] Щоб із біди врятуватись. Аж гнулись вони — веслували.

Тільки як далі від берега вдвоє уже одпливли ми,

Знов я кіклопа гукати хотів; та навкруг навперейми

Товариші мене лагідно так почали умовляти:

“Знову, безумний, ти хочеш цю дику людину дражнити?

495] Щойно він, кинувши скелю у море, погнав корабель наш

Прямо на берег, і ми уже зовсім загинути мали!

Тільки-но крики чиїсь чи мову яку він почує,

Голови нам і всі корабельні він балки розтрощить,

Мармуру кинувши брилу, — а сили йому не бракує”.

500] Так говорили вони, та не слухало серце відважне,

Й знову до нього покликнув я, гнівом в душі спалахнувши!

“Гей ти, кіклопе, якщо тебе з смертних хто-небудь спитає,

Хто осліпив так ганебно тебе, ти можеш сказати —

Це Одіссей тебе ока позбавив, той городоборець,

505] Син Лаерта, що має свою на Ітаці домівку”.

Так я покликнув, а він заричав ось такими словами:

“Горенько! Як воно давнє збулося богів віщування!

Жив тут один ворожбит, міцний чоловік і правдивий,

Телем, Еврімія син, віщуванням прославлений вдалим, —

510] Так і постарівся він, віщуючи тут між кіклопів.

Він провістив мені те, що статися має зі мною,

Як я від рук Одіссеєвих зору позбавлений буду.

Завжди чекав я, що прийде великий на вигляд, прекрасний

Муж в нашу землю колись, великої сповнений сили.

515] Зовсім нікчемний натомість, безсилий, малий чоловічок

Ока позбавив мене, вином затуманивши розум.

Тож зачекай, Одіссею, щоб я тобі дав подарунки

Та ублагав земледержця — щасливо додому вернути,

Син-бо йому я, й він гордий моїм називатися батьком.

520] Сам лиш один, як захоче, він може мене ізцілити

Й більше ніхто — ні з блаженних богів, ні із смертного люду”.

Так говорив він, а я у відповідь мовив до нього:

“Мав би я силу, то враз і душі б тебе, й віку позбавив

І відіслав би в оселю Аіща так певно, як певно

52′ Те, що вже ока не зцілить тобі й сам землі потрясатель”.

Так відповів я, а він тоді став Посейдона-владику,

Руки у зоряне небо здіймаючи, ревно благати:

“Згляньсь, Посейдоне, землі потрясателю темногривастий!

Якщо я син твій і гордий моїм ти зватися батьком,

530] Хай Одіссей додому не вернеться, городоборець,

Син Лаерта, що має свою на Ітаці домівку.

А як судилось у власну йому повернутись оселю,

Добре збудовану, й близьких і землю побачити рідну,

Товаришів розгубивши, хай з лихом повернеться врешті, —

535] Лиш на чужім кораблі, — і дома лиш горе застане”.

Так він молив і благав, і почув його темногривастий.

Камінь ще більший тоді ізнов Поліфем піднімає

Й, ним розмахнувшись, з такою він силою кидає знову,

Що аж позад корабля темноносого впав той уламок,

540] Ледь у стерно кермове кам’яна не ударила брила.

Завирувало все море від скелі, що впала у воду,

Хвилею нас понесло і вперед аж до суші погнало.

Скоро на острів ми той прибули, де лишилися наші

Добре оснащені судна і журно сиділи навколо

545] Наші супутники всі, що так довго на нас дожидали.

Витягли ми тоді свій корабель на пісок прибережний,

Далі посходили всі на берег шумливого моря.

Стадо ж кіклопове ми, з корабля ізігнавши місткого,

Нарівно всім поділили — без пайки ніхто не лишився.

550] Все поділивши, дали мені ще барана додатково

Товариші в наголінниках мідних. На узбережжі

Я чорнохмарному Зевсу Кроніду, що всім володіє,

В жертву спалив його стегна. Та жертви, проте, не прийняв він,

Всі-бо мої кораблі добропалубні вже він замислив

555] Занапастити з моїми супутцями вірними разом.

Так цілий день ми тоді аж до заходу сонця сиділи,

М’ясом частуючись вдосталь, вином запивали солодким.

Сонце тим часом зайшло, і темрява все огорнула.

Спати лягли ми тоді на березі шумного моря.

560] Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

Товаришів я своїх розбудив і звелів їм негайно

Стати на свій корабель і причали усі відв’язати.

До кочетів вони, швидко зійшовши, усі посідали

Й веслами, сидячи вряд, по сивих ударили хвилях.

565] Далі відтіль попливли ми із тяжко засмученим серцем,

Бо хоч самі врятувались, та любих утратили друзів…

ПІСНЯ ДЕСЯТА

ЗМІСТ ДЕСЯТОЇ ПІСНІ

ВЕЧІР ТРИДЦЯТЬ ТРЕТЬОГО ДНЯ

Одіссей продовжує розповідати про свої пригоди. Прибуття на острів Еолію. Еол, володар вітрів, дає Одіссеєві провідником Зефіра і доручає йому міцно зав’язати міх, в якому містяться інші вітри. Підійшовши на віддаль, з якої видно Ітаку, Одіссей засинає. Його супутні розв’язують міх; здіймається велика буря, яка приносить їх знову до Еолового острова. Але розлючений Еол наказує Одіссеєві забиратися геть. Лестригони знищують одинадцять кораблів Одіссеєвих; з останнім пристає він до острова Кіркеї. Вона перетворює його супутців у свиней; але Гермес дає йому засіб подолати її чари. Перемігши Кіркею, Одіссей умовляє її відновити людський вигляд його супутцям. Провівши рік на острові, він вимагає нарешті, щоб вона повернула його на батьківщину; але Кіркея наказує йому спершу відвідати Океан біля входу в оселю Аїда розпитати пророка Тіресія про свою долю. Смерть Ельпенора.

ПРИГОДИ В ЕОЛА, У ЛЕСТРИГОНІВ ТА В КІРКЕЇ

Згодом приїхали ми на острів Еолію; жив там

Син Гіппотів Еол, небожителям любий безсмертним.

Був же той острів плавучий; обведений був він навколо

Мідяним муром незламним, і скеля стрімка височіла.

5] Разом із ним у господі дванадцять дітей проживало:

Шестеро дочок і шість синів у квітучому віці.

Замужем дочки його були за своїми братами.

Завжди вони при батьку ласкавім і матері дбалій

Всім користуються — безліч припасів було в їх коморах.

10] Запахом їжі і гомоном вдень уся їх домівка

Сповнена завжди; вночі — із дружиною скромною кожен —

Спали вони, килимами укрившись, на ложах різьблених.

От добулись ми до їхнього міста й до гарного дому.

Цілий нас місяць Еол пригощав і розпитував пильно,

15] Як в Іліон аргів’яни пливли, як вертались ахеї.

Отже, про все, як належить, йому розповів я докладно.

Потім, як став я просити й благати, щоб нас у дорогу

Вирядив він, не відмовив і проводи сам влаштував нам.

Дав мені міх, із шкури вола-дев’ятилітка зшитий,

20] З буйними в ньому вітрами, їм вільні путі заказавши,

Сам-бо Кроніон його кермовим над вітрами поставив:

Вмів заспокоїти їх чи розбурхати — як побажає.

Міх в глибині корабля просторого срібним, блискучим

Мотузом він прив’язав, щоб нітрохи не видуло з нього.

25] Тільки Зефіра послав — попутно мені повівати

І з кораблями нести нас. Але не судилося цьому

Збутися, — з власного всі-бо загинули ми безрозсудства.

Днями й ночами добу вже дев’яту по морю пливли ми,

Аж на десяту здаля показався нам берег вітчизни:

30] Вже відрізняли ми й тих, що вогонь поблизу розкладали.

Але мене із утоми тут сном огорнуло солодким, —

Сам-бо весь час керував я, щоб швидше додому вернутись,

З товаришів же нікому я линв до вітрил не довірив.

Тут почали між собою супутники нишком розмову,

35] Ніби везу я додому і золота, й срібла багато,

Ніби мені дарував їх Еол, син Гіппота відважний.

Інший ще й так, на сусіда свого поглядаючи, мовив:

“Леле! Як люблять усюди його і шанують всі люди

В кожному місті, у кожній країні, куди б не прийшов він!

40] З Трої багато скарбів він коштовних, у здобичу взятих,

Вивіз собі, а ми, з ним однакову путь перейшовши,

Все ж повернутись додому з порожніми мусим руками.

От і тепер йому щедрі Еол, задля їхньої дружби,

Дав подарунки. Швидше ж погляньмо, що в міхові цьому, —

45] Скільки там золота є і срібла зав’язано скільки”.

Так він промовив, і інші лихої послухали ради,

Міх розв’язали, й вітри усі вирвались миттю на волю!

Буря страшенна знялась, і від рідного берега вітром

Всіх їх, ридаючих, в море відкрите погнало. Тим часом

50] Я пробудився й почав міркувати в душі безневинній,

Кинутись краще мені з корабля і загинуть в морському

Вирі чи стерпіти мовчки і ще між живих залишитись.

Стерпів, проте, й залишився, й на дні корабельному, вкрившись,

Тихо лежав. Принесло нас поривами буйного вітру

Знову на острів Еолів, і плакали гірко супутці.

Вийшли на сушу ми там і водою з джерел запаслися.

Наспіх поснідали всі біля суден своїх бистрохідних.

їжею з ними й питтям вдовольнившись, узяв із собою

Я одного з-поміж них за окличника і за супутня

60] І до славетного дому Еола подався. Застали

Ми за обідом його із дружиною разом та дітьми.

В дім увійшовши, ми на порозі удвох посідали

Біля одвірків. Усі здивувались і стали питати:

“Звідки ти тут, Одіссею? Чи бог тебе злий не попутав?

65] Ми ж так дбайливо тебе виряджали, щоб ти до вітчизни

їхав своєї, додому, чи де вже тобі приємніше”.

Так вони мовили. З серцем засмученим я відповів їм:

“Злії супутники й сон злополучний мені спричинили

Горе. Але ж поможіть мені, друзі, — для вас це можливо”.

70] Так говорив я, звернувшись до них із зворушливим словом.

Стали безмовні усі, лиш батько у відповідь крикнув:

“Швидше із острова геть, найнегідніший з-поміж живущих!

Дбати про тебе не личить мені й виряджати в дорогу

Мужа, що так уже явно блаженним богам ненависний.

75] Геть! Бо прибув ти сюди для безсмертних усіх осоружний”.

Мовивши це, він прогнав мене з дому, і гірко ридав я.

Далі відтіль попливли ми із тяжко засмученим серцем.

Душі, тяжким веслуванням утомлені, гризла свідомість

Дурості власної, — вже нівідкіль не було нам підмоги.

80] Шість уже днів, ніч і день, ми по морю пливли безнастанно,

Тільки на сьомий усі в Телепіл прибули лестригонський,

Ламове місто високе, туди, де, пригонячи стадо,

Кличе пастух пастуха і той озивається навстріч.

Там працівник несонливий подвійну б одержував плату,

85] Стадо корів пасучи і отару овець білорунних,

Близько-бо сходяться там дня і ночі розбіжні дороги.

Отже, у гавань ввійшли ми славетну, що вкриті тернами

Кручі стрімчасті півколом обабіч її оточили;

Скелі, навислі одна проти одної, там височіють

90] В гирлі самому, що входом вузеньким веде до затоки.

Там і тримали усі ми свої кораблі крутобокі.

В гавань простору завівши, один біля одного близько

їх прив’язали. Хвиля ніколи не б’є ні велика

Там, ні мала, — гладінь осяйна там виблискує завжди.

95] Все ж таки свій корабель чорнобокий я ззовні поставив,

Линвою з самого краю до скелі його прив’язавши;

Сам же, на кручу зійшовши, стояв і навкруг озирався,

Але ніде ні волів, ні праці людської не бачив,

Тільки помітив димок, що десь над землею здіймався.

100] Вислав тоді наперед я супутників — пильно розвідать,

Що то за люди живуть в тій країні і живляться хлібом?

Вибрав для цього я двох, окличника третім додавши.

Рівним пішли вони шляхом, що ним громохкими возами

Дерево із верхогір’їв високих підвозили в місто.

105] Дівчину стріли вони, що вийшла по воду за місто,

Дужу дочку Антіфата, що з племені був лестригонів.

До артакійських джерел ішла вона світлострумистих,

Воду-бо всі відтіля до міста носили звичайно.

З нею, спинившись, вони розмовлять почали і питати,

110] Хто їх племені вождь і хто владарює над ними.

Зразу ж вона показала їм батьків будинок високий.

В дім той славетний вони увійшли й господиню зустріли —

З гору велику на зріст, аж усі мимоволі жахнулись.

З площі гукнула вона славетного скрізь Антіфата,

мужа свого, що усім їм замислив загибель нещадну.

Вмить він схопив одного і почав на обід готувати.

Кинулись двоє тікати і швидко до суден прибігли.

Крик гомінкий на все місто підняв він, і, галас почувши,

Враз лестригони могутні тоді звідусіль позбігались;

120] Тисячі велетнів цих, на людей не подібних, набігли.

Брили вони величезні від скель кам’яних відривали

Й кидали ними; і гуркіт стояв над всіма кораблями,

Крики лунали людей, що гинули в суднах розбитих.

їх, наче риб нанизавши, несли на сніданок жахливий.

125] Поки вони їх нещадно в глибокій затоці губили,

З піхов при стегнах раптово свій меч я вихопив гострий —

Линви усі відрубав на моїм кораблі темноносім.

Миттю супутників цим підбадьоривши, їм наказав я

Веслами вдарить сильніше, щоб лиха страшного уникнуть.

130] Злого жахнувшись загину, хлань моря вони зборознили.

Радісно далі від скель навислих полинув по морю

Мій корабель, а інші усі там загинули разом.

Далі відтіль попливли ми із тяжко засмученим серцем,

Бо хоч самі врятувались, та любих утратили друзів.

135] Так ми на острів Еею приїхали згодом. Кіркея

Там пишнокоса, дивна богиня живе ясномовна,

Рідна сестра тяжкого в думках злоумисних Еета.

Гелій-бо їх породив, що світлом людей осяває,

Матір’ю — Перса обом їм була, Океанова донька.

140] Там же й до берега ми з кораблем потаємно пристали

В затишній бухті, якимось до неї приведені богом.

Там ми, на берег зійшовши, лежали два дні і дві ночі,

Зморені тяжко й гіркою пригноблені серця печаллю.

Тільки як третій розвиднила день нам Еос пишнокоса,

145] Списа у руки узявши й мечем озброївшись гострим,

З місця причалу я швидко на кручу поглянути вийшов, —

Може, де смертних побачу діла чи хоч голос почую.

Ставши на версі скали кам’яної, навкруг озирнувся

Й дим, що здаля над широким простором землі піднімався,

і50] Я за густим дубняком над будинком Кіркеї побачив.

В мислях своїх і в душі я почав міркувати: чи далі

Йти дізнаватись туди, де димок я помітив багровий?

Так міркував я в душі і визнав, що буде найкраще

Знов до швидкого піти корабля, на морське узбережжя,

155] Людям обідати дать і тоді їх у розвідку слати.

Але як я до свого корабля крутобокого сходив,

Хтось із безсмертних на мене, самотнього, зглянувсь ласкаво

Високорогого він величезного оленя вислав

Навстріч мені: до ріки з пасовища лісного спускався

160] Олень той, спраглий на сонці, жадобу втолить водопоєм.

Прямо в хребет, серед спини, я звіра, що вибіг із лісу,

Вдарив, і спис мідяний враз навиліт крізь тіло проскочив.

З стогоном впав він у пил, і душа відлетіла від нього.

Ставши на вбитого звіра, вмить вихопив я мідяного

165] Списа із рани, і тут же на землю його я відкинув.

Потім я хмизу нарвав та лози і, туго їх сплівши,

Линву із сажень завдовжки скрутив та нею докупи

Міцно позв’язував я здоровенному звірові ноги;

Взявши на плечі його і на спис опираючись важко,

Рушив до чорного я корабля. Нелегко на плечах

Ту було ношу нести мені, звір-бо то був величезний.

Скинув його я під наш корабель і словом ласкавим

Друзів усіх бадьорив, перед кожним спинившись окремо:

“Друзі, раніше ніж день, призначений нам, не настане,

175] Ми не зійдемо у смутку гіркому в оселю Аїда.

Досить на бистрім у нас кораблі є наїдку й напитку, —

Час і про їжу згадати, вже годі терпіти нам голод!”

Так говорив я, і зразу, моїм переконані словом,

Одіж усі поскидали на берег безлюдного моря,

180] З оленя всі дивувалися, — звір-бо то був величезний.

Потім, як очі свої спогляданням усі вдовольнили,

Руки помивши, обід готувать поспішили багатий.

Так цілий день ми тоді аж до заходу сонця сиділи,

М’ясом живилися вволю й солодким питвом утішались.

185] Згодом, як сонце зайшло і темрява все огорнула,

Всі ми на березі моря під гомін прибою поснули.

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

Всіх я супутників скликав на раду і так до них мовив:

“Слухайте слів моїх ви, що злигоднів стільки зазнали!

190] Навіть того ми не знаємо, друзі, де схід, а де захід,

Де світлодайний під землю ховається Гелій і де він

Сходить ізнов. Давайте обдумаймо швидко, чи є нам

Спосіб який порятунку. Ніякого сам я не бачу.

Сходив на скелю я цю кам’яну і звідти побачив

195] Острів лиш цей невисокий, оточений морем безкраїм,

Мовби вінком. І дим серед острова бачив очима

Власними я понад лісом густим і над гаєм дубовим”.

Так говорив я, і лагідне серце у них зворушилось:

Вчинки згадали вони Антіфата, вождя лестригонів,

2оо люте насильство й затятість лиху людожера кіклопа,

Голосно всі заридали, рясні проливаючи сльози,

Але ніякої з того плачу не було їм користі.

Товаришів своїх у наголінниках мідних надвоє

Я розділив і старшин на обидва загони поставив:

205] в першому сам я, а в другому став Еврілох боговидий.

От жеребки в міднокутім шоломі ми швидко труснули;

Випав тоді жеребок Еврілохові, мужньому серцем.

В путь він зібрався і з ним ридаючих двадцять і двоє

Наших супутників; ми ж іззаду в сльозах залишились.

2іо в виярку скоро на видному місці вони відшукали

Складений з тесаних брил кам’яних будинок Кіркеї.

Леви з вовками гірськими лежали навколо будинку,

Злим заворожені зіллям, якого вона їм давала.

Все ж на людей не напали вони, а навкруг обступили,

215] Довгими всі перед ними виляючи звільна хвостами.

Як до хазяїна свого, що йде від обіду, собаки

Лащаться, — він-бо ласий шматочок їм завжди приносить, —

Так от і леви до них, і вовки оті міцнокогтисті

Лащились. Ті ж полякались, жахливі страхіття узрівши,

220] рї товпились перед дверима богині з волоссям розкішним.

Спів милозвучний вони із покоїв Кіркеїних чули;

Ткала вона за верстатом великим, — таке тонкорунне,

Ніжне, прекрасне ткання від богинь лиш виходить безсмертних.

Отже, Політ, мужів ватажок, до супутників наших

225] Став говорить, — він із них найдостойніший був, найвірніший:

“Чуєте, друзі, як в домі отут, за верстатом великим

Ходячи, жінка якась чи богиня співає чудово —

Так, аж лунає навколо? Тож голос їй швидко подаймо!”

Мовив він так, і, її викликаючи, всі загукали.

Вийшла небавом вона й, відчинивши осяйливі двері,

їх запросила ввійти, і всі увійшли необачно,

Лиш Еврілох, відчувши лукавство, іззаду лишився.

Ввівши, усіх на ослони і крісла вона розсадила;

Ячної з сиром муки та з медом жовтявим змішавши,

235] З світлим прамнейським вином подала їм, підсипавши в келих

Зілля лихого, щоб зовсім про землю вітчизни забули.

Щойно дала їм ту суміш і випили всі, як ударом

Кия вона їх загнала в свинарню і там зачинила.

Голови й постаті їхні щетиною вкрились, і рохкать

240] Всі по-свинячому стали, лиш розум, що й був, залишився.

Плачучих їх зачинила Кіркея й сипнула їм в закут

Жолудів, терну, каштанів, коріння крушини, щоб їли

Те, що всі свині їдять, у багнюці валяючись завжди.

Миттю побіг Еврілох на швидкий корабель чорнобокий

245] Звістку подати сумну про долю супутників любих.

Довго не міг він, хоч як силкувався, і слова сказати,

Смутком великим у серці охоплений; очі сльозами

Сповнились рясно; всю душу йому розривали ридання.

Тільки тоді, як його ми розпитувать з подивом стали,

250] Він розповів нам про долю нещасну супутників наших:

“Ліс перейшовши, як ти наказав, Одіссею пресвітлий,

В виярку ми незабаром знайшли, на видному місці,

Складений з тесаних брил кам’яних будинок чудовий.

В домі тім жінка чи, може, богиня яка за верстатом

255] Дзвінко співала, — її викликаючи, ми загукали.

Вийшла небавом вона; відчинивши осяйливі двері,

Нас запросила ввійти, і всі увійшли необачно,

Я лиш один, відчувши лукавство, іззаду лишився.

Зникли усі вони зразу, — ніхто уже з них не вернувся.

260] Довго я їх виглядав, та нікого, проте, не діждався”.

Так оповів він, і зразу на плечі закинув я мідний,

Срібноцвяхований меч свій великий і лук з тятивою

І провести мене тим же звелів Еврілохові шляхом.

Він же, коліна мої обома обійнявши руками,

265] З ревним риданням слово до мене промовив крилате:

“Ні, не веди проти волі туди мене, паростку Зевсів, —

Краще лишімось, бо знаю — не вернешся сам ти й не вернеш

Наших супутників. Швидше тікаймо із рештками друзів,

Може, уникнемо якось ми смертної днини лихої”.

270] Так говорив він, а я у відповідь мовив до нього:

“Що ж, Еврілоху, лишайся, як так уже хочеш, на місці,

їж тут і пий у тіні під нашим судном чорнобоким,

Сам же іду я — мене нездоланна веде неминучість”.

Мовивши так, від свого корабля і від моря пішов я.

275] Вже по священному виярку йшов я і ось уже вийти

Мав до великого дому Кіркеї, що зналась на зіллі.

Раптом Гермес із жезлом золотим мене близько від дому

Стрів на дорозі, на юного мужа із вигляду схожий

З першим пушком на щоках, у розквіті років найкращих.

280] Взявши за руку мене, він назвав на ім’я і промовив:

“Стій, бідолашний, куди ти прямуєш по цих верховинах,

Краю не знаючи цього? Супутців твоїх вже Кіркея

Всіх обернула в свиней і в хліву своїм міцно тримає.

їх визволяти ідеш ти? І сам, кажу тобі, цілий

85] Звідти не вернешся й там же, де інші усі, зостанешся.

Але послухай: тебе я врятую і визволю з лиха.

Зілля узявши оце чарівне, ти в оселю Кіркеї

Сміливо йди, — з ним-бо днину лиху ти від себе відвернеш.

Я розкажу тобі все про підступне Кіркеї лукавство:

lt;~уміш вона приготує і зілля підсипле у неї,

Тільки тебе не здолає той чар, — того не допустить

Зілля, що дам я тобі, чарівне. Розкажу по порядку.

Щойно Кіркея довжезним жезлом замахнеться на тебе,

Зразу із піхов своїх ти вихопи меч гостролезий —

295] Кидайся з ним на Кіркею, немовби хотів її вбити.

З ляку вона тебе зразу ж на ложе до себе запросить,

Ти ж і не думай ложа богині зрікатись, звільнила б

Тільки супутників вам і тебе щоб гостинно приймала.

Лиш зажадай, щоб велику дала тобі клятву блаженних,

300] Що відтепер вона іншого лиха тобі не замислить,

Сил не позбавить тебе, як роздягнений будеш лежати”.

Слово це мовивши, зілля подав мені світлий дозорець,

Вирвавши просто з землі і властивість його пояснивши.

Корінь був чорний, а цвіт — немов молоко білопінне.

305] “Молі” назвали його небожителі, — смертній людині

Рвать небезпечно його, лиш богове це можуть всевладні.

Потім Гермес відійшов на високу Олімпу вершину,

Острів лісистий лишивши, а я до будівель Кіркеї

Далі подався, лиш серце бурхливо мені колотилось.

310] Перед дверима богині розкішноволосої ставши,

Лунко гукнув я, і зразу почула мій голос богиня,

Вийшла до мене негайно й, розкривши осяйливі двері,

В дім запросила ввійти. Увійшов я з зажуреним серцем.

Садить вона мене там у чудове, тонкої роботи,

315] Срібноцвяховане крісло, під ним і для ніг був ослінчик.

Суміш у келиху злотнім, щоб пив я, сама зготувала

Й зілля укинула в нього, в душі замишляючи злеє.

Щойно без жодної шкоди я те, що дала вона, випив,

Києм мене вперезала й, окликнувши, мовила владно:

320] “Йди до свинарні тепер і з іншими там поваляйся!”

Тільки сказала це, з піхов я вихопив меч гостролезий,

Кинувся з ним на Кіркею, немовби хотів її вбити.

Скрикнула вголос вона, і підбігла, й, коліна обнявши,

З ревним риданням до мене промовила слово крилате:

325] “Хто ти і звідки? Яких ти батьків і з міста якого?

Дивно мені, що те зілля ти випив без жодної шкоди,

Досі-бо ще з-між людей цих чарів ніхто не уникнув —

Той, хто їх пив, в кого зілля пройшло крізь зубів огорожу,

В тебе ж є розум у грудях, що годі його зчарувати.

330] Мабуть, і є Одіссей ти бувалий, — про те, що він прийде,

Кілька разів злотожезлий казав мені світлий дозорець.

їдучи з Трої, на чорнім швидкім кораблі він прибуде.

Отже, свій меч гостролезий у піхви вклади і на ложе

Разом зі мною ходім, щоб, любов’ю з’єднавшись на ложі,

335] Серце довірливо ми одне перед одним відкрили”.

Так говорила вона, а я їй у відповідь мовив: =

“Як же від мене, Кіркеє, ти ніжності ждеш, як сама ти

В цих же покоях супутців моїх у свиней обернула?

Мабуть, і зараз мене злоумисливо ти закликаєш

340] Ложе з тобою в твоїй розділить спочивальні, щоб раптом

Сили позбавить мене, як роздягнений буду лежати.

Ложа любовного доти з тобою ділити не хочу,

Доки мені не даси ти великої клятви, богине,

Що відтепер уже іншого лиха мені не замислиш”.

345] Так я промовив, і зразу ж вона поклялась, як жадав я.

Тільки тоді, як вона поклялася і клятву скінчила,

Ліг я на ложе Кіркеї прекрасне в її спочивальні.

В домі тим часом чотири служниці її клопотались —

Ті, що в покоях її за всім доглядали дбайливо.

350] Всі народились вони від гаїв і джерел струменистих,

Рік і потоків священних, що в море глибоке спливають.

Перша по кріслах усіх килими постелила чудові,

Зверху — пурпурні, льняними їх ще підстеливши зісподу.

Друга, столи срібляні до крісел підсунувши близько,

355] Повні наїдків кошики злотні на них розставляла.

Третя медове змішала солодке вино із водою

В срібній кратері і злотний поставила кожному келих,

Воду четверта внесла і, вогонь під триніжком великим

Вмить розпаливши, ту воду уже почала нагрівати.

360] Щойно вода закипіла в блискучім котлі мідяному,

В купіль мене посадивши й з котла поливаючи, стала

Літепло лити на голову й плечі мені, щоб омити

З тіла утому тяжку, що й душу нудьгою гнітила.

Чисто помивши мене і жирним намазавши маслом,

365] Плащ на мене чудовий вона і хітон одягає,

Вводить в покої й садовить у гарне, тонкої роботи

Срібноцвяховане крісло, — під ним і для ніг був ослінчик.

Потім одна із служниць мені глек золотий, щоб умити

Руки над срібним цеберком, зливаючи воду, держала.

370] Гладко обтесаний столик підсунувши ближче, поважна

Ключниця хліба внесла й поклала на столику тому;

Різних наставивши страв, добутих охоче з запасів,

Стала припрошувать, але душа не лежала до того.

В інші думки я поринув, лихе прочуваючи серцем.

Бачить Кіркея, що я нерухомо сиджу і до їжі

Рук не простягую навіть, великим охоплений смутком,

Близько тоді підійшла і промовила слово крилате:

“Що ж ти, неначе німий, тут сидиш за столом, Одіссею,

Й душу гризеш, ні пиття не торкаючись зовсім, ні їжі?

380] Може, нового боїшся ти підступу? Годі боятись, —

Я ж поклялася тобі великою клятвою нині”.

Так говорила вона, а я їй у відповідь мовив:

“Хто з-між людей, о Кіркеє, який чоловік справедливий

їжею міг би й питтям вдовольнятися, поки на власні

385] Очі супутників він не побачив своїх на свободі?

Щиро просила ти їсти і пити, — то дай, щоб на власні

Очі я вільними бачив також і супутників милих”.

Так я промовив, і зразу ж із києм в руках із покоїв

Вийшла Кіркея і, двері в свинарню свою відчинивши,

390] Вигнала звідти свиней, наче дев’ятирічних на вигляд.

Стали вони перед нею, вона ж, їх усіх обійшовши,

Кожну із них по черзі вигойною маззю мастила.

Стала з їх тіл опадати щетина, що вкрила відтоді

їх, як заклятого зілля дала їм Кіркея-владарка.

395] Знов вони стали людьми, красивішими навіть, ніж доти,

Вищими трохи на зріст і молодшими стали на вигляд.

Зразу впізнали мене, і рук моїх кожен торкнувся.

Потім усі заридали тужливо, — їх лемент страшенний

Всюди по дому лунав і розжалобив навіть Кіркею.

400] Близько тоді підійшла і сказала в богинях пресвітла:

“О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею,

Йди до швидкого свого корабля на морське узбережжя.

Витягніть передусім корабель на положистий берег,

Снасть корабельну і всяке майно занесіть до печери,

405] Потім вертайтесь сюди — і сам ти, й супутники милі”.

Мовила так, і, послухавши серцем відважним, подався

Я до швидкого свого корабля на морське узбережжя;

Там на швидкім кораблі знайшов я супутників милих, —

Плакали гірко вони, рясні проливаючи сльози.

410] Мовби телята навколо корів, що з полів чередою

В хлів повертаються, трав соковитих напасшися вволю,

Скачуть всі разом назустріч, — не вдержати їх у кошарі,

Радісно мукають всі, своїх матерів обступивши, —

Так і до мене з слізьми на очах всі супутники наші

415] Кинулись разом з великою радістю в серці, неначе

В рідну ми землю вернулись, на нашу Ітаку скелясту,

В місто, де виросли ми і де ми усі народились.

Плачучи, мовлять до мене супутники слово крилате:

“Радісно нам, о паростку Зевсів, що ти повернувся,

420] Наче самі до вітчизни вернулись ми в рідну Ітаку,

Але скажи нам, що інших супутників наших спіткало?”

Так говорили вони, і лагідно я відповів їм: ‘

“Витягнім передусім корабель на положистий берег,

Снасть корабельну і всяке майно занесім до печери,

425] Потім збирайтеся всі і разом зі мною ходімо —

Наших супутників ви у священному домі Кіркеї

Всіх за столами з багатим питтям та їдою знайдете”.

Так говорив я, й мого вони зразу послухали слова,

Тільки один Еврілох затримати всіх намагався.

430] Голос піднісши, до них він із словом звернувся крилатим!

“Стійте, нещасні, куди ви? Невже ви шукаєте лиха,

В дім ідучи до Кіркеї? Адже вона всіх вас напевно

Зразу ж у диких свиней, у вовків чи у левів оберне

Й дім стерегти їй великий присилує; трапиться з вами

435] Те, що в кіклоповій сталось кошарі, куди необачно

Наші супутники разом з відважним зайшли Одіссеєм, —

Він безрозсудством своїм до загибелі їх спричинився”.

Так говорив він, і я уже намірявся у думці

З піхов при стегнах огрядних свій вихопить меч гостролезий,

440] Голову з пліч відрубати йому і кинуть об землю,

Хоч він і родичем був мені близьким. Та лагідним словом

Інші супутники гнів мій один за одним гамували:

“Паростку Зевсів, облишмо його; якщо ти дозволиш,

Хай залишається він з кораблем — стерегти його пильно;

445] Ти ж поведи нас тепер до священного дому Кіркеї”.

Мовивши так, від свого корабля і від моря пішли ми;

Вже й Еврілох не схотів стерегти корабель крутобокий, —

З нами пішов він, страшної злякавшись погрози моєї.

Решту супутців тим часом у домі своєму Кіркея

430] Чисто помила усіх і жирним намазала маслом,

Потім кереї м’які і хітони дала одягнути.

Всіх за обідом їх там ми застали у неї в покоях.

Стрівшись один із одним, розповівши про все, що було їм,

Гірко ридали усі, і скрізь аж лунало в покоях.

455] Близько тоді підійшла і сказала в богинях пресвітла:

“О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею,

Годі вам сльози рясні проливати! Бо знаю й сама я,

Скільки ви горя в багатому рибою морі зазнали,

Скільки на суші вам шкод заподіяли люди ворожі.

Ну-бо, тепер споживайте ці страви, вином запивайте,

Поки ізнов до грудей ви духу того наберете,

З котрим скелясту свою колись залишили Ітаку,

Вашу вітчизну. Нині ж безсилі усі й слабодухі,

Лиш про блукання тяжкі пам’ятаєте й серцем ні разу

465] Ще не раділи відтоді, як лиха ви стільки зазнали”.

Так говорила вона, й ми послухали серцем відважним.

Так от цілісінький рік день у день ми у неї сиділи,

М’ясом живилися вволю й солодким питвом утішались.

Та як минув уже рік, і Ори пройшли своє коло,

470] І місяці проминули, і дні вже вернулися довгі,

Товариші мої вірні звернулись до мене й сказали:

“Час хоч тепер вже, безумне, про нашу вітчизну згадати,

Якщо судилось-таки врятуватись тобі і вернутись

В високоверхий твій дім і в рідну твою батьківщину”.

475] Так говорили вони, і послухав я серцем відважним.

Так цілий день ми тоді аж до заходу сонця сиділи,

М’ясом живилися вволю й солодким вином утішались.

Згодом, як сонце зайшло і темрява все огорнула,

Спати усі полягали у тінями вкритих покоях.

480] Я ж, до Кіркеї зійшовши на ложе чудове, з благанням

їй до колін припадав, і вчула мій голос богиня.

Так промовляв я, із словом до неї звернувшись крилатим:

“О, дотримай, Кіркеє, того, що мені обіцяла,

1 відпусти нас додому. І я туди прагну душею,

485] р[ товариші мої всі, що серце мені розривають

Тужним благанням своїм, лише-но від нас ти відходиш”.

Так говорив я, й сказала на те в богинях пресвітла:

“О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею,

Не залишайтеся більше у домі моїм проти волі,

490] Тільки у іншу вам треба раніше податись дорогу —

Аж до оселі А’іда й страшної пройти Персефони,

Щоб розпитати про все там фіванця Тіресія душу —

Віщого старця сліпого, що розум зберіг непорушним;

Всю-бо й по смерті йому залишила, проте, Персефона

495] Давню розсудливість, інші ж усі там, як тіні, никають”.

Так вона мовила, й любе в мені мов розбилося серце.

Плакав, на ложі я сидячи, й серце на білому світі

Жити вже більш не хотіло й на сонячне світло дивитись.

А як, на ложі качаючись, я вже наплакався вволю,

500] Так я промовив, із словом до неї звернувшись крилатим:

“Хто ж, о Кіркеє, мені вожаєм у дорозі тій буде,

Не допливав-бо ніхто ще на чорнім судні до Аїда”.

Так говорив я, й сказала на те в богинях пресвітла:

“О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею,

505] Тим не журися ти, хто вожаєм корабля твого буде,

Ти тільки щоглу постав, розпусти свої білі вітрила

Й сядь при стерні, і саме понесе вас дихання Борея.

А як ріку Океан кораблем ти своїм переплинеш,

То низовинний побачиш ти берег і гай Персефони,

510] Осокорини високі і верби, що гублять насіння.

Над Океаном глибиннобурхливим постав корабель свій,

Сам же в задушну Аїда оселю тоді попрямуєш.

До Ахерону впадає там Піріфлегетон вогненний

Разом з Кокітом, що й сам рукавом є підземного Стікса,

515] Там біля скелі обидва збігаються шумні потоки.

Ближче, герою, туди підійшовши, зроби, що кажу я:

Викопай яму в лікоть один і завдовжки, й завширшки,

Потім над нею учиниш померлим усім узливання —

Медом раніш з молоком, солодким вином після того,

520] Потім водою і ячною врешті посиплеш мукою.

Вмерлих безсилі благаючи голови, дай обіцянку,

Що, повернувшись в Ітаку, ти ялівку з стада найкращу

В жертву їм спалиш, дарунків добірних в огонь наскладавши.

Старцю ж Тіресію в жертву вівцю принесеш ти окремо

525] Чорну усю, щонайкращу отари твоєї оздобу.

А як молитвою славну вшануєш громаду померлих,

Ще барана їм заріж з темнорунною разом вівцею,

В бік до Еребу обох повернувши, а сам одвернися

До течії Океану-ріки. І юрбою навколо

530] Зійдуться душі померлих усіх, що життя позбулися.

Товаришів ти своїх поскликаєш тоді і накажеш

Вівці, що міддю нещадною вбиті лежатимуть долі,

Геть облупити, й спалити, і щиро богам помолитись —

Грізному в силі могутній Аїду й страшній Персефоні.

535] Сам же ти, швидко із піхов свій вийнявши меч гостролезий,

Сядь і нікому з безсилих мерців наближатись до крові

Не дозволяй, поки все у Тіресія ти розпитаєш.

Вийде тоді він одразу, цей віщий велитель народів,

І розповість тобі шлях він увесь і чи довго ще будеш

540] Путь поворотну верстати в багатому рибою морі”.

Так вона мовила, й скоро Еос надійшла злотошатна.

Плащ із хітоном тоді одягнути дала мені німфа,

Вбралась сама після того в чудове сріблясте одіння,

Довге й тонке, золотою окрайкою гарною стан свій

545] Підперезала, чоло вповила дорогим покривалом.

Дім я увесь обійшов і, над кожним спиняючись ложем,

Товаришів побудив, до них мовлячи слово ласкаве:

“Годі вам спати! Мерщій із солодкого сну прокидайтесь!

Час нам у путь! Все владарка мені розказала Кіркея”.

550] Так говорив я, й вони послухали серцем відважним.

Та й відтіля не усіх я супутників вивів без шкоди.

Був Ельпенор наймолодший між нами, не дуже хоробрий

Воїн на ратному полі і розумом був недалекий.

Випивши добре, в той час від друзів окремо він спати

555] Для прохолоди вмостивсь на священному домі Кіркеї.

Гомін почувши і поклики друзів, що в путь готуючись,

Раптом схопивсь він зі сну і, забувши, що сходити треба

Вниз обережно по східцях великих за домом іззаду,

Прямо подався і з даху упав; ударившись карком,

560] Весь він хребет поламав, і душа відійшла до Аща.

А як виходили в путь, я з таким до них словом звернувся:

“Певно, гадаєте ви, що додому, до рідного краю

їдемо ми? Назначила нам іншу дорогу Кіркея —

Аж до оселі Аїда й страшної пройти Персефони,

565] Щоб розпитати про все там фіванця Тіресія душу”.

Так я промовив, і любе в них наче розбилося серце.

Сіли на землю вони і, ридаючи, рвали волосся.

Тільки ніякої з сліз і плачу не було їм користі.

Як підійшли до судна ми швидкого й до берега моря

570] З сумом на серці тяжким і гіркі проливаючи сльози,

Раптом Кіркея, повз наш корабель проходячи чорний,

І барана біля нього, й овечку прив’язує чорну,

Нас непомітно минувши, — бо хто б міг очима побачить

Бога, якщо він не схоче, куди б не ішов перед нами?

ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА

ЗМІСТ ОДИНАДЦЯТОЇ ПІСНІ

ВЕЧІР ТРИДЦЯТЬ ТРЕТЬОГО ДНЯ

Одіссей продовжує розповідати про свої пригоди. Північний вітер приносить його корабель до берегів кімерійців, де течія Океану вливається в море; принісши жертву тіням, Одіссей викликає їх. З’являється Ельпенор; він вимагає похорону. Тінь Одіссеєвої матері. Поява Тіресія і його пророкування. Розмова Одіссея з тінню матері. Тіні стародавніх жінок виходять з Еребу і розповідають Одіссеєві про свою долю. Він хоче урвати розповідь, але Алкіной вимагає, щоб він її закінчив, і Одіссей продовжує говорити. Поява Агамемнона, Ахілла з Патроклом, Антілохом та Бантом. Видіння судді Міноса, звіролова Оріона, катувань Тітія, Тантала і Сізіфа, грізного Гераклового образу. Раптовий острах спонукає Одіссея повернутися на корабель, і Одіссей пливе назад за течією вод Океану.

ЖЕРТВИ ДЛЯ ВИКЛИКУ ПОМЕРЛИХ

До корабля підійшовши свого і до берега моря,

Спершу ми свій корабель спустили на море священне,

Щоглу високу й вітрила на тім кораблі закріпили,

Потім загнали овець і самі позаходили врешті

5] З смутком на серці тяжким, гіркі проливаючи сльози.

А пишнокоса Кіркея, страшна ясномовна богиня,

Чорному вслід кораблеві товариша доброго людям —

Вітер попутний — послала, що груди вітрил надував нам.

Снасті тим часом усі спорядивши, на свій корабель ми

10] Сіли, — вітер лише та стерничий його спрямували.

Повні були цілий день ним вітрила в плавбі мореходній.

Сонце тим часом зайшло, і тінями вкрились дороги.

Врешті дістались ми течій глибоких ріки Океану.

Там розташовані місто й країна людей кімерійських,

15] Хмарами й млою вповиті. Ніколи промінням ласкавим

Не осяває їх сонце в блакиті ясній світлодайне,

Чи від землі воно йде у зоряні неба глибини,

Чи повертається знов до землі з неосяжного неба, —

Ніч лиховісна там вічно нещасних людей окриває.

20] Там корабель свій, прибувши, причалили ми, позганяли

Вівці й уздовж течії Океану-ріки посувались,

Поки до місця дійшли, про яке говорила Кіркея.

Вдвох Перімед з Еврілохом тримали призначені в жертву

Вівці, а я, із піхов свій вийнявши меч гостролезий,

25] Викопав яму в лікоть один і завдовжки, й завширшки,

Потім над нею вчинив я померлим усім узливання

Медом раніш з молоком, солодким вином після того,

Потім водою і ячною врешті посипав мукою.

Вмерлих безсилі благаючи голови, дав обіцянку,

30] Що, повернувшись в Ітаку, їм ялівку з стада найкращу

В жертву спалю я, дарунків добірних в огонь наскладавши,

В жертву ж Тіресію-старцеві дам я окремо овечку

Чорну усю, щонайкращу отари моєї оздобу.

Склавши обітницю і молитвами громаду померлих

м Ушанувавши, шкури з жертовних овець поздирав я,

Чорна в яму їх кров полилася, і з пітьми Еребу

Душі померлих зібрались — усі, що життя позбулися, —

І юнаки, і жінки, і старі, що багато зазнали,

Ніжні дівчата із болем у серці, вперше відчутим,

40] Безліч полеглих у битвах мужів, поранених тяжко

Зброєю мідною, воїв у панцерах, кров’ю залитих, —

Безліч померлих на кров звідусіль ізліталось до ями

З криком жахливим, — блідий усього охопив мене острах.

Товаришів своїх скликав усіх я тоді й наказав їм

45] Вівці, що, міддю убиті нещадною, долі лежали,

Геть облупити, й спалити, і щиро богам помолитись — .

Грізному в силі могутній Аїду й страшній Персефоні.

Сам же я, швидко із піхов свій вийнявши меч гостролезий,

Сів і нікому з безсилих мерців наближатись до крові

50] Не дозволяв, поки все у Тіресія встиг розпитати.

Перша до нас підійшла товариша тінь, Ельпенора,

Бо поховання не мав ще в землі він широкодорожній.

Без похорону-бо ми й неоплаканим в домі Кіркеї

Тіло його залишили, — була у нас інша турбота.

55] Глянув на нього і, жалем охоплений, плакав я гірко

Й, так промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим:

“Як, Ельпеноре, зійшов ти у темряву цю безпросвітну?

Пішки раніш ти прибув, ніж на чорному я кораблеві”.

Так говорив я йому, і з риданням мені відповів він:

“О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!

Надмір вина мене й воля богівська лиха загубили.

Спавши на домі Кіркеї, забув я, що сходити треба

Вниз обережно по східцях великих за домом іззаду,

Прямо подався і з даху упав; ударившись карком,

65] Весь я хребет поламав, і душа відійшла до Аїда.

Нині ж благаю ім’ям твоїх близьких, що тут їх немає, —

Батька, що виховав змалку тебе, і дружини твоєї,

Й сина твого Телемаха, що дома один залишився, —

Знаю-бо я, що, звідси від’їхавши, з дому Аїда,

70] Ти корабель свій міцний на острів Еею спрямуєш.

Там, володарю, благаю тебе, спогадай і про мене,

Не залишай мене там неоплаканим, без поховання.

Як від’їжджатимеш звідти, щоб гніву богів не накликать,

Тіло моє ви спаліть, а разом із ним мою зброю,

Пагорб могильний насипте на березі сивого моря,

Щоб про бездольного мужа майбутнім віщав поколінням.

Виконай все це й весло на моїй устроми домовині,

Що за життя із своїми супутцями я веслував ним”.

Так говорив він, а я у відповідь мовив до нього:

80] “Все це, нещасний, тобі я зроблю, і усе це вчиню я!”

Перемовляючись так між собою словами сумними,

Ми біля ями сиділи: з мечем я по цей бік над кров’ю,

Привид — по той бік, і довго ще так ми із ним розмовляли.

Потім до мене підходить померлої матері привид,

85] Дух Антіклеї, дочки Автоліка, відважного серцем, —

їхавши в Трою священну, її залишив я живою.

Глянув на неї я й, жалем охоплений, гірко заплакав.

Та хоч із смутком тяжким, наблизитись першій до крові

їй не дозволив, аж поки в Тіресія все розпитав я.

90] От і душа фіванця Тіресія врешті з’явилась

З берлом в руках золотим, упізнала мене і сказала:

“О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!

Нащо, бездольний, покинув ти сонячне світло й приходиш,

Щоб на безрадісний край і на мертвих отут подивитись?

95] Та відступися від ями і меч одверни гостролезий,

Дай мені крові напитись, і слово скажу я нехибне”.

Так він сказав, і в піхви я вклав, відступаючи, меч свій

Срібноцвяхований. Він же, напившися чорної крові,

З словом таким звернувся до мене, віщун неомильний:

100] “Прагнеш, ясний Одіссею, солодкого ти повороту.

Вчинить нелегким тобі його бог. Не забув-бо, як видно,

Гнівний землі потрясатель, що ти осліпив йому сина

Любого й досі у серці злобою до тебе палає.

Все ж, хоч багато ще лиха зазнавши, додому вернетесь.

105] Тільки б своє ти й супутників серце здолав гамувати,

Як на доладнім судні, з темно-синьої хлані умкнувши,

Передусім ви на острів Трінакію всі припливете,

Знайдете ви там на паші корів і тучних овечок

Гелія, бога ясного, який усе бачить, все чує.

110] Як не торкнетеся їх, на думці повернення мавши,

То, хоч зазнаєте лиха й багато, в Ітаку вернетесь.

А як торкнетесь, загибель віщую я вам — кораблеві

Й товаришам твоїм. Сам же ти, правда, врятуєшся смерті,

Хоч на чужім кораблі, хоч нескоро, повернешся з лихом,

115] Товаришів загубивши. А дома нещастя застанеш:

Буйних мужів, що усі пожитки твої проїдають,

Сватають вірну дружину твою, їй дарунки підносять.

Ти ж, повернувшись додому, помстишся на них за насильств

А як в оселі своїй женихів повбиваєш зухвалих

‘м Підступом ти чи в змаганні відкритому — гострою міддю,

Знову, доладне узявши весло, йди по світу блукати,

Поки людей не зустрінеш таких, що ні моря не знають,

Ні, споживаючи їжу, приправити й сіллю не вміють,

Ні кораблів ще ніколи не бачили пурпурощоких,

125] Ані тих весел доладних, що крила судну заміняють.

Певну тобі я ознаку вкажу, що тебе не обманить:

Як подорожній, тебе на путі перестрінувши, скаже,

Що на ясному рамені ти віяльну носиш лопату,

Можеш у землю тоді доладне весло устромити

130] Й жертви священної дар принести Посейдону-владиці —

Вепра, що свині пліднить, барана, а до того й бика ще,

Та й повертайся додому й священні склади гекатомби

В жертву безсмертним богам, що простором небес володіють, —

Всім по черзі. Й не у хвилі морській тебе смерть після того

135] Легка спіткає, — спокійно її ти появу зустрінеш

В старості світлій своїй, навколо оточений мирним

Щастям народу твого. Що сказав я — все правда нехибна”.

Так говорив він, а я у відповідь мовив до нього:

“Долю, Тіресію, цю мені вічні богове зіткали.

140] Ти ж і про інше мені розкажи і повідай одверто:

Бачу я перед собою померлої матері душу.

Мовчки вона біля крові сидить і не сміє на сина

Глянути навіть або ще й розмову із ним розпочати.

Як це, владарю, зробити, щоб сина вона упізнала?”

145] Так говорив я, а він у відповідь мовив до мене:

“Легко на це відповім, ти ж у серце вклади моє слово.

Той із мерців, що з життям розпрощались, кого ти допустиш

Близько до крові, усю розповість тобі правду нехибну,

А заборониш кому — той повернеться в пітьму безмовно”.

150] Так промовляла душа владики Тіресія й знову

В дім до Аїда вернулась, божисте віщання скінчивши.

Я ж залишився на місці і ждав, поки мати підійде

Й чорної крові нап’ється. Тоді лиш мене упізнавши,

Гірко вона заридала і мовила слово крилате:

155] “Сину мій, як у підземній цій темряві ти опинився,

Бувши живий? Нелегко побачити все це живому.

Ріки-бо нас розділяють великі й потоки жахливі,

Передусім Океан, — переправи ніде через нього

Піший не знайде, якщо не пливе на міцнім кораблі він.

ібо ци не з-під Трої йдучи, аж сюди з кораблем ти дістався

З товаришами по довгих блуканнях? Чи, може, ти й досі

Ще не доплив до Ітаки і вдома дружини не бачив?”

Так говорила вона, я ж у відповідь мовив до неї:

“Матінко люба! Нужда завела мене аж до Аїда —

165] —тур розпитати я мусив фіванця Тіресія душу.

Не наближався я ще до Ахеї, на землю вітчизни

Ще не ступав, весь час у тяжких нещастях блукаю

З тої пори, як разом поплив з Агамемноном світлим

До Іліона, що славиться кіньми, з троянцями битись.

170] Ти ж мені інше тепер розкажи і повідай одверто:

Кери якої велінням взяла тебе смерть смутковійна?

Довга хвороба чи то стрілоносна тебе Артеміда

Ніжними стрілами, враз надійшовши, сама умертвила?

Та розкажи ще про батька й про сина мого, що лишив я, —

175] Владу почесну мою ще тримають вони чи хтось інший

Має її, бо ніколи я, кажуть, уже не вернуся?

Ще про дружину мою розкажи, її наміри й мислі:

Чи біля сина вона ще і вірно усього пильнує,

Чи вже хто-небудь із знатних ахеїв узяв її заміж?”

і80] Так говорив я, і в відповідь мовила мати шановна:

“Вірна лишилася серцем дружина твоя й проживає

Досі у домі твоїм. У вічному смутку й печалі

Дні вона й ночі безсонні лиш сльози гіркі проливає.

Славної влади твоєї ніхто не одняв ще. Спокійно

185] Спадком твоїм Телемах володіє; в однаковій долі

Учти дає він, як мужеві личить, що суд учиняє.

Всі його кличуть до себе. Так само в селі твій домує

Батько й до міста вже більше не ходить. Ні ліжка м’якого,

Ні подушок, ані ковдри порядної в нього немає,

190] Разом із слугами спить він у домі своєму зимою

В попелі, близько вогню, одежиною вбогою вкрившись.

А як наблизиться літо чи осінь дорідна настане,

У винограднику десь на горбку назгрібає він купу

Листя опалого й ложе затишне собі улаштує.

195] Там він у смутку лежить і з зростаючим болем у серці

На поворот твій чекає, — тяжка йому випала старість.

Так от загинула й я, настигнута долею злою.

Не стрілоносна богиня-мисливиця в домі моєму

Ніжними стрілами, враз надійшовши, мене умертвила,

Ані хвороба ніяка мене не настигла, що часто

Болем виснажливим дух із тіла людей виганяє,

Тільки журба та нудьга за тобою, ясний Одіссею,

Та вболівання за тебе солодкий мій дух відібрали”.

Так говорила вона, і боровся в думках я з бажанням

Щиро обняти моєї небіжчиці матінки душу.

Тричі я все поривався, так прагнуло серце обняти.

Тричі вона моїх рук уникала, мов тінь перебіжна

Чи сновидіння. А в грудях печаль ще гостріше зростала.

Врешті озвавшись, до неї я з словом звернувся крилатим:

210] “Матінко, нащо тікаєш, коли простягну я обійми,

Щоб і в оселі Аада ми, ніжно обнявшись руками,

Спільного жалю і сліз відчули гірку насолоду?

Може, то тільки твій привид послала мені Персефона

Славна, щоб горя й печалі мені іще більше завдати?”

215] Так говорив я, й сказала у відповідь мати поважна:

“Леле, дитино моя, мій з усіх найнещасніший сину!

Не Персефона в облуду нас, Зевсова донька, заводить, —

Кожному смертному доля судилась така, хто б не вмер з них:

Тіло-бо їх ні костей не тримається вже, ані м’язів;

220] Полум’ям хижим усе пожирає вогню нездоланна

Сила, як тільки дихання ті білії кості покине

І, відлетівши, душа десь полине, немов сновидіння.

Швидше ж тепер повертайся на світ і усе, що я мовлю,

Запам’ятай, щоб пізніше дружині своїй розказати”.

225] Так ми розмову вели між собою. Тим часом навколо

Вже позбирались жінки, — Персефона їх славна прислала

Всіх, що були там, — дружини і дочки героїв померлих.

Збились юрбою вони над розлитою чорною кров’ю.

Я ж міркувати почав, як би кожну із них розпитати.

230] Зрештою визнав у серці я раду таку за найкращу:

З піхов при боці огряднім свій вийнявши меч гостролезий

Не дозволяв я ні одній напитися чорної крові.

Отже, по черзі до мене підходити всі вони стали,

И кожна свій рід називала, — отак їх усіх розпитав я.

235] Першою високородну Тіро я між ними побачив, —

Паростю звала себе від ясного вона Салмонея

І за дружину сину Еола Кретеєві стала,

Та закохалась сама в Еніпея, у струмінь божистий,

Що від усіх на землі був потоків і рік красивіший,

240] Тим-то до течій вона Еніпеєвих часто ходила.

Постать його земледержець, землі потрясатель, прибравши,

Ліг біля неї у гирлі тієї ріки вирової;

Хвиля пурпурна, мов гори, висока, склепінням зігнувшись,

їх обступила і бога із смертною жінкою вкрила.

245] Сон їй навіявши, пояс дівочий на ній розв’язав він.

А вдовольнивши із нею своє пожадання любовне,

Руку простяг їй, назвав на ім’я і так їй промовив:

“Радуйся, жінко, з кохання цього! Не мине-бо ще й року,

Як ти прекрасних породиш дітей, — не буває безплідним

250] Ложе безсмертних. Ти ж доглядай тих діток і виховуй.

Отже, вертайся додому, мене ж ти не смій називати.

Тільки про себе ти знай — Посейдон я, землі потрясатель”.

Мовивши так, він у море, що хвилями грало, поринув.

Пелія, бувши вагітна, й Нелея вона породила, —

255] Слугами, повними сили, великому Зевсу обидва

Стали вони; багатий отарами Пелій став жити

В Йолку, просторім краю, Нелей же взяв Пілос піщаний.

Ще породила й Кретею синів ця жінок володарка —

Славних Есона, Ферета і вершника Амітаона.

Ще Антіопу я потім побачив, Асопову доньку;

Ця похвалилась мені, що у Зевсових спала обіймах

І породила йому двох синів, Амфіона і Зета, —

Перші у Фівах вони семибрамних оселю заклали

И муром її обвели; хоч могутні були, а без мурів

265] Жити, проте, не могли на Фіванській рівнині просторій,

Потім Алкмену побачив я, Амфітріона дружину,

Що породила Геракла відважного, лев’яче серце,

З Зевсом великим його у солодких обіймах зачавши;

Бачив я ще там Мегару, Креонта безстрашного доньку,

270] Амфітріона незборений син її мав за дружину.

Матір Едіпову там, Епікасту, я бачив прекрасну.

Діло страшне несвідомо вчинила вона — за дружину

Рідному синові стала; отця свого вбивши, із нею

Він одружився. Відразу ж богове це людям відкрили.

275] Лиха багато зазнавши, прибув він в улюблені Фіви

З згубної волі богів і владарив над людом кадмейським.

Мати ж сама до міцної спустилася брами Аїда —

Воротаря, в петлі на високій повісившись крокві

З горя тяжкого; йому ж залишила нещастя численні,

280] Скільки за матерню кривду Еріннії їх приділяють.

Бачив я там і Хлоріду прекрасну, — за вроду чудову

З нею Нелей одруживсь, незліченні дари заплативши, —

Це наймолодша дочка Амфіона, сина Іаса,

Що володарив колись в Орхомені, столиці мініян.

2Іlt;5] В Пілосі стала вона за владарку й дітей породила —

Нестора, Хромія, ще й велеславного Періклімена.

Ще породила славетну Перо, оте диво між смертних.

Всі її сватали близькі сусіди; Нелей лиш за того

Мав її видати, хто йому аж із Філаки пригонить

29(1 Череду широколобих корів круторогих, Іфікла

Сильного гордість. Хоч важко здобуть їх, один за цей подвій

Взявся віщун бездоганний. Та волею бога лихого

В пута досадні сільськими захоплений був пастухами.

Як місяці проминули і дні перебігли чергою,

2″ Рік закінчив своє коло й ті самі вернулися Ори,

Тільки тоді віщуна відпустила Іфіклова сила,

Що провістив йому все, і Зевсова воля здійснилась.

Потім ще Леду побачив я там, Тіндарея дружину,

В неї від нього відважні сини народилися — Кастор,

300] Коней приборкувач, та Полідевк, незборимий кулачник.

їх ще живими обох укрила земля життєдайна,

Та й під землею вони не обділені шаною Зевса —

В чергу живуть через день і так само по черзі обидва

Знов умирають, — їм шана однака з богами припала.

305] Іфімедею ще бачив я там, Алоея дружину, —

Розповідала вона, що з самим Посейдоном зійшлася

Й двох породила синів, та були вони недовговічні, —

От богорівний та з ним Ефіальт, що далеку мав славу.

Найкрасивіші були і найвищі з усіх, що зростила

310] Щедра земля від часів Оріона славетного й досі.

Дев’ятилітні були вже обоє, завширшки на дев’ять

Локтів вони, а на зріст дев’яти вони сажнів сягали.

Навіть безсмертним богам на Олімпі самому грозили

Заколот буйний вчинить і війну проти них розпочати.

315] Оссу збирались були на Олімп навалить, а на Оссу

Пеліон лісошумливий, щоб так аж до неба дістатись.

Так би й зробили вони, якби встигли обоє змужніти.

Та погубив їх син Зевса і пишноволосої Лети

Разом обох, коли й перший пушок попід скронями в них ще

Не розцвітав і волоссям ще їх підборіддя не квітли.

Федру я бачив, Прокріду і ще й Аріадну прекрасну,

Злобного Міноса доньку, що вивіз колись її з Криту

Славний Тесей на священний акрополь афінський, та втіхи

З нею він мати не встиг; Діонісове свідчення вчувши,

325] Вбила її Артеміда на морем омиваній Дії.

Меру я бачив, Клімену і ще й Еріфілу жахливу,

Що, золотії прийнявши дари, свого зрадила мужа.

Ні розказати про всіх я не можу, ні навіть назвати,

Скільки побачив їх там, і дружин я, і дочок героїв, —

330] Ніч божественна раніше б минула. Та й час би мені вже

Спати лягти — чи до друзів на свій корабель повернувшись,

Чи десь отут. А від’їзд мій богам я і вам доручаю”.

Так говорив він, і мовчки всі гості навколо сиділи

В тінями вкритій світлиці, захоплення щирого повні.

335] Перша до них озвалася білораменна Арета:

“Як вам, феаки, оцей чоловік, чи припав до вподоби

Вродою й постаттю він, особливо ж розумом світлим?

В мене гостює він зараз, та честь ця усім припадає.

Не поспішайте ж його виряджать відціля й не скупіться

340] На подарунки, що їх потребує він, — досить-бо скарбу

Надбано в ваших домівках із ласки богів милосердних”.

Вслід їй звернувсь до них сивий герой Ехеней, найстаріший

Серед феаків літами, й таке до них слово промовив:

“Друзі, не всупереч нашим бажанням і намірам нашим

345] Мовила мудра владарка, — її нам послухати треба.

Та Алкіноєві й діло належить, і слово останнє”.

В відповідь так Алкіной, після того озвавшись, промовив:

“Все, що тут сказано, буде й на ділі так само, як правда

Те, що живу я й феаками тут веслолюбними правлю.

350] Гість хай потерпить, хоч як до вітчизни він прагне вернутись,

Треба до ранку заждати йому, поки всі я дарунки

Встигну зібрать. Про від’їзд же його нам належить подбати

Всім, а найбільше мені, бо владар я над людом тутешнім”.

Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

355] “О Алкіною, владарю, з феаків усіх найславніший!

Хоч би й на рік мене ще ви примусили тут залишитись,

Щоб влаштувать мій від’їзд і дарів дорогих надавати,

Був би я згоден на те, набагато-бо краще з руками

Повними в любу мою повернутись мені батьківщину.

360] З більшою, може, мене і любов’ю, й пошаною стріли б

Люди усі, коли я на Ітаку свою повернуся”.

В відповідь так Алкіной після того, озвавшись, промовив:

“О Одіссею, ніхто, подивившись на тебе, не може

За ошуканця вважати тебе чи дурисвіта, котрих

365] Чорна земля ще багато ростить між людського насіння, —

Брехні сплітають вони і про те вам, чого й не видали.

Ти ж до ладу говорив, і думки благородні у тебе.

Повість сумну про нещастя аргеїв і власні знегоди

Ти розповів нам з умінням, аеда натхненного гідним.

10] Отже, всю правду мені розкажи і повідай одверто:

Стрів там кого з богорівних супутників ти, що ходили

Під Іліон із тобою й лиха їх там доля спіткала?

Дуже довга ця ніч безконечна, й не час нам у домі

Спати, то й далі про дивні свої нам пригоди розказуй.

Я б тут лишавсь до самої зорі богосвітлої, тільки

Розповідати схотів би мені про свою ти недолю”.

Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

“О Алкіною, владарю, з феаків усіх найславніший!

Час є для довгих розмов, та маємо час і для сну ми.

Все ж коли так уже прагнеш послухать мене, то не буду

Я відмовлятись і ще розкажу й про сумніші знегоди

Товаришів моїх вірних, що смутно загинули потім.

Цілими вийшли вони із скорботи троянського бою,

А, повертавшись додому, від злої загинули жінки.

385] Потім, коли уже душі безсилі жінок недолугих

В різні розвіяла боки сама Персефона пречиста,

Раптом з’явилась душа Агамемнона, сина Атрея,

В смутку скорботнім. Навкруг його тіні усі позбирались

Тих, що в Егістовім домі з ним смертну недолю спіткали.

390] Зразу мене упізнав він, лиш чорної крові напився,

Голосно плакати став, рясні проливаючи сльози.

Руки до мене простяг, пориваючись щиро обняти.

Та не було уже в ньому міцної потужності й сили

Тої, що мав він колись, за життя, у гнучких своїх м’язах.

395] Глянув на нього й, заплакавши з жалю великого в серці,

Так я промовив, із словом до нього звернувшись крилатим:

“Сину Атрея славетний, владарю мужів Агамемнон!

Довгопечальною як тебе Кера приборкала смертю?

Чи Посейдон у швидких кораблях тебе владно приборкав,

400] Буйного вітру наславши на тебе дихання поривне?

Чи зловорожі мужі у той час тебе вбили на суші,

Як викрадав ти корів і прекрасні овечок отари

Чи як міста воював і жінок захопить намагався?”

Так говорив я, а він у відповідь мовив до мене:

405] “О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!

Не Посейдон у швидких кораблях мене владно приборкав,

Буйного вітру наславши суворе дихання поривне,

Й на суходолі мене мужі не убили ворожі, —

Смерть і загибель мені заподіяв Егіст із моєю

410] Клятою жінкою разом, — у дім свій мене запросивши,

Почастував він і вбив, як вола біля ясел вбивають.

Так і загинув я смертю смутною. І покотом інших

Товаришів повбивали моїх, мов свиней білоіклих,

Так, як лише у багатих домах собі це дозволяють

415] Для товариської бесіди, учти або для весілля.

Мабуть, не раз уже свідком бував ти, як гинули люди —

І наодинці, і в розпалі січі загальної вбиті,

Та найболючіш твоє стрепенулось би серце, узрівши,

Як серед чаш і столів, наїдку всілякого повних,

420] Всі ми валялися в домі на кров’ю залитій підлозі.

1 найстрашніше з усього, що чув я, був голос Кассандри,

Доньки Пріама, — сама Клітемнестра її біля мене

Вбила підступно. Вмираючи, хтів ще з землі підвестись я,

Меч ухопить, та руки безсило упали. Позбувшись

425] Сорому, сука та геть подалась і очей не посміла

Й рота закрити мені, що в оселю Аїда відходив.

Гіршого й псішого в світі немає нічого над жінку,

Що на таке в глибині свого серця наважилась діло!

Надто-бо вже неподобне діяння вона учинила,

Шлюбному мужеві смерть заподіявши. Я ж сподівався,

Що на утіху я дітонькам любим і слугам на радість

В дім свій вернуся! Вона ж, у злочинстві своїм незрівнянна,

Вічною вкрила ганьбою й себе, й покоління наступні

Вдачею м’якших жінок, хоч будуть вони й доброчесні”.

435] Так говорив він, а я у відповідь мовив до нього:

“Горенько! Справді-бо через злочинну зрадливість жіночу

З люттю страшенною здавна ненавидить Зевс громозвучний

Рід весь Атреїв. Багато пропало нас через Єлену,

От і тобі Клітемнестра здаля учинила загибель”.

440] Так говорив я, а він у відповідь мовив до мене:

“Тим-то своїй ти дружині не дуже-то сам довіряйся.

Не розкривай перед нею всього, що на думці ти маєш, —

Дещо скажи їй, а дещо й про себе умій зберігати.

Та не тобі, Одіссею, загибелі ждать від дружини, —

445] Надто розумна вона і розсудлива, дуже дбайлива,

Мудра Ікарія донька, славетна умом Пенелопа.

Жінкою ми молодою, в похід на війну виступавши,

Дома її залишили із сином, малим немовлятком

Біля грудей, а тепер він, напевно, сидить вже, щасливий,

450] Серед дорослих. З ним любий побачиться батько, вернувшись

І обніматиме батька за звичаєм син його рідний.

Тільки мені не дала надивитись на нашого сина

Власна дружина, — він ще й не підріс, як вона мене вбила.

Я тобі й інше скажу, і ти серцем прийми цю пораду:

455] Потай до любого рідного краю впровадь непомітно

Свій корабель, бо тепер довіряти жінкам небезпечно.

Ти ж мені правду усю розкажи і повідай одверто:

Може, чували про сина мойого ви, чи не живе він

Десь в Орхомені, чи, може, у Пілосі, вкритім пісками,

460] Чи біля дядька його Менелая, у Спарті просторій,

Ще-бо не вмер, ще живе на землі мій Орест богосвітлий!”

Так говорив він, а я у відповідь мовив до нього:

“Сину Атрея, навіщо про це ти питаєш? Не знаю —

Ще він живий чи помер. А на вітер гадать не годиться”.

465] Перемовляючись так між собою словами сумними,

В горі тяжкім ми стояли, рясні проливаючи сльози.

Потім прийшла туди тінь Ахілла, нащадка Пелея,

Далі й Патрокла іще, й бездоганного тінь Антілоха,

З ними й Еанта душа, що був і на зріст, і на вроду

470] Кращий з данаїв після бездоганного сина Пелея.

Зразу впізнала мене бистроногого тінь Еакіда,

Скорбно до Мене вона із словом звернулась крилатим:

“О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!

Що б іще більше, зухвалий, ти в серці своєму замислив?

475] Як ти насміливсь в оселю Аїда зайти, де лиш мертвих

Тіні безживні блукають, примари людей непритомні?”

Так Ахілл говорив, я ж у відповідь мовив до нього:

“Сину Пелея, Ахілле, з ахеїв усіх найсильніший!

По віщування прийшов до Тіресія я, щоб пораду

480] Певну він дав мені, як на скелясту вернутись Ітаку.

Ще й не наблизився я до Ахеї, на землю вітчизни

Ще не ступив — все нещастя мене облягають. Від тебе ж

І не було щасливішого мужа, Ахілле, й не буде!

Ще за життя твого всі ми, аргеї, тебе шанували

48′ Врівні з богами, тепер же і тут, серед мертвих, так само

Ти владарюєш, — отож не сумуй, що умер ти, Ахілле!”

Так говорив я, а він у відповідь мовив до мене:

“Не утішай мене в смерті моїй, Одіссею пресвітлий!

Краще уже батраком я на ниві чужій працював би

У бідняка, що й самому скупого прожитку не досить,

Ніж володарив над мертвими тут, що життя позбулися.

Ти мені сам розкажи про мого благородного сина,

Все ще у перших рядах він до бою виходить чи ні вже?

Та й про Пелея скажи бездоганного те, що чував ти:

Має ще й досі він шану колишню в містах мірмідонських

Чи без поваги в Елладі і Фтії тепер залишився,

Старість-бо путами руки і ноги йому вже скувала.

Міг би на поміч йому я під сонячним сяйвом яскравим

Стати таким, як колись на троянській рівнині широкій

500] Клав я найкращих бійців, боронячи мужньо аргеїв, —

Міг би таким я хоч би ненадовго в дім батьків прибути,

Жах навівали б навкруг моя сила і руки невтомні

Тим, хто насильство там чинить і шани його позбавляє”.

Так говорив він, а я у відповідь мовив до нього:

505] “Ні, не прийшлось про Пелея мені бездоганного чути,

Ну, а про сина твойого коханого, Неоптолема,

Зараз всю правду тобі розкажу я, як ти того просиш.

Сам до ахеїв отих в наголінниках мідних колись я

На кораблі просторім із Скіри його перевозив.

510] Завжди, коли ми наради під Троєю-містом збирали,

Перший він слово візьме, й не бувало воно недоречним, —

Нестор лише богорівний та я його міг переважить.

А як виходили битись за місто троянське ахеї,

В натовпі він не лишався від воїнів інших позаду —

515] Не поступившись завзяттям нікому, вперед поривався.

Так багатьох він мужів повбивав у тій битві жахливій.

Ні розказати про всіх я не можу, ні навіть назвати,

Скільки народу побив він, боронячи мужньо аргеїв.

Так і героя убив Евріпіла він, сина Телефа,

520] Мідним мечем, полягло біля нього кетеїв багато —

Товаришів, що загинули через дарунки жіночі.

Вродою кращий за всіх після світлого був він Мемнона.

А як зайшли у коня дерев’яного, витвір Епея,

Кращі з аргеїв, — мені ж у нашій криївці затишній

525] Двері вхідні відчинять доручили та їх зачиняти, —

Навіть найвищі данаїв вожді і старшина військова

Сльози втирали, в самих же до того й коліна тремтіли,

В сина ж твойого ні разу мої не побачили очі,

Ні щоби зблід на лицях прекрасних, ані щоби сльози

530] З них витирав. Навпаки, весь час він благав мене дуже

Дати з коня йому вийти, хапавсь за меча рукоятку,

За міднокований спис, замишляючи лихо троянцям.

А як уже зруйнували Пріамове місто високе,

Долю свою й нагороду він цілий повіз і здоровий

535] На кораблі, не поранений гострою міддю ні разу,

Ні врукопаш не побитий, як то у походах воєнних

Завжди буває, коли в них Арей без розбору лютує”.

Щойно промовив я це — бистроногого тінь Еакіда

Вже подалася лугами, що рясно цвіли асфоделом,

540] Рада з того, що достойним хвали її сина назвав я.

Душі всіх інших мерців, що життя позбулися, стояли

В смутку, і кожна у мене про власні питала турботи.

Тільки Еанта душа, що був Теламоновим сином,

Мовчки стояла сама, на мою іще гнівна звитягу,

545] Що на змаганні біля кораблів я від нього звитяжив

Зброю Ахілла, — мені віддала все сама його мати,

А присудили троянців сини і Паллада Афіна.

Не вигравати у тому змаганні було б мені краще!

Бо задля нього землею покрито вже голову мужа

З іменем славним Еант, що був і на зріст, і на вроду

Кращим з данаїв після бездоганного сина Пелея.

Отже, до нього звернувшись, я лагідне слово промовив:

“О Теламона дитя бездоганне, Еанте! Чи й мертвий

Гніву на мене свого не зупиниш за ту осоружну

555] Зброю, — іі-бо на горе аргеїв боги дарували.

Ти ж, наша краща опора, загинув! І от за тобою,

Як і за сином Пелея Ахіллом, усі ми, ахеї,

Тяжко сумуєм весь час. Ніхто в твоїй смерті не винен,

Крім тільки Зевса, що страшно зненавидів списооружне

560] Військо данаїв і смертну й для тебе призначив годину.

Отже, наблизься, владарю, щоб наші слова і розмову

Вислухать. Стримай же гнів свій і серце своє невгамовне”.

Так говорив я; та він не відмовив нічого й подався

Разом із душами інших померлих у пітьму Ереба.

565] Хоч і розгніваний, він розмовляв би зі мною чи я з ним,

Та забажало моє уже серце у грудях коханих

Душі побачити й інших мерців, що життя позбулися.

Був там прекрасний Мінос, що Зевсові сином доводивсь,

З берлом в руці золотим над мертвими суд учиняв він

570] Сидьма; вони ж, владаря оточивши, суда його ждали,

Сидячи й стоячи в широкобрамній оселі Аїда.

Далі ще там велетенську я тінь Оріона побачив,.

Звірів гонив він по луках, що рясно цвіли асфоделом, —

В горах пустинних колись за життя повбивав отих звірів

575] Мідною він булавою, яка не ламалась ніколи.

Бачив я там іще Тітія, сина преславної Геї, —

Він на землі там лежав, аж дев’ять зайнявши пелетрів;

Двоє шулік шматували з обох йому боків печінку,

Нутрощі рвали йому, і не міг він руками відбитись.

580] Зевса дружину він славну збезчестив Лето, що у Дельфи

Йшла крізь луги панопейські — чудові місця хороводів.

Бачив і Тантал а я, що мук зазнає там страшенних:

Він серед ставу стояв; досягала вода підборіддя;

Спрагою мучений тяжко, води все ж не міг він дістати.

585] Скільки старий нахилявся, щоб спрагу свою утолити,

Стільки вода відпливала, стікаючи вся, й під ногами

Чорна земля залишалась, осушена божим велінням.

Зверху, з високих дерев густолистих, звисали до нього

Груші, й гранати розкішні, і яблунь плоди соковиті,

590] Смокви солодкі й маслини, що пишно рясніють навколо.

Тільки-но руку простягне старий до плодів, шоб зірвать їх,

Раптом їх вітер рвучкий аж до темної хмари підносить.

Бачив я там і Сізіфа, що в муках тяжких знемагає.

Камінь вгору важкий, вхопившись обіруч, котив він, —

595] Всю напруживши міць, руками й ногами упершись,

Камінь вгору котив він; коли вже його через гребінь

Перекотить залишалось, назад весь тягар обертався,

Й знов аж в долину навально той камінь летів безсоромний;

Знов він вгору його в напрузі котив, і спливало

61)0] Потом тіло усе, й голова вся пилом куріла.

Ще після того я там побачив Гераклову силу,

Привид його; а сам він з богами безсмертними разом

В щасті живе, струнконогу він Гебу дружиною має,

Зевса великого доньку і золотовзутої Гери.

605] Шелест від тіней навколо весь час там лунав, наче клекіт

Птахів сполоханих; він же, до темної ночі подібний,

Голого лука з стрілою тримав, тятиву натягнувши, —

Грізно навкруг озирався, спустить її зразу ж готовий.

В нього на грудях виблискував страшно перев’яззю взятий

Ремінь, весь в золоті, й тонко різьбились по нім візерунки:

Дикі ведмеді, і вепри, ще й леви до них вогнеокі,

Битви жорстокі, і січі, й побоїща, й людоубивства.

Хто так майстерно це вирізьбив, більше нехай не майструє —

Той, що з такою майстерністю вмів цей оздобити ремінь!

615] Зразу мене упізнавши, як тільки-но глянув очима,

Скорбно тоді він до мене із словом звернувся крилатим:

“О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!

Випало долі лихої зазнати й тобі, бідоласі,

Ти, як і я, перетерпів під сонячним сяйвом багато.

620] Хоч я і Зевса Кроніда був сином, зазнав я недолі

Й лиха без краю й кінця; набагато я гіршому мужу

Мусив служити, і працю завдав він мені щонайтяжчу.

Врешті послав він сюди мене — пса привести, — вже нічого

Важчого, думав він, більше не можна мені загадати.

625] Виконав все ж таки й це я, і пса із Аїда я вивів, —

Допомогли-бо Гермес і Афіна мені ясноока”.

Мовивши так, в оселю Аїда назад відійшов він,

Я ж залишився на місці й чекав, чи не прийде ще інший

Хтось із героїв-мужів, що колись їх спіткала загибель.

