Відгук на повість Марини Павленко «Миколчині історії»

Автор: Мордух Ярослав, учень 5-го класу Любимівської ЗОШ I-III ступенів Нововоронцовського району Херсонської області
Вчитель: Мордух Олена Василівна

Привіт, мій друже Руслан. Ось вирішив написати тобі листа, тому що прочитав дуже цікаву книгу сучасної української письменниці Марини Павленко «Миколчині історії».
Я очікував прочитати про захоплюючі пригоди, які трапляться з головним героєм Миколкою. Прочитавши, побачив, що історії зовсім реальні, повсякденні, але вони мене дуже вразили.
Миколка – це «нічийний, брудний, нечесаний хлопчик», якому, як і його псові, життя відвело місце на вулиці. Руслане, мене вразило і засмутило те, що у хлопчика наших років найкращий товариш і порадник не людина, а… собака. У Миколки батьки пияки, тому вони не переймаються доглядом сина.
Знаєш, мій друже, я з цікавістю читав повість, сподіваючись, що життя головного героя зміниться. Та бачив, що нічого не покращувалося. З нього насміхалися хлопці над його першим коханням і коли він не хотів курити .Хлопець весь час був голодний. До глибини душі мене вразила та історія, де Миколка, не маючи чого їсти із своїм собакою Найдою, забирають їжу у кицьки Анхвіски.
Руслане, після прочитання книги , я зовсім по іншому почав дивитися на таких «нечесаних» дітей, тому що такі є і в моїй школі. Зрозумів, що вони не винні,що у них таке життя. Придивившись до них, я з зрозумів, що вони такі ж, як і Миколка: добрі, розумні. Ось тільки немає нікого поряд, хто б помітив їхню душевну красу.
Ця книга подобається мені ще й тим, що у ній зустрічаються слова , якими спілкуємося і ми: «шухер», «Чікса», «йолки-палки».
Мій друже, рекомендую і тобі прочитати цю книгу. Буду чекати на твого листа із враженнями про повість Марини Павленко.
До зустрічі.
Твій товариш Ярослав.