630] Міг би, яких мені хтілось, мужів я побачити давніх:

І Пірітоя, й Тесея — преславних нащадків богівських.

Та позлітались раніше громади мерців незліченні

З криком жахливим, — блідий всього охопив мене острах.

Щоб не послала на мене потворну страшної Горгони

635] Голову з пітьми Аїда сама Персефона славетна.

Зразу ж по тому вернувсь я на свій корабель, і супутцям

Вийти на нього звелів, і причали усі відв’язати.

До кочетів вони, швидко зійшовши, усі посідали.

Хвиля нас легко несла течією ріки Океану —

640] Від веслування спочатку, а потім за вітром попутним.

ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА

ЗМІСТ ДВАНАДЦЯТОЇ ПІСНІ

ВЕЧІР ТРИДЦЯТЬ ТРЕТЬОГО ДНЯ

Одіссей закінчує свою розповідь. Повернення на острів Еею. Поховання Ельпенора. Кіркея описує Одіссею небезпеки, які мають трапитись йому в Дорозі. Він залишає її острів. Сирени. Блукаючі скелі. Плавання між скель Харібди і Скілли, яка одразу знищує шістьох із Одіссеєвих супутців. Всупереч волі Одіссея, корабель його зупиняється біля берегів Трінакії. Супуші його, затримані на острові супротивними вітрами, вичерпавши всі свої припаси, терплять голод і, нарешті, порушивши дану ними клятву, вбивають биків Геліоса. Роздратований бог вимагає, щоб Зевс покарав святотатство, і Одіссеїв корабель, що вийшов знову в море, розбито Зевсовими громами. Всі гинуть у хвилях, крім Одіссея, який, ще раз уникнувши Харібди і Скілли, опиняється на березі острова, де живе Каліпсо.

СИРЕНИ, СКІЛЛА І ХАРІБДА, БИКИ ГЕЛІОСА

Легко проплив корабель течією ріки Океану,

Потім по хвилях широкопросторого моря на дальній

Острів Еею прибув, де Еос, що в імлі народилась,

Має оселю й веде хороводи, де Геліос сходить.

5] Там корабель на пісок прибережний ми витягли зразу,

Вийшли самі на високий, бурунами пінений берег,

Там і поснули усі, на Еос божественну чекавши.

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

Вислав супутників я наперед до Кіркеї в домівку —

10] Звідти до нас принести Ельпенора померлого тіло.

Хворосту вмить нарубавши, де берег стрімкий височіє,

Ми юнака поховали, омивши гіркими сльозами.

Потім, коли і померлий згорів, і уся його зброя,

Пагорб насипали ми і поставили стовп вікопомний,

15] В землю доладне весло увіткнувши на версі могили.

Все відбули ми як слід. Не вкрилось, проте, від Кіркеї

Те, що з Аїду назад ми вернулись, і, гарно убрана,

Вийшла до нас вона, й слідом внесли покоївки багато

Хліба, і м’яса, і посуд з іскристим вином пурпуровим.

20] Ставши всередині, мовила так у богинях пресвітла:

“Люди відважні, живими в оселю Аїда зійшли ви,

Двічі вмирущі, тоді як усі тільки раз умирають.

Нині ж вином утішайтесь і страви оці споживайте

Тут цілий день; а завтра, як тільки-но блисне світанок,

25] Далі собі попливете; сама вам і путь покажу я,

Дам і поради напутні, щоб жодна напасть лиходійна

Вас ні на суші, ні в морі нещастям гірким не спіткала”.

Так говорила вона, й ми послухали серцем відважним.

Так цілий день ми тоді аж до заходу сонця сиділи,

30] М’ясом живилися вволю й солодким питвом утішались.

Згодом, як сонце зайшло і темрява все огорнула.

Спать полягали всі там, де стояв корабель на причалі.

Взявши за руку, мене посадила від інших окремо,

Поруч лягла на піску і розпитувать стала богиня.

35] Оповідати про все їй тоді розпочав я докладно.

Мовила так наостанку до мене Кіркея-владарка:

“Так і повинно було воно статись. Та все ж ти послухай,

Що я скажу і про що тобі потім сам бог нагадає.

Спершу сирен ти зустрінеш, що чаром своїм нездоланним

40] Кожну людину чарують, яка лиш до них підпливає.

Хто до сирен несвідомо наблизиться й тільки почує

Голос їх, той вже додому не вернеться, діти й дружина

Не побіжать уже взустріч йому, не радітимуть шумно,

Дзвінкоголосим-бо співом сирени його зачарують,

45] Сидячи там на лужку; наче гори, навкруг височіють

Кості загиблих людей, тільки шкіра на них дотліває.

Ти ж поуз них пропливи, заліпивши супутникам вуха

Воском медяним розм’яклим, шоб часом вони не почули

Співу того. А схочеш ти сам їх послухати пісні,

50] Хай тебе міцно вірьовками стійма прив’яжуть за руки

Й ноги до щогли швидкого твого корабля, щоб безпечно

Міг ти від співу сирен усю насолоду відчути.

А як благатимеш ти розв’язати й наказувать будеш,

Линвами хай до щогли тебе ще міцніше прив’яжуть.

55] А як зуміють вони провести повз сирен корабель твій.

То не скажу тобі зараз докладно, яку тобі далі

Вибрать дорогу, — сам ти тоді вже порадитись мусиш

З розумом власним, — але про обидві тобі розповім я.

Скелі стрімкі на одній ти побачиш дорозі, під ними

Хвиля реве гомінка синьоокої там Амфітріти.

Скелі блуденні — так їх щасливі боги називають.

Птахи і ті пролітати не сміють повз них ані навіть

Тихі голубки, що носять амбросію батькові Зевсу, —

Кожного разу одну із них рівна вихоплює скеля,

65] Й мусить новою щоразу число їх поповнювать батько.

Жоден тих скель не минув корабель, що до них наближався,

Тільки самі їх уламки й тіла мореплавців одважних

Хвиля та вихри вогнисті по морю бурхливому носять.

Тільки один ті скелі минув корабель мореплавний,

70] Всюди уславлений Арго, коли від Еета вертався.

Був би і цей корабель об скелі високі розбився,

Та провела його Гера, що дуже Ясона любила.

В іншому напрямі теж є дві скелі — широкого неба

Бескидом гострим сягає одна, оповита у темну

75] Хмару, — чистим повітря над ним не буває ніколи,

Влітку чи то восени та хмара над ним не зникає.

Смертному ані зійти на ту скелю, ні з неї спуститись,

Навіть хоч би й з двадцятьма руками він був і ногами,

Надто-бо рівна та скеля, немовби обтесана гладко.

80] Є там печера хмурна посередині скелі тієї.

Прямо на захід вона до Еребу лежить, — мимо неї

Ти із доладним прямуй кораблем, Одіссею пресвітлий.

Ще ні один чоловік боєздатний, стріляючи з лука,

З моря не міг досягнути глибокої тої печери.

85] Скілла живе там жахлива, що гавкає несамовито.

Голос її скавучить, немов у щеняти малого,

З вигляду ж — люте страхіття вона, і нікому не мило

З нею стрічатися, навіть коли б якийсь бог її здибав.

Ніг аж дванадцять у неї, і кожна — огидно потворна,

90] Шість в неї ший довжелезних, на кожній страхіття жахливу

Голову має, а в ній — рядами потрійними зуби,

Часто і міцно поставлені, чорної сповнені смерті.

До половини сховавшись у темній печері глибокій,

Голови всі виставляє вона із провалля страшного,

95] Й пильно чигає зі скелі, і ловить дельфіни, й тюлені,

Й більші потвори морські, які тільки може вхопити,

Безліч-бо їх випасає в морях гомінка Амфітріта.

Ще не хвалився ніхто з моряків, що безкарно проїхав

Він з кораблем повз неї, бо кожного пащею Скілла

100] Зразу ж хапає з мужів, що пливуть кораблем темноносим.

Другу скалу, невисоку, побачиш ти там, Одіссею,

Близько від першої, так як із лука стрілою сягнути.

Дика смоковниця, листям рясніючи, там височіє.

Чорну там воду внизу божиста ковтає Харібда,

105] Тричі ковтає на день і тричі на день викидає

З себе. Отож не наблизься, коли вона має ковтнути,

Бо не врятує тоді тебе навіть землі потрясатель.

Ближче до Скілли тримайся й пою неї жени якнайшвидше

Ти корабель свій, бо краще супутників шість загубити,

110] Аніж усіх заодно з кораблем їх утратити разом”.

Так говорила вона, я ж у відповідь мовив до неї:

“Отже, тепер всю одверто скажи мені правду, богине:

В разі Харібди я згубної якось уникну, чи зможу

Скіллу відбить, як супутців почне вона раптом хапати?”

115] Так запитав я, й мені відказала в богинях пресвітла:

“Знову, зухвальче, на думці у тебе лиш битви та ратні

Подвиги? Навіть безсмертним богам поступитись не хочеш?

Скілла не смертна істота, то ж лихо вона не смертельне,

Дика і люта потвора, ненатла, страшна, нездоланна.

120] Сила — ніщо перед нею, найкраще від неї тікати.

Тільки ж зупинишся ти біля скелі, щоб взятись до зброї,

Дуже боюсь я, що встигне накинутись Скілла й схопити

Стільки мужів з корабля твого, скільки голів є у неї.

Ти ж якнайшвидше пливи, Кратеїду на поміч призвавши,

125] Скіллину матір, що людям на горе її породила, —

їй лиш утримать дочку, щоб знову на вас не напала.

Потім прибудеш на острів Трінакію. Мирно пасуться

Гелія там корови численні й опасисті вівці —

Сім худоби черід і овечих отар стільки ж само,

130] В кожній півсотні голів. Ні приплоду у них не буває,

Ні вимирають вони. їх богині пасуть, пишнокосі

Німфи-пастушки, одна Фаетуса й Лампетія — друга, —

Гелію Гіперіону їх світла зродила Неера.

Та, породивши й зростивши, поважна їх мати далеко

135] Жити послала на острів Трінакію, щоб стерегли там

Батькові вівці вони і пасли корів круторогих.

Як не торкнетеся їх, на думці повернення мавши,

То, хоч зазнаєте лиха багато, в Ітаку вернетесь,

А як торкнетесь, загибель віщую я вам — кораблеві

но й товаришам твоїм. Сам же ти, правда, врятуєшся смерті

Й, хоч загубивши супутців, нескоро повернешся з лихом”.

Так вона мовила, й скоро Еос надійшла злотошатна —

Знову на острів вернулася свій у богинях пресвітла.

Товаришів я тоді розбудив і звелів їм негайно

145] Стати на свій корабель і причали усі розв’язати.

До кочетів вони, швидко зійшовши, усі посідали

Й веслами, сидячи вряд, по сивих ударили хвилях.

А пишнокоса Кіркея, страшна ясномовна богиня,

Чорному вслід кораблеві товариша доброго людям —

150] Вітер попутний — послала, що груди вітрил надимав нам.

Снасті тим часом усі спорядивши, на свій корабель ми

Сіли, — вітер лише та стерничий його спрямували.

З смутком на серці тоді до супутників знов я звернувся:

“Друзі, не я лиш один і не двоє те знати повинні,

155] Що провістила Кіркея мені, в богинях пресвітла.

Отже, я все розкажу вам, щоб знали, чи смерті нам ждати,

Чи від загибелі вдасться втекти і від Керн умкнути.

Передусім уникати вона нам наказує співу

Богоподібних сирен та їх лук, рясноцвітно квітучих.

160] Тільки мені їх послухати вільно. Але перед тим ви

Міцно до щогли мене прив’яжіть, щоб стояв біля неї

Я нерухомо, путами зв’язаний якнайтугіше.

А як благатиму я розв’язати й наказувать буду,

Линвами хай прив’яжуть до щогли мене ще міцніше”.

165] Мовлячи так, докладно супутникам все розповів я.

А корабель наш доладний тим часом за вітром попутним

Швидко до острова, де ті сирени жили, наближався.

Згодом і вітер ущух, і раптом настала навколо

Тиша безвітряна, — бог тоді хвилю морську заспокоїв.

170] З місць повставали супутники всі і, згорнувши вітрила,

Склали на дно корабля їх, самі ж посідали рядами

До кочетів і веслами пінити хвилю взялися.

Взяв тоді воску я круг, подробив його гострою міддю

На невеликі шматочки й міцними став м’яти руками.

175] Швидко розм’як він, бо й сила на нього давила велика,

Й Гелія сяйво жарке, державця Гіперіоніда.

Товаришам я по черзі тоді позаліплював вуха,

Потім вони вже за руки і ноги мене прив’язали

Стійма до щогли міцної, ще й линвами туго скрутивши,

180] Веслами, сидячи вряд, по сивих ударили хвилях.

А на таку вже наблизившись віддаль, що й поклики чути,

Наш корабель бистрохідний не міг від сирен заховатись,

Що почали йому навстріч виводити пісні дзвінкої.

“Гей, Одіссею преславний, ти гордість ахеїв велика!

185] Ну-бо, спини корабель, щоб послухати нашого співу.

Не пропливав тут ніхто на своїх кораблях чорнобоких,

Поки солодкої пісні із уст він не вислухав наших, —

Нею утішений, далі пливе він, дізнавшись багато.

Знаємо все-бо ми, що довелося у Трої просторій

190] З волі богів і аргеям, також як троянцям, зазнати.

Знаємо й те ми, що діється скрізь на землі многоплідній”.

Так вони мовили співом чудовим. І прагнув всім серцем

Співу їх слухати я, і звелів я себе розв’язати,

Товаришам поморгавши, вони ж, все гнучись, веслували.

195] Встали лише Перімед з Еврілохом і, пут іще більше

Взявши та линв, ще міцніше до щогли мене прив’язали.

Тільки як вже проминули той острів і більше не чули

Ні голосів ми сирен, ані їх чарівливого співу,

Товариші мої вірні той віск повиймали, що вуха

200] Ним заліпив я їм, отже, й мене тоді з пут увільнили.

Щойно покинули острів ми той, як здаля над водою

Пару і хвилю побачив велику і гомін почув я.

Повипускали і весла із рук всі гребці з переляку,

Аж зашуміли вони з течією, і враз зупинився

205] Наш корабель, — вже не гнали його гладкотесані весла.

Я ж корабель обійшов, перед кожним спиняючись мужем,

Товаришів підбадьорив, їм мовивши слово ласкаве:

“Не новина для нас, друзі, в лиху потрапляти пригоду!

Лихо нам нині не більше, ніж те, коли силою всіх нас

210] Злобний кіклоп зачинив у печері своїй глибоченній.

А й відтіля ж утекти нам мій розум, порада і вміння

Допомогли, — так само й про це ви згадаєте лихо.

Отже, послухайте й нині мене і робіть, що скажу я.

Сидячи при кочетах своїх, моря глибокого хвилю

215] Веслами дружно гребіть, — можливо, нам Зевс допоможе

Лиха позбутись цього і страшної умкнуть небезпеки.

Отже, й тобі, стерновий, я наказую, — ти ж бережи це

В думці своїй, кораблем доладним керуючи нашим:

Осторонь пари і далі від хвилі цієї спрямовуй

220] Наш корабель та до скелі он тої веди й стережися,

Щоб не втягнуло сюди його й нас до біди не довів ти”.

Так говорив я, й вони послухали слів моїх зразу.

Я не згадав їм про Скіллу, про лихо оте неминуче,

Щоб з переляку і весел своїх не покидали наші

225] Товариші і на дні корабля не сховалися раптом.

Тільки, на жаль, тоді зовсім забув я смутливу Кіркеї

Пересторогу — жодної зброї з собою не брати.

Я ж і славетну броню надягнув і, два списи довженні

В руки узявши, на ніс корабля, на передню подався

230] Палубу, — звідти-бо, я сподівався, з’явитися мала

Скілла печерна, що згубу несла для супутників наших.

Та не побачив нічого я, тільки втомилися очі

Скелю, повиту імлою, з туману весь час виглядати.

З стогоном так і плачем ми вузьку пропливали протоку, —

235] Скілла-бо там по один бік, по другий — божиста Харібда

Грізно ковтала із моря глибокого воду солону.

А як назад викидала, шумливо навкруг клекотіло,

Мов у котлі на великім вогні. І бризками піна

Високо вгору злітала, обидві зрошаючи скелі.

240] А як ізнову ковтала морську вона воду солону,

Вся відкривалась вируюча хлань, і скелі навколо

Грізно лунали, й на дні вже земля відкривалась глибоко

З чорним піском. І блідий охопив всіх супутників острах.

З жахом, загибелі ждучи, дивилися ми на Харібду.

245] Скілла ж в той час з корабля мого бистрого шість ухопила

Товаришів, найсильніших гребців із міцними руками.

Тут на швидкий корабель і супутників я оглянувся

Й тільки побачити встиг, як високо в повітрі мелькнули

Руки та ноги їх. З криком жахливим вони увостаннє

250] Звали мене, на ім’я окликаючи, в тузі сердечній.

Так, як із виступу скелі рибалка на вудці довженній

Разом з поживою рибам мamp;чим на приманку лукаву

Кидає в море грузилом ще й ріг із вола польового,

Й кинута з моря на берег тріпоче сполохана риба, —

255] Так над скалою й вони у повітрі усі тріпотіли.

Біля печери вона їх пожерла, вони ж все кричали

Й руки у смертнім одчаї усе простягали до мене.

Більшого жаху ніколи мої ще не бачили очі,

Хоч і багато зазнав я, шляхами блукавши морськими.

260] А як нарешті уникли ми скель та страшної Харібди

Й Скілли, на острів чудовий пресвітлого бога небавом

Ми прибули. Багато там паслося широкочолих

Гелія Гіперіона чудових корів і овечок.

Здалеку в морі іще на своїм кораблі чорнобокім

265] Чуд я рЄВіння корів, що лунало з обори, й овечок

Мекання тихе. І зразу ж тоді мені спала на серце

Віщого мужа, сліпого фіванця Тіресія, мова

Й слово Кіркеї-ееянки, що наказала суворо

Острова Гелія нам, утіхи людей, уникати.

270] Отже, звернувсь до супутників так я в тузі сердечній:

“Слухайте слів моїх, друзі, що стільки вже лиха зазнали!

Розповісти я повинен Тіресія вам віщування

Й слово Кіркеї-ееянки, що наказала суворо

Острова Гелія нам, подавця утіх, уникати.

275] Там найстрашніше нас лихо спіткає, вони говорили.

Далі ж від острова свій корабель ви спрямовуйте чорний”.

Так говорив я, і любими всі зажурились серцями.

Та відповів Еврілох мені зразу ж докірливим словом:

“Надто твердий уже ти, Одіссею! Ні дух, ані тіло

280] В тебе не слабнуть. Неначе усе воно в тебе з заліза!

Товаришам, що в труді і без сну знемагають, на берег

Забороняєш ти вийти, коли на омитому морем

Острові врешті могли б ми вечерю смачну зготувати.

Ти ж проти ночі, що вже ось надходить, примушуєш раптом,

285] Острів цей обминувши, у млистому морі блукати.

З пітьми ночей і вітри навісні, кораблям на загибель,

Враз виникають. Хто ж бо жахливої згуби уникне,

Як налетить несподівано вихром шаленої бурі

Нот чи Зефір противійний, які найчастіш розбивають

290] Нам кораблі, навіть всупереч волі богів можновладних?

Краще вже зараз ми темній скорімося ночі й на берег

Вийдім вечерю край корабля готувати швидкого,

Вставши ж удосвіта, знов поплинемо в море широке”.

Так говорив Еврілох, і всі його думку схвалили.

295] —тут я збагнув, що хтось із богів нам біду замишляє,

Й так я промовив, із словом до нього звернувшись крилатим:

“Сам я один, Еврілох, проти вашої сили не встою.

Тільки усі мені зараз же клятву дайте велику:

В разі корів ми череду там чи овечок отару

300] Стрінем численну, ніхто хай в зухвальстві злочиннім не сміє

Хоч би єдину вівцю чи корову забити, — спокійно

Страв споживайте, що їх безсмертна дала нам Кіркея”.

Так я сказав, і зразу ж усі поклялись, як велів я.

Потім, коли вже вони присягайся і клятву скінчили,

305] В затишну бухту поставили свій корабель ми доладний,

Біля солодкої близько води, і посходили з нього

Товариші, і смачну почали готувати вечерю.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Згадувать всіх і оплакувать стали супутників любих,

310] Що з корабля похапала й поїла зажерлива Скілла.

Плакали так, поки й сон надійшов до них солодковійний.

А як лишалася ночі третина й заходили зорі,

Бурю жахливу неждано наслав із поривчастим вітром

Зевс, що хмари збирає, й густою окутав імлою

315] Море і землю, і ніч із неба спустилася знову.

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

Витягай ми корабель і в печеру поставили тиху,

Затишне місце для німф та для їх хороводів чудових.

Там на нараду зібрав я усіх і так до них мовив:

320] “Досить в нас їжі й пиття у швидкім кораблі, мої друзі,

Отже, не слід нам чіпати корів, щоб не трапилось лиха.

Гелію всі ці корови належать і тучні овечки,

Богу страшному, який усе бачить на світі, все чує”.

Так говорив я, й вони послухали серцем відважним.

325] Та не вгавав цілий місяць і Нот полуденний, і вітер

Інший не віяв тоді, крім Нота і східного Евра.

Поки їм хліба й вина червоного всім вистачало,

Не зачіпали корів, хоч і як поживитись кортіло.

А почало під запасами дно корабля виглядати,

330] Товариші мимоволі на лови тоді подалися,

Рибу ловити і птицю — усе, що до рук попадало, —

Вудками, петлями тощо, бо голод їм шлунки тривожив.

Вийшов я якось на острів углиб, щоб богам помолитись,

Може, з них котрий нам шлях повернутись додому покаже.

335] Отже, коли відійшов від супутників я далеченько,

Руки умив і в затишнім місці, од вітру укритім,

Із молитвами до всіх звернувся богів олімпійських.

Сон найсолодший злили вони потім мені на повіки.

Раду тим часом лиху подав Еврілох товариству:

340] “Слухайте слів моїх, друзі, що стільки вже лиха зазнали!

Кожною смертю немило вмирати людині бездольній,

Вмерти ж із голоду, в ньому загибель знайти — найстрашніше.

Отже, давайте Гелія кращих корів одберімо

Й жертву богам принесім, що простором небес володіють.

345] А як повернемось ми до Ітаки, вітчизни своєї,

Храм величний негайно збудуємо Гіперіону

Гелію ми й багато коштовних дарів принесемо.

А як у гніві на нас за корів круторогих він схоче

Наш корабель, за згодою інших богів, погубити, —

350] Краще волію, в воді захлинувшись, загинути зразу,

Аніж поволі вмирать на пустинному острові цьому”.

Так говорив Еврілох, і всі його думку схвалили.

Зразу ж тоді вони Гелія кращих корів одібрали

З стад його, — від темноносого-бо корабля недалеко

355] Паслися широкочолі корови його круторогі.

їх оточили вони і молитися стали безсмертним,

Свіже зриваючи листя із високоверхого дуба,

Білого-бо на швидкім кораблі не було вже ячменю.

А помолившись, корів повбивали і шкуру обдерли,

360] Потім, відрізавши стегна, їх жиром обабіч обклали,

Згорнутим вдвоє, а зверху сирим іще м’ясом накрили.

Та не було в них вина поливати палаючі жертви,

То покропили водою і нутрощі смажити стали.

Стеша телиці спаливши й утроби її скуштувавши,

365] Решту усю на шматки порубали й рожнами проткнули.

Саме тоді від повік моїх сон відлетів найсолодший.

До корабля я швидкого пішов на морське узбережжя.

Вже недалеко свого корабля крутобокого бувши,

Раптом відчув я, як смаженим звідкись приємно запахло.

370] З зойком болючим тоді заволав до богів я безсмертних:

“Зевсе, наш батьку, і всі ви, одвічні боги всеблаженні!

Горя ж мені завдали ви, тим сном лиховійним приспавши!

Товариші тут страшного накоїли лиха без мене”.

З вістю до Гелія Гіперіона прийшла довгошатна

375] Діва Лампетія — що ми корів його кращих убили.

Серцем розгнівався він і так до безсмертних промовив:

“Зевсе, наш батьку, і всі ви, одвічні боги всеблаженні!

Тяжко скарайте людей Одіссея, сина Лаерта!

Надто зухвало вони тих корів повбивали, якими

Тішивсь я кожного разу, на зоряне сходячи небо

Чи повертаючись знову з небесного шляху на землю.

А як не буде за вбитих корів їм належної кари,

То до Аїда зійду я й світитиму там для померлих”.

В відповідь так йому Зевс, що хмари збирає, промовив:

385] “Гглію, краще й надалі світи для безсмертних у небі,

А заодно і для смертних людей на землі плодородній.

Я ж незабаром швидкий корабель їх, сліпучу метнувши

Блискавку, вщент розіб’ю посеред винно-темного моря”.

Все це давно від Каліпсо прекрасноволосої чув я,

390] їй же, казала вона, все Гермес розповів, оповісник.

Отже, пішов я тоді до свого корабля і до моря

Й вилаяв всіх, перед кожним спиняючись; та не могли ми

Ради вже дати ніяк, бо корови були уже вбиті.

Потім боги ще й’такі показали супутцям ознаки:

395] Зняті заповзали шкури, сире на рожнах і печене

М’ясо замукало, наче корови живі обізвались.

Шість уже днів безустанно мої так супутники любі,

Учти справляючи, Гелія кращих корів поїдали.

Тільки як день надійшов від Зевса Кроніона сьомий,

400] Вітер нарешті затих і страшна заспокоїлась буря.

Вийшли на свій корабель ми й поплинули в море широке,

Щоглу поставивши й білі на ній розпустивши вітрила.

А як далеко ми острів лишили й ніяка навколо

Не маячила земля, саме лише небо та море,

405] Хмару всю чорну раптово наслав громоносний Кроніон

На корабель наш доладний, і море під нею стемніло.

Отже, недовго він плинув спокійно — Зефір шумовійний

З заходу враз налетів, і страшна розлютилася буря.

Вихру поривом рвучким зірвало із щогли обидві

410] Линви, і щоглу звалило, й на дно, вже водою залите,

Снасті попадали. Щогла з корми корабельної, впавши,

По голові стерника зачепила і череп відразу

Геть роздробила йому; наче той водолаз, він з помосту

Швидко пірнув, і покинула кості душа благородна.

415] Зевс загримів у ту мить і метнув в корабель наш перуном,

Аж затрусився увесь він, уражений Зевса перуном,

Сіркою разом запахло, й попадали в море супутці.

Мов вороння, вони круг корабля чорноносого в бурній

Хвилі кружляли, — відмовив їм бог повороту додому.

420] По кораблю я метавсь, поки хвилі ударом від кіля

Геть відірвало обшивку, й оголену снасть бурунами

Змило, і щогла за кілем услід попливла, а за нею

Линва ремінна із шкури волової в хвилях тяглася.

Міцно із кілем я щоглу зв’язав тоді линвою тою

425] Й, сівши на нього, віддався на волю вітрам буревійним.

Став затихати Зефір, і страшна заспокоїлась буря,

Та несподівано Нот тривогою в серце повіяв,

Щоб не погнав мене знов він згубній назустріч Харібді.

Так цілу ніч мене вітром носило; як сходило сонце,

430] Знову між скелями Скілли я був і страшної Харібди.

Саме в ту пору ковтала морську вона воду солону.

Скочивши раптом, за дику смоковницю я ухопився

Й, наче кажан, у повітрі повис, і не міг ні ногами

Я обіпертись на землю, ні вище на дерево влізти,

435] Надто-бо низько коріння було, а віття — високо, —

Довге й крислате, тінню воно укривало Харібду.

Міцно тримався я там, дожидаючи, щоб відригнула

Кіль вона й щоглу назад, і хоч пізно, а все ж я діждався

їх, — аж тоді, як суддя, розібравши на зборах багато

440] Позовів юні завзятої, йде вже нарешті вечерять,

Тільки тоді з уст Харібди з’явилися ті деревини.

Враз від смоковниці я відірвав свої руки і ноги

Й прямо в розбурхану хвилю упав, деревин недалеко,

Виліз на них і руками щосили почав веслувати.

445] Скіллі усе ж таки батько людей і богів не дозволив

Вгледіть мене, — не уник би інакше я наглої смерті.

Дев’ять днів так тримавсь я. У пітьмі нічній на десятий

Кинутий був на Огігію-острів богами. Каліпсо

Там пишнокоса живе, страшна ясномовна богиня,

450] Що годувала й кохала мене. І навіщо б я знов це

Мав говорити? Ще вчора все в домі тобі розповів я

Й славній дружині твоїй. Та й зовсім мені нецікаво

Знов говорити все те, що докладно тобі розповів я”.

ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА

ЗМІСТ ТРИНАДЦЯТОЇ ПІСНІ

ТРИДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ ДЕНЬ І РАНОК ТРИДЦЯТЬ П’ЯТОГО

Одіссей, нагороджений щедро царем Алкіноєм, царицею Аретою і феаками, залишає з наближенням ночі їх острів. Він засинає. Тим часом корабель феакійський, швидко закінчивши своє плавання, досягає Ітаки. Наблизившись до Ферганської пристані, мореплавці виносять сонного Одіссея на берег і там залишають його з усіма скарбами, які він одержав від феаків. А самі віддаляються. Роздратований Посейдон перетворює їхній корабель у скелю. Одіссей прокидається, але не впізнає своєї землі, яку Афіна вкрила густим туманом. Богиня зустрічається з ним у вигляді юнака. Він розповідає вигадану пригоду; тоді Афіна відкривається йому, прибравши вигляд діви. Сховавши Одіссеєві скарби у гроті наяд, богиня дає йому настанову, як помститися на женихах, перетворює його у злиденного старця і, наказавши йому йти у глиб острова до свинопаса Евмея, сама відлітає в Лакедемон до Телемаха.

ВІДПЛИТТЯ ОДІССЕЯ З КРАЇНИ ФЕАКІВ

І ПРИБУТТЯ ДО ІТАКИ

Так говорив Одіссей, і тиша навколо настала.

Мов зачаровані, всі в звечорілих сиділи покоях.

Зрештою так Алкіной, озвавшись до нього, промовив:

“Як уступив, Одіссею, на мідний поріг ти у дім мій

5] Високоверхий, то певен я, що й до свого незабаром

Вернешся ти без блукань, хоч багато зазнав їх раніше.

Вам же, старшино шановна, що в домі моєму іскристе

П’єте пошани вино й наслухаєте співу аедів,

Ось що, до кожного й всіх вас звертаючись, маю сказати:

10] В гладко обтесаній скрині вже складено й шати для гостя,

Й вироби з золота тонко відлиті, й всі інші дарунки,

Що поприносили ви йому, радники славних феаків.

Даймо, крім того, йому по триногу великому кожен

І по котлові, а потім, з народу зібравши, свої ми

15] Втрати повернем; важкий для одного це був би дарунок”.

Так говорив Алкіной, і подобалось всім його слово.

Потім вони спочивать по своїх розійшлися домівках.

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

До корабля вони з мідним усі поспішили начинням.

20] Ходячи по кораблю, Алкіноєва сила священна

Порозкладала старанно під лавами всі ті дарунки,

Щоб не були на заваді гребцям, як за весла засядуть.

До Алкіноя посходились учту вони готувати.

їм заколола бика Алкіноєва сила священна

25] В честь темнохмарного Зевса Кроніда, що всім володіє.

Стегна спаливши, самі вони в учті розкішній велику

Мали утіху. Співав перед ними співець божественний,

Славний між людом усім Демодок. Одіссей же до сонця

Ясного голову все повертав з нетерпіння — коли вже

Зайде воно, так прагнув він швидше від’їхати звідти.

Так, як вечері жадає ратай, що майстерного плуга

На новині цілий день йому тягнуть воли винно-темні,

Й серцем радіє, коли вже на захід схиляється сонце

Й близько вечеря, і вже він іде, ледве тягнучи ноги,

35] Так же радів Одіссей, як на захід схилилося сонце.

До веслолюбних феаків тоді він почав говорити,

До Алкіноя свою найбільше звертаючи мову:

“О Алкіною, владарю, в усіх племенах найславніший!

Вирядіть в путь ви мене, узливання створивши, самі ж тут

40] Будьте здорові! Здійснилось-бо те, чого прагнув я серцем —

І поворот, і коштовні дари, — хай богове небесні

Благословлять їх, нехай безпорочною вірну дружину

Й друзів своїх у здоров’ї знайду я, додому вернувшись.

Ви ж залишайтесь на радість дружинам, від юності любим

45] Подругам вашим, і дітям своїм. Хай богове пошлють вам

Всякого щастя, й хай люд ваш ніякого лиха не знає!”

Так говорив він, і всі це схвалили й погодились гостя

Вирядить гідно в дорогу, усе-бо він мовив доладно.

От до окличника мовить тоді Алкіноєва сила:

50] “Воду з вином розведи, Понтоною, в кратері й навколо

Всім піднеси, щоб могли, помолившися батькові Зевсу,

Гідно ми нашого вирядить гостя до рідного краю”.

Мовив він так, і вино розмішав Понтоной медоплинне

Й кожному в кубок налив, і усі, в своїх сидячи кріслах,

55] Вічним, блаженним богам, що простором небес володіють,

Стали творить узливання. Підвівсь Одіссей богосвітлий

І, до Арети наблизившись, келих подав їй дводонний,

Потім промовив, із словом до неї звернувшись крилатим:

“Будь, володарко, здорова на довгі літа, поки прийдуть

60] Старість і смерть, — вони-бо нікого з людей не минають.

Я від’їжджаю, а ти будь щаслива у домі своєму

З любими дітьми, й людьми усіма, й владарем Алкіноєм”.

Мовивши це, ступив на поріг Одіссей богосвітлий.

Разом послала й окличника з ним Алкіноєва сила,

65] Щоб на швидкий корабель до моря його супроводив.

Слідом служебниць-жінок Арета за ними послала,

З випраним чисто плащем прямувала одна і з хітоном,

Друга добротну несла прегарного виробу скриню,

Ще одна з хлібом і темно-червоним вином поспішала.

70] До корабля підійшли вони всі і до берега моря,

Славні супутники, з рук їх принесені речі прийнявши,

Склали на дно корабля — і вино, й розмаїті наїдки.

Для Одіссея ж вони на кормі корабля їх швидкого

Килим послали й ряднину, щоб міг на них він спокійно

75] Виспатись. Зразу ж тоді підійшов він до ложа і мовчки

Ліг спочивати. За весла вони посідали рядами

Й линви од каменів, з дір, в них пробитих, усі відв’язали.

І нахилились гребці й ударили веслами море.

Впав Одіссеєві сон найсолодший тоді на повіки,

80] Непробудимо солодкий, найближче до смерті подібний.

Мов у полях жеребці, четвернею запряжені в повіз,

Мчать як шалені під ляск батога по широкій дорозі,

Аж підіймаються високо вгору вони над землею,

Так піднімався і ніс корабля, а позаду багряна

Хвиля шумливого моря аж пінилась, так бушувала.

Плив корабель неухильно вперед, і ні яструб, ні сокіл,

Птах найбистріший, не міг би у летові з ним порівнятись.

Швидко летів корабель, морську розсікаючи хвилю

Й мужа везучи, що розумом був до богів лиш подібний,

90] Надто багато-бо горя зазнав він душею раніше

В січах тяжких з ворогами, у хвилях бурхливого моря.

Спав він спокійно тепер, про лихо колишнє забувши.

Ледве на небо зоря світлосяйна зійшла провістити

Близьке настання Еос, що з досвітньої мли виникає,

95] А корабель мореплавний до острова вже наближався.

Є на Ітаці затока, що назву від Форкіна має,

Старця морського; при вході до неї два миси обабіч,

З моря скелясті й пологі всередині тої затоки.

Миси від буйної хвилі її захищають, що зовні

100] Вітер здіймає, — всередину бухти тієї зайшовши,

Без якорів кораблі добропалубні можуть стояти.

Край узбережжя затоки стоїть довголиста олива,

А біля неї чудова тіниста печера, священний

Захисток німф чарівних, що наядами їх називають.

105] Є у печері тій амфор камінних багато й великих

Келихів; бджоли роями гніздяться у ній медоносні.

Є ще великі там кросна камінні, — на них собі німфи

Тчуть пурпурово-барвисті вбрання, що аж глянути любо;

Є й дзюркотливі джерела. Два входи до тої печери:

110] Входом північним і людям до неї проходити можна,

Вхід же із півдня — лише для богів, і не вільно нікому

З смертних проходити ним, богам лише вхід той відкрито.

От увійшли вони в бухту знайому. І до половини

На узбережжя положисте їх корабель із розгону

115] Вибіг, — веслами руки гребців його так підганяли.

З добре обладнаних лав корабля вони вийшли на берег,

Насамперед із корми Одіссея гуртом перенісши,

Разом з рядниною й килимом ясним, що в них спочивав він,

На прибережний пісок оповитого сном положили.

120] Потім дарунки позносили, що на дорогу додому

Славні феаки дали, завдяки допомозі Афіни.

Склали докупи усе під оливу вони довголисту

Одаль дороги, щоб шкоди хто-небудь з людей перехожих

Не наробив, поки сам Одіссей ще від сну не прокинувсь,

125] Зразу ж додому назад попливли. Та землі потрясатель

Грозьб не забув, що раніш богорівному він Одіссею

Ними грозив, і у Зевса тоді попросив він поради:

“Зевсе, наш батьку! Пошани ніякої поміж богами

Більше не матиму я, якщо смертні мене не шанують,

130] Навіть феаки, що рід свій славетний від мене виводять.

Я сподівався, що, лиш перетерпівши лиха багато,

Вернеться все ж Одіссей; повороту додому від нього

Не відбирав я, бо ти ж обіцяв, головою кивнувши.

Сплячим його відвезли на швидкім кораблі через море,

135] І на Ітаці зсадили, й численних дарів надавали:

Золота, й міді багато, і тканого безліч одіння —

Стільки із Трої собі Одіссей не привіз би напевно,

Навіть із долею здобичі цілим додому вернувшись”.

В відповідь так йому Зевс, що хмари збирає, промовив:

“Що це ти кажеш, землі потрясателю вельмимогутніи!

Не зневажали тебе ще боги. Та воно й неможливо

Не шанувать одного з найстаріших богів і найкращих,

А як з людей хто, могутністю й силою слабших, посміє

Не поважать тебе, завжди ти зможеш його покарати.

145] Отже, роби, як бажаєш, як серцю твоєму завгодно”.

В відповідь мовив йому Посейдон, землі потрясатель:

“Так би зробив я усе, як мовиш мені, темнохмарний,

Тільки тебе я боюся і гніву твого уникаю.

Нині ж я хочу феаків отой корабель пречудовий,

150] Що із виправи додому вертається, в морі туманнім

Геть розтрощить, щоб назавжди одвикли вони подорожніх

Переправляти, ще й місто горою від них заслоню я”.

В відповідь так йому Зевс, що хмари збирає, промовив:

“Друже мій, ось як моєму то серцю найкращим здається:

155] Тільки-но люди із міста побачать здаля корабель той,

Що підпливатиме, в камінь його оберни біля суші,

Виглядом схожий на той корабель, щоб усі дивувались

Люди, що довгою їхнє заслонено місто горою”.

Щойно почув ці слова Посейдон, землі потрясатель,

ібо рушив він прямо до Схерії, де проживають феаки,

Й там дожидав він. Близько вже був корабель мореплавний,

Швидко йдучи. Наблизивсь до нього землі потрясатель,

Перетворив його в скелю; долонею вдаривши зверху,

Міцно його закріпив і сам відійшов після того.

165] Перемовлятись словами крилатими поміж собою

Славні тоді почали моряки, довговеслі феаки.

Переглядаючись, так поміж себе вони говорили:

“Лишенько! Хто ж то швидкий корабель, що вертався

додому,

Раптом у морі спинив, коли близько він там показався?”

170] Так то один з них, то другий казав, а що сталось — не знали.

Отже, озвався тоді Алкіной і так до них мовив:

“Горенько! Ось воно давнє збулося-таки віщування

Батька мого, що сказав: на нас Посейдон прогнівиться

Тим, що ми через моря перевозці для всіх безодмовні.

175] Прийде година, казав, коли наш корабель пречудовий,

Що повертатися буде з виправи, в туманному морі

Бог нам розтрощить і довгою місто заслонить горою.

Так повістив мені батько, і все це збувається нині.

Отже, послухайте всі і зробіть те, що зараз скажу вам:

180] Не перевозьте нікого з людей, хто б до нашого міста

Не нагодивсь. Посейдонові ж зараз дванадцять добірних

В жертву биків принесім, може, зглянеться він і ласкаво

Міста не буде високою нам заслоняти горою”.

Так він сказав, і биків вони в страсі взялись готувати.

185] Потім щиро благать почали владаря Посейдона

Славні вожді та правителі всі феакійського люду,

Стоячи круг вівтаря. Одіссей пробудився тим часом,

Лежачи на вітчизняній землі, та її не впізнав він,

Бо не бував тут давно. Крім того, Паллада Афіна,

190] Зевсова донька, туманом її огорнула, щоб часом

Хтось і його не впізнав, щоб самій йому все розказати,

Щоб ні дружина, ні друзі й сусіди його не впізнали,

Поки на всіх женихах за зухвальство їх він не помстився.

Ось чому нині здавалося іншим усе владареві —

195] Бухти вигідної плесо, й виткі узбережні стежини,

И скелі стрімчасті, й дерева, що порозростались навколо.

Раптом підвівся і став, у рідну вглядаючись землю,

Й голосно він заридав, по стегнах долонями вдарив

І в невимовному жалі до себе самого промовив:

200] “Горе мені! До кого, в яку я країну потрапив?

Чи непривітні та дикі тут люди, що правди не знають,

Чи доброзичливі серцем, гостинні і богобоязні?

Де ці скарби я великі подіну? І де ж це нарешті

Я опинився? Було б таки краще мені у феаків

205] Там залишатися! Вдався б до когось я з владців могутніх,

Хто полюбив би мене і до рідного вирядив краю.

Де ж це сховати тепер, я не знаю. А тут залишати

Я б не хотів, щоб усе воно здобиччю інших не стало.

Горенько! Несправедливі були і не дуже розумні

210] Славні вожді та правителі всі феакійського люду, —

В край мене інший вони завезли, обіцявши на острів,

Видний здаля, на Ітаку везти, й не дотримали слова.

Зевс їм відплатить, благаючих всіх оборонець, що й інших

Сам назирає людей і всім віддає по заслузі.

215] Гляну ж тим часом, скарби полічу я свої та побачу,

Чи не забрали феаки чого, кораблем від’їжджавши”.

Мовивши так, заходивсь казани, і триноги лічити,

Й вироби всі золоті, і чудові одіння взористі, —

Не бракувало нічого. У тузі по рідному краю

220] Над узбережжям шумливого моря почав він блукати,

Тяжко сумуючи. Близько до нього підходить Афіна

В вигляді хлопця, овечих отар пастуха молодого,

Ніжного вродою, наче якогось державця дитина,

З гарним плащем добротканим, на плечах ізгорнутим вдвоє,

225] З списом в руках, а ноги світлисті в сандалії взуто.

Глянув на неї й зрадів Одіссей, і, підходячи навстріч,

Так він промовив, із словом до неї звернувшись крилатим:

“Друже мій, першим тебе я у цій зустрічаю країні.

Будь же здоров і не стався до мене з чуттям зловорожим,

230] А порятуй мої речі й мене порятуй. Наче бога,

Щиро благаю тебе й до колін я твоїх припадаю.

Ти ж мені правду усю розкажи, щоб знав я напевно,

Що за земля, що за край тут. Який його люд населяє?

Острів то, що звідусіль його здалеку видно, чи берег

235] То суходолу родючого, що виступає у море?”

В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:

“Чи не дурний ти, чужинче, та й здалеку, мабуть, прибув ти,

Що запитав про цю землю у мене! Отож не така-то

Вже й невідома вона, — багато хто знає про неї

240] І поміж тими людьми, що далеко живуть на схід сонця,

І серед тих, що за нами на заході млистім домують.

Надто скеляста вона, так що кіньми по ній не проїхать,

Та не така-то вже й бідна, хоч, правда, не дуже простора.

Хліба родить вона і вина виноградного завжди

245] Вдосталь, бо часто й дощі тут ідуть, і роса випадає;

І пасовиська для кіз і свиней тут чудові, й багато

Всякого лісу навколо, й джерел із водою питною.

Тим-то, чужинче, Ітаки ім’я досягло і до Трої,

Що десь далеко, як кажуть, лежить від ахейського краю”.

250] Мовила так, і незламний зрадів Одіссей богосвітлий,

Втішений тим, що він в ріднім краю, як йому сповістила

Зевса егідодержавного донька, Паллада Афіна.

Отже, озвавсь він і з словом до неї звернувся крилатим,

Та не повів усієї він правди, притримавши слово,

В серці, як завжди, багато ховаючи мислей лукавих.

“Чув про Ітаку давно я, ще бувши на Криті розлогім,

В морі далекому. Нині ж і сам я доплинув до неї

З скарбом своїм. Лишивши і дітям іще стільки само,

Втік я відтіль, бистроногого там Ортілоха убивши,

260] Що народився від Ідоменея й на Криті розлогім

В гонах швидких подолав навіть тих, що й годуються з цього,

Хтів-бо від мене він з Трої привезену всю відібрати

Здобич, що стільки вже горя за неї зазнав я душею

В січах важких з ворогами, у хвилях бурхливого моря,

265] Бо не коривсь його батькові я, біля Трої служивши

В нього в загоні, а сам тоді власну очолив ватагу.

Мідним я списом ударив його, коли він повертався

З поля, а я із товаришем ждали його край дороги.

Ніч тоді темна все небо вкривала, і жодна людина

270] Нас не побачила, — в тайні і душу від нього забрав я.

Тільки коли уже вбив Ортілоха я гострою міддю,

На корабель я побіг фінікіян славетних благати,

В дар пропонуючи їм із здобичі долю чималу.

Взяти благав я з собою мене й одвезти аж у Пілос

275] Чи до Еліди священної, де владарюють епеї.

Силою вітру, проте, відтіля аж сюди їх пригнало

Проти їх волі, — обманювать, видно, вони не збирались.

Отже, блукаючи так, аж сюди уночі ми добились.

В бухту, насилу веслуючи, в’їхали ми, і ніхто з нас

280] 1 не гадав про вечерю, хоч дуже були ми голодні,

Й тільки зійшли з корабля, як тут же і спать полягали.

Зморений тяжко, зразу ж у сон я солодкий поринув.

Скарб фінікіяни мій з корабля позносили швидко

Й там, де лежав я, поклали усе на піску прибережнім.

285] Потім своїм кораблем у Сідонію, край велелюдний,

Знов попливли. Я ж один із зажуреним серцем лишився”.

Так говорив він. Всміхнулась тоді ясноока Афіна,

Ніжно рукою його приголубила, вигляд прибравши

Жінки ставної, вродливої, славної ще й в рукоділлі,

290] Й так йому мовила, з словом до нього звернувшись крилатим:

“Хитрому ж треба й лукавому бути, щоб в підступах різних

Все ж подолати тебе, хоч би й бог із тобою змагався!

Надто вигадливий ти й хитромудрий, ба навіть не хочеш,

В ріднім краю опинившись, оманливих слів і лукавства,

295] Любих тобі ще із віку дитячого, врешті зректися!

Та перестаньмо про це говорити, — умієм обоє

Ми хитрувати, і смертних ти всіх перевищував завжди

В слові й пораді, а я між богами безсмертними славлюсь

Розумом гострим і хитрістю вдачі. Як же це й досі

300] Зевса дочки не впізнав ти, Паллади Афіни? Я ж завжди

В скруті якійсь біля тебе й від лиха тебе захищаю.

Я ж учинила і те, що феакам ти був до вподоби.

Й зараз прийшла я, щоб разом подумати, як тобі бути,

І заховати той скарб, що тобі на дорогу додому

305] Славні феаки дали за порадою й мислю моєю,

І розказати, який тобі клопіт у власному домі

Доля готує. Ти все оце витерпіть конче повинен,

Та не розказуй нікому з жінок чи мужчин, що вернувся

Ти із далеких блукань, а мовчки усе й терпеливо

310] Знось: і зневаги, і кривди, людському скорившись насильству”.

Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

“Важко, богине, зустрівши тебе, упізнати людині

Хоч би й досвідченій, — в постатях різних себе та являєш.

Знаю те добре я й сам, що була ти до мене прихильна

315] В дні, як під Троєю ми, ахеїв сини, воювали.

А як уже зруйнували Пріамове місто високе

Й на кораблях одплили і бог всіх ахеїв розсіяв,

Більше я, Зевсова доню, не бачив тебе й не помітив,

Щоб на моїм кораблі ти мене від біди захистила.

320] Довгий-бо час по світах із розкраяним серцем у грудях

Я проблукав, поки з лиха богове мене врятували.

Тільки як я опинився в родючій країні феаків,

Словом мене підбадьорила ти й завела до їх міста.

Нині ж ім’ям твого батька благаю уклінно — не вірю,

325] Що на Ітаку я, здалеку видну, прибув, — мабуть, в іншій

Я опинився країні, а ти, лиш глузуючи з мене,

Розповідала те все, щоб серце мені одурити.

Отже, скажи, чи справді я в милу приїхав отчизну?”

В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:

330] “Завжди однакові в грудях у тебе усі міркування.

Тим-то й не можу тебе, бідолашного, я залишити,

Ти-бо й привітна людина, і розумом бистра, й розважна.

Кожен із радістю інший, з далеких блукань повернувшись,

Біг би до власного дому — дружину побачити й діток.

335] Ти ж не інакше, як все розпитати і вивідать хочеш,

Поки не впевнишся сам у дружині, що, сидячи дома,

Все дожидає тебе, і в смутку й сльозах безустанних

Ночі безсонні і дні їй безрадісно довгі минають.

Навіть і сумніву все ж я не мала, я глибоко в серці

340] Знала, що вернешся ти, хоч супутців своїх і утратиш.

Та не хотілось, однак, з Посейдоном мені сперечатись,

Брат-бо він батька мого, на тебе ж палає у серці

Гнівом за те, що коханого ти осліпив йому сина.

Нумо, ходім покажу я Ітаку, щоб сам ти упевнивсь.

345] Ось і затока, в честь Форкіна названа, старця морського;

Край узбережжя, он бачиш, стоїть довголиста олива,

А біля неї чудова печера тіниста, священний

Захисток німф чарівних, що наядами їх називають.

Це ж бо та сама печера простора, з склепінням високим,

350] Де гекатомби добірні ти німфам у жертву приносив.

Далі там — Неріт-гора, густими укрита лісами”.

З цими словами богиня тумани розвіяла, й острів

Весь показався, й незламний зрадів Одіссей богосвітлий,

Край свій побачивши, й землю родючу він став цілувати.

355] Потім до німф розпочав він, здіймаючи руки, молитись:

“Німфи наяди, Зевсові доньки, вже й бачити вас я

Не сподівався! Прийміть же моїх молитов привітання

Щире! Як і раніш, подаруємо ми вам дарунки,

Якщо зласкавиться Зевсова донька, що здобич дарує,

360] Й жити мені ще дозволить і любому сину зростати”.

В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:

“Та не турбуйся! Не цим тобі треба тепер клопотатись.

Швидше сховаймо у глиб божественної цеї печери

Скарб твій увесь, щоб там залишатися міг він безпечно,

365] І поміркуймо самі, як краще надалі нам бути”.

З цими словами богиня пройшла під похмуре склепіння,

Помацки в пітьмі шукаючи закутків. Слідом за нею

Золото ніс Одіссей, і з міді міцної начиння,

Й шати розкішні — усе, що феаки йому дарували;

Все поскладала дбайливо і скелею вхід завалила

Донька егідодержавного Зевса, Паллада Афіна.

Сидячи разом під тінню оливи священної, стали

Вдвох міркувать вони, як женихів знахабнілих позбутись,

Першою річ почала ясноока богиня Афіна:

375] “О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!

Ти поміркуй, як прибрати до рук женихів безсоромних —

Три уже роки зухвало вони хазяйнують у тебе,

Сватають жінку твою богорівну й дари їй приносять.

Та дожидає всечасно тебе вона серцем печальним,

380] Кожному з них обіцяючи, всім подає їм надії,

Вісті усім розсилає, та іншого думкою прагне”.

Відповідаючи, так говорив Одіссей велемудрий:

“Леле! То доля лиха Агамемнона, сина Атрея,

Так же раптово й мене спіткала б сьогодні в моєму

385] Домі, якби наперед ти, богине, про це не сказала.

Дай же пораду, як краще на них я помститися маю.

Стань біля мене сама, вдихни мені сили й відваги,

Як і тоді, коли з Трої ми світлу намітку зривали.

Як допоможеш так щиро й тепер ти мені, ясноока,

390] То подолав би мужів я й зо триста удвох із тобою,

Тільки б ласкаву, богине-владарко, дала допомогу”.

В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:

“Буду весь час я з тобою, самого тебе не покину,

Щойно до справи візьмемося ми. Тоді, я гадаю,

395] Вже не один з женихів, що твої проїдають набутки,

Кров’ю і мозком своїм оббризкає землю навколо.

Тільки зміню тебе так, щоб люди ніяк не впізнали.

Зморщу прекрасну я шкіру на тілі твоєму гнучкому,

І над чолом твоїм русе понищу волосся, й лахміттям

400] Постать прикрию, щоб кожен, хто гляне на тебе, жахнувся;

Мутними очі зроблю, раніше такі ще прекрасні,

Щоб і усім женихам ти на вигляд огидним з’явився

Й навіть дружині і синові, що їх удома лишив ти.

Сам же ти спершу знайди старого свого свинопаса,

405] Що стереже твої свині й тобі увесь відданий щиро, —

Любить він сина твого й Пенелопу розважну шанує.

Біля свиней його знайдеш, — там гурт їх чималий пасеться

Близько Воронячих скель, недалеко джерел Аретуси.

Жолуді ситні їдять вони там і п’ють темно-чорну

410] Воду, — отож-бо і салом жирнющим вони обростають.

Там зупинись і, підсівши, про все розпитаєш у нього,

Поки я в Спарту подамся, жінками вродливими славну,

Щоб Телемаха покликати, сина твого дорогого,

Що в Лакедемон просторий навідався до Менелая.

415] Може, дізнається там, чи є ти де-небудь на світі”.

Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

“Чом же ти, знаючи правду, раніше йому не сказала?

Чи не на те, щоб і він, в неспокійному морі блукавши,

Лиха натерпівся й інші прожиток його прощали б?”

420] В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:

“Клопіт про нього нехай твого серця тепер не турбує,

Я-бо сама виряджала його, щоб у цій він виправі

Доброї слави набув. З ним жодного лиха не сталось,

В домі Атріда спокійно сидить він у повнім достатку.

425] Правда, із чорним своїм кораблем тут чигають на нього

Молодики, щоб раніше убить, ніж в отчизну приїде.

Тільки не буде цього. Земля-бо раніше покриє

Не одного з женихів, що набутки твої проїдають”.

Мовивши це, Одіссея жезлом доторкнулась Афіна.

430] Зморшками вкрилась на тілі гнучкім його шкіра прекрасна,

І над чолом його русе облізло волосся, і постать

Згорбилась раптом уся, так неначе в одряхлого старця,

Вмить помутніли і очі, раніше такі ще прекрасні.

Дране лахміття брудне і хітон вона зовсім дірявий,

435] Димом пропахлий гірким, подала наготу його вкрити.

Зверху ж на плечі йому облізлу накинула шкуру

Оленя бистрого. Палку дала йому в руки й за спину

Латані, вбогі сакви на вірьовці замісто ременю.

Змовившись так, розійшлися вони, й подалася Афіна

440] У Лакедемон прекрасний, щоб сина вернуть Одіссею.

ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА

ЗМІСТ ЧОТИРНАДЦЯТОЇ ПІСНІ

ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ П’ЯТИЙ

Одіссей приходить до Евмея; поснідавши з ним, він намагається запевнити старого свинопаса, що володар його незабаром повернеться, і підтверджує це клятвою, але Евмей йому не вірить. Одіссей розповідає вигадану пригоду про себе. Увечері й інші пастухи повертаються з пасовища. Евмей вбиває на вечерю вгодовану свиню. Холодна ніч; Одіссей вигаданою про себе історією спонукає Евмея дати йому теплу керею на ніч. Всі засинають у домі, лише один Евмей іде доглядати залишену в полі череду.

ОДІССЕЄВЕ ПЕРЕБУВАННЯ У ЕВМЕЯ

Стежкою йшов кам’янистою сам Одіссей від затоки

На верховини лісисті, бо там, як мовляла Афіна,

Жив свинопас богосвітлий, що дбав про майно свого пана

Так, як ніхто із челядників-слуг в Одіссеєвім домі.

5] Там він застав свинопаса, що в сінях сидів, а навколо

Двір обгороджений був на високому, видному місці,

Гарний, великий, просторий. Тож сам свинопас ту кошару

Побудував для свиней, поки був у від’їзді господар;

Ні господині про це не питав, ні старого Лаерта;

10] Обгородив камінням той двір і кущами терними,

Ще й частоколу міцного навколо подвір’я поставив,

Стругані стовбури дуба великого вряд повбивавши.

А на подвір’ї дванадцять хлівів збудував він великих,

Близько один біля одного, свиням для лігва. У кожнім

15] По п’ятдесят замикалось на засуви маток поросних,

Що у гною там лежать. Кабани ж ночували окремо.

Значно їх менше було, бо невпинно вони убували

Для женихівських бенкетів, тож мусив щодня до господи

Кращого з вепрів годованих їм свинопас посилати.

20] Триста всього й шістдесят кабанів на той день залишалось.

Четверо лютих, як звірі, собак біля них ночувало

Завжди, — їх виховав сам свинопас, розпорядник пастуший.

Він же в той час до ніг своїх саме сандалії міряв,

Скроївши їх із барвистої шкури волової. Троє

25] Інших на пашу із свиньми усі порозходились в різні

Боки; четвертого в місто послати йому довелося

Ще одного кабана одвести женихам презухвалим,

Щоб, заколовши його, вони м’ясом наситили серце.

Враз Одіссея угледіли пси, безугавно гавкущі,

30] Й кинулись люто до нього; але Одіссей обережний

Раптом присів перед ними, аж випала з рук його палка.

Тут, у своїй він кошарі, й зазнав би ганебного болю,

Та свинопас, на проворних ногах поспішивши на поміч,

Вибіг умить із сіней, аж випала з рук його шкура.

35] Лаючись та камінцями шпурляючи, врешті у різні

Боки він псів розігнав і так до господаря мовив:

“Старче, одна ще хвилина — й собаки б тебе розтерзали

Враз, і великою б це залишив ти для мене ганьбою!

Горя й зітхань вже й без того боги мені досить послали:

40] В смутку й журбі за своїм же господарем я богорівним

Тут ось сиджу, а свиней з кабанами годую в поживу

Іншим, тоді як він, може, і зовсім без їжі, голодний,

Поневіряється десь по країнах чужих і народах,

Якщо живий ще і досі десь бачить він сонячне світло.

45] Ну-бо, зайдім до моєї оселі, дідусю, щоб міг ти

Хлібом у мене й вином зголодніле наситити серце,

Потім сказати, відкіль ти й яке тебе лихо спіткало”.

Мовлячи це, свинопас богосвітлий повів його в хату

Й посадовив, завівши і віття насипавши густо,

50] Зверху козину він шкуру послав волохату й велику,

Що за постелю була йому, Дуже гостинністю цею

Втішений був Одіссей, і так він до нього промовив:

“Хай тобі, друже, сам Зевс і всі інші богове безсмертні

Все, чого прагнеш, дадуть за щиру гостинність до мене”.

55] В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:

“Гостю, не в звичай мені, хоч прийшов би хто гірший за тебе,

Гостя зневажити. Всі до нас волею Зевса приходять:

Гості й убогі старці. І хоч невелике, та щире

Наше даяння. Та нам, челядинцям, доводиться, правда,

60] В страхові жити, коли нерозумним припало коритись

Володарям. Не дали-бо тому повернутись богове,

Хто був ласкавий до мене й майно наділив для прожитку —

Все, чим господар хороший свою обдаровує челядь, —

Хату з наділом землі, ще й дружину, що всяк би посватав.

65] Хто працював йому чесно, труди того бог приумножив.

Так же от множиться праця й моя, що про неї я дбаю.

Нагородив би він щиро мене, якби сам тут постарів.

Тільки ж загинув він!.. Краще б Єлени загинуло плем’я

Все до ноги, — стільком-бо мужам підтяла вона ноги!

70] Тож-бо за честь Агамемнона й він із троянцями битись

До Іліона, славетного кіньми, відважно подався”.

Мовивши це і паском хітон собі підперезавши,

Рушив у хлів свинопас, де гурти поросят зачиняв він.

Двох відібравши із них, він приніс, і обох заколов їх,

75] І обсмалив, розрубав, і тоді на рожни настромив їх.

А як спеклося, приніс і подав Одіссею гаряче

М’ясо упрост на рожнах, посипавши борошном ячним.

Потім у дзбан дерев’яний налив він вина медяного,

Сам проти нього присів і так, припрошаючи, мовив:

80] Перекуси-но, чим міг тебе, гостю, слуга частувати,

їж порося, а свиней, кабанів женихи пожирають,

Сорому в серці не мавши, ні гадки про кару небесну.

Вчинків зухвалих усе ж не люблять боги всеблаженні,

А справедливість шанують і гідні учинки людини.

85] Навіть лихим, зловорожим людцям, що здобичі ходять

По чужоземних країнах шукати і Зевс дозволяє

На кораблях навантажених їм до вітчизни вертатись, —

Навіть і їм в глиб душі страх покари тяжкий западає.

Ці ж наче знають напевно, немовби від бога почули

90] Вість про печальну загибель його і не хтять ні достойно

Свататись, ні повертатись до себе й весь час безсоромно,

З крайнім зухвальством майно його нищать без всякого жалю.

Скільки у Зевса ночей і днів за цей час проминуло,

Жертву вони не одну і не дві пожирають щоденно,

“з Що ж до вина, то без міри вони його п’ють і без краю.

Безліч худоби він мав, — із героїв-мужів ні у кого

Стільки її не було ні на чорній землі суходолу,

Ні на Ітаці самій. Та, мабуть, і двадцять їх разом

Все ж її стільки не мали. Та ось розповім я докладно.

100] На суходолі корів є дванадцять черід, і овечих

Стільки ж отар, і свинячих гуртів; та стада ще й козині

Там навкруги і його, і чужі пастухи випасають.

Тут же, на острові, аж до кінця його, ще одинадцять

Козячих стад пасеться під доглядом служок сумлінних.

105] Кожного дня хтось по черзі у місто козла приганяє.

З тих, що вгодовані добре, який виглядає найкраще.

Я ж свиней стережу, доглядаю тут ціле їх стадо

І женихам, найжирнішу з них вибравши, теж посилаю”.

Так говорив він, а гість їв з охотою м’ясо і мовчки

110] Пив у жадобі вино, женихам замишляючи лихо.

А як наситився він та їжею дух підкріпив свій,

В келих, з якого пив сам, влив вина свинопас аж по вінця

Й дав Одіссеєві. Той прийняв його з радістю в серці

І обізвавсь до Евмея, промовивши слово крилате:

115] lt;Друже мій, хто ж це такий, що придбав у свою тебе власність,

Дуже багатий, могутній, як сам розповів ти про нього?

Кажеш, загинув він десь, Агамемнона честь захищавши?

Хто він, скажи, — можливо, і я його бачив де-небудь?

Відає Зевс в небесах та всі інші богове безсмертні,

120] Може б, і я розповів що, адже мандрував я багато”.

В відповідь мовив йому свинопас, розпорядник пастуший:

“Старче, нікому із тих, що з вістями од нього приходять,

Вірити ані дружина, ні син його любий не мусять.

Скільки усяких приблуд в безустанних шуканнях поживи

125] Брешуть весь час, а правди ніхто їм сказати не може.

Кожен приблуда такий, заблукавши до нас на Ітаку,

До господині приходить моєї й плете небилиці.

Добре прийнявши, про все вона довго розпитує в нього,

Й, тяжко сумуючи, ронить рясні із повік вона сльози,

130] Як і годиться дружині, що десь чоловік її згинув.

Байку і ти, стариганю, якусь уже скласти готовий,

Тільки б хтось дав тобі плащ із хітоном та інше одіння.

Мабуть, давно уже пси із хижими птахами в нього

Шкіру обдерли з костей, що душа вже від них відлетіла.

135] Може, десь риби морські його з’їли, а кості на суші

Досі й піском занесло на далекім морськім узбережжі,

Так і загинув він там, а друзів журитись покинув

Всіх, особливо ж мене. Ніде не знайду вже такого

Доброго серцем господаря в світі, куди б не пішов я,

140] Навіть коли б я до батька і матері знову дістався

В дім, у якому вони й народили мене, і зростили.

Отже, за ними не так я журюся, хоч дуже хотів би,

В рідну країну вернувшись, на власні їх бачити очі, —

За Одіссеєм, що безвісти зник, мене жаль огортає.

145] Ні, хоч нема його тут, називать на ім’я його просто

Я не наважусь, — любив він мене, вболіваючи серцем.

Я дорогим його зву, хоч немає його і понині”.

В відповідь мовив незламний йому Одіссей богосвітлий:

“Друже мій, все заперечуєш ти й говорити не хочеш

150] Про поворот його, серце зневір’ям наповнене в тебе.

Я вже не просто кажу тобі, клятву я дати готовий,

Що Одіссей таки має вернутись. За звістку приємну

Зразу ж, як тільки сюди він повернеться й прийде додому,

Ти одягнеш мене в плащ із хітоном — прекрасне одіння.

155] Хоч і в великій нужді, раніш не візьму я нічого, —

Так же, як брама Аідова, той ненависний для мене,

Хто, на свої посилаючись злидні, плете небилиці.

Свідком хай Зевс мені буде найперше, і стіл цей гостинний,

І Одіссеєве вогнище це, що до нього прийшов я, —

160] Збудеться справді усе воно так, як тобі оце мовлю.

Отже, повернеться знов Одіссей ще цього ж таки року.

Місяць один тільки зникне у небі, а другий настане,

Вернеться він додому й на кожному з тих він помститься,

Хто зневажає дружину його і пресвітлого сина”.

165] В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:

“Старче мій, ні нагороди тобі за ці вісті не дам я,

Ні Одіссей вже додому не вернеться. Отже, спокійно

Пий, і почнімо про інше розмову, про це ж мені більше

Вже не нагадуй, бо серце у грудях моїх від печалі

170] Ниє, коли про господаря доброго хтось нагадає.

Годі нам клятви давать, Одіссей же нехай би додому

Швидше вертався, як всі ми бажаємо — я, Пенелопа,

Старець Лаерт та юний іще Телемах боговидий.

За Одіссеєвим сином журюся я зараз невтішно,

175] За Телемахом. Цей паросток ніжний богове зростили,

Думав я, буде між інших мужів анітрохи не гірший

Він від коханого батька і вродою, й постаттю гожий.

Та замутив йому мислі, такі рівноважні раніше,

Хтось із богів чи людей — він вісті про батька збирати

180] В Пілос священний подавсь. Женихи ж йому знатні тим часом

Засідку десь по дорозі додому готують, щоб знищить

Рід на Ітаці з ім’ям Аркесія, рівного богу.

Тільки облишмо про це — чи попався він в засідку, може,

Чи ухитрився втекти, і Кроніон простяг над ним руку.

185] Краще тепер розкажи про свої мені, старче, пригоди.

Щиро й одверто усю розкажи мені правду, щоб знав я,

Хто ти і звідки. З якого ти міста і роду якого?

Як ти прибув, на якім кораблі? Яку до Ітаки

Путь із тобою пройшли мореплавці? І що то за люди?

190] Ти ж бо не пішки, гадаю, до нашого краю дістався”.

Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

“Зараз одверто і щиро всю правду тобі розповім я.

Навіть коли б на весь час ми з тобою наїдків придбали

Й досить напоїв солодких і, сидячи тут у хатині,

195] Учти справляли безжурно, на інших роботу лишивши,

Все ж нелегко й тоді мені протягом цілого року

Розповідать до кінця про усі мої муки душевні,

Що довелося зазнати безсмертних богів повелінням.

Гордий я тим, що родом з просторого Криту походжу,

200] Син я багатого мужа. Синів іще й інших багато

В нашому домі зросло й народилось у нього від жінки

Шлюбної. Мати ж моя була лиш наложниця, батьком

Куплена, та шанував мене врівні з законними дітьми

Кастор, що сином Гілаковим був, і гордий вести я

205] Рід свій від нього. На Криті його шанували, як бога,

І за багатство, й за щастя, й за славних синів благородних.

Кери смертельні й по нього прийшли і в оселю Аїда

Перенесли його. Діти його гордовиті відразу ж

Поміж собою усе поділили майно жеребками,

210] Тільки мені дуже мало дали та будинок лишили.

Взяв я дружину, проте, із чужого заможного роду —

За доброчинність мою: не був ні на розум я вбогим,

Ні боягузом у битвах. Тепер уже все це минуло.

Та й на стерню ти, гадаю, поглянувши, можеш пізнати

115] Колос. Зазнав-бо донині я надто багато нещастя.

Силу богове Арей і Афіна мені дарували

Й мужню відвагу. Скільки разів я з загоном добірних

Боїв у засідках був, ворогам готувавши загибель!

Думка про смерть мені серця відважного все ж не смутила.

220] Першим я кидався в бій і кожного між ворогами,

Хто мені швидкістю ніг поступавсь, досягав своїм списом.

Був я такий у боях. Ні домашньої, ні польової

Не полюбляв я роботи, що множить добробут родини.

Любими завжди для мене були кораблі многовеслі,

225] Стріли разючі, списи мідногострі й бої з ворогами —

Речі страшні, що для інших жахливими завжди здавались;

Я ж полюбляв їх, поклав-бо любов до них бог мені в серце.

Інша людина й утіхи у іншому ділі шукає.

Ще перед тим, як ахеїв сини виступали на Трою,

330] Дев’ять разів на швидких кораблях із мужами ходив я

В землі чужинних мужів, привозив і здобич велику —

Сам, що подобалось, брав, та й з розподілу за жеребками

Теж припадало багато. Так множилась дому заможність.

Скоро на Криті й боятись мене почали, й шанувати.

А після того як Зевс громозвучний страшну нам намислив

Путь, що стільком унедовзі мужам підтяла вона ноги,

З Ідоменеєм славетним мені кораблі довелося

До Іліона вести. Але й відмовлятись від цього

Ніяк було — поголоска пішла б у народі й неслава.

240] Дев’ять під Троєю літ ми, ахеїв сини, воювали,

А на десятий, узявши Пріамове місто високе,

На кораблях одпливли, і бог скрізь ахеїв розсипав.

Та від порадника Зевса найбільше мені, бідоласі,

Випало лиха. Із місяць пробув я з дружиною дома,

245] Дітьми й достатком своїм утішаючись. Та після того

Серце штовхнуло мене, швидкі кораблі спорядивши

І богорівних супутців узявши, в Єгипет податись.

Дев’ять я взяв кораблів, негайно зібралися й люди.

Товариші мої любі ще цілих шість днів після того

250] учти справляли. А я поставляв безустанно худобу,

Щоб і для жертви богам, і для учт їм самим вистачало.

Сьомого ж дня ми знялися з причалів широкого Криту

Й легко, з потужним Борея, прекрасного вітру, диханням,

Мов течією ріки, попливли. Кораблі не зазнали

255] Жодних пошкоджень. Всю путь без турботи і цілі й здорові

В них ми сиділи. Лиш вітер спрямовував їх та стерничі.

Днів через п’ять на чудові Єгипту ми випливли води,

Став на Єгипті-ріці з крутобокими я кораблями.

Потім на берег звелів супутникам витягти вірним

260] Наші усі кораблі і самим біля них залишатись,

А спостерігачам вийти звелів на чатівні дозорні,

Та у зухвалій відвазі, на власні довірившись сили,

Кинулись раптом вони єгипетські ниви чудові

Скрізь грабувати, жінок з немовлятами всіх полонили

265] І повбивали мужів. Сягали до міста їх крики.

Гомін почувши, на поміч єгиптяни їм на світанку

Вибігли. Відблиском міді і брязкотом кінних і піших

Сповнилось поле. Зевс громовладний в лихе боягузтво

Ввергнув супутників наших, — ніхто проти вражої сили

270] З них не устояв. Страшне звідусюди грозило їм лихо.

Дуже багато тоді полягло нас від гострої міді,

Інших до праці гіркої примусили, взявши живими.

В серці ж моєму сам Зевс такій утворитися зволив

Думці, — було 6 мені краще умерти в Єгипті й знайти там

275] Долю свою! Нове вже мені готувалося горе!

Вмить з голови я шолом свій, чудового виробу, скинув,

Разом і щит із плечей, і спис я жбурнув свій далеко.

Кинувсь до коней державця тоді і коліна з риданням

Став цілувати йому. Змилосердився він і, піднявши,

280] В повіз мене посадив і повіз до своєї домівки.

З натовпу ще ясеновими кидали в мене списами,

Вбити бажаючи, надто усі-бо вони розлютились.

Він же мене прикривав, боячися усе ж прогнівити

Зевса гостинного, котрий карав за вчинки негідні.

285] Там я сім років пробув, і чималий зібрав я достаток

Серед єгиптян, вони-бо з охотою все дарували.

А як, наблизившись, рік надійшов уже зрештою й восьмий,

Вмілий в обманах з’явився до мене якийсь фінікієць,

Хитрий шахрай, що біди не одній вже накоїв людині.

290] Словом облесним умовив мене він поїхати разом

До Фінікії, де в нього й будинки були, і маєтки.

Протягом цілого року тоді проживав я у нього.

Як місяці проминули і дні перебігли чергою,

Рік закінчив своє коло й ті самі вернулися Ори,

В Лівію взяв мене він з кораблем мореплавним, облудно

Радячи з ним і мені свій вантаж переправити разом,

Сам же за ціну велику продати мене намірявся.

Хоч я й домислював щось, та поплив з кораблем мимоволі.

Біг він з потужним Борея, прекрасного вітру, диханням

300] І обминав уже Крит. Та Зевс їм загибель замислив.

А як далеко ми Крит залишили й ніяка навколо

Не маячила земля — саме лише небо та море,

Хмару всю чорну раптово наслав громоносний Кроніон

На корабель наш доладний, і море під нею стемніло.

305] Зевс загримів у ту мить і метнув в корабель наш перуном.

Аж затрусився1 він весь, уражений Зевса перуном,

Сіркою раптом запахло, й попадали в море супутці.

Мов вороння, вони круг корабля темноносого в бурній

Хвилі кружляли, — відмовив їм бог повороту додому.

310] Сам мені Зевс — душею-бо зовсім я впав з переляку —

Враз величезну й міцну корабля темноносого щоглу

В руки подав, щоб міг я іще раз уникнуть нещастя,

Й, щоглу обнявши, віддавсь я на волю вітрам буревійним.

Дев’ять носився я днів, на десятий же, темної ночі,

315] Хвиля у землю феспротів пригнала мене величезна.

Там вже герой їх Федон, феспротського люду володар,

Щиро поміг мені. Син його милий мене, від утоми

Й холоду зовсім охлялого, на узбережжі знайшовши,

Зразу ж руками підняв і повів аж до батька в оселю.

320] Передусім мені плащ г хітон він подав одягнутись.

Про Одіссея почув я там. Сам-бо Федон мені мовив,

Як гостював той у нього, коли до вітчизни вертався,

Отже, й скарби показав він мені, Одіссеєм здобуті, —

Золото, й мідь, і ретельно оброблене, куте залізо.

125] В іншого десять могло б поколінь з того легко прожити,

Стільки усякого скарбу поклав він у домі державця.

Сам Одіссей, говорив він, в Додону поїхав, щоб з листя

Дуба священного там віщування від Зевса почути,

Як йому краще на землю Ітаки родючу вернутись

330] Після відсутності довгої — явно чи, може, таємно?

Клявся мені він також, узливання у домі вчинивши,

Що й корабель уже спущено, й люди усі вже готові,

Щоб відвезти Одіссея до любого рідного краю.

Та відіслав він раніше мене. Корабель-бо феспротський

335] Трапивсь тоді у Дуліхій, що був на пшеницю багатий.

Отже, доставити конче мене до Акаста-державця

Він наказав, та гребцям непутящим лиха до вподоби

Думка припала — ще гіршій біді мене в здобич оддати.

Щойно від берега зовсім відплив корабль морехідний,

340] День мені рабства тяжкого поклали вони учинити.

Плащ і хітон мій — всю одіж із мене вони поздирали

Й дране лахмітгя брудне і хітон мені зовсім дірявий

Кинули, — зараз і сам ти очима їх власними бачиш.

Ввечері ми прибули на іздалека видну Ітаку.

345] Тут вони линвами туго зв’язали мене, й, залишивши

У кораблі добропалубнім, швидко самі позбігали

З нього, й вечеряти сіли на самому березі моря.

Легко всі пута й вірьовки, проте, на мені розв’язали

Вічні боги, і, голову цим я лахміттям прикривши,

Швидко спустивсь по стерну, обтесанім гладко, у море

Кинувсь грудьми, й, обома гребучи безустанно руками,

Сміло поплив, і далеко від них уже був незабаром.

Вийшов з води я, де гаєм квітучим кущі розрослися,

Й нишком, ховаючись, ліг. Вони ж пробігали повз мене

355] З криком і гомоном. Та не здавалось, проте, їм доцільним

Далі шукати, й вернулись небавом вони на доладний

Свій корабель. А мене від лиха нового богове

Легко сховали і стежку знайти помогли до оселі

Мужа статечного. Суджено, видно, мені ще прожити”.

360] В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:

“Гостю ти мій нещасливий! Ти всю схвилював мені душу,

Розповідаючи, скільки в блуканнях своїх перетерпів.

Про Одіссея ж розказував не до ладу і не зможеш

Переконать мене. Нащо такому, як ти, чоловіку

365] Марно брехати? Добре-бо й сам я уже розумію,

Що не вернутись моєму господарю. Дуже не люблять

Вічні боги його, бо не дали й полягти між троянців,

Ні на руках своїх друзів, з війни повернувшись, умерти.

Пагорб могильний над ним насипали б там всеахеї.

370] Синові славу велику він сам залишив би навіки.

Гарпії ж нині його від нас одібрали безславно.

Біля свиней я живу в самотині. І навіть у місті

Рідко буваю, хіба що розумна мені Пенелопа

Скаже прийти, як нова відкілясь до нас чутка прилине.

375] Сівши навколо прибулих, розпитувать їх починають,

Хто за господарем журиться, надто вже довго відсутнім,

Хто й без жалю, бо безкарно здобутки його проїдає.

Тільки ж немило мені ні розпитувать їх, ні питати

З того часу, як в облуду один мене ввів етолієць.

3510] Вбив він людину й, по різних блукавши країнах, в обору

Врешті до мене прийшов, і прийняв я тоді його щиро.

Бачив на Криті, мовляв, як лагодив з Ідоменеєм

Там Одіссей кораблі свої, бурями в морі побиті.

Літом або восени він, мовляв, повернутися має,

з”5] Й скарб великий везе, і супутники з ним богорівні.

Хоч і прислало тебе божество мені, старче скорботний,

Не баламуть’мого серця й брехнею покинь утішати.

Не задля цього вшаную тебе і прийму я привітно, —

З остраху лиш перед Зевсом гостинним та з жалю до тебе”.

390] Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

“Ох, і занадто ж у грудях твоїх недовірливе серце!

Навіть поклявшись, тебе упевнити все ж я не можу.

Отже, складім між собою угоду. І хай за обох нас

Свідками будуть з Олімпу високого вічні богове:

395] Тільки повернеться справді до дому свого твій господар,

В плащ із хітоном мене ти одягнеш та ще й допоможеш

І на Дуліхій поїхать, куди я так прагну всім серцем,

А не поверне додому господар, як я запевняю,

Слугам накажеш мене із високої скинути скелі,

400] Щоб ні єдиний жебрак не посмів тебе більш обманути”.

Відповідаючи, мовив йому свинопас богосвітлий:

“Гостю, ні доброї слави тоді між людьми, ні пошани

Ані тепер, і надалі мені не діждати, якби я,

В домі прийнявши своєму й дарунки гостинності давши,

405] Потім убив би тебе і життя дорогого позбавив.

Мав би про що я тоді Кроніона Зевса благати!

Час вже вечеряти. Швидше б мої поверталися з поля

Товариші. Приготуєм смачну ми в цій хаті вечерю”.

Так між собою вони провадили тихо розмову.

410] Аж незабаром прийшли свинопаси з гуртами своїми.

Як почали у хліви вони на ніч свиней заганяти,

Довго ще крик їх і вереск лунав навкруги невимовний.

Товаришів своїх врешті гукнув свинопас богосвітлий.

“Кращого вепра женіть сюди, щоб заколоти для гостя

415] З дальнього краю. А з ним і самі почастуємось добре.

Досить трудів зазнаємо для цих ми свиней білоіклих,

Тільки всі наслідки інші безплатно весь час пожирають”.

Мовивши це, поколов невблаганною міддю він дрова,

Ті ж кабана п’ятирічного, жирного дуже, пригнали

420] І біля вогнища близько поставили. Та й про безсмертних

Теж не забув свинопас, — тримавсь-бо він доброї думки.

Зрізав щетини він жмут з голови білоіклого вепра,

Кинув в огонь і почав безсмертних богів він благати,

Щоб Одіссей велемудрий до дому свого повернувся.

425] Вдарив тоді кабана він дубовим поліном по лобі,

Й дух з нього вилетів. Зразу ж добили його, обсмалили

І на шматки розрубали. Тож м’яса тоді відділивши

З кожної вепра частини, обклав свинопас його салом,

Борошном ячним посипав і все це на вогнище кинув.

430] Решту ж усю на шматки порубали, й, рожнами проткнувши,

Стали старанно пекти, і, знявши з рожнів після того,

Разом поклали усе на столи. Свинопас же, уставши,

М’ясо ділити почав, — бо добре на звичаях знався.

Сім відділивши однакових часток, він тут же розклав їх,

435] Першу частину — німфам і синові Зевса Гермесу

Сам помолившись, поклав і присутнім роздав тоді решту.

А Одіссея довженним хребтом білоіклого вепра

Ушанувавши, тим серце свого він господаря втішив.

Отже, озвавшись до нього, сказав Одіссей велемудрий:

440] “О, коли б батькові Зевсу такий ти був любий, Евмею,

Як і мені, що такою мене ти пошаною втішив!”

В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:

“їж собі, гостю мій дивний, втішайся з того, що лежить тут

Перед тобою. Бог нам дає і від нас відбирає,

445] Як він у серці захоче, усе-бо для нього можливе”.

Мовивши це, жертовні богам попалив він початки

І, узливання вчинивши іскристим вином, Одіссею,

Городоборцеві, келих подав, і за звичаєм сів той.

Хліб поділив поміж ними Месавлій, якого у поміч

450] Сам свинопас у відсутність господаря мусив придбати,

Ні господині, ні старця Лаерта про це не питавши, —

На заощадження власні купив він його у тафіян.

Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

435] Хліба окрухи Месавлій прибрав, а вони всі, удосталь

Хліба і м’яса наївшись, устали й пішли на спочинок.

Ніч непривітна настала, безмісячна, дощ цілонічний

Зевс проливав, і віяв вологий Зефір безустанно.

Щоб перевірити краще, спитав Одіссей свинопаса,

460] З себе він дасть йому плащ чи від інших його зажадає

Товаришів, бо про гостя піклується так він уважно.

“Слухайте, що я просити вас хочу, Евмею та інші

Товариші! Вино не одну позбавляло людину

Розуму. Часом примусить воно й велемудрих співати,

І реготати шалено, й пускатися в танці веселі,

І говорити таке, що слід би помовчати краще.

Та як уже розбалакавсь, то критися більше не буду.

О, якби й досі я був молодий і мав силу ту саму,

Що й за часу, як під Трою ми в засідку разом ходили.

470] Вів наш загін Одіссей з Менелаєм, Атреєвим сином,

Третім вождем з ними я був, — самі вони так ухвалили.

Як підійшли ми тоді до високого муру міського,

То залягли в густолистих кущах, від стіни недалеко,

Між очерету в болоті своїми щитами прикрившись,

475] Нишком лежали. Настала вже ніч непривітна, й студений

Віяв Борей. Із хмари посипало снігом холодним;

Пообмерзали щити і льодом взялись кришталевим.

Маючи інші усі і плащі із собою, й хітони,

Спали спокійно, щитами свої прикриваючи плечі.

480] Я ж, у ту засідку йшовши, свій плащ залишив, необачний,

Товаришам, — не подумав, що мерзнути так доведеться, —

Взяв із собою один тільки щит я та пояс блискучий.

Ночі була вже остання третина, й схилилися зорі.

Ліктем штовхнувши, я мовив тоді Одіссеєві тихо,

485] Що недалеко від мене лежав, і зразу ж почув він:

“О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!

Більш не ходити мені між живих, остаточно здолає

Холод мене, плаща я з собою не взяв, — напоумив

Злий мене бог лиш в хітоні піти, пропаду я, та й годі”.

490] Так говорив я, і зразу ж таке він у мислях придумав, —

Завжди таким-бо й в пораді бував, і в бою з ворогами, —

Близько до мене схилившись, він так мені пошепки мовив:

“Тихше, мовчи, щоб хтось із ахеїв тебе не підслухав”.

Голову ліктем підперши, промовив він ще після того:

495] “Слухайте, друзі, який мені сон божественний приснився!

Від кораблів ми занадто далеко. Пішов би хто-небудь

До Агамемнона, сина Атрея й керманича люду,

Щоб надіслав з кораблів нам більше людей на підмогу”.

Так він промовив, і зразу ж Фоант, те почувши, схопився,

50° Син Андремона, відкинув свій плащ пурпуровий, і швидко

До кораблів він побіг. Я ж плащем його теплим укрився

Й солодко спав, поки з пітьми Еос надійшла злотошатна.

О, якби і досі я був молодий і мав силу колишню!

Кожен би з вас тоді дав мені плащ у цій хаті пастушій

505] Як задля приязні, так і з поваги до доброго мужа, —

Нині ж мене зневажають у цій одежині поганій”.

В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:

“Старче, прекрасна була твоя розповідь тут перед нами,

Жодного в ній не було недоречного, зайвого слова.

510] Не бракуватиме нині вкриття тобі й іншого всього,

Що бідоласі дають, як, зустрівши він нас, допомоги

Просить. А вранці ти знов у те саме вдягнешся лахміття.

Зайвих у нас не буває плащів і хітонів на зміну,

Лиш по одній одежині на кожного, щоб одягнутись.

515] А як додому улюблений вернеться син Одіссеїв,

Сам тоді плащ і хітон тобі дасть він та інше одіння

Й вирядить в той бік, куди тебе серце і розум твій кличе”.

Мовивши так, підвівся, і ложе до вогнища ближче

Сам постелив, і овечих та козячих шкурок накидав.

Ліг Одіссей в ту постелю, а той ще накрив його зверху

Грубим, широким плащем, що тримав у запасі для себе,

Щоб одягнути, коли холоднеча настане страшенна.

Так і заснув Одіссей. Полягали уряд біля нього

Всі пастухи молоді. Свинопасові тільки старому

Не до вподоби було віддаля од свиней ночувати.

Спать він надворі збиравсь. Одіссеєві стало приємно.

Що про майно його так за його він одсутності дбає.

Спершу свій гострий він меч повісив на плечі могутні,

Потім на захист од вітру, свій плащ одягнувши грубезний,

530] Зверху велику накинув козла волохатого шкуру,

Гострого списа узяв, щоб од псів і людей боронитись,

І ночувати пішов там, де свині його білоіклі

Спали гурто?уі, від Борея під скелю навислу укрившись.

ПІСНЯ П’ЯТНАДЦЯТА

ЗМІСТ П’ЯТНАДЦЯТОЇ ПІСНІ

ТРИДЦЯТЬ П’ЯТИЙ І ТРИДЦЯТЬ ШОСТИЙ ДЕНЬ; РАНОК ТРИДЦЯТЬ СЬОМОГО

Афіна, з’явившись уві сні Телемахові, спонукає його повернутися на батьківщину. Щедро винагороджений Менелаєм і Єленою, він разом з Пісістратом залишає Лакедемон. Нічліг у Діокла. На другий день, минувши Пілос, Телемах сідає на корабель, бере з собою Теоклімена і вирушає в море. Тим часом Одіссей розповідає Евмеєві про свій намір іти до міста жебрачити і стати на слугування до женихів. Евмей затримує Одіссея в себе і радить йому дочекатися повернення Телемаха. За проханням Одіссея він розповідає йому про його батька й матір і про те, що з ним самим траплялось Ужитті. Телемах, прибувши рано-вранці до берегів Ітаки, посилає свій корабель до міста, а сам іде до Евмея.

ПРИБУТТЯ ТЕЛЕМАХА ДО ЕВМЕЯ

У Лакедемон просторий тим часом Паллада Афіна

Рушила, щоб Одіссея відважного світлому сину

Про поворот нагадати й схилить його швидше відплисти.

У передпокій ввійшла в Менелая славетного домі,

5] Де Телемах і осяяний Нестора син спочивали.

Тільки один Несторід тоді ніжним був сном оповитий,

А Телемахових вій насолодний ще сон не торкався —

Батькові злидні будили його цілу ніч божественну.

Ставши край ложа його, ясноока сказала Афіна:

10] “Годі тобі, Телемаху, далеко від дому блукати,

Все в своїм домі добро на поталу покинувши людям

Надто зухвалим. Коли б не рознесли вони й не поїли

Всього добра твого, — вся тоді путь твоя марною буде.

Швидше додому тебе відпустити проси Менелая

15] Голосномовного, щоб бездоганну там матір застати.

Наполягають батько й брати, щоб ішла вона заміж

За Еврімаха. Дарами-бо шлюбними всіх переважив

Він женихів, готовий ще й збільшити викуп за неї.

Не повиносила б часом без тебе майна твого з дому!

20] Знаєш-бо й сам ти, яке у жінки є серце у грудях:

Дбати волітиме дому того вона, з ким одружилась,

А про померлого юності друга й дітей своїх перших

Не пам’ятає й нікого про них не розпитує навіть.

Отже, вертайся додому й за всім доручи доглядати

25] Тій із служебниць, яку ти визнаєш сам за найкращу.

Поки дружину тобі не вкажуть богове достойну.

Інше скажу тобі слово, а ти заховай його в серці:

В засідці із женихів хоробріші на тебе чигають

Потай в протоці вузькій між Ітаки й скелястої Сами,

30] Щоби раніше убити тебе, ніж в отчизну приїдеш.

Тільки не буде цього. Земля-бо раніше покриє

Не одного з женихів, що набутки твої проїдають.

Далі з доладним своїм кораблем островів тих тримайся

І обминай уночі їх. Пошле тобі вітер попутний

35] Той із безсмертних, хто завжди рятує тебе й захищає.

А як дістанешся ти до першого мису Ітаки,

Товаришів з кораблем твоїм виряди разом до міста,

Сам же раніше за все до старого прямуй свинопаса,

Що стереже твої свині, — зичливий до тебе він щиро.

40] Переночуєш у нього, а потім пошли його в місто,

Любій матусі твоїй, розумній звістіть Пенелопі,

Що в цілковитім здоров’ї із Пілоса ти повернувся”.

Мовивши це, на високий Олімп відлетіла богиня.

Тож із солодкого сну розбудив він тоді Несторіда,

45] Злегка п’ятою штовхнувши, й таке йому слово промовив:

“Встань, Пісістрате, Несторів сину, та бистрокопитних

Коней у віз запрягай, щоб могли ми в дорогу рушати”.

Та Несторід Пісістрат йому так в заперечення мовив:

“Хоч би й як, Телемаху, спішили ми, все ж вирушати

50] В путь серед темної ночі не слід. Адже скоро світанок.

Краще зажди, поки гарні тобі принесе подарунки

Славний списами Атрід Менелай, покладе в колісницю

І у дорогу вирядить з лагідним словом напутнім.

Згадувать гість мандрівний із подякою буде щоденно

Мужа гостинного, котрий так щиро приймав його в себе”.

Так говорив він, і скоро Еос надійшла злотошатна.

Близько тоді підійшов Менелай до них голосномовний,

З ложа уставши, що з ним пишнокоса ділила Єлена.

Щойно побачив його улюблений син Одіссеїв,

і оі ж хвилини блискучий хітон одягнув на своє він

Тіло, на плечі могутні накинув просторий та довгий

Плащ, і в двері назустріч до нього виходячи, мовив:

“Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю Атріде!

Та відпусти вже мене до любого рідного краю,

65] То ж поривається дух мій вернутися швидше додому!”

Відповідає тоді Менелай йому голосномовний:

“Мій Телемах дорогий, Одіссея божистого сину!

Тут я тебе, Телемаху, вже більш не триматиму довго,

Скоро додому ти прагнеш. Звичайно, обурююсь сам я

70] Мужем гостинним, чи то вже занадто привітності в нього,

Чи нелюб’язності, — краще в усьому дотримувать міри.

Зле-бо однаково — в путь випроваджувать гостя, що хтів би

Ще залишитись, чи втримувать тих, що від’їхати прагнуть.

Гостя прийми, що прийшов, а схоче піти — не затримуй.

75] Краще зажди, принесу я тобі в колісницю дарунки

Гарні, поглянь на них оком своїм, а жінкам накажу я

Приготувати обід вам з запасів, що є в моїм домі.

Тож і для мене це гордість і слава, і вам це вигода —

Ситно поснідавши, в путь вирушати в безкраї простори.

80] А як проїхати схочеш по Аргосу ти й по Елладі,

Сам я поїду з тобою, лише запряжу свої коні —

Й люд, і міста покажу тобі різні. Ніхто без дарунків

Нас не відпустить, а дасть тобі винести кожен що-небудь —

Як не казан, то триніжок, з чудової зроблений міді,

85] Пару до запрягу мулів чи з золота чистого келих”.

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

“Паростку Зевсів, владарю морів, Менелаю Атріде!

Хтів би вернутись до себе я. Бо, від’їжджаючи з дому,

Жодної там не лишив над майном я своїм охорони.

90] Як би, шукавши божистого батька, я й сам не загинув,

Чи у господі моїй ще й скарб мій коштовний загине”.

Слухав уважно весь час Менелай його голосномовний

І наказав негайно дружині своїй та служницям

Приготувати обід із запасів, що мав він у домі.

95] І управитель тоді надійшов, Етеон, син Боетів,

Вставши з своєї постелі, — він жив недалеко від нього.

Каже розкласти вогонь Менелай йому голосномовний

Та готувати печеню; і все той виконував радо.

А Менелай до комори своєї пішов запашної,

100] Ще й не один, — із ним разом Єлена пішла з Мегапентом.

Щойно в комору спустились вони, де скарби зберігались,

В руки узяв сам Атрід Менелай тоді келих дводонний,

Синові ж свому звелів Мегапентові внести кратеру

Срібну. Єлена тим часом сама біля скринь зупинилась,

105] Де різнобарвні лежали вбрання, що сама вона ткала.

Вибравши врешті одне з них, Єлена, в жінках богосвітла,

Винесла найкрасивіше узором, найдовше одіння,

Наче зоря, яснобарвне, — воно аж на споді лежало.

Так через весь вони дім перейшли з подарунками разом

110] До Телемаха. І мовив йому Менелай русокудрий:

“Хай, Телемах, поворот твій додому, якого так прагнеш,

Гери божистої муж здійснить тобі, Зевс громозвучний.

Що ж до дарів, то з коштовних скарбів, які є в моїм домі,

Дам тобі річ я найкращу — з усього, що є, найдорожчу,

Дам я кратеру тобі чудового виробу. З срібла

Вилита вся, по краях вона золотом чистим покрита,

Витвір Гефестових рук. Мені дав її Федім, Сідону

Славний державець, коли, до вітчизни вертавшись, притулку

Я в його домі шукав. Ту кратеру тобі я дарую”.

120] Так промовляючи, келих дводонний віддав йому в руки

Славний Атрід. Тоді й Мегапент, його син премогутній,

Винісши, тут же на землю поставив блискучу кратеру

Срібну. Й Єлена уже біля них яснолиця спинилась

З платтям в руках і сказала, ім’ям Телемаха назвавши:

125] “Люба дитино, візьми ж і від мене оцей подарунок,

Пам’ять Єлениних рук, — в жадану годину весільну

Дай нареченій своїй. До того ж хай в домі полежить

В милої неньки твоєї. А ти повертайся щасливо

В добре збудований дім свій, в улюблену рідну вітчизну”.

130] Мовивши це, віддала йому в руки, і радо прийняв він.

Взявши усі подарунки, герой Пісістрат їх у кузов

Повозу склав, з великим у грудях своїх дивуванням.

В дім свій тоді запросив їх владар Менелай русокудрий.

Поряд тоді на стільцях посідали вони і на кріслах.

135] Воду служниця внесла в золотому чудовому глеку —

Руки вмивати — й поволі над срібним цеберком зливала;

Потім поставила стіл перед ними, обструганий рівно.

Хліба і страв розмаїтих їм ключниця вносить поважна,

Радо і щедро черпнувши з домашніх запасів численних.

140] М’ясо їм краяв ножем Етеон і ділив на частини,

За виночерпія був славетного син Менелая.

Руки до страв приготованих зразу ж усі простягнули.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Разом тоді Телемах і Несторів син благородний

145] Коней умить запрягли і, на повіз оздоблений ставши,

Швидко помчали на нім од дверей передсінку лункого.

Вслід за ними виходить Атрід Менелай русокудрий,

В правій руці золотий із вином, наче мед той, солодким

Келих тримаючи, щоб узливання вчинить на дорогу.

і?” Став перед повозом він і, вітаючи, так до них мовив:

“Хай вам щастить, юнаки! І Нестору, військ вожаєві,

Теж привітання. Він ставивсь до мене, як батько ласкавий,

В дні, як під Троєю ми, ахеїв сини, воювали”.

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

155] “Паростку Зевсів, ми щойно приїдемо — те, що сказав ти,

Розповімо йому все. О, якби, повернувшись в Ітаку,

Батька свого Одіссея щасливо застав я удома,

Я б і йому розказав, з якою мене ти любов’ю

Стрів і приймав і скільки везу я коштовних дарунків!”

160] Щойно він мовив це, раптом праворуч орел сизокрилий

Злинув, великого в кігті свої на подвір’ї схопивши

Білого гуся домашнього. З криком услід йому бігли

Чоловіки і жінки. А орел зовсім близько, праворуч

Впрост перед кіньми угору злетів. Всі дуже раділи,

165] Бачачи це, звеселилось-бо серце у кожного в грудях.

Несторів син Пісістрат тоді перший між ними озвався:

“Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю, скажи нам,

Знак цей для кого, богами явлений, для нас чи для тебе?”

Так він спитав, Менелай же, Ареїв любимець, замисливсь,

170] В думці вагаючись, як це усе до ладу пояснити.

Та довгошатна Єлена раніше від нього озвалась:

“Слухайте, я вам повім віщування, що вічні богове

Вклали у серце мені, і як, я гадаю, все й буде.

Як між годованих в домі орел оцей вихопив гуся,

175] З гір прилетівши, де сам народився и дітей повиводив,

Так Одіссей, проблукавши багато й багато зазнавши,

В дім свій повернеться й помсту здійснить. Можливо, вже й зараз

Дома лиху він усім женихам затіває погибель”.

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

180] “Дав би це муж мені Гери божистої, Зевс громозвучний,

Щиро тоді, як богині, я там би тобі помолився!”

Мовивши це, він стьобнув батогом, і із тупотом коні

Швидко помчали навскач через місто до рівного поля.

Ярмами так цілий день своїми вони потрясали.

185] Сонце тим часом зайшло і тінями вкрились дороги,

Поки у Фери вони прибули, у дім до Діокла, —

Сином він був Ортілоха, що сам народивсь од Алфея;

Там вони ніч пробули, і гостинно прийняв той прибулих.

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

190] Коней вони запрягли і, на повіз оздоблений ставши,

Швидко помчали на нім од дверей передсінку лункого.

Дзвінко похльостував бич, і коні охоче летіли.

В Пілос, місто високе, вони прибули незабаром.

Отже, почав Телемах тоді з Нестора сином розмову:

195] “Чи обіцяєш мені, Несторіде, одне лиш прохання

Виконать? Ми ж пов’язані узами дружніми здавна,

З приязні наших батьків, та й однолітки ми із тобою.

Спільна ж ця подорож нині ще збільшує дружбу між нами.

Прямо на мій корабель ізсади мене, паростку Зевсів,

200] Щоб не затримав мене твій батько старенький у домі,

Щоб не почав частувать, — якнайшвидше я їхати мушу”.

Так він сказав, Несторід же в своєму став радитись серш”

Як би то виконать краще йому товариське прохання.

Поміркував і ось що він визнав тоді за найкраще:

205] До корабля повернув свої коні, до берега моря,

Вніс на корму корабля він чудові усі подарунки —

Золото й плаття, усе, що дав Менелай юнакові,

1, поквапляючи друга, він слово промовив крилате:

“Швидше ж на бистрий іди корабель і скликай всіх супутців,

210] Поки додому я встигну дійти й розказати старому.

Добре-бо знаю я те і серцем своїм, і душею, —

Дуже завзятий, палкий в нього дух, він тебе не відпустить.

Сам він запрошувать прийде сюди, і, я певен, без тебе

Він не повернеться. В кожному разі розсердиться дуже”.

215] Мовивши це, своїх коней погнав Пісістрат гашшогривих

В місто пілосян, і швидко до дому свого він доїхав.

А Телемах уже наглив супутців і так до них мовив:

“Снасті на чорнім своїм кораблі закріпляйте, супугці,

Й швидше на нього сідаймо, щоб їхати нам у дорогу”.

220] Так він промовив, і всі наказу послухали радо,

До кочетів вони швидко зійшли й на місця посідали.

Поки він там клопотавсь на кормі корабля, і молився,

Й жертву Афіні приносив, якийсь чужоземець до нього

Раптом підходить. Утік він із Аргоса, вбивши людину,

225] Став ворожбитом. Родом походив він од Мелампода,

Що, проживаючи в Пілосі — матері кіз та овечок,

Домом і скарбом своїм визначався між інших пілосян.

Потім до інших країв він поїхав, з вітчизни утікши,

Від найсильнішого в людях Нелея, відважного духом,

Котрий, маєтки його відібравши, тримав їх насильно

Протягом року. В той час Мелампод у Філаковім домі

В’язнем у путах тяжкої зазнав невимовної муки

Через Нелеєву доньку й облуду гірку, що підступно

Вклала Еріннія в серце йому, ця богиня жахлива.

Кери, проте, він уник і ревучих корів із Філаки

В Пілос пригнав, і за вчинок негідний помстивсь на Нелеї

Він богорівному і молоду свому братові жінку

В дім упровадив, а сам — до іншого краю подався,

В Аргос, на коні багатий, — це там йому доля судила

240] Жити й численного люду аргеїв володарем стати.

Там одруживсь він і дім збудував собі високоверхий;

Двох могутніх синів — Антіфата і Мантія — мав він,

А Антіфат породив Оїкла, відважного духом;

Амфіарай називавсь син Оїкла, підбурювач воєн,

245] Люблений був він і Зевсом егідодержавним, і любий

Був Аполлонові. Старості все ж не дійшов він порога.

В Фівах жіноча згубила його до дарунків прихильність.

Двоє синів — Алкмеон з Амфілохом — родилися в нього,

В Мантія теж було двоє синів — Поліфід був із Клітом.

250] Викрала Кліта на небо Еос, злотошатна богиня,

Задля краси його, щоб увійшов він до кола безсмертних.

А Поліфіда відважного зразу ж по батьковій смерті

Сам Аполлон ворожбитом зробив поміж ними найкращим.

До Гіпересії він, посварившись із батьком, від’їхав.

255] Там живучи, тоді смертним почав він усім ворожити.

Син Поліфіда, відомий із іменем Теоклімена,

До Телемаха в той час підійшов, як молився він саме

Та узливання чинив на швидкім кораблі чорнобокім,

Став біля нього він близько і слово промовив крилате:

260] “Друже мій, що застаю я тебе за принесенням жертви,

Богом тебе заклинаю і жертвою цею, до того

Ще й головою твоєю й супутників тих, що з тобою, —

Відповідь щиру й правдиву ти дай на мої запитання:

Хто ти і звідки? З якого ти міста і роду якого?”

265] Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

“Щиро й одверто, чужинче, все зараз тобі розповім я.

Родом я сам із Ітаки, звуть батька мого Одіссеєм;

Звали, вірніш, — бо тепер десь лихою він смертю загинув.

Тим-то супутників взявши, в своїм кораблі чорнобокім

270] Я й приїхав вістей про загиблого батька питати”.

В відповідь Теоклімен промовив йому боговидий:

“Поза вітчизною й сам я тепер, чоловіка убивши

Одноплемінного; в нього ж у Аргосі, кіньми багатім,

Досить братів і рідні, що їм влада в ахеїв належить.

275] їх уникаючи, разом від смерті і чорної Кери

Втік я. Тепер моя доля — між люду чужого блукати.

Щиро благаю, візьми на швидкий корабель свій вигнанця,

Щоб не убили мене, бо, знаю, женуться за мною”.

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

280] “Не прожену я тебе з корабля, якщо так того прагнеш.

Йди вже до нас, — що маємо, тим і тебе почастуєм”.

Мовивши це, узяв від чужинця він мідного списа

Й поруч поклав на поміст корабля, що хитався на хвилях.

Вийшов потому і сам він на свій корабель мореплавний,

285] Сів на кормі його й поряд тоді посадив біля себе

Теоклімена. Причали негайно гребці відв’язали.

А Телемах уже наглив супутців, звелівши їм швидше

Снасті кріпити, й вони наказу послухали радо.

Щоглу соснову піднявши, в гніздо посередині, в кінсель,

290] Вставили міцно й до переду линвами враз прив’язали

Та натягнули ремінням заплетеним біле вітрило.

Вітер попутний для них ясноока послала Афіна.

Буйно він віяв у чистому небі, щоб швидше до цілі

Міг допливти корабель по водах солоного моря.

295] Ось уже й Круни вони пропливли, й ясноводу Халкіду.

Сонце тим часом зайшло, і тінями вкрились дороги.

Подихом Зевсовим гнаний, минав корабель уже й Фею,

І богосвітлу Еліду, де плем’я епеян владарить.

До островів скелястих повів Телемах корабель свій:

30(1 Думав одно лиш — уникне він смерті чи зовсім загине.

Саме в той час Одіссей з свинопасом божистим в хатині

Сіли вечеряти, й інші мужі там вечеряли з ними.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

їх запитав Одіссей, перевірити хтівши Евмея,

305] Чи залишитись запросить в оселі своїй і гостинно

Буде й надалі приймати його, чи до міста спровадить.

“Слухайте, що я просити вас хочу, Евмею та інші

Товариші! Із світанком у город я маю податись

Жебрати, щоб тягарем не бути тобі й товариству.

310] Ти ж поясни мені все й провожатого дай, щоб надійно

Він допровадив мене. По місту ж і сам я вже буду

Якось блукати, щоб дав мені хліба й напитись хто-небудь.

Так би дійшов я й до дому, де жив Одіссей богорівний,

Звістку про нього приніс би самій Пенелопі розумній;

315] Може, там якось пробрався б і між женихів я зухвалих, —

Маючи стільки наїдків, дали б і мені вони їсти.

Я ж їм прислужувать став би, у чому вони побажали б.

Прямо тобі я скажу, а ти слухай і зваж на це добре:

З ласки Гермеса-посла, що людям у різноманітних

320] Справах і радість, і успіх, і славу дарує велику,

Смертний зі мною ніхто не зрівняється в жодній роботі:

Швидко розкласти вогонь, сухих на те дров нарубати,

Різати й смажити м’ясо, вино розливати по кубках —

Все, що на службі в заможних людина виконує проста”.

з” З прикрістю ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:

“Горенько ж ти моє, гостю! І звідки ця думка у тебе

Виникла в серці? Невже ти там зовсім загинути хочеш,

Що заманулось тобі в юрбу женихів замішатись?

Буйство-бо їх і зухвалість залізного неба сягають.

330] їм услуговують слуги нітрохи на тебе не схожі,

А молоді все, одягнені в гарні плащі і хітони,

Голови в них аж блищать від оливи й обличчя красиві, —

Ось хто вслуговує їм. Столи, відгембльовані гладко,

Аж угинаються в них від вина, і хліба, і м’яса.

335] Краще у нас залишайся. Нікого-бо ти не обтяжиш —

Ані мене, ані інших, що тут проживають зі мною.

А як повернеться врешті улюблений син Одіссеїв,

Сам він одягне і плащ, і хітон тобі, й інше одіння

1 спорядить, куди прагнеш ти серцем своїм і душею”.

340] В відповідь мовив незламний йому Одіссей богосвітлий:

“О, якби став ти, Евмею, і Зевсові-батькові любим,

Як і мені, ти ж бо край моїм мукам поклав і блуканням!

Гіршого в світі нема за таке от життя мандрівниче.

Задля утроби проклятої безліч доводиться людям

345] Лиха терпіти — й блукання, і злидні, і всяке нещастя.

А що затримуєш ти мене тут, щоб я ждав Телемаха,

То хоч про матір скажи Одіссея, подібного богу,

Й батька його, на порозі-бо старості він їх покинув, —

Чи вони й досі живі ще під сонячним світлим промінням,

Чи повмирали уже і домують в оселі Аїда?”

В відповідь мовив йому свинопас, розпорядник пастуший:

“Щиро й одверто, мій гостю, все зараз тобі розповім я.

Й досі живий ще Лаерт. У своєму він домі всечасно

Зевса благає, щоб швидше узяв його душу із тіла.

355] Тяжко-бо журиться він і за сином своїм, що від’їхав,

І за дружиною мудрою, що йому смертю своєю

Смутку найбільш завдала і вкинула в старість дочасну.

З жалю за сином такою умерла вона жалібною

Смертю, що хай так віднині ніхто не вмирає з живущих,

збо Хто мені любий і щиру до мене любов виявляє.

Скільки жива ще була вона, хоч і журилася тяжко,

Стільки любив розмовляти я з нею й розпитувать часом,

Бо виховання й мені вона разом дала, і Ктімені,

Славній дочці довгошатній, між дітьми її наймолодшій.

365] Разом росли ми, й про мене лиш трошечки менш вона дбала,

А як вступили обоє у юність ми вельмижадану,

Видали в Саму її, і віно взяли незліченне,

Плащ, і хітон мені, й інше одіння дала її мати,

Пару сандалій прегарних, щоб ноги взувать, дарувала

370] І відрядила в село. Й ще сердечніш мене полюбила.

Нині цього я позбавлений. Але боги всеблаженні

Благословляють мене у справі, якою займаюсь.

З неї-бо їм я і п’ю, ще й людей достойних частую.

Від господині ж нічого привітного вже не почути

375] Ні у словах, ні на ділі відтоді, як лихо на дім наш

З тими зухвальцями впало. А слугам буває ж так мило

Порозмовлять з господинею, в неї про все розпитати,

Випити в неї й поїсти, ще й в поле нести із собою

Річ, від якої звичайно радіє у челяді серце”.

380] Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

“Лихо ж яке! То й змалку ти вже, свинопасе Евмею,

Поневірявсь од батьків і вітчизни своєї далеко.

Отже, по правді усе розкажи мені щиро й одверто,

Чи зруйнували напасники широковуличне місто,

385] Де проживав твій батько з шановною матір’ю разом,

Чи залишили самого тебе при коровах і вівцях,

А вороги тебе раптом на свій корабель захопили

І за підхожу ціну продали тебе в дім цього мужа”.

В відповідь мовив йому свинопас, розпорядник пастуший:

390] “Гостю, якщо вже питаєш мене і довідатись хочеш,

Мовчки посидь біля мене й солодким вином утішайся

Вдосталь. Ночі тепер нескінченні. Є час і поспати,

Час є й цікаві розмови послухать. Тобі ж ні до чого

Спати лягать завчасу, — ще довгий нам сон надокучить.

395] Інші ж усі, кого їх душа спонукає і серце,

Хай собі спати ідуть. А завтра мені на світанку

Кожен, поснідавши, свині хазяйські на пашу хай гонить.

Ми ж в цій хатині питтям та їдою втішатися будем

І один одному згадувать в дружній розмові печальні

400] Наші пригоди. Бо є й у скорботі минулій утіха

Мужу, що лиха багато зазнав, проблукавши багато.

Я розповім тобі те, про що ти хотів розпитати.

Є такий острів, Сірією звуть його, може, чував ти,

Від Ортігії на північ, де сонце свій шлях повертає.

Хоч і не густо людьми заселений, все ж він вигідний.

На виноград, на пшеницю, на випаси й вівці багатий.

Голоду в тому краю не буває, ні хворостей лютих,

Що завдають стільки горя і клопоту людям нещасним.

А як постаріє в їхній країні людське покоління,

410] То Аполлон срібнолукий до них з Артемідою сходить —

Тихо, без болю, ласкавими стрілами їх умертвляє.

Два у них міста, й надвоє поділено все поміж ними.

Владарював у обох тих містах ще віддавна мій батько

Ктесій, Орменів син, до безсмертного бога подібний.

415] Раз фінікійці до нас прибули, мореходці славетні,

І навезли, шахраї, блискіток в кораблі своїм чорнім.

В домі ж у батька мойого була фінікіянка гарна,

Росла й ставна, в рукоділлях жіночих майстриня уміла.

Та незабаром її прелукаві звели фінікійці:

420] Прала вона близ бокастого їх корабля, і один з них

Ложем із нею й коханням з’єднався. А легко звести цим

Женщину кволу, хоч би вона й дуже була доброчесна.

Став він у неї розпитувать, хто вона й звідки походить,

І показала на батьківський дім вона високоверхий.

425] “Родом з Сідону я, міддю багатого, можу хвалитись.

Я — Арібанта дочка, що в великих купався достатках.

Та захопили мене тафіяни, розбійники хижі,

В час, коли з поля я йшла, і, в цей край запровадивши потім,

Тут за підхожу ціну продали мене в дім цього мужа”.

4!0] Мовив тоді чоловік, що таємно із нею з’єднався:

“Чи не хотіла б ти знову додому вернутися з нами,

Щоб свого батька і матір побачити й високоверхий

Дім свій? Живі ще вони й за заможних вважаються й досі”.

Відповідаючи, жінка таке тоді мовила слово:

435] “Може це бути, якби, корабельники, ви обіцяли

З клятвою — цілу й здорову мене довезти аж додому”.

Мовила так, і всі поклялись, як вона зажадала.

Потім, коли вже вони присяглися і клятву скінчили,

Відповідаючи, жінка таке до них мовила слово:

440] “Отже, мовчіть! Хай і словом до мене ніхто з-поміж ваших

Товаришів не озветься, зі мною на вулиці стрівшись

Чи близ криниці, щоб хтось не подався у дім до старого

З виказом, бо запідозрить господар і зразу ж міцними

Путами зв’яже мене, та й вам приготує загибель.

44lt;; В мислях тримайте це слово й прискорюйте вашу торгівлю.

А як наповните свій корабель ви усяким припасом,

Звістку до мене тоді якнайшвидше у дім передайте,

Золота я захоплю, що під руку мені попадеться,

Перевізного ж і інше я щось би хотіла вам дати:

450] В домі у знатного мужа дитя я його доглядаю.

Хлопчик кмітливий, і завжди зі мною він бігає всюди.

На корабель я його приведу, і стократну ціну ви

Зможете взять за хлопчину, чужим його людям продавши”.

З цими словами вернулась вона у дім мого батька.

455] Протягом цілого року лишались у нас фінікійці, —

Різних товарів багато в місткий корабель закупили.

А завантаживши свій корабель крутобокий, щоб їхать,

Вісника зразу ж послали до жінки — про це їй сказати.

Вельми хитрющий прийшов чолов’яга у дім мого батька,

460] Мав золоте він на продаж намисто в янтарній оправі.

Поки служебниці наші й матуся поважна в покоях

Те розглядали намисто, в руках його важили власних

І за ціну торгувалися, він їй моргнув непомітно.

Переморгнувшися з нею, на свій корабель він вернувся.

465] Жінка ж, узявши за руку, в той час повела мене з дому.

В передпокої знайшла на столах вона кубки, — недавно

Учту справляли там люди, що батьку в ділах помагали;

Зараз на площу міську подались вони всі на нараду.

Швидко схопивши три кубки й за пазуху їх заховавши,

470] Жінка їх винесла, я ж за нею пішов необачно.

Сонце тим часом зайшло і тінями вкрились дороги.

Кроком поспішним славетної пристані ми досягнули,

Де бистрохідний вже нас дожидав корабель фінікіян.

Сіли на нього вони й попливли усі шляхом вологим,

475] Нас посадивши. Зевс їм послав тоді вітер попутний.

Шість уже діб ніч і день ми по морю пливли безнастанно.

А як і сьомий ще день надіслав тоді Зевс нам Кротон,

Вбила стрілою ту жінку сама Артеміда-лучниця, —

Хлюснула, наче та чайка морська, у ропу вона трюмну,

480] Й кинули в море її на поживу тюленям та хижим

Рибам, а я в кораблі з засмученим серцем лишився.

Аж до Ітаки нас вітер попутний і хвилі пригнали, —

Тут-то Лаерт і придбав мене, з власних достатків сплативши.

Так і оцю я країну побачив своїми очима”.

485] В відповідь так промовив йому Одіссей богорідний:

“Дуже мій дух схвилював ти, Евмею, мені так докладно

Всі розповівши нещастя, що духом ти їх перетерпів.

Та до лихого тобі і хорошого трохи добавив

Зевс, бо, зазнавши біди, до ласкавого в дім ти потрапив

490] Мужа, який і питтям, і їдою тебе забезпечив

Вдосталь, — живеться у нього тобі непогано. А я от

Тільки по довгих блуканнях сюди на останку потрапив!”

Так між собою вони провадили стиха розмову.

Зрештою й спати лягли, та лише на часину коротку,

і’5] Бо вже Еос надійшла злотошатна. Тим часом до суші

Товариші Телемаха дійшли й відв’язали вітрила,

Щоглу спустили й на веслах до пристані вже підпливали.

Кинули котву камінну, причали міцні закріпили

І повиходили всі на берег шумливого моря,

500] Приготували сніданок, іскристе вино замішали.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Так говорити до них розпочав Телемах тямовитий:

“Ближче до міста ви наш корабель чорнобокий спрямуйте,

Сам же в поля до своїх пастухів я негайно подамся,

505] Ввечері в місто вернусь, як огляну свої володіння.

Завтра ж уранці, в подяку за поміч в дорозі, я добру

Учту з печенею вам і солодким вином улаштую”.

В відповідь Теоклімен промовив йому боговидий:

“Любе дитя, а мені ж то куди уже йти? До чийого

510] Дому? До тих, що кермують на цій кременистій Ітаці?

Може, навпрост до дому твого і твоєї матусі?”

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

“Іншим я разом і сам запросив би тебе завітати

В нашу оселю, — гостинності нам не бракує. А зараз

515] Гірше було б це й для тебе: мене там немає, й матусі

Ти не побачиш, — не часто з світлиці униз вона сходить

До женихів, на кроснах від них вона тче якнайдалі.

Іншого мужа тобі я вкажу, до якого ти зайдеш, —

Це Еврімах, Поліба розумного син благородний, —

520] Дивляться наче на бога тепер ітакійці на нього.

Кращий за інших-бо він женихів і прагне найбільше

Матір узяти мою й Одіссеєве місце зайняти.

Та лиш один у ефірі те відає Зевс-олімпієць,

Чи не настигне його загибелі день замість шлюбу”.

525] Так говорив він, і раптом злетів перед ними праворуч

Яструб, провісник швидкий Аполлонів, — тримаючи в кігтях,

Дику голубку терзав він нещадно, і сипалось зверху

Пір’я поміж кораблем і самим Телемахом на землю.

Теоклімен тоді нишком убік юнака відкликає.

530] Взявши за руку його й на ім’я називаючи, мовить:

“Знай, Телемах, не без бога та птиця злетіла праворуч.

Глянувши тільки, збагнув я, що віщий то птах перед нами.

Роду, що владним більше від вашого був би, немає

В цілій Ітаці, од всіх-бо ви завжди були найсильніші”.

535] Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

“О, якби слово твоє та справдилося, друже мій, гостю!

Скоро відчув би ти приязнь мою, і дарунків багато

Мав би від мене, і кожен тебе називав би щасливим”.

І до Пірея, товариша вірного, так він озвався:

540] “Клітія сину, Пірею! Послухав мене ти найбільше

З товаришів, що зі мною поїхали в Пілос піщаний.

Отже, і зараз послухай, в свій дім заведи цього гостя,

Щиро прийми й почастуй його, поки я сам повернуся”.

В відповідь ось що Пірей йому, списник уславлений, мовив:

545] “Знай, Телемаху, якби і надовго ти там забарився,

Я піклуватимусь ним, — гостинності нам не бракує”.

Мовивши так і зійшовши на свій корабель, наказав вія

Товаришам з ним іти і причали усі відв’язати.

До кочетів вони, швидко зійшовши, усі посідали.

550] Ноги тим часом узув Телемах у сандалії гарні,

Списа міцного узяв із мідним загостреним вістрям

Із-під помосту. Гребці ж відв’язали причали, зштовхнули

З берега свій корабель і до міста притьмом веслували.

Як наказав Телемах, улюблений син Одіссеїв.

555] Кроком швидким у той час вже несли його ноги, аж поки

Він не дійшов до подвір’я, де безліч свиней ночувало

Й вірний його свинопас владаревим майном піклувався.

ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА

ЗМІСТ ШІСТНАДЦЯТОЇ ПІСНІ

ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ СЬОМИЙ

Телемах приходить до Евмея, і той приймає його з великою радістю. Він посилає Евмея в місто сповістити Пенелопу про повернення сина. Одіссей, підкоряючись Афіні, відкривається Телемахові; вони обмірковують разом, як умертвити женихів. Тим часом ці останні, підбурювані Антіноєм, змовляються вчинити замах на Телемахове життя; але Амфіном радить їм насамперед довідатись про Зевсову волю. Пенелопа, дізнавшись про їх змову, докоряє Антіноєві; Еврімах лицемірно намагається її заспокоїти. Евмей повертається до своєї оселі.

УПІЗНАННЯ ОДІССЕЯ ТЕЛЕМАХОМ

Вдосвіта встав Одіссей, і з божистим удвох свинопасом

Стали сніданок собі готувати, вогонь розпаливши,

А пастухів вони пасти свиней перед тим відрядили.

Враз підійшов Телемах, але чуйні собаки гавкучі

5] Все ж не загавкали. Та спостеріг Одіссей богосвітлий —

Пси завиляли хвостами, і кроки людини почув він,

І до Евмея озвався, промовивши слово крилате:

“Хтось там, Евмею, до тебе прийшов, — якийсь твій товариш

Чи із знайомих хто-небудь, — не гавкають чуйні собаки,

10] Тільки хвостами виляють, та й кроки чиїсь-то я чую”.

Ще не скінчив він і мови цієї, як син його любий

Став на поріг. Свинопас здивовано з місця схопився

Й виронив посуд із рук, в якому іскристе вино він

Саме з водою мішав. До господаря кинувсь назустріч,

15] Голову став цілувати, й ясних його ока обидва,

Й руки обидві, а з лиць його сльози ряснії збігали.

Так наче батько, що рідного в щирій любові вітає

Сина, який з чужини по десятому році вернувся,

Одинака, що пізно родився, тривоги завдавши, —

20] Так Телемаха божистого став свинопас богосвітлий

І обнімати, й всього цілувать, наче смерті уник він.

Врешті спромігся крізь сльози промовити слово крилате:

“Світло ясне моє, ти вже вернувсь, Телемаху! Не думав

Я тебе бачити з дня, як відплив з кораблем ти на Пілос!

25] Ну-бо, заходь же, дитя моє любе, дай глянуть на тебе,

Втішитись дай, що ти прямо сюди з чужини повернувся!

Ти-бо не часто у нас, пастухів, тут у полі буваєш,

Більше у місті живеш. І як тобі не остогидне

Бачити там увесь час юрбу женихів знахабнілих!”

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

“Так воно й буде, татуню. Прибув я сюди задля тебе,

Щоб і побачити навіч тебе, й твоє слово почути,

Чи то удома ще мати моя, чи, може, із нею

Інший вже хтось одруживсь, Одіссеєве ж ложе самотнє

35] Навіть уже й не застелене, лиш павутинням запнуте”.

В відповідь мовив йому свинопас, розпорядник пастуший:

“Досі душею незламна вона і весь час непохитна

Дома сама пробуває, і в смутку й сльозах безустанних

Ночі безсонні і дні їй безрадісно довгі минають”.

40] Мовивши так, він од нього прийняв мідногострого списа,

Й через камінний поріг увійшов Телемах тоді в хату.

З місця свойого підвівсь перед ним Одіссей, його батько.

Та Телемах його стримав і мовив, озвавшись до нього:

“Гостю, сиди! Для себе ми й інше тут знайдемо місце

45] В нашій хатині. Ось чоловік цей мене десь посадить”.

Так говорив він, і сів той на місце своє. Свинопас же

Свіжого віття накидав, овечим накрив його руном.

Сів на цім місці тоді й улюблений син Одіссеїв.

Потім в мисках дерев’яних подав свинопас їм печене

50] М’ясо, яке від вечері вчорашньої в нього лишалось,

В кошики плетені хліба з верхом поклав їм небавом,

В чаші кленовій вино розмішав їм, як мед той, солодке,

Справивши все це, він проти божистого сів Одіссея.

Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.

55] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Богоподібного врешті спитав Телемах свинопаса:

“Звідки, татуню, прибув цей чужинець? І як мореплавці

В нашу Ітаку його привезли? І що то за люди?

Вже ж бо не пішки сюди, я гадаю, до нас він дістався”.

60] В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:

“Зараз, дитя моє любе, всю правду тобі розповім я.

Хвалиться він, що родом з просторого Криту походить,

Що в багатьох він містах побував, серед різного люду,

В довгих блуканнях, — таку божество йому випряло долю.

65] Зараз же він, з корабля переїжджих феспротів утікши,

В хату до мене прийшов, — його я тобі доручаю.

Зробиш, як знаєш, а він допомоги благає твоєї”.

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

“Словом, Евмею, своїм боляче мені серце ти вразив.

70] Як же у домі своєму чужинця я можу прийняти?

Ще молодий-бо, на руки свої я покластись не можу,

Щоб захиститись од мужа, що кривдити нас починає.

Мати моя своїм серцем і досі ще надвоє важить —

Чи залишатись зі мною і дому свого пильнувати,

ь Ложе шануючи мужове й славу свою у народі,

Чи за котримсь із ахеїв піти, найзначнішим між тими,

Хто її сватає, з тим, хто дарунків приносить найбільше.

Гостя ж чужинця, якщо вже прибув до твойого він дому,

В плащ і хітон одягну та в інше одіння красиве,

80] Меч йому дам двоєсічний і пару сандалій на ноги

І споряджу, куди серцем своїм і душею він прагне.

А якщо хочеш, то сам в цій хатині ти ним попіклуйся,

Я ж йому й одіж сюди надішлю, і все, що потрібно

Для харчування, щоб ти з товариством своїм не втрачався.

До женихів же у місто іти йому в кожному разі

Я б не дозволив, бо надто нахабні вони і зухвалі.

Не поглумились би з нього на прикрість мені і досаду.

А одному, хоч би й дужому, проти громади такої

Важко що-небудь зробить, — все одно вони будуть сильніші”.

90] В відповідь мовив незламний йому Одіссей богосвітлий:

“Друже, якщо і мені тут вільно втрутитися в мову, —

Любе моє виривається серце з грудей, коли чую,

Скільки безчинств женихи, як розказуєш ти, натворили

В домі твоїм, проти волі такого, як ти, чоловіка.

95] От що скажи мені: ти добровільно піддавсь їм чи, може,

Всі тебе люди ненавидять, голосом ведені божим?

Чи на братів нарікаєш, бо вправі на них покладатись,

Кожен в борні, хоча б і яка була бійка велика.

Був би такий я, як ти, молодий і з такою ж душею,

іоо ци Одіссея б я був бездоганного син, а чи й сам він, —

Вернеться ще він з блукань, ще дає на те доля надію, —

Хай мені голову вражий зітне чужоземець, якщо я

Згубою сам не нагряну на всіх женихів знахабнілих,

До Одіссея, сина Лаерта, у дім увійшовши.

105] Хоч би юрбою мене одного вони всі й подолали,

Краще убитим у домі своєму волів би я бути

Й трупом лягти, ніж без краю на їхні безчинства дивитись,

Як зневажають гостей моїх, як по світлицях чудових

Наших челядниць, служебних жінок, безсоромно безчестять,

110] Як розливають вино і всі прощають припаси

Так безрозсудно, безтямно, без краю-кінця і без глузду”.

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

“Зараз, чужинче, одверто всю правду тобі розповім я:

Ні ворожнечі до мене в народі, ні гніву немає,

115] Не нарікав на братів я, що вправі на них покладатись

Кожен в борні, хоча б і яка була бійка велика.

Одинаками-бо вів нам Кроніон усі покоління:

Мав одного лише сина Лаерта мій прадід Аркесій,

Мав одного й Одіссея Лаерт; Одіссей же мене лиш

120] Мав одного, і того на недолю він дома покинув.

Тим-то й багато так люду ворожого в нашому домі:

Скільки на цих островах державців не є можновладних —

З Сами, Дуліхію й Закінту, густо укритого лісом,

Скільки їх тут не кермує на цій кременистій Ітаці,

125] Всі мою сватають матір і дім мій нещадно грабують.

Шлюбу ж бридкого вона ні відкинуть не сміє, ні краю

їх домаганням покласти не може, вони ж об’їдають

Весь мій маєток і скоро й самого мене пошматують!

Тільки заховано це у лоні богів всемогутніх.

130] Швидше ж, татуню, іди до розумної ти Пенелопи

І розкажи, що я з Пілосу цілий вернувся й здоровий.

Я ж залишуся у тебе, аж поки назад ти прибудеш,

Все їй звістивши самій, щоб інший про це із ахеїв

Хтось не довідавсь. Багато-бо хто мені лихо готує”.

135] В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:

“Знаю я все й розумію. Й так само, як кажеш ти, думав.

Ти ж усю правду тепер розкажи мені щиро й одверто.

Чи й до Лаерта нещасного треба мені із цією

Вістю зайти? Хоч і дуже він за Одіссеєм журився,

140] Та доглядав, проте, в полі роботи і з челяддю в домі

їв він і пив, коли серце у грудях до того схиляло.

З того ж часу, як своїм кораблем ти у Пілос подався,

Більше він, кажуть, не їсть і не п’є, як звичайно бувало,

Не доглядає й роботи, а тільки з плачем та зітханням

145] В смутку сидить, і в’яне усе на костях його тіло”.

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

“Шкода, та все ж залишімо його, хоч і як це нам гірко!

Тільки б од власного вибору щось нам залежало, смертним,

Спершу обрав би лиш день я повернення батька додому.

і5о Матері все сповістивши, вертайся назад, до Лаерта ж

Сам у полях не блукай; а їй ти скажи, щоб до нього

Ключницю, нашу служебку, вона якнайшвидше послала

Потай од інших, а та хай старого про все повідомить”.

Мовивши це, відіслав свинопаса. Сандалії взявши,

155] Той їх до ніг підв’язав і до міста пішов. Від Афіни

Не заховалось, що вийшов Евмей свинопас із кошари.

Ближче вона підійшла, на вигляд мов жінка прекрасна,

Росла й ставна, в рукоділлях жіночих майстриня уміла.

Ставши у дверях, вона Одіссеєві тільки з’явилась,

160] А Телемах не побачив і зовсім її не помітив, —

Не перед кожним відкрито себе виявляють богове, —

Лиш Одіссей її бачив та пси, що, й не гавкнувши навіть,

Із скавучанням від страху з кошари усі повтікали.

Злегка бровами кивнула вона. Одіссей богосвітлий

165] Враз догадався, до муру високого вийшов із хати

І зупинивсь перед нею. До нього звернулась Афіна:

“О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!

Зараз же синові слово скажи, не таївшись од нього,

Як вам удвох, женихам уготовивши смерть і загибель,

170] В місто славетне податись. Сама ж бо від вас я недовго

Осторонь буду, — готова я поряд із вами до бою”.

Тут Одіссея жезлом золотим доторкнулась Афіна.

Випраним чисто плащем і хітоном вона йому спершу

Плечі укрила й осанку ставну й моложавість вернула.

175] Знову смуглявий він став, і повніш заокруглились лиця,

Чорною знов бородою усе обросло підборіддя.

Все це зробивши, вона відійшла, Одіссей же в хатину

Знов повернувся. Дуже здивований син його любий

Вбік свої очі відвів, боячись, чи не бога він бачить.

180] Врешті озвався і слово до нього промовив крилате:

“Зараз ти іншим здаєшся, мій гостю, ніж був ти раніше.

Інше ти маєш одіння, і зовсім не те твоє тіло.

Чи не один ти з богів, що простором небес володіють?

Зглянься на нас і дозволь принести тобі жертву священну

185] І золоті коштовні дарунки. О, змилуйсь над нами!”

В відповідь мовив незламний йому Одіссей богосвітлий:

“Ні, я не бог, і чому до безсмертних мене ти рівняєш?

Батько я твій, за якого в зітханнях ти стільки скорботи

Терпиш весь час і насильств від людей зазнаєш ти зухвалих!”

190] Мовивши це, почав цілувати він сина, й струмили

З лиць його сльози на землю, що стримував їх він до того.

Та Телемах не повірив, що то перед ним його батько,

Й, знову до нього звернувшись, у відповідь так йому мовив:

“Не Одіссей ти, не батько мій, ні, — то якийсь мене зводить

195] Бог, щоб я потім ще більше зітхав після того і плакав.

Смертній людині ніяк-бо таке неможливо зробити

Розумом власним, лиш богу, як з’явиться він перед нами,

Легко зробити себе молодим чи старим — як захоче.

Щойно ти дідом старим тут сидів у брудному лахмітті

200] Й схожий уже на богів, що простором небес володіють”.

Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

“Ні, Телемаху, не слід ні надто вже так дивуватись,

Ні сумніватися так, коли дома вже батько твій любий.

Інший сюди Одіссей ніякий до вас не прибуде,

205] Це ж бо я сам, що стільки недолі зазнав у блуканнях,

Аж по двадцятому році до рідного краю вернувся.

Те ж, що тут сталось, то справа Афіни, що здобич дарує, —

Отже, й мене, як схотілося їй, — бо усе вона може, —

То на убогого старця подібним зробила, то раптом

210] На молодого, красивого мужа у гарнім одінні.

Легко-бо вічним богам, що простором небес володіють,

Чи звеличати, чи зовсім принизити смертну людину”.

Так він промовив і сів. Рясні проливаючи сльози,

Став Телемах обнімати свого благородного батька.

215] Стриматись більше не в силі, обидва вони заридали.

Плакали ревно вони, від хижих птахів голосніше —

Кань пазуристих або надморських орлів, що з гнізда в них

Позабирали селяни малих пташенят, ще безперих.

Так жалібні вони сльози обоє з-під брів проливали.

220] В уболіванні й журбі так зайшло б їм і сонце за обрій,

Та Телемах обізвався нарешті і мовив до батька:

“Як тебе, батьку мій любий, яким кораблем мореплавці

В нашу Ітаку сюди привезли? І що то за люди?

Вже ж бо не пішки сюди, я гадаю, до нас ти дістався”.

225] В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:

“Зараз, мій сину, одверто всю правду тобі розповім я.

Славні мене привезли мореплавці-феаки, що й інших

Переправляють по морю людей, хто до них прибуває.

Спав на швидкім кораблі я, вони ж провезли мене морем,

230] І на Ітаку зсадили, й дарів надавали коштовних —

Міді, і золота, й безліч усяких тканин і одежі.

Все це лежить у печері заховане з волі безсмертних.

Нині ж сюди я прибув за порадливим словом Афіни —

Обміркувати удвох, як лихих ворогів нам позбутись.

235] Перелічи ж мені зараз усіх женихів, щоб докладно

З певністю знав я — і скільки їх є там, і що то за люди.

Отже, я в серці своїм бездоганнім усе розсудивши,

Зважу тоді, чи здолали б одні ми з тобою, без інших,

Справитись з ними, чи й інших покликати нам доведеться”.

240] Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

“Батечку любий, багато я чув про діла твої славні,

Й рук твоїх міць бойову, і мудрість твою у пораді.

Все ж я дивуюсь, сказав ти занадто, — адже неможливо

Проти такої їх сили змагатися двом чоловікам.

245] Тих женихів не один-бо десяток, не два, а багато

Більше. От зараз чисельність їх знатимеш ти докладніше.

Тільки з Дуліхію тут п’ятдесят їх і двоє добірних

Є юнаків, а з ними ще й шестеро є челядинців.

З Сами їх двадцять чотири сюди прибуло чоловіка,

250] З Закінту двадцять ахеїв до того ж наїхало юних

Та із самої Ітаки дванадцять мужів найзнатніших.

Є з ними разом окличник Медонт, і пісняр божественний,

Є ще й прислужники два, досвідчені різати м’ясо.

Отже, якби ми наважились вийти на всіх, хто є в домі,

255] Не довелось би зазнать нам гіркої, страшної відплати.

Краще зміркуй, чи не можна знайти нам собі оборонців, •’

Зваж, хто душею прихильний до нас в обороні нам став би”.

В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:

“Тим-то й скажу тобі я, ти ж послухай мене й пам’ятай це;

260] Зваж-но, чи досить того, що й батько наш Зевс, і Афіна

Нам допоможуть, чи треба нам інших шукать оборонців”.

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

“Ті, кого ти називаєш, найкращі для нас оборонці.

Хоч вони й високо в хмарах живуть, на людей вони інших

265] І на безсмертних богів свою владу відтіль простягають”.

В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:

“Лиш небагато часу вони будуть обоє лишатись

Осторонь бійки завзятої, щойно поміж женихами

Й нами зав’яжеться справа Ареєва в домі моєму.

270] Ти ж, як тільки світанок настане, йди швидше додому

І з женихами зухвалими там перебудеш тим часом.

Трохи пізніше й мене свинопас запровадить до міста

В вигляді старця з торбами, жебрущого вбогого діда.

Хоч і почнуть мене в домі твоєму вони зневажати,

275] Серцем своїм і зневаги, й образи ті знось терпеливо.

Хоч би й за ноги по хаті за двері мене волочили

Й навіть ударили чимось, — дивися й на це ти спокійно,

Стиха ласкавими лиш умовляй їх словами безчинства

Ці припинити. Тільки, напевно, вони умовлянь тих

280] Вже не послухають. Близько-бо день, що їх вирішить долю.

Ще тобі й інше скажу я, а ти заховай в своїм серці:

Щойно Афіна до серця вкладе мені це велемудра,

Я головою кивну тобі. Ти ж, це помітивши, зразу

Зброю, для бою придатну, всю, скільки не є її в домі,

285] Скрізь позбирай і склади десь на поверсі в затишнім схові

Разом усю. Женихів же, як це спостерігши, про неї

Стали б питати, солодкими знов заспокоїш словами:

“Я її виніс од диму. На ту вона зброю й не схожа,

Що залишив Одіссей, як походом подався до Трої, —

290] Вся від дихання вогню почорніла вона й пошкарубла.

Ще й важливішу Кротон у серце поклав мені думку:

Як би, упившись вином і сварку якусь розпочавши,

Ви не поранили тут один одного та не зганьбили

Сватання й учти. Бо тягне до себе людину залізо”.

295] Тільки для нас ти обох два мечі приготуй, і два списи,

Й два із бичачої шкури щити, щоб у руки узяти,

Як нападать почнемо. Женихам же Паллада Афіна

З Зевсом-порадником розум цілком затуманять тим часом.

Ще тобі й інше скажу я, а ти заховай в своїм серці:

300] Якщо ти справді мій син і походженням з нашої крові,

Хай не почує ніхто, що тут Одіссей, в своїм домі,

Ані Лаерт, ані той свинопас хай нічого не знає,

Ані з домашніх хто-небудь, ні навіть сама Пенелопа.

Тільки удвох — я і ти — будем настрої знати жіночі,

305] Й чоловіків-челядинців ми можемо так перевірить.

Хто з них шанує нас, хто нас боїться у серці своєму

Й хто ні пошани до нас, ні поваги нітрохи не має”.

Відповідаючи, син йому ось що промовив пресвітлий:

“Батьку мій, в твердості серця мого ще не раз ти, гадаю.

Впевнишся, — досі у нім легкодухості ще не бувало.

Та невелика, проте ж, і користь для обох нас, гадаю,

Буде із того, — подумати трохи й над цим попрошу я.

Довго тобі по своїх довелось би ходить володіннях,

Поки про кожного все б ти розвідав. А в домі спокійно

315] Нищили б наше тим часом майно ті зухвальці без жалю.

Що ж до жінок, то їх перевірити й зараз прошу я —

Хто з них тебе не шанує й яка поміж ними невинна.

Чоловіків же по їхніх кошарах, проте, я не хтів би

Перевіряти, — встигнемо це ми й пізніше зробити,

320] Якщо ти й справді мав знак від Зевса-егідодержавця”.

Так між собою вони провадили стиха розмову.

А до Ітаки міцний корабель вже підплинув тим часом —

Той, що на Пілос возив Телемаха і всіх його друзів.

Зразу ж, як тільки зайшли уже в глибоководну затоку,

325] На суходіл вони витягли свій корабель чорнобокий,

Снасті потому позносили з нього пособці відважні,

А подарунки до Клітія в дім віднесли вони цінні.

Потім окличника в дім послали вони Одіссеїв,

Щоб повідомлення він передав Пенелопі розумній,

330] Що Телемах наказав корабель припровадити в місто,

Сам же лишився у полі, та хай не боїться нічого

Мужня владарка, й слізьми вона ревними хай не вмліває.

Отже, зустрілись окличник тоді й свинопас богосвітлий,

Що з однаковою вістю до жінки тоді поспішали.

335] А до домівки божистого володаря підійшовши,

Перед всіма на подвір’ї жінками окличник промовив:

“Вже твій улюблений син, володарко, додому вернувся”.

До Пенелопи тоді й свинопас підійшов і тихенько

Все розповів їй, що син її любий звелів розказати.

з40] А як доручення повністю виконав, зразу ж подався

Він до свиней своїх, дім і подвір’я її залишивши.

А женихи зажурились, уражені звісткою тою,

Натовпом вийшли вони з господи за мур височенний

І кружкома проти брами вхідної усі посідали.

345] Перший тоді Еврімах, син Поліба, між ними озвався:

“Друзі, велику вдалось Телемахові справу здійснити,

Путь цю відбувши зухвалу! А ми ж говорили — не вдасться!

Отже, на воду чорний спустім корабель щонайкращий,

Вірних зберім веслярів і вирядім їх якнайшвидше,

350] Хай сповістять вони тих, щоб негайно додому вертались”.

Ще не скінчив він і слів цих, коли Амфіном, обернувшись,

Вгледів, що вже корабель їх — у глибоководній затоці

Й люди спускають вітрила і весла уже прибирають.

Він од душі розсміявся і так до присутніх промовив:

355] “Нічого їх сповіщати, ось тут вони вже, у затоці!

Може, з богів хто сказав їм, а може, й самі вони в морі

Бачили той корабель, а догнати його не здолали”.

Так він сказав, а вони повставали й на берег побігли.

На суходіл уже витягли там корабель чорнобокий,

Всі уже й снасті позносили з нього пособці відважні.

Потім юрбою на площу самі подалися, нікому

Ні з молодих, ні з старих не дозволивши з ними сидіти.

Саме тоді Антіной, син Евпейта, до них обізвався:

“Горе! Боги із біди чоловіка цього врятували!

Цілими днями на скелях, овіяних вітром, сиділи

Наші дозорці позмінно. А вже як заходило сонце,

Ми не на суші спокійно проводили ніч, а на морі

В бистрім своїм кораблі дожидали ясного світанку,

На Телемаха чигаючи, щоб захопить його й тут же

370] Вбити. А бог тим часом додому його допровадив.

Отже, подумаймо, як Телемахові тут учинити

Злую загибель, щоб він її вже не уникнув. Я певен,

Поки живий він, не вдасться нам діло своє довершити.

Сам-бо розумний уже і в думках він своїх, і в порадах,

375] Люди ж тугешні до нас прихильності не виявляють.

Діймо ж раніше, ніж сам він ахеїв до площі міської

Всіх позбирає. Бо гаятись довго не буде, я певен,

Гніву свого не гамуючи, перед всіма він розкаже,

Як готували ми смерть йому наглу, але не устигли.

380] Люди ж ті нас не похвалять, про намір лихий наш почувши.

Як би нам лиха вони не вчинили та нас не прогнали

З нашого краю, — тоді в чужину нам іти доведеться.

Упередить його треба й за містом схопити у полі

Чи у дорозі. Скарби всі й запаси його заберемо

385] І між собою по згоді поділимо ми, а домівку

Неньці його віддамо і тому, хто одружиться з нею.

А як моя ця порада вам не до вподоби й ви хтіли б,

Щоб залишивсь він живий і добром володів би отецьким,

То перестаньмо збиратись і серцю приємні достатки

390] Тур проїдати. Нехай її кожен із власного дому

Сватає, віном її добиваючись. Вийде за того

Заміж вона, хто більш принесе і хто їй судився”.

Так говорив він, і всі у глибокім сиділи мовчанні.

Врешті тоді Амфіном озвався до них і промовив,

“з Нісів син ясносвітлий, Арета владущого парость.

Він із Дуліхію був, на пшеницю багатого й трави,

Був водієм женихів і найбільше із них Пенелопі

Мовою був до вподоби, та й серце він мав непогане.

Отже, розсудливо він озвався до них і промовив:

400] “Друзі мої! Ніколи не зважився б я Телемаха

Вбити. Страшна-бо то річ — убивати людину із роду

Володарів. Спитаймо раніше в богів ми поради.

Буде на це нам ухвальний від Зевса великого вирок —

Сам тоді вб’ю я його, ще й усіх вас до того закличу,

405] А заперечать боги — до стримання й я закликаю”.

Так говорив Амфіном, і вподобалась їм його мова.

З місць повставали усі й подалися у дім Одіссеїв,

Та, увійшовши, у кріслах вони посідали різьблених.

Спало тим часом на думку тоді Пенелопі розумній

410] До женихів, проте, вийти, надмірно уже знахабнілих.

Знала вона, що для сина її тут загибель готують,

Все розповів їй окличник Медонт, що їх змову підслухав.

Входить владарка в кімнату з жінками служебними разом.

До женихів увійшовши із ними, в жінках богосвітла,

415] Стала вона під одвірком, що дах підпирає надійно,

Й, лиця закривши собі світлистим, ясним покривалом,

До Антіноя з докором звернулася й так говорила:

“Гей, Антіною, підступний зухвальцю! Кажуть про тебе

Люди ітакські, що ти між ровесників — найвидатніший

420] Радою й словом розумним. Та зовсім не так воно справді!

Як, божевільний, посмів Телемахові ти готувати

Смерть і загибель? Чи зважив на тих, що моляться, в кого

Свідком є Зевс? Це ж нечестя — для іншого коїти лихо!

Мабуть, забув, як батько до нас утікав твій од страху

425] Перед своїми ж людьми? Страшний він на себе накликав

Гнів їх за те, що, до зграї тафійських піратів приставши,

Лиха накоїв феспротам, що з нами були у союзі.

Хтіли убить його й любе з грудей його вирвати серце.

Ще й всю поїсти у нього завидну худобу численну.

430] Та Одіссей не пустив їх і стримав, хоч як намагались.

Ти ж його дім об’їдаєш безчесно, шлюбну дружину

Сватаєш, сина шукаєш убити й смутиш мене тяжко.

Тож перестань, вимагаю, та й іншим звели схаменутись”.

В відповідь так Еврімах, син Поліба, до неї промовив:

435] “Мудра Ікарія донько, славетна умом Пенелопо!

Будь спокійна, нехай твоє тим не тривожиться серце.

В світі такого нема і не буде, такий не родився,

Хто б на сина твого Телемаха смів руку підняти,

Поки живу на землі і поки ще світ я цей бачу!

440] От що скажу я тобі, і справді це так воно й буде:

Кров його чорна відразу ж на списі моїм заструмує!

Городоборець мене Одіссей ще дитям на коліна

Часто до себе садив і шматками печені смачної

З рук годував, ще й червоним давав запивати напоєм.

445] Тим-то мені й Телемах від інших усіх найдорожчий

Приятелів. Запевняю, не варт йому смерті боятись

Від женихів. А від бога, звичайно, її не уникнеш”.

Так заспокоював він, а сам готував йому згубу.

Вийшла тоді Пенелопа наверх, у світлисті покої,

4gt;0] Й за Одіссеєм, за мужем коханим, там плакала, доки

Сон їй солодкий на вії звела ясноока Афіна.

До Одіссея й до сина прийшов свинопас богосвітлий

Ввечері, в час, як вони, заколовши свиню однорічну,

Вже готували вечерю. Тим часом Афіна, близенько

455] До Одіссея, сина Лаерта, тоді підійшовши,

Вдарила злегка жезлом і знов обернула у старця

В рванім лахмітті, на те, щоб не міг свинопас упізнати

І не побіг би у дім до розважної він Пенелопи

З вістю, якої б у серці своїм не здолав затаїти.

460] Перший тоді Телемах озвався до нього й промовив:

“Ти вже прийшов, богосвітлий Евмею? Що чути у місті?

Чи повернулись додому оті женихи гордовиті

З засідки вже, чи й досі чатують, хоч я уже дома?”

В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:

465] “Якось не спало на думку питати про це й дізнаватись,

Містом ішовши, — серце мене якмерщій спонукало

Переказати сповіщення й швидше додому вернутись.

Товаришів твоїх бистрий посол на путі мені стрівся,

Вісник, — про все він раніше від мене звістив твою матір.

470] Знаю я й інше також, бо власними бачив очима:

Як повертався й над містом вже був я, де пагорб Гермесів,

Раптом побачив швидкий відтіля корабель я, що входив

В нашу затоку. Багато людей метушилось на ньому, —

Аж угинавсь од щитів він увесь і списів двоєсічних.

475] Мабуть, вони це й були, я гадаю, — напевне ж не знаю”.

Мовив він це, й Телемахова сила всміхнулась священна,

Глянув він нишком на батька, щоб лиш свинопас не

помітив.

Всю закінчивши роботу, вечерю вони зготували

Й сіли вечеряти, й кожен в вечері тій рівну мав долю.

480] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Всі про постелю згадали і сну спожили подарунки.

ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА

ЗМІСТ СІМНАДЦЯТОЇ ПІСНІ

ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ

Телемах іде до міста, наказавши Евмеєві провести туди і свого гостя. Зустрінутий радісно матір’ю і домашніми, він потім іде на площу й приводить звідти з собою Теоклімена. Пенелопа розпитує його про те, шо з ним було під час подорожі; Теоклімен пророкує їй повернення Одіссея. Тим часом Евмей вирушає з Одіссеєм до міста; по дорозі вони зустрічають Мелантія, який обох їх ображає. Прийшовши до свого дому, Одіссей бачить у подвір’ї свого старого собаку, який, упізнавши його, вмирає. Він входить у бенкетну господу і просить милостині в женихів; Антіной, лаючися з ним, кидає в нього ослоном. Пенелопа кличе його до себе, щоб розпитати про Одіссея; він обіцяє прийти до неї ввечері.

ПОВЕРНЕННЯ ТЕЛЕМАХА НА ІТАКУ

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

Встав Телемах, дорогий божественного син Одіссея,

Пару сандалій до ніг своїх швидко тоді підв’язав він,

Списа міцного узяв, що якраз до долоні приходивсь,

5] І, виряджаючись в місто, він так свинопасові мовив:

“Йду я, татуню, до міста побачитись там із моєю

Матір’ю. Тож не раніше, гадаю, вона перестане

Гірко ридати за мною і сльози рясні проливати,

Аніж побачить мене. Тобі ж доручаю я ось що:

10] В місто нещасного гостя цього відведи, — на прожиток

Хай собі жебрає там. Подадуть йому й хліба, хто схоче,

Й келих вина. А мені тут людей всіх самому приймати

Вже не доводиться, й так від клопоту гірко на серці.

А як образиться гість наш на це, то тим гірше самому

15] Буде йому. А я тільки правду люблю говорити”.

Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

“Друже мій, тут залишатися й сам я не дуже хотів би.

Краще у місті, аніж у полях, жебракові прожиток

Десь собі жебрати. Кожен подасть мені там, хто захоче.

20] Не у таких-бо літах я, щоб тут, у кошарі, лишатись

І пастухів вожаєві коритись у всьому слухняно.

Йди вже собі, а мене оцей муж проведе, як звелів ти,

Лиш при вогні я погріюсь, бо одіж у мене погана.

Може, й потепліє трохи тим часом, — щоб холод ранковий

25] Не прохопив мене. Місто ж, ви кажете, звідси далеко”.

Так він сказав. Телемах же, з подвір’я прямуючи, бистрим

Кроком пішов, женихам лиховісну замисливши згубу.

Став біля дому свого він, вигідного для проживання,

Списа поставив свого, об високу обперши колону,

30] Й, переступивши поріг кам’яний, увійшов до господи.

Перша зустріла його годувальниця там, Евріклея, —

Руна на кріслах різьблених вона розстилала й до нього

Кинулась вся у сльозах, і інші навколо зібрались

Вже Одіссея, в біді витривалого, вірні служниці

35] Й радісно в голову всі і в плечі його цілували.

Вийшла тоді із покою свого й Пенелопа розумна,

Мов Артеміда на вигляд або золота Афродіта,

Вся у сльозах обнімала вона свого любого сина,

Голову ніжно йому і очі ясні цілувала,

40] Врешті до нього крізь сльози промовила слово крилате:

“Світло ясне моє, ти вже вернувсь, Телемаху! Не ждала

Я тебе бачити з дня, як відплив з кораблем ти на Пілос

Потай від мене вістей питати про любого батька.

Тож розкажи-бо докладно, що бачить тобі довелося”.

45] Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

“Матінко люба, не плач і слізьми не хвилюй мені серце

В грудях, коли ось я наглої згуби щасливо уникнув.

Краще омийся і, чисте вбрання одягнувши на тіло,

В верхні покої ввійди із своїми служницями разом,

50] Перед богами всіма в молитвах обіцяй гекатомби

їм принести, може, Зевс допоможе здійснити відомсту.

Я ж тим часом на площу піду, щоб до нас запросити

Гостя, який приєднався до мене в путі поворотній.

З товаришами божистими я наперед його вислав,

55] В дім свій Піреєві гостя привітно прийнять доручивши,

І шанувати, й любити, аж поки додому вернуся”.

Так він промовив, у неї ж безкрилим лишилося слово.

Потім омилась і, чисте вбрання одягнувши на тіло,

Перед богами всіма обіцяла вона гекатомби

60] їм принести, може, Зевс допоможе здійснити відомсту.

А Телемах тим часом з своїх уже вийшов покоїв

З списом в руках. Услід йому бігли два пси прудконогі.

Чаром божистим його опромінила з неба Афіна —

Всі зачудовано люди дивились, коли він проходив.

65] А вколо нього уже женихи позбирались зухвалі

Й приязно з ним розмовляли, хоч серцем лихе готували.

Та велелюдного їх товариства він все ж уникає

Й прямо туди, де батькові друзі з часів найдавніших —

Ментор пресвітлий та ще Антіфат з Аліферсом — сиділи,

70] Йде і сідає. Вони ж його стиха розпитувать стали.

Близько до них і Пірей підійшов тоді, списник славетний,

Гостя він вів через місто на площу. До гостя увагу

Не забаривсь Телемах проявити і вийшов назустріч.

Перший до нього Пірей з такими звернувся словами:

75] “Швидше пошли, Телемаху, жінок до моєї оселі,

Щоб передать тобі міг Менелаєві я подарунки”.

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

“Ще невідомо, Пірею, як вся тут обернеться справа,

В разі зухвалі мене женихи тут, у власному домі,

80] Потай уб’ють і дідизну мою між собою поділять.

Краще, вважаю, тобі, ніж комусь, ті забрать подарунки.

А як уродять убивство і смерть, що для них засіваю,

Радісно в дім ті дарунки мені принесеш ти на радість”.

Мовивши це, повів він чужинця нещасного в дім свій.

85] А увійшовши до дому, вигідного для проживання,

Скинули з себе плащі та, на крісла й стільці поскладавши,

Митись пішли вони в гладко обтесану, чисту купелю.

Добре помивши, служниці оливою їх намастили,

Свіжі хітони на них надягнули й кереї вовняні.

9° Вийшли з купелі обидва й на крісла вони посідали.

Воду служниця внесла в золотому чудовому глеку —

Руки вмивати й поволі над срібним цеберком зливала:

Потім поставила стіл перед ними, обструганий рівно.

Хліба і страв розмаїтих їм ключниця вносить поважна,

1)5] Радо і щедро черпнувши з домашніх запасів багатих.

Мати ж тим часом у крісло своє, об одвірок оперте,

Сіла навпроти й сукати тонку почала собі пряжу.

Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

100] Перша озвалася словом до них Пенелопа розумна:

“Мабуть, до верхніх піду, Телемаху, своїх я покоїв,

Ляжу на ложе своє, зітхань моїх сповнене тужних,

Рясно моїми сльозами омиване з дня, як твій батько

До Іліона з Атрідами вирушив. Ти ж бо не хочеш,

105] Перше аніж женихи у дім наш зберуться зухвалі,

Те, що про батькове чув ти повернення, ясно сказати”.

Відповідаючи, їй Телемах тямовитий промовив:

“Що ж, коли так, то усю розкажу тобі, матінко, правду.

В Пілос до Нестора ми прибули, до керманича люду.

110] В високоверхому домі прийняв він мене і гостинно

Став частувати, як батько приймає коханого сина,

Що з чужини нещодавно вернувся. Отак і мене він

Став частувати з своїми синами славетними разом.

Про Одіссея ж, в біді витривалого, жодної звістки,

1Ь Каже, не чув ні від кого — живий він чи смертю загинув.

До Менелая, списами славетного сина Атрея,

Вирядив кіньми мене він у повозі, збитому міцно.

Бачив я там і Єлену-аргеянку, що через неї

Стільки зазнали аргеї, із волі богів, і троянці.

120] Зразу ж почав мене сам Менелай гучномовний питати,

Задля якої прибув я мети в Лакедемон прекрасний.

Щиро й відверто йому всю правду тоді розповів я.

Відповідаючи, так Менелай тоді мовив до мене:

“Ну ж і ганьба! На шлюбному ложі лягти у такого

125] Мужа могутнього враз заманулось отим боягузам!

Все це одно, якби лань, у лігво могутнього лева

Новонароджених, ще сосунців, оленяток поклавши,

Вийшла б на травами рясно укриті узгір’я й долини

Пастись, а він би тим часом, до лігва свого повернувшись,

130] Приготував оленятам і лані загибель ганебну, —

Так Одіссей і для них приготує загибель ганебну.

О, якби, Зевсе, наш батьку, й Афіно, і ти, Аполлоне,

Він залишався таким, яким ще колись на Лесбосі,

Ставши на герць, завзято із Філомелідом змагався

135] Й кинув з усеї ним сили об землю на радість ахеям,

Хай би отак Одіссей зустрів женихів безсоромних,

Коротковічні усі б вони стали тоді й гіркошлюбні!

Ну, а про те, що мене ти питаєш і просиш, будь певен,

Не ухиляючись, правду скажу я тобі, не злукавлю, —

140] З того всього, що морський оповів мені старець правдивий,

Не приховаю нічого й слівця не втаю я від тебе.

Мовив мені, що його у сльозах на острові, в домі

Бачив у німфи Каліпсо, яка силоміць його й досі

Держить у себе, й не може він в рідну країну вернутись.

145] Ні кораблів веслохідних не має він там, ні супутців,

Що помогли б йому їхати лоном широкого моря”.

Так Менелай, син Атрея, сказав йому, славний списами.

Я ж, свої справи скінчивши, відплив. Дали нам богове

Вітер попутний, і скоро я в любу вітчизну вернувся”.

і5° Так він промовив, і серце у грудях її схвилював він.

З словом до неї звернувсь тоді Теоклімен боговидий:

“Гідна пошани жоно Одіссея, сина Лаерта!

Знає він все ж небагато. Мого ще ти слова послухай.

Все я тобі розповім, не втаївши від тебе нічого.

155] Свідком хай Зевс мені буде найперше, і стіл цей гостинний,

І Одіссеєве вогнище це, до якого прийшов я,

Що Одіссей уже тут, у своїй уже рідній країні,

Ходить він десь чи сидить, про лихі дізнається учинки,

Та женихам він усім лиху вже вирощує згубу.

160] Ще в кораблі добропалубнім сидячи, все оце знав я

З льоту пташиного й зразу ж про це Телемахові крикнув”.

В відповідь знов розумна сказала тоді Пенелопа:

“О якби слово, чужинче, твоє та на ділі здійснилось!

Знав би мою ти прихильність тоді, і багато дарунків

165] Мав би від мене, і кожен тебе називав би щасливим”.

Так між собою вони провадили стиха розмову.

А женихи тим часом всі бавились там, де звичайно —

При Одіссеєвім домі, на втоптаній добре площадці

Диски й списи вони кидали там, як і завжди, зухвалі.

170] Вже наближалась обідня пора, звідусіль повертались

З паші отари, що гнали для них пастухи, як звичайно.

До женихів тут озвався Медонт — він найбільше подобавсь

їм із окличників інших, і в учтах він брав з ними участь:

“Що ж, юнаки, ачей вдовольнили ви іграми серце,

Отже, вертайтесь у дім, та почнім готувать собі учту.

Річ непогана обід, якщо поданий саме упору”.

Мовив він це, й всі пішли з ним, цієї послухавши ради.

А увійшовши до дому, вигідного для проживання,

Скинули з себе плащі та, на крісла й стільці поскладавши,

180] Різати жирних овець почали та козлів гладкобоких,

Різали вепрів годованих, ялову вбили корову,

Учту готуючи всім. Тим часом із поля до міста

Вже Одіссей вибирався іти з свинарем богосвітлим.

Перший озвався тоді свинопас, розпорядник пастуший:

185] “Отже, мій гостю, ти хочеш відразу ж сьогодні до міста

Йти, як звелів мій господар, — мені ж би хотілося краще,

Щоб залишився у мене ти сторожем цеї кошари.

Тільки шаную його я й боюся, щоб часом мене він

Потім не лаяв, — тож прикро докори господаря чути.

190] Ну, то ходімо ж у путь. На західне коло помітно

День похилився, й тобі холодніше увечері буде”.

Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

“Знаю я все й розумію. Й так само, як кажеш ти, думав.

Отже, ходім. Дорогу ж мені увесь час ти показуй.

195] Палицю дай мені в руки, як зрубана знайдеться в тебе,

Щоб опиратись, бо дуже слизька тут, казав ти, дорога”.

Мовивши це, через плечі собі він закинув за спину

Латані, вбогі сакви, замість ременя шнур підв’язавши,

Дав йому й палку Евмей, що гостю була до вподоби.

200] В путь подалися обидва, а пси й пастухи залишились

Двір стерегти і кошару. Повів він господаря в місто,

В вигляді старця з торбами, жебрущого вбогого діда,

Що на ціпок опиравсь і тілом світив крізь лахміття.

Йшли кременистою стежкою вниз і дійшли вже до міста

205] Близько вони, де в криниці, камінням обкладеній гарно,

Чистую воду джерельну черпали усі городяни.

Неріт, Ітак і Поліктор криницю оту спорудили.

Гай з осокорів, що люблять вологість, оточував рівним

Колом її звідусіль, і холодна вода струмувала

210] З скелі стрімкої. Над нею вівтар височів божественним

Німфам, — жертви на ньому приносили їм подорожні.

Доліїв син Мелантій обох саме тут наздогнав їх —

Кози добірні він гнав, з цілої отари найкращі,

Для женихів на обід. Ще й двоє було з ним підпасків.

215] Щойно побачивши їх, непристойними став він словами

Страшно їх лаяти, аж Одіссеєві серце обурив.

“Онде ледащо один такого ж веде ледацюгу, —

Завжди подібного бог із такими ж подібними зводить.

Ну, і куди ж ти ведеш цього злидня, чудний свинопасе,

220] Старця обридного, ще й на обідніх столах блюдолиза?

Пообтирав не один він одвірок плечима своїми,

Жебравши покидьків скрізь, бо котли та мечі — не для нього.

Краще віддав би його ти мені вартувати обору,

Був би у нас скотарем він та зілля носив би козлятам.

225] Скоро отут на сироватці стегна здорові надбав би.

Тільки він так до неробства поганого звик, що не схоче

Братися вже до роботи, лише старцюванням по людях

Буде й надалі утробу свою годувать ненаситну.

От що тобі я скажу, і збудеться те неодмінно:

Тільки-но прийде у дім божистого він Одіссея,

З рук женихів полетять йому в голову лави й ослони,

Ребра йому поламають і геть його викинуть з дому”.

Так цей недоумок мовив і, мимо пройшовши, ударив

П’яткою в стегна, та з стежки його не здолав ізіпхнути, —

235] Встояв на ній він нерушно. І от Одіссей лиш вагався,

Чи то із києм напасти і витрусить душу із нього,

Чи ухопити за ноги й об землю жбурнуть головою.

Стерпів, проте, і стримав свій гнів. Свинопас же у вічі

Вилаявсь добре і, руки здійнявши, уголос молився:

240] “Зевсові донечки, німфи джерельні! Якщо Одіссей вам

Стегна козлині палив і баранячі, жиром ще й зверху

Пообкладавши їх, то ж уволіть і моє ви благання:

Хай той повернеться муж, хай бог приведе його скоро!

Зразу він з тебе всю виб’є тоді хвастовитість, що з нею

245] Носишся так ти зухвало, шалаючись безперестанно

В місто, — в нікчемних таких пастухів вся отара загине!”

Знову Мелантій тоді, козиний пастух, обізвався:

“Лишенько! Що оцей пес, до підступів звиклий, говорить!

От я на чорнім своїм кораблі довговеслім з Ітаки

250] Сам його вивезу, ще й зароблю я на ньому чимало!

Хай би ще так Аполлон срібнолукий сьогодні ж у домі

Вбив Телемаха чи дав би його женихам вгамувати,

Як Одіссеєві день повороту давно вже загинув!”

Так він сказав і лишив їх іти за собою повільно,

255] Сам же поквапився й швидко дійшов до хазяйського дому.

Зразу ж всередину він увійшов і поміж женихами

Сів супроти Еврімаха, якого найбільше любив він.

Долю м’ясива йому тут прислужники зразу поклали,

Ключниця ж вельмиповажна з комори внесла йому хліба.

гбо д Одіссей тоді й з ним свинопас богосвітлий до дому

Близько уже підійшли. Формінги дзвонистої звуки

Гучно лунали навколо. То грав, починаючи співи,

Фемій. За руку схопив Одіссей свинопаса і мовив:

“Мабуть, Евмею, це й є Одіссеїв чудовий будинок!

265] Легко-бо між багатьох його інших домів упізнати:

Все тут одне до одного. Обведене дбало подвір’я

Муром з зубцями, й тримаються міцно двійчатої брами

Двері, — нікому ніякою зброєю їх не здолати.

В домі отім, як бачу я, гості численні справляють

270] уЧТу5] _ й печеного запах доноситься звідти, й формінги

Звуки бринять, що богове другинею учти зробили”.

В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:

“Легко впізнав ти, ні в чому-бо розум тебе твій не зводить.

Отже, подумаймо разом тепер, що нам далі робити —

275] Перший ввійдеш ти до дому, вигідного для проживання,

Втиснешся між женихів, я ж тут залишуся тим часом,

Чи, коли хочеш, піду я вперед, а ти залишайся.

Тільки не гайся, щоб хтось із дому тебе не побачив

Та не побив би, не вигнав. Отож і над цим ти подумай”.

280] В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:

“Знаю я все й розумію. Й так само, як кажеш ти, думав.

Йди уже ти уперед, а я тут залишуся тим часом.

Не новина вже мені й оті стусани та побої.

Серце у мене терпляче, багато-бо горя зазнав я

285] І серед хвиль, і в бою. Хай станеться й це ще зі мною.

Тільки ніяк затаїть не вдається голодного шлунка,

Цього нещастя, що стільки страждань спричиняє людині.

Тож задля нього у нас і міцні кораблі споряджають,

Щоб в неспокійному морі противникам лиха завдати”.

290] Так між собою вони провадили стиха розмову.

Голову й вуха до мови їх Аргос підняв, що лежав там,

Пес Одіссея, в біді витривалого, — сам того пса він

Виховав, користі ж з нього не знав, бо раніш у священний

Вирушив він Іліон. Юнаки його потім з собою

295] Брали на оленів, диких козуль та зайців полювати.

Нині ж, забутий всіма, без хазяйського ока, на купі

Гною лежав він, яку з-під волів та ослів біля брами

Понаскидали, — пізніше той гній Одіссеєва челядь

В поле возила угноювать всюди наділок просторий.

300] Аргос лежав там, і воші собачі на ньому кишіли.

Щойно почув Одіссея, свого він господаря, близько,

Зразу ж хвостом завиляв і вуха пригнув він обидва,

Та підійти до господаря ближче тепер вже не мав він

Сили. І той обернувсь, щоб утерти непрохані сльози

305] Та приховать від Евмея, і тут же спитав його швидко:

“Дивно, Евмею, який у гною он лежить тут собака,

Гарний на вигляд, та з певністю все ж я не міг би сказати,

Чи і на ноги такий же він бистрий, як виглядом гарний,

А чи із тих він собак, які близ хазяйського столу

310] Лащаться тільки й для хвастощів лиш їх тримає господар”.

В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:

“Пса цього давній господар, мабуть, в чужині десь загинув.

Був би цей пес у своїй поведінці й на вигляд такий же,

Як і лишив Одіссей його, йшовши походом на Трою,

315] То здивувався б ти, силу уздрівши його і моторність.

Жоден-бо звір, що його в лісовій гущині він угледить,

В нього не втік би. Чуйно умів і сліди він шукати.

Нині ж погано йому, — десь господар загинув далеко

На чужині, а жінки безтурботні про нього не дбають.

320] Челядь, яка над собою не чує хазяйської влади,

Зовсім не квапиться те, що належить їй, вчасно робити.

Тож половину від гідності Зевс одбира громовладний

У чоловіка, якому дні рабської долі прирік він”.

З цими словами в вигідно збудований дім увійшовши,

325] До женихів достославних він прямо в покої подався.

Аргоса ж чорної смерті недоля спіткала відразу,

Тільки-но по двадцяти він роках Одіссея побачив.

Перший тоді Телемах боговидий узрів свинопаса,

Що увіходив у дім, і до себе його підізвав він,

330] Зразу ж кивнувши йому. А той, озирнувшись навколо,

Крісло узорчате взяв, — сидів на нім кравчий звичайно,

Що роздавав женихам покраяне м’ясо на учті.

Взявши те крісло, поставив він перед столом Телемаха

Й сів проти нього якраз. Окличник подав йому долю

335] М’яса печеного й хліба поклав йому з кошика вдосталь.

Вслід йому зразу ж тоді й Одіссей увійшов до господи

В вигляді старця з торбами, жебрущого, вбогого діда,

Що на ціпок опиравсь і тілом світив крізь лахміття.

Сів на порозі обтесанім він під самими дверима,

На кипарисний обпершись одвірок, — колись його тесля

Гладко увесь обтесав і вирівняв точно по шнуру.

Отже, підкликав до себе тоді Телемах свинопаса,

Вийняв з чудового кошика ще не почату хлібину

Й м’яса, що зміг обома охопити руками, і мовив:

345] “Гостеві це віднеси і, подавши, порадь йому нишком

Всіх обійти женихів, прохаючи в них жебранини, —

Вбогим-бо людям не личить соромитись свого убозтва”.

Так він сказав; свинопас же, слова ті почувши, близенько

До жебрака підійшов і слово промовив крилате:

350] “Гостю мій, все це тобі Телемах посилає і радить

Всіх обійти женихів, прохаючи в них жебранини, —

Вбогим, сказав він, не личить соромитись свого убозтва”.

Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

“Зевсе, владарю! Пошли Телемахові щастя між смертних!

355] Хай йому збудеться все, чого він душею жадає”.

Мовивши так, обома охопив він той даток руками

І біля ніг своїх склав на полатану торбу нужденну.

їсти почав він; тим часом аед заспівав у покоях;

А як скінчив споживати, замовк і співець божественний.

360] Гамір зчинили в той час женихи у покоях. Афіна ж

До Одіссея, до сина Лаерта, наблизившись тихо,

Хліба тоді в женихів просити йому наказала,

Щоб розпізнать, хто із них справедливий, а хто нечестивий.

Та боронити від лиха вона не збиралась нікого.

365] З правого боку почавши, до кожного так він підходив,

Руку свою простягнувши, мов здавна ізвик жебрувати.

З жалю вони подавали йому, й дивувалися з нього,

І один в одного стали розпитувать — хто він і звідки.

Отже, Мелантій, козиний пастух, тоді слово промовив:

370] “Слухайте-бо, женихи володарки славетної, що я

Вам про чужинця скажу. Його й перед цим я вже бачив:

То свинопас його наш в цю господу привів. А яким би

Родом він міг похвалитись, того я докладно не знаю”.

Так він сказав. Антіной тоді лаять почав свинопаса:

375] “Знаємо добре тебе, свинопасе! Навіщо його ти

В місто привів? Чи своїх волоцюг тут не досить блукає —

Цих жебраків надокучливих, цих блюдолизів на учтах?

Чи не замало тобі, що господаря твого надбання

Стільки тут люду з’їдає, то ще одного запросив ти?”

380] В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:

“Ти хоч і знатного роду, та зле говорив, Антіною.

Хто б це чужинців шукав, щоб до себе запрошувать в гості,

Крім хіба тільки таких, що для діла бувають потрібні, —

Чи ворожбитів, чи теслів, а чи лікарів від хвороби,

385] Чи піснярів божественних, щоб радість приносили співом, —

Скрізь по безкраїй землі для смертних вони є жадані.

Вбогого ж старця ніхто не запросить собі на досаду.

З-поміж усіх женихів до слуг Одіссеєвих завжди

Ти найсуворіший був, особливо до мене. Проте я

390] Цим не журюсь, поки в домі своїм Пенелопа розважна

Ще проживає й при ній Телемах тут живе боговидий”.

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

“Краще помовч, не марнуй з ним багато часу на розмову.

Звичний словами лихими облаяти кожного тяжко

Цей Антіной, та й інших уміє на сварку підбити”.

Мовив це й до Антіноя із словом звернувся крилатим:

“Дбати про мене, як батько про сина, ти став, Антіною!

Силуєш ти мене вигнать словами лайливими гостя

Геть із домівки цієї. Хай бог нас від цього боронить!

Хочеш, візьми — і дай. Не перечу, а навіть прошу я.

Можеш і матінки з цим не соромитись ти, і нікого

З челяді, з тих, що живуть в Одіссея божистого домі.

Думка, проте, не така у грудях твоїх животіє:

Більше волієш ти сам наїдатись, ніж іншому дати”.

405] Відповідаючи, так Антіной Телемахові мовив:

“Що ти сказав, розбуялий ти зух, Телемах пишномовний!

Тож якби всі женихи йому стільки, як я, надавали,

Місяців зо три далеко б од дому цього він тримався б”.

Мовивши так, ухопив з-під стола він ослін, на якому

410] Ноги блискучі держав, учтуючи з друзями разом.

Інші ж усі подавали й наповнили вбогу торбину

Хлібом і м’ясом. Вже мав одійти Одіссей до порога

Підгодуватися тим, що ахеї йому надавали,

Та зупинився біля Антіноя і так йому мовив:

415] “Дай мені, друже! Не гірший-бо всім від ахеїв ти інших,

Ба навіть кращий, адже мовби той володар ти на вигляд.

Тим-то й повинен мені щедріше від інших подати

Хліба. Я ж скрізь по безкраїй землі тебе славити буду.

В домі своєму і я між людей колись жив собі тихо

420] В щасті й достатку й не раз подавав подорожній людині,

Хто б то не був і з якою потребою хто не зайшов би.

В мене й челядників досить було, і усього багато,

З чим у нас добре живеться і за що нас звуть багачами.

Все мені знищив Кроніон, — така вже була його воля!

425] Він напоумив мене, до розбійної зграї приставши,

їхать в Єгипет, в дорогу далеку, щоб там я загинув.

Став на Єгипті-ріці з крутобокими я кораблями.

Потім на берег звелів супутникам витягти вірним

Наші усі кораблі і самим біля них залишатись,

“о А спостерігачам вийти звелів на чатівні дозорні.

Та у зухвалій відвазі, на власні довірившись сили,

Кинулись раптом вони єгипетські ниви чудові

Скрізь грабувати, жінок з немовлятами всіх полонили

І повбивали мужів. Сягали до міста їх крики.

435] Гомін почувши, на поміч єгиптяни їм на світанку

Вибігли. Відблиском міді і брязкотом кінних і піших

Сповнилось поле. Зевс громовладний в лихе боягузтво

Ввергнув супутників наших, — ніхто проти вражої сили

З них не устояв. Страшне звідусюди грозило їм лихо.

440] Дуже багато тоді полягло нас від гострої міді,

Інших до праці гіркої примусили, взявши живими,

Тож і мене віддали на Кіпр чужоземцю, що стрівсь їм,

Дметору, синові Йаса, що силою в Кіпрі владарив.

Звідти діставсь я й сюди, всілякого лиха зазнавши”.

445] Відповідаючи, так Антіной став до нього кричати:

“Хто це з богів оце лихо послав — колотити нам учту?

Геть від мойого стола! Посередині стань, як не хочеш

Зразу ж Єгипту гіркого і Кіпру тут знову зазнати.

Ну й безсоромний із тебе жебрак, ну й зухвалий нахаба!

450] Колом ти всіх обійшов, і вони подають, нерозумні,

Щедро. Кому ж із них міри дотримувать, бути ощадним

Серед чужого добра, — його ж бо для кожного хватить!”

Тож, відійшовши від нього, сказав Одіссей велемудрий:

“Горенько! Серцем ти зовсім не той, що на вигляд здавався!

Дрібочки солі із дому свого ти б не дав прохачеві,

Якщо, в чужому розсівшись, мені відламати шкодуєш

Хліба шматочок. А тут же усякого повно наїдку!”

Так він сказав. Антіной же всім серцем ще більш розлютився,

Глянув на нього спідлоба і вимовив слово крилате:

460] “Бачу я, цілому більше тобі вже не вийти сьогодні

З дому цього. То ти уже й лаятись тут починаєш!”

Так він сказав і, схопивши ослінчик, у праве рамено,

Прямо-таки біля карка, потрапив йому. Наче скеля,

Твердо стояв Одіссей, під тим не хитнувшись ударом.

465] Мовчки лише головою повів, замишляючи лихо.

Швидко пішов до порога він, сів там, поклав біля себе

Торбу, наповнену вщерть, і став женихам говорити:

“Слухайте-бо, женихи володарки славетної, — маю

Те вам сказати, до чого у грудях мій дух спонукає.

470] Болю на серці й гризоти в душі не вчуває людина,

Хоч би й зазнавши побоїв, добро захищаючи власне,

Чи за корівок потерпить своїх, за овець білорунних.

А Антіной мене б’є за нещасний мій шлунок голодний,

Кляту утробу, що стільки страждання від неї людині.

475] Та як богове й Еріннії є й для жебрущих та бідних,

Хай Антіноя смертельний кінець замість шлюбу спіткає!”

Саме тоді Антіной, син Евпейта, озвався до нього:

“їж і спокійно, чужинче, сиди або геть забирайся!

Бо за розмову таку юнаки ці за руки і ноги

480] Геть тебе викинуть з дому, всю шкіру тобі обідравши”.

Так він сказав, і гнівом усі женихи запалали.

Хтось тоді мовив з-поміж юнаків отих високодумних:

“Зле ти вчинив, Ангіною, що старця нужденного вдарив!

Горе тобі, як хто-небудь то був із богів наднебесних!

485] Часто боги, мандрівного чужинця подобу прибравши

Чи в якій постаті іншій, по наших містах походжають,

Спостерігаючи гордість людей та їх справедливість”.

Так женихи говорили, та він не зважав на їх мову.

Біль в Телемаховім серці великий роївся за батька

490] Битого, та ні сльозини, проте, із повік не зронив він,

Мовчки лише головою повів, замишляючи лихо.

Чула й сама Пенелопа розумна, що гостя якогось

Бито в покоях, і так між служебниць своїх говорила:

“Хай би самого тебе так побив Аполлон славнолукий!”

495] Ключниця тут Еврінома за нею також говорила:

“О, якби наші здійснились оці молитви і прокльони,

То не діждати Еос ясношатної з них вже нікому!”

В відповідь їй розумна сказала тоді Пенелопа:

“Всі вони, неню, мені вороги, всі лихе замишляють,

500] А Антіной — найбільше до чорної Кери подібний.

Ходить по наших покоях якийсь там чужинець нещасний,

Просить подати йому — до всього нужда приневолить.

Кожен подав йому дещо, й наповнили вбогу торбину,

Лиш Антіной ослоном у праве плече його вдарив”.

505] Так, до служебних жінок звернувшись, вона говорила,

Сидячи в спальні. В той час підкріплявсь Одіссей богосвітлий.

Кличе тоді свинопаса вона богосвітлого й мовить:

“Йди, богосвітлий Евмею, й чужинцеві мов, хай до мене

Зайде, — хотіла б його попросить я гарненько й спитати,

Про Одіссея, в біді витривалого, чи не чував він,

Чи не видав його де, чоловік він на вигляд бувалий”.

Відповідаючи їй, свинопасе Евмею, ти мовив:

“Хоч би замовкли як-небудь ахеї оті, володарко,

Й розповідь він би почав, і твоє утішалося б серце.

515] В себе його я три ночі тримав, він три дні в моїй хаті

Жив, з корабля-бо утікши, до першого мене дістався,

Та про недолю свою до кінця він не встиг розказати.

Як не спускає людина очей із співця, що, богами

Навчений, смертних чудовим своїм очаровує співом,

320] І без кінця, як співає, готові вони його слухать, —

Так чарував мене гість цей, в моїй пробуваючи хаті.

Був з Одіссеєм він, каже, по батькові приятель давній,

Жив-бо на острові Криті, де Міноса рід проживає.

Звідти й сюди він прибув, недолі і злиднів зазнавши

525] В поневіряннях численних. Чував же, розказує, ніби

Близько уже Одіссей: у родючій країні феспротів,

Цілий, здоровий, і скарб везе він додому великий”.

В відповідь знов розумна сказала йому Пенелопа:

“Йди-но поклич його, хай він усе мені в вічі розкаже.

530] Ті ж всі чи, сидячи там, за дверима, нехай веселяться,

Чи забавляються в домі, як весело так їм на серці.

Власні-бо їхні запаси лежать недоторкані дома —

Хліб і солодке питво, — лиш домашні їх там споживають.

Внадившись в дім наш, вони день у день учащають до ньої

535] Ріжуть нещадно воли нам, і вівці, й годовані кози,

П’ють наші вина іскристі, без міри й без краю справляють

Учти свої — витрат не злічити! Немає-бо в домі

Мужа, як був Одіссей, щоб нещастя оте відвернути.

В разі б вернувсь Одіссей і прийшов на свою батьківщину*

540] Швидко б із сином своїм він помстивсь на мужах за насильство”

Так вона мовила. Голосно чхнув Телемах, аж по домі

Всюди луна розляглась. Засміялась тоді Пенелопа

Й до свинопаса Евмея із словом звернулась крилатим:

“Йди-но та швидше поклич-бо того чужоземця до мене.

545] чув ти? як син міи чхнув, ледь устигла я мову скінчити?

Отже, так само несхибно і смерть женихів напостигне

Всіх до єдиного — смерті і Кер не уникне ніхто з них.

Слово ще інше скажу — поклади його в серці своєму:

Тільки-но впевнюсь, що він усю мені правду говорить,

550] В плащ і хітон одягну та в інше одіння красиве”.

Так вона мовила. Вчувши цю річ, свинопас тут же зразу,

До Одіссея наблизившись, слово промовив крилате:

“Батечку гостю! Це кличе розумна тебе Пенелопа,

Зве Телемахова мати. Хоч горем засмучена тяжко,

555] Прагне душею вона про мужа свого розпитати.

А як упевнена буде, що всю ти їй правду говориш,

В плащ і хітон одягнути звелить, у яких ти найбільшу

Маєш потребу. А хліба по людях соф назбираєш,

Щоб прохарчити свій шлунок, — подасть тобі кожен, хто схоче”.

В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:

“Радо, Евмею, готов я хоч зараз одверто всю правду

Розповісти Пенелопі розумній, Ікарія доньці.

Знаю про нього я все — з ним однаке терпіли ми лихо.

Дуже боюсь я, проте, юрби женихів знахабнілих, —

Буйство-бо їх і зухвалість залізного неба сягають!

От і сьогодні: коли я проходив по дому й нікому

Зла не чинив, чоловік цей мене дуже боляче вдарив, —

Ні Телемах, ні хто інший не вийшов мене боронити.

Отже, скажи Пенелопі, нехай нагорі у покоях,

570] Хоч і не терпиться їй, посидить до заходу сонця.

Потім узнає й про день повороту її чоловіка,

Ближче мене до вогню посадивши, погана-бо в мене

Одіж, ти знаєш і сам, — я ж до першого тебе звернувся”.

Так він промовив. Пішов свинопас, ту розмову почувши..

575] Щойно ступив на поріг, як сказала йому Пенелопа:

“Чом не привів ти, Евмею, його? Що на думці в приблуди?

Може, занадто боїться когось? Чи соромиться, може,

В дім показатись? Та скрутно старцям соромливим у світі”.

Ти їй у відповідь так, свинопасе Евмею, промовив:

580] “Все він до речі говорить, і кожен би мислив так само, —

Хоче уникнуть лише зухвальства мужів знахабнілих.

Просить тебе почекати в покоях до заходу сонця.

Буде й тобі набагато приємніш самій, володарко,

З гостем тоді розмовляти й одній його відповідь чути”.

585] В відповідь мовила так розумна йому Пенелопа:

“Він не дурний, цей чужинець, збагнув-бо, що статися може:

Більше ніде-бо між смертних людей отакої немає

Зграї зухвалих мужів, щоб безчинства такі витворяли”.

Так говорила вона. їй усе розповівши докладно,

590] З натовпом тих женихів свинопас богосвітлий змішався.

До Телемаха тоді він слово промовив крилате,

Голову близько схиливши, щоб інші його не почули:

“Любий, до себе я свині піду стерегти і все інше

Наше з тобою добро. А ти доглядай тут усього.

595] Передусім ти подумай про себе й подбай, щоб з тобою

Лиха не сталось. Є досить ахеїв, що зло замишляють.

Зевс хай раніш їх погубить, ніж станеться з нами нещастя”.

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

“Так воно й буде, татуню! Ти підеш собі по вечері,

600] Вдосвіта сам приженеш найкращі тварини для жертви.

А про останнє усе подбаємо я і безсмертні”.

Так він сказав. Свинопас тоді сів на ослоні точенім.

А як їдою й питтям свою душу цілком вдовольнив він,

То до свиней відійшов, залишивши подвір’я й господу,

605] Повну гостей за столами, що з танців і співу на учті

Мали утіху, аж поки й до ночі вже день похилився.

ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА

ЗМІСТ ВІСІМНАДЦЯТОЇ ПІСНІ

ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ

Бій Одіссея з Іром. Він безуспішно радить Амфіномові рохтучитися з женихами. Пенелопа подає їм надію на шлюб у найближчому майбутньому; вони приносять їй подарунки. Меланта ображає Одіссея. Еврімах кидає в нього ослоном. Женихи розходяться по домівках.

БІЙ ОДІССЕЯ З ІРОМ НАВКУЛАЧКИ

В двері ввійшов жебрак всім відомий. Ітакою-містом

Скрізь він по жебрах блукав, а черево мав ненаситне,

їсти і пити був завжди готовий. Сили і моці

В ньому, проте, не було, хоч на вигляд він був величезний”

5] Звався Арнеєм. Його від народження мати поважна

Так називала. Та молодь уся його кликала Іром,

Кожному вісті розносив-бо він, що йому доручали.

Він Одіссея почав виганяти із власного дому,

Лаяти став його й слово до нього промовив крилате:

10] “Геть від порога, старий, бо викину звідси за ноги!

Може, не бачиш, до мене підморгують всі, щоб тебе я

Викинув звідси? А я ще соромлюся так учинити.

Ну-бо, вставай! Щоб рук не прийшлось нам до сварки докласти”.

Глянув на нього спідлоба й сказав Одіссей велемудрий:

15] “Дивний ти! Злого тобі не вчинив я й не мовив нічого,

Навіть не заздрю, коли подають і збираєш багато.

Досить обом нам порога цього. І чого б то ми мали

Заздрити іншому? Ти ж, видається мені, такий самий

Бідний жебрак, як і я. Багатство боги лиш дають нам.

20] Ти ж не занадто вимахуй руками, щоб я не розсердивсь.

Хоч і старий, а кров’ю тобі розмалюю я груди

Й губи. Тоді набагато було б спокійніше й для мене

Завтра. Бо певен того я, тепер уже ти не захочеш

Вдруге заходити в дім Одіссея, сина Лаерта”.

25] В відповідь мовив йому цим розлючений Ір-волоцюга:

“Лишенько! Як цокотить задрипаний цей ненажера,

Наче та баба стара біля печі. Ну й дам йому чосу,

Як у обидва візьму кулаки, — полетять усі зуби

З щелеп на землю, немов кабанові, що засіви риє.

Підпережись, як належить, хай всі тут навколо побачать

Бій наш, як із молодшим од себе ти битися будеш”.

Так на порозі, обтесанім з каменю, в дверях високих

Сварку вони одчайдушну нараз завели між собою.

Та зауважила це Антіноєва сила священна,

Весело той засміявся і так женихам він промовив:

“Друзі мої! Такого ніколи ще тут не траплялось, —

Нам несподівану бог у цей дім посилає розвагу!

В сварці страшній завелись між собою наш Ір і чужинець!

Ще й навкулачки поб’ються, — нацькуймо одне їх на одне”

40] Так він сказав. І з реготом всі з своїх крісел схопились

І обступили юрбою обох прошаків-голодранців.

Саме тоді Антіной, син Евпейта, до них обізвався:

“Слухайте, що я скажу, женихи невгамовні й відважні!

Козячі кендюхи там он шкварчать на вогні, на вечерю

45] Приготували ми їх, начинивши і жиром, і кров’ю.

Хто з них здолає в борні і покажеться дужчим на силі,

Хай підійде і, який до вподоби, собі вибирає.

В учтах із нами й надалі він братиме участь, а інших

Ми жебраків із торбами сюди не допустимо більше”.

50] Так говорив Антіной, і подобалась їм його мова.

Та, замишляючи хитрість, сказав Одіссей велемудрий:

“Друзі, ніяк неможливо із мужем молодшим боротись

Літній людині, нуждою знесиленій, та спонукає

Шлунок злощасний мене на побої себе наражати.

55] Тож покляніться усі і велику складіть мені клятву,

Що, догоджаючи Ірові, жоден на мене зрадливо

Рук не підніме важких і не дасть мене цим подолати”.

Так говорив Одіссей, і всі клятву дали, як просив він.

А як вони поклялись і скінчили велику ту клятву,

60] Мовила знову тоді Телемахова сила священна:

“Гостю, якщо тебе серце і дух спонукає відважний

Сили поміряти з ним, то із інших ахеїв нікого

Ти вже не бійся, — хто вдарить тебе, з багатьма буде битись!

Я тут господар, зі мною ж напевно погодяться легко

65] І Антіной з Еврімахом — розумні-бо й знатні обоє”.

Так говорив він, і всі це схвалили. Свій сором лахміттям

Підперезав Одіссей і чудові, міцні та великі

Стегна відкрив, і плечі свої оголив він кремезні,

Груди могутні й рамена. Наблизившись тихо, Афіна

70] Сил вожаєві людей додала у суглоби і м’язи.

А женихи всі були здивовані цим надзвичайно,

І, на сусіда свого поглядаючи, мовив з них кожен:

“Ір вже Не-Ір, біда йому буде, що сам напитав він!

Гляньте, які з-під лахміття старий цей показує стегна!”

75] Так говорили вони, а в Іра душа трепетала.

Та силоміць привели його слуги, проте, і насильно

Підперезали, а він усім тілом тремтів з переляку.

Лаючи Іра, гукнув на ім’я Антіной і промовив:

“Краще б не жить, не родитись тобі, хвастовитий бугаю,

80] Надто тремтиш-бо й старого боїшся цього чоловіка,

Що облягли його злидні й недоля тяжка пригнітила.

От що скажу я тобі, і так воно статися має:

Як подолає старий і покажеться дужчим на силі,

Вкину я в чорний тебе корабель і в ньому спроваджу

85] На суходіл, до Ехета-державця, губителя смертних.

Вуха і ніс він тобі відітне безпощадною міддю,

Сором твій вирве й живцем віддасть його псам на поживу”.

Так він сказав, і той тілом усім затремтів іще більше.

Пхнули його на середину й руки обидві піднесли.

Тут міркувати незламний почав Одіссей богосвітлий —

Вдарити так, щоб на місці той впав і душа б відлетіла,

Чи тільки злегка ударить, щоб він по землі простягнувся?

Поміркувавши про себе, він визнав усе ж за найкраще

Вдарити злегка, щоб часом ахеї його не впізнали.

95] От замахнулись обидва. Ударив Ір Одіссея

В праве плече, а той його вдарив під вухо, аж кістка

Хруснула й пасока з рота кривавим струмком заюшила.

З стогоном впавши у пил і скрегочучи дико зубами,

Землю він п’ятами бив. Женихи ж благородні, здійнявши

100] Руки угору, зо сміху аж умирали. За ноги

З передпокою потяг Одіссей його через подвір’я

Аж до сіней під ворітьми, й, до муру, що коло подвір’я,

Щільно його притуливши, дав костур, як берло, у руки,

Й став говорити до нього, із словом звернувшись крилатим:

105] “От і сиди тут, свиней і собак відганяй, боягузе!

Більше уже верховодом не бути тобі над старцями

І жебраками, щоб лихо ще гірше тебе не спіткало”.

Мовивши це, через плечі собі він закинув за спину ‘

Латані вбогі сакви, замість ременя шнур підв’язавши,

110] І, відійшовши, сів на порозі. Із сміхом вертались

В дім женихи і такими вітали чужинця словами:

“Хай тобі, гостю, сам Зевс подає і боги всі безсмертні

Те, чого прагнеш душею, що любе для тебе і миле,

Край-бо поклав ти тепер жебранині цього ненажери

115] Серед народу. Спровадимо скоро цього ми приблуду

На суходіл, до Ехета-державця, губителя смертних”.

Так вони мовили, й рад був з їх слів Одіссей богосвітлий

А після того підніс Антіной йому кендюх великий,

Жиром і кров’ю начинений. Ще й Амфіном, дві хлібини

!20] З кошика взявши, подав Одіссеєві, із золотої

Випивши чаші, вітав його й так він до нього промовив:

“Радуйся, батьку-чужинче! Нехай тобі випаде щастя

Хоч на майбутнє, бо й досі біди зазнаєш ти багато!”

Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

125] “Дуже, здається, розсудливий ти чоловік, Амфіноме,

Батька такого ж ти син, хороша-бо слава й про нього:

Нісій з Дуліхію, чув я, і доблесний муж, і заможний.

Кажуть, ти син його, схожий-бо й ти на розумну людину.

От чому дещо скажу тобі, ти лиш послухай і зваж це.

130] Серед істот, що їх живить земля, що тут повзають, дишуть,

Слабшої годі знайти за оту жалюгідну людину.

Поки боги їй удачі дарують і носять коліна,

Навіть не мислить вона, що їй випаде лихо небавом.

А як нашлють їй нещастя і злиднів боги всеблаженні,

135] То мимоволі вона терпеливо їх зносити мусить.

Думка в людей на землі такою буває, яку їм

Батько безсмертних і роду людського в той день посилає.

Так от і я себе міг до щасливих колись зачисляти,

Та, на свою покладаючись силу і владу, на батька

140] І на братів своїх здавшись, вчинив безрозсудств я багато.

Несправедливим не слід, проте, бути нікому й ніколи,

Мовчки приймаючи те, що боги нам дають у дарунок.

Скільки безчинств, як погляну, творять женихи в цьому домі,

Як тут багатство марнують і як зневажають дружину

Мужа, якому, я певен, недовго вже бути далеко

Від батьківщини і друзів! Він близько! Тебе ж хай додому

Хтось із богів відведе, щоб із ним тобі тут не зустрітись

В день, коли він у свою повернеться милу вітчизну.

Бо не безкровно тоді, я вважаю, розв’яжеться справа

150] Між женихами і ним, як у рідну домівку він прийде!”

Мовивши це, узливання вчинив, і випив вина він

Медосолодкого, й келих віддав розпоряднику в руки.

Той через дім весь пішов із смутком у любому серці,

Голову низько схиливши. Відчув щось лихе він душею.

155] Смерті ж, проте, не уникнув, — його-бо скувала Афіна,

Щоб Телемаха рукою й списом був приборканий міцно.

Отже, вернувшись, у крісло він сів, із якого підвівся.

Думку тоді подала ясноока богиня Афіна

Мудрій Ікарія доньці, славетній умом Пенелопі,

160] До женихів появитися, щоб якнайглибші бажання

їхні розбурхать, самій же ще більше здобути поваги

У чоловіка і в сина, аніж то раніше бувало.

Ключницю кличе вона й, усміхнувшись удавано, каже:

“Серце мені, Евріномо, велить, як раніш не бувало, —

165] До женихів появитися, хоч і гордую я ними.

Синові слово скажу я, й воно йому буде корисне:

Краще йому з женихами зухвалими спілки не мати, —

Гарно-бо мовлять вони, а за спиною зле замишляють”.

Відповідаючи, мовила ключниця їй Еврінома:

170] “Так, все це правда, дитино, усе до ладу ти говориш.

Йди ж бо і синові все розкажи, не таївши нічого.

Тільки омийсь перед тим і як слід намасти собі щоки,

Щоб не виходить на люди з обличчям, укритим слідами

Сліз, не гаразд-бо і плакать усе без кінця й сумувати.

175] Син твій — дорослий уже, тож таким ти найбільше бажала

Бачить його, про такого ти здавна благала безсмертних”.

Відповідаючи, мовила їй Пенелопа розумна:

“Не переконуй мене, Евріномо, щоб я у печалі

Тіло своє омивала й мастила оливою щоки.

їм В мене й любов до краси відібрали боги олімпійські

З днини, коли в кораблях крутобоких відплив чоловік мій.

Гіпподамею, проте, й Автоною поклич, хай до мене

Прийдуть, щоб разом зі мною вони побули у господі,

Я-бо нізащо не вийду сама до мужчин — адже сором!”

185] Так вона мовила, й ключниця вийшла старенька з кімнати

Переказати жінкам, щоб піднятись наверх поспішили.

Інше замислила тут ясноока богиня Афіна:

Сон найсолодший навіяла стиха Ікаровій доньці —

Все її тіло ослабло, схилилась вона і заснула

190] Там же, у кріслі. Тим часом на неї в богинях пресвітла

Щедро дари пролила божественні, щоб звабить ахеїв.

Спершу обличчя красивим зробила їй, маззю натерши

Амбросіальною, що лиш сама Афродіта Кіферська

Мажеться нею, йдучи до харит в чарівні хороводи.

195] Потім їй вищою постать зробила й повнішою трохи,

Тіло ж — білішим за кість слонову, обточену гладко.

Швидко зробивши це все, відійшла у богинях пресвітла.

Голосно мовлячи, тут увійшли до кімнати служниці

Білораменні і сон відігнали від неї солодкий.

200] Щоки долонями злегка потерла вона і сказала:

“Лагідний сон охопив мене глибоко, змучену горем.

Хай таку ж лагідну смерть Артеміда мені непорочна

Зразу пошле, щоб я більше свого не печалила серця

И віку собі не збавляла, за любим сумуючи мужем.

Повен-бо доблесті був видатний між усіх він ахеїв”.

З цими словами зійшла вона з верхніх покоїв світлистих,

Ще й не сама, — з нею разом додолу зійшли й дві служниці.

До женихів увійшовши, із ними, в жінках богосвітла,

Стала вона під одвірком, що дах підпирає надійно,

210] Лиця закрила собі ясним покривалом світлистим,

З нею обабіч стояли обидві служниці дбайливі,

А женихи запалали жагою й коліньми ослабли —

Всі з Пенелопою ложе жадали вони розділити.

До Телемаха вона, свого любого сина, озвалась:

215] “Щось не твердий, Телемаху, і розумом став ти, і духом, —

Хлопчиком бувши, ти в серці мудріші поради знаходив.

Ставши ж дорослим тепер і змужнілого віку дійшовши,

В час, коли навіть стороння людина, на зріст твій і вроду

Глянувши, скаже, що ти — нащадок щасливого мужа, —

220] В тебе нема ні понять справедливих, ні твердості духу.

Як це у нашому домі могла така статись подія,

Як ти дозволити міг так зневажити нашого гостя?

Що ж тепер буде, коли, пробуваючи в нашому домі,

Прийдеться гостеві ще й знущань зазнавати нестерпних?

225] Сором тоді від людей, ганьбу ти навернеш на себе”.

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

“Матінко люба! Не смію твоїм я перечить докорам.

Добре усе я в своїй розумію душі і чудово

Знаю, що добре, що зле, — давно-бо вже я не дитина.

230] Та не у всьому я й розумом можу своїм розібратись.

Ті, що сидять он з лихими думками, то в той бік, то в інший

Часто збивають мене, і порадника в них не знайду я.

Не із вини женихів ота бійка чужинця із Іром

Трапилась тут, тим більше, що виявивсь дужчим чужинець

235] о, якби, Зевсе, наш батьку, й Афіно, і ти, Аполлоне, —

О, якби всі женихи так же само у нашому домі

Голови звісили, соромом биті, — чи то на подвір’ї,

Чи усередині дому, — і кожному б тіло зомліло

Так же, як Ірові цьому, що здвору сидить під ворітьми,

240] Голову звісивши, зовсім на п’яного виглядом схожий,

І на ногах вже не встоїть ніяк, і до власної хати

Вже не здолає вернутись, бо все йому тіло зомліло”.

Так між собою вони провадили стиха розмову.

До Пенелопи тоді почав Еврімах говорити:

245] “Мудра Ікарія донько, славетна умом Пенелопо!

Глянуть на тебе ахеї, ясійського Аргоса діти,

То женихів іще більше у нашому домі від ранку

Учти справлятиме тут, — над всіма-бо жінками найвища

Вродою й постаттю ти, особливо ж — розумом світлим”.

!5° Відповідаючи, мовить йому Пенелопа розумна:

“Всю мою вроду й красу, Еврімаху, мій зовнішній вигляд

Вічні богове забрали від дня, коли збройні аргеї

На Іліон попливли й Одіссей, чоловік мій, із ними.

От якби він повернувся й життя моє взяв би в опіку,

!55] Краще жилося б мені, і значніша була б моя слава.

В смутку тепер я — якесь божество мені горя наслало.

Як покидав чоловік мій кохану свою батьківщину,

Взяв за зап’ястя мою він правицю і так мені мовив:

“Не сподіваюсь, дружино, щоб всі із-під Трої ахеї

У наголінниках мідних вернулися цілі и здорові.

Кажуть, що люди троянські — народ бойовий, войовничий,

Битися вміють списами і стріли із лука пускати,

На колісницях проворні їздці, а це найбистріше

Бою вирішує хід в обопільнім змаганні великім.

265] Отже, не знаю, чи бог нам повернення дасть, чи загину

Десь я під Троєю. Ти ж тут сама уже всім потурбуйся.

Тож пам’ятай і про батька, й про матінку в їхньому домі

Так, як тепер, навіть більше, коли мене тут вже не буде.

А як побачиш, що в сина борідка почне виростати,

270] Можеш лишити мій дім, іди заміж за кого захочеш”.

Так говорив він тоді, і тепер от збувається все це.

От вже й ненависна ніч настає, коли шлюб отой має

Статись проклятій мені, бо Зевс мене щастя позбавив.

Ще в мене біль є, що тисне на серце і душу тривожить:

275] У женихів не такі-бо звичаї віддавна бували.

Хто за дружину для себе дочку із заможного роду

Взяти бажав, той мусив із іншими ще позмагатись:

Кожен биків приганяв, баранів і овець найжирніших,

Рідним відданий на учту й дарунки приносив коштовні,

280] А не маєтки чужі задарма отак проїдали”.

Мовила це, і незламний зрадів Одіссей богосвітлий,

Як подарунки вона в них виманює, як їх словами

Лагідно влещує, зовсім не те замишляючи в серці.

Відповідаючи, мовив тоді Антіной, син Евпейта:

285] “Мудра Ікарія донько, славетна умом Пенелопо!

Хто із ахеїв які не приніс би тобі подарунки,

Ти їх приймай, — не слід-бо хорошого дару цуратись.

Ми не вернемось до справ і до інших не підем відданок,

Поки не вийдеш сама за кращого ти із ахеїв”.

290] Так говорив Антіной, і всім це було до вподоби.

Кожен окличника по дорогії послав подарунки.

Плащ принесли Антіноєві гарний, барвисто-узорний,

Кроєм широкий, дванадцять уздовж його пряжок ясніло,

З золота кутих, — при кожній гаплик був, красиво загнутий.

2″ Від Еврімаха також принесли пречудове намисто,

З золота чистого й зерен янтарних, що сяють, як сонце.

Еврідамантові слуги, мов сплетену з тутових ягід,

З темних трійчастих перлин принесли йому пару сережок.

Володареві ж Пісандру, Поліктора сину, — коштовний

зоо Уклад нашийний, оздобу його принесли найдорожчу.

Інші ахеї ще й інші дари принесли пречудові.

В верхні покої пішла після того в жінках богосвітла,

Вслід їй обидві служниці несли дорогі подарунки.

Бавитись танцями знов почали всі і співом, що млостю

305] Сповнював їх, і так вечорової ждали години.

Поки вони забавлялись, то й вечір насунувся темний.

Три жаровні великі тоді встановили в господі,

Щоб освітлить її; скалок сухеньких наклали навколо

З висхлого дерева, свіжо наколотих гострою міддю,

310] Смольних лучин додали; розпалювать стали по черзі

Кілька служниць Одіссея, в біді витривалого. З словом

Паросток Зевса звернувся до них, Одіссей велемудрий:

“От що, служниці давно вже відсутнього тут Одіссея!

В верхні кімнати ідіть, де поважна сидить володарка,

Пряжу свою біля неї прядіть та її розважайте,

Сидячи там у покоях, чи вовну чесати беріться.

Сам замість вас тут вогонь для всіх я підтримувать буду.

Навіть якби до зорі злотошатної там ви лишались,

Втома мене не здолає, занадто-бо я витривалий”.

Іак говорив він, вони ж засміялися и перезирнулись.

Лайкою відповіла йому червоновида Меланта.

Долій був батько її, виховання ж дала Пенелопа,

Пестила, наче дитину свою, убрання дарувала.

Та Пенелопою зовсім, проте, не журилась Меланта,

325] Із Еврімахом-бо знатися краще воліла й кохатись.

Лаять вона почала Одіссея і так докоряти:

“З глузду останнього зовсім ти з’їхав, приблудо нещасний!

Чом ти не хочеш піти ночувати де-небудь до кузні

Чи до заїзду, а тут розмовляєш занадто зухвало,

330] Між цих численних мужів, анітрохи не маючи страху

В серці? Чи це так вино помутило твій розум, чи завжди

В тебе такий він, що ти без кінця нісенітниці мелеш?

Чи вже й себе ти не тямиш, що Іра здолав, волоцюгу?

А чи не встане хтось інший небавом, за Іра сильніший?

335] Так тобі в щоки обидві долонями дужими дасть він,

Що полетиш ти за двері, увесь об’юшений кров’ю!”

Глянув на неї спідлоба й сказав Одіссей велемудрий:

“Зараз же, суко, піду і про все Телемахові мовлю,

Що говорила ти, й він розірве тебе вмить на шматочки!”

340] Страху великого цими словами нагнав на жінок він.

Швидко побігли вони по покоях, і з остраху кожній

Гнулись коліна, — боялись, що справдить свою він погрозу.

Він же підтримував світло в жаровнях, палаючих ясно,

І поглядав на присутніх, а сам в глибині свого серця

345] Вже обмірковував те, що здійснитися мало небавом.

А женихам гордовитим Афіна тим часом не дуже

Отримання в їхні знущання вкладала, — хотіла, щоб більше

Смутку і болю у серці відчув Одіссей, син Лаертів.

Перший тоді Еврімах, син Поліба, почав говорити,

з50] Став глузувать з Одіссея та й інших до сміху призводив:

“Слухайте-бо, женихи володарки славетної, — маю

Те вам сказати, до чого у грудях мій дух спонукає.

Муж цей у дім Одіссеїв прийшов не без волі безсмертних.

Сяйво, здається мені, не з лучин цих палаючих плине,

355] А з голови його, — гляньте, на ній же нема й волосинки”.

Потім ще так Одіссеєві, городоборцю, він мовив:

“Чи не схотів би ти, гостю, у мене в далекому полі

Попрацювати, якщо я за певну найму тебе плату, —

Тин городити з тернини, великі дерева садити?

360] Вдосталь туди я тобі постачав би готового хліба,

Дав би й одежу тобі і сандалії дав би на ноги.

Тільки ти звик до неробства поганого так, що не схочеш

Братися вже до роботи, лише старцюванням по людях

Будеш і далі утробу свою годувать ненаситну!”

365] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

“Хтів би з тобою удвох, Еврімаху, в труді позмагатись

Я весняної пори, коли дні у нас довгі бувають,

На сіножаті, щоб кожен в руках по серпу мав, красиво

Вигнутім, щоб узялись ми натщесерце вдвох до роботи

370] І від світанку жали траву цілий день до смеркання;

А як за плугом воли поганятимем ми половії,

Дужі, породисті, рослі, що випаслись добре на паші,

Силою й віком однакові, сила ж бо в них неослабна,

Гонів хай буде й чотири, щоб грунт лиш до плуга придатний, —

Бачив би сам ти, які я проорюю борозни рівні.

А як війну розпочав би де-небудь сьогодні Кроніон,

В мене ж був щит би в руках і було б два загострені списи,

Ще й цільномідний шолом, що добре до скронь прилягає, —

Бачив би ти мене в перших рядах бойового загону

380] І не посмів би тоді уже шлунком моїм докоряти.

Ти ж і зухвалий занадто, й душею якийсь непривітний.

А що здаєшся самому собі ти великим і сильним,

То лиш тому, що навкруг тебе люди малі і нікчемні.

Тільки б прийшов Одіссей, на свою батьківщину вернувшись,

385] Стануть ці двері широкі занадто для тебе вузькими,

Як утікати крізь них із покоїв оцих доведеться!”

Так він сказав. Еврімах же всім серцем ще більш розлютився,

Глянув на нього спідлоба і вимовив слово крилате:

“Скоро сплачу тобі, злидню, за те, що зухвало так мовиш

390] Між цих численних мужів, анітрохи не маючи страху

В серці. Чи це так вино помутило твій розум, чи завжди

В тебе такий він, що ти без кінця нісенітниці мелеш?

Чи вже й себе ти не тямиш, що Іра здолав, волоцюгу?”

Крикнувши це, він підніжок схопив. Одіссей з переляку

395] Враз аж присів біля самих колін Амфінома, що родом

Був із Дуліхію; весь той удар виночерпію в праву

Руку потрапив, і келих аж дзенькнув, на землю упавши;

З стогоном навзнак і сам виночерпій у порох звалився.

Галас тим часом зняли женихи в звечорілих покоях.

400] Дехто таке говорив, на сусіда свого позирнувши:

“Хай би раніше загинув чужинець цей десь у блуканнях,

Ще не діставшись сюди, — не було б колотнечі цієї!

Сваримось через старців, і ніякої нам у цій учті

Втіхи не буде, якщо подолає у ній неприємне”.

405] Знову звернулась до них Телемахова сила священна:

“От показились ви всі, божевільні! Видно, багато

З’їли і випили тут! Чи не бог вас якийсь підмовляє?

Вдосталь же всі підкріпились, розходьтесь тепер по домівках

Спати, як прагне душа. Та нікого, проте, не жену я”.

410] Так він сказав. А вони аж губи погризли зубами

Й лиш дивувались, як сміливо став Телемах розмовляти.

Врешті тоді Амфіном озвався до них і промовив,

Нісія син ясносвітлий, владущого парость Арета:

“Друзі, не слід нам, проте, на слушні слова й справедливі

415] Лайкою відповідати й з ворожою кидатись люттю.

Не ображайте чужинця цього і не кривдіть нікого

З челяді, що в Одіссея божистого в домі слугують.

Хай виночерпій іще раз вином наші кубки наповнить,

І, узливання вчинивши, розходьмося всі по домівках.

420] Гостя ж цього в Одіссеєвих тут запишімо покоях

На Телемахове дбання, — в його-бо він домі гостює”.

Так говорив він, і всім слова ці були до вподоби.

їм у кратерах вина намішав дуліхійський окличник

Мулій, що був Амфінома товариш. Спинявсь перед кожним

425] Він і усім наливав. А вони, з своїх кубків блаженним

Зливши богам, випивали вино, наче мед той, солодке.

Тож, узливання вчинивши, ще випили, скільки схотіли,

І по домівках своїх спочивати усі розійшлися.

ПІСНЯ ДЕВ’ЯТНАДЦЯТА

ЗМІСТ ДЕВ’ЯТНАДЦЯТОЇ ПІСНІ

ВЕЧІР ТРИДЦЯТЬ ВОСЬМОГО ДНЯ

Одіссей разом з Телемахом виносить зброю з їдальні, потім залишається наодинці. Меланта знов його ображає. Він розповідає Пенелопі вигадану про себе історію і запевняє її, що Одіссей незабаром повернеться до свого дому. Евріклея впізнає його по рубцеві на нозі; він наказує їй мовчати. Пенелопа розповідає йому сон свій, потім каже, що віддасть свою руку тому з женихів, котрий переможе інших стрільбою з Одіссеєвого лука; нарешті Пенелопа йде геть.

ЗУСТРІЧ ОДІССЕЯ Й ПЕНЕЛОПИ. УМИВАННЯ НІГ

Сам у господі тим часом зоставсь Одіссей богосвітлий,

Смерть-бо усім женихам готував із Афіною разом.

До Телемаха він швидко із словом звернувся крилатим:

“Час, Телемаху, відціль бойову повиносити зброю

5] Разом усю. Женихів же, як, це спостерігши, про неї

Стали б питати, солодкими знов заспокоїш словами:

“Я її виніс від диму. На ту вона зброю й не схожа,

Що залишив Одіссей, як походом до Трої подався, —

Вся від дихання вогню почорніла вона й пошкарубла.

10] Ще й важливішу Кроніон у серце поклав мені думку.

Як би, упившись вином і сварку якусь розпочавши,

Ви не поранили б тут один одного та не зганьбили б

Сватання й учти. Бо тягне до себе людину залізо”.

Так він сказав. Телемах же, послухавши любого батька,

15] Вмить гукнув годувальницю й мовив старій Евріклеї:

“Неню, затримай тим часом служниць у жіночих покоях,

Поки в комору я винесу батькову зброю прекрасну.

В домі без догляду вся вона зовсім поблякла від диму

З часу, як батька нема. А я ж іще був нерозумний.

20] Нині ж прибрать її хочу, де подих вогню не сягає”.

В відповідь так годувальниця мовить йому, Евріклея:

“Синку, якби хоч тепер ти за розум узявся й почав би

Дбати про дім свій та про охорону майна піклуватись!

Хто ж, проте, піде з тобою тепер, щоб тобі посвітити?

25] Заборонив ти виходить служницям, а світять вони ж то”.

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

“Гість оцей піде. Не дам я без діла лишатись, хто збіжжя

З мірки черпає моєї, хоч був би й з далекого краю”.

Так він промовив, у неї ж безкрилим лишилося слово,

І до покоїв залюднених двері вона зачинила.

Зразу ж підвівсь Одіссей із сином своїм світлосяйним,

Стали виносить вони і горбаті щити, і шоломи,

Й гострі списи. Ішла перед ними Паллада Афіна

Із золотим каганцем і путь їм чудово світила.

35] Раптом тоді Телемах до батька свойого звернувся:

“Батечку, диво я бачу велике очима своїми!

Стіни будинку, і сволоки, й балки прекрасні, й соснові

Бантини, й сохи високі, що їх підпирають, так ясно

Світяться перед очима, немов би вогонь десь палає.

40] Мабуть, хтось є тут з богів, що простором небес володіють”.

Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

“Стримай думки ці, замовкни й нічого мене не розпитуй.

Завжди це так у богів, що Олімпом з віків володіють.

Отже, іди-но ти спати, а я вже тут сам залишуся,

45] Щоб і служебниць, і матір твою перевірити трохи —

Буде вона із сльозами розпитувать в мене багато”.

Так він сказав. Телемах тоді вийшов з кімнати й подався

Із смолоскипом, що путь освітляв йому, прямо до спальні,

Де він лягав, коли сон наближався до нього солодкий.

50] На богосвітлу Еос дожидаючи, там і заснув він.

Сам у господі тим часом зоставсь Одіссей богосвітлий,

Смерть-бо всім женихам готував він з Афіною разом.

Вийшла тоді із покоїв своїх Пенелопа розумна,

Ще й не сама, з нею разом зійшли й дві служниці додолу.

55] Крісло поставили їй до вогню, там, де завжди сиділа,

Сріблом оздоблене всюди й слоновою костю, — усе це

Столяр Ікмалій робив, і підставку до ніг унизу він

їй приладнав. Руном покривалось те крісло великим.

В нього ж і сіла, ввійшовши сюди, Пенелопа розумна.

60] З верху служниці сюди поприходили білораменні

І почали прибирати столи, і недоїдків купи,

Й келихи всі, що пили з них мужі оті високодумні;

Повикидали з жаровень вуглини, що вичахли, й знову

Дров підкладали сухих, щоб тепліше було і світліше.

65] З лайкою на Одіссея накинулась вдруге Меланта:

“Що ж ти, приблудо, й до ранку тут будеш усім докучати?

Бродиш по домі всю ніч, на жінок хижим оком чигаєш?

Будь задоволений, злидню, вечерею й геть забирайся!

Бо як впечу головнею, то вилетиш зразу за двері!”

70] Глянув на неї спідлоба й сказав Одіссей велемудрий:

“От божевільна! Чого причепилася з люттю такою?

Чи не тому, що брудний я, що тілом свічу крізь лахміття

Й жебрати мушу по людях? До всього нужда приневолить!

Всі жебраки і старці такі уже люди нещасні.

75] В домі своєму і я між людей колись жив собі тихо

В щасті й достатку й не раз подавав подорожній людині,

Хто б то не був і з якою потребою він не зайшов би.

В мене і челяді досить було, і усього багато,

З чим у нас добре живеться і за що нас звуть багачами.

80] Все мені знищив Кроніон, — така вже була його воля!

Отже, коли б не позбутися, жінко, й тобі отієї

Вроди, що нею пишаєшся ти між служницями нині!

Та господиня щоб часом у гніві тебе не скарала

Чи Одіссей не вернувся б, — не втрачена ще ця надія.

85] А як загинув він справді й нема вже йому повороту,

То залишився по ньому, проте, наче дар Аполлона,

Син Телемах. А від нього ні одна в покоях жіночих

Не приховає провин своїх, — він-бо уже не дитина”.

Так він сказав. Ці почула слова Пенелопа розумна

90] І, на імення гукнувши, служебницю лаяти стала:

“Ах, безсоромна ти, суко нахабна! Тепер цих мерзенних

Каверз тобі не втаїти, заплатиш за них головою!

Добре ти знала усе, тобі я сама говорила —

Маю цього я чужинця в господі своїй розпитати

95] Про чоловіка мого, за яким я сумую так тяжко”.

Ключницю потім вона, Евріному, гукнула й сказала:

“Стільчик внеси, Евріномо, й руном застели його зверху,

Щоб посадить мого гостя, а він говорив би зі мною

Й відповідав мені, — хочу його розпитати докладно”.

100] Так вона мовила, й та за хвилину внесла до кімнати

Стільчик обтесаний гладко й руном його зверху накрила.

Сів на ньому незламний в біді Одіссей богосвітлий.

Перша тоді почала говорить Пенелопа розумна:

“Передусім я, чужинче, тебе запитати хотіла б:

105] Хто ти і звідки ти родом? В якій виростав ти родині?”

Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

“Жінко, із смертних про тебе ніхто на землі неосяжній

Злого не скаже. Слава твоя аж до неба сягає,

Так наче ти володар бездоганний, що в силі побожній

110] Багатьома мужами керує могутніми в правді

І справедливості, й родить у нього чорнозем пшеницю

Та ячмені, і дерева у нього плодами рясніють,

Множаться в полі стада, і рибу глиб моря приносить

Під керуванням його і народи під ним гараздують.

115] Тож про що інше питай мене в домі своєму сьогодні,

Тільки нічого про рід і вітчизну мою не розпитуй,

Щоб мені смутком тяжким іще більш не наповнити серця

В спогадах тих. Занадто-бо я нещасливий. Не личить

Плакати й гірко ридать мені, сидячи тут, у чужому

120] Домі. Та й взагалі не гаразд без кінця сумувати,

Щоб ні з служебниць ніхто, ні сама ти мене не судила:

Плаває він у сльозах, вином-бо обтяжив свій розум!”

Відповідаючи, мовить розумна йому Пенелопа:

“Всю мою вроду, чужинче, й красу мою, й зовнішній вигляд

125] Вічні забрали боги з того дня, як збройні аргеї

На Іліон попливли й Одіссей, чоловік мій, із ними.

От якби він повернувся й життя моє взяв би в опіку,

Краще жилося б мені, і більша була б моя слава.

В смутку тепер я — якесь божество мені горя наслало.

130] Скільки на цих островах державців не є можновладних

З Сами, Дуліхію й Закінту, густо укритого лісом, —

Скільки їх тут не кермує на цій кременистій Ітаці,

Всі мене силують заміж і дім мій нещадно грабують.

Ні про чужинців або мандрівців тих, що захисту просять,

135] Ні про окличників, слуг всенародних, уже я не дбаю.

Лиш Одіссеєм журюсь я, за ним розривається серце.

З тими ж, хто квапить мій шлюб, я до хитрощів мусила вдатись.

Вклав у думки мені бог до ткання тонкопрядного сісти;

Кросна великі в покоях поставивши, я заходилась

140] Ткати тонку, величезну тканину і так їм сказала:

“Юні мої женихи, хоч і вмер Одіссей богосвітлий,

Не спонукайте до шлюбу мене, аж поки скінчу я

Покрив погребний — щоб марно прядіння моє не пропало —

Славному старцю Лаерту на час, коди доля нещадно

145] В повен зріст покладе його смерті в обійми скорботні,

Щоб не корили мене ахеянки в цілій окрузі,

Що залишився без савану той, хто надбав так багато”.

Мовила так я і дух їм відважний у грудях скорила.

З того часу я все ткала удень полотнину велику

150] Й потім, при факельнім світлі, її уночі розпускала.

Цілих три роки морочила цим я лукавством ахеїв.

Аж на четвертому році, Як знову весна наступила,

Згинули вряд місяці і сповнили дні своє коло,

Через челядниць, тих сук безсоромних, усе це розкрилось.

155] Раптом заскочили тут женихи мене, з криком напали,

І довелося мені хоч-не-хоч, а ткання докінчити.

Отже, ні шлюбу уникнуть я більше не можу, ні інший

Вихід знайти. Уся-бо рідня мене силує вийти

Заміж. І син мій обурений тим, що майно його гине.

160] Зовсім дорослий-бо він чоловік і усе розуміє,

Дбає про дім свій, сам Зевс йому славу здобуть помагає.

Та розкажи мені все ж, відкіля ти, якого ти роду?

То ж не із дуба ти виріс, як в байці старій, не із скелі?”

Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

165] “Гідна пошани жоно Одіссея, сина Лаерта!

Безперестанку мене ти про рід мій розпитуєш пильно,

Що ж, розповім тобі все, хоч цим мені більшого смутку

Ти завдаєш, аніж мав я. Отак воно з кожним буває,

Хто дуже довго, як я, на своїй не бував батьківщині

Й стільки недолі зазнав, по чужинних блукаючи землях.

Та розповім тобі все, про що ти дізнатися хочеш.

Острів прекрасний лежить посеред винно-темного моря,

Крит плодоносний, навколо омиваний хвилями. Сила,

Безліч там всякого люду живе, а міст — дев’яносто.

175] Різні там мови змішалися: там проживають ахеї,

Етеокрити відважні, кідоняни, плем’я дорійське,

Що розділилось на три, та ще богосвітлі пелазги.

Кнос — це місто у критян найбільше. У нім володарив

Дев’ятиліттями Мінос, великого Зевса бесідник, —

180] Батьком він був мого батька, хороброго Девкаліона.

Мав двох синів він — мене і державного Ідоменея.

Ідоменей в Іліон на човнах крутобоких поїхав

Разом з Атрея синами. Етон — моє ймення преславне,

Я був молодший роками, він — старший за мене й сильніший.

185] Бачив я там Одіссея й як гостя приймав із дарами.

Силою буйного вітру від мису Малеї відбивши

В час, як до Трої він їхав, його аж до Криту загнало.

В Амнісі він зупинивсь, де Ілітії славна печера.

Гавань же там невигідна, й від бурі він ледь врятувався.

190] В місто прийшовши, почав він про Ідоменея питати,

Другом його називаючи й любим, поважаним гостем.

Десять або й одинадцять займалося в небі світанків

З дня, коли той в Іліон на човнах крутобоких поїхав.

Я Одіссея у дім свій привів і, прийнявши, гостинно

195] Став від душі частувати, було-бо всього в нас доволі.

Товаришам його всім, що на Крит з ним приїхали разом,

Хліба я дав і вина іскрометного, в людях зібравши,

Дав і биків заколоти, щоб дух вони свій вдовольнили.

Так аж дванадцять днів провели богосвітлі ахеї:

200] Бурний затримав їх вітер Борей — неможливо й на суші

Встоять було проти нього, — наслав його бог зловорожий.

Лиш на тринадцятий день він ущух, і вдалось їм відплисти”

Так він багато брехні розповів, що на правду скидалась.

Слухала й сльози лила Пенелопа, їй танули лиця.

2°5] Так, як сніги над стрімкими узгір’їв вершинами тануть,

Легким Зефіром навіяні й теплим розтоплені Евром,

Так, як річки течію розталими водами повнять,

Танули так під потоками сліз її лиця прекрасні

В смутку про мужа її, що поруч сидів. Одіссей же

210] З цілого серця жалів дружину, що гірко ридала,

Та, наче роги оті чи залізо, були нерухомі

Очі його у повіках, — старанно він стримував сльози.

А вдовольнивши зажурене серце плачем многослізним,

Знову до нього звернулась вона із такими словами:

215] “Хочу тепер я, чужинче, тебе перевірити трохи:

Кажеш, приймав ти мого чоловіка у домі своєму

Й товаришів його, кажеш, із ним частував богорівних.

Отже, скажи-но, яку поверх тіла носив він одежу,

Сам він на вигляд який і які прибули з ним супутці?”

220] Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

“Жінко, нелегко про це говорить, тож багато відтоді

Часу пройшло. Минає двадцятий вже рік після того,

Як відтіля він поїхав і нашу вітчизну покинув.

Та розповім тобі все, що пам’ять моя зберігає.

225] Плащ пурпуровий, подвійний носив Одіссей богосвітлий

З вовни м’якої, на нім золота була пряжка, на пару

Вушок застебнута, й зверху — оздоба тонкої роботи:

В лапах передніх у пса оленя трепетало плямисте,

З іклів його вириваючись. Всі дивувалися люди

Із золотих цих тварин — як пес оленя рве зубами,

Олень же ніжками б’є, втекти намагаючись марно.

Бачив також і хітон я блискучий на тілі у нього,

Так він лиснів, як лушпиння тонке з цибулини сухої.

Ніжна й м’яка ця тканина, немовби те сонце, сіяла.

235] Отже, на пишний хітон цей багато жінок задивлялось.

Ще тобі інше скажу я, а ти заховай в своїм серці.

Я вже не знаю, чи дома носив Одіссей цю одежу,

Чи дарував хто із друзів її, коли плив з кораблем він,

Чи десь одержав як гість, бо друг Одіссей був хороший

240] Для багатьох. Адже мало подібних було між ахеїв.

Подарував йому мідний я меч і прекрасний подвійний

Плащ пурпуровий, до того й хітон, аж до п’ят довжелезний,

І шанобливо в міцнім кораблі його вирядив далі.

З ним і окличник був, трохи молодший за нього, що їхав

245] Разом із ним. Я можу сказать тобі, як виглядав він.

Був він у плечах сутулий, смуглявий з лиця, кучерявий,

Звали його Еврібат. Його вирізняв з-поміж інших

Товаришів Одіссей, бо думками були вони схожі”.

Так говорив він, її ж все сильніші ридання душили,

250] Бо впізнавала вона всі прикмети в словах Одіссея.

А вдовольнивши зажурене серце плачем многослізним,

Врешті до нього звернулася знов із такими словами:

“Досі, чужинче, лише співчуття викликав ти у мене,

Зараз жаданим стаєш в моїм домі й поважаним гостем.

255] Одіж-бо ту, про яку говорив ти, сама я, ретельно

Складену, внесла з комори і пряжку блискучу пришила,

Щоб за оздобу була. Та ніколи його не зустріну,

Вже не вертатись йому до рідного краю, додому!

Злою керований долею, на кораблі своїм утлім

260] В Злоіліон той, бодай би не згадувать, муж мій поїхав!”

Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

“Гідна пошани жоно Одіссея, сина Лаерта!

Не убивай ти своєї краси, не печаль свого серця

Смутком за мужа. Не буду за це я тобі дорікати.

265] Кожна сумує жона, й не такого утративши мужа,

Надто ж коли і дітей з ним родила, в любові з’єднавшись,

А Одіссей, як казала ти, був до безсмертних подібний.

Та перестань уже плакать і мови моєї послухай.

Щиру я правду тобі розкажу, не втаївши нічого.

270] Чув я, що твій чоловік додому вернутися має.

Близько уже Одіссей — у родючій країні феспротів.

Цілий, здоровий і скарб везе він додому великий,

Що назбирав поміж різних народів. А вірних супутців

І корабель загубив він місткий в винно-темному морі,

275] Щойно Трінакію-острів покинув. Бо гнівались дуже

Гелій із Зевсом за те, що корів вони вбили священних.

Товариші його всі потонули в шумливому морі,

Тільки його із розтрощеним кілем закинула хвиля

В землю феаків, що їх ріднею вважають безсмертним.

280] З цілого серця феаки, як бога, його шанували,

Безліч дарунків дали і самі побажали додому

Вирядить. Отже, давно Одіссей вже додому вернутись

Мав би. Але вигіднішим він визнав у серці своєму

Ще попоїздить по світі, багатства ще більш назбирати.

Щодо знання своїх вигід та їх розуміння між смертних

Ще не бувало нікого, хто б міг з Одіссеєм зрівнятись.

Розповідав мені все це Федон, володар феспротіян.

Клявся мені він також, узливання у домі вчинивши,

Що й корабель уже спущено, й люди усі вже готові,

290] Щоб відвезти Одіссея до любого рідного краю.

Та відіслав він раніше мене. Корабель-бо феспротський

Трапивсь тоді у Дуліхій, що був на пшеницю багатий.

Також скарби показав мені він, Одіссеєм здобуті.

В іншого десять могло б поколінь з того легко прожити,

295] Скільки усякого скарбу поклав він у домі державця.

Сам Одіссей, говорив він, в Додону поїхав, щоб з листя

Дуба священного там віщування від Зевса почути,

Як йому краще на землю Ітаки родючу вернутись

Після відсутності довгої — явно чи, може, таємно?

зоо Отже, і досі живий він, і справді повернеться скоро.

Близько він десь, і недовго вже бути йому від отчизни

Й друзів своїх вдалині, — готовий тобі поклястись я.

Свідком хай Зевс мені буде, найвищий з богів і найкращий,

І Одіссеєве вогнище це, що прийшов я до нього, —

305] Збудеться справді усе воно так, як тобі ось кажу я.

Прийде сюди Одіссей ще сього року, в цей сонцеобіг,

Щойно цей місяць ізникне й новий йому вийде на зміну”.

В відповідь так розумна сказала йому Пенелопа:

“О, якби слово, чужинче, твоє та на ділі здійснилось!

310] Знав би мою ти прихильність тоді і багато дарунків

Мав би від мене, і кожен тебе називав би щасливим.

Передчуваю я серцем, проте, що це буде інакше.

Ні Одіссей вже додому не вернеться, ні виряджати

Звідси не будем тебе, — нема хазяїв у цім домі,

315] Як Одіссей колись поміж мужами, — чи й був він тут справді!

Гостя шановного вмів і вирядить він, і прийняти.

Тим-то обмийте, служниці, його й приготуйте постелю —

Ложе м’яке, покривало й до них узголів’я світлисте

Так, щоб він міг у теплі злотошатну Еос дожидати.

320] Завтра ж уранці скупайте й оливою тіло намажте,

Щоб до обіднього столу він поряд би міг з Телемахом

Сісти в господі. Й тим гірше, як хтось та посмів би при тому

Гостя образити підло, — нічого тоді вже від мене

Він не доб’ється, хоча б і страшенно отут розлютився.

325] Як же ти впевнитись міг би, мій гостю, що розумом ясним

І тямовитістю я жінок перевищую інших,

Як у подертій одежі, брудним я б тебе посадила

В домі за стіл? Адже люди у світі цім недовговічні.

В кого жорстокі чуття і сам він до інших жорстокий,

330] Смертні клянуть його всі, усякого лиха бажають,

Поки живе він, а вмре, то ще й поглумляться із нього.

В кого ж привітні чуття і сам він до інших привітний,

Славу про нього мандрівці широко по світі розносять

Серед людей, і багато хто хвалить його благородство”.

335] Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

“Гідна пошани жоно Одіссея, сина Лаерта!

Ковдр, узголів’їв та простинь терпіть я не можу світлистих

З того часу, як уперше від критських верхів’їв сніжистих

На довговеслому я кораблі відпливав у мандрівку.

340] Ляжу я так, як ночі безсонні й раніше проводив,

Перевертавсь-бо ночей я багато на вбогих постелях,

Ждучи, коли ясношатна засяє Еос богосвітла.

Ніг умивання також моє серце не прагне; ніколи

Нашої не доторкнеться ноги ані жодна із женщин

345] Тих, що у домі отут служницями перебувають.

А як статечна є в тебе досвідчена жінка старенька,

Що перетерпіла стільки, як я, у житті своїм горя, —

То лише їй моїх ніг я торкнутися не боронив би”.

В відповідь мовила так розумна йому Пенелопа:

350] “Гостю мій любий! З людей, захожих з далекого краю,

Гість розумніший, любіший до дому мого не приходив.

Те, що розказуєш ти, і доладне усе, й зрозуміле.

Є в мене жінка стара, досвідчена й мудра душею.

За Одіссеєм нещасним ходила вона й годувала,

355] В той день прийнявши на руки, як мати його породила.

Ноги вона тобі вмиє, хоч силами дуже ослабла.

Встань, Евріклеє розумна, та ноги помий однолітку

Твого господаря. Мабуть, такими уже й в Одіссея

Стали і ноги, і руки, як в бідного цього чужинця.

360] Швидко-бо в горі і злигоднях старіє смертна людина”.

Так промовляла вона. Затуливши руками обличчя,

Сльози гарячі старенька лила й говорила журливо:

“Горе, дитино моя! Я ж безсила! Найбільше із смертних

Зевс тебе досі ненавидить, хоч його й вірно шануєш!

365] Хто-бо із смертних де-небудь такі громовержцеві тучні

Стегна палив, хто приносив добірні такі гекатомби,

Як доставляв йому ти, благаючи щиро при тому

Старість безжурну зустріти й славетного виховать сина?

Та в одного лиш тебе день повернення Зевс відбирає.

370] Може, служебні жінки й з Одіссея, що в дальніх блуканнях

До іменитих заходив домів, так само глумились,

Як безсоромно ці суки із тебе знущаються зараз.

Ти, уникаючи їхніх зневаг і образ, не дозволив

Навіть обмить їм тебе. Я ж готова для тебе зробити

375] Те, що звеліла Ікарія мудра дочка Пенелопа.

Ноги тобі я помию не тільки задля Пенелопи,

А й для самого тебе. Печаллю глибокою дух мій

В грудях схвильований. Слухай уважно, що буду казати.

Скільки чужинців нужденних сюди не заходило досі,

380] На Одіссея ніхто, признаюся, не був такий схожий

Постаттю, голосом, гостю, як ти, навіть ноги ті самі”.

Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

“Всі це, старенька, кому нас доводилось бачити разом,

Кажуть водно, що дуже один ми на одного схожі

385] З вигляду, як і сама зауважила ти справедливо”.

Так він сказав, а старенька, узявши блискучу мідницю,

Що умивали в ній ноги, холодної досить вливає

В неї води і гарячої ще додає. Одіссей же,

Сівши до вогнища, швидко від світла у тінь одвернувся, —

390] В думці побоювавсь він, щоб старенька, вмиваючи ногу,

Шраму на ній не впізнала, — усе тоді зразу б розкрилось.

Ближче вона підійшла, щоб помити. І зразу впізнала

Шрам на нозі, де кабан колись іклами білими вдарив.

Він із синами Автоліка раз полював на Парнасі.

395] Був це отець його матері, що між людей вирізнявся

Клятвопорушенням здавна й злодійством. Це все від Гермеса

Мав він, — годив йому тим, що з козлят і овечок жертовні

Стегна палив, і Гермес був у всьому до нього прихильний.

Саме тоді на Ітаку родючу Автолік приїхав,

400] Як його рідна дочка породила Лаертові сина.

Після вечері назвала його на ім’я Евріклея

І, на коліна поклавши йому немовлятко, сказала:

“Винайди сам ти імення, Автоліку, те, яке хтів би

Синові дати своєї дочки, що його так жадав ти”.

405] Відповідаючи їй, озвався Автолік і мовив:

“Зятю і доню моя, назвіть немовля, як скажу я.

їдучи в вашу країну, по всій я землі многоплідній

Чоловікам багатьом і жінкам одворотний був досі.

Зветься нехай — Одіссей, одворотний. Коли ж підросте він

410] Та в материнську велику оселю до мене приїде

Аж на Парнас, де коштовні я скарби свої зберігаю,

Дам я дарунків йому, й він, радіючи, рушить додому”.

От Одіссей і приїхав по ці подарунки славетні.

Дуже гостинно Автолік з синами прийняв Одіссея,

415] Щиро й руками вони його, й словом ласкавим вітали.

А Амфітея, бабуня по матері, внука обнявши,

Голову ніжно йому і очі ясні цілувала.

Сам же Автолік, синів своїх гожих гукнувши, звелів їм

Приготувати обід, і вони послухали радо:

420] Миттю пригнали гладкого вола п’ятилітнього з поля,

Шкуру всю геть облупили, а тушу почетвертували

Та, нарубавши кусків, на рожен настромили їх ловко,

Вміло підсмажили м’ясо й на частки дрібні поділили.

Потім усі цілий день, аж до самого заходу сонця

425] учту справляли, й ніхто не був на тій учті забутий.

Сонце тим часом зайшло і темрява все огорнула,

Всі полягали тоді, щоб сну споживати дарунки.

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

Вибігли гончі собаки й сини всі Автоліка вийшли

430] На полювання. Із ними тоді й Одіссей богосвітлий

Вийшов на влови. Сп’ялись на стрімкі верховини Парнасу,

Лісом укриті. Невдовзі дійшли до ущелин тінистих.

От як промінням новим уже сонце осяяло ниви,

Випливши з глибокоплинного плеса ріки Океану,

435] Вийшли мисливці тоді до долини; попереду бігли

Пси по слідах, а за ними сини йшли Автоліка юні

На полювання. Далі ішов Одіссей богосвітлий,

Ближче до псів, потрясаючи списом своїм довготінним.

З лігвом у хащах густих там ховався кабан величезний, —

440] їх не проймала ні вогка вітрів буревійних потужність,

Ані сягало їх сонця яскравого світле проміння,

Не проникали й дощі поміж них, гущиною такою

Віття сплелося, і листя велика там купа лежала.

Тупіт, і гомін людський, і гавкіт собачий навколо —

445] Все наближалось до вепра. Із хащі він вийшов назустріч,

Весь наїжачив хребет свій та, блиснувши дико очима,

Став перед ними. Із списом довженним в могутній правиці

Кинувся перший на вепра того Одіссей, щоб звалити

Звіра відразу. Раніше кабан, проте, встиг його вдарить

450] Вище коліна і вихопив іклами м’яса чимало,

Збоку рвонувши, та мужеві кості усе ж не торкнув він.

Спритним ударом у праве плече Одіссей його ранив —

Вістрям блискучого списа пройняв йому наскрізь лопатку.

З рохканням в порох кабан повалився, й дихання не стало.

455] Любі Автоліка діти відразу ж його оточили,

Славному серед богів Одіссеєві мужньому рану

Перев’язали майстерно і чорную кров замовлянням

Затамували, й швиденько до отчого дому вернулись.

Там Одіссея Автолік з синами від ран лікували,

460] Потім дарами коштовними щедро його наділили

Й допомогли йому виїхать скоро на рідну Ітаку

З радісним серцем. А дома отець його й мати поважна

Радісно сина зустріли й розпитувать стали у нього,

Як він придбав отой шрам. Він усе розповів їм докладно,

465] Як білим іклом на ловах кабан його дикий ударив

В час, коли він на Парнас із синами Автоліка вийшов.

Жінка старенька тим часом, до шраму торкнувшись руками,

Зразу впізнала його — і ногу із рук упустила.

Впала в мідницю нога Одіссеєва, й мідь задзвеніла,

470] Посуд убік нахиливсь, і на землю вода розлилася.

Радість і сум охопили їй душу, очі сльозами

Зразу наповнились, голос дзвінкий мов застряг їй у горлі.

До підборіддя його доторкнувшись, вона говорила:

“Ти ж — Одіссей, моя люба дитино! А я не впізнала,

475] Поки ноги не торкнулась мого владаря дорогого!”

Мовила й на Пенелопу своїми зирнула очима,

Наче сказати бажала, що тут чоловік її любий.

Та ж ні поглянуть в цей бік не могла, ані щось зауважить,

їй-бо Афіна думки одвела. Одіссей же, рукою

480] Правою раптом за шию стару Евріклею вхопивши,

Лівою ближче до себе її притягнув і промовив:

“Неню, невже погубить мене хочеш? Сама ж ти своєю

Груддю мене згодувала! Я ж, безліч нещастя зазнавши,

Аж на двадцятому році вернувся до рідного краю.

485] А як усе ти збагнула, що бог тобі вклав у глиб серця,

То вже помовч! Щоб у домі про мене ніхто не дізнався!

От що скажу я тобі, і справді воно так і буде:

Як женихів цих уславлених бог через мене здолає,

Навіть тобі, що мене згодувала, не буде пощади

490] В час той, коли я служебних жінок убиватиму в домі”.

В відповідь люба промовила няня йому Евріклея:

“Що за слова в тебе линуть, дитя, крізь зубів огорожу!

Знаєш і сам ти, що завжди я духом тверда і незламна,

Можу триматися, наче той камінь міцний чи залізо.

495] Ще тобі інше скажу, а ти заховай в своїм серці:

Як женихів тих уславлених бог через тебе здолає,

Перелічу тобі всіх я служебниць у нашому домі —

Котра безчестить тебе і котра ні в чому не винна”.

Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

500] “Неню, навіщо про них говорить? Цього зовсім не треба.

Добре я й сам роздивлюсь і про кожну дізнаюсь напевно.

Ти ж уже краще мовчи й на богів щодо іншого здайся”.

Так говорив він. І вийшла старенька — води для вмивання

Знов до кімнати внести; попередня-бо вся розлилася.

505] Ноги помила вона йому й жиром як слід їх натерла.

Ближче тоді до вогню Одіссей підсуває ослін свій,

Щоб обігрітись, а шрам прикриває старанно лахміттям.

Знову тоді почала говорить Пенелопа розумна:

“Гостю мій, дещо у тебе й сама б я хотіла спитати.

510] Ось наступає нічного спочинку година ласкава,

Навіть журбою тривожених сон огортає солодкий.

В мене ж безмірна печаль, що нею боги наділили.

Вдень, хоч із смутком в душі, хоч і гірко ридаю часами,

Розривку маю, служниць і робіт доглядаючи хатніх.

515] А серед ночі, як все у солодкому сні опочине,

Я на постелі лежу, а трепетне серце шматують

Гострого болю шипи і тривогу смутну нагнітають.

Як Аедона, дочка Пандарея, дзвінкий соловейко

Жовто-зелений весною виспівує пісню чудову,

520] у густолистім гаю між розквітлих дерев затаївшись

І щохвилини коліна міняючи, плине луною

В тузі за сином коханим від Зета-вождя, за Ітілом,

Що необачно сама його гострою міддю убила, —

Так же надвоє й моє у журбі розривається серце:

525] Чи залишитися з сином моїм і всього пильнувати —

Високоверхого дому, й служниць, і маєтку цілого,

Мужове ложе шануючи й славу свою у народі,

Чи за найкращого вийти з ахеїв, що в дім цей до мене,

Шлюбне складаючи віно, приносять дари незліченні.

530] Син мій в ту пору, коли він ще підлітком був нетямущим,

Заміж іти заважав мені й дім чоловіків лишати.

Ставши ж дорослим тепер і змужнілого віку дійшовши,

Сам уже зрештою хоче, щоб вийшла із цього я дому,

Дуже обурений тим, що ахеї майно в нас грабують.

535] Ти ж но послухай мій сон і з’ясуй, що він значити має.

Двадцять гусей, мені снилось, пшеницю з води вибирають

В нас на подвір’ї, а я лиш дивлюся на них і радію.

Раптом з-за гір вилітає великий орел криводзьобий,

Шиї поскручував їм і усіх повбивав. Скрізь валялись

540] Купами гуси, а він в світлосяйному зникнув ефірі.

Плакала гірко крізь сон я й, ридаючи в тузі, кричала.

Враз позбігались до мене ахеянки всі пишнокосі

Теж у сльозах за гусей, орлом несподівано вбитих.

Раптом вернувся орел і, сівши на гребінь над дахом,

545] Голосом людським мені, утішаючи, став говорити:

“Твердості більше, Ікарія далекославного доню!

Це ж бо не сон, а ява прекрасна, і збудеться все це.

Гуси — твої женихи, а я — був орел дужокрилий.

Ну, а тепер ось — я твій чоловік, що додому вернувся

550] І женихам знахабнілим ганебну готує недолю”.

Так він сказав. І покинув тоді мене сон найсолодший.

Я роздивляюсь довкола і бачу — у нас на подвір’ї

Гуси так само пшеницю з ночовок клюють, як раніше”.

Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

555] “Жінко, тлумачити сон цей інакше — ніяк неможливо,

Сам-бо тобі Одіссей роз’яснив, як усе це небавом

Статися має. Усіх женихів тут настигне загибель,

Всіх до єдиного, смерті і Кер тут ніхто не уникне”.

В відповідь так розумна сказала йому Пенелопа:

560] “Гостю мій, сняться нам сни і порожні, які аж нічого

Нам не віщують, та сон і не кожен збувається людям.

Дві неоднакові брами для снів у нас є безтілесних:

Зроблена з рогу одна з них, а друга з слонової кості.

Сни, що крізь браму проходять різьблену з слонової кості,

565] Правду лише заслоняють, в облуду й оману заводять,

Сни ж, що до нас переходять крізь браму з точеного рогу,

Правди дотримують строго й на ділі здійсняються завжди.

Та не крізь браму останню, гадаю я, сон цей жахливий

Виплив, хоч як ми того не бажали — й сама я, і син мій.

570] Ще тобі інше скажу, ти ж до серця візьми оце слово:

Ранок надходить уже злоіменний, і дім Одіссеїв

Мушу покинути я. Призначаю змагання сьогодні

На топорах. Дванадцять сокир Одіссей в своїм домі

Вряд установлював, як корабельного острова ребра.

575] Ставши здаля, він усі їх прострелював з лука стрілою.

Маю таке женихам призначити сьогодні змагання.

Хто тятиву якнайлегше у спритних долонях натягне

Й всі он дванадцять сокир крізь вушка стрілою прошиє, —

Разом із ним я піду, залишивши подружню оселю,

580] Гарну й красиву таку і набутку всілякого повну.

Мабуть, не раз і у сні я згадувать буду про неї”.

Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

“Гідна пошани жоно Одіссея, сина Лаерта!

Не відкладай ти надалі змагання цього в своїм домі.

585] Прийде раніше в оселю свою Одіссей велемудрий,

Ніж доторкнутись до лука між ними хто-небудь устигне

І, тятиву натягнувши, стрілу крізь залізо пропустить”.

В відповідь знову розумна сказала йому Пенелопа:

“Хтів би ти, гостю, мене розмовами в домі моєму

590] —Тур розважати, то сон моїх вій не торкнувся б ніколи.

Зовсім, проте, неможливо без сну повсякчасно лишатись

Людям. Адже наперед безсмертні накреслюють долю

Кожному смертному, хто на землі цій живе плодоносній.

Мабуть, до верхніх покоїв тепер я уже піднімуся,

595] Ляжу на ложе самотнє, зітхань моїх сповнене тужних,

Рясно гіркими сльозами омиване з дня, коли раптом

В Злоіліон той, бодай би не згадувать, муж мій поїхав!

Там я і ляжу. А ти вже, де хочеш, лягай в моїм домі —

Чи на землі постелися, чи ложе нехай приготують”.

600] З цими словами пішла вона в верхні покої світлисті,

Ще й не сама — з нею разом нагору пішли й дві служниці.

В горницю верхню вона із служницями разом зійшовши,

За Одіссеєм, за мужем коханим, там плакала, доки

Сон їй солодкий на вії звела ясноока Афіна.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТА

ЗМІСТ ДВАДЦЯТОЇ ПІСНІ

НІЧ З ТРИДЦЯТЬ ВОСЬМОГО НА ТРИДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ ДЕНЬ. ВРАНЦІ І ОПІВДНІ ТРИДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТОГО ДНЯ

Одіссей лягає спати в сінях; прокидається від ридань Пенелопи. Добрі прикмети, їдальню готують до учти. З’являється спочатку Евмей, потім Мелантій, який знову ображає Одіссея, і, нарешті, Філотій, що наглядає череди корів. Змагання стримує женихів, які мали намір умертвити Телемаха. За столом Ктесіпп ображає Одіссея. Серед женихів замішання: Теоклімен провіщає їм близьку загибель.

ПЕРЕД УБИВСТВОМ ЖЕНИХІВ

В передпокої стеливсь на спочин Одіссей богосвітлий.

Шкуру волову під низ постелив сиром’ятну, а зверху

Руна поклав від овець, що їх повбивали ахеї,

А коли ліг він, плащем окрила його Еврінома.

5] Там і лежав Одіссей, женихам намишляючи згубу,

В тиші безсонній. Тим часом служебні жінки, що й раніше

Любосні мали зв’язки з женихами, з кімнат вибігали,

Перекидаючись сміхом і жартами поміж собою.

А Одіссеєві в грудях з обурення серце кипіло.

10] Довго в думках міркував він і духом своїм ще вагався —

Кинутись зразу на них і до одної всіх повбивати

Чи допустити, щоб ніч провели вони цю з женихами

Зарозумілими, тільки ж востаннє. А серце гарчало

В грудях, немов над сліпими щенятами кволими сука

15] Грізно гарчить, на прохожих готова накинутись люто, —

Так же гарчало в нім серце, обурене цим непотребством.

В груди б’ючи себе, серцю він мовив своєму з докором:

“Серце, терпи! І мерзеннішу ти перетерпіло днину

В час той, коли пожирав кіклоп нездоланний могутніх

20] Товаришів моїх. Стерпіло ти, поки вивів з печери

Розум мене, хоч здавалось, немає вже нам порятунку”.

Так говорив він, у грудях стривожене лаючи серце.

І у слухняній покорі воно терпеливо надалі

Зносило все. А сам так крутився із боку він на бік,

25] Як над великим вогнем наповнений жиром і кров’ю

Шлунок тримає людина й весь час його з боку та на бік

Перевертає старанно, щоб швидше увесь він усмаживсь,

Так з боку на бік крутивсь Одіссей, добираючи в мислях,

Як йому на багатьох женихів безсоромних самому

30] Руки накласти. До нього наблизилась в час той Афіна.

З неба зійшовши і постать звичайної жінки прибравши,

Стала йому в головах і так говорила до нього:

“Чом це ти досі не спиш, найнещасніший поміж мужами?

Ось-бо оселя твоя, і дружина твоя в цій оселі,

35] Ось і твій син, що кожен з нас мати такого хотів би”.

Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

“Все це, богине, ти правду мені цілковиту сказала.

Лиш одного у своїх не здолаю добрати я мислях —

Як мені на багатьох женихів безсоромних самому

40] Руки накласти. Адже тут усі вони вкупі щоденно.

Є й важливіші думки, над якими в душі я міркую:

Навіть коли їх уб’ю, з допомогою Зевса й твоєю,

Наслідків як я уникну? Над цим ось подумай-но справді”.

В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:

45] “Ну і чудний же ти! Інший повірив би й гіршому другу,

Смертній людині, що всіх міркувань отих зовсім не знає.

Я ж є богиня, яка стереже тебе скрізь безустанно

В кожній пригоді. Та все розкажу тобі щиро й одверто.

Хай би підступно навкруг півсотнею засідок смертні

50] Нас облягли, щоб знаряддям Ареєвим тут повбивати,

Навіть тоді б ми корів їх і тучних овець відібрали б.

Хай тебе сон легковійний огорне. То ж мука — на варті

Ніч всю не спати. Проте всіх нещасть ти позбудешся скоро”.

Так вона мовила, й сон йому пролила на повіки,

55] Потім сама на Олімп відлетіла в богинях пресвітла.

Сон, що розслаблює тіло й душевні знімає тривоги,

Сплинув на нього. Прокинувшись в час той на ложі м’якому,

Сіла достойна дружина його і заплакала гірко.

А як сльозами й плачем цілком вже наситила дух свій,

60] До Артеміди з благанням звернулась в жінках богосвітла:

“О Артемідо, богине-владичице, Зевсова доню!

Хай би, у груди стрілою ударивши, ти мені зразу б

Вирвала душу! Нехай би страшна мене буря схопила

І по далеких шляхах занесла б через пітьму й тумани

65] В гирло ріки Океану, що світ обпливає навколо!

Так Пандареєвих дочок була колись буря схопила,

Вбили батьків їх боги, і в сирітстві вони залишились

В домі своєму. Сама їх пресвітла тоді Афродіта

Сиром, солодким вином і медом лише згодувала.

70] Гера їм розуму й вроди над інших жінок наділила,

Постать їм гожу й струнку пречиста дала Артеміда.

Вміння ж в усяких мистецтвах сама їх Афіна навчила.

Тож на великий Олімп богосвітла прийшла Афродіта

Зевса просити, щоб дівам щасливе завершення шлюбу

75] Дав громогравець надхмарний. Усе-бо він знає чудово,

Знає щасливу й нещасную долю людей земнородних.

Гарпії ж вирвали в час той із дому дівчат цих таємно

І віддали піклуванню жахливих Ерінній безжальних.

Хай владарі олімпійські мене так же само погублять,

80] Хай пишнокоса уб’є Артеміда, лише б Одіссея

Бачить хоч би й під землею, в безодню жахливу зійшовши,

Тільки б не стати мені утіхою гіршого мужа!

Легше-бо й лихо терпіти людині, коли безутішно

Плаче вона цілий день, смутним умліваючи серцем,

85] Ночі ж приносять їй сон. І про все забуває людина —

І про печалі, й про радість, — лише він повіки їй склепить.

Тільки мені навіть сни божество посилає погані.

Схожий на мужа мого хтось лежав уночі біля мене,

Зовсім такий, як ішов він в похід. І радісно билось

90] Серце в мені, й не могла я сказати — чи сон то, чи дійсність”.

Поки вона говорила, Еос надійшла злотошатна.

Тужні ридання дружини почув Одіссей богосвітлий.

Став прислухатися він, і здалося йому, що дружина

Вже упізнала його і стоїть над його узголів’ям.

95] Плащ відгорнувши і руна овечі, що спав він під ними.

Все поскладав у покоях на крісло, а шкуру овечу

Склав за дверима й до Зевса він, руки простерши, молився:

“Зевсе, наш батьку! Якщо суходолом і морем вернути

Зводили в рідний ви край мене, злигоднів стільки завдавши,

100] Хай тоді хтось із о’селі, прокинувшись, ясно для мене

Голос подасть, а знадвору хай Зевс дасть провіщення інше!”

Так він молився тоді, і зглянувся Зевс наймудріший,

І загримів з висоти верховин світлосяйних Олімпу,

З хмари ясної. І вельми зрадів Одіссей богосвітлий.

105] Голос служниці-млинарки в той час пролунав недалеко

З дому, де жорна мололи муку вожаєві народу.

Там клопоталось при жорнах дванадцять жінок, що мололи

Ячну для хліба муку і пшеничну — для мозку людини.

Інші вже спали жінки, усю помоловши пшеницю.

110] Тільки одна не скінчила, бо слабша була, й біля жорна

Стоячи, мовить слова, що були Одіссеєві знаком:

“Зевсе, наш батьку, богів і людей володарю могутній!

Як загримів ти неждано з укритого зорями неба!

Хмари ж на ньому нема. Комусь цим провіщення дав ти.

115] Зглянься й на мене, нещасну, і виконай те, що прошу я:

Хай ця вечеря розкішна отут, в Одіссеєвім домі,

Нині останньою буде для тих женихів осоружних!

В праці виснажливій гнуться коліна мені, що мелю тут

Ячну муку, — хай вони тут востаннє учтують сьогодні!”

120] Мовила так, і зрадів з її слів Одіссей богосвітлий

Так, як і з Зевсових громів, — він знав, що на винних помститься.

Інші служниці зійшлись в Одіссеєвім домі прегарнім

І розпалили на вогнищі хатнім огонь неугасний.

А Телемах богорівний з постелі тим часом підвівся,

125] В одяг убрався, черезпліч загострений меч перевісив,

Знизу сандалії гарні до ніг підв’язав мускулястих,

Списа міцного узяв із мідним загостреним вістрям,

Став, на порозі спинившись, і так говорив Евріклеї:

“Неню кохана, чи гостя у домі як слід вшанували

130] Ложем-постелею, чи він де-небудь лежить без уваги?

В матінки часом буває таке, хоч вона і розумна:

То необдумано й гіршим увагу сама приділяє

Людям, то вирядить кращих вона без ніякої шани”.

В відповідь люба промовила неня йому Евріклея:

135] “Ні, не винуй її нині, дитино, вона-бо не винна.

Пив він вина, скільки хтів, удвох отут сидячи з нею.

Що ж до вечері — питала його, то сказав — не голодний.

А як нарешті згадав і про сон уже він, і про ложе,

То постелити для нього служницям вона загадала.

140] Та як людина злиденна і долею скривджена тяжко,

Він на постелі м’якій в покривалах не хтів спочивати,

А на воловій ліг шкурі сирій та на рунах овечих

В передпокої. А ми плащем його зверху окрили”.

Так говорила вона. Телемах тоді вийшов з покоїв

145] З списом в руках. Услід йому вибігли пси прудконогі.

Площею йшов до ахеїв він тих в наголінниках мідних.

Стала челядниць служебних скликати в жінках богосвітла,

Опсова донька, стара Евріклея, Пейсенора внука:

“Гей, покропіть у покоях одні та жвавіш підмітайте,

150] Потім на крісла різьблені стеліть покриття пурпурові.

Губками другі гарненько столи постирайте обідні,

Чаші помийте і кубки тонкої роботи й подвійні

Келихи вимийте чисто. А треті по воду джерельну

Йдіть до криниць та, глядіть мені, швидше додому вертайтесь.

155] Тож женихи тут сьогодні недовго баритися будуть,

Рано вони поприходять, для всіх-бо тут свято сьогодні”.

Так вона мовила, й радо послухали всі її мови.

Двадцять пішли до джерел, де вона у криницях темніла.

Інші ж у домі старанно тоді почали прибирати.

ібо Потім і слуги ахеїв прийшли і стали старанно

Дрова колоть. Тим часом жінки від джерел із водою

Вже поприходили. Згодом прийшов свинопас, із кошари

Трьох кабанів він пригнав, із стада цілого найкращих.

Випустив їх на подвір’я попастись в кошарі чудовій,

165] Сам же він до Одіссея звернувся і мовив привітно:

“Гостю, чи трохи ласкавіш на тебе тут дивляться нині,

Чи так же само, як вчора, в цім домі тебе зневажають?”

Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

“Хай би, Евмею, на них помстились богове за все те,

170] Що натворили злочинно ці люди, нахабні й зухвалі,

В домі чужому, не маючи сорому ані краплини!”

Так між собою вони провадили стиха розмову.

Саме тоді підійшов козопас до них близько, Мелантій.

Кози добірні він гнав, щонайкращі з цілої отари,

175] Для женихів на обід. Ще й двоє було з ним підпасків.

Під гомінким передсінком вони своїх кіз прив’язали,

Сам же Мелантій тоді Одіссеєві мовив глузливо:

“Що ж ти, приблудо, у домі тут будеш усім докучати

Жебрами цими? А чи не забрався б відціль ти за двері?

180] Не розминутися нам із тобою, я бачу, сьогодні,

Поки моїх кулаків не скуштуєш. Вже надто нахабно

Жебраєш ти! Тож учти і в інших бувають ахеїв”.

Так він кричав. Але змовчав йому Одіссей велемудрий,

Лиш головою хитнув, лихе замишляючи в серці.

185] Третім Філотій до них підійшов, пастухів розпорядник,

Ялівку для женихів він пригнав і козлів найжирніших.

Перевезли перевізники їх, що із суші на острів

Інших людей перевозять — усякого, хто прибуває…

Під гомінкий передсінок худобу свою прив’язав він,

190] Сам підійшов до Евмея й почав свинопаса питати:

“Що це за гість, свинопасе, останніми днями з’явився

В нашому домі? З люду якого походженням може

Він похвалитися? Звідки він родом, де батьківська нива?

Злидень він справжній, а вигляд у нього вождя чи державця.

195] В мандри для горя й біди людей посилають безсмертні,

Навіть державцям могутнім нещастя вони напрядають”.

Мовивши це, привітав рукою він правою гостя,

Сам же озвався до нього і слово промовив крилате:

“Радуйся, батьку-чужинче! Нехай тобі випаде щастя

200] Хоч на майбутнє, бо зараз біди зазнаєш ти багато.

Зевсе, наш батьку! Немає від тебе жорстокіших в небі.

Ти не жалієш людей, хоч сам же на світ породив їх,

Всякого лиха й болючих скорбот завдаєш ти нещасним.

Потом мене пройняло, як я глянув на тебе, й гарячі

205] Сльози побігли з очей, коли я згадав Одіссея:

Мабуть, і він десь так само в бахмітті по людях блукає,

Якщо живий і досі ще бачить десь сонячне сяйво.

А як умер уже він і в оселю Аща спустився,

Згадувать буду повік бездоганного я Одіссея.

210] Хлопчиком ще у краю кефаленськім мене він поставив

Пасти корів. Розплодились вони надзвичайно, — ні в кого

Більш не знайти череди із корів таких широколобих.

Люди чужії велять у поживу собі приганяти

Нашу худобу, ні сина його не соромлячись в домі,

215] Ані страхаючись кари богів. Давно вже хотілось

їм поділити державця відсутнього спадок багатий.

Дух мій у грудях не раз тривожиться мислю такою.

Дуже погано було б при сині господаря власнім

Десь в чужину, до інших людей, з чередою всією

220] Звідси піти; а ще гірше, з худобою тут залишившись,

Сісти й журитися тим, як чужі її люди марнують.

Міг би давно вже до когось із інших державців могутніх

Я утекти, — до такої вже міри це стало нестерпним,

Та сподіваюся все, що повернеться, може, нещасний

225] І розжене женихів осоружних по їхніх домівках”.

Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

“Ні на дурну, ні на злу ти людину, пастуше, не схожий.

Сам переконуюсь я, що мудрість ввійшла в твоє серце.

Ось що тобі розповім, велику приймаючи клятву, —

230] Свідком хай Зевс мені буде найперше, і стіл цей гостинний,

І Одіссеєве вогнище це, що до нього прийшов я.

Ще ти не підеш відціль, як уже Одіссей буде дома.

Сам-бо, якщо того схочеш, на власні ти очі побачиш,

Як убиватиме він женихів, що тут господарять”.

235] В відповідь мовив йому чередник, що корів випасає:

“О, якби слово твоє та виконав, гостю, Кроніон!

Переконався б ти сам, що є в мене сила і руки”.

А після того й Евмей до безсмертних усіх помолився,

Щоб якнайшвидше додому вернувсь Одіссей велемудрий.

240] Так між собою вони провадили стиха розмову.

А женихи Телемахові смерть і загибель тим часом

Вже готували. Раптом ліворуч злетів перед ними

Високолетний орел, сполохану ніс він голубку.

До женихів звернувся тоді Амфіном і промовив:

245] “Друзі мої, нічого із замірів наших не вийде,

Нам Телемаха не вбити! Подумаймо краще про учту”.

Так говорив Амфіном, і подобалась їм його мова.

В дім Одіссея вони богорівного всі повернулись,

Скинули з себе плащі та, на крісла й стільці поскладавши,

250] Різати жирних овець почали та козлів гладкобоких,

Різали вепрів годованих, вбили й корову зі стада.

Тельбухи спікши, вони поділили їх поміж собою,

В чашах змішали вино, — свинопас уже й кубки подав їм.

В кошиках гарних Філотій, усіх пастухів розпорядник,

255] Хліб розставляв по столах. Вино розливав їм Мелантій.

Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.

Хитру ховаючи ціль, Телемах посадив Одіссея

При кам’яному порозі в збудованім добре покої,

Непоказний поставив стілець йому й стіл невеличкий,

260] Частку печені поклав перед ним і, вина в золотому

Келиху давши, з такими звернувся до нього словами:

“З цими мужами посидь тут, вино розпиваючи з ними.

А від знущань женихів і від рук їх тебе захищати

Буду я сам, бо це ж не громадський будинок, а власний

265] Дім Одіссея, — його він придбав не для кого — для мене.

Вас же прошу, женихи, язики свої стримуйте й силу

Рук своїх, щоб ні до звади у вас не дійшло, ні до бійки”.

Так він сказав. А вони аж губи погризли зубами

Й лиш дивувались, як сміливо став Телемах розмовляти.

270] Саме тоді Антіной, син Евпейта, до них обізвався:

“Як нам не прикро, ахеї, а зважити все ж доведеться

На Телемаха, — вже надто він грізно до нас промовляє.

Зевс не дозволив Кроніон, а то б ми давно у цім домі

Утихомирили б надто горлатого цього базіку”.

275] Так говорив Антіной, та він це лишив без уваги.

В час той окличники гнали крізь місто худобу жертовну

Для гекатомби святої. Кудряві збирались ахеї

В тінявий гай Аполлона, що стрілами влучно сягає.

М’ясо тим часом чудове спекли і з рожен познімали,

280] Кожному долю дали, й почалася в них учта преславна.

Ті, що слугують, таку ж подали й Одіссеєві долю,

Як і всім іншим. Таке розпорядження дав Телемах їм,

Любий, повік дорогий богорівного син Одіссея.

А женихам гордовитим в знущаннях зухвалих хоч трохи

285] Стриматись не дозволяла Афіна, — хотіла, щоб більше

Смутку і болю у серці відчув Одіссей, син Лаертів.

Був серед тих женихів один особливо безчесний,

Звався Ктесіпп на ім’я, а жив він на острові Самі.

Гордий маєтками батька свого, наполегливо сватав

290] Він Одіссея дружину, давно вже відсутнього в домі.

До женихів він озвавсь тоді високодумних і мовив:

“Слухайте, що я скажу, женихи невгамовні й відважні!

Нарівні з іншими долю одержав свою цей чужинець,

Як і належить. Було б таки несправедливо й негарно

295] Кривдить гостей Телемаха, що в дім цей до нього приходять.

Дай-но гостинцем і я наділю його так, щоб він мав чим

Ушанувати служницю, що мила його, або інших

З челяді, що в Одіссея божистого в домі слугують”.

Мовивши це, рукою міцною вхопив він з корзини

зоо Ногу волячу й жбурнув в Одіссея, а той, відхиливши

Голову спритно, уникнув удару і лиш усміхнувся

В серці глузливо. Нога ж та улучила в мур непохитний.

А Телемах до Ктесіппа озвався тоді і промовив:

“Щастя твоє, Ктесіппе, що ти у мойого не влучив

305] Гостя, бо все ж, одхилившись, твого він удару уникнув.

Сам же тебе я тоді простромив би загостреним списом, —

Мусив би батько тоді не весілля для тебе справляти,

А похорон твій. Більше ніяких безчинств у цім домі

Я не терпітиму. Добре усе розумію й чудово

310] Знаю, що зле, що хороше, — давно я уже не дитина.

Досить-бо зносити все терпеливо і тільки дивитись,

Як ви нам ріжете вівці, вино в нас п’єте і наїдки

Нищите. Важко змагатись мені з багатьма самотою,

Та ворожнечі і кривд вже не будете ви тут чинити.

315] А як самого мене убити ви прагнете міддю,

То я ж і сам того хтів би. Умерти мені приємніше,

Ніж на безчинства ганебні отут безустанно дивитись —

Як зневажають гостей моїх, як по світлицях чудових

Наших челядниць, служебних жінок, безсоромно безчестять”.

320] Так говорив Телемах, і тиша навколо настала.

Зрештою Дамасторід Агелай до присутніх озвався:

“Друзі, не слід нам, проте, на слушні слова й справедливі

Лайкою відповідати й з ворожою кидатись люттю.

Не ображайте чужинця цього і не кривдіть нікого

325] З челяді, що в Одіссея божистого в домі слугують.

Дам Телемахові я й його матінці добру пораду,

Може, обом їм до серця вона припаде й до вподоби.

Поки ще жевріла в грудях у вас хоч маленька надія,

Що до свого Одіссей велемудрий повернеться дому,

ззо доти не слід нам гнівитись було, що держали нас марно

В наших домах та усе зволікали. Було б таки краще,

Щоб повернувсь Одіссей і раптом прийшов би додому.

Зараз же ясно цілком, що додому йому не вертатись.

Йди ж бо посидь із матусею й заміж за того порадь їй

335] Вийти, хто найзнатніший із нас, на дарунки щедріший,

Щоб ти дідизною міг, радіючи, сам володіти,

їсти і пити, вона ж — господарити в іншого домі”.

Відповідаючи, мовив йому Телемах тямовитий:

“Зевсом клянусь, Агелаю, й стражданнями рідного батька,

340] Що від Ітаки далеко загинув чи десь ще блукає,

Матері заміж іти не перечу я, сам умовляю

Вийти, за кого бажає, ще й дам їй багаті дарунки.

А спонукати словами її — проти волі тікати

З дому свого — я не смію. Хай бог нас від цього боронить!”

345] Так говорив Телемах. В женихів же Паллада Афіна

Сміх розбудила нестримний і всі їм думки помішала.

Реготом, мовби чужі, зайшлись у них щелепи дужі.

їли сире вони м’ясо криваве, рясними сльозами

Повнились очі, — серця-бо їх передчували ридання.

350] Словом озвався до них тоді Теоклімен боговидий:

“О жалюгідні! Яке це вас лихо спостигло? Обличчя,

Голови ваші й коліна — вам темрява ночі окрила!

Стогоном все запалало, всі лиця спливають сльозами!

Кров’ю забризкано мури й під стелею сволоки гарні!

355] Сіни вже привидів повні, й подвір’я наповнене ними,

В пітьму Ереба вони поспішають. Сонце у небі

Зникло раптово — імла лиховійна його огорнула”.

Так він промовив, і в відповідь весело всі реготали.

Перший тоді Еврімах, син Поліба, почав говорити:

360] “Він збожеволів, цей гість, що прибув з чужини нещодавно!

Треба мерщій, юнаки, його з дому спровадить за двері,

Хай собі йде на майдан, якщо тут уже ніч він побачив!”

В відповідь знову озвавсь тоді Теоклімен боговидий:

“Ні, Еврімаху, твоїх не треба мені провожатих,

365] Є-бо ще й очі у мене, і вуха, і ноги обидві,

Власний є в грудях моїх нічим не ушкоджений розум.

З ним я й піду відціля, як побачу, що вас настигає

Лихо, якого уже не втекти, не уникнуть нікому

З вас, женихів, що в оцім Одіссея божистого домі

370] Кривдите й досі людей і вчиняєте всякі безчинства”.

Мовивши так, він вийшов з цього велелюдного дому

І до Пірея пішов, що прийняв його дуже привітно.

Переглядатись тоді женихи почали між собою

Та Телемаха чіпать і гостей його глумом діймати.

375] Дехто й таке говорив з женихів отих високодумних:

“Не пощастило ж бо справді тобі на гостей, Телемаху!

Маєш бродягу між ними брудного, що знає одно лиш —

Жебрати їжі й пиття, до роботи ж і вміння, і сили

В нього бракує, — цей зайвий тягар лиш обтяжує землю!”

зво Другий встає й починає пророцтва якісь віщувати.

“Хоч би мене ти послухав, було б набагато це краще:

Вмить цих чужинців на дно корабля многовеслого киньмо

І відішлім на Сікелію, там за них добре заплатять”.

Так говорили вони, та він це лишив без уваги,

385] Мовчки дивився на батька лише, дожидаючи, поки

Той накладе свої руки на цих женихів безсоромних.

Сидячи тихо у кріслі чудовім, з кімнати навпроти

Мудра Ікарія донька, славетна умом Пенелопа,

Слухала кожне їх слово, що гучно в покоях лунало.

390] З сміхом і реготом так справляли бучну вони учту

Солодко й сито, було-бо всього заготовлено вдосталь.

Тільки сумнішої ще не бувало вечері, ніж та, що

Мала богиня для них із мужем могутньої сили

Приготувати. Перші вони-бо намислили злочин.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША

ЗМІСТ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШОЇ ПІСНІ

ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ

Пенелопа приносить Одіссеєві лук і стріли; побачивши їх, Евмей і Філотій проливають сльози; Антіной насміхається з них. Телемах встановлює жердини для стріляння й пробує натягнута лука; Одіссей подає йому знак, щоб він залишив лук. Женихи марно намагаються його натягнути. Одіссей відкривається Евмеєві і Філотію; вони готуються вмертвити женихів. Після невдалої Еврімахової спроби натягти лук Антіной пропонує відкласти стріляння До наступного дня. Одіссей просить, щоб йому дозволили зробити спробу; женихи проти цього, але за наказом Телемаха лук подано Одіссеєві; він його натягує, стріляє і влучає в ціль.

ЛУК ОДІССЕЇВ

Думку тоді подала ясноока богиня Афіна

Мудрій Ікарія доньці, славетній умом Пенелопі, —

Лук женихам принести для змагань в Одіссеєвім домі

Й сиве залізо подати — страшного убивства початок.

5] Вийшла по сходах високих на верх вона власного дому,

Вигнутий тонко із міді в долоню міцну захопила

Ключ дуже гарний із держальцем зручним слонової кості.

В глиб вона дому пішла з жінками служебними разом

Аж у комору, де в схові скарби владареві лежали —

10] Золото, мідь і залізо, в труді наполегливім куте.

Поряд із луком тугим лежав сагайдак там, набитий

Стрілами, що вилітають із свистом і стогоном з лука.

В дар Одіссей їх одержав, як був в Лакедемоні гостем,

Від Еврітіда Іфіта, що був на безсмертного схожий.

15] Стрілись в Мессені вони, в Ортілоха розумного домі.

Мав Одіссей там борги постягать, що були йому винні

Люди цілої країни Мессенської. Перевезли-бо

На кораблях многовеслих з Ітаки до себе мессенці

Триста овець густорунних, ще й разом із їх пастухами.

20] Ще юнаком Одіссей у цій справі послом до них їздив

В дальню дорогу, — старійшини й батько його посилали.

Що ж до Іфіта — він коней шукав, — аж дванадцять пропало

В нього кобил та мулів, придатних уже до роботи.

Згодом вони до недолі і смерті його спричинились

25] В час, коли з Зевсовим сином, відважним душею Гераклом,

Славним у подвигах мужніх, він бачивсь, до нього прийшовши.

Гостя свого він убив у власному домі своєму!

Не посоромивсь тоді ні ока богів, ані столу,

Де, нечестивий, його частував він. Так гостя убивши,

30] Позабирав він з конюшень кобил його міцнокопитних.

Отже, шукаючи їх, Іфіт з Одіссеєм зустрівся,

Дав йому лука, що в дар від великого мав він Евріта, —

Той залишив його сину, вмираючи в домі високім.

А Одіссей йому гострий дав меч та ще й списа міцного —

35] Щирої дружби завдаток. Та сісти їм разом до столу

Й ближче спізнатися не довелося, — раніше син Зевсів

Вбив Еврітіда Іфіта, що був на безсмертного схожий,

І Одіссеєві лук дарував. Та, йдучи у походи

На кораблях чорнобоких, не брав Одіссей із собою

40] Лука того, а як спогад про любого друга він дома

Завжди його залишав і носив у своїй лиш країні.

От до дверей підійшла Пенелопа, в жінках богосвітла,

Переступила дубовий поріг, що колись його тесля

Гладко увесь обтесав і вирівняв брусся по шнуру,

45] Вправив одвірки міцні і двері світлисті навісив.

Ремінь вона від дверного кільця відв’язала швиденько,

Вставила ключ у щілину і, засув відсунувши тихо,

Двері штовхнула. І раптом вони заревли тоді, наче

Бик, що на луках пасеться. Ревли отак двері прегарні,

50] Діткнуті мідним ключем, і враз розчинилися навстіж.

Вийшла вона на високий поміст, де у неї стояли

Скрині, що повні до верху одежі були запашної.

Сп’явшись навшпиньки, зняла із кілка вона лук скорострільний

Разом з налучнем світлястим, що був він загорнутий в ньому.

55] Сіла у крісло вона, поклала собі на коліна

Лук владаря, напучень ізнявши, й заплакала гірко.

А вдовольнивши зажурене серце плачем многослізним,

До женихів родовитих вона увійшла у господу

З луком тугим, несучи у руках сагайдак, весь набитий

60] Стрілами, що вилітають із свистом і стогоном з лука.

Вслід їй служниці скриню велику внесли, що лежало

Міді багато у ній і заліза — вся зброя державця.

До женихів увійшовши, окраса жінок богосвітла,

Стала вона під одвірком, що дах підпирав надійно,

65] Лиця закрила собі світлистим, ясним покривалом;

З нею обабіч стояли обидві служниці дбайливі.

До женихів вона зразу озвалась тоді і сказала:

“Слухайте всі, женихи невгамовні! Цей дім облягли ви,

Щоб безнастанно весь час отут їсти і пити, бо надто

70] Довго господаря дома немає. Тож виправдань інших

Ви не здолаєте дати, крім того, що має з вас кожен

Намір посватать мене і взяти собі за дружину.

Що ж, женихи, для цього почніть між собою змагання.

Дам ось великий вам лук богорівного я Одіссея.

75] Хто тятиву якнайлегше у спритних долонях натягне

Й всі он дванадцять сокир крізь вушка стрілою прошиє, —

Разом із ним я піду, залишивши подружню оселю,

Гарну, й красиву таку, і набутку всілякого повну, —

Мабуть, не раз і вві сні я згадувать буду про неї”.

80] Мовивши так, богосвітлому каже вона свинопасу

Лук той подать женихам і покласти їм сиве залізо.

Взяв із сльозами Евмей і поклав перед ними ту зброю.

Плакав також волопас, господарів лук упізнавши.

Лаять їх став Антіной, на ім’я окликаючи, й мовив:

85] “Ех, селюки ви дурні! У вас думка лише про сьогодні.

Нащо, нікчеми, ви сльози ллєте і цій жінці у грудях

Серце хвилюєте? Біль і без того їй душу проймає

З дня, що назавжди від неї коханого взяв чоловіка.

Отже, сидіть собі мовчки та їжте, а плакать за двері

90] Геть забирайтесь відціль, тільки лук не забудьте лишити,

Щоб женихи до змагань могли стати безпечно. Нелегко,

Думаю, буде нам лук цей натягувать, струганий гладко.

Поміж усіх тут присутніх немає-бо жодного мужа,

Як Одіссей був. На власні я очі колись його бачив

95] І пам’ятаю, хоч сам іще хлопцем малим тоді був я”.

Так говорив він, а серцем у грудях плекав ще надію,

Що тятиву він натягне й стрілу крізь залізо пропустить.

Справді ж, то перший стріли разючої мав скуштувати

З сміливих рук Одіссея, якого у нього ж у домі

100] Так він безчестив, ще й інших на те підбиваючи друзів.

Отже, озвалась до них Телемахова сила священна:

“Горенько! Розуму зовсім мене сам Кроніон позбавив!

Матінка люба моя, розсудлива завжди й розумна,

Каже, що заміж виходить за іншого й дім покидає,

105] Я ж тільки знаю сміюсь та серцем безумним радію!

Що ж, женихи, починайте змагання за цю нагороду!

Жінки такої тепер не знайти ні в ахейській країні,

Ні у священному Пілосі, ні в Арголіді й Мікенах,

Ні на Ітаці самій, ні на чорній землі суходолу.

110] Знаєте це ви й самі. Навіщо ж хвалить мені матір?

Не допускайте ж п’яних відмовок і не відкладайте

Лучних надалі змагань, щоб могли ми їх бачити врешті.

Спробую я у стрілянні із лука і сам позмагатись.

Як тятиву б натягнув я й стрілу пропустив крізь залізо,

115] То не смутила б тоді моя мати мене, і за іншим

З дому тоді не пішла б, і мене не лишала б самого,

Раз уже вмію тримати прекрасну я батькову зброю”.

З цими словами він раптом підвівся й з плечей своїх скинув

Плащ пурпуровий і гострий свій меч, що висів на раменах.

120] Передусім поставив сокири, для них прокопавши

Довгий рівчак, рядком усі вирівняв їх він по шнуру

Й землю кругом утоптав. Усі дивувались ахеї,

Як їх поставив доладно, хоч досі цього і не бачив.

Він відступив до порога, щоб спробувать лук натягнути.

125] Тричі з великим зусиллям зігнути його намагався,

Тричі снаги бракувало, але не втрачав він надії

І тятиву натягнути, й стрілу пропустить крізь залізо.

Може б, її натягнув учетверте, напруживши сили,

Та Одіссей, лиш кивнувши чолом, намагання ці стримав.

130] Знову озвалась до них Телемахова сила священна:

“Горенько! Видно, й лишусь я слабкий та безсилий, чи надто

Я молодий і на руки свої ще покластись не можу,

Щоб захиститись від мужа, що кривдити нас починає.

Спробуйте ж ви, що від мене, мабуть, набагато сильніші,

135] Лук натягнути, — давайте почнім уже наші змагання!”

Мовивши так і на землю поставивши лук біля себе,

Тут же його до дверей прислонив він, обтесаних гладко,

Поряд із ним і стрілу притулив до окільця дверного,

Потім, вернувшись, сів він у крісло, з якого підвівся.

140] Саме тоді обізвався до них Антіной, син Евпейта:

“Товариші, чергою всі зліва направо ставайте,

З місця почавши того, відкіля нам вино наливають”.

Так говорив Антіной, і подобалось всім його слово.

Перший з усіх женихів підвівся Леод, син Ойнопа.

145] Був він на жертвах у них ворожбит, при кратері чудовій

Завжди сидів іздаля. Та йому не були до вподоби

Всі ці безчинства зухвалі, й осуджував тих женихів він.

Першим і лук Одіссеїв із гострою взяв він стрілою

І відступив до порога, щоб спробувать лук натягнути,

150] Та не зігнув — незвичні та ніжні зомліли відразу

Руки його. Звернувсь тоді до женихів він і мовив:

“Друзі, не міг натягнуть я, хай спробує інший хто-небудь!

Лук цей для духа й душі багатьох із мужів найзначніших

Прикростей може завдать. Набагато-бо краще умерти,

155] Ніж животіти, позбувшись того, задля чого весь час тут

Всі ми збирались, чого день у день ми так довго чекали.

Мабуть, і зараз іще не один сподівається й прагне

Заміж узяти собі Пенелопу, жону Одіссея,

Кожен, хто спробує лук той невдало, нехай зрозуміє —

160] Іншу належить йому із ахеянок, гарно убраних,

Сватати, віном її добиваючись. Вийде за того

Заміж вона, хто більш принесе їй і хто їй судився”.

Мовивши так і на землю поставивши лук біля себе,

Тут же його до дверей прислонив він, обтесаних гладко,

165] Поряд із ним і стрілу притулив до окільця дверного,

Потім, вернувшись, сів він у крісло, з якого підвівся.

Лаять Леода почав Антіной і на нього кричати:

“Що за слова крізь зубів огорожу проскочили в тебе!

Буйні, страшні ці розмови твої я з обуренням слухав!

170] Лук цей для тіла й душі багатьох із мужів найзначніших

Прикростей може завдать, якщо й ти натягнути не можеш.

Що ж, не таким тебе мати поважна на світ породила,

Щоб тятиву натягнути умів ти і стріли пускати.

Знайдуться тут женихи благородні, що швидко натягнуть”.

175] Мовивши це, звернувсь до Мелантія він, козопаса:

“Ну-бо, Мелантію, живо огонь розпали у господі,

Потім великий ослін, накривши руном, ти поставиш,

Далі з комори внесеш туди лою кружало велике,

Щоб, розігрівши його, ним лук юнаки намастили

180] І, натягнувши той лук, почали б уже наші змагання”.

Так він сказав, і вогонь неугасний роздмухав Мелантій,

Потім великий ослін, накривши руном, він поставив,

Далі з комори приніс туди лою кружало велике;

Лук юнаки намастили й натягувать стали. Та лука

185] Все ж натягнуть не могли — бракувало для цього їм сили.

Лиш Антіной з Еврімахом, на бога подібним, не брались —

Два женихів ватажки, відвагою й родом знатніші.

Вийшли тоді одночасно з господи тієї обоє —

І волопас, і свинар Одіссея божистого вірний.

190] Вийшов за ними услід і сам Одіссей богосвітлий.

Як за дверима уже опинились вони й за подвір’ям,

Словом ласкавим озвався до них Одіссей і промовив:

“Хтів би я щось, волопасе й свинарю, сказать вам, та, може,

Краще мовчать? Але дух мій мене говорить спонукає.

195] Чи помогли б Одіссеєві ви, якби тут він неждано

Сам з’явився між нами, якимось приведений богом?

Чи женихам ви тоді помагали б, а чи Одіссею?

Прямо скажіть ви мені, як дух вам наказує й серце”.

Відповідаючи, так воловий пастух йому мовив:

200] “Зевсе, наш батьку, якби ж то ти справді здійснив це бажання!

Хай би вернувся цей муж, хай бог приведе його швидше!

Сам би тоді ти побачив, які в мене сила і руки”.

Отже, так само й Евмей почав до безсмертних молитись,

Щоб якнайшвидше в свій дім Одіссей велемудрий вернувся.

205] Лиш після того, як справжні він сам у них вивідав мислі,

В відповідь знову до них із такими звернувся словами:

“Це ж бо я сам перед вами! Багато недолі зазнавши,

Аж через двадцять я років вернувся до рідного краю.

Знаю, з челядників всіх в моїм домі приїзд мій жаданий

210] Вам лише двом. Не чув я, щоб інший хто-небудь між ними

Вічних благав би богів додому мене повернути.

Як воно статися має, всю правду обом вам скажу я.

Як женихів гордовитих сам бог через мене здолає,

Вам я обом і жінок приведу, і майном забезпечу,

215] Й поряд з моїм вам будинки поставлю. Ви будете наче

Товариші Телемаха мені чи брати його рідні.

Незаперечну ознаку ще можу я вам показати,

Щоб безсумнівно у серці своїм ви упевнились, хто я, —

Шрам на нозі, де кабан колись іклами білими вдарив,

220] Як із синами Автоліка я полював на Парнасі”.

Мовивши це, ізняв він лахміття з великого шраму,

Ті ж тільки глянули, добре господаря зразу ж пізнали;

Мудрого стали вони Одіссея з слізьми обнімати,

В голову й плечі з любов’ю обидва його цілували.

225] В відповідь сам Одіссей цілував їм і голови, й руки.

В уболіванні й журбі так зайшло б їм і сонце за обрій,

Та Одіссей їх і сам уже стримувать став і промовив:

“Годі вже плакати вам і зітхать, а то хтось ще побачить,

Вийшовши з дому сюди, і всім, хто там є, розголосить.

230] Входьте ж по одному в дім, та разом удвох не заходьте, —

Перший — я, а за мною вже ви. І такий буде знак вам:

Мабуть, ніхто із присутніх отут женихів благородних

Дати мені не дозволить ні лука, ні стріл в сагайдаку.

Отже, тоді, богосвітлий Евмею, ти через господу

235] Лук принесеш і даси мені в руки. Жінкам же накажеш

Позачиняти всі двері в господу на засуви щільно.

А як котра з них чи стогін почує, чи крик чоловічий

З замкнених наших покоїв, ні одна з кімнати за двері

Хай не виходить, хай тихо сидить біля праці своєї,

240] Ти ж, богосвітлий Філотію, маєш на брамі знадвору

Засув засунути й зразу ж вірьовкою перев’язати”.

З словом цим в дім увійшов, побудований зручно й вигідно,

А увійшовши, сів він у крісло, з якого підвівся.

За Одіссеєм божистим услід його слуги вернулись.

245] А Еврімах уже лука в руках повертав усіляко —

Звідси то звідти його на вогні нагрівав він. Та лука

Все ж натягнути не міг, аж серцем стогнав гордовитим.

Навіть розсердився він і нарешті озвався й промовив:

“Горе! Одна лиш гризота за себе мені і за всіх вас!

250] Я вже не так отим шлюбом журюсь, хоч і це мені прикро,

Є-бо ще й інших багато ахеянок тут, на Ітаці,

Морем омитій, і всюди — по інших містах і країнах.

А що такими себе слабосилими тут показали

Проти божистого ми Одіссея, що й лук натягнути

255] Ми не змогли, то вічна ганьба нам у всіх поколіннях!”

Знову озвався до нього тоді Антіной, син Евпейта:

“Ні, Еврімаху, не буде цього, ти ж і сам розумієш.

Нині вшановують люди на честь Аполлона велике

Свято. Хто ж лука у день цей натягувать мав би? Спокійно

260] Це відкладім. А сокири, що тут їх у ряд встановили,

Хай залишаються, їх-бо, гадаю, ніхто не украде,

До Одіссея, сина Лаерта, в господу зайшовши.

Ну ж бо, хай келихи нам виночерпій наллє аж по вінця,

Щоб, узливанням почавши, ми й лука тугого відклали.

265] А на світанок Мелантію ми, козопасові, скажем

Кіз добірних пригнати, з цілої отари найкращих.

Стегна їх ми славнолукому в жертву складем Аполлону,

Потім візьмемось за лук і закінчимо наші змагання”.

Так говорив Антіной, і подобалась їм його мова.

270] Воду окличники стали на руки тоді їм зливати,

Понаповняли кратери питвом юнаки аж по вінця

І між всіма розділили, по келихах рівно розливши.

По узливанні й самі вони випили, скільки хотіли.

Тут, замишляючи хитрість, сказав Одіссей велемудрий:

275] “Слухайте-бо, женихи володарки славетної, — маю

Те вам сказати, до чого у грудях мій дух спонукає.

А особливо тебе, Еврімаху, й тебе, Ангіною

Богоподібний, благаю, подав-бо ти слушну пораду —

Лук залишити сьогодні, на волю богів це поклавши.

280] Завтра ж нам бог перемогу пошле — кому забажає.

Дайте ж но лук мені гладко обточений, щоб перед вами

Спробувать руки і міць свою міг я, чи є ще у мене

Сила, що мав я раніше колись у гнучких своїх м’язах,

Чи змарнували її недоля моя і блукання”.

285] Так він сказав, женихи ж обуренням всі запалали

З страху, що справді він зможе обточений лук натягнути.

Лаять чужинця почав Антіной і на нього кричати:

“Ах, приблудо нещасний! Ти розуму зовсім позбувся!

Мало тобі, що на учті спокійно між нас, благородних,

290] Ти ось сидиш, і їси безборонно, і наші розмови

Й бесіди слухаєш тут. Адже досі ніхто із чужинців,

А з жебраків особливо, не слухав ще наші розмови.

Медосолодким вином одурманений ти. Воно шкодить

Кожному, хто його п’є на всю пельку, не знаючи міри.

295] Славному Еврітіону-кентаврові, як до лапітів

Та до відважного духом вождя їх прибув, Пірітоя,

Шкоди воно ж завдало. Вином затуманивши розум,

Бешкету в буйстві накоїв він в домі того Пірітоя.

Гнівом охоплені, з місць своїх разом схопились герої,

300] Витягли разом за двері його і нещадною міддю

Вуха і ніс відтяли. А він, одурманений зовсім,

Так і пішов з божевіллям в своєму безумному серці.

От між людей і кентаврів відтоді пішла ворожнеча, —

Перший же лиха собі і завдав він, вином тоді впившись.

305] Попереджаю й тебе про біду я велику, якщо ти

Лук натягатимеш тут. Співчуття ти ні в кого не знайдеш

В нашій країні, коли ми тебе в кораблі чорнобокім

На суходіл, до Ехета-державця, губителя смертних,

Вирядим. А відтіля вже рятунку нема. Тож спокійно

310] Пий і не дуже спіши з молодими в змагання вступати”.

Мовить, озвавшись до нього, тоді Пенелопа розумна:

“Ні, Ангіною, було б таки несправедливо й негарно

Кривдить гостей Телемаха, що в дім цей до нього приходять!

Справді ти думав, що знайде цей гість у руках своїх силу

315] Лук Одіссеїв як слід натягнуть і, поклавшись на неї,

В дім свій мене поведе і візьме собі за дружину?

Сам в глибині свого серця надії він цеї не має.

Отже, нема чого вам своєю журитись душею,

Далі учтуйте собі, — з нічого нічого й не вийде”.

320] В відповідь так Еврімах, син Поліба, до неї промовив:

“Мудра Ікарія донько, славетна умом Пенелопо!

Хто б таке думав, що він тебе візьме, — нічого не вийде.

Ми боїмося лише від мужів і жінок поговору,

Щоб між ахеями роду низького не мовив хто-небудь:

325] Значно слабіші мужі дружину відважного мужа

Сватають тут, а самі ж і лук натягнути не можуть.

А заблукав сюди зайда, якийся чужинець жебрущий,

Легко лук натягнув і залізо прошив він стрілою.

Так говоритимуть, нам же велике то буде безчестя”.

330] Відповідаючи, мовить йому Пенелопа розумна:

“Ні, Еврімаху, для тих уже досить неслави в народі,

Хто не соромиться дім і маєток увесь об’їдати

Славного мужа. Яке ж ви вбачаєте в тому безчестя?

Цей же чужинець і зростом високий, і постаттю дужий,

335] І запевняє, що знатним він може хвалитися батьком.

Дайте ж бо лук йому гладко обточений — хай вже побачим.

От що скажу я тобі, і справді воно так і буде:

Якщо натягне він лук і дасть Аполлон йому славу,

В плащ, і хітон одягну його, й в інше одіння красиве,

340] Гострого дам йому списа від псів і людей захищатись,

Меч йому дам я двосічний і пару сандалій на ноги

І споряджу, куди серцем своїм і душею він прагне”.

Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

“Мати моя, кому схочу, то й дам я цей лук, бо, крім мене,

345] Права не має з ахеїв ніхто його дать чи не дати,

Скільки їх тут не кермує, на цій кременистій Ітаці,

Скільки не є й з островів близ Еліди, багатої кіньми.

Не заборонить ніхто проти волі моєї, як схочу

Дати чужинцеві лук той назавжди — нехай собі носить.

350] Краще до себе вертайся й пильнуй там своєї роботи —

Кросен своїх, веретен — та доглянь, щоб служниці у домі

Всі працювали як слід. А розмови про лук — чоловіча

Справа, найбільше ж — моя, бо я лише в домі господар!”

Подиву повна до себе вернулась тоді Пенелопа,

355] Синове слово розумне їй глибоко в душу запало.

В горницю верхню вона із служницями вийшовши, довго

Плакала за Одіссеєм, за мужем коханим, аж поки

Сном їй солодким повіки звела ясноока Афіна.

Лук же зігнутий узяв і поніс свинопас богосвітлий,

360] А женихи усі разом тоді на весь дім закричали.

Дехто й таке говорив із тих юнаків веледумних:

“Гей, куди це ти лук той несеш, свинопасе нещасний?

Скоро, приблудо, тебе між свиней твоїх там, на безлюдді,

Пси поїдять, що їх сам згодував ти, якщо милосердний

365] Буде до нас Аполлон і всі інші богове безсмертні”.

Так вони мовили, він же той лук, де ішов, там і кинув,

Зляканий тим, що усі женихи на весь дім закричали.

Та Телемах з свого боку погрозливо крикнув до нього:

“Тату, лук віднеси! Тож не кожного слухати треба.

370] Хоч я й молодший за тебе, а можу тебе камінцями

Вигнати в поле, адже набагато я силою дужчий.

От якби я так же само й за всіх женихів гордовитих,

Скільки є в домі, був би руками і силою дужчий!

От би напевно тоді я примусив із нашого дому

375] З жахом забратися тих, що чинять отут неподобства!”

Так говорив він, і в відповідь весело зареготали

Всі женихи, й відлягло в них на серці від гніву тяжкого

На Телемаха. Свинар поніс тоді через господу

Лук і його велемудрому дав Одіссеєві в руки.

380] Вмить він гукнув годувшіьницю й мовив старій Евріклеї:

“От що звелів Телемах, розумна моя Евріклеє!

Позачиняй усі двері в господу на засуви щільно.

Вчує ж яка з челядинок чи стогін, чи крик чоловічий

В замкнених наших покоях, ні одна з кімнати за двері

385] Хай не виходить, хай тихо сидить біля праці своєї”.

Так він промовив, у неї ж безкрилим лишилося слово,

І до кімнат, де жили вони, двері сама зачинила.

Вискочив мовчки тоді із дому Філотій за двері

Й браму замкнув, що веде в обгороджене муром подвір’я.

390] Біля сіней корабельна там линва лежала, з начосів

Звита папірусних. Нею він засув зв’язав на воротях,

А повернувшися, сів у крісло, з якого підвівся,

Й на Одіссея зорив. А той на свій лук роздивлявся,

Так його й сяк уважно з усіх розглядаючи боків,

395] Чи не сточили ще рога в відсутність господаря черви.

Дехто й таке говорив, на сусіда свого позирнувши:

“Знається, видно, й на луках приблуда цей злодійкуватий.

Думати можна, що й дома у нього є лук такий самий

Чи змайструвати такого ж він хоче. В руках-бо все крутить

400] Так уже й сяк його цей от на збитки удатний бродяга”.

Інші й таке говорили із тих юнаків велемудрих:

“Хай би так само йому і назавжди у всьому щастило,

Як коли-небудь він лука здолає цього натягнути!”

Так женихи говорили. В той час Одіссей велемудрий,

405] Лук свій узявши великий, увесь його пильно оглянув.

Як чоловік у грі на формінзі і співах умілий

Легко струну на кілочок новий натягнути здолає,

Скручену кишку овечу з кінців із обох прив’язавши, —

Так без зусилля свій лук натягнув Одіссей велемудрий.

410] Зразу ж тоді й тятиви правицею злегка торкнувся —

Дзвінко вона пролунала, мов ластівки голос чудесний.

Смуток великий серця охопив женихам, їх обличчя

Зблідли. Сам Зевс громозвучну тут виявив з неба ознаку.

Серцем зрадів витривалий в біді Одіссей богосвітлий

415] З того, що син гнучкомудрого Кроноса дав це знамення.

Бистро узяв він стрілу, що самотньо одна лиш лежала

З краю стола, — усі інші в місткому були сагайдаку

Сховані, — їх на собі ахеї ті мали зазнати.

Взявши за держално лук, почав тятиву від зазубрин

420] Сидьма натягувать він і, націлившись, випустив бистру

З лука стрілу. Анітрохи не схибив він, жодного вушка

Не зачепив у сокирах, усі їх стрілою прошивши

Міднотяжкою. Тоді Одіссей Телемахові мовив:

“Не осоромив тебе, Телемаху, твій гість, у покоях

425] Сидячи цих, — несхибно у ціль я улучив, недовго

Лук цей натягував я. Ще сила моя збереглася,

Марно мені женихи докоряють, даремно безчестять.

Ну, а тепер і вечерю вже час готувати ахеям,

Поки ще видно, а потім ще й іншої втіхи спожити

430] В співах з формінгою, — це наймиліша є учти окраса”.

Мовивши так, він бровами повів. Мечем мідногострим

Підперезавсь Телемах, богорівного син Одіссея,

В руки взяв списа свого і ззаду за батьковим кріслом

Став поблизу біля нього, озброєний сяйною міддю.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДРУГА

ЗМІСТ ДВАДЦЯТЬ ДРУГОЇ ПІСНІ

ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ

Одіссей вбиває Антіноя, відкривається женихам і відкидає мирні наміри Еврімаха. Телемах приносить з верху зброю; він забуває зачинити двері, і в них входить Мелантій, який забезпечує женихів зброєю; але згодом його схоплюють Евмей з Філотієм і, зв’язавши, зачиняють нагорі. Поява Афіни спочатку у вигляді Ментора, потім у вигляді ластівки; серед женихів замішання. Усіх, за винятком окличника Медонта і співця Фемія, забито. Одіссей наказує повиносити трупи з їдальні. Страта служниць і Мелантія. Одіссей посилає Евріклею покликати Пенелопу.

ПОБИТТЯ ЖЕНИХІВ

Скинув із себе лахміття тоді Одіссей велемудрий,

Став на високий поріг, тримаючи лук свій і повний

Стріл сагайдак, і тут же він висипав стріли ті бистрі

Прямо під ноги собі і до всіх женихів тоді мовив:

5] “От і скінчились уже змагання оці безневинні!

Бачу вже іншу я ціль, що ніхто не стріляв іще в неї,

Я ж, коли дасть Аполлон мені славу цю, може, й потраплю”.

Мовлячи так, гірку в Антіноя стрілу він націлив.

Той же в цю мить піднімав золотий, на два вуха, чудовий

10] Келих, який перед тим він рукою підсунув до себе,

Маючи випити з нього, й на думку йому не спадала

Близька загибель. Та й хто ж би з присутніх на учті подумав,

Що пощастить одному, хоч який би не був він могутній,

Смерть нещадиму стільком і чорную Керу наслати?

15] Цілячись, влучив за мить Одіссей Антіноєві в горло.

Вістря крізь ніжне надпліччя навиліт пройшло юнакові.

Навзнак упав Антіной, і келих із рук його раптом

Випав, струмками густими із ніздрів його полилася

Кров чоловіча. Рухом ноги ненароком штовхнувши,

20] Стіл перекинув він, страви попадали всі на підлогу.

Хліб і печеня — усе забруднилось. По цілому домі

Крик женихів залунав. Побачивши, як їх товариш

Впав, вони з крісел схопились, забігали всі в замішанні

Й зиркали всюди в тривозі по стінах, збудованих міцно,

25] Та не було ні щита, ані списа на них бойового.

З гнівною лайкою стали вони Одіссея корити:

“Зле собі вдіяв, бродяго, що мужа ти вбив! На змаганнях

Не виступать тобі більш: не мине тебе вірна загибель!

Кращого-бо юнака ти із знатних мужів на Ітаці

30] Вбити посмів! Сьогодні ж терзатимуть труп твій шуліки!”

Так гомоніли вони, бо гадали, що він ненавмисно

Мужа убив. Та не знали, дурні, що над ними самими

Злої загибелі сіті давно уже грізно нависли.

Глянув спідлоба і мовив тоді Одіссей велемудрий:

35] “А, собаки! Не думали ви, що я цілий додому

З краю вернуся троянського! Дім мій ви тут руйнували,

Ґвалтом на ложе до себе моїх ви тягнули челядниць,

Ще за життя мого сватать мою намагались дружину

І не боялись богів, що простором небес володіють,

40] Ані того, що спостигне їх помста людська коли-небудь.

Злої загибелі сіті давно-бо над вами нависли”.

Так говорив він, і острах блідий усіх огорнув їх.

Всяк оглядавсь — де рятунок знайти від загибелі злої.

Тільки один Еврімах у відповідь так йому мовив:

45] “Якщо насправді це ти, Одіссею ітакський, вернувся,

То справедливо сказав, що ахеї отут натворили

В домі багато безчинств і в маєтку так само багато.

Та Антіной, що найбільше тут винен у всьому, лежить он

Мертвий. Але не тому оці справи усі учинив він,

50] Що до одруження прагнув, його так жадаючи вельми, —

Інше на думці він мав, чого не призволив Кроніон:

Володарем на Ітаці, доладне збудованій, стати,

Сина ж убити твого, в засаді його підстерігши.

Нині ж убитий він сам по заслузі. А нас ти помилуй,

55] Люд свій. Згодом усе відшкодуємо ми привселюдно,

Що було з’їдено тут і випито в домі твоєму,

Двадцять биків, щоб пеню заплатить, прижене тобі кожен,

Міді і золота дасть тобі, скільки твоє побажає

Серце. А доти на нас ти, звичайно, гнівитися вправі”.

60] Глянув спідлоба і мовив тоді Одіссей велемудрий:

“Навіть якби, Еврімах, мені батьківське все віддали ви,

Те, що тепер у вас є й що могли б ви до нього додати,

Все ж і тоді своїх рук не стримав би я від убивства,

Поки на всіх не помстився б нарешті за ваше зухвальство.

65] Нині ж одно вам із двох залишається — битись зі мною

Чи утікать — може, смерті і Кер котрий-небудь уникне.

Та не втекти вже нікому із вас від загибелі злої”.

Так він промовив. У них же й серця, й коліна зомліли.

Вдруге до них Еврімах із такими звернувся словами:

70] “Друзі, цей муж своїх рук уже більш не складе непоборних!

Раз сагайдак уже й гладко обтесаний лук захопив він,

З рівного буде порога стріляти, аж поки усіх нас

Не повбиває. Згадаймо ж про запал ми свій войовничий!

Вихопіть з піхов мечі, мов щитами від стріл смертоносних

75] Загородіться столами. Щосили натиснім на нього

Разом усі, щоб з порога його й від дверей відігнати.

Киньмося потім до міста і галас мерщій учинімо.

Муж цей востаннє тоді стрілятиме з лука сьогодні!”

Проголосивши це, гострий із піхов він вихопив меч свій

80] Мідний, на леза обидва відточений, і на сміливця

Кинувся з криком страшенним. В ту мить Одіссей богосвітлий

Стрелив із лука і в груди якраз під сосок йому влучив.

Прямо в печінку стріла уп’ялася швидка. І на землю

Меч із руки його впав, а сам, похитнувшись, у корчах

85] Він через стіл повалився і, геть поскидавши наїдки,

Келих дводонний з вином розілляв. Об підлогу обличчям

В муках він бивсь передсмертних, ногами ж ударивши в крісло,

Перевернув його раптом, і морок заслав йому очі.

Вмить Амфіном тоді з піхов загострений вихопив меч свій

90] І Одіссеєві славному кинувся він навперейми,

Щоб від дверей відштовхнути мерщій. Та до того раніше

Списом ударив його Телемах мідногострим іззаду,

Поміж плечей, і спис той навиліт пройшов через груди.

З грюкотом впавши, об землю ударивсь він цілим обличчям.

95] Зразу ж відскочив тоді Телемах, але спис довготінний

В трупі лишив Амфіномовім, щоб із ахеїв хто-небудь

Раптом не вдарив мечем або списом його не поранив,

Поки, нагнувшися, він витягатиме спис довготінний.

Швидко він бігти пустився, й, до любого батька прибігши,

іоо Став біля нього близенько, і слово промовив крилате:

“Батечку, щит принесу я тобі й два загострені списи,

Ще й цільномідний шолом, що добре до скронь прилягає.

Сам я озброюсь піду і дам свинопасові зброю

Й чередникові також. Із зброєю буде нам краще!”

105] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

“Швидше неси, поки досить є стріл ще для захисту в мене, —

Не відштовхнули б мене від дверей, коли сам залишуся”.

Так він сказав. Телемах же, послухавши любого батька,

Швидко в комору побіг, де зброя славетна лежала.

110] Виніс чотири щити відтіля він і восьмеро списів,

Також із кінськими гривами мідних шоломів чотири.

Швидко це все захопивши, до любого батька прибіг він.

Передусім же і сам одягнувся в озброєння мідне,

В лати чудові й обидва його челядинці убравшись;

115] Хитрого та промітного обстали вони Одіссея.

Сам же він, поки ще стріл було досить для захисту в нього,

Безперестанно стріляв женихів тих одного по однім,

Цілячись влучно, вони ж усі покотом падали мертві.

А як уже владареві не стало чим більше стріляти,

120] Він до одвірка свій лук прислонив при стіні блискотливій

І залишив там стояти у зладнанім добре покої,

Плечі покрив після того щитом собі четверошкурим,

А на могутнє чоло — шолом він добірний насунув

З кінським хвостом, що страшливо над гребнем вгорі розвівався.

125] Взяв ще два списи міцні, із мідним відточеним вістрям.

Вихід там був боковий у добре збудованім мурі,

Біля самого порога до зладнаних добре покоїв —

Хід до вузького проходу крізь міцно навішені двері.

Ходу цього пильнувать Одіссей доручив свинопасу,

130] Що близ дверей тих стояв, бо єдиний лишався то вихід.

Мовив тоді Агелай, до всіх женихів обізвавшись:

“Друзі, крізь двері бічні чи не вибіг би звідси хто-небудь

З міста гукнути людей і галас мерщій учинити?

Муж цей востаннє тоді стрілятиме з лука сьогодні!”

135] Знову до нього Мелантій, козиний пастух, обізвався:

“Ні, Агелаю, паростку Зевсів, не можна, — страшенно

Близько до двору красиві ті двері, й вузький із них вихід.

Стримає там багатьох одна лише дужа людина.

Та постривайте, внесу для озброєння вам обладунок

140] Я із комори. Там, я гадаю, не в іншому місці,

Зброю сховав Одіссей з Телемахом, із сином пресвітлим”.

Мовивши так, Мелантій, козиний пастух, вже пробрався

До Одіссея в комору крізь отвір вузенький іззаду.

Взяв там дванадцять щитів, і списів він узяв стільки ж само,

145] Й стільки ж із гривами кінськими міддю окутих шоломів.

Швидко вернувшись назад, ту зброю роздав женихам він.

У Одіссея ж і любеє серце, й коліна зомліли,

Щойно побачив він, як одягли вони зброю й списами

Довгими вже потрясали. Не в жарт оберталася справа.

150] До Телемаха тоді він із словом звернувся крилатим:

“Мабуть, це хтось із жінок у покоях моїх чи Мелантій

Заколот злий проти нас, Телемаху, отут затіває”.

Відповідаючи, мовив йому Телемах тямовитий:

“Батечку, це не доглянув я сам — ніхто тут не винен

155] Інший, — дверей до комори, що так припасовані щільно,

Не зачинивши. А в них непоганий знайшовся вивідач.

Йди, богосвітлий Евмею, і двері замкни до комори

Та подивись, чи це робить котра із жінок, чи Мелантій,

Д оліїв син, бо на нього найбільшу я маю підозру”.

160] Поки вони між собою провадили стиха розмову,

Знов до комори Мелантій, козиний пастух, уже крався,

Щоб пречудової зброї внести. Свинопас богосвітлий

Це спостеріг й Одіссеєві мовив, що був недалеко:

“О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!

165] Знов ця людина мерзотна, як ми із тобою й гадали,

Крадеться в нашу комору. Отож-бо скажи мені ясно —

Там його вбить, якщо в силі я буду його подолати,

А чи сюди привести, щоб від тебе прийняв він покару

За незліченні злочинства, що в домі твоєму він коїв”.

170] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

“Я з Телемахом удвох женихів отих високодумних

Стримувать буду в господі, хоч дуже вони напирають.

Ви ж обидва, назад йому руки і ноги скрутивши,

Киньте в комору його й зачиніть за ним двері гарненько.

175] Звитою линвою потім зв’язавши кругом, якнайвище

Вверх по стовпу підтягніть аж до сволока й висіть залиште, —

Хай іще довго живий жорстокої муки зазнає”.

Так він сказав, і вони, його мови послухавши зразу,

Вмить до комори ввійшли й від Мелантія швидко сховались.

180] Поки в коморі тій зброї шукав він по закутках темних,

Встигли тим часом обабіч одвірків вони притаїтись.

От на порозі Мелантій, козиний пастух, показався, —

Мав же в одній він руці дірчастий шолом пречудовий,

В другій руці мав щит величезний, старий та іржавий, —

185] Захистом був він Лаерту-героєві в юності ранній.

Дуже давно він валявся — у ремені й шви розійшлися.

Кинулись разом на нього вони, потягли за волосся

В глиб до комори й об землю жбурнули зомлілого серцем.

Руки і ноги йому ремінням до болю скрутили,

190] Добре їх раз коло разу стискаючи, як наказав їм

Син Лаерта, незламний в біді Одіссей богосвітлий.

Звитою линвою потім зв’язавши його, якнайвище

Вверх по стовпу підтягнули до сволока й висіть лишили.

З нього глузуючи, так, свинопасе Евмею, ти мовив:

195] “Будеш, Мелантію, всю тепер нічку отут сторожити,

Лежачи в ліжку м’якім, як для тебе воно й подобає.

Не обмине тебе рано народжена з хвиль Океану

Золотошатна Еос в тій порі, як звичайно ти гониш

Кози, щоб учту в цім домі із них женихам готувати”.

200] Так і лишився він там на прив’язі висіти згубній.

Зброю тоді одягнули і, двері світлисті замкнувши,

До промітного та хитрого вийшли вони Одіссея.

Разом усі на порозі, відвагою дишучи, стали

Четверо, в домі ж багато було юнаків повносилих.

205] Близько тоді підійшла до них Зевсова донька Афіна,

Ментора вигляд прибравши, з ним постаттю й голосом схожа.

Втішений був Одіссей, як побачив її, і промовив:

“Менторе, стань нам на захист! Згадай свого любого друга!

Скільки добра учинив я тобі! Адже ти — мій ровесник!”

210] Так говорив він, бо знав — то Афіна, що кличе до бою.

Галас гучний у той час женихи у господі зчинили.

Дамасторід Агелай тоді перший накинувсь на неї:

“Менторе, не піддавайсь на лихі Одіссея намови,

Бійки не здумай почать з женихами в його обороні!

215] Ось-бо наш задум, і він таки здійснений буде, я певен:

Тільки-но їх ми обох повбиваємо, батька і сина,

Будеш убитий і ти, як наважишся разом із ними

Діяти в домі цьому, — за це накладеш головою.

А коли збройно ми сили позбавимо вас життьової,

220] Тож і майно те, що в домі а чи поза домом надбав ти,

Ми з Одіссеєвим разом змішаємо. І не дозволим

Ані синам твоїм жити надалі у домі, ні дочкам,

Ані дружині поважній по місту ходить на Ітаці”.

Так говорив він, і серцем Афіна розгнівалась дужче,

225] Й гнівними стала словами корити вона Одіссея:

“Ні, Одіссею, нема в тебе сили й відваги, з якою

Ти через білораменну Єлену, хорошого роду,

Бився під Троєю всі дев’ять років колись неустанно

І багатьох повбивав у тій січі кривавій. Твоїм же

230] Намислом широковуличне місто Пріамове взято.

Як же тепер, до дому й маєтків своїх повернувшись,

Замість подужать отих женихів, ти втрачаєш одвагу?

Йди ж бо, мій любий, ставай біля мене й дивися, — побачиш,

Як, виступаючи тут проти зграї мужів зловорожих,

235] Ментор, Алкімів син дужий, віддячить тобі за турботи”.

Мовила так, та звитяги рішучої ще не дала їм,

Хтіла раніше вона перевірити силу й відвагу

І самого Одіссея, й його велеславного сина.

Ластівки постать прибравши, Афіна раптово злетіла

240] Й сіла під стелю на сволок, увесь почорнілий від диму.

Дамасторід Агелай тоді став женихів підбивати

Із Евріномом, і Амфімедонтом, і Демоптолемом,

З Полікторідом, Пісандром, з Полібом розумним укупі.

Найхоробріші, найдужчі були вони між женихами,

245] Що залишались живі і за душі свої ще боролись.

Інших здолав уже лук і часті приборкали стріли.

Мовив до них Агелай, з такими звернувшись словами:

“Друзі, вже скоро цей муж свої руки складе непоборні!

Ментор ізник уже десь, пустих нахвалянь намоловши,

250] Перед вхідними дверима самі лиш вони зосталися.

Отже, великих списів, проте, всіх ви не кидайте разом,

Вдарте спочатку лише шістьома, — може, Зевс допоможе

Нам Одіссея здолать і великої слави зажити.

Тільки б один він упав, а про інших тоді нам не клопіт!”

255] Так він сказав, і списами націлились шестеро перші,

Як загадав він. Та марним їх намір зробила Афіна:

Влучив один із них списом своїм у одвірок господи,

Міцно поставлений; інший — у двері, приладнані кріпко;

Іншого ясень в стіну важкомідним вістрям устромився.

260] Отже, як всі отак схибили раптом списи женихівські,

Мовив незламний в нещастях тоді Одіссей богосвітлий:

“От що скажу я вам, друзі, меткіше нам треба списами

Бити в юрбу женихів, що в додаток до злочинів давніх

Ще й намагаються злісно життя нас позбавити й зброї”.

265] Так він сказав, і списи почали вони кидати гострі,

Цілячись влучно. Поліг тоді враз від руки Одіссея

Демоптолем; Евріад — від руки Телемаха; Елата

Вбив свинопас, а Пісандра — пастух, що корів випасає.

Всі вони землю безкрайню, попадавши, гризли зубами.

270] Інші в глиб дому юрбою тоді женихи відступили,

Товариші ж Одіссеєві з трупів списи вже виймали.

Знову тоді женихи, націлившись, кинули разом

Гострі списи, й знову марним їх намір зробила Афіна:

Влучив один із них списом своїм ув одвірок господи,

275] Міцно поставлений; інший — у двері, приладнані кріпко;

Іншого ясень в стіну важкомідним вістрям устромився.

Амфімедонт Телемахові влучив у руку й зап’ястя

Трохи дряпнув, ледь шкіри торкнувшися гострою міддю.

Списом довженним Ктесіпп над щитом у Евмея метнувши,

280] Ранив плече йому, — спис пролетів і ударивсь об землю.

Ті, що круг хитрого та промітного були Одіссея,

Гострі списи в женихів, націлившись, кинули разом.

Еврідаманта убив Одіссей тоді, городоборець,

Амфімедонта убив Телемах, свинопас же — Поліба;

285] Списом довженним своїм пастух, що корів випасає,

Вдарив Ктесіппа у груди і так, похваляючись, мовив:

“Син Поліферса глузливий! Отож-бо не слід так ніколи

Кидать безглуздо слова велемовні, — краще облиш їх

Вічним богам промовляти, вони ж набагато сильніші.

290] Це от за ногу волячу тобі, за гостинець, якого

Ти богорівному дав Одіссеєві, що повернувся!”

Так до Ктесіппа отой чередник промовляв. Одіссей же

Дамасторіда вже списом великим ізблизька ударив.

А Телемах Локріту, Евенора синові, втрапив

295] Списом в пахвину прямісінько й міддю пройняв його наскрізь.

Той перед себе упав і ударивсь обличчям об землю.

Згубну для смертних егіду з-під самої стелі Афіна

Зверху тоді простягла, і серця женихів затремтіли.

Порозбігались вони по господі, як в стаді корови,

300] Бистрим полохані оводом, що нападає і гонить

їх весняної пори, коли дні у нас довгі бувають.

Мов криводзьобих шулік пазуристих завзятлива зграя,

Що, прилітаючи з гір, на птахів нападає зненацька,

Ті ж, порятунку шукаючи, хмарою линуть в долину,

305] А шуляки на льоту їх дзьобають, і ніяк втекти їм,

Ніде сховатись, а люди радіють, ті бачачи влови, —

З друзями так Одіссей, женихів по покоях ганявши,

Били круг себе нещадно і голови їм розбивали.

Стогін огидний лунав, і кров заливала долівку.

310] До Одіссея підбіг тут Леод, і, обнявши коліна,

Слізно благати почав, і слово промовив крилате:

“Біля колін я твоїх, Одіссею, о, змилуйся, зглянься!

Жодної жінки в цім домі ні словом, ні ділом ганебним,

Правду кажу, не чіпав я ніколи, ще й інших при тому

315] Я гамував женихів, коли хто учиняв щось подібне.

Тільки ж послухать мене і втримати рук не схотіли.

Тим-то за вчинки ганебні спіткала їх доля жахлива.

Лиш ворожбит я при жертвах, ні в чім їх не спільник, і маю

З ними загинути! Ні, за добро нам подяки не ждати!”

320] Глянув спідлоба і мовив тоді Одіссей велемудрий:

“Хвалишся тим, що у них при жертвах ти був ворожбитом, —

Отже, не раз, напевно, молився ти в домі моєму,

Щоб і далеким був день солодкий мого повороту,

Щоб і дружину взяти мою, і дітей з нею мати.

325] Тим-то гіркої тобі вже тепер не уникнути смерті! “

Так він сказав, і жильною тут же підняв він рукою

Меч, що лежав на землі, упавши із рук Агелая,

Щойно убитого. Вдарив мечем він Леода по карку —

З зойком його голова у порох брудний покотилась.

330] Тільки співець, син Терпін, чорної смерті уникнув,

Фемій, що мусив тоді женихам проти волі співати.

Біля дверей бокових стояв і тримав у руках він

Дзвінкоголосу формінгу й надвоє думками вагався:

Чи під жертовник великого Зевса, осель охоронця,

335] Краще умкнути з господи у двір, де Лаерт з Одіссеєм

Безліч стегон бичачих, приносячи жертви, спалили,

Чи, до колін Одіссея припавши, пощади благати.

Поміркував так, і ось що він визнав тоді за найкраще:

Тут же коліна обнять Одіссеєві, сину Лаерта.

340] Долі поставив свою обточену гладко формінгу

Поміж кратерою він і срібноцвяхованим кріслом,

Сам же, підбігши, руками обняв Одіссею коліна,

Слізно благати почав і слово промовив крилате:

“Біля колін я твоїх, Одіссею, о, змилуйся, зглянься!

345] Сам шкодуватимеш потім, якщо співомовця-аеда

Вб’єш ти мене, що на радість богам і людям співаю.

Я — самоук, саме божество мені всі мої співи

В серці посіяло. Й перед тобою готов я співати,

Як перед богом. Тож не стинай голови ти моєї!

350] Скаже напевно тобі й Телемах, улюблений син твій:

Не за своїм я бажанням, а всупереч волі моєї

В домі твоєму бував і співав женихам я на учтах, —

їх же багато, й сильніші вони, то й примусити вміли”.

Так він сказав. Телемахова чула це сила священна,

355] Й мовив тоді він до батька, що близько стояв біля нього:

“О, зупинись! Не вбивай безневинного гострою міддю!

Та пощадімо й Медонта-окличника! В нашому домі

З років дитинства лише піклування зазнав я від нього.

Тільки б не вбили його Евмей-свинопас чи Філотій

360] Та не попався б тобі він, коли розходивсь ти у домі”.

Так він сказав. Почув це Медонт, що здававсь тямовитим.

Ницьма під кріслом лежав, щоб чорної смерті уникнуть,

Шкурою вкрившись воловою, здертою тільки недавно.

Вискочив він із-під крісла і, скинувши шкуру волову,

365] До Телемаха підбіг, і, коліна у нього обнявши,

Став він благати його і слово промовив крилате:

“Друже мій, ось де я й сам. Заступись перед батьком за мене,

Щоб у могутній силі не вбив мене гострою міддю

В гніві на цих мужів-женихів, що понищили в домі

370] Стільки добра і тебе шанувать, нерозумні, не вміли!”

Так відповів, усміхнувшись, йому Одіссей велемудрий:

“Будь спокійний, це він захистив, врятував тебе справді,

Щоб пам’ятав ти душею та й іншим сказав би, наскільки

Краще добрі творити діла, аніж діяти злочин.

375] Вийдіть, проте, із господи у двір і далі від вбивства

Сядьте собі за дверима — і ти, і аед піснемовний,

Щоб я тим часом устиг у домі, що треба, зробити”.

Так він сказав, і вийшли обидва вони із господи.

Перед жертовником Зевса великого вдвох тоді сіли

380] І озирались навколо, нового чекаючи вбивства.

Дім Одіссей у той час оглядав, може, хто із мужів тих

Ще залишився живий, може, чорної смерті уникнув.

Та лиш побачив одно він — в крові там і в бруді лежали

Всі вони купою, наче та риба, що з сивого моря

385] Густопетельною сіттю рибалки на берег затоки

Виволікають, і, прагнучи в хвилю морську повернутись,

Купами мусить вона на піску прибережнім валятись,

Сонце ж промінням палючим життя в неї геть відбирає, —

Так женихи там один на одному звалом валялись.

390] До Телемаха промовив тоді Одіссей велемудрий:

“Йди, Телемаху, і няню поклич-но сюди Евріклею,

Треба їй слово сказати, що виникло в серці у мене”.

Мовив він так, Телемах же, послухавши любого батька,

В двері постукав ту ж мить і няню гукнув Евріклею:

395] “Встань-но мерщій, бабуню старенька, наглядачко вірна

Над усією жіночою челяддю в нашому домі!

Вийди-но, батько мій кличе тебе, щось має сказати”.

Так він промовив, у неї ж безкрилим лишилося слово.

Двері вона відчинила з покоїв, збудованих зручно,

400] Й вийшла із них, Телемах же повів її вслід за собою.

От Одіссея знаходить вона серед трупів убитих;

Кров’ю і брудом забризканий, був він до лева подібний,

Що поживився волом запряжним, його в полі загризши:

Груди у нього і паща — з одного і з другого боку —

405] Все закривавлене так, що й глянути страшно на нього.

Так Одіссей у крові замастив свої руки і ноги.

Трупи угледівши мертві й потоки пролитої крові,

Мало не скрикнула няня, велике побачивши діло,

Та Одіссей її стримав, її перебив поривання

410] І, промовляючи, з словом до неї звернувся крилатим:

“Тільки душею, бабуню, радій, але стримайсь од крику.

Тож не годиться над трупами вбитих мужів похвалятись.

Воля богів та вчинки лихі їх на смерть засудили.

Не шанували нікого вони із людей земнородних,

415] Хто б не зайшов до них — злидень який чи людина статечна.

От за зухвалість таку і спіткала їх доля ганебна.

Ти ж про жінок, що в домі слугують, мені розкажи-но,

Хто з них мене зневажав і яка поміж ними безвинна”.

В відповідь мовить тоді йому няня, стара Евріклея:

420] “Отже, дитино моя, всю правду тобі розкажу я.

В нас п’ятдесят є челядниць — жінок, що постійно слугують

В домі твоєму, роботи усякої ми їх навчили —

Вовну чесати й виконувать іншу невольничу працю.

Є дванадцять між ними, що стали на шлях безсоромний —

425] Ані мене не шанують, ні навіть саму Пенелопу.

А Телемах лиш недавно підріс, і мати йому ще

Не дозволяє давати служебним жінкам розпорядок.

Дай-но піду я наверх, до покоїв світлистих, звістити

Все твоїй жінці, що сон якесь божество їй наслало”.

430] Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

“Ні, ти її не буди. А скажи, щоб до мене з’явились

Ті із челядниць, які безсоромні творили безчинства”.

Так він промовив, старенька ж, не гаючись, вийшла з кімнати

Переказать це жінкам і спуститися вниз їм звеліти.

435] Сам тоді він Телемаха, і чередника, й свинопаса

Тут же до себе гукнув і слово їм мовив крилате:

“Трупи виносьте оці, покличте й жінок на підмогу.

Потім крісла чудові й обідні столи хай служниці

Дочиста змиють водою й ніздрястими губками витруть.

440] Потім, коли уже лад наведете ви в цілому домі,

Виведіть тих челядинок з покоїв, збудованих кріпко,

І поміж круглою кліттю і муром міцним, що круг двору,

їх довголезими геть порубайте мечами, і душі

Повиривайте із них, щоб забули діла Афродіти,

445] Як з женихами служили їй, потай із ними єднавшись”.

Так він сказав, і жінки безсоромні ввійшли усі разом,

Жалібно виючи з страху, рясні проливаючи сльози.

От почали вони трупи убитих виносити спершу

І під ворітьми складать в обгородженім міцно подвір’ї

450] Тісно один біля одного. Сам Одіссей підганяв їх

І розпорядок давав — мимоволі прийшлося виносить.

Потім крісла чудові й обідні столи ті служниці

Дочиста змили водою й ніздрястими губками стерли.

А Телемах, свинопас і пастух, що корів випасає,

455] Скреблами бруд із долівки у домі, збудованім міцно,

Геть вискрібали, жінки ж забирали й виносили сміття.

Потім, коли уже лад навели вони в цілому домі,

Вивели тих челядинок з покоїв, збудованих кріпко,

І поміж круглою кліттю і муром міцним, що круг двору,

460] В закут загнали вузький, відкіля не було як тікати.

Тут Телемах тямовитий озвався до них і промовив:

“Ні, не буду я чистою смертю життя позбавляти

Тих, що й мені на голову стільки ганьби виливали,

Й матінці нашій, ділячи ложе своє з женихами”.

465] Мовивши так і причал з корабля темноносого взявши,

Він до стовпа прив’язав, через кліть перекинувши круглу,

Потім їх вверх підтягнув, щоб ногами землі не торкались.

Наче дрозди тонкокрилі чи дикі голубки, що в сітку,

Сховану хитро в кущах, потрапляють і замість нічлігу,

470] Що поспішали до нього, жахливий знаходять спочинок, —

Так ті служниці рядком, у петлях, що кожній стискали

Карк, головами повисли, приймаючи смерть жалюгідну.

Трохи здригались їм ноги, та це не тривало й хвилини.

Вивели так і Мелантія через поріг на подвір’я,

475] Носа і вуха йому відтяли безпощадною міддю,

Вирвавши сором, живцем віддали його псам на поживу,

В гнівнім завзятті ще й руки і ноги йому відрубали.

Потім самі собі руки і ноги старанно одмили

Й до Одіссея вернулися в дім. Була скінчена справа.

480] Отже, до няні звертається любої він, Евріклеї:

“Сірки, матусю, внеси, цих ліків, від лиха очисних,

Внось і вогню — обкурити покої. Й скажи Пенелопі,

Щоби спустилась сюди з жінками служебними разом,

Хай всі челядниці прийдуть негайно, що є у нас в домі”.

485] В відповідь мовить тоді йому няня, стара Евріклея:

“Все це ти, люба дитино моя, сказав справедливо.

Дай-но, проте, раніш тобі плащ і хітон принесу я, —

Вбогим лахміттям свої прикриваючи плечі широкі,

Так ти у домі не стій, було б це для тебе негоже”.

490] Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

“Передусім щоб вогонь горів мені в цьому покої!”

Так він сказав, і послухала мови його Евріклея

І за хвилину внесла йому сірки й вогню. Одіссей же

Зразу ж покої обкурювать став, і весь дім, і подвір’я.

495] Няня ж старенька пішла по кімнатах прекрасного дому

Оповістити жінок і скликати їх до Одіссея.

Кожна із світлом в руках, вони сходились з різних покоїв

І, обступивши кругом, почали обнімать Одіссея,

Голову й плечі йому з любов’ю усі цілували,

500] Брали за руки, — його ж охопило солодке бажання

Плакати ревно й ридати, бо серцем усіх пізнавав він.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ

ЗМІСТ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЬОЇ ПІСНІ

ВЕЧІР ТРИДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТОГО І РАНОК СОРОКОВОГО ДНЯ

Евріклея приносить радісну звістку Пенелопі, яка йде разом з нею до бенкетного покою. Пенелопа не зразу впізнає свого чоловіка. Щоб обманути жителів міста, Одіссей розпочинає шумний танок; обмившись у купальні, він повертається до Пенелопи і, відкривши їй таємницю, розвіює всі її сумніви. Усі лягають спати. Одіссей і Пенелопа розповідають одне одному свої пригоди. З настанням ранку Одіссей іде до свого батька Лаерта.

ПЕНЕЛОПА ВПІЗНАЄ ОДІССЕЯ

Вийшла, радіючи серцем, до верхніх покоїв старенька

Оповістить господині, що дома вже муж її любий.

Жваво коліна їй рухались, ноги її поспішали.

Стала вона в головах господині і так їй сказала:

5] “Встань, Пенелопо, дитя моє любе, — на власнії очі

Зараз побачиш того, за ким увесь час так тужила.

Вдома вже твій Одіссей, хоч і пізно, але повернувся,

Поубивав женихів він зухвалих, що дім руйнували,

Нищили наше надбання, над сином насильства чинили”.

10] Мовить, озвавшись до неї, тоді Пенелопа розумна:

“Матінко люба, чи розум тобі не боги помутили!

Можуть безумних вони і з великорозумних зробити

І безрозсудну людину вчинити розважною можуть.

Розум ушкоджено твій, а був він у тебе здоровий.

15] Нащо глузуєш ти з мене, коли так болить мені серце.

Мову облудну ведеш і притьмом од солодкого будиш

Сну, що усю огорнув мене, любі склепивши повіки?

Я ще ніколи так міцно не спала від дня, коли раптом

В Злоіліон той, бодай би не згадувать, муж мій поїхав.

20] Отже, спускайся назад і до нижніх вертайся покоїв!

Хай би-но інша з жінок, із моїх челядинок, прибігла

З вістю такою до мене й отак би від сну розбудила,

Я б насварила її і зразу б тоді відіслала

Знов до кімнати. Тебе лише старість від цього боронить!”

25] В відповідь мовила їй тоді няня, стара Евріклея:

“Я не жартую, дитя моє любе, але ж бо насправді

Дома вже твій Одіссей, кажу тобі, він повернувся, —

Це той чужинець, якого у домі всі так зневажали.

Знав те давно Телемах, що він повернувся додому,

30] Тільки розважно дотримував батькових намірів тайну,

Щоб на зухвалих мужів він помститися міг за насильства”.

Вчувши таке, Пенелопа зіскочила радісно з ліжка,

Няню стару обняла й, не ховаючи сліз на повіках

1 промовляючи, з словом до неї звернулась крилатим:

35] “Люба матусю! Як щиру ти правду мені розказала

Й справді додому, як мовила ти, чоловік мій вернувся, —

Як же тоді сам-один на стількох женихів безсоромних

Міг би він руку підняти? Тож завжди їх тут цілий натовп!”

В відповідь мовила їй тоді няня, стара Евріклея:

40] “Цього не знаю, не бачила, тільки убиваних стогін

Чула сама. У збудованих міцно покоях сиділи

Ми перелякані, двері на засуви щільно замкнувши,

Поки з моєї кімнати мене Телемах не покликав,

Син твій, послав його батько мене тою ж миттю покликать.

45] Я Одіссея в господі знайшла, — він стояв над тілами

Вбитих, круг нього вони на долівці, утоптаній твердо,

Всюди валялись. Ти, все це побачивши, серцем раділа б.

Кров’ю і брудом забризканий, був він на лева подібний.

Зараз всі разом лежать вони біля дверей на подвір’ї

50] Купою; тим-то великий вогонь розпалив — обкурити

Дім наш прегарний; мене ж до тебе послав він — покликать.

Швидше-бо йди, щоб до милого серця обом вам нарешті

Радість прийшла, бо надто багато ви горя зазнали.

Нині-бо справді збулись-таки давні твої сподівання:

55] Ось — і живий, і здоровий — до вогнища він повернувся

Й дома тебе і сина знайшов. Завдали йому лиха

Тут женихи, та помстився на них він у власній господі”.

Мовить, озвавшись до неї, тоді Пенелопа розумна:

“Люба матусю! Не час іще надто радіти й хвалитись!

60] Знаєш сама ти, який він у домі цім був би жаданий

Всім, особливо ж мені і сину, що ми породили.

Тільки не дуже те все вірогідне, що ти розказала,

Мабуть, то хтось із богів повбивав женихів гордопишних

В гніві на злі їх учинки та їхню пиху нестерпиму.

65] Не шанували нікого вони із людей земнородних,

Хто б не зайшов до них — злидень який чи людина статечна.

От за зухвалість таку і прийшлося їм зле. Одіссей же

Шлях до Ахеї згубив поворотний і сам десь загинув”.

В відповідь їй тоді мовила няня, стара Евріклея:

70] “Що за слова крізь зубів огорожу проскочили в тебе!

Тут чоловік твій; до вогнища він повернувсь, а ти й досі

Віри не ймеш! Яке недовірливе серце у тебе!

Отже, ознаку тобі я скажу, яку легко впізнати:

Шрам на нозі, де кабан колись іклами білими вдарив.

75] Мила я ноги йому і, побачивши шрам, тобі хтіла

Зразу ж сказать. Та рота рукою мені затулив він

І не дозволив сказати, — завбачливий був, обережний.

Швидше-бо йди, — готова я дати себе у заставу,

А як обманюю — хай жалюгідною смертю загину! “

80] В відповідь їй тоді мовила так Пенелопа розумна:

“Люба матусю! Хоча б і яка будь досвідчена, важко

Замисли вічноживущих богів наперед угадати.

Але ходімо, проте, до сина мого, щоб побачить

Вбитих мужів-женихів і глянуть на того, хто вбив їх”.

85] Мовивши так, зійшла вона з верхніх покоїв. Та дуже

Серцем вагалась — здаля розмовляти з своїм чоловіком

Чи підійти і, взявши за руку, чоло цілувати.

Переступивши поріг кам’яний, увійшла до господи

Й сіла у світлі вогнистім вона супроти Одіссея,

90] Біля стіни. А він, на колону зіпершись високу

Й погляд свій опустивши, сидів і чекав, що дружина

Скаже поважна, його на власні побачивши очі.

Довго мовчки сиділа вона із сполоханим серцем —

То, йому дивлячись в очі, знайомі знаходила риси,

95] То у лахмітті брудному його не могла упізнати.

Врешті озвавсь Телемах, і так він до неї промовив:

“Матінко, горенько-мати! Яке в тебе серце не чуле!

Нащо мого ти сторонишся батька? Чому з ним не сядеш

Поруч, ні слова не скажеш йому, ні про що не спитаєш?

100] Жодна-бо інша дружина байдуже отак не стояла б

Одаль свого чоловіка, що, стільки зазнавши недолі,

Аж на двадцятому році до рідного краю вернувся!

Завжди у тебе було твердіше від каменю серце!”

Мовить, озвавшись до нього, тоді Пенелопа розумна:

105] “Любий синочку! Серце у грудях моїх мов отерпло,

Слова не можу промовити я, ні про що запитати,

Ані поглянути прямо в обличчя. Якщо ж таки справді

Це Одіссей і додому вернувсь він, то зможемо легко

Ми упізнати самі одне одного. Є в нас ознаки,

110] Нам лиш відомі обом, а від погляду інших укриті”.

Тут усміхнувся незламний в біді Одіссей богосвітлий

І Телемахові зразу ж він слово промовив крилате:

“Що ж, Телемаху, облиш свою матір в світлиці, дозволь їй

Ще перевірить мене — хай упевниться краще небавом.

115] Поки брудний я увесь, у рванім лахмітті на тілі,

Мною гордує вона й не може мене упізнати.

Ми ж порадьмось тим часом, щоб вийшло усе в нас найкраще.

Навіть коли лиш одну хтось уб’є між народом людину

І небагато хто месником може постати за неї,

120] Все ж утікати він мусить, вітчизну покинувши й рідних.

Ми ж тут понищили всю країни опору, найкращу

Молодь Ітаки цілої. Над цим подумати треба”.

Знову на це тоді мовив йому Телемах тямовитий:

“Сам те розваж, мій батечку любий, тож, кажуть, найкращий

125] Розумом ти між людей — щодо цього ніхто уже інший

З смертних людей змагатись, напевне, з тобою не зможе.

Ми ж тоді підем з тобою завзято, і нам, запевняю,

Все ж не забракне відваги, наскільки в нас вистачить сили”.

Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

ізо lt;(0Т що скаЖу я Тобі, й це, по-моєму, буде найкраще:

Спершу помийтесь гарненько, в хітони тоді одягніться

Й хатнім служницям скажіть у свої прибиратись одіння.

Хай божественний співець, узявши формінгу дзвонисту,

Всіх тоді нас поведе у танці, веселощів повні,

135] Так, щоб, почувши їх, кожен вважав — тут весілля справляють,

Чи подорожній ішов би, чи хто б то не був із сусідів.

Треба, щоб чутка про вбивство мужів-женихів не раніше

Містом полинула нашим, аніж ми укритися встигнем

У загородній наш сад багатодеревний. Отам-то

140] Ми поміркуєм, яку допомогу нам дасть Олімпієць”.

Так він сказав, і вони наказу послухали радо.

Спершу помились гарненько й хітони тоді одягнули,

Вбрались ошатно й жінки; узяв і співець божественний

Дзвінкоголосу формінгу, й у всіх розбудив він бажання

145] Солодкомовного співу й веселого, жвавого танцю.

Ходором дім весь великий ходив з тупотіння гучного

Ніг чоловіків у танці й жінок, підперезаних пишно.

Тож не один говорив, почувши, що діється в домі:

“Заміж, мабуть, таки хтось довгосватну взяв володарку!

150] Ну ж і зухвала! Не вистачає у неї терпіння

Дбать про великий цей дім, поки муж її вернеться шлюбний”.

Так не один говорив, не знаючи, що воно сталось.

А Еврінома, ключниця, в домі тим часом помила

Великосердного плоть Одіссея і маслом натерла,

155] Зверху чудовий накинула плащ і хітон надягнула,

Вроди на голову вдосталь злила йому діва Афіна,

Вищим зробила на зріст і повнішим і кучері пишні,

Мовби вінок з гіацинтів, йому над чолом спорядила,

Наче тямущий митець, що золотом срібло вкриває

160] Й, різних умінь від Гефеста й Паллади Афіни навчений,

Радує око тонкими утворами свого мистецтва, —

Так вона вродою плечі окрила й чоло йому гоже.

Вийшовши з купелі, був на безсмертних він виглядом схожий.

Знов після того у крісло, з якого встав нещодавно,

165] Сів навпроти дружини і так він до неї промовив:

“Дивна ти жінка! Між кволих жінок — тобі найтвердіше

Серце дали божественні висот олімпійських осельці.

Жодна-бо інша дружина байдуже отак не стояла б

Одаль свого чоловіка, що, стільки зазнавши недолі,

170] Аж на двадцятому році до рідного краю вернувся!

Що ж, постели мені ложе, матусю, нехай вже окремо

Ляжу собі, — адже серце у жінки цієї залізне!”

Мовить, озвавшись до нього, тоді Пенелопа розумна:

“Дивний же й ти! Не заношусь нітрішечки я, не гордую,

175] Ані занадто гнівлюсь. Пам’ятаю я добре, яким ти

На кораблі довговеслім відплив од своєї Ітаки.

Так, Евріклеє, вигідне сама постели йому ложе

В спальні, впорядженій добре, що сам же її будував він.

Ліжко внеси йому та приготуй на нім постіль вигідну —

180] Ложе м’яке, й покривала, й світлисте до них узголів’я”.

Мовила так, щоб випробу мужу вчинити. Та гнівно

Відповідав Одіссей занадто розумній дружині:

“Жінко, яке ти колюче для серця промовила слово!

Хто ж бо то ліжко моє переставив? Та це було б важко

185] Й дуже умілій людині. Хіба що з богів хто, прийшовши,

Легко його при бажанні на інше посунув би місце.

А з-поміж смертних нікому, хоча б він і в розквіті сил був,

Не пересунуть його, є-бо певні ознаки в тім ліжку,

Вміло змайстрованім, — сам я, не інший хто, все спорядив це.

190] Кущ густолистий маслини у мене стояв на подвір’ї,

Пишний, квітучий, із стовбуром грубим, немовби колона.

Спальню круг нього я став будувати, аж поки й докінчив,

Щільно клав мур з камінців та й покрівлю ізверху поставив,

Двері міцні приладнав, до одвірків їх щільно пригнавши.

195] Потім з маслини тієї верхівку відтяв густолисту.

Пень обрубав, обтесавши до кореня мідяним стругом,

Якнайстаранніше брусся я вирівняв пильно по шнуру,

Злагодив ліжку підпору і свердлом усе просвердлив я.

З цього почавши, став ліжко робити, аж поки й докінчив,

200] Золотом, сріблом оздобив його і слоновою кістю,

Ремінь воловий, у пурпур забарвлений, вздовж натягнувши.

Ось я відкрив тобі ліжка ознаки. Проте ж бо не знаю,

Жінко, чи й досі там само воно, чи хто вже на інше

Місце його переніс, від оливного пня відділивши”.

205] Так він сказав, а у неї і серце, й коліна зомліли,

Як пригадала ознаки, що так розповів він докладно.

Сліз не ховаючи, швидко підбігла до нього й, за шию

Міцно обнявши й цілуючи голову, так промовляла:

“О Одіссею, не гнівайсь на мене! У всьому ти завжди

210] Був розумніший за всіх. Уділили скорбот нам богове, —

Заздро було їм, щоб разом зазнали ми в юності втіхи

І на поріг би щасливої старості разом ступили.

Отже, не сердься тепер і не ремствуй на мене занадто,

Що не відразу, як глянула, щиро тебе я вітала.

215] Завжди-бо серце у мене холонуло в грудях на думку,

Щоб не прийшов і не звів який-небудь мене ошуканець

Словом лукавим, — багато ж людей є, лихих на пораду.

Тож і народжена Зевсом Єлена аргейська, напевне,

Не поділила б кохання і ложа з чужинцем, якби лиш

220] Знала вона наперед, що ахеїв сини войовничі

Мають додому, на землю вітчизни, її повернути.

Хтось із богів на учинок її наштовхнув непристойний;

Не допускала раніш вона в серце засліплення й вади

Злої, що й наші від неї усі почалися нещастя.

225] Перелічив ти мені усі безперечні ознаки

Нашого ліжка, що інший ніхто його з смертних не бачив,

Ти лиш, та я, та одна лиш служниця моя Акторіда,

Та, що віддав мені батько, коли я сюди від’їжджала, —

Двері вона стерегла до затишної нашої спальні.

230] Переконав ти мене, хоч серце у мене й не чуле!”

Так вона мовила, він же не міг уже стримать ридання, —

Сльози ллючи, обнімав свою вірну й розумну дружину.

Як мореплавцям жадана земля, що з’явиться врешті

В час, коли добре збудовані сам Посейдон серед моря

235] Вщент розіб’є кораблі, злим вітром і хвилею гнані,

Й мало хто з тих мореплавців на берег із сивої піни

Випливе з тілом, яке солоний намул роз’їдає,

Й вийде на землю жадану він, радий, що лиха уникнув, —

Радісно так їй було на свого чоловіка дивитись,

240] Рук вона білих від шиї його не могла відірвати.

Так у сльозах і застала б їх, певно, Еос розоперста,

Та ясноока замислила інше богиня Афіна:

Довго край світу затримала ніч, а Еос злотошатну —

В хвилях ріки Океану та їй не дала запрягати

245] Коней, що людові світло несуть, Фаетона і Лампа —

Пару швидких жеребців, що Еос понад всесвітом возять.

Так до дружини промовив тоді Одіссей велемудрий:

“Ще не дійшли ми з тобою, дружино кохана, до краю

Наших випробувань, труднощі будуть іще невимірні,

250] Дуже великі й важкі, що їх треба мені подолати.

Так мені віща Тіресія-старця душа провістила

В день той, коли я у темну оселю Аїда спускався

Товаришам і собі напитати шляхів поворотних.

Та чи не час нам, дружино, до ложа іти, щоб солодким

255] Втішитись сном, одне біля одного зрештою лігши”.

Мовить, озвавшись до нього, тоді Пенелопа розумна:

“Буде м’яка тобі постіль, як тільки її ти захочеш

Серцем своїм, як тобі вже дозволили вічні богове

В високоверхий свій дім і до рідного краю вернутись.

260] А як усе ти збагнув, що бог тобі вклав у глиб серця,

То розкажи-бо й мені про ту випробу, — згодом, гадаю,

Знатиму все я, але чи не краще раніше дізнатись?”

Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

“Дивна ти жінка! Чому наполегливо так вимагаєш

265] Все говорити? Ну що ж, розкажу, не ховавши нічого.

Серце твоє не зрадіє, немає-бо тут і для мене

Радості. По багатьох ще містах, він сказав, доведеться

Знову блукати мені, весло своє взявши доладне,

Поки людей не зустріну таких, що ні моря не знають,

270] Ні, споживаючи їжу, приправити й сіллю не вміють,

Ні кораблів ще ніколи не бачили пурпурощоких,

Ані тих весел доладних, що крила судну заміняють.

Певну ознаку він дав, не ховавши від мене нічого:

Як подорожній, мене на путі перестрінувши, скаже,

275] Що на ясному рамені я віяльну маю лопату,

Можу я в землю тоді весло устромити доладне

Й жертви священної дар принести Посейдону-владиці —

Вепра, що свині пліднить, барана, а до того й бика ще —

Та повернутись додому й священні складать гекатомби

280] В жертву безсмертним богам, що простором небес володіють,

Всім їм по черзі. Й не в хвилі морській мене смерть після того

Легка спіткає, — спокійно її я зустріну появу

В старості світлій моїй, навколо оточений мирним

Щастям народу свого. Все й збудеться так, говорив він”.

285] Мовить, озвавшись до нього, тоді Пенелопа розумна:

“Як визначають хоч старість нам кращу богове безсмертні,

То сподіватися слід, що й нещасть ми позбудемось наших”.

Так між собою вони розмову провадили щиру.

А Еврінома і няня у спальні тим часом постелю

290] Пишну уже їм стелили при світлі хиткім смолоскипів.

А як м’яке вони ложе старанно для них постелили,

Няня старенька пішла спочивать до своєї кімнати,

А Еврінома, їх покоївка, пішла перед ними

Із смолоскипом в руках, ведучи їх на ложе подружнє.

295] Як провела, повернулась назад. І з радісним серцем

В спальню вони увійшли, де їх давня стояла постеля.

А Телемах, свинопас і пастух, що корів випасає,

Ноги спинили свої і, танці спинивши жіночі,

Спати усі полягали у тінями вкритих покоях.

зоо От Одіссей із жоною, жаданої втіхи зазнавши,

Стали потому втішатись розмовою поміж собою.

Розповіла вона, скільки прийшлось їй, в жінках богосвітлій,

Витерпіть, бачачи в домі юрбу женихів знахабнілих,

ПІ о задля неї стількох баранів і биків убивали

305] Найдорідніших і стільки у дзбанах вина осушили.

А Одіссей, той паросток Зевсів, розказував, скільки

Горя він людям приніс і скільки нещасть перетерпів, —

Все розповів їй. Вона ж захоплено слухала, й сон їй

Не опадав на повіки, аж поки про все розказав він.

310] З того почав, як спершу здолав він кіконів, а потім

Як до родючого краю мужів-лотофагів приїхав,

Що їм накоїв кіклоп і як він помстивсь за погибель

Доблесних товаришів, що той їх пожер так нещадно,

Як до Еола прибув і його привітав він гостинно

315] Й вирядив, та не дала йому доля дістатись до краю

Рідного, — бурею знову підхоплений, стогнучи тяжко,

Довго носивсь він по хвилях багатого рибою моря;

Як після того вони в Телепіл прибули лестригонський,

Де й кораблі їх загинули, й всі в наголінниках мідних

320] Товариші, Одіссей лише втік з кораблем чорнобоким;

Ще про Кіркеїні підступи й спритність її розповів він;

Далі про те, як в задушну Аща оселю дістався

На кораблі многовеслім фіванця Тіресія душу

Там розпитати й як всіх там супутників бачив і рідну

325] Матір свою, що його породила й дитям годувала;

Як серед моря почув він сирен голоси милозвучні;

Як між блукаючих скель він проплив, між Харібди страшної

Й Скілли, що їх ніхто із людей не минає щасливо;

Як корів Геліосових товариші його вбили,

330] Як на швидкий корабель їх сірчану метнув блискавицю

Зевс громовладний і всі тоді разом загинули славні

Товариші, він один лише смерті лихої уникнув;

Як на Огігію-острів потрапив до німфи Каліпсо,

Як вона, прагнучи мати його чоловіком, тримала

335] В гроті глибокому, як годувала й зробити безсмертним

Пообіцяла йому і навік нестаріючим мужем,

Серця ж у грудях його, проте, вона цим не схилила;

Як, перетерпівши дуже, в країну феаків прибув він,

Як від всієї душі, наче бога, його вшанували

340] Із кораблем до рідного краю його відрядили,

Міді, і золота, й одягу вдосталь йому надававши.

Мовлячи це наостанку, у сон він солодкий поринув,

Що розслабляє нам тіло й турботи сердечні відгонить.

Інше замислила тут ясноока богиня Афіна.

345] В тій годині, коли, сподівалась вона, уже досить

Втіхи зазнав Одіссей і від сну, і від ложа дружини,

Золотошатну зорю вона ранню із хвиль Океану

Вивела — світло нести для людей. Із ложа м’якого

Встав Одіссей і так до своєї промовив дружини:

350] “Досить, дружино, обоє натерпілись ми вже тяжкого

Лиха, ти — тут, про мій поворот многотрудний додому

Плачучи гірко, мене ж, хоч і як я крізь злигодні рвався,

Зевс і всі інші богове оподаль вітчизни держали.

Нині ж, коли ми обоє жаданого ложа діждались,

355] Ти попіклуйся майном, що в домі лишилось у мене,

Я ж — худобою, що женихи змарнували зухвалі.

Сам відберу я багато, й ахеї повинні вернути

Решту, аж поки усі я обори свої не заповню.

Спершу за місто піду в наш сад я багатодеревний

360] Батька провідать шановного, — тяжко він журиться мною.

Знаю, дружино, розсудлива ти, тож тобі накажу я:

Тільки-но сонечко зійде, то й чутка по місту полине

Про женихів, що їх повбивав я у нашому домі;

Ти ж до верхніх покоїв іди і з служницями разом

365] Тихо посидь, не цікався нічим, ні про що не розпитуй”.

Мовивши це, надягнув на рамена він зброю чудову

І розбудив Телемаха, і чередника, й свинопаса

Та бойове наказав їм озброєння в руки узяти.

Без сперечання мідні вони одягли обладунки,

370] Двері тоді відчинили і вслід Одіссеєві вийшли.

Вже розвиднялося всюди навколо, та млою Афіна

Оповила їх нічною і швидко їх вивела з міста.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА

ЗМІСТ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТОЇ ПІСНІ

СОРОКОВИЙ ДЕНЬ

Душі женихів, приведені Гермесом до Аїда, зустрічають там Ахілла і Агамемнона. Амфімедонт розповідає про загибель женихів Агамемнонові, який вихваляє мужнього Одіссея і доброчесну Пенелопу. Тим часом Одіссей відкривається батькові; під час обіду його впізнає Доліон та його сини. Чутка про загибель женихів викликає в місті заколот. Евпейт веде своїх спільників проти Одіссея. Одіссей залишається переможцем. Між ворогуючими за допомогою Афіни укладається мир.

ЗАМИРЕННЯ

Душі убитих мужів-женихів Гермес кілленійський

Повикликав тим часом до себе. В руках він чудовий

Жезл тримав золотий, що ним, коли хоче, то людям

Склеплює втомлені очі, а інколи будить поснулих.

5] Ним він махнув, і, скиглячи, душі за ним полетіли.

Як кажани, що зграями в темних печери глибинах,

Скиглячи, носяться, щойно котрий під склепінням скелястим

Раптом з їх ряду зірветься додолу, й один до одного

Туляться, скиглячи, тиснулись так і вони. За собою

10] Вогкими вів їх шляхами ласкавий Гермес рятівничий.

Так течію Океану вони, і скелю левкадську,

І Геліосову браму світлисту минали, й країну

Снів. До лук асфодельних дістались тоді незабаром,

Де примари домують, знеможені душі померлих.

15] Душу Ахілла, сина Пелея, вони там зустріли,

І Антілоха знайшли там безстрашного, стріли й Патрокла,

Й душу Еанта, що після безстрашного сина Пелея

Постаттю й виглядом був між інших данаїв найкращий.

Купчились круг Ахілла вони. Незабаром підходить

20] Близько до них душа Агамемнона, сина Атрея,

В смутку скорботнім навкруг його тіні усі позбирались

Тих, що в Егістовім домі з ним смертну спіткали недолю.

Перша до нього тоді душа Пелеїда звернулась:

“Сину Атреїв, гадали ми, Зевсові ти, громовладцю,

25] Був повсякчасно з усіх героїв-мужів найлюбіший,

Ти-бо мужами могутніми сам багатьма володарив

В краї троянськім, де стільки ахеї нещастя зазнали.

Та довелося, проте, й тобі передчасно зустріти

Пагубну долю, якої ніхто на землі не уникне.

30] Краще б тобі, що мав шану таку й багатьма володарив,

В краї троянському з іншими смертну спіткати недолю.

Пагорб могильний тобі насипали б там всеахеї,

Синові славу велику тоді ти лишив би навіки.

Але ж печальною смертю загинуть тобі довелося!”

35] В відповідь мовила так до нього душа Атреїда:

“Сину Пелея щасливий, на бога подібний Ахілле!

В Трої убитий далеко від Аргоса ти, а навколо

Сила троян полягло і ахейських синів щонайкращих

В битві за труп твій. А ти — на всю велич свою, величезний —

40] В вихорі пилу лежав, про битви комонні забувши.

Цілий ще день тоді билися ми і в запалі бою

Не угавали, аж поки сам Зевс не спинив ураганом.

До кораблів ми тоді перенесли тебе з бойовища

Й там на ложі поклали, водицею теплою й маслом

45] Тіло обмивши прекрасне. Круг нього данаї юрбою

Сльози гарячі лили й волосся собі обстригали.

Вчувши цю звістку, з моря з безсмертними німфами вийшла

Мати твоя. І такий розлігся над морем жахливий

Зойк, що трепет і дрож огорнув мимоволі ахеїв.

50] Швидко б схопились вони й до міських кораблів уже бігли б,

Тільки затримав їх муж, на досвід іздавна багатий,

Нестор, — поради його і раніше бували найкращі.

Отже, озвавсь він, добра їм бажаючи, й так до них мовив:

“Стійте, аргеї, заждіть! Не тікайте, синове ахеїв!

55] То його мати в гурті нереїд безсмертних із моря

Вийшла сюди — на свого поглянути вмерлого сина”.

Так він сказав, і стримали страх свій одважні ахеї.

Доньки старця морського тебе обступили навколо

З лементом тужним і в одіж нетлінну тебе одягнули.

60] Музи, всі дев’ять, навкруг голосами чудовими в чергу

Скорбно співали. Нікого з ахеїв без сліз мимовільних

Ти б не побачив там, — так зворушило їх муз голосіння.

Цілих сімнадцять днів і ночей ми отак над тобою

Плакали, смертнії люди з богами безсмертними разом.

65] На вісімнадцятий — труп твій вогню віддали і навколо

Різали жирних багато овець і волів круторогих.

Спалений був ти в одінні богів із щедрим запасом

Масла й солодкого меду. Героїв ахейських багато

В зброї ясній, круг вогню, що яскраво палав, походжали,

70] Піші й комонні, і гомін страшний від того здіймався.

Потім, коли уже знищив цілком тебе пломінь Гефестів,

Вранці твої зібрали ми білії кості, Ахілле,

В посуд з маслом і цільним вином. Нам дала його мати,

Глечик отой золотий. Дарунок це був Діоніса, —

75] Нам пояснила, — й робота Гефеста, славетного бога.

Так твої білії кості лежать там, пресвітлий Ахілле,

Разом з костями Патрокла, померлого сина Менойта;

Поруч лежать і кістки Антілоха, якого найбільше

Ти поміж друзів своїх шанував після смерті Патрокла.

80] Потім над ними високий і гарний насипали пагорб

Ми цілим військом могутніх аргеїв, списами славетних,

Над Геллеспонтом широким, на мисі, що в море вдається

Так, щоб із моря було його здалеку видно всім людям —

Тим, які нині живуть і які народитися мають.

85] Мати, в богів попросивши знадних нагород за змагання,

їх серед поля змагань поклала найкращим ахеям.

Бачив не раз ти, в іграх під час похорону героїв

Участь беручи, як над померлим володаря тілом

Ремені молодь підтягує, маючи йти на змагання.

90] Дуже, проте, здивувавсь би душею, якби лиш побачив,

Що в нагороду поклала богиня тобі за змагання,

Сріблянонога Фетіда! Бо надто богам ти був любий!

Навіть по смерті імення твоє не загинуло, й завжди

Світлою слава твоя між смертними буде, Ахілле!

95] Ну, а мені ж то радість яка із війни, що зазнав я?

Визначив Зевс мені в день повороту загибель печальну

З рук Егіста й моєї підступної, злої дружини”.

Так між собою вони розмову провадили щиру.

Саме в тій хвилі гонець наблизивсь до них світлосяйний,

100] Душі усіх ведучи женихів, Одіссеєм убитих.

Вдвох підійшли вони ближче, дивуючись з того, що бачать.

Зразу ж душа Агамемнона, сина Атрея, впізнала

Любе дитя Меланея, славетного Амфімедонта,

Бо гостював він колись у домі його на Ітаці.

105] Сина Атрея душа тоді перша до нього озвалась:

“Амфімедонте, як сталось, що в землю похмуру зійшли ви,

Всі однолітки добірні? Ніхто, добиравши ретельно,

Кращих мужів не знайшов би, напевно, у цілому місті.

Чи Посейдон розтрощив вас усіх в кораблях ваших бистрих,

110] Буйні наславши вітри і хвилю здійнявши високу?

Чи вас на суші де-небудь мужі повбивали ворожі

В час, як корів їх ви гнали й овечі отари чудові,

Чи на міста нападали, щоб їхніх жінок захопити?

Дай мені відповідь, я ж бо тобі доводжуся гостем.

115] Не пам’ятаєш хіба, як прийшов я до вашого дому

Із Менелаєм божистим удвох намовлять Одіссея

На кораблях добропалубних під Іліон вирушати?

Місяць ми цілий пливли по широкому морю, аж поки

Городоборця заледве умовили ми, Одіссея”.

120] Амфімедонта душа тоді знову озвалась до нього:

“Сину Атрея славетний, владарю мужів Агамемнон!

Те, що ти, паростку Зевсів, говориш, я все пам’ятаю

І розповім про все оте щиро тобі і докладно,

Як нам лихої загибелі смертне довершення сталось.

125] Сватали ми жону Одіссея, відсутнього довго.

Ані відмови на шлюб ненависний вона, ані згоди

Нам не давала, лиш чорну нам Керу і смерть готувала.

Підступ ще й інший, проте, в лукавих задумала мислях:

Кросна великі в покоях поставивши, вмить заходилась

130] Ткати тонку величезну тканину і так нам сказала:

“Юні мої женихи, хоч і вмер Одіссей богосвітлий,

Не спонукайте до шлюбу мене, аж поки скінчу я

Покрив погребний, — щоб марно прядіння моє не пропало, —

Славному старцю Лаерту на час, коли доля нещадно

135] В повен зріст покладе його смерті в обійми скорботні,

Щоб не корили мене ахеянки в цілій окрузі,

Що залишився без савану той, хто надбав так багато”.

Мовила це, і дух наш відважний у грудях скорила.

З того часу вона ткала удень полотнину велику

140] Й потім при факельнім світлі її уночі розпускала.

Цілих три роки ахеїв лукавством морочила жінка.

Аж на четвертому році, як знову весна вже настала,

Вряд перейшли місяці і сповнили дні своє коло,

Нам розказала одна із жінок, що все оце знала,

145] Й вгледіли ми, як чудову вона розпускала тканину.

І довелося вже їй хоч-не-хоч, а ткання докінчити.

Врешті тканину велику зіткавши, вона показала

Випраний чисто покров, що сяяв, як сонце чи місяць.

Саме тоді якийсь бог зловорожий привів Одіссея

150] В дім свинопаса, що жив у полях на околиці дальній.

Разом і милий прибув богорівного син Одіссея, —

Він із піщаного Пілоса в чорнім судні повернувся.

Смерть лиху женихам замишляючи, вдвох подалися

В місто преславне вони. Одіссей помаленьку іззаду

155] Йшов. Телемах же далеко від нього ступав попереду.

Вів свинопас Одіссея, убраного в бідне лахміття, —

В вигляді старця з торбами, жебрущого вбогого діда,

Що на ціпок опиравсь, а на тілі мав дране лахміття.

Тим-то нікому з нас, навіть найстаршим, на мисль не спадало,

160] Щоб несподівано так Одіссей повернувся додому.

Отже, і лайкою ми й чим попало у нього жбурляли.

Та до часу він наші лайливі слова і побої

В домі власному зносив, стійким усе терплячи духом.

Та, послухаючи волі егідодержавного Зевса,

165] Із Телемахом усю він зброю зібрав пречудову,

Склав у коморі її і на засув міцний зачинив там.

Задум намисливши хитрий, дружині своїй наказав він

Винести лук женихам, а до нього ще й сиве залізо —

Нам, бідолашним, знак до змагання й початку убивства.

170] Тільки ніхто з-поміж нас не зміг тятиву на могутній

Лук натягнути, — для того ми надто були недолугі.

Та як великий цей лук опинився в руках Одіссея,

Всякими голосно всі почали ми кричати словами,

Щоб не давали лука йому, хоч і як би просив він.

175] Лиш Телемах підбадьорив і через Евмея дозволив.

Лука незламний в нещастях узяв Одіссей богосвітлий,

Легко його натягнув і стрілу пропустив крізь залізо.

Вийшовши, став на порозі він, бистрії висипав стріли;

Глянувши грізно навкруг, владаря Антіноя устрелив.

“о Стогнучі стріли і в інших він став женихів посилати,

Цілячись прямо, й один за одним вони падали густо.

Знати було, що когось із богів своїм спільником має.

В гніві шаленім по дому гасаючи всюди, обидва

Били круг себе нещадно і голови їм розбивали,

185] й стогін безславний лунав, і кров заливала долівку.

Так, Агамемноне, всі ми загинули. Наші там трупи,

Ще не поховані, й досі лежать в Одіссеєвім домі.

Рідні по наших домівках і досі про це ще не знають, —

Чорну-бо пасоку з ран прийшли б вони наших обмити

190] І поховали б, оплакавши, як і годиться для вмерлих”.

Сина Атрея душа тоді знову озвалась до нього:

“Щастен ти, сину Лаертів, умілий на все Одіссею!

Жінку великих чеснот узяв ти собі за дружину.

Серцем-бо чиста й умом бездоганна твоя Пенелопа,

195] Донька Ікарія. Вірна лишилась вона Одіссею

З юності, мужеві свому. Отож не загине ніколи

Слава чеснот її між земнородних, — дадуть їм безсмертні

Співів чудесних на честь розважній жоні Пенелопі.

Та не така Тіндареєва донька, що зле учинила,

200] Юних днів мужа убивши. Жахливі лунатимуть в людях

Співи про неї. Лихою вона неславою вкрила

Вдачею кволих жінок, хоч будуть вони й доброчесні”.

Так між собою вони розмову провадили щиру,

Стоячи в темній оселі Аща, в глибинах підземних.

205] Ті ж з Одіссеєм, вийшовши з міста, прийшли незабаром

В сад до Лаерта, оброблений гарно. Колись-то придбавши,

Сам Лаерт пильнував його, трудячись в ньому старанно.

Дім там стояв, а навкруг оббігала його прибудова,

Де спочивають челядники, їжу їдять і ночують

210] Слуги, що всяку виконувать мусять хазяйську роботу,

Там же й стара сікелійка жила, що дбайливо стареньким

Опікувалась Лаертом в полях цих, далеко від міста.

З словом таким Одіссей до слуг і до сина звернувся:

“Разом заходьте тепер у добре збудований дім цей

215] І на обід заколіть швиденько свиню щонайкращу.

Випробу я учиню у нашого батька тим часом —

Чи упізнає мене він, на власні побачивши очі,

Чи не впізнати йому по такій мене довгій розлуці?”

Так говорив він і дав бойову служникам своїм зброю.

220] Бистро у дім вони після того ввійшли, Одіссей же

Вийшов у сад многоплідний, щоб батька на випробу взяти.

Та не знайшов він ні Долія, сад обійшовши просторий,

Ні служників, ні синів його, — всі повиходили з саду

Віття тернове збирати, щоб плотом увесь виноградник

225] Обгородить, — де шукать, їм показував Долій старенький.

Лиш свого батька знайшов у саду, доглянутім добре,

Кущ обгортав він. Латаний весь і брудний був на ньому,

Драний, нужденний хітон, на голінках із бичої шкури

Латані мав наголінники, щоб від дряпин захищатись,

230] Мав на руках рукавиці від тернів, а зверху козиний

На голові мав каптурок, що збільшував вигляд злиденний.

Глянув на батька незламний в біді Одіссей богосвітлий,

Як його старість зігнула, як гриз його смуток сердечний,

Став під високою грушею й слізьми гіркими умився.

235] Потім у серці своєму і в мислях почав розважати —

Кинутись прямо до батька, обнять, цілувати й відразу

Все розказать, як прийшов він, як в рідну вернувся вітчизну,

Чи розпитати самому і випробу спершу вчинити.

Поміркував, і ось що він визнав тоді за найкраще:

240] Випробу спершу вчинить у жартливо-колючій розмові.

З наміром цим до батька пішов Одіссей богосвітлий,

Той же окопував кущ тоді, голову низько схиливши.

Отже, до нього наблизившись, син ясночолий промовив:

“Саду свого доглядати, мій старче, тобі не бракує

245] Вміння! Великих старань ти доклав тут, і жодна рослина —

Ні виноград, ні оливка, ні груша, ні грядки городні,

Ані смоковниця — тут без твого не росте піклування.

Все ж тобі й інше скажу я, лиш серцем своїм не гнівися:

Доброго догляду сам ти не маєш, сумна тобі старість

250] Випала тут, — увесь ти в бруді, у жалюгіднім лахмітті.

Не за неробство-бо твій господар про тебе не дбає,

Й рабського в тебе нічого нема, — лиш побачити варто

Вигляд і постать твою, — скоріш на державця ти схожий.

Схожий ти справді на нього, якби лиш помився, наївся

255] Й ліг у постелю м’яку, як людині старій подобає.

Отже, всю правду мені розкажи і повідай одверто:

Чий ти слуга? Чийого ти саду отут доглядаєш?

Щиро, не криючись, все розкажи, щоб знав я напевно:

Справді в Ітаку оце прибули ми, як мовив сьогодні

2бо Хтось із тутешніх людей, що стрівся мені на дорозі?

Був він не дуже привітний, не мав ні терпіння докладно

Відповідать, ні слів моїх слухать, коли розпитати

Хтів я про друга свого, чи існує він десь, чи живий ще,

Чи уже досі помер і домує в оселі Аїда?

265] Отже, скажу тобі дещо, а ти вважай і послухай.

Мужа колись я гостинно приймав, що в нашу країну

Милу прибув, — із людей, з далекого краю захожих,

Гість миліший ніколи до дому мого не приходив.

Родом, хваливсь мені, був він з Ітаки. Та говорив ще,

270] Ніби Лаерт, син Аркесія, то його батько родимий.

Я Одіссея у дім свій привів і, прийнявши гостинно,

Став від душі частувати, було-бо всього в нас доволі,

Ще й подарунків, як гостеві личить, йому надавав я —

Золота гарного виробу сім йому дав я талантів,

275] Дав срібляну йому чашу, в різьблених оздобах квітчастих,

Дав аж дванадцять плащів поєдинчих і стільки ж накидок,

Стільки ж красивих одінь полотняних і стільки ж хітонів;

Женщин, крім того, чотири, тямущих в усякій роботі

Й гарних на вроду, узяв він тоді, яких сам собі вибрав”.

280] Сльози з очей проливаючи, так відповів йому батько:

“Саме в той край ти, чужинче, й приїхав, якого питаєш,

Тільки зухвалі мужі й нечестиві у ньому панують.

Марно утратився ти на дарунки, їх стільки віддавши.

От якби дома застав живим ти його на Ітаці,

285] То відрядив би з дарами тебе він, гостинно прийнявши,

Як і належить віддячить тому, хто перший почав це.

Ти ж мені от що тепер розкажи і повідай одверто:

Скільки ж то років від того пройшло, як гостинно приймав ти

Гостя бездольного, сина мого, якщо був це насправді

290] Він, бідолашний? Мабуть, від отчизни й від друзів далеко

Риби у морі десь з’їли його, чи, може, на суші

Став він поживою звірів і птиць. Не оплакала мати,

Не спорядила із батьком, — ми ж разом його породили;

І Пенелопа розважна, із віном багатим дружина,

295] Не голосила, як личить, над ложем свого чоловіка,

Вій не закрила йому, як це подобає для вмерлих.

Отже, по правді скажи мені все, щоб знав я напевно:

Хто ти і родом відкіль? В якій виростав ти родині?

Бистрий де корабель, що й тебе сюди віз, і з тобою

300] Товаришів богорівних? Чи, може, лише як супутник

Плив ти в чужім кораблі, що, тебе ізсадивши, від’їхав?”

Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

“Зараз одверто і щиро всю правду тобі розповім я.

Родом я з Алібанта, де дім я уславлений маю;

305] Син владаря Афіданта, а дід Поліпемоном звався,

Сам же Еперітом звуся; якесь божество проти волі

До берегів цих мене із Сіканії вітром загнало.

Свій корабель я близ поля далеко від міста поставив.

Що ж до твого Одіссея, то рік уже п’ятий минає,

310] Як відтіля він одбув і з вітчизни моєї від’їхав,

Муж бездольний; щасливу пташки йому путь віщували,

Справа злітаючи. Тим-то радів я, його виряджавши,

З радістю й він відпливав. Сподівались обоє не раз ми

Ще зустрічатись гостинно й дарунками щедро мінятись”.

315] Мовив це, й чорна хмара печалі Лаерта окрила,

Попелу в жмені обидві брудного, мов кіптява, взявши,

Голову сиву свою він посипав, стогнучи тяжко.

Захвилювалось і синове серце: на любого батька

Глянув лише — і гостро у ніздрях йому защипало.

320] Кинувсь до нього, обняв він його і, цілуючи, мовив:

“Батечку мій! То ж я є той самий, про кого питаєш!

Аж на двадцятому році вернувсь я до рідного краю.

Годі, утримайсь од сліз, і плачу, і гіркого стогнання.

От що тобі я скажу: нам треба чимдуж поспішати.

325] Вчора усіх женихів повбивав я у нашому домі,

Злочин караючи їх і ганьбу, для серця нестерпну”.

В відповідь знову озвався до нього Лаерт і промовив:

“Якщо насправді це ти, мій син Одіссей, повернувся,

Певну ознаку мені покажи, щоб повірити міг я”.

330] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

“Спершу очима своїми на шрам ти оцей подивися —

То на Парнасі кабан мене білими іклами ранив

На полюванні. Це ж ти мене й мати поважна послали,

Щоб я Автоліка, батька матусі, навідав, — одержать

335] Мав я дарунки, що, бувши у нас, мені обіцяв він.

Далі дерева тобі у саду я, доглянутім добре,

Всі покажу, що мені дарував ти. Хлоп’ям ще їх назви

В тебе питав я, садком за тобою йдучи; повз дерева

Так ми проходили, й ти пояснив мені кожного назву,

340] Подарував мені груш тринадцять і яблунь десяток,

Сорок смоковниць; ще й лоз виноградних мені обіцяв ти

Дати рядів п’ятдесят, таких, що весь рік безнастанно

Тут плодоносять, — і зараз ті грона ростуть розмаїті,

Й кожному інша від Зевса пора визрівання спадає”.

345] Так він сказав, а в старого і серце, й коліна зомліли,

Як пригадав лиш ознаки, що той розповів так докладно.

Любого сина обняв він руками і сам знепритомнів.

Світлий його підхопив Одіссей, у нещастях незламний.

А як прийшов він до пам’яті й дух в його серце вернувся,

350] Відповідаючи, так він одразу ж почав говорити:

“Зевсе, наш батечку! Є ще боги на Олімпі високім,

Раз женихи за надмірне зухвальство своє поплатились.

Зараз же страх мені серце проймає, щоб часом не збіглись

Всі ітакійці сюди незабаром та щоб поголоски

355] Не порозносили зайвої скрізь по містах кефаленських”.

Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

“О, не турбуйся! Тепер нема чого цим клопотатись!

Краще ходім до оселі, від саду ж вона недалеко.

Я Телемаха туди, і чередника, й свинопаса

360] Вирядив, щоб якнайшвидше вечерю для нас готували”.

Мовив він це, і пішли до прекрасного дому обидва.

А як дійшли до покоїв, збудованих зручно й вигідно,

Там Телемаха застали, і чередника, й свинопаса, —

Краяли м’ясо вони і вино іскристе мішали.

365] В домі тим часом одна сікелійка служебна Лаерта,

Мужнього серцем, помила й оливою вже намастила,

Потім і плащ подала одягнути прегарний. Афіна ж,

Тихо наблизившись, м’язи зміцнила людей вожаєві,

Більшим, ніж був він, зробила на зріст і на вигляд ставнішим.

370] Вийшов з купелі Лаерт, — здивувавсь тоді син його любий,

Бачачи, що на безсмертних богів він виглядом схожий.

Отже, озвавсь Одіссей і слово промовив крилате:

“Батечку рідний! Це хтось із богів, одвічно живущих,

Постаттю вищим тебе ізробив і на вигляд ставнішим”.

375] В відповідь так на це йому мовив Лаерт тямовитий:

“Зевсе, наш батьку, й Афіно, і ти, Аполлоне! Якби ж то

Був я такий, як тоді, коли на чолі кефаленян

Нерік я брав, над мисом високим укріплене місто!

О, якби був я таким у нашому домі учора

380] Й мав би зброю на плечах, то вийшов би й сам позмагатись

Із женихами. Я багатьом, що були у господі,

Переламав би коліна, і серцем ти дуже радів би”.

Так між собою вони розмову провадили щиру.

Інші тим часом, упоравшись, учту уже спорядили

385] І на стільцях та ослонах рядами тоді посідали.

Всі уже руки до страв простягай, як зайшов до господи

Долій старий, а з ним увійшли і синове старого;

З поля вертались вони, коли їх перестріла й гукнула

Мати, стара сікелійка, що й їх згодувала, й старого

390] Батька, одряхлого з старості, пильно весь час доглядала.

Щойно побачили й серцем вони Одіссея впізнали,

Біля порога, здивовані, враз зупинились. З привітним

Словом звернувся тоді Одіссей і так до них мовив:

“Старче, до столу сідай, та й вам дивуватися годі.

395] Ми в цих покоях давно сидимо з нетерпінням, готові

Взятись до їжі, і тільки на вас ми оце дожидали”.

Так він сказав, і до нього з руками простертими Долій

Прямо пішов і, руку його за зап’ястя вхопивши,

Став цілувать, і слово до нього промовив крилате:

400] “Любий, нарешті вернувсь ти! А як ми тебе виглядали!

Вже й не надіялись, — це лиш боги нам тебе повернули!

Будь же здоровий, веселий! Боги хай пошлють тобі щастя!

Ти ж усю правду мені розкажи, щоб знав я напевно:

Чи Пенелопі розумній відомо, що ти повернувся

405] Й дома уже, чи послати до неї нам вісника треба?”

Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

“Старче, усе вона знає. Чого тобі цим турбуватись?”

Так він сказав, і сів той на кріслі, обточенім гладко.

Славного стали тоді Одіссея словами вітати

410] І доторкатись руками сини челядинця старого,

Потім уряд біля Долія, батька свого, посідали.

Так споживали вечерю в господі вони за столами.

Чутка, вісниця бистра, тим часом по місту ходила,

Долю страшну і смерть женихів розславляючи всюди.

415] Тільки почувши про це, із зойком і тужним стогнанням

Всі почали звідусіль перед дім Одіссея збігатись.

Трупи убитих виносили з дому, й ховав свого кожен,

Тих же, що з інших країв, розіслали по інших домівках,

Всіх одвезти у швидких кораблях рибакам доручивши,

420] Та й подалися на площу гуртом із засмученим серцем.

А як зійшлися на площі і всі звідусіль позбирались,

Став перед ними Евпейт посередині й слово промовив.

Біль невимовний лежав на серці у нього за сина,

За Антіноя, що першого вбив Одіссей богосвітлий.

425] От він звернувся до них, проливаючи сльози, й промовив:

“Друзі, лихо страшенне намислив цей муж для ахеїв!

Вивіз відціль в кораблях багато мужів благородних

1 погубив місткі кораблі, погубив і людей він,

А повернувшись тепер, повбивав кефаленян найкращих.

430] Ну ж бо, раніш ніж устигне він швидко у Пілос укритись

Чи в богосвітлу Еліду втекти, де владарять епеї,

Вийдім на нього! Інакше ганьба нас окриє назавжди.

Сором нам буде тоді в усіх поколіннях прийдешніх,

Як за дітей ми своїх і за рідних братів на убивцях

435] Не помстимося. Зовсім не мило тоді б мені стало

Й жити! Волів би я швидше умерти й з убитими бути!

Отже, ходім, щоб не встигли вони через море податись”.

Так говорив він крізь сльози, і жаль охопив всіх ахеїв.

Близько до них підійшли Медонт і аед божественний,

440] Що, лиш покинув їх сон, з Одіссеєвих вийшов покоїв.

Стали вони посередині, й дуже усі здивувались.

Сповнений мислей розумних, Медонт до присутніх звернувся:

“Слухайте слова мого, ітакійці! Не проти-бо волі

Вічних богів Одіссей наваживсь таке учинити.

445] Бачив я сам безсмертного бога, який з Одіссеєм

Поруч стояв і на вигляд був зовсім на Ментора схожий.

Хтось із безсмертних богів то з’являється лиш Одіссею,

Щоб підбадьорить його, а то женихів по господі,

Жахом пойнятих, ганяє, й ті купами падають долі”.

450] Так говорив він, і острах блідий усіх огорнув їх.

З словом звернувся до них Аліферс, герой постарілий,

Масторів син, — і вперед, і назад він один лише бачив.

З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:

“Слухайте, всі ітакійці, що маю вам нині сказати!

455] Тільки з нікчемності вашої все оце сталося, друзі,

Ментора ви, людей вожая, та й мене не схотіли

Слухати і від безглуздя дітей не стримали ваших,

Що у глупоті зухвалій страшного накоїли лиха,

Все сплюндрувавши майно та безчестячи вірну дружину

460] Знатного мужа, якому — гадали ви — вже не вернутись.

Хай же тепер буде так, послухайте ради моєї:

Ні, не йдім, щоб нещасть іще гірших собі не накликать”.

Так він сказав, і з криком великим із місць позривались

Більшість присутніх, хоч решта, проте, на місцях залишилась.

465] Не до вподоби ця мова була їм — вони за Евпейтом

Хтіли іти, і зразу всі кинулись зброї шукати.

А після того як тіло блискучою міддю окрили,

Знову юрбою вони перед містом зібрались просторим.

їх вожаєм був Евпейт у дитячім своїм безрозсудстві.

470] Думав за смерть свого сина помститись, але не судилось

Вже повернутись йому, — знайшов там свою він загибель.

Саме у час той Кроніону Зевсові мовить Афіна:

“Батьку Кроніде, поміж усіма владарями найвищий!

Дай мені відповідь: що в своїх нині ховаєш ти мислях?

475] Чи зловорожу й надалі війну і лиху їм готуєш

Битву, чи дружбу тепер між двома закладеш сторонами?”

Відповідаючи, Зевс, що хмари збирає, промовив:

“З чого ти, доню, про це вивідувать стала й питати?

Чи не сама ти раніше намислила розумом власним,

480] Як Одіссей на тих людях, вернувшись, має помститись?

Зробиш, як схочеш. Я ж тільки скажу, як було б воно краще.

Помсту на всіх женихах здійснив Одіссей богосвітлий,

Тож, закріпивши в клятвах надійних, що він у них завжди

Буде володарем, ми і дітей, і братів їх загибель

485] Пустим в непам’ять. Хай знов у них буде любов обопільна,

Як і раніш, хай в мирі й багатстві навік вони будуть”.

Цими словами він давнє зміцнив побажання Афіни,

Збігла стрімливо вона із високих вершин олімпійських.

Щойно солодким як мед наїдком усі вдовольнились,

490] Світлий почав говорить Одіссей, у нещастях незламний:

“Вийде хай глянути хтось, чи не близько вони вже підходять”.

Так він сказав, і підвівсь тоді Долія син, як звелів він.

Вийшов, і став на порозі, і всіх уже близько побачив.

Швидко тоді Одіссеєві слово промовив крилате:

495] “Глянь-бо, вони уже близько. Скоріше до зброї ставаймо!”

Так він сказав, і кинулись зброю усі надягати —

Долія шість синів та ще четверо круг Одіссея,

Разом із ними й Лаерт, і Долій у зброю вдягнулись,

Хоч і давно уже сиві, обидва — бійці мимоволі.

500] А після того як тіло блискучою міддю окрили,

Двері тоді відчинили і вслід Одіссеєві вийшли.

Близько до них підійшла тоді Зевсова донька Афіна,

Ментора вигляд прибравши, з ним постаттю й голосом схожа.

Глянувши, світлий зрадів Одіссей, у нещастях незламний.

505] Швидко до любого сина свого Телемаха він мовив:

“Ти, Телемаху, вже й сам, прийшовши сюди, розумієш —

Мірятись силою з кращими в доблесті будеш мужами.

Не осором тепер роду батьків своїх, досі-бо завжди

Силою й мужністю ми на всю визначалися землю”.

510] Відповідаючи, мовив йому Телемах тямовитий:

“Сам, як захочеш, мій батечку любий, побачиш, — це серце

Не осоромить, як висловивсь ти, отецького роду”.

Так він сказав, і Лаерт, душею радіючи, мовив:

“Радість яка, який день мені випав, о милі богове!

515] Син мій з онуком моїм змагаються в доблесті нині”.

Стоячи обіч, сказала йому ясноока Афіна:

“Сину Аркесія, між товариством усім найлюбіший!

Зевсові-батьку й дочці ясноокій його помолившись,

Списом своїм розмахнись довготінним і з силою кинь ним”.

520] З словом цим міці йому надихнула Паллада Афіна.

Зевса великого доньці він щиро тоді помолившись,

Списом своїм розмахнувсь довготінним, і з силою кинув,

І в міднощокий шолом Евпейтові прямо улучив.

Списа не стримав шолом — пройняло його міддю навиліт.

525] З грюкотом впав він на землю, аж зброя на нім забряжчала.

З сином своїм ясночолим напав Одіссей на передніх,

І почали їх списами й дволезими сікти мечами.

Всіх би побили й позбавили їх повороту додому,

Коб не Афіна, Зевса егідодержавного донька.

530] Крикнула лунко вона і всіх зупинила відразу:

“Гей, зупиніть, ітакійці, війну між собою жахливу!

Годі вам кров проливать, розходьтеся всі якнайшвидше!”

Мовила це їм Афіна, і острах блідий огорнув їх.

Перелякалися так, що з рук у них випала зброя, —

535] Падало все в них на землю, коли їх богиня гукала.

Бігли до міста усі, щоб тільки життя врятувати.

Страшно крикнув ясний Одіссей, у нещастях незламний.

Ввесь він напруживсь і кинувсь, немовби орел з височіні.

Блискавку димно-сірчану метнув тоді з неба Кроніон,

540] Впала під ноги вона громовержця дочці ясноокій.

До Одіссея звернулась тоді ясноока Афіна:

“О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!

Годі, кінчай вже війни усім осоружної розбрат,

Щоб громозвучного Зевса Кроніона більш не вгнівити”.

545] Так сказала Афіна, і радо її він послухав.

Потім у клятвах надійних уклала між ними угоду

Зевса егідодержавного донька, Паллада Афіна,

Ментора вигляд прибравши, з ним постаттю й голосом схожа.

________________________________________

ПРИМІТКИ

ПІСНЯ ПЕРША

[Арабськими цифрами позначена нумерація рядків (віршів), римськими — пісні поеми. У квадратних дужках — номера сторінок видання]

Столиця троян — Іліон, або Троя. Про події десятого, останнього року боротьби за Іліон розповідається в “Іліаді” Гомера.
Гелій, або Геліос — бог сонця, Гіперіон — той, що ходить над нами (Геліос іменується так за ім’ям свого батька).
“…/ нам розкажи…” — Цими словами поет визнає, що й до нього існували перекази про пригоди Одіссея. Про попередників Гомера Арістотель так говорить у своїй “Поетиці” (IV): “До Гомера ми не можемо назвати нічиєї такого роду поеми, хоч, напевно, їх було багато”.
“Інші…” — ахейські вожді, що воювали під Троєю. Про їх пригоди розповідала епічна поема “Повернення”, яка не збереглася.
Гекатомба — жертва богам, яка складається із ста биків або овець; означає також взагалі багату жертву, в переносному розумінні — величезні жертви (війни, терор, пошесті).
Атрід — тобто син Атрея, Агамемнон, якого по поверненні з Трої, за переказом, убила його дружина Клітемнестра у змові з своїм коханцем Егістом. Розповідь про цю змову та про помсту Агамем-нонового сина Ореста (див. І. 35 і 40) лежить в основі драматичної трилогії Есхіла “Орестея”. Іменування за предками батьківської лінії (так звані патроніміки) в гомерівську епоху свідчать про сталість патріархального укладу, що прийшов на зміну давньому матріархатові.
“Світлий дозорець” — епітет Гермеса, гр. аргейфонтес — дослівно — світлосяйний, бистрий, за іншими — губитель світла; пізніша народна етимологія цього епітета Гермеса, бога вітру і дощів, що затьмарюють чисте небо, дала початок переказу про вбивство Гер-месом Аргоса, і самому епітетові надано значення “аргосовбивця”.

[509]

“Ясноока Афіна” — власне, з ясно-синіми, гострозорими, видючими і вночі, як у сови, очима, що наводять острах своїм блиском. Цей рядок не раз повторюється пізніше, часом з незначними змінами, як авторська репліка перед початком мови Афіни. Аналогічні повторення реплік і окремих уривків тексту часто траплятимуться далі як своєрідний засіб епічної розповіді або як зроблена з тою чи іншою метою пізніша вставка.
“…на … пупі широкого моря” — тобто на острові посеред моря.
“Згубного донька Атланта” — німфа Каліпсо.
“…дим, що над рідним підноситься краєм…” — Відгук цих слів Гомера та старогрецького прислів’я — “Дим вітчизни нам любіший, ніж вогонь на чужині”, — позначається в аналогічному вислові римського поета Овідія “Еі гашш раїгіае сіиісіз” (“Понтійські послання”), в словах Чацького “И днм отечества нам сладок и приятен” (О. Грибоєдов, “Лихо з розуму”), в поезії Лесі Українки “Дим” — “Для нас у ріднім краю навіть дим солодкий та коханий”, в одному з сонетів М. Зерова — “Там зноситься Ітаки синій дим”.

61-62. “Одіссей… одвертаєшся й досі…” — гра слів, що відтворює відповідну гру слів оригіналу.

Посейдон тут названий земледержцем; частіше він зветься землі потрясателем. Перший з цих епітетів стосується дуже давніх часів, коли Посейдон вважався богом землі та земної родючості, другий — пізнішої епохи, коли він став богом морської стихії. Про осліплення кіклопа Поліфема, що накликало на Одіссея гнів Посейдона, розповідається в пісні IX.
Острів Огігія — можливо, це не назва острова, а епітет, що означає — стародавній, одвічний (див. також прим, до VII. 245).
“Довговолосі ахеЬ. — Довгим волоссям відрізнялись не тільки вільні від невільників, а й знатні від незнатних.
“Спис… з наконечником мідним”. — В гомерівську епоху майже не знали залізних виробів, а користувались переважно бронзовою або мідною зброєю та начинням.
“…донька всевладного батька” — тобто Афіна, яка, за міфологічним переказом, вийшла з Зевсової голови.

109-110. Стародавні греки пили переважно розбавлене вино, яке більше ніж наполовину змішували з водою в так званих кратерах (глиняний або й срібний посуд). Окличники, або оповісники скли-

[510]

кали на збори, стежили за порядком під час суду, прислуговували при жертвоприношеннях владарів, а також за їх столом.

Кіфара та схожа на неї формінга — струнні інструменти гомерівського часу, на яких грали вступ перед початком співу та заповнювали паузи між його частинами, тоді як самий спів виконувався без супроводу.

183-184. “Пливши… в місто Темесу, по мідь, а везу я залізо блискуче”. — Торгівля гомерівських часів мала переважно міновий характер.

“…гістьми з твоїм батьком були ми взаємно”. — Обопільна гостинність, так звана проксенія, була необхідною формою взаємної допомоги, бо за межами своєї вітчизни сподіватись на чийсь захист не доводилось.
“…не віщун я і з льоту пташок ворожити не вмію”. — Ворожіння по льоту пташок було дуже поширене серед стародавніх греків, при цьому звертали увагу — звідки й куди летить пташка, якої вона породи тощо.
“Пагорб могильний над ним насипали б там всеахеї”. — Серед багатьох грецьких племен гомерівської доби чільне місце належало ахеям, отже, збірне поняття всеахеї означало греків взагалі. Пагорб могильний, або так званий кенотаф, — насип у вигляді могили; його насипали для тих, хто загинув на чужині і не був належно похований [без поховання душа померлого, за віруванням греків, не потрапляла до АЗду (підземного царства) й не знаходила заспокоєння].
“Гарпії ж нині його від нас одібрали безславно” — прислів’я про людину, яка без вісті пропала, побудоване на основі міфу про гарпій, крилатих потвор, що викрадають людей.
“Скільки їх тут не кермує, на цій кременистій Ітаці” — звукова гра оригіналу, зразки якої нерідко трапляються в поемі.
“Всі мою сватають матір і дім мій нещадно грабують”. — В сватанні до жінки, про чоловіка якої двадцять років нема ніяких чуток, не вбачалося нічого злочинного, — ганебним було лише зухвале зловживання її гостинністю.
“Тільки в безсмертних богів лежить іще це на колінах” — приблизно відповідає нашому прислів’ю: “Надвоє баба ворожила”.
“…богиня зникла, мов чайка…” — Афіна у вигляді чайки, морського орла або ластівки — відбиток амфібологічних уявлень

[511]

стародавніх греків, які нерідко шанували богів у вигляді тих чи інших тварин.

356-359. Ці рядки — виразне свідчення про патріархат в гомерівському суспільстві, коли влада в домі належала чоловікові.

431-432. “…двадцять за неї волів заплативши; в домі так само її шанував, як і жінку…” — Домашня худоба в гомерівському суспільстві становила мінову одиницю — за невільника платили від восьми до двадцяти биків. Становище придбаних таким способом челядників ще не було таким принижено рабським, як пізніше, — на них здебільшого дивились як на членів сім’ї.

“…причинила двері і ременем засув знадвору засунула тихо”. — У дверях стародавніх греків не було ні замків, ні ключів, замикались вони на дерев’яний засув, як і в старожитних українських хатах.

ПІСНЯ ДРУГА

“Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста” — епічна формула опису світанку, багато разів повторювана в поемі.
Герой — в первісному значенні — дух померлого, що впливає на живих; у Гомера — вождь, воєначальник, а також воїн, боєць, взагалі — славний муж.
Про загибель Одіссеєвих супутників у печері людожера кіклопа розповідається в IX пісні.
Для гомерівської епохи, на відміну від пізніших часів, характерною була повага до фізичної праці навіть у знатних родинах.
“…йому берло у руки вклав окличник…” — Берло (по-грецьки скептрон — скіпетр) — посох, жезл, знак гідності жерців, суддів, послів, окличників та владарів; на народних зібраннях вручався як ознака влади тому, хто забирав слово.
“Викуп за дочку”. — За гомерівських часів жених повинен був принести весільні подарунки своїй нареченій та її батькові як викуп за неї; батько теж давав подарунки молодій як посаг. При цьому не зневажались і почуття нареченої (“…щоб …видав її за того, кого схоче, хто буде їй любий”).
“Ахеї в наголінниках мідних”. — Мідні наголінники захищали ноги бійців від поранень і були окрасою воїнського вбрання.

[512]

Ткання й прядіння було звичайним заняттям стародавніх жінок; льняні тканини вважались розкішшю, доступною тільки заможним людям; простий люд носив одежу з грубої повсті.
Мікена, Тіро і Алкмена — жінки, що зрадили своїх чоловіків: Алкмена, дружина Амфітріона, породила від Зевса сина Геракла, Кефеєва дружина Тіро — двох близнят від Посейдона, міф про Міке-ну — невідомий.
“…сплатити віно Ікарію” — йдеться про пеню, яку чоловік повинен сплачувати батькові своєї дружини, повертаючи її до нього (або, як у даному разі, син, що виряджає свою матір-вдову до її батька) без поважних причин.
“…загинете ви без відомсти”. — Замість загиблого батька Телемах мав право, за народним звичаєм, помститися на женихах за заподіяні ними збитки.
“І над домами направо й над містом кудись полетіли”. — Стародавнє гомерівське місто, подібно до Мікен (та й до нашого Києва), поділялось на дві частини: високе місто, на пагорбі, де стояли будинки владущих (звідси й епітет Ітаки — здалеку видна), і нижнє місто, поділ, де жили нижчі верстви населення.
“…з поміччю птахів отих…” — Слово “отих” разом із відповідним жестом промовця вказувало на двох орлів, які щойно пролетіли над містом.
Еврімах говорить тут про відшкодування завданих женихами збитків у такому ж самому розумінні, як раніше говорив про це Телемах.
Ментора, Одіссеєвого друга, під виглядом якого Афіна допомагає Телемахові, треба відрізняти від Мента, тафійського вождя, що його вигляд вона прибирає в першій пісні (р. 105). Схожість, а разом з тим неоднаковість цих імен — один з доказів різночасного походження відповідних частин “Одіссеї”.

271 — 280. Багаторазове повторення складів по, пе та ін. в оригіналі, що справляє враження нарочитої гри звуками, відтворюється і в перекладі: перейнявши, лугь, иевен, иодібним, локине, сиовниш.

Борошно ячне, з якого варили кашу, пекли коржі та хліб, маслини, олія, розбавлене водою вино та овочі й фрукти — звичайна їжа стародавніх греків.

[513]

“Сонце тим часом зайшло, і тінями вкрились дороги”. — Цей рядок часто повторюється в “Одіссеї”, коли йдеться про закінчення дня.
“…богам… лили у зливання…” — Крім принесення в жертву биків, овець тощо, греки приносили й безкровні жертви у вигляді плодів, а також узливань (вином, медом, оливою, молоком і водою).

ПІСНЯ ТРЕТЯ

Неба твердінь мідяна. — За уявленнями людей гомерівської доби, небо являло собою мідне або залізне склепіння.

5-6. ” Чорних биків… різали в жертву…” — Биків та інших тварин чорної масті приносили в жертву підземним божествам, а також Посейдонові (див. прим, до І. 66), якого уявляли “в кучерях темних”.

“Нестор — упокірник коней”. — Саме владущі верстви, що були власниками коней, виставляли з-поміж себе колісничних бійців.
“Руки піднявши, вітали…-” — Стародавні греки вітали один одного, піднімаючи руку вгору або доторкаючись нею до плеча.
Зевс-егідодержавець. — Егіда — зроблений з козиної шкури щит Зевса, яким він здіймає грізні бурі і наводить жах на ворогів. Перша егіда, як розповідає міф, була зроблена для Зевса з шкури кози Амалтеї, яка згодувала його своїм молоком на острові Криті. В переносному розумінні егіда — захист, оборона, заступництво (“бути під егідою”).
“Келих дводонний” — з двома заглибинами — зверху і знизу. 68. “Нестор, їздець староденний…” — В оригіналі, власне, — їздець геренський. Герен — місто в Еліді, де Нестор народився. Вірніше, проте, пов’язувати цей епітет із словом “герон” — старик. Інший епітет Нестора — “комонник старезний”, тобто бадьорий старик, що може ще їздити верхи.
“Наче розбійники ті, що гасають по водних просторах”. — Морський розбій та піратські наскоки на береги сусідніх грецьких племен були звичайною справою за гомерівських часів, і Нестор запитує про це без будь-якого докору й здивування.
“Еант войовничий” — один із двох героїв ахейських, відомих також під ім’ям Аяксів, син саламінського владаря Теламона (див. також прим, до XI. 543-551).

130-132. Грецькому війську, як розповідає міф, довелося зазнати багато лихих пригод, перше ніж воно повернулось додому.

“…гнів… ясноокої доньки батька всевладного” — тобто гнів Зевсової доньки Афіни, викликаний тим, що другий Еант, син Ой-лея (див. IV. 499), при взятті Трої збезчестив у храмі Афіни Кассан-дру, дочку троянського владаря Пріама.
“…розбрат вчинила вона між Атрідів” — тобто між синами Атрея — Агамемноном і Менелаєм.

137-138. “…поскликали на збори ахеїв проти звичаю, тоді, як за обрій вже сонце сідало”. — Стародавні греки сходились на ради на міську площу дуже рано — о шостій або сьомій годині ранку, і громадські збори не повинні були затягуватись далі заходу сонця.

Син Тідея — Діомед, що силою і хоробрістю поступався тільки перед славетним Ахіллом. Діомед разом з Одіссеєм викрав з Трої палладій (зображення озброєного божества) і цим сприяв подоланню Трої. В переносному розумінні палладій — захист, оплот.
“…прорізати впрост до Евбеїморя середину…” — Греки звичайно плавали понад берегами та прибережними островами, — плавання напрямки вважалось дуже ризикованим.
Світлий син Ахілла — Неоптолем.

196-197. “Як воно добре… Помстився-бо він…” — Звичай кривавої помсти за часів родового устрою вважався святим обов’язком.

Співець — за роз’ясненням античних коментаторів, ім’я цього аеда — Демодок.

279-280. “Феб-Аполлон, що ласкавими з неба сягає стрілами…” — Наглу смерть людини в розквіті сил пояснювали втручанням богів: Аполлон убивав стрілою чоловіків, Артеміда — жінок.

“…відріжте бикам язики і вина намішайте…” — Йдеться про заключні моменти жертвопринесення.
Афіна у вигляді морського орла — див. прим, до І. 319.
Трітогенея — народжена біля лісового потоку Трітону. Цей епітет Афіни виводили також від слова “тріто”, що нібито означало “голова”, і перекладали — “із голови (Зевса) народжена”.

455-463. Опис жертвопринесення, що починається з обсипання жертовної тварини зерном та спалення шерсті, зрізаної з її голови, і окроплення вівтаря її кров’ю; спаливши для вшанування богів деякі частини забитої тварини, решту ділили між собою і тут же справляли жертовну учту.

464-467. Дуже давній звичай, властивий гомерівській добі.

[575]

ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА

Син Ахілла, мужів переборця — Неоптолем (див. прим, до III. 189).

11 — 12. Мегапент народився від рабині — один з небагатьох випадків вживання в “Одіссеї” слова “раб, невільник”. Див. ще XIV. 340; XVII. 323; XXII. 423; XXIV. 252.

Електр — янтар, який особливо цінували стародавні греки за його прозорість; пізніше вони називали електром сплав із золота і срібла.
Йдеться про вбивство Агамемнона.

123-125. Перелік служниць Єлени.

“…золота десять талантів”. — Вага гомерівського таланту невідома. Бронзові злитки, знайдені в Фесті, важать до 40 кілограмів, вага егінського таланта — близько 37 кг.
“Кучеріми острижем…” — На ознаку трауру стародавні греки мали звичай відрізати пасмо волосся і присвячувати його померлому. Цей звичай був поширений і в післягомерівські часи.
Нитку життя, тобто долю людини, в старогрецькій міфології звичайно прядуть Мойри, богині людської долі (римські парки). Тут цю нитку пряде сам Кроніон, тобто Зевс.

221 та 228-230. “Зілля, що й біль погамує… в Єгипті, де плодоносна земля… родить багато зілля…” — У староєгипетській медицині відомий був “мемфіський камінь”, прикладанням якого анестезували біль. Єгипет вважається першою вітчизною лікування рослинами, у протилежність стародавній Халдеї, вітчизні астрологів та ворожбитів, де лікували лише заклинаннями.

Полідамна і Фтон — подружжя, в якого Менелай жив у Єгипті.
“…усі-бо в краю тім із роду Пеана”. — Пеан — гомерівський бог лікування. Єгиптян, які здавна добре зналися на лікувальних зіллях, вважали його нащадками.
“…ворожого міста”. — Мається на увазі Троя.

261-262. Натяк на кохання до Паріса і викрадення ним Єлени, що викликало Троянську війну.

“Удерев’янім коні…” — За порадою Одіссея, греки спорядили під Троєю величезного дерев’яного коня, всередині якого сховались воїни, а самі відпливли, удаючи, ніби облогу Трої знято. Не-

[516]

зважаючи на попередження жерця Лаокоона, троянці внесли коня в Трою; ахейські воїни вночі вийшли з утроби коня й відчинили міські ворота грекам. Так було взято і зруйновано Трою. В переносному розумінні троянський кінь — підступний дарунок.

“морський… старець правдивий” — Протей (див. прим, до р. 400).

368-369. “…кривими гачками ловили рибу вздовж берега, — шлун-ки-бо голод їм мучив страшенний”. — Гомерівські греки рибу їли тільки з голоду, в разі крайньої потреби. Тому-то й море, “багате на рибу”, часто зветься в Гомера “безплідним”.

400 і далі. Одіссеєва розповідь про подолання Протея та зрадливість його доньки Ейдотеї першоджерелом своїм має стародавні єгипетські міфи. В переносному значенні Протей — символ мінливості, спритності, невпійманності.

“…поріддя прекрасної доньки морської…” — тобто богині моря Амфітріти.
Амбросія — їжа безсмертя, якою боги, згідно міфів, живились і користувались для намащувань.
“…до Єгипту… ріки, що ллє з неба потоки” — тобто до Нілу, що розливається від дощів.
Скелі Гірейські були розташовані, за одними даними, недалеко від Евбеї, за іншими — біля острова Міконоса (в групі Кіклад). Взагалі наведений тут маршрут морської подорожі троянських героїв відбиває плутанину географічних понять у стародавніх греків.
Тризубець — рибальське знаряддя, атрибут влади Посейдо-на; тризубець служив для нього також чудодійним жезлом, щоб викликати морську бурю або заспокоювати її.
“…дераніше Фієст мав оселю…” — йдеться про острів Кітери недалеко від Пелопоннесу. Наведений тут варіант міфа про вбивство Агамемнона відрізняється від попереднього (див. прим, до І. 35), — ще одно свідчення про неодночасне створення різних частин “Одіссеї”.

563-564. Рівнина Еаісійська — за віруванням греків, поля блаженних, загробна країна десь за межами населеного світу, куди боги нібито переносять своїх обранців, щоб дарувати їм безсмертя. Рада-мант — один з осельників Елісійської рівнини, славний своєю справедливістю.

[517]

“…доводишся Зевсові зятем”. — Менелаєва дружина Єлена була дочкою Леди й Зевса, що поєднався з нею в образі лебедя.
Коментатори “Одіссеї” здавна вважали, що ім’я Федім, яке означає “світлосяйний, славетний”, є лише епітет сідонського владаря, справжнє ім’я якого — Собал (одне з фінікійських складених імен з основою “баал” — володар). В “Одіссеї” згадується ще одне ім’я сідонського владаря — Арібант (XV. 426).

621-624. Опис спільного бенкету, що його, очевидно, готували вскладчину.

Перша згадка про свинопаса, якого тут не названо на ім’я. Йдеться про Евмея, звання якого, з додатком епітетів — богосвітлий, пастухів розпорядник, починаючи з пісні XIV, так часто згадуватиметься в поемі, що й справді не буде потреби називати його на ім’я.
“Щойно ступив на поріг він…” — Це не значить, що до покоїв Пенелопи треба було сходити вниз, адже жіноча половина — це верхні покої; проте поріг у кожних дверях взагалі був настільки високий, що його треба було переступати, високо піднімаючи ногу, або ж виходити на поріг і сходити з нього; він міг також служити зручним сидінням (порівн. р. 718).

743-744. “Хочеш — безжальною вбий мене міддю, вижени з дому мене…” — Евріклея запевняє, що готова прийняти як не смерть, то вигнання з дому, якщо скаже неправду. Так читають це місце нові дослідники (Берар), замість “залиши мене в домі”, що було б позбавлено всякого смислу.

Аркесіад — тобто син Аркесія, Лаерт, Одіссеїв батько.
“Всипала в кошик ячменю…” — Ячмінь заміняє Пенелопі жертву.
Деякі коментатори (Арістарх) вважають, що Іфтіма — не ім’я, а епітет, який означає — “поважна”, “шановна”.
Темна оселя Аїда — підземне царство тіней.

ПІСНЯ П’ЯТА

Тіфон — старший брат троянського владаря Пріама, коханець богині світання, розоперстої Еос. Вона випросила у Зевса Тіфонові безсмертя, але забула попросити вічної юності, і Тіфон став невмирущим старцем; звідси приказка — жити довше самого Тіфона, тобто досягти глибокої старості. Тіфона (або, як часто пишуть, — Тіто-на) треба відрізняти від гіганта Тіфона (Тіфаона, Тіфоея).

[518]

Гонець світлосяйний — епітет Гермеса, див. прим, до І. 38.
“І, обминувши Перею…” — На підставі нових досліджень, замість назви “Піерія” (місцевість на північ від Олімпу, в Фракії, де нібито жили музи, так звані піеріди), читаємо “Перея” — місцевість у Фессалії, недалеко від гори Олімпу, на якій жили грецькі боги і з якої Зевс послав Гермеса до німфи Каліпсо. Етер, або ефір — надхмарний простір під небесним склепінням.
Гермес у вигляді чайки — див. прим, до І. 319.
Пліт — тобто примітивне судно. Плотом (гр. “схедіа”) у давньогрецькій поезії часто називали судно взагалі.

184-185. “Будьте ж ви свідками… Стіксові води…” — Клятва водами підземної річки Стіксу вважалась найбільшою з клятв, священною для богів і для людей.

Судна вантажні. — Мореплавство стародавніх греків знало два види суден: “довгі кораблі”, що призначались для швидких переходів, отже, мали видовжену, гостроконечну форму з нешироким дном і довгими бортами, щоб умістити якнайбільше гребців, і “круглі кораблі”, для перевезення вантажів, з широким дном і великим, містким трюмом, що надавало судну майже сферичної форми.

272-275. Морські плавання греки провадили без компаса, орієнтуючись на зорі. Серед перелічених тут сузір’їв найважливішим для грецьких моряків було сузір’я Арктос, або Ведмедиці — Велика й Мала, що ніколи не заходять за обрій північного неба (“…до купань в Океані-ріці не причетний”). В стародавній Греції, як і тепер на Україні, Арктос ще називали Возом, бо збирання врожаю і перевезення його на великих чотириколісних возах провадилося у них саме тоді, коли це сузір’я стоїть у небі найвище.

Острів німфи Каліпсо, за Гомером, містився на крайньому заході відомого стародавнім грекам світу — недалеко від теперішнього Гібралтару. Отже, вертаючись додому, Одіссей прямує на схід, і сузір’я Віз лишається в нього весь час ліворуч.
Пагори Солімські — узвишшя в західній частині Малої Азії, за назвою племені солімів.

295-296. В гомерівську епоху знали чотири вітри відповідно до чотирьох сторін світу: східний вітер — Евр; західний — Зефір, здебільшого м’який і теплий, але часом дощовий, непогожий; південний вітер — Нот, що приносив дощі й тумани; північний — Борей, хо-

[519]

лодний, зимовий вітер. Владарем вітрів вважався Еол — про перебування Одіссея у нього в гостях розповідається в X пісні.

Син Пелея — Ахілл, за тіло якого під Троєю точився бій з участю Одіссея.

333-353. Прихована гра слів, побудована на протиставленні імені Левкотеї, білої богині, чорній хвилі, в яку вона поринає.

Намітка — тобто хустка з пов’язкою на голові у грецьких жінок, щоб можна було прикривати обличчя, наче серпанком.
“Зглянься, хто б ти не був, володарнії” — За віруванням греків, у кожній річці жив однойменний з нею бог. Не знаючи назви річки, до якої приплив Одіссей, він не знає, як назвати її божественного владаря.

488-490. Тут ідеться про давній спосіб видобування вогню, коли нове багаття запалювали від приску старого.

ПІСНЯ ШОСТА

Земля феакійців — Схерія, куди вони переселилися з такої ж міфічної Гіпереї, розташована недалеко від казкової країни кіклопів.

37 та 58. “Мулів велить запрягти…-” — В гомерівську епоху греки знали повози двох типів: легкі, запряжені кіньми, колісниці на двох невеличких колесах — для подорожувань, перегонів та боїв, і важкі, запряжені мулами вози на високих, міцних колесах — для перевезення вантажів.

Гомерівські греки носили вбрання двох типів: хітон — натільну одіж, переважно льняну, і поверх неї надягали хлайну — теплий шерстяний плащ, або фарос — полотняне покривало; верхній плащ, який звався гіматій, являв собою довгу тканину, перекинуту через ліве плече й закріплену над або під правим.

91-92. “Плаття… в ямах топтали…” — За гомерівських часів жінки прали білизну, топчучи її ногами.

105 та 123-124. Німфи — нижчі божества, що жили, за віруванням греків, у морях (нереїди), в річці Океані (океаніди), у водах на суходолі (наяди), в полях і луках (лимоніади), в долинах (напеї), в горах (ореади), в лісах (алсеїди), на деревах (дріади) тощо — як втілення відповідних сил природи. Мистецтво зображало їх у вигляді прекрасних дів, нагих і напіводягнених.

[520]

“Хто, перевищивши інших дарами, введе тебе в дім свій”. — Йдеться про викуп, який дає молодий батькові дівчини, беручи її заміж.

207-208. “…під захистом Зевса самого всі подорожні і вбогі…” — Зевса вважали покровителем гостинності, звідси епітет — Зевс “гостинний” і “гостям супутник” (див. IX. 271).

221-222. Одіссей виявляє незвичну для гомерівських часів соромливість (див. прим, до III. 464).

“Вільно б з мужчинами зналась раніше відкритого шлюбу”. — Гомерівські дівчата жили при батьках досить замкнуто. З’являтись на вулиці із стороннім мужчиною вважалось для них непристойним.
Припадання до колін та обнімання їх (див. також VI. 142) — один із видів уклінного прохання. Звертання до авторитету господині дому Арети — слід давнього матріархату, коли жінці належала керівна роль у житті роду й сім’ї.
“…боялась вона свого дядька” — тобто Посейдона.

ПІСНЯ СЬОМА

54-55. Арета, дружина Алкіноя, як видно з цих рядків, доводилась йому сестрою. Це не порушувало найдавнішого звичаєвого права, адже сам Зевс і Гера теж були брат і сестра. Проте далі (рр. 61-65) Арета змальовується як племінниця Алкіноя — явний слід пізнішої епохи, коли шлюб рідних брата й сестри стали вважати кровозмішанням.

Плем’я казкових велетнів-гігантів, за переказом, повстало проти богів, але було переможене ними і скинуте в підземне царство.

86-89. В домах заможних греків двері й навіть пороги оббивали золотими, срібними й мідними платівками, так само як стіни оббивались міддю. Темно-синя сталь — особливий емалевий сплав темно-синього кольору, відомий ще в мікенську епоху.

В заможних домах гомерівської епохи кількість слуг-не-вільників звичайно була невелика. Круглу цифру “п’ятдесят слу-жебних жінок” треба сприймати як епічну умовність.

[521]

137-138. Осяйний дозорець — Гермес. Йому робили узливання перед сном, бо він нібито усипляв людей, доторкаючись до їх очей своїм жезлом, і вночі був охоронцем спокійного сну.

Цей рядок перекладено за виправленим текстом, замість традиційного “…Арето, ясна Рексенора божистого донько”.
“…край вогнища хатнього сів він на попіл-“. — Хатнє вогнище — священне місце в домі, осередок культу домашніх богів. Сідати на попіл було ознакою найукліннішого прохання.
Прялі суворі — Мойри, богині людської долі: одна з них пряде нитку життя людини, друга, натягуючи нитку, визначає строк життя, і третя, перерізаючи нитку, припиняє життя людини.
Ім’я німфи Каліпсо (буквально “та, що ховає”), можливо, семітського походження.
Число сім вавилоняни вважали священним числом.
Острів Евбея міг здаватися дуже далеким тільки для малоазійських греків, для жителів грецького континенту — це один з найближчих островів.

ПІСНЯ ВОСЬМА

Син Лаерта — Одіссей.
Грецькі народні співці — аеди, або рапсоди — були здебільшого сліпі, сліпцем вважали й самого Гомера. Так само й українських лірників та кобзарів ми уявляємо переважно сліпими.
Піфійський храм Аполлона у Дельфах побудовано на тому місці, де, за переказом, Алоллон убив потворного змія Піфона; дельфійське святилище звали Піфо, а жриць, які в ньому пророкували, піфіями.
“Початок нещасть” — йдеться про Троянську війну.

111 — 115. В переліку феакійських юнаків майже всі імена пов’язані з морською справою, так само як і ім’я самої Навсікаї або її діда Навсітоя; обидва імені походять від грецького слова навс — корабель, Акроней — той, що спереду корабля, Окіал — той, що біжить по морю, Елатрей та Еретмей — весляри, гребці; Навтей — корабельник, Прімней — стерничий, Амфіал та Анхіал — ті, що живуть по обидві сторони моря, Анабесіней — той, що виходить на корабель, Фтоон — швидкий, Поліней — багатокорабельний, Тектонід —

[522]

син кораблебудівника, Евріал — належний до широкого моря, На-вболід — вимірювач морських глибин або корабельний списник.

В “Іліаді” (X. 351-353) трудова витривалість мулів порівнюється з працездатністю волів: коли пара мулів і пара волів починають разом кожна свою борозну, мули, звичайно, приходять першими.

161-164. Морську торгівлю за гомерівських часів провадили переважно фінікійські купці, грецькі владущі верстви ставились до неї презирливо.

168-175. Ідеалові гомерівської людини, яка величалася “вродою, розумом бистрим, своїми ділами” (“Іліада”, І. 115), не відповідає відбита в цьому рядку “Одіссеї” підміна “діла” “красномовністю” — ознака значно пізнішої епохи і ще одне свідчення різночасного походження окремих частин поеми.

219-228. “Перемагав мене лиш Філоктет… біля Трої…” — Цю згадку про лучні змагання під Троєю, очевидно, теж пізнішу вставку, важко погодити з кінцевими рядками VIII пісні (рр. 577-586), де ніхто ще не знає про участь Одіссея в Троянській війні.

266-369. Ця велика вставка, після якої продовжуються танці та ігри феаків, здавна зветься розповіддю “про перелюбство” Арея й Афродіти.

Кітерея — епітет Афродіти за назвою острова Кітери, біля якого вона, за легендою, народилась із піни морської і де було місце її давнього фінікійського культу. Цей епітет, взагалі не властивий гомерівському епосові, знаходимо ще тільки в пісні XVIII. 193. Мабуть, обидва ці місця — пізніші вставки.

318-319. Звичаєве право дозволяло чоловікові, якого зрадила дружина, повернути її батькові і стягнути з нього заплачений за неї викуп.

326 та 343. Описаний у цих місцях, а ще раніше в “Іліаді” (І. 599), нестримний, громоподібний регіт олімпійських богів здобув назву “гомеричного сміху”.

Йдеться про відшкодування за образу.

361-363. Арей і Афродіта тікають туди, де були найголовніші місця їх культу; Фракія — країна, де особливо шанували Арея. Пафос — місто на острові Кіпрі з відомим храмом Афродіти. Проте за гомерівських часів Кіпр не належав грекам, і згадка про нього — ще одне свідчення, що розповідь “про перелюбство” — пізніша вставка.

[523]

443-445. Попередження Арети — натяк на викрадення Еолового міха з вітрами, про що мова йтиме далі (X. 20-47).

492-520. Про епізод з троянським конем розповідають так звані поеми епічного циклу, що виникли пізніше гомерівських. Про падіння Трої розказують поеми “Зруйнування Іліона” та “Мала Іліада”.

ПІСНЯ ДЕВ’ЯТА

62-63. Не раз повторюється як своєрідний рефрен (рр. 105, 565 — 566 і далі).

“…викликали по тричі ми кожного…” — Триразове викликання вбитих становило обряд прощання з ними, щоб допомогти їхнім душам вернутись до вітчизни, у спеціально споруджені могили-ке-нотафи (див. прим, до І. 239).
“…лотоса ласо споживши…” — Звукова гра слів лотоса — ласо відтворює гру слів оригіналу, де слово “лотос” зіставлено із словом “лантано” — забувати (звідси й уявлення про лотос як квітку, що дає забуття).

108-109. “Ні ораниці не орють вони… в них і без оранки… все виростає”. — Відтворення гри слів оригіналу.

116-119. “…острівець невеликий… там без ліку диких пасеться кіз…” — Можливо, це острів Капрі (буквально “козиний”), розташований біля Неаполя, недалеко від вулканічної Сицилії, яку слід розуміти під казковою країною кіклопів (буквально — “круглооких”).

“…кораблів із червоними грудьми…” — ніс корабля фарбували, звичайно, червоним суриком, а боки смолили, звідси й епітет корабля — “чорний” або “чорнобокий”.
Бесаги — тобто шкіряні мішки, що їх брали з собою в подорож стародавні греки, щоб зберігати вино.
Зевс вважався покровителем подорожніх, що просять захисту і пристановища (див. прим, до VI. 207-208).
Амбросія — див. прим, до IV. 445. Нектар — напій богів, що давав їм безсмертя і вічну юність.

ПІСНЯ ДЕСЯТА

“Замужем дочки його були за своїми братами”. — Одруження синів Еола з рідними сестрами — відбиток дуже давньої, порівнюючи з гомерівськими часами, групової форми шлюбу.

[524]

“Близько-бо сходяться там дня і ночі розбіжні дороги”. — Тут відбито відомості стародавніх греків про так звані “білі ночі” на півночі. Очевидно, країна лестригонів з її короткими літніми ночами — найбільш віддалене на північ місце Одіссеєвих блукань.
Острів Еея. — В “Телегонії”, останній з поем троянського циклу, яка до нас не дійшла, розповідалося, що Кіркея породила від Одіссея сина Телегона (“народжений далеко”), який, шукаючи батька, прибув на острів Ітаку. Одіссей збройно виступив проти прибулих чужоземців і був смертельно поранений рукою Телегона. Довідавшись про те, що він убив свого батька, Телегон забрав з собою на Еею Пенелопу, з якою потім одружився, і Телемаха, дружиною якого стала Кіркея.

190-192. Натяк на тумани, під час яких ні по сонцю, ні по зорях, по яких орієнтувались мореплавці, не можна встановити, де схід, а де захід.

Грецькі жінки працювали за верстатом не сидячи, а ходячи навколо нього (див. рр. 226-227).
Світле прамнейське вино — з виноградників гори Прамни на острові Ікарії (є ще однойменні міста біля Смірни та на острові Лесбосі).
Греки вітались, не подаючи один одному руку, а лише торкаючись нею плеча (див. прим, до III. 35).
Світлий дозорець — епітет Гермеса (див. прим, до І. 38).
Молі — назва якогось чудодійного зілля або цілющого коріння. Це назва, можливо, не грецька, тому Гомер і відносить її до “мови богів”.

350-351. Дочки гаїв, джерел і потоків — німфи (див. прим, до VI. 105).

“Хоч він і родичем був мені близьким”. — Еврілох був небожем Одіссея.
“…Ори пройшли своє коло…” — Ори — богині, що доглядали порядку в природі та змінювали пори року.

492 — 495. Тіні померлих у підземному царстві, за віруванням стародавніх греків, були позбавлені здатності мислити. Лише тінь фіванського віщуна Тіресія (який фігурує живим у трагедії Есхіла “Едіп-цар”) зберегла непорушним свій розум і дар віщувати майбутнє.

[525]

513-514. Ахерон, Кокіт, Піріфлегетон, Стікс — річки в підземному царстві мертвих.

Опис жертовного обряду для виклику померлих, про який розповідається в пісні XI.

ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА

“…країна людей кімерійських…” — в уявленнях греків про цей народ відбито неясні відомості про найдальші північні краї з їх полярними ночами.

38 — 43. Цей опис “блідого жаху” й болю за віднятих смертю та війною, особливо в юному віці, привертав увагу поетів, починаючи з античності; так, уже Вергілій відтворив його в “Георгіках” та в “Енеїді”.

Йдеться про осліплення Поліфема (IX пісня), що накликало гнів його батька Посейдона на Одіссея та його супутників.
Міфічний острів Трінакія, де паслись священні бики Геліо-са, — місце наступних пригод Одіссея (XII. 260 і далі). Трінакія буквально — тризубець. Майже так само називали стародавні греки Сицилію — Трінакрія (буквально — трикутник). Пізніше ці назви ототожнювались.

134-135. Як здійснилось віщування Тіресія про легку смерть Одіссея, — розповідається в післягомерівській поемі “Телегонія”.

Натяк на не властиві гомерівській добі форми судочинства — очевидно, пізніша вставка.

235-386. Перелік жінок, що фігурують у грецьких міфах.

271-280. Міф про Едіпа, що вбив свого батька й одружився з своєю матір’ю Епікастою (за іншими — Йокастою) — став основою трагедій Софокла “Едіп-цар” та “Едіп в Колоні”.

287-297. Вродливу Перо, сестру Нестора, батько, пілоський владар Нелей, обіцяв видати за того, хто приведе йому стадо фесса-лійського державця Іфікла. Це зробив для Біанта, який сватався до Перо, брат його Мелампод — засновник культу Діоніса, “віщун бездоганний”, що розумів навіть мову тварин. Про чудеса, які творив Мелампод, розповідає приписувана Гесіодові поема “Меламподія”.

299-300. Кастор і Полідевк (рим. Поллукс) — сини Леди: Полі-девк, народжений від Зевса, був безсмертний, а Кастор — син Тінда-рея — звичайна людина. Після смерті Кастора Полідевк уділив йому

[526]

половину свого життя, і відтоді брати жили, поперемінно вмираючи й воскресаючи. Так ці брати Діоскури (тобто діти Зевса) стали зразком братньої дружби, — про них згадується і в уривках з “Кіпрії” (поеми троянського циклу), які збереглися. Сузір’я Близнюків названо так на честь братів Діоскурів.

315-316. Осса і Пеліон — гори недалеко від Олімпу, що здавна вважався оселею богів. У цих рядках відбивається пізніший погляд на Олімп, як лише на перший ступінь до оселі богів у небі. Вергілій відбив це в “Георгіках”.

“Син Зевса і пишноволосої Лети” — Аполлон.

326-327. Мера — супутниця Артеміди, убита нею після того, як вона породила Локра від Зевса; Клімена — дружина Філака й мати Іфікла; Еріфіла — дружина Амфіарая, мати Алкмеона, підкуплена Полініком, сином Едіпа, умовила Амфіарая взяти участь у поході на Фіви, наперед знаючи, що він не вернеться живий, — за це була убита Алкмеоном.

Товаришами Одіссея Гомер весь час називає його супутників на кораблі. Тут мова йде про бойових товаришів Одіссея з боїв під Троєю — про Ахілла, Еанта та ін.
Йдеться про Агамемнона, якого вбила Клітемнестра.

412-456. Весь цей уривок з сатирою на жіночу зрадливість та грубуватістю висловів — данина смакам пізніших слухачів гомерівських поем.

Еакід — тобто внук Еака, син Пелея, Ахілл.
В цій славетній репліці Ахілла є слово, про яке здавна сперечаються коментатори і якого більш ніде нема в Гомера; це слово “епарурос” — батрак.
Благородний син Ахілла — Неоптолем.
Йдеться про троянського коня (див. прим, до IV. 272).
Асфодел. — Підземні луки в міфічному царстві мертвих заквітчані асфоделом (рід лілеї). Цій квітці належало почесне місце в старогрецькому заупокійному культі.

543-551. Про Еанта див. прим, до III. 109. Гнів Байтової тіні на Одіссея сягає ще їх земного суперництва, що призвело до смерті Еанта. Коли Фетіда, мати Ахілла, після його загибелі під Троєю пообіцяла синову зброю тому, хто найхоробріше відбивав його тіло від троянців, претендентами на нагороду виступили Еант і Одіссей. Для безстороннього розв’язання справи вирішили підслухати думку

[527]

ворогів. Троянські дівчата, які сперечались на цю тему під впливом Афіни, дали перевагу Одіссеєві. Ображений Еант збожеволів і покінчив самогубством.

565 — 600. Тут відбиваються інші, пізніші уявлення про загробне життя, — померлі не позбавлені тіла й людських почувань.

Пелетр, або плетр — міра площі, приблизно 0,087 гектара.

593-600. Сцена важкої і безплідної праці Сізіфа, з її характерним уповільненим ритмом.

601-604. Ще один зразок пізніших уявлень греків — злиття образів Геракла-героя, тінь якого перебуває в підземнім царстві, і Ге-ракла-бога, що з дружиною, богинею молодості Гебою, живе серед небожителів.

Гірший муж — мікенський владар Еврістей, для якого Ге-ракл зробив свої дванадцять подвигів і в числі їх — викрав триголового пса Кербера з підземного царства.

ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА

Тут мова йде, як вважають коментатори, про південно-західне узбережжя Італії, навпроти острова Капрі.
Скелі блуденні — міфічні скелі, розташовані близько Мессін-ської протоки між островом Сицилією та італійським узбережжям; вони то розсуваються, то зближаються і тоді розвалюють кораблі, що поміж ними пропливають. Кіркея дає на вибір Одіссеєві дві дороги — поміж блуденних скель та поміж Скілли й Харібди (див. далі); Одіссей вибирає останню.

69-72. Поет згадує тут міф про похід Ясона та інших аргонавтів (від назви корабля “Арго”) до Еета, владаря Колхіди (Кавказьке узбережжя Чорного моря), по золоте руно.

85 та 104. Міфічні страховиська Скілла й Харібда, як пояснювали ще античні коментатори, жили одне проти одного в Мессінській затоці.

Кратеїда (сильна) — мати жахливої Скілли.

129-136. Сім черід худоби й сім овечих отар, по півсотні голів у кожній (корови і вівці символізують дні і ночі), — міфологічний образ п’ятдесяти тижнів, що становлять грецький місячний рік, на алегоричність якого звернув увагу ще Арістотель. Цей образ трохи інакше відтворено в загадці Клеобула, одного з семи грецьких муд-

[528]

реців: “в одного батька (рік) є дванадцять синів (місяців), які мають тридцять білих дочок (дні) і тридцять чорних (ночі), що весь час умирають і воскресають”. (За іншими відомостями, ця загадка пов’язується з ім’ям поетеси Клеобуліни, дочки Клеобула з Лідії.)

Грецькі риболови поміж гачком і волосінню прикріпляли рогову трубку, щоб риби не відгризли його разом з приманкою.

317-318. Кожен красивий грот або печеру поетична фантазія греків заселяла вродливими німфами.

Для стародавніх греків принесення жертви богам, по суті, становило спільну з ними учту.
Не маючи під руками потрібного в жертовному ритуалі ячменю, супутники осипали жертовну тварину дубовим листям.

ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА

14-15. “…а потім, з народу зібравши, своїми втрати повернем”. — Покриття витрат за рахунок мас — яскраве свідчення експлуатації їх аристократією, що народжувалась.

Камені з пробитими в них дірками — причали, до яких прив’язували линвами корабель, обернений до берега кормою.
(Див. прим, до VI. 37 та 58). Греки гомерівських часів не запрягали в вози більше двох-трьох коней, — порівняння з четвернею — відбиток пізнішої доби.
Цікавий контраст поміж тяжкими переживаннями Одіссея, його бажанням побачити хоч би “дим, що над рідним підноситься краєм” (І. 58), до якого він поривався цілих двадцять років, — і сном Одіссея перед самим порогом своєї вітчизни, якої він, ставши на її берег, не впізнає (р. 188).

105-107. Камінні амфори та кросна — мабуть, відповідної форми сталагміти й сталактити в одній з печер.

130 та 140-142. Посейдон — один з найдавніших богів грецької міфології, шанований ще до приходу дорійських завойовників. Фе-акійський владар Алкіной вважався внуком Посейдона, отже, феаки “рід свій славетний від нього виводять”.

155-157. Схожа на корабель скеля й досі стоїть біля острова Корфу — колишньої Керкіри, яку давні коментатори вважали на цій підставі за острів феаків, що в Гомера має назву Схерії (р. 160).

[529]

“…пасовиська для кіз і свиней тут чудові”. — В традиційному тексті “Одіссеї” та й у більшості перекладів читаємо — “для кіз і биків”. Це суперечить ясній вказівці Гомера (XIV. 100 — 108), що на скелястій Ітаці, позбавленій хороших пасовищ, паслись тільки кози та свині, а череди корів та інші стада випасались на суходолі. Підміна свиней на биків у цьому рядку, як зауважує В. Берар, була допущена, мабуть, з метроритмічних міркувань.

259-271. Розповідаючи вигадану історію про себе, Одіссей вводить в неї епізод кривавої помсти, яка за гомерівських часів вважалась звичайним, анітрохи не ганебним ділом.

Ахейські женихи домагались руки Пенелопи три роки — з того часу, коли довідались, що інші герої (Нестор, Менелай, Ага-мемнон) вернулися з-під Трої, а Одіссей пропав без вісті.
“…з Трої… світлу намітку зривали…” — тобто руйнували її мури.
Спарта завжди славилась красою своїх жінок.
“5 домі Атріда” — тобто у Менелая.

ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА

“…присів перед ними…” — Цей спосіб заспокоювати собак вважався у стародавніх греків і римлян одним з кращих.
Ім’я Евмея названо тут уперше. Поет звертається до нього тут і далі в другій особі, наче до присутнього серед слухачів (так звана апострофа). Таке ж звертання є ще в “Іліаді” до Патрокла, а також до Менелая й Антілоха. Цей епічний прийом, по суті, й досі не з’ясований, пояснюють особливою симпатією поета до цих персонажів.
За гомерівських часів торгове мореплавання часто сполучалося з піратством та торгівлею невільниками.

100-107. З опису багатств, які мав володар Ітаки Одіссей, можна уявити, що являли собою гомерівські державці.

Евмей тут уперше називає ім’я Одіссея.
Кастор, син Гілака, вигаданий батько Одіссея.
Військовий вождь мав право відібрати собі частину з загальної здобичі раніше, ніж її розподіляли жеребками.
Торгові зв’язки між Єгиптом і Критом існували уже в кри-томікенську епоху.

[530]

263-265. В основі вигаданої розповіді Одіссея лежать справжні історичні спогади про напади морських народів на Єгипет, засвідчені писемними пам’ятками стародавнього Єгипту. Цілком імовірно, що це були жителі Криту, так само, як і ті люди з півночі, що наймались до єгипетських фараонів.

283-284. Хибне уявлення про те, ніби єгиптяни боялись грецьких богів, було властиве грецьким авторам також і в пізніші епохи.

Ім’я Федон означає бережливий, жалісливий.
Техніка добування і обробки як золота, так і інших металів була в гомерівську епоху настільки примітивна й важка, що всі метали цінились дуже високо. Особливо виділяє Гомер “ретельно оброблене, куте залізо”.

327-328. В Додоні був відомий оракул Зевса. Додонські жерці, що спали на голій землі біля славетного дуба (“Іліада”, XVI. 235), віщували з шелесту його листя.

Етоліець — житель Етолії (західна частина середньої Греції).
Скидання зі скелі — один із способів страти у стародавніх греків.
Пояс блискучий — бойова запона з шкури або повсті, покрита металевими платівками для прикриття живота і стегон; надягався він під броню і спускався до колін.

ПІСНЯ П’ЯТНАДЦЯТА

Початок безпосередньо пов’язується з закінченням пісні XIII. Дія відбувається одночасно з дією пісні XIV.
Батько Пенелопи — Ікарій; про братів її ніде більше не згадується.
Афіна радить Телемахові плисти не найближчим шляхом від Еліди до Ітаки, де на нього в протоці жде засідка, а вздовж узбережжя Акарнанії, щоб підійти до Ітаки з півночі.
За гомерівських часів під час бенкетів за столами сиділи, а не возлежали, як у пізнішій Греції та Римі.
З’явлення орла праворуч було доброю ознакою. Спостерігаючи літ птахів, повертались обличчям на північ, отже, праворуч був схід — країна світла і успіхів. Менш поширеним було ворожіння з голосу птахів або з їх породи.

[531]

249, 254. Поліфід — син Мантія, онук Мелампода; міф про. його сварку з батьком відомий тільки з цих рядків “Одіссеї”. Гіпересія — місто на півночі Пелопоннесу.

272-278. Теоклімен боїться родової помсти, але не криється з тим, що вбив людину.

295-297. Круни, Халкіда, Фея — місцевості в Еліді.

Йдеться про так звані Ехінадські острови біля узбережжя Акарнанії.
Розповідь знов повертається до Одіссея, що залишався в хаті Евмея (див. XIV. 523).
Дружина Лаерта — Антіклея (див. XI. 85).
“…в дім цього мужа” — тобто в дім Лаерта.

403-404. Сирія, Ортігія — міфічні острови.

415-416. Фінікійські купці, як відомо, провадили мінову торгівлю.

“Яструб, провісник швидкий Аполлонів…” — Швидкокрилі соколи та яструби вважались власністю Аполлона, тоді як величний орел належав Зевсові.

ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА

34-35. Подружнє ложе користувалось у стародавніх греків такою пошаною, що в разі смерті одного з подружжя і нового шлюбу однієї з сторін те ложе залишалось недоторканим.

Вдови, які не виходили вдруге заміж, користувались загальною пошаною.
Афіна, яка народилася з голови Зевса, вийшовши з неї в повному озброєнні, — богиня-войовниця, — вважалась і богинею воєнної здобичі.

247-252. Загальна кількість перелічених тут женихів дорівнює 108, а коли додати до них ще названих тут челядників тощо, то й значно більша, — тоді як чоловічий покій (мегарон) гомерівського дому, судячи з руїн у Мікенах і Тірінті, вміщав щонайбільше чоловік п’ятдесят.

Справа Ареєва — тобто бойова сутичка.

288-290. Від вогнища та від жаровень, якими гомерівські греки опалювали й освітлювали приміщення, в ньому бувало димно.

[532]

381-382. Народні збори мали право прирікати винних на вигнання з рідного краю.

421-433. Антіноїв батько Евпейт взяв колись участь у грабіжницькому нападі тафійців (сусідів Ітаки з суходолу) на феспротів.

ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА

“Дав йому й палку Евмей…” — в ориг. — скіпетр, — палка, яку в Гомера носили пастухи, і старці, й окличники, і судді, й жерці, і навіть владарі (порівн. прим, до II. 37).
Неріт, Ітак і Поліктор — сини Птерелая, що з Кефалонії переселилися на острів Ітаку. Ім’ям одного з них став зватися цей острів, ім’ям другого — гора в північній його частині, ім’ям третього — місцевість Полікторіон.
“…дні рабської долі…” —див. прим, до IV. 11 — 12.
“Сів на порозі обтесанім…” — В оригіналі говориться про ясеновий поріг, але це, очевидно, пізніша прикраса, бо пороги в Гомера скрізь кам’яні.
“…до праці гіркої примусили…” — один з численних випадків звукової гри оригіналу.
Згадка про Дметора, що силою захопив владу на Кіпрі, як і розповідь про пригоди в Єгипті, мабуть, пізнішого походження. Взагалі в піснях з XVII по XX пізніших вставок дуже багато.
“Голосно чхнув Телемах…” — Чхання стародавні греки вважали за добру ознаку, тим-то й Пенелопа у відповідь на Телемахове чхання радісно засміялась.

ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА

6-7. Жебрака Арнея, що був на побігеньках у женихів, жартома називали Іром, виводячи це іронічне прізвисько від імені вісниці богів Іріди.

28-29. На Кіпрі, кажуть, був звичай вибивати зуби свиням, захопленим у шкоді на чужому полі.

“Підперезали” — тобто оголили до пояса, бо бійка навкулачки відбувалася з відкритою верхньою частиною тіла.

[533]

139-140. Завдяки взаємодопомозі членів роду стародавній грек, навіть допустившись безрозсудства й злочину, не боявся за свою особисту безпеку.

158-162. Афіна подає Пенелопі думку показатися женихам і таким чином приспати їх пильність, також підбиває женихів принести ще більше дарунків, щоб були відшкодовані заподіяні збитки і Пенелопа набула ще більшої поваги в сина й чоловіка.

Гіпподамея та Автоноя — служниці Пенелопи, які її супроводили при виході з жіночої світлиці, бо виходити жінці до мужчин самій вважалось непристойним.
Ясійський Аргос — тобто весь Пелопоннес.
“На колісницях проворні їздці”. — В гомерівську добу кінноти ще не було, і бойові дії провадилися з колісниць.

328-329. Заїздом (гр. “лесха”) — тут названо громадське приміщення, щось на зразок теперішнього клубу, де часом провадились збори й товариські розмови і можна було навіть переночувати. В холодну погоду замість “лесхи” люди збирались біля вогню в кузні.

ПІСНЯ ДЕВ’ЯТНАДЦЯТА

27-28. “…збіжжя з мірки черпає моєї…” — тобто “їсть мій хліб”. Йдеться тут про “хенік” — трохи більшу за літр мірку сипучих тіл, що вважалась денною прожитковою нормою на одну людину. Саме слово “хенік” — пізнішого походження, як і весь цей уривок. Відоме воно з афінського прислів’я “не сідай на хенік” — тобто на мінімальний пайок, інакше кажучи — “не будь бездіяльним”.

“Із золотим каганцем…” — теж вказівка на пізніше походження уривка, бо за гомерівських часів доми освітлювались лише вогнищем, смолоскипами та жаровнями.
“…наче дар Аполлона…” — буквально “з ласки Аполлона”, який був втіленням молодості й покровителем юнаків.

144-145. За гомерівських часів не вважалось неетичним говорити про майбутню смерть близької людини.

“…не із дуба ти виріс… не із скелі…” — подібне до нашого “не з неба ж ти упав”. Пенелопа запитує гостя приказкою, побудованою на міфі про походження людей від каменя або від дуба. Розповідають, що в давнину був звичай викидати новонароджених, яких не хотіли виховувати, на скелі або в дупло порохнявого дерева. Не знаючи,

[534]

хто їх справжні батьки, про них говорили, що вони походять від дуба або від скелі.

Дев’яносто міст — епічне кругле число.
“Різні там мови змішалися…” — Гомер називав п’ять племен, що жили на Криті, в тому числі етеокритів, тобто корінних критян, доахейських осельників острова, і навіть дорійців, які значно пізніше оселились на середземноморському узбережжі, — ще одне свідчення різночасного походження окремих частин поеми.

178-179. “…володарив дев ‘ятиліттями Мінос, великого Зевса бесідник…” — Міф про відновлення верховної влади раз на дев’ять років за допомогою магічного єднання з Зевсом, в розмові з яким володар одержує нові закони для країни, дуже давній. В основі його — первісне уявлення про зв’язок добробуту країни з фізичним станом її володаря, якого або вбивали, або обмежували певним строком урядування, що його можна було продовжувати.

Етон — вигадане ім’я Одіссея.
Амніс — місто на острові Криті, Ілітія — богиня пологів, покровителька породіль, пізніше ототожнена з Артемідою.

225-231. Після багатьох сперечань, де саме була зображена сцена оленя з собакою (вишита на плащі чи вигравірувана на пряжці), вчені на підставі нових археологічних відкрить погодились на другому припущенні.

Злоіліон — тобто лихої пам’яті Іліон, з яким пов’язано багато сумних спогадів.

337-338. Рідкісне у Гомера випадкове римування.

408-409. Гра слів — одворотний був досі та Одіссей — відтворення відповідної гри слів оригіналу. (Див. також І. 61 — 62.)

428-466. Епізод ловів на Парнасі навіть за глибокої давнини був не у всіх списках “Одіссеї”. Так, Платон знає цей епізод, а Арі-стотель (“Поетика”, VIII) хвалить Гомера за те, що той не все описував, що трапилось з його героєм, наприклад, як було поранено його на Парнасі.

467-475. Сцену впізнання Одіссея старою нянею високо цінували з найдавніших часів, починаючи з Ціцерона, Діонісія галікар-наського та ін.

Доторкнутись до підборіддя співбесідника було у греків ознакою любові та ніжного прохання.

[535]

563-567. Гра слів оригіналу, яка дуже захоплювала стародавніх греків і римлян (Платон, Горацій, Вергілій).

Сокири одна за одною вряд устромлялись лезами в землю так, щоб обухи утворювали пряму лінію і стріла могла пройти через вушка всіх дванадцяти сокир.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТА

“Нехай би страшна мене буря схопила…” — Так само Єлена (“Іліада”, VI. 345) висловлювала жаль, що вихор не вхопив та не втопив її в морі ще в день її народження. Несподіване зникнення людини приписували вихорові, який відносить її на острів щасливих.
Пітьма й туман, що вкривають на заході гирло ріки Океану, — тобто шлях до А’іду, царства смерті.
Дочок Пандарея, що вкрав золотого пса з критського храму Зевса, — Аедону (див. XIX. 518), Клеотеру і Метопу — за батьків злочин Зевс покарав наглою смертю в квітучому віці.

113-114. Грім з безхмарного неба був віщим знаком. З цим не в’яжеться згадка про хмару в рядку 104, мабуть, вставленому пізніше.

“…для всіх-бо тут свято сьогодні…” — свято початку місяця на честь Аполлона (див. також XX. 276 — 277).
На суходолі Одіссей мав пасовиська і стада (див. XIV. 100 — 107).
Край кефаленський — прилегла до Ітаки частина суходолу та сусідніх островів (“Сама, й Дуліхій, і Закінт, лісами густими укритий”. — IX. 24).

242-243. “…ліворуч злетів перед ними високолетний орел…” — Птах, що з’являється в небі з лівого боку, вважався поганою прикметою.

299-300. Ктесіпп “…вхопив… з корзини ногу волячу…” — В хлібні кошики (див. XX. 254-255) за гомерівських часів м’яса не клали, — місце для нього було на “блискучих” столах, які спеціально мили губками перед кожним обідом (див. І. 111-112, або XXII. 438-439), та й м’ясо на стіл подавалось тільки філейне, отже, наведений епізод, мабуть, належить до вставок.

301-302. “…усміхнувся… глузливо” — в ориг. “сардонічно” (сар-доніон). Сардонічний сміх — в’їдливий, ущипливий, злобно-насмішкуватий. Античні коментатори (можливо, за народною етимологією)

[536]

пов’язували цей вислів з назвою острова Сардинії, де росла дуже гірка трава, що спотворювала риси обличчя в гірку “сардонічну” усмішку. Відомо, проте, що гомерівські греки про Сардинію ще не знали, отже, вислів цей — пізнішого походження.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША

“Ключ дуже гарний…” — явний анахронізм, адже в гомерівську епоху ні замків, ні ключів не знали (див. прим, до І. 441).

120-122. Сокири були поставлені в прокопаному для них рівчаку — очевидно, на подвір’ї, перед домом, а не в самому домі, де щільно втрамбована долівка цього не дозволяла зробити.

Обов’язком ворожбита при жертвах було ворожити по нутрощах жертовних тварин, а також доглядати за узливанням з кратери, в якій змішували вино з водою.

148-153. Стародавні греки ставились до своїх жерців без особливої пошани: Леод сидить не на почесному місці за столом, а в лівому кутку біля кратери з розбавленим вином, Антіной одверто глузує з нього, натякаючи на його неробочі руки, які й сам Гомер називає “незвичними та ніжними”.

295, 303. Кентаври (напівлюди-напівконі), сп’янівши на весіллі Пірітоя, владаря міфічних лапітів, накинулись на їхніх жінок, — у кривавій бійці, яка виникла з цього приводу, кентаври зазнали поразки.

“Чи не сточили ще рога…” — На кінцях лука, для більшої пружності, греки приробляли коров’ячі або інші роги, до яких прикріплялась тятива.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДРУГА

“Скинув із себе лахміття тоді Одіссей…” — як і перед всяким змаганням, він оголює верхню частину тіла.

55-64. Женихи виявляють готовність не тільки відшкодувати всі заподіяні ними збитки, але й сплатити величезний штраф — по двадцять биків, що, за нормами тодішнього звичаєвого права, повністю ліквідувало б конфлікт і позбавило б Одіссея підстав для безкарного вбивства женихів.

[537]

Одіссей передбачливо виніс із приміщення всю зброю, але Еврімах мав при боці короткий меч, якого інші юнаки, очевидно, на цей раз не захопили.
Четверошкурий щит — покритий чотирма шарами товстої шкури.

232, 235. “Подужать” — “Алкімів син дужий” — гра слів. В оригіналі ім’я Менторового батька — Алкім — означає дужий, відважний.

Див. прим, до І. 319.
Жертовник Зевса, охоронця осель, давав право недоторканності кожному, хто прибіг до нього.
За грецькими віруваннями, пролита в домі кров оскверняла його, і він потребував обряду очищення через обкурювання сіркою.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ

Поріг кам’яний. — Йдеться про поріг поміж жіночим і чоловічим покоями.

162-163. Ще один випадок схожої на риму випадкової співзвучності закінчень сусідніх рядків в оригіналі.

190-201. Деякі дослідники припускають, що Одіссеєве ліжко, яке коріниться в землі так же, як і подружнє життя — в природі, має символічний характер.

Воловий ремінь відігравав роль пружинного матраца.

218-224. Приклад Єлени й Паріса (“чужинця”), наведений Пенелопою, — мало виправдана в її аргументації пізніша вставка.

Імена коней, що возять Еос понад світом, — Ламп і Фаетон, — означають сяйво, блиск — так само, як і подібні до них імена дочок Геліоса — Лампетія та Фаетуса (див. XII. 132).

248-249. “Ще не дійшли ми з тобою… до краю наших випробувань…” — Про дальшу долю Одіссея й Пенелопи розповідає епічна поема “Телегонія”.

На цьому, як свідчать александрійські вчені Арістофан та Арістарх, справжня “Одіссея” закінчується. Решта XXIII і вся XXIV пісні (так звана психагогія) додані пізніше, як і багато вставок в інших піснях поеми. Щоправда, деякі дослідники вважають неможливим, щоб така чудова розгорнута епопея мала таке маловиразне

[538]

закінчення, як “відхід до сну”. Зате вони розширюють межі пізнішого додатку до основного тексту “Одіссеї”, визнаючи, що останні чотири пісні являють цілком зв’язний виклад. 347. Рання зоря золотошатна — богиня світанку Еос.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА

Гермес кілленійський. — Гермес народився на горі Кіллені.
Всупереч загальним уявленням стародавніх греків про загробне життя та описові його в XI пісні, душі померлих тут зберігають пам’ять і свідомість, скиглячи (відбиток уявлення про душу як про пташку); йдуть до Аїду за помахом Гермесового жезла і залишаються там без похоронного обряду. Все це ще раз підтверджує думку про пізніше походження цієї пісні.

11 — 12. Левкадська скеля — біля входу до підземного царства мертвих. Брама Геліоса — на західному краю світу. У неї, за уявленням стародавніх греків, заходило сонце.

26-27. Під час походу на Трою Агамемнон був вождем цілого війська ахеїв.

Йдеться про Аргос у Фессалії, де народився Ахілл.
“…волосся собі обстригали” — див. прим, до IV. 198.

47-48. Мати — морська німфа Фетіда, донька старця морського Нерея, мати Ахілла. Безсмертні німфи — сорок дев’ять її сестер-нере’щ, що разом з Фетідою прийшли оплакувати її сина.

Гомер згадує то одну музу, то кількох, ніде не називаючи ні кількості їх, ні імен. Гесіод перший визначив кількість — дев’ять муз — і назвав їх поіменно. Наведена згадка про дев’ять муз — ще один доказ того, що даний текст — пізнішого походження.
Ім’я Пенелопи, що “вірна лишилась… Одіссею”, стало прозивним для означення вірної дружини.
“…така Тіндареєва донька…” — Йдеться не про Єлену, а про Клітемнестру, дочку Леди, що її смертним чоловіком був Тіндарей.
Одна з небагатьох в “Одіссеї” згадок про рабство (див. IV. 11 та ін.).

304-306. Алібант — місто в Південній Італії. Граючи на значенні цієї назви (від “аліо” — блукати), Одіссей натякає на свої довгочасні блукання та поневіряння. Вигаданими іменами, якими Одіссей називає себе і своїх предків, він продовжує натякати на свою

[539]

долю. Щодо первісного значення цих імен є різні здогади. За одним з них Еперіт — означає гнаний, Афідант — той, кого не щадили, Поліпемон — багатостраждальний.

Нерік — місто в Акарнанії (західна частина середньої Греції), біля якого корінфяни пізніше прокопали канал, що відділяє Левка-ду від суходолу.
Кефаленянами названі тут женихи з Сами, Дуліхію й Закінту (див. прим, до XX. 210).

502-503. Афіна в вигляді Ментора розпочала опікуватись Теле-махом у І пісні “Одіссеї” і в цьому ж вигляді з’являється наприкінці поеми, опікуючись його “незламним у нещастях” батьком.

Міднощокш шолом — тобто з мідними платівками, що прикривали щоки й скроні.

СЛОВНИК МІФОЛОГІЧНИХ ІМЕН ТА ГЕОГРАФІЧНИХ НАЗВ

Автолік — син Гермеса і смертної Хіони, Одіссеїв дід з боку матері, знаменитий злодій та дурисвіт, що успадкував ці властивості від свого батька. Умів перевтілюватись та робити невидимою кожну вкрадену річ і при тому так ловко клястися, що його не можна було звинуватити в порушенні клятви. Саме від нього “удатний на все” Одіссей успадкував свою хитрість. — XI. 85; XIX. 394, 399, 403 та ін.; XXI. 220; XXIV. 334.

Автоноя — служниця Пенелопи. — XVIII. 182.

Агамемнон — син Атрея (Атрід), володар Мікен та Аргоса, брат спартанського владаря Менелая, вождь греків у Троянській війні. Після зруйнування Трої, захопивши у здобич Кассандру (див. однойменну драму Лесі Українки), вертається додому й падає жертвою Егіста, що став коханцем його дружини Клітемнестри. Месником за батька став син його Орест, що вбив свою матір Клітемнестру (ця історія стала сюжетом Есхілової трилогії “Орестея”). — 1. 30; III. 143, 156 та ін.; IV. 532 та ін.; VIII. 77; IX. 263; XI. 168, 387 та ін.; XIII. 383; XIV. 70, 117, 497; XXIV. 20 та ін.

Агелай — син Дамастора, один із женихів, убитих Одіссеєм. — XX. 321, 339; XXII. 131, 212, 327 та ін.

Адреста — служниця Єлени, дружини Менелая. — IV. 123.

Аедона (гр. “соловей”) — дочка Пандарея, дружина Зета, Амфіо-нового брата, мати Ітіла. З заздрощів до Ніоби, дружини Амфіона, вирішила вбити одного з її синів, але помилково в темряві заколола свого власного сина Ітіла. Зевс обернув Аедону в солов’я, спів якого — безнастанний плач матері за своїм сином. — XIX. 518.

Аїд (невидимий) — син Кроноса й Реї, брат Зевса. Після перемоги над титанами одержав підземне царство, де й владарював над тінями мертвих разом із своєю дружиною Персефоною. Друга назва Аїда — Плутон, бо він володіє глибинами землі, звідки люди здобувають свої багатства. Молячись Аїдові, вдаряли руками об землю; в [541] жертву йому приносили чорних тварин, одвертаючи при цьому свої обличчя. Слово “АХд” означає також підземне царство мертвих. — НІ. 410; IV. 834; VI. 11; IX. 524; X. 175, 491 та ін.; XI. 47, 151, 211, 426, 571, 625 та ін.; XII. 17, 21, 383; XIV. 156, 207; XV. 350; XX. 208; XXIII. 252, 322; XXIV. 204, 264.

Акаст — володар острова Дуліхію. — XIV. 336.

Акроней — один з юнаків феакійських. — VIII. 111.

Апектор — житель Спарти, з дочкою якого одружився Мега-пент, син Менелая. — IV. 10.

Алібант — місто в Південній Італії. Вигадана батьківщина Одіссея. — XXIV. 304.

Аліферс — син Мастора, друг Одіссея, ітакійський ворожбит, що віщував з льоту птахів. — II. 157, 253; XVII. 69; XXIV. 451.

Алкандра — дружина фіванця Поліба. — IV. 125.

Алкім (дужий) — батько Ментора. — XXII. 235.

Алкіной — онук бога морів Посейдона, мудрий володар феаків — міфічного народу моряків, що жили на казковому острові Схерії. Він гостинно прийняв Одіссея, викинутого бурею на берег, і допоміг йому вернутися додому. На острові Керкірі, який ототожнювали зі Схерією, існував культ Алкіноя. — VI. 12, 139, 299 та ін.; VII. 10, 132, 208, 308 та ін.; VIII. 2, 118, 235, 370 та ін.; IX. 2; XI. 346 та ін.;ХШ. 3,64, 171таін.

Алкіппа — служниця Єлени. — IV. 124.

Алкмена — дочка мікенського владаря Електріона, дружина Ам-фітріона. Від Зевса, який поєднався з нею, прибравши вигляд Ам-фітріона, породила славетного героя Геракла, а від чоловіка — смертного сина Іфікла. — II. 120; XI. 266.

Алкмеон — син Амфіарая й Еріфіли, вождь так званих епігонів (нащадків) у поході на Фіви. — XV. 248.

Алоей — син Посейдона, бог обмолоту зерна (алое — тік; від цього й походить ім’я), чоловік Іфімедеї, батько гігантів — Ота й Ефіальта, які щороку виростали на цілий сажень. Брати Алоеди (сини Алоея), домагаючись кохання Гери й Артеміди, задумали вилізти на небо, а для цього — звалити гору Оссу на Пеліон, але були вбиті стрілою Аполлона. Алоеди тримали в ув’язненні бога війни Арея, якого тільки на тринадцятому місяці визволив Гермес. — XI. 305.

Алфей — найбільша річка на Пелопоннесі, а також бог цієї річки. — III. 489; XV. 187.

[542]

Амітаон — син Кретея і Тіро, брат Есона й Ферета. — XI. 259.

Амніс — гавань на північному узбережжі Крита, в гирлі ріки з такою ж назвою. — XIX. 188.

Амфіал — найкращий із стрибунів феакійських. — VIII. 114, 128.

Амфіарай — володар Аргоса й ворожбит, правнук Мелампода (див. прим, до XI. 326-327). Після невдачі походу сімох аргейських вождів проти Фів (міф про події, пов’язані з цим походом, ліг в основу епічних поем “Фіваїда” й “Епігони”, які не збереглися, і використовується також у трагедіях Есхіла, Софокла й Евріпіда) Амфіарай під час втечі був поглинутий землею, але боги дарували йому безсмертя. Культ Амфіарая з оракулами в присвячених йому храмах існував у багатьох містах Греції. — XV. 244.

Амфілох — син Амфіарая й Еріфіли, брат Алкмеона, віщун ар-госький, учасник походу епігонів на Фіви, один з претендентів на руку Єлени і учасників Троянської війни. — XV. 248.

Амфімедонт — один з женихів, убитий Телемахом. — XXII. 242, 277 та ін.; XXIV. 103 та ін.

Амфіном — син Ніса з Дуліхію, найрозсудливіший і найчесні-ший з женихів. — XVI. 351, 394; XVIII. 119, 395 та ін.; XX. 244; XXII. 89 та ін.

Амфіон — а) владар в Орхомені, син Іаса, батько Хлоріди, яка в шлюбі з Нелеєм стала матір’ю Нестора. — XI. 283; б) син Зевса й Антіопи, що разом із своїм братом заснував Фіви. — XI. 262.

Амфітея — дружина Автоліка, бабка Одіссея. — XIX. 416.

Амфітріта — морська володарка, дочка морського бога Нерея й Доріди — дружина Посейдона, поряд з яким возсідала з тризубцем у руках на колісниці, запряженій тритонами. Культ її — дуже давнього походження. — III. 91; V. 422; XII. 60, 97.

Амфітріон — чоловік Алкмени, матері Геракла. — XI. 266, 270.

Анабесіней — один з юнаків феакійських. — VIII. 113.

Андремон — етолійський вождь, батько Фоанта. — XIV. 500.

Антікл — один із грецьких воїнів, що в дерев’яному коні увійшли в обложену Трою. — IV. 286.

Антіклея — дочка Автоліка, дружина Лаерта, мати Одіссея, що вмерла після його від’їзду в Трою. — XI. 85.

Антілох — старший син пілоського володаря Нестора, друг Ахіл-ла після загибелі Патрокла. Наприкінці Троянської війни загинув [543] від руки Мемнона, прикриваючи собою батька. — III. 111; IV. 187 та ін.; XI. 468; XXIV. 16 та ін.

Антіной — син Евпейта, найзухваліший з женихів Пенелопи; робив замах на життя Телемаха, упав першою жертвою від руки Одіссея. — І. 383; II. 84 та ін.; IV. 628 та ін.; XVI. 363 та ін.; XVII. 374 та ін.; XVIII. 34 та ін.; XX. 270; XXI. 84 та ін.; XII. 8, 48; XXIV. 179, 424.

Антіопа — дочка Асопа, мати Амфіона й Зета. — XI. 260.

Антіф-списоборець — а) син Египтія з Ітаки, один із супутників Одіссея, що загинули в печері Поліфема. — II. 19; б) старий ітакієць, друг Одіссея.

Антіфат — а) міфічний владар лестригонів. — X. 106 та ін.; б) віщун, син Мелампода, батько Оїкла, дід Амфіарая. — XV. 242.

Анхіал — а) один із феаків. — VIII. 112; б) батько тафійського вождя Мента. — І. 180, 418.

Апірея — казкова країна, батьківщина Еврімедуси, служниці Аре-ти. — VII. 8.

Аполлон (Феб) — син Зевса й богині Лето, батько Орфея, брат Артеміди, одержав від Гермеса винайдену останнім ліру і став богом муз, звідси його прізвисько — Мусагет. У Троянській війні допомагав троянцям. Згадується дуже часто — майже в усіх піснях “Одіссеї”.

Аргеї — жителі Аргоса (Пелопоннеса); у Гомера — спільне ім’я для всіх греків, що брали участь у Троянській війні. Багато разів згадуються в багатьох піснях поеми.

“Арго” — корабель, на якому аргонавти на чолі з Ясоном їздили в Колхіду по золоте руно. — XII. 70.

Аргос — за гомерівських часів — Арголіда, область на Пелопоннесі, а пізніше й головне місто Арголіди; Аргосом називали також увесь Пелопоннес, що північно-східною його частиною, з головним містом Мікенами, володів Агамемнон, а рештою — Діомед. — І. 344; III. 251 та ін.; IV. 99, 562, 816 та ін.; XV. 80, 224 та ін.; XVIII. 246.

Аргос пеласгічний — Фессалійська рівнина біля річки Пенея, володіння Ахілла. — XXIV. 37.

Аргос (проворний) — ім’я собаки Одіссея. — XVII. 291, 300, 326.

Арей (Арес) — син Зевса й Гери, грізний бог війни. — VIII. 115, 267, 309, 517 та ін.; XI. 537; XIV. 216; XVI. 269; XX. 50.

Арет — син Нестора. — III. 414, 440; XVI. 395; XVIII. 413.

[544]

Арета — дочка Рексенора, племінниця і дружина Алкіноя. — VII. 54, 141, 231, 335; VIII. 423 та ін.; XI. 335; XIII. 57 та ін.

Аретуса — джерело на острові Ітаці. — XIII. 408.

Аріадна — дочка критського володаря Міноса. Давши Тесеєві провідну нитку, вона допомогла йому вибратися з лабіринту, де він убив страховище Мінотавра, і втекла разом з ним, але Тесей покинув її на острові Наксосі; тут вона стала жрицею і дружиною Діоніса й загинула від стріли Артеміди. В “Одіссеї” (XI. 321) Артеміда вбиває Аріадну з волі самого Діоніса.

Арібант — сідонянин, дочка якого викрала юного Евмея. — XV. 426.

Аркесій — батько Лаерта. — XIV. 182; XVI. 118.

Арктос — сузір’я Великої Ведмедиці (або Віз) і Малої. (Див. прим, до V. 272-275).

Арней — див. Ір.

Артакійські джерела — криниці в країні лестригонів. — X. 107.

Артеміда — дочка Зевса й Лето, сестра Аполлона, богиня-мис-ливиця, вважалась також богинею рослинності і родючості, пізніше стала богинею Місяця й ототожнювалася з Селеною. Озброєна луком із стрілами, так само як і її брат Аполлон.

Асоп — річка в південній Беотії та північно-східній Аттіці, а також бог цієї річки, батько Антіопи. — XI. 260.

Астеріда — невеличкий острів у протоці між Ітакою й Самою. — IV. 846.

Асфаліон — служник Менелая. — IV. 216.

Атлант — титан, брат Прометея, батько німфи Каліпсо. За гомерівським міфом, підтримує стовпи, що підпирають небосхил, за іншими — тримає небо на своїх плечах. Місце його перебування — крайній захід, звідси й назва Атлантичного океану і гірського пасма в північній Африці (Атлас). — І. 52; VII. 245.

Атрей — батько Атрідів. — IV. 462, 543; XI. 438.

Атріди (сини Атрея) — Агамемнон і Менелай. — III. 136; V. 307; XVII. 104; XIX. 183; XXIV. 35. (Див. прим, до І. 35.)

Афідант — вигаданий батько Одіссея, син Поліпемона. — XXIV. 305.

Афіна — Зевсова донька, богиня наук, мистецтва і ремесла, переможної війни і мирного процвітання, покровителька Аттіки й Афін; [545] весь час допомагала Одіссеєві в його блуканнях; згадується майже у всіх піснях “Одіссеї”. Див. також Паллада Афіна.

Афіни — головне місто Аттіки, священне місто богині Афіни, з найдавніших часів основний центр її культу, з VI ст. до н. ери — центр грецької культури класичної епохи.

Афродіта — богиня краси й кохання; за однією міфічною версією — вийшла з морської піни і вперше ступила на землю на острові Кіпрі (звідси її епітет — Кіпріда), за другою — дочка Зевса й Діони. За Гомером — дружина Гефеста, за іншими міфами — дружина Арея. Мати юного бога кохання Ерота, має ще ім’я Кітереї — від місця її культу на острові Кітери.

Ахеї — одне з найдавніших грецьких племен, що, прийшовши з півночі, завоювали корінне плем’я пелазгів і змішалися з ними. В Го-мера це (так само як назви “аргеї” або “данаї”) — назва греків взагалі, — зустрічається багато разів майже у всіх піснях поеми.

Ахерон — річка в підземному царстві мертвих, через яку тіні померлих переправляються в Аїд. Назва взята від річки Ахеронта в Епірі, яка швидко біжить у темних ущелинах. — X. 513.

Ахілл, або Ахіллес — син фессалійського владаря Пелея і морської богині Фетіди, внук Еака, головний герой “Іліади”. Щоб Ахіл-лові не могла пошкодити ніяка зброя, Фетіда ще немовлям викупала його у водах Стіксу, держачи сина за п’ятку, якої таким чином не торкнулась чудодійна вода. Після багатьох подвигів під Троєю Ахілл все ж був убитий стрілою Паріса, яку Аполлон спрямував у єдине вразливе місце на тілі Ахілла — п’яту (звідси вислів — “ахіллесова п’ята”). — III. 106 та ін.; IV. 5; VIII. 75; XI. 467, 546 та ін.; XXIV. 15, 72 та ін.

Аякси, або Еанти — див. Еант великий, Еант малий. — Дружба братів Еантів часто була сюжетом творів мистецтва. В переносному розумінні два Аякси — нерозлучні друзі.

Боетід — Етеон, син Боетів, управитель в Менелаєвому домі. — IV. 31; XV. 95.

Борей — північній вітер. — V. 296, 328 та ін.; IX. 81; X. 507; XIV. 253, 476 та ін.; ХІХ.200.

Волопас — сузір’я, що видно недалеко від Воза (Великої Ведмедиці). — V. 272.

Воронячі скелі — мис на острові Ітаці. — XIII. 408.

[546]

Всеахеї — спільна назва всіх греків гомерівського часу. — І. 239; XXIV. 32.

Галій — син Алкіноя. — VIII. 119, 370.

Гарпії — богині вихору, крилаті страховища з жіночими головами, що хапали й викрадали людей. В переносному розумінні гарпія — лиха жінка. — І. 241; XIV. 371; ХХ..77.

Геба — дочка Зевса і Гери, вічноюна богиня молодості; під час бенкетів на Олімпі розливала богам божественний напій нектар, що давав їм вічну молодість і безсмертя. — XI. 603.

Геліос (Гелій) — бог сонця, син титана Гіперіона, брат Еос — богині світанку, і Селени — богині місяця, пізніше ототожнюваний з Аполлоном. — І. 8; V. 479; VIII. 271, 302; X. 138, 191; XI. 109; XII. 128, 322 та ін.; XIX. 276 та ін.; XXIII. 329; XXIV. 12.

Геллеспонт — протока поміж Європою та Малою Азією (тепер — Дарданелли). Названа за ім’ям Гелли, дочки орхоменського володаря, що упала тут у воду зі спини барана, на якому тікала від лихої мачухи. — XXIV. 82.

Гера — старша дочка Кроноса і Реї, сестра і дружина Зевса, шлюб з якою триста років був таємним, аж поки Зевс не оголосив її своєю дружиною і владаркою богів. її шанували також як покровительку шлюбного життя. У Троянській війні Гера підтримує греків, ображена тим, що Паріс оддав перевагу Афродіті. — IV. 513; VIII. 465; XI. 604; XII. 72; XV. 112, 180; XX. 70.

Геракл (Геркулес) — найбільш улюблений з грецьких героїв, син Зевса і смертної Алкмени. Переслідуваний Герою (саме ім’я його по-грецькому означає — уславлений Герою), опиняється на службі в мікенського володаря Ерістея і за його наказом здійснює дванадцять славетних подвигів. — VIII. 224; XI. 267, 601; XXI. 25.

Герест — мис і гавань у південній частині острова Евбеї. — III. 177.

Гермес — син Зевса і німфи Маї, бог скотарства, торгівлі і ремісництва; вісник богів і покровитель подорожніх, — на дорогах в Аттіці ставились присвячені йому стовпи (герми) з головами бородатого Гермеса та написами. Був також провідником тіней померлих у підземне царство. — І. 38 та ін.; V. 28, 145 та ін.; VII. 137; VIII. 322 та ін.; X. 277, 302; XI. 626; XII. 390; XIV. 435; XV. 319; XIX. 396; XXIV. 1, 10, 99.

[547]

Герміона — дочка Єлени й Менелая, дружина Ахіллового сина Неоптолема. — IV. 13.

Гвфест — кульгавий син Зевса й Гери, бог підземного вогню в областях з діючими вулканами (Лемнос, Сицилія); взагалі — бог вогню й ковальського ремесла, єдиний серед олімпійців, що не цурався фізичної праці; дружиною його була Харіта, а в “Одіссеї” (VIII пісня) — Афродіта, шо зрадила його з Ареєм. Римляни ототожнювали Гефеста з Вулканом. — IV. 617; VI. 233; VII. 92; VIII. 268-359; XV. 117; XXIII. 160; XXIV. 71,75.

Гея — земля, богиня землі. — XI. 576.

Гіганти — велетні, сини Геї — Землі, та Неба — Урана, із зміями замість ніг, наділені величезною силою. Гея дала їм цілюще зілля, що оберігало їх від небесних стріл, і вони розпочали боротьбу з олімпійцями за владу над світом. Ця боротьба (гігантомахія) тривала довго, і тільки з допомогою смертного Геракла боги подолали гігантів. — VII. 59, 206; X. 120.

Гілак — батько Кастора, вигаданого Одіссеєвого батька. — XIV. 204.

Гіпересія — ахейське місто при Корінфській затоці. — XV. 254.

Гіперея — міфічна вітчизна феакіян (“за краєм світу”), з якої вони переселились у Схерію. — VI. 4.

Гіперіон — титан, батько Геліоса, Еос і Селени. Гіперіоном (“той, що ходить над нами”) називали також і самого Геліоса. — І. 8; XII. 346. ,

Гіппот — батько Еола, бога вітрів. — X. 2, 36.

Гірейські скелі — скелі біля Евбеї; під ними загинув у хвилях Еант. — IV. 501-507.

Горгона — крилате жіноче страховисько із зміями замість волосся і поглядом, який обертав у камінь кожного, хто на неї гляне. Гомер знає лише одну Горгону, у пізніших міфах — їх три. Одна з них, Медуза, була смертна: аргоський герой Персей відрубав їй голову. — XI. 634.

Гортіна — місто на острові Криті. — III. 294.

Дамасторід — син Дамастора. Див. Агеяай.

Данаї — одне з грецьких племен; цим ім’ям, нарівні з іншими назвами (аргеї, ахеї), Гомер називає греків взагалі. — І. 350; IV. 278, 725 та ін.; V. 306; VIII. 82, 578; XI. 470, 551 та ін.; XXIV. 18, 45.

[548]

Девкаліон — син критського володаря Міноса, батько Ідоменея. — XIX. 180.

Деїфоб — один з троянських героїв, син Пріама, після смерті Паріса — чоловік Єлени. — IV. 276; VIII. 517.

Делос — один з островів у Егейському морі; за міфологічним переказом, тікаючи від ревнощів Гери, блукав по хвилях річки Лето, що породила на ньому Аполлона й Артеміду. Поряд з Дельфами Делос був одним із центрів культу Аполлона. — VI. 162.

Деметра — богиня землеробства й родючості землі, дочка Кро-носа і Реї, сестра Зевса, від котрого вона породила Персефону. — V. 125.

Демодок — сліпий феакійський співець. — VIII. 43, 106, 255, 472 та ін.; XIII. 28.

Демоптолем — один із женихів, убитих Одіссеєм. — XXII. 242.

Дімант — феак, з дочкою якого подругувала Навсікая. — VI. 22.

Діокл — син Орсілоха, внук Алфея, володар міста Фер у Мес-сенії. — III. 488; XV. 186.

Діомед — син Тідея з Аргоса, упокірник коней. — III. 180; IV. 280.

Діоніс — бог рослинності, виноградарства і винарства, син Зевса й Семели. Культ Діоніса, пов’язаний з п’яними веселощами (вакханаліями) та екстатичними оргіями, в гомерівську епоху ще не був поширений у Греції (хоч і був уже відомий, про що свідчать недавно знайдені пілоські таблиці, які відносяться до II тисячоліття до н. є.); отже, ті місця “Одіссеї”, де зустрічається ім’я Діоніса, вважаються пізнішими вставками. — XI. 324; XXIV. 74.

Дія — невеликий островок недалеко від Криту; за іншими даними — давня назва острова Наксосу в Егейському морі. — XI. 325.

Дметор — син Іаса, кіпрський володар. — XVII. 443.

Додона — місто в Епірі з оракулом Зевса. — XIV. 327; XIX. 296.

Долій — Одіссеїв слуга. — IV. 736; XVII. 212; XVIII. 322; XXII. 159; XXIV. 222, 387,411 та ін.

Доряни (дорійці) — одне з основних грецьких племен, вирізнялось особливим дорійським діалектом. — XIX. 176.

Дуліхій — один із сусідніх з Ітакою островів, важко встановити — який саме. — І. 246; IX. 24; XIV. 335, 397; XVI. 123 та ін.; XVIII. 396; XIX. 131, 292.

Еак — син Зевса, батько Пелея й Телемона, дід Ахілла та Еанта великого. — XI. 538.

Еакід — внук Еака. Див. Ахілл.

[549]

Еант великий — син саламінського володаря Теламона, один з найславетніших героїв троянського походу. — III. 109; XI. 469, 550 та ін.; XXIV. 17.

Еант малий — син локрійського володаря Ойлея: повертаючись з-під Трої, загинув біля Прейських скель. — IV. 499, 509.

Евант — батько жерця Марона. — IX. 197.

Евбея — великий острів на схід від Греції. — III. 174; VII. 321.

Евенор — батько Леокріта, одного з женихів. — II. 242; XXII. 294.

Евмей — свинопас, вірний Одіссеїв слуга. — XIV. 55, 165, 360, 440 та ін.; XV. 304, 381 та ін.; XVI. 7, 60 та ін.; XVII. 199, 264, 305, 508 та ін.; XX. 169, 238; XXI. 82, 203 та ін.

Евмел — син фессалійського владаря Адмета і Алкестіди, що добровільно зійшла в Аїд замість свого чоловіка, але Геракл її визволив (на сюжет цього міфа написана трагедія Евріпіда “Алкестіда”); чоловік Пенелопиної сестри Іфтіми, один з видатних героїв “Іліади”. — IV. 798.

Евпейт — батько жениха Антіноя. — І. 383; IV. 641 та ін.; XVI. 363; XVII. 477; XVIII. 42, 284; XX. 270; XXI. 140, 256; XXIV. 422, 465, 523 та ін.

Евр — східний або південно-східний вітер. — V. 332; XII. 326; XIX. 206.

Евріад — один із женихів, убитих Телемахом. — XXII. 267.

Евріал — кращий з борців феакійських. — VIII. 115, 396 та ін.

Еврібат — Одіссеїв оповісник, співучасник троянського походу, був негарний із себе, але відданий Одіссеєві, який поважав його більше ніж інших супутників за гострий розум. — XIX. 247.

Еврідамант — один із женихів Пенелопи. — XVIII. 297; XXII. 283.

Еврідіка — дружина Нестора. — III. 451. — Слід відрізняти від німфи Еврідіки, дружини Орфея, міф про якого, пов’язаний з культом Діоніса, виник пізніше.

Евріклея — неня Одіссея й Телемаха. — І. 429 та ін.; II. 347 та ін.; IV. 742; XVII. 31; XIX. 15, 357 та ін.; XX. 128 та ін.; XXI. 380; XXII. 391, 480 та ін.; XXIII. 1, 39,177 та ін.

Еврілох — небіж і супутник Одіссея. — X. 205, 429 та ін.; XI. 23; XII. 195, 294 та ін.

[550]

Еврімах — один із женихів Пенелопи. — І. 399 та ін.; II. 177 та ін.; IV. 628; XV. 17, 519; XVI. 345 та ін.; XVII. 257; XVIII. 65, 244, 325 та ін.; XXI. 186, 245, 320 та ін.; XXII. 44 та ін.

Еврімедонт — вождь гігантів. — VII. 58.

Еврімедуса — хатня дівчина Арети, дружини Алкіноя. — VII. 8.

Еврімій — батько Телема, віщуна кіклопів. — IX. 509.

Евріном — син старого ітакійця Египтія, один із женихів Пенелопи. — II. 21; XXII. 242.

Еврінома — стара Одіссеєва ключниця. — XVII. 495; XVIII. 164 та ін.; XIX. 96; XX. 4; XXIII. 153, 289 та ін.

Евріпіл — син кетейського владаря Телефа і Пріамової сестри Астіохи; наприкінці Троянської війни прийшов на допомогу троянцям і загинув від руки Неоптолема. — XI. 519.

Евріт — ехалійський герой-стрілець, друг Одіссея, батько Іфіта і Йоли, яку він обіцяв видати за того, хто відзначиться в стрілянні з лука, але, переможений Гераклом, не виконав обіцянки, і Йола загинула від руки Геракла. — VIII. 224; XXI. 14 та ін.

Еврітіон — один з кентаврів, що, сп’янівши, почав бійку на весіллі Пірітоя, владаря лапітів. — XXI. 295.

Еги — місто в північній частині Пелопоннесу, один із центрів культу Посейдона. — V, 381.

Египтій — ітакієць, батько Антіфа, Одіссеєвого супутника, та Еврінома, одного з женихів Пенелопи. — II. 15.

Егіст — син Тієста, вихований Атреєм. Під час перебування Агамемнона в троянському поході зійшовся з його дружиною Клітем-нестрою і разом з нею убив Агамемнона, коли той повернувся з-під Трої. Через сім років після того Орест, син Агамемнона, мстячись за батька, убив Егіста і свою матір Клітемнестру. — І. 29, 300 та ін.; III. 194, 325, 303 та ін.; IV. 518 та ін.; XI. 389, 409; XXIV. 22, 97.

Едіп — фіванський герой, син Лая та Йокасти (у Гомера — Епі-касти). Лаєві було провіщено оракулом, що він умре від руки сина, який потім одружиться з своєю матір’ю. Коли народився Едіп, Лай звелів проколоти йому ступні ніг (Едіп — значить пухлоногий) і викинути звірам, але Едіпа було врятовано й виховано на чужині. Юнаком він починає шукати батька і по дорозі вбиває Лая, не знаючи, що то його батько, і, прийшовши в Фіви, розгадує славетну загадку страховища Сфінкса (“Хто ходить вранці на чотирьох ногах, [551] удень — на двох, а ввечері — на трьох?”), стає володарем Фів і одружується з Йокастою. Довідавшись через багато років, що він батьковбивця і кровозмісник, Едіп осліпляє себе, а Йокаста кінчає самогубством. Міф про Едіпа покладено в основу трагедій Софокла (“Едіп-цар”, “Едіп у Колоні”). — XI. 271.

Еет — син Геліоса і Перси, дочки Океану, володар Колхіди, брат Кіркеї. — X. 137; XII. 70.

Еея — казковий острів Кіркеї. — X. 135; XI. 70; XII. 3.

Ееянка — Кіркея, що живе на острові Еея. — IX. 31.

Ейдотея — дочка Протея, рятівниця Менелая. — IV. 366.

Елат — один із женихів, убитих Евмеєм. — XXII. 267.

Елатрей — феак, умілий в дискометанні. — VIII. 111, 129.

Еліда — країна у північно-західній частині Пелопоннесу. — IV. 635; XIII. 275; XV. 298; XXI. 347; XXIV. 431.

Елісійська рівнина — поля блаженних, щаслива долина праведних на крайньому заході, на березі ріки Океану. — IV. 563.

Еглада — загальна назва Греції; зокрема — місто і край у володіннях Пелея. — XI. 496; північна частина Греції — у протилежність Аргосу. — І. 344; IV. 726, 816; XV. 80.

Ельпенор — один із супутників Одіссея. — X. 552; XI. 51; XII. 10.

Еніпей — річка в Фессалії і бог тієї річки, коханець владарівни Тіро. — XI. 238.

Еол — бог вітрів. — X. 2, 36 та ін.; XI. 237; XXIII. 314.

Еолія — казковий плавучий острів Еола. — X. 1, 55.

Еос — уособлене світання, розоперста сестра Геліоса — Сонця, і Селени — Місяця; нібито виїжджала на небо на безсмертних конях — Лампі й Фаетоні — і окроплювала землю росою. Мати чотирьох вітрів, від неї та Атрея народилось також багато зірок. — II. 1; III. 404, 491; IV. 188, 306 та ін.; V. 1, 228 та ін.; VI. 48; VIII. 1; IX. 76, 151, 306, 436 та ін.; X. 144, 541; XI. 375; XII. З, 142, 316; XIII. 18, 94; XIV. 502; XV. 56, 250 та ін.; XVI. 368; XVII. 1, 497; XVIII. 318; XIX. 50, 319, 428; XX. 91; XXIII. 241 та ін.

Епей — ахейський герой, будівник троянського коня. — VIII. 492; XI. 523; див. також прим, до IV. 272.

Епеї — давньогрецьке плем’я, що жило в північній частині Елі-ди. — XIII. 275.

Еперіт — одне з вигаданих імен Одіссея. — XXIV. 306.

[552]

Епікаста — мати і дружина Едіпа (в Софокла — Йокаста). — XI. 271.

Ереб— найтемніша частина Аїду, царства мертвих. — X. 528; XI. 36, 564; XII. 81; XX. 356.

Еремби — одне з африканських племен. — IV. 84.

Еретмей — один із феаків при дворі Алкіноя. — VIII. 112.

Ерехтей — син Геї — Землі, вихованець Афіни, родоначальник афінян. —VII. 81.

Ерімант — гора в північній Аркади”. — VI. 103.

Еріннії— богині кривавої помсти за пролиту людиною кров; Гомер називає то одну, то кілька ерінній; з ними ототожнювали римських фурій. В переносному розумінні фурія — дуже лиха жінка. — II. 135; XI. 280; XV. 234; XVII. 475; XX. 78.

Еріфіла — дружина Афіарая, що зрадила його за подароване їй намисто. — XI. 326.

Есон — син Кретея і Тіро, батько аргонавта Ясона. — XI. 259.

Етеокрити — основні жителі острова Крита. — XIX. 176.

Етеон — управитель в домі Менелая. — IV. 22 та ін.; XV. 95.

Етолійці — жителі Етолії, країни в середній Греції. — XIV. 379.

Етон — вигадане ім’я, яким називає себе Одіссей перед Пенело-пою. —XIX. 183.

Ефіальт — велетень, син Посейдона, брат велетня Ота. — XI. 308.

Ефіопи — дослівно — обпалені сонцем, міфічний народ, улюблений богами; жив на обох краях світу — на сході й заході — біля самої ріки Океану. — І. 22; IV. 84; V. 282 та ін.

Ефіра — місто в Феспротії. — І. 259; II. 328.

Ехалія — місто в середній Греції. — VIII. 224.

Ехеней — старійшина феакійський, радник Алкіноя. — VII. 155; XI. 342.

Ехет — один із стародавніх богів смерті, жорстокий людоїд, що калічив кожного прибулого і навіть осліпив власну дочку Метопу; його ім’ям лякали дітей і дорослих. — XVIII. 85, 116; XXI. 308.

Ехефрон — син Нестора. — III. 413, 439.

Єгипет — а) країна в Африці. — III. 300; IV. 83, 126, 228, 351 та ін.; XIV. 247 та ін.; XVII. 426 та ін.; б) ріка Ніл. — IV. 477 та ін.; XIV. 257; XVII. 427.

[553]

Єлена — героїня давньогрецького епосу, дочка Зевса і Леди, дружина Менелая. Викрадення Єлени Парісом, який повіз її в Трою, спричинилося до виникнення Троянської війни. — IV. 12, 121, 234 та ін.; XIV. 68; XV. 58, 100 та ін.; XVII. 118; XXII, 227; XXIII. 218.

Закінт — острів в Іонійському морі на південь від Сами й Ітаки, недалеко від берегів Еліди. — І. 246; IX. 24; XVI. 123, 250; XIX. 131.

Зевс — верховний бог, батько і володар усіх грецьких богів, син Кроноса і Реї, тому його часто називали Кронідом; бог неба, грому й блискавки. Ім’я Зевса з різними епітетами зустрічається багато разів у всіх піснях “Одіссеї”.

Зет — син Зевса й Антіопи, що разом із своїм братом Амфіоном заснував місто Фіви. — XI. 262; XIX. 522.

Зефір — західний теплий вітер, що приносить дощі. — II. 421; IV. 401, 567; V. 295, 332; VII. 119; X. 25; XII. 289 та ін.; XIV. 458; XIX. 206.

Ідоменей — син Девкаліона, володар критського міста Кноса, вождь критян у троянському поході. — III. 191; XIII. 260; XIV. 237, 382; XIX. 181 та ін.

Ікарій — брат Тіндарея, батько Пенелопи та Іфтіми. — І. 329; II. 52, 133; IV. 797, 840; XI. 446; XVI. 435; XVII. 562; XVIII. 159, 245 та ін.; XIX. 375, 546; XX. 388; XXI. 2, 321; XXIV. 195.

Ікмалій — тесляр ітакійський. — XIX. 57.

Іл — син Мермета, володар міста Ефіри в Еліді. — І. 259, 263.

Іліон — друга назва Трої за ім’ям її засновника їла, сина Троя і річкової німфи Каллірої. — II. 18, 172; VIII. 493, 582 та ін.; IX. 39; XI. 169 та ін.; XIV. 71, 238; XVII. 104, 294; XVIII. 253; XIX. 126, 260 та ін.; XXIII. 19; XXIV. 117.

Ілітія — дочка Гери, богиня пологів. — XIX. 188.

Іно — дочка Кадма, що стала морською богинею Левкотеєю; під час морської бурі подала Одіссеєві рятівну намітку. — V. 334, 461.

Іолк (Йолк) — місто в Фессалії, звідки почався похід аргонавтів. — XI. 257.

Ір — прізвисько жебрака Арнея, що розпочав бійку з Одіссеєм; в переносному розумінні — бідняк. — XVIII. 6, 95, 233, 333 та ін.

Ісмар — місто кіконів у Фракії. — IX. 40, 198.

[554]

Ітак — герой-епонім (той, що дає ім’я) острова Ітаки. — XVII. 207.

Ішака — вітчизна Одіссея, за Гомером, крайній західний з грецьких островів; можливо — це сучасна Кефалленія або якийсь інший великий острів в Іонійському морі. Згадується дуже часто — мало не в усіх піснях “Одіссеї”.

Ітіл — син Аедони (див. це слово). — XIX. 522.

Іфікл — син Філака з Філаки Фессалійської, учасник походу аргонавтів; бігав так швидко, що міг пробігти полем, не зачепивши жодного колоска, міг ходити по воді; мав череду биків, яких подарував Меламподові. — XI. 290, 296.

Іфімедея — дружина Алоея, мати гігантів Ота й Ефіальта. — XI. 305.

Іфіт — син Евріта, друг Одіссея. — XXI. 14, 22 та ін.

Іфтіма — сестра Пенелопи, дружина Евмела. — IV. 797.

Кавкони — одне з найдавніших грецьких племен, що жили в Пелопоннесі. — III. 366.

Кадм — міфічний засновник Фів семибрамних у Беотії; йому приписувалось також запровадження в Греції фінікійського алфавіту. — V. 333.

Кадмеї — нащадки Кадма, тобто фіванці. — XI. 276.

Каліпсо — німфа острова Огігії, дочка Атланта, що сім років затримувала в себе Одіссея. — І. 14; IV. 557; V. 14, 116, 202 та ін.; VII. 245, 254; IX. 29; XII. 389, 448; XVII. 143; XXIII. 333.

Кассандра — дочка Пріама; відкинула кохання Аполлона, який наділив її даром пророкування, і він зробив так, що їй ніхто не вірив. При розподілі троянської здобичі дісталась Агамемнону і разом з ним загинула в Мікенах від руки Клітемнестри й Егіста. Міф про Кассандру ліг в основу трилогії Есхіла “Орестея”, а також драми Лесі Українки “Кассандра”. — XI. 421.

Кастор — а) син Тіндарея й Леди, один з братів Діоскурів — див. прим, до XI. 299 — 300; б) син Гілака, вигаданий батько Одіссея. — XIV. 204.

Кентаври — міфічне плем’я напівлюдей-напівконей. — XXI. 295, 303 (див. прим, до цих рядків).

Кери — втілення смерті, крилаті жіночі духи, діти ночі, що хапають людську душу в момент, коли вона розлучається з тілом; часом [555] Керами називали ерінній. — II. 316, 352; III. 410; V. 387; VI. 11; XII. 157; XIV. 207; XV. 275; XVII. 547; XIX. 558; XXII. 66 та ін.

Кетеї— плем’я, що жило в Місії, північно-західній частині Малої Азії. — XI. 520.

Кефаленяни — грецьке населення Ітаки, Сами й Закінту та прилеглої до цих островків частини суходолу. — XX. 210; XXIV. 355, 377, 429.

Кідони (кідоняни) — плем’я, що жило на острові Криті. — НІ. 292; XIX. 176.

Кіклопи (циклопи) — міфічні одноокі велетні, що жили, як вважали античні коментатори Гомера, на острові Сицилії. — І. 70; VI. 5; VII. 206; IX. 106, 275, 357 та ін.

Кікони — фракійські союзники троян. — IX. 47 та ін.

Кіллена — гірська місцевість в Аркадії, батьківщина Гермеса. — XXIV. 1.

Кімерійці — народ, що жив, за уявленням стародавніх греків, в країні вічної темряви, далеко на півночі, куди не сягає сонячне світло. — XI. 14.

Кіпр — острів у східній частині Середземного моря біля берегів Кілікії та Сирії, давній центр культу Афродіти. — IV. 83; VIII. 362; XVII. 442 та ін.

Кіркея (Цирцея) — дочка Геліоса й Океанової дочки Перси, сестра колхідського володаря Еета; лиха чарівниця, що жила на острові Ееї; супутників Одіссея обернула на свиней, а його самого цілий рік затримувала на своєму острові; породила від нього сина Телего-на. — VIII. 448; IX. 31; X. 135, 211, 308, 426, 501 та ін.; XI. 6 та ін.; XII. 9, 148, 273 та ін.; XXIII. 321.

Кітери — острів біля берегів Пелопоннесу (IX. 81), відомий храмом Афродіти, яку називали через це Кіферською, або Кітереєю. — VIII. 288; XVIII. 193.

Клімен — тесть Нестора, батько його дружини Еврідіки. — III. 452.

Клімена — мати Іфікла. — XI. 326.

Клітемнестра (Клітеместра) — дружина Агамемнона, дочка Леди й Тіндарея. — III. 265; XI. 422 та ін.

Клітій — батько Пірея, Телемахового друга. — XV. 540.

Клітоней — син Алкіноя, кращий з бігунів феакійських. — VIII. 119, 123.

[556]

Кнос — місто на острові Криті, столиця міфічного володаря Міно-са, з славетним лабіринтом. Розкопками в Кносі відкрито пам’ятки стародавньої високої культури, яку назвали мінойською. — XIX. 178.

Кокіт (Коцит) — ріка в підземному царстві, притока Стіксу. — X. 514.

Кратеїда — мати Скілли. — XII. 124.

Креонт — володар фіванський, батько Мегари, що стала дружиною Геракла. — XI. 269.

Кретей — фессалійський володар, син Еола, чоловік Тіро. — XI. 237, 258.

Крит — великий острів у Середземному морі, центр стародавньої культури, що існувала задовго до гомерівської епохи. — III. 191, 291; XI. 322; XIII. 256; XIV. 199, 300 та ін.; XVI. 62; XVII. 523; XIX. 173 та ін.

Кронід, або Кроніон — син Кроноса, Зевс, — часто згадується під цим ім’ям у багатьох піснях “Одіссеї”.

Кронос — один з титанів, яких Гея — Земля, породила від Урана — Неба; скинувши батька, Кронос став царювати над світом. За його влади настав золотий вік. Боячись, що хтось із дітей скине його, Кронос ковтав їх, як тільки вони народжувались. Тільки новонародженого Зевса Гея, богиня-мати, сховала в печері на острові Криті, давши замість нього Кроносові проковтнути камінь. Пізніше Зевс скинув Кроноса, визволив з його утроби поглинутих братів і сестер і, перемігши титанів, став владарювати світом. — XXI. 415.

Круни — місцевість у південній Еліді, відома своїм джерелом. — XV. 295.

Ктесій — володар острова Сирії, син Ормена, батько свинопаса Евмея. — XV. 414.

Ктесіпп — один з Пенелопиних женихів, з острова Сами. — XX. 288 та ін.; XXII. 279 та ін.

Ктімена — сестра Одіссея, що була видана заміж на острів Саму. —

363, 367.

Лаерк — коваль-золотар у Пілосі. — III. 425. Лаерт — Одіссеїв батько, син Аркесія. — І. 188, 430; II. 99; IV. 111, 555, 738 та ін.; VIII. 18; IX. 505; XIV. 9, 173, 451; XV. 353, 483;

XVI. 118, 302 та ін.; XIX. 144; XXII. 185, 335 та ін.; XXIV. 134, 206, 327, 498 та ін.

Лаертід — син Лаерта, тобто Одіссей. — IV. 555; V. 203; IX. 19, 505; X. 401 та ін; XI. 60, 617 та ін.; ХНІ. 375; XIV. 486; XVI. 167 та ін.

[557]

Лакедемон, або Лаконіка — область на південному сході Пелопоннесу; в Гомера також головне місто Лаконіки — Спарта, де владарював Менелай. — III. 326; IV. 1, 313, 702; V. 20; XIII. 414 та ін.; XV. 1; XVII. 121; XXI. 13.

Лам — засновник лестригонського міста Телепіла. — X. 82.

Ламп (світлий) і Фаетон (сяючий) — світлосяйні коні золото-шатної Еос-Зоряниці. — XXIII. 245.

Лампетія — одна з геліад (дочок Геліоса), разом із сестрою Фа-етусою пасла батькові стада на острові Трінакії. — XII. 132, 375.

Лаодамант — син Алкіноя. — VII. 170; VIII. 117, 207 та ін.

Лапіти — міфічне войовниче плем’я, що жило в Фессалії, на півночі Греції. — XXI. 295.

Левкадська скеля — при вході до підземного царства мертвих. — XXIV. 11.

Левкотея — див. Іно.

Леда — дружина Тіндарея, мати Клітемнестри і Єлени та синів Кастора і Полідевка. Захоплений красою Леди, Зевс з’явився їй в образі лебедя, коли вона купалась в річці Евроті; після цього Леда знесла два яйця, з одного вилупилась Єлена Троянська, з другого — брати Діоскури (чи один з них — Полідевк). З міфом про знесене Ледою яйце пов’язується вислів “з яєць Леди”, тобто з самого початку. — XI. 298.

Лемнос — острів (з однойменним містом) в Егейському морі, де, за переказом, була Гефестова кузня, центр його культу. — VIII. 283, 301.

Леод — син Ойнопа, один з женихів Пенелопи. — XXI. 144; XXII. 310.

Леокріт — син Евенора, один з Пенелопиних женихів. — II. 242; XXII. 294.

Лесбос — острів у північно-східній частині Егейського моря. — III. 169; IV. 342; XVII. 133.

Лестригони — міфічне плем’я велетнів-людоїдів. — X. 81 та ін.; XXIII. 318.

Лето (Латона) — титаніда, Зевсова дружина, що породила від нього Аполлона й Артеміду. — VI. 106; XI. 318, 580.

Лівія — первісна назва всієї Африки, згодом — країна в Північній Африці на захід від Єгипту. — IV. 85; XIV. 295.

[558]

Лотофаги — казкове плем’я, що нібито жило в Лівії й живилося лотосом. Люди, які покуштують лотоса, забувають минуле; звідси країна лотоса, або земля лотофагів, — край, де забуваються печалі. — IX. 84, 91 та ін.; XXIII. 311 (див. також прим, до IX. 101).

Малея — мис на півдні Пелопоннесу. — III. 287; IV. 514; IX. 80; XIX. 186.

Мантій — син віщуна Мелампода. — XV. 242, 249.

Марафон — місто на узбережжі Аттіки, недалеко від Афін. — VII. 80.

Марон — син Еванта, жрець Аполлона в Ісмарі. — IX. 197.

Мастор — батько віщуна Галіферса. — II. 158; XXIV. 452.

Мегапент — син Менелая від рабині. — IV. 11; XV. 100, 121 та ін.

Мегара — дочка Креонта, Гераклова дружина. — XI. 269.

Медонт — окличник на острові Ітаці. — IV. 677, 711 та ін.; XVI. 252, 412; XVII 172; XXII. 357 та ін.; XXIV. 439 та ін.

Мелампод — віщун з Пілоса, родоначальник багатьох ворожбитів. — XV. 225, 231 (див. прим, до XI. 287 — 297).

Меланей — батько жениха Амфімедонта. — XXIV. 103.

Меланта — дочка Одіссеєвого слуги Долія. — XVIII. 321 та ін.; XIX. 65.

Мелантій, або Меланте’й — син Долія, пастух кіз, невірний слуга Одіссеїв. — XVII. 212, 369 та ін.; XX. 173, 255; XXI. 175, 265 та ін.; XXII. 135, 182, 474 та ін.

Мемнон — син розоперстої Еос, богині світанку, і ефіопського володаря Тітона; велетень надзвичайної сили, в кінці Троянської війни прийшов на допомогу троянцям; був убитий Ахіллом. — XI. 522.

Менелай — син Атрея, молодший брат Агамемнона, володар Спарти. Після викрадення його дружини Єлени Парісом зібрав ахейське військо в троянський похід. Після зруйнування Трої вернувся з Єленою в Спарту. В переносному розумінні — чоловік, обманутий дружиною. — І. 285; III. 141, 249, 311 та ін.; IV. 2, 116, 203, 307, 561 та ін.; VIII. 518; XI. 460; XIII. 414 та ін.; XIV. 470; XV. 4, 97, 167 та ін.; XVII, 76, 116 та ін.; XXIV. 116.

Мент — син Анхіала, вождь тафійців, Одіссеїв друг, що його вигляд прибирає Афіна на початку “Одіссеї”. — І. 105, 180, 418.

[559]

Ментор — син Алкіма, товариш і друг Одіссея; вирушаючи в троянський похід, Одіссей доручив йому доглядати свій дім і виховувати Телемаха. В вигляді Ментора Афіна допомагає Телемахові шукати батька. Завдяки романові французького письменника Фе-нелона “Пригоди Телемаха”, ім’я Ментора набуває особливої популярності в XVIII ст. як синонім авторитетного наставника; звідси й пізніший вислів — менторство, менторський (тобто повчальний) тон. — II. 225, 401 та ін.; III. 22, 240; IV. 654; XVII. 69; XXII. 206, 235 та ін.; XXIV. 446, 503 та ін.

Мера — супутниця Артеміди, убита нею після того, як породила (від Зевса) Локра, родоначальника ахейського племені локріян. — XI. 326.

Месавлій — невільник, куплений Евмеєм у тафіян. — XIV. 449, 455.

Мессена — головне місто Мессенії. — XXI. 15, 18.

Мікена — а) дочка аргоського героя Інаха. — II. 120; б) Мікени за гомерівських часів — головне місто Арголіди, де володарем був Агамемнон; один з центрів стародавньої культури. — III. 305; XXI. 108.

Мімант — малоазійське передгір’я проти острова Хіосу. — III. 172.

Мінос — син Зевса й Європи, мудрий і справедливий правитель острова Криту, після смерті став суддею мертвих. Міф про Міноса був основою трагедії Евріпіда “Критяни”, що не збереглася. — XI. 322, 568; XVII. 523; XIX. 179.

Мірмідоняни — фессалійське плем’я, вождем якого був Ахілл. — III. 188; IV. 8; XI. 495.

Мойри — богині людської долі. (Див. прим, до VII. 197).

Музи — дочки Зевса й богині пам’яті Мнемосіни, що живуть на горі Парнасі, покровительки різних видів мистецтва; на початку “Одіссеї” це одна (І. 1; VIII. 63, 73, 480, 488), а в останній пісні (XXIV. 60, див. примітку) — всі дев’ять богинь музики й поетичної творчості, імен яких Гомер, проте, не називає.

Мулій — окличник з острова Дуліхію, товариш жениха Амфіно-ма. — XVIII. 424.

Навболід — син Навбола Евріал. — VIII. 115.

Навсікая — дочка феакійського вождя Алкіноя; в післягомерів-ських міфах — дружина Телемаха, героїня Софоклової трагедії, що не збереглася. — VI. 17, 101, 213 та ін.; VII. 12; VIII. 458, 464.

[560]

Навсітой — вождь феаків, син Посейдона, батько Алкіноя. — VI. 7; VII. 56 та ін.; VIII. 564.

Навтей — один з юнаків феакійських. — VIII. 112.

Неера — мати Лампетії й Фаетуси. — XII. 133.

Нейон — вкрита лісом гора на Ітаці. — І. 186; III. 81.

Нелей — пілоський володар, син Посейдона і Тіро, батько Не-стора, брат Пелія. — III. 4, 409; XI. 254, 282 та ін.; XV. 229 та ін.

Нелід (або Нелеіад) — син Нелея, тобто Нестор. — III. 465; IV. 639.

Неоптолем — син Ахілла, учасник Троянської війни, без якого вона, за провіщенням богів, не могла закінчитись. — XI. 506.

Нерік — кефаленське місто на острові Левкаді. — XXIV. 378.

Неріт — названа за ім’ям одного з синів Птерелая (див. прим, до XVII. 207) гора на Ітаці. — IX. 22; XIII. 351.

Нестор — пілоський володар, син Нелея і Хлоріди, чоловік Еврі-діки, від якої мав сім синів і двох дочок; учасник походу аргонавтів; дожив до глибокої старості і в часи Троянської війни владарював уже над третім поколінням людей. В переносному розумінні — мудрий старець, досвідчений порадник. — І. 284; III. 17, 102, 202, 345, 405 та ін.; IV. 21, 161, 209, 303, 488 та ін.; XI. 286, 512; XV. 5, 144 та ін.; XVII. 109; XXIV. 52.

Несторід — син Нестора, тобто Пісістрат. — XV. 6, 44, 195, 215 та ін.

Німфи — прекрасні напівбогині, втілення сил природи. (Див. прим, до VI. 105.)

Ніс (Нісій) — батько Амфінома, жениха з острова Дуліхію. — XVI. 395; XVIII. 127. 413.

Ноемон — багатий ітакієць. — II. 386; IV. 630 та ін.

Нот — південний вітер. — III. 296; V. 331; XII. 289, 326 та ін.

Огігія — міфічний острів німфи Каліпсо. — І. 85; VII. 244 та ін.; XII. 448; XXIII. 333.

Одіссей — володар острова Ітаки, син Лаерта й Антіклеї, один з учасників Троянської війни, основний герой “Одіссеї” — розповіді про його блукання та пригоди, що вимагали хитрості та винахідливості. Образ Одіссея відбито також у трагедіях Софокла “Філоктет”, “Еант”, Евріпіда — “Іфігенія в Тавріді” та ін. В переносному розумінні [561] одіссея — повне пригод блукання. Ім’я Одіссея згадується з багатьма епітетами в усіх піснях поеми.

О’ікл — син віщуна Антіфата, батько Амфіарая. — XV. 243.

Ойноп — батько жениха Леода. — XXI. 144.

Океан — ріка, що омиває всю землю й відділяє її від потойбічного світу; з Океану сходять і в нього заходять всі небесні світила, крім сузір’я Великої Ведмедиці (Воза), що ніколи не купається в водах Океану. На берегах його, край світу, живуть щасливі ефіопи та вкриті вічною темрявою кімерійці. — IV. 568; V. 275; X. 508 та ін.; XI. 13, 158, 638; XII. 1; XIX. 434; XX. 65; XXII. 197; XXIII. 244, 347; XXIV. 11. — Як втілення божества Океан у Гомера — прабатько всіх богів і титанів, зокрема — батько Перси, матері Еета і Кіркеї. — X. 139.

Окіал — один з юнаків феакійських. — VIII. 111.

Олімп — священна гора греків у Північній Фессалії, оселя олімпійських богів. В переносному розумінні олімпом називають верховне зібрання, вищу раду. — І. 27; VI. 42-46, 240; VIII. 331; X. 307; XI. 313; XII. 337; XIV. 394; XV. 43; XVIII. 180; XIX. 43; XX. 55, 103; XXIV. 351 та ін.

Онеторід — син Онетора, Фронтій. — III. 281.

Опс — син Пейсенора, батько Евріклеї, Одіссеєвої няні. — І. 429; II. 347; XX. 148.

Орест — герой аргоських міфів, син Агамемнона і Клітемнест-ри; убив свою матір та її коханця Егіста, мстячись за вбивство Агамемнона. Міф про Ореста лежить в основі трилогії Есхіла “Орес-тея”, трагедії Софокла “Електра”, трагедій Евріпіда “Орест”, “Іфігенія в Тавріді”, “Електра”. — І. 30, 298; III. 307; XI. 461.

Ори — богині порядку в природі і зміни часів року. — X. 469; XI. 295.

Оріон — міфічний велетень-мисливець, якого покохала розоперста Еос, а заздрі боги звеліли Артеміді за те його вбити. Після смерті Оріон став сузір’ям. — V. 121, 274; XI. 310, 572.

Ормен — батько Ктесія, дід Евмея. — XV, 414.

Ортігія — давня назва острова Делосу, що вважався вітчизною Артеміди. — V. 123; XV. 404.

Ортілох — син Алфея, батько Діокла. — III. 489; XV. 187; XXI. 15.

Орхомен — головне місто племені мінійців у Беотії. — XI. 284, 459; треба відрізняти від міста Орхомена в Аркадії.

[562]

Осса — а) Поголоска, Зевсова вісниця. — І. 282; II. 216; XXIV. 413; б) гора біля Олімпу. (Див. прим, до XI. 315.) От — велетень, брат Ефіальта. — XI. 308.

Паллада Афіна — Афіна. З цим подвійним ім’ям згадується. — І. 125, 252 та ін.; II. 405; III. 29, 222 та ін.; IV. 288, 828; VI. 233, 328; VII. 37; VIII. 7; XI. 547; XIII. 189, 300 та ін.; XV. 1; XVI. 297; XVIII. 235; XIX. 33; XX. 345; XXIII. 160; XXIV. 520.

Пандарей — батько Аедони, що в безумстві вбив свого сина Ітіла. — XIX. 518; XX. 66.

Панопей — місто у Фокіді. — XI. 581.

Парнас — гора, на схилах якої стояло місто Дельфи з храмом Аполлона і дельфійським оракулом, оселя муз. В переносному розумінні — творча співдружність поетів. — XIX. 394, 431 та ін.; XXI. 220; XXIV. 332.

Патрокл — найближчий друг Ахілла, що виховувався разом з ним у домі Пелея; загинув під Троєю від руки Гектора; міф про нього розповідається в “Іліаді”. — III. ПО; XI. 468; XXIV. 16, 77 та ін.

Пафос — місто на острові Кіпрі із славнозвісним вівтарем Афро-діти Кіпріди. — VIII. 363.

Пеан — лікар богів олімпійських. — IV. 232.

Пейсенор — а) ітакійський окличник. — II. 38; б) батько Опса, дід Евріклеї. (Див. Опс.)

Пелазги — найдавніші жителі Еллади. — XIX. 177.

Пелей — фессалійський герой, син егійського володаря Еака, брат Телемона; від шлюбу Пелея з морською богинею Фетідою народився Ахілл; Пелей брав участь у поході аргонавтів, у Геракловім поході на Трою, пережив Троянську війну і вмер у глибокій старості на вигнанні. — XI. 505 та ін.

Пелеїд — син Пелея, тобто Ахілл. — V. 310; VIII. 75;. XI. 467 та ін.; XXIV. 15, 23 та ін.

Пелій — син Посейдона і Тіро, брат Нелея, володар Пілосу. — XI. 254.

Пеліон — гора в Фессалії. (Див. прим, до XI. 315-316.)

Пенелопа — дочка Ікарія і німфи Перібої, Одіссеєва дружина, ідеал жіночого благородства і подружньої вірності. — І. 223, 329; II. 121, 274; IV. 111, 675, 721, 804 та ін.; V. 217; XI. 446; XIII. 406; XIV. [563] 172, 373; XV. 41, 314; XVI. 130, 303, 409 та ін.; XVII. 36, 162, 390, 528 та ін.; XVIII. 159, 245 та ін.; XIX. 53, 103, 308, 476 та ін.; XX. 388; XXI. 2, 158, 311 та ін.; XXII. 425, 482; XXIII. 5, 104, 256 та ін.; XXIV. 194, 294 та ін.

Перея — місцевість на північ від Олімпу, батьківщина Орфея і улюблене місце перебування муз. — V. 50.

Перібоя — дочка вождя гігантів Еврімедонта і мати Навсітоя, владаря феаків. — VII. 57.

Періклімен — брат Нестора, син Нелея і Хлоріди. — XI. 286.

Перімед — один із супутників Одіссея. — XI. 23; XII. 195.

Перо — дочка Нелея і Хлоріди, сестра Нестора і Періклімена. — XI. 287.

Перса — дочка Океану, дружина Геліоса, мати Еета і Кіркеї. — X. 139.

Персей — син Нестора. — III. 414, 444.

Персефона — дочка Деметри, богиня рослинності і земної родючості, викрадена Аїдом-Плутоном, стала його дружиною і володаркою підземного царства мертвих. — X. 491, 509 та ін.; XI. 47, 213, 386 та ін.

Пілос — а) область у південній частині Пелопоннесу, де владарював Нестор. — І. 93; II. 214, 308 та ін.; III. 182; IV. 598, 702 та ін.; V. 20; XI. 257, 459 та ін.; XIII. 274; XIV. 180; XV. 42, 226, 541 та ін.; XVI. 24, 131 та ін.; XVII. 42, 109; XXIV. 152, 430; б) головне місто Пілоської області, засноване Нелеєм, отже, відоме під назвою Піло-са Нелейського. — І. 284; III. 4, 485 та ін.; IV. 639; XV. 193, 216; XXI. 108.

Пірей — син Клітія, друг і супутник Телемаха в його подорожі до Пілосу. — XV. 540, 544; XVII. 55, 71 та ін.; XX. 372.

Пірітой — син Зевса, вождь лапітів. — XI. 631; XXI. 296 та ін.

Піріфлегетон — ріка в підземному царстві мертвих, притока Ахе-рону. — X. 513.

Пісандр — один із женихів Пенелопи. — XVIII. 299; XXII. 243 та ін.

Пісістрат — син Нестора, супроводив Телемаха в подорожі до Фер Мессенських та до Лакедемону. — III. 36, 400 та ін.; IV. 155; XV. 6, 131 та ін.

Піфія — старовинний храм з оракулом Аполлона в Дельфах біля гори Парнасу. — VIII. 79.

[564]

Плеяди — сім дочок Атланта й океаніди Плейони, що, вражені смертю сестер, покінчили з собою й були обернені в семизір’я Стожари (недалеко від Оріону). — V. 272.

Поліб — а) житель Фів. — IV. 126; б) феак. — VIII. 373; в) батько Еврімаха, жениха Пенелопи. — XV. 519; XVI. 345, 434; XVIII. 349; XX. 359; XXI. 320; г) один з Пенелопиних женихів. — XXII. 243, 284.

Полідамна — дружина єгиптянина Фтона, що від неї Єлена придбала цілюще зілля. — IV. 228.

Полідевк — один з братів Діоскурів. (Див. прим, до XI. 299-300.)

Полікаста — Несторова донька. — III. 464.

Поліктор — а) брат Ітака, родоначальника ітакійців. (Див. прим, до XVII. 207); б) батько Пісандра, жениха Пенелопи. — XVIII. 299: XXII. 243.

Поліней — син Тектона, батько феака Амфіала. — VIII. 114.

Поліпемон — вигадане ім’я Одіссеєвого діда. — XXIV. 305.

Політ — один із супутників Одіссея, обернутих Кіркеєю у свиней. — X. 224.

Поліфем — син Посейдона і німфи Фооси, одноокий кіклоп, осліплений Одіссеєм. — І. 69; II. 20; IX. 296, 403, 502 та ін.; X. 200, 435; XII. 210; XX. 19; XXIII. 312.

Поліферс — батько жениха Ктесіппа. — XXII. 287.

Поліфід — син Мантія, внук ворожбита Мелампода. — XV. 249, 252.

Понтей — один з юнаків феакійських. — VIII. 113.

Понтоной — окличник Алкіноя. — VII. 179; VIII. 65; XIII. 50 та ін.

Посейдон — син Кроноса і Реї, брат Зевса, бог землі й земної родючості, земледержець, пізніше — бог морів, землі потрясатель, якого уявляли в вигляді озброєного тризубцем могутнього старця. У Троянській війні підтримував греків, по її закінченні довго переслідував Одіссея за осліплення свого сина Поліфема. — І. 20, 68 та ін.; III. 43, 178 та ін.; IV. 386, 500; V. 339, 446; VII. 61, 271; VIII. 322, 565 та ін.; IX. 283, 412, 526 та ін.; XI. 130, 252, 399 та ін.; XIII. 146, 341 та ін.; XXIII. 234, 277; XXIV. 109.

Поянт — батько Філоктета. — III. 190.

Пріам — син Лаомедонта, останній володар Трої, глибокий старець, батько п’ятдесяти синів і багатьох дочок, з числа їх найбільш відомі — Гектор, Паріс, Кассандра. Про долю Пріама та його смерть розповідається в трагедії Евріпіда “Троянки” та в Вергілієвій “Енеїді”. [565] В переносному розумінні Пріам — багатодітний батько. — III. 107, 130; V. 106; XI. 422, 533; XIII. 316; XIV. 241; XXII. 230.

Прімней — один з юнаків феакійських. — VIII. 112.

Прокріда — донька Еретея, родоначальника афінян. — XI. 321.

Прорей — один із юнаків феакійських. — VIII. 113.

Яротей — підлеглий Посейдонові морський старець, що міг набирати вигляду різних істот і мав дар провидіння й пророкування. — IV. 365, 385.

Псірія — невеличкий острів між Лесбосом і Хіосом. — III. 171.

Птерелай — син Посейдона, володар тафіян.

Радамант — син Зевса і Європи, брат Міноса, один з трьох суддів у підземному царстві мертвих. — IV. 564; VII. 323.

Рейтра — гавань на острові Ітаці. — І. 186.

Рексенор — брат Алкіноя і батько Арети. — VII. 64. (Див. прим, до VII. 146.)

Салмоней — син бога вітрів Еола, фессалійський володар, батько Тіро, що була матір’ю Пелея й Нелея; видаючи себе за Зевса, роз’їжджав на колісниці з гуркотом котлів та блиском факелів, що мали імітувати грім та блискавку, і за це зухвальство був убитий Зев-сом. — XI. 236.

Сама — острів недалеко від Ітаки, частина Одіссеєвих володінь. — І. 246; IV. 671, 845; IX. 24; XV. 29, 367; XVI. 123, 249; XIX. 131; XX. 288.

Сирени — казкові напівжінки-напівптахи, що заманювали своїми співами моряків, які ставали таким чином їх здобиччю. — XII. 39, 159 та ін.; XXIII. 326.

Сирія — острів на захід від Ортігії, батьківщина Евмея. — XV. 403.

Сідон — велике торговельне місто в Фінікії, яку називали також Сідонією, а фінікійців — сідонянами. — IV. 84, 618; XV. 117,415 та ін.

Сізіф — син Еола, засновник і володар Корінфа, якому пощастило обманути саму смерть і якийсь час тримати її в полоні. За це Сізіф був змушений в Аїді вічно викочувати на гору великий камінь, який зараз же скочувався вниз. Звідси і крилатий вислів “сізіфів труд”, що означає безконечну й безрезультатну працю. — XI. 593.

[566]

Сіканія — острів Сицилія, Сікелія — грецька назва Сицилії, сіка-ни та сікелійці — його жителі. — XX. 383: XXIV. 211, 307 та ін.

Сінтіяни — жителі острова Лемносу. — VIII. 294.

Скелі блуденні — див. прим, до XII. 61.

Скілла — міфічне морське страховисько з шістьома парами ніг і шістьома собачими головами; жила навпроти Харібди в печері біля морської протоки між Італією та Сіціліею. В переносному розумінні “опинитися поміж Скіллою та Харібдою” означає зазнати небезпеки з різних боків. — XII. 85, 108, 223, 310, 430 та ін.; XXIII. 328.

Скіра — острів в Егейському морі. — XI. 509.

Солімські пагорки — узвишшя в Лікії, на заході Малої Азії, за назвою войовничого племені солімів. — V. 283.

Спарта, або Лакедемон — столиця Менелая і Єлени. — І. 93; II. 214 та ін.; IV. 10; XI. 460; ХНІ. 412.

Стікс — річка в підземному царстві Аїда; її водами клянуться боги. — V. 185; X. 514.

Стратій — син Нестора. — НІ. 413, 439.

Суній — мис на південному сході Аттіки. — III. 278.

Схерія — міфічний острів, на якому жили феаки; деякі дослідники ототожнюють його з сучасним островом Корфу. — V. 34; VI. 8; VII. 79; ХНІ. 160.

Тайгет — гірське пасмо в Лакедемоні. — VI. 103.

Тантал — син Зевса, дід Атрея, володар малоазійського міста Сіпіла (у Фрігії); зловживав довірою богів, розголошував їх таємниці; бажаючи вивірити всевідання богів, подав їм на бенкеті мясо із свого сина Пелопса; боги воскресили юнака, а Тантал був приречений на вічні муки голоду і спраги та постійного страху бути роздушеним навислою над ним скелею. Звідси вислів “танталові муки”. — XI. 582.

Тафос — невеличкий острівець в Іонійському морі біля берегів Акарнанії; тафіяни — жителі цього острова, відомі як морські розбійники. — І. 105, 417 та ін.; XIV. 452; XVI. 426.

Тектонід — син Тектона, Поліней, батько феака Амфіала. — VIII. 114.

Теламон — саламінський володар, батько Еанта великого. — XI. 553.

Телем — син Еврімія, віщун у кіклопів. — IX. 509.

[567]

Телемах — син Одіссея й Пенелопи, вихований Ментором, в образі якого Афіна допомагала Телемахові під час шукань батька. Міф про Телемаха ліг в основу роману французького письменника XVII — XVIII ст. Фенелона “Пригоди Телемаха”. Ім’я його згадується багато разів — майже в усіх піснях “Одіссеї”.

Телепіл — місто лестригонів. — X. 81; XXIII. 318.

Телеф — кетейський володар, батько Евріпіла. — XI. 519.

Темеса — місто на Кіпрі, відоме мідними копальнями. — І. 184.

Тенед — острів в Егейському морі, недалеко від Трої. — III. 159.

Теоклімен — ворожбит, правнук Мелампода. — XV. 256, 508 та ін.;ХУІІ. 151.; XX. 350таін.

Терпій — батько співця Фемія. — XXII. 330.

Тесей — аттічний герой, син афінського володаря Егея; багатьма подвигами, подібно до Геракла, очистив рідну землю від страховиськ і розбійників; найбільше вславився перемогою над Мінотавром (напівлюдиною-напівбиком), який щороку вимагав у жертву сім афінських юнаків та сім дівчат; убивши Мінотавра, що жив у лабіринті на острові Криті, Тесей з допомогою Аріадниної нитки вийшов з лабіринту і після смерті Егея став володарем Афін. — XI. 323, 631.

Тідей — батько Діомеда, упокірника коней. — III. 167.

Тіндарей — чоловік Леди, що була матір’ю Клітемнестри, Єлени, Кастора й Полідевка. — XI. 298; XXIV. 199.

Тіресій — фіванський сліпий ворожбит, що викрив злочин царя Едіпа; в “Одіссеї” виступає його душа в А’іді. — X. 492, 524 та ін.; XI. 32, 139, 479 та ін.; XII. 267; XXIII. 251, 323.

Тіро — мати Нелея й Пелея. — II. 120; XI. 235 та ін.

Тітій — велетень, син Геї — Землі; за намагання зневажити Геру був покараний вічними муками в Аїді. — VII. 324; XI. 576.

Тіфон — коханець розоперстої Еос. (Див. прим. V. 1.)

Трінакія — міфічний острів, на якому паслись корови Геліоса. (Див. прим, до XI. 107.) — XII. 127, 135; XIX. 275.

Трішогенея — народжена біля Трітону, лісового потоку в Беотії, епітет Афіни. (Див. прим, до НІ. 378.)

Троя — інша назва міста Іліона, за яке точилась Троянська війна. — І. 2, 210, 326 та ін.; III. 85, 220, 256 та ін.; IV. 6, 99 та ін.; V. 39, 307; VIII. 219, 502; IX. 38, 259; X. 40, 332; XI. 160, 510 та ін.; XII. [567] 189; XIII. 137, 248, 315 та ін.; XVII. 314; XVIII. 259, 266; XIX. 8; XXIV. 27 та ін.

Трояни (або троянці) — осельники Трої. — І. 237; НІ. 86, 100 та ін.; IV. 254, 273 та ін.; V. 309; VIII. 82, 504 та ін.; XI. 169, 532 та ін.; XII. 190; XIV. 367; XVII. 119; XVIII. 261; XXII. 36; XXIV. 27 та ін.

Фаетон — див. Ламп.

Фаетуса — див. Лампетія.

Фарос — невеличкий острів у гирлі ріки Нілу. — IV. 355.

Феаки (феакійці) — міфічне плем’я, що жило на острові Схерії. — V. 35, 280, 345 та ін.; VI. З, 114, 202 та ін.; VII. 11, 108, 315 та ін.; VIII. 5, 108, 201, 368, 428, 535 та ін.; XI. 336 та ін.; XIII. 12, 121, 204, 302 та ін.; XVI. 227; XIX. 279; XXIII. 338.

Феб (блискучий) — друге ім’я Аполлона. — III. 279; VIII. 80 та ін.

Федім — сідонський володар. (Див. прим, до IV. 617.)

Федон — володар феспротійський, друг Одіссея. — XIV. 316; XIX. 287.

Федра — дружина Тесея, закохана в свого пасинка Іполита; коли він відкинув її кохання, звела на нього наклеп і домоглася його смерті; покінчила самогубством. — XI. 321.

Феміда — дочка Урана й Геї, богиня справедливості. — II. 68.

Фелій — син Терпія, ітакійський співець. — І. 153, 337; XXII. 331 та ін.

Ферет — син Кретея й Тіро, брат Есона й Амітаона. — XI. 259.

Фери — а) місто в Мессенії. — III. 488; XV. 186; б) місто в Фес-салії. — IV. 798.

Феспроти — грецьке плем’я, що жило в північно-західній частині Греції. — XIV. 315 та ін.; XVI. 65, 427; XVII. 526; XIX. 271 та ін.

Фест — місто в південній частині острова Криту, один з центрів стародавньої мінойської культури. — НІ. 295.

Фетіда — дочка Нерея й Доріди, мати Ахілла, керівниця хору нереїд. На весілля Фетіди і смертного Пелея запрошені були всі боги, крім Еріди, богині розбрату; Еріда помстилась, підкинувши гостям яблуко з написом “найгарнішій”, що й стало “яблуком розбрату” і призвело до Троянської війни.

Фея — гавань в Еліді. — XV. 297.

Фіви — а) стобрамні — в Єгипті. — IV. 127; б) семибрамні — в Ееотії. — XI. 263 та ін.; XV. 247.

[569]

Філак — батько Іфікла. — XV. 231.

Філака — місто в Фессалії. — XI. 289; XV. 235.

Філо — служниця Єлени в Спарті. — IV. 125, 133.

Філоктет — славетний стрілець, що одержав лук від умираючого Геракла; брав участь у троянському поході на чолі фессалійського війська, але по дорозі був ужалений змією і з невигойною виразкою залишився на острові Лемносі. Коли на десятому році війни грекам було провіщено, що без Гераклової зброї їм не взяти Іліона, Філок-тета було запрошено до участі в війні, і незабаром від його руки упав Паріс. Міф про Філоктета відбито в трагедіях Есхіла, Евріпіда, Софокла (збереглась лише остання). — III. 190; VIII. 219.

Філомелід — лесбоський володар, якого Одіссей подолав у змаганні. До того Філомелід убивав у кулачному двобої кожного чужоземця, який опинявся в його володіннях. — IV. 343; XVII. 134.

Філотій — пастух кіз, вірний слуга Одіссеїв. — XX. 185, 254; XXI. 240, 388; XXII. 359.

Фінікія — країна, що межує з пасмом Ліванських гір на малоазійському узбережжі Середземного моря (див. Сідон). — IV. 83; XIV. 291.

Фінікіяни (або фінікійці) — народ семітської мовної групи, що жив на сирійському узбережжі Середземного моря і здавна провадив морську торгівлю; від фінікіян греки запозичили свій алфавіт. — XIII. 272, 283; XIV. 287; XV. 415, 455 та ін.

Фоант — син етолійського вождя Андремона. — XIV. 499.

Форкін — а) один з морських богів, батько Фооси, матері Полі-фема. — І. 72; б) названа ім’ям цього божества затока на острові Ітаці. — XIII. 96, 345.

Фракія — країна на узбережжі Босфору та Мармурового моря.

Фрасімед — син Нестора. — III. 414, 442 та ін.

Фроній — батько ітакійця Ноемона. — II. 386; IV. 630.

Фронтій — син Онетора, стерничий Менелая. — III. 281.

Фтія — столиця мірмідонян. — XI. 496.

Фтон — чоловік Полідамни. (Див. прим, до IV. 228.)

Фтоон — один з феаків. — VIII. 113.

Халкіда — місто в Етолії. — XV. 295.

Харібда — міфічне морське страховисько, яке то поглинало хвилі разом з кораблями, то викидало їх, — втілення морського водоворо-ту (див. Скілла). — XII. 104, 235, 428 та ін.; XXIII. 327.

[570]

Харити — вічноюні богині краси і радості, втілення жіночої вродливості. В Римі їх називали граціями. — VI. 18; VIII. 364; XVIII. 194. Хіос — острів у східній частині Егейського моря. — III. 170, 172. Хлоріда — Нелеєва дружина, мати Нестора. — XI. 281, 286. Хромій — син Нелея, брат Нестора. — XI. 286.

Ярдан — ріка на острові Криті. — III. 292.

Ясіон — коханець богині землеробства Деметри, з ревнощів убитий Зевсом. — V. 127.

Ясон, чи Іасон — очолив похід аргонавтів у Колхіду і з допомогою дочки Еета Медеї здобув золоте руно; пізніше кинув Медею, яка стала його дружиною, і вона тяжко помстилася, вбивши його наречену і своїх спільних з ним дітей; загинув Ясон під уламками спорожнілого корабля “Арго”, заснувши в його тіні. Міф про Ясона й Медею відбито в трагедіях Евріпіда і Сенеки, а також у творчості багатьох пізніших поетів, художників і композиторів. — XVIII. 246.

8 вересня 2018 р. доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри світової літератури, Почесний професор ПНПУ імені В.Г. Короленка Ольга Ніколенко провела науково-методичний вебінар для вчителів зарубіжної літератури України на тему «Таємниці гротеску: Гоголь, Гофман, Булгаков». Організатором заходу став всеукраїнський науково-методичний журнал «Зарубіжна література в школах України» (головний редактор і видавець Дмитро Лебедь). У вебінарі взяли участь сотні педагогів із різних регіонів України. Ольга Ніколенко висвітлила питання формування та історії гротеску, особливості художнього світу Е.Т.А. Гофмана, традиції й новаторство М.В. Гоголя в галузі гротеску, маловідомі факти із життя і творчості М.О. Булгакова в контексті традицій української та світової літератури, а також методичні підходи до вивчення спадщини митців у школі.

Під час вебінару професор Ольга Ніколенко та видавець Дмитро Лебедь представили новий книжковий благодійний проект – сайт «Тисяча журавлів» для вчителів зарубіжної літератури та учнів України. Це спільний проект журналу «Зарубіжна література в школах України» і видавництва «Грамота», Ольги Ніколенко і Дмитра Лебедя. Тут у вільному доступі розміщено нові навчальні програми, підручники із зарубіжної літератури, хрестоматії, зошити, експрес-уроки, статті, монографії, інтерв’ю, інформація про втілення літературних творів у мистецтві, конкурси для вчителів та учнів та інші корисні матеріали. Мета сайту – підтримка національної програми читання художньої літератури та розвиток дистанційної освіти вчителів, студентів та учнів України.

Вийти на сайт «Тисяча журавлів» можна за покликанням: 1000журавлів.укр

Як завжди – вибухова кількість корисної і актуальної інформації для вчителів-практиків. Чекаємо вас 12 вересня 2018 року

План вебінару
1. Новаційність програми із зарубіжної літератури для 10-11 класів профільної школи 2017 року (керівник авторського колективу Юлдашева Л.П.) Принцип концентричності
2. Роль алюзій та ремінісценцій при вивченні шедеврів світової літератури у 10 класі.
3. Сучасний погляд на вивчення творів «Одіссея» Гомера, «Божественна комедія» Данте Аліг’єрі, «Гамлет» Вільяма Шекспіра відповідно до принципу концентричності: класичні інтерпретації та новий погляд з позицій ХХІ століття.
4. Використання мультимедійних освітніх засобів при вивченні творів Гомера, Данте й Шекспіра в 10 класі.

Увага!

Додаткові плюси та подарунки для учасників
– Подарунок від ведучої: розробки уроків за творами Гомера, Данте й Шекспіра (10 клас, за програмою 2017 року) та електронний посібник до вивчення цих монографічних тем.
– Подарунок від організаторів: календарно-тематичне планування із зарубіжної літератури для 5-10 класів

та обов’язково:

– Сертифікат учасника з унікальним номером та вказаною кількістю годин
– Запис вебінару
– Презентація, яку підготувала ведуча

Реєструйтеся за посиланням

Дорогі освітяни! Якщо ви бажаєте розширити свої знання про гротеск в мистецтві, завітайте 8 вересня (субота) о 13.00 на вебінар Ольги Ніколенко «Таємниці гротеску: Гофман – Гоголь – Булгаков»!
Ви почуєте про:
· історію та своєрідність гротеску в мистецтві;
· гротескні передбачення Е.Т.А. Гофмана;
· секрети фантастики М.В. Гоголя;
· нову інформацію про М. О. Булгакова, його сатиричні повісті та роман «Майстер і Маргарита»;
· технологію та методику вивчення гротеску в школі.

Під час вебінару Ольга Ніколенко і Дмитро Лебедь представлять НОВИЙ ПРОЕКТ журналу «Зарубіжна література в школах України» і видавництва «Грамота». Це чудовий подарунок учителям зарубіжної літератури та учням до нового 2018-2019 навчального року!

Всі учасники вебінару отримають:
– сертифікат з унікальним номером та вказаною кількістю годин;
– відеозапис вебінару;
– презентацію, яку підготувала ведуча

УВАГА! Наші ПОДАРУНКИ для вас:
Відеозапис минулого вебінара Ольги Ніколенко «Японська література в школах України».

Поспішайте, адже перші 50 учасників додатково отримають відеозапис вебінару Ольги Ніколенко «Використання сучасних європейських технологій у вивченні зарубіжної літератури: Storytelling».

Реєструйтеся, будь ласка, за посиланням

Увага! 5 вересня о 19.00 відбудеться вебінар Ірини Горобченко “Міфічні істоти і де їх шукати: древній міф у шкільній програмі та художній літературі”.
Кожний учасник отримає СЕРТИФІКАТ, ВІДЕОЗАПИС та ПРЕЗЕНТАЦІЮ ведучої.
Це перший вебінар, який ми проводимо цього навчального року!
Його просто неможливо пропустити!
Заходьте, будь ласка, за посиланням та реєструйтеся!

Дорогі вчителі, у другій половині серпня вийде у світ спарений номер журналу «ЗЛ» №7-8 (липень-серпень)!
У №7-8 часопису «Зарубіжна література в школах України» ви знайдете календарно-тематичне планування (рівень стандарту та профільний рівень) та 10 перших уроків для 10 класу, які для вас підготувала вчитель-методист Ольга Гузь.
Якщо Ви не встигли передплатити часопис на пошті, у вас ще є можливість оформити редакційну передплату (електронну або паперову версії). ! Вартість електронної передплати на місяць 35 грн (надсилаємо на електронну пошту), паперової – 45 грн (надсилаємо рекомендованим листом).
Як передплатити? Це дуже просто – надіслати замовлення на нашу електронну адресу antrosvit@ukr.net для отримання рахунку! Також можна передплатити журнал у нас на сайті за допомогою кнопки «Оформити передплату»
https://zl.kiev.ua/oformyty-pidpysku/
УВАГА! Усі передплатники на 6 місяців отримають у ПОДАРУНОК: електронний методичний посібник, журнал “ЗЛ” №5 та №6 (формат pdf) та 2 відеозаписи вебінарів 2018 року (на Ваш вибір)
Редакційна передплата – це насправді дуже зручно і надійно! Спробуйте та переконайтесь!

Вітаю, дорогі освітяни! З вами Дмитро Лебедь, видавець та головний редактор журналу «Зарубіжна література в школах України». Знаю, що незважаючи на літній відпочинок, ви вже почали готуватися до нового навчального року: шукаєте нові знання та намагаєтесь оволодіти цікавими методичними прийомами. У мене є інформація, яка може стати вам у пригоді!

Після завершення літніх канікул, з вересня місяця, ми розпочинаємо новий навчальний марафон. ЩОТИЖНЯ на вебінарах наші професійні ведучі будуть ділитися своїми знаннями, досвідом та фаховою майстерністю! Вони вже готують для вас низку актуальних тем, які будуть корисні методистам, вчителям-предметникам та студентам! Усі учасники вебінарів гарантовано отримають сертифікати із вказаною кількістю годин, відеозаписи заходів, презентації ведучих та подарунки від журналу.

Хочу нагадати, що 2017-2018 навчальному році журнал організував і успішно провів 24 вебінари, учасниками яких стали більше 3000 вчителів!
У цьому навчальному році буде ще більше цікавих вебінарів, які не варто пропускати! І тепер у вас з’явилася можливість придбати АБОНЕМЕНТ, який допоможе вам узяти участь у більшої кількості заходів та зекономити кошти!

Ми пропонуємо 3 варіанти абонементів.
БАЗОВИЙ – вартість 200 грн (2 вебінари + 1 БЕЗКОШТОВНО (на Ваш вибір) (звичайна вартість участі у 3 вебінарах 300 грн)
СТАНДАРТНИЙ – вартість 300 грн (3 вебінари + 2 БЕЗКОШТОВНО (на Ваш вибір) (звичайна вартість участі у 5 вебінарах 500 грн)
МАКСИМАЛЬНИЙ (кількість обмежена) – вартість 1500 грн (участь у ВСІХ вебінарах 2018–2019 н. р. + БОНУС (безкоштовний доступ до минулорічних вебінарів)

Як придбати абонемент? Надсилайте замовлення на адресу antrosvit@ukr.net для отримання рахунку. Для Вашої зручності Ви можете здійснити оплату на нашому сайті за допомогою кнопки «Онлайн оплата».
https://www.liqpay.ua/ru/checkout/card/i98162465097

Обирайте зручний та вигідний для вас варіант! Пропозиція діє до 15 вересня!

Конкурс для вчителів «Запрошую на відкритий урок!»
Термін подачі конкурсних робіт до 30 вересня!

Мета конкурсу: узагальнення та поширення педагогічного досвіду; обмін методичними знахідками.
Надсилайте на конкурс власну розробку відкритого уроку. У конкурсній роботі ви матимете змогу поділитися своїми надбаннями із колегами, продемонструвати педагогічну майстерність, інноваційні досягнення та представити ваші улюблені методи, прийоми, педагогічні «родзинки», які
застосовуєте на уроці.
Розробку можна доповнити презентацією, світлинами.
Якщо Ви вже маєте певний досвід проведення відкритих уроків, напишіть преамбулу, в якій поділіться з колегами живою практикою, цікавими творчими ідеями, дайте певні поради колегам.
Для участі у конкурсі треба надіслати заявку та відскановану квитанцію про передплату на журнал «Зарубіжна література в школах України» на 2018 рік (від 3 місяців).
У заявці необхідно вказати своє прізвище, ім`я, по батькові, місце роботи (повна назва школи) та стаж, домашню адресу, поштовий індекс, контактний телефон. Додайте, будь ласка, також свою світлину.
Всі учасники конкурсу отримають сертифікати, переможці – дипломи та подарунки.
Надсилайте матеріали на електронну адресу редакції: antrosvit@ukr.net
Роботи учасників будуть друкуватися щономера у рубриці з однойменною назвою.
Чекаємо на ваші конкурсні роботи! Успіхів та творчого натхнення!

Автор презентацій: Мазур О.Л., вчитель світової літератури м.Рівного ЗОШ №28
(більше…)

Автор презентацій: Бушакова О. В., учитель-методист НВК “СЗШ І-ІІІ ступенів №4 – ліцей з економічним та юридичним профілями навчання” м.Могилева-Подільського Вінницької області.
(більше…)

Автор: Тамара Денисюк,
(більше…)

Автор: Бак Світлана, учитель зарубіжної літератури Троянської ЗШ І-ІІІ ступенів, Голованівського району Кіровоградської області
(більше…)

Автор: Бей Галина Степанівна, учитель української мови і літератури, зарубіжної літератури Горішньослобідської ЗОШ І-ІІ ступенів Монастириського району
(більше…)

Автор: Василюк Олена Олександрівна
Комп’ютерна верстка, дизайн: Синявіцька О.В.
(більше…)

Урок-засідання круглого столу.
Додаток до статті в журналі “ЗЛ” №5, 2011, стор. 46-48
Автор: Приходько Людмила Іванівна, вчитель зарубіжної літератури гімназії №3 м. Ніжин
презентація Людмили Приходько

Автор: Грисенко Л.П. викладач Кременчуцького педагогічного училища ім. А.С.Макаренка

Методичний посібник «Оглядові теми із зарубіжної літератури в опорних схемах» для 10-11 класів у стислій формі ознайомлює з провідними тенденціями розвитку літературного процесу другої половини ХІХ-ХХ століття, дає уявлення про найважливіші літературні явища в контексті доби.
(більше…)

Автор-упорядик: Ігор Цiко

Опорні конспекти з вивчення оглядових і монографічних тем зарубіжної літератури на культурологічній основі значно полегшують освітню діяльність учня з предмета, створюють підґрунтя для глибокого і систематизованого засвоєння програмового матеріалу на основі фонових відомостей, використовуючи міжпредметні й міжлітературні зв’язки. Якісне естетичне оформлення й використання схем у поєднанні зі зразками несловесних видів мистецтва сприяють розвитку зорової пам’яті, асоціативного і логічного типів мислення, вихованню естетичних смаків у поціновувача художнього слова, заохочують до творчого самовираження. Школярі мають можливість оцінити доробок письменника чи епоху, ознайомившись також із творами живопису, скульптури, архітектури, ілюстративним матеріалом, опрацювавши лаконічно викладену інформацію.
В опорних конспектах використані та узагальнені методичні знахідки як самого автора-упорядника, так і вчителів світової літератури України, науковців (І.Ради, О.Ніколенко, В.Рогозинського, О.Первака, О.Каєнка та ін.).

Ч_Дiккенс Пригоди Олiвера Твiста
Iсторiя Троянської вiйни у епосi Гомера
Антична лiтература
Бароко
Божественна комедiя – вершинний твiр Данте
В_Гюго_ Три чоловiчих серця
В_Шекспiр_ Театр_ Гамлет
Звiдки був рiд латинський (Вергiлiй_ Енеїда)
Камяна симфонiя собору В_Гюго
Класицизм
Лiричний щоденник поета Байрона
На шляху до Всесвiтнього Щастя (Гете_ Фауст)
О_Пушкiн_ Євгенiй Онєгiн
О_Пушкiн_ Лiрика
О_Пушкiн_ Цигани
Просвiтництво
Реалiзм
Ренесанс
Романтизм
Романтичнi й реалiстичнi тенденцiї в росiйськiй лiтературi
Свiт вiльшаного королiвства (Гете_ Вiльшаний король)
Середньовiччя
Стендаль_ Червоне i чорне

Розмаїта і мобільна рубрикація нашого журналу, його структура і навіть поліфункціональніть обкладинок сприяють отриманню різноманітної і актуальної фахової інформації, дарує читачу інтелектуальну, естетичну та емоційну насолоду.

Основні рубрики журналу: “Фахові проблеми” (допомагає вчителю у вивченні методики викладання зарубіжної літератури); “Методика і досвід” (репрезентує розробки уроків як знаних учителів країни, так і вчителів-початківців); рубрики “Позакласні заходи”, “Літературна гра”, “Додаткове читання”, “Шкільний театр”, “Літературний гурток” та ін. допомагають вчителеві підвищити інтерес учнів до предмета “Зарубіжна література”.
У журналі успішно працює рубрика “Атестація вчителя: шлях до майстерності”, завдяки якій вчитель, готуючись до атестації, має змогу оперативно надрукувати свої найкращі розробки у нашому часописі. Також у журналі працюють для вас такі рубрики як: “Нобелівські лауреати”, “Учитель – учителеві”, “Літературознавство і школа”, “Редакційна вітальня”, “Літературні паралелі”, “Поетична сторінка”, “Уроки духовності”, “Майстер-клас” та багато інших.

Упродовж нового навчального року, вже починаючи з літніх номерів часопису, щономера працюватиме актуальна рубрика «10-й клас – на відмінно!», у якій друкуватиметься орієнтовне поурочне планування уроків зарубіжної літератури для 10 класу, розроблене вчителем-методистом Ольгою Гузь, за новою Програмою.

«ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА В ШКОЛАХ УКРАЇНИ»
Всеукраїнський науково-методичний журнал. Заснований 1996 року у місті Києві. Був першим загальнодержавним фаховим періодичним виданням, спрямованим на допомогу вчителям, методистам, філологам у викладанні та науково-методичному забезпеченні навчальної дисципліни “Зарубіжна література”. І протягом усіх цих непростих років становлення і пошуку шляхів розвитку нашого важливого предмета ми завжди були разом. За 15 років журнал згуртував навколо себе творчий редакційний колектив та потужну редакційну раду, що складається із знаних науковців та відомих методистів. Починаючи з 1996 року журнал мав назву «Зарубіжна література в навчальних закладах», а з 2005 року його було перейменовано, тепер часопис має назву «Зарубіжна література в школах України». Засновники нашого видання: видавництво “Антросвіт” і Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника. У часописі друкуються матеріали українською та російською мовами. Основна тематика: методика викладання предмета світова література у школах, гімназіях, ліцеях, ПТУ.
Упродовж 1996–2009 років журнал очолював талановитий журналіст і письменник Віктор Рогозинський котрому і належала ідея створення цього видання. З жовтня 2009 року головний редактор журналу Валентина Рогозинська. Періодичність видання: 12 номерів на рік.

Черговий номер

Новини

Вітаємо переможців конкурсу «Ми любимо зарубіжну літературу – 2021»

Шановні учасники, їхні керівники та вболівальники! Щиро вдячні вам за...

Детальніше>>>
Підсумки учнівського фотоконкурсу «Ми любимо зарубіжну літературу!»

Вітаємо переможців, усіх учасників фотоконкурсу та учителів! Усі конкурсні роботи...

Детальніше>>>
«Плаха» Чингіза Айтматова – пересторога й попередження

Автор: Дудка Світлана Михайлівна, учитель зарубіжної літератури і російської мови...

Детальніше>>>
Творчість Адама Міцкевича – апогей польського романтизму. Перебування в Росії й Україні. Цикл «Кримські сонети»

Автор: Литвин Ольга Михайлівна, вчитель зарубіжної літератури та російської мови...

Детальніше>>>

Розробка сайтів студія “ВЕБ-СТОЛИЦЯ”

в школах України

Пориньмо у світ фентезі разом!

_____________________

_____________________

_____________________

_____________________

Читати лист

Тема вебінару:

Ведучий

Леся Сич

Черговий номер

Новини

Вітаємо переможців конкурсу «Ми любимо зарубіжну літературу – 2021»

Підсумки учнівського фотоконкурсу «Ми любимо зарубіжну літературу!»

«Плаха» Чингіза Айтматова – пересторога й попередження

Творчість Адама Міцкевича – апогей польського романтизму. Перебування в Росії й Україні. Цикл «Кримські сонети»

Copyright © Журнал "Зарубіжна література в школах України